ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ХІРУРГІЧНИХ СТАЦІОНАРІВ, ПРОФІЛАКТИКА ГОСПІТАЛЬНОЇ ІНФЕКЦІЇ

 

1. Положення про хірургічне відділення та його планування.

Сучасне хірургічне відділення – це складний лікувальний комплекс, зви­чайна діяльність якого регламентується відповідними санітарно-гігієнічними нормами. Хірургічні відділення рекомендують розміщувати в окремих при­міщеннях вікнами на південь, південний схід або південний захід. Така орієн­тація відділення створює умови для освітлення палат природним сонячним світлом, з достатньою дозою ультрафіолетового проміння, яке згубно впли­ває на різні збудники інфекційних захворювань.

Основна вимога до хірургічного відділення – його ізоляція від інших відділень лікарні. Загальнохірургічне відділення районних і міських лікарень складається з приймального відділення, палат для хворих (стаціонару), до­даткових приміщень (столова, маніпуляційна, сестринська та ін.) та операцій­но-перев’язувального блоку.

Приймальне відділення.

Приймальне відділення функціонує за типом санпропускника, де прово­дять первинне сортування хворих. Приймальне відділення складається з ре­єстратури, кабінету первинного огляду хворих, душової, ванної кімнати, комі­рок для білизни, туалету. В окремих лікарнях при приймальних відділеннях створюють 1-2 діагностичні палати, а також ізолятор для інфекційних хво­рих. Огляд хворих проводять на кушетці, вкритій клейонкою, яку після огля­ду кожного хворого протирають серветками, змоченими дезінфекційними розчинами. Після огляду хворих, дослідження ран і заміни пов’ язок персо­нал миє руки теплою проточною водою з милом протягом 3 хв та обробляє руки розчинами бактерицидних препаратів (0,2% розчин хлораміну, 0,1 % дезоксону-1, 760 етиловий спирт, 0,5 % розчин хлоргексидину в 700 етилово­му спирті, стериліум та ін.).

у приймальному відділенні хворому проводять санітарну обробку (гігієнічний душ, ванна), переодягають у лікарняний одяг (халат, білизна, тапочки). При госпіталізації ургентного хворого проводять забір крові, сечі та інших біологічних рідин для аналізу.

Медсестринська діяльність з дорослими пацієнтами, її структура

Для чіткої організації та реалізації заходів з проведення реформ охоро­ни здоров’я, спрямованих на поліпшення якості надання медичної допомоги населенню, значно зростає роль медсестринської служби та медичної сестри як особи, яка першою зустрічається з пацієнтом, його родиною та оточенням і опікується ними.

Медсестринська діяльність складається з комплексу заходів, які за­безпечують всебічне обслуговування хворого, створення належних гігієнічних умов, що сприяють неускладненому перебігу хвороби, приско­ренню одужання, полегшенню страждань та запобіганню ускладненням і своєчасному виявленню їх, а також виконання лікарських призначень.

Догляд за хворими – невід’ємна складова лікування. Багато хворих, особливо хірургічного профілю, самостійно не одужують, їх виходжують.

Основними заходами під час догляду за хірургічними хворими є: а) гігієнічне утримання приміщення, ліжка та меблів, самого хворого, його одягу, посуду, предметів туалету й ін.; б) чітке виконання всіх призначень лікаря (дотримання техніки процедур та схеми введення ліків); в) нагляд за перебігом хвороби, станом хворого та інформування лікаря про зміни в його стані; г) годування хворого.

Медичні сестри, які доглядають за хворими, повинні добре знати свої обов’язки, їх сенс і роль у загальному процесі лікування, місце та час прове­дення лікувальних процедур, піклуватись про належний гігієнічний та функ­ціональний стан свого місця роботи.

Доглядаючи за хворими, медична сестра повинна мати навички виконан­ня різних лікувальних та гігієнічних процедур, бути чесною та милосердною. Гуманне ставлення до хворого є не менш важливим, ніж професійна май­стерність. Створення у пацієнта доброго, оптимістичного настрою, віра в сприятливий перебіг хвороби є важливим і почесним обов’язком медичних працівників. Медична сестра контролює догляд за хворим, допомагає йому виконувати призначення лікаря, планує і реалізує програму сестринських заходів, спрямованих на покращання здоров’я, реабілітацію пацієнта після хвороби або підтримку його у тяжких випадках. Головна роль в організації і забезпеченні догляду за хворими в медичних закладах належить старшим медсестрам.

Слід зазначити, що залежно від того, наскільки грамотно і професійно медична сестра буде виконувати обов’язки організатора, настільки успіш­ною і ефективною буде сестринська діяльність у лікувально-профілактично­му закладі. Протягом останніх десятиліть у нашій країні сестринській справі не приділяли належної уваги. Професія медичної сестри недооцінювалась і вважалась другорядною, неперспективною, що негативно впливало на загаль­ний кваліфікаційний рівень працюючого сестринського персоналу. Проте за останні роки Міністерство охорони здоров’я України спрямовує свої зусил­ля на реформування системи охорони здоров’я та медичної освіти, при цьо­му значну увагу приділяє розвитку та вдосконаленню сестринської справи та освіти.

 

Сестринський процес, його мета, етапи

Сестринський процес — це метод науково обгрунтованих і здійснених на практиці медичною сестрою своїх обов’язків з надання допомоги хво­рим. Сестринський процес вносить нове розуміння ролі медичної сестри на сучасному етапі реформування і розвитку охорони здоров’я населення. Сучасна медична сестра повинна мати не тільки хорошу технічну підготов­ку, але й навики творчого підходу до хворого як особистості, а не як нозологічної одиниці, об’єкта “маніпуляційної техніки”.

Медична сестра, постійно перебуваючи біля ліжка хворого, бере на себе основну функцію догляду за ним – покращання його фізичного та мораль­ного стану.

Від того, які стосунки встановлюються між медичною сестрою і хворим, від їхнього взаєморозуміння нерідко залежить результат лікування. Перева­ги сестринського процесу на сучасному етапі як методу діяльності медичної сестри, який визначає план дії, стратегію, конкретні потреби хворого під час догляду за ним, у тому, що він дає можливість прогнозувати його результати та оцінити якість надання і професійність сестринської допомоги.

Організаційна структура сестринського процесу складається із п’яти основних етапів: 1) сестринського обстеження хворого; 2) виявлення проблем пацієнта і формулювання сестринського діагнозу; 3) плану­вання об’єму сестринської допомоги, спрямованої на корекцію зрушень в організмі; 4) виконання необхідних медсестринських дій; 5) оцінки ефективності сестринського процесу (відгук пацієнта на сестринсь­кий догляд, аналіз якості надання допомоги).

Оцінку роботи медичної сестри проводить старша чи головна медична сестра. Основним документом, який відображає роботу медичної сестри, по­винна бути сестринська карта догляду за хворим, як юридичний прото­кол – документ самостійної професійної діяльності сестри в межах її ком­петенції.

Етичне прийняття рішень у медсестринстві з хірургії

Етика — наука про мораль і норми поведінки. Ще в студентські роки настає важливий момент, коли медична сестра вперше переступає поріг ліку­вального закладу з його складним і драматичним світом хворої людини. І досить часто від того, як із самого початку складаються стосунки з хворими, його родичами, колегами по роботі, буде багато в чому залежати подальша доля медичної сестри. Щоб стати добрим фахівцем, потрібна не лише хоро­ша спеціальна підготовка, а й високий професіоналізм, гуманізм та милосердя, глибоке розуміння значення своєї роботи, комплексний всебічний догляд за пацієнтами, готовність цілком віддати себе обраній професії, навіть у найтяж­чих умовах.

Кожна людина, яка звертається за медичною допомогою, має право не тільки на своєчасну і висококваліфіковану допомогу, але й на чуйне, уважне ставлення медичної сестри, на її доброзичливість, правдивість, чесність, тер­піння, безкорисливість, старанність і охайність.

Водночас треба пам’ятати, що довіра хворих сама не приходить, її по­трібно заслужити, завоювати гуманним ставленням. Справжню медичну сес­тру хворі зустрічають з надією і любов’ю.

Особлива відповідальність покладається на медичну сестру хірургічно­го профілю, де існують специфічні особливості медичної діяльності. У при­сутності хворого не слід вимовляти фрази, що можуть налякати його (на­гноєння рани, кровотеча, перитоніт і ін.) або вживати слова, що вже стали відомими багатьом хворим (cancer, tumor, рак тощо), як і не можна говорити хворому, що ліки, необхідні йому, дорогі і у відділенні їх немає.

На запитання хворого стосовно його діагнозу, перебігу та прогнозу хірур­гічної хвороби медична сестра повинна направити хворого за відповіддю до лікаря.

Важливим завданням хірургічної етики є психологічна підготовка і пе­реконування хворого в необхідності оперативного лікування та отримання від нього згоди. З психологічної точки зору, для хворого найбільш важке і хвилююче – усвідомлення необхідності операції. Інколи хірургу буває до­сить важко переконати хворого в її необхідності. Коли між сестрою і хво­рим складаються добрі стосунки, то контакт лікаря з хворим виникає саме в результаті розмови сестри, її уваги. Часто важливими є дрібниці: своєчасно поправити подушки хворому, витерти піт з обличчя, дати пити, щоб полегши­ти його стан . Людина, яка присвятила себе хірургії, веде безперервний бій, в якому радість перемоги досить часто змінюється гіркотою окремих невдач.

Медична сестра несе моральну відповідальність за свою діяльність перед пацієнтом, колегами, суспільством. Етичний кодекс медичної сестри передбачає підвищення престижу і авторитету сестринської професії в суспільстві, сприяє розвитку сестринської справи в Україні.

Здоровий спосіб життя, харчування, фізичні вправи, відпочинок, сон

Одним з основних завдань медицини є збереження даного природою, а також відновлення втраченого здоров’я людини. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, “здоров’я — це стан повного фізичного, пси­хологічного й соціального благополуччя, а не тільки відсутність хво­роб або фізичних вад”.

Однак це визначення надто загальне і швидше характеризує те, до чого слід прагнути.

Здоров’я — це, насамперед, стан організму, в якому спостерігаються відповідність структури і функції, а також здатність регуляторних систем підтримувати сталість внутрішнього середовища – гомеостазу.

Здоров’я виражається в тому, що у відповідь на вплив численних подраз­ників виникають адекватні реакції, які за характером і силою, часом і тривалі­стю властиві для більшості людей даної популяції. Висновок про здоров’я або нормальний стан організму, роблять на підставі антропометричних, фізіологіч­них та біохімічних досліджень. Однак слід зазначити, що для оцінки стану здоров’я людини важливе значення мають не лише анатомо-фізіологічні кри­терії, а й соціальні, насамперед умови життя.

На сьогодні доведено, що здоров’я людини на 50 % залежить саме від умов життя, на 20 % – від спадковості, на 20 % – від навколишнього середо­вища і тільки на 10 % – від системи охорони здоров’я (Безруков О.В., 1996). Важливе значення у підтримці здоров’я і пропаганді здорового способу життя належить медичній сестрі.

Здоровий спосіб життя — це раціональний спосіб життя, основною рисою якого є активна життєдіяльність, спрямована на зміцнення і збере­ження здоров’я.

Здоровий спосіб життя є важливою і основною запорукою суспільного та індивідуального здоров’я. Формування здорового способу життя є одним з важливих завдань соціальної політики держави. В своїх бесідах з населен­ням, хворими медична сестра повинна вказувати на негативні фактори, що викликають хворобливий стан, і на ті, що зберігають і зміцнюють здоров’я. Важливе значення у визначенні здорового способу життя і підтримання здоров’я має харчування. Дотримання режиму збалансованого харчування – це не тільки засіб підтримання здоров’я, а й збереження гарної фігури і профілактика різних захворювань (табл. 1).

Тому необхідно вживати збалансовану їжу, яка містить достатню кількість білків, жирів, вуглеводів та клітковини. їсти необхідно часто і небагато. Проміжки між прийманням їжі повинні бути не більше 4-5 год. Якщо люди­на порушує ритм приймання їжі, можуть виникати різні захворювання (гаст­рит, виразка шлунка та ін.). Найбільша засвоюваність їжі і працездатність спостерігається в осіб, які дотримуються чотириразового харчування.

Згідно із фізіологічними потребами здорової людини в харчових речо­винах, вчені рекомендують кожного дня вживати білків тваринного похо­дження 60 г, 40 г – рослинного, 85-90 г – жирів тваринних , 10-15 г -рослинних, 400-500 г – вуглеводів . У цей раціон необхідно включати 1-2 мг вітаміну А, 2-3 мг вітамінів В1 і В2, 15 г хлориду натрію, 0,8 г кальцію, 0,5 г магнію, 14-16 г фосфору і 15 мг заліза. Калорійність раціону в середньому повинна становити біля 3000-3100 Ккал, загальний об’єм їжі – до 3 кг. Для підтримання здоров’я їжа повинна мати вегетаріанську спрямованість, тобто на 3/5 складатись із сирих овочів і фруктів. Для очищення організму від продуктів розпаду, виведення шлаків корисно раз на тиждень проводити одноденне, раз на 2-3 місяці – 5-7 денне і раз на рік – 10 -денне голодування. Великий філософ і поет Плутарх стверджував: “Замість того, щоб приймати ліки, краще один день голодувати”.

Важливим засобом у підтриманні здорового способу життя є фізичне виховання. Основною складовою фізичного виховання є фізичні вправи. Це спеціальні рухи, а також складні види рухової діяльності людини, які свідомо виконуються нею для покращання здоров’я. Фізичні вправи тісно пов’язані з діяльністю м’язів, органів чуття і внутрішніх органів, кори головного мозку та ін.

Залежно від виду фізичних вправ, вони можуть проводитись для: 1) роз­витку і вдосконалення фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості та ін.); 2)  профілактики та лікування різних захворювань.

Фізіологічною основою фізичних вправ є так званий руховий стереотип. Рухові навички формуються шляхом багатократного виконання якої-небудь рухової діяльності, що призводять до створення умовнорефлекторних зв’язків в організмі людини.

Засвоєння та вдосконалення фізичних навичок тісно пов’язані з морфо­логічними і функціональними змінами в організмі людини. При контрольова­ному і дозованому виконанні фізичних вправ у людини підвищується витри­валість, реактивність організму, покращується імунітет і опірність до різних захворювань.

