ЧИСЛІВНИК. КІЛЬКІСНІ ЧИСЛІВНИКИ. ПОРЯДКОВІ ЧИСЛІВНИКИ.

ЧИСЛІВНИК. nКІЛЬКІСНІ ЧИСЛІВНИКИ. ПОРЯДКОВІ ЧИСЛІВНИКИ.

ЗАПИТАННЯ «КОТРА ГОДИНА?»

 

Числівник – це частина мови, що означає кількість предметів (один, два) або їх nпорядок при лічбі (сьомий, десятий).

 

За значенням nі граматичними ознаками числівники поділяються на два розряди: кількісні й nпорядкові.

 

Кількісними nє числівники, що означають абстрактно – математичне число або кількість nпредметів і відповідають на питання скільки? : два, nтри, десять, тридцять чотири, п’ятеро, одна друга тощо.

 

Кількісні nчислівники поділяються на кілька груп: власне nкількісні, кількісно-дробові, кількісно-збірні та неозначено кількісні.

 

Власне nкількісні числівники називають точно окреслену кількість у цілих одиницях: nп’ять гектарів, двадцять зошитів, двісті п’ятдесят nднів.

 

Кількісно-збірні n(або просто збірні) позначають певну кількість як неподільну, нечленовану nсукупність предметів. До збірних належать числівники від двоє до двадцятеро і nтридцятеро, а також обидва, обоє, обидві.

 

Збірні nчислівники обмежено сполучаються з іншими словами, зокрема вони nвживаються з:

* множинними nіменниками: четверо воріт, п’ятеро саней, двоє ножиць;

* іменниками nчоловічого і спільного роду на позначення істот: троє друзів, тридцятеро nкозаків, двоє пасажирів, п’ятеро сиріт.

* іменниками nсереднього роду – назвами неістот: двоє дверей, четверо вікон;

* іменниками nсереднього роду – назвами малих за віком nістот: четверо лошат, цуценят, качат.

 

Кількісно-дробові n(чи просто дробові) числівники називають точно фіксовану кількість частин від nцілою: три п’ятих, дві третіх. Кожен дробовий числівник складається із nкількісного числівника (у чисельнику) і порядкового (у nзнаменнику). Дробові числівники можуть поєднуватися із власне кількісними, що nпозначають число цілих одиниць: одна ціла три п’ятих, шість цілих одна третя. nДо дробових зараховують також числівник півтора, nпівтори, півтораста.

 

Неозначено-кількісні nчислівники вказують на невизначену, нефіксовану кількість: багато (небагато), nмало (немало), чимало, кілька, декілька, кількадесят, кільканадцять, кількасот, nстільки, скільки.

 

Неозначені nчислівники мало, чимало, багато співзвучні із прислівниками, а числівники стільки, скільки – із займенниками. їх належність до тієї чи nіншої частини мови визначається на основі контексту: Я багато читаю n(прислівник); Багато прилетіло птахів (числівник).

 

Порядкові nчислівники означають порядок предметів під час nпідрахунку і відповідають на питання котрий? : восьмий, шістдесят сьомий, дві nтисячі шостий.

 

Поєднуючись nз іменниками, порядкові числівники узгоджуються з ними у nроді, числі й відмінку.

Порядкові nчислівники

 

Порядкові nчислівники утворюються без суфіксів від основ nвідповідних кількісних числівників за допомогою прикметникового закінчення -ий, n-а, -е. Тільки порядкові числівники перший, -а, -е і другий, -а, -е мають інші nоснови, ніж відповідні їм кількісні числівники один, два.

 

Порядкові nчислівники від п’ятого по дев’яностий (за винятком числівника сороковий) nутворюються від основ відповідних кількісних числівників через додавання nприкметникового закінчення -ий, -а, -е.

 

Порядкові nчислівники, як і прикметники, пов’язуються з означальними іменниками і завжди nузгоджуються з ними в роді, числі й відмінку.

 

Відмінюються nпорядкові числівники, як прикметники твердої групи, крім nпорядкового числівника третій, -я, -є, який відмінюється, як прикметник м’якої nгрупи.

 

Числівники

 

 

Кількісні nчислівники

 

1 – nодин 

2 – два

3 – три

4 – чотири 

5 – п’ять 

6 – шість 

7 – сім

8 – вісім

9 – дев’ять n

10 – десять

11 – одинадцять

12 – дванадцять

13 – тринадцять

14 – чотирнадцять

15 – п’ятнадцять

16 – шістнадцять

17 – сімнадцять

18 – вісімнадцять

19 – дев’ятнадцять

20 – двадцять 

30 – тридцять

31 – тридцять один

32 – тридцять два

40 – сорок

41 – сорок один

42 – сорок два

50 – п’ятдесят

60 –шістдесят

70 – сімдесят

80 – вісімдесят

90 – дев’яносто n

100 – сто

101 – сто один

102 – сто два

200 – двісті n

201 – двісті nодин

232 – двісті nтридцять два

500 – п’ятсот

1000 – тисяча

2 000 – дві тисячі

1 000 00 – один мільйон

0 – нуль

 

Зверніть nувагу!

 

 

Порядкові числівники

 

1 – перший, -а, -е

2 – другий, -а, -е

3 – третій, -я, -є

4 – nчетвертий, -а, -е

5 – п’ятий, -а, -е

6 – шостий, -а, -е

7 – сьомий, -а, -е

8 – восьмий, n-а, -е

9 – nдев’ятий, -а, -е

10 – nдесятий, -а, -е

11 – nодинадцятий, -а, -е

12 – nдванадцятий, -а, -е

13 – nтринадцятий, -а, -е

14 – nчотирнадцятий, -а, -е

15 – nп’ятнадцятий, -а, -е

16 – nшістнадцятий, -а, -е

17 – сімнадцятий, n-а, -е

18 – nвісімнадцятий, -а, -е

19 – nдев’ятнадцятий, -а, -е

20 – nдвадцятий, -а, -е

21 – nдвадцять перший, -а, -е

22 – nдвадцять другий, -а, -е

23 – nдвадцять третій, -а, -е

24 – nдвадцять четвертий, -а, -е

25 – nдвадцять п’ятий, -а, -е

26 – nдвадцять шостий, -а, -е

27 – nдвадцять сьомий, -а, -е

28 – nдвадцять восьмий, -а, -е

29 – nдвадцять дев’ятий, -а, -е

30 – nтридцятий, -а, -е

31 – nтридцять перший, -а, -е .

 

Зверніть nувагу!

 

 

Завдання 1. nПрочитайте

0, 14, 7, 18, 6, 19, 1, 2, 11, 5, n16, 8, 13, 4, 3, 9, 10, 20, 17, 30, 28, 31, 27, 29.

 

Завдання 2. nПорахуйте та запишіть

Зразок:

1+3=4 (один nплюс три буде чотири).

 

6 + 9 =___________

15 – 7 =__________

18 – 6 =__________

3 + 9 =___________

10 – 2 =__________

11 – 5 =_________

17 + 6=__________

21 + 7=__________

3 + 18=__________

304 + 22=________

1208 – 1105=______

196 – 37=_________

56 + 69=__________

149 – 125=________

120 + 387=________

 

Завдання 3. nСкажіть, як закінчився матч?

Зразок:

«Дніпро» – n«Шахтар» 2:4 – Матч «Дніпро» – «Шахтар» закінчився з рахунком два – чотири.

 

Результати матчів 7-го туру:                 

Результати матчів 12-го туру:      

«Дніпро» – «Таврія» 1:3

«Челсі» – «Манчестер» 4:2

«Динамо» – «Металіст» n5:0

«Ліверпуль» – «Реал» 6:7

«Арсенал» – «Ліон» 3:0

«Барселона» – «Шериф» 2:1

 

Завдання 4. nЗапишіть номер свого мобільного телефону літерами /

Зразок:

0962145 837 n– нуль, дев’ять, шість, два, один, чотири, п’ять, nвісім, три, сім.

 

Завдання 5. Запишіть nкод м. Тернополя (0352), України (380) та своєї країни літерами

 

Завдання 6. nЗапишіть номер свого будинку (гуртожитку) та квартири (кімнати) літерами

Зразок:

Вулиця Живова, n3 (три), гуртожиток № 2 (номер два), nкімната № 48 (номер сорок вісім).

 

Завдання 7. nОзвучте числа за зразком

 

1– nодин, 10, 9, 4, 3, 6, 2, 11, 15, 40, 32, 50, 5, 8, 12, 7, 2, 71, 44, 85, 24.

 

Завдання 8. nУтворіть від кількісних числівників порядкові числівники, використовуючи родові nзакінчення, подані в дужках

 

1(-ий) − перший, 10(-а), 9(е), n4(-ий), 3(-а), 6(-ий), 2(-е), 11(-а), 15(-е), 40(-ий), 32(-а), 50(-е), 5(-а), n8(-е), 12(-ий), 7(-е), 2(-а), 71(-ий), 44(-е).

 

*Завдання 9. nПрочитайте вірш та запам’ятайте цифри

 

Вірш про цифри

 

Буква О і цифра нуль –

Рідні дві nсестриці.

Щоб позначить звук, число –

Кожна знадобиться.

 

Ось один, чи одиниця,

І тонка, й пряма, як спиця.

 

А оце ось цифра два,

В неї кругла nголова,

Довгий хвіст, зігнута шийка –

Отака, як бачиш, двійка.

 

Перші цифри – дві сестри.

Ось і третя цифра 3.

Трійку, третій nіз значків,

Складено із двох гачків.

 

Цифру цю зовуть чотири.

Вас вона вітає щиро,

Мов козачка, жартівливо

Випинає лікоть вліво.

 

Потім вийшла nпогулять

На папері цифра 5.

Руку вправо простягнула,

Ніжку бубликом зігнула.

 

Цифра 6 немов замок:

Знизу – круг, вгорі – гачок.

 

Цифра 7, як кочерга,

В неї, бач, nодна, нога.

 

В цифри 8 – два кільця

Без початку, nбез кінця.

 

Цифра 9, чи дев’ятка, –

Наче в цирку акробатка:

Сторчака як перевернеться,

Зразу шісткою обернеться.

 

Кругла, наче буква О,

Цифра нуль, або ніщо.

Як стоїть він сам-самісінький,

То й не значить нічогісінько!

Та як одиницю поруч

Ми поставимо ліворуч,

То зі двох значків у нас

Число десять стане враз.

 

(С. Маршак, nА. Тютюнников)

 

 

Вчимося говорити nціни українською мовою. Узгодження числівників  n

 

 

Одна гривня

Я купив сік nза одну гривню (слово «купив» вимагає знахідного відмінка – the word «to buy» requires the Accusative case);

дві, три, чотири гривні, п’ять, nшість, сім, вісім, дев’ять, десять, одинадцять, дванадцять, дев’яносто, сто, nдвісті гривень:

 

·                   nПіца коштує шість (6) гривень, а сік коштує дві (2) гривні й 50 (п’ятдесят) копійок;

·                   nМій друг заплатив за телефон 100 (сто) гривень;

·                   nКвиток до nКиєва коштує 90 (дев’яносто) гривень.

 

Завдання 10. Прочитайте, зверніть увагу на закінчення

 

1) десять гривень, сім гривень, сімдесят nсім гривень, двадцять вісім гривень, сорок дев’ять гривень, nвісімдесят гривень.

2) п’ятнадцять копійок, тридцять nшість копійок, вісім копійок, тринадцять копійок.

3) сто п’ять nдоларів, шість доларів, десять доларів, тисяча доларів, вісімдесят доларів, nмільйон доларів, тридцять сім євро, п’ять євро.

 

Завдання 11. nУтворіть словосполучення

Зразок:

2 (долар) – два nдолари

 

1. 100 (гривня);

2. 224 (євро) n;

3. 69 (долар) ;

4. 24 (гривня) ;

5. 198 (євро) n;

6. 75 (долар) ;

7. 12 (гривня) ;

8. 5018 (долар) ;

9. 356 (євро) n;

10. 54 (копійка).

 

Завдання 12. nСкажіть, скільки гривень яка валюта коштує

 

 

Зразок:

·                   n1 австралійський nдолар коштує сім гривень 71 копійку, а 100 австралійських доларів коштують 771 (сімсот сімдесят одну) гривню;

·                   n1 норвезька крона коштує 1 гривню й тридцять копійок, nа 100 коштують 130 (сто тридцять) гривень.

 

Завдання 13. nДайте відповіді на запитання: Скільки коштує?

 

 

Завдання 14. nУтворіть діалоги

Зразок:

Підручник – 40 гривень

– Скільки коштує nпідручник?

– Підручник коштує 40 (сорок) гривень.

 

Газета – 5 грн. 30 коп.

квиток на потяг – 1000 грн.

принтер – 568 грн.

номер у готелі – 570 грн.

квіти – 83 грн.

комп’ютер – 3900 грн.

сік – 10 грн. 25 коп.

морозиво – 4 грн.20 коп.

кава – 5 грн.

цукерки – 12 грн. 30 коп.

ручка – 4 грн. 20 коп.

футболка – 45 грн.

годинник – 256 грн.

