Диспансеризація в стоматології

Санітарно-просвітницька nробота серед населення. Диспансеризація. Практичне впровадження стоматологічної nдиспансеризації населення та її ефективність.

nОсновним nнапрямком сучасної стоматології є пошук ефективних шляхів попередження та nлікування карієсу зубів , що дає нам диспансеризація , яка є активним методом nдинамічного спостереження за станом здоров’я як практично здорового населення , nтак і хворих , страдають довгостроково поточними хронічними захворюваннями.
nДиспансеризація стоматологічних хворих складається з 5 основних елементів: nвідбір , спостереження , оздоровлення , планированя і керування nдиспансеризацією . Для аналізу ефективності диспансерного спостереження та nобліку осіб, які потребують ньому , пропонує ¬ ся ділити їх на 4 групи: nпрактично здорові ; з компенсованій формою карієсу , мають фактори ризику nзахворювань твердих тканій зубів , пародонту та зубощелепні аномалії ; з nсубкомпенсированной формою карієсу ; з декомпенсованою формою карієсу , а так ж nособи з субкомпенсированной формою цього захворювання і отягощенним анамнезом , nпатологією крайового пародонту , гострим перебігом каріозного процесу .
nОсоби першої групи диспансерного обліку підлягають спостереженню один раз на nрік; другий – 2 – 3 рази на рік; третій – 3 – 4 рази ; четвертій – щомісячно nабо 6 разів на рік.
nПереклад пацієнтів з однієї групи в іншу є показателем ефективності nдиспансерного спостереження і здійснюється комісією , що складається з nзавідувача відділенням , лікаря -стоматолога та пародонтолога . Критерієм nефективності диспансеризації є зняття з диспансерного обліку , коли показник nінтенсивності карі ¬ са ( КПУ) констатує переважання константи П ( пломба ) .
nПризначаючи пацієнтові лікувально – профілактичні процедури , лікар- стоматолог nповинен бути впевнений , що проведене ним лікування має по позитивним nрезультат. Тому на етапах лікування рекомендується Меловідниє плями nзабарвлювати 2% розчином метиленового синього. По ¬ мимо цього тесту , є ряд nоцінок стану емалі зубів , що мають прогностичне значення при проведенні профілактики nта лікування карієсу зубів у стадії білої плями .
nРегулярний огляд пацієнта дозволяє провести своєчасну санацію порожнини рота: nвідновлюються контактні пункти між зубами , проводиться заміна нераціональних nзастарілих пломб , лікуваня карієсу та його ускладнень на тлі місцевої та nзагальної реминерализующей терапії , лікування хвороб пародонту. Під час огляду nпроводиться професійна гігієна порожнини рота.
nКожен пацієнт тієї чи іншої диспансерної групи потребує індивідуального , nсвоєчасному і раціональному спостереженні , а при необхідності в nіндивідуальному комплексному лікуванні та профілактику .
nВ особливій турботі потребують вагітні жінки, які годують грудью мами , діти nдошкільного та шкільного віку , студенти всіх навчальних закладів.
nРеалізувати цю роботу дозволяють стоматологічні кабінети на базі жіночих nконсультацій , шкіл , середніх та вищих навчальних дений , де лікарі – nстоматологи надають лікувальну і профілактичних планову санацію порожнини рота nі первинну профілактику стоматологіческой захворювань у відповідності з віком nпацієнта , кліматично-географічних , екологічними та економічними умовами ¬ ями nпроживання .
nВідомо , що в даний час ефективно проводити лікування і профілактику карієсу nможна лише на основі виділення диференційованих диспансерних груп (груп ризику) n, які потребують різної частоті профоглядів та інтенсивності активних nпрофілактичних заходів.
nСистема обліку диспансерних хворих по групах nризику має ряд переваг. По-перше , вони дозволяють врачууделять більше уваги nхворим з найбільш важким тічением захворювання. По-друге , звільняє лікаря від nнеобраціональної витрати часу на огляд хворих , не злидніющіхся в частому nспостереженні . По-третє , дає можливість використовувати оцінку ефективності nдиспансеризації – питома вага хворих , переведених з однієї групи обліку в nіншу.
nСлід зазначити , що в стоматології подібна диференціацію в неявній формі nпрактично реалізується вже давно. Відомо , що саме дитячий вік являє собою nосновний « фактор ризику» щодо карієсу зубів. За существу, система масових nпрофоглядів та санації порожнини рота у дітей і є перший крок до реалізації nпринципу диференціювати диспансеризації. У цьому напрямку зроблено і другий nкрок – диференціація дитячого контингенту на групи з різним ризиком розвитку nзахворювання . ( Т. Ф. Виноградова , 1978).
