Вікові особливості водного і мінерального обмінів та кислотно-лужного стану організму у дітей. Порушення водно-мінерального обміну та клінічні прояви.
Життя — це одухотворена вода.
Еміль Дюбуа
Тіло людини складаєьтся нелише зі шкіри та м’язів. На 65% воно складається із води. Організм людини з масою тіла 65 кг містить 40 л води: з них майже 25 л знаходиться в клітинах і 15 л у складі внутриклітинної рідини організму.
Без харчів людина може прожити кілька тижнів, без води – загине вже за кілька днів. Першим симптомом браку рідини в організмі є постійне відчуття втоми. При втраті організмом 5% загального об’єму рідини підвищується температура тіла і прискорюється пульс. При втраті 10% відбувається дегідраційне отруєння, 15% – незворотні паталогічні зміни, 20-25% – настає смерть.
Вода присутня у всіх продуктах – в молоці її 87%, в помідорах – 95%, в м’ясі – 50-70%, в хлібі – 35%.
Організм регулює кількість води в кожній системі, органі, клітині. Потреба дорослої людини у воді становить 40 мл/кг маси тіла на добу, немовляти – 150-150 мл/кг.
Водно-сольовий обмін.
В організмі людини чистої води нема, але є три види організменної води:
• вільна вода, тобто це вода поза- та внутрішньоклітинних рідин, як розчинник органічних та неорганічних речовин;
• зв’язана вода, або така, що входить до складу колоїдів;
• конституційна вода, або така, що знаходиться у складі молекул білків, жирів та вуглеводів, а також у складі кісткової, м’язової та інших тканин.
Фізіологічне значення мінеральних речовин дуже велике. Вони входять в
склад білків, кісток скелету, ферментів, гормонів. Загальна кількість
мінеральних речовин становить 4,5% всього тіла, із них 5/6 входить в
склад кісток. Мінеральні речовини забезпечують нормальну реалізацію всіх
функцій організму. Іони мінеральних речовин підтримують постійність
астматичного тиску, активність реакції крові і тканин. Вони необхідні
для діяльності нервової системи, згортання крові, всмоктування, обміну
газами. Вони не являються джерелом енергії. При надлишку в їжі повареної
солі в шкірі створюються запаси хлористого натрію, які використовуються
при споживанні їжі, бідною повареною сіллю
НАТРІЙ забезпечує постійність осмотичного тиску внутрішньоклітинної
рідини. Синтез і відкладання глікогену в тканинах здійснюється з поглинанням іонів калію. Недостатність іонів калію тормошить анаболічні
процеси в організмі.
ХЛОР являється важливим аніоном зовнішньо клітинної рідина, забезпечуючи постійність осмотичного тиску.
КАЛЬЦІЙ і ФОСФОР знаходяться в основному в кістковій тканині. Утримання кальцію в плазмі і крові являється одною з біологічних констант, так як навіть незначні здвигни в рівні цього іона можуть призвести до тяжких
наслідків для організму. Зменшення рівня кальцію у крові викликає скорочення м’язів, судороги і в результаті зупинки дихання настає смерть. Збільшення рівня кальцію в крові супроводжується зменшенням збудливості нервової і м’язової тканин, появленням паралічів, ран. Кальцій необхідний для побудови кісток, тому він повинен надходить в достатній кількості в організм з їжею.
Фосфор бере участь в обміні багатьох речовин, так як входить в склад
макроергічних з’єднань (наприклад, АТФ). Велике значення має
відкладання фосфору в кістках.
ЗАЛІЗО знаходиться в організмі у вигляді комплексних солей. Залізо
входить всклад гемоглобіну, міоглобіну, а також в склад ферментів, які
беруть участь в окислювально-відновлювальних реакціях. Недостатнє
надходження в організм заліза супроводжується нарушенням синтезу
гемоглобіну. Зменшення синтезу гемоглобіну веде до анемії (малокрів’я).
Добова необхідність в залізі дорослої людини становить 10-30 мкг.
ЙОД в організмі утримується в невеликій кількості. Загалом його
значення велике. Це зв’язано з тим, що йод входить всклад гормонів
щитовидної залози, які виявляють виражений вплив на всі обмінні процеси,
ріст і розвиток організму.
Найбільше значення мають іони – хлориди, фосфати, сульфати, карбонати,
силікати і катіони – натрій, калій, кальцій, залізо, магній, мідь. Крім
цього, у відновленні фізіологічних процесів організму беруть участь
фосфор, сірка, йод, цинк, бром, фтор.
Добова потреба людини: в натрію – 4-6г, кальцію – 1г (вагітні жінки і
матері, які годують дітей груддю – 1,5-4г), калію – 3г, фосфорі – 1,5г,
залізі – 15-30 мг.
Відношення фосфору і кальцію повинно бути 1,5:1. При зміні цього
відношення порушується засвоєння фосфора. При фізичній роботі добова
потреба у фосфорі збільшується в 1,5-2 рази і доходить до 3-4 г.
Особливо великий внутрішній обмін натрію. На протязі доби у людини
проходить і повертається в кров біля 25 кг хлористого натрію і назад
всмоктується в ниркових канальцях біля 1 кг.
Мінеральні речовини, які складають основну частину цитоплазми,
називаються мікроелементами (натрій, кальцій, фосфор), а ті, які
утримуються в малих кількостях, називаються мікроелементами (марганець,кобальт, мідь, цинк, бром, йод, хром, фтор, миш’як, молібден).
