Анатомія серця: розташування і будова серця, анатомія камер серця. Велике і мале кола кровообігу. Анатомія серця: будова стінки серця, кровопостачання серця. Перикард. Проекція серця на передню стінку грудної порожнини.

Поняття про серцево-судинну систему та рух крові

Серце людини, як і інших живих істот, що населяють нашу nпланету – це насос, створений Природою для того, щоб перекачувати в посудинах nорганізму кров.

Серце складається з порожнистих камер, що оточені стінками із щільної й потужної м’язової тканини. У камерах міститься кров. Стінки, nпостійно скорочуючись, перебуваючи в безперервному русі, забезпечують nпереміщення і просування крові по всій величезній мережі судин тіла, яка має nназву судинна система. Без такого насосу, що направляє й nнадає прискорення потоку крові, існування організму неможливо. Навіть у дрібних, прозорих молюсків, навіть у риб, що живуть постійно nу водному середовищі, тобто в невагомості, серце виконує свою постійну рутинну nроботу. Без серця – немає життя, і недарма людство nтисячоріччями вважало серце центром і джерелом усіх життєвих сил і емоцій. nСпоконвіків люди поклонялися серцю, бачачи в ньому nБожественний початок.

При усій своїй геніальній будові n(абсолютного аналога йому створити поки не вдалося), серце – це всього лише nм’язовий насос. Але перш, ніж перейти до будови серця , nбез розуміння якої буде незрозуміло, що таке «вроджена вада», розповімо nкоротенько про те, як влаштована уся серцево-судинна система, на чолі nуправління якої перебуває серце.

Анатомічно серцево-судинна система включає в себе серце й усі nсудини тіла, від найбільших (діаметром 4-6 сантиметрів у дорослих до самих дрібних, діаметром усього трохи мікрон. Це гігантська по nплощі судинна мережа, завдяки якій кров доставляється nдо всіх органів і тканин тіла та відтікає від них. Кров несе із собою кисень та nпоживні речовини до органів та тканини і забирає від nних – відпрацьовані відходи й шлаки.

Постійна циркуляція крові в замкненій системі і є кровообіг. nДуже просто представити його собі у вигляді цифри 8, що не має ні початку, ні nкінця, або у вигляді математичного знака, що позначає нескінченність. У центрі nцього знака, у місці перетинання ліній – перебуває серце, яке своєю роботою забезпечує постійний рух крові по колу. У всіх nссавців як і в людини є два nкола кровообігу – велике і мале («легеневе»), і, як у цифрі 8, вони з’єднуються nй переходять один в одного. Відповідно, і в серця – основного і єдиного насоса nорганізму, який приводить кров у рух, – є дві половинки: ліва n(«артеріальна») і права («венозна»). У нормальному nсерці ці половини усередині серця між собою не сполучаються, тобто між ними nнемає ніяких отворів.

Кожна з половин – ліва й права – nскладаються із двох камер: передсердя й шлуночка. Відповідно, серце містить у собі чотири камери: праве передсердя, правий nшлуночок, ліве передсердя й лівий шлуночок. Усередині цих камер містяться nклапани, завдяки постійному ритмічному руху яких потік крові може рухатися nтільки в одному напрямку.

Давайте тепер уявимо собі, що ми – маленька частинка цього nпотоку, і здійснимо цікаву мандрівку через усі ущелини й пороги nсерцево-судинної системи. Це буде дуже складний шлях, хоча він і відбувається nдосить швидко.

Наш шлях розпочнеться в лівому передсерді, звідки ми, оточені nчастками яскравої, оксигенованої ( тобто насиченої nкиснем) крові, що тільки що пройшла легені, рухаємося вниз, через розкритий мі nтральний клапан, що є першими воротами на нашому шляху й потрапляємо в лівий nшлуночок серця. Далі потік крові розвертається майже на 180 градусів і направляється вгору, а звідти, через, шлюз аортального nклапану ми швидко потрапляємо в головну артерію тіла – висхідну частину аорту. nВід аорти відходять багато гілок, і по них ми можемо потрапити до судин шиї, nголови, мозку й верхньої половини тіла. Цей шлях nкоротший, а ми зараз познайомимося з більш довгим. Проскочивши вигин аорти, що nназивається її дугою, підемо вниз, по аорті. Не будемо nзвертати ні в численні міжреберні артерії, ні нижче – в артерії нирок, шлунка, nкишечника й інших внутрішніх органів. Підемо вниз по аорті, пройдемо її nрозгалуження на клубові артерії й потрапимо в артерії нижніх кінцівок. Після стегнових артерій судини починають суттєво звужуватись nу своєму діаметрі. І, нарешті, досягнувши судин стопи, виявляється, що далі nсудини стають дуже дрібними, мікроскопічними, тобто видимими тільки в nмікроскоп. Це – капілярна мережа. Нею закінчується артеріальна система в nбудь-якому органі, у який би ми не потрапили. Ось тут – кінець. Далі можуть nпотрапити тільки частки крові – еритроцити, щоб віддати тканинам кисень і nживильні речовини, необхідні для життя клітинок.