nРозподіл дітей на групи ризику Т. Ф. виноград ¬ ва пропонує проводити на основі nоцінки даних , отриманий ¬ них під час огляду і характеризують загальний стан nздоров’я ( група здоров’я ) і ступінь активності найбільш поширеного захворювання n- карієсу зубів , характер активності якого , так само як і група здоров’я nдитини , лежить в основі кратності оглядів і змісту лікувально -профілактичних nзаходів при повторних оглядах в системі диспансеризації.
nНа першому етапі диспансеризації діти групуються посостоянію здоров’я . nКритерієм для їх угруповання за станом і індивідуальної оцінці здоров’я має nбути клінічне складаючись на організму по наявності відсутності тривало nпротекающей хроніческой хвороби , ступеня тяжкості клінічних симптомів і nпорушень функціональних можливостей ор ¬ ганизма .
nЗгідно з викладеним вище пропонується сліду ¬ nющая угруповання для оцінки здоров’я обстежуваних .
nI група – здорові .
nIIгруппа – здорові з функціональними і деякими
nморфологічними відхиленнями . Сюди відносяться особи, у
nяких відсутня будь-яка хронічна хвороба , але
nє різні функціональні відхилення , предвестні –
nки хвороби або стани після перенесених захворювань
nі травм , відхилення у фізичному розвитку без наявності ен-
nдокрінних захворювань , зниження імунологічної різі –
nСтенц (часті гострі захворювання) , порушення nзору слабких ступенів , зниження резистентності організму ( часті гострі nзахворювання) і т.п.
nIII група – хворі з довгостроково поточними хроничес ¬ кими захворюваннями при nзбережених в основному функциональ ¬ них можливостях організму ( компенсований nстан). Сюди ж відносяться особи, які мають деякі фізичні вади , каліцтва , nзначні наслідки травм , що не порушують , однак , пристосованості до праці і nіншим умовам життя.
nIVгруппа – хворі з довгостроково поточними ( хроничес ¬ кими захворюваннями) nабо особи з фізичними вадами , вадами розвитку , наслідками травм зі зниженням nфунк ¬ нальних можливостей організму ( субкомпенсірованпос стан).
nVгруппа – важкі хворі з постійним режимом. Інваліди I- II групи ( nдекомпенсированное стан).
nДругий етап диспансеризації передбачає спеціальний огляд, при якому nвиявляється ступінь активності каріозного процесу компенсована, субкомпенсована nабо декомпенсована форма карієсу.
nКомпенсованій формою карієсу вважається такий стан , коли індекс КПУ , кп або nКПУ + кп (у період  змішаного  прикусу ) не перевищує показників середньої  nінтенсивності карієсу відповідної вікової групи. Від ¬ сутні початкові стадії nкарієсу , виявлені спеціальними методами. Виявлені каріозні порожнини локалізуються nна типових для карієсу поверхнях , каріозний процес при обробці виявляє nтенденцію до обмеження . Дитина належить до I і II групами здоров’я ( не має nхронічних захворювань) або має компенсований стан хронічного захворювання ( III nгрупа здоров’я).
nСубкомпенсированной формою карієсу вважається такий стан , коли інтенсивність nкарієсу за індексами КПУ , кп , КПВ + кп більше середнього значення nінтенсивності для даної вікової групи ( тобто дорівнює сумі середнього значення nКПУ , кп , КПВ + кп і трьох сигмальних відхилень , тобто
nМ + 3 σ , де σ = Vmax – Vmin / k , k = 6,5 ,
nпри оптимальному прояві клінічних ознак карієсу ; каріозні порожнини nлокалізуються в типових зонах , краї емалі закруг ¬ лені , дентин в міру nпігментований , каріозний процес у зубі розвивається з тенденцією до обмеження nпатологи чних змін . Відсутні симптоми початкового карі ¬ са пришеечной області nта області імунних зон , гигиеничний індекс менше 2 по Федорову – Володкіною .
nДекомпенсованою формою карієсу вважається такий стан , при якому показники КПУ n, кп або КПУ + кп перевищують максимальний показник (М + 3 σ ) або при nменшому значенні КПУ виявляються множинні крейдяні плями ; клінічне розвиток nкарієсу відповідає активному процесу (локалізація карієсу в області  іммунних nзон з великою кількістю світлого вологого дентину , з крихкими гострими краями nемалі , патологічний процес не має тенденції до обмеження і т. д.).
nТретій етап диспансеризації – формування у відповідності з отриманий  ними nданими огляду і дослідження дитини груп ризику.