1 кілограм картоплі – 3 грн. 80 коп. n

пакет сметани – 6 грн. 30 коп.

олія – 6 грн. 95 коп.

торт – 46 грн. 50 коп.

таблетки від головного болю – 5 грн. n85 коп.

мікстура від nкашлю – 24 грн.

термометр – 15 грн.

 

Години

 

1. Щоб вказати час, в українській мові ми nвикористовуємо порядковий числівник жіночого роду + nслово «година» в жіночому роді

Котра зараз година?

Зараз друга n(година) (14.00)

Зараз перша n(година) (13.00)

 

2. Для того, щоб nсказати, о котрій годині відбудеться якась подія, ми використовуємо: о/об + порядковий числівник жіночого nроду в місцевому відмінку

о 12.00 – о nдванадцятій (годині) о 17.00 – о п’ятій (годині)

об 11.00 – об одинадцятій (годині) ).

 

Зверніть увагу!

Прийменник «o» вживається з порядковим числівником із початковим приголосним звуком («o третій nгодині»), а «об» – із порядковим числівником із початковим nголосним («об одинадцятій годині») n

 

3. Щоб сказати годину з хвилинами (з 12.01 до 12.29), ми використовуємо: кількість хвилин + по + порядковий числівник жіночого роду у Місцевому відмінку 

10.05 – п’ять (хвилин) по десятій (годині)

11.15 – п’ятнадцять (хвилин) по одинадцятій  (годині)

12.10 – десять по nдванадцятій

13.20 – двадцять по nпершій

14.25 – двадцять п’ять n(хвилин) по другій

 

4. Щоб зазначити годину і 30 (тридцять), хвилин ми вживаємо: половина, пів nна + порядковий числівник в Родовому чи Знахідному відмінках

11.30 – половина nпершої, пів на nдванадцяту

13.30 – пів другої, пів на другу

 

5. Щоб сказати годину з хвилинами (з 12.31 до 12.59), ми використовуємо: «за» +  кількість хвилин + порядковий числівник жіночого роду у Називному відмінку

12.35 – за двадцять nп’ять перша n

18.40 – за двадцять nсьома

13.55 – за п’ять дванадцята

 

Частини доби

 

ранок /                                             від n04.00 до 8.00

день /                                               від n09.00 до 17.00

полудень /                                       12.00

вечір n/                                              від n18.00 до 23.00

північ /                                             24.00

ніч n/                                                 від n01.00 до 03.00

 

Зверніть увагу!

 

 

 

                           

Зразок:

Зараз третя година дня /

Зараз п’ятнадцята година /

                  

 

 

Завдання 15. nСкажіть, котра година, використовуючи слова «ранку», «дня», «вечора», «ночі», «північ», «полудень»

 

Зразок: 14.00 – зараз друга година дня; зараз чотирнадцята nгодина.

 

1) 14.00, 2) n08.00, 3) 10.00, 4) 16.00, 5) 11.00, 6) 13.00, 7) 22.00, 8) 23.00, 9) 12.00, 10) n24.00, 11) 20.00, 12) 03.00, 13) 01.00, 14) 04.00, 15) 05.00, 16) 06.00, 17) n17.00, 18) 08.00, 19) 09.00, 20) 15.00.

 

Завдання 16. nДайте відповідь на запитання «Котра зараз година?»

 

Зразок:

15.10 – nзараз десять хвилин по nтретій дня n/ зараз десять хвилин по п’ятнадцятій.

 

1.13.05;

2.14.10;

3.15.15;

4.16.20;

5.17.25;

6.18.30;

7.19.35;

8.20.40;

9.21.45;

10.22.55.

 

 

Завдання 18. Дайте відповіді на запитання

Зразок:

Котра зараз nгодина? (12:45)

Зараз за nп’ятнадцять (хвилин) перша (година).

 

1. Коли Ви були у бібліотеці? n(12:30)

2. Скільки тобі років? (18)

3. Скільки коштує квиток до Одеси? (120 гривень)

4.Скільки годин тривала зустріч? (2 години і 45 nхвилин)

5. Скільки Ви вчитеся на підготовчому nфакультеті? (5 місяців)

6. Скільки Ви живете у Києві? (1,5 роки)

7. Скільки років ви будете навчатися у медичному університеті? n(6 років)

8. О котрій годині Ви прокидаєтесь? (07: 20)

9. Коли Ви виходите з дому? (08: 30)

10. О котрій годині у Вас починаються заняття? (09: n00)

11. О котрій годині у Вас завершуються заняття? (14: n45)

12. Коли Ви обідаєте? (15: 35)

13. Коли Ви лягаєте спати? (22.30)

14. Скільки годин Ви гуляєте nв парку? (2)

 

 

Завдання 19. nЗнайдіть числівники у поданих реченнях

 

Зразок: Професія лікаря  – це одна з найдавніших і nнайважливіших професій.

Одна – nчислівник.

 

1.    Мені nдев’ятнадцять років, а моїй сестрі – двадцять один.

2.    Виділяють nчотири типи тканини.

3.    Вчора на nринку я купив три зошити, п’ять ручок й одну книжку з nхімії.

4.    У мене в nгрупі є десять студентів: двоє – з Польщі, троє – з Нігерії, четверо – з Іраку, nодин – з Туреччини.

5.    Мій друг nживе в гуртожитку № 3 на шостому поверсі.

6.    Про nіснування чотирьох груп крові вчені з’ясували більше ста років nтому.

7.    Алі був nдругим студентом, котрий отримав найвищий бал із української мови.

8.    Мій друг Емануель nлюбить каву з трьома ложками цукру, а чай – із двома ложками цукру.

9.    В організмі nлюдини є два кола кровообігу: велике та мале.

10.                      nУкраїна, nодна з найбільших європейських країн, має двадцять nчотири області та одну автономну республіку Крим.

11.                      nУпродовж nпершого семестру ми будемо вивчати сім предметів та здавати п’ять nекзаменів.

12.                      nВлітку я проведу вдома два місяці, а nна третій місяць поїду в турне країнами Європи.

13.                      n Лікарські засоби за формою поділяються на дві nгрупи: природні та штучні.

 

 

Завдання 20. Прочитайте діалоги, випишіть числівники. nВід знайдених кількісних числівників утворіть порядкові

Зразок:

Один – nперший.

 

а)

– Скажіть, будь ласка, скільки nкоштує телефонна картка для мобільного оператора «Лайф»?

– Ціна nкартки на сорок хвилин – двадцять п’ять гривень.

– А чи є у вас картка на вісімдесят хвилин?

– Так, є. nЇї вартість – п’ятдесят три гривні.

– Спасибі.

 

б)

– Привіт, Юро! Що ти робиш?

– Привіт, Антоне, я зараз читаю підручник з анатомії. Прочитав уже десять  сторінок. А ти?

– А я пишу конспект із хімії, nдописую п’яту сторінку. Ти ще довго будеш читати?

– Ні, ще сорок хвилин.

 

в)

– Чия це родина?

– Це моя родина.

– А скільки у тебе сестер і братів?

– У мене nтри сестри і два брати. А у тебе є брат чи сестра?

– Так, у nмене є один молодший брат. Його звати Райзак, йому десять років і він ходить у п’ятий клас.

– А моєму молодшому братові сім nроків. Цього року він піде до першого класу.

 

*21. nВиправте помилки

Зразок:

Я купив пакет nрису за десятий гривня – Я купив пакет рису за десять гривень.

 

1. Телефонна картка коштує nсорок  гривня.

2. Друзі подарували мені два ручки і nодне торт.

3. Сіріл nкупив годинник за тридцятий гривня.

4. Моніка була nу театрі о третя година дня.

5. Я купив нові зимові чоботи на двісті вісімдесят гривня.

6. Він перша прочитав текст.

7. Екзамен завершився о перша година дня.

8. У мене є nодин сестра і одне брат.

9. Роза вчора була nв басейні о п’ята година.

10. Я прочитав вже другу підручник із фізіології.

11. У мене nп’ятий заняття з анатомії.

 

Завдання 22. nДайте відповіді на запитання

Зразок:

– Джасінта була в університеті о другій годині?

– Ні, о першій.

 

1. Оля прийшла на роботу о першій? (дев’ята)

2. Батько прийшов додому о п’ятій? n(шоста)

3. Мама обідала о четвертій? n(третя)

4. Він був вдома о сьомій? (восьма)

5. Сестра прийшла о другій nгодині дня? (дванадцята)

6. Друзі були в клубі о двадцять першій годині? (двадцята)

7. Фільм почався о дев’ятнадцятій? (вісімнадцятій)

8. Лекції закінчуються о nдругій годині дня? (третя)

9. Футбольний матч розпочався о першій годині дня? n(друга)

10. Ти спав до сьомої години ранку? (восьма)

 

Завдання 23. Прочитайте текст про відомого лікаря. nЗнайдіть у ньому числівники

 

Першим лікарем, nпраці якого збереглись і донині, був Гіппократ. Він народився на грецькому nострові Кос у 460 році до н. е. В його родині з покоління в покоління займалися зціленням. Двадцятирічним юнаком nГіппократ уже прославився як чудовий лікар. Саме в цьому віці він був nпосвячений у жерці, без чого в ті часи не можна було практикувати з медицини.

Багато років молодий лікар nудосконалював свої знання в Єгипті, потім створив на рідному nострові медичну школу, та згодом його викликали до Афін – рятувати місто від nепідемії. Там, в столиці, він і залишився надовго.

Гіппократ лікував пацієнтів цілющими nтравами, яких знав понад двісті, був прибічником nводних процедур, масажу, занять гімнастикою. Він закликав лікарів: «Не зашкодь хворому!». Цей принцип є провідним nі в сучасній медицині.

(З журналу)

 

Завдання 24. Дайте відповіді на запитання до тексту / Answer the questions to the text.

 

1. Де народився Гіппократ?

2. Коли народився Гіппократ?

3. У якому віці прославився Гіппократ?

4. Коли Гіппократ був посвячений у жерці?

5. Де молодий лікар удосконалював свої знання?

6. Яку місто Гіппократ рятував від епідемії?

7. Де Гіппократ створив медичну школу?

 

Завдання 25. Прочитайте текст та знайдіть у ньому числівники n

 

Моя родина

 

Мене звуть Ахмед. Я приїхав із nСирії. Там живе моя родина.

Ось фото моєї сім’ї. Це моя мама, її nзвуть Саміра, їй сорок шість років. Це мій батько. nЙого звуть Хасан, йому сорок вісім років. А це мій nбрат Алаа. Йому двадцять три роки. Він працює вчителем біології у школі вже nп’ять років. А це моя молодша сестра. Її звати Хадж. Їй вісім років. Вона школярка і навчається у nдругому класі. Моїм бабусі і дідусеві сімдесят років.

У нас є гарний і великий nбудинок, який має три поверхи. Мої батьки і бабуся з дідусем nживуть на першому поверсі. На другому живемо ми. У нашому будинку сім кімнат. Біля будинку є сад, де nростуть фруктові дерева та квіти. Кожної суботи моя сім’я nзбирається на відпочинок у сад.

 

 

Завдання 26. nДайте відповіді на запитання до тексу

 

1.    Скільки nроків Камарі?

2.    Скільки nроків Самірі?

3.    Скільки nроків Алаа?

4.    Скільки nроків Алаа працює у школі?

5.    Скільки nроків молодшій сестрі Ахмеда?

6.    У якому nкласі навчається молодша сестра?

7.    Скільки nроків бабусі?

8.    Скільки nроків дідусеві?

9.    Скільки nповерхів і скільки кімнат має будинок?

10.                      n На котрому поверсі живуть батьки?

11.                      n На котрому поверсі живе Алаа?

12.                      n На котрому поверсі живуть дідусь і бабуся?

 

*Завдання n27. Прочитайте речення. Побудуйте текст із поданих речень

 

Мій вихідний nдень

 

1.    Я nпрокидаюся  о 7 годині ранку.

2.    Спочатку 10 nхвилин я роблю зарядку.

3.    О 9:30 я nснідаю.

4.    Сьогодні я nпрокидаюсь пізніше, о 9 годині ранку.

5.    О 9:20 я nвмиваюсь, чищу зуби та одягаюсь.

6.    На сніданок nя п’ю одну чашку чаю із двома ложками цукру та одним тістечком.

7.    Сьогодні nсубота і у мене вихідний день.

8.    З 12 години nдо 3 години дня я готуюсь до занять, читаю книги, пишу конспекти.

9.    Я лягаю nспати об 11 годині вечора.

10.                      n Я йду із двома друзями гуляти в парк о 15:30

11.                      nО 10 годині nвечора я спілкуюсь із батьками у «Skype».

12.                      n На перше я їм борщ, а на друге – рис, інколи nодну піцу.

13.                      n Ми гуляємо із друзями nдві години.

14.                      n О шостій годині вечора я знову читаю книги та nготуюсь до занять

 

Завдання 28. nЗнайдіть числівники у тексті nта запишіть їх у дві колонки: 1) кількісні, 2) порядкові

 

*Завдання n29. За зразком напишіть текст про свій вихідний день  

 

Завдання 30. nПрочитайте тексти. Випишіть числівники.