В організмі nлюдини, як і у всіх хребетних, є дві судинні системи: добре nрозвинена серцево-судинна і лімфатична, слабша і наявна не у всіх тканинах.
nСерцево-судинна система у людини здійснює постійний ритмічний рух рідкого середовища — крові (haema sanguis) в організмі. її nможна умовно поділити на дві частини: центральну — серце (cor) і периферичну — nсудини (vasa). Серед судин розрізняють артерії n(arteriae), що несуть кров від серця до органів і тканин, вени (venae), через nякі кров тече від органів і тканин до серця, та проміжну ланку між артеріями і nвенами — капілярні судини (vasa capillaria).
nНайбільшою артеріальною судиною, куди кров надходить безпосередньо із серця під великим тиском, є аорта (aorta). Від аорти до органів і nтканин відходить велика кількість артерій, які послідовно nділяться на дрібніші судинні стовбури. Існує три основних типи поділу артерій: nдихотомічний (найдавніший тип), коли судинний стовбур ділиться на два nнаступних; магістральний — від основної судини звичайно під nгострим кутом, відкритим до периферії, відходять бічні гілки, і розсипний, коли nсудина (звичайно невеликого калібру) розпадається на кілька або велику nкількість дрібних артерій.
nАртерії у живої людини мають вигляд стовбурів правильної циліндричної форми. На nтрупі циліндр ніби стискується з боків. Це пов’язано з тим, що артеріальні nсудини після клінічної смерті, яка настає після nзупинки серця, деякий час продовжують скорочуватись і проштовхувати кров у nкапіляри, внаслідок чого самі залишаються порожніми. Вакуум у артеріях почасти nзаповнюється газами трупного розкладання. Звідси й неправильна назва артерій (від старогрецьк. аег — повітря, ntereo — зберігаю). Тобто стародавні лікарі вважали, що артеріями рухається nповітря.
nКалібр артерій у міру розгалуження їх стає все меншим nі меншим. Через це артеріальні стовбури прийнято поділяти на великі (діаметром n8 мм і більше), середні (2 — 8 мм) і дрібні (2 мм і nменше). Кожна артеріальна судина до відходження бічних гілок зберігає калібр, nпрямолінійний напрямок. Тільки дрібні артерії, які nпроходять у тканинах і легко розтягуються, можуть набувати зігнутої або nзвивистої форми.
nСтінка артерій – nскладається з трьох оболонок: внутрішньої, середньої та зовнішньої. Внутрішня nоболонка (tun. intima) вкрита зсередини одношаровим ендотелієм, під яким у nсполучнотканинному прошарку розташована внутрішня еластична перетинка. Середня nоболонка (tun. media) — найпотужніша і складається переважно з колових і меншою nмірою поздовжніх шарів міоцитів, між якими залягають nеластичні волокна. Третя, зовнішня, оболонка (tun. externa) складається із nспо-лучнотканинних (колагенових) елементів з невеликою nкількістю м’язових (переважно поздовжніх) і еластичних волокон. У стінці артерій проходять численні судини (vasa vasorum) і nнерви (пп. vasorum) судин.
nЗалежно від вмісту в стінці судини еластичних і nм’язових волокон розрізняють два типи артерій. Артерії еластичного типу nприймають під час серцевої систоли кров, розширюються nі знову скорочуються без значної участі м’язових елементів. В артеріях nм’язового типу, переважно дрібного та середнього калібру, навпаки, nскорочення створює нову пульсову хви¬лю крові, здатну проштовхнути її через nгусте капілярне русло. Ці артерії клініцисти називають n«периферичним серцем».
nУсі артерії через свої гілки досить широко з’єднуються між nсобою. Такі сполучення між сусідніми судинними nстовбурами називають сполучними судинами (vasa anastomotica). Кровоносні nсудини, які з’єднують два або кілька віддалених один від одного судинних nстовбурів, називають побічними, або колатеральними (vasa collateralia). Ці види судинного зв’язку мають важливе значення, у випадках nкомпенсованого кровопостачання з інших судин. Поряд з цим в організмі є nартерії, які не мають таких зв’язків.
nДрібна артерія переходить в артеріолу (arteriola), nсередня оболонка якої, на відміну від артерій, містить тільки один-два шари nміоцитів. Артеріола розпадається на передкапілярні аріперіоли, що переходять у nкапілярні сутани, які становлять величезне за обсягом судинне русло. Стінка цих малих (до 10 мкм діаметром) судин дуже тонка, nскладаються з одного шару ендотелію, що лежиті на базальній мембрані. Через неї nвідбувається обмін речовин і газів між кров’ю і тканинною рідиною.
nКров з капілярів через післякапілярні вену ли nнадходить у вену ли (venula)t які вливаються у вени, калібр яких у міру nнаближення до серця збільшується.
nСтінка вен, як і nстінка артерій, складається з трьох оболонок: внутрішньої, середньої та nзовнішньої. Проте вона тонка, м’язових і еластичних елементів у ній мало. Стінка вен також має значну кількість судинних судин. Крім того, у стінці великих вен є лімфатичні капіляри. Зовні nвена — це синювата тонкостінна млява судина, яка, на відміну від артерії, не завжди має форму циліндра і легко nздавлюється. Правильнішу форму мають шкірні вени (venae ncutaneae) і вени, що супроводжують артерії {venae comitantes). nАртеріальні й венозні стовбури в багатьох місцях утворюють сітки (rete агteriosum et rete venosum), де судини порізному nпереплітаються і анастомозують один з одним.
nУ деяких органах між дрібними артеріями і венами nвиникають сполучення — артеріовенозні анастомози (anastomoses arteriovenosae). nУ цих випадках артеріальна кров потрапляє у венозну систему, минувши капілярне nрусло, що є пристосувальним чинником регуляції кровопостачання.
nМісткість венозного русла більша, ніж артеріального.
nСкорочувальна здатність венозної стінки незначна, і nосновні сили, що рухають кров по венах, розташовані поза судинною системою: nприсмоктувальна дія грудної клітки; скорочення скелетної мускулатури та гладкої nм’язової тканини; пульсація артерій; тиск маси венозної крові голови, шиї, nпотилиці, верхньої частини грудей і спини при положенні стоячи тощо. Внаслідок nповільного венозного кровотоку за деяких умов (тривале nстояння на ногах, малорухомий спосіб життя тощо) можуть створюватись передумови nдля венозного застою. Пристосувальними утворами, що запобігають венозному nзастою, значною мірою є венозні клапани (valvulae venosae) в просвіті багатьох nвен (вен кінцівок, нижньої половини тулуба). Особливо чіткі клапани у венах nнижніх кінцівок (мал. 186). Клапани утворені nдуплікатурою внутрішньої оболонки вен у вигляді кишень таким чином, що, не nзаважаючи доцентровому рухові венозної крові, вони nперешкоджають їй текти назад.
nУ стінках кровоносних судин розташовані численні nнервові закінчення, через що судинна система виконує роль величезної nрефлекторної зони, яка бере участь у нейрогуморальному регулюванні кровообігу.
n
n

До nсерцево–судинної системи належать серце та складна сітка кровоносних і nлімфатичних судин.

Кровоносну систему, nяка є замкненою, складають:

– артерії ;

– вени ;

– капіляри, останні nутворюють мікроциркуляторне русло.

Центральним органом nкровоносної системи є серце , з яким сполучаються кровоносні судини.

По артеріях кров nтече від серця, по венах кров тече до серця.

Виділяють три кола кровообігу:

Велике коло кровообігупочинається nз лівого шлуночка, з якого виходить аорта і закінчується в правому передсерді, nкуди впадають верхня порожниста вената нижня порожниста вена . Це тілесне коло nкровообігу забезпечує артеріальною кров’ю всі органи та тканини організму.

Мале коло кровообігупочинається nз правого шлуночка, де виходить легеневий стовбур, і закінчується в лівому nпередсерді, куди вливаються 4 легеневі вени. Це є легеневе коло кровообігу, в nартеріях якого тече венозна кров, а у венах – артеріальна. Воно виконує функцію nгазообміну.

Серцеве коло кровообігупочинається nвід висхідної частини аорти ; з вінцевих артерій і закінчується венами серця, nщо впадають у праве передсердя.

Кровоносні судини nвідсутні у:

– волоссі ;

– нігтях ;

– епітеліальному nшарі шкіри ;

– рогівці ока;

– суглобових nхрящах.