nПерша група – здорові (I , IIіIII групи здоров’я ) і практично здорові діти, які nмають інтактні зуби , здоровий пародонт , правильне розташування зубів і відношення nщелеп (деякі відхилення можуть бути прийняті як варіант норми). У цих дітей nправильно протікають функції відкушування , розжовування і проковтування їжі , nдихання, мови , функції змикання губ і ін ;
n    – Здорові і практично здорові діти (I , II , III групи nздоров’я) , що мають :
n    – Компенсовану форму карієсу ;
n    – Гінгівіти , зумовлені негігієнічним  утриманняням  порожнини nрота , неякісними пломбами , відсутністю функції зубів , іншими місцевими nфакторами ;
n- Діти, у яких спеціальними методами діагностована   « одонтогенні вогнища » ;
n- Діти, яким великі дефекти твердих тканин  установлені  вкладками ;
n- Потребують ортодонтичного  лікуванні (у порядку контролю);
n- Потребують лікування у хірурга -стоматолога , з аномаліями розвитку і nперенесли запальні і травматичні  процеси , оперовані з приводу пухлин ;
n- Потребують лікування у інших фахівців педіатричного  профілю.
nДруга група – діти з хронічними захворюваннями внутрішніх органів ( IV і V nгрупи здоров’я ) , що мають здорові зуби , здоровий пародонт , правильне nрозміщення зубів і співвідношення щелеп . У цих дітей правильно формуються nосновні функції порожнини рота;
n- Здорові і практично здорові діти (I , II , III групи здоров’я ) , що мають nсубкомпенсовану форму карієсу ;
n- Діти, які мають гінгівіти , зумовлені аномалія ¬ ми прикусу , і що nзнаходяться на лікуванні у ортодонта ;
n- Прийняті на апаратурне ортодонтичне  лікування ( в порядку контролю за nдомовленістю і списками , поставши ¬ ленним , ортодонтом ) .
nТретя група – діти з хронічними захворюваннями внутрішніх органів ( IV , V nгрупи здоров’я ) , суб декомпенсованою формою карієсу ;
n- Здорові і практично здорові діти (I , II , III групи здоров’я ) з nдекомпенсованою формою карієсу ;
n- Діти з локалізованим і генералізованим пародон ¬ Титом ;
n- Діти, які мають гінгівіти , зумовлені захворювання ¬ нями внутрішніх органів n(діабет , нейтропенії , дісгамма – глобулінемія та ін);
n- Діти, які мають початкові форми карієсу , діагнос ¬ тірованние спеціальними nметодами ;
n     – Діти , що знаходяться на комплексному лікуванні nстомато ¬ логічних захворювань , з патологією , що протікає в важкилой формі : nсуб-і декомпенсированное протягом карієсу , пародонтопатии , деформації прикусу n, діти, які потребують хірургічних методах корекції аномалій та ін ( в поряд ¬ nке контролю) .
n        Диспансерні групи з nВиноградової Т.Ф. : практично здорові , компенсований , субкомпенсований , nдекомпенсированное протягом карієсу.
nОгляд і санацію дітей I групи ( компенсований протягом карієсу ) проводять 1 nраз в го ¬ ду , II група ( субкомпенсований перебіг карієсу ) – 2 рази , III nгрупа ( декомпенсированное протягом карієсу ) – 3 рази на рік . Робота за цим nметодом дозволяє отримати позитивний ефект , який виражається у високому nохопленні дітей планової сану ¬ цією , різкому зниженні числа видаляються nпостійних зубів і числа ускладнених форм карієсу у постійних і часів ¬ них nзубах. Знижується нуждаемость у санації до 43,5 %. При цьому змінюється обсяг nроботи лікаря : зменшується число оглядів у рік , кількість пломб на день.
nТаким чином , метод Т. Ф. Виноградової виділення груп ризику передбачає nврахування критерію загальної ураженості зу ¬ бов карієсом , загального стану nздоров’я , наявності та тяжес ¬ ти течії загального захворювання , анамнезу nжиття і т. п. По ¬ преподобний облік факторів ризику , завдяки певної прог ¬ nтичного цінності , дозволяє отримати медичний і економічний ефект. Однак він nволодіє деякими осо ¬ бенностями , що утрудняють розтин всіх можливостей цього nперспективного підходу .
nПо-перше , індекс КПУ , покладений в основу розбраті ¬ ділення дітей на групи nдиспансеризації , як відомо , ви ¬ ражает суму зубів , уражених карієсом nпротягом усіх років життя і часто не відображає змінюється з ¬ ем часу nсхильності організму до карієсу . Ін ¬ декс « кп » слабо пов’язаний з подальшою nпораженностью карі ¬ есом постійних зубів.
