ДОСЯГНЕННЯ ПОЗИТИВНОГО ЕФЕКТУ ВІД ВПРАВ НА РОЗТЯГУВАННЯ В РАМКАХ КОЖНОГО ОКРЕМОГО ЗАНЯТТЯ ПЕРЕМІЩЕННЯ, ДОПОМІЖНІ ЗАСОБИ, МОДЕЛІ ПЕРЕСУВАННЯ І МЕТОДИ ПІД СТРАХОВКИ ПАЦІЄНТА (КЛІЄНТА).
Гімнастичні вправи
Це спеціально підібрані сполучення природних рухів, розділених на
складові елементи. Ці вправи впливають не тільки на всі функціональні
системи організму, але й відновлюють фізичні якості пацієнта.
Гімнастичні вправи поділяються за такими ознаками:
1. За анатомічними:
Перша умовна класифікація:
а) вправи для м’язів голови;
б) вправи для м’язів шиї;
в) вправи для верхніх кінцівок і верхнього плечового поясу;
г) вправи для тулуба та черевного пресу;
д) вправи для м’язів малого тазу та нижніх кінцівок.
Друга умовна класифікація:
а) вправи для малих м’язових груп та суглобів;
б) вправи для середніх м’язових груп та суглобів;
в) вправи для великих м’язових груп та суглобів.
За ступенем активності: активні і пасивні фізичні вправи.
Активні фізичні вправи – виконуються самим хворим. Вони
поділяються на: активні полегшені, активні вільні, активні із застосуванням
зусилля.
Пасивні фізичні вправи – це вправи, які виконуються за допомогою
зовнішньої сили.
2. За характером м’язового скорочення вправи поділяються на
динамічні і статичні:
1) динамічні фізичні вправи. При їх виконанні м’язи працюють в ізотонічному режимі періоди скорочення м’язових волокон чергуються з періодами їх розслаблення. Це такі динамічні рухи: згинання, розгинання, відведення, приведення, супінація, пронація та колові рухи.
2) статичні фізичні вправи. При їх виконанні м’язи працюють в
ізометричному режимі. Це такі вправи, під час яких м’язи напружуються,
але не змінюють своєї довжини.
Ці вправи розвивають силу м’язів, збільшують тонус судин, покращують
трафіку тканин.
3. За використанням гімнастичних предметів і снарядів:
– вправи без предметів і снарядів;
– вправи з предметами і снарядами;
– вправи на снарядах.
Їх виконують у вигляді: висів, упорів, повзань, підтягувань, віджимань,
використовуючи при цьому: бруси, кільця, шведську стінку та ін. Ці вправи
застосовують під час усіх форм ЛФК.
4. Порядкові і стройові вправи.
За характером руху вправи поділяються на: порядкові і стройові.
Це: різні змикання, розмикання, повороти, різні види ходьби та ін.
Їх мета – організувати, підвищити дисципліну пацієнтів, покращити їх поставу, відновити необхідні рухові навички і підготувати організм до більш
інтенсивних фізичних навантажень.
5. Вправи на координацію рухів.
Вправи на координацію рухів – це складно-сполучені рухи, які
виконуються у визначеній послідовності.
Основні умови, які ускладнюють виконання вправ на координацію:
– одночасна дія синергістів та антогоністів при виконанні
однотипних рухів у симетричних суглобах;
– введення різних за напрямком і темпом рухів;
– включення великого числа м’язових груп і використання різних
предметів і спортивного інвентарю;
– вимоги до точності виконання рухів.
У більшості випадків застосовують вправи для кінцівок, які можна
виконувати на місті та під час руху.
6. Вправи на рівновагу.
Рівновага – це стан стійкого положення тіла в просторі як у статичному
положенні, так і під час руху.
Умови, які ускладнюють виконання вправ на рівновагу:
1. Зменшення величини площі опори.
2. Збільшення висоти розташування центра ваги тіла над поверхневої
опори.
3. Збільшення швидкості переміщення центра ваги тіла над поверхнею
опори.
4. Рухома площа опори.
5. Обмеження дії аналізаторів під час виконання вправ на рівновагу
(зорового, тактильного, слухового).
6. Збільшення висоти снаряда над поверхневою опорою.
Вправи на рівновагу поділяються на статичні і динамічні.
7. Коригуючі фізичні вправи.
Коригуючі фізичні вправи – це вправи, направлені на ліквідацію
деформації хребта, грудної клітки, кінцівок і порушення тонусу м’язів різних
м’язових груп.
Коригуючі вправи поділяються на активну і пасивну корекцію.
1. Види активних коригуючих вправ:
а) симетричні;
б) асиметричні;
в) деторсійні.
2. Пасивні корегуючи вправи ще мають назву – лікування положенням.