СЕРЦЕ

Про будову серця і його відділи

Будова серця в тварин, що мають 2 кола кровообігу, приблизно nоднакова і подібна до людини. Серце складається із двох передсердь (перших nкамер на шляху крові, що притікає), двох шлуночків, nклапанів між цими камерами й вхідних та вихідних судин з клапанним апаратом на nпочатку.

Між правим передсердям і правим nшлуночком розміщений правий передсердно-шлуночковий клапан або nатріо-вентрикулярний, який складається з 3-х стулок. Тому його називають ще nтристулковим, або трикуспідальним.

Між лівим передсердям і лівим шлуночком розміщений лівий nпередсердно-шлуночковий клапан, який складається із двох стулок і називається nмітральным.

Клапани, розташовані в устях судин, що відходять від серця, nабо магістральних судин, а саме – аорти й легеневої артерії – відповідно носять nназви «аортальний» і «легеневий».

Атріо-вентрикулярні клапани – стулчасті, тобто їхнє обладнання nнагадує двері на стулках: відкрилися й закрилися, униз – нагору.

Клапани аорти й легеневої артерії інші по будові. Кожний з nних складається з 3-х напівмісяцевих стулок, що замикаються в центрі. При nвідкритті вони притискаються до стінки своєї судини (аорти nабо легеневої артерії), а закриваються, повністю замикаючи просвіт судини. При nцьому їх вид нагадує фірмовий знак компанії «Мерседес». Тканина самих стулок, nяк атріо-вентрикулярних, так і напівмісяцевих – тонка, у дітей навіть прозора, nале надзвичайно еластична й міцна, розрахована природою на ритмічну роботу, що nне припиняється, обчислювальну мільярдами одноманітних дій.

Між порожнинами серця, або його камерами, розташовані nпертинки, що розділяють потік венозної й артеріальної nкрові. Це міжпередсердна перетинка, тобто між правим і лівим передсердями, і nмежшлуночкова перетинка – між правим і лівим шлуночком. У нормальному, nсформованому серці вони повністю закриті, у них немає ніяких отворів або nдефектів і, таким чином, кров з однієї половини серця в іншу ніколи не nнадходить.

Зупинимося докладніше на анатомічній nбудові серця і його камер. Адже навіть ті з них, які називаються однаково n(передсердя або шлуночки), улаштовані абсолютно по-різному й виконують різні функції.

Серце за формою нагадує грушу, що лежить трохи на боці, з nверхівкою, розташованою ліворуч і внизу, а основою – вправо й угорі. Верхівка nсерця – це та його частина, рухи якої можна відчути, якщо покласти долоню на nгрудну клітку в п’ятому міжребір’ї ліворуч від nгрудинної кістки. Його поштовх легко можна відчути й у nсебе, і в дитини. Це рух верхівки серця при кожному nскороченні. Скорочення майже синхронні з пульсом, який теж можна легко nпрощупати на руці (там, де передпліччя переходить у кисть) або на шийних nсудинах. Пульс – це наповнення судин хвилею крові, що надходить із серця з nкожним його скороченням. Частота пульсу, його ритмічність є непрямим і легко nдоступним відбиттям діяльності самого серця.

Верхівка – сама рухлива частина серця, хоча й усе воно, усі його відділи перебувають у постійному русі. Робота серця, nйого рух, складається із двох фаз, що чергуються, – скорочення (систоли) і nрозслаблення (діастоли).

Ритмічне, постійне чергування цих фаз, необхідне для nнормальної роботи, забезпечується виникненням і проведенням електричного імпульсу nпо системі особливих клітин – по вузлах і волокнах провідної nсистеми серця. Імпульси виникають спочатку в самому верхньому, так званому, nсинусовому вузлі, далі проходять до другого, атріо-вентрикулярному вузла, а від nнього – по більш тонких волокнах – до м’язів правого й лівого шлуночків, nвикликаючи скорочення всієї їхньої мускулатури.

Праве передсердя приймає венозну кров з порожнистих вен, nтобто від усього тіла до того ж венозну кров самого nсерця. Це – більша за обсягом і, мабуть, сама розтягуємо камера серця. При nнеобхідності вона здатна вмістити в кілька раз більше nкрові, чим у звичайних умовах, тобто має гігантський «запас» об’єму. Стінка правого передсердя складається із шару тонких nм’язових волокон. Крім функції «приймання» венозної nкрові, праве передсердя виконує функцію водія серцевого ритму. У його стінках залягають обидва головних вузли провідної системи nсерця.

Праве передсердя з’єднується або, точніше, відкривається в nправий шлуночок через предсердно-шлуночковий отвір, що nрегулюється трикуспідальним клапаном. Цей отвір nдостатньо широкий, щоб пропустити весь обсяг крові з передсердя в правий nшлуночок у період розслаблення його м’язів, тобто у фазу діастоли, та заповнити nйого порожнину.

Правий шлуночок – має значно більш товстостінну стінку, чим передсердя. Це – самий передній відділ серця, що nлежить безпосередньо під грудинною кісткою. Він nвідносно розтяжний якщо виникає потреба. Форма його порожнини нагадує новий nмісяць, що з’явився в небі. Якщо уважно придивитися на новий місяць, то видно nсмугу, півколом охоплює велику темну кулю неосвітленої nчастини Місяця. Так і правий шлуночок обтікає своєю nпорожниною потужний циліндричний лівий.

Усередині цей шлуночок складається із двох, що переходять nодин в іншій, конусів: конус вхідного відділу й конус вихідного відділу. Вони nсходяться своїми верхівками до верхівки серця й nрозділені вгорі м’язовим валиком, так званим надшлуночковим гребенем.

Правий шлуночок відкривається в легеневу артерію, яка разом з nаортою є так званими магістральними, або «великими», судинами. На переході від nшлуночка в легеневу артерію розташований тристулковий, напівмісяцевий клапан nлегеневого стовбура, що пропускає кров в одному nнапрямку – у легені.

Ліве передсердя – сама задньо-розташована із серцевих камер. nВоно одержує збагачену киснем артеріальну кров з nлегеневих вен. Вен усього чотири й вони впадають у задню стінку nлівого передсердя. Камера цього передсердя значно менше, чим правого, і nздатність її до розтягання суттєво менше.

Ліве передсердя відкривається через предсердно-шлуночковий отвір у лівий шлуночок. У цьому отворі розташований nдвостулковий – мітральний – клапан, відкриття й закриття якого регулює процес nзаповнення й спорожнення шлуночку у фазу систоли й nдіастоли.

Лівий шлуночок – головний у серці та й nу всій системі кровообігу. Це – потужна м’язова камера, стінки nякої в 3-4 рази товстіші, чим у правого. Це – щільний конус із отвором біля nвходу (мітральним клапаном) і виходу ( тристулковим nаортальним напів місяцевим клапаном), що лежать поруч один з одним і тісно nвзаємопов’язані.