nПо-друге , загальний статус , наявність або відсутність загально ¬ го nзахворювання також не завжди однозначно відбивається на схильності до ураження nзубів карієсом . Відомо , що ні ¬ які захворювання ( екзогенно -конституційне nожіре ¬ ня , цукровий діабет) можуть вести до підвищеної стійкості зубів до nкарієсу .
nПо-третє , метод не є універсальним , так як критерій віднесення до тієї чи nіншої групи ризику залежить від середньої інтенсивності карієсу даної медико – nгеографічного ¬ кою зони , що коливається , як відомо , в дуже широких пре ¬ nсправах. Цей критерій також залежить і від точності діагнос ¬ тики та nдостовірності підрахованого середнього рівня КПУ.
nПо-четверте , даний принцип розподілу дітей на групи ризику є досить складним, nт. к. вимагає крім стоматологічного – облік загального статусу , тяжкості nклінічних симптомів хвороби та порушень функциональ ¬ них можливостей організму nна основі анамнезу , даних індивідуальної карти розвитку дитини і т. п.
nТаким чином, вдосконалення принципів группи ¬ ровки обстежуваного контингенту nдля повторних оглядів, санації порожнини рота , проведення профілактичних nмеропри ¬ ємств відкриває великі перспективи у розвитку діспансе ¬ ризації на nсучасному етапі .
nВ. Р. Окушко і Л. І. Косарєвої (1983 ) був запропонований метод виділення груп nризику по карієсу , заснований на оп ¬ ределеніі рівня структурно – nфункціональної кнслотоустойчівості емалі ( тесту ТЕР) .
nНа підставі проведеного тесту ПЕР весь обстежуваний контингент підрозділяється nна чотири групи, що відрізняються за інтенсивністю фарбування місця протруєння nемалі після дозованої кислотної травми , що відбиває каріесрезіс – тентності і nвідповідної очікуваної поражаемості зу ¬ бов карієсом .
nЯкщо інтенсивність фарбування 1% водним розчином метиленового синього місця nпротруєння 1 Н соляної кислоти відповід ¬ ний в еталонам № 1 , 2 , 3 nдесятіпольной шкали забарвлень ¬ ток – прогнозують високу стійкість зубів до nкарієсу і відносять обстежуваного до I групи ризику , якщо інтенсивність nзабарвлення відповідає еталонам № 4 , 5 – прогнозує ¬ ють середню стійкість nзубів до карієсу і відносять обсле ¬ дуемого до II групи ризику , якщо nактивність фарбування відповідає еталонам № 6 , 7 – прогнозують знижений ¬ ву nстійкість зубів до карієсу і відносять обстежуваного до III групи ризику , якщо nінтенсивність фарбування № 8 – 10 – прогнозують вкрай низьку устойчи ¬ вость nзубів до карієсу і обстежуваного відносять до IV групи ризику .
nНа групі школярів 13-14 років авторами проведена порівня ¬ нительная оцінка nефективності розподілу дітей па групи ризику за методикою Т. Ф. Виноградової і nпо показу ¬ телю ПЕР шляхом підрахунку приросту інтенсивності карієсу в nдіаметральні групах (I і IIIпо Виноградової та I і IV по показником ПЕР ) . nЗначення приросту інтенсивності в діаметральні групах , виділених за методикою nТ. Ф. Ві ¬ ноградовой , відрізнялося в 2 рази , в діаметральні групах , nвиділених за показником ПЕР , – в 10 разів.
nЯк видно з наведених цифр , метод розподілу обстежуваного контингенту на групи nризику з урахуванням струк ¬ турно – функціональної резистентності емалі по ПЕР nнадав ¬ ся значно ефективніше. Які ж причини установ ¬ ленного факту ?
nМетод розподілу на групи ризику по ПЕР в отли ¬ ки від методу Т. Ф. nВиноградової грунтується не на ВВПЗ ¬ представленні середнього рівня ураженості nкарієсом з рівнем ¬ ньому ураженості даної дитини , а на індивідуальній nдонозологической діагностиці стану обстежуваного. По ¬ цьому він є nуніверсальним , не залежних від середнього рівня ураженості , точності nдіагностики карієсу , дост ¬ вірності підрахованого середнього рівня КПУ. nРаспределе ¬ ня на групи ризику по ПЕР дозволяє також уникнути суб’єктивізму nпри обліку групи здоров’я , тому що не всі загальні захворювання неодмінно nведуть до захворюваності карієсом . Тест ПЕР дозволяє виявити кінцевий nрезультат дії всіх сприятливих і несприятливих факторів на устої ¬ тична зубів nдо карієсу без необхідності скрупульозного збору анамнезу життя та анамнезу nхвороби.
