Антидепресанти (імізин, амітриптилін, піразидол, флуоксетин); ноотропні засоби (пірацетам, кавінтон (вінпоцетин), ніцерголін (серміон), пентоксифілін (агапурин), енцефабол, цинарезин (стугерон); адаптогени  (настойка женьшеню, заманихи, лимоннику, екстракти левзеї та елеутерококу; пантокрин)

АНТИДЕПРЕСАНТИ

Проблема депресивних розладів актуальна як для індустріально розвинутих країн, так і для країн слабо розвинутих в соціально-економічному плані. Депресіями частіше страждають люди працездатного віку.

Антидепресанти – психофармакологічні засоби, що застосовують для лікування депресій різного походження. Ця група речовин отримала також назву тимолептиків, тобто “засобів, що покращують настрій”.

Перші антидепресанти з’явились в 50-х роках ХХ століття після того, як була встановлена наявність у деяких похідних гідразиду ізонікотинової кислоти ейфоричних властивостей. Вони, як наприклад іпроніазид, виявились ефективними при лікуванні депресивних станів. Було також встановлено, що іпроніазид і його похідні мають властивість пригнічувати активність моноаміноксидази (МАО) – ферменту, який викликає окислювальне дезамінування і інактивацію моноамінів, зокрема норадреналіну, дофаміну, серотоніну – провідних нейромедіаторів, які забезпечують передачу нервового збудження в ЦНС. Так як при депресивних станах відмічається недостатність активності норадренергічної і серотонінергічної нервової передачі, то інгібітори МАО виявились ефективними антидепресантами, бо активно усувають або значно зменшують цю недостатність.

Іншою групою антидепресантів виявились препарати, які не впливають на активність МАО, але здатні блокувати зворотній захват нейромедіаторних моноамінів пресинаптичними нервовими структурами. Завдячуючи цьому, вони накопичуються в синаптичній щілині, що сприяє активації синаптичної передачі нервових імпульсів і усунення проявів депресії. Такі препарати отримали назву трициклічних антидепресантів (імізин, амітриптилін тощо), бо в хімічному плані є трициклічними сполуками. Пізніше з’явилось багато інших антидепресантів.

Нейрохімічною основою впливу на центральну нервову систему антидепресантів різної хімічної будови є їх здатність стимулювати моноамінергічну передачу в головному мозку, що досягається за рахунок збільшення синаптичної концентрації норадреналіну та/або серотоніну.

Ділянки мозку, що вражаються при депресіях

Головним у дії антидепресантів є вплив на емоційний стан психічно хворих людей. Антидепресанти покращують настрій хворих депресивними психозами.

Класифікація антидепресантів

1. Трициклічні антидепресанти (імізин, амітриптилін, меліпрамін).

2. Інгібітори моноаміноксидази (МАО) – ніаламід, піразидол, моклобемід.

3. Інгібітори нейронального захвату серотоніну (флуоксетин, сертрамізин, сертралін, венлафаксин).

4. Селективні інгібітори зворотного захвату норадреналіну

5.  Інгібітори зворотного захоплення катехоламінів

6. Атипічні антидепресанти – міансерин, тразодон.

7. Рослинні антидепресанти – гіперицин. та ін.

 

Трициклічні антидепресанти. Основним представником цієї групи є імізин, наділений вираженою антидепресивною активністю, яка поєднується з седативним ефектом. Водночас в окремих випадках проявляє психостимулюючу дію.

Механізм дії трициклічних антидепресантів – зменшують зворотний нейрональний захват норадреналіну, це приводить до того, що в ділянці рецептора накопичується значна концентрація медіатору, й адренергічний вплив посилюється (адреносенсибілізуюча дія). На активність МАО імізин не впливає. Імізин підвищує вміст серотоніну (серотонінсенсибілізуюча дія); посилення гальмівного впливу серотоніну на лімбічну систему є одним із механізмів антидепресивної дії імізину.

Не дивлячись на наявність значного арсеналу антидепресантів (біля 50), ефективність лікування депресій все ще залишається недостатньою. Це зумовлено тим, що в будь-якому регіоні 20-40 % хворих на депресію залишається резистентною до антидепресантних препаратів. Причому кожен з них може забезпечити ремісію лише біля 40 % пацієнтів. Крім того, у 20-30 % випадків настають рецидиви, навіть при довготривалому лікуванні. Ефективність антидепресантів, які запропоновані в останні роки, не вища традиційних, хіба що вони менш токсичні, тому переносяться хворими ліпше.

Трициклічні антидепресанти по хімічній будові нагадують препарати фенотіазинового ряду і спочатку, як і вони, використовувались в якості антигістамінних, потім антипсихотичних засобів. Більшість трициклічних препаратів всмоктується в ШКТ не повністю. Через значне зв’язування з білками крові і високу ліпоїдотропність створюється досить великий об’єм їх розподілу. Метаболізуються трициклічні антидепресанти в печінці шляхом гідроксилювання і кон’югації до глюкуронідів, що призводить до трансформації трициклічного ядра і деметилювання аліфатичного бокового ланцюга. Деякі з отриманих метаболітів зберігають антидепресивну активність, тому можуть використовуватись як самостійні препарати (табл.).

 

Таблиця. Фармакокінетичні параметри деяких антидепресантів

 

Адреносенсибілізуючим впливом антидепресантів пояснюється їх стимулююча, психоаналептична дія та активація моторики. Тимолептичний (аналептичний) ефект антидепресантів, очевидно, обумовлений їх серотонінсенсибілізуючою активністю.

В процесі вивчення механізму антидепресивної дії інгібіторів МАО було встановлено існування цього ферменту в двох молекулярних формах: МАО типу А і МАО типу В. Розрізняються вони по тим субстратам, на які впливають. Зокрема МАО типу А забезпечує дезамінування норадреналіну, адреналіну, дофаміну, серотоніну і тираміну, а МАО типу Б – дезамінування фенілетиламіну і деяких інших амінів.

В залежності від цього серед антидепресантів – інгібіторів МАО виявлена група засобів невибіркової дії, тобто таких, які пригнічують МАО обох типів (МАО-А і МАО-В), а також засобів, які вибірково інгібують лише МАО-А. До першої із цих груп відносяться ніаламід і трансамін, до другої – піразидол. Крім того серед цих антидепресантів існують засоби зворотньої і незворотньої дії.

Імізин (Іміпрамін) – один із перших препаратів, антидепресантної дії. Крім того, він викликає помірний седативний ефект, а при відповідних умовах, навпаки, психостимулюючу дію, яка проявляється деяким збудженням, ейфорією, безсонням тощо При використанні імізину антидепресивний ефект розвивається через 12 – 15 днів від початку прийому препарату. Слід зазначити, що тривале застосування імізину може призвести до розвитку побічних ефектів, а саме – тахікардії, порушенні акомодації, сухості шкіри і слизових оболонок, запорів. Може знижуватись артеріальний тиск.

Не можна одночасно призначати з інгібіторами МАО препарати для лікування щитовидної залози (може призвести до пароксизмальної тахікардії). Не застосовувати при захворюваннях печінки, нирок, крові (може призвести до агранулоцитозу), при атеросклерозі.

Крім пригнічуючого впливу на нейрональне захоплення серотоніну і норадреналіну імізин проявляє центральну М-холінолітичну дію і пригнічує гістамінові Н₂-рецептори. Мабуть ці властивості препарату, особливо його здатність проявляти нейрональне захоплення серотоніну і таким чином активізувати серотонінергічні процеси, відіграють провідну роль в антидепресивній дії. Через це зростає гальмівний вплив серотоніну на лімбічну систему. Крім того, для імізину характерні також властивості проявляти деякий периферичний М-холінолітичний, a₁-адреноблокуючий, протигістамінний і папавериноподібний вплив. Вважають, що ці сторони дії проявляються у вигляді переважно негативних ефектів.

Імізин в ШКТ всмоктується добре. Метаболізується шляхом гідроксилювання і деметилювання. Деякі з метаболітів, зокрема дезіпрамін і нортриптилін, зберігають антидепресивні властивості в досить високій мірі, тому вони використовуються як самостійні антидепресивні препарати.

Імізин призначається хворим перорально і внутрішньом’язово. Перорально після їди спочатку по 0,025-0,05 г (1-2 таблетки), потім щоденно збільшують дозу на 0,025 г до 0,1-0,15 г і більше на добу. Внутрішньовенно вводять по 2 мл 1,25 % розчину 1-2 рази на добу.

Досягнувши антидепресивного ефекту, лікування продовжується ще 4-6 тижнів. Після цього дозу імізину поступово зменшують (на одну таблетку кожні 2-3 дні) і переходять на підтримуючу терапію (0,025 г 1-2 рази на день).

Препарат ефективний при депресії різної етіології, зокрема депресії реактивній, депресивному стані при шизофренії, депресивних синдромах при деяких інших психічних захворюваннях (органічних психозах, атеросклерозі судин головного мозку, паркінсонізмі), тетрахлорсвинцевих, алкогольних інтоксикаціях тощо. В найбільшій мірі лікувальний ефект спостерігається при депресивній фазі маніакально-депресивного психозу. Він починає проявлятись не раніше ніж через 2-3 тижні від початку лікування. Препарат сприяє зменшенню туги, страху, покращенню настрою, появі бадьорості, підвищенню загального і психічного тонусу. При наявності депресії у хворих на шизофренію, інволюційну меланхолію, як і при тривожній ажитації (хвилюванні) тощо, імізин доцільно поєднувати з нейролептиками.

Побічні явища виникають нерідко. В першу чергу у зв’язку з атропіноподібною дією імізину появляється сухість в роті, порушується акомодація, виникає закреп, затримується виділення сечі, розвивається тахікардія. Можливі алергічні реакції, запаморочення, нудота, блювання, тремтіння рук і ніг, збудження, безсоння, галюцинації, маячні стани, а також ураження серцево-судинної системи (зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, аритмії), пригнічення процесів кровотворення (лейкопенія, гранулоцитопения). Відмічається також збільшення маси тіла тощо.

Виходячи з цього, протипоказано призначення імізину при стенокардії, пароксизмальній тахікардії, декомпенсації серцево-судинної системи, розладах мозкового кровообігу, захворюваннях печінки, нирок, кровотворної системи, а також при глаукомі, гіпертрофії простати, атонії сечового міхура, вагітності. З обережністю слід призначати імізин хворим на епілепсію, а також тим, які знаходяться в стані збудження, особам з нахилом до самогубства. Протипоказано також поєднання цього засобу з інгібіторами МАО і препаратами щитовидної залози. Якщо виникає необхідність застосування інгібіторів МАО, то інтервал між ними і імізином повинен бути не менш ніж 1,5-2 тижні.

Близьким до імізину, по хімічній будові і фармакологічних властивостях, є трициклічний антидепресант амітриптилін (триптизол, дамилена малеінат). Як і імізин проявляє антидепресивну і психодепресивну дію, навіть в дещо більшій мірі. Він позбавлений психостимулюючих властивостей, тому не викликає ні збудження, ні безсоння. Застосовується головним чином при ендогенних депресіях. Особливо ефективний при тривожно-депресивних станах. Він зменшує тривогу, ажитацію і власне депресивні прояви.

Призначається амітриптилін перорально, внутрішньом’язево і внутрішньовенно. Лікування хворих починається з перорального прийому по 0,05-0,075 г (2-3 таблетки) на день з наступним збільшенням дози до 0,15-0,25 г і більше в 3-4 прийоми на добу. Після досягнення стійкого терапевтичного ефекту її поступово зменшують до підтримуючої. У випадку дуже важкої депресії лікування починають з парентерального введення амітриптиліну по 1-2 мл 1 % розчину 3-4 рази на день. З покращанням стану хворих переходять на пероральне лікування. Терапевтичний ефект починає проявлятися не раніше ніж через 10-14 діб від початку лікування.

Амітриптилін має також М-холінолітичні і протигістамінні властивості, тому може викликати характерні для атропіну негативні реакції (сухість в роті, розширення зіниць, параліч акомодації, затримку сечовиділення). Цей препарат може бути причиною запаморочення, сонливості, тремору рук, парестезії, аритмії серця, а також алергічних реакцій.

Амітритилін протипоказаний при глаукомі, гіпертрофії простати, атонії сечового міхура. Як і імізин, не використовується в комбінації з інгібіторами МАО.

АМІТРИПТИЛІН

(AMITRIPTYLINUM)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: амітриптилін, {3-(10,11-дигідро-5Н- дибензо- [а,d] циклогептен-5-іліден)-N,N-диметилпропіламіну гідрохлорид};

основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті оболонкою, від світло-рожевого до рожевого кольору, з двоопуклою поверхнею;

склад: 1 таблетка містить амітриптиліну гідрохлориду в перерахуванні на амітриптилін –        25 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат (цукор молочний), целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза (натрію карбоксиметилцелюлоза), гіпромелоза, магнію стеарат,  аеросил,  макрогол 6000 (поліетиленгліколь 6000),  титану діоксид, тальк, твін-80, кислотний червоний 2С.

Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Антидепресанти. Неселективні інгібітори зворотнього нейронального захоплення моноамінів. Амітриптилін. Код  АТС  N06A A09.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Трициклічний антидепресант. Амітриптилін чинить тимолептичну, антидепресивну, анксіолітичну, седативну та антидизуричну дію. Пригнічує зворотнє захоплення нейромедіаторів (норадреналіну, катехоламінів, серотоніну та ін.) пресинаптичними нервовими закінченнями нейронів, що призводить до накопичення моноамінів у синаптичній щілині і посилює постсинаптичну імпульсацію. При тривалому застосуванні знижує функціональну активність (десенситація) бета-адренергічних і серотонінових рецепторів мозку, нормалізує адренергічну і серотонінергічну передачу, відновлює рівновагу цих систем, що порушується при депресивних станах. Блокує м-холіно- і гістамінові рецептори ЦНС.