Щоб уся ця складна система чітко працювала, вона повинна nодержувати постійне необхідне харчування у вигляді nкисню й поживних речовин, а відпрацьовані продукти повинні видалятися. Для nцього існують артеріальна й венозна системи самого серця.

Артеріальна система самого серця складається із двох – лівої й правої – коронарних (вінцевих) артерій, які відходять nна самому початку, в усті висхідної аорти. Це її перша гілка. nДалі вона ділиться на більш дрібні й розносить кров по nвсіх ділянках серця, що безупинно рухається. «Відпрацьована», що віддала nкисень, кров відходить по численних дрібних венах, які nзбираються в одну більшу – вінцевий синус – і впадають у порожнину правого nпередсердя. Таким чином, серце харчує само себе, і nсаме від правильного положення й стану вінцевих артерій залежить чітка робота.

Отже, підіб’ємо підсумок. Анатомічно nсерце – це потужний м’язовий орган, що має чотири камери й чотири клапани. nБудова камер і клапанів відмінна одна від іншої, тому nщо виконує різні завдання. Праві відділи серця відділені від лівих nперетинками й між собою не сполучаються.

Серцеє nпорожнистим м’язовим органом, що розміщений в порожнині грудної клітки у nсередньому середостінні.

                   

Серце nмає:

– верхівку серця, nяка направлена вперед, униз і вліво;

– основу серця, nяка направлена в протилежну сторону.

Серце nмає такі поверхні:

– груднинно–реброву поверхню; передню nповерхню;;

– діафрагмову поверхню; нижню поверхню;;

– праву/ліву легеневі поверхні /.

По nдіафрагмовій поверхні і частково по груднинно–ребровій поверхні проходить вінцева борозна, яка є проекцією межі nміж шлуночкамиі передсердямисерця .

Від nвінцевої борозни по передній та нижній поверхнях проходять передня міжшлуночкова борозната задня nміжшлуночкова борозна , які є проекцією межі між правим шлуночком та лівим nшлуночком.

На nоснові серця випинають вперед і присередньо передсердні nвушка:

– праве nвушко охоплює справа легеневий стовбур;

– ліве nвушко охоплює зліва висхідну частину аорти ;.

На nоснові серця спереду з правого шлуночка виходить легеневий стовбур, який роздвоюється на праву і ліву легеневі артерії .

Позаду nлегеневого стовбура проходить аорта , nщо виходить з лівого шлуночка.

Позаду nвід аорти праворуч розташовані кінцеві відділи:

– верхньої порожнистої вени ;

– нижньої порожнистої вени ;

– з nлівої сторони чотири легеневих вени.

Порожнина серця поділяється на;

– праве і ліве передсердя ;

– правий і лівий шлуночок серця .

Через nліву половину серця протікає артеріальна кров, а через праву половину – венозна nкров.

Праве передсердя

 Складовою nчастиною правого передсердя є його:

– власне передсердя;

– праве вушко.

Внутрішня nстінка правого передсердя гладка, але в ділянці вушка є ”складкоподібні” nструктури – гребенясті м’язи . .

У праве nпередсердя впадають:

– nверхня порожниста вена ;

– нижня nпорожниста вена .

Ці вени nвідкриваються:

– отвором нижньої порожнистої вени;

– отвором верхньої порожнистої вени.

Між nотворами порожнистих венвиступає міжвенний nгорбок.

Верхня nпорожниста вена має заслінку нижньої nпорожнистої вени.

Розширена nзадня ділянка порожнини передсердя, куди впадають дві порожнисті вени, nназивається пазухою порожнистих вен

Праве nпередсердя відокремлене від лівого передсердя міжпередсердною перегородкою, на якій є добре помітна овальна ямка. Вона обмежована кантом овальної ямки .

Праве nпередсердя сполучається з правим шлуночком через правий передсердно–шлуночковий отвір .

Між nправим передсердно–шлуночковим отворомі отвором нижньої порожнистої вени nрозташований отвір вінцевої пазухи , nв яку впадають серцеві вени, отвір прикритий заслінкою вінцевої пазухи .

Поряд з nотвором вінцевої пазухи містяться отвори nнайменших вен .

Правий шлуночок

 

Правий nшлуночок складається із:

– власне шлуночка;

– артеріального конуса – верхньої частини nшлуночка, яка переходить через отвір nлегеневого стовбурау легеневий nстовбур.

Правий nшлуночок і лівий шлуночок відокремлені міжшлуночковою nперегородкою, яка має:

– м’язову частину, що є більшою за nрозмірами;

– перетинчасту частину, що менша.

На nвнутрішній поверхні правого шлуночка розташовані м’ясисті перекладкие, які формують такі м’язи конусоподібної форми:

– передній сосочкоподібний м’яз .;

– задній сосочкоподібний м’яз .;

– перегородковий сосочкоподібний м’яз ..

Від nверхівки цих м’язів починаються сухожилкові nструни, які закінчуються в стулкахправого передсердно–шлуночкового клапана; nтристулкового клапана ;.

Правий передсердно–шлуночковий nотвір

Він nзакривається правим nпередсердно–шлуночковим клапаном; nтристулковим клапаном ;, який має такі три стулки:

– передню стулку;

– задню стулку;

– перегородкову стулку.

При скороченні передсердьстулки nклапана притискаються потоком крові до стінок шлуночка і пропускають кров в nпорожнину останнього.

При nскороченні шлуночківвільні краї стулокпіднімаються і змикаються, але в nпередсердяне вивертаються, бо з боку шлуночка їх утримують сухожилкові струни.

Із nправого шлуночка починається легеневий стовбур, отвір якого закритий клапаном легеневого стовбура .

Клапан nлегеневого стовбураскладається з:

– правої півмісяцевої заслінки ;

– лівої півмісяцевої заслінки ;

– передньої півмісяцевої заслінки .

Заслінки nклапана легеневого стовбураназиваються відповідно до їхнього розташування в nплода.

У nдорослих людей їх позиції стають:

– nпередньоправою;

– nзадньою;

– nпередньолівою.

Середня nчастина вільного краю кожної заслінки потовщена і утворює вузлики півмісяцевих заслінок , які сприяють щільному змиканню nклапана .

Між nстінкою легеневого стовбураі кожною півмісяцевою заслінкою міститься відповідна nпазуха легеневого стовбура .

Ліве передсердя

 Ліве передсердя має неправильну кубоподібну nформу, а передня його стінка утворює ліве nвушко.

Внутрішня nповерхня стінки лівого передсердя гладка і лише в ділянці вушказнаходяться гребенясті м’язи . .