Виховання фізичних якостей досягається шляхом підбору фізичних вправ, оздоровлюючих факторів природи і гігієнічних умов.

Важливою складовою фізичного виховання людини є загартовування. Під ним мають на увазі систему заходів, спрямованих на поступове підви­щення стійкості організму людини до дії несприятливих факторів – холоду, тепла, вітру, дощу, інфекцій та ін. Суть загартовування, як і фізичних вправ, полягає у створенні умовних рефлексів, які забезпечують найкраще присто­сування людини до умов зовнішнього середовища і вдосконалення процесів регуляції внутрішнього середовища організму.

Одним із важливих факторів, що сприяють підтриманню здоров’я люди­ни і швидкому одужанню, є сон. Домогтися повноцінного сну у хворих після операції можна за допомогою різних медикаментозних препаратів (еленіум, седуксен, тазепам, мепробомат, радедорм і ін.).

 

Стрес, його чинники, оцінка стану пацієнта

Здоров’я людини в багатьох випадках залежить від того, як вона пере­носить стресові ситуації, наскільки оптимальні способи вирішення життєвих проблем вибирає.

Термін “стрес” (від англ. stress – напруження) означає неспецифічну реакцію організму, що виникає під впливом будь-яких сильних подразників (стресорів) і супроводжується перебудовою захисних систем організму.

Канадський вчений Ганс Сельє звернув увагу на те, що, незважаючи на розмаїття факторів (травма, інфекція, переохолодження, наркоз, інтоксикація, сильні емоції тощо), всі вони зумовлюють однотипні зміни у вилочковій, надниркових залозах, лімфатичних вузлах, крові та обміні речовин.

Основними ознаками гострого стресу є порушення сну, біль і тиснення в потилиці, шиї, спині, у ділянці живота і грудної клітки, підвищене виділення поту, задишка, нудота і навіть блювання, неспокій, почуття розбитості, трем­тіння колін, зниження потенції, погіршення пам’яті і здатності до сконцент­рування. Якщо обмежити вплив стресових ситуацій на якийсь час, то ці розлади зникнуть впродовж тижня.

Стрес, який стає хронічним, посилює всі ці ознаки. Його “мішенню” стають, насамперед, слабші або уражені якоюсь недугою органи, системи.

Слід зазначити, що у більшості випадків стрес проявляється у вигляді загального адаптаційного синдрому, який проходить три послідовні стадії: реакцію тривоги, стадію резистентності та стадію виснаження. Реакція тривоги означає негайну мобілізацію захисних сил організму. Вона скла­дається з фази шоку і протишоку. У фазі шоку у хворих спостерігають загальну слабість, зниження тонусу м’язів, зниження артеріального тиску, гіпотермію – зниження температури тіла, гіпоглікемію – зниження рівня цукру в крові, згущення крові, підвищення проникності капілярів, виразкові ураження шлунка та ін. У фазі протишоку у хворого виникають зміни у зворотному напрямку (підвищення артеріального тиску, м’язового тонусу, вмісту глюкози в крові), що зумовлюють розвиток наступної стадії – резис­тентності. У ній велику роль відіграють надниркові залози, гіпофіз, які секре-тують гормони, що підвищують реактивність і стійкість організму до виник­нення різних хвороб. Та коли людина не починає боротися зі стресом, то організм довго перебуває в стані особливого напруження, внаслідок якого протистресові реакції здійснюються надаремно. І коли реакції незадоволен­ня, тривоги, люті, напруги повторюються, вони призводять спочатку до так званих функціональних, а надалі – до справжніх незворотних порушень діяльності різних органів і систем

Перебування хворого в хірургічному стаціонарі саме накладає відбиток на його психіку і викликає стресову ситуацію (очікування оперативного втручання). Тому на медичний персонал покладається велика відповідальність і завдання – підготувати психіку і зменшити страх хворого перед операцією. Адже давно відомо, що від стану психіки залежить соматичний стан хворого. Медична сестра в своїй діяльності, зустрівшись з хірургічним пацієнтом, по­винна вивчити його як хвору людину, ставитись до нього з великою повагою, піклуватись, аби він швидко одужав. Як у передопераційний, так і в післяопе­раційний період слід забезпечити хворому душевний спокій і тишу. Необхі­дно усунути всі фізичні і психічні подразники (шум, гамір, голосні розмови, крики), не давати читати книг з певним сюжетом, не дозволяти перегляд емоційних телефільмів, не допускати до хворих тих, хто може викликати у них негативні почуття.

ЗМІНИ У ФУНКЦІОНУВАННІ ОРГАНІЗМУ ЛЮДИНИ

Оцінка загального стану пацієнта медичною сестрою

Схема оцінки загального стану хірургічного пацієнта

Правильно лікувати хворого, запобігати ускладненням, загостренням та рецидивам хірургічних хвороб можна лише тоді, коли хвороба своєчасно і правильно розпізнана.

Виявити хворобу можна лише тоді, коли пацієнт обстежений планомір­но, методично, всебічно і уважно.

Обстежуючи хворого, спостерігаючи та доглядаючи за ним, потрібно обережно та уважно ставитись до нього як до особи, щадити його психіку, заспокоювати та підбадьорювати надією на швидке одужання. Слід пам’ята­ти, що необережне, необдумане слово медичної сестри впливає на хворого дуже негативно. “Рана, заподіяна словом, довго або зовсім не загоюється” (С.П. Боткін).

Медсестринська діагностика та обстеження пацієнта є послідовним і динамічним процесом збору і аналізу даних про стан здоров’я пацієнта і складається зі: 1) збору анамнезу; 2) об’єктивного (фізичного) обстежен­ня; 3) лабораторного та інструментального досліджень. Ці дані дають мож­ливість створити базу даних про пацієнта і оформити “сестринську ” карту стаціонарного або амбулаторного хворого.

Важливим етапом медсестринської діагностики є збір анамнезу та ви­явлення загальних відомостей про хворого. При цьому з’ясовують прізви­ще, ім’я, по батькові; вік; освіту; національність; сімейне становище; про­фесію, в якій установі, підприємстві працює, на якій посаді чи домогосподарка, пенсіонер; місце проживання; дату госпіталізації.

Якщо стан хворого тяжкий і він не може говорити (різкий біль, силь­на задишка, кровохаркання, значна слабість тощо), треба розпитати тільки про ті відомості, які відомі лише йому. Розпитувати важкого хворого слід у такій формі, щоб він відповідав одним словом або знаком, стверджувальним чи заперечувальним.

Якщо хворий перебуває в непритомному стані або втратив мову, по­трібно розпитати родичів чи інших осіб, які доставили хворого, або ж без попереднього розпитування провести його об’єктивне обстеження.

У разі раптового захворювання, тяжкої травми треба швидко провести коротке опитування, зібрати найнеобхідніші відомості, бо стан хворого може погіршитись і розпитування виявиться неможливим.

Основні скарги хворого. Спочатку з’ясовують головні, або провідні, скарги, детально виявляють їх характер. Вивчення основних скарг дозволяє часто зробити висновок про загальний характер захворювання. Для того щоб не пропустити яких-небудь відомостей про хворобу, його розпитують в певній послідовності і за певною системою.

Тяжкохворі, особливо з гострою патологією органів черевної порожни­ни (перитоніт, закрита травма живота та ін.), не можуть довго розмовляти, тому частину скарг у них треба з’ясувати під час об’єктивного обстеження і надання невідкладної допомоги.

Історія захворювання. Необхідно встановити: коли (скільки часу тому), як (раптово, відразу гостро, повільно, поступово), за яких умов, якими ознака­ми і в якій послідовності виникли прояви даного захворювання; коли звер­нувся за допомогою; яке лікування застосовували, і які його результати.

Особистий анамнез. Це спеціальна медична біографія хворого, в якій у хронологічному порядку викладаються основні вікові періоди життя – ди­тинство, юність, зрілий вік. З’ясовують перенесені хвороби, спадковість, істо­рію сім’ї (генограма) – чим хворіли брати, сестри, батьки, дід, баба. Важливе значення має виявлення шкідливих звичок (паління, вживання алкоголю, наркотиків і ін.), соціально-побутових умов життя.

Наявні та потенційні проблеми пацієнта. На основі анамнезу хво­рого необхідно встановити теперішню наявну (біль, гарячка, кровотеча, ну­дота та ін.) і потенційну проблеми хворого: давність і характер захворю­вання (гостре, підгостре, хронічне); перебіг захворювання (покращання, ста­більне, погіршання); причини захворювання, застосовані методи лікування та їх ефективність. Після цього встановлюють медсестринський діагноз. Ним може бути окремий симптом або синдром.

Фізичне обстеження хірургічного хворого. Ознайомившись зі скар­гами хворого, анамнезом розвитку захворювання, соціально-побутовими умо­вами, сімейним анамнезом, починають об’єктивне обстеження.

Загальний огляд хворого як діагностичний метод має надзвичайно важ­ливе значення в медсестринській діяльності. За допомогою огляду скла­дається загальне враження про стан організму хворого в цілому, а також іноді є можливість встановити діагноз з “першого” погляду (пахова грижа, гангрена стопи, флегмона та ін.). Огляд проводять при денному світлі або лампі денного світла. Крім прямого освітлення, необхідно застосовувати бо­кове, яке дозволяє більш чітко виявити наявність різних пульсацій на по­верхні тіла (верхівковий поштовх серця, дихальні рухи грудної клітки, пери­стальтика кишечника).

Техніка огляду. З’ясовують зміни загального стану: хороший, задовіль­ний, тяжкий, дуже тяжкий; хворий неспокійний, збуджений; стогне, кричить від болю; пригнічений, загальмований. Оцінюють вираз обличчя – жвавий, бадьорий, осмислений, спокійний, зосереджений, збуджений, гнівний, переля­каний, стомлений, страждальницький, сумний, байдужий, нерухомий, маскопо­дібний. Обличчя може бути бліде, червоне, змарніле, одутле та ін.; вкрите холодним потом. Шкіра обличчя: тілесного кольору, бліда, землиста, жовта, гіперемована. Свідомість – ясна, сплутана, затьмарена. Виявляють положен­ня хворого в ліжку – активне (хворий може вільно міняти положення), вимушене (хворий лежить у певному положенні, як правило, для полегшен­ня свого стану), пасивне (хворий лежить нерухомо).

З’ясовують стан живлення – хороший, середній, недостатній, ожиріння, кахексія та ін.

Важливим в обстеженні хірургічного хворого є вивчення місця захво­рювання (status localis morbi, locus morbi). Місцем ураження можуть бути ділянка тіла, орган, кінцівка, шия, голова та ін. Обстеження ураженої ділянки розпочинають з місцевого огляду (inspectio). Метою його є детальне вив­чення вогнища захворювання. Якщо воно локалізується на одному боці тіла або на одній з кінцівок, то його розміри і характер вдається легше визначити шляхом порівняльного огляду.

Пальпація (від лат. palpatio – обмацування) – клінічний метод обсте­ження за допомогою дотику з метою вивчення фізичних властивостей і чутливості тканин і органів, топографічних співвідношень між ними і вияв­лення деяких функціональних явищ в організмі (температури шкіри, пуль­сації судин, перистальтики кишечника). Фізіологічною основою пальпації є відчуття, яке виникає при тисненні і рухах пальців. Пальпацію, як правило, проводять за певною схемою і методикою. Наприклад, шкіру і м’язи пальпу­ють, взявши їх у складку для визначення товщини, пружності, еластичності. Для визначення температури різних ділянок тіла руки кладуть плазом на тулуб, кінцівки (при шоку), на симетричні суглоби (при запаленні суглоба). Пальпаторно досліджують пульс, при цьому визначають стан артеріальної стінки, характер і якість пульсу. Важливу роль відіграє пальпація в діагнос­тиці захворювань органів черевної порожнини. Спеціальні методи пальпації застосовують в акушерській, гінекологічній та урологічній практиці. За спо­собом виконання розрізняють поверхневу і глибоку пальпацію. Деякі особ­ливості властиві глибокій пальпації живота. Так, наприклад, фізіологічне на­пруження м’язів черевної стінки вдається подолати через тиснення. При цьому відчуття в кінчиках пальців порушується й інформація про стан внутрішніх органів є недостовірною. Щоб цього не сталось, рекомендують покласти кінці пальців другої руки на середні фаланги пальпуючої кисті і натискувати при цьому з відповідною силою, лише тоді можна зберегти відчут­тя пальпуючих пальців.

В окремих випадках застосовують бімануальну пальпацію, при якій руки рухаються одна назустріч другій. При цьому пальпований орган або патоло­гічне вогнище знаходиться між двома руками.

Для обстеження порожнистих органів проводять спеціальну пальпа­цію – обмацування просвіту органа (ротова порожнина, пряма кишка, піхва). Дослідження ротової порожнини проводять одним або двома пальцями. Рек­тальне дослідження проводять у рукавичці вказівним пальцем, при макси­мальному згинанні всіх інших пальців, при цьому положення хворого може бути колінно-ліктьове, на спині або на боці.

Перкусія (від лат. percussio – вистукування) – метод обстеження, який грунтується на постукуванні по поверхні тіла хворого з оцінкою характеру звуку. Найкраще перкусію проводити в стоячому або сидячому положенні хворого, у тяжкохворих – у лежачому. Перкусія буває опосередкованою (через плесиметр, палець по пальці) та безпосередня (постукування поду­шечкою вказівного пальця безпосередньо по поверхні тіла). Перкусія буває гучною (нормальна сила перкуторного удару) і тихою (порогова). Звуки, які виникають при перкусії, мають свою силу, висоту і відтінок. За силою розрізняють гучний, або ясний, тихий, або тупий звук; за висотою – високий і низький; за відтінком – тимпанічний, нетимпанічний і звук з металевим відтінком.

Аускультацію (від лат. auscultatio – вислуховування) проводять за певними правилами й умовами. В приміщенні повинно бути тихо, тепло. Під час аускультації хворий стоїть або сидить. Тяжкохворий може лежати в ліжку. Слід уникати вислуховування над поверхнею шкіри, де є волосся, оскільки тертя його викликає додаткові звуки. Необхідно уникати тиску, тому що у цьому випадку в зоні прилягання стетоскопа настає послаблення вібрації тканин. Аускультація має значення при хірургічному обстеженні для визначення характеру перистальтики кишок при різних абдомінальних і судинних захворюваннях, при післяопераційних легеневих ускладненнях.