 

НАТАЛЯ nЗАБІЛА

 

(1903-1985)

 

 

Є письменники, що цілком віддали nсвоє життя дитячій літературі — дуже важкій, іноді малопомітній, літературній nроботі. Серед них, ніби айсберг, височить постать чудової поетеси Наталі nЛьвівни Забіли, чиє життя покладено на олтар служіння Дитячій Музі.

Народилася письменниця 5 березня n1903 року в місті Петербурзі у дворянській родині з nвеликими мистецькими традиціями. Старовинний козацько-старшинський рід Забіл був багатим на яскраві постаті. Його засновник nПетро Забіла (1580-1689) славний не тільки рідкісним (особливо на ті часи) nдовгим віком, а й багатьма справами: як борзнянський полковник у часи Богдана nХмельницького, як генеральний суддя в адміністрації Івана Брюховецького, nнарешті як 105-річний генеральний обозний. Рідний дід nНаталі — Пармен Забіла (1830—1917) — прославився як скульптор, академік Петербурзької nакадемії мистецтв, автор відомих творів: бюстів Т. Шевченка, М. Гоголя, nпам’ятника О. Герцену в Ніцці. Парменів дядько Віктор Забіла (1808-1869) був nвідомим українським поетом-романтиком, другом Тараса Шевченка, автором nпопулярних пісень «Не щебечи, соловейку», «Гуде вітер вельми nв полі». А Надія Забіла (1868-1913) — це не nпросто Наталчина тітка та дружина видатного художника Михайла Врубеля n(1856-1910), а й відома російська співачка з чудовим лірико-колоратурним nсопрано. Саме її ми бачимо на знаменитій врубелівській nкартині «Царівна-лебідь» (1900 р.).

Батьки Наталі вчилися в художньому nучилищі Штігліца. Отже, дівчинка зростала в атмосфері nзахоплення художнім словом, музикою, живописом, і це, певна річ, nвплинуло на її розвиток, художні смаки. Вона багато читала, зокрема, твори Т. nШевченка, і вже в дитинстві пробувала писати вірші, казки, оповідання. Писала, nяк пізніше зазначить Наталя Львівна, «сама для себе, nне надаючи серйозного значення цій справі і аж ніяк не гадаючи робити з цього nсвою основну професію».

1917 року сім’я nпереїжджає в Україну й оселяється в невеличкому селищі Люботин Харківської nобласті. Батько залишився в Петербурзі, тому старшим дітям довелося працювати, nщоб якось вижити. Наталя закінчує прискорений курс гімназії, працює на різних посадах, кілька років вчителює в селі Старий Люботин nпід Харковом. Роки вчителювання багато дали майбутній письменниці — вона nдістала чимало безпосередніх вражень про учнівське життя, навчилася бачити в кожному малюкові особистість. У 1925 році Наталя Забіла nзакінчила історичне відділення Харківського інституту народної освіти. Ще в nстудентські роки Наталя пише твори для дітей, прозу та поезію. У 1924 році у nкам’янець-подільській газеті «Червоний кордон» був надрукований перший вірш nНаталі, який мав назву «Війна — війні».

Після nзакінчення інституту працювала співробітником редакції журналу «Нова книга», в nУкраїнській книжковій палаті.

У 1926 році вийшла перша книжка її nпоезій «Далекий край», а 1927 — перша книжка для дітей — оповідання «За волю» nта «Повість про Червоного звіра».

Видавши 1928 nроку віршоване оповідання для малюків «Про маленьку мавпу», Наталя Забіла nтвердо стає на шлях творення дитячої літератури. І хоч час від часу у неї nвиходять книги й для дорослого читача, однак твори для дітей стають її nпокликанням, її щоденною турботою і з часом приносять їй заслужений успіх і nлюбов мільйонів юних читачів. У 1930 році вона остаточно nпереходить на творчу роботу, маючи вже десяток — хай nздебільшого й невеличких за обсягом — книжок. Більше nполовини з тих поетичних і прозових збірочок адресувалися юному читачеві: n«Пригоди з автобусом» (1928), «У морі» (1929), «Про nТарасика й Марисю» (1930), «Ясоччина книжка» (1934). Пізніше, nвже в повоєнний час, вона випустила кілька ліричних збірок поезії для дорослих.

Одним з найкращих творів Наталі nЗабіли є цикл віршованих оповідань «Ясоччина книжка» (1934). Ця невеличка за nобсягом збірка складається з восьми коротких оповіданнячок, об’єднаних однією nгероїнею — маленькою дівчинкою Ясею. Від першого оповідання «Ясоччин садок» до nзаключного «Ведмедикова хатка» проходить рівно рік — nвід зими до зими.

У роки Вітчизняної nвійни Наталя Забіла жила й працювала в Казахстані. Повернувшись в Україну, nочолювала Харківську письменницьку організацію, до 1947 року редагувала журнал n«Барвінок». Близько 200 книжок для дітей, переважно для дошкільного та nмолодшого шкільного віку, видала Наталя Забіла за час nсвоєї літературної діяльності. Великою популярністю у юних читачів користуються nзбірки: «Під ясним сонцем» (1949), «Веселим малюкам» n(1959), «У широкий світ» (1960), «Оповідання, казки, повісті» (1962), «Стояла nсобі хатка» (1974), «Рідний Київ» (1977, 1982), а також «Вибрані твори» в nчотирьох томах (1984).

Творчий доробок Наталі Забіли nхарактеризується різноманітністю тем і жанрів. Не nвипадково український поет Валентин Бичко назвав її творчість «материнською nпіснею, цікавою, барвистою, розумною, клопіткою, дбайливою». Не забувала nписьменниця і про набутий в інституті фах історика. Просто і дохідливо розповіла nписьменниця малюкам про життя наших далеких предків у п‘єсі-фантазії n«Перший крок» (1968) та у драматичній поемі «Троянові діти», яка є поетичним nпереказом «Слова про Ігорів похід», присвятивши її 1500-річчю заснування Києва. nУ 1972 році ці твори були відзначені літературною премією nімені Лесі Українки.

Поетеса широко відома як перекладач nта популяризатор в Україні дитячої літератури інших народів. їй належать nпереклади творів О. Пушкіна, М. Некрасова, С. Михалкова, А. Варто, С. Маршака, nК. Чуковського. Плідно вона працювала і в галузі nперекладу з французької, польської та інших мов. Твори самої письменниці nперекладалися багатьма мовами. а      Крім того, Наталя Забіла була автором підручників «Читанка» nдля 2 класу (1933) і «Читанка» для 3 класу (1939), які перевидавалися кілька nразів.

Наталя Львівна вела велику nгромадську роботу. Протягом багатьох років була головою комісії дитячої nлітератури у Спілці письменників України, членом редколегії дитячих журналів, nредакційної ради Дитвидаву, виступала на письменницьких nз’їздах і нарадах з питань дитячої літератури як критик і літературознавець.

Померла Наталя Забіла 6 лютого 1985 nроку.

 

БІЛІ КОТИКИ

 

На  вербі,  nна  пагіллі,

Білі-білі  котики.

Доторкнуться  лагідно

Лоскотливим  дотиком,

Доторкнуться  котики,

Білі,  невеличкі,

До  nруки,  до  ротика,

До  nмоєї  щічки.

Відламаю  гілочку,

Гілочку-вербичку,

Та  nпоставлю  в  пляшечку,

В  nпляшечку,  в  водичку,

Щоб  nлисточки-стрілочки

Стали  розвиваться

На  nвербовій  гілочці

У  nмоїй  кімнатці.

 

НА РІЧЦІ

Посмалилися  носи,

Загоріли  плічка.

Ми  nщодня  тепер  усі

Ходимо  до  річки.

Тече  nрічка  nкрізь  лісок,

Блискотить  сріблисто.

А  nна  березі  пісок,

Золотий  та  nчистий.

І  nна  цьому  бережку

За  nодну  хвилинку

Можна  з  nвогкого  піску

Збудувать  будинки.

Насадить  круг  nних  сади,

Викопать  озерце,

З  річки  nв  озеро  води

Наносить  відерцем.

Сонце  весело  nблищить,

Дужче  припікає.

Річка  хвильками  nплющить,

Діток  закликає:

—  nБудівельникам  привіт!

Добра  ваша  праця,

А  nпо  праці,  мабуть,  nслід

В  nрічці  покупаться.

Ну,  nзвичайно,  кожен  з  нас

Викупатись  хоче!

Пострибали  в  nводу  враз,

Аж  вода  nклекоче.

Хвильки  плещуть  nна  пісок,

Сміх  веселий  nллється,

А  nна  березі  лісок

Дивиться  й  nсміється. 

 

Леонід nГлібов

 

(1827-1893)

Леонід Іванович Глібов народився 4 nберезня (21 лютого) 1827 р. в с. Веселий Поділ на nПолтавщині. Батько майбутнього письменника був управителем маєтків поміщиків nРодзянків у с. Веселий Поділ, а згодом — ус. Горби. Там Глібов пізнавав красу народних звичаїв і пісень. Мати розповідала nйому про батька і сина Гоголів, з якими була знайома. З дитинства він чув переказ, як Пушкін зупинявся у Горбах і nчитав «Євгенія Онєгіна»…

Глібов змалку надивився на nпоміщицьку жорстокість і людські бідування. Чи не тому, за свідченням nсучасників, першим, ще дитячим його твором була сатира на одного з місцевих nпоміщиків.

Початкову освіту Глібов здобув дома, nа пізніше, з 1840 р., вчився в Полтавській гімназії, nде дитячий ще інтерес до літератури зміцнів і поглибився після знайомства з nтворами видатних російських і українських письменників. Уже в перших класах nгімназії він починає писати вірші російською мовою: його перша відома нам nпоезія «Сон» датована 1841 р. Частина написаних у гімназії nпоезій була надрукована 1847 р. в Полтаві окремою книжкою «Стихотворения Леонида nГлебова». Замість очікуваних лаврів, перша книжка принесла авторові лише неприємності — інспектор nгімназії зробив Глібову належне «внушеніє» та пригрозив карцером. Однак Глібов nі далі продовжував писати вірші, а знайомство з О. Афанасьєвим-Чужбинським nпривернуло особливу увагу молодого поета до творчості Шевченка й Гребінки, яких nЧужбинський знав особисто.

Важка хвороба nзмусила Глібова 1847 р. перервати навчання й повернутися додому. Після невдалої спроби вступити на медичний факультет nКиївського університету він 1849 р. вступає до Ніжинського ліцею князя Безборо-дька. nУ ліцеї, утвореному на базі гімназії вищих наук, nсклалася міцна літературна традиція — його вихованцями були М. Гоголь, Є. nГребінка, А. Мокрицький та інші діячі культури й літератури, імена яких на той nчас були вже широко відомі.

Нехтуючи заборонами й nпереслідуваннями, ліцеїсти захоплювалися читанням прогресивної періодики й nпробували писати самі. Байки Глібова, написані ним у Ніжині, здобули визнання nтоваришів і навіть деяких викладачів; зокрема професор nтеорії та історії літератури М. Тулов вважав, що «байки Л. Глібова у показі побутового життя українців — цілком самостійна й nдуже цінна праця і є великим внеском у літературу». Ці nбайки разом з віршами та етнографічними записами друкувалися в 1853-1861 рр. у nдодатках до «Черниговских губернских ведомостей».

Після закінчення 1855 р. ліцею nГлібова було призначено вчителем історії й географії в Чорному Осколі на Поділлі (1856). Письменницький авторитет Глібова на той час nнастільки зріс, що вже наступного року збірку його байок збиралися видавати в nЧернігові й навіть Петербурзі.

Педагогічну й літературну працю nГлібов поєднує з культурно-просвітительською діяльністю, бере участь у гуртку nмісцевої інтелігенції, організовує літературні вечори та вистави, навіть сам nпише п‘єси «До мирового» й «Хуторяночка». Особливо nзблизився Глібов з землевольцем І. О. Андрущенком, який був зв’язаний не тільки nз організаціями «Землі і волі» в Москві та Петербурзі, а й nз О. Герценом, одержував з закордону і поширював політичну літературу, зокрема n«Колокол», «Полярную звезду» та інші заборонені видання.

Певне послаблення nреакції в кінці 1850-х і на початку 1860-х років ознаменувалося організацією nнедільних шкіл для народу, виданням книжок, виходом нових журналів. Глібов брав nбезпосередню участь у роботі місцевої недільної школи, відкритої при гімназії. nСаме в цій школі вчився і зберіг теплі спомини про свого вихователя батько Лесі Українки.

Свої байки та вірші Глібов друкував nу журналі «Основа», що з 1861 р. виходив у Петербурзі. У середині 1861 р. він nпочав видавати тижневик «Черниговский листок» (російською й українською nмовами), що мав виразний літературний ухил і виходив за своїм значенням за межі nмісцевого органу, особливо після припинення 1862 р. nвидання «Основи». Значну частину статей для «Черниговского листка» писав сам nГлібов, публікуючи їх під кількома псевдонімами.

