АНТИБІОТИКИ – 2 (еритроміцин, кларитроміцин, азитроміцин, тетрациклін, доксицикліну гідрохлорид, метацикліну гідрохлорид, левоміцетин, стрептоміцину сульфат, неоміцину сульфат, гентаміцину сульфат, амікацину сульфат, поліміксину В сульфат, рифампіцин, лінкоміцину гідрохлорид, фузидин натрію). СУЛЬФАНІЛАМІДНІ ПРЕПАРАТИ. ПРОТИМІКРОБНІ ЗАСОБИ РІЗНОЇ ХІМЧНОЇ БУДОВИ (сульфадимезин, сульфацил-натрій, сульфадиметоксин, сульфапіридазин, фталазол, бісептол (бактрим), кислота налідиксова, фуразолідон, етазол, нітроксолін, фурацилін, ципрофлоксацин, офлоксацин, сульфален).
антибактеріальні лікарські засоби
ПРОТИМІКРОБНІ ХІМІОТЕРАПЕВТИЧНІ ЗАСОБИ
Антибіотики (лат. апіг — проти і bios — життя) — це речовини мікробного, рослинного й тваринного походження, котрі мають високу протимікробну активність, в основі якої лежить принцип антагонізму. Антибіотики широко застосовують у медицині, а також у різних галузях народного господарства.
Ще в давні часи індіанці племені майя застосовували плісняву для лікування при ранах і захворюваннях кишок. У середні віки Ібн-Сіна використовував плісняву при гнійних ранах. У 1871 р. терапевт В. О. Манассеїн відкрив пригнічення зеленою пліснявою мікроорганізмів у живильному середовищі Пастера, а дерматолог О. Г. Полотебнов застосував емульсію цієї плісняви для лікування при виразках та гнійних ранах. У 1877 р. у дисертації Н. В. Лебединськнй вказав, то продукти, які запліснявіли, зменшують кількість мікроорганізмів у кишках, В 1877 р. Луї Пастер та Жубер відкрили принцип антагонізму мікроорганізмів, установивши загибель бацили сибірки в суміші з гвоєтворною флорою. На основі вчення Л. Пастера про антагонізм мікроорганізмів І. І. Мєчніков показав, що культура молочнокислих бактерій гальмує розвиток гноєтворної флори кишок. У 1928 р. англійський вчений О. Флемінг відкрий антибіотик пеніцилін із плісняви Penicillinum nodosum , очищеннй препарат якого було отримано у 1940 р. американськими вченими X. В. Флорі та Н. Б. Чейном. У Росії в 1942 р. пеніцилін було отримано із плісняви Penicillinum crustosum З.В.Єрмолаєвою, яка також налагодила його промисловий випуск. Виділення стрептоміцину із променистого гриба у 1944 р. пов’язано з ім’ям американського вченого 3. Ваксмана,
Починаючи від зоолога В. П. Токіна (1928), вчені займаються також речовинами рослинного походження — фітонцидами, які мають антибактеріальну дію. Сьогодні відомо понад 2000 препаратів антибіотиків.
Механізм дії антибіотиків складний, вони порушують різні сторони метаболізму. Так, стрептоміцин порушує окремі фази вуглеводного обміну; левоміцетин пригнічує активність ферментів типу естераз; тетрациклін вступає у процеси комплексоутворення з іонами магнію та кальцію.
У деяких антибіотиків переважає бактерицидна дія — пеніциліни, аміноглікозиди; у інших — бактеріостатична — тетрацикліни, левоміцетин, макроліди.
Антибіотики класифікують за різними ознаками.
За походженням:
1. 1. Плісняві гриби (пеніциліни, цефалоридини та ін.).
2. 2. Променисті гриби (стрептоміцин, левоміцетин, тетрациклін).
3. 3. Бактерії (граміцидин).
4. Рослини(новоіманін).
За хімічним складом:
1. 1. β-Лактамні (група пеніциліну, цефа-лоспорину, монобактами, карбапенеми).
2.2.Лнтибіотики-макроліди і азаліди (еритроміцин, олеандоміцину фосфат, спірамі-цин, рокситроміцин, азитроміцин, кларитроміцин).
3. 3. Група тетрацикліну (тетрацикліну гідрохлорид, метацикліну гідрохлорид,доксицикліпу гідрохлорид).
4. 4. Група левоміцетину (левоміцетин, левоміцетину стеарат, левоміцетину сукци-нат).
5. 5. Аміноглікозиди (стрептоміцину, нео- міцину, гентаміцину сульфат, каиаміцин, мономіцин, амікоцику сульфат, тобраміцин, снзоміцину сульфат).
6. 6. Поліпептиди (граміцидин С, поліміксини, бацитрацин).
7. 7. Глікопептиди (ванкоміцин, ристоміцин).
8. 8. Полієни (амфотерицин, амфоглюкамін, ністатин, леворин).
9.9.Анзаміцини (рифампіцин, рифаміцин).
10.10.Похідні кислоти аурелової (олівоміцин, мітоміцин).
11.11.Препарати стероїдної структури (фузидин-натрій).
12.12.Лінкозаміди (лінкоміцину гідрохлорид).
13.13.Похідні антрацикліну (рубоміцину,доксорубіцину, ідарубіцину гідрохлорид).
14. Антибіотики різних груп (фузафунгін).
За спектром протимікробної дії:
1. 1. Переважно на грампозитивні бактерії (пеніциліни, макроліди).
2. 2. Переважно на грамнегатнвні бактерії (поліміксини).
3. 3. Широкого спектра дії (тетрацикліни, левоміцетини; напівсинтетичні пеніциіни — ампіцилін та ін., цефалоспорини,аміпоглікозиди, напівсинтетичні макроліди, азаліди — рокситроміцин, азтреонамта ін.).
4. 4. Вибіркової дії:
а) протимікозні (ністатин, леворин, амфотерицин, гризеофульвін та ін.);
б) протипухлинні (рубоміцину гідрохлорид, блеоміцин).
За переважним механізмом дії:
1. Порушують синтез оболонки мікробної клітини:
а) блокують активність ферментів: транспептидази, карбоксипептидази, що призводить до припинення полімеризації пептидоглікану;
б) гальмують входження в мономери пептидоглікану одного із елементів (ристоміцину сульфат, ванкоміцин).
2. Порушують функцію клітинної оболонки (мембрани):
а) взаємодіють із білково-ліпідними комплексами, викликають дезорганізацію структури (ністатин, амфотерицин);
б) порушують проникність низькомолекулярних речовин (поліміксин).
3. 3. Порушують синтез білка (тетрацикліни, левоміцетини).
4. 4. Порушують синтез нуклеїнових кислот:
а) порушують синтез РНК на рівні РНК-полімерази (рифампіцин, рифаміцин);
б) порушують синтез ДНК на рівні ДНК-матриці (рубоміцнну гідрохлорид, брунеоміцин).
5. Пригнічують тканинне дихання мікроорганізмів
Препарати групи цефалоспорину
До групи цефалоспорину належать напівсинтетичні антибіотики, ядро молекул яких складає 7-аміноцефалоспоринова кислота. Це антибіотики широкого спектра дії. Подібно до групи препаратів пеніциліну, пригнічують біосинтез клітинної оболонки, але мають більше точок взаємодії на оболонці, здатні до неповної перехресної алергії з ними. Виявляють бактерицидну дію. Стійкі порівняно з пеніцилінами до руйнівної дії 3-лактамаз, грам-негативних бактерій. Їх можна розділити на ентеральні та парентеральні.
Класифікація. Усі препарати групи цефалоспорину також поділяють на препарати 4 генерацій, або поколінь:
1. 1. Цефалоридин (цепорин), цефазолін (кефзол, тотацеф), цефалексин (пепорекс);діють переважно на грампозитивні і де які грамнегативні бактерії.
2.2. Цефамандол (кефазол), цефуроксим(ультраксим, кетоцеф), цефтріаксон (ло-виникати алергічні реакції, лейкопенія, біль, Інфільтрати при внутрішньом’язовому введенні, флебіт — при внутрішньовенному.
Цефалексин (цепорекс) відрізняється від попереднього препарату кислото стійкістю (можливістю перорального застосування) і меншою нефротоксичністю. За тривалого приймання може розвинутись кишковий дисбактеріоз, транзиторне підвищення активності трансаміназ у крові, інколи нейтропенія. Антибіотик третього покоління цефотаксим (клафоран) має широкий спектр дії, активний відносно багатьох грампози-тивних і грамнегативних бактерій. Чутливі до нього приблизно 50 % штамів синьогнійної палички, грамнегативні анаеро би слабко чутливі. Препарат не абсорбується в кишківнику. гацеф); мають широкий спектр протимікробної дії, стабільність до р-лактамаз, діють переважно на ентеробактерії, не впливають на синьогнійну паличку.
3. 3. Цефоперазон (цефобід), цефотаксим (клафоран), цефтазидим (фортум); препарати широкого спектра дії з переважним впливом на синьогнійну паличку і протей.
4.4. Цефпіром (кейтен), цефокситин (ме-фоксин), цефепім (максипім) мають переважний вплив на бактероїди та інші анаероби,
Цефазолін (кефзол, тотацеф) краще впливає на грамиегативні бактерії. Його особливістю більш високий вміст у крові, жовчі й особливо в сечі. Нефротоксичність цефазоліну менша, порівняно з першим препаратом групи цефалоспорину це-фалоридином. При призначенні кефзолу трапляються випадки суперінфекції, кан-дидозу і синьогнійної інфекції. Застосовується тільки парентерально: внутрішньом’язово, внутрішньовенно (крапельно або струминно).
Побічна дія: іноді алергічні реакції, висип, еозинофілія, підвищення температури тіла, диспепсичні явища, кандидоз, рідко – лейкопенія.
Цефпіром (кейтен) — антибіотик четвертого покоління цефалоспоринів. Має в молекулі позитивний і негативний заряди, що дає змогу йому проникати крізь мембрани грамнегативних бактерій, забезпечує стійкість відносно β-лактамаз і широкий спектр антибактеріальної дії (висока ефективність відносно грампозитивних і грамнегативних аеробних і анаеробних мікроорганізмів).
Показання: лікарняні та позалікарняні інфекції, емпірична терапія при захворюваннях дихальних шляхів, септицемії, інфекції сечових шляхів, шкіри і м’яких тканин, хірургічних інфекій.
Карбапенеми
Першим препаратом карбапенемів є іміпенем, напівсинтетичний антибіотик широкого спектра дії, що походить від тієнаміцину.