Під час пасивної корекції тіло, або його сегмент фіксують в коригуючому
положенні на певний проміжок часу. Для цього використовують: мішечки з
піском, скатки з ковдри, шини, лангети, пояса та корсети, ортопедичне взуття, гіпсове ліжко та ін.
8. Рефлекторні вправи
Ці вправи умовно можна поділити на два види:
1. Рефлекторні вправи, які виконують на основі безумовних рефлексів у
дітей першого року життя.
Основні безумовні рефлекси, які застосовуються в комплексі лікувальної гімнастики немовлят віком до 3-х місяців: Бабінського (верхній та нижній), Робінсона (хватальний), Галанта, повзання, випрямлення, автоматичної ходи, підошовний.
2. Усі фізичні вправи рефлекторно впливають на суміжні за інервацією
сегменти тіла і на функції основних систем організму (серцево-судинну,
дихальну, нервову, шлунково-кишкову та ін.). Тому умовно всі фізичні вправи є рефлекторними.
9. Вправи на релаксацію
Ці вправи виконують для максимального зниження тонічного напруження
в м’язах. Вони можуть мати загальний і місцевий характер. Вправи на
релаксацію поділяються на: статичні і динамічні.
I. Статичні вправи на релаксацію – це вправи, коли для розслаблення
приймають зручну позу, при якій місця прикріплення м’язів будуть
максимально зближені.
II. Динамічні вправи на релаксацію – це вправи, при яких підбираються
такі рухи, які ефективно розслабляють тонус м’язів. Вони поділяються на
махові рухи, потряхування і „вільне падіння” кінцівки.
10. Вправи на розтягування м’язів і суглобів.
Вправи на розтягування поділяються на динамічні і статичні
Мета виконання вправ на розтягування:
1. Збільшити амплітуду рухів у суглобах.
2. Стимулювати крово- і лімфообіг у м’язах, сухожилках та зв’язках.
3. Нормалізувати еластичність і тонус поверхневих і глибоких м’язів.
4. Покращити поставу пацієнтів.
11. Дихальні вправи.
1. Статичні дихальні вправи – це вправи, які виконують без рухів
кінцівками і тулубом. Вони поділяються на вправи:
– зі зміною типу дихання;
– зі зміною сили та тривалості фаз дихання;
– зі зниженням рівня дихання. Це вправи, які виконуються з
мінімальною екскурсією грудної клітки;
– дихальні вправи з подоланням опору.
2. Динамічні дихальні вправи – це вправи, які виконують в різних вихідних положеннях з рухами тулуба і кінцівок. Вони поділяються на:
– вправи, які вибірково збільшують рухомість і вентиляцію легенів
або її окремих сегментів;
– вправи, які сприяють розтягненню плевральних спайок.
3. Рефлекторні дихальні вправи. Їх застосовують в період
новонародженності та грудного віку.
4. Дренажні дихальні вправи сприяють відходженню мокроти. Ці вправи
поділяються на:
а) динамічні;
б) статичні.
Динамічні дренажні вправи – це вправи, при виконанні яких на вдиху –
рухи тулубом і кінцівками сприяють розширенню грудної клітки, зменшенню її об’єму. Видих можна робити форсований або більш тривалий.
Статичні дренажні вправи (їх ще називають постуральний дренаж) – це
вправи, при виконанні яких індивідуально підбираються такі вихідні положення, при яких вогнище запалення знаходиться вище місця біфуркації трахеї.
5. Звукова гімнастика (ЗГ) – це вимова звуків та їх сполучень на видиху.
Дихальні вправи виконуються з метою:
1. Покращити дренажну функцію бронхів і знизити інтоксикацію
організму.
2. Стимулювати газообмін в легенях.
3. Збільшити екскурсію грудної клітки.
13. Ритмопластичні вправи
Це гімнастичні вправи, які виконують під музичне супроводження в
заданому ритмі.
Тиха, спокійна музика у повільному ритмі заспокоює пацієнтів, знижує
процеси збудження у ЦНС. Швидка, ритмічна музика тонізує пацієнтів,
підвищує процеси збудження у ЦНС.
Ідеомоторні вправи та вправи на посилання імпульсів до
скорочення м’язів.
Ідеомоторні вправи – це вправи, які виконуються подумки. Вони не
тільки викликають слабкі скорочення уражених м’язів, але і зберігають
стереотипи процесів збудження і гальмування в рухових зонах кори головного мозку.
Ці вправи застосовують при: парезах і паралічах, для м’язів, що
знаходяться під гіпсовою пов’язкою або лангетою.
Вправи на посилання імпульсів до скорочення м’язів – це вольова напруга і
розслаблення м’язів, які відчувають брак рухів.