1863 р. у Києві в nсерії «Для народного читання» вийшла перша збірка байок Глібова. З’явившись у час сумнозвісного валуєвського nуказу, яким заборонялося видавати книги українською мовою, вона відразу була nзаборонена для народних шкіл, а частина тиражу знищена.

У липні 1863 р. заарештували І. nАндрущенка. Серед його паперів було знайдено листи Глібова. Становище nускладнилося ще й тим, що І. Андрущенко передав з nтюрми «на волю» Л. Глібову конфіденційні листи, які той мав переслати в nмосковську та петербурзьку організації «Землі і волі». Ці nкомпрометуючі Глібова послання «державного злочинця» потрапили у слідчу nкомісію. Хоч обшук на квартирі nписьменника був безрезультатним, у серпні 1863 р. заборонили «Черниговский nлисток» та встановили поліційний нагляд за Глібовим, а згодом, з 1 жовтня, nрозпорядженням міністра освіти його звільнили з посади вчителя. Віднині все nлистування Глібова пильно переглядав місцевий поліцмейстер.

Позбавлений роботи, Глібов ЗО жовтня n1863 р. виїхав у Ніжин до батьків дружини. Тільки nчерез два роки він зміг повернутися до Чернігова на посаду переписувача губернського статистичного комітету. nНаприкінці 1867 р. Глібову вдається влаштуватися nзавідуючим чернігівською земською друкарнею. На цій посаді йому судилося nпробути до кінця свого життя.

10 листопада (29 жовтня) 1893 р. nГлібова не стало. Чернігів урочисто поховав свого великого громадянина. На пам’ятнику поетові, спорудженому на кошти громадськості, nбуло викарбовано слова В. Самійленка, написані в

день смерті Глібова.

…І от замовк твій голос, погас nогонь ясний,

Що в темному світі nокопі;

Але не вмре поет у пам’яті людській.

Згадаєм ми тебе в недоленьці лихій

І в кращий час нової долі.

Нині цей пам’ятник встановлено на nподвір‘ї садиби М. М. Коцюбинського. Пам’ятник, який сьогодні знаходиться на могилі визначного nукраїнського байкаря, встановлено у 1938 році.

 

Чотири десятиліття (від початку 50-х nдо початку 90-х років) працював в українській поезії Леонід Глібов, з ім’ям nякого пов’язані створення оригінальної модифікації nжанру байки і розвиток деяких тенденцій лірики. Зберігаючи внутрішню єдність nупродовж десятиліть, не улягаючи різкій еволюції, його nтворчість не тільки по-своєму відгукувалася на жанрові й стильові шукання nукраїнської поезії, а й подала своє оригінальне трактування її проблематики, nнаціонального й культурософського смислу.

 

Леонід Іванович Глібов народився 21 nлютого (5 березня за н. ст.) 1897 р. у с Веселий Поділ Хорольського повіту n(тепер Семенівський р-н) на Полтавщині в сім’ї управителя великопанських nмаєтків, згодом дрібного поміщика. Здобувши освіту в nдомі магнатів Родзянків, продовжував навчання у Полтавській гімназії n(1840—1847). Початком літературної діяльності Глібова nможна вважати 1841 p.; цим роком датований російськомовний вірш «Сон» (зберігся nв перекладі українською мовою). Ще під час навчання nпоета в гімназії була видана збірка «Стихотворения Леонида Глебова. 1845 и n1846» (Полтава, 1847), до якої ввійшло 50 поетичних творів (за характером своїм n— відгомони пізнього романтизму в російській поезії).

Гімназії Глібов не закінчив, nвийшовши з 6-го класу; далі навчався в Ніжинському юридичному ліцеї кн. nБезбородька. Трирічну на той час програму ліцею він проходив nшість років (1849—1855) через хвороби, смерть батька, родинні клопоти тощо. В ліцеї Глібов продовжує поетичну творчість російською мовою nта робить спроби писати й по-українськи. У 1853 р. в «Черниговских губернских ведомостях» nз’являються друком понад 20 байок поета, через два роки — його перші nукраїномовні вірші.

З 1858 р. nГлібов працює вчителем історії та географії в чоловічій гімназії Чернігова. В nсередовищі інтелігенції міста (С. Ніс, О. Маркович, О. Лазаревський, О. Тищинський nта ін.) народжується ідея першого у Наддніпрянській Україні неофіційного nвидання. Ним стала газета «Черниговский листок» (липень 1861—серпень 1863 p.). nОсновні клопоти щодо організації газети взяв на себе nГлібов; він і став її видавцем та редактором.

Для любительської театральної трупи nГлібов пише тоді ж одноактівку «Сусіди» («До мирового!») та фрагмент комедії «Хуторяночка», nпізніше переробленої в одноактівку «Веселые люди, или Кровь n— не вода». У петербурзькій «Основі» з’являється ряд nйого байок (переважно передруки). Більшість написаних nдоти творів цього жанру (36) увійшли в збірку «Байки», видану в Києві 1863 р.

Із серпня того ж року Глібов зазнає адміністративних переслідувань, спричинених дружніми nстосунками з одним із членів підпільного товариства «Земля і воля». І хоч nніяких матеріалів, які б засвідчували близькість поета до революційних кіл, nслужбам знайти не вдалося, видання «Черниговского листка» було припинено, nГлібова звільнено з посади вчителя гімназії, а трохи згодом знищено nнерозповсюджений тираж його «Байок». Із жовтня 1863 р. для письменника почалися nдовгі місяці й роки безробіття під адміністративним nнаглядом, злигодні, побільшені також хворобами та домашніми нещастями. Тільки nнаприкінці 1867 р. чернігівське земство призначило його на посаду завідувача nдрукарнею, де він і працював до кінця життя. Із серпня того ж року Глібов nзазнає адміністративних переслідувань, спричинених nдружніми стосунками з одним із членів підпільного товариства «Земля і воля». І nхоч ніяких матеріалів, які б засвідчували близькість поета до революційних кіл, nслужбам знайти не вдалося, видання «Черниговского листка» було припинено, nГлібова звільнено з посади вчителя гімназії, а трохи згодом знищено nнерозповсюджений тираж його «Байок». Із жовтня 1863 р. для письменника почалися nдовгі місяці й роки безробіття під адміністративним nнаглядом, злигодні, побільшені також хворобами та nдомашніми нещастями. Тільки наприкінці 1867 р. чернігівське земство призначило nйого на посаду завідувача друкарнею, де він і працював nдо кінця життя.

У 1872 р. в Чернігові здійснено nдруге видання «Байок», куди ввійшло 50 творів n(повторене в Києві 1882 p.). Наступні спроби видань чи перевидань байок за nжиття Глібова наштовхувалися на цензурні заборони: «по тенденциозности и украинофильству» nцих творів.

Ім’я Глібова — байкаря й лірика — nстає дедалі відомішим в Україні. З 1890 р. у nписьменника налагоджуються контакти з львівськими журналами «Зоря» та n«Дзвінок». На їх сторінках (епізодично й у деяких nінших виданнях) письменник публікує майже половину свого байкового доробку, nчимало ліричних віршів. У 1891 р. українська громадськість відзначила 50-річчя nлітературної діяльності Глібова. Своєрідне поетичне nсвято — вшанування Дідуся Кенира — організував «Дзвінок», у якому поет друкував nбайки, а також виступив з творами нового для себе жанру — загадками й акростихами, nпідписуючи їх цим псевдонімом.

Помер письменник 29 жовтня (10 nлистопада за н. ст) 1893 р. в Чернігові. Вперше всі n107 байок поета, а також загадки й ліричні поезії з’явилися у виданні «Твори nЛеоніда Глібова» (К., 1904).

Уже перші твори Глібова, написані nукраїнською мовою, визначають його оригінальне місце в українському nлітературному процесі. Головні зусилля письменник спрямовує на художнє nз’ясування та ствердження субстанційних начал національної духовності, nджерелом, носієм і порукою яких є життя народних мас. Його цікавлять форми не стільки індивідуальної самосвідомості, скільки колективні nоснови етнічного буття. Саме емоційний досвід українського люду складає nзмістово-тематичне підґрунтя глібовської поезії — у nбайках, загадках, ліричних віршах. Атмосферою для формування засад поетичної nтворчості Глібова виступав передусім контекст національної моральної філософії, nнародної педагогіки. Велика кількість ретрансльованих із народної словесності nморально-етичних положень, зразків пареміотики й ідіоматики, народнопісенних nформ і виразів відбиває процес глибокого входження nпоета в стихію народних етико-філософських уявлень (і аж ніяк не є поверховою nінкрустацією текстів). Байка, до якої звернувся Глібов, стала досить зручним, nмістким за можливостями жанром для відображення як зовнішньо-предметного буття, nтак і етичних та естетичних світоуявлень народу.

Лірика, особливо рання, також nвідтворює загалом неглибокі, але стійкі в своїй nповторюваності почування звичайної людини (простолюдина), її природно-«наївний» nпоетичний світ. Із часом ця орієнтація посилюється. Історичний процес другої nполовини XIX ст. зробив Глібова свідком раптових суспільних змін, радикальних nрухів, очевидцем рішучого поступу технічної цивілізації. nЧутливий художник побачив проблему, над якою ще не могли замислюватись його nпопередники. Як мало хто інший (хіба що П. Куліш і Я. Щоголев), nвін відчув небезпеку навальності «прогресу», його неоднозначність. Поет nнамагається намацати надійні підвалини етнічного життя nв моральних переконаннях і світоглядних уявленнях індивіда й колективу, в nпам’яті етносу (передусім моральній та естетичній), які могли б протистояти nдовільному суб’єктивізмові, легковажності поодинокого вчинку й хибному, на його nдумку, повороту історичної ходи.

Ще гімназистом Глібов, за свідченням біографів, читав «Кобзар» Т. Шевченка, «Приказки» nЄ. Гребінки, був знайомий з поетом О. Афанасьєвим-Чужбинським. Ці факти могли стати першими потужними чинниками в творчому nпідході молодого поета до української мови, в усвідомленні ним (що з часом усе відчутнішало) nнаціокультурного змісту своєї діяльності. (Ситуація, один із смислів якої — nпевне націокультурне самовизначення,— своєрідно змодельована у фрагменті п’єси, nспільному для «Хуторяночки» і «Веселые люди…», в дружній полеміці двох героїв — росіянина та українця.)

Поетичне бачення життя Глібова nнабагато виразніше розгорнув у творчості українською мовою. Якщо в nросійськомовній поезії спостерігаються певна скованість почуття, однолінійна nінтелектуальна дотепність та орієнтація на чужі стилістичні nзразки, то стихія українського мовлення виявляється значно ближчою його nтворчому темпераменту. У ній він знаходить найадекватніші засоби художнього nвідображення знайомого з дитинства селянського світу, nформи поетичного відтворення вчинків і внутрішніх спонук індивіда (зокрема nбайкових персонажів), проникнення в душевний стан ліричного героя (аж до nміфологічних основ життя етносу). Органічнішим, життєвішим і багатоманітнішим nстає його гумор. Сама художня дійсність набуває об’ємніших вимірів, колоритних характеристик (дещо подібне — в російсько- nта україномовній поезії Є. Рудиковського, А. Метлинського, Г. Андрузького). Ця закоріненість nзв’язку зі своєю землею лежить в основі і його етичних nпереконань (передусім у байках) та значною мірою — в загальних естетичних і культурософських nпоглядах.

Існує безумовна проблемна, світопереживальна, жанрова й стильова єдність між байками, nякими Глібов дебютував як український письменник, і байками пізнішого творчого nперіоду, між ліричними віршами «Вечір» (1859) та «Над Дніпром» і «У степу» n(1893). Творча манера його як українського поета склалася порівняно швидко. nОснова її — натурально-реалістична, з деякою (не завжди послідовною) nорієнтацією на просвітительську ідейно-моральну настанову. Відчутні також nповіви елегійної романтичності (без сутнісних характеристик романтичного героя) n— в окремих настроєвих інтонаціях і ліричних пасажах байок та, певна річ, у власне ліричних творах.

Доробок Глібова-лірика тяжіє до тих nпоетичних зразків, основною жанрово-стильовою ознакою nяких є елегійний роздум, романтична споглядальність (О. Афанасьєв-Чужбинський, nЯ. Щоголев, П. Куліш, В. Александров, почасти О. Кониський). Однією з ознак, що nвирізняє Глібова в цьому ряду, є художня активізація відомих з фольклору nцілісних першоелементів світовідчуття.