nТаким чином , критерієм віднесення обстежуваного до тієї чи іншої групи ризику nє рівень структурно – фун ¬ кціональной резистентності емалі , що є об’єктив ¬ nвим відображенням впливу наявного в даний момент со ¬ стояння реактивності nорганізму на стійкість зубів до ка ¬ ріесу . Діагностований рівень структурно – nфункціональних ¬ ної резистентності емалі визначатиме індивідуальну тактику nлікування і профілактики незалежно від зміни місця проживання , від точності nвиявлення або невиявлення у нього каріозних порожнин. Індивідуальна тактика nліку ¬ вання та профілактики буде змінюватися тільки в разі вимірюв ¬ нання nкариесрезистентности .
nБула розроблена система селективної профілактики карієсу (його ПРЕВЕНТ ¬ ної nтерапії). Вона базується на принципі дифференциро ¬ ванного підходу до nкаріеспрофілактіке , сформульованому проф. Окушко В. Р. в 1984 році. Система nбула реалізована і по ¬ отже удосконалювалася в роботах П. Донат (1982 ) , Л. nІ. Косарєвої (1983).
nДослідження авторів дозволили суттєво ¬ но підвищити ефективність системи за nрахунок конкретизації індивідуальних показань і розширення арсеналу nкаріеспрофілактіческіх засобів. Основою їх служили загальні по ¬ дання ( Окушко nВ. Р. , 1984) селективної профілактики карієсу (СПК ) , наведених нижче.
nМета СПК – зниження захворюваності карієсом зубів за рахунок превентивної nтерапії осіб зі знизилася кариесрезистентность , виявлених при скринінгу з nвикористанням спеціального тесту ( ПЕР ) .
n1.Організаціонний основа СПК – бригадний метод . Бригаду складають лікарі , nсередні та молодші медработні ¬ ки , які приймають на постійне диспансерне nобслу ¬ живание певний контингент населення (школа , пред ¬ ємство , nдиспансерна група з захворюваності , в перспек ¬ ви платника – лікарська nдільниця ) .
n2.Контрольний показник, що дозволяє виявити промінь ¬ рілі бригади для nматеріального і морального стимулювання ¬ ня : кінцевий результат – ступінь річного nзниження за ¬ захворюваності зубів у обслуговується контингенту . Соотно ¬ nшення трудових одиниць , витрачених на профілактику і лікування , так само як і nчисло відвідувань , не регламентується.
n3.Еффектівность СПК грунтується на діагностиці ка ¬ ріеса в доклінічній фазі n(тест ПЕР ) (див. «Методичні вказівки« Сучасні способи відбору груп ризику в nсто ¬ матологіі »). Відповідний контингент піддається ле ¬ ню « доклінічного nкарієсу ». З іншими проводиться звичайна санаційна робота. Відповідно з цим автори nпред ¬ клали наступну схему проведення санаційно – профілактичної роботи . nПервинний огляд кожного обстежуваного передбачає повне клінічне обстеження nорганів порожнини рота. На додаток до звичайного дослідженню прово ¬ диться nвизначення тесту ПЕР. Результати дослідження за ¬ носяться в санаційні карти , nякі відповідним чином маркуються . Слід зазначити , що визначення про ¬ б nпрактично не відбивається на тривалості перебування обстежуваного в кабінеті. nЧас , витрачений на проведення проби разом з реєстрацією результату , становить nблизько 30 секунд.
nIII і IV групи є групами превентивного ле ¬ чення за загальноприйнятими схемами nлікування множинного ка ¬ ріеса . У кожному новому році робота починається з IV n- ї групи ( ПЕР = 8-10 балів) , яка оглядається , сануючих і якій проводяться nкурси превентивного лікування 3 рази у році. У III -й групі ( ПЕР = 6-7 балів ) nогляд , санація і превентивне лікування карієсу проводиться 2 рази на рік . У nII -й групі ( ПЕР = 4-5 балів ) огляд , санація і призначення місцево засобів, nщо підвищують резистентність зубів до карі ¬ ЕСУ , проводиться один раз nпротягом року. У I -й групі ( ПЕР = 1-3 бали ) огляд і, за необхідності , nсанація здійснюється 1 раз на рік .