Антропометрія (від грец. anthropos – людина, metron – міра) – метод вимірювання морфологічних і функціональних ознак людини. Вимірювання зросту і довжини тулуба має велике значення для оцінки загального фізич­ного розвитку хворого і пропорційності розвитку окремих частин тіла. Ос­тання може порушуватись при деяких уроджених (хондродистрофія) і на­бутих у дитячому віці захворюваннях (деякі ендокринні хвороби). Крім виз­начення росту і довжини тулуба, нерідко вимірюють об’єм грудної клітки, живота, шиї, голови, розміри нижніх кінцівок, таза та величину пухлинного запального процесу. Масу тіла визначають шляхом зважування. Ростово-ваговий показник з’ясовують за формулою Мх100 : Р, де М – маса тіла в кілограмах, а Р – зріст у сантиметрах. Нормальне співвідношення росту і маси виражають індексом 37-40. М’язову силу визначають динамометром.

Регулярне зважування хворого дає цінні дані про порушення обмінних процесів в організмі.

 

Додаткові методи обстеження

Лабораторне дослідження включає загальний аналіз крові та сечі, біохімічний аналіз крові, аналіз крові на цукор та ін. Під час дослідження крові визначають рівні гемоглобіну, еритроцитів, лейкоцитів, формулу крові (поява молодих форм нейтрофілів, зсув лейкоцитарної формули вліво може вказувати на наявність у хворого запального процесу), гематокрит, кількість тромбоцитів, стан антизгортальної системи крові, швидкість кровотечі та час згортання крові.

У кожного хворого визначають групу крові і резус-фактор, незалежно від того, проводились ці дослідження раніше чи ні.

Для визначення рівнів електролітів, білірубіну, показників кислотно-луж­ної рівноваги, залишкового азоту, креатиніну та ін. призначають біохімічний аналіз крові.

При дослідженні сечі звертають увагу на питому вагу, колір, реакцію (кислу, лужну), наявність білка, цукру, циліндрів, клітинних елементів. Так, глюкозурія може свідчити про цукровий діабет. Мікроскопічне досліджен­ня сечі допомагає в діагностиці пієлонефриту (наявність лейкоцитів, епіте­лію), ниркової кольки (наявність еритроцитів).

Для визначення деяких субстанцій (креатинін, кортикостероїди, елект­роліти та ін.) досліджують добову сечу.

Кров і сечу досліджують не лише з метою встановлення діагнозу, але й у процесі лікування, що дає можливість стежити за його ефективністю.

Важливе значення мають імунологічні дослідження: кількість Т- і В-лімфоцитів, рівень імуноглобулінів (Ig A, Ig M, Ig G і ін.), рівень лізоциму, комплементу та інших факторів.

У хірургічних хворих проводять і мікробіологічне дослідження – виді­лення мікроорганізмів з ексудату, гною, крові, сечі, харкотиння, визначення їх вірулентності і чутливості до антибактеріальних препаратів.

Для уточнення діагнозу, особливо в онкологічних хворих, проводять цитологічне та гістологічне дослідження. Матеріалом для цих досліджень слугують пунктати, шматочки тканин, взятих під час операцій, ендоскопічних досліджень; мазки з поверхні пухлин, осади рідин, отриманих із плевральної або черевної порожнини.

Часто у хірургічних хворих доводиться вдаватись до додаткових, іноді складних методів дослідження. До них належать аналіз шлункового соку, дуоденального вмісту, визначення гормонів у крові та ін.

Важливу роль у діагностиці хірургічної патології відіграють інструмен­тальні та апаратні методи дослідження. Серед них на першому місці — термометрія та вимірювання артеріального тиску. Поряд із вимірюванням тем­ператури тіла під пахвою у хірургічних хворих, особливо із ураженням органів черевної порожнини, часто визначають температуру у прямій кишці. Це має діагностичне значення при гострих запальних процесах у черевній порожнині (гострий апендицит, перитоніт, запалення яєчників та маткових труб).

У хворих, які перебувають у тяжкому стані, особливо шоковому, вимі­рюють венозний тиск (ВТ) шляхом пункції периферичних вен на руках і шиї або шляхом введення у центральні вени тонкого катетера, який з’єднуєть­ся з водяним манометром (апарат Вальдмана). Нормальним тиском у пери­ферійних венах вважають 80-120 мм вод. ст.

Рентгенологічне обстеження. У хірургічній практиці частіше вико­ристовують рентгеноскопію, за допомогою якої можна визначити розміри і конфігурацію органів, виявити ділянки ущільнення в легенях, контури пух­лин. За допомогою рентгенографії можна отримати графічне зображення органів і різних змін на плівці. Для обстеження порожнистих органів прово­дять їх контрастування (шлунок, кишечник, жовчний міхур, ниркові миски, сечовий міхур). Дослідження жовчного міхура (холецистографія, холегра-фія) проводять за допомогою йодовмісних контрастних речовин, які вводять всередину (білітраст, холевід, йопогност) або внутрішньовенно (білігност). Рентгенологічне дослідження ниркових мисок проводять за допомогою уро-графіну (пієлографія). Рентгеноконтрастне дослідження дихальних шляхів (бронхографія) проводять шляхом спеціального заповнення бронхів йодо-ліполом. Дослідження судин (ангіографія) здійснюють за допомогою кардіо-траста. Дослідження серця проводять за допомогою рентгенокімографії, не­рідко використовують пошарову томографію, комп’ютерну томографію.

Ендоскопія – огляд внутрішньої поверхні порожнистих органів, прово­дять за допомогою ендоскопів (фіброгастроскоп, дуоденоскоп, холедохоскоп й ін.). її застосовують для обстеження стравоходу (езофагоскопія), шлунка (гастроскопія), дванадцятипалої кишки (дуоденоскопія), прямої і сигмоподіб­ної кишки (ректороманоскопія), трахеї і бронхів (трахеобронхоскопія), че­ревної порожнини (лапароскопія), сечового міхура (цистоскопія). Під час ендоскопії можна додатково проводити біопсію тканин органа для гістологічно­го дослідження, виконувати різні оперативні втручання, фотографування і ін.

Радіоізотопне дослідження полягає у внутрішньовенному або пер-оральному введенні радіоактивних ізотопів (131І – йод, 87Sr – стронцій, 99Тх -пертехнетат натрію). Ці ізотопи мають короткий період піврозпаду і не впли­вають на організм. Розподіл радіоактивного ізотопу в органах фіксують за допомогою спеціального апарата-індикатора – радіоізотопного сканера.

Ультразвукове дослідження. Ультразвукове сканування, ехолокація, доплерографія грунтується на використанні ультразвукових променів і доз­воляє виявити камені у жовчному міхурі, нирках, пухлини, кісти, абсцеси в печінці, селезінці, мозку та ін. Ультразвукове дослідження не шкідливе а за своєю інформативністю перевищує рентгенологічне.

Комп’ютерна томографія. Цей метод грунтується на виявленні і ком­п’ютерному зображенні ступеня поглинання рентгенівських променів в орга­нах при наявності в них анатомічних змін (пухлини, кісти, абсцеси, камені, запальні інфільтрати та ін.). Він дозволяє чітко визначити локалізацію пато­логічного процесу і вибрати найбільш раціональний метод лікування.

Ядерно-магніто-резонансна томографія. В основі її лежить виявлення резонансного магнітного випромінювання, яке виникає в органі або в тканинах під дією спрямованого потужного електромагнітного випромінювання. Інфор­мація фіксується і обробляється на комп’ютері. Метод дозволяє визначити форму, розміри, наявність патологічних утворів (пухлин, кіст, гнійників) з відоб­раженням поперечного і сагітального зрізів тіла.

 

Оцінка медичною сестрою стану серцево-судинної системи

Дослідження серцево-судинної системи включає дослідження пульсу, серцевої діяльності, вимірювання артеріального тиску. Слід пам’ятати, що такі захворювання, як стенокардія й інфаркт міокарда, можуть супрово­джуватися сильним болем у черевній порожнині. При тяжких захворюван­нях серцево-судинної системи слід старанно оцінити стан хворого і вибра­ти найбільш раціональний метод лікування, а в разі неминучості операції взяти участь у підготовці хворого до хірургічного втручання.

Важливе діагностичне значення має визначення частоти пульсу. Бра­дикардія рефлекторного характеру (вагус-пульс) спостерігається у перші години захворювання при проривних виразках шлунка і дванадцятипалої кишки, вузлоутвореннях, заворотах кишечника. Для гострих запальних про­цесів, перитоніту, гострих кровотеч характерним є прискорення пульсу. Невідповідність між частотою пульсу і температурою тіла є несприятли­вою ознакою, яка може свідчити про виражені зміни в черевній порожнині.

Зменшення наповнення і прискорення пульсу, гіпотензія вказують на тяжкість стану хворих, що найчастіше є наслідком шоку, гострої крово­втрати та інтоксикації.

 

Оцінка медичною сестрою стану дихальної системи

При оцінці стану органів дихання звертають увагу на частоту і глибину дихальних рухів. Дослідження легень розпочинають з перкусії та аускульта­ції. Старанне обстеження легень дає можливість виявити пневмонію, нагнійні процеси у них і ін. Своєчасна діагностика запальних або специфічних за­хворювань легень і плеври (туберкульозу та ін.) необхідна для правильної оцінки стану хірургічного хворого, вибору раціонального методу знеболю­вання, проведення відповідної передопераційної підготовки і післяоперацій­ного лікування.

Оцінка медичною сестрою стану шлунково-кишкового тракту

Язик при багатьох хірургічних захворюваннях, які супроводжуються високою температурою тіла, інтоксикацією і зневодненням організму, стає сухим, покривається нальотом. При розвитку перитоніту, гострої механіч­ної непрохідності кишок язик сухий, як “щітка”.

При огляді живота звертають увагу на його форму, величину, старанно оглядають шкіру і ділянки можливих локалізацій зовнішніх гриж.

Живіт може бути рівномірно здутим, наприклад, при паралітичній непро­хідності кишок у результаті розвитку перитоніту. Для гострого панкреати­ту характерне обмежене здуття попереково-ободової кишки.

При заворотах тонкої, сигмоподібної кишок, вузлоутворенні спостері­гається зміна форми (асиметрія) живота.

У хворих з механічною кишковою непрохідністю на передній черевній стінці можуть контуруватися роздуті перистальтичні петлі кишок.

Важливе діагностичне значення має визначення рухомості передньої черевної стінки при диханні. При перфораціях порожнистих органів (шлунка, кишок) живіт напружений, втягнутий і передня черевна стінка не бере участі в акті дихання. При розвитку гострого запального процесу в черевній по­рожнині спостерігається обмежене напруження передньої черевної стінки відповідно до локалізації патологічного процесу.

Під час огляду шкіри живота звертають увагу на наявність розширених вен, що є ознакою цирозу печінки і портальної гіпертензії. Петехії, кровови­ливи можуть спостерігатися при захворюваннях крові і судин. Пальпацію слід проводити обережно, спочатку поверхнево, щоб орієнтовно виявити ло­калізацію найбільшої болючості в животі.

Відчуття болю при пальпації певної ділянки живота є однією з важли­вих ознак, яка свідчить про запальний процес. Так, при типовій локалізації гострого апендициту відмічається болючість у правій здухвинній ділянці, при гострому холециститі – в ділянці правого підребер’я; при гострому панкреатиті – в надчеревній ділянці і в лівому підребер’ї, відповідно до проекції підшлункової залози.

Різка болючість при поверхневій пальпації є основною клінічною оз­накою гострого захворювання черевної порожнини і характерна для пер­форацій виразок, розривів порожнистих органів і розлитого перитоніту.

Однією з основних ознак, що свідчить про тяжкий перебіг захворюван­ня з втягненням у процес очеревини, є симптом Щоткіна-Блюмберга – поява сильного болю після повільного тиснення і швидкого забирання руки, якою натискали на черевну стінку.

При пальпації живота слід обов’язково досліджувати печінку, селезінку і всі відділи травного каналу для виключення патологічних змін, новоутворень.

В оцінці стану шлунково-кишкового тракту має значення перкусія живота, яка дає змогу виявити пневмоперитонеум (повітря у вільній че­ревній порожнині), здуття кишок (метеоризм), випіт, наявність крові, шлунко­во-кишковий вміст при перфораціях і розривах порожнистих органів. Так, зникнення печінкової тупості свідчить про наявність повітря у вільній че­ревній порожнині. При наявності вільної рідини в черевній порожнині ви­значається притуплення в місцях скупчення рідини, яке змінюється при зміні положення хворого.

При вислуховуванні (аускультації) живота можна почути кишкову перистальтику. Вона може бути посиленою, з металічним відтінком у хво­рих з механічною формою гострої непрохідності кишок, або різко послабле­ною – при парезі кишок.

В оцінці стану шлунково-кишкового тракту важливе значення має дос­лідження прямої кишки, яке дає можливість визначити різні запальні проце­си малого таза, пухлини прямої кишки та ін.

Оцінка медичною сестрою стану сечостатевої системи

Хворим, яких приймають у відділення з різними хірургічними захворю­ваннями й ушкодженнями, необхідно провести дослідження сечостатевої системи. Особливо старанно обстежують осіб, яких госпіталізують у хірур­гічне відділення з захворюваннями сечовидільної системи або з дизурични-ми розладами та змінами у сечі.

Пальпацію нирок проводять на спині, на боці в напівзігнутому положенні хворого. Найкраще це робити бімануально (двома руками) в положенні хво­рого на спині з напівзігнутими і злегка відведеними ногами. Якщо в такому положенні нирку не вдається пропальпувати, то хворого обстежують у по­ложенні на боці або у вертикальному положенні сидячи або стоячи.

При огляді звертають увагу на наявність можливого набряку в поперековій ділянці і в ділянці сечового міхура. При запаленні приниркової клітковини, пух­линах, гідро- і піонефрозі може спостерігатися випинання в поперековій ділянці, при затримці сечі – переповнений і збільшений сечовий міхур над лобком.

При багатьох захворюваннях нирок визначають позитивний симптом Пастернацького – біль при постукуванні в поперековій ділянці над ураже­ною ниркою. Слід пам’ятати, що болючість у поперековій ділянці може ви­никати також при гострому панкреатиті і позаочеревинному апендициті.

Під час пальпації нирок слід, насамперед, виключити їх збільшення і рухомість. Хворі з рухомою (блукаючою) ниркою нерідко помилково по­трапляють у хірургічне відділення з приводу гострого апендициту або печін­кової коліки.

