Деонтологічні аспекти у роботі медичної сестри
Медична деонтологія – це вчення про професійний обов’язок і принципи поведінки медичного персоналу, спрямовані на створення сприятливих для умов одужання хворої людини.
Медичний працівник – це людина високого професійного обов’язку. Саме ця риса вимагає від нього робити все бездоганно. Робити – у буквальному перекладі “за правилами мистецтва”.
Любов до хворої людини, милосердя, співчуття, гуманізм є також необхідними рисами медпрацівника. Все це дозволяє зробити набагато більше, ніж він має робити формально. Така любов є плідною і народжує нові способи допомоги, вишукує резерви діагностики і лікування. Любов до хворої людини повинна реалізуватися у конкретних діях, що допомагають, рятують, полегшують страждання навіть у найкритичніших ситуаціях.
Здатність до постійного навчання, до постійної модернізації знань, до переучування є необхідним для медпрацівника, працювати над собою треба постійно.
Догляд за людьми старечого віку, у зв’язку з їх немічністю і психоемоційною неадекватністю, вимагає більшої індивідуалізації і зусиль медичного персоналу, дії якого повинні бути чітко регламентовані і зумовлені покликом серця.
Запорукою успішної роботи медичної сестри є любов до своєї професії і милосердне відношення до хворих. Специфікою роботи медичних сестер є постійне спілкування з хворою людиною. При цьому варто пам’ятати, що захворювання, особливо хронічне, є важкою травмою для хворого, яка не тільки погіршує фізичний стан і самопочуття хворого, але змінює його самооцінку і оцінку оточуючих його людей. Всі помисли хворого спрямовані на якнайшвидше отримання ефективної кваліфікованої медичної допомоги. Хворий повинен бути впевненим не тільки у високих професійних якостях медичних працівників, але і в їх порядності, чесності, доброті, великодушності. У роботі та поведінці медична сестра має бути взірцем високої культури, ввічливості, скромності. Кожна медична сестра повинна виховувати в собі такі риси, як терпіння, доброзичливість, співчуття і професійну педантичність, дисциплінованість і рішучість.
В лікувальному закладі медична сестра багато часу знаходиться біля хворого. З нею хворі більш відверті, від неї хочуть довідатись про свою хворобу. Поведінка медичної сестри повинна допомагати хворому подолати неприємні відчуття і відволікати його від надмірної уваги до свого захворювання. Медична сестра повинна навчитись стримувати себе у різних ситуаціях, ввічливо і доброзичливо з’ясовувати стосунки з хворими і його родичами, бути коректною при зверненні до лікаря і стримано реагувати на його зауваження. Основою взаємовідносин медичної сестри і лікаря є субординація, тобто система службового підпорядкування молодшого за посадою старшому. Лікарські призначення повинні виконуватись ретельно і акуратно.
Медична сестра повинна бути взірцем дотримання правил особистої гігієни. Робочим одягом її є халат, який має бути чистим, достатньо закритим та шапочка чи косинка, які закривають волосся. Халат повинен бути із тканини, яка витримує часте прання, кип¢ятіння і обробку дезінфікуючими засобами. Змінне взуття повинно бути шкіряним або на гумовій основі, щоб його легко можна було чистити. При роздаванні їжі і годуванні тяжкохворих використовують спеціально призначений для цього халат.
Медичні працівники обережно використовують косметику і парфуми. Руки миють перед і після медичних маніпуляцій, більшість яких проводять, використовуючи гумові рукавички. Нігті на руках повинні бути коротко обстриженими і непофарбованими.
Важливою складовою медичної деонтології є проблема медичної таємниці. Хворий має право ознайомитися з історією своєї хвороби та іншими документами, що можуть бути потрібними для подальшого лікування. Треба пояснити пацієнтові в доступній формі стан його здоров’я, мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі наявність ризику для життя і здоров’я.
Однак інформація повинна бути обмеженою, якщо вона може завдати шкоди здоров’ю пацієнта. Враховуючи особисті інтереси хворого, законодавство України дозволяє інформувати і членів сім’ї або законного представника пацієнта про стан його здоров’я. Така ж тактика застосовується, якщо пацієнт знаходиться у непритомному стані, але і в цих ситуаціях (не знаючи тонкощів сімейних взаємин хворого) можна опинитися перед вибором: кому із родичів довірити таємницю і в якому обсязі.
Іноді родичам важко вберегти отриману інформацію, і вона стає набутком пацієнта. Є думка, що у ситуації з неповним або несприятливим прогнозом не слід інформувати членів сім’ї хворого про його хворобу більше, ніж самого хворого, і для хворого, і для родичів краще, якщо “надія на диво” підтримується до кінця, але така основна інформація вимагає погодження з колегами, консультантами. Деякі вчені радять йти шляхом “гнучкої лінії”, коли побічно підтверджуючи поганий прогноз, одночасно вказувати на ті активні лікувально-профілактичні заходи, що проводяться хворому.
Останнім часом у медичній та світській літературі широко обговорюються проблеми еутаназії (легкої смерті). У деяких країнах з’явились таємні товариства, представники яких, за домовленістю з родичами, прискорювали смерть “безнадійних” хворих. Складність і етичну неоднозначність проблеми еутаназії показали судові процеси у ФРН і США. Першими запротестували представники церкви. Проблема широко обговорювалась у спеціальній літературі та засобах масової інформації, і у більшості країн немає юридичного позитивного розв’язання її.
Альтернативою еутаназії у медицині є відділи для безнадійно хворих – госпіси. Працівники цих відділень роблять все, щоб забезпечити повний догляд і щоб хворий міг оцінити піклування про нього рідних, медперсоналу і не відчути себе тягарем для них. У госпісах працюють психологи, психотерапевти. В нашій країні такі відділення працюють у Львові, Донецьку та інших містах.
Не менш важливою медико-соціальною проблемою є ятрогенія, яка має два аспекти: перший – “ятрогенія впливу”, відповідно до прийнятого ВООЗ поняття про шкоду, заподіяну здоров’ю хворого при профілактичних, діагностичних і лікувальних процедурах, другий – “ятрогенія спілкування”. Остання („ятрогенія спілкування”) є складовою частиною деонтології. Емоційно лабільна людина під впливом слова (почутого чи прочитаного) може захворіти і знайти у себе всі ознаки серйозного і невиліковного захворювання. Тому з перших занять у клініці студент повинен пам’ятати про можливість ятрогенного впливу словом.
Несприятливий словесний вплив на пацієнта може здійснити інший хворий чи хвора (егротогенія). Найчастіше це “бувалі” хворі, що широко користуються популярною літературою, відвідують екстрасенсів, знахарів.
“Ятрогенія впливу” може бути аліментарною. Аліментарна ятрогенія пов’язана з порадами медиків щодо дієт, які іноді бувають діаметрально протилежними. А наслідки використання дієт можуть проявлятися різними захворюваннями.
Використання різноманітних променевих методів у діагностиці і лікуванні може супроводжуватися серйозними ятрогенними наслідками (променева ятрогенія).
Доводиться зустрічатися з ятрогенією після хірургічних оперативних втручань (хвороба оперованого шлунка, постхолецистектомічний синдром). Зміни в організмі людини можуть бути наслідком тривалого впливу медикаментозних засобів, призначення яких обґрунтоване (артеріальна гіпертензія, стероїдний діабет за умов призначення кортикостероїдів), при поєднанні декількох препаратів або пов’язані з індивідуальними обмінними особливостями (медикаментозна ятрогенія). Тому слід вважати справедливим вислів Є.М. Тареєва: “Сучасна терапія – добре розрахований ризик”. Прикладом нової форми ятрогенії є післяреанімаційна хвороба.
Спілкуючись з хворим, на всіх етапах лікування треба пам’ятати про ятрогенні захворювання і всіма можливими способами, де це можливо, попереджувати їх виникнення.
Потрібно також пам’ятати, що медицина в нашій державі в своїй основі є колегіальною. Важливо, щоб медичний працівник був доброзичливим до колег, контактним, готовим звернутися за допомогою і самому допомогти іншим. Серйозним порушенням деонтології є недотримання цих правил.
Спілкування медиків з хворими у відділенні інтенсивної терапії має свої особливості. У відділення госпіталізуються хворі у важкому стані. Факт термінової госпіталізації більшості хворих заподіює психічну травму, викликає серйозні побоювання за життя, сприймається як катастрофа життєвих планів і надій. Часто психотравма поєднується з важкими фізичними стражданнями. Медичній сестрі, що тривало залишається наодинці з такими хворими, належить створювати сприятливий психологічний клімат, кріпити віру хворого в свої сили.
Оточення хворого у відділенні інтенсивної терапії є чужим і лякаючим для нього. Важко відрізнити день від ночі, коли постійно увімкнуті лампи. Обмеження рухів внаслідок приєднання до електродів, крапельниць та інших приладів, відсутність спілкування з родичами і друзями видаються хворим обтяжливими. Медперсонал допомагає пацієнту справитись з усіма цими труднощами. Потрібна тиша, використовують штори, щоб пацієнт міг бачити лише персонал, а не сторонніх. У разі потреби, використовують місцеве світло. Відчуття ізоляції хворого зменшують знайомі йому предмети, які дозволяється поставити на тумбочку біля ліжка (годинник, радіо, фото).
Медична сестра є посередником між хворим і відвідувачами. Потрібно готувати родичів до зустрічі з хворим: попередити про його стан, про необхідність утриматись від несприятливої для нього інформації. Медсестра має право перервати візит, якщо відвідувачі змушують хворого проти його волі підписати документ чи заповіт. Про причину, з якої був перерваний візит, повідомляють лікаря.
Робота медичного персоналу у відділенні ІТ має свою специфіку, яка зумовлена малим робочим простором, важким контингентом хворих, високою смертністю, частими критичними ситуаціями. Зважаючи на це, медичний персонал повинен вивчати не тільки новітні технології допомоги, але і психологію пацієнтів і свою власну. Складні діагностичні прилади, увага до них, заступають особистість пацієнта і його переживання. Прилади і стрічки можуть робити медиків холодними і байдужими. Всі призначення необхідно виконувати з м’якою настирністю, впевнено, без тіні переляку і розгубленості в очах, якими б не були обставини. Хворі болісно сприймають недостатньо аргументований оптимізм. Необхідно орієнтувати їх на те, що захворювання важке, але хворий перебуває під надійним захистом і пильною увагою і повинен розуміти необхідність виконання вказівок медичного персоналу.
Слід пам’ятати, що хворий слідкує за словами і мімікою, тому всі службові розмови ведуться поза палатою. Пацієнт з потьмареною свідомістю може чути, якщо до нього звернутися з поясненням що з ним сталося. Для хворого є стресом, коли він бачить перешіптування лікаря і медичної сестри замість того, щоб говорити з ним самим. Неминуче деякі пацієнти помруть. Медичні працівники повинні привести в порядок оточення ліжка і померлого до прощального огляду родичами, якщо вони бажають цього.
Рекомендована література:
1. Пропедевтика внутрішніх хвороб з доглядом за терапевтичними хворими / Заг. ред. А.В. Єпішина. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – 768 с.
2. Деонтологіия в медицине: в 2 т. Т.1. Общая деонтология /Белорусов О.С., Бочков Н.П., бунятин А.А., Под ред.. Б.В. Петровского. – Москва:»Медицина», 1988. – 346 с.