Перші ліричні вірші Глібова (а також nокремі трохи пізнішого часу) написані в nнароднопісенному дусі, переважно коломийковим 14-складником. Хоча звернення до nцієї манери на той час і не було оригінальним, але у фольклорних стилізаціях поет розгортає цілісне органічне переживання, nспіввіднесене з образом людини з народу. Основною тут є тема кохання; мовиться nпро дівочу красу («Ясне сонечко, втомившись…», «Паняночка», «До ворожки»), обділеність nсимпатією («Летить голуб понад полем…», «Розмова»), конфлікт між закоханими («Ой не цвісти калиноньці…»). Уже в перших віршах постає така особливість поетики, як широка nперсоніфікація предметів природи та включення їх у переживання героя. nПочуття видається героєві настільки органічним, що він nбез вагання звертається до місяця з осторогою: «Гляди — не влюбися!», маючи на nувазі дівчину, яка заполонила його власну уяву («Ясне сонечко, втомившись…»). nВ іншому творі «козак» збирається разом із голубом шукати собі милих: дівчини nта голубки («Летить голуб понад полем…»); у вірші «Розмова» дівчина веде nтривалий діалог із лугом, добираючи йому пари знову-таки серед об’єктів nприроди. Умовна дія, до якої залучені «годи» (роки, літа) у вірші «Думка» n(1858), відповідає рівню щирих простонародних уявлень nгероя («Як дівчину коханую, Я вас поцілую!.. Нехай же вам, годи мої, Легесенько nйкнеться Та з іншими, та з кращими Хороше живеться!»).

Цим віршем поет виходить на інший, провідний мотив своєї творчості (не тільки ліричної) — nспомин про давнє минуле («Я згадую інший ранок, Інший вечір бачу, Та й думаю: nбуло колись — Тепер не побачу…»). Цей здавна відомий в українській поезії nмотив Глібов розробляє з примітною послідовністю й nоригінальністю. У різних модифікаціях його проведено nкрізь усю лірику поета («Вечір», «Журба», «Зіронька», «На перелазі», «Над nДніпром», «У степу», «Думка» («Турбується наш невсипущий світ…»). Присутній nвін також у цілому ряді байок, виступаючи (за безумовного їх ліризму) одним із nчинників надання художньому світові епічних вимірів. nМотив цей завжди має у Глібова елегійну тональність. Попри створення nконкретного образу минулого («Вечір», «Зіронька»), nвирішальне значення надається самому моментові огляду й переживання великої nчасової протяжності між минулим і теперішнім. На поклик до минулих літ nповернутися —

Нема чутки, нема nвістки,

І не озовуться,—

Тільки в степу речі мої

За вітром несуться…

«Журба» (твір, nщо невдовзі став народною піснею і який І. Франко зарахував до «правдивих nперлин української лірики») є одним з прикладів зреалізування автором найбільш nсамобутніх тенденцій своєї поетики та загальної культурософської настанови на nосягнення первинних основ емоційного життя етносу. У вірші досить відчутне притлумлення nіндивідуального начала й «опрощення» поетичного викладу, посилене редукцією nсмислових відтінків зображуваного до одного-єдиного: nжалю за плинністю часу, за безповоротно минулою молодістю. Розвиваючися за nскупо, але зримо розставленими образними віхами («гора високая», «зелений гай», n«річенька», «три верби» тощо) та постаючи в nзадушевності викладу, поетична думка формує багатошаровий за своєю структурою nліричний твір із потужним емоційним потенціалом.

Особистісні, суто індивідуальні враження nй спомини склали зміст елегії «У степу», написаної на nсхилі літ. Поет поглиблює й розширює часову ретроспективу: поряд з описом nмолодості, яка «літала на коні» й минала в розвагах на лоні хутірської природи, nвиведено недругорядну постать дідка-пасічника, що розповідає «про давню nдавнину». Не випадково і жвавий вигадник Дідусь Кенир, «дідок сивенький», літ nякому значно більше, ніж самому поетові-байкареві, nвиступає героєм писаних того часу загадок.

Час у художньому світі nГлібова, звичайно ж, історичний. Але він мав би бути, в уявленні автора, повільноплинним. nІз прискоренням руху часу пов’язує поет і загибель улюбленого «зеленого гаю», й nпадіння моральних критеріїв, і новий, неприйнятний для нього, стан суспільного nжиття.

Уявлення про культурно-естетичні й nгромадсько-суспільні позиції Глібова поглиблює громадянська тема його поезій. nЧинником розвитку суспільства поет вважає не політичну боротьбу, а багатошарову nнаціональну культуру, просвіту мас, тверді моральні засади, nбагато в чому виведені з традиційної народної етики. Глібов не займав позиції nнепримиренності щодо суспільної дійсності; проте почуття честі, чесності й nсправедливості, засвоєні з етичного досвіду народу, змушували його до nконстатації загального неблагополуччя свого часу.

 

У вірші «Nocturno» (написаний, nімовірно, 1890 p., надрукований 1893 р.) поет говорить про сонну змору («І ніч мовчить, і все кругом мовчить…») як характерну рису nсвоєї доби. Ніч у цьому творі — не «нічка тихая, мов nчарівниця тая» («Мальований стовп»),— це всього лиш «померклий день Содома і nГоморри», тимчасовий перепочинок від великих гріхів, якими сповнена дійсність. n«Засни ж і ти, перо моє, засни!»,— у відчаї nзвертається до себе поет, чия «душа квилить і серце мліє». Проблему творчості в nтіснотних обставинах «ночі» окреслено у вірші «Не nплач, поет!». Твір, наскрізь іронічний за своєю назвою nі загальним тоном і в такий спосіб протиставлений обивательській громадській nдумці, обстоює право митця порушувати конфліктні, а не тільки розважальні теми.

 

Подібні гострота й вагомість теми nпритаманні одному з ранніх віршів — «Моя веснянка» (переосмислення типово «веснянкових» мотивів). nСкарги героя на особисте життя виражені тут із залученням реалій, що потенціально nмають громадянське звучання, а рельєфність зображення долі в постаті nподорожнього чоловіка рішуче виводить цей образ на nавансцену твору, концентруючи на собі головну увагу (що й давало дослідникам nпідстави розглядати вірш як відгук на селянську реформу 1861 p.). Трактування nпоетом дійсності в цьому та деяких інших творах виявляє певну міру його тяжіння до народницької орієнтації в тогочасній nукраїнській літературі.

 

Ряд творів засвідчує, що поета вражала гострота суперечностей суспільства: «Там nщастя декому добро сулить. А там біда сльозами злидні nмочить» («Думка», 1893). Щонайменше з підозрою й nосторогою дивився він на ті суспільні типи, які в його поезії представляють n«дукач», «пан-гаман» («Думка», 1893), «кишеня грошовита» («У степу»), n«скоробагатько» (байка «Скоробагатько»), за наступом яких бачив посилення убозтва, nнищення заповідної природи, моральну деградацію (з віршами цієї тематики nперегукуються й деякі конфліктно гострі байки). «І жаль мені, квилить душа моя, nЩо бачать те і терплять люде»,— такий емоційний присуд nв останній строфі вірша протиставляє поет будь-яким виправдальним сентенціям на nзразок «Так і давно було, то так воно і буде».

 

У сучасній nйому дійсності Глібов бачив потребу розгорнути потенціал національної культури n— від народного етичного кодексу до мистецької діяльності одиниць. Того «апостола nправди і доброї долі», якого кликав Шевченко (у Шевченка «апостол правди і nнауки»), й досі чекає хрест на могилі великого поета, чекає того, хто nутверджував би по світу ідеали, виповідані Шевченком n(«Над Дніпром»). З великою пошаною звертається Глібов nдо своїх сучасників — культурних діячів («Миколі Лисенкові», «Олександрові Кониському nна 35-і роковини його письменства», «Декому на догад»; останній — акростих, nприсвячений Олені Пчілці), які невтомно «сіють» на «рідному nполі» та знаходять на ньому «співучу долю» для свого народу. Із захопленням, що nмала спонукувати земляків поета, змальовує він радість навчання, освіти («До nдітей», «За щедрівку пісенька», байка «Жук і Бджола»). Проникливо в поезії nГлібова звучать доброзичливі, щедрі побажання прожити вік nу злагоді й «тихому щасті», «довгенько стежечку топтать. Щоб діялось усе, як nгоже, Щоб зла і ворога не знать» («Після жнив», n«Щедрівка», «Зимня пісенька», «На Новий рік», «Великий переспів на Новий рік»), nзворушливість релігійного пієтету і звернення до Бога благословити землю і nлюдей («Христос воскрес!», «На Великдень», «Благання»).

 

Прикметно, nщо в поезії Глібова, де так тривко прокладено зв’язок між сучасністю й віковою nтрадицією, за умов досить активної розробки козакофільської тематики в nукраїнській літературі того часу, немає жодного твору про козацьке минуле nУкраїни (мимобіжна й обережна згадка про нього, досить неоднозначна, міститься nу вірші «Над Дніпром»: «Була колись доля; nтраплялось тоді І слави чимало, багато і шкоди…»; у загадці «Веселий, ясний nбув деньочок…» наявне бурлескне зниження образу козака, що в ньому на nкомічний лад постає рослина — горох). Не в звитягах козацтва, не в nпам’ятних для історії баталіях і внутрішніх усобицях, а в повсякденному добронабутньому nжитті народу шукав поет етичний оплот і культурні витоки.

 

Нарешті, ще одна група в поезії nГлібова — твори описової і повістувальної лірики. За різними nособливостями поетики до цієї групи тяжіють незакінчена поема «Перекотиполе» та nзвід загадок. У них дано барвисті замальовки сцен побуту («Ярмарок», n«Перекотиполе»), природи (загадки «Котилася тарілочка…», «Була собі бабуся Гася…»), nдитячих ігор та розваг («Веснянка», «Зимня пісенька»), nрізноманітних живих і неживих предметів («ііташка», загадки). У крайніх своїх nвиявах глібовські описи сягають форми ампліфікаційних переліків, наприклад nпредставників рослинного світу («Квіткове весілля»), nнаїдків, напитків, побутових виробів («Ярмарок»). Колоритне, сповнене фантазії nзображення різних речей, сил природи тощо особливо nпритаманне для загадок. Посилює його прийом очуднення, реалізований уведенням nпостаті Дідуся Кенира, з яким трапляються nнайнеймовірніші пригоди. Загадки (їх у доробку Глібова 27) засвідчують nсамобутність метафоричного мислення поета, вираженого не в прямій формі, а nчерез посередництво метаморфоз, фантастичних подій, чудесних явищ. Автор nзагадок дає волю невтримній уяві, потягу до парадоксу, оксюморону, гротеску n(так, комар постає як «невідомий птах», «довгохвостий, гостроносий, на восьми nногах»; герой лякається зустрічі з «проявою»-дорогою: «Довга-довга і страшенна, Мов гадюка здоровенна, Голова десь за nгорами, Ноги вперлись між лісками»). У групі творів описової та повістувальної nлірики й ліро-епіки Глібов розкриває ті риси художнього письма, які притаманні nй для його байкового доробку, зокрема в зображенні предмета; деякі nз цих творів близькі до байок більш специфічними ознаками, наприклад у вірші n«Пташка» цілком очевидна присутність дедуктивної ідеї («веселочка-воля» є nмилішою від «зерна і водиці», обіцяних у клітці), у зводі загадок — казковість nобстановки, комізм ситуацій, головне ж — персоніфікація об’єкта зображення та nявище іносказання.

 

Байки — найбільша частина творчого nдоробку Глібова, що принесла йому популярність. Публікацію їх на сторінках «Черниговских nгубернских ведомостей» та «Черниговского листка» аж до 1863 р. постійно nсупроводжувала рубрика чи підзаголовок: «Из Крылова». nТворчість російського байкаря певною мірою була для Глібова першозразком. Так, nбагато глібовських байок мають ближчі чи дальші сюжетні відповідники у творах nукраїнських та російських байкарів, у Езопа, Федра, Лафонтена, X. Ф. Геллерта, у французькому «Романі про Лиса», у фольклорі тощо, nале в більшості випадків схему мандрівного байкового сюжету Глібов обирав за криловською nверсією (а нерідко й сюжету, придуманого самим Криловим). Досить швидко, nпісля кількох байок-перекладів («Вовк і Кіт», «Лебідь, nЩука і Рак»), український байкар виходить на вищий рівень творчого ставлення до nсюжетних запозичень: з’являються значно віддалені від первісного джерела nпереспіви та переробки; нарешті, чимала частина байок Глібова становить собою nцілком оригінальні твори, що їх із творами Крилова споріднюють лише nнайзагальніші елементи сюжетної схеми. Поряд із цим існує численний ряд байок n(«Горлиця й Горобець», «Снігур та Синичка», «Сила», n«Мальований Стовп», «Перекотиполе», «Жук і Бджола», «Скоробагатько», «Паляниця nй Книш», «Кундель» та ін.), сюжетний задум яких цілковито належить Глібову.

 

Не тільки від Крилова, а й від своїх nнайближчих попередників-байкарів Глібов відрізняється nтим, що його байка орієнтована на якомога ширше, реально предметне, художньо nсамодостатнє в цій предметності зображення народного життя та пошук у ньому nтривких етичних і етнічно-світоглядних першооснов. У байці Глібова засвідчено nтенденцію до самодостатності фабульної оповіді, самостійного художнього буття nзображуваного поза його дидактичним значенням, випробувано багатобічність і nліричний динамізм викладу, розгорнуто епі-ко-ліричний nспосіб будування художнього світу.