При пальпації за ходом сечовода можна виявити різку болючість у разі наявності конкремента (каменя) або його запалення.

При затримці сечі сечовий міхур збільшується і може пальпуватися у вигляді болючого балоноподібного утворення, що досягає до пупка. Збільше­ний сечовий міхур іноді помилково вважають за пухлину черевної порожни­ни, кісту або заворот кишок. Тому в осіб з гострими хірургічними захворю­ваннями черевної порожнини, яких приймають у відділення із затримкою сечі, необхідно обов’язково виконувати катетеризацію сечового міхура.

Визначення стану передміхурової залози, сім’яних пухирців і задньої стінки сечового міхура проводять за допомогою ректального (через пряму кишку) дослідження.

При огляді і пальпації калитки звертають увагу на її форму, еластичність шкіри, набряклість, наявність яєчок, їх величину, контури. Далі обстежують придатки яєчка, їх величину, стан сім’яного канатика і його вен.

Спеціальні методи дослідження (цистоскопія, хромоцистоскопія, екскре­торна урографія) використовують за показаннями при захворюваннях і ушкодженнях сечовидільної системи.

 

Оцінка медичною сестрою стану нервової системи

При обстеженні нервової системи необхідно звернути увагу на ступінь розвитку інтелекту і відповідність його освіті, з’ясувати характер сну та ін. Дослідження стану нервової системи необхідно проводити особливо тоді, коли є підозра, що ураження її симулюють хірургічні захворювання. На­приклад гострий біль у черевній порожнині може виникати при субарахної-дальному крововиливі, мієлітах і менінгомієлітах, пухлинах і сифілітичному ураженні спинного мозку, при гострій формі розсіяного склерозу і ін.

При неврологічному дослідженні, передусім, звертають увагу на форму і реакцію зіниць на світло. Відсутність реакції на світло при збереженні ре­акції на акомодацію характерна для сифілісу нервової системи (симптом Аргайла-Робертсона). Потім здійснюють дослідження сухожильних рефлексів, чутливості, визначають об’єм активних рухів кінцівок й ін. При гострих хірургічних захворюваннях може спостерігатися гіперестезія (підвищена чутливість) і зниження шкірних рефлексів черевної стінки.

Патологічні рефлекси, мозкові симптоми, зміни об’єму рухів і тонусу м’язів кінцівок, сухожильних та черевних рефлексів свідчать про захворю­вання нервової системи. Такі хворі підлягають обстеженню і лікуванню у невропатолога.

 

Оцінка медичною сестрою стану опорно-рухового апарату

При обстеженні кінцівок звертають увагу на їх положення, наявність деформації, чи немає патологічної установки, вкорочення (справжнього, по­зірного), чи немає збліднення, посиніння, похолодання кінцівок.

Під час огляду вдається виявити незвичайне положення кінцівки, харак­терне для перелому або вивиху. При пальпації, яку слід робити дуже обереж­но, встановлюють наявність локальної болючості і патологічної рухомості. Обов’язково вимірюють довжину й об’єм кінцівки та її окремих частин (стег­на, плеча). Для порівняння проводять вимірювання не тільки ушкодженої, але й здорової кінцівки. Виявляють об’єм активних і пасивних рухів у суглобах. Для з’ясування змін у кульшовому суглобі визначають так звану лінію Розе-ра-Нелатона, що з’єднує сідничний бугор і передню верхню вість клубової кістки. В нормі на цій лінії розміщений великий вертлюг стегнової кістки. При вивихах і переломах шийки стегна великий вертлюг зміщується вгору.

При цьому слід звернути увагу на форму, контури суглоба, зміну кольо­ру шкіри (почервоніння, блідість), збільшення об’єму суглоба, що може свідчити про артрит.

Оцінюючи стан опорно-рухового апарату, слід звернути увагу на стан хребта, наявність його викривлень. Напруження м’язів спини може бути однією з ознак туберкульозу хребта (ознака Корнева). Різке випинання окремих остистих відростків, болючість їх при обмацуванні, тисненні, посту­куванні свідчить про остеохондроз, який може викликати біль у животі, грудній клітці, кінцівках.

 

Оцінка медичною сестрою стану ендокринної системи

Важливий вплив на загальний стан хірургічного хворого мають залози внутрішньої секреції, які продукують і виділяють у кров гормони, що вплива­ють на функцію органів і систем організму в цілому. Слід зазначити, що цю функцію ендокринна система виконує в тісному взаємозв’язку з центральною нервовою системою (ЦНС), тому правильніше говорити, мабуть, про нейроен­докринну систему організму. Ендокринна функція організму в цілому підтри­мує постійність внутрішнього середовища, що забезпечує нормальний перебіг фізіологічних процесів. При порушенні функції ендокринної системи виника­ють різні патологічні стани. Так, при гіпофункції щитоподібної залози, якщо захворювання виникло у ранньому дитинстві або є уродженим, розвивається кретинізм, що характеризується розумовою відсталістю, затримкою росту, інколи глухонімотою. У дорослих людей розвивається слизовий набряк шкіри (мікседема). Поряд із цим при гіпотиреозі спостерігається затримка росту статевих органів, порушення водно-мінерального, білкового і ліпідного обмінів.

При гіперфункції щитоподібної залози (гіпертиреоз) виникає екзофтальм, тахікардія, тремтіння пальців рук, підвищена збудливість, підвищується теп­лопродукція, основний обмін. Ці патологічні ознаки в основному зумовлені токсичною дією тироксину, трийодтироніну та кальцитоніну.

Випадання функції прищитоподібних залоз зумовлює розвиток пара-тиреопривної тетанії, що характеризується підвищенням нервово-м’язової збудливості. В запущених випадках можуть виникати клонічні судоми, які з часом переходять у тонічні. Особливо небезпечний ларингоспазм, який може спричинити асфіксію і смерть. При аденомах або гіперплазіях прищитоподіб-них залоз розвивається їх гіперфункція. Внаслідок надмірного виділення в кров паратиреїну посилюється утворення і активність остеокластів, які здійснюють резорбцію та розм’якшення кістки і викликають деформацію та переломи кісток скелета. При цьому мінеральні речовини вимиваються з кісткової тканини і відкладаються у м’язах та внутрішніх органах (це явище називається переміщенням скелета в м’які тканини).

При туберкульозі надниркових залоз, після тривалого лікування корти­костероїдними препаратами може розвинутись недостатність кіркової речовини надниркових залоз. У таких хворих виникає аддісонова (брон­зова) хвороба, що характеризується схудненням, швидкою фізичною і пси­хічною втомлюваністю, артеріальною гіпотензією, прогресуючою гіперпігмен-тацією шкіри.

При гіперфункції надниркових залоз виникає хвороба або синдром Іцен-ка-Кушинга. Під впливом надлишкової кількості гідрокортизону у хворих розвивається ожиріння, обличчя стає місяцеподібним, гіперемійованим, на шкірі живота з’являються синьо-багрові смуги. Внаслідок остеопорозу ви­никають спонтанні компресійні переломи хребців.

При захворюваннях мозкової речовини надниркових залоз (феохромо-цистомі), що супроводжуються надмірним виділенням у кров кортикосте­роїдів (адреналіну, норадреналіну), виникають напади артеріальної гіпертензії.

При гіпофункції гіпофіза у хворих виникає затримка росту (карли­ковість, або гіпофізарний нанізм), млявість, малорухомість, гіпертермія, зни­ження артеріального тиску, статеві органи залишаються в інфантильному стані. Гіперфункція гіпофіза проявляється у вигляді гіпофізарного гігантизму або акромегалії. При цьому окремі частини тіла непропорційно збільшують­ся, риси обличчя також збільшені. Одночасно спостерігається збільшення печінки, селезінки, серця тощо. Такі зміни функцій гіпофіза пов’язані із збільшен­ням або зменшенням вмісту в крові гормону гіпофіза – соматостатину.

При гіпофункції статевих залоз розвивається євнухоїдизм. Зменшення синтезу прогестерону при гормональній недостатності жовтого тіла яєч­ників у жінок може бути причиною спонтанних абортів. Згасання гормо­нальної активності статевих залоз з віком лежить в основі розвитку клімак­су в жінок і чоловіків. Посилення гонадотропної функції гіпофіза або розви­ток гормонально-активної пухлини яєчок у хлопчиків та яєчників у дівчаток зумовлює передчасне статеве дозрівання. У хлопчиків з’являється низький голос, оволосіння лобка, обличчя і ін. У дівчаток раніше виникають менстру­ації, збільшення молочних залоз, оволосіння лобка та ін.

Порушення функції ендокринної системи несприятливо впливає на пе­ребіг хірургічних хвороб.

 

Оцінка медичною сестрою стану імунної системи

Імунна система забезпечує здатність організму відповідати на дію інфек­ційних і неінфекційних антигенів клітинними і гуморальними реакціями. Ця властивість зумовлена двома видами імуноцитів: Т-лімфоцитами (тимусо-залежними), які реагують з антигеном безпосередньо і здійснюють клітинні імунні реакції; В-лімфоцитами, що перетворюються під впливом антигену на плазматичні клітини, які виробляють імуноглобуліни (антитіла), що забезпе­чують гуморальні імунні реакції. При надходженні антигенних речовин в організм імунна система здійснює розпізнавання антигену та розмноження Т- і В-лімфоцитів, яке закінчується утворенням субпопуляцій лімфоцитів (Т-кілери, Т-хелпери, Т-супресори) і антитіл (Ig M, Ig D, Ig E, Ig A, Ig G). Утворен­ня комплексів антиген-антитіло активують лейкоцити крові та біологічно активні речовини, що прискорюють інактивацію антигену в організмі і ство­рення стійкого імунітету. Організм здатний давати імунну відповідь на вели­чезну кількість різних антигенів і навіть штучно створених речовин. Така імунна відповідь зумовлена значною кількістю різних видів імуноцитів, вона має свої особливості, які впливають на розвиток патологічних процесів в організмі. За загальною оцінкою стану імунної системи і особливостями її при розвитку патологічних процесів можна виділити такі її зміни і порушення.

Гіперфункція імунної системи розвивається при напруженні цієї сис­теми на дію антигену і надходженні імунних стимуляторів. При гіперфункції імунної системи в організмі можуть створюватись умови для розвитку алергії.

Гіпофункція імунної системи є дуже поширеним порушенням. Захво­рювання, що супроводжуються гіпофункцією імунної системи, поділяються на імунодефіцитні (спадкові) та імунодепресивні (набуті). Найбільш частою причиною гіпофункції імунної системи є порушення розвитку вилочкової залози, вплив іонізуючого випромінювання, приймання цитостатичних (про­типухлинних) препаратів і ін.

При недостатності Т-лімфоцитів знижується або втрачається здатність відторгати трансплантат (пересаджене серце, нирку та ін.) із організму донора.

Дисфункція імунної системи може розвинутись, наприклад, у разі зни­ження функції Т-лімфоцитів, що призводить до недостатньої стійкості орга­нізму проти інфекції (мікроби, віруси, гриби). Дефіцит В-лімфоцитів вияв­ляється зниженням гуморальних імунних реакцій у зв’язку з нестачею іму-ноглобулінів одного або кількох класів. При цьому може виникати зниження стійкості проти стрептококової, пневмококової, кишкової інфекції і ін.

На стан імунної системи впливають: система комплементу, яка скла­дається з білків сироватки крові; біологічно активні речовини і фагоци­тарна (поглинаюча) активність лейкоцитів.

Усі результати обстеження хворого і міркування стосовно діагнозу та лікування фіксуються в основному документі, передбаченому законодавством для стаціонарного хворого – в карті стаціонарного хворого (історія хворо­би). Для хворого, який лікується амбулаторно, заносять усі дані у медичну карту амбулаторного хворого.

 

План сестринського догляду

Під час догляду за хірургічними хворими для медичної сестри передба­чений лист сестринської оцінки стану пацієнта, в якому відображений медсе-стринський діагноз, а також план сестринського догляду.

 

ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ Прввише, ім’я, по батькові пацієнта: Волков Петро Іванович Вік 62  р.

Відділення: хірургічне

Діагноз: виразкова хвороба шлунка, ускладнена кровотечею і крововтратою ІІ ступеня № палати 15

Лист та план сестринського догляду є важливим документом, що відоб­ражає роботу медичної сестри.

Усі зміни в стані хворого, особливо ускладнення хвороби та ліку­вання, повинні бути своєчасно, точно і правдиво записані та правильно пояснені.

 

 

Положення про хірургічне відділення та його планування

Сучасне хірургічне відділення – це складний лікувальний комплекс, зви­чайна діяльність якого регламентується відповідними санітарно-гігієнічними нормами. Хірургічні відділення рекомендують розміщувати в окремих при­міщеннях вікнами на південь, південний схід або південний захід. Така орієн­тація відділення створює умови для освітлення палат природним сонячним світлом, з достатньою дозою ультрафіолетового проміння, яке згубно впли­ває на різні збудники інфекційних захворювань.

Основна вимога до хірургічного відділення – його ізоляція від інших відділень лікарні. Загальнохірургічне відділення районних і міських лікарень складається з приймального відділення, палат для хворих (стаціонару), до­даткових приміщень (столова, маніпуляційна, сестринська та ін.) та операцій­но-перев’язувального блоку.

 

Приймальне відділення

Приймальне відділення функціонує за типом санпропускника, де прово­дять первинне сортування хворих. Приймальне відділення складається з ре­єстратури, кабінету первинного огляду хворих, душової, ванної кімнати, комі­рок для білизни, туалету. В окремих лікарнях при приймальних відділеннях створюють 1-2 діагностичні палати, а також ізолятор для інфекційних хво­рих. Огляд хворих проводять на кушетці, вкритій клейонкою, яку після огля­ду кожного хворого протирають серветками, змоченими дезінфекційними розчинами. Після огляду хворих, дослідження ран і заміни пов’язок персо­нал миє руки теплою проточною водою з милом протягом 3 хв та обробляє руки розчинами бактерицидних препаратів (0,2 % розчин хлораміну, 0,1 % дезоксону-1, 76° етиловий спирт, 0,5 % розчин хлоргексидину в 70° етилово­му спирті, стериліум та ін.).

У приймальному відділенні хворому проводять санітарну обробку (гігієнічний душ, ванна), переодягають у лікарняний одяг (халат, білизна, тапочки). При госпіталізації ургентного хворого проводять забір крові, сечі та інших біологічних рідин для аналізу.