 

Диспансеризація населення передбачає систему охорони nздоров’я населення , яка полягає в активному спостереженні за здоров’ям різних nйого контингентів з урахуванням умов їх праці та побуту , забезпеченні їх nправильного фізичного розвитку , попередженні захворювань шляхом проведення nвідповідних соціальних , санітарно -гігієнічних і лікувально -профілактичних nзаходів.
n
nОскільки диспансеризація вносить зміни в характер і організаційні форми охорони nздоров’я , сформульовані основні поняття диспансерної системи охорони здоров’я. nОснову диспансерної системи охорони здоров’я становлять постійне динамічне nспостереження за станом здоров’я населення , активне виявлення захворювань на nранній стадії і своєчасне проведення лікувально -оздоровчих заходів у всіх nтипах лікувальних установ , а також реалізація комплексу соціально -економічних n, медичних та технічних заходів , спрямованих на поліпшення стану навколишнього nсередовища , умов праці та побуту.
n
nЩорічні диспансерні огляди населення – активне медичне обстеження різних груп nнаселення лікарями однієї або декількох спеціальностей.
n
nМета диспансеризації – збереження і зміцнення здоров’я населення , збільшення nтривалості життя людей .
n
nМетоди диспансеризації здорових осіб та хворих єдині. Диспан – серізація nздорових осіб повинна забезпечити правильний фізичний розвиток, зміцнення здоров’я, nвиявлення та усунення факторів ризику виникнення різних захворювань , nпопереджати загострення процесу і його прогресування на основі динамічного nспостереження та проведення лікувально -оздоровчих і реабілітаційних заходів .
n
nЗавдання диспансеризації :
n
n• оцінка стану здоров’я людини при щорічних оглядах ;
n
n• диференційоване спостереження за здоровими особами, що мають фактори ризику , nта хворими ;
n
n• виявлення та усунення причин, що викликають захворювання зубів , боротьба з nшкідливими звичками ;
n
n• своєчасне і активне проведення лікувально -оздоровчих заходів;
n
n• підвищення якості та ефективності медичної допомоги населенню шляхом nвзаємозв’язку і наступності в роботі всіх типів закладів , широке участь nлікарів різних спеціальностей , впровадження нових органі- заційну форм , nтехнічного забезпечення , створення автоматизованих систем для оглядів nнаселення з розробкою спеціальних програм.
n
nУ Росії проводиться диспансеризація всього дитячого населення. Особливість nдиспансеризації дітей полягає в тому , що боротьба за здоров’я дитини nпочинається до його народження шляхом впровадження допологового патронажу . nСпостереження за дітьми здійснюється в дошкільних , шкільних та інших дитячих nколективах (школи – інтернати , спеціальні дитячі сади та ін.)
n
nУ комплексі заходів з охорони здоров’я дітей велике значення має антенатальна nпрофілактика .
n
nДиспансеризацію дітей перших 3 років життя проводять лікарі – педіатри у nдошкільних установах чи в поліклініках за місцем проживання. Частота оглядів nвизначається віком дітей .
n
nОсновними принципами системи диспансеризації є плановість , комплексність , nвибір ведучого ланки із загального комплексу лікувально -оздоровчих заходів , nякі при тому чи іншому вигляді патології є вирішальними , і диференційований
nпідхід до проведення оздоровчих заходів з урахуванням ситуації.
n
nДля ефективної та якісної диспансеризації необхідні активне виявлення хворих на nпочаткових стадіях захворювання , раннє і своєчасне проведення лікувальних і nпрофілактичних заходів , спрямованих на відновлення здоров’я та працездатності n, систематичне спостереження за станом здоров’я людини .
n
nорганізація диспансеризації
n
nСистема стоматологічної диспансеризації базується на таких положеннях:
n
n• диспансеризація є основою стоматологічної допомоги населенню;
n
n• мета диспансеризації – ліквідація деяких захворювань зубів і органів nпорожнини рота;
n
n• диспансеризація має будуватися на принципах охоплення організованого nнаселення , в першу чергу дітей раннього віку , і починатися з лікування хвороб n, які можуть бути причинами карієсу зубів , захворювань паро – Донта і слизової nоболонки порожнини рота;
n
n• необхідно усувати місцеві несприятливі фактори в порожнині рота , проводити nзагальні оздоровчі заходи спільно з педіатром ;
n
n• диспансерне спостереження за стоматологічними хворими та особами з факторами nризику здійснюють лікарі ( дитячі та дорослі ) – стоматологи – терапевти , nхірурги , ортодонти , ортопеди ;
n
n• найбільш раціональним стоматологічним закладом ролі організаційного центру nдля проведення диспансеризації є стоматологічна поліклініка .