Ці вправи застосовують з метою:
а) поліпшити провідність нервових сигналів;
б) прискорити крово- і лимфообіг в пошкоджених м’язах;
в) покращити регенерацію тканин;
г) відновити стереотип рухів.
Спортивно-прикладні вправи
У ЛФК дуже часто використовують дозовану ходьбу, біг підтюпцем,
стрибки, метання, лазіння, піднімання ваги, їзду на велосипеді, катання на
ковзанах, ходьбу на лижах, веслування та ін.
Стрибки і підскоки. Це ациклічний, швидкісно-силовий тип рухів. Ці
вправи виховують сміливість, рішучість, вольові якості, розвивають силу,
витривалість, швидкість, поліпшують психоемоційний стан хворих.
Стрибки рекомендують виконувати на передній частині стопи, щоб
уникнути великих струсів усього тіла. Дітям дошкільного віку легше
виконувати стрибки в довжину, ніж у висоту. Також їм не рекомендують
стрибати з висоти, тому що не сформовані склепіння стопи.
Види стрибків: стрибки на місці на одній, двох ногах; стрибки в довжину
або висоту зі зміною положення ніг; стрибки з поворотами; стрибки спиною
вперед; стрибки з предметами (на скакалці, з обручем, через м’ячі, палиці);
стрибки на предмет і з предмета; опорні стрибки.
Стрибки використовуються в період видужання. Їх суворо дозують, тому
що вони викликають значні зміни в усіх основних системах організму.
Метання – ациклічний, швидкісно-силовий тип рухів. Під час метання
беруть участь зоровий, руховий і вестибулярний аналізатори. Ці вправи
розвивають координацію руху, поліпшують рухливість у суглобах, збільшують силу м’язів і швидкість рухової реакції, а також підвищують психоемоційний стан пацієнтів.
Дуже часто у ЛФК застосовують метання різних м’ячів (волейбольних,
баскетбольних, тенісних та ін.). Їх можна метати: від грудей, від плеча, із-за
голови, спиною вперед та ін.
Лазіння – ациклічний, силовий тип рухів. Лазити можна: по гімнастичній стінці, по канату, по гімнастичній лаві, по брусах і перекладині.
Цей вид вправ розвиває силу м’язів кінцівок і тулуба, збільшує рухливість
суглобів, поліпшує координацію рухів. Він також виховує такі якості, як
сміливість, наполегливість, терпіння. У ЛФК використовують лазіння на
заключному етапі лікування.
Вправи на піднімання ваги – це циклічний, силовий тип рухів. Його
використовують для розвитку сили, силової витривалості, для нормалізації
амплітуди рухів. Ці вправи збільшують крово- і лімфообіг м’язів, поліпшують їх тонус і еластичність, їх застосовують на заключному етапі реабілітації зі строгим дозуванням.
Плавання – це циклічний, силовий тип рухів. Його можна проводити у
відкритих водоймах, у відкритих і закритих басейнах.
У відкритих водоймах і басейнах на організм людини діє комплекс
оздоровчих чинників: потоки повітря, сонячна радіація і температура води.
Плавання розвиває: гнучкість у суглобах, силову витривалість м’язів верхніх і нижніх кінцівок, стимулює функції серцево-судинної, нервової і дихальної
систем. Плавання також загартовує організм.
Температурний режим води добирається з урахуванням: віку пацієнта,
фізичної і плавальної підготовки, характеру захворювання або травми,
клінічних симптомів.
Їзда на велосипеді – це силовий, циклічний тип рухів. Її застосовують: для
покращання загальної фізичної працездатності; збільшення сили, витривалості і амплітуди рухів у суглобах та м’язах нижньої кінцівки.
Ці вправи поліпшують трофічні процеси у тканинах, стимулюють функції
серцево-судинної і дихальної систем, покращують психоемоційний стан
пацієнтів. Їзду на велосипеді можна імітувати на велотренажері або
велоергометрі.
Ходьба на лижах – це силовий, циклічний тип рухів.
Ці вправи розвивають силу і силову витривалість основних м’язових
груп, поліпшують рухливість у суглобах, а катання з гір тренує вестибулярний апарат. Активне фізичне навантаження на морозяному повітрі, краса зимових пейзажів поліпшують стан нервової системи і тонізує серцево-судинну і дихальну системи. Ходьба на лижах рекомендується на заключному етапі лікування.
Веслування – це силовий, циклічний тип рухів.
Цей вид вправ застосовують для: покращання загальної фізичної підготовки, рухливості у суглобах хребта, збільшення сили і силової витривалості у м’язах верхніх кінцівок і плечового поясу, спини і черевного пресу. При виконанні гребків змінюється внутрішньо-черевний тиск, що стимулює трофіку і перистальтику органів шлунково-кишкового тракту.