 

Хірургічне відділення

Лікують хворих у спеціально обладнаних і оснащених хірургічних відділеннях (рис. 1).

У великих стаціонарах створюють спеціалізовані відділення на 30­40 ліжок для надання допомоги хворим з судинною, ендокринною, легеневою та ін. патологією. Щоб попередити передачу гнійної інфекції від одного до другого хворого, бажано мати чисте хірургічне відділення і відділення хірур­гічної інфекції. Вони повинні бути ізольовані одне від одного, мати окремий інвентар, обладнання і обслуговуючий персонал. Якщо неможливо зробити окремі відділення, для гнійних хворих відводять окремі палати і перев’язу­вальну. В цих умовах важливе значення має дотримання чистоти і порядку у відділенні. Всю роботу планують так, що спочатку проводять операції, потім виконують перев’язки чистих хворих і лише після всього – гнійні перев’язки (порядок перев’язок).

У склад хірургічного відділення входять палати для хворих, операцій­ний блок, перев’язувальні, маніпуляційна і допоміжні приміщення (туалет, ванна, столовий зал, буфет, кімнати для білизни, обслуговуючого персоналу, стерилізаційна та ін.). Палати повинні бути просторими, з розрахунку 6,5­7,5   кв.м. площі на кожного хворого. В

Штучне освітлення повинно забезпечуватись люстрами з матовими пла­фонами і настільними лампами для тяжкохворих. Хворий повинен мати зручне ліжко, краще функціональне (рис. 3) або із спеціальним підголовником, тум­бочку, стілець для відвідувачів.

У палаті повинно бути прибрано, чисто, тихо. Температурний режим повинен витримуватись у межах 18-20 °С (рис. 4).

Радіо хворі повинні слухати в навушниках, дивитись телевізор в окремих кімнатах. Для найбільш тяжких післяопераційних хворих у хірургічному ста­ціонарі обладнують палату або відділення інтенсивної терапії із спеціальною апаратурою, набором медикаментів, інструментів, необхідних для можливого проведення реанімаційних заходів. Хворих, які помирають, розташовують у спеціальних палатах – ізоляторах.

Хірургічне відділення повинно бути обладнане центральним водогоном (холодна, тепла вода), центральним опаленням, каналізацією і приточно-ви-тяжною вентиляцією. Гігієнічні норми об’єму повітря в палаті становлять

27-30 м3, що при природному або штучному повітрообміні дозволяє в приміщенні створити концентрацію вуглекислоти не більше 0,1 %, швидкість руху повітря повинна бути 0,10-0,15 м/с при вологості повітря 50-55 %. Це оптимальні умови для нормальної життєдіяльності людини. Вказані параметри можна легко регулювати за допомогою кондиціонера. Для зв’язку чергового персоналу з хворими в палатах повинна бути звукова або світлова сигналізація. Коридори повинні бути просторими, затишними. На підлогу настилають лінолеум. У хірургічному відділенні проводять вологе прибирання з додаванням антисептиків (хлорного вапна, хлораміну, мікробаку, сокрена і ін.). Прибирання потрібно проводити два рази на добу. Вологе прибирання у палатах розпочинають    з видалення пилу з підвіконників, тумбочок, плафонів, ліжок. При цьому слід відкрити кватирки. Лежачі хворі повинні бути добре вкритими. Прибирання слід проводити від вікон і стін до дверей. Вологе прибирання меблів проводять кожного дня. Панелі миють один раз на три дні. Верхні частини стін, стелю, плафони очищують від пилу не менше двох разів на місяць. Одночасно протирають віконні рами і двері. Важливе значення має дотримання санітарно-гігієнічних вимог у їдальні. Посуд миють у двох водах при температурі 70-90 °С або у водяній ванні з додаванням гірчиці чи спеціальних засобів для миття посуду. Не можна використовувати посуд з оббитими краями. Харчові відходи збирають у спеціальні закриті відра. Для утримання санітарного вузла у належному порядку необхідно мати спеціальні позначені відра, ганчірки, швабри. їх не можна використовувати для прибирання інших приміщень. Чітке дотриман­ня санітарно-гігієнічних норм є запорукою профілактики внутрішньолікар-няної інфекції.

 

Сестринський пост

Його розміщують, як правило, в коридорі недалеко від палат (рис. 5). На столі чергової сестри повинна бути світлова або звукова сигналізація, телефон, настільна лампа та ін.

 

Маніпуляційний кабінет

У маніпуляційному кабінеті знаходяться: 1) шафи для медикаментів і стерильних шприців з надписами “внутрішнє”, “для ін’єкцій”, “зовнішнє”, які зачиняються на ключ; 2) столик для біксів із стерильним матеріалом і антисептичних засобів (спирт, хлоргекседин, йодинол та ін.); 3) сейф для зберігання сильнодіючих і наркотичних препаратів; 4) холодильник для внутрішньовенних розчинів; 5) умивальник з рушником; 6) кушетка,

Робоче місце сестри хірургіч­ного відділення повинно утримуватись у зразковому порядку. Медична сес­тра повинна суворо дотримуватись правил особистої гігієни: бути охайною, одягнутою в чистий халат, шапочку або косинку. При виконанні ін’єкцій або внутрішньовенних вливань необхідно обов’язково користуватись маскою та гумовими рукавичками.

 

Положення про режим з догляду за хірургічнимихворими

Вся робота в хірургічному відділенні грунтується на принципах охо­ронно-лікувального режиму. Хворий повинен бути оточений увагою і піклу­ванням медичного персоналу. Госпіталізованого хворого у відділення супрово­джує медична сестра або санітарка приймального відділення. Чергова медич­на сестра за вказівкою завідувача відділення або чергового хірурга розміщує хворого в одну з палат. Усіх тяжкохворих і тих, хто потребує невідкладної хірургічної допомоги (гострі захворювання органів черевної порожнини, трав­ми живота, грудної клітки та ін.), доставляють у хірургічне відділення на каталці. Хворих, яким необхідна негайна операція, направляють у відділення інтенсивної терапії для проведення передопераційної підготовки або безпо­середньо в операційну. Весь медичний персонал повинен будувати свій ро­бочий день згідно з режимом роботи хірургічного відділення (табл. 2).

Зразкове дотримання режиму, порядку і дисципліни у відділенні підно­сить настрій хворого і викликає впевненість у швидкому одужанні. Всі хворі повинні дотримуватися лікарняного режиму, виконувати рекомен­дації лікаря. Вони знайомляться з режимом хірургічного відділення в приймальному відділенін, про що розписуються в карті стаціонарного хво­рого. За порушення режиму хворих виписують зі стаціонару.

 

Таблиця 2 Режим дня хірургічного відділення
Час	Заходи
7.00	Підйом хворих
7.00 – 7.30	Вимірювання температури, гігієнічна гімнастика
7.30 – 8.00	Ранковий туалет, забір крові, сечі та інших біологічних речовин для аналізу. Прибирання відділу
8.00 – 8.30	Роздавання ліків, виконання маніпуляцій та процедур
8.30 – 9.00	Сніданок
9.00 – 10.00	Обхід лікарів
10.00 – 14.00	Виконання лікарських призначень, перев’язування хворих, виконання операцій, консультування хворих
14.00 – 14.30	Обід
14.30 – 16.30	Час денного відпочинку
16.30 – 17.00	Вимірювання температури
17.00 – 19.00	Відвідування родичів
19.00 – 19.30	Вечеря
19.30 – 21.30	Роздавання ліків, виконання вечірніх маніпуляцій і процедур, підготовка хворих до операції
21.30 – 22.00	Вечірній туалет
22.00 – 7.00	Сон
39

У хірургічному відділенні керівництво роботою медсестер і санітарок здійснює старша медична сестра, яка безпосередньо підкоряється завіду­вачеві відділення, виконує його вказівки з догляду і обслуговування хворих і несе повну відповідальність за роботу молодших медичних працівників. Вра­ховуючи коло обов’язків, на цю посаду призначають людей, які мають стаж роботи в якості медичної сестри не менше 3-х років і, як правило, тих, які мають атестацію першої категорії. При цьому старшу медичну сестру хірур­гічного відділення призначає і звільняє головний лікар лікарні за рекоменда­цією завідувача хірургічним відділенням. Як уже було сказано, у її безпосе­редньому підпорядкуванні знаходиться молодший медичний персонал відділен­ня. Робота старшої сестри дуже відповідальна.

 

Обов’язки старшої медичної сестри хірургічного відділення:

Проводить доцільний підбір медичних сестер і технічного персоналу з урахуванням їх психологічної сумісності.

Складає графіки роботи медперсоналу, відповідно до їх штатного розкладу.

Забезпечує нормальну роботу відділення шляхом своєчасної заміни медсестер і санітарок, які не змогли вийти на роботу у зв’язку з хворобою чи іншими причинами.

4.         Слідкує за своєчасністю і чіткістю виконання призначень лікаря.

Систематично забезпечує відділення медпрепаратами і медінстру-ментарієм, а також іншими предметами догляду за хворими.

Слідкує за використанням, зберіганням, розподілом, механізмом спи­сування і контролю медпрепаратів, медичного інструментарію та предметів догляду за хворими.

 

Забезпечує санітарно-епідеміологічний режим у відділенні.

Слідкує за правилами зберігання і обліком наркотичних медикаментів.

9.         За розпорядженням завідувача відділення проводить організаціюіндивідуальних постів біля тяжкохворих.

Забезпечує виконання правил внутрішнього розпорядку відділен­ня, дотримання принципів лікувально-охоронного режиму.

Проводить контроль відповідності харчування для хворих, складає порційні замовлення на харчування, відповідно до дієтичних столів, слідкує за якістю приготовленої їжі і її роздачею.

Веде облік прийняття і виписування хворих, складає звіт про рух хворих у відділенні, передає в приймальне і поліклінічне відділення дані про наявність вільних ліжок.

При виписуванні тяжкохворого повідомляє родичів про день і час виписування або переведення його в інше відділення. У випадку необхід­ності для хворого призначає супровідника із співробітників відділення і організовує транспортування.

Під керівництвом завідувача відділення розробляє і контролює ви­конання планів підвищення кваліфікації медичних сестер.

Бере участь у роботі ради медичних сестер лікарні, сестринських конференціях.

 

Вимоги до палатної медичної сестри хірургічного відділення

Медична сестра відділення в частині обслуговування хворих підпоряд­ковується безпосередньо ординатору відділення, в частині розпорядку робо­ти – старшій сестрі відділення. Вона відповідає за своєчасне і правильне виконання лікарських призначень, якість догляду за хворими у доручених їй палатах або кабінеті (перев’язувальній, маніпуляційній).

На посаду палатної медичної сестри призначають медичних сестер з першим рівнем акредитації.

 

Обов’язки палатної медичної сестри хірургічного відділення:

госпіталізація хворих, перевірка правильності проведення їх санітар­ної обробки, ознайомлення хворого з правилами внутрішнього розпорядку;

збирання матеріалу для дослідження (кров, сеча, кал) і відправлення його в лабораторію;

підготовка хворих до виконання діагностичних досліджень (ендо­скопія, рентгенографія, ЕКГ та ін.) та супроводження або транспортування їх у різні діагностичні кабінети;

сумлінне виконання всіх призначень лікаря, які заносяться в спеці­альні листи призначень;

обов’язкова присутність на обходах лікаря, звітування йому про всі зміни, що відбулися у стані хворого за час чергування;

вимірювання температури тіла (вранці та ввечері) та запис даних у температурний листок;

вимірювання артеріального тиску, частоти пульсу, дихання, добового діурезу та повідомлення цих даних лікареві;

спостереження за станом операційної рани (пов’язки) та виділення­ми з дренажів;

уважний і пильний нагляд за станом хворого, в разі необхідності -негайне надання йому невідкладної допомоги (штучне дихання, непрямий масаж серця, зупинка кровотечі);

 

контроль за дотриманням хворими призначеної дієти, складання порційної вимоги, годування тяжкохворих, перевірка якості продуктів, що приносять родичі;

контроль за роботою технічного персоналу (санітарок, прибираль­ниць) та дотриманням заходів щодо санітарно-гігієнічного режиму у відділенні (зміна білизни, профілактика пролежнів, догляд за шкірою, рото­вою порожниною тяжкохворих та ін.);

12) ретельне ведення медичної документації, куди входять журнал прийо­му та передачі чергувань, журнал медикаментозних та порційних вимог, листки лікарських призначень, температурні листки та ін.

Для сумлінного виконання обов’язків хірургічної медичної сестри за короткий проміжок часу їй необхідно вивчити великий розділ загальної хірургії, ознайомитися з основними хірургічними захворюваннями, їх діагнос­тикою та лікуванням, особливостями догляду за хворими. Надання медичної допомоги є святим обов’язком кожного медичного працівника незалежно від рівня його освіти і спеціальності. Неуважне ставлення або невиправдане ухилення від виконання своїх обов’язків веде до юридичної відповідальності.

Санитарно-гигиенический режим в приемном отделении

1. Врач осматривает всех поступающих в приемное отделение для своевременного выявления подозрительных на инфекционное заболевание больных, их немедленной изоляции и перевода в соответствующие инфекционные больницы (отделения).

2. С этой целью у больных осматривают кожные покровы, зев, измеряют температуру. Деревянные шпатели после одноразового пользования уничтожают, а металлические кипятят в течение 15 минут. Термометры целиком помещают в сосуд с дезинфицирующим раствором (приложение 1).

3. Осмотр больного проводят на кушетке, покрытой клеенкой; после приема каждого больного клеенку протирают ветошью, смоченной раствором дезинфицирующего препарата (приложение 1).

4. В случае обнаружения больного с подозрением на инфекционное заболевание мебель и предметы, с которыми соприкасался больной, а также помещение, где он находился, подвергают обеззараживанию.

5. При осмотре больного в приемном отделении необходимо обращать внимание на наличие у него педикулеза. В случае выявления педикулеза больной, помещение и предметы, с которыми контактировал больной, подлежат специальной дезинсекционной обработке (приложение 2). О каждом больном, у которого был обнаружен педикулез, сообщают в санэпидстанцию по месту жительства больного; делают соответствующую пометку в истории болезни.

6. Больной в приемном отделении проходит полную санитарную обработку: принимает душ или ванну (по указанию врача); стрижет ногти и т.д. Для мытья больной получает обеззараженную мочалку.