У ліве nпередсердя відкриваються отвори чотирьох nлегеневих вен , які не мають власних клапанів.

За nдопомогою лівого передсердно–шлуночкового nотворуліве передсердя сполучається з лівим шлуночком.

На nміжпередсердній перегородці нечітко вимальовується овальна ямка, дном якої є заслінка nовального отвору .

Лівий шлуночок

 

Лівий nшлуночок є найбільшою камерою серця і утворює більшу частину його діафрагмової nповерхні.

На nвнутрішній поверхні шлуночка містяться м’ясисті nперекладки, які формують:

– передній соскоподібний м’яз .;

– задній соскоподібний м’яз ..

Верхівки nцих м’язів за допомогою сухожилкових струн прикріплюються до стулок лівого nпередсердно–шлуночкового клапана.

Лівий передсердно–шлуночковий отвір

Цей nотвір закривається лівим nпередсердно–шлуночковим клапаном; мітральним клапаном ;, який складається nз:

– передньої стулки;

– задньої стулки.

Між nпопередніми стулками можуть бути – спайкові nстулки, до яких прикріплюються сухожилкові nструни.

Із nлівого шлуночка виходить аорта .

Отвір аорти

 

Отвір nаорти закривається клапаном аорти, nякий складається з:

– правої півмісяцевої заслінки; правої nвінцевої заслінки ; ;

– лівої півмісяцевої заслінки; лівої nвінцевої заслінки ; ;

– задньої півмісяцевої заслінки; задньої вінцевої заслінки ; .

Заслінки nклапана аорти називаються відповідно до їхнього розташування в плода.

У nдорослих їх позиції стають передньою, задньолівою і задньоправою, відповідно. nВони мають на верхньому краї вузлики nпівмісяцевих заслінок .

Між nкожною півмісяцевою заслінкою і стінкою аорти знаходяться відповідні пазухи аорти.

Будова стінки nсерця, кровопостачання серця. Перикард. Проекція серця на передню стінку nгрудної порожнини.

Стінка серця

 

Вона nскладається із;

– nвнутрішнього шару – ендокарда ;

– nм’язового шару – міокарда ;

– nзовнішнього шару – епікарда .

Ендокард

Ендокардє nвнутрішнім шаром, що вкриває зсередини порожнину серця, а саме покриває nм’ясисті перекладки, соскоподібні м’язи .та сухожилкові струни і продовжується nу внутрішню оболонку судин, що відходять від серця.

Дуплікатура nендокарда утворює:

– nклапани аорти;

– nклапани легеневого стовбура ;

– стулки nправого передсердно–шлуночкового клапана;

– стулки nлівого передсердно–шлуночкового клапана.

Міокард

Це nсередній шар, що утворений серцевою м’язовою тканиною , яка складається з nкардіоміоцитів , що з’єднані між собою значною кількістю вставних дисків.

М’язові nволокна передсердьі шлуночківпочинаються від волокнистої тканини, яка входить nдо складу м’якого скелета серця.

До nм’якого скелета серця належать:

– праве та ліве волокнисті кільця , що знаходяться навколо правого nпередсердно–шлуночкового отворута лівого передсердно–шлуночкового отвору ;

– правий волокнистий трикутникта лівий волокнистий трикутник , що nрозташовані між клапаном аорти та правим і лівим волокнистими кільцями ;

– перетинчаста частина міжшлуночкової перегородки.

Міокард передсердь складається з двох шарів:

– поверхневого шару з коловими волокнами, nякий є загальним для обох передсердь;

– глибокого шару з поздовжніми пучками, nякий є окремим для кожного з передсердь.

Міокард шлуночків складається з таких шарів:

– зовнішній шар поверхневий шар, який nпочинається від волокнистих кілець, має поздовжній напрямок волокон і nпродовжується вниз до верхівки серця, де утворює завиток серця і переходить у глибокий шар протилежного боку;

– середній шар коловий шар, який є окремим для кожного шлуночка;

– глибокий шар внутрішній шар, як і nзовнішній шар, має поздовжній напрямок волокон.

Таким чином зовнішній і nвнутрішній шари міокарда є спільними для обох шлуночків, а середній є окремим nдля кожного шлуночка.

Кардіоміоцити nпередсердь, особливо їх вушка, містять секреторні гранули, що продукують атріальний натрійуретичний фактор гормон, nякий виділяється при перенаповненні передсердь та їх вушок кров’ю. Це nпризводить до зниження тиску у судинній системі.

Зовнішня оболонка серця – nнутрощева пластинка; епікард

Вона є nнутрощевою пластинкою серозного осердя.

Епікард nвкриває:

– серце n;

– nпочаткові відділи аорти ;

– nлегеневого стовбура;

– nкінцеві відділи порожнистих вен та легеневих вен.

По цих nсудинах нутрощева пластинка переходить у пристінкову пластинку серозного nосердя.

Стимульний комплекс серця; nпровідна система серця

Він nскладається з атипових м’язових волокон, які мають здатність проводити імпульси nвід нервів серця до міокарда передсердь та шлуночків.

Центром nпровідної системи серця є такі два вузли:

1. Пазухо–передсердний вузол – вузол nКіс–Фляка, він розташований в стінці правого передсердя між отвором верхньої nпорожнистої вени і правим вушком.

Від nцього вузла відходять гілки до міокарда передсердь, які визначають ритм nскорочення серця.

2. Передсердно–шлуночковий вузол – вузол nАшофф-Тавара, він лежить у товщі нижнього відділу міжпередсердної перегородки.

Донизу nпередсердно–шлуночковий вузол переходить в передсердно–шлуночковий nпучок – пучок Гіса, який зв’язує міокард передсердь з міокардом шлуночків.

У nм’язовій частині міжшлуночкової перегородки пучок Гіса поділяється на праву ніжку та ліву ніжку.

Кінцевими nгілками ніжок є субендокардіальні гілки . n– волокна Пуркіньє, які закінчуються в міокарді шлуночків.

Судини серця

Кровопостачання серця

Виділяють такі типи nкровопостачання серця:

– лівовінцевий тип, nпри якому більша частина серця кровопостачається гілками лівої вінцевої артерії n;

– правовінцевий тип, nпри якому більша частина серця кровопостачається гілками правої вінцевї артерії n;

– середній тип, nпри якому вінцеві артерії рівномірно кровопостачають серце;

– проміжний тип, nвін може бути:

– середньоправим;

– середньолівим.

Кровопостачання nсерця забезпечується правою вінцевою артерією . та лівою вінцевою артерією ., nякі починаються від цибулини аорти у відповідних пазухах аорти.

Права nвінцева артерія . проходить вправо під праве вушко, лягає в праву частину nвінцевої борозни і прямує по задній міжшлуночковій борозні , де анастомозує з nгілкою лівої вінцевої артерії ..

