Діагностика туберкульозу

Діагностика туберкульозу. Спеціальні методи виявлення і діагностики туберкульозу

 

   Удосконаленню диференціальної діагностики легеневих захворювань сприяло впровадження у 1897 р. Кіліаном і Брюнінгсом у практику методу бронхоскопії.
   На початку ХХ сторіччя (1906 р.) віденський педіатр Пірке, аналізуючи явища, що спостерігаються при туберкульозі, створив учення про алергію, під якою розумів змінену чутливість організму після перенесеного захворювання. Це стало стимулом до широкого застосування туберкулінодіагностики (проба Пірке).    На грунті вчення про алергію німецький учений Ранке в 1916 р. виділив 3 стадії перебігу туберкульозу. Перша стадія – період первинного інфікування організму, на якій чутливість організму до туберкульозу ще не змінена, характеризується схильністю до лімфогенного та контактного поширення і швидким переходом ексудативного процесу в продуктивний з утворенням специфічної туберкульозної тканини. Другій стадії властива підвищена чутливість організму до збудника і схильність до генералізації, переважно гематогенної. Нарешті, на третій стадії надмірна чутливість організму знижується, зростає імунітет і туберкульоз набуває характеру обмеженого органного ураження. Не всі положення схеми Ранке відповідають сучасним уявленням, проте вони були позитивно сприйняті клініцистами, тому що внесли певну систему в невпорядковані уявлення про патогенез туберкульозу.
   Основне досягнення початку ХХ сторіччя – створення французькими вченими Кальметом і Гереном у 1919 р. протитубер кульозної вакцини, названої на їх честь БЦЖ (BCG – Bacilles Calmette, Guerin). Перше щеплення новонародженої дитини було проведено в 1921 р., а в 1925 р. вакцинний штам був переданий у Радянський Союз, де з 1935 р. почали здійснювати масову вакцинацію

Особливості клінічного обстеження хворого

на туберкульоз легень.

 

Багатоманітність проявів туберкульозу залежить від стадії і поширення процесу, а також від локалізації специфічних змін у легенях чи інших органах.
    При початкових формах захворювання не викликає ніяких суб’єктивних хворобливих відчуттів, і при них не знаходять патологічних змін під час звичайного клінічного обстеження. Тому часто рання діагностика можлива лише при застосуванні спеціальних методів дослідження: рентгенологічних, туберкуліно діагностики, мікробіологічних, інструментальних, а при необхідності – біоптичних із гістологічною верифікацією діагнозу.
    Якщо ж захворювання супроводжується клінічними симптомами , вони зумовлені інтоксикаційним синдромом і місцевими проявами, пов’язаними з ураженням певного органа (у 86% – це органи дихання).
 Пітливість на початку захворювання виражена незначно. Профузні поти, особливо вночі, властиві формам захворювання з масивними ексудативними і казеозними змінами.

   Температура тіла при туберкульозі може бути нормальною, субфебрильною, високою і навіть гектичною. Проте найчастіше вона коливається у межах від 37°С до 38,5°С. Для неї характерна велика лабільність (підвищення під час праці, менструації), відсутність монотонності. Хворі часто майже не відчувають підвищеної температури тіла, продовжують працювати у звичному режимі.     Місцеві прояви захворювання, пов’язані з ураженням органів дихання, – це кашель, виділення харкотиння, кровохаркання, біль у грудній клітці, задишка.
    Кашель є найчастішим симптомом у хворих на туберкульоз легень. Спочатку – це легке покашлювання, на яке хворий не звертає уваги або пов’язує з курінням, простудою. Нестримний, нападоподібний сухий кашель може бути проявом туберкульоз ного ендобронхіту, хоча частіше спостерігається при раку легень. Кашель, що триває 3-4 тижні, повинен бути показанням для флюорографічного обстеження.     На початку захворювання харкотиння може не виділятися або його дуже мало. При хронічних деструктивних формах туберкульозу хворий може виділяти до 100-200 мл харкотиння на добу. Воно слизового або слизово-гнійного характеру, але майже ніколи не має такого неприємного запаху, як при неспецифічних нагнійних процесах.