7. Санитарная обработка производится в специально отведенном помещении, в котором обязательно должна соблюдаться пропускная система, исключающая встречные потоки больных.

8. После прохождения санитарной обработки больной получает чистое больничное белье, халат (пижаму), тапочки.

Примечание: По разрешению главного врача лечебного учреждения, больному разрешается пользоваться собственным бельем, смена которого должна производиться строго по графику учреждения.

9. Перевозку инфекционных больных из приемного покоя в отделения производят на специально выделенной каталке.

10. Одежду и обувь больного складывают в индивидуальный мешок. Мешки хранят на стеллажах в специально выделенном помещении.

11. Приемное отделение обеспечивают достаточным количеством:

а) банного мыла;

б) мочалками индивидуального пользования, количество которых определяется пропускной способностью лечебного учреждения в сутки;

в) посудой для раздельного хранения чистых и использованных мочалок. На посуде для мочалок должны быть соответствующие надписи «чистые», «бывшие в употреблении»;

г) машинкой для стрижки волос, «опасной» бритвой или безопасным бритвенным прибором, частым гребнем;

д) кусачками или ножницами для ногтей;

е) ватой, пинцетами, денатурированным спиртом;

ж) наконечниками для клизм и посудой для их обеззараживания и хранения в чистом виде с соответствующей маркировкой;

з) ведрами с плотно закрывающимися крышками, противнем из оцинкованного железа;

и) моющими, дезинфицирующими и дезинсекционными средствами.

12. После каждого использования мочалки для мытья больных, ванны, машинки для стрижки волос, гребни, бритвы и бритвенные приборы, кусачки и ножницы для ногтей, пинцеты, наконечники для клизм, плевательницы, подкладные судна и мочеприемники обеззараживают по режимам, указанным в приложении 1.

13. Для мытья рук используют хозяйственное мыло (2-кратное намыливание) в мелкой расфасовке (на одноразовое пользование). После осмотра больного с инфекционным заболеванием или подозрением на него руки обеззараживают в течение 2-х минут 0,2% раствором хлорамина или 0,1% раствором (по надуксусной кислоте) «Дезоксона-1».

14. Ношение медицинским персоналом шапочек, полностью закрывающих волосы, обязательно.

15. Уборку приемного отделения производят не реже 2 раз в день влажным способом с применением дезинфицирующих средств (приложение 1). Уборочный инвентарь приемного отделения маркируют. В уборной хранят ведро и тряпку, предназначенные для мытья полов только в уборной. Для мытья дверей, оконных рам, подоконников и т.п. должны быть отдельные тряпки, хранящиеся в другом месте. Использование этого инвентаря для других целей категорически воспрещается. После использования уборочный материал обеззараживают (приложение 1).

III. Санитарно-гигиенический режим в отделениях

16. Перед поступлением больного в палату кровать, прикроватную тумбочку, подставку для подкладного судна протирают ветошью, смоченной дезинфицирующим раствором. Кровать застилают постельными принадлежностями, прошедшими камерную обработку по режиму для вегетативных форм (приложение 1).

17. Больному выделяют индивидуальные предметы ухода: плевательницу, поильник, кружку или стакан, подкладное судно и т.д., которые после использования тщательно моют. После выписки больного предметы индивидуального ухода подвергают обеззараживанию.

18. При поступлении в больницу больному предоставляется право взять в палату предметы личной гигиены.

19. Больных с педикулезом, первично обработанных в приемном покое, берут под особое наблюдение и подвергают повторной обработке в отделении до полного обезвшивливания (приложение 2).

20. Каждый больной принимает в отделении гигиеническую ванну не реже одного раза в 7-10 дней, (если нет к этому медицинских противопоказаний).

21. Смену нательного и постельного белья производят не реже одного раза в 7-10 дней (после прохождения ванны и, кроме того, белье меняют всякий раз в случае загрязнения).

22. При смене нательного и постельного белья его аккуратно собирают в мешки из хлопчатобумажной ткани или в емкости с крышкой. Запрещается сбрасывать бывшее в употреблении белье на пол в отрытые приемники. Сортировку и разборку грязного белья производят в специально выделенном помещении. После смены белья, пол и предметы в палате протирают ветошью, смоченной в дезрастворе (приложение 1).

23. Больных обеспечивают бесплатно услугами парикмахера:

а) бритье не реже 2-х раз в неделю;

б) стрижка волос по показаниям.

Контроль за выполнением требуемого режима парикмахером осуществляет старшая медицинская сестра отделения.

Хірургічне відділення.

Лікують хворих у спеціально обладнаних і оснащених хірургічних відділеннях (рис. 1).

У великих стаціонарах створюють спеціалізовані відділення на 30­40 ліжок для надання допомоги хворим з судинною, ендокринною, легеневою та ін. патологією. Щоб попередити передачу гнійної інфекції від одного до другого хворого, бажано мати чисте хірургічне відділення і відділення хірур­гічної інфекції. Вони повинні бути ізольовані одне від одного, мати окремий інвентар, обладнання і обслуговуючий персонал. Якщо неможливо зробити окремі відділення, для гнійних хворих відводять окремі палати і перев’язу­вальну. В цих умовах важливе значення має дотримання чистоти і порядку У відділенні. Всю роботу планують так, що спочатку проводять операції, потім виконують перев’язки чистих хворих і лише після всього – гнійні перев’язки (порядок перев’язок).

у склад хірургічного відділення входять палати для хворих, операцlИ­ний блок, перев’язувальні, маніпуляційна і допоміжні приміщення (туалет, ванна, столовий зал, буфет, кімнати для білизни, обслуговуючого персоналу, стерилізаційна та ін.). Палати повинні бути просторими, з розрахунку 6,5­7,5 кв.м. площі на кожного хворого. В палаті доцільно розміщувати 2-4 ліжка. Природне освітлення повинно бути таким, щоб відношення площі вікон до площі підлоги становило 1:6 (рис. 2).

Штучне освітлення повинно забезпечуватись люстрами з матовими пла­фонами і настільними лампами для тяжкохворих. Хворий повинен мати зручне ліжко, краще функціональне (рис. 3) або із спеціальним підголовником, тум­бочку, стілець для відвідувачів.

У палаті повинно бути прибрано, чисто, тихо. Температурний режим повинен витримуватись у межах 18-20 °С (рис. 4).

Радіо хворі повинні слухати в навушниках, дивитись телевізор в окремих кімнатах. Для найбільш тяжких післяопераційних хворих у хірургічному ста­ціонарі обладнують палату або відділення інтенсивної терапії із спеціальною апаратурою, набором медикаментів, інструментів, необхідних для можливого проведення реанімаційних заходів. Хворих, які помирають, розташовують у спеціальних палатах – ізоляторах.

Хірургічне відділення повинно бути обладнане центральним водоганом (холодна, тепла вода), центральним опаленням, каналізацією і приточно-ви­тяжною вентиляцією. Гігієнічні норми об’єму повітря в палаті становлять 27-30 м3, що при природному або штучному повітрообміні дозволяє в приміщенні створи­ти концентрацію вуглекислоти не більше 0,1 %, швидкість руху повітря повинна бути 0,10­0,15 м/с при вологості повітря 50-55 %. Це оптимальні умови для нормальної життєдіяльності людини. Вказані параметри можна легко регулювати за до­помогою кондиціонера. Для зв’язку чергового персоналу з хворими в палатах повинна бути звукова або світлова сигналізація. Коридори повинні бути просторими, затишними. На підлогу настилають ліноле­ум. у хірургічному відділенні проводять вологе прибирання з додаванням антисептиків (хлорного вапна, хлораміну, мікробаку, сокрена і ін.). При­бирання потрібно проводити два рази на добу. Вологе приби­рання у палатах розпочинають з видалення пилу з підвіконників, тумбочок, плафонів, ліжок. При цьому слід відкрити кватирки. Лежачі хворі повинні бути добре вкритими. Прибирання слід проводити від вікон і стін до дверей. Вологе прибирання меблів проводять кожного дня. Панелі миють один раз на три дні. Верхні частини стін, стелю, плафони очищують від пилу не менше двох разів на місяць. Одночасно протирають віконні рами і двері. Важливе значення має дотримання санітарно-гігієнічних вимог у їдальні. Посуд миють у двох водах при температурі 70-90 °С або у водяній ванні з додаванням гірчиці чи спеціальних засобів для миття посуду. Не можна використовувати посуд з оббитими краями. Харчові відходи збирають у спеціальні закриті відра. Для утримання санітарного вузла у належному порядку необхідно мати спеціальні позначені відра, ганчірки, швабри. Їх не можна використовувати для прибирання інших приміщень. Чітке дотриман­ня санітарно-гігієнічних норм є запорукою профілактики внутрішньолікар­няної інфекції.

Сестринський пост.

Його розміщують, як правило, в коридорі недалеко від палат (рис. 5).

На столі чергової сестри повинна бути світлова або звукова сигналізація, телефон, настільна лампа та ін.

Маніпуляційний кабінет

у маніпуляційному кабінеті знаходяться:

1) шафи для медика­ментів і стерильних шприців з над­писами “внутрішнє”, “для ін’ єкцій”, “зовнішнє”, які зачиняються на ключ;

2) столик для біксів із стери­льним матеріалом і антисептичних засобів (спирт, хлоргекседин, йоди­нол та ін.);

3) сейф для зберігання сильнодіючих і наркотичних пре­паратів;

4) холодильник для внут­рішньовенних розчинів;

5) умива­льник з рушником;

6) кушетка, стільці.

Робоче місце сестри хірургіч­ного відділення повинно утримуватись у зразковому порядку. Медична сес­тра повинна суворо дотримуватись правил особистої гігієни: бути охайною, одягнутою в чистий халат, шапочку або косинку. При виконанні ін’єкцій або внутрішньовенних вливань необхідно обов’язково користуватись маскою та гумовими рукавичками.

 

 Положення про режим з догляду за хірургічними хворими

Вся робота в хірургічному відділенні грунтується на принципах охо­ронно-лікувального режиму. Хворий повинен бути оточений увагою і піклу­ванням медичного персоналу. Госпіталізованого хворого у відділення супрово­джує медична сестра або санітарка приймального відділення. Чергова медич­на сестра за вказівкою завідувача відділення або чергового хірурга розміщує хворого в одну з палат. Усіх тяжкохворих і тих, хто потребує невідкладної хірургічної допомоги (гострі захворювання органів черевної порожнини, трав­ми живота, грудної клітки та ін.), доставляють у хірургічне відділення на каталці. Хворих, яким необхідна негайна операція, направляють у відділення інтенсивної терапії для проведення передопераційної підготовки або безпо­середньо в операційну. Весь медичний персонал повинен будувати свій ро­бочий день згідно з режимом роботи хірургічного відділення (табл. 2).

Зразкове дотримання режиму, порядку і дисципліни У відділенні підно­сить настрій хворого і викликає впевненість у швидкому одужанні. Всі хворі повинні дотримуватися лікарняного режиму, виконувати рекомен­дації лікаря. Вони знайомляться з режимом хірургічного відділення в приймальному відділенні, про що розписуються в карті стаціонарного хво­рого. За порушення режиму хворих виписують зі стаціонару.

 

 

 

Таблиця 2

Режим дня хірургічного відділення

Час	Заходи
7.00	Підйом хворих
7.00 – 7.30	Вимірювання температури, гігієнічна гімнастика
7.30 – 8.00	Ранковий туалет, забір крові, сечі та інших біологічних речовин для
	аналізу. Прибирання відділу
8.00 – 8.30	Роздавання ліків, виконання маніпуляцій та процедур
8.30 – 9.00	Сніданок
9.00 -10.00	Обхід лікарів
10.00- 14.00	Виконання лікарських призначень, перев’язування хворих, виконання
	операцій, консультування хворих
14.00-14.30	Обід
14.30 – 16.30	Час денного відпочинку
16.30 -17.00	Вимірювання температури
17.00 – 19.00	Відвідування родичів
19.00 – 19.30	Вечеря
19.30 – 21.30	Роздавання ліків, виконання вечірніх маніпуляцій і процедур,
	підготовка хворих до операції
21.30 – 22.00	Вечірній туалет
22.00 -7.00	Сон

 

 

У хірургічному відділенні керівництво роботою медсестер і санітарок здійснює старша медична сестра, яка безпосередньо підкоряється завіду­вачеві відділення, виконує його вказівки з догляду і обслуговування хворих і несе повну відповідальність за роботу молодших медичних працівників. Вра­ховуючи коло обов’язків, на цю посаду призначають людей, які мають стаж роботи в якості медичної сестри не менше 3-х років і, як правило, тих, які мають атестацію першої категорії. При цьому старшу медичну сестру хірур­гічного відділення призначає і звільняє головний лікар лікарні за рекоменда­цією завідувача хірургічним відділенням. Як уже було сказано, у її безпосе­редньому підпорядкуванні знаходиться молодший медичний персонал відділення. Робота старшої сестри дуже відповідальна.

Обов’ язки старшої медичної сестри хірургічного відділення:

1. Проводить доцільний підбір медичних сестер з урахуванням їх психологічної сумісності.

2. Складає графіки роботи медперсоналу, розкладу.

3. Забезпечує нормальну роботу відділення шляхом своєчасної заміни медсестер і санітарок, які не змогли вийти на роботу у зв’язку з хворобою чи іншими причинами.

4. Слідкує за своєчасністю і чіткістю виконання призначень лікаря.

5. Систематично забезпечує відділення медпрепаратами і медінстру­ментарієм, а також іншими предметами догляду за хворими.

6. Слідкує за використанням, зберіганням, розподілом, механізмом спи­сування і контролю медпрепаратів, медичного інструментарію та предметів догляду за хворими.

Забезпечує санітарно-епідеміологічний режим у відділенні.

8. Слідкує за правилами зберігання і обліком наркотичних медикаментів.

9. За розпорядженням завідувача відділення проводить організацію індивідуальних постів біля тяжкохворих.

10. Забезпечує виконання правил внутрішнього розпорядку відділен­ня, дотримання принципів лікувально-охоронного режиму.

11. Проводить контроль відповідності харчування для хворих, складає порційні замовлення на харчування, відповідно до дієтичних столів, слідкує за якістю приготовленої їжі і її роздачею.

12. Веде облік прийняття і виписування хворих, складає звіт про рух хворих у відділенні, передає в приймальне і поліклінічне відділення дані про наявність вільних ліжок.