Найкращий час для використання веслування – з 17-19 годин. Його
можна імітувати на гребному тренажері.
Катання на ковзанах – циклічний тип рухів. Розвиває координацію рухів,
силу м’язів нижньої кінцівки і тулуба, загартовує, нормалізує дію ЦНС,
покращує психоемоційний стан людини.
Спортивні ігри.
Ігри – це сполучення різних за складністю фізичних вправ, які
виконуються за визначеними правилами.
Залежно від числа учасників ігри можна розділити на: групові та
індивідуальні.
Групові ігри поділяються на:
– ігри без розподілу на команди, в яких є загальна мета, і всі
учасники змагаються між собою;
– ігри з розподілом на команди з однаковою кількістю учасників, які
у рівних умовах змагаються між собою.
За інтенсивністю фізичного навантаження ігри поділяються на:
– ігри на місці – під час яких учасники не змінюють положення тіла, а
тільки пересуває його сегменти.
Вихідне положення.: сидячи, лежачи, рідше стоячи. У цих іграх фізичне навантаження мінімальної інтенсивності, а психоемоційне може бути великим (шашки, шахи, малювання, ліплення);
– малорухливі ігри. Під час їх проведення застосовуються як елементи
руху, так і статичні пози. Вихідне положення.: сидячи, стоячи. Фізичне
навантаження середньої інтенсивності, а психоемоційне може бути
великим;
– рухливі ігри. Під час яких часто змінюють положення тіла в
просторі. Вони включають різні форми рухів: біг, стрибки, лазіння,
кидки, ведення м’яча та ін. Ці ігри розвивають фізичні якості і
викликають значні зміни у серцево-судинній, нервовій та дихальній
системах. Рухливі ігри несуть велике фізичне і психоемоційне
навантаження;
– спортивні ігри – у яких використовують визначену техніку фізичних
рухів. Це: волейбол, баскетбол, настільний теніс, кегельбан. Спортивні
ігри несуть фізичне навантаження субмаксимальної і максимальної
інтенсивності і можуть викликати велику психоемоційну напругу. Як
правило, в ЛФК їх використовують за спрощеними правилами.
Природні чинники.
Сонячна радіація впливає на усі життєво важливі процеси. Під час ЛФК
пацієнт приймає повітряні та сонячні ванни. Ці фактори зміцнюють і
загартовують організм хворої людини. Виконання фізичних вправ, часткове і
загальне загартовування, гігієнічний душ, купання і плавання в прісній і
морській воді зміцнюють імунну систему пацієнтів, стимулюють функції всіх
органів і систем, поліпшують психоемоційний стан і зміцнюють віру пацієнта у видужання.
Розглянемо «Оперативний» стан гнучкості (тобто стан прояву гнучкості в той чи інший момент) залежить від багатьох факторів:
– зовнішньої температури середовища (з підвищенням температури гнучкість збільшується);
– добової періодики (у ранкові години гнучкість значно нижча);
– втоми (при втомі показники активної гнучкості зменшується, а пасивної збільшується);
– емоційного стану.
Розвиток гнучкості тісно пов’язаний з розвитком сили. Захоплення силовими вправами може призвести до обмеження рухомості в суглобах, як і прискорений розвиток гнучкості без належного зміцнення м’язово-зв’язкового апарату може призвести до розхитаності в суглобах.
Звідси випливає необхідність оптимального поєднання в процесі фізичного виховання вправ, спрямованих на розвиток гнучкості, з силовими та іншими вправами, що сприятимуть гармонійному розвитку фізичних якостей.
Для виховання гнучкості застосовуються фізичні вправи, при виконанні яких амплітуда рухів доводиться до індивідуально граничної – такої, при якій м’язи і зв’язки розтягуються до можливого максимуму, не призводячи до пошкодження.
Вправи такого типу отримали назву «вправи на розтягування».
Переважна більшість – це гімнастичні вправи, добір яких дає можливість вибірково впливати на ланки тіла. В одних із них основними розтягувальними силами є напруження м’язів, у інших – зовнішні сили. Тому вправи на розтягування поділяються на активні і пасивні.
Крім цього, є багато вправ на розтягування, ефект яких забезпечується як внутрішніми, так і зовнішніми силами без явної переваги тих або інших. Такі вправи отримали назву активно-пасивні.
Активна гнучкість проявляється за допомогою власних м’язових зусиль. Наприклад, піднімання прямої ноги вперед (вбік) і утримання її в цьому положенні. Активні рухи виконуються за рахунок роботи м’язових груп, які проходять через даний суглоб.
Пасивна гнучкість проявляється шляхом прикладання до рухомої частини тулуба зовнішніх сил – зовнішнього обтяження або зусиль партнера.