Мікроелементи накопичуються в органах нерівномірно: мідь – в печінці і
кістковому мозку, хром, марганець, бром – в гіпофізі, цинк – головним
чином в статевих залозах, гіпофізі і підшлунковій залозі, нікель – в
підшлунковій залозі, кадмій – в нирках, стронцій – в кістках.
Мікроелементи входять в склад ферментів гормонів і вітамінів і посилюють
їх дію. Цинк утримується у ферментах обміну білків і карбоангідразе,
залізо – в дихальних ферментах, хром – в трипсині. Кобальт активує
ферменти м’язів, марганець – фосфату крові і тканин. В гормоні
щитовидної залози знаходяться йод, в підшлунковій – цинк, в гіпофізі –
бром. У вітамін В12 входить кобальт. Марганець активізує вітамін В1,
мідь – вітамін А, групи В,С, Е і РР, підвищений вміст міді в їжі
супроводжується великим збільшенням вітаміну В1.
Дихальний респіраторний алкалоз – рСО2 < 35 мм рт. ст.
Дихальний алкалоз називають синонімом гіпервентиляції. Головною причиною його є посилена втрата СО2 внаслідок гіпервентиляції. З метою компенсації знижується концентрація бікарбонатів, про що свідчить зрушення ВЕ в бік дефіциту. При цьому рН може залишитися нормальним, а при декомпенсації зрушується в бік компенсаторного метаболічного ацидозу.
Причини гіпервентиляції різноманітні: збудження, підвищення температури тіла, ураження ЦНС, стани, пов’язані з порушенням гемодинаміки, тканинною гіпоксією та розвитком метаболічного ацидозу, помилковий режим ШВЛ.
Помірний ступінь дихального алкалозу проходить безсимптомно. При важких формах розвивається вазоконстрикція, особливо судин головного мозку. В тканинах виникає гіпоксія, посилюється продукція лактату, розвивається гіпокальціємія з нападами судом, гіпокаліємія з аритмією серця.
Корекція дихального алкалозу, в основному, полягає в корекції легеневої вентиляції.
Вітаміни, їх значення для розвитку дитини. Значення вітамінів для обмінних процесів дитячого організму. Семіотика гіпо-та гіпервітамінозів у дітей.
ВІТАМІНИ
Вітаміни ( у перекладі “підтримуючі життя”) необхідні людині, оскільки вони приймають активну участь в обмінних процесах, забеспечують стійкість організма до неблагоприємних факторів навколишнього середовища. На даний час відкрито декілька десятків вітамінів і вітаміноподібних сполук, з них добре вивчені лише біля 20. В залежності від вміння розчинятися вітаміни поділяються на дві групи: водорозчинні та жиророзчинні. До першої відносяться вітаміни С (аскорбінова кислота), Н (біотин), Р (біофлавоноїди), РР (нікотинова кислота), В3 (пантотенова кислота), В6 (пірідоксин), В2 (рібофлавін), В1 (тіамін), В12 (ціанокобаламін), фолієва кислота. До другої – D (кальциферол), А (ретинол), Е (токофероли), К (філлохінони). Інші – вітаміни U, В15, карнітин, інозит, ліпоєва кислота, параамінобензойна кислота, холін – відносяться до групи вітаміноподібних сполук.
Вітамін А
Багато тисячоліть тому древні егіптяни використовували відварну печінку як засіб від нічної сліпоти. Але минуло багато років, поки ми збагнули причину.
Вітамін А (аксерофтол, ретинол) відноситься до групи жиророзчинних вітамінів. Він є в наявності в деяких продуктах тваринного походження (риб’ячий жир, печінка, молочні продукти, а саме сметана, вершкове масло, курячі яйця), але тільки половина необхідної добової норми вітаміну А задовільняється цими продуктами. Решта надходить з рослинних продуктів, які містять пігментний каротин. Каротиноїди (від франц. carotte – морква) – оранжево-червоні пігменти, які при попаданні в організм людини мають властивість під впливом ферменту каротинази перетворюватись у вітамін А. Вони містяться в листі, квітках і плодах багатьох рослин, а також в грибах і водоростях. В організмі людини з цих провітамінів в результаті складних окислювальних реакцій утворюється ретинол (вітамін А1), а в організмі прісноводних риб – вітамін А2. Ретинол у вільному стані має кристалічну будову. Його кристали жовтого кольору, розчиняються в жирах, ефірі, ацетоні та інших органічних розчинниках, які є нерозчинними у воді. Оскільки каротин (провітамін А) втричі слабший від вітаміну А, його необхідно вживати втричі більше. Наприклад, якщо добова норма для організму вітаміну А 1,5 мг, то каротину необхідно 4,5 мг. Найбагатші на каротин плоди тієї частини рослин, яка забарвлена у оранжево-червоний або зелений колір. Багато каротину в моркві, червоному перці, помідорах, кропиві, шпинаті, салаті, гарбузі, зеленій цибулі, петрушці, щавлі, персиках, абрикосах, плодах обліпихи і шипшини.
Оскільки вітамін А і каротин мають властивість накопичуватися в організмі і їх надлишки можуть утримуватися більше року, то достатньо вживати в літньо – осінній період більше продуктів, які містять цей вітамін. Резерв вітаміну А у тканинах може витрачатися протягом 2 – 3 років. Вітамін А задовго до офіційного визнання рахували “протиінфекційним вітаміном”. Він укріплює імунну систему, діючи на рівні слизових оболонок шлунково – кишкового тракту. Вміст ретинола в крові є одним із ведучих факторів, завдяки якому діти в індустріально розвинених країнах не вмирають від таких дитячих інфекцій, як кір. Достатньо лише 20 тис. МО вітаміну – і знижується ризик виникнення ускладнень після вітряної віспи, легеневих інфекцій. Хворим із СНІДом навіть добавка помірної кількості вітаміна А – від 13 до 20 тис. МО в день – може загальмувати розвиток хвороби. При любому пошкодженні шкіри (опік, поріз, хірургічне втручання) шкіра краще заживає, якщо приймати вітамін А, тому що він стимулює виділення речовини, яка сприяє заживленню тканин. Крім того, він викликає синтез колагена в рані, знижує небезпеку інфекцій, особливо в комплексі з цинком. Для підтримання здоров’я шкіри вітамін А також є необхідним. Нарпиклад, для лікування вугрів на протязі 3-4 місяців необхідно застосовувати вітамін А в дозі від 200 до 500 тис. МО щоденно, але в таких дозах він протипоказаний для вагітних жінок, тому що є ризик виникнення вроджених вад. А якщо в комплексі лікування вугрів використовувати цинк, вітамін Е, пантотенову кислоту, то кількості вітаміна А в дозі 100 тис. МО буде достатньо. Деякі дослідження науковців підтверджують те, що вітамін А сприяє підтриманню сталого рівня цукру крові за рахунок більш ефективного використання інсуліну.
Відсутність або недостатність у продуктах вітаміну А призводить до порушення процесів обміну, уповільнення росту, виснаження, порушення функцій нервової системи, зниження функцій різних залоз, кон’юнктивіт, сухість і зроговіння шкіри, фурункульоз, зниження резистентності організму та стійкості проти інфекцій. Причинами недостатності вітаміна А в дитячому організмі можуть бути нераціональне харчування і низький вміст ретинола в продуктах; підвищена потреба в ретинолі у деякі вікові періоди, коли відбувається інтенсивний ріст дитини; підвищене використання запасів ретинола при гіпертермічних станах, інфекційних захворюваннях; порушення засвоєння ретинола і каротинів, що обумовлене гострими і хронічними захворюваннями органів травлення (гепатит, холецистохолангіт, лямбліоз, хронічний ентерит, ентероколіт, механічна жовтяниця); вроджені порушення обміну ретинола. Розвитку недостатності ретинола сприяє використання певних груп антибіотиків, а саме неоміцинового ряда, які гальмують процеси всмектування ретинола. Дуже часто недостатність ретинола спостегрігається у грудних дітей, особливо у недоношених, оскільки запаси вітаміна А в організмі плода незначні і складаються переважно за останні два місяці вагітності. В перші дні життя організм дитини забезпечується ретинолом за рахунок молозива, в якому каротин і ретинол містяться у більшій кількості, ніж у жіночому молоці. В жіночому молоці кількість ретинола коливається в межах 5-6-165-180 мкг, каротина – від слідів до 400 мкг.
Добова потреба організма здорової дитини у віці 1-7 років в ретинолі складає 1 мг (3300 МО), від 8 до 15 років – 1,5 мг (5000 МО). Вона зростає при дії на організм фізічного навантаження, радіації, високої температури, при різних захворюваннях. В середньому дорослій людині необхідно щоденно вживати біля 5-10 тис. МО вітаміна А. При гіповітамінозі А з’являється схильність до запальних захворювань органів дихання, травної системи, сечовивідних шляхів. В ряді країн Африки, Азії, Латинської Америки одним з найсерйозніших наслідків відсутності вітаміну А є “куряча сліпота”, тобто втрата гостроти зору, особливо в сутінках і темряві. Тому люди, робота яких пов’язана з напруженням гостроти зору (пілоти, машиністи, шофери, редактори, письменники, коректори), повинні вживати підвищену кількість вітаміну А. Як лікувальний засіб він застосовується при захвлоюваннях шкіри, очей, печінки, при інфекційних захворюваннях, атеросклерозі, гіпертонії та тиреотоксикозі. З профілактичною і лікувальною метою використовують переважно синтетичні препарати: ретинола ацетат або ретинола пальмитат, а також концентрат вітаміна А в маслі, який являє собою розчин жиророзчинних вітамінів з печінки риб, в 1 мл якого міститься 100 тис. МО, 200 тис. МО або 300 тис. МО ретинола. Приймати ці препарати необхідно обережно, дотримуючись дозування, оскільки описані випадки розвитку цироза печінки при тривалому (на протязі 5 років) прийомі ретинола ацетата. Крім того, окремі його похідні викликають надмірне потовиділення і випадіння волосся.
Вітаміни групи В
До цієї групи відносяться розчинні у воді вітаміни, які відрізняються термолабільністю (руйнуються при температурі вище 100о С), чутливі до дії кисню, світла, але є досить стійкими у кислому середовищі. Найбільш відомими і розповісюдженими є вітамін В1, В2, В6 та В12.
Вітамін В1 (тіамін, або антиневритичний) приймає участь в регуляції вуглеводного обміну в якості кофермента, що розщеплює піровиноградну кислоту. Крім того, він регулює білковий, жировий, мінеральний обмін, діяльність органів кровообігу та травлення, функціонування нервової системи. Вивчення цього вітаміна почалося на межі ХІХ та ХХ сторіччя, коли вчені спостерігали за курми, яких годували лише полірованим рисом. Кури при цьому хворіли на досить розповсюджену в Азії у ті часи хворобу бері-бері. Лікар Макс Мошковський із Бреславля спостерігав хворобу бері-бері під час подорожі до Нової Гвинеї, що тривала одинадцять місяців і вирішив провести на собі дослід. Він на протязі 236 днів їв лише полірований рис і захворів тяжкою формою хвороби бері-бері. Вже через декілька місяців після вживання полірованого рису розвинулися типічні прояви хвороби – судоми і паралічі.
Найбільш багаті на тіамін хліб та хлібобулочні вироби з муки грубого помолу (особливо житній хліб), гречана, вівсяна і пшоняна крупи, соя, горох, квасоля, картопля, капуста нежирна свинина, яловича печінка, нирки, мізки. У великій кількості вітамін В1 міститься у дріжджах. У невеликій кількості даний вітамін синтезується мікроорганізмами, що населяють товстий кишківник.
Недостатність тіаміна в організмі може виникнути при вживанні хліба переважно з муки тонкого помолу, при недостатній кількості в раціоні м’яса, яєць, фруктів, овочів. Надлишок вуглеводів у харчуванні, зловживання алкоголем також сприяють розвитку недостатності тіаміна. Але найбільш частою причиною гіповітамінозу В1 є захворювання травної системи (ентерити, коліти, дизбактеріоз), що пов’язане із порушенням всмоктування вітаміна, а також патологія нирок, печінки. Потреба у тіаміні зростає при інтенсивних заняттях спортом. Для грудних дітей суттєву роль у забеспеченні тіаміном грає характер вигодовування в зв’язку із різним хімічним складом жіночого і коров’ячого молока. Тому при необхідності переводу дитини на змішане чи штучне вигодовування необхідно враховувати добову потребу грудних дітей у тіаміні, що складає 0,5 мг на добу. Добова потреба дорослої здорової людини в тіаміні складає 1,3-2,6 мг. У проявах недостатності вітаміна В1 суттєву роль грає також і дефіцит інших вітамінів групи В –рібофлавіна, нікотинової кислоти. При гіповітамінозі насамперед відмічаються біль голови, подразливість, ослаблення пам’яті, зниження апетиту. Пізніше з’являються біль в ділянці серця, серцебиття, нудота, біль в животі, закрепи або проноси.
Вітамін В2 (рібофлавін, або антисеборейний) широко розповісюджений у природі, поступає в організм із продуктами рослинного (там він синтезується) і тваринного (там він депонується) походження. Крім того, у невеликій кількості він синтезується мікрофолорою кишківника. Даний вітамін входить в склад багатьох ферментів, які приймають участь в обміні білків, жирів і вуглеводів. Він покращує гостроту зору (поряд з ретинолом приймає участь в процесах темнової адаптації), позитивно впливає на функції органів травлення, кровотворення, регулює діяльність центральної нервової системи.
Основними джерелами цього вітаміна є яловича печінка, молоко, особливо кисломолочні продукти (лактофлавін), яйця, сир, нежирне м’ясо, риба, гречана і вівсяна крупи, горох, квасоля, хліб з муки грубого помолу, багато рібофлавіну у дріжджах. В рослинних продуктах – томати, морква, буряк, шпінат, кольорова і морська капуста, гриби, персики, абрикоси, груші – він міститься у меншій кількості. У значній кількості рібофлавін міститься у каві, какао, чаї.
Недостатність вітаміна В2 частіше за все розвивається при захворюваннях кишківника (ентерит, коліт), а також при відсутності в раціоні харчування продуктів, які багаті на рібофлавін. Потреба дорослих людей у рібофлавіні складає 1,5-3 мг на добу. Потреба організма людини в рібофлавіні підвищується в умовах горного клімата, південних широт, Крайньої Півночі.
Набільш ранньою ознакою недостатності рібофлавіна є ураження губ. Спочатку вони бліднуть, у місцях змикання губ виникають почервоніння, тріщини. Одночасно в кутах рота виникають тріщини, пухирці, кірочки. Відчувається біль і печія у язиці, який спочатку стає зернистим, а потім гладким, пурпурового кольору (“кардинальський язик”). На шкірі обличчя може відмічатися лущення, особливо в ділянці носогубних складок, повік, вушних раковин – виникають явища себорейної екземи. В очах може відчуватися різь, печія, з’являються сльозотеча, немможливість дивитися на світло, зниження гостроти зору в темноті. Виникають біль голови, апатія, відчуття поколювання у ногах.
Вітамін В6 (пірідоксин, або антидерматитний) – білий, кристалічний порошок, добре розчиняється у воді, спірті, нерозчинний у ефірі, жирових розчинниках. Найбільш суттєва роль цього вітаміна у регуляції білкового обміну, що обумовлено його участю в процесах транспорта амінокислот через клітинні мембрани, підвищує вміст у поперечно-смугастій мускулатурі креатиніна, який грає важливу роль у скороченні м’язів. Пірідоксин приймає участь в жировому і ліпідному обміні, покращує засвоєння ненасичених жирних кислот. Цей вітамін істотно впливає на кровотворення та імунітет, активуючи синтез гемоглобіну та клітинні фактори неспецифічного імунного захисту організма. Вітамін В6 стимулює кислотоутворюючу функцію шлунка, жовчовидільну функцію печінки, нормалізує функціональний стан печінки при її патології, знижує рівень цукру крові шляхом активації продукції інсуліну у підшлунковій залозі, активно відновлює обмінні процеси при рахіті.
Піридоксин широко розповсюджений у харчових продуктах. Багато його міститься в печінці, нирках тварин, м’ясі, рибі, ікрі, молоці, жовтку яйця, шпинаті, горосі, квасолі, сої, гречаній крупі, пшоні, пивних і пекарських дріжджах, а також картоплі. При термічній обробці продуктів втрачається біля 25 % піридоксина, а при зберіганні продуктів у замороженому вигляді втрати вітаміна незначні. Добова потреба дорослої людини у вітаміні В6 складає 1,5-3 мг.
Недостатність вітаміна В6 в організмі людини зустрічається рідко, тому що він може синтезуватися бактріальною флорою кишківника. Але при тривалому прийоміпротитуберкульозних, сульфаніламідних препаратів та антибіотиків, які пригнічують ріст кишкової мікрофлори, а також при хронічних захворюваннях травної системи може розвинутись гіповітаміноз. Він проявляється підвищеною втомлюваністю, подразливістю, сонливістю, зменшенням апетиту, нудотою, запаленням шкіри обличчя (носогубна складка, над бровами, навколо очей),яке проявляється у вигляді себорейного лущення або вугрів, іноді – запаленням губ, язика, утовренням тріщин в кутках рота.
Вітамін В12 (ціанокобаламін) поступає в організм людини з продуктами тваринного походження, синтезується мікроорганізмами, які населяють товсту кишку. Він регулює процеси кровотворення, благоприємно впливає на центральну нервову систему, має виражену ліпотропну дію, попереджаючи жирове переродження печінки. При поступленні з їжею з’єднується із так званим “внутрішнім фактором” Кастла, який виділяється слизовою оболонкою шлунка, в комплексі з яким даний вітамін не руйнується кишковою мікрофлорою і може всмоктуватися у кишківнику. При відсутності цього фактора ціанокобаламін в кишках не всмоктується. Вітамін В12 підсилює синтез і накопичення в організмі протеїна, завдяки якому підсилюються ріст і розвиток дитини, а також стимулює неспецифічні фактори імунного захисту. Головне депо ціанокобаламіна – печінка, де він накопичується у значній кількості і звідки використовується кістковим мозком у процесах кровотоврення.
Основним джерелом вітаміна В12 є продукти тваринного походження. Найбільше його міститься у яловичій печінці, нирках, серці тварин. Дещо менше його у м’ясі, молоці, сирах, сметані, вершках, кефірі, яйцях. Рослинні продукти його практично не містять.
Недостатність ціанокобаламіна може розвинутись у людей, які тривало не вживали продуктів тваринного походження (вегетаріанці). Крім того, дефіцит даного вітаміна може бути обумовлений підвищеною чутливістю кровотворного апарата до різних токсинів, до дефіцита заліза, мікроелементів, міді, цинка, кобальта, нікеля, марганця, фолєвої кислоти. Також до недостатністі ціанокобаламіна ведуть захворювання кишок, при яких порушується функціонування кишківника, розмноження кишкової флори і розвиток дизбактріозу. Вторинна недостатність вітаміна В12 розвивається при відсутності “внутрішнього фактора” Кастла, при цьому ціанокобаламін, який поступив з їжею, не всмоктується і руйнується мікрофолорою кишківника. При гіповітамінозі В12 розвивається злоякісне малокрів’я (анемія Аддісона-Бірмера, або перніційна), яке проявляється запамороченням, загальною слабкістю, шумом у голові, серцебиттям, задишкою при фізичному навантаженні, ураженням слизової оболонки порожнини рота і язика, неврологічною симптоматикою.
Вітаміни є біологічно-активними, життєвоважливими речовинами, тому вони повинні надходити у достатній кількості в організм людини у складі харчових продуктів. Часто при різних захворюваннях призначаються препарати окремих вітамінів та їх комбінації у вигляді полівітамінів. Без рекомендації лікаря ці препарати приймати не рекомендується, оскільки це може викликати різноманітні небажані для здоров’я наслідки.
Вітамін С
Вітамін С (аскорбінова кислота, антискорбутний вітамін) відноситься до групи водорозчинних вітамінів. Вона міститься у значній кількості у продуктах рослинного походження, а також у невеликій кількості у продуктах тваринного походження. Аскорбінова кислота повинна поступати в організм з їжею щоденно, оскільки вона не синтезується в ньому, а використовується для життєвих процесів безперервно. Добова потреба дорослої здорової людини складає 80-200 мг, для дітей 20-60 мг, починаючи від періоду новонародженості. Для дітей грудного віку ця норма залежить від вмісту цього вітаміну у грудному молоці, що відповідає 52 мг/л. При штучному вигодовуванні джерелом аскорбінової кислоти є адаптовані молочні суміші, що містять даний вітамін у кількості від 50 до 85 мг/л. Головним джерелом аскорбінової кислоти є овочі, фрукти і ягоди. Найбільш багаті вітаміном С висушені плоди шипшини, чорна смородина, апельсини, лимони, ківі, картопля, капуста (у тому числі й кисла), петрушка, зелена цибуля, томати. У невеликій кількості даний вітамін міститься у моркві, буряку, огірках, винограді, сливах, грушах, персиках, бананах.
Аскорбінова кислота нормалізує обмін білків, жирів, вуглеводів, стимулює синтез колагену і гіалуронової кислоти – основної міжклітинної речовини, яка сприяє укріпленню судинної стінки. Завдяки цьому забеспечується нормальна проникність стінки капілярів, що попереджує кровоточивість, сприяє підвищенню згортання крові, сприяє збереженню цілісності кісток та хрящів, покращує регенерацію тканин. Аскорбінова кислота підвищує опірність організму неблагоприємним зовнішнім впливам і інфекціям, при цьому підсилюється фагоцитарна активність лейкоцитів, бактерицидні властивості крові, а також покращує антитоксичну та білково-синтезуючу функції печінки. Вона стимулює утворення гормонів кори наднирників, є синергістом гонадотропних гормонів гіпофіза, паращитовидних залоз, тіаміна, а також антагоністом тироксина – гормона щитовидної залози. Крім того, аскорбінова кислота стимулює синтез гемоглобіну шляхом покращення використання у цьому процесі заліза, білків і фолієвої кислоти. Аскорбінова кислота регулює обмін холестерину і багатьох амінокислот.
Гіповітаміноз С розвивається внаслідок дефіциту поступлення її з харчовими продуктами (первинна екзогенна недостатність), порушення всмоктування в кишках та підсиленого руйнування в організмі (вторинна ендогенна недостатність). Досить часто у дітей розвивається відносна недостатність вітаміна С, яка обумовлена лабільністю обмінних процесів, підвищеною потребами дитячого організма у аскорбіновій кислоті. Розвитку відносної вітамінної недостатності сприяють різні стресові стани, як то перегрівання, підвищене фізічне навантаження, емоційні перевантаження, а також підсилений ріст, особливо у перші 2 роки життя та у віці 6-8 років, вегетоендокринна перебудова та інтенсивний ріст в пубертатному періоді.
Первинна недостатність, пов’язана із недостатнім поступленням аскорбінової кислоти з продуктами харчування, може розвиватися у різні вікові періоди. У дітей 1-го року життя вона пов’язана із змішаним та штучним вигодовуванням, невчасним і недостатнім введенням у харчовий раціон фруктових та овочевих соків, пюре, переважаюче вживання мучних продуктів та кип’яченого пастеризованого молока. Вказана теплова обробка, а також тривале зберігання значно знижують вміст аскорбінової кислоти у молоці і молочних продуктах. Екзогенна недостатність аскорбінової кислоти у старших дітей відбувається внаслідок недостатнього дотримання правил зберігання і кулінарної обробки харчових продуктів.
Хоча аскорбінова кислота є одним із найбільш розповсюджених вітамінів у природі, вміст її у різних фруктах і овочах досить різний, що залежить від особливостей грунту, добрив, водного режиму. Крім того, вміст даного вітаміну внаслідок зберігання, консервування, кулінарної обробки може значно знижуватись у зв’язку із високою чутливістю аскорбінової кислоти до кисня повітря, гарною розчиністю у воді. Втрати цього вітаміна збільшуються під впливом високої температури, світла, під час приготування страв у відкритому посуді. Бідні на аскорбінову кислоту лікувальні дієти, наприклад, дієта №1, тому при тривалому її дотриманні може виникнути вітамінна недостатність, яка найбільш виражена зимою і весною.
Вторинна недостатність аскорбінової кислоти може виникнути внаслідок розвитку гострих чи хронічних захворювань травного тракту (гастрит, гастродуоденіт, ентерит, ентероколіт, глистні інвазії, дискінезія шлунков-кишкового тракту), гострих чи хронічних захворювань печінки (гепатит, цироз), підшлункової залози, нирок, при виникненні дитячих інфекційних захворювань (скарлатина, кір, дифтерія, кашлюк). Також вторинна недостатність вітаміна С розвивається при пневмонії, системних захворюваннях (системний чнрвоний вовчак, склеродермія), ревматизмі, особливо при формуванні вади серця. Відносна недостатність аскорбінової кислоти розвивається при гіперфункції щитовидної залози, при шокових або стресових станах (травма, гострі інфекції).
Класичний авітаміноз, відомий під назвою хвороби Меллера-Барлова (цинга, скорбут) на даний час зустрічається рідко. Частіше спостерігаються латентні форми недостатності вітаміна С, особливо зимою та навесні. С-вітамінна недостатність проявляється нездужанням, загальною слабкістю, зниженням працездатності, дисфункцією кишок, болем у литкових м’язах, сухістю шкіри та кровоточивістю ясен, точковими крововиливами на ногах.
Профілактика недостатності аскорбінової кислоти полягає у забеспеченні організма достатньою її кількістю. Це досягається за рахунок раціонального режима харчування, тобто при постійному вживанні свіжих або консервованих фруктів та овочів, відвару чи настою шипшини, а при необхідності – за рахунок додаткового введення препаратів, що містять аскорбінову кислоту, особливо у зимово-весняний період, у періоди значних емоційних та фізичних навантажень. Жінкам у період лактації необхідно призначати аскорбінову кислоту по 200-300 мг на добу не менше, ніж на 1,5 міс. При штучному та змішаному вигодовуванні дітям 1-го року життя в кінці зими та весною необхідно призначати аскорбінову кислоту по 30-60 мг на добу протягом 1,5-2 міс, іноду у комплексі із ретинолом, рібофлавіном, тіаміном.
Гіпервітаміноз С вивчений недостатньо, але відомо, що масивні дози вітаміна С (більше 2000-3000 мг на добу) токсичні для організма, викликають різке порушення ферментативних процесів, виражене гальмування бактерицидної активності сироватки, зниження вмісту неспецифічних факторів імунного захисту, сприяють розвитку остеопорозу внаслідок виходу кальцію з кісток. Серед небажаних ефектів прийому великих доз аскорбінової кислоти описані випадки утворення значної кількості оксалатів у сечі, порушення протромбінового часу. Вітамін С у великих дозах може негативно впливати на репродуктивну функцію та мати мутагенну дію.
Вітамін Е
Вітаміни групи Е (токофероли) – похідні хроміна, містяться в продуктах рослинного та, частково, тваринного походження, переважно у рослинних оліях, особливо нерафінованих. Токофероли є основним антиоксидантом прямої дії, захищаючи біологічно активні речовини від окислення. Вони широко представлені в продуктах харчування (м’ясо, риба, жир, печінка, яйця, молоко, вершкове масло, зелені овочі, фрукти, бобові, хліб з муки грубого помолу, крупи).
Найбільш активним є альфа-токоферол; бета -токоферол в 2 рази, а гама -токоферол в 10 разів менш активні. Всі токофероли являють собою незафарбовані або світло-жовті термостабільні рідини, розчинні у жирах, ефірі, спирті, ацетоні та інших органічних розчинниках та нерозчинні у воді. Органом-мішенню для них є м’язова тканина, де вони впливають на синтез міозина, креатина, які грають важливу роль у скоротливій діяльності м’язів. Цей вітамін стимулює синтез білків шляхом впливу на інформаційну РНК, приймає участь у процесах фосфорилювання та енергообміну, впливає на імунітет, зв’язаний із функцією гіпофіза та статевих залоз.
Забеспечення організму вітаміном залежить не тільки від його вмісту в раціоні та абсорбційної функції кишок, але й від рівня ненасичених жирних кислот (лінолевої, ліноленової, арахідонової) в раціоні та стану ліпідного обміну. Добова потреба в токоферолах складає для дітей грудного віку 5 мг (5 МО). За даними американської асоціації дієтологів, грудні діти щоденно повинні отримувати 7,5 мг токоферола, діти старшого віку – 10 мг, юнаки та дорослі чоловіки – 15 МО, для жінок- 12 МО. Потреба у токоферолі для недоношених дітей вища і складає приблизно 9 мг на добу. При природньому вигодовуванні ці величини повністю покриваються вмістом токоферолів в грудному молоці. При штучному вигодовуванні потреба в цьому вітаміні повністю задовільняється тільки адаптованими молочними сумішами. В 1 л адаптованої молочної суміші міститься біля 5-10 мг токоферолів.
У зв’язку із широким розповсюдженням токоферолу в продуктах харчування первинна екзогенна недостатність цього вітаміну зустрічається досить рідко – при переважно вуглеводному харчуванні (квашиоркор, мучний розлад травлення) та повному виключенні з раціону рослинних олій. Для новонароджених і грудних дітей найважливішим джерелом токоферолів є материнське молоко і молозиво. В коров’ячому молоці, особливо розведеному, вміст цього вітаміна вкрай недостатній, в 5-7 разів менше, ніж в грудному молоці. Специфічними ознаками дефіцита вітаміна в організмі є м’язова дистрофія, вітамін Е-дефіцитна гемолітична анемія. При недостатності вітаміна Е виникають дегенеративні процеси в зародковому епітелії, порушення сперматогенезу, загибель зародків на ранніх етапах розвитку.
Недостатність вітаміна Е зустрічається переважно у недоношених новонароджених дітей, при порушеному кишковому всмоктуванні, при захворюваннях печінки і жовчних ходів (атрезія жовчних ходів, цироз, інфекційний гепатит, холецистохолангіт), інфекційно-запальних захворюваннях кишок (ентероколіт), підшлункової залози (кістофіброз підшлункової залози, хронічний панкреатит).
На даний час встановлено, що призначення вагітним з 35-го тижня вагітності 100 мг токоферола на добу збільшує транспорт лінолевої кислоти до плода та сприяє швидкому її включенню в жирову тканину, тим самим попереджає розвиток щільних розповсюджених набряків тканин у постнатальний період.
Застосування навіть великих доз токоферолу ацетату у дітей не супроводжується клінічно вираженими ускладненнями. Однак не можна повністю виключити потенційно токсичну дію препарату. В літературі описаний випадок виникнення злоякісної гіпертензії при прийомі токоферолу ацетату, є також вказівки щодо обережного його застосування при підвищеному артеріальному тискові та гарячці на фоні ревматизму. випадок виникнення злоякісної гіпертензії при прийомі токоферолу ацетату, є також вказівки щодо обережного його застосування при підвищеному артеріальному тискові та гарячці на фоні ревматизму.
Вітамін РР (ніацин) відіграє значну роль у обмінних процесах (білків, жирів, вуглеводів, амінокислот, піримідинів, холестерину), прискорює окисно-відновні реакції, входить до складу коферментів НАД і НАДФ, впливає на діяльність серцево-судинної, нервової і травної систем. Він життєво необхідний для синтезу статевих гормонів. Основними представниками цієї групи є нікотинова кислота і нікотинамід.
При нестачі у їжі вітаміну РР розвивається пелагра, яка характеризується загальною слабкістю, апатією, безсонням, запамороченням, порушенням функції кишечнику, ураженням шкіри (дерматит обличчя і відкритих частин тіла), зниженням пам’яті, слабоумством, маренням, розладами травлення, адинамією, атаксією, психозами тощо (симптом трьох Д — діарея, дерматит, деменція).
Причинами розвитку гіповітамінозу РР є: одноманітне харчування (особливо кукурудзою), тривала терапія сульфаніламідними препаратами, естрогенами, тубазидом, фтивазидом, циклосерином тощо, хронічні захворювання ШКТ (ентерити, коліти), які порушують усмоктування вітаміну РР, та хронічний алкоголізм.
Основними джерелами вітаміну РР є такі продукти, як хліб з борошна грубого помелу, бобові, м’ясо, риба, субпродукти, дріжджі, рослинна олія, яйця, крупи, сушені гриби, арахіс, овочі (картопля, томати, зелений горошок, солодкий перець).
Вітамін Д
У 1650 році англійський лікар Френсис Гліссон детально описав захворювання, яке вражало переважно дітей раннього віку. За широке розповсюдження цієї хвороби серед погано забеспечених шарів населення Англії її назвали англійською хворобою. Головною ознакою хвороби були зміни у кістках. Вони стають настільки м’якими, що під впливом ваги м’язів, які на них знаходяться, кістки викривляються і приймають чудернацьку потворну форму. Поряд з цим проходять зміни тонусу м’язів, вони робляться розслабленими та в’ялими. Під тиском внутрішніх органів м’язи живота розтягуються, тому у дітей, хворих на англійську хворобу, живіт був різко збільшеним. Непропорційно велика голова, потворно стиснена грудна клітка, дряблий, відвислий живіт, криві ноги – ці ознаки хвороби роблять її помітною на відстані.
Основною приичиною розм’якшення кісток є різке зменшення вмісту в них кальцію та фосфору. Якщо у нормальній кістці міститься 66 % солей кальцію (переважно фосфорнокислих) та 29 % хрящової маси, то при англійській хворобі в кістках є лише 18 % кальцієвих солей, а вміст хрящової маси сягає більше 70 %.
Оскільки внаслідок значного розм’якшення кісток викривлення у хребті ведуть до значного спотворення грудної клітки і погіршення роботи внутрішніх органів, то англійська хвороба від грецького слова “рахіс” – хребет – має назву “рахіт”.
Треба зауважити, що рахіт був відомий не лише лікарям. Його знали також художники, про що свідчать деякі картини, які відносяться до XV століття, на яких досить часто можна зустріти зображення дітей з явними ознаками рахіту.
Безпосередньої причини виникнення рахіту тривалий час ніхто не знав. Відмічено, що лікарі досить давно рахували рахіт наслідком недостатності харчування. Але було багато свідчень про появу рахіту у дітей, які при відносно гарному харчуванні росли у житлах, які не отримували сонячного світла (у підвалах, будинках з подвір’ми – криницями).
Польський лікар Гульдчинський встановив можливість попередження і навіть лікування рахіту у дітей після опромінення їх світлом сонця чи ультрафіолетовими променями кварцевої лампи. З іншого боку, було виявлено, що деякі речовини тваринного чи рослинного походження після опромінення їх ультрафіолетовими променями набувають здатності попереджати захворювання після додавання їх у їжу в дужа незначних кількостях. Такою речовиною, що оберігає від рахіту, є вітамін Д. Цей вітамін знайшли у шкірі. Він входить до складу її жироподібних речовин (ліпоїдів). Тому рахіт можна лікувати сонячним світлом, ультрафіолетові промені якого попадаючи на шкіру, готують в ній чудодійні ліки – вітамін Д.
Кальцифероли (вітамін Д) представлені в організмі людини переважно у вигляді двух речовин: ергокальциферола (вітаміна Д2), який виділений з дріжджів і є продуктом опромінення провітаміна Д2-ергостерина, та холекальциферола (вітаміна Д3), який виділено із тканин тварин. В організмі людини обидві ці речовини перетворюються в активні форми вітаміна. За своїми фізико-хімічними властивостями ергокальциферол та холекальциферол є кристалами без запаху, кольору, які не руйнуються при нагріванні. Вони розчиняються у жирах та органічних розчинниках, не розчинні у воді. Потреба у кальциферолах складає в середньому 100 МО в добу. Досить велика кількість кальциферолів міститься в курячих яйцях, риб’ячій ікрі. У молочних продуктах їх вміст незначний. Особливо високий їх вміст у печінці морської риби і тварин, а також у жирі, який з них отримують. Риб’ячий жир та жир морських тварин не відноситься до продуктів харчування і може бути використаний тільки як джерело кальциферолів при їх недостатності.