 Задишка не властива початковим проявам туберкульозу і спостерігається лише при міліарному туберкульозі та ексудативному плевриті. Вона часто супроводжує хронічні процеси, ускладнені дихальною або легенево-серцевою недостатністю, може також бути симптомом спонтанного пневмотораксу.
    Біль у грудях при туберкульозі звичайно неінтенсивний, зумовлений переходом процесу на плевру, посилюється при диханні, кашлі. Тупий, ниючий біль буває при циротичних процесах у легенях. Гострий, раптовий біль виникає при спонтанному пневмотораксі.     При позалегеневих формах туберкульозу, крім загальних симптомів, зумовлених інтоксикацією, бувають і місцеві прояви захворювання. При туберкульозі нирок – це біль у поперековій ділянці, при туберкульозі сечового міхура – дизуричні розлади, при мезаденіті – біль внизу живота і порушення менструального циклу, при менінгіті – біль голови, блювання. Проте при початкових стадіях деяких позалегеневих форм туберкульозу в хворих може не бути жодних скарг.
    Анамнез . Початок захворювання при туберкульозі буває поступовим , непомітним і рідко – гострим, що важливо для диференціації туберкульозу з гострими неспецифічними запальними процесами.     Опитуючи пацієнта, необхідно з’ясувати, чи був у нього контакт із хворим на туберкульоз (особливо сімейний), тому що особи, які проживають в осередку туберкульозної інфекції, у 5-10 разів частіше хворіють на туберкульоз (особливо це стосується дітей, що живуть у несприятливих санітарно-побуто вих умовах). Крім того, мають значення відомості про перенесені в минулому хвороби (“грип” або рецидивуюча пневмонія, під маскою яких може перебігати туберкульоз, ексудативний плеврит туберкульозної етіології), супровідні захворювання, що підвищують ризик ендогенної реактивації туберкульозу (цукровий діабет, виразкова хвороба шлунка, хронічні психічні захворюван ня, лікування імунодепресивними препаратами тощо), недавні вагітності, пологи. Має значення праця в шкідливих умовах, надмірне куріння, зловживання алкогольними напоями, наркоманія.     У дорослих людей необхідно з’ясувати дату та результати попереднього флюорографічного обстеження, тому що давні неактивні посттуберкульозні зміни в легенях за певних обставин можуть стати джерелом реактивації туберкульозу. Стосовно дітей, необхідно отримати відомості про щеплення БЦЖ, результати туберкулінодіагностики.

    Огляд. При початкових формах туберкульозу огляд пацієнта не виявляє видимих відхилень від норми. На пізніших стадіях можлива блідість шкіри, іноді ціаноз, схуднення, навіть кахексія. Під час огляду дітей треба з’ясувати, чи на лівому плечі є рубчики після щеплень БЦЖ, їх кількість. Деколи в дітей із первинним туберкульозом знаходять так звані параспецифічні прояви: вузлувату еритему (часто на передній поверхні гомілок), керато-кон’юнктивіт, фліктени. При огляді звертають увагу на збільшені периферичні лімфатичні вузли, нориці або рубці після них (звичайно на шиї), післяопераційні рубці.    Порівнюють симетричність і участь обох половин грудної клітки в диханні, вираженість над- і підключичних ямок. Звертають увагу на локалізацію верхівкового поштовху. Внаслідок циротичних змін легеня зморщується і звужується відповідна половина грудної клітки, верхівковий поштовх зміщується в уражений бік. При хронічних формах туберкульозу, особливо при їх ускладненні амілоїдозом, нігті набувають форми “годинникових скелець”, рідко – “барабанних паличок”. Останній симптом частіше є ознакою неспецифічного нагнійного процесу. Виявляють можливі деформації кісток, рухомість суглобів.

    За допомогою пальпації визначають тургор шкіри, тонус м’язів, товщину підшкірного жирового шару. Пальпують периферичні лімфатичні вузли шиї, ліктьові, грудні, пахвові та пахові. У дітей із первинним туберкульозом можна виявити мікрополіа деніт – незначно збільшені м’яко-еластичні лімфатичні вузли більше ніж у 5 групах. За допомогою “вилочкового ” симптому, помістивши два пальці над грудиною з боків трахеї, можна виявити її зміщення, яке буває при однобічному цирозі легені, ателектазі . Голосове тремтіння посилене над зонами інфільтрації або ж цирозу, ослаблене – при ексудативному плевриті, пневмотораксі.    Ретельно пальпують органи живота, визначають розміри печінки, селезінки, можливе збільшення мезентеріальних лімфатичних вузлів.

    Перкусію легень проводять спочатку порівняльну, пізніше – топографічну. Топографічна перкусія дозволяє визначити межі легень, розміри та розміщення середостіння, а також локалізацію і розміри патологічного процесу в легенях.

    Аускультацію проводять послідовно над симетричними ділянками легень при спокійному, глибокому диханні і після легкого покашлювання. Щоб уникнути інфікування, лікар повинен проводити аускультацію, стоячи збоку від хворого. Звертають увагу на тип дихання (везикулярне, бронхіальне, шорстке) і додаткові шуми (вологі чи сухі хрипи, крепітація).
    При ранніх формах туберкульозу аускультивних змін над легенями не виявляють , або вони мізерні: “мало чути і багато видно на рентгенограмі “. Над туберкульозними інфільтратами дихання звичайно шорстке або ослаблене. Бронхіальний тип дихання може прослуховуватися при масивних цирозах, рідко – над великими кавернами; різко ослаблене або відсутнє дихання – над плевральним ексудатом або повітрям при пневмотораксі.
    Найбільше діагностичне значення мають локальні вологі хрипи, які іноді прослуховуються лише після покашлювання. Особливо ретельно треба вислуховувати так звані “зони тривоги”: спереду над і під ключицею, ззаду над верхівкою легень, біля ості лопатки і між лопатками. Ці місця відповідають проекції 1, 2 і 6 сегментів, у яких найчастіше локалізуються туберкульозні інфільтрати. Якщо середньо- або великоміхурчасті хрипи прослуховуються над верхніми відділами легень, вони є звичайно ознакою порожнини розпаду. Сухі свистячі хрипи над обмеженою ділянкою легень можуть прослуховуватися при туберкульозі бронха, але в осіб із неуточненим діагнозом вони можуть бути ознакою злоякісної пухлини.

ТУБЕРКУЛІНОДІАГНОСТИКА

Вперше туберкулін отримав Роберт Кох (1890), цей препарат пізніше назвали старим туберкуліном Коха (Alt Tuberculin Koch – ATK) (рис. 12). Він випускається в ампулах у вигляді 100 % розчину і являє собою рідину темно-коричневого кольору, яка містить, крім специфічних активних речовин (туберкулопротеїнів), продукти життєдіяльності МБТ, елементи їх клітин і середовища, на якому вони росли.

В 1934 році F. Seibert отримала більш специфічний (висушений) препарат туберкуліну – Purified Protein Derivative (PPD-S) – очищений білковий дериват туберкуліну, для чого мікобактерії вирощувалися на синтетичному безбілковому середовищі. У колишньому СРСР у 1939 році М.А.Лінникова отримала аналогічний препарат туберкуліну, названий ППД-Л .  В одній ампулі міститься 50000 ТО сухого очищеного туберкуліну. Розчинником є ізотонічний розчин хлориду натрію з додаванням 0,25 % карболової кислоти. Термін зберігання 5 років, у темному місці при температурі + 4⁰ С.

Туберкулін є неповним антигеном і тому не спричиняє утворення антитіл, але зумовлює реакцію в сенсибілізованому організмі повним антигеном (МБТ, вакцинним штамом БЦЖ).

Залежно від способу введення туберкуліну розрізняють шкірну пробу Пірке (Pierquet, 1907), внутрішньошкірну – Манту (Mantоux C., 1910, Mendel F., 1909) і підшкірну пробу Коха (Koch, 1890).

При масових обстеженнях на туберкульоз використовують пробу Манту, в умовах клініки з метою діагностики і для визначення активності туберкульозного процесу – пробу Коха. Проба Пірке втратила свою діагностичну цінність і тепер використовується надзвичайно рідко.

В основі реакції організму на туберкулін є імунологічна реакція підвищеної чутливості сповільненого типу (ПЧСТ). Після інфікування МБТ (вакцинації чи ревакцинації) гіперчутливість до туберкуліну з’являється, в середньому, через 6-8 тижнів. Інтенсивність реакції на туберкулін залежить від ступеня специфічної сенсибілізації організму і його реактивності, а також від різних ендогенних та екзогенних чинників.

Розрізняють масову та індивідуальну туберкулінодіагностику.

Мета масової туберкулінодіагностики:

1. раннє виявлення туберкульозу;

2. виявлення осіб з підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз;

3. відбір контингентів для ревакцинації БЦЖ;

4. визначення показника інфікованості населення МБТ;

5. диференціальна діагностика між інфекційною та післявакцинною алергією.

Для вирішення цих завдань застосовують пробу Манту з 2 ТО очищеного туберкуліну в стандартному розведенні. Для цього використовують од-нограмовий стерильний шприц і голку одноразового використання. Набирають довгою голкою 0,2 мл туберкуліну, а потім замінюють її на малу і випускають туберкулін до мітки 0,1 мл. Шкіру середньої третини внутрішньої поверхні передпліччя протирають 70⁰ спиртом, фіксують, і повернувши голку зрізом вверх, вводять внутрішньошкірно 0,1 мл (2 ТО) розчину туберкуліну.

Результати проби Манту, які оцінюють через 72 години, можуть бути такими:

1. негативна – відсутність інфільтрату чи лише знак після ін’єкції до 1 мм;

2. сумнівна –інфільтрат діаметром 2-4 мм або лише гіперемія;

3. позитивна –інфільтрат розміром 5 мм і більше (рис. 14);

4. Гіперергічна – у дітей та підлітків інфільтрат 17 мм і більше, у дорослих – 21 мм і більше, а також для різних вікових груп, реакції з наявністю везикул, некрозу або лімфангіту, незалежно від розмірів інфільтрату.

Інфекційна алергія: вперше позитивна реакція (5 мм і більше) у дітей, не щеплених попереднього року; стійке збереження протягом кількох років реакції на туберкулін із розміром інфільтрату 12 мм і більше; збільшення інтенсивності попередньо сумнівних або позитивних реакцій на туберкулін на 6 мм і більше; гіперергічні реакції.

Контакт з хворим на туберкульоз, поєднання вперше зареєстрованої позитивної проби Манту з наявністю клінічних ознак захворювання свідчить про первинне інфікування МБТ (віраж туберкулінової реакції), туберкульозну інтоксикацію чи навіть локальний специфічний процес.

Туберкуліновий віраж – це поява вперше позитивної реакції на туберкулін після негативної в межах одного року або її посилення у щеплених вакциною БЦЖ на 6 мм і більше.

Усіх дітей з віражем туберкулінових реакцій необхідно ретельно обстежити на туберкульоз, так само як і давно інфікованих дітей та підлітків 

                                                                                                      

За відсутності сліду від щеплення БЦЖ післявакцинна алергія у більшості дітей дуже слаба і швидко згасає. За відсутності «прищепних знаків» діти з позитивними туберкуліновими пробами, що не мають тенденції до згасання на 2—3-у році після щеплення БЦЖ, з достатньо великою вірогідністю можуть бути віднесені до інфікованих. До інфікованих в групі щеплених БЦЖ внутрішньошкірним методом можуть бути віднесені:

—діти і підлітки, у яких наголошується перехід негативної проби Манту з 2 ТО в позитивну через 2—3 роки після щеплення;

—діти з гіперергичними реакціями, виявленими через 2—3 роки і більш після щеплення;

—діти і підлітки, у яких наголошується виразне посилення чутливості до туберкуліну (збільшення розміру інфільтрата по пробі Манту з 2 ТО на 6—10 мм) через 2—3 роки і більш після вакцинації (ревакцинації) БЦЖ;

—особи з позитивними туберкуліновими пробами, що простежуються протягом 6—7 років і більш без тенденції до згасання.

Однією з найважливіших умов своєчасної діагностики раннього періоду первинної туберкульозної інфекції є динаміка туберкулінових реакцій, що чітко простежується. Тільки за умови систематичної постановки туберкулиновых проб можна говорити про «віраж», інфікування, що недавно наступило. Думка про характер туберкулінової алергії при нерегулярній постановці проб частіше за все може бути гаданою, і питання це розв’язується тільки при комплексному обстеженні.

Поява симптомів інтоксикації у дитини з позитивною туберкуліновою пробою повинна змусити лікаря думати про можливість зараження і захворювання туберкульозом.

         При розмежуванні послевакцинной алергії від інфекційної доцільно використовування шкірної градуйованої скарификаційної проби, визначення туберкулінового титру, імуноглобулінотуберкуліновой проби, гемо- і білково-туберкулінових проб, ППН на фоні проби Коха; серологічних і інших тестів

 

Мікобактерії туберкульозу, їх властивості.

    Збудником туберкульозу є мікобактерія туберкульозу (МБТ) – патогенний мікроорганізм з роду Micobacterium сімейства Actinomycetacae (променисті гриби). Розрізняють 3 групи мікобактерій:

·  істинні мікобактерії – патогенні для людини;

·  кислотостійкі умовно-патогенні мікобактерії (атипові);

·  кислотостійкі сапрофіти.     Серед істинних мікобактерій, залежно від патогенності для людини та різних видів тварин, виділяють такі типи:

·  M. tuberculosis – людський тип, збудник туберкульозу людини;

·  M. bovis – бичачий тип, збудник туберкульозу великої рогатої худоби;

·  M. africanum – африканський тип, виділений у західній тропічній Африці, йому притаманні риси двох попередніх типів.

 

мають вигляд тонких, дещо вигнутих, гомогенних або зернистих паличок довжиною 0,8-5 мкм, товщиною 0,3-0,5 мкм. МБТ не утворюють спор і капсул. Грам-позитивні. Важливою їх властивістю є кислото-, луго-, спиртостійкість. МБТ – факультативні аероби, для їх нормального розвитку потрібен кисень. Розмноження відбувається шляхом простого ділення, рідше брунькуванням. Цикл простого ділення материнсь кої клітини на дві дочірні триває 20-24 години. Розрізняють популяції, які розмножуються швидко, повільно і знаходяться у латентному стані. Популяції МБТ із різною активністю мають різну чутливість до антибактеріальних препаратів.

 

.
    Атипові мікобактерії (анонімні, паратуберкульозні) – кислотостійкі, умовно-патогенні мікобактерії, поширені у воді, грунті, на овочах. За певних умов, особливо при зниженні імунітету, можуть викликати в людини захворювання, подібні до туберкульозу, які об‘єднуються поняттям мікобактеріози.
    За класифікацією Runyon, яка грунтується на ознаках пігментоутворення та швидкості росту, виділяють 4 групи атипових мікобактерій:
    I – фотохромогенні – утворюють пігментацію колоній на світлі (M. kansasii);
    II – скотохромогенні – найбільш поширена група – утворюють жовто-оранжевий пігмент у темноті (M. aquae, M. scrofulaceum);
    III – нефотохромогенні – мають слабку пігментацію або не пігментуються (M. avium, M. intracellularae, M. xenopi);     IV – швидкоростучі (M. phlei, M. smegmatis, M. fortuitum, M. marinum).
    Частіше причиною мікобактеріозів є мікобактерії I і III груп. В організм людини вони потрапляють із пилом, водою, при контакті з ураженими тваринами та птахами. Збудникам и захворювання у людини вважають лише ті атипові мікобактерії, які повторно висівають із харкотиння при відсутності типових мікобактерій або виявляють специфічні антитіла в сироватці крові хворих. Атипові мікобактерії стійкі до ізоніазиду, чутливі до рифампіцину, піразинаміду. Вони часто бувають причиною мікобактеріозів у хворих на СНІД.

Методи виявлення мікобактерій туберкульозу.

    Матеріалом для виявлення МБТ є харкотиння хворих на туберкульоз легень, промивні води бронхів. При позалегеневих формах туберкульозу досліджують спинномозкову рідину, плевральну рідину, ексудат із черевної порожнини, гній із нориць, сечу, кал, пунктат із лімфатичного вузла, тканину, отриману під час біопсії.     Важливо правильно зібрати харкотиння. Необхідно зранку прополоскати рот і відкашляти вміст верхніх дихальних шляхів у стерильну плювальницю. При невеликій кількості харкотиння його можна збирати протягом доби. Для збільшення кількості харкотиння напередодні призначають відхаркувальні засоби або подразнювальні аерозольні інгаляції 15%-го розчину натрію хлориду в 1%-му розчині соди, які підсилюють секрецію бронхіальних залоз. При відсутності харкотиння досліджують промивні води бронхів.
    Методи виявлення МБТ

    1. Бактеріоскопічний:

·  пряма бактеріоскопія;

·  флотація;

·  люмінесцентна мікроскопія .

    2. Бактеріологічний (культуральний):

·  посів на живильне середовище .    

 3. Біологічний .

    Пряма бактеріоскопія – один з основних методів виявлення МБТ, простий, загальнодоступний, швидкий.     Пряму бактеріоскопію харкотиння можна здійснити в умовах будь-якої лабораторії. Недоліком методу є те, що МБТ можна виявити лише при їх значній кількості – 50 000-100 000 і більше мікробних тіл в 1 мл патологічного матеріалу.     Методика забарвлення мазка за Цілем-Нільсеном грунтується на кислото-, луго-, спиртостійкості збудника – здатності МБТ після забарвлення фуксином утримувати барвник навіть після тривалого знебарвлення кислотою або спиртом, на відміну від іншої мікробної флори.

    Методика:

·  на предметному склі роблять тонкий мазок із харкотиння і висушують над полум’ям пальника;

·  на фіксований препарат накладають смужку фільтруваль ного паперу, зверху наливають розчин карболового фуксину й нагрівають над полум’ям пальника до появи парів;

·  змивають залишки фарби водою;

·  знебарвлюють мазок у 20%-му розчині сірчаної кислоти або в 3%-му солянокислому спирті до рожево-сіруватого кольору, промивають водою;

·  дофарбовують 30 секунд 0,025%-м розчином метиленового синього.
    На висушений мазок наносять краплю оливкової або рицинової олії й оглядають через імерсійну систему мікроскопа. Під мікроскопом МБТ мають вигляд паличок червоного кольору на синьому фоні препарату. Для підвищення імовірності знаходження МБТ дослідження харкотиння проводять не менше 3-х разів.
    Люмінесцентний метод грунтується на здатності ліпідів МБТ сприймати люмінесцентні барвники, а потім світитися під ультрафіолетовими променями. Залежно від барвника, МБТ світяться яскраво-червоним кольором на зеленому фоні або золотисто -жовтим – на темно-зеленому. Застосовують такі барвники: акридин, суміш аураміну ОО з родаміном. Мазок оглядають під спеціальним люмінесцентним мікроскопом. Метод люмінесцентної мікроскопії підвищує можливість виявлення МБТ на 14-30%, порівняно з прямою бактеріоскопією , і на 8% – порівняно з флотацією.

 
    Бактеріологічний метод значно чутливіший, дозволяє виявити МБТ, якщо в 1 мл харкотиння знаходиться 20-100 мікробних тіл. Значною перевагою методу є можливість виділити чисту культуру МБТ, ідентифікувати їх, визначити чутливість до протитуберкульозних препаратів. Ріст МБТ на поживному середовищі свідчить про їх високу життєздатність. Недоліком методу є повільний ріст мікобактерій.         Із метою встановлення наявностні або відсутності бактеріови ділення кожний хворий перед початком лікування підлягає комплексному бактеріологічному обстеженню:

·  три рази пряма бактеріоскопія харкотиння або промивних вод бронхів;

·  при негативних результатах – три рази дослідження методом флотації;

·  незалежно від результатів цих досліджень – три рази посів харкотиння на поживне середовище з визначенням медикамен тозної стійкості виділеної культури МБТ;

·  у процесі лікування дослідження повторюють один раз на місяць після попередньої відміни препаратів протягом 2-х днів – до припинення бактеріовиділення, а надалі – один раз на 2-3 місяці до закінчення основного курсу хіміотерапії.     Бактеріовиділювачем вважають хворого, в якого знайдено МБТ будь-яким методом один раз за наявності клініко-рентгенологіч них ознак активності процесу, а при відсутності цих ознак – 2 рази будь-яким методом. У таких випадках джерелом виділення МБТ можуть бути ендобронхіт, прорив казеозного лімфатичного вузла в просвіт бронха або розпад невеликого вогнища, яке важко виявити рентгенологічно. Припинення бактеріовиді лення підтверджується не менше ніж двома послідовними негативними бактеріоскопіями та посівами з інтервалом 2-3 місяці.
    Визначення чутливості МБТ до протитуберкульозних препаратів має важливе значення для тактики хіміотерапії, контролю за ефективністю лікування і прогнозу захворювання. Зміна чутливості МБТ спостерігається до всіх туберкулостатиків. Чутливість МБТ до хіміопрепаратів визначається мінімальною концентрацією препарату, яка затримує ріст МБТ при стандартних умовах досліду. В бактеріологічних лабораторіях для визначення чутливості МБТ до протитуберкульозних препаратів застосову ється метод абсолютних концентрацій на твердому живильному середовищі Левенштейна-Йенсена. Отримують чисту культуру МБТ, виділену від хворого. Під час приготування твердого середовища до нього додають протитуберкульозні препарати в різних розведеннях . У пробірки з середовищем, які містять різну концентрацію препаратів, і в одну контрольну, без туберкулостатика, засівають суспензію культури МБТ (500 млн. мікробних тіл в 1 мл). Культуру вважають чутливою, якщо в пробірці з препаратом виросло менше 20 колоній при рясному рості в контролі. Якщо виросло більше 20 колоній, культуру вважають стійкою.
    Результати визначення чутливості і стійкості МБТ називають антибіограмою. Штами вважають стійкими, якщо вони дають ріст при таких концентраціях в 1 мл середовища: ізоніазид – 1 мкг, рифампіцин – 20 мкг, стрептоміцин – 5 мкг, етамбутол – 2 мкг, усі інші препарати – 30 мкг .

 

Методи  діагностики туберкульозу

l     Мікробіологічна діагностика туберкульозу:

Ø     Мікроскопія мазка мокротиння/відбитку біоптату  ураженого органу

Ø     Посів на рідкому середовищі за допомогою автоматичного аналізатора

Ø     Молекулярно-генетичні дослідження  скринінгові та швидкі

Ø     Посів на твердому середовищі

l     Променева діагностика

Ø     Рентгенографія/флюорографія

Ø     Звичайна томографія легень

Ø     КТ органів грудної, черевної порожнини, голови

Ø     МРТ кісток і  суглобів

Ø     Екскреторна урографія

l     Ендоскопічні методи

l     Фібробронхоскопія/брашбіопсія/трансторакальна біопсія

l     Торакоскопія з біопсією

l     Гастроскопія/колоноскопія

l     Гістологічні методи – біопсія ураженого  органу

l     УЗД

Рентгенографія /флюорографія органів грудної порожнини

Звичайна плівкова флюорографія забезпечує опромінення  близько 0,5-0,8 мілізиверта.

Цифрова  флюорографія  зменшує  променеве навантаження в декілька десятків разів і складає  усього  5-10 мікрозівертів! Таке  променеве навантаження людина отримує протягом 10 днів проживання на Землі

Комп’ютерна томографія легень

q    Для визначення  наявності

патологічних змін (в сумнівних

ситуаціях)

q    Визначення щільності  вогнищевих

  і інфільтративних утворень

q    Діагностики деструктивних змін

(особливо при  направлені на

хірургічні втручання

q    Діагностики інтраторакального

туберкульозу у ВІЛ-інфікованих

q    Диференційної діагностики

дисемінованих процесів в легенях

Мікроскопія мазка мокротиння

ü     Основний метод виявлення туберкульозу в осіб з підозрою туберкульозу (через дешевизну та швидкість)

ü     Результат мікроскопії дозволяє розподілити контингенти для подальшого  мікробіологічного обстеження (з позитивним результатом і негативним результатом)

ü     Проводити моніторинг  лікування звичайного ТБ  і МРТБ

 

Автоматизований  скринінговий генетично-молекулярний тест  для визначення  МБТ та  резистентності до R – Xpert MBT/Rif

Виконують у хворих з негативним і позитивним мазком мокротиння:

ü     при підозрі МРТБ

ü     у дітей

ü     у ВІЛ-інфікованих

Культуральне дослідження на рідкому середовищі: автоматизований аналізатор мікробіологічний BACTEC MGIT 960

Ø     Виконують  у всіх  хворих на туберкульоз легень (з позитивним і негативним мазком мокротиння

Ø     Тест медикаментозної чутливості до препаратів І  і ІІ ряду

l     Ріст МБТ через 7-14 днів.

l     Підвищує  підтвердження ТБ у хворих з негативним мазком мокротиння на 20%