активно-пасивна гнучкість це пружні рухи в глибокому випаді або шпагаті.
Загальні протипоказання до призначення ЛФК:
Гострі інфекційні і запальні захворювання з високою температурою тіла і загальною інтоксикацією;
Гострий період захворювання і його прогресуючий перебіг;
Злоякісні новоутворення до їх радикального лікування, злоякісні новоутворення з метастазами;
Виражена олігофренія (недоумство) і психічні захворювання з різко порушеним інтелектом;
Наявність стороннього тіла поблизу великих судин і нервових стовбурів;
Гострі порушення коронарного і мозкового кровообігу;
Гострі тромбози та емболії;
Наростання серцево-судинної недостатності з декомпенсацією кровообігу і дихання;
Кровотечі;
Загальний важкий стан хворого;
Значно виражений больовий синдром;
Негативна динаміка ЕКГ, що свідчить про погіршення коронарного кровообігу;
Атріовентрикулярна блокада.
Тимчасові протипоказання до призначення ЛФК:
Загострення хронічних захворювань;
Ускладнення в перебігу захворювання;
Інтеркурентних захворювань інфекційного або запального характеру;
Гострі пошкодження;
Поява ознак, що свідчать про прогресування захворювання і погіршення стану хворого;
Судинний криз (гіпертонічний, гіпотонічний або при нормальному АТ);
Порушення ритму серцевих скорочень: синусова тахікардія (понад 100 уд. / хв), брадикардія (менше 50 уд. / хв), напад пароксизмальної або миготливої аритмії, екстрасистоли з частотою більше ніж 1:10.
До факторів ризику, при яких може виникнути пошкодження кістково-суглобового апарату, відносять:
Виражений остеопороз у літніх людей, особливо у жінок;
Значне зусилля з боку хворого при незміцнілої кісткової мозолі після переломів кісток кінцівок, у хворих зі спастичними паралічами з порушеною больовий чутливістю.
Розглянемо переміщення, допоміжні засоби, моделі пересування і методи під страховки пацієнта (клієнта).
Обмеження життєдіяльності — це повна чи часткова втрата особої здатності чи можливості здійснювати самообслуговування, самостійно пересуватися, орієнтуватися, спілкуватися, контролювати свою поведінку, навчатися і займатися трудовою діяльністю. Інвалідність як міра втрати здоров’я і визнання особи інвалідом визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи (МСЕ) Міністерства охорони здоров’я України. Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських організацій інвалідів у особі їх республіканських органів. Залежно від ступеня порушення функцій організму й обмеження життєдіяльності встановлюються перша, друга, третя групи інвалідності, а особам у віці до 16 років — категорія «дитина-інвалід». Інвалідність служить інтегральним показником здоров’я населення, умов життя, побуту, праці й у цілому стану довкілля. В останні роки спостерігається постійне зростання частоти первинної інвалідності, що значною мірою пов’язано із соціально-економічною ситуацією в країні.
Основні причини інвалідності:
· хвороби системи кровообігу;
· злоякісні новоутворення;
· травми й отруєння;
· хвороби нервової системи;
· хвороби органів чуттів;
· хвороби кістково-м’язової системи і сполучних тканин.
Розрізняють наступні види інвалідності:
· загальні захворювання;
· трудове каліцтво;
· професійне захворювання;
· інвалідність з дитинства;
· інвалідність з дитинства внаслідок поранення (контузії, каліцтва);
· інвалідність, пов’язана з бойовими діями в період Великої Вітчизняної війни; інвалідність, пов’язана з аварією на Чорнобильської АЕС, наслідками радіаційних впливів і особистою участю в діяльності підрозділів особливого ризику.
· Каліки, сліпі, глухі, німі, люди з порушеною координацією руху, цілком чи частково паралізовані і т. ін. визнаються інвалідами в силу очевидних відхилень від нормального фізичного стану людини. Інвалідами визнаються також особи, що не мають зовнішніх відмінностей від звичайних людей, але страждають захворюваннями, які не дозволяють їм трудитися в різних сферах діяльності так, як це роблять здорові люди. Наприклад, людина, що страждає на ішемічну хворобу серця, не здатна виконувати важкі фізичні роботи, але розумова діяльність їй цілком під силу.
Здатність до самообслуговування ІНВАЛІДІВ – здатність самостійно задовольняти основні фізіологічні потреби, виконувати повсякденну побутову діяльність і навички особистої гігієни.
Здатність до самообслуговування включає:
– задоволення основних фізіологічних потреб, керування фізіологічними відправленнями.
– дотримання особистої гігієни.
– вдягання й роздягання верхнього одягу.
– приготування їжі
– виконання повсякденних побутових потреб
– користування постільною білизною
– прання, чищення, ремонт білизни, одягу
– користування побутовими пристосуваннями й приладами
– збирання приміщення
Обмеження життєдіяльності в інвалідів з порушеннями функцій опорно-рухового апарата взаємозалежні, хоча й можна говорити про перевагу обмежень здатності до самообслуговування при патології верхніх кінцівок, а про обмеження а про обмеження здатності до пересування – при ушкодженнях верхніх кінцівок. Разом з тим відомо, що інвалід з поразкою нижніх кінцівок внаслідок травми хребта має обмеження життєдіяльності не тільки в сфері здатності до пересування. У нього є у зв’язку із цим і обмеження здатності до самообслуговування. Якщо обмежити розгляд здатності інваліда до пересування в межах квартири, обмеженого житлового середовища, то тут можна говорити про здатність інваліда до переміщення в невеликому життєвому просторі.
Моделі пересування при застосуванні інвалідного візка.
Інвалі́дний візо́к, або інвалі́дна коля́ска — технічний колісний засіб пересування, призначений для людей з обмеженими можливостями. За приведенням в рух візки розділяють на дві групи: візки, що приводяться в рух двигуном, і візки з ручним приводом (тобто ті, що рухаються, коли людина сама крутить задні колеса). Потрібно підбирати інвалідний візок, який відповідав би особливостям тіла пацієнта. У правильно підігнаному візку більш комфортно сидіти, його маневреність стає більш ефективною, а стресові впливи на скелет чи на м’язи, які спричиняються неприродними рухами під час пересування, зменшуються. Те як ви підготуєте візок значно впливатиме на комфорт, позу, рівновагу та здатність ним користуватись пацієнтові.
Різновиди інвалідних візків
базові інвалідні візки для оселі й вулиці
візки з важільним приводом
інвалідні візки з високою спинкою
активні інвалідні візки
дитячі інвалідні візки
спортивні інвалідні візки
інвалідні візки з санітарним приладом.
інвалідні візки для дітей з ДЦП
Моделі пересування при застосуванні милиць, палиць, ходунців.
Для полегшення пересування людей з обмеженими фізичними можливостями використовують різні засоби для пересування. До них відносяться – тростини для інвалідів, милиці, ходунки. Ці допоміжні засоби використовуються при травмах нижніх кінцівок, служать додатковою точкою опори і сприяють збереженню рівноваги під час ходьби. Всі тростини, милиці, ходунки виготовлені з міцних і якісних сучасних матеріалів, що гарантує їх довговічність і надійність в експлуатації.
Палиці – допоміжні пристосування, які служать додатковою точкою опори для інвалідів, людей похилого віку, хворих із захворюваннями опорно-рухового апарату в період реабілітації. Використовуються для створення рівноваги людини під час ходьби і забезпечують стійкість в положенні спокою.
Палиці для інвалідів різних модифікацій:
Палиця для ходьби виготовляється зі сталі, алюмінію, склопластику або дерева, з гумовим наконечником. Може мати ручку, що повторює анатомічну форму окремо лівої і правої долоні. Такі палиці можна застосовувати і на вулиці і в домашніх умовах.
Палиці з пристроєм протиковзання.
Оснащені системою висування штиря, яка дозволяє використовувати виріб у різні пори року. Обладнані спеціальним принципом затвора. При необхідності на слизьких поверхнях можна висунути загострений штир з наконечника, і навпаки – перевести штир в закрите положення. Регульована палиця (телескопічна). Має можливість фіксації на різній висоті залежно від росту пацієнта.
Багатоопорна палиця включає кілька ніжок, які забезпечують додатковий комфорт і стійкість. Така палиця рекомендується для людей з порушеннями рівноваги і частими запамороченнями.
Палиця-орієнтир. Використовується для полегшення самостійного пересування не зрячих людей. Використання тростин при ходьбі покращує рівновагу, за рахунок утворення додаткової точки опори. Складна конструкція забезпечує додаткову зручність: компактність палиці при транспортуванні.
Милиці – це засоби, які полегшують самостійне пересування людей з обмеженими фізичними можливостями, сприяють відновленню опорно-рухових функцій, правильно розподіляють навантаження з нижніх кінцівок.
Милиці для ходьби (пахвові і підлокітні).
Пахвові милиці рекомендуються літнім людям, а також людям з великою масою тіла. Модифікація з підлокітником забезпечує стійку опору на кисть і лікоть, регулюється по довжині передпліччя, вони менш габаритні.
Милиці з пристроєм протиковзання. Мають висувний штир, який дозволяє використовувати виріб на слизьких поверхнях.
Телескопічні милиці.
Милиці ліктьові виконують підтримуючу функцію при пересуванні, призначені для лівої і правої руки. Є індивідуальним засобом реабілітації для інвалідів, хворих і літніх людей з порушенням опорно-рухового апарату. Крім того, милицю можна використовувати в процесі порушення координації руху. Особливістю даної моделі є ручка з горизонтальним підлокітником, яка перерозподіляє навантаження на передпліччя. Виготовлена з алюмінію, регулюється по висоті.
Милиці 3-х і 4-х опорні ліктьові забезпечують додаткову стійкість. Деякі види милиць можуть виконувати функцію амортизатора за рахунок конструкції верхніх його частин, або мати ручку з горизонтальним підлокітником, яка перерозподіляє навантаження на передпліччя.
Ходунки
Для полегшення пересування людей з вираженими порушеннями опорно-рухового апарату використовуються ходунки для інвалідів. Ці пристосування служать допоміжної опорою людини при ходьбі, а також сприяють збереженню рівноваги і призначені для зменшення навантаження на ноги, спину і хребет.
Ходунки для інвалідів представляють собою чотирьохколісну конструкцію, виготовлену з легких алюмінієвих трубок, обладнаних тримачами і наконечниками з гуми або пластику.
На сьогоднішній день розрізняють ходунки: складні, регульовані по висоті, 2-х і 4-х колісні (полегшують пересування і дають можливість пересуватися з більшою швидкістю, а також забезпечені ручними гальмами і столиком, для додаткової опори), для людей з великою масою тіла і для дітей. Всі вони мають функцію шагання – дана специфікація дозволяє переставляти поперемінно праву і ліву частину ходунків.
Ходунки призначені для підтримки вертикального положення і ходьби людей з вираженими порушеннями опорно-рухового апарату. Дозволяють зберігати рівновагу, а також зменшити навантаження на ноги. Сприяють поліпшенню координації. 2 колеса полегшують пересування і дають можливість пересуватися з більшою швидкістю. Регулюються по висоті. Складаються, зручні під час транспортування.
Їх рекомендують для використання людям у віці, пацієнтам, що потребують у швидкому відновленні, а також хворим, з травмами нижніх кінцівок в період реабілітації. Ходунки призначені для підтримки вертикального положення і ходьби дітей з вираженими порушеннями опорно-рухового апарату. Дозволяють зберігати рівновагу, а також зменшити навантаження на ноги. Сприяють поліпшенню координації. Наявність коліс полегшує пересування і дає можливість рухатися з більшою швидкістю. Дозволяють переміщатися кроком, переставляючи по черзі ліву і праву сторону. Забезпечені ручними гальмами і столиком, для додаткової опори і зручності пересування.
Ходунки призначені для підтримки вертикального положення і ходьби дітей з вираженими порушеннями опорно-рухового апарату. Дозволяють зберігати рівновагу, а також зменшити навантаження на ноги. Сприяють поліпшенню координації. Ходунки призначені для підтримки вертикального положення і ходьби дітей з вираженими порушеннями опорно-рухового апарату. Дозволяють зберігати рівновагу, а також зменшити навантаження на ноги. Сприяють поліпшенню координації. 2 колеса полегшують пересування і дають можливість пересуватися з більшою швидкістю.
Ролери призначені для підтримки вертикального положення і ходьби людей з вираженими порушеннями опорно-рухового апарату. Зменшують навантаження на руки і хребет. Дають можливість пересуватися з більшою швидкістю. Обладнані ручними гальмами, складаються, зручні при транспортуванні.
Ролери призначені для підтримки вертикального положення і ходьби людей з вираженими порушеннями опорно-рухового апарату. Дають можливість пересуватися з більшою швидкістю. Зменшують навантаження на руки і хребет. Дозволяють пересуватися, переставляючи по черзі ліву і праву сторону. Обладнані ручними гальмами, складаються, зручні при транспортуванні.
Пандуcи бувають:
Стаціонарні пандуси – найбільш зручна для експлуатації конструкція для переміщення інвалідних колясок. Стаціонарні пандуси забезпечують пологий похилий спуск або підйом від 5 до 12 градусів, який замінює сходовий марш, і призначені для переміщення на іншу висоту. Пандуси необхідні для створення безбар’єрного середовища проживання і встановлюються на сходах зовні будівель і внутрішніх переходах. Похилі пандуси для інвалідних колясок можуть виконуватися з конструкційної сталі з покриттям з алюмінієвого, або сталевого рифленого настилу, що перешкоджає ковзанню. Встановлювані пандуси для крісел-колясок можуть являти собою прямокутні або криволінійні конструкції. Стаціонарний металевий пандус виконується на постійному місці. Пандуси для інвалідних колясок допоможуть людям з обмеженими можливостями швидко спуститися або піднятися на бордюр, подолати щаблі або нахил.