Гілки nправої вінцевої артерії кровопостачають:

– nстінку правого шлуночка ;

– nстінку правого передсердя ;

– задню nчастину міжшлуночкової перегородки;

– nсоскоподібні м’язи правого шлуночка;

– вузли nстимульного комплексу серця; вузли провідної системи серця;.

Ліва вінцева артерія . nпроходить вліво і під лівим вушком розгалужується на дві гілки:

– передню міжшлуночкову гілку ., яка йде nпо однойменній борозні серцядо верхівки серця, де анастомозує з кінцевим nвідділом правої вінцевої артерії ., утворюючи поздовжній артеріальний анастомоз nсерця.;

– огинальну гілку, яка огинає серцезліва, nпроходить у вінцевій борозні і на діафрагмовій поверхні анастомозує з правою nвінцевою артерією ., утворюючи коловий анастомоз артеріальних судин серця.

Ліва nвінцева артерія . кровопостачає:

– nстінку лівого шлуночка ;

– nпередню стінку правого шлуночка;

– nстінку лівого передсердя ;

– nбільшу частину міжшлуночкової перегородки .

Крововідтік від серця

Він nздійснюється переважно у систему вінцевої nпазухи, у яку впадають наступні вени:

– велика nсерцева вена ., яка nскладається з:

– передньої міжшлуночкової вени .;

– лівої крайової вени .;

– мала nсерцева вена ., в яку nвпадають:

– права крайова вена .;

– передняі правошлуночковаі венаи – .. або nвони ще називаються передніми серцевими венами – .; .;

– середня nсерцева вена; задня nміжшлуночкова вена .; .;

– задняі nлівошлуночковаі венаи – . .або вона ще називалась як задня вена лівого nшлуночка – . ;

– коса nлівопередсердна вена або коса вена лівого передсердя . ;

Існують nнайменьші nсерцеві вени Тебезія – . , nякі починаються у міокарді та впадають, переважно, у праве передсердя.

Іннервація серця

Серцеотримує:

– nчутливу іннервацію;

– nсимпатичну іннервацію;

– nпарасимпатичну іннервацію.

Іннервують nсерце симпатичні та парасимпатичні нерви.

Симпатичні завузлові волокна, що йдуть від шийних та верхніх грудних вузлів симпатичного стовбура nутворюють:

– nверхній шийний серцевий нерв . ;

– nсередній шийний серцевий нерв . ;

– nнижній шийний серцевий нерв . ;

– nгрудні серцеві гілки ..

Ці нерви прискорюють ритм серцевих скорочень і збільшують nїх амплітуду, розширюють вінцеві судини.

Парасимпатичні передвузлові nволокна ідуть в складі блукаючого нерва, nутворюючи:

– nверхні шийні серцеві гілки . ;

– нижні nшийні серцеві гілки . ;

– грудн nсерцев гілки ..

Вони сповільнюють ритм серцевих скорочень, зменшують їх nамплітуду і звужують просвіт вінцевих артерій .

Чутливі волокна від рецепторів стінки серця ідуть у складі серцевих нервів .і серцевих nгілок .до головного та спинного мозку.

Нерви серця утворюють;

– поверхневе позаорганне серцеве сплетення n;

– глибоке позаорганне серцеве сплетення .

Гілки nпозаорганних серцевих сплетень переходять в єдине внутрішньоорганне серцеве сплетення , яке умовно поділяється на:

– nпідепікардіальне сплетення ;

– nвнутрішньом’язове сплетення ;

– nпідендокардіальне сплетення .

Особливо nрозвинуте підепікардіальне сплетення, яке В.П. Воробйов поділив на 6 частин.

Осердя; перикард; навколосерцева сумка

Серце nвкрите осердям і складається із:

– nзовнішнього волокнистого осердя, яке nбіля основи великих судин серця переходить на їх зовнішню оболонку;

– nвнутрішнього серозного осердя.

Серозне осердя має:

– nпристінкову пластинку, яка вистеляє зсередини волокнисте осердя;

– нутрощеву пластинку.

Ці nпластинки сформовані серозною оболонкою.

Пристінкова nпластинка та нутрощева пластинка; епікард;вкривають серцеззовні і переходять nодна в одну в ділянці основи серця.

Між nпластинками серозного осердя міститься щілиноподібний простір – осердна порожнина, в якій є невелика nкількість серозної рідини.

В nосердній порожнині виділяють такі осердні пазухи:

– осердна поперечна пазуха ;

– осердна коса пазуха .

Осердну поперечну пазухуобмежовують:

– nспереду початкові відділи аорти і легеневого стовбура;

– ззаду nстінка правого передсердя та верхня порожниста вена.

Осердна коса пазухарозміщена nна діафрагмовій поверхні між:

– nосновою легеневих вен зліва;

– nнижньою порожнистою веною справа.

Топографія серця

Серцерозташоване nв грудній порожнині; в середньому середостінні, яке є відділом нижнього nсередостіння. Дві третини серця розташовані зліва від серединної лінії і одна nтретина – справа.

З боків nдо серця прилягають плевральні мішки легень, а менша передня його поверхня nприлягає до грудниниі ребрових хрящів.

Верхня межа серця nпроходить по лінії, яка з’єднує верхні краї правого і лівого третіх ребрових nхрящів.

Права межа серця nпроходить вертикально вниз від рівня верхнього краю ІІІ правого ребрового хряща nна 1-2 см nвправо від краю груднини доправого ребрового хряща.

Нижня межа серця nпроходить по лінії, яка іде відправого ребрового хряща до верхівки серця.

Верхівка серця проектується в лівомуміжребер’ї nна 1–1,5 см присередніше від лівої середньоключичної лінії.

Ліва межа серця проходить вниз від верхнього nкраю ІІІ лівого ребрового хряща на рівні пригруднинної лінії до верхівки серця.

Лівий передсердно–шлуночковий клапан; мітральний клапан ; вислуховується nв ділянці верхівки серця.

Клапан аорти вислуховується в другому міжребер’ї справа від груднини.

Клапан легеневого стовбуравислуховується в ІІ міжребер’ї зліва від груднини.

Правий передсердно–шлуночковий клапан; тристулковий клапан ; вислуховується nбіля основи мечоподібного відростка груднини справа з’єднання І правого nребрового хряща з грудниною – точка Боткіна.

Зміни nкровообігу після народження

При народженні плоду зв’язок його з тілом матері nпорушується – пупковий канатик перв’язують і перерізають.

Внаслідок подразнення дихального центра nвуглекислотою легені починають функціонувати, легеневі судини розширяються, nтиск крові в лівій половині серця підвищується, пупкові артерії і вени nзапустівають, овальний отвір прикривається заслінкою, сполучення між передсердями nприпиняється.