13. При виписуванні тяжкохворого повідомляє родичів про день і час виписування або переведення його в інше відділення. У випадку необхід­ності для хворого призначає супровідника із співробітників відділення і організовує транспортування технічного персоналу  штату.

14. Підкерівництвом завідувача відділення розробляє і контролює ви­конання планів підвищення кваліфікації медичних сестер.

15. Бере участь у роботі ради медичних сестер лікарні, сестринських конференціях.

Вимоги до палатної медичної сестри хірургічного відділення:

Медична сестра відділення в частині обслуговування хворих підпоряд­ковується безпосередньо ординатору відділення, в частині розпорядку робо­ти – старшій сестрі відділення. Вона відповідає за своєчасне і правильне виконання лікарських призначень, якість догляду за хворими у доручених їй палатах або кабінеті (перев’язувальній, маніпуляційній).

На посаду палатної медичної сестри призначають медичних сестер з першим рівнем акредитації.

Обов’язки палатної медичної сестри хірургічного відділення:

1) госпіталізація хворих, перевірка правильності проведення їх санітар­ної обробки, ознайомлення хворого з правилами внутрішнього розпорядку;

2) збирання матеріалу для дослідження (кров, сеча, кал) і відправлення його в лабораторію;

3) гідготовка хворих до виконання діагностичних досліджень (ендо­скопія, рентгенографія, ЕКГ та ін.) та супроводження або транспортування їх у різні діагностичні кабінети;

4) сумлінне виконання всіх призначень лікаря, які заносяться в спеці­альні листи призначень;

5) обов’язкова присутність на обходах лікаря, звітування йому про всі зміни, що відбулися у стані хворого за час чергування;

6) вимірювння температури тіла (вранці та ввечері) та запис даних у температурний листок;

7) вимірювання артеріального тиску, частотипульсу, дихання, добовоrо діурезу та повідомлення цих даних лікареві;

8) спостереження за станом операційної рани (повязки) та виділеннями з дренажів;

9)уважний і пильний нагляд за станом хворого, в разі необхідності негайне надання йому невідкладної допомоги (штучне дихання, непрямий  массаж серця, зупинка кровотечі);

10) контроль за дотриманням хворими призначеної дієти, складання порційної вимоги,годуваннятяжкохворих ,перевірка якості продуктів, що приносять родичі;

11) контроль за роботою технічного процесу (санітарок, прибираль­ниць) та дотриманням заходів щодо санітарно-гігієнічного режиму у відділенні (зміна білизи, профілактика пролежнів, догляд за шкірою, рото­вою порожниною хворих та ін.);

12) ретельне ведення медичної документації, куди входять журнал прийо­му та передачі чергувань, журнал. Медикаментозних та порційних вимог, листки лікарських призначень, температурні листки ін.

Для сумлінного виконання обов’язків хірургічної медичної сестри за короткий проміжок часу їй необхідно вивчити великий розділ загальної хірургії, ознайомитися з основними хірургічними захворюваннями, їх діагнос­тикою та лікуванням, особливостями догляду за хворими. Надання медичної допомоги є святим обов’язком кожного медичного працівника незалежно від рівня його освіти і спеціальності. Неуважне ставлення або невиправдане ухилення від виконання своїх обов’язків веде до юридичної відповідальності.

Положення про перев’язувальну. Перев’язувальна.

Вимоги до перев’язувальної повинні бути такі ж, як і до операційної (світла кімната, стеля якої повинна бути пофарбована масляною фарбою, стіни і підлога вистелені плиткою).

У перев’язувальній необхідно підтримувати ідеальну чистоту. Стіл для інструментів і перев’язувального матеріалу накривають так само, як і в операційній (рис. 12,13).

Інструменти подають корнцангом. Перев’язку проводять тільки за до­помогою інструмента. Інструменти стерилізують у самій перев’язувальній або в стерилізаційній кімнаті операційного блоку. Перев’язувальна повинна бути забезпечена центральною подачею холодної і теплої води. Оптимальна температура повинна бути 18-20°С. У перев’язувальній не повинно бути сторонніх предметів, одягу, крім столу для перев’язок, столу для інструментів і перев’язувального матеріалу, шафи для медикаментів та інструментів і стільців для хворих. При проведенні перев’язок необхідно враховувати ступінь чис­тоти ран хворих. Хворих з ускладненнями, гнійними ранами перев’язують в останню чергу. В кінці робочого дня проводять вологе прибирання перев’я­зувальної і опромінення ультрафіолетовим променем (кварцування). У вели­ких хірургічних відділеннях, як правило, є дві перев’язувальні – для “чис­тих” і “гнійних” хворих.

 

Обов’ язки nрев’ язувальної медичної сестри:

1. Виконує призначені лікарем-ординатором маніпуляції, які дозволені для виконання медичною сестрою.

2. Супроводжує тяжкохворих після проведених маніпуляцій в палату.

3. Суворо дотримується правил асептики і антисептики.

4. Готує до стерилізації і стерилізує перев’язувальний матеріал і інстру­ментарій згідно з діючою інструкцією.

5. Здійснює систематичний бактеріологічний контроль за перев’язу­вальним матеріалом, інструментарієм, приміщенням перев’ язувальної.

6. Забезпечує систематичне поповнення, облік, зберігання і контро­лює витрачання медикаментів, перев’язувального матеріалу, інструмента­рію і білизни.

7. Інструктує молодший медичний персонал перев’язувальної і контролює його роботу.

8. Веде обліково-звітну документацію.

9. Систематично підвищує свою професійну кваліфікацію.

10. Бере участь у санітарно – просвітній роботі.

Інфекційний контроль роботи хірургічного стаціонару.

З метою профілактики гнійних захворювань і дотримання санітарно-­гігієнічних норм бактеріологічна лабораторія санітарно-гігієнічної станції, якій підпорядковується лікувальному закладу, здійснює один раз у 15-20 днів бактеріологічний контроль забрудненості повітря (операційної, перев’язувальної, палат); контроль якості дезінфекції, обробки рук персо­налу, стерильності хірургічного матеріалу й інструментів.

Контроль мікробного забруднення повітря в операційній і перев’язу­вальній проводять один раз у місяць. Забрудненість повітря в палаті і пере­в’язувальній можна визначити за допомогою седиментаційного, фільтрацій­ного і методу ударної хвилі повітря. Принцип седиментаЦійного методу полягає в тому, що мікроорганізми, які перебувають у повітрі, осідають на горизонтальну поверхню. Для цього дослідження використовують чашки Петрі з живильним середовищем (2% агар), які протягом 15 хв залишають відкритими в заздалегідь визначених місцях операційної чи перев’язуваль­ної. Після цього чашки Петрі поміщають в термостат на 24 год і підрахову­ють кількість колоній, що виросли. Фільтраційний метод дослідження по­лягає в просмоктуванні 10-40 л повітря через спеціальні поглиначі зі сте­рильною рідиною. Принцип ударної хвилі полягає в тому, що всмоктане через апарат повітря вдаряється до поверхні, яка містить живильне середо­вище, внаслідок чого мікроорганізми затримуються на ній. Проби повітря здійснюються за допомогою апарата Кротова.

В операційній кількість колоній мікроорганізмів на 1м3 повітря не повин­на перевищувати 500 до роботи і 1000 – під час і після роботи операційної. Для перев’язувальної і передопераційної допускається не більше 1000 ко­лоній на 1м3 в повітрі до роботи. Крім того, в пробі об’ємом 250 л повітря не повинно бути плазмокоагуляційного гемолітичного стафілокока.

Контроль якості дезінфекції здійснюється раптово, без відома персона­лу, 1-2 рази на місяць. Стерильним ватним тампоном, змоченим стерильним ізотонічним розчином хлориду натрію або 1 % розчином гіпосульфіту, про­водять змив З 10 предметів; площа змиву повинна бути 200-300 см3. Задов­ільну оцінку дезінфекції дають при відсутності росту кишкової палички, протею, синьогнійної палички, стафілокока та стрептокока.

Посіви з рук, як правило, проводить старша операційна сестра так, щоб персонал не знав, коли і у кого він буде взятий. Результати посіву повинні обговорюватися і співставлятися з частотою післяопераційних ускладнень. Такий контроль сприяє покращенню якості миття рук персоналом і змен­шенню кількості післяопераційних ускладнень.

Крім обов’язкового повсякденного контролю ефективності стерилізації в автоклаві (перев’язувального матеріалу, білизни) за допомогою стандарт­них ампул або сірки, необхідно кожні 10 днів проводити посіви з простери­лізованого матеріалу. Особливу увагу слід надавати якості стерилізації шов­ного матеріалу. Посіви з шовку, кетгуту необхідно проводити до початку стерилізації, під час її і при зберіганні не рідше одного разу в 10 днів.

Для контролю стерильності рук медичного персоналу, перев’язувально­го і шовного матеріалу старша операційна сестра повинна мати спеціальний журнал.

Для виявлення і санації носіїв патогенної мікрофлори 1-2 рази на рік усім працівникам хірургічного відділення роблять мазки з носа і горла спеціальними тампонами. Виявлених носіїв патогенної інфекції санують в обов’язковому порядку. При відсутності позитивних результатів від ліку­вання хронічних запальних захворювань верхніх дихальних шляхів і по­рожнини рота працівників переводять на іншу роботу.

 

ЗАГАЛЬНИЙ ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ. ПЕРСОНАЛ ТА ЙОГО ОБОВ’ЯЗКИ. ЕТИЧНІ ТА ДЕОНТОЛОГІЧНІ  ВИМОГИ ДО ПЕРСОНАЛУ

Догляд, доглядання, або ж гіпургія (від гр. hypuria — допомагати, об­слуговувати) — процес, що складаєть­ся з комплексу заходів, які забезпечу­ють всебічне обслуговування хворого, створення належних гігієнічних умов, що сприяють неускладненому перебігу хвороби, прискоренню одужання, по­легшенню страждань та запобіганню ускладненням і своєчасному виявлен­ню їх, а також виконання лікарських призначень.

Догляд за хворими — невід’ємна складова лікування. Багато хворих, особливо хірургічного профілю, само­стійно не одужують, їх виходжують. Догляд ділиться на загальний та спе­ціальний.

Загальний догляд — це сума тих за­ходів, яких потребують будь-які хворі незалежно від характеру їх захворювання (патології), віку, статі тощо. Серед загальних заходів виокремлюють:

а)         гігієнічне утримання приміщення, ліжка та меблів, самого хворого, його одягу, посуду, предметів туалету тощо;

б) чітке виконання всіх призначень лі­каря (дотримання техніки процедур та схеми введення ліків);

в) спостере­ження за перебігом хвороби, станом хворого та інформування лікаря про зміни в його стані;

 г) годування хворо­го. Дії медичного персоналу, пов’язані зі специфікою власне захворювання чи травми та їх лікуванням, складають спеціальний догляд.

Догляд за хворими здійснюється молодшими сестрами (санітарками), що не мають спеціальної медичної освіти, та медичними сестрами зі спеціальною медичною, у тому числі вищою, осві­тою. Молодші медичні сестри здійснюють догляд чи ті його елементи, які не потребують спеціальних медичних знань і стосуються забезпечення гігієни місця перебування хворого, його особистої гігієни, харчування тощо.

Ці завдання полягають у забезпеченні належної гігієни та санітарії палат, ліжок, білизни, гігієнічного стану влас­не хворого (умивання, миття, переодя­гання, перекладання та транспортуван­ня тощо), годуванні хворого, приби­ранні туалетів та допомозі хворим у здійсненні фізіологічних актів, приби­ранні та дезінфекції туалетів та посуду для випорожнень тощо.

Незважаючи на те що перелічені обов’язки здійснюються особами без медичної освіти, вони потребують від них відповідних знань, навичок та сум­лінного ставлення. Навчання молод­ших сестер виконанню своїх обов’язків проводять сестри з медичною освітою. Останні поряд із контролем та керівниц­твом роботою молодших медичних сес­тер мають широке коло обов’язків з до­гляду, спостереження за хворими та їх лікування, тобто виконують призначен­ня лікарів. Вони роздають та вводять ліки, у тому числі за допомогою ін’єкції, виконують багато лікувальних процедур — накладають компреси, гірчичники, ставлять банки, промива­ють шлунок, ставлять клізми тощо, провадять неухильне спостереження за хворим й інформують лікарів про всі зміни в його організмі.

Безпосередньо роботою медичних сестер зі спеціальною освітою керує старша сестра відділення.

Всі ті, хто доглядає за хворими, повинні добре знати свої обов’язки та їх сенс і роль у загальному процесі ліку­вання, місце та час проведення ліку­вальних процедур, піклуватись про на­лежний гігієнічний та функціональний стан свого місця роботи.

Догляд за хворим вимагає як умін­ня виконати різні гігієнічні та ліку­вальні заходи, так і високоморального, чесного та милосердного ставлення до хворого. Він повинен бути і високопрофесійним, і деонтологічно витри­маним. Милосердне, гуманне ставлення до хворого є не менш важливим, ніж професійна майстерність. Ця істина обґрунтована як практичною медициною впродовж віків, так і фізіологічними дослідженнями, особливо І.П. Павлова та його учнів і послідовників, ролі другої сигнальної системи мозку, що ґрунтується на слові — сигналі сиг­налів. Психічний стан хворого завжди пригнічений у зв’язку з впливом на цен­тральну нервову систему анатомічних та функціональних розладів у організмі та вимушеним через хворобу переходом (часто раптовим та тривалим, як це бу­ває при травмах та гострих хірургічних захворюваннях) в незвичне становище (виключення із звичної атмосфери та трудової діяльності, побутові незруч­ності та обмеження, а часто навіть не­здатність до самообслуговування та здійснення фізіологічних актів).

Багатьох хворих пригнічує почуття сором’язливості у разі потреби здійс­нити фізіологічні акти в присутності персоналу або хворих сусідів чи за їх допомогою. Тому ретельне виконання персоналом — медичними сестрами та санітарками — своїх обов’язків та доброзичливе ставлення до хворого сприяють усуненню багатьох негативних впливів, спричинених хворобою.