Підйомник мобільний ПГР-150 РМ з ручним приводом, призначений для використання в лікувально-профілактичних установах, в домашніх умовах для підйому і переміщення людей з обмеженими фізичними можливостями усередині приміщення з крісла-коляски або ліжка, по кімнаті, у ванну кімнату і інші приміщення.
Підйомник оснащений гідравлічним приводом. М’який підвіс виконаний із спеціальної тканини. Підйомник має чотири колеса, два з яких з гальмом. Опори підйомника міняють кут за допомогою педалі для забезпечення стійкості при підйомі/опусканні. Підйомник дозволяє піднімати людину з підлоги.
Підйомник мобільний ПГР-150В з електричним приводом, призначений для використання в лікувально-профілактичних установах, в домашніх умовах для підйому і переміщення людей з обмеженими фізичними можливостями усередині приміщення з крісла-коляски або ліжка.
Підйомник оснащений низьковольтним, вологозахищеним електроприводом. Пояс для піднімання виконаний із спеціальної тканини. Підйомник має чотири колеса, два з яких з гальмом. Опори підйомника міняють кут за допомогою педалі для забезпечення стійкості при підйомі/опусканні. Підйомник дозволяє піднімати людину з ліжка, інвалідної коляски.
Підйомник стаціонарний з електричним приводом ПГР-120 ЕО вмонтовується стаціонарно в лікувально-профілактичних установах, призначений для підйому і переміщення людини з обмеженими фізичними можливостями, або хворої людини з крісла-коляски в басейн і назад. М’який підвіс виконаний із спеціальної тканини. Підйомник може повертатися на 360° і фіксується в 8 положеннях.
Опускання і підйом людини здійснюється за допомогою пульта управління з електричним приводом. Загальна висота підйому (від min до max) рівна 1800 мм. Монтаж підйомника до підлоги проводиться за допомогою восьми анкерних болтів.
Майданчик підіймальний з вертикальним переміщенням ППН-150 вирішує проблему усунення архітектурних бар’єрів в разі невеликих перепадів висоти. Це – ідеальне рішення, коли наявність таких перепадів може бути серйозною перешкодою для літніх людей або інвалідів, вимушених переміщатися в інвалідній колясці.
Майданчик ППН-150 поставляється в двох варіантах: переносний і стаціонарний із захисним кожухом.Переносний варіант – це зручний засіб для підйому інвалідів в кріслі-колясці в салон транспортного засобу.
Підйомник призначений для подолання сходинок на вулиці або в будівлі. Управління забезпечується одним супроводжуючим. Переваги:
•Зручність у використанні в підземних переходах, багатоповерхових будинках, установах соціальної інфраструктури.
• Підйомник SA-S дозволяє без зусиль здолати підйом на 30 поверхів.
• Використовуються як на внутрішніх, так і на зовнішніх сходинках.
• Довговічність гумової гусениці.
•Розбірна конструкція забезпечує компактне складання і зручне транспортування в багажнику легкового автомобіля.
• Підйомник оснащений пристроєм безпеки.
Підйомники для автомобільного і залізничного транспорту
Автомобільні і залізничні підйомники для інвалідів є підіймальними платформами, за допомогою яких людей з обмеженими фізичними можливостями переміщають в салон автомобіля або вагону. Конструкція функціональна, легко вмонтовується в мікроавтобусі, автобусі або пасажирському вагоні. У транспортному положенні майданчик не перекриває дверний отвір і аварійний вихід, що не порушує безпеку використання самого транспортного засобу.
Майданчик підіймальний типа ППА-150(э) призначений для оснащення індивідуального і суспільного автомобільного транспорту. Використовується для підйому інвалідів з крісла-коляски або інших маломобільних груп населення в транспортний засіб. Установка підіймального майданчика типа ППА-150 не вносить змін до конструкції систем активної безпеки транспортного засобу. Для переміщення платформи, використовується низьковольтний, вологозахищений, електромеханічний привід. У транспортному положенні, після експлуатації, ППА-150 компактно складається, дозволяючи використовувати транспортний засіб в звичайному режимі. Комплектується кронштейнами з фіксуючими ременями на кожну коляску, а також поясними ременями безпеки.
Майданчик підіймальний типа ППА-150В призначений для оснащення залізничного транспорту. Використовується для підйому інвалідів в кріслі-колясці або інших маломобільних груп населення в транспортний засіб. Установка підіймального майданчика типа ППА-150 не вносить змін до конструкції систем активної безпеки транспортного засобу. Для переміщення платформи, використовується низьковольтний, вологозахищений, електромеханічний або гідравлічний привід. У транспортному положенні, після експлуатації, ППА-150 компактно складається, дозволяючи використовувати транспортний засіб в звичайному режимі. Комплектується кронштейнами з фіксуючими ременями на кожну коляску, а також поясними ременями безпеки.