Фармакокінетика. Препарат добре всмоктується у травному тракті, метаболізується в організмі з утворенням десметиламітриптиліну (нортриптиліну). Максимальна концентрація в крові амітриптиліну після прийому внутрішньо досягається через 4 – 8 год. Терапевтична концентрація у крові для амітриптиліну – 50 – 250 нг/мл,  для нортриптиліну – 50 – 150 нг/мл. У судинному руслі на 95% зв’язується з білками. Легко проходить, як і нортриптилін, через гістогематичні бар’єри, включаючи гематоенцефалічний бар’єр (ГЕБ), плацентарний, проникає в грудне молоко. Біологічний період напіврозпаду становить 40-75 год. У печінці піддається біотрансформації (деметилювання, гідроксилювання, N-окиснення) і утворює активні – нортриптилін, 10-гідрокси-амітриптилін, і неактивні метаболіти. Виводиться нирками (головним чином у вигляді метаболітів) протягом декількох днів; частково – з калом.

Показання для застосування. Депресії різної етіології (ендогенні, інволюційні, реактивні, невротичні, медикаментозні); невротичні стани з переважною депресивною симптоматикою; депресивні стани у хворих на шизофренію (у складі комбінованої терапії); хронічний больовий синдром; нічний енурез за умови відсутності органічної патології.

Спосіб застосування та дози. Таблетки слід ковтати цілими, не розжовуючи, запиваючи водою.

Депресія

При депресії  дорослим спочатку призначають по 25 мг препарату 3 рази на добу з поступовим підвищенням дози, при необхідності, на 25 мг кожного другого дня до 150 мг на добу (зрідка до 225 – 300 мг/добу в умовах стаціонару).

Підтримуюча доза відповідає оптимальній терапевтичній.

Пацієнтам  літнього віку старше 65 років спочатку призначають препарат в дозі 10 мг 3 рази на добу з поступовим підвищенням, при необхідності, кожного другого дня до 100–150 мг на добу. Додаткову дозу зазвичай призначають ввечері. При необхідності застосування препарату в указаній дозі (10 мг) рекомендовано призначати іншу лікарську форму, що відповідає рекомендованій дозі. 

Підтримуюча доза відповідає оптимальній терапевтичній.

Дози понад 150 мг/добу (до 225 мг/добу, а інколи до 300 мг/добу) рекомендується застосовувати в умовах стаціонару.

Антидепресантний ефект, звичайно, розвивається протягом 2–4 тижнів. Лікування антидепресантами носить симптоматичний характер і тому повинно проводитися протягом відповідного проміжку часу, звичайно до 6 місяців після одужання з метою профілактики рецидиву. У хворих на рецидивуючу (уніполярну) депресію підтримуюча терапія може бути необхідною протягом декількох років з метою запобігання новим епізодам.

Хронічний больовий синдром

Дорослим спочатку призначають 25 мг препарату ввечері. Доза може бути поступово збільшена відповідно до ефекту терапії максимум до 100 мг увечері.

У хворих літнього віку лікування слід розпочинати приблизно з половини рекомендованої дози.

Нічний енурез

При енурезі дітям віком 7–12 років препарат призначають в дозі 25 мг/добу, старше 12 років – 50 мг/добу  за 1/2–1 годину до сну. Тривалість терапії – не більше 3 місяців.

Пацієнтам зі зниженою функцією нирок амітриптилін можна призначати у звичайних дозах.

Рекомендується обережний підбір дози і, якщо можливо, визначення вмісту препарату у сироватці крові пацієнтам зі зниженою  функцією  печінки.

Збільшення дози зазвичай здійснюють за рахунок прийому препарату у вечірній час або перед відходом до сну. При підтримуючій терапії загальну добову дозу можна приймати одноразово, бажано перед сном.

Припиняти лікування слід поступово, зменшуючи дозу препарату протягом декількох тижнів.

Побічна дія. Відчуття сухості в роті, розширення зіниць, порушення акомодації, затримка сечовипускання, сонливість, запаморочення, тремор верхніх кінцівок, парестезії, алергічні реакції, аритмії. Побічні ефекти виражені незначною мірою і, як правило, не вимагають відміни препарату.

Протипоказання.

– Підвищена чутливість до препарату;

– одночасне лікування інгібіторами моноаміноксидази (МАО) або їх призначення менш ніж через 14 днів після відміни амітриптиліну;

– глаукома;

– паралітична непрохідність кишечнику;

– епілепсія;

– пілоростеноз;

– атонія сечового міхура;

– декомпенсована серцева недостатність, ішемічна хвороба серця (ІХС);

– пароксизмальна тахікардія;

– період вагітності і лактації;

– вік до 18 років (крім випадків нічного енурезу).

Відносними протипоказаннями є гіпертрофія передміхурової залози з порушенням уродинаміки, пептична виразка шлунка і дванадцятипалої кишки.

Передозування. Можливе збільшення виразності описаних побічних ефектів.

Гостре отруєння амітрипиліном становить небезпеку для життя хворого, навіть при задовільному загальному стані і збереженні функції дихання. Судоми і тяжкі порушення життєво важливих функцій організму можуть виникнути зненацька. Ознака тяжкого кардіотоксичного ефекту – подовження комплексу QRS на ЕКГ – може з’явитися тільки через 3-5 діб (прихований період) після прийому токсичної дози.

Лікування: промивання шлунка і застосування активованого вугілля. У разі виникнення порушень серцевої діяльності проводять ЕКГ-моніторинг. При необхідності проводять симптоматичну терапію;  не слід застосовувати дигоксин чи блокатори β-адренорецепторів. З появою судом внутрішньовенно призначають діазепам, у тяжчих випадках – загальний наркоз. При наявності виражених антихолінергічних симптомів застосовують фізостигмін.

Особливості застосування. Пацієнти, що приймають препарат, повинні утримуватися від усіх потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають підвищеної уваги і швидкої реакції. У період лікування препаратом варто виключити вживання алкоголю. З обережністю призначають у першому триместрі вагітності, при ІХС, аритміях, серцевій недостатності.

Лікування амітриптиліном слід вважати неефективним, якщо стан хворого не поліпшується після 3 тижнів курсу лікування. Прискорити настання антидепресивної дії можна шляхом комбінованого призначення амітриптиліну і нортриптиліну.

При раптовому припиненні прийому після тривалого лікування можливий розвиток синдрому «відміни».

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Несумісний з інгібіторами МАО. Потенціює дію сполук, що пригнічують ЦНС (у т.ч. седативних, снодійних, алкоголю), симпатоміметиків, протипаркінсонічних засобів, послаблює дію гіпотензивних і протисудомних препаратів. Індуктори мікросомального окиснення (барбітурати, карбамазепін) знижують, а циметидин підвищує концентрацію препарату в плазмі.

Умови та термін зберігання. У сухому, захищеному від світла місці, при температурі від 15 ^{0 С} до 25 ⁰ С. Зберігати в недоступному для дітей місці. Термін придатності – 3 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері або 5 блістерів по 10 таблеток у кожному поміщають у пачку із картону.

Одним із представників сучасних трициклічних антидепресантів є азафен, що знайшов широке застосування при лікуванні різних депресій. Його призначають при астено – і тривожно-депресивних станах, депресивній стадії маніакально-депресивного психозу, інволюційній меланхолії, депресіях органічного генезу, соматогенних обумовлених депресіях, реактивних депресіях, репресивних станах, що розвиваються при тривалому лікуванні нейролептиками, а також при астенодепресивних станах невротичного характеру. Може застосовуватися як засіб після лікування іншими препаратами. Препарат особливо ефективний при депресіях легкої і середньої тяжкості; при глибоких депресіях може застосовуватися у поєднанні з іншими трициклічними антидепресантами. Азафен при необхідності можна призначати у поєднанні з нейролептиками.

Позитивний лікувальний ефект досягається при призначенні азафену перорально після їди по 0,025-0,05 г (одній-дві таблетки) в 2 прийоми. Потім дозу збільшують на 0,25-0,05 г в 3-4 прийоми до 0,15-0,2 г на добу, навіть до 0,4 г. Лікування продовжується протягом 1-1,5 місяця, після чого доза поступово зменшується до підтримуючої, звичайно до 1-3-х таблеток на добу.

На відміну від імізину і амітриптиліну азафен не має холінолітичних і кардіотоксичних властивостей. Він не порушує сну, тому добре переноситься хворими і може використовуватися в амбулаторних умовах.

Лише в окремих хворих в процесі лікування азафеном можуть з’явитись запаморочення, нудота, блювання. Ці негативні прояви швидко зникають після зменшення дози препарату.

ІНГІБІТОРИ МАО

Механізм дії інгібіторів МАО – блокують фермент МАО.

Із суттєвих недоліків інгібіторів МАО є відносно висока токсичність, вони інактивують не тільки МАО, а також і неспецифічні ферменти печінки, які беруть участь у інактивації токсичних продуктів життєдіяльності організму, сповільнення інактивації ряду лікарських речовин (барбітурати, анальгетики, алкоголь). Із побічних ефектів слід назвати також рухове збудження, тахікардію, безсоння, підвищення артеріального тиску.

Застосовують інгібітори МАО при депресивних психозах, які супроводжуються погіршенням настрою, появою відчуття апатії.

В свій час в якості антидепресантів було запропоновано багато гідразинових похідних. Але через високу токсичність тепер вони не застосовуються, за виключенням ніаламіду (ніамід). Як інгібітор МАО першого покоління він відноситься до невибіркових і незворотніх препаратів. Виявився ефективним при тих депресіях, які супроводжуються в’ялістю, загальмованістю, безініціативністю, зокрема при інволюційних і невротичних депресіях. Для лікування таких форм депресій ніаламід призначається перорально по 0,05-0,075 г на добу з наступним збільшенням дози до 0,2-0,35 г. Терапевтичний ефект починає проявлятися через 7-14 днів. Курс лікування може продовжуватися до 1-6 міс, після чого дозу препарату зменшують.

Для попередження появи тирамінового синдрому під час лікування ніаламідом слід виключити із харчового раціону такі продукти, як сир, вершки, кофе, пиво, вино, копченості, бо вони містять значну кількість тираміну, фенілетиламіну і інших судиннозвужуючих амінів. Не можна комбінувати ніаламід з іншими антидепресантами. З обережністю поєднується він з барбітуратами, анальгетиками, місцевими анестетиками, гіпотензивними і іншими засобами, бо потенціює їх дію.

Ніаламід переноситься хворими відносно непогано. В окремих випадках може викликати диспепсичні порушення, зниження артеріального тиску, безсоння, головний біль, сухість у роті тощо.

До негідразидових антидепресантів відноситься трипсамін. Це активний зворотній інгібітор МАО. Його фармакодинаміка подібна до інших інгібіторів МАО. На відміну від них, проявляє також симпатоміметичну дію, хоча слабо виражену.

В останні роки з’явились інгібітори МАО нового покоління, які зворотньо пригнічують переважно фермент МАО-А, зокрема піразидол (пірліндол). Він відноситься до чотирициклічних сполук. Проявляє виражену антидепресивну дію, яка поєднується з регулюючим впливом на ЦНС: у хворих з апатичними, анергічними депресіями препарат викликає стимулюючий ефект,  а з ажиотажними станами – седативний. Поряд з цим у хворих покращується пам’ять і пізнавальні можливості (ноотропна дія).

В механізмі таких ефектів піразидолу провідну роль відіграє його вплив на обмін в головному мозку нейромедіаторних моноамінів. Це здійснюється за рахунок пригнічення активності МАО, особливо типу МАО-А. Причому пригнічення дезамінування моноамінів піразидолом здійснюється в неоднаковій мірі: досить різко – серотоніну, менше – норадреналіну, ще слабше – тираміну. Крім того, цей препарат частково інгібує зворотнє захоплення моноамінів, в результаті чого вміст їх в синаптичних структурах мозку зростає, що проявляється в значній активації процесів передачі збудження як в норадренергічних, так і серотонінергічних синаптичних структурах.

Завдяки таким властивостям піразидол застосовується при депресіях різноманітного походження. Це, перш за все, депресії у хворих на маніакально-депресивний психоз, шизофренію з афективними розладами і інволюційний психоз. Його використовують також при депресіях з психомоторною загальмованістю, тривожно-депресивними і тревожно-маячними проявами, зокрема у хворих на алкоголізм і ін. Терапевтичний ефект звичайно проявляється через 7-14 днів. Лікування починається з перорального прийому піразидолу по 0,05-0,075 г на день з наступним підвищенням дози до 0,15-0,3 г/день.

Характерною особливістю піразидолу є відсутність холінолітичних властивостей, що дає можливість використовувати його при захворюваннях, які протипоказані для застосування тих антидепресантних препаратів, які такі властивості мають (амітритилін, імізин тощо). До таких захворювань відносяться глаукома, аденома простати, атонія сечового міхура і ін.

В процесі лікування піразидолом у хворих з підвищеною чутливістю може виникнути тремтіння рук, тахікардія, нудота, запаморочення, сухість в роті, пітливість. Ці прояви зникають за умови зниження дози препарату. Він протипоказаний при гострих гепатитах і захворюваннях кровотворних органів.