 

Нова історична доба, інший контекст nрозвитку національної літератури, нарешті, ґрунтовне художньо-еволюційне nсамоусвідомлення поета зумовили вже дещо інший — порівняно з його російськими nта українськими попередниками — підхід до самої байки: nдеяку нерегулярність, непередбачуваність, легкість, навіть певний «ігровий» nмомент у ставленні до її усталеної жанрової структури, до її можливого nалегоризму, морального концепту, до її стилю й способу nвикладу.

 

Жанр байки у Глібова позначається nпевною універсальністю щодо його творчих інтересів. Байка перебрала на себе чимало творчих завдань, які взагалі nміг висувати Глібов як художник слова. Так, поет осягнув байку як жанр, що дає nможливість у ряді випадків переадресувати в нього певну частину ліричних настроїв, nбільше того — чергувати й видозмінювати їх, співвідносячи nзі щоразу іншими, визначуваними байковим сюжетом подіями й конфліктними nситуаціями. Ліричне начало присутнє не тільки в спеціальних ліричних пасажах, nописах і роздумах,— у байці Глібова воно формує ліричне представлення nзовнішньої предметності та внутрішньо-психологічного руху, виступає, зрештою, однією з визначальних засад, без якої неможлива nсама будова оригінального об’ємного художнього світу байки та поезії Глібова. nДо жанру байки поет інтегрував і зірку спостережливість щодо реалій nвідображуваного, й тонку жанрово-стильову імітативність щодо фольклорних явищ n(казка, народна оповідь, пареміотичні жанри, архаїчний фольклорний комізм), і nнавіть оригінальне ритміко-інтонаційне сприйняття певного nподійного руху; в окремих творах цього жанру ширше розгорнув і епічне бачення nдійсності.

 

Байки Глібова складають по-своєму nмасштабну, детально і з захопленням вималювану картину народного життя, nзаснованого на тривких моральних засадах старовини, прикметного мобільністю й nгостротою емоційного реагування, розсудливо-тверезим, а водночас поетичним і nфантастичним уявленням про світ. У них представлене — nу формах іносказальних (персонажі в образах тварин, рослин, предметів тощо) чи nв безпосередньому зображенні («Охрімова Свита», «Два Кума», n«Диковина», «Осел і Хазяїн», «Пеня», «Старець», «Ведмедик», «Ясла» та ін.) nшироке коло житейських обставин, учинків, звичаїв, способів поведінки, вірувань nпростого люду. У панорамному розгортанні постають розмірений, ґрунтовний, nрозмаїтий у проявах, переважно селянський побут, робота, дозвілля чи nорганізований знову ж таки навколо тривкої простонародної основи житейський nуклад інших верств, пов’язаних із селом чи повітом nмешканням і життєдіяльністю, їх психологія.

 

Увесь цей широкий світ nлюдового життя представлено через байкові, переважно комічного чи nтрагікомічного характеру ситуації, пригоди, події, що дають змогу показати його nу різноспрямованому розвитку, примножити аспекти його образного бачення. nЗокрема, розгорнуто такі фабульні схеми, як драматизм відчуження від nсправжнього єства («Мальований Стовп», «Фіалка і Бур’ян»), глибина часових змін n(«Лев-Діду-ган», «Дідок у лісі»), антагоністичне протистояння персонажів («Вовк nта Ягня», «Гадюка і Ягня»), дискутивне зіштовхування протилежних життєвих nнастанов («Ластівка й Шуліка», «Муха і Бджола», «Вовк і Кундель»), суперечка у nмірі значущості («Шелестуни», «Собака й Кінь», n«Горшки», «Камінь та Черв’як»), гостра спокуса («Пеня», «Скоробагатько»), nзапізніле каяття («Зозуля і Горлиця», «Лев та Миша», «Білочка») та ін. У nзначній кількості байкових творів Глібова в багатогранному емоційному супроводі nрозгорнуто ситуації недомислу («Лящі», «Ясла», «Співаки», «Музики», «Півень і Перлинка»), самовпевненості обмеженого розуму («Хазяїн nта Шкапа», «Осел і Соловей», «Собака й Кінь»), nдоведення дії до абсурду («Хазяїн і Осел», «Вівці та Собаки», «Купець та Миші», n«Деревце»), одержимості марнославством («Шпак», «Цяцькований Осел», «Торбина», n«Синиця», «Сила», «Дуб і Лозина»).

 

Досить відчутна в творах присутність nавтора-оповідача, котрий викладає події то зі співчуттям, то зі схваленням, то nз подивуванням, а здебільшого з різного виду nосміюванням. «Зсередини» зображуваного формується певне моральне й світоглядне переконання. Байка його здебільшого утверджує nтрадиційні етичні засади, настанову до розсудливості, скромності, nпоміркованості, натуральності. При цьому автор (здебільшого в образі nфольклорного оповідача, за яким стоїть поет-інтелігент nзі своєю культурософською програмою) виявляє своє активне ставлення до nтрадиційних звичаїв, іноді пристрасно й осудливо ревізує те, що «на світі вже nдавно ведеться» («Вовк та Ягня»); подекуди, не вдовольняючися відповідними nінтонаціями викладу, вдається до розгорнутого емоційного коментаря («Колись і nміж людьми чимало Таких ягнят попропадало. Тепер nгадюкам час сказать: «Минулися вже тії роки, Що розпирали боки,— Дай, Боже, nправді не вмирать!» («Гадюка і Ягня»).

 

За всієї умовності персонажів байка Глібова націлена на глибоке nй серйозне трактування життя. Протистояння персонажів в nодних байках більш, в інших — менш гостре, проте автор не часто схиляється до nйого полегшеної схематизації. Змістовність конфлікту, життєва значущість для nперсонажа подій, що відбуваються, емоційне переживання колізій персонажем і nавтором посилюють гостроту твору. Так, в окремих байках представлене жорстоке nставлення «вищого» до того, хто займає «нижче» місце в суспільній ієрархії n(«Вовк та Ягня»), господарська нездатність панства, яка виливається в безглузде nлютування над підданими («Мірошник»), несправедливість nіснуючого судочинства («Щука»), грубе потоптання невибагливих мрій про душевний nзатишок («Кундель»), облудність форм «громадських рішень», що неспроможні nпротистояти праву сильного чи лукавству демагога («Громада», «Мишача рада», n«Ведмідь-пасічник»). Все це свідчення того, що байка nГлібова, як і його громадянська лірика, була відкритою щодо суттєвих nсуперечностей суспільного життя 1.

 

Байка Глібова загалом тяжіє до реалістичного напряму nукраїнської літератури, але творчий метод байкаря — не глибинний зрілий реалізм n(у його байці відсутнє трагічне самоусвідомлення героя, яке й неможливе було в nцьому жанрі). Безумовно, реалістичною ознакою байки Глібова є предметність nзображення — пластична випуклість образів як поданих у колоритних описах, так nі, ще більше, складуваних у динаміці події. Предметність зображення в байці — nще не характерність деталі, а тільки ряд подробиць і рис предмета, що існують у nліричному чи гумористичному представленні, в гнучкому ритміко-інтонаційному nвикладі (зразок його, наприклад, в експозиції байки «Дуб і Лозина»).

 

Об’ємність викладу нарощують і nґрунтовні зображення давнього українського побуту, й зриме окреслення обставин nдії, і пейзажні та інтер’єрні замальовки, й загалом небагатослівне, але nпсихологічно чутливе ведення повістування («Скоробагатько»). Специфіка nбайкового жанру надає авторові можливість для змалювання окремих персонажів у nрисах їх близькості до натуральних представників тваринного й рослинного світу, речей. Творчо використовує поет байкову умовність, nмежу між «прямим» смислом та інакомовністю, між nнатуральним образом персонажа та його персоніфікацією: «Неначе пані на перині, nЛежить торбина в гарній скрині! І по селу, й по хуторах, І по купцях, і по nпанах,— Пішла про неї слава всюди…» («Торбина»).

 

Художня майстерність байкаря nпроявляється і в творенні образів персонажів. Поет дещо психологізує вчинок, nроздум, мовну партію героя відповідно до домінантної риси його як образу-типу n(«Свиня», «Жук і Бджола», «Ластівка й Шуліка», «Цяцькований Осел») та поглиблює nці елементи у співвіднесенні зі становищем і ситуацією n(наприклад, несміливе звернення Деревця до Панаса з проханням nвирубати навколишні дерева). У ряді моментів персонажі nнаділені індивідуальними рисами, включені в багату міжсуб’єктними стосунками nхудожню ситуацію; деякі з них («Цуцик», «Осел і Соловей», «Вовк і Кундель») nнамічаються як самостійні характери.

 

В умовах пізнішого nлітературного розвитку XIX ст. Глібов, природно, пішов далі Крилова у nрозмиванні алегоризму байки. Глібовські алегорії — алегорії в nширокому значенні слова, тобто звичайні іносказання. Це образ, що, nвиконуючи повновагу функцію у творі, виявляє водночас внутрішню потенцію бути nспіввіднесеним із більш чи менш узагальнюючою тезою nабо ж із конкретними реаліями якогось іншого плану. В такому розумінні можна назвати алегоричними ряд байок nГлібова — «Щука», «Вовк та Ягня», «Торбина», «Квіти», «Чабан і Комар», n«Ведмедик» та ін. Байкар-новатор при цьому не нехтує цілковито можливостями nалегоризму (іносказальності), виявляючи творче, «ігрове» відношення.

 

Для поета по-своєму важить — і він у nдеяких випадках пускає в ужиток — те, що за байкою як жанром закріплене певне nстабільне уявлення про наявність у ній якоїсь дози імпліцитного смислу (того, nщо «мається на увазі») у вчинку чи висловлюванні персонажа. nІ цьому уявленню байкар то дає помірно справджуватись n(як у названих байках), то підсилює ним окремі nнерозгорнуті сюжети (наприклад, «Паляниця й Книш», «Билина»), то вносить nсум’яття в це уявлення якимось несподіваним, можливо, зумисне «недоречним» nпаралельним прикладом чи тлумаченням (як у байках «Лев-дідуган», «Лисиця і nХоврах», «Дві Бочки», «Трандафиль і Свиня»). На останнє звернув увагу О. nБілецький, виділивши серед характерних ознак глібовської nбайки такі, як «набування байковим сюжетом самостійності й часами недостатня nпристосованість морального висновку до попередньої розповіді» 2. Нарешті, є ряд nбайкових творів (чи не більшість), у яких тільки перша nпрописна літера в іменуванні героя засвідчує присутність решток алегоризму. nОбрази цих байок становлять лише спрощену проекцію людських якостей на якийсь nдовільний предмет (здебільшого представники рослинного чи тваринного світу, речі, явища природи тощо), тобто змістові nперсоніфікації, або ж концентрацію зовнішньої їх характеристичності (і nспіввідносні з персонажами, наприклад казки про Пана Коцького, пісні про nголубку й стрільця, означувати які як алегорії практично немає підстав). Саме цей тип образів слугує Глібову для деякого nускладнення внутрішнього світу байкового героя, nнадання йому неоднозначності. Й чим більше індивідуалізується й «психологізується» nбайковий образ, чим гінкіше обростає подробицями й деталями сюжет,— тим менший nступінь алегоризму байки.

 

Образ у його самодостатній функції nпостає не тільки в тих байках Глібова, персонажами яких є люди,— приміром n«Вередлива Дівчина», «Ясла», «Лящі», «Скоробагатько», n«Сила» (ці твори тільки умовно сприймаються як байки, будучи скоріше гумористичними nвіршовими оповіданнями), а й у явно іносказальних. Так, докладна характеристика nБудяка («Будяк і Васильки»), його хвалькуватих просторікувань і дій надає nобразові певної самостійності й усуває потребу «мати на увазі» щось інше. Такий nспосіб зображення вступає іноді навіть у суперечність із дидактичною nнастановою, як-от у байці «Фіалка і Бур’ян» (перебіг подій у ній подано з nтакими різноплановими подробицями, що повчальний nмомент відходить далеко на задній план), байка читається як хвилююча, концентрована nна прямому смислі оповідь, про нещасливе життя Фіалки. Цей ряд подовжує чимала nкількість інших творів.

 

Великий масив байок Глібова nпов’язаний із виявами ліризму, що надає їм не тільки своєрідні nстильові прикмети, полегшуючи перехід від одного мотиву до іншого, а й нерідко n— специфічну тональність, настроєність. Ліричне начало nприсутнє і в захопленому змалюванні благословенного Богом «тихого гаю» n(«Мандрівка»), окремих речей, рослин, і в безпосередніх авторських міркуваннях nі зауваженнях, що створюють атмосферу довірливості між автором і читачем, і у nвідповідних інтонаціях авторського ставлення до персонажа (наприклад, Ягняти з nбайки «Вовк та Ягня»), і в спеціальних пасажах-апострофах, де здобуває прямий nвираз авторська позиція («Свята старовино! Про тебе я згадав; Правдивії nслова твої не вмерли, І я промовлю їх, Щоб світ не nзабував…»). Проте головна його функція — в емоційному поглибленні погляду з nтеперішнього в минуле, що розпросторює й своєрідно nзабарвлює зображуване («Скоробагатько», «Дідок у лісі», «Мальований стовп», n«Дідок і Вітряки», «Зозуля й Горлиця», «Старець»,-«Коник-стрибунець», n«Лев-дідуган», «Мандрівка»). Ліризм примножується епічним nбаченням: у деяких творах світ постає як великий огром часу, десь далеко на дні nякого — вражений, приголомшений усім пережитим індивід.