Весь комплекс заходів лікування та догляду повинен ґрунтуватись на прин­ципах охоронно-стимулювального ре­жиму, законах фізіології і насамперед на таких фундаментальних положеннях її, як травмівний вплив незвичайних подразників різного характеру на організм, і , навпаки, стимулювальна дія подразнень, що не виходить за межі фізіологічного діапазону, на функції органів, зокрема на регенеративно-ре-паративні процеси. Підтримання ліку­вальними засобами на оптимальному рівні фізіологічних параметрів життє­діяльності організму хворого, зокрема його головних систем — нервової, сер­цево-судинної та дихальної, забезпечує сприятливі умови для одужання.

Створення у хворого доброго, оп­тимістичного настрою, віра в сприят­ливий перебіг хвороби, яка великою мірою утверджується за допомогою доброго догляду і чуйного ставлення до хворого, є важливим і почесним обов’язком медичних працівників ліка­рень та поліклінік.

Загальний догляд містить такі під­розділи:

гігієна навколишнього середо­вища;

гігієна персоналу, профілактика внутрішньогоспітальної інфекції;

особиста гігієна хворого;

дезінфекція виділень хворого;

гігієна білизни;

гігієна передач і відвідувачів;

гігієна транспорту;

гігієна харчування.

Гігієна навколишнього середовища є передумовою лікувальних заходів, їх ефективності. Приміщення палати, в якій перебуває хворий, і її площа, опа­лення, освітлення, стан повітря (про­вітрювання) повинні відповідати гігієнічним нормам за всіма парамет­рами. Вона має бути світлою, добре провітрюваною; узимку добре, але не надмірно, опалюватись. Вікна палати повинні мати штори для захисту хворих від прямого сонячного опромінення. Підлога у палаті має бути з лінолеумо­вим покриттям, що забезпечує мож­ливість її вологого прибирання та без­шумного пересування персоналу, особ­ливо вночі.

Гігієна персоналу. Персонал, що доглядає хворих, насамперед повинен бути гігієнічно освіченим, здоровим та охайним. Кожен із учасників догляду за хворими має добре знати гігієнічні правила в межах своїх функціональних обов’язків. Без цієї вимоги він може стати посередником у передачі інфекції хворому як ззовні, зокрема віл самого себе, так і від інших хворих, тобто внутрішньогоспітальної.

У персоналу систематично перевіря­ють стан здоров’я. Хворих та бацило­носіїв не допускають до роботи, доки вони не одужають. Медичні сестри та санітарки, перед тим як стати до робо­ти, переодягаються в лікарняну форму в окремих, відведених для цього при­міщеннях (кімнатах). Персоналу не доз­воляється виконувати свої функції у взутті та одязі, яким він користується поза лікарнею. Одяг медсестри чи са­нітарки повинен бути охайним: халат та косинки чисті, випрасувані, волосся — сховане під косинку чи шапку, взуття – м’яке та чисте. Прикраси на руках (паль­цях) та манікюр не дозволяються. Нігті мають бути коротко зрізаними. При­ємний вигляд персоналу справляє на хворих добрий вплив, створює у них оптимістичний настрій. Гігієна персо­налу має виняткове значення для за­побігання внутрішньогоспітальній інфекції. Дотримання медичними сес­трами правил санітарії та асептики під час виконання своїх обов’язків (вико­ристання рукавичок під час проведен­ня всіх процедур, що можуть сприяти перенесенню інфекції від одного хво­рого до інших, миття рук після кожної лікувальної процедури, недопущення використання нестерильних інстру­ментів та приладів під час виконання інвазивних та внутрішньоорганних про­цедур — ін’єкції, промивання шлунка, постановка клізми, перев’язка тощо) та максимальне використання інстру­ментів, одягу, приладів одноразового користування та інше — найважливіші заходи запобігання поширенню внут­рішньогоспітальної інфекції.

Гігієна хворого. Профілактика про­лежнів. Перед вступом до лікарні хво­рий проходить санітарну обробку. Він приймає душ у приймальній, після чого переодятається в лікарняний одяг. Тяж­кохворого миє персонал у ванні. Дея­ких, особливо тяжкохворих, лише пе­реодягають (надягають лікарняну білиз­ну; хворі, що мають домашню чисту білизну, залишаються в ній). Хворих з наявністю головних вошей чи гнид стри­жуть та миють їм голову лізолом. У разі виявлення одежних вошей одяг хворого направляють у дезкамеру для обробки. Чистий одяг або зберігають у лікарня­ній камері, або віддають рідним хворого.

У відділенні хворому надають ліжко з комплектом чистої постільної білиз­ни. Вранці після нічного сну ходячі хворі вмиваються в спеціальній туа­летній кімнаті, а лежачих хворих уми­вають молодші медичні сестри; хворим, які можуть сидіти в ліжку,  зливають з глечика на руки і вони умиваються самі, чистять зуби, а лежачих потирають (обличчя, руки) змоченим рушником чи серветкою. Також треба стежити, особливо у тяжкохворих після операції, за порожниною рота, носа, очима. Порожнини рота хворі прополіскують 1% розчином калію перманганату чи натрію перманганату, а зуби та ясна медсестри протирають тяжкохворим марлевою кулькою. Очі хворим промива­ють ватно-марлевою кулькою, змоченою перевареною водою чи ізотонічним роз­чином натрію хлориду, а за наявності бактеріального запалення кон’юнктиви мішок останньої закапують розчин чи наносять мазь, що містить сульфаніла­міди (наприклад, 20—30% сульфацил-наітрію) чи антибіотики.

Ходячі хворі голяться самі, а лежачих голить перукар, дотримуючи всіх профілактичних заходів проти інфекції. Для ходячих хворих у туалетних кімнатах (окремих для чоловіків та жінок) створюють умови для підмивання після дефекації та для обмивання увечері та чисті ділянки статевих органів. Лежачих хворих підмивають молодші медичні сестри. Для цього під сідницю хворого (на простелену на ліжку кленку) підставляють судно і сестра од­нією рукою зливає з глечика чи, кра­ще, з кварти Есмарха теплу воду на про­межину хворого, а другою, в якій три­має на корнцанзі тампон, миє шкіру навколо заднього проходу та статеві губи. Завершує процедуру підмивання осушуванням шкіри чистою серветкою. Поряд із очищенням шкіри від за­бруднення шкіру тяжкохворих у ділян­ках кісткових виступів — крижі, лопат­ки, хребет, п’яти — протирають кам­форним спиртом (чи етиловим 60 %). Це, а також часте перевертання хворо­го в ліжку, розправлення під ним простирадла (розправлення на ньому складок) тощо є важливими заходами запобігання пролежням.

Щотижня хворим замінюють на­тільну й постільну білизну та миють їх. Білизну, забруднену рановими чи іншими виділеннями, змінюють за потре­бою. Хворі повинні завжди лежати на чистій та сухій білизні.

Для запобігання пролежням у тяж­кохворих, особливо похилого віку, у хворих на цукровий діабет потрібно підкладати під крижі гумові круги, а під п’яти — ватно-марлеві чи поролонові подушечки, часто повертати їх, зміню­ючи положення тіла.

У останні роки для профілактики пролежнів широко використовують спеціальні повітряні багатосекційні та інші матраци. У хворих, особливо з ожирінням, треба запобігати попрі­лості, дерматитам та інфікуванню шкіри шляхом протирання пахвинних складок, складок на животі та під мо­лочними залозами 56—70 % спиртом етиловим, присипати ці місця тальком чи зубним порошком або — за появи дерматиту — змащувати маззю з цинку оксидом чи пастою Лассара.

Положення хворого в ліжку повин­но бути фізіологічним, тобто забезпе­чувати найбільше розслаблення усіх груп м’язів. Це обмежує енергетичні ви­трати його організму та сприяє опти­мальному здійсненню функцій усіх органів і систем. Таким вимогам відпо­відає положення на спині з незначним підняттям голови та випростаними ногами. Класти ногу на ногу хворим не треба, оскільки це сприяє розвитку тромбозу судин гомілки.

Проте особливості хвороби та стану хворого часто вимагають (з метою полегшення перебігу хвороби та про­філактики ускладнень) надання хворо­му дещо відмінного від типового фізіо­логічного положення. Так, хворим на перитоніт надають положення Фовлера: високо піднята голова та зігнуті в колінах ноги (під коліна підкладають валики, що не дають тілу хворого зсо­вуватися вниз). Це положення забез­печує стікання внутрішньочеревного ексудату з верхньої половини черевної порожнини в нижню, тазову, в якій очеревина меншою мірою всмоктує його порівняно з діафрагмальною. До того ж скупчення гною в ній легше діагностувати та лікувати.

За деяких станів хворого, у разі три­валої нудоти та блювання, особливо після наркозу, хворого кладуть на спи­ну, трохи повернувши набік голову. У горизонтальному положенні (без під­няття головного кінця ліжка) мають бути також хворі з кровотечею та з анемією після кровотечі. Таке положення сприяє припливу крові (кисню) до моз­ку та серця. Навпаки, хворі з дихаль­ною недостатністю набувають положен­ня напівсидячи (ортопное). З підвище­ною головою лежать також хворі після операцій на органах ротоглотки та шиї.

Гігієна хворого може бути на належ­ному рівні лише за умови дотримання гігієни його ліжка, постелі, білизни, одягу, засобів догляду та транспорту­вання, тобто усього, що оточує хво­рого. Ліжка хворих щоденно протира­ють вологими чистими ганчірками і пе­ріодично дезінфікують 3 % розчином хлораміну чи лізолом. Каталки та но­силки повинні бути чистими, а у разі забруднення їх виділеннями — продез­інфікованими. Перед транспортуван­ням хворих каталки чи носилки засте­ляють сухим чистим простирадлом. Хворого під час перевезення (перене­сення) теж накривають чистим прости­радлом чи ковдрою.

Важливою і технічно складною є заміна натільної та постільної білизни у тяжкохворого. Частіше це роблять молодші медсестри. Натільну білизну, зокрема сорочку, на лежачому хворому міняють так. Спочатку згортають її на спині, а потім і спереду, до рівня ло­паток та пахвових ділянок. Після цьо­го піднімають голову хворого, перетя­гують сорочку через неї, звільнивши спочатку тулуб, і лише після цього знімають з рук по черзі. Якщо сорочка простора, то її після піднімання тулуба можна зняти спочатку окремо з кожної руки, а потім, після підняття голови хворого, перевести через голову і звільнити тулуб.

Надягають сорочку так. Спочатку її протягують через голову на шию, після чого по черзі натягують рукави на руки і опускають униз на тулуб, тягнучи за нижній край і одночасно піднімаючи грудний відділ тулуба. Це робить або друга медична сестра, або одна і та сама другою рукою (мал.7).

Зміну забруднених кальсонів почи­нають із спускання їх з тулуба на стег­на. Спочатку знімають їх із здорової ноги, а потім обережно з хворої. На­дягають чисті кальсони спочатку на хво­ру ногу, а потім — на здорову.

Для заміни постільної білизни хво­рого спочатку повертають набік і на звільненій хворим частиш ліжка про­стирадло скочують у валик (з краю ліжка в напрямку до хворого). Після цього на місце брудного кладуть згорнуте напо­ловину валиком до спини хворого чис­те простирадло. Хворого перевертають на спину на чисту половину простирад­ла, валик брудного простирадла витя­гують з-під хворого обережно, а на його місці (на застелену половину) розгор­тають виведений з-під хворого на другу половину ліжка валик чистого прости­радла (мал.8). У хворих, стан яких не дозволяє перевертати їх набік (суворий постільний режим), брудне простирад­ло обережно витягують, а чисте — підкладають, що можливо лише за участі двох медсестер.

Гігієною лежачого хворого передба­чено також забезпечення його спеціаль­ним посудом для своєчасного здійснен­ня фізіологічних актів — випорожнення кишечнику та сечовиділення, затримка яких вкрай негативно позначається на фізичному стані хворого, насамперед на нервовій та серцево-судинній систе­мах, а також на психічному стані.

Для випорожнення кишечнику хво­рим виділяють (на вимогу) підкладне судно, а для сечовиділення — сечо­приймач. Останній в чистому вигляді зберігають звичайно в палаті під ліжком хворого, аби він міг сам ним скориста­тися (а для особливо тяжкохворих — навіть на окремій тумбочці), прикрив­ши чистою серветкою. Підкладні суд­на зберігають у продезінфікованому ви­гляді в спеціальних шафах чи на поли­цях у туалетній кімнаті.

Молодші медичні сестри, що обслу­говують хворих під час дефекації чи се­човиділення, працюють у відповідному одязі — клейончастому або поліетилено­вому фартуху, гумових або поліетилено­вих рукавичках. Вони підстилають хво­рому під крижі та сідницю клейонку (під час випорожнення) і на неї ставлять підкладне судно. Під час сечовиділен­ня не потрібно підкладати під хворого захисні водонепроникні серветки. 

По закінченні хворим відправлень сестра негайно виймає судно або сечо­приймач і, прикривши їх клейонкою, відносить у туалет, де або зразу вили­ває в унітаз, або залишає для огляду лікарем чи дезінфікує. Після випорож­нення ця ж сама сестра підмиває хво­рого, витирає навколо задньопрохідного отвору шкіру, після чого виймає з-під нього клейонку.

За відсутності у хворого самостійної дефекації йому ставлять очисну клізму. Цю процедуру виконує медична сест­ра. Після клізми дефекація відбувається за такого самого санітарно-гігієнічно­го забезпечення, як і самостійна.

У хворих, особливо чоловіків похи­лого віку, після операції на черевній порожнині часто буває затримка сечо­виділення. У тому разі, коли у хворого є позив до сечовипускання, а сечу ви­пускати не вдається понад 6 год, треба ввести в сечовий міхур катетер, аби вивести її. Але цю процедуру має при­значити лікар. Проте у деяких випадках і сама медична палатна сестра на прохання хворого може м’яким катете­ром вивести сечу, особливо якщо в се­чівнику немає перешкод. При цьому треба неухильно дотримувати правил асептики.

Молодіші медичні сестри під час до­помоги хворим у здійсненні дефекації та сечовипускання користуються кле­йонками, фартухами та рукавичками одноразового використання, які після цього знищують.

Треба наголосити, що хоча біль­шість процедур із забезпечення гігієни хворих, їх постелі та білизни викону­ють молодші медичні сестри (без спе­ціальної медичної освіти), їх робота повинна проводитись під безпосереднім контролем та за участю медичних сес­тер з медичною освітою.

Важливу роль у забезпеченні якості догляду відіграють навчання своєї спра­ви молодших сестер медичними сестра­ми зі спеціальною освітою, поважне ставлення до них з боку останніх та лікарів, турбота про них.