ПІРАЗИДОЛ^®

(PYRAZIDOL)

Склад

Діюча речовина: пірліндолу гідрохлорид, pirlindole;

1 таблетка містить 50 мг пірліндолу гідрохлориду.

Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль картопляний, кальцію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Антидепресанти. Різні препарати. Код АТС N06A Х21.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Антидепресант чотирьохциклічної структури. Похідне індолу, володіє елементами структурної подібності з серотоніном, резерпіном та іншими конденсованими індольними похідними. Вибірково, короткочасно та оборотно пригнічує моноамінооксидазу типу А, виражено блокує дезамінування серотоніну та норадреналіну, у меншій мірі – тіаміну. Частково блокує зворотне захоплення серотоніну та інших моноамінів, стимулює адренергічні структури, активує процеси синаптичної передачі нервового збудження в центральній нервовій системі. Послаблює депресивні ефекти резерпіну, підсилює ефекти леводопи, фенаміну, попередника серотоніну – 5-гідрокси-триптофану, стимулює серотонінергічні структури.

Особливістю дії є поєднання тімолептичного ефекту з регулюючим впливом на центральну нервову систему, яке полягає в активуючому впливі у пацієнтів із апатичною та анергічною депресією і седативному ефекті у хворих із ажитаційними станами. Виявляє ноотропну дію, покращує когнітивні функції, не володіє антихолінергічною активністю.

Фармакокінетика. Практично повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Після одноразового прийому всередину максимальна концентрація активної речовини у плазмі крові досягається через 2-8 год. Рівноважна концентрація у плазмі крові досягається через 2 тижні після початку прийому.

Елімінація з плазми крові відбувається у три фази. Абсолютна біодоступність складає
20–30%, майже повністю метаболізується у печінці. Має високий ступінь зв’язування з білками плазми (90-95%) та, в результаті, тривалий період напіввиведення – близько 185 год. Розподіляється у корі головного мозку, гіпоталамусі, спинному мозку, а також в легенях, печінці, нирках, селезінці. Близько 50–70% метаболітів виводиться з сечею, 25–45% – з жовчю через кишечник, дуже незначна кількість виводиться з сечею в незміненому вигляді. В організмі не накопичується, не спричиняє звикання та синдрому відміни.

Клінічні характеристики.

Показання. Депресії різного генезу, переважно з психомоторною загальмованістю, тривожно-депресивними та тривожно-маревними компонентами, гіпохондричною та неврозоподібною симптоматикою. Маніакально-депресивний психоз, шизофренія з афективними розладами та інволюційним  психозом, що протікає з вираженим депресивним компонентом. Тривожно-депресивні стани у період алкогольної або нікотинової абстиненції.

Протипоказання. Підвищена індивідуальна чутливість до пірліндолу або допоміжних компонентів препарату; застосування інгібіторів моноамінооксидази одночасно і/або у попередні 14 днів; гострі гепатити, захворювання системи крові; вагітність, період лактації; дитячий вік
до 18 років.

Побічні реакції. Піразидол звичайно добре переноситься. Побічні реакції помірно виражені та, як правило, зникають при зниженні дози препарату. Рідко можуть спостерігатися сухість у роті, тремор рук, тахікардія, підвищена пітливість, запаморочення, нудота, алергічні реакції.

Особливі заходи безпеки. Препарат не слід призначати одночасно або протягом 14 днів після припинення лікування інгібіторами моноамінооксидази. Як і при терапії іншими антидепресантами, при недотриманні цих рекомендацій можливий розвиток серйозних, іноді смертельних, реакцій (серотоніновий синдром).

Необхідно враховувати можливість підвищеної чутливості до епінефрину та інших симпатоміметичних амінів у разі їх введення хворому під час лікування пірліндолом. За відсутності гострої необхідності призначення цих препаратів у період лікування не рекомендується. В період лікування не можна приймати алкоголь.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Адекватні та строго контрольовані дослідження ефективності і безпеки застосування препарату у вагітних або у період лактації не проводилися.

Діти. Ефективність і безпека застосування препарату в дитячому та підлітковому віці не встановлені.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії. При одночасному застосуванні або призначенні піразидолу відразу після терапії препаратами, що пригнічують моноамінооксидазу (у тому числі, селегіліном, моклобемідом, прокарбазином, фуразолідоном), можливий розвиток важких ускладнень (серотоніновий синдром).

Піразидол підвищує чутливість пацієнтів до епінефрину та інших симпатоміметичних амінів, що слід враховувати за наявності гострої необхідності їх сумісного застосування.

Спосіб застосування та дози. Приймають 2-3 рази на добу після їди. Тривалість лікування та дозу препарату підбирають індивідуально; терапевтичний ефект звичайно досягається на 7-14 дні, після чого прийом препарату слід продовжувати в індивідуально підібраній дозі ще протягом 2-4 тижнів, потім дозу поступово зменшують зі швидкістю не більше 25-50 мг на тиждень, щоб уникнути рецидиву депресії.

Початкова добова доза препарату складає 50-75 мг. Під контролем лікаря дозу протягом тижня поступово підвищують на 25-50 мг на добу. Звичайно ефективна добова доза складає 150-300 мг, при необхідності та добрій переносимості препарату доза може бути збільшена до максимальної добової – 400 мг.

При невротичних та реактивних депресіях і/або у літніх пацієнтів препарат застосовують в мінімальній ефективній дозі.

Передозування. Симптоми: судоми, нудота, запаморочення, тремор, тахікардія. Лікування: промивання шлунку, призначення ентеросорбентів. Рекомендується симптоматична та підтримуюча терапія, у важких випадках – гемосорбція. При розвитку судом призначають діазепам.

Особливості застосування. У зв’язку з відсутністю у пірліндола холінолитичної активності препарат можна застосовувати у хворих з супутніми соматичними захворюваннями (глаукома, аденома передміхурової залози), яким протипоказані такі антидепресанти як амітриптилін та іміпрамін. При необхідності можна поєднувати застосування піразидолу з нейролептиками та транквілізаторами, що призводить до більш швидкої редукції тривожно-параноїдальних станів і депресивних симптомів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Піразидол певною мірою володіє ноотропним ефектом та покращує когнітивні функції у пацієнтів. Проте, оскільки будь-який психотропний препарат може знижувати процес мислення та рухові навики, пацієнти повинні бути попереджені про необхідність дотримуватися обережності при роботі з потенційно небезпечними механізмами і при керуванні автомобілем.

Фармацевтичні характеристики

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки кремового кольору, довгастої форми з рискою.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Для лікарського препарату не потрібні спеціальні умови зберігання. Для захисту від дії вологи та світла зберігати в оригінальному пакуванні. Зберігати у недоступному для дітей місці!

Упаковка.

По 50 таблеток у банках.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Інгібітори МАО не можна одночасно призначати з трициклічними антидепресантами. При лікуванні інгібіторами МАО із харчових продуктів слід виключити банани, сир, вершки, каву, пиво, вино, які містять попередники біогенних амінів. Недотримання цього може призвести до різкого звуження судин – розвивається гіпертензивний ефект.

Моклобемід – зворотний інгібітор МАО, добре всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Взаємодіє з іншими інгібіторами МАО, ефект швидко минає після виведення його з організму.

Протипоказання до застосування – захворювання печінки, анемія, лейкопенія. Не можна їх призначати одночасно з інгібіторами МАО.

Інгібітори зворотного захвату серотоніну, блокують зворотний захват серотоніну у синаптичній щілині.

В медичній практиці застосовуються також антидепресанти з вибірковою дією на зворотнє захоплення серотоніну чи норадреналіну. Зокрема, пригнічує нейрональне захоплення серотоніну, в незначній мірі норадреналіну і дофаміну флуоксетин (портал, продел) – препарат з високою антидепресивною активністю. Цей ефект відповідає ефективності трициклічних антидепресантів. Подібно до них дія флуоксетину настає поступово, упродовж 1-4 тижнів. Він не має седативних властивостей, може проявляти психостимулюючу дію, не блокує ні холіно-, ні адренорецепторів. Не впливає на серцево-судинну систему, не сприяє збільшенню маси тіла хворих.

 

 

The mechanism of action of specific 5-HT and noradrenaline re-uptake inhibitors

 

Флуоксетин абсорбується в ШКТ добре. Максимального рівня концентрація в плазмі крові створюється через 4-8 год після перорального прийому. Метаболізується в печінці. Один із його метаболітів, зокрема норфлуоксетин, зберігає антидепресивні властивості. Виводиться із організму нирками протягом одного тижня. Інші фармакокінетичні параметри флуоксетину представленні в таблиці.

Застосовується флуоксетин для лікування хворих на різні види депресій, особливо тих, які супроводжуються страхом. Ефективний і при депресіях, резистентних до інших антидепресантів

Через низьку токсичність препарат переноситься хворими добре. У деяких з них може втрачатися апетит, появитися нудота, блювання, дтатівливість, головний біль, безсоння, висипання на шкірі. Його не слід поєднувати з невибірковими інгібіторами МАО, як і з фуразолідоном, прокарбазином через небезпеку розвитку так званого серотонінового синдрому. Він виникає у зв’язку з накопиченням в серотонінергічних структурах головного мозку значної кількості серотоніну. Проявляється цей синдром спутаністю свідомості, гіпоманіакальним станом, діареєю, а також такими небезпечними для життя ускладненнями як м’язева ригідність, гіпертермія і серцево-судинний колапс. Тому інтервал між прийомами флуоксетину і інгібіторами МАО не повинен бути менше 2 тижнів.

ФЛУОКСЕТИН

(FLUOXETINE)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: fluoxetine; [(±)-М-метил-3-(пара-трифторметилфенокси)-3-фенілпропаноламін гідрохлорид];

основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті оболонкою жовтого кольору;

склад: 1 таблетка містить флуоксетину гідрохлориду 0,02 г;

допоміжні речовини: лактоза фармацевтична, цукор-рафінад, крохмаль кукурудзяний, желатин, магнію стеарат або кальцію стеарат, тальк, полівінілпіролідон, аеросил, магнію карбонат легкий, титану двоокис, тропеолін О, олія вазелінова, віск бджолиний цукор- пісок.

Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотераневтична група. Антидепресанти. Код АТС N06А В03.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Антидепресант, механізм дії якого обумовлений вибірковим пригніченням зворотного нейронального захвату серотоніну в центральній нервовій системі. Є також слабким антагоністом мускаринових, гістамінових та a-адренорецепторів. На відміну від інших антидепресантів не знижує функціональну активність b-адренорецеиторів, мало впливає на нейрональний захват норадреналіну та допаміну. Сприяє поліпшенню настрою, усуває відчуття страху і напруження, дисфорію. Має стимулюючий і аналізуючий ефекти, не виявляє седативної і кардіотоксичної дії при прийманні у середніх терапевтичних дозах. Стійкий лікувальний ефект розвивається через 1-2 тижні постійного приймання препарату і триває не менше 1 тижня після його відміни.

Фармакокінетика. Всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Слабко метаболізується при “першому проходженні” через печінку. Приймання їжі не впливає не ступінь всмоктування, хоча може уповільнити його швидкість. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 6-8 год. Рівноважна концентрація у плазмі досягається тільки після безперервного приймання протягом кількох тижнів. Зв’язування з білками – 94,5%. Легко проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Метаболізується у печінці шляхом деметилювання з утворенням основного активного метаболіту норфлуоксетину. Період напіввиведення флуоксетину становить 2-3 дні, норфлуоксетину – 7-9 днів. Виводиться нирками 80% і через кишечник – приблизно 15%.

Показання для застосування. Депресії різного генезу, у тому числі резистентні до лікування іншими антидепресантами, обсесивно-фобічні розлади, булімічний невроз, анорексія, алкоголізм.

Спосіб застосування та дози. Призначають тільки дорослим незалежно від часу приймання їжі. Початкова доза препарату – 20 мг 1 раз на добу у першій половині дня. За необхідності через 3-4 тижні дозу збільшують до 40 – 60 мг на добу у 2 – З прийоми (райком і ввечері). При булімічному неврозі добова доза – 60 мг на 3 прийоми. Вища добова доза 80 мг. Курс лікування – 2 – 3 місяці.

Побічна дія. Зниження апетиту, нудота, блювання, діарея. Головний біль, роздратованість, безсоння, посилення тривоги, запаморочення; фригідність, відчуття жару, сухість у роті, посилення потовиділення, підвищення температури. Рідко – гіпоглікемія, гінонатріємія, дис-фонія, фарингіт, біль у суглобах і м’язах. Можливий розвиток імуноалергічних захворювань з пропасницею, гепатитом, лімфаденітом, шкірними реакціями, зміною крові і васкулітами.

Протипоказання. Підвищена чутливість до препарату, вагітність, лактація, дитячий вік, одночасне застосування з інгібіторами моноаміноксидази, а також протягом 14 днів після припинення їх прийому, печінкова і ниркова недостатність, епілепсія, судомні стани в анамнезі, суїцидальна налаштованість, глаукома, атонія сечового міхура, доброякісна гіперплазія передміхурової залози.

Передозування. Симптоми: нудота, блювання, збудження, судоми, гіпоманія.

Лікування. Промивання шлунка, застосування активованого вугілля з сорбітолом, при судо­мах вводять діазепам.

Особливості застосування. Виражений психостимулюючий ефект, який іноді виявляється у перші дні приймання препарату, може призвести до зміни співвідношення компонентів депресивної тріади, суб’єктивного погіршення стану пацієнта, що небезпечно за наявності суїцидальних спроб в анамнезі хворого. Пацієнтам, потенційно схильним до суїцидальних дій, необхідно обмежувати кількість препарату.