Препарат є ефективним щодо грампозитивних, грамнегативних бактерій, аеробних та анаеробних мікроорганізмів.
Механізм дії іміиенем пов’язаний з пригніченням синтезу клітинної оболонки мікроорганізмів. На відміну від пеніциліну препарат стійкий до дії Р-лактамаз, але руйнується дигідропептидазою-1.
У зв’язку з ним у клінічній практиці застосовують препарат тісним, що містить іміпенем та інгібітор дегідгопепти-дази-1 циластатип. Аналогічним комбінованим препаратом є примаксин. Ці препарати вводять тільки внутрішньовенно.
Показання: тяжкі інфекції різної локалізації (пневмонія, бронхіт, перитоніт, сепсис, захворювання сечових шляхів, шкіри).
Меропенем (меронем) – антибіотик групи карбапенемів, за будовою близький до Іміиенему. Має позитивні властивості іміпенему і циластатину.
Фармакокінетика. Меропенем при парентеральному введенні швидко створює бактерицидну концентрацію в крові — через 30 хв. Слабко зв’язується з білками плазми крові (2 %). Добре проникає в тканини та рідини організму. Через 6 год рівень препарату в плазмі крові значно знижується (до 1 мкт/мл).
Препарат частково метаболізується в організмі. Близько 70 % виводиться у незміненому вигляді. У осіб похилого віку екскреція гальмується.
Фармакоди наміка. Препарат широкого спектра дії. Впливає на більшість грампозитивних, грамнегативних, аеробних та анаеробних бактерій. Порушує синтез клітинної оболонки.
Тип дії – бактерицидний.
Показання: інфекції дихальних шляхів (пневмонія, в тому числі госпітальна — нозокоміальна, бронхіт), сечоних шляхів, черевної порожнини, гінекологічні інфекції (ендометрит), шкіри, м’яких тканин, менінгіт, септицемія. Разом з противірусними і протнмікозними засобами призначають при полімікробних інфекціях,
Протипоказання: підвищена чутливість до меропенему.
Побічна дія: висипи, кропив’янка, свербіж, біль у животі, нудота, блювання, діарея, тромбоцитопенія, еозинофілія, ней-тропенія, підвищення активності ферментів печінки, головний біль, парестезії, кандидоз порожнини рота і піхви; тромбофлебіт, біль, запалення при мнурішньовенно-му введенні, дискомфорт при впутрішньо-м’язовому введенні.
Монобактами
Азтреонам (азактам) — антибіотик групи монобактамів, який, на відміну від пеніцилінів, цефалоспоринів, карбапенемів, має моноциклічну лактамну систему.
Фармакокінетика. При парентеральному введенні препарат швидко створює бактерицидні концентрації у крові.
Фармакодинаміка. Антибіотик широкого спектра дії. Механізм дії пов’язаний з порушенням синтезу оболонки мікроорганізмів. Стійкий до дії β-лактамаз. Тип дії — бактерицидний. Впливає переважно на грамнегативні аеробні мікроорганізми, у тому числі на штами – продуценти (β-лактамаз. Pseudomonas spp. (за винятком pseudomonas aeruginosa ) стійкі до азтреонаму. Практично неактивний відносно грамнозивтивних аеробних та анаеробних бактерій. Між азтреонамом та іміноглікозидами існує перехресна стійкість. Азтреонам не порушує баланс мікрофлори кишок. Поєднує ефекти пеніцилінів, цефалоспоринів, кліндаміцину, метронідазолу, аміноглікозидів.
Показання: тяжкі бактеріальні інфекції сечових шляхів (пієлонефрит, цистит, уретрит, простатит, гонорея), дихальних шляхів (пневмонія, емпієма плеври), менінгіт, сепсис, захворювання органів черевної порожнини і малого таза, післяопераційні інфекційні ускладнення, перитоніт, захворювання кісток, суглобів, шкіри, м’яких тканин.
Протипоказання. Тяжкі порушення функції нирок, печінки, підвищена чутливість до азтреонаму.
Побічна дія: висипи на шкірі, множинна еритема, петехії, кропив’янка, свербіж, підвищення протромбінового часу, а також активованого часткового тромбопластинового часу, тромбоцитопенія, еозинофілія, диспепсія, нудота, блювання, порушення смаку, підвищення активності ферментів печінки, флебіт, тромбофлебіт, головний біль, потьмарення свідомості, міалгія, біль у кістках, стоматит, набряки молочних залоз.
Макроліди і азаліди
Макроліди (еритроміцин, олеандоміцину фосфат, спіраміцин) — це антибіотики, які в основі молекули містять макроциклічне лактонне кільце, пов’язане з одним чи кількома вуглеводневими залишками.
Макроліди поділяють на препарати, які отримують біосинтетичним шляхом, або природні (еритроміцину, олеандоміцину фосфат), та напівсинтетичні. Вони є резервними антибіотиками, до яких чутливі грампозитивні, грамнегативні коки, міко-млазми, бруцели, рикетсії, клостридії, коринебактерії. Неактивні до грамнегативних бактерій, вірусів, грибів. Діють бактеріостатично. Малотоксичні, майже не викликають алергічних реакцій.
Фармакокінетика. Еритроміцин добре абсорбується у травному каналі, проте, зважаючи на його здатність руйнуватися в кислому середовищі шлунка, препарат слід приймати за годину до їди. Він також швидко абсорбується у прямій кишці. Максимальна концентрація визначається через 3 — 4 години, тримається протягом 6 — 7 годин. Слабко зв’язується з білками плазми. Більше накопичується в печінці, легенях, селезінці, лімфатичних вузлах. Добре проникає крізь плаценту, гірше – через гематоен-цефалічний бар’єр. Виводиться з сечею і жовчю.
Призначають перорально або місцево. Для внутрішньовенного введення існує форма – еритроміцину фосфат.
Показання: захворювання дихальних шляхів, скарлатина, коклюш (кашлюк), дифтерія (разом з дифтерійною сироваткою), сепсис, остеомієліт, хвороба легіонерів, інфекційні захворювання новонароджених, викликані хламідіями.
Протипоказання: підвищена індивідуальна чутливість до антибіотика, тромбофлебіт, тяжкі порушення функції печінки, захворювання з алергічним компонентом.
Побічна дія: диспепсичний ефект – подразнювальна дія на слизові оболонки шлунка і тонкої кишки, посилення перистальтики кишок; іноді алергічні реакції. у випадках тривалого приймання — гепатотоксичність.
До олеандоміцину фосфату мікрофлора швидко стає стійкою, тому його комбінують з тетрацикліном (олетегрин).
Останнім часом отримано нові напівсинтетичні макроліди (кларитроміцин, рокситроміцин, диритроміцин, флуритроміцин). Ці макроліди мають широкий спектр дії, їх призначають при інфекціях дихальних, сечових шляхів, отиті, синуси-ті, дифтерії, коклюші, хворобі легіонерів та ін.
Кларитроміцин — антибіотик групи макролідів.
Фармакокінетика. Препарат добре абсорбується з травного каналу. Максимальна концентрація у крові досягається через 1—2 год й утримується 8 — 12 год. Метаболізується з утворенням 14-гідро-ксикларитроміцину, який має слабшу хіміотерапевтичну дію порівняно з кларитромщином. Виділяється головним чином нирками і з жовчю. Має високу протимікробну активність відносно коків, мікоплазми, хламідій, токсоплазми.
Показання: менінгіт, тонзиліт, сину-сит, бронхіт, пневмонія, дерматит, токсоплазмоз, захворювання, що викликані хламідіями, зокрема виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки. Препарат призначають по 0,25 —
2 рази на добу, курс лікування 5— 14 днів.
Кларитроміцин хворі переносять добре. Інколи виникає біль у ділянці живота, нудота, пронос. Хіюрим з недостатністю нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) дозу кларитроміцину зменшують у 2 рази. 3 обережністю призначають хворим з порушенням функції печінки.
Протипоказання: захворювання печінки.
Близькими до макролідів є азаліди. Шляхом введення в макроциклічне лак-тонне кільце еритроміцину адаметильної групи було синтезовано нову сполуку з 15-членним кільцем, яка має принципово нові властивості — азитроміцин (сумамед).
Азитроміцин є першим представником груші антибіотиків-азалідів.
Фармакокінетика. Швидко абсорбується у травному каналі, що забезпечується його стійкістю та ліпофільністю. Максимальна терапевтична концепція в кроні досягається через 2,5 — 3 год і становить 0,4 мг/л. Біодоступність 37 %.
Добре проникає в дихальні шляхи, органи сечостатевої системи (у передміхурову залозу), шкіру і м’які тканини.
Слабко зв’язується з білками плазми крові, добре проникає в еукаріотичні клітини, концентрується в середовищі з низьким рН навколо лізосом. Це сприяє елімінації внутрішньоклітинних збудників. Азитроміцин здатний зв’язуватися з фагоцитами, які забезпечують його надходження до вогнищ інфекції та вивільнення у процесі фагоцитозу. Концентрація препарату у вогнищах інфекції вища, ніж у здорових тканинах, що пов’язано із ступенем набряку у вогнищах запалення. Азитроміцин зберігається в бактерицидних концентраціях у вогнищах запалення протягом 5 —7 днів після прийому, шо дає змогу проводити короткі курси лікування — протягом 3 —5 днів. Фармакокінетика. Швидко абсорбується у травному каналі, що забезпечується його стійкістю та ліпофільністю. Максимальна терапевтична концепція в кроні досягається через 2,5 — 3 год і становить 0,4 мг/л. Біодоступність 37 %.
Добре проникає в дихальні шляхи, органи сечостатевої системи (у передміхурову залозу), шкіру і м’які тканини.
Слабко зв’язується з білками плазми крові, добре проникає в еукаріотичні клітини, концентрується в середовищі з низьким рН навколо лізосом. Це сприяє елімінації внутрішньоклітинних збудників. Азитроміцин здатний зв’язуватися з фагоцитами, які забезпечують його надходження до вогнищ інфекції та вивільнення у процесі фагоцитозу. Концентрація препарату у вогнищах інфекції вища, ніж у здорових тканинах, що пов’язано із ступенем набряку у вогнищах запалення. Азитроміцин зберігається в бактерицидних концентраціях у вогнищах запалення протягом 5 —7 днів після прийому, шо дає змогу проводити короткі курси лікування — протягом 3 —5 днів.