n
nСтоматологічна диспансеризація будується на основі санації порожнини рота , nусунень супутніх захворювань , профілактичної роботи в організованих дитячих nколективах – яслах , дитячих садах , школах , гімназіях та ін , розробки рекомендацій nз раціонального харчування , індивідуальної профілактики і динамічного nспостереження за пацієнтами.
n
nУ проведенні стоматологічної диспансеризації дітей виділяють три фази .
n
nУ першій фазі диспансеризації проводяться персональний облік кожної дитини , nдообстеження в даному або іншому лікувальному закладі , визначають черговість nоглядів, оцінюють стан здоров’я кожної дитини і встановлюють групу nдиспансерного спостереження .
n
nРозрізняють 3 диспансерні групи спостереження дітей:
n
n1-а група – здорові діти , у яких не виявлено будь-якої патології зубів і nслизової оболонки порожнини рота; 2- а група – практично здорові особи, які nмають в анамнезі яке-небудь гостре або хронічне захворювання, яке не nпозначається на функції життєво важливих органів , 3-а група – діти з nхронічними захворюваннями при компенсованому , суб-і декомпенсованому їх nперебігу .
n
nУ другій фазі диспансеризації формуються контингенту за групами спостереження , nвизначаються єдині критерії безперервності і етапності спостереження , раціонально nрозподіляються диспансерні хворі між лікарями , задовольняються потреби nдіспансерізуемих контингентів в амбулаторному і стаціонарному лікуванні .
n
nЗавдання третьої фази – визначення характеру і частоти динамічного nспостереження за кожною дитиною , корекція діагностичних і лікувальних заходів nвідповідно до зміни у стані здоров’я , оцінка ефективності диспансерного nспостереження .
n
nМедичні установи розрізняються за ступенем участі їх у диспансеризації : 1-й nрівень – стоматологічні кабінети загально – профільних дитячих поліклінік , nсільських амбулаторій , шкіл , гімназій , дитячих садів , середніх навчальних nзакладів тощо ; 2-й – стоматологічні відділення ЛПУ ( дитячих поліклінік , nстоматологічних поліклінік для дорослих ), 3 -й – дитячі стоматологічні поліклініки; n4- й рівень – відділення щелепно -лицьової хірургії крайових , обласних nлікарень та інститутів , університетів , академій .
n
nДуже важливо визначити і виділити нозологічні форми , з приводу яких хворі nпідлягають диспансерному спостереженню у дитячого терапевта -стоматолога . Для nпрактичного вирішення цієї проблеми необхідне формування переліку nстоматологічних захворювань, що вимагають довготривалого спеціального лікування nі спостереження за пацієнтом. У виборі нозологічної форми для спостереження у nдитячого лікаря- стоматолога визначальним фактором є хронічний перебіг nстоматологічного захворювання , яке не тільки викликає порушення функції органу nЧЛО , але і створює загрозу розвитку серйозних патологічних процесів в інших nорганах і системах людини. Крім того , у цей перелік включаються всі вроджені nзахворювання і ураження органів ЧЛО з урахуванням генетичної схильності .
n
nУ дитячого терапевта -стоматолога доцільно взяти під диспансерне спостереження nдітей, які страждають карієсом зубів і його ускладнений- нями , хронічними nзахворюваннями слизової оболонки порожнини рота , спадковими хворобами твердих nтканин зуба і ін Перелік захворювань і тактика дитячого лікаря -стоматолога nвикладені в « Схемою динамічного спостереження за дітьми , що підлягають диспансеризації nу дитячого терапевта – стоматолога » (див. с. 323).
n
nВідбір стоматологічних хворих, які потребують диспансерному спостереженні , nпроводять при профілактичних оглядах (попередні , періодичні , цільові , nзвернення пацієнтів в стоматологічні поліклініки , відділення тощо). Його nведуть всі стоматологи незалежно від профілю та місця прийому пацієнтів. Хворих n, які потребують стоматологічної допомоги , направляють в стоматологічні nустанови за місцем їх проживання , роботи або навчання. На кожного хворого nзаповнюють амбулаторну карту за формою № 43 -А та контрольну карту nдиспансерного спостереження – форму № 30 (цю форму частіше заповнює статистик nполіклініки на підставі амбулаторної картки ) . Форму № 30 заповнюють на всіх nстоматологічних хворих, які потребують діспансе – різаціі , відповідно « Схемою nдинамічного спостереження за дітьми , що підлягають диспансеризації у дитячого nлікаря терапевта – стоматолога» . Якщо у хворого серйозна соматична патологія , nто провідними фахівцями в лікуванні є педіатр , хірург і інші лікарі , які теж nзаповнюють цю форму і направляють її в державне статистичне управління .