 

Елегійні мотиви темпорального nхарактеру у байках по-своєму підтримують і розвивають nтему елегій Глібова, ряду його поетичних творів; «епічним» ліризмом, що включає nв себе ці та інші мотиви, в певну спільність об’єднуються байка й лірика; ним nзадано найсуттєвіші хронотопні та емоційні характеристики художнього світу Глібова-поета.

 

У художньому світі nбайок поглиблено й смисл подійності — завдяки авторському баченню, в якому nвідбивається своєрідний «спогад» про більш віддалені в часі художньо-мислительні nструктури. Побут у байках Глібова — це побут XIX nстоліття, до того ж досить патріархальний у багатьох своїх моментах. Точка nавторського зору на нього в деяких випадках співвіднесена nз іще давнішим часом (з періодом синкретичної єдності світу). Автор у ряді nбайок дивиться на своїх героїв наче з глибини вже минулого часу,— і це надає їм nпримітно самобутніх рис, що різнять поетику Глібова nвід поетики Крилова та української байки нової літературної епохи.

 

Запозичаючи мандрівний сюжет, Глібов nне тільки ґрунтовно «українізує» його в подробицях та nв психології персонажа, а й уміщує в національну прафольклорну ретроскопію, nакцентує в ньому елементарні, первісні ходи, відкриває приховані глибинні шари. nТак, за сюжетом байки Крилова «Фортуна и Нищий» (1816) написано байку «Старець» n(надруковано 1890 р.). У Глібова виникає не просто повчальна притча на тему nзахланності, яка не може зупинитися й насамкінець утрачає все до решти,— nукраїнський поет створює атмосферу казковості, відсутню nу Крилова; місце емблематично-безликої Фортуни заступає семіотично повновагий, nузятий з української міфології образ Долі. В її устах оживає потаємна мрія nубогого про багатство. Герой в уяві мусить пройти разючу, захоплюючу дух nдистанцію від «старця» до «дуки» з власним переродженням та зміною визначальних nобставин свого життя. У фіналі твору пристрасно оплакується марення, що nвиявилося даремним.

 

До більш nелементарного ретроскопічного сприйняття повертає Глібов сюжет і в байці «Ягня» n(1890), написаній за взірцем криловського «Ягненка» (1819). Сюжетна схема nприблизно однакова в обох творах: Ягня одягає вовчу шкуру, лякає отару й nзрештою дістає добру «наминачку» від собак, які прийняли його за вовка. nУкраїнський байкар при цьому докладно змальовує протагоніста дії, відшукує nмотив, що спонукає його до зміни личини. Тим самим відчуття реальності вчинку nзначно сильніше, ніж у напівумовній дії байки Крилова. nСама подія представлена з примітною емоційністю, переживаннями персонажів (крім Ягняти, тут діють іще пастух та «бідна мати») й автора n(«Де й дівся сміх, піднявся стон і плач, Насилу бідного оборонили. — Оттак, як бач, із жартів лиха наробили»). Тут починає nбриніти драматизм роздвоєння на початкових стадіях формування внутрішнього світу примітивно-цілісного персонажа, передані дух nмаскараду, стривоженість і загальне збудження, що вноситься зміною чийогось nобразу, а водночас і серйозність покарання за роль, яка героєві заборонена.

 

Ряд інших байкових творів, написаних nза оригінальним чи запозиченим сюжетом, а також ряд загадок поет співвідносить із первісним світовідчуттям, вияскравлює у їх nсюжетному розвитку прафольклорні смислові ходи, через стильові, образні й nкомпозиційні засоби робить виразно відчутними мотиви добровільної чи захопленої nсиломіць жертви («Гадюка і Ягня», «Кундель», «Вовк та Ягня», «Будяк і nВасильки», «Гуси»), погоні («Вовк і Кіт», n«Скоробагатько»), небезпечного, облудного зближення («Фіалка і Бур’ян», n«Ведмедик», «Огонь і Гай»), відчуття загрози («Троянда», «Жвавий Хлопчик»), nсвавільності необмеженого владарювання («Жаби», «Громада», «Лев на облаві», n«Танці»), метаморфози-травестії («Солом’яний Дід», «Щука й Кіт», «Мальований nСтовп»), відходу з обжитих місць, де розкриває патріархальне, із залишками міфологізму nрозуміння простору («Билина», «Бджола і Мухи», «Мандрівка», «Диковина», «Вовк nта Зозуля», «Перекотиполе»). В останній групі байок поет nстворює образ бездумного мандрівника, «перекотиполя», в якому вгадується nлюдина, котра забула свою батьківщину, зрадила традиції, ширше — образ буття, у nякого підрізано його живильні корені.

 

Відлунням давніх народних уявлень є nобраз страховидла, що породжує сміх, точніше, задає умови, коли має місце nодночасно й загравання з почуттям жаху, котре цей потворний предмет нібито nмусить викликати, й глумлива потіха над ним (байки «Солом’яний Дід», «Жаби», nвірш «Зимня пісенька»). Таким само гротескно-сміховим n(відповідники якого — в найраніших пластах української народної поезії) є й nвідображення страху перед фантастичним і незвичайним («мара», «проява»), nрозгорнуте в багатьох загадках поета («Щоб дітям веселіш було…», «Раз уночі я nв ліс ходив…», «Мостивсь я в лузі на потіху…», «Котилася тарілочка…», n«Була собі бабуся Гася…», «Раз пішов я на отаву…», n«Є на світі чорна злюка…»).

 

Серед творів українських байкарів nсаме байка Глібова спроможна певною мірою передавати немовби відроджене nвідчуття первісного анімізму. Персонажі окремих байок Глібова, не будучи nхарактерами, виступають не просто як персоніфікації сил природи,— вони наділені здатністю відносно розгалуженого, емоційно nнюансованого психічного життя (особливо часто — стани смутку, розпачу тощо). nОзначуючи певну ментальну якість, елементи незвичайного одушевления предметів, nсил природи, рослин і тварин досить відчутні у байках «Огонь і Гай», «Дідок і Вітряки», «Мальований Стовп», «Зозуля й Горлиця», n«Торбина», «Деревце», «Квіти», «Хмара», «Коник-стрибунець».

 

У байках Глібова відбилося nфольклорне (з реліктовими ознаками міфологізму) nрозуміння трагічного й комічного. Трагізм подій і ситуацій загалом не сягає рівня фольклорних творів пізнішого часу (наприклад, пісень nпро кохання, історичних пісень). Він щонайбільше елегійний, у сучасному nзначенні слова майже невідчутний (навіть у тих творах, де йдеться про загибель nперсонажа, крах його усталеного способу життя). І це не тільки тому, що nвідсутня гострота індивідуального самоусвідомлення (що взагалі рідкісне в жанрі байки), а й тому, що автор заміщає можливу nтрагічну напругу сюжетного фрагмента лірично-сентиментальним nпереказом, подобою ритуального оплакування, які немовби узаконюють безсилля nперсонажа в протистоянні Долі та спрямовують почуття на пошуки примирення з нею n(«Вовк та Ягня», «Фіалка і Бур’ян», «Скоробагатько», «Гадюка і Ягня»).

 

Настрої упокорення, смирення, nжалісливого співчуття в поетичних творах Глібова мають подекуди релігійне забарвлення, точніше фольклорно-релігійне, nоскільки поняття Бога та пов’язані з ним моральні уявлення не відзначаються nстрогою відповідністю ортодоксальній теологічній системі. Вони натомість активно nкореспондують з апокрифом, народним звичаєм і віруванням, коріння яких — у nдохристиянських часах.

 

Глібов-байкар продовжив nзапочатковану П. Гулаком-Артемовським прогресуючу лінію посилення в байці nелементів комічного (Є. Гребінка, Л. Боровиковський), nне кажучи вже про те, що чимало його байок є по суті гумористично-сатиричними nтворами. Комічне у глібовській байці задається загалом за просвітительськими nкритеріями, але присутні в ньому й залишки давнього народного сміху, такі, nнаприклад, дещо архаїчні риси, як глузування з дріб’язкової вади, необачного nслова чи вчинку («Ясла», «Паляниця й Книш», «Дідок і Вітряки»), nнепомірність розплати за чванькувату спробу виокремитися («Будяк і Васильки», n«Вередлива Дівчина», «Квіти»), безугавне осміяння nеротичних замислів, аж до побиття залицяльника («Снігур і Синичка», «Горлиця й nГоробець»), сміхове зниження-розвінчання («Лев і Комар», «Цяцькований Осел»).

 

Народна сміхова культура своєрідно позначається й на образові оповідача. Він у структурі nбайки не центрований, має досить широкий діапазон — від мудрого інтелігента, nуважного до народної етики й естетики («Жук і Бджола», «Мальований Стовп», n«Фіалка і Бур’ян», «Троянда» та ін.), до фольклорного жартівника-баляндрасника n(особливо виразно в байках «Пан на всю губу», «Троєженець», «Лев та Миша», n«Охрімова Свита», «Жаба й Віл», «Музики», «Танці»). В nкожному разі те «викриття», яке здійснює оповідач,— надто специфічне, дуже не nсхоже на односпрямовану сатиру й інвективу (зразка, наприклад, М, nСалтикова-Щедріна). Опосередковані, непрямі форми його nзумовлені не тільки іносказальністю, езопівською мовою (і те й інше властиве nтакож і типовій сатирі), а й створенням навколо персонажів і подій засобами nоповіді комічно багатозначного, далеко не завжди беззастережно-саркастичного, nхудожнього світу, нерідко зв’язаного з національним nфольклором.

 

Відгомони фольклорно-сміхової стихії nпозначалися на тому, що nбезкомпромісне осміяння у глібовській байці трапляється як виняток. Здебільшого nж воно поєднане із загалом приязним ставленням до осміюваного об’єкта n(«Деревце», «Коник-стрибунець», «Лев та Миша», «Дуб і Лозина»); з іншого боку, nнавіть при задушевному розчуленні, з яким в окремих випадках ведеться виклад, nоповідач відмічає якусь смішну рису героя чи сумнівність його становища («Дідок nу лісі», «Кундель», «Жвавий Хлопчик», «Мальований Стовп»), Загалом гумор Глібова-байкаря nсправляє, враження більш «старосвітського», ніж nсучасний йому різко-вибуховий, нігілістичний гумор С. Руданського, автора гуморесок-«приказок», nа за концентрованістю й чіткістю сатиричної ідеї байка Глібова поступається n(дістаючи натомість інші художні риси) байкам Крилова та Гребінки.

 

При порівнянні байки Глібова з байкою Крилова очевидною є й nтенденція до послаблення політичної, ідеологічно-філософської семантики твору в nукраїнського письменника. Байка Крилова енергійніша в плані безпосереднього nдонесення типово байкового смислу, більше націлена на підкреслення nпарадоксу становища, на представлення якогось афекту, нав’язливої пристрасті, nідеї, на виведення моральної максими (значно далі за джерелом сюжетів, але nближче до Крилова за дотриманням цілісності байкового викладу та розумінням nхудожньої ідеї байки як такої, що ґрунтується на судженні, перебуває Гребінка).

 

Під пером nГлібова байка втрачає ці різкі контури, паралельно з ускладненням внутрішнього nсвіту персонажа увідчутнюється емпірична, емоційно-чуттєва сторона її змісту; nконцепція її виражається більш опосередковано, не кажучи вже про те, що загалом nконцептуальна проблематика глібовської байкарської творчості інша. Так, Глібов nцілковито усуває політичні, історичні алюзії сюжету та авторського узагальнення nв байці «Щука й Кіт», яка у Крилова була відгуком на один з епізодів nВітчизняної війни 1812 р. (про адмірала, котрий командував сухопутніми військами). nОпобутовлює Глібов сюжет і обставини дії в байці «Пеня», написаній за сюжетом nбайки «Напраслина», теж свідомо проігнорувавши чи, nможе, не зауваживши світоглядну гостроту вихідного твору. (Прикметно nй те, що Глібов у пошуках сюжетного зразка звертає увагу передусім на ті байки nКрилова, сюжет яких досить «сценічний»: дає можливість показати персонажів у nдії, в живому діалозі, розгорнути описи й, навпаки, не випадково оминає сюжети, nяким притаманна вузькофункціональна спрямованість на якусь моральну чи nфілософську сентенцію.) Так, Глібов цілковито усуває політичні, nісторичні алюзії сюжету та авторського узагальнення в байці «Щука й Кіт», яка у nКрилова була відгуком на один з епізодів Вітчизняної nвійни 1812 р. (про адмірала, котрий командував сухопутніми військами). Опобутовлює nГлібов сюжет і обставини дії в байці «Пеня», написаній за сюжетом байки «Напраслина», nтеж свідомо проігнорувавши чи, може, не зауваживши nсвітоглядну гостроту вихідного твору. (Прикметно й те, що nГлібов у пошуках сюжетного зразка звертає увагу передусім на ті байки Крилова, nсюжет яких досить «сценічний»: дає можливість показати персонажів у дії, в nживому діалозі, розгорнути описи й, навпаки, не випадково оминає сюжети, яким nпритаманна вузькофункціональна спрямованість на якусь моральну чи філософську nсентенцію.)

 

Дещо інші засади Глібова і в nпредставленні суто зовнішньої предметності, зокрема природи. Переконливі спроби nвідійти від останніх згадок про Аврор і Зефірів до nконкретного пейзажного малюнка здійснено уже в Крилова; такий спосіб зображення nГлібов робить правилом, а крім того посилює колористичність, розмаїття nподробиць, локальну характерність пейзажу.

 

Ці та інші nриси поетики глібовської байки мають за передумову розлогість оповіді. Як один nіз варіантів байкового викладу, що з ним пов’язані детальний і докладний опис nобстановки, неквапливі роздуми оповідача, обширні діалоги й монологи персонажів nтощо, вона випробувана вже в російській байці XVIII ст., далі виразно заявлена nв байках П. Гулака-Артемовського. Розвивали цю манеру й українські байкарі пізнішого часу — Є. Рудиковський, П. Кореницький, Р. Витавський, nІ. Затиркевич (останні два — сучасники Глібова). Не Глібов, отже, був її nвідкривачем, проте саме в нього розлогість оповіді послідовно nспрямовується на урозмаїтнення внутрішнього світу персонажа, на художню nсамостійність і закінченість байкової події, на багатозначність смислу оповідуваного. nВідтак у творі давнього жанру значно «розріджується» nраціональна дидактична ідея, виникають спрямовані вбік чи протилежні до її nзагального розвитку зображальні й повістувальні ходи, намічається втрата (що nкомпенсується іншими художніми набутками) чіткості власне байкової дії, nвизначеності й окресленості загальної емоції. Звідси ще далеко до руйнації nсамого жанру, але це — виразний момент, на якому відбувається відрив nбайки Глібова від байки Крилова та від попередньої української байкової nтрадиції.

 

Байка Глібова посіла nунікальне місце в українській поезії XIX ст. і стала винятковим явищем серед nзразків цього жанру. В ній загалом ослаблені типово байковий дедуктивний nконцепт, алегоричність образів і сюжетів, посилена художня самодостатність nзображуваного, приведено в рух як гумористичні й сатиричні, так і ліричні та епічні начала. У жанрових її різновидах nпредставлено й синтезовано жанри й жанрові елементи новели, оповідання, притчі, nприказки, аполога, казки, гуморески, ліричної медитації, пейзажного вірша.

 

Глібов використовує байковий жанр nдля осягнення архетипних витоків національного світобачення, nмаксимального наповнення твору реаліями повсякденного побуту та багатого nморально-емоційного досвіду народу. На цій основі виникає позначений nіндивідуально-авторським баченням просторий, часово протяжний, епічно глибокий художній світ та реалізуються інші художні nзавдання, що виходять за межі розвитку типового байкового жанру. Паралельно з nГлібовим та після нього байкова творчість в nукраїнській поезії продовжується, байка ще засвідчує дієвість як традиційних nсвоїх можливостей, так і, головне, можливостей новонабутих, пов’язаних із її nжанровим переосмисленням (зокрема, загострення її злободенності, увиразнення nідейної дискутивності, трактування її як відверто гумористично-сатиричного nжанру), проте жоден із байкарів, що працює одночасно з Глібовим чи після нього (І. Затиркевич, Р. Витавський, М. Старицький, nОлена Пчілка, Т. Зінківський, Я. Жарко, П. Залозний, М. Кононенко, Б. nГрінченко), не вступає у його слід. Специфіка глібовської байки щодо тих культурософських nзавдань, які автор нею вирішував, не були повторені.

 

Байки nГлібова (а також його лірика) була внеском у розвиток української версифікації, nстилю та мови художньої літератури: вона продемонструвала, зокрема, великі nможливості нерівностопного («вольного») ямба у створенні розмовних, наспівних, nораторських та інших інтонацій, в описах, у ліричних і філософських відступах, nу веденні оповіді. Вірш Глібова вирізняється динамізмом і гнучкістю в nритмічному відтворенні ходу подій і переживань, перебігу природних стихій тощо. nЩедро черпаючи з арсеналу народної пареміотики, байкар і сам привніс до нього nчимало дотепних виразів, афоризмів, словесних означень («Бо я стою зовсім не nтам, Де треба пити вам, Та ще й вода од вас сюди збігає…», «Послухали Лисичку nі Щуку кинули — у річку»). За мовностилістичними nхарактеристиками байкарський і загалом поетичний доробок Глібова стоїть в одному ряду з творчістю таких nписьменників XIX ст., як І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, М. Старицький, В. nСамійленко, Б. Грінченко.

 

Глібов-поет — характерний nпредставник провідних тенденцій української поезії другої nполовини XIX ст. Його творчість — вагомий компонент розбудови її жанрової nсистеми, посилення предметності в її образному мисленні. Досвід Глібова сприяв nурізноманітненню типології суб’єкта поетичного твору, оригінальні модифікації nякого містила як особистісна громадянської теми лірика поета, так і ті жанри, nзмістом і стильовими механізмами яких дещо пригальмовується nіндивідуально-суб’єктивне вираження, натомість уможливлюється чіткіше художнє nосягнення стихійних і колективних, позаособистісних життєвих начал.

 

Лірика, а ще більше байкова nтворчість поета переконливо свідчать про глибину й nестетичну привабливість повсякденного життя простолюду, великі резерви його nетичної світо-орієнтованості в тематиці й проблематиці української поезії, nздобуваючи цьому явищу вагоме місце — поряд із уже досліджуваними поезією nромантичними станами особистості, із щоразу розширюваними позиціями в nнаціонально-громадянському самоусвідомленні тощо. Поезією Глібова nстверджувалися живучість і цінність етнічної традиції, її відкритий і nприхований до часу потенціал, глибинна потреба в ній ін-дивіда nй колективу в ситуаціях морального й естетичного вибору.

 

ЦУЦИК

 

Автор – Леонід Глібов

 

Раз на nвікні, у панському будинку,

Патлатий Цуцик nспочивав;

То ляже на бочок, то догори на nспинку

Або на лапки морду клав.

Якраз проти вікна, звичайно під барканом,

Дворовий пес Бровко лежав

І думав: n«Бач, яким він паном,

Ледачий Цуцик, nстав».

— Здоров був, Цуцику! nЗнічев’я спочиваєш? —

Прийшовши під nвікно. Бровко озвавсь.

— Се ти. nБровко?.. Чого-бо так гукаєш? —

Промовив той.— Аж nя злякавсь…

Ну, як же ти там поживаєш?

— Нащо питать! Либонь, не знаєш

Собачого життя мого? —

Сказав Бровко.— Далеко до твого…

Живу собі, бо треба жити;

Двір nстережу і день і ніч;

Всього доводиться терпіти,

Не так, як ти, панич;

Та ще к nтому і їжа препогана,

Хлиснеш помий, коли дадуть,

А як невлад загавкаєш на пана,

То ще й під nбоки натовчуть.

— Жаль! — каже Цуцик.— nЩо ж робити!

Буває всяк,—

Обуха батогом не перебити;

А от мені — хоч і довіку б так…

Живу у горницях, на килимах качаюсь,

Жартуючи на сміх;

Частенько з панночками граюсь

І лащуся до них;

І м‘яко спать nмені, і ласо можна їсти,

І бігаю не nв бур’янах,

Сухенькі лапки, хвостик чистий,

Не так, як твій, у реп’яхах…

— Ет, реп’яхами дорікаєш! —

Сказав Бровко.— А пам’ятаєш,

Як у пекарні був щеням?

Чи так жилося там?

Замурзаний під nлавкою тинявся…—

Веселий Цуцик nзасміявся

І каже: — То колись було,

Та загуло…

Дивись тепер, а не рівняй малого! —

І він спесиво глянув на Бровка.

— Як бачу, ти не nробиш там нічого,—

Сказав Бровко,— за що ж се честь nтака?

— Дурний Бровко! Не розумієш,—

Звиняй, що так кажу,—

Я те роблю, чого ти nне зумієш:

На задніх лапках я по-вченому служу.—

«Щоб ти сказивсь!» — Бровко собі nшепоче,

А вимовити не посмів,

Бо Цуцик дуже запанів:

Скубне й Бровка, коли захоче.

 

Бровко мовчить, і я мовчу,

Води не nсколочу…

Вам сміх, мені гостинців в‘язка.

Чи гарна моя казка?

[1691]

 

ЩУКА

 

 

На Щуку хтось бомагу в суд подав,

Що буцім би вона такеє виробляла,

Що у ставку nніхто життя не мав:

Того заїла в смерть, другого обідрала.

Піймали Щуку nмолодці

Та в шаплиці

Гуртом до nсуду притаскали,

Хоча чуби й мокренькі стали.

На той раз суддями були

Якіїсь два Осли,

Одна нікчемна Шкапа

Та два стареньких Цапа,—

Усе народ, як бачите, такий

Добрячий та плохий.

За стряпчого, як завсігди годиться,

Була приставлена Лисиця…

А чутка у nгаю була така,

Що ніби Щука та частенько,

Як тільки зробиться темненько,

Лисиці й шле — то щупачка,

То сотеньку карасиків живеньких

Або линів гарненьких…

Чи справді так було, чи, може, хто nзбрехав

(Хто ворогів nне мав!),—

А все-таки катюзі,

Як кажуть, буде по заслузі.

Зійшлися nсудді, стали розбирать:

Коли, і як воно, і що їй присудити?

Як не мудруй, а правди ніде діти.

Кінців не можна поховать…

Не довго думали — рішили n—

І Щуку на nвербі повісити звеліли.

— Дозвольте і мені, панове, річ держать,—

Тут обізвалася Лисиця.—

Розбійницю таку не так судить годиться:

Щоб більше жаху їй завдать

І щоб усяк боявся так робити, —

У річці nвражу Щуку утопити!

— Розумна річ! n— всі зачали гукать.

Послухали Лисичку

І Щуку кинули — у річку.

1858

 

Тестові nзавдання

 

1. Знайдіть рядок, у якому є зайвий знак.

А. 2, 7, 8, о;

B. 4, 6, 8, 9;

C. 5, 9, 8, 6;

D. 2, 8, 0, 3;

E. 1, 7, 8, 0.

2. Знайдіть рядок, у якому є зайвий знак.

А. 1, 7, 8, 0;

B. 2, 6, 1, 9;

C. е, 9, 8, 6;

D. 6, 7, 0, 3;

E. 5, 9, 8, 6.

3. Знайдіть рядок, у якому є зайвий знак.

А. 1, 4, 8, 0;

B. 6, 8, 0, 9;

C. 4, 10, 8, 6;

D. 5, 9, 8, 6;

E. 6, д, 0, 3.

4. Вкажіть nрядок, у якому всі слова означають число.

A. вісім, nалфавіт, буква;

B. два, три, п’ять;

C. брат, сестра, батько;

D. аналіз, студент, викладач;

E. десять, меркантилізм, вітер.

5. Вкажіть nрядок, у якому всі слова означають число.

A. монетаризм, два, око;

B. три, чотири, п’ять;

C. шість, сім, nпальто;

D. десять, мікроекономіка, вітер;

E. менеджмент, студент, викладач.

6. Вкажіть nрядок, у якому всі слова означають число.

A. вісім, nсім, плече;

B. наука, студент, викладач;

C. п’ять, nдев’ять, лампа;

D. диван, три, два;

E. один, два, чотири.

7. Вкажіть nрядок, у якому всі слова означають число.

A. словник, поет, обід;

B. три, чотири, п’ять;

C. п’ять, nшість, сім’я;

D. радіо, три, два;

E. праця, студент, викладач.

8. У котрому nрядку є правильна відповідь на запитання «Котра година?»

А. тридцять пів шоста;

B. шоста година;

C. восьма за п’ятій;

D. сьома по шість.

E. десять на восьму.

9. У котрому nрядку є правильна відповідь на запитання «Котра година?»

А. за десять хвилина десята;

B. п’ять хвилин по десята;

C. шість від шостої;

D. десять по восьмій;

E. вісім по шості.

10. У nкотрому рядку є правильна відповідь на запитання «Котра година?»

А. за вісім вісім;

B. за дев’ять дев’ять;

C. п’ять хвилин по шостій;

D. десять до одинадцятої;

E. за десять до першої.

11. У nкотрому рядку є правильна відповідь на запитання «Котра година?»

А. сім на сім;

B. за п’ять хвилин восьма;

C. без п’ятнадцяти сіма;

D. пів від шістнадцятої;

E. за вісім до десятої.

12. У nкотрому рядку є правильна відповідь на запитання «Котра година?»

А. десять хвилин по першій;

B. вісім за десять;

C. десять за шість;

D. сто на п’ять.

E. шість для десятої.