Виведення азитроміцину відбувається у 2 етапи. Перший період напіввиведення становить 14 — 20 год, другий — 41 год. Це дає змогу приймати препарат 1 раз на добу.
Ф а р м а ко д и н а м і к а. Азитроміцин — антибіотик широкого спектра дії. Тип дії – бактирицидний. Є високоефективним препаратом щодо грампозитивних мікроорганізмів, у тому числі тих, що продукують β-лактамазу (стафілококи, стрептококи, пневмококи), так і грамнегативних мікроорганізмів (ентерококи, кишкова та гемофільна палички, шигели, сальмонели), а також мікоплазми, легіонел, бактероїдів.
Порівняно з еритроміцином ефективніший відносно грамнегативних мікроорганізмів, більш стійкий у кислому середовищі шлунка, повільніше виводиться, довше діє, краще переноситься.
Показання: захворювання, що викликані чутливими до препарату мікроорганізмами: інфекції верхніх дихальних шляхів (ангіна, сииусит, тонзиліт, середній отит), скарлатина, інфекції нижніх дихальних шляхів (бактеріальна, атипова пневмонія, бронхіт), інфекції шкіри та м’яких тканин (бешиха, імпетиго, вторинно інфікований дерматит), інфекції сечостатевих шляхів (неускладнений уретрит, цервіцит); хвороба Лайма (борелід) — для лікування у початковій стадії, захворювання шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційовані з Helicobacter pylori.
Протипоказання: підвищена чутливість до антибіотиків групи азалідів і макролідів; порушення функції нирок, печінки.
Побічна дія: нудота, діарея, біль у животі, блювання, метеоризм, транзиторне підвищення активності ферментів печінки, алергічні реакції, частіше висипи.
Препарати групи лінкоміцину
Близькою до макролідів і азалідів за спектром, механізмом і фармакологічними властивостями є група лінкоміцину: лінкоміцину гідрохлорид, кліндаміцин.
|
|
Лінкоміцину гідрохлорид дуже активно впливає на більшість штамів патогепих стафілококів, а також на пневмокок, стрептокок, клостридії, збудників сибірки, дифтерії, бактероїди, пастерели та деякі інші бактерії, спірохети, актиноміце-
ти, мікоплазми. Стійкі до його дії менінгококи, гонококи, гемофільна паличка. Стійкість до препарату розвивається повільно. Дія лінкоміцину гідрохлориду головним чином бактеріостатична, у високих концентраціях — бактерицидна. Можливий антагонізм з антибіотиками-макролідами. Лінкоміцин накопичується у кістковій тканині.
Показання: гострий і хронічний остеомієліт, пневмонія, гнійні ураження шкіри і м’яких тканин тощо.
Побічна дія: диспепсичні явища, можливе виникнення псевдомембранозно-го коліту, іноді негативний вплив на кровотворення лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія; у випадках тривалого лікування – підвищення трансаміназної активності, кишковий дисбактеріоз, алергія: при внутрішньовенному введенні — артеріальна гіпотензія, загальна слабкість, слабкість скелетної мускулатури.
Кліндаміцин має широкий спектр дії. є активнішим у 2-10 разів, ніж лінкоміцин.
АЗИТРОМІЦИН
(Azithromycin)
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: азитроміцин, (2R,3S,4R,5R,8R,10R,11R,12S,13S,14R)-13-[(2,6-дидеокси-3-C-метил-3-O-метил-α-l-рибо-гексапіранозил) окси]-2-етил-3,4,10-тригідрокси-3,5,6,8,10,12,14-гептаметил-11-[[3,4,6-тридеокси-3-(диметил аміно)-β-d-ксило-гексопіранозил]окси]-1-окса-6-азациклопентадекан-15-он;
основні фізико-хімічні властивості: таблетки 250 мг – округлі, двоопуклі, світло-жовтого кольору, вкриті оболонкою, з рискою для розламування з одного боку; таблетки 500 мг – капсулоподібні, двоопуклі, світло-жовтого кольору, вкриті оболонкою, з рискою для розламування з одного боку;
склад: 1 таблетка містить азитроміцину дигідрат, еквівалентний азитроміцину 250 мг або 500 мг;
допоміжні речовини: лактоза, натрію кроскармелоза, кремній безводний колоїдний, повідон, магнію стеарат, тальк, крохмаль кукурудзяний (висушений), калію полакрилін (індіон 234), гіпромелоза, титану діоксид, макрогол 4000, заліза оксид жовтий.
Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.
Фармакотерапевтична група. Протимікробні засоби для системного застосування. Макроліди. Код АТС J01FA10.
Фармакологічні властивості.
Азитроміцин – антибіотик групи макролідів (підгрупа азалідів) широкого спектра дії.
У порівнянні з іншими антибіотиками-макролідами володіє найбільш вираженим бактерицидним ефектом та здатністю проникати в тканини, клітини тарідини організму, а також максимально тривалим періодом напів виведення. Для досягнення клінічного ефекту в більшості випадків достатньо 3 – 5-денного курсу терапії.
Фармакодинаміка.
Азитроміцин зв’язується з 50S-cyбодиницeю рибосом, пригнічуєпептидтранслоказу на стадії трансляції та біосинтез білка, уповільнюючи ріст та розмноження мікро організмів, при високих концентраціях – бактерицидний ефект.
Активний відносно грам позитивних аеробних мікро організмів: Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis,
Streptococcus pneumoniae, Streptococcus agalactiae, Streptococcus pyogenes, Streptococcus viridans, стрептококи груп С, F та G. Грам позитивні мікро організми, що стійкі до еритроміцину, володіють перехресною резистентністю до азитроміцину. Більшість штамівEnterococcus faecalis та метицилінрезистентні стафілококи стійкі доазитроміцину.
Із грам негативних аеробних мікро організмів до азитроміцину чутливі: Bordetella pertussis, Bordetella parapertussis,
Brucella melitensis, Campylobacter jejuni, Escherichia соli, Gardnerella vaginalis, Haemophilus influenzae, Haemophilusparainfluenzae, Haemophilus ducreyi,Helicobacter pylori, Legionella pneumophila, Moraxellacatarrhalis, Neisseria gonorrhoeae,Neisseria meningitidis, Shigella spp., Salmonella spp., Yersinia spp. Із анаеробів до азитроміцину чутливі: Bacteroides bivius, Clostridium perfringens, spp.,
Peptococcus spp., Peptostreptococcus spp. До азитроміцину також чутливі: Borrelia burgdorferi, Chlamydia trachomatis, Chlamydia pneumoniae,
Listeria monocitogenes, Mycobacteria avium complex, Mycoplasma pneumoniae, Treponemapallidum, Ureaplasma urealyticum.
Фармакокінетика. При пероральному прийомі азитроміцин добре всмоктується з шлунково-кишкового тракту, що обумовлено його стійкістю вкислому середовищі та ліпофільністю. Після прийому препарату внутрішньо в дозі 500 мг максимальна концентрація в плазмі крові (С мах) досягається через 2-3години і становить 0,4 мг/л. Стабільний рівень концентрації в плазмі крові досягаєтся через 5–7 днів. Біодоступність при одноразовому прийомі становить 37%, потім зворотно пропорційна концентрації в плазмі і становить 7-50%. Одночасний прийом їжі дещо сповільнює фармакокінетичні параметри.
Швидко розподіляється в тканинах організму, легко долаючигістогематичні бар’єри та накопичуючись у високих концентраціях в тканинах. Азитроміцин добре проникає в тканини дихальних шляхів, органи та тканиниурогенітального тракту (зокрема в простату), в шкіру та м’які тканини. Висока концентрація в тканинах (в 10-50 разів вища, ніж в плазмі крові) та тривалий період напів виведення (T1/2) обумовлені низьким зв’язуваннямазитроміцину з білками плазми крові, а також його здатністю проникати веукаріотичні клітини та концентруватися в середовищі з низьким pH, що оточуєлізосоми. Це, в свою чергу, визначає великий об’єм розподілу Vd (31,1 л/кг) тависокий плазмовий кліренс (630 мл/хв.). Здатність азитроміцину накопичуватися переважно в лізосомах особливо важлива для елімінації внутрішньоклітинних збудників. Висока протимікробна активність забезпечується також завдяки здатності азитроміцину проникати та накопичуватися в лейкоцитах (гранулоцитах і моноцитах/макрофагах), якими він транспортується в вогнища запалення та вивільняється в процесі фагоцитозу. Незважаючи на високу концентрацію в фагоцитах, азитроміцин не чинить суттєвого впливу на їх функцію. Концентрація препарату в вогнищі запалення на 24-34% більша, ніж в здорових тканинах, такорелює зі ступенем запального набряку. Через 12-72 години в вогнищі запалення утворюються високі терапевтичні концентрації (1-9 мг/кг), що перевищують мінімальну інгібуючу концентрацію для збудників інфекцій.
Метаболізується в основному в печінці шляхом деметилювання, метаболіти не активні. Виділяється препарат здебільшого (50%) з жовчю в незмінному стані, невелика частина (6%) виводиться нирками. Виведення азитроміцину із плазми крові проходить в 2 етапи: T1/2 становить 14-20 годин інтервалі від 8 до 24 годин після прийому препарату та 41 година – в інтервалі від 24 до 72годин. За рахунок тривалого періоду напів виведення Азитроміцин повільно виводиться з організму (в середньому 60–76 годин), що дозволяє приймати його 1раз на добу та суттєво скоротити тривалість курсу лікування до 3-5 днів, прицьому висока концентрація активної речовини в тканинах зберігається протягом 5-7 днів після його відміни.
Особливості фармакокінетики в різних вікових групах: у літніх чоловіків (65–85 років) параметри фармакокінетики залишаються незмінними, у жінок —збільшується Cmax (на 30–50%), у дітей віком 1–5 років — знижуються Cmax, T1/2,AUC.
Показання для застосування.
Інфекції, спричинені чутливими до азитроміцину мікро організмами:
– ЛОР-органів (ангіна, тонзиліт, фарингіт, трахеїт, синусит, зовнішній отит, гнійний та не уточнений середній отит);
– нижніх дихальних шляхів (інтерстиціальна та альвеолярна пневмонія, атипова пневмонія, не госпітальна пневмонія, гострий та хронічний бронхіти);
– шкіри та м’яких тканин (хвороба Лайма (хронічна мігруюча еритема), фолікуліт, фурункульоз, целюліт, карбункул, вторинна піодермія тапіодерматози, імпетиго, інфекційний дерматит та міозит, бешиха);
– генітальні інфекції (уретрит, простатит, цервіковагініт, сальпінгіт, особливо спричинені мікро організмами в асоціації з хламідіями тамікоплазмами);
– виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки, пов’язана зхелікобактер пілорі (у складі комбінованої терапії);
– кишкові інфекції (шигельоз, сальмонельоз, кампілобактеріоз, криптоспоридіоз);
– дифтерія, скарлатина; – стоматологічні інфекції;
– інфекції будь-якої локалізації, що спричинені атиповими збудниками: мікоплазмами, хламідіями, уреаплазмами.
Спосіб застосування та дози.
Азитроміцин приймають внутрішньо 1 раз на добу, не менше ніж за 1годину до чи через 2 години після прийому їжі. Для дорослих: при інфекціях дихальних шляхів, шкіри та м’яких тканин: по 500 мг протягом 3 діб (курсове дозування 1,5 г). При хронічній мігруючій еритемі: 1 г в 1–й день, потім по 500 мг з 2–го по 5–й день (курсове дозування 3,0 г). При захворюваннях шлунка і дванадцяти палої кишки, асоційованих з Helicobacter pylori в комплексній терапії, – по 1 г на добу протягом 3 днів. При неускладненихгенітальних інфекціях: 1 г одноразово. При ускладнених, тривалих генітальнихінфекціях, викликаних асоціаціями з Chlamydia trachomatis, – по 1 г 3 рази з інтервалом в 7 діб (1-7-14) (курсове дозування 3 г).
Для дітей: при інфекціях дихальних шляхів, шкіри та м’яких тканин: 10мг/кг маси тіла 1 раз на добу протягом 3 діб (курсове дозування 30 мг/кг). При хронічній мігруючій еритемі: 1 раз на добу протягом 5 діб по 20 мг/кг маси тілав 1–й день, потім по 10 мг/кг маси тіла з 2–го по 5–й день.
При інфекціях, викликаних типовою флорою, рекомендується користуватисянаступною схемою призначення азитроміцину.
Вік Режим дозування
6 місяців – 8 років
10 мг/кг на добу одноразово протягом 3 діб
Діти 8-12 років
1 таблетка (250 мг) 1 раз на добу протягом 3 діб
Дорослі
1 таблетка (500 мг) 1 раз на добу протягом 3 діб
У випадку пропуска прийома однієї дози препарата пропущену дозу слід прийняти якомога раніше, а настіпні – зі звичайним інтервалом – 24 години.
Побічна дія.
Азитроміцин дуже рідко викликає небажані побічні реакції. Можуть спостерігатися порушення з боку шлунково-кишкового тракту (анорексія, здуття, нудота, блювання, понос, біль в епігастрії, метеоризм), при підвищеній чутливості до компонентів препарату – алергічні реакції (шкірні висипи, кропив’янка, фото сенсибілізація, набряк Квінке), з боку серцево-судинної системи (відчуття серцебиття, біль у грудях), з боку нервової системи (запаморочення, головний біль, млявість, гіперкінезія, невроз, порушення сну). Також може відзначатися зворотне помірне підвищення активності печінкових ферментів, нейтропенія, вкрай рідко – нейтрофілія та еозинофілі я. Вказані зміни показників нормалізуються через 2–3 тижні після завершення лікування.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до макролідів. Тяжкі порушення функції печінки інирок.
Передозування.
При передозуванні можуть відзначатися симптоми загальної інтоксикакції, розлади слуху, сильна нудота, блювання та діарея. Слід промити шлунок, провести симптоматичну терапію. Специфічного антидоту немає.
Особливості застосування.
При необхідності обережно призначати хворим з тяжким порушенням функції печінки. В осіб літнього віку немає необхідності корегувати дозування. Вагітність та лактація: експериментальні дослідження не виявили шкідливого впливу на розвиток плода. Враховуючи недостатність цих даних, не рекомендується призначати азитроміцин в період вагітності та лактації за винятком випадків, коли очікуваний ефект перевищує можливий ризик застосування препарату для плода чи немовляти. При лікуванні інфекцій, що передаються статевим шляхом, необхідно проводити лікування обох партнерів.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами.
Антацидні засоби, що містять алюміній, магній, етанол, зменшують всмоктування азитроміцину, тому препарат необхідно приймати за 1 годину до абочерез 2 години після прийому антацидів. Не зв’язується з ферментами комплексу цитохрому Р450 і тому не взаємодіє з теофіліном, терфенадином, карбамазепіном, триазоламом, дигоксином, варфарином, фенітоїном, ерготаміном іциклоспорином. При необхідності сумісного прийому з варфарином рекомендуєтсяпроводити ретельний контроль протромбі нового часу. При одночасному прийомі з ерготаміном і дигідроерготаміном можливий прояв їх токсичної дії (вазоспазм, дизестезія).
Лінкозаміни послаблюють, а тетрациклін і хлорамфенікол підсилюють ефективність азитроміцину. Фармацевтично несумісний з гепарином.
Умови та термін зберігання.
Зберігати в сухому, недоступному для дітей місці при температурі 15 -25 °С.
Термін придатності – 2 роки.
Источник: АЗИТРОМІЦИН, інструкція, застосування препарату АЗИТРОМІЦИН Таблетки, вкриті оболонкою, по 250 мг № 6, № 60
ПРЕПАРАТИ ГРУПИ ТЕТРАЦИКЛІНУ
До групи тетрацикліну належать антибіотики, в основі структури яких є конденсована чотирициклічна система.
Виділяють препарати, які отримані біосинтетичним шляхом, як продукти грибів (тетрациклін,тетрацикліну гідрохлорид) та напівсинтетичні похідні — метацикліну гідрохлорид (рондоміцин), доксицикліну гідрохлорид (вібраміцин).
Тетрацикліни мають широкий спектр дії. Вони активні відносно грампозитивних і грамнегативних коків, збудників бацилярної дизентерії, черевного тифу, патогенних спірохет, збудників особливо небезпечних інфекцій: чуми, туляремії, бруцельозу, холери, рикетсіозу, збудників пситакозу, трахоми, венеричної фанульоми, деяких найпростіших. Не впливають на синьогнійну паличку, істинних вірусів, гриби, найпростіших.
Механізм бактеріостатичної дії пов’я заний з гальмуванням синтезу білка мікробної клітини (зв’язок з малими S0-S субодиницями рибосом), пригніченням ферментних систем (внаслідок утворення хелатшіх зв’язків із Мg2+, Са2+, Ре2+), конкуренцією з рибофлавіном.
ТЕТРАЦИКЛІН
(TETRACYCLINUM)
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: тетрациклін[4S-(4α,4аα,5аα,6β,12аα)-4(диметил аміно)-1,4,4а,5,5а,6,11,12а-октагідро-3,6,10,12,12а-пентагідрокси-6-метил-1,11-діоксо-2нафтаценкар-боксамід;
основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті оболонкою, рожевого кольору, з двоопуклою поверхнею; на поперечному poзрізі видно два шари;
склад: 1 таблетка містить 0,1 г тетрацикліну (у перерахуванні на 100 % речовину);
допоміжні речовини: цукор, тальк, кальцію стеарат, крохмаль кукурудзяний, декстрин, желатин, магнію карбонат основний, кислотний червоний 2С, тропеолін О.
Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.
Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування.
Код АТС: J01AA07.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Тетрациклін має широкий спектр антибактеріальної активності. Порушує утворення комплексу між транспортною РНК та рибосомою, що призводить до порушення синтезу білка мікробною клітиною. Активний відносно більшості грам позитивних таграм негативних бактерій, cпipoxeт, лептоспор, рикетсій, збудників трахоми, орнітозу, крупних вipyciв. Малоактивний або неактивний відносно синьо гнійноїпалички, протея, більшості грибів, вipyciв грипу, кору, поліомієліту. Недостатньо активний відносно кислотостійких бактерій.
Фармакокінетика. Після прийому внутрішньо всмоктується до 66 % прийнятої дози тетрацикліну. Зв’язується з білками на 65%. Добре проникає у piзнi органи та тканини, а також у біологічні рідини: жовч, синовіальну, асцитичну, цереброспінальну (в останній концентрація становить 10- 25 % від такої в плазмі), вибірково накопи чується у кістках, печінці, селезінці, пухлинах, зубах. Проникає через плаценту та в грудне молоко. Метаболізму не піддається.
Виділяється з організму в основному з сечею i калом, частково з жовчю. При прийомі внутрішньо тетрациклін виділяється у значній кількості з калом (20 – 50 % від прийнятої дози). Виділення через нирки відбувається шляхом клуб очкової фільтрації.
При порушенні видільної функції нирок виділення тетрацикліну з сечею зменшується i підвищується концентрація у кpoвi, що може призвести до явищ кумуляції.
Показання для застосування. Інфекційно-запальні захворювання, викликані чутливою до тетрацикліну флорою: пневмонія, бронхіт, гнійний плеврит, під гострий септичний ендокардит, бактеріальна та амебна дизентерія, коклюш, ангіна, скарлатина, гонорея, бруцельоз, туляремія, висипний i поворотний тиф, пситакоз, інфекції сечостатевих шляхів, хронічний холецистит, гнійний менінгіт, інші інфекційні захворювання, викликані мікро організмами, чутливими до цього антибіотика. Профілактика після операційних інфекцій.
Cпociб застосування та дози. Препарат приймають внутрішньо під час абоодразу після їжі, запиваючи водою.
Доза для дорослих становить 0,2 – 0,4 г 3 – 4 разина добу. Максимальна добова доза – 4 г.
Дітям, старше 8 років, призначають у добовій дозі 12,5 – 25 мг/кг маси тіла кожні 12 годин.
Курс лікування становить у середньому 5-7 днів, алепісля усунення симптомів захворювання препарат приймають ще протягом 1-3 днів.
Побічна дія. Підвищення внутрішньо черепного тиску, порушення ходьби, зниження апетиту, нудота, блювання, запаморочення, розлад функції кишечнику (діарея), ураження слизових оболонок рота та шлунково-кишкового тракту (глосит, стоматит, гастрит, проктит), шкірні реакції, набряк Квінке, фото сенсибілізація, панкреатит, світлобоязнь, пігментація шкіри, зубної емалі.
Протипоказання. Підвищена чутливість до препарату та споріднених антибіотиків (окситетрацикліну, доксицикліну тощо), грибкові захворювання, порушення функції печінки, захворювання нирок, вагітність, лактація (на період лікування припиняють годування груддю), дитячий вік до 8 років.
Передозування. Можливе посилення проявів побічних явищ. Терапія симптоматична.
Взаємодія з іншими лікарскими засобами. Антациди, солі кальцію, магнію, заліза, холестирамін знижують всмоктування тетрацикліну iз шлунково-кишкового тракту. Препарат зменшує ефективність пероральних контрацептивів i збільшує ризик маткових кровотеч, знижує активність бактерицидних препаратів. Підвищуєнефро токсичність метоксифлурану. При спільному застосуванні з вітаміном А збільшується ризик розвитку внутрішньо черепної гіпертензії. Тетрациклін підвищує чутливість шкіри до дії сонячних променів (фото сенсибілізація).
Особливості застосування. У процесі лікування хворому доцільно призначати вітаміни групи В та К.
Тетрациклін підвищує чутливість шкіри до дії сонячних променів (фото сенсибілізація).
Тетрациклін не можна призначати одночасно з молокомта іншими молочними продуктами.
Призначати препарат дорослим у дозах менше 0,8 г надобу недоцільно, оскільки крім недостатнього терапевтичного ефекту, можливий розвиток стійких форм мікро організмів.
Умови та термін зберігання. Зберігати у сухому, захищеному від світла місці при температурі від 15 до 25 °С. Термін придатності – 3 роки.
РИФАМПІЦИН
(RIFAMPICIN)
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: rifampicin; 3(4-метил-1-піперазиніл-імінометил)-рифампіцин SV2;
основні фізико-хімічні властивості: капсули від оранжево-червоного до темно-червоного кольору; вміст капсул – порошок від світло-червоного до коричнево-червоного кольору з білими вкрапленнями;
склад: 1 капсула містить рифампіцину (у перерахунку на активну речовину) – 0,15 г;
допоміжні речовини: магнію карбонат основний, кальцію стеарат, цукор молочний.
Форма випуску. Капсули.
Фармакотерапевтична група. Протитуберкульозні засоби. Код АТС J04A B02.
Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Рифампіцин – напівсинтетичний антибіотик широкого спектра дії. Бактерицидна дія базується на селективному інгібуванні ДНК-залежної РНК-полімерази. У низьких концентраціях активний щодо мікобактерій туберкульозу та лепри, впливає на грампозитивні та грамнегативні коки (стафіло-, стрепто-, пневмо-, ентеро-, менінго- і гонококи), у більш високих концентраціях активний стосовно грамнегативних бактерій (E.coli, K.pneumoniae, H.influenzae, Legionellae, Salmonellae, Shigellae, деяких штамів Proteus, P.aeruginosae), деяких спороутворюючих паличок (Bacillus anthracis, Clostridium perfringens) і хламідій. Рифампіцин віруліцидно діє на вірус сказу і пригнічує розвиток рабічного енцефаліту.
Фармакокінетика. Рифампіцин добре всмоктується у шлунково-кишковому тракті і швидко проникає в тканини і рідини організму, у тому числі в каверни, кістки, плевральний ексудат, мокротиння. Біодоступність становить 90-95%. Максимальна концентрація препарату в крові відзначається через 2-2,5 години після прийому внутрішньо. На терапевтичному рівні концентрація підтримується протягом 8–12 годин (для високочутливих збудників – протягом 24 годин). Зв”язування з білками плазми крові становить 80—90%. Рифампіцин проникає через гематоенцефалічний бар”єр, плаценту, виявляється в грудному молоці. Біотрансформується в печінці. Період напіввиведення 2–5 годин. Виводиться з організму головним чином із жовчю, незначна частина – з сечею.
Показання для застосування. Туберкульоз (у тому числі туберкульозний менінгіт) у складі комбінованої терапії; інфекційно-запальні захворювання, викликані чутливими до препарату збудниками (остеомієліт, пневмонії, пієлонефрит, лепра, бруцельоз, гонорея, холецистит), менінгококове носійство.
У зв’язку зі швидким розвитком стійкості до антибіотика в процесі лікування, застосування рифампіцину при захворюваннях нетуберкульозної етіології обмежується випадками, які не піддаються терапії іншими антибіотиками.
Спосіб застосування та дози. Застосовують препарат внутрішньо натще (за 1/2–1 год до їди).
При лікуванні туберкульозу (як правило, у комбінації з іншими протитуберкульозними препаратами) середня добова доза для дорослих становить 0,45 г (1 раз на добу). У хворих з масою тіла більше 50 кг добова доза може бути збільшена до 0,6 г.
Середня добова доза рифампіцину для дітей старше 6 років становить 10 мг/кг маси тіла (але не більше 0,45 г в добу), приймають препарат 1 раз на добу. При підвищеній чутливості до рифампіцину добова доза може бути розділена на 2 прийоми.
Загальна тривалість застосування рифампіцину при туберкульозі зумовлена ефективністю лікування і може досягати 1 року.
При лепрі рифампіцин застосовують за двома схемами:
1) добову дозу рифампіцину (0,3–0,45 г) приймають за 1 прийом, при підвищеній чутливості до рифампіцину – у 2 прийоми. Тривалість лікування – 3–6 місяців, курси повторюють з інтервалом 1 місяць;
2) на фоні комбінованої терапії призначають препарат у добовій дозі 0,45 г в 2–3 прийоми протягом 2–3 тижнів з інтервалом 2–3 місяці протягом 1–2 років (або в тій же дозі 2–3 рази на тиждень протягом 6 місяців). Лікування проводять комплексно з імуностимулюючими засобами.
При інфекціях нетуберкульозної природи дорослим призначають рифампіцин по 0,45–0,9 г на добу, дітям з 6 років по 8–10 мг/кг маси тіла (але не більше 0,45 г на добу), в 2–3 прийоми. Тривалість лікування визначається індивідуально залежно від ефективності і переносимості препарату і може становити 7–10 днів. Для лікування гонореї рекомендується одноразовий прийом рифампіцину в дозі 0,9 г на добу.
Побічна дія. Нудота, блювання, діарея, зниження апетиту, підвищення рівня печінкових трансаміназ, білірубіну в плазмі крові, псевдомембранозний коліт, холестатична жовтяниця, гепатит, головний біль, артралгія, атаксія, канальцевий некроз, інтерстиціальний нефрит, гостра печінкова недостатність, порушення зору, лейкопенія, рідко – тромбоцитопенія, тромбоцитопенічна пурпура, еозинофілія, гемолітична анемія, порушення менструального циклу, кропив”янка, набряк Квінке, бронхоспазм, грипоподібні симптоми.
Протипоказання. Підвищена чутливість до рифампіцину та інших компонентів, жовтяниця (у тому числі механічна), нещодавно перенесений (менше 1 року) інфекційний гепатит, виражені порушення функції нирок, вагітність, лактація . Діти до 6 років (у даній лікарській формі).
Передозування.
Симптоми: сплутаність свідомості, набряк легень, судоми, нудота, блювання, діарея, сонливість, збільшення печінки, жовтяниця, підвищення рівня білірубіну, печінкових трансаміназ у плазмі крові; коричнево-червоне або оранжеве забарвлення шкіри, сечі, слини, поту, сліз і фекалій пропорційно прийнятій дозі препарату.
Лікування: припинення прийому препарату. Промивання шлунка, призначення активованого вугілля, форсований діурез. Симптоматична терапія (специфічного антидота немає). Підтримання життєво важливих функцій.
Особливості застосування.
Монотерапія туберкульозу рифампіцином часто супроводжується розвитком стійкості збудника до антибіотика, тому його слід поєднувати з іншими протитуберкульозними засобами. При лікуванні нетуберкульозних інфекцій можливий швидкий розвиток резистентності мікроорганізмів; цей процес можна попередити, якщо комбінувати рифампіцин з іншими хімиотерапевтичними засобами.
Введення препарату може супроводжуватися забарвленням сечі, калу, слини, поту, слізної рідини, контактних лінз у червоний колір.
З обережністю застосовують при легенево-серцевій недостатності II-III ступеня, у дітей, ослаблених хворих, у пацієнтів, що зловживають алкоголем, при порфірії.
Лікування рифампіцином повинні проводитися під пильним лікарським спостереженням. При розвитку тромбоцитопенії, пурпури, гемолітичної анемії, при нирковій недостатності та інших тяжких небажаних реакціях прийом рифампіцину припиняють.
Лікування препаратом слід розпочинати після дослідження функції печінки (визначення рівня білірубіну й амінотрансферази у крові, тимолова проба), а в процесі лікування проводити його щомісяця. При наростаючих явищах порушення функції печінки застосування препарату слід припинити. При тривалому застосуванні препарату необхідно контролювати картину крові в зв’язку з можливістю розвитку лейкопенії.
У разі профілактичного застосування в бацилоносіїв менінгококу необхідний строгий контроль за станом здоров’я пацієнтів для того, щоб вчасно виявити симптоми захворювання у разі виникнення резистентності до рифампіцину.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Рифампіцин є індуктором мікросомальних ферментів печінки, тому посилює метаболізм і знижує активність непрямих антикоагулянтів, пероральних антидіабетичних засобів, препаратів наперстянки, β-адреноблокаторів, барбітуратів, левоміцетину, еуфіліну, діазепаму та інших препаратів.
При сумісній терапії з ПАСК не можна приймати рифампіцин одночасно, а тільки з 4-годинним інтервалом; у поєднанні з ізоніазидом рифампіцин може посилювати порушення функції печінки.
Кетоконазол може знижувати концентрацію рифампіцину в плазмі крові.
При лікуванні рифампіцином спостерігається зниження надійності дії гормональних протизаплідних препаратів (рекомендується застосовувати негормональні засоби контрацепції).
Умови та термін зберігання. У сухому, захищеному від світла місці, при температурі від 15 до 25 оС. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Термін придатності – 2 роки.
Сульфаніламідні препарати — це синтетичні хіміотерапевтичні засоби, похідні сульфанілової кислоти, які здатні значною мірою пригнічувати розвиток грам-позитивних і грамнегативних бактерій, хламідій, деяких найпростіших і патогенних грибів.
2005 2006 роки
Перший сульфаніламід синтезував у 1908 р. випускник фармацевтичного факультету Віденського університету П. Гельмо. Проте лікувальні властивості нової хімічної сполуки не було досліджено. У 1932 р. німецькі хіміки фірми «Фар-беніндустрі» синтезували червону фарбу, протимікробні властивості якої дослідив Г. Домагк. Він показав, що червона фарба виявляє виражену протимікробну дію у мишей, заражених гемолітичним стрептококом. Пронтозил (таку назву отримала червона фарба) запобігав смерті мишей, яким вводили 1000-кратну дозу гемолітичного стрептокока.
Механізм дії сульфаніламідів
Експериментальні дослідження слід було підтвердити клінічними спостереженнями. драматичний випадок у сім’ї Г. Домагка прискорив ці спостереження. Його дочка захворіла на тяжку форму септицемії з несприятливим на той час прогнозом. Г. Домагк змушений був дати їй проптозил, хоч ця речовина ще не використовувалася для лікування. Дочку було врятовано від неминучої загибелі, Г. Домагк дав згоду на випробування пронтозилу у різних клініках Німеччини. Звідусіль вчений отримував позитивні відгуки. Еклюзивне право її встановлювала на нього високі ціни. Працівники Пастерівського інституту із Парижі показали, що дієвим началом пронтолилу, або червоного стрептоциду, є ного біла фракція — пара-амінобензолсульфамід, який синтезував у 1908 р. II. Гельмо. Це був стрептоцид (білий стрептоцид). Оскільки білий стрептоцид не був запатентований, його могли використовувати всі.
Відкриття лікувальних властивостей стрептоциду та інших препаратів цієї групи започаткувало новин етап у лікуванні хворих на інфекційні захворювання — сульфаніламідну терапію.
Продуктом для синтезу сульфаніламідів є кислота сульфанілова, яку отримують з ПАБК.
Сульфаніламіди мають одну спільну формулу.
На сьогодні синтезовано понад 15 000 похідних сульфанілової кислоти, з яких близько 40 впроваджено в медичну практику як антибактеріальні засоби.
Під впливом сульфаніламідних препаратів спостерігається бактеріостатичний ефект іn vivo та іn vitro тільки відносно клітин бактерій, що розмножуються. Для протимікробної активності потрібна наявність вільної амідної групи МН2 у 4-му положенні.
Спектр протимікробної дії сульфаніламідних препаратів досить широкий: грам-позитивні та грамнегативні коки, кишкова паличка, шигели, холерний вібріон, клостридїї, найпростіші (збудники малярії, гшевмоцисти, токсоплазми), хламідії (збудники орнітозу), збудники сибірки, дифтерії, чуми, патогенні гриби (актиноміцети, кокцидії), великі віруси (збудники трахоми, пахової гранульоми).
Механізм хіміотерапевтичної дії сульфаніламідних препаратів грунтується на спільній структурі їх з пара- амінобензой-ною кислотою (ПАБК), завдяки чому вони, конкуруючи а нею, залучаються до метаболізму бактерій.
Шляхом конкуренції з ПАБК сульфаніламіди перешкоджають використанню її мікроорганізмами для синтезу кислоти дигідрофоліевої. Кислота дигідрофолієва за участю редуктази перетворюється на метаболічно активний кофермент —кислоту тетрагідрофолісву, що бере участь у процесах синтезу піримідинових основ ДНК та РНК. Мікробна клітина має деяку кількість накопиченої ПАБК, тому дія сульфаніламідів спостерігається після певного латентного періоду, протягом якого відбувається 5,5 ± 0,5 генерації.
Таким чином, конкурентний антагонізм між сульфаніламідами і ПАБК значною мірою переважає в бік ПАБК. Тому для протимікробної дії потрібно, щоб концентрація сульфаніламіду в середовищі перевищувала концентрацію ПАБК у 2000 — 5000 разів. Тільки в такому разі мікробні клітини будуть поглинати сульфаніламід замість ПАБК. Ось чому сульфаніламідні препарати потрібно вводити у досить значних дозах. Спочатку призначають 0,5 —
Застосування сульфаніламідних препаратів у знижених дозах сприяє утворенню штамів мікроорганізмів, стійких до дії препаратів. Протибактеріальна дія суль-фаніламідних препаратів знижується за наявності гною, крові, продуктів розпаду тканин організму, в яких містяться в достатніх кількостях ПАБК та фолієва кислота.
Засоби, які внаслідок своєї біотрансформації в організмі утворюють ПАБК (наприклад, новокаїн), а також сполуки, що містять пуринові та піримідинові основи, зменшують протибактеріальну дію сульфаніламідів. 1 навпаки, ті сполуки, що здатні пригнічувати редуктазу дигідрофоліевої кислоти, є синергістами сульфаніламідів, оскільки порушують наступну стадію метаболізму – синтез кислоти тетрагідрофолієвої з дигідрофолієвої. Прикладом може бути, наприклад, триметоприм, який використовують для створення ефективних протимікробних засобів.
Чутливість мікроорганізмів до сульфаніламідних препаратів зумовлена їх здатністю синтезувати ПАБК. Найчутливіший до стрептоциду гемолітичний стрептокок. Мікроорганізми, які не потребують ПАБК (засвоюють кислоту дигідрофолієву), не чутливі до дії сульфаніламідів. Менш чутливі до сульфаніламідів стафілокок, ентерокок, протей, збудник туляремії. У перші роки широкого застосування сульфаніламідні препарати виявляли високу ефективність відносно стафілокока, ме-
Стрептоцид
нінгокока, гонокока та ін. Зараз більшість клінічних штамів цих мікроорганізмів набули стійкості до дії сульфаніламідних препаратів внаслідок здатності синтезувати ПАБК або в результаті мутації.
Більшість сульфаніламідних препаратів отримують па основі молекули стрептоциду шляхом введення аліфатичних, ароматичних і гетероциклічних радикалів. Заміщення водню біля азоту сульфаніламідної групи дає змогу отримувати протимікробні сполуки з аліфатичними групами (сульфацил), ароматичними радикалами (сульфадимезин, етазол, норсульфазол).
Якщо замінити водень біля азоту амін-ної групи в 4-му положенні, протибактеріальна активність сполуки значною мірою зменшується. Це пояснюється зменшенням подібності сульфаніламіду до ПАБК. Фталазол, наприклад, набуває протибактеріальної активності після відновлення аміногрупи, що відбувається в кишках.
Спектр протибактеріальної дії різних сульфаніламідних препаратів дещо відрізняється внаслідок здатності їх пригнічувати також інші ферментні системи. Норсульфазол має тіазолове кільце, імітує дію тіаміну і пригнічує синтез кокарбоксилази, що бере участь у декарбоксилюванні кислоти піровиноградної. Відповідно норсульфазол діє на гонокок, стафілокок, кишкову групу бактерій, слабше — на пневмо-, менінго- і особливо стрептокок. Сульфадимезин активніший відносно коків і грамнегативних паличок, менш активний щодо гоно- і стафілокока. Етазол має помірний бактеріостатичний ефект на більшість коків, активніший відносно кишкової флори.
Сульфаніламід — це білий порошок, мало розчинний у воді, розчинний у водних розчинах основ.
Вибір сульфаніламідних препаратів визначається властивостями збудника, спектром протимікробної дії, а також особливостями фармакокінетики.
Класифікація. Залежно від особливостей фармакокінетики (абсорбція у травному каналі і тривалість виведення з організму) сульфаніламідні препарати поділяють на такі групи:
І. Препарати, які добре абсорбуються з травного каналу, у зв’язку з чим їх призначають для системного лікування при захворюваннях, що викликані чутливими мікроорганізмами. Т 1/2 цих препаратів у крові різна, тому їх можна поділити на окремі підгрупи.
1. Препарати короткочасної дії з Т1/2 до 10 год (етазол, норсульфазол, сульфадимезин). їх призначають 4 — 6 разів на добу, добова доза 4—6 г, курсова – 20-
2. Препарати середньої тривалості дії з Т, 2 10—24 год (сульфазин, метил-сульфазин). їх призначають по 1—3 г на добу 2 рази; курсова доза 10—
Препарати короткої та середньої тривалості дії використовують переважно при гострих інфекційних процесах.
3.Препарати тривалої дії з Т, ,2 понад 24 год (сульфапіридазин, сульфади метоксин, сульфамонодиметоксин). Призначають першої доби 1—2 Г, далі по 0,5-
4.Препарати надтривалої дії з Т, /2 60 — 120 год (сульфален). Сульфален призначають у дозі
II. Препарати, які практично не абсорбуються у травному каналі (фтазин, фталазол, сульгін), призначають при коліті, ентероколіті тільки всередину. Ці препарати утворюють у кишках значну концентрацію діючої речовини (фталазол розпадається з утворенням норсульфазолу).
За тривалого застосування сульфаніламіди пригнічують сапрофітну мікрофлору, яка відіграє значну роль у синтезі вітаміну К2, порушення балансу якого може призвести до гіпопротромбінемії.
III. Препарати місцевої дії (стрептоцид, етазол, сульфацил-натрій).
СУЛЬФАЦИЛ НАТРІЮ
(SULFACYL SODIUM)
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назва: сульфацетамід; пара-амінобензол-сульфацетамід-натрій.
основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна або злегка жовтуватого кольору рідина, рН від 7,5 до 8,5;
склад: 1 мл розчину містить 0,2 г сульфацилу натрію;
допоміжні речовини – натрію тіосульфат, 1 М кислота хлористоводнева до рН 8,0, вода для ін`єкцій.
Форма випуску. Краплі очні.
Фармакотерапевтична група. Засоби, що застосовуються в офтальмології. Сульфаніламіди. Код АТС S01А В04.
Фармакологічні властивості. Сульфаніламідний препарат. Має протимікробну та бактеріостатичну дію у відношенні стрептококів, гонококів, пневмококів, колі-бацил. За рахунок подібності за хімічною структурою с пара-амінобензойною кислотою, порушує утворення мікроорганізмами необхідних для їх розвитку факторів росту – фолієвої та дигідрофолієвої кислот.
Фармакокінетика. При місцевому застосуванні проникає у тканини та рідини ока. Всмоктується в системний кровотік через запалену кон’юнктиву.
Показання для застосування. Блефарити, кон`юнктивіти, кератити, гнійні виразки рогівки та інші інфекційні захворювання очей. Профілактика бленореї у новонароджених.
Спосіб застосування та дози. Для відкриття тюбика-крапельниці повернути кришку до її повного відокремлення від корпусу. Закапувати по 2-3 краплі 5-6 разів на день в кон’юнктивальний мішок ураженого ока шляхом легкого натискання на стінки тюбик-крапельниці. Для профілактики бленореї у новонароджених закапувати по 2 краплі в обидва ока безпосередньо після народження і по 2 краплі через 2 години.
Побічна дія. Інколи може спостерігатися подразнення тканин ока у вигляді печії або почервоніння.
Протипоказання. Наявність в анамнезі токсико-алергічних реакцій на сульфаніламіди.
Передозування. Не описано.
Особливості застосування. Не описані.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Сульфацетамід при місцевому застосуванні не сумісний з солями срібла.
Умови та термін зберігання. У прохолодному, захищеному від світла місці. Тривалість зберігання – 2 роки. Термін придатності після відкриття тюбик-крапельниці – 28 діб. Зберігати в недоступному для дітей місці.
Умови відпуску. Без рецепта.
Упаковка. По 1 мл у поліетиленових тюбик-крапельницях № 5, 10.
Стрептоцид, етазол як найдрібніші порошки використовують для присипок, у формі лініменту, сульфацил-натрій — для очних крапель, які добре V. Комбіновані препарати сульфаніламідів з триметопримом (бактрим — бісептол).
Сульфаніламіди, які добре абсорбуються у кров, здатні утворювати комплекси з альбумінами плазми, а частково циркулювати у вільному стані. Зв’язок з білками нестійкий. Ступінь зв’язку зростає з підвищенням гідрофобності молекул. Ацетильовані форми більше пов’язані з білками, ніж вільні сполуки.
При зниженні рівня білка у плазмі крові у ній значно зростає вміст вільної фракції сульфаніламідів.
З крові сульфаніламіди добре проникають у різні тканини і рідини організму. Найбільшу проникність має сульфапіридазин. У значних кількостях сульфаніламіди містяться в нирках, печінці, легенях, шкірі, у менших — в жировій тканині, в кістках не виявляються. Концентрація сульфаніламіду в плевральній, перитонеальній, синовіальній та інших рідинах становить 50 — 80% її у крові. Процес запалення значно полегшує проникнення сульфаніламідів крізь гематоенцефалічний бар’єр до тканини мозку. Досить легко вони проходять через плаценту, визначаються в слині, поті, в молоці матері, у тканинах плода.
Біотрансформація сульфаніламідів різна для різних препаратів. Сульфаніламіди в організмі частково ацетилюються, окислюються, утворюють неактивні глюкуроніди або не змінюються. Ацетилювання відбувається в печінці і залежить не тільки від препарату, а й від ацетилюючої здатності печінки. Найменше ацетилюють-ся етазол, уросульфан, більше — сульфідин, стрептоцид, норсульфазол, сульфадимезин. При ацетилюванні втрачається активність препарату і зростає його токсичність. Ацетильовані сульфаніламіди мають низьку розчинність і в кислому середовищі можуть утворювати конкременти, які здатні випадати в осад (крнсгалурія), травмувати або навіть перекривати ниркові канальні. Препарати, які ацетилюються незначно, виводяться з організму в активній формі і мають значну протимікробну активність у сечових шляхах (етазол, уросульфан). Утворення неактивних глюкуронідів властиве сульфадиметоксину. Глюкуроніди добре розчинні й не випадають в осад.
Метаболіти сульфаніламідів не мають протимікробної активності. Виводяться нирками шляхом клубочкової фільтрації і частково канальцевої секреції. Препарати тривалої і надтривалої дії мало інактивуються в організмі і в значних кількостях реабсорбуються в канальцях, чим і пояснюється тривалість їх дії.
Побічна дія при застосуванні сульфаніламідних препаратів може бути різною і небезпечною, але за правильного лікування трапляється рідко. Ускладнення загальні для всієї групи: алергічні реакції, вплив на кров тощо. Вони зумовлені передозуванням препаратів або підвищеною чутливістю хворого. Передозування частіше трапляється у дітей і осіб похилого віку, особливо після 10—14-ї доби лікування препаратами тривалої дії. Можуть розвиватися ознаки інтоксикації (нудота, блювання, запаморочення), ушкодження епітелію канальців нирок, утворення в них кристалів (олігурія, білок, еритроцити в сечі), гепатит. Щоб запобігти утворенню кристалів у сечових шляхах, слід призначати значну кількість лужного питва (до
Ускладнення, що пов’язані з підвищеною чутливістю організму, можуть бути алергічного характеру (висип, дерматит, ексудативна еритема, сироваткова хвороба, ураження судин, інколи — анафілактичний шок). Спостерігаються ураження крові — гемолітична анемія, лейкопенія, агранулоцитоз, зрідка — апластична анемія, пригнічувальний вплив на ЦНС.
Показання до застосування сульфаніламідів — захворювання, то викликані чутливими до них мікроорганізмами. Сульфаніламіди, що добре абсорбуються, застосовують при інфекційних захворюваннях сечової системи, жовчних шляхів, вуха, горла, носа, легень, призначають хворим на трахому, актиномікоз, токсоплазмоз, малярію, менінгіт тощо. Якщо збудник чутливий до препарату, лікувальний ефект виявляється протягом 1 —3 діб: зникають ознаки інфекційного токсикозу (гарячка, порушення кровообігу, дихання), поліпшується загальний стан.
Сульфаніламіди, що погано абсорбуються, застосовують при кишкових інфекціях (ентерит, коліт, дизентерія, черевний тиф тощо).
Антибактеріальна активність сульфаніламідних препаратів значно слабша порівняно з антибіотиками. Зважаючи на це, а також враховуючи зростання кількості стійких штамів, останнім часом сульфаніламідні препарати застосовують менше. їх можна призначати разом з антибіотиками.
Щоб запобігти утворенню сульфаніламідостійких штамів мікроорганізмів, застосовують комбінації сульфаніламідних препаратів з іншими хіміотерапевтичними засобами.
Наприклад, комбінований препарат бактрим (бісептол, ко–тримоксазол) містить 5 частин сульфаніламідного препарату сульфаметоксазолу І 1 частину триметоприму. Сульфаметоксазол і триметоприм кожний окремо здійснюють бактеріостатичну дію. Одночасне застосування їх у вигляді комбінованого препарату підсилює протимікробну дію і забезпечує високий бактерицидний ефект навіть відносно мікроорганізмів, стійких до сульфаніламідних препаратів,
Сульфаметоксазол блокує біосинтез кислоти дигідрофолієвої бактерій на рівні ПАБК. Триметоприм блокує наступну фазу метаболізму — відновлення кислоти дигідрофолієвої в тетрагідрофолієву шляхом пригнічення редуктази кислоти дигідрофолієвої. Триметоприм у 5 000 –10 000 разів більше споріднений з редук-тазами дигідрофелату мікроорганізмів, ніж з функціонально аналогічними редуктазами ссавців. Триметоприм має протимікробний спектр, подібний до інших сульфаніламіді», але він у 20 — 100 разів активніший, Бактрим пригнічує розвиток більшості (близько 95%) штамів стафілокока, піогенного та зеленого стрептокока, різних видів протею, кишкової палички, сальмонел, шигел. Резистентність до бактриму формується досить повільно.
При введенні всередину максимальна концентрація в крові визначається через 1 —3 год і зберігається протягом 7 год. Т1 /2 триметоприму становить 16 год, сульфаметоксазолу — 10 год. За наявності сульфаметоксазолу триметоприм у малій кіль кості зв’язується з білками плазми кроні і швидко надходить до тканин, де концентрація його перевищує концентрацію у сироватці крові. Сульфаметоксазол до 65 % зв’язується з альбумінами плазми крові. Сульфаметоксазол і триметоприм у значній кількості містяться в жовчі, харкотинні, молоці матері, амніотичній рідині, середовищах ока, кістковому мозку, внут рішньоклітинно. Протягом доби з сечею виводиться з організму 60 % триметоприму та 25 — 50 % сульфаметоксазолу, при чому понад 60 % виводиться в незміиено-му стані.
Показання. Бактрим призначають при інфекційних захворюваннях сечостатевої системи, жовчних шляхів, вуха, горла, носа, верхніх дихальних шляхів, легень, для профілактики менінгіту в колективах, де є носії менінгокока, для лікування при інфекційних захворюваннях, що викликані гемофільною паличкою інфлюенци, хворим на бруцельоз, черевний тиф, холеру. може розвиватися лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, еозинофілія. Можлива мегабластна реакція кісткового мозку у вагітних, хворих на алкоголізм (усувається кислотою фолієвою). Ця реакція відбувається за типом гіперчутливості і звичайно є протипоказанням до призначення. Можливі перехресні реакції алергії у осіб, які сенсибілізовані до сульфаніламідів. Описано випадки порушення репродуктивної функції у чоловіків. Інколи розвивається кандидоз ротової порожнини і дисбактеріоз, особливо у тяжко хворих та осіб похилого віку.
для медичного застосування препарату
()
Склад:
діюча речовина: со-trimoxazole;
1 таблетка містить сульфаметоксазолу 400 мг, триметоприму 80 мг;
допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; натрію лаурилсульфат; повідон; кремнію діоксид колоїдний безводний; натрію кроскармелоза; магнію стеарат.
Лікарська форма. Таблетки.
Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування. Сульфаметоксазол та триметоприм. Код АТС J01Е Е01.
Клінічні характеристики.
Показання.
Інфекції сечовивідних шляхів, спричинені чутливими до препарату штамами Еscherichia coli, Klebsiella spp., Enterobacter spp., Morganella morganii, Proteus mirabilis, Рroteus vulgaris;
інфекції травного тракту, спричинені чутливими штамами Shigella flexneri, Shigella sonnei (бактеріальна дизентерія);
пневмонія (лікування і профілактика), спричинена Pneumocystis carinii (бактеріологічно підтверджена);
загострення хронічного бронхіту у дорослих, спричинене чутливими до препарату Haemophilus influenzae, Streptococcus pneumonіae;
гострий середній отит у дітей, спричинений чутливими до препарату Haemophilus influenzae, Streptococcus pneumonіae;
токсоплазмоз у дорослих;
діарея мандрівників у дорослих, спричинена Еscherichia coli.
Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів препарату. Печінкова та/або ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 15 мл/хв). Апластична анемія. В12 – дефіцитна анемія. Мегалобластна фолієводефіцитна анемія. Агранулоцитоз, лейкопенія. Дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Гіпербілірубінемія у дітей. Бронхіальна астма. Захворювання щитоподібної залози. Вагітність і період годування груддю.
Спосіб застосування та дози. Застосовують внутрішньо дорослим і дітям старше 6 років. Приймають під час або після їди, запиваючи достатньою кількістю рідини.
Дорослі ma дimu старше 12 років.
Для лікування запалення сечовивідних шляхів, інфекцій травного тракту, спричинених Shigella, загострень хронічного бронхіту середня пероральна доза становить 2 таблетки 2 рази на добу.
При запаленні сечовивідних шляхів препарат приймають протягом 10-14 днів, при загостренні хронічного бронхіту – 14 днів, при інфекціях травного тракту, спричинених Shigella – 5 днів.
При діареї мандрівника приймають 2 таблетки кожні 12 годин до зникнення симптомів.
Для лікування токсоплазмозу Бі-сепТ-Фармак® призначають дорослим по 2-3 таблетки 2 рази на добу. Тривалість курсу лікування – 2-4 тижні, за необхідністю можливо повторити цикл через 7 днів.
Для лікування пневмонії, спричиненої Pneumocystis carinii та бактеріологічно підтвердженої, пропонована добова доза становить 90-120 мг/кг маси тіла, розділена на рівні разові дози, які слід приймати кожні 6 годин протягом 14-21 днів.
Для профілактики пневмоцистної пневмонії (в осіб з групи ризику) приймають 2 таблетки
1 раз на добу протягом 7 днів.
Добова доза не повинна перевищувати 4 таблетки (1920 мг).
У пацієнтів із кліренсом креатиніну 15-30 мл/хв дозу треба зменшити наполовину. Якщо кліренс креатиніну менше 15 мл/хв, застосування препарату не показане.
Діти віком від 6 до 12 років.
Для лікування запалення сечовивідних шляхів, інфекцій травного тракту, спричинених Shigella, гострого середнього отиту – 1 таблетка 2 рази на добу.
При запаленні сечовивідних шляхів і гострому середньому отиті препарат приймають протягом 10 днів, при інфекціях травного тракту, спричинених Shigella – 5 днів.
Для лікування пневмонії, спричиненої Pneumocystis carinii та бактеріологічно підтвердженої, пропонована добова доза становить 90-120 мг/кг маси тіла, розділена на рівні разові дози, які слід приймати кожні 6 годин протягом 14-21 днів.
Побічні реакції. Препарат зазвичай добре переноситься, побічні реакції виникають рідко та мають слабкі прояви.
3 боку нервової системи: головний біль, запаморочення, атаксії, судоми; в окремих випадках – асептичний менінгіт або менінгеальна симптоматика; увеїт, галюцинації, нейропатія (периферичні неврити, парестезії).
3 боку дихальної системи: окремі випадки легеневих інфільтратів.
3 боку травної системи: нудота, блювання, діарея, стоматит, підвищення активності “печінкових” трансаміназ та вмісту білірубіну, гепатит, гострий панкреатит (на фоні важких захворювань або СНІДу), рідко – псевдомембранозний ентероколіт.
3 боку органів кровотворення: лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія; дуже рідко можуть виникати агранулоцитоз, мегалобластна, гемолітична або апластична анемії, метгемоглобінемія, панцитопенія або пурпура.
3 боку сечовидільної системи: в поодиноких випадках можливе підвищення вмісту азоту та концентрації сечовини, креатиніну крові; інтерстиціальний нефрит, порушення функції нирок; кристалурія. При наявності у хворих набряків, спричинених серцево-судинною патологією можливе підвищення добового діурезу.
3 боку опорно-рухового апарату: рідко – артралгія, міалгія, рабдоміоліз.
Алергічні реакції: свербіж, фотосенсибілізація, мультиформна ексудативна еритема (у т.ч. синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдромом Лайєлла) і пурпури Шенлейн-Геноха, алергічний міокардит, гіпертермія, ангіоневротичний набряк.
Обмін речовин: можливий розвиток гіперкаліємії у хворих з нирковою недостатністю, з порушеним калієвим обміном або у випадках одночасного застосування препаратів, що провокують гіперкаліємію; гіпоглікемія або гіпонатріємія при порушенні функції нирок, захворюваннях печінки, недостатньому харчуванні.
Інші: розвиток грибкових інфекцій.
Частота та виявлення побічних реакцій у хворих на СНІД набагато вищі у порівнянні з іншими хворими.
Передозування. При гострому передозуванні препарату спостерігається відсутність апетиту, нудота, блювання, головний біль, сонливість, втрата свідомості. У випадку передозування препарату необхідно припинити його прийом, промити шлунок або викликати блювання, прийняти велику кількість рідини, за необхідності провести симптоматичне лікування. При хронічному передозуванні спостерігається пригнічення функції кровотворення (тромбоцитопенія, лейкопенія). В такому випадку призначають фолінат кальцію у дозі 5 –
15 мг/добу.
Застосування у період вагітності або годування груддю. Протипоказане.
Діти. Не рекомендується призначати Бі-сепТ-Фармак® дітям віком до 6 років у даній лікарській формі.
Особливі заходи безпеки. Якщо протягом лікування Бі-сепТ-Фармак® виникають симптоми, що вказують на можливість ускладнень, особливо висип, біль у горлі, підвищена температура тіла, біль у суглобах, кашель, задишка, жовтяниця, розлад сечовипускання, набряки, біль у попереку, треба припинити застосування препарату.
Особливості застосування. При порушенні функції нирок потрібно проводити корекцію дози Бі-сепТ-Фармак®. Препарат не слід застосовувати для лікування β-гемолітичного стрептококового тонзиліту.
У хворих літнього віку збільшується ризик виникнення тяжких небажаних ефектів Бі-сепТ-Фармак® (ушкодження нирок або печінки, тяжкі шкірні реакції, загальмованість). У хворих на СНІД, які приймають Бі-сепТ-Фармак®, частіше виникають такі симптоми, як висип, підвищення температури тіла, лейкопенія, підвищення рівнів амінотрансфераз, гіпокаліємія та гіпонатріємія. Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки або нирок, дефіцитом фолієвої кислоти (наприклад, літнім людям, особам із алкогольною залежністю, особам які приймають протисудомні препарати, пацієнтам із синдромом мальабсорбції), з тяжкими алергічними реакціями, хворим на бронхіальну астму, а також пацієнтам зі зниженою активністю ферменту глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.
Необхідно регулярно контролювати функцію печінки, нирок та картину крові при тривалому застосуванні Бі-сепТ-Фармак®.
Для запобігання кристалурії та закупорці ниркових канальців пацієнтам слід збільшити вживання рідини.
Під час лікування, у зв’язку з ризиком розвитку фотосенсибілізації, необхідно уникати інсоляції.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. При виникненні запаморочення пацієнтам слід утримуватися від керування автотранспортом та роботи з іншими механізмами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. У хворих літнього віку одночасне застосування Бі-сепТ-Фармак® з дигоксином може підвищувати його концентрацію, а з деякими сечогінними засобами, особливо тіазидами, збільшує ризик розвитку тромбоцитопенії.
Бі-сепТ-Фармак® може посилювати дію непрямих антикоагулянтів, посилює гіпоглікемічний ефект сульфонамідів, що потребує зменшення дози цих ліків. Бі-сепТ-Фармак® гальмує метаболізм фенітоїну, внаслідок чого дія фенітоїну пролонгується. Бі-сепТ-Фармак® може посилювати дію метотрексату, дифеніну, барбітуратів, нестероїдних протизапальних засобів; підвищувати рівень циклоспорину в плазмі крові, посилюючи його нефротоксичність.
При застосуванні Бі-сепТ-Фармак® з аскорбіновою кислотою підвищується ризик розвитку кристалурії.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Бі-сепТ-Фармак® – комбінований антибактеріальний препарат, який містить сульфаметоксазол (сульфонамід із середньою тривалістю дії) та триметоприм. Обидва компоненти препарату діють на один ланцюг біохімічних реакцій (сульфаметоксазол гальмує включення параамінобензойної кислоти в метаболічний цикл фолієвої кислоти, а триметоприм є інгібітором редуктази дигідрофолієвої кислоти), що призводить до посилення протибактеріальної дії та більш повільнішого розвитку бактеріальної резистентності. Бі-сепТ-Фармак® активний in vitro відносно Еscherichia coli (у тому числі проти ентеропатогенних штамів), індолопозитивних штамів Proteus spp. (також відносно Р. vulgaris), Morganella morganii, Moraxella catarrhalis, Klebsiella spp., м Proteus mirabilis, Enterobacter spp., Haemophilus ducreyi, Haemophilus influenzae, Brucella spp., Shigella flexneri, Shigella sonnei; Streptococcus pneumonae, Streptococcus spp., Staphylococcus spp., Listeria monocytogenes, Nocardia asteroides. Бі-сепТ-Фармак® активний також у відношенні до Toxoplasma gondii, Pneumocystis carinii. Препарат не діє на віруси та збудників грибкових захворювань.
Фармакокінетика. Обидва компоненти препарату швидко всмоктуються у травному тракті. Максимальні концентрації в плазмі крові відмічаються через 2 – 4 години після застосування; терапевтичні концентрації препарату в плазмі крові та тканинах зберігаються протягом 12 годин. Триметоприм зв’язується з білками плазми крові на 70 %, а сульфаметоксазол – на
44–62 %. Висока концентрація триметоприму визначається в секреті бронхіальних залоз, передміхуровій залозі та в жовчі. Концентрація сульфаметоксазолу в рідинах організму дещо нижча. Обидві сполуки у високих концентраціях з’являються у мокротинні, виділеннях піхви та в рідині середнього вуха; об’єм розподілу сульфаметоксазолу становить 0,36 л/кг, триметоприму – 2 л/кг. Період напіврозпаду в плазмі крові становить 10 годин для сульфаметоксазолу та 8 – 10 годин для триметоприму. Протягом 72 годин виводиться із сечею 84,5 % прийнятої дози сульфаметоксазолу та 66,8 % триметоприму.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або майже білого кольору, з плоскою поверхнею, рискою та фаскою. Допускається з одного боку таблетки наносити напис «Bs».
Термін придатності. 3 роки. Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.
Умови зберігання. Зберігати в захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка. По 20 таблеток у блістері, вкладеному в пачку.
Категорія відпуску. За рецептом.
англ
1. http://www.youtube.com/watch?v=RedO6rLNQ2o&feature=related
2 http://www.youtube.com/watch?v=SqRVLIPof90&feature=related
3. http://www.youtube.com/watch?v=sMp-y8qx9D0&feature=related
4. http://www.youtube.com/watch?v=yG2PWCJnX2Q&feature=related
5. http://www.apchute.com/moa.htm
6. http://www.youtube.com/watch?v=qfC9aedfVCM&feature=related