Засобом вибору для підтримання рівноваги між активністю спонукань і депресивним настроєм є одночасне призначення транквілізатора бензодіазепінового ряду. З особливою обережністю препарат призначають пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями і цукровим діабетом, що приймають гіпоглікемічні препарати. На початку лікування і при відміні препарату необхідна корекція дози гіпоглікемічних засобів. У хворих літнього віку та у пацієнтів з порушеною функцією печінки і нирок рекомендується застосування нижчих доз і подовження інтервалу між прийомами.

Лікування інгібіторами моноаміноксидази може бути почато не раніше, ніж через 5 тижнів після припинення прийому Флуоксетину. Хоча препарат не потенціює дію алкоголю на психомоторні функції, пацієнтам варто утримуватися від вживання алкоголю. Флуоксетин не має седативної дії та не знижує інтелектуальних здібностей пацієнтів, однак у осіб, діяльність яких пов’язана з керуванням транспортними засобами або з виконанням роботи, що вимагає підвищеної уваги, його варто застосовувати з обережністю через можливе запаморочення, роздратованість.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. При одночасному застосуванні з препаратами, що виявляють пригнічувальний вплив на центральну нервову систему, можливо значне його посилення та підвищення ймовірності розвитку судом. При одночасному застосуванні з препаратами, що мають високий ступінь зв’язування з білками особливо з антикоагулянт тами або дигоксином, можливо підвищення в крові концентрації його вільних форм з підвищенням ризику розвитку відповідних побічних ефектів, Підсилює дію цукрознижуючих препаратів, підвищує в крові концентрацію циклічних антидепресантів, фенітоїну. При одночасному прийманні з інгібіторами моноаміноксидази, внаслідок підвищення вмісту серотоніну та пригнічення його зворотного захвату, виникає “серотоніновий синдром”, при якому спостерігаються гіпертермія, м’язова ригідність, міоклонус, виявляється нестабільність психічного та фізіологічного станів.

Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей, захищеному від світла місці, при температурі від 15 °С до 25 °С. Термін придатності – 3 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. По 10 або 20 таблеток у пеналі поліпропіленовому; по 10 таблеток у контурній чарунковій упаковці, 1 або 2 контурні упаковки в пачці.

ПРОДЕП

(PRODEP)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: fluoxetine; (+N) – (а, а, а,-трифторо-п-толіл)-окси-пропіламін;

основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові капсули з корпусом та кришечкою блакитного кольору, з написом “PRODEP” навколо корпусу білим шрифтом, навколо кришечки чорним шрифтом, капсула містить порошок білого кольору;

склад: 1 капсула містить флюоксетину гідрохлорид, що еквівалентно 20 мг флюоксетину;

допоміжні речовини: лактоза, крохмаль, тальк, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний, натрію крохмальгліколят.

Форма випуску. Капсули.

Фармакотерапевтична група. Антидепресанти. Код АТС N06A B03.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Флюоксетин, діючий компонент препарату Продеп, є антидепресантом. За хімічною структурою він не належать ні до трициклічних, ні до тетрациклічних антидепресантів. Флюоксетин має значну антидепресивну активність, що, мабуть, пов’язано з потужним специфічним інгібуванням зворотного захоплення серотоніну в синапсах нейронів ЦНС. Флюоксетин на відміну від трициклічних антидепресантів є слабким антагоністом мускаринових, гістамінових і адренергічних рецепторів, при  його  застосуванні не спостерігаються  негативні явища з боку серцево-судинної  системи, а  також інші явища, зумовлені антихолінергічною дією, характерні для трициклічних антидепресантів. Даних про канцерогенну або мутагенну дію препарату немає.

Фармакокінетика. Флюоксетин добре всмоктується при пероральному прийомі. При одноразовому прийомі 40 мг флюоксетину максимальна концентрація в плазмі  (15 – 55 нг/мл) спостерігається через 6 – 8 год. Прийом їжі не впливає на біодоступність препарату, хоча і може трохи затримувати всмоктування. Препарат може застосовуватись як до, так і після їди. Метаболізується флюоксетин у печінці. Метаболітами препарату є норфлюоксетин і інші неідентифіковані речовини. Норфлюоксетин здійснює обернене захоплення серотоніну.

Показання для застосування. Продеп призначають при лікуванні всіх типів депресії, незалежно від її проявів (м’яка, помірна, тяжка).

Спосіб застосування та дози.  Починати  терапію  Продепом необхідно з 20 мг на добу в один ранковий прийом, така доза достатня для досягнення антидепресивного ефекту. Якщо поліпшення не настає, дозу можна збільшити через 3 – 4 тижні до 20 мг двічі на  добу. Максимально допустима доза становить 80 мг на добу.

Підтримуюча терапія. Звичайна доза становить 20 мг на добу.

Як  і щодо інших антидепресантів, для виявлення повного ефекту флуоксетину може знадобитися  3- 4 тижні.

Доза  препарату для хворих із  нирковою або  печінковою недостатністю, для хворих похилого віку із супутніми захворюваннями, а також для хворих, які приймають інші препарати, повинна бути знижена.

Побічна дія.  Найчастіше  зустрічається: тривога, знервованість, безсоння, сонливість, стомлюваність, нудота, пронос, запаморочення, астенія, головний біль, висип, свербіж. У деяких випадках це потребує припинення терапії.

Протипоказання. Гіперчутливість до флуоксетину. Продеп не слід комбінувати з інгібіторами МАО. Флуоксетин протипоказаний пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок (клубочкова фільтрація < 10 мл/хв). Періоди вагітності та лактації. Дитячий вік (до 14 років).

Передозування.

Симптоми: нудота, блювання, збудження ЦНС, гіпоманія, судоми.

Лікування: провокування блювання або промивання шлунка, призначення активованого вугілля, симптоматична і підтримуюча терапія. Специфічного антидоту не існує. Форсований діурез або діаліз малоефективні при передозуванні Продепу.

Особливості застосування.  На початку лiкування на фонi тяжкої втоми,  запаморочення препарат може ускладнити виконання робiт, що потребують швидкої психічної та фiзичної реакцiї (наприклад  керування  транспортом,  механізмами,  робота на висоті i т.ін.). Особи таких професiй можуть приймати засiб тiльки з дозволу лiкаря.

Флуоксетин, як і інші антидепресанти, може спричинювати манію або гіпоманію (приблизно в 1% пацієнтів).  

 Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Поєднання флуоксетину з триптофаном може призвести до посилення серотонінергічних ефектів флуоксетину. При одночасному застосуванні флуоксетину і літію рівень останнього у плазмі може підвищуватись або знижуватись.

Період між припиненням прийому інгібіторів МАО і початком лікування Продепом повинен становити не менше 14 днів. Після відміни Продепу до початку терапії інгібіторами МАО повинно пройти не менш 5 тижнів. Тяжкі, іноді з фатальним кінцем реакції (гіпертермія, ригідність, міоклонус, вегетативна нестабільність, швидкі зміни життєвих показників і порушення мозкових функцій, включаючи надто велике збудження, делірій і кому) відмічали у пацієнтів, які приймали Продеп  у комбінації з інгібіторами МАО, а також у тих, хто припиняв його приймати і потім починав терапію інгібіторами МАО. 

Флуоксетин може потенціювати дію альпразоламу, діазепаму та алкоголю.

Умови та термін зберігання.  Зберігати при температурі не вище 25⁰С у сухому, захищеному від світла та недоступному для дітей місці. Термін придатності – 4 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. Капсули по 20 мг, по 10 капсул у стрипі, по 6 стрипів у картонній упаковці.

Мапротилін (людіоміл) – засіб, який також пригнічує зворотній захват моноамінів, особливо норадреналіну, тому проявляє антидепресивну дію, підсилює  пресорний ефект норадреналіну і адреналіну, помірно гальмує М-холінорецептори, проявляє седативну дію. На активність МАО не впливає. Застосовується при різних формах депресії, зокрема реактивних, невротичних, інволюційних тощо, які супроводжуються страхом, дратівливістю. Лікування починають з перорального прийому мапротиліну по 0,05 г 3 рази на день з поступовим збільшенням добової дози до 0,3 г. При важкому перебігу захворювання показано внутрішньовенне уведення препарату по 2-4 мл 1,25 % розчину на день, згодом навіть 10-12 мл.

 

 

Mechanism of action of noradrenaline re-uptake transporters

Побічні реакції препарату зумовлені його холінолітичними властивостями. Це сухість в роті, закрепи, затримка сечовиділення, параліч акомодації, тахікардія. Можливі алергічні прояви. Мапротилін протипоказаний при аденомі передміхурової залози, глаукомі, захворюваннях печінки і нирок.

ЛЮДІОМІЛ^®

(Ludiomil^®)

Склад:

діюча речовина: maprotiline;

1 ампула (5 мл) містить 25 мг мапротиліну мезилату;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), кислота метилсульфонова, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Концентрат для приготування розчину для інфузій.

Фармакотерапевтична група. Антидепресанти. Неселективні інгібітори зворотного нейронального захвату моноамінів.

Код АТС N06A А21.

Клінічні характеристики.

Показання.

–     Ендогенні та інволюційні депресії;

–     психогенні, реактивні, невротичні  депресії, депресії виснаження;

–     соматогенні депресії;

–     приховані депресії;

–     менопаузні (клімактеричні) депресії.

Інші депресивні порушення настрою, що супроводжуються тривогою, дисфорією, дратівливістю, стан апатії (особливо в осіб похилого віку), скарги психосоматичного або соматичного характеру у пацієнтів з депресією і/або за наявності тривожності.

Протипоказання.

–       Підвищена чутливість до мапротиліну або будь-яких інших компонентів препарату, перехресна гіперчутливість до трициклічних антидепресантів.

–       Захворювання, що супроводжуються судомним синдромом або зниженим порогом судомної готовності (ушкодження головного мозку будь-якої етіології, алкоголізм).

–       Гостра стадія інфаркту міокарда та порушення внутрішньосерцевої провідності.

–       Виражені порушення функції печінки та нирок.

–       Закритокутова глаукома. Затримка відтоку сечі (наприклад, при захворюваннях передміхурової залози).

–       Одночасне лікування інгібіторами МАО.

–       Гостре отруєння алкоголем, снодійними або психотропними засобами.

Спосіб застосування та дози.

Під час лікування хворий повинен перебувати під медичним наглядом. Режим дозування слід підбирати індивідуально, змінювати у зв’язку зі змінами стану хворого та його реакції на препарат.

Після того, як буде відзначено істотне зменшення вираженості симптомів, можна зменшити дозу препарату. Однак, якщо при цьому знову погіршуватиметься стан хворого, дозу препарату потрібно збільшити до первинного рівня.

Мета лікування – досягнення терапевтичного ефекту при застосуванні найменшої ефективної дози препарату. Це особливо важливо для підлітків та пацієнтів похилого віку, для яких, порівняно з пацієнтами інших вікових груп, характерна нестабільність вегетативної нервової системи і більш виражена реакція на препарат.

Добова рекомендована доза для проведення інфузії становить 25-100 мг. Для приготування інфузійного розчину 1-2 ампули (25-50 мг) препарату розводять у 250 мл 0,9 % розчину натрію хлориду або глюкози. Тривалість інфузії – 1,5-2 години. У випадках, коли треба вводити вищу дозу – 75-150 мг (3-6 ампул), об’єм розчинника становить 500 мл, а тривалість інфузії – 2-3 години. Щойно буде відзначена чітка динаміка симптомів (звичайно, у межах  1-2 тижнів), слід перейти на призначення препарату внутрішньо.

Пацієнти похилого віку (старше 60 років): пацієнтам літнього віку рекомендуються малі дози препарату. Спочатку місткість 1 ампули (25 мг) повинна бути розведена в 250 мл 0,9 % розчину натрію хлориду та інфузована протягом 1,5-2 годин. При необхідності та залежно від переносимості та реакції добова доза повинна бути поступово збільшена до 2-3 ампул (від 50 до 75 мг) в 250-500 мл одного з вищеперелічених розчинів та час інфузії повинен становити від 2 до 3 годин.

Відміна препарату. Слід уникати різкої відміни або різкого зниження дози через можливість побічних реакцій.

Побічні реакції.

Побічні дії зазвичай слабовиражені і скороминущі, зникають після припинення застосування препарату або зниження його дози. Вони не обов’язково пов’язана з рівнем препарату в крові або його дозою. Часто буває важко відрізнити побічні дії препарату від реакцій, що спостерігаються при депресії, таких як загальна слабкість, порушення сну, відчуття тривоги, запор, сухість у роті. Людіоміл необхідно  відмінити у разі розвитку серйозних побічних явищ, наприклад, з боку нервової системи або психічної сфери.

Особи похилого віку особливо чутливі до антихолінергічних ефектів Людіомілу, а також до його впливів на нервову, серцево-судинну системи та психічну сферу. У хворих похилого віку здатність метаболізувати та виводити лікарські засоби може бути знижена, внаслідок чого підвищується ризик збільшення рівнів препарату в крові при застосуванні майже терапевтичних доз.

Побічні реакції розташовані по черзі за частотою – спочатку найчастіші, використовуючи наступні позначення: дуже часті (≥ 1/10); часті (≥ 1/100, < 1/10); нечасті (≥ 1/1 000, < 1/100); рідкі (≥ 1/10 000, < 1/1 000); дуже рідкі(< 1/10 000), включаючи поодинокі повідомлення.

 

Симптоми відміни.

Хоча вони не вказують на залежність, але після різкої відміни лікарського засобу або зниження дози іноді з’являються слідуючи симптоми: нудота, блювання, абдомінальний біль, діарея, безсоння, головний біль, нервозність, тривожність, посилення депресії або знову поява депресивного настою. Тому слід уникати різкої відміни або різкого зниження дози лікарського засобу, при відміні  слід враховувати можливість появи цих симптомів.

Передозування.

При передозуванні Людіомілу розвиваються такі ж симптоми та скарги, що й при передозуванні трициклічних антидепресантів. Основними ускладненнями є порушення з боку діяльності серця та неврологічні розлади. У дітей випадковий прийом препарату внутрішньо може призвести до летального кінця  незалежно від дози.

Симптоми, звичайно, проявляються протягом 4 годин після застосування і досягають максимальної величини через 24 години. Внаслідок повільного всмоктування (антихолінергічна дія препарату), тривалого періоду напіввиведення гепатоентеральної рециркуляції мапротиліну ризик для життя пацієнта зберігається протягом 4-6 днів.

Можливі такі симптоми:

З боку ЦНС: сонливість, ступор, кома, атаксія, неспокій, збудливість, посилення рефлексів, ригідність м’язів, хореоатетозні рухи, судоми.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія, тахікардія, аритмії, порушення внутрішньосерцевої провідності, шок, серцева недостатність, дуже рідко – зупинка серця.

Крім того, можливі пригнічення дихання, ціаноз, блювання, пропасниця, мідріаз, пітливість, олігурія, анурія.

Лікування. Специфічного антидоту немає, лікування в симптоматичне та підтримуюче. Пацієнти, у яких спостерігаються симптоми передозування Людіомілу, особливо діти, повинні бути госпіталізовані і перебувати під пильним медичним спостереженням не менше 72 годин.

Необхідно якнайшвидше провести  промивання шлунка або, якщо пацієнт при свідомості, викликати блювання. Якщо пацієнт непритомний, перед початком промивання шлунка слід провести інтубацію трахеї; блювання у цьому випадку викликати заборонено. Вказані заходи рекомендовано проводити, якщо від початку передозування пройшло не більше 12 годин, оскільки антихолінергічна дія препарату може сповільнити його всмоктування. Для сповільнення всмоктування мапротиліну можна застосовувати активоване вугілля.

Лікування полягає в сучасних методах інтенсивної терапії з постійним моніторуванням функцій серця, газового складу та електролітів крові. У разі необхідності застосовують протисудомну терапію, штучну вентиляцію легенів та інші методи реанімації. З моменту появи інформації про те, що фізостигмін може викликати виражену брадикардію, асистолію та судомні напади, його застосування у разі передозування Людіомілу не рекомендоване. Гемодіаліз та перитонеальний діаліз неефективні, оскільки концентрації мапротиліну в плазмі крові незначні.

Застосування в період  вагітності або годування груддю.

 У дослідженнях на тваринах було виявлено, що Людіоміл не має тератогенної або мутагенної  дії, не призводить до порушень фертильності або уражень плоду. Однак безпечність застосування препарату для лікування жінок у період вагітності поки що не встановлена. Є окремі повідомлення про можливий зв’язок між побічною дією на плід людини і застосуванням Людіомілу. Людіоміл не слід призначати в період вагітності, за винятком тих випадків, коли очікуваний лікувальний ефект відносно матері перевищує ризик для плода.

З метою запобігання розвитку у новонародженого таких симптомів, як задишка, летаргія, збудливість, тахікардія, гіпотензія, судоми, гіпотермія, Людіоміл слід відмінити хоча б за

7 тижнів до очікуваного дня пологів (за умови, що це дозволяє стан пацієнтки).

Мапротилін проникає у грудне молоко. Після застосування Людіомілу в добовій дозі 150 мг протягом 5 днів концентрація мапротиліну в грудному молоці перевищує концентрацію в плазмі крові в 1,3-1,5 разу. Хоча в опублікованих повідомленнях вказується, що Людіоміл не призводить до розвитку побічних явищ у новонароджених, у період годування груддю слід припинити або прийом препарату, або годування груддю.

Діти.

У дітей та підлітків (у віці молодше 18 років): ефективність застосування Людіомілу не встановлена, тому його застосовувати в цій віковій групі не рекомендується

Особливості застосування.

Є окремі повідомлення про розвиток судом при застосуванні терапевтичних доз Людіомілу у хворих, які не мали вказівок в анамнезі на судоми. Іноді в цих випадках мали місце фактори (наприклад, одночасне застосування лікарських засобів, які знижують поріг судомної готовності), дія яких може призводити до розвитку судом. Ризик розвитку судом може підвищуватися при одночасному застосуванні фенотіазинових похідних, при раптовій відміні одночасного застосування бензодіазепінів або у разі швидкого підвищення дози Людіомілу (більше, ніж звичайна рекомендована доза). Хоча чіткого причинного зв’язку виявлено не було, однак очевидно, що ризик появи судом може зменшуватися при дотриманні таких рекомендацій: розпочинати лікування Людіомілом необхідно з невеликої дози; зберігати початкову дозу незмінною протягом двох тижнів з наступним повільним підвищенням дози, невеликими «кроками»; для тривалого підтримуючого лікування застосовувати мінімальну ефективну дозу; уникати одночасного застосування лікарських засобів, які знижують поріг судомної готовності (наприклад, фенотіазинів), або якщо такі засоби все ж таки застосовуються, з великою обережністю змінювати їх дози; уникати швидкої відміни одночасного застосування бензодіазепінів.

Є повідомлення й про те, що трициклічні та тетрациклічні антидепресанти можуть викликати аритмії, синусову тахікардію та сповільнення внутрішньосерцевої провідності. У зв’язку з цим слід з обережністю призначати вказані препарати хворим похилого віку та пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями, у тому числі з інфарктом міокарда в анамнезі, аритміями та/або ішемічною хворобою серця. Цим пацієнтам, особливо при тривалому лікуванні антидепресантами, показаний постійний контроль функції серця, у тому числі ЕКГ. Пацієнтам, які схильні до ортостатичної гіпотензії, слід регулярно вимірювати артеріальний тиск.

У хворих на шизофренію, які приймали трициклічні антидепресанти, іноді спостерігалися загострення психотичної симптоматики. Ризик розвитку такого ускладнення слід враховувати при призначенні Людіомілу. У хворих з циклічними афективними розладами, які приймали трициклічні антидепресанти в період депресивної фази захворювання, мали місце гіпоманіакальні або маніакальні явища. У цих випадках може виникнути необхідність у зниженні дози Людіомілу, майже його відміні, і призначенні антипсихотичного засобу.

При тяжких депресіях завжди підвищений ризик суїцидальних дій, який може зберігатися навіть до ремісії. Є повідомлення про те, що в окремих випадках застосування антидепресантів може призводити до посилення суїцидальних тенденцій. В одному з досліджень у групі хворих, які отримували профілактичне лікування Людіомілом (монополярна депресія), було виявлено посилення суїцидального типу поведінки. Як встановлено, Людіоміл можна зіставляти з іншими антидепресантами за таким показником, як частота летального кінця, що трапляється внаслідок передозування. Тому на всіх стадіях лікування потрібне пильне спостереження за хворими.

Трициклічні антидепресанти можуть провокувати розвиток медикаментозних (деліріозних) психозів, особливо у нічний час у пацієнтів зі схильністю до них та у пацієнтів літнього віку. Ці явища звичайно зникають самостійно через декілька днів після відміни препарату.

Слід уникати раптової відміни або різкого зниження дози Людіомілу, оскільки це може призвести до побічних реакцій.

Електросудомна терапія в період застосування Людіомілу можлива тільки при уважному спостереженні за пацієнтом.

Існує незначна кількість повідомлень про зміни числа лейкоцитів у периферичній крові під час лікування Людіомілом, тому слід періодично контролювати цей показник та наявність пропасниці і болю в горлі. Дотримання цих рекомендацій особливо актуальне в перші місяці лікування та при тривалій терапії Людіомілом.

Під час тривалої терапії Людіомілом рекомендується регулярно контролювати показники функції печінки та нирок.

Людіоміл слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які мають в анамнезі вказівки на підвищення внутрішньоочного тиску або затримку сечі, особливо при гіпертрофії передміхурової залози.

Трициклічні антидепресанти можуть викликати паралітичну кишкову непрохідність, особливо у пацієнтів літнього віку, які лікуються в стаціонарі. Тому у випадку появи запору у пацієнта необхідно вжити відповідних заходів.

Людіоміл слід застосовувати з обережністю хворим на гіпертиреоз, а також тим, які приймають препарати гормонів щитоподібної залози (можливе підвищення частоти побічних реакцій з боку серця).

При тривалому лікуванні антидепресантами можливе підвищення ризику появи карієсу зубів. У зв’язку з цим при тривалій терапії рекомендується регулярне обстеження пацієнта стоматологом.

Внаслідок антихолінергічної дії трициклічних антидепресантів можливе зниження  сльозовиділення та відносне збільшення кількості  слизу у складі слізної  рідини, що може призвести до порушення епітелію рогівки у пацієнтів, які  носять контактні лінзи.

Перед проведенням загальної або місцевої анестезії слід попереджувати анестезіолога про те, що пацієнт приймає Людіоміл. Продовження лікування Людіомілом  буде безпечнішим порівняно з тими порушеннями, які можуть виникнути внаслідок раптової відміни препарату перед операцією.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні  автотранспортом або роботі з іншими з механізмами.

Пацієнтів, що застосовують Людіоміл, слід попереджати про те, що в них можуть виникнути затуманення зору, сонливість та інші порушення з боку ЦНС і що в  таких випадках їм слід відмовитися від керування автомобілем, роботи з механізмами, а також від занять іншими потенційно небезпечними видами діяльності. Пацієнтів слід також попереджати про те, що вживання алкоголю або інших засобів може супроводжуватись посиленням зазначених побічних реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Не слід призначати Людіоміл протягом 14 днів після відміни інгібіторів МАО (ризик виражених лікарських взаємодій, що призводить до розвитку гіперпірексії, тремору, генералізованих клонічних судом, делірію; можливий летальний кінець). Цього правила дотримуються і тоді, коли інгібітори МАО призначають після попередньої терапії Людіомілом.

Людіоміл може знижувати (або майже блокувати) антигіпертензивну дію препаратів, які впливають на передачу адренергічного збудження, таких як гуанетидин, бетанідин, резерпін, клонідин та альфаметилдопа. Тому у випадках, коли одночасно із застосуванням Людіомілу необхідне лікування артеріальної гіпертензії, слід застосовувати лікарські засоби іншого типу (наприклад, діуретики, вазодилататори, β-адреноблокатори, які не зазнають вираженої біотрансформації). У випадку, коли Людіоміл застосовується разом з β-адреноблокаторами, які характеризуються високою біотрансформацією (наприклад, з пропранололом), може відзначатися підвищення концентрації мапротиліну в плазмі крові. При застосуванні такої комбінації лікарських засобів слід регулярно вимірювати рівень мапротиліну в плазмі і, в разі необхідності, відповідним способом змінювати дозу Людіомілу. Крім того, слід мати на увазі, що швидка відміна Людіомілу може призвести до вираженої гіпотензії.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну можуть призвести до значного збільшення концентрації мапротиліну в плазмі крові з відповідними побічними ефектами, тому може знадобитися корегування дози.

Людіоміл може потенціювати серцево-судинні ефекти симпатоміметичних засобів, таких як адреналін, норадреналін, ізопреналін, ефедрин, фенілефрин, у тому числі і в тих випадках, коли вони входять до складу крапель для носа або місцевих анестетиків (наприклад тих, що застосовуються у стоматології). У цих ситуаціях слід уважно спостерігати за хворими (контроль артеріального тиску, серцевого ритму) та ретельно підбирати дози препаратів.

Людіоміл може потенціювати дію лікарських засобів, що мають антихолінергічний вплив (наприклад, фенотіазинів, антипаркінсонічних препаратів, атропіну, біперидену, антигістамінних препаратів) на зіницю ока, ЦНС, кишечник та сечовий міхур.

Не слід призначати Людіоміл у комбінації з антиаритмічними засобами типу хінідину. Антихолінергічна дія хінідину може бути синергічною до дії Людіомілу, а його вираженість залежна від доз цих препаратів.

Одночасне застосування Людіомілу з основними транквілізаторами може призвести до підвищення концентрації мапротиліну в плазмі крові, зниження порога судомної готовності та розвитку судом. Комбінація препарату з тіоридазином може призводити до розвитку тяжких аритмій.

Лікарські засоби, які активують мікросомальні ферменти печінки (барбітурати, карбамазепін та пероральні контрацептиви), можуть посилювати метаболізм мапротиліну і, відповідно, знижувати ефективність Людіомілу. За необхідності слід переглядати дози вказаних лікарських засобів. Крім того, може відзначатися збільшення концентрацій фенітоїну або карбамазепіну в сироватці крові і, відповідно,  прискорення характерних для них побічних реакцій. У разі таких комбінацій лікарських засобів може виникнути потреба у перегляді доз препаратів.

Метилфенідат може призводити до підвищення концентрації трициклічних антидепресантів у плазмі крові та посилення їх дії.

Людіоміл може посилювати антикоагулянтну дію кумаринових похідних шляхом інгібування їх метаболізму в печінці. У цих випадках слід пильно контролювати величину протромбінового часу, а в разі необхідності знижувати дозу антикоагулянту.

Одночасне застосування Людіомілу з похідними сульфонілсечовини або інсуліну може призводити до потенціювання гіпоглікемічної дії. У хворих на цукровий діабет необхідно регулярно контролювати рівень глюкози в крові як на початку терапії Людіомілом, так і після її закінчення.

Одночасне застосування Людіомілу з флуоксетином або флувоксаміном може призвести до значного підвищення рівня мапротиліну в крові і розвитку відповідних побічних реакцій-серотонінового синдрому. Внаслідок великого періоду напіввиведення флуоксетину та флувоксаміну ці побічні ефекти можуть зберігатися тривалий час.

Пацієнтів, які приймають Людіоміл, слід попереджувати про те, що їх реакція на алкоголь, барбітурати та інші засоби, що пригнічують ЦНС, може бути більш вираженою.

Одночасне застосування Людіомілу з бензодіазепіном може призводити до посилення седативної дії.

Показано, що циметидин інгібує метаболізм деяких трициклічних антидепресантів, що призводить до підвищення їх концентрації в крові і збільшення частоти побічних реакцій (сухість у роті, порушення зору). Хоча про взаємодію циметидину з Людіомілом не повідомлялося в разі одночасного застосування цих препаратів, можливо, потрібно буде знизити дозу Людіомілу.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Людіоміл є тетрациклічним антидепресантом, проте має значну кількість властивостей, характерних для трициклічних антидепресантів. Він має добре збалансований спектр дії, підвищує настрій, знімає неспокій, збудливість та психомоторну загальмованість. При прихованій депресії препарат сприятливо впливає на симптоми соматичного характеру.

Мапротилін структурно та фармакологічно відрізняється від трициклічних антидепресантів за хімічною структурою та фармакологічними властивостями. Він виявляє виражену та селективну інгібуючу дію на зворотне захоплення норадреналіну пресинаптичними нейронами кори головного мозку, але майже не чинить інгібуючого впливу на повторне захоплення серотоніну. Мапротилін має слабко або помірно виражену спорідненість із центральними α-адренорецепторами, але чинить виражену антихолінергічну та інгібуючу дію на гістамінові Н₁-рецептори.

Вважається, що в механізмі дії препарату при його тривалому застосуванні також мають значення зміни функціонального статусу нейроендокринної системи (гормон росту, мелатонін, ендорфінергічна система) і/або системи нейромедіаторів (норадреналін, серотонін, γ-аміномасляна кислота).

Фармакокінетика.

Всмоктування. Через 1 годину після внутрішньовенного болюсного введення Людіомілу у дозі 50 мг концентрація активної речовини в крові досягає 54-182 нмоль/л (17-57 нг/мл).

При повторному застосуванні Людіомілу внутрішньовенно у дозі 150 мг на добу рівноважна концентрація мапротиліну в крові досягається на наступний тиждень лікування і становить 320-1270 нмоль/л (100-400 нг/мл), незалежно від того, чи застосовується вся добова доза одноразово чи у три прийоми. Величини рівноважної концентрації перебувають у лінійній залежності від дози препарату, але в окремих пацієнтів вони значною мірою варіюють.

Розподіл. Коефіцієнт розподілу мапротиліну між цілісною кров’ю і плазмою становить 1,7. Середнє значення об’єму розподілу становить від 23 л/кг до 27 л/кг. Зв’язування мапротиліну з білками плазми крові становить 88 %-90 %, незалежно від віку пацієнта та перебігу захворювання. Концентрація мапротиліну в спинномозковій рідині становить 2 %-13 % від концентрації в сироватці крові.

Метаболізм. Мапротиліну гідрохлорид значною мірою метаболізується, лише 2 %-4 % застосованої дози препарату виводиться з сечею у незмінному стані.

Основним метаболітом є фармакологічно активна речовина – диметилове похідне. Декілька гідроксильованих і/або метоксильованих метаболітів мають неістотне значення: вони виводяться з сечею у вигляді кон’югатів.

Виведення. Період напіввиведення мапротиліну становить у середньому 43-45 годин. Величина загального кліренсу становить 510 мл/хв. Після застосування одноразової дози препарату її виведення триває в межах 21 дня: 2/3 дози виводиться з сечею (у незмінному стані або у вигляді кон’югатів) і приблизно 1/3 – з калом.

Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів. При застосуванні тієї ж самої дози препарату у пацієнтів похилого віку (старше 60 років) рівноважні концентрації активної речовини в крові більші, ніж у пацієнтів молодого віку. Період напіввиведення препарату довший, тому добову дозу потрібно зменшувати удвічі. При порушенні функції нирок (значення кліренсу креатиніну 24-37 мл/хв) період напіввиведення мапротиліну незначною мірою змінюється за умови, що функція печінки нормальна. Виведення метаболітів нирками зменшується, але це компенсується збільшенням виведення з жовчю.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: безбарвний розчин.

Несумісність:препарат не можна застосовувати з іншими розчинниками окрім тих, які наведені у розділі «Спосіб застосування та дози».

Термін придатності. 5 років.

Умови зберігання. Особливі рекомендації відносно умов зберігання відсутні. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 5 мл в ампулах № 10.

Категорія відпуску. За рецептом.

Золофт (сертралін) – селективно інгібує зворотне захоплення серотоніну у нейронах. Застосовують при депресії, панічних розладах.

 

сертраліни

Побічні ефекти – втомлюваність, головний біль, безсоння, зниження або підвищення артеріального тиску, сухість у роті, тахікардія, порушення перистальтики кишечника.

Асентра^Ò

(Asentra^Ò)

Склад.

Діюча речовина: сертралін; (1S,4S)-4-(3,4-дихлорфеніл)-1,2,3,4-тетрагідро-N-метил-1-нафтиламін;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 50 мг або 100 мг сертраліну у вигляді сертраліну гідрохлориду;

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат дигідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), гідроксипропілцелюлоза, тальк, магнію стеарат, гіпромелоза, титану діоксид (Е171), пропіленгліколь.

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Антидепресанти. Селективні інгібітори зворотного нейронального захоплення серотоніну. Код АТС N06А В06.

Клінічні характеристики.

Показання.

–      Депресивні стани різних форм і стадій, включаючи розлади, що супроводжуються тривожним станом, продовження застосування сертраліну є ефективним для запобігання рецидиву епізодів депресії.

–      Обсесивно-компульсивні розлади, в тому числі у дітей.

–      Панічні стани з наявністю агорафобії або без неї.

–      Посттравматичні стресові розлади.

–      Соціальні фобії – соціальні тривожні розлади.

Протипоказання.

Гіперчутливість до сертраліну або будь-якого іншого інгредієнта препарату. Одночасне застосування з інгібіторами моноаміноксидази або пімозидом.

Спосіб застосування та дози.

Депресія

Звичайна доза становить 50 мг (1 таблетка 50 мг) сертраліну один раз на добу вранці або ввечері. Якщо лікування не ефективне, добову дозу можна поступово збільшувати на 50 мг  (1 таблетка 50 мг) з інтервалами, не меншими за 1 тиждень, до досягнення максимальної дози 200 мг (4 таблетки по 50 мг або 2 таблетки по 100 мг) на добу.

Обсесивно-компульсивні розлади

Дорослі

Початкова доза становить 50 мг сертраліну один раз на добу вранці або ввечері. Цю добову дозу можна поступово збільшувати на 50 мг (1 таблетка 50 мг) з інтервалами, не меншими за 1 тиждень, до досягнення максимальної дози 200 мг (4 таблетки по 50 мг або 2 таблетки по 100 мг) на добу.

Діти та підлітки віком від 6 до 17 років

Лікування Асентрою слід розпочинати з дози 25 мг (1/2 таблетки 50 мг) сертраліну один раз на добу у дітей віком 6-12 років та 50 мг (1 таблетка 50 мг) сертраліну один раз на добу у підлітків віком 13-17 років. Під час клінічних випробувань ефективність сертраліну в дозуванні 25-200 мг/добу була продемонстрована у педіатричних пацієнтів з обсесивно-компульсивними розладами віком 6-17 років. У разі відсутності ефекту від дози 25 або       50 мг/добу можливе її подальше підвищення до максимальної дози 200 мг/добу (за необхідності). Для того, щоб уникнути передозування, слід брати до уваги нижчу, загалом, масу тіла дітей порівняно з дорослими. Зважаючи на період напіввиведення сертраліну      (24 години), зміни дозування слід проводити з інтервалом не менше 1 тижня.

Асентру слід приймати один раз на добу вранці або ввечері.

Панічні стани, посттравматичні стресові розлади і соціальні фобії

Початкова доза становить 25 мг (1/2 таблетки 50 мг) сертраліну один раз на добу вранці або ввечері. Через тиждень дозу можна збільшити до 50 мг (1 таблетка 50 мг) сертраліну один раз на добу. Потім дозу можна поступово збільшувати на 50 мг (1 таблетка 50 мг) з інтервалами, не меншими за 1 тиждень, до досягнення максимальної дози 200 мг (4 таблетки по 50 мг або 2 таблетки по 100 мг) на добу.

Клінічний ефект лікування починає проявлятися через 7 днів. Як і при застосуванні інших антидепресантів, оптимальний ефект лікування може спостерігатися через 2 – 4 тижні.

Під час підтримуючого лікування для профілактики рецидиву епізодів депресії або для запобігання появі нових епізодів рекомендується застосовувати найнижчі ефективні дози. Ці дози потрібно періодично коригувати залежно від реакції на лікування.

Пацієнти літнього віку

Для пацієнтів літнього віку не потрібно зменшувати дозу.

Пацієнти з порушенням функції печінки

Для пацієнтів з порушенням функції печінки рекомендується застосовувати нижчі дози або збільшити інтервал між введеннями препарату.

Пацієнти з порушенням функції нирок

Через незначне виведення препарату нирками дозу сертраліну змінювати не потрібно.

Таблетки Асентра приймають незалежно від прийому їжі.

Побічні реакції.

Порушення з боку кровотворної та лімфатичної систем

– Рідко: тромбоцитопенія, порушення функції тромбоцитів, лейкопенія, спорадична кровотеча, пурпура.

Порушення з боку ендокринної системи

–   Рідко: гіперпролактинемія, галакторея, гінекомастія, гіпотиреоз.

Порушення метаболізму і травлення

–   Часто: анорексія.

– Рідко: зворотна гіпонатріємія. Вона переважно виникає у пацієнтів літнього віку, пацієнтів, які застосовують сечогінні засоби, та пацієнтів зі зниженим об’ємом рідини. Можливий зв’язок з порушенням секреції антидіуретичного гормона.

Психіатричні порушення

–   Часто: безсоння.

–  Рідко: депресивні симптоми, галюцинації, агресивні реакції, ажитація, манія/гіпоманія, тривога, психози.

Порушення з боку  нервової системи

–   Часто: тремор, ажитація, головний біль, запаморочення, сонливість.

–   Рідко: судоми, рухові розлади (наприклад, екстрапірамідні симптоми та порушення ходи), парестезія.

Порушення з боку серцево–судинної системи

–  Рідко: пальпітації, біль у грудях, гіпертонія, гіпотонія, набряки, непритомність і тахікардія.

Порушення з боку шлунково–кишкового тракту

–  Часто: нудота, діарея/рідкі випорожнення, запор, диспепсія, сухість у роті, зниження апетиту.

–   Рідко: біль у животі, блювання, панкреатит.

Порушення з боку печінки/жовчовидільної системи

–  Рідко: гепатит, жовтяниця та порушення функції печінки, підвищення рівня ферментів печінки.

Порушення з боку шкіри та підшкірної тканини

–   Рідко: алергічні реакції (утруднене дихання або стискання у грудях, набряк повік, обличчя або губ, кропив’янка, свербіж по всьому тілу), шкірні висипання (включаючи окремі випадки багатоформної еритеми).

Порушення з боку сечостатевої системи

– Часто: статева дисфункція у чоловіків (еректильна дисфункція, затримка еякуляції), порушення менструального циклу.

–   Рідко: пріапізм.

Загальні порушення

–  Часто: надмірне потовиділення, зниження маси тіла.

Інші побічні реакції

У дуже поодиноких випадках після відміни сертраліну трапляються такі симптоми: запаморочення, тремор, тривога, нудота, відчуття серцебиття.

Передозування.

Можливий серотоніновий синдром з нудотою, блюванням, сонливістю, тахікардією, ажитацією, запамороченням, збудженням, діареєю, надмірним потовиділенням, міоклонією і гіперрефлексією. Лікування симптоматичне. Необхідно забезпечити адекватну вентиляцію та оксигенацію, а також контроль серцевого ритму і життєво важливих параметрів. Викликати блювання не рекомендується. Одразу після передозування рекомендується зробити промивання шлунка при адекватному захисті дихальних шляхів. Також показане активоване вугілля. Специфічного антидоту не існує.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Безпека застосування сертраліну протягом періоду вагітності та годування груддю не встановлена. Сертралін можна застосовувати лише в окремих екстрених випадках за умови, якщо очікуваний ефект від прийому препарату для матері виправдовує можливий ризик для плода / дитини.

Діти.

Не застосовувати у дітей віком до 6 років.

Безпека та ефективність сертраліну були продемонстровані у дітей віком 6–17 років з обсесивно-компульсивними розладами.

Препарат не рекомендується призначати при лікуванні дітей та підлітків віком до 18 років, за винятком пацієнтів з обсесивно-компульсивними розладами. При проведенні клінічних досліджень частота суїцидальної поведінки (спроба самогубства та думки про самогубство) і частота ворожості (переважно агресія, опозиційна поведінка та гнів) була вищою у дітей та підлітків, які приймали антидепресанти, порівняно з пацієнтами, які приймали плацебо. Тому якщо лікар на підставі клінічної необхідності приймає рішення про лікування, необхідно здійснювати ретельне спостереження пацієнта для виявлення можливих суїцидальних симптомів. До того ж, для дітей та підлітків існує недостатньо даних про довготривалу безпеку лікування та вплив на ріст, розвиток, когнітивну функцію та поведінку.

Особливі заходи безпеки.

Сертралін з меншою частотою, ніж трициклічні антидепресанти, спричиняє судоми, проте цей препарат не рекомендується застосовувати пацієнтам з епілепсією, за винятком випадків крайньої потреби. При появі епілептичних нападів лікування сертраліном необхідно припинити.

Особливості застосування.

До появи ремісії у пацієнтів з депресією не можна повністю виключити можливість спроби самогубства, тому необхідно здійснювати ретельне спостереження за пацієнтами з депресивним станом та схильністю до самогубства.

При появі реакцій підвищеної чутливості (висипання, кропив’янка) невідомої етіології рекомендується припинити лікування Асентрою.

Лікування сертраліном можна розпочинати тільки через два тижні після припинення застосування інгібіторів моноаміноксидази або ж лікування інгібіторами моноаміноксидази можна розпочинати тільки через два тижні після припинення застосування сертраліну.

Як і при застосуванні інших антидепресантів, у пацієнтів з біполярним психозом протягом лікування сертраліном може раптово з’явитися манія або гіпоманія.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Препарат може знижувати психофізичну активність, особливо при сумісному вживанні алкогольних напоїв або застосуванні препаратів, які пригнічують діяльність центральної нервової системи. Вплив лікування на здатність управляти транспортними засобами та працювати з механічним обладнанням оцінюється лікарем у кожному окремому випадку залежно від тяжкості основного захворювання, реакції на лікування і можливих побічних ефектів.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Не рекомендується сумісне лікування з трициклічними антидепресантами через можливе збільшення їх концентрації у плазмі.

При проведенні післямаркетингових досліджень іноді відмічались випадки появи у пацієнтів слабкості, гіперрефлексії та порушення координації після сумісного застосування селективного інгібітору зворотного захоплення серотоніну (циталопрам, флуоксетин, флувоксамін, пароксетин, сертралін) і суматриптану. Тому при такому лікуванні рекомендується ретельно спостерігати за пацієнтом.

Багато антидепресантів, які є селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну, включаючи сертралін, а також більшість трициклічних антидепресантів пригнічують біохімічну активність ізоферменту 2D6 системи цитохрому P₄₅₀, тому при одночасному застосуванні лікарських засобів, метаболічний розпад яких здійснюється переважно за допомогою ізоферменту 2D6 системи цитохрому P₄₅₀, можуть зростати їхні концентрації у плазмі. Препарати, для яких слід враховувати можливу взаємодію, включають перш за все засоби, що метаболізуються за допомогою ізоферменту 2D6 системи цитохрому P₄₅₀ і мають вузький терапевтичний індекс, наприклад, трициклічні антидепресанти та протиаритмічні засоби типу 1C, наприклад, пропафенон і флекаїнід. При сумісному застосуванні сертраліну з препаратами, метаболічний розпад яких здійснюється переважно за допомогою ізоферменту 2D6 системи цитохрому P₄₅₀, може знадобитись зниження дози цих засобів; або після припинення застосування сертраліну при такому комплексному лікуванні може знадобитись збільшення дози цих засобів.

При сумісному застосуванні з препаратами літію слід дотримуватись обережності та контролювати рівень літію у плазмі. Літій може посилювати активність сертраліну щодо впливу на серотонін.

Одночасний прийом з неспецифічними серотонінергічними засобами, наприклад, тразодону, фенфлураміну та дексфенфлураміну, може призвести до посилення впливу сертраліну на серотонін.

Сумісний прийом сертраліну та нейролептичних засобів або метаклопраміду може посилювати екстрапірамідні симптоми.

При сумісному застосуванні сертраліну разом з іншими лікарськими засобами, які добре зв’язуються з білками плазми (дигітоксин, варфарин), не можна виключити можливість взаємодії.

Сумісний прийом з протиепілептичними засобами, деякими антибіотиками (еритроміцин, рифампіцин) і блокаторами бета-адренергічних рецепторів може призводити до збільшення концентрації сертраліну в плазмі.

У дуже поодиноких випадках у пацієнтів, які приймали трамадол, з’являлись напади епілепсії. Оскільки сертралін знижує судомний поріг, його не рекомендується застосовувати разом з трамадолом.

Сумісний прийом триптофану посилює вплив сертраліну на серотонін.

Сік грейпфрута може збільшувати концентрацію сертраліну у плазмі.

Під час лікування сертраліном не рекомендується вживати алкогольні напої.

Через можливе посилення впливу на серотонін при лікуванні сертраліном не рекомендується застосовувати препарати, до складу яких входить екстракт звіробою.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Механізмом дії сертраліну є селективне пригнічення зворотного захоплення серотоніну у нейронах головного мозку. У дослідженнях із застосуванням терапевтичних доз для людини було показано, що сертралін блокує захоплення серотоніну в тромбоцитах. При вивченні ступеня зв’язування з рецепторами було продемонстровано, що сертралін має незначну спорідненість з адренергічними (альфа₁, альфа₂, бета) рецепторами, холінорецепторами, рецепторами гама-аміномасляної кислоти, допаміновими, гістаміновими, серотоніновими та бензодіазепіновими рецепторами. Тому сертралін не чинить кардіотоксичної, седативної та антихолінергічної дії.

Фармакокінетика.

Фармакокінетика  сертраліну у діапазоні доз від 50 мг до 200 мг має лінійну залежність від дози. Після перорального прийому сертраліну у дозі від 50 мг до 200 мг один раз на добу протягом 14 днів максимальна концентрація у сироватці досягалась через 4,5 – 8,4 години після прийому препарату. Середній період напіввиведення сертраліну з плазми становить   26 годин. Стабільна концентрація сертраліну в плазмі досягається через один тиждень введення з частотою один раз на добу.

З білками плазми зв’язується приблизно 98 % сертраліну. Об’єм розподілу становить 20 л/кг.

У підлітків та людей літнього віку фармакокінетичні параметри майже не відрізняються від параметрів у дорослих людей віком від 18 до 65 років.

При введенні препарату вранці або ввечері фармакокінетичні параметри не розрізнялись.

При введенні препарату під час прийому їжі значення C_max зростає на 25 %, а величина t_max скорочується від 8 годин до 5,5 години.

Сертралін інтенсивно метаболізується при першому проходженні через печінку. Основний метаболіт у плазмі N-десметилсертралін має значно нижчу активність in vitro, ніж сертралін (приблизно у 20 разів). Період напіввиведення цього метаболіту становить від 62 до           104 годин. І сертралін, і його головний метаболіт інтенсивно метаболізуються далі, а метаболіти у рівній кількості виводяться з калом та сечею. Ступінь виведення з сечею сертраліну у незміненому вигляді є незначним (менше 0,2 %).

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, білого кольору, зі скошеними краями та розподільчою рискою з одного боку.

Термін придатності. 5 років.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30 ^оС. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 50 мг або по 100 мг № 28 (7х4) у блістерах та в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Атипічні антидепресанти не впливають на зворотний нейрональний захват моноамінів, проявляють незначну вегетотропну дію, малотоксичні. Проявляють седативну дію. Міансерин блокує пресинаптичні альфа 2-адренорецептори в ЦНС, підвищує рівень норадреналіну в синаптичній щілині. Тривале застосування атипічних антидепресантів може викликати агранулоцитоз і апластичну анемію.

Рослинні антидепресанти – (гіперицин) підвищують зворотний захват серотоніну нейронами кори головного мозку.

ЖУРНАЛ ОБЛІКУ  отруйних та сильнодіючих лікарських

           засобів, що підлягають предметно-кількісному   обліку в закладах охорони здоров’я

        Журнал обліку отруйних та сильнодіючих лікарських асобів повинен бути пронумерований, прошнурований  і завірений підписом керівника та скріплений печаткою  суб’єкта господарювання

 

 

 

НООТРОПНІ ЗАСОБИ

Ноотропні засоби – речовини, які активують діяльність вищих інтегральних функцій головного мозку. Це лікарські речовини метаболічної дії, які здатні активізувати пластичні процеси в ЦНС, покращують енергетичний статус нервових клітин, підвищують їх стійкість до впливів небажаних факторів різного походження, проявляють позитивний вплив на вищі психічні функції головного мозку.

Ці засоби впливають на обмінні процеси в головному мозку. Вони активують синтез білків і нуклеїнових кислот, покращують засвоєння глюкози нервовими клітинами. Це сприяє стійкості мозку до гіпоксії (антигіпоксична дія) і до дії токсичних речовин. Важливою особливістю ноотропних речовин є також здатність підвищувати мозковий кровотік і напругу кисню в тканинах мозку. Їм притаманні протисудомні властивості.

Покращення психічної, розумової діяльності є основним ефектом даної групи лікарських речовин. Це проявляється при розумовій недостатності, зв’язаній із органічними пошкодженнями головного мозку. На вищу нервову систему та психіку здорових людей ноотропні засоби не впливають. В основі фармакотерапевтичної дії ноотропів є вплив на обмінні (енергетичні) процеси мозку. Ноотропні засоби імітують метаболічні ефекти гама-аміномасляної кислоти (ГАМК). Ноотропні засоби проявляють ефект при лікуванні розумової недостатності за умови тривалого застосування.

Класифікація ноотропних засобів:

1. Похідні піролідону – пірацетам (ноотропіл).

2. Похідні ГАМК – гамалон (аміналон), пантогам, фенібут, натрію оксибутират.

3. Похідні піридоксину – піридітол.

4. Похідні парахлорфенілоцтової кислоти – ацефен.

5. Цереброваскулярні засоби – ніцерголін, вінпоцетин, вінкамін.

6. Нейропептиди та їх аналоги – кортикотропін, вазопресин.

7. Антиоксиданти – іонол, токоферол та інші.

8. Препарати різних груп – етимізол, оротова кислота, загальнотонізуючі засоби.

Гамалон (аміналон) – препарат гамааміномасляної кислоти, яка утворюється у ЦНС. ГАМК виконує функцію гальмівного медіатору, а також відіграє важливу роль у процесах обміну речовин нервової тканини. Метаболічна активність ГАМК лежить в основі її психотропної дії. Зменшує прояви розумової недостатності, яка виникла у зв’язку з різними хронічними, органічними пошкодженнями головного мозку. Важливими властивостями препарату є здатність підвищувати постачання мозку кров’ю та напругу кисню у тканинах головного мозку, а також помірна антигіпоксична активність.

Застосовують гамалон при розумовій недостатності, зумовленій порушенням кровопостачання крові (при атеросклерозі, після крововиливів, травми черепа), при алкоголізмі, для лікування розумово відсталих дітей.

Призначається по 2-5 таблеток (0,5-1,25 г) 3 рази на день до прийому їжі, протягом декількох місяців.

В процесі лікування можуть з’явитися диспепсичні розлади, порушення сну.

Подібний до гамалону – пантогам.

Пірацетам (ноотропіл) – циклічне похідне ГАМК. Має стимулюючий вплив на розумову діяльність (мислення, навчання, пам’ять). Важливою властивістю пірацетаму є антигіпоксичний ефект. Пірацетам володіє протисудомною дією. Легко проникає крізь тканинні бар’єри. Добре всмоктується в кишечнику. Легко проникає через клітинні мембрани, гематоенцефалічний і плацентарний бар’єри. Не метаболізується в печінці, тому виділяється нирками в незміненому стані.

 

Застосовують при розумовій недостатності, зв’язаній із хронічними судинними пошкодженнями та при дегенеративних пошкодженнях головного мозку (травми черепа, атеросклероз, старечий вік, алкоголізм). Призначається всередину по 0,4 г 3-6 разів на добу; при тяжкому стані хворого – у мязи або у вену 2-6 г на добу у вигляді 20 % розчину.

При передозуванні пірацетаму можливі прояви гіперстимуляції (підвищена дратівливість, збудження, порушення сну), диспепсичні розлади, загострення стенокардії.

Протипоказаннями до застосування є вагітність, гостра ниркова недостатність.

Натрію оксибутират добре всмоктується у шлунково-кишковому тракті, проникає у ЦНС і проявляє седативну та центральну міорелаксуючу дію, у великих дозах може викликати сон і навіть наркоз, підсилює вплив наркотичних, снодійних і аналгезуючих засобів. Натрію оксибутират проявляє антигіпоксичну дію і підвищує стійкість організму, в тому числі тканин мозку, серця до кисневої нестачі. Проявляє протишокову активність. Натрію оксибутират переноситься хворими добре, не впливає суттєво на серцево-судинну систему, дихання, печінку і нирки.

Побічні ефекти можуть розвиватись при тривалому застосуванні у великих дозах – сприяє розвитку гіпокаліемії.

Пірідитол (енцефабол) за структурою є здвоєною молекулою піридоксину, який містить дисульфідний мостик (дисульфід піридоксину). Активує метаболічні процеси у ЦНС, сприяє прискоренню проникнення глюкози крізь гематоенцефалічний бар’єр, зменшує надлишок утворення молочної кислоти, підвищує стійкість тканин мозку до гіпоксії.

Застосовують при травматичних судинних енцефалопатіях, залишкових явищах після перенесених нейроінфекцій, порушенні кровопостачання мозку, церебральному атеросклерозі, затримці психічного розвитку.

Ацефен проявляє помірну стимулюючу дію на ЦНС, активізує обмінні процеси в головному мозку, покращує синаптичну передачу у гіпоталамічній ділянці мозку.

Застосовують при астенічних станах, психозах у старечому віці, травматичних та судинних захворюваннях головного мозку.

Церебролізин  – гідролізат тканини мозку. Сприяє покращанню обміну речовин в нервових клітинах. Застосовується при захворюваннях, що супроводжуються порушенням функції ЦНС (енцефаліти, операції на головному мозку, психічні захворювання, які проявляються розсіяністю, ослабленням памяті), травмах головного мозку. Вводиться в мязи по 1-2 мл 5 % розчину щоденно або через день; курс лікування 20-40 інєкцій.

Кавінтон (вінпоцетин) – етиловий ефір аповінкамінової кислоти. Напівсинтетичне похідне алколоїду девінкану, який міститься в барвінку (Vinca minoz L i Vinca erecta Rgl. Et Schmalth). Проявляючи прямий вплив на гладенькі м’язи, кавінтон тим самим розширює судини мозку, покращує кровообіг і постачання його киснем, а також сприяє засвоєння глюкози. Крім того, пригнічуючи активність фосфодіестерази, препарат сприяє накопичення в тканинах цАМФ, зменшує агреацію тромбоцитів. Він підвищує метаболіз норадренаміну і серотоніну в клітинах мозку, зменшує підвищену в’язкість крові тощо.

 

 

Ці властивості кавінтону забезпечують його високу ефективність при психічних і неврологічних порушеннях, зумовлених розладами мозкового кровообігу через перенесений інсульт, травму голови, наявність атеросклерозу, а також при розладах пам’яті, наявності запаморочення, афазії, вазовегетативних і клімактеричних розладах тощо. Кавінтон переноситься хворими добре. Лише після внутрішньовенних інфузій рідко можливе пониження кров’яного тиску і тахікардія. Протипоказання: важка ішемія міокарда, аритмія, вагітність.

 Призначають кавінтон по 1-2 таблетки (0,005-0,01 г) 3 рази на день, або внутрішньовенно при гострому очагових ішемічних порушеннях мозкового кровообігу краплинно по 0,01-0,02 г в 500-1000 мл ізотонічного розчину натрію хлориду 1-3 рази на добу.

Ніцерголін (серміон)- синтетичний аналог алколоїдів маткових ріжків. Проявляє a-адреноблокуючу дію, спазмолітичну активність щодо кровоносних судин, особливо мозку. Тому застосовується при гострих і хронічних розладів мозкового кровообігу через атеросклероз, тромбоз судин мозку, як і розладів периферичного кроообігу, ішемічного ураження зорового нерва, дистрофії рогівки очей призначається по 1 таблетці (0,01 г) 3 рази на день перед їдою 2-3 міс і більше.

 

Побічні реакції: гіпотензія запаморочення, шлунково-кишкові розлади, порушення сну, почервоніння шкіри лиця і верхньої половини тіла, шкірний свербіж тощо.

 

 

При гострих і хронічних порушеннях периферичного і мозкового кровообігу нерідко застосовується пентоксифілін.

Серед засобів які покращують пам’ять можна назвати деякі гормони, а саме: кортикотропін покращує короткотривалу пам’ять, а вазопресин покращує довготривалу пам’ять.

ЗАГАЛЬНОТОНІЗУЮЧІ ЗАCОБИ (АДАПТОГЕНИ)

Загальнотонізуючі засоби – речовини, які підвищують неспецифічну стійкість (опір) організму до різних несприятливих факторів (фізичного, хімічного, біологічного та психічного навантаження) при цьому організм краще адаптується до змін умов навколишнього середовища.

Механізм дії адаптогенів – підвищують загальний неспецифічний опір організму негативному (шкідливому) впливу факторів біологічної, фізичної та хімічної природи. Препарати вказаної групи створюють стан, завдяки якому організм краще адаптується до змін умов навколишнього середовища. Активізують синтез РНК і білків, внаслідок чого посилюються відновні процеси.

Загальнотонізуючі речовини (адаптогени), які діють за рахунок таких явищ:

а) селективної модуляції функціонування моно-амінергічних (дофамінергічних) структур, блокуючи КОМТ;

б) пригнічуючи перекисне окислення ліпідів шляхом реактивації не ферментної антиоксидантної системи;

в) захист від виснаження системи гіпофіз – кора наднирників;

До загальнотонізуючих речовин належать в основному препарати рослинного походження. Для отримання відповідного ефекту їх необхідно призначати тривало. Загальнотонізуючий ефект рослинних засобів характеризується низькою токсичністю, великою широтою терапевтичної дії. Загальнотонізуючі засоби не викликають пристрасті та лікарської залежності.

Суб’єктивна дія загальнотонізуючих засобів проявляється непомітно, поступово покращується самопочуття, підвищується працездатність. Сон, як правило не порушується. Покращується вуглеводний обмін (зменшується концентрація молочної кислоти у м’язах при інтенсивній праці, зберігаючи резерви глікогену, запобігається виснаження кори наднирників). Підвищується стійкість організму до несприятливих факторів (виснажувальна фізична та розумова праця, кисневе голодування, гострі інфекційні процеси).

До загальнотонізуючих засобів належать препарати женьшеню (Ginseng), елеутерококку (Eleutherococcus), лимоннику (Schizandra), левзеї (Leuzea), заманихи (Echinopanax), аралії (Aralia), родіоли рожевої – золотий корінь (Rodiola).

женьшень                     лимонник            аралія

Препарати названих рослин містять алкалоїди, вітаміни, глікозиди, ефірні олії, сапоніни, макро- та мікроелементи, що очевидно і визначає їх неспецифічну стимулюючу дію на організм людини.

Настойка женьшеню – прозора рідина жовтуватого кольору. Містить комплекс біологічно активних речовин женьшеню, зокрема сапонінові глікозиди-панаксазиди (гінсенозиди), ефірні олії, атирол, пептиди, вітаміни і мінерали.

Проявляє стимулюючий вплив на ЦНС (мабуть за рахунок гінсенозидів), підвищує розумову і фізичну працездатність. Регулює діяльність залоз внутрішньої секреції, дещо понижує артеріальний тиск, рівень холестерину і глюкози в сироватці крові. Застосовується всередину по 15-25 крапель за 30-40 хв до їди, 2-3 рази на день, курсами по 30-40 днів як тонізуючий і стимулюючий засіб при астенії, перевтомі, неврастенії, після перенесених інфекційних і виснажливих захворювань. Препарат ефективний при ослабленій статевій функції. Його не можна призначати при гіпертонічній хворобі, підвищеній збудливості, безсонні, гострих інфекційних захворюваннях. Як і інші тонізуючі засоби, не призначають у другій половині дня. Препарат проявляє максимальну дію восени і зимою. Може викликти тахікардію, нудоту, блювання і головний біль, а також безсоння.

Настойка лимоннику – також досить ефективний загальнотонізуючий засіб. Проявляє дію за рахунок скидандрину і схизандролу, гліцеридів лінолевої і олеінової кислот і інших біологічно активних речовин. Збуджує ЦНС, про що свідчить зокрема підсилення позитивних умовних рефлексів тонізує серцево-судинну систему, покращує функцію дихання. Підвищує працездатність при розумовій і фізичній втомі.

Завдячуючи цим властивостям препарати лимонника виявились ефективними при астенічних і астенодепресивних станах, психастенії, реактивній депресії, які супроводжуються швидкою стомленістю, зниженням працездатності, дразливістю, в’ялістю тощо. Настойка лимонника призначається по 20-25 крапель 2-3 рази на день.

Препарати лимонника протипоказані при нервовому збудженні, безсонні, гіпертонічній хворобі, порушеннях серцевої діяльності.

Аналочічно препаратам женьшеню і лимоннику загальнотонізуючу дію проявляють засоби, які отримують з левзеї, заманіхи, аралії, елеутерокока, родіоли тощо.

 

Пантокрин – рідкий екстракт неокостенілих рогів (пантів) марала або плямистого оленя. Проявляє тонізуючий вплив на ЦНС, серцевосудинний апарат, травний тракт і скелетні м’язи. Призначається всередину по 25-40 крапель або 1-2 таблетки 2-3 рази за півгодини до їди протягом 3-4 тижнів; під шкіру або в мязи по 1-2 мл на день, 15-20 днів, повторними курсами через 10 днів.

 

Препарат застосовується як тонізуючий засіб при перевтомі, неврастенії, неврозах, астенічних станах після гострих інфекційних захворювань, при слабкості серцевого мяза, артеріальній гіпотензії, імпотенції тощо.

Пантокрин протипоказаний при значній гіпертензії, атеросклерозі, стенокардії, тяжкій формі нефриту.

 

Актопротектори – новий клас фармакологічних мало отруйних стимуляторів працездатності організму за умов гострого кисневого голодування, впливу високих температур. Нема нічого не звичного в тому, що під кінець робочого дня або тижня людина відчуває втому. В результаті тривалої праці, природно виснажуються енергетичні запаси організму, знижується працездатність як фізична, так і розумова. Ці спади особливо помітні, коли співпадають із стресовими ситуаціями або накладаються на такі небажані умови, як переохолодження, перегрівання. Основними поставниками енергії в організмі – глюкоза та глікоген. Особливо інтенсивно використовується глюкоза. Більш економно використовувати енергетичні запаси організму допомагає бемітил. Збільшують процеси окислення і фосфорилювання, змінюють поглинання кисню і виснаження катехоламінів при фізичних навантаженнях. Актопротектори не порушують функції серцево-судинної системи і зовнішнього дихання, прискорюють процес навчання і консолідацію звичок, що сприяє кращому формуванню слідів довготривалої пам’яті.

Актопротектори підвищують функції органів і систем. Подібний ефект може бути досягнутий як за допомогою стимуляторів, так і засобів тонізуючої дії. Останні здатні активізувати захисні сили організму, і тим самим вони підвищують резистентність організму до екстремальних агентів. Під впливом актопротекторів відбувається підсилення синтезу білків, активуються антиоксидантні системи.

Таким чином, внаслідок адаптаційних перетворень, які відбуваються на різних рівнях біологічної організації, формується стан неспецифічної підвищеної опірності організму до різних екстремальних факторів.

Завдяки наявності високої відновлювальної активності актопротектори знаходять широке використання для підсилення фізичної та розумової працездатності, прискорення різних реабілітаційних процесів після захворювань і травм.

Бемітил – належить до актопротекторів, які володіють психоенергетичною і антигіпоксичною активністю. Бемітил – актопротектор – “захисник діяльності”. Основна властивість актопротекторів – збереження працездатності, підвищення уваги, закріплення довготривалої пам’яті. Крім того, під впливом бемітилу організм переключається на “запасні шляхи” вироблення енергії – розщеплення жирів.

Значно знижує працездатність, як відомо, молочна кислота, яка накопичується в організмі в процесі життєдіяльності, і перш за все фізичної праці. А бемітил сприяє тому, щоб кислоти утворювалось менше, і направляє більшу її частину, навпаки, на продукцію енергії.

Бемітил володіє м’яким психостимулюючим ефектом, застосовується в психіатрії для лікування неврозів, неврастеній. У хворих шизофренією виникають астенічні стани, прийом бемітилу підвищує рівень побуджень, фізичну та психічну активність, увагу.

Основним фармакологічним ефектом є підвищення стійкості організму до гіпоксії, збереження і відновлення працездатності при виконанні фізичних навантажень. На відміну від психостимуляторів, актопротектори не викликають психомоторного збудження. Максимальний ефект розвивається при прийомі препарату через 1 – 2 години. У шлунково-кишковому тракті всмоктується добре. Препарат знижує температуру тіла і потребу організму в кисні.

Застосовують при астенічних розладах, неврозоподібних станах, при порушеннях кровопостачання мозку, черепно-мозкових травмах, зниженні працездатності у зв’язку з дією небажаних факторів.

Анг.

1. http://www.youtube.com/watch?v=B61oprhnOuI&feature=related

2. http://www.youtube.com/watch?v=E4lI9UU2MZo&feature=channel

antidepressants side effects :

1. http://www.youtube.com/watch?v=d_-4QhO0hjY&feature=related

2. http://www.youtube.com/watch?v=xSUAsdBgh70&feature=related

3. http://www.youtube.com/watch?v=dBW9ZZGPQc8&feature=related

4. http://www.youtube.com/watch?v=u5dqemGc558&feature=related

5. http://www.youtube.com/watch?v=gk3mNOy__aM&feature=fvw

6. http://www.youtube.com/watch?v=ITkBMqwb-0Q&feature=related

7. http://www.youtube.com/watch?v=uaESK4ohM-I&feature=related

antidepressants truth:

1. http://www.youtube.com/watch?v=KIjOZq_AUeE&feature=fvw

2. http://www.youtube.com/watch?v=AqJhWG1aSVQ&feature=channel

3. http://www.youtube.com/watch?v=rg3KgRXDB3k&feature=related

Prozac:

1. http://www.youtube.com/watch?v=cWx6RbBVTnA&feature=related

2. http://www.youtube.com/watch?v=ocSptPUBbuo&feature=related

MAO inhibitors:

1. http://www.youtube.com/watch?v=HryOhK4E7aU&feature=related

2. http://www.youtube.com/watch?v=pziYmeEM9Zg&feature=related