Далі овальний отвір зовсім заростає, артеріальний nпротік, Боталів протік та венозний протік, Аранціїв протік перетворюються у nфіброзні зв’язки без просвіту – артеріальну зв’язку і у венозну зв’язку.

Пупкова вена .відома у дорослого під назвою кругла nзв’язка печінки , пупкові артеріїї .як бічний фіброзний тяж – бічна nміхурово-пупкова зв’язка .

В результаті всіх цих пертворень встановлюється nкровообіг постнатального типу.

Грудний nвідділ аорти: топографія, пристінкові та нутряні гілки. Система верхньої nпорожнистої вени.

НИЗХІДНА ЧАСТИНА АОРТИ

НИЗХІДНА АОРТА

;

Низхідна nчастина аортимає такі відділи:

– грудну частину аорти; nгрудну аорту ;;

– черевну частину аорти; nчеревну аорту ;;

– роздвоєння аорти;

– спільну праву і ліву клубові nартерії.

ГІЛКИ ГРУДНОЇ ЧАСТИНИ АОРТИ;

груДНої АОРТи

 ;

У nгрудній частині аорти розрізняють:

– пристінкові гілки грудної частини аорти .;

– нутрощеві гілки грудної частини аорти ..

До пристінкових гілок грудної частини аорти n. належать:

– верхні nдіафрагмові артерії . – парні, кровопостачають:

– nпоперекову частину діафрагми ;

– задні nміжреброві артерії . – 10 пар, які проходять в ІІІ–І міжребрових nпроміжках і кровопостачають:

– nміжреброві м’язи . ;

– ребра n;

– шкіру nгрудей;

– м’язи nі шкіру передньої стінки черевної порожнини .

 задня міжреброва артерія . розташована під заднім краєм ІІ ребраі називається підребровою артерією . , яка розгалужується на:

– спинні nгілки, які кровопостачають м’язи і шкіру спини;

– спинномозков гілки, які кровопостачають спинний мозок і його nоболони.

Від кожної nзадньої міжребрової артерії .відходять:

– присередня nшкірна гілка . та бічна шкірна гілка ., які nкровопостачають:

– шкіру nгрудей і живота;

– бічні nгілки груді . кровопостачають:

– nгрудні залози.

До нутрощевих гілок грудної частини аорти n. належать:

– бронхові nгілки . , що кровопостачають:

–трахею n;

– nбронхи ;

– nлегені ;

– стравохідні nгілки . , що кровопостачають: стравохід ;

– осердні nгілки . , що кровопостачають задній відділ осердя ;

– середостінні nгілки .кровопостачають:

– nсполучну тканину заднього середостіння;

– nлімфатичні вузли заднього середостіння.

Загальна анатомія венозних судин. Вени тулуба. nВнутрішньосистемні і міжсистемні венозні анастомози.

Розрізняють вени великого і малого кола n– вени тіла і вени легень.

Для вен характерний напрям течії крові з nкапілярів до серця, а також тонкість стінки і особлива структура останньої; nтому перерізана вена легко спадається, якщо тільки стінка її не спаяна з nнавкружними тканинами. Багато вен іде з артеріями – вени-супутниці .і мають однакові з ними назви . , . n, .і т. д.. Проте є вени, не зв’язані топографічно з артеріями; їм властиві nсамостійні розміщення і хід. До таких вен належать усі поверхневі або підшкірні, n. , особливо розвинуті на шиї і nкінцівках, а також деякі глибокі . .

Часто артерію супроводять дві nвени-супутниці, тому загальна кількість вен в тілі далеко більша від числа nартерій; а оскільки вени мають більший просвіт, ніж відповідні артерії, то місткість nвенозної системи в цілому в багато разів перевищує місткість усіх артерій, nразом узятих.

За nположенням і разом з тим за особливостями органів, звідки збирається кров можна nрозрізняти:

– nвени порожнин, які приймають кров з нутрощів, – вени мозку, вени грудної і nчеревної порожнин;

– nвени апарату руху; з них найбільш численні м’язові вени . ;

– nпідшкірні вени . , які збирають кров з шкіри і під шкірної клітковини, nзалягають в останній.

Коли в клітковині жирова тканина nрозвинута помірно, то пішкірні вени просвічують крізь шкіру і помітні при nзовнішньому дослідженні на живій людині у вигляді стовбурів і широкопетлистої nсітки. Підшкірні вени проходять більш або менш паралельно глибоким м’язовим nвенам, з’єднуючись з ними з допомогою анастомозів; тому підшкірні вени є nобхідними шляхами при закупорці глибоких вен. В той час, як артерії шкіри і nпідшкірної клітковини є незначними гілочками м’язових артерій, підшкірні вени, nособливо на кінцівках, становлять судини великого діаметра і великої -довжини nнаприклад.

Глибокі вени часто супроводять nоднойменні артерії в подвійному числі. Сюди належать вени-супутниці на nдистальних відділах кінцівок: на нижній – до коліна, на верхній – до середини nплеча; так само вени стінок тулуба – . ,та ін. крім .і . ;дві вени мають артерії nязика, верхня артерія щитовидної залози та ін. Вени, розміщені в порожнинах nтіла, – всі поодинокі, крім небагатьох .

Коли артерія розпадається на дві гілки, nвени-супутниці кожної з них біля місця поділу артерії з’єднуються між собою nтак, що артеріальний стовбур дістає також дві . , а не чотири див. мал. 1. Наприклад, в ліктьовому згині одна nз двох . утворюється внаслідок злиття двох . , друга — з двох . .

Звичайно артерія та її вени-супутниці nвкриті спільною сполучнотканинною піхвою; всі три судини тісно прилягають одна nдо одної, причому вени розміщуються по обидві сторони артерії, багато разів nз’єднуючись між собою гілочками; останні оточують артеріальний стовбур, часто nутворюється венозне сплетення куди nзвичайно впадають венозні; взагалі венозні сітки і венозні сплетення зустрічаються дуже часто в глибоких nділянках тіла і під шкірою.

Особливо сильно розвинуті венозні nсплетення навколо деяких внутрішніх органів навколо прямої кишки, навколо nсечового міхура, потім – в ділянці хребта ззовні хребців і всередині хребтового nканалу. З’єднуються іноді і вени віддалених одна від одної ділянок. Взагалі nвенозні анастомози поширені значно більше, ніж артеріальні, тому обхідний nвенозний кровообіг розвивається у випадках порушення цілості тієї або іншої nвеликої вени порівняно легко. З другого боку, співробітники Б. А. nДолго-Сабурова виявили у людини і тварин додаткове, так зване паравенозне nартеріальне русло. Воно утворено густими сітками або довгими тонкими стовбурами nпо ходу різних вен і має значення в обхідному артеріальному кровообігу.

Як правило, вени лежать більш nповерхнево, ніж відповідні артерії; але з цього правила є і винятки. . і n.проходять на певній віддалі від відповідних артерій; підключичні вена і nартерія відокремлені одна від одної навіть м’язом .. Ряд глибоких вен шиї, які nмають подібне розміщення з однойменними гілками . , впадає не у . , а nбезпосередньо у . .

Характерною особливістю вен є клапани, мал. 2 – пристосування, які nперешкоджають зворотній течії крові до капілярів. В артеріальній системі клапани nє тільки біля початку аорти і легеневої артерії.

Клапани вен становлять тонкі, ніжні nскладки дуплікатури внутрішньої оболонки і формою наближаються до заслінок nаорти і легеневої артерії: це – маленькі півмісяці, опуклий край яких nприкріплений до стінки судини, вгнутий – вільний; виходить щось подібне до nкишеньки, яка обмежована nстінкою вени і клапаном; порожнина кишеньки відкрита в напрямі до серця. nЗвичайно, такі клапани розміщуються попарно, один проти одного і при нормальній nдоцентровій течії крові притискаються до стінки вени, так що синуси сходять nнанівець. При зворотному русі кров заходить в щілину між клапаном і стінкою, nвідтісняє клапани від стінки і наповнює синуси: вільні краї клапанів nзближуються, змикаються. Просвіт вени на цьому рівні закривається, і, отже, nкров тече тільки до серця. Оскільки стінки вен в ділянці синусів тонші, ніж в nінших місцях, то в момент замикання клапанів на їх рівні відповідно до синусів nна зовнішній поверхні вени утворюються невеликі парні опуклості, – вена стає n”вузлуватою”. Крім парних клапанів, є і поодинокі; вони трохи іншої форми: nбільш або менш значно витягнуті по довжині судини і містяться біля устя nвенозних гілок; це – клапани приток. Взагалі дрібніші вени мають поодинокі nклапани. У зародка число клапанів значно більше; навіть частина тих, які nдосягають повного розвитку у новонародженого, далі редукується.

Губчаста речовина кісток містить nвеличезне венозне депо, тісно зв’язане з венами компактної речовини, окістя, nсуглобових капсул, м’язів, сухожиль, нервів.

В практичній медицині шляхом уколу в nгубчасту речовину кісток наприклад, в грудину, виростки стегна та ін. вводять в nорганізм з великим успіхом лікарські, анестезуючі речовини, кров.

Розподіл клапанів. У дрібних венах nдіаметром менше 2 мм клапанів взагалі немає. Найбільше nклапани поширені у венах середнього калібру; у великих венозних стовбурах вони nбувають рідше. Особливо розвинутий клапанний апарат у венах кінцівок, nнасамперед – нижньої, до того ж – головним чином у м’язових венах, в меншій nмірі – в шкірних; це має велике функціональне значення, тому що у венах nкінцівок течія крові повинна подолати ще і силу ваги; завдяки наявності nклапанів сила м’язового скорочення сприяє просуванню венозної крові в напрямі nдо серця. В ділянці голови і тулуба клапани розвинуті не скрізь. Їх немає в nбільшості вен голови; у венах шиї клапани є тільки на протязі .; в інших венах nшиї клапани мають лише устя вен . ,, та ін.. Нема клапанів або вони є в дуже nневеликій кількості у,Їх немає зовсім,у венах кісток, в легеневих венах, в nсистемі ворітної вени, у венах хребтового каналу у nвенах печінки, нирок, матки, у стовбурах верхньої і нижньої порожнистих вен, у nвенах мозку.

Кров з капілярів іде у венозну систему nпід незначним тиском; але, крім клапанів, у тілі є ще інші фактори, які nсприяють течії венозної крові в доцентровому напрямі; сюди належать присисні nапарати. В ряді ділянок тіла стінки вен більш або менш міцно зрощені з фасціями nі з рухомими органами м’язи та їх сухожилки, кістки. Тому при скороченні певних nгруп м’язів зв’язані з ними вени поперемінно то розширюються, то звужуються. nПри розширенні вени кров в неї присисається з периферійних розгалужень, при nспаданні – гониться до серця; зворотна течія неможлива, бо цьому перешкоджають nклапани, розміщені вище і нижче даного відрізка вени; останній відіграє, таким nчином, роль присисного насоса.

Далі, на наповнення вен кров’ю впливає nте або інше положення кінцівок, голови і тулуба. Так, найбільша кількість крові nу венозній системі вміщується тоді, коли людина потягується тулуб розгинається, nголова відкидається назад, верхні кінцівки підняті і відведені назад. Нарешті, nне можна забувати про присисне діяння на головні вени з боку грудної клітки при nакті вдихання.

У фізіології вен велике значення має nтонус їх стінки. Тонус є динамічне поняття, яке визначає пружну властивість nтканини. Тонус судин за Вальдманом включає в себе поняття активності, функції, nнапруження. Венозний тонус, сприяючи рухові крові, регулює правильне наповнення nправого серця. При ослабленні тонусу вен тиск крові в них падає і може настати nвенозний застій.

Варіанти в ділянці венозної системи nбувають дуже часто, вони дуже різноманітні; це пояснюється надзвичайно великою nкількістю анастомозів між венами в зародковому стані: кров може йти різними шляхами; nдалі, залежно від того, який з них переважає, виходить та чи інша форма вен в nданій ділянці. Відхилення в початку, в ході і товщині вен такі великі що навіть nліва і права сторони тіла в одного і того-ж суб’єкта завжди неоднакові nнаприклад, поверхневі, вени шиї.

Непарна вена

 

Непарна nвена проходить в грудній порожнині вздовж правої поверхні хребтового стовпа і є nпродовженням правої висхідної поперекової вени . .

У непарну nвену .на її шляху до верхньої nпорожнистої венивпадають:

– праві nзадні nміжреброві вени .;

– стравохідні nвени . ;

– бронхові nвени . ;

– осердні nвени . ;

– середостінні nвени . ;

– півнепарна nвена . .

Півнепарна вена

 

Півнепарна nвена є продовженням лівої nвисхідної поперекової вени . n. У грудній порожнині вона проходить вздовж лівої поверхні хребтового стовпа до nрівня– грудних хребців, де повертає праворуч позаду від аорти, стравоходу і nгрудної протоки і впадає в непарну вену.

Півнепарна nвена збирає кров з:

– лівих nзадніх міжребрових вен .– від 4–5 нижніх задніх міжребрових nвен . ;

– додаткової nпівнепарної вени . – з 6–7 верхніх задніх міжребрових вен . ;

– вен nстравоходу . ;

– лімфатичних nвузлів заднього середостіння.

Матеріали nпідготував асист. Гаврищук Ю.М.