ЦАРСТВО ГРИБИ – Fungi (Mycota)
|
Відділ Слизовики |
Царство Гриби |
Відділ Гриби |
|
Відділ Лишайники |
Тіло побудоване з тонких нитчастих утворень – гіф. Їх сукупність утворює вегетативне тіло (міцелій або грибницю). Умовно гриби поділяють на вищі та нижчі. У нижчих грибів міцелій має одноклітинну будову, у вищих він багатоклітинний. Дріжджі та внутрішньоклітинні паразитичні гриби міцелію не мають.
ЦАРСТВО ГРИБИ |
||
НИЖЧІ |
ВИЩІ |
|
|
Клас Аскоміцети |
Клас Базиціоміцети |
ПАРАЗИТИ |
||
Фітофтора – картопляна гниль |
Мікроспоридії (трихофітон) – стригучий лишай |
Сажкові (устилага) – викликають сажку, паразитують на злакових |
Синтріхіум – рак картоплі |
Ріжки – паразит жита. |
Трутовик |
Ольпідіум – чорна ніжка капусти |
|
Іржисті (кукцинія) – викликають іржу на різних рослинах |
САПРОФІТИ: |
||
Мукор – біла цвіль |
Дріжджі – одноклітиинні гриби (хлібні, пивні, винні) |
Домовий гриб |
|
Трюфелі – цінні їстівні гриби |
Шапкові гриби |
|
Отже, клітини грибів характеризуються:
1. Клітинна оболонка складається білків, ліпідів, хітину. А під нею цитоплазматична мембрана.
2. Цитоплазма з одним або декількома ядрами, мітохондріями, лізосомами, вакуолями (містить запасні речовини – глікоген, ліпіди, жири).
В цитоплазмі містяться білки і не зв’язані з органелами клітини, ферменти, амінокислоти, вуглеводи, ліпіди. В їстівних грибах є багато вітамінів і мінеральних солей.
Розмножуються гриби:
– статево
– безстатево (спорами)
-вегетативно (частинами міцелію)
-брунькуванням (дріжджі)
За характером живлення гриби поділяються на: сапрофіти і паразити.
Гриби-сапрофіти живляться мертвими органічними речовинами, а гриби-паразити можуть жити на рослинах, тваринах і людині. Є також перехідні форми грибів (трутовики тощо), які частину свого життя існують як сапрофіти, а іншу частину — як паразити. Гриби-сапрофіти живуть на опалому листі, деревині і перегної.
Загальну характеристика. Гриби — група гетеротрофних організмів, які не мають хлорофілу. Гриби об’єднують в окрему систематичну групу — царство (поряд з царствами тварин і рослин) Це одноклітинні і багатоклітинні організми. На сьогодні систематики налічують більше 100 тис. видів грибів. Наука, що вивчає гриби називається мікологія. Гриби тривалий час відносили до царства Рослини. Французький вчений де Фріз у першій половині ХІХ ст.. запропонував виділити гриби в самостійне царство.
Гриби займають проміжне положення між тваринами і рослинами, оскільки характеризуються рядом ознак, що роблять, їх подібними з одного боку до тварин (в оболонці є хітин, запас поживних речовин у вигляді глікогену, в результаті обміну речовин утворюється сечовина), а з другого — до рослин (необмежений ріст, адсорбтивний тип живлення, тобто всмоктування).
Багато видів грибів живуть у симбіозі з водоростями і вищими рослинами. Взаємовигідне співжиття міцелію грибів з коренями вищих рослин утворює мікоризу (наприклад, підберезник з березою, підосичник з осикою тощо). Значна частина вищих рослин (дерева, тверда пшениця та ін.) не може нормально розвиватися без мікоризи. Гриби отримують від вищих рослин кисень, виділення коріння і безазотні сполуки. Гриби «допомагають» вищим рослинам засвоювати важкодоступні речовини гумусу, активізують діяльність ферментів вищих рослин, своїми ферментами сприяють вуглеводному обміну, фіксують вільний азот і у сполуках передають його вищим рослинам разом з ростовими речовинами, вітамінами тощо.
Гриби умовно поділяють на нижчі і вищі. Вегетативне тіло грибів називається грибницею, або міцелієм, воно складається з окремих ниток — гіфів. Ці нитки знаходяться всередині субстрату, на якому живуть гриби.
Найчастіше грибниця займає велику територію. Через міцелій відбувається всмоктування поживних речовин осмотичним шляхом. Гриби з найпримітивнішою будовою міцелію не мають, їхнє тіло складається з однієї клітини. У грибів із складнішою будовою міцелій часто буває добре розгалужений, одноклітинний, багатоядерний. У вищих грибів міцелій багатоклітинний.
Одно- або багатоядерні клітини грибів у більшості випадків вкриті тонкою клітинною оболонкою. Під нею знаходиться цитоплазматична мембрана, яка вкриває цитоплазму. Клітинна оболонка на 80—90 % складається з азотистих і безазотистих полісахаридів, до її складу в невеликій кількості входять білки, ліпіди та поліфосфати.
У клітині грибів є ферменти, білки. Серед органоїдів тут є мітохондрії, що подібні до вищих рослин, лізосоми, в яких протеолітичними ферментами розщеплюються білки. У вакуолях містяться запасні поживні речовини: глікоген, ліпіди, жирні кислоти, жири тощо. В їстивних грибах є багато вітамінів і мінеральних солей. Приблизно 50 % сухої маси складають азотисті речовини, із яких на білки припадає близько ЗО %.
Розмножуються гриби безстатевим шляхом: спеціалізованими клітинами — спорами і вегетативне — частинами міцелію, брунькуванням. Процесу спороутворення може передувати статевий процес, який дуже різноманітний у грибів. Зигота може утворюватися в результаті злиття соматичних клітин, спеціалізованих на гамети, і статевих клітин — гамет (утворюються в статевих органах — гаметангіях). Утворена зигота проростає зразу або після періоду спокою і дає початок гіфам з органами статевого спороношення, в яких утворюються спори.
Спори різних грибів розповсюджуються комахами, різними тваринами, людиною та повітряними течіями.
1. Сапрофіти – живляться готовими органічними речовинами мертвих організмів.
2. Паразити – живляться за рахунок організмів, на яких поселяються (живуть на поверхні або всередині живих тканин рослин і тварин).
Симбіонти – живуть у симбіозі з іншими організмами (хлорофільними рослинами живляться за рахунок утворення мікоризи.
Антибіотик пеніцилін. В 1929 р англійський мікробіолог А.Фленінг виявив антибактеріальну дію плісені пеніцилу і виділив з неї речовину – пеніцилін. У 1940 р І.Флорі добув тривкий препарат пеніциліну.
ВІДДІЛ СЛИЗОВИКИ
Відділ Слизовики або Слизисті Гриби (Myxomicota) нараховує близько 450 тис. видів.
Тіло Слизовика позбавлене клітинної оболонки, не має постійної форми, переважно яскраво забарвлене (рожеве, жовте, фіолетове) і називається – плазмодієм. Розміри коливаються від кількох міліметрів до кількох дециметрів. Клітини багатоядерні (ядра диплоїдні, при рості – поділяються мітотично). Живуть у вологих і темни місцях. Плазмодій може активно рухатись. За несприятливих умов переходить у стан спокою.
За типом живлення бувають паразити і сапрофіти
Сапротрофні слизовики часто можна зустріти в лісі на літніх пнях, під корою стовбурів, що загнили, дерев. Руху плазмодія поступальні й спрямовані до більше вологих субстратів від джерел світла. У плині вегетативного життя він перебуває у внутрішній частині субстрату й харчується вже готовими рідкими живильними речовинами, але також при необхідності здатний переварювати й поглинати тверді частки. Після того як пройде період росту, почнеться спороношение. Плазмодій почне виповзати на освітлені поверхні. У період складного циклу розвитку слизовика включене проростання гаплоидних суперечка перероджуються в миксамеби або зооспори, потім вони багаторазово діляться й розростаються, створюють новий плазмодій
.При досягненні певних розмірів плазмодій рухається до світла, вкриваються оболонкою, перетворюються на плодове тіло зі спорами. Спори – гаплоїдні. Для проростання спор необхідна вода. Кожна спора утврює кілька зооспор, що втрачають джгутики і рухаються амебоподібно. Зооспорирозмножуються поділом, потім зливаються між собою , при цьому утворюється суцільна маса – плазмодій.
Представники:
ольпідій капустяний – збудник хвороби капусти та інших Хрестоцвітих.
Спонгоспора – викликає паршу картоплі та інших Пасльонових.
ВІДДІЛ ГРИБИ
Відділ Гриби найбільший за кількістю видів: відомо до 100 тис. Вегетативне тіло грибів складається з ниток-гіфів і називається міцелієм або грибницею. Міцелій має різну тривалість життя: від кількох діб (цвілеі гриби) до багатьох років (шапкові гриби). Грибниця, як правило, займає велику площу.
За внутрішньою будовою міцелію гриби поділяються на нижчі і вищі. Вегетативне тіло нижчих грибів складається з простих або розгалужених гіфів, що не мають клітинних перегородок, тото одноклітинні (або неклітинний міцелій) і багатоядерні.
КЛАС ХІТРИДІОМІЦЕТИ
Представники цього класу пов’язані з водним середовищем. Ці гриби паразитують на водоростях, інших водяних грибах, водяних вищих рослинах і на безхребетних тваринах. У вологому ґрунті деякі з них паразитують на вищих наземних рослинах. Менша частина веде сапрофітний спосіб життя, оселяючись на гілках, листках, плодах. Вегетативне тіло представників цього класу у вигляді голої маси. Воно всією поверхнею вбирає поживні речовини з клітини організму-хазяїна. У більш високоорганізованих форм міцелій у вигляді уже тонких ниток, що відходять від основної округлої клітини талому. З його допомогою рослини прикріплюються до субстрату і поглинають поживні речовини. Безстатеве розмноження відбувається зооспорами різної будови з одним гладеньким джгутиком. Способи статевого відтворення різноманітні (гологамія, ізогамія, гетерогамія). Зигота перетворюється на клітину, одягнену товстою оболонкою — цисту. Після періоду спокою за сприятливих умов вміст цисти ділиться редукційно (мейоз) і утворює зооспори. Таким чином, гриби у вегетативному стані гаплоїдні, диплоїдна лише зигота.
Представники: ольпідій капустяний. Це гриб-паразит, збудник хвороби розсади капусти (чорна ніжка капусти).
Синхітрій ендобіотичний (рак картоплі).
Зигоміцети характеризуються добре розвиненим міцелієм неклітинної будови з великою кількістю ядер. Поперечні перегородки виникають лише при утворенні органів спороношення. Життєвий цикл зигоміцети проводять в галоїдному стані, диплоїдна лише зигота. Зигоміцети — сапрофіти, ведуть наземне життя на субстратах, багатих вуглеводами (хліб, овочі, гній, ґрунт і т.д.). Міцелій зовнішній має вигляд білого або сірого пухкого нальоту. Невелика частина представників — паразити.
Розмножуються безстатево — спорангієспорами (нерухомі спори). Статевий процес — зигогамія з утворенням спорангієспор, при якому зливається вміст двох клітин гетераталічних міцелій. Ці клітини відділяються перегородками від основного міцелію, гамет не утворюється. На місці злиття клітин, які функціонують як багатоядерні гаметангії, розвивається спочиваюча зигоспора. Представником зигоміцетів є мукор, або головчаста цвіль.
Мукор — гриб сапрофіт неклітинної будови. Міцелій зовнішній у вигляді білого пухкого нальоту на субстратах, багатих вуглеводами: хліб, овочі, гній. Зовні міцелій покритий оболонкою, під якою цитоплазма і багато ядер, так як вся рослина — велика розгалужена гігантська клітина.
Ооміцети або оомікоти (Oomycetes або Oomycota) — клада еукаріотичних осмотрофних гетероконтів, у яких клітини вкриті целюлозно-глюкановою оболонкою, а вегетативне тіло представлено багатоядерним розгалуженим неклітинним міцелієм. Монадні стадії дводжгутикові. Група нараховує понад 800 видів прісноводних, морських та наземних організмів, які ведуть паразитичний або сапротрофний спосіб життя.
Фітофтора (Phytophthora) — рід грибів відділу Ооміцети. Викликає фітофтороз — захворювання рослин, в основному родини Пасльонові.
Хвороба, як правило, передається томатам від картоплі. Фітофтороз в меншій мірі загрожує сортам томату Білий налив 241, Грунтовий Грибовський 1180, Діброва, Відрадний, Грот, Гранд, Камея, Гея, Москвич, Прибутковий, Світанок, Сонячний, Боєць, Маленький принц, Морквяний, Вогні Москви, Ранеточка, Сніжана, Ягодка.
Запобігання фітофторозу
· Не садити кущі помідорів та картоплі поряд.
· Садити кущі не дуже густо, для кращої вентиляції.
· Якщо рослини ростуть в теплиці — іноді піднімати температуру до 10-30°, для запобігання розвитку фітофтори.
Дріжджі
Немає грибниці, тіло складається з поодиноких овальних одноядерних клітин; розмножується швидко брунькуванням, у деяких видів – статеве; при виснаженні середовища, на якому вирощують дріжджі гриб утворює сумки зі спорами – дріжджева клітина перетворюється в сумку. Хлібні або пивні дріжджі – для випікання хліба, а винні – для виготовлення вина. Дістають вітаміни В1 і В2.
Дрі́жджі — група одноклітинних грибів, що втратили міцеліальну будову у зв’язку з переходом до проживання у рідких і напіврідких, багатих на органічні речовини субстратах. Об’єднує близько 1500 видів, що відносяться до аскоміцетів та базидіоміцетів[1] та домінують серед грибів у водних середовищах.
Межі групи обкреслені нечітко: багато грибів, здатних розмножуватися вегетативно в одноклітинній формі і що таким чином ідентифікуються як дріжджі, на інших стадіях життєвого циклу утворюють розвинений міцелій, а у ряді випадків і макроскопічні плодові тіла. Раніше такі гриби виділяли в особливу групу дріжджеподібних, але зараз їх усіх, зазвичай, розглядають разом із дріжджами. Дослідження 18S рРНК показали близьку спорідненість із типовими грибами інших видів, здібними до росту тільки у вигляді міцелію.
Розміри дріжджових клітин зазвичай становлять 3—7 мкм у діаметрі, тоді як деякі види здатні зростати до 40 мкм. Більшість видів розмножуєтьсябезстатево за допомогою брунькування, хоча деякі види здатні до симетричного (бінарного) поділу.
Дріжджі мають велике практичне значення, особливо пекарські або пивні дріжджі (Saccharomyces cerevisiae). Деякі види є факультативними і умовнимипатогенами.
Крім того, деякі види надзвичайно важливі як модельні організми у клітинній біології, так Saccharomyces cerevisiae є найбільш досліджениммікроорганізмом–еукаріотом. Ці дослідження проводяться із ціллю збору інформації про біологію еукаріотичних клітин і, кінець кінцем, про біологію людини. Інші види дріжджів, наприклад Candida albicans, є опортуністичними патогенами і можуть викликати інфекції у людини. Дотепер повністю розшифрований геном дріжджів Saccharomyces cerevisiae (вони стали першими еукаріотами, чий геном був повністю секвенований) іSchizosaccharomyces pombe.
Слово «дріжджі» має загальний корінь зі словом «дрижати» — тобто «тремтіти», яке застосовувалося при описі спінювання рідини, що часто супроводжує бродіння, здійснюване дріжджами.
Дріжджі, ймовірно, одні з найстародавніших «домашніх організмів». Тисячі років люди використовували їх для ферментації і випічки. Археологи знайшли серед руїн давньоєгипетських міст жорна іпекарні, а також зображення пекарів і пивоварів. Передбачається, що пиво єгиптяни почали варити за 6000 років до н. е., а до 1200 року до н. е. опанували технологію випічки дріжджового хлібуразом з випічкою прісного[6]. Для початку зброджування нового субстрату люди використовували залишки старого. У результаті, у різних господарствах сторіччями відбувалася селекція дріжджів і сформувалися нові штами, що не зустрічаються у природі, багато з яких навіть спочатку були описані як окремі види. Вони є такими ж продуктами людської діяльності, як сорти культурних рослин.
Луї Пастер — вчений, що встановив роль дріжджів у спиртному бродінні
У 1680 році голландський натураліст Антон ван Левенгук вперше побачив дріжджі в оптичний мікроскоп, проте не розпізнав у них через відсутність руху живі організми[7]. І лише у 1857 році французький мікробіолог Луї Пастер у роботі «Mémoire sur la fermentation alcoholique» довів, що спиртове бродіння — не просто хімічна реакція, як вважалося раніше, а біологічний процес, що проводиться дріжджами[8][9].
У 1881 році Еміль Хрістіан Хансен виділив чисту культуру дріжджів, а у 1883 році вперше використав її для отримання пива замість нестабільних заквасок[6]. У кінці 19 століття при його участі створюється перша класифікація дріжджів, на початку 20 століття з’являються визначники і колекції дріжджових культур. У другій половині століття наука про дріжджі (зимологія) крім практичних питань починає приділяти увагу екології дріжджів у природі, клітинній біології,генетиці.
До середини 20 століття вчені спостерігали тільки статевий цикл аскоміцетних дріжджів і розглядали їх усіх як відособлену таксономічну групу сумчастих грибів (аскоміцетів). Японському мікологу Ісао Банно у 1969 році вдалося індукувати статевий цикл розмноження Rhodotorula glutinis, який є базидіоміцетом. Сучасні молекулярні дослідження показали, що дріжджі (одноклітинні форми) сформувалися незалежно серед аскоміцетних і базидіоміцетних грибів і є не єдиним таксоном, а морфологічною формою.
24 квітня 1996 року було оголошено, що Saccharomyces cerevisiae став першим еукаріотичним організмом, чий геном (12 млн. пар основ) був повністю секвенований[10]. Секвенування, в якому брали участь більше 100 лабораторій, зайняло 7 років[11]. Наступним дріжджовим організмом і шостим еукаріотом з повністю розшифрованим геномом у 2002 році став Schizosaccharomyces pombe[12] з 13,8 млн. пар основ.
Чайний гриб
Чайний гриб у банці
Чайний гриб є симбіотом кількох видів дріжджів та бактерій, що росте у солодкій рідині (зазвичай чай або сік), та зброджує її з отриманням кисло-солодкого напою, «чайного квасу». Вперше він згадується у китайських рукописах приблизно 250 року до н. е. Його використання у Російській імперії, зокрема в Україні, почалося у 1900-ті роки.
Чайний гриб є асоціацією дріжджів і оцтовокислих бактерій. Найчастіше спостерігаються асоціації дріжджів Brettanomyces bruxellensis, Candida stellata,Schizosaccharomyces pombe, Torulaspora delbrueckii, Zygosaccharomyces bailii та деяких інших, з рядом видів бактерій родини Acetobacteraceae.
Застосування у медицині
· Висушені пивні дріжджі використовують для виробництва ліків і біологічно активних добавок.
· Тривалий час випускався препарат Гефефітін, як загальнозміцнюючий лікарський засіб.
· Рідкі пивні дріжджі традиційно прописувалися ослабленим, особам з алергічними захворюваннями і т. д.
· Існує ряд препаратів на основі Saccharomyces boulardii, що підтримують і поновлюють флору шлунково-кишкового тракту (пробіотики). Доказано, що S. boulardii знімає симптопи гострої діареї у дітей, знижує ризик виникнення різних видів діареї у дорослих, запобігає реінфекції Clostridium difficile знижує частоту скорочень мускулатури кишечника у хворих на синдром подразненого кишечника.
.
Щоб волосся було здоровим потрібні і косметичні засоби, та збалансоване харчування, і забезпечення організму всім комплексом вітамінів і мікроелементів.
Крім того, не зайвим буде і відмова від шкідливих звичок, адже вони незмінно позначаються і на стані шкіри, і на стані волосся. У сучасних умовах забезпечити волоссю правильний догляд досить складно.
Тому компенсувати цей недолік в домашніх умовах часто доводиться за допомогою різних масок і компресів, приготовлених самостійно.
Одним з коштовних продуктів такого «жанру», з точки зору косметологічної практики, є пивні дріжджі . Вони багаті на вміст білка, які є будівельним матеріалом для волосся, і вітамінами групи В.
До слова сказати, при недостатньому надходженні в організм вітаміну В, волосся починає тьмяніти, стають ламкими, що приводить до їх випадання.
Вітаміни і амінокислоти, що містяться в дріжджах, засвоюються організмом, тим самим зміцнюючи волосся, і повертаючи їм життєву силу.
Пивні дріжджі для волосся можна застосовувати як для профілактики і загального оздоровлення, так і для лікування і відновлення пошкоджених і ламкого волосся.Застосовують пивні дріжджі і при наявності шкірних захворювань в області голови ( лупа , алергічні реакції, роздратована шкіра).
Пивні дріжджі – це, по суті справи, гриби, правда не лісові, запашні та смачні, а одноклітинні. Дріжджі використовуються людством ще задовго до нового літочислення. Розкопки і дослідження показують, що пиво із застосуванням дріжджів варили ще стародавні єгиптяни. та й взагалі, одноклітинні гриби – найдавніші мікроорганізми на нашій планеті. І може бути саме завдяки наявності в них стількох корисних речовин, вони змогли вижити мільйони років.
В даний час пивні дріжджі – це не тільки пиво і випічка, які без дріжджів просто не можуть існувати. Це ще й косметичні та лікарські засоби. Дріжджі багаті вітамінами.Вони включають в себе всі вітаміни групи В, вітамін Е, провітамін D2. Пивні дріжджі змушують наш організм правильно виробляти гормони і функціонувати залози внутрішньої секреції. Застосування пивних дріжджіву вигляді БАДів змушує печінку працювати активніше і правильніше, що в свою чергу відбивається на обміні речовин. Тому те, що дріжджі по своїй суті калорійніший багатьох продуктів, не відбивається на фігурі. Навпаки, дріжджі унікально регулюють вагу людини: повні непомітно для себе худнуть, а худі – поправляються.
Наявність в дріжджах багатьох вітамінів і мікроелементів зробили їх незамінними помічниками в красі. Волосся, нігті, шкіра стають такими, якими вони повинні бути від природи – красивими, здоровими, сильними. Вирішуються проблеми вугрів і багатьох висипань, пов’язаних з порушенням обміну речовин в організмі і неправильним функціонуванням сальних, потових залоз.
А ще брати дріжджі необхідно для нормалізації своєї нервової системи. Стреси, психологічні навантаження, стану депресії згубно відбиваються на всьому організмі. А дріжджі, з їх вітамінами і мікроелементами, стають стимулом для організму до опору і відновлення всіх своїх функцій.
Склад пивних дріжджів У природі дріжджі поширені широко. Білок, що міститься в них, відрізняється високою засвоюваністю. Величезну цінність йому надають незамінні амінокислоти, які майже в повному складі містяться в дріжджовому білку. З інших цінних харчових речовин в пивних дріжджах містяться:.
– Вуглеводи;.
– Чотирнадцять вітамінів: всі вітаміни групи В (холін, тіамін, піридоксин, пантотенова кислота і фолієва кислота) і вітаміни Е, РР, Н, провітамін D та інші;.
– Незамінні жирні кислоти;.
– Ферменти ?-фруктофуранозидази, глюкозидази, пептідаза, протеиназа;.
– Велика кількість мінеральних речовин: кальцій, магній, марганець, цинк, залізо, фосфор, селен та інші.
Користь пивних дріжджів Саме завдяки великій кількості цінних харчових речовин пивні дріжджі широко застосовуються в медичній практиці як ефективний засіб, що сприяє опірності організму інфекції і підвищення його тонусу і загального самопочуття, підвищення працездатності, зміцненню імунітету і стійкості до перевтоми і стресу.
Пивні дріжджі покращують засвоєння їжі, покращують моторику, секрецію підшлункової залози, підвищують апетит, сприяють виведенню з організму токсичних речовин.
Дуже корисно приймати пивні дріжджі для поліпшення стану волосся – волосся починає рости швидше і зміцнюються.
Показання до застосування пивних дріжджів:.
– Профілактика В-гіповітамінозу;.
– Неповноцінне та незбалансоване харчування;.
– Захворювання шлунково-кишкового тракту;.
– Порушення вітамінно-мінерального і білково-вуглеводного обміну;.
– Великі фізичні та психічні навантаження;.
– Куріння або артеріальна гіпертензія (для профілактики розвитку серцево-судинних захворювань);.
– Анемія;.
– Невралгія;.
– Вплив радіації і небезпечних хімічних речовин;.
– Цукровий діабет;.
– Алкоголізм;.
– Фурункульоз, вугрі, дерматоз, екзема, псоріаз;.
– Ожиріння;.
– Для поліпшення стану шкіри, нігтів і волосся.
КЛАС ЗИГОМІЦЕТИ
Ріжки пурпурові (лат. Claviceps purpurea) -паразитний гриб класу сумчастих, що пошкоджує зав’язь понад 100 культурних і дикорослих злаків.Паразитують здебільшого на житі.
Гриб має пурпурове забарвлення, розміщується в колосках замість зерен, і нагадує формою зуб або ріг. При розломі ріжок всередині білий.
Пурпурові ріжки містять алкалоїди (ерготамін, ерготоксин, ергометрин, ергостерин), гістамін, тирамін, бетаїн та інші речовини.
Народні назви цього гриба включають: бабка, баб’ячий зуб, воронячі кігті, головня, житниця, житні ріжки, маткові ріжки, омилок, ріжок-у-житі, спір, спориння, шалениця.
Отруєння грибом]
Алкалоїди маткових ріжок мають психотропну, нейротоксичну дію, зумовлену збуджувальним, а потім пригнічувальним ефектом на центральну нервову систему, зокрема на альфа-адренорецептори з вираженим судинорозширювальним ефектом, що супроводиться зниженням артеріального тиску.
Симптоми отруєння: залежать від клінічної форми, яка проявляється у вигляді гангрени (гангренозна форма) або судом (конвульсивна форма).
У тварин, які поїдають злаки з цими ріжками, з’являється омертвіння вух, хвоста і ніг.
Аскоміцет — ріжки:
1 — колос жита з ріжками (склероції);
2 — пророслий склероцій з плодовими тілами;
3 — поздовжній розріз голівки (строма) плодового тіла;
4 — одна із заглибин в голівці з сумками;
5 — сумка з вісьмома нитковидними спорами;
6 — краплі медяної роси на квітучому колосі;
7 — розвиток конідіоспор.
Мукор (біла цвіль або головчата плісень).
З’являється на харчових продуктах, на гною у вигляді білого нальоту, який через певний час чорніє. Гриб утворює розгалужений міцелій, що складається з однієї клітини. Від якої відособлюється плодове тіло з спорангієм у вигляді головки, в якій розвиваються тисячі спор темного кольору. За умов нестачі поживних речовин відбувається статеве розмноження: на кінцях утворюються гамети, які зливаються, проростають утворюючи зародковий спорангій. Деякі (мукорові дріжджі) розмножуються брунькуванням.