n
nДиспансеризація дітей із захворюваннями пародонту.
n
nОсновні завдання диспансеризації – виявлення ранніх форм захворювання та nфакторів ризику , проведення комплексних лікувально – профілактичних і nсоціально -гігієнічних заходів , що дозволяють зберегти функції зубощелепної nсистеми , здійснювати динамічне спостереження . Основний обсяг роботи з nдиспансеризації покладено на лікаря- пародонтолога . Найбільш ефективно nдиспансеризація здійснюється в тих установах , де функціонують кабінети з nлікування захворювань слизової оболонки порожнини рота і пародонту.
n
nВиділяють такі диспансерні групи:
n
nД1 – здорові – не потребують лікування ;
n
nДН – практично здорові , у яких спостерігається стабілізація процесу . До цієї nгрупи також належать діти , які не мають клінічних ознак захворювань пародонту n, з виявленими факторами ризику;
n
nДШ – потребують лікування – найбільш численна диспансерна група . У цій групі nвиділяють 2 підгрупи : з активним перебігом захворювання і у фазі ремісії.
n
nЛікар – пародонтолог , приймаючи на диспансерний облік дитини з захворюваннями nпародонту , повинен провести комплекс досліджень , сформулювати діагноз , nнамітити план лікування і здійснювати дис – пансерізацію .
n
nРекомендуються такі строки повторних спостережень дітей з забо- Леваном nпародонта:
n
n• огляд дітей , які не мають виражених симптомів патології , але з підвищеним nризиком захворювання , після усунення причини проводять 1 раз на рік;
n
n• огляд дітей з гингивитами всіх форм і стадій , а також оперованих з приводу nрізних видів пародонтом проводять 2 рази на рік;
n
n• огляд дітей з генералізованим і локалізованим пародонтитом проводять 3 рази nна рік і при необхідності лікують ;
n
n• діти з идиопатическими захворюваннями пародонту і важкою формою пародонтиту nта пародонтозу на тлі общесоматических захворювань (діабет , хвороби крові та nін ) проходять огляд 3-4 рази на рік. Спільно з пе – діатрем їм проводять nінтенсивне загальне і місцеве лікування , включаючи в лікувальний комплекс nкошти патогенетичної терапії.
n
nОсновним критерієм для зняття дітей з захворюваннями пародонту з диспансерного nобліку є повне одужання дитини в результаті усунення причинних і певних nчинників або стійка , триваюча багато років ремісія.
n
nСистематично проводять оцінку ефективності диспансеризації ( стабілізація nпроцесу , ремісія , стан без зміни , погіршення ) .

 

Диспансеризація стоматологічних хворих являє ¬ ся nкомплексним методом раннього виявлення хворих , нуж ¬ дающихся в довготривалому nі динамічному спостереженні , висококваліфікованого обстеження і лікування їх , nпроведення індивідуальної та групової , соціальної та медико -біологічної nпрофілактики стоматологічних захворювань.
nОсновні принципи системи диспансеризації стоматоло ¬ гічних хворих декларуються nнаступними позиціями .
n1 . Плановість – встановлення послідовності та оптимальних термінів проведення nорганізаційних , лікувально -профілактичних та санітарно -гігієнічних заходів.
n2 . Комплексність : а) напрямок лікувальних заходів не толь ¬ ко на ліквідацію nлокального процесу , а й на загальне оздоровлення організму , б) проведення nзаходів з оздоровлення навколишнього середовища; в) проведення оздоровчих nзаходів спільно з педіат ¬ рами, терапевтами , гигиенистами , лікарями інших nспеціальностей , середнім медичним персоналом та громадськістю.
n3 . Вибір ведучого ланки із загального комплексу мероприя ¬ тий ( особлива nувага приділяється при цьому тим лікувально – профілактичним заходам , які при nданому виді патології є вирішальними ) .
n4 . Диференційований підхід до призначення оздор ¬ вітельних заходів з nурахуванням : рівня і структури стома ¬ тологических захворюваності та nобумовлюють їх факторів; ступеня забезпеченості населення лікарями та стану nматеріально -технічної бази стомато ¬ логічної служби ; оптимального nвикористання маю ¬ щихся сил і засобів.
nПід диспансерним наглядом можуть перебувати хворі з активно протікає карієсом nзубів , а також некаріозного ¬ ми ураженнями зубів ; захворюваннями пародонту і nслизової оболонки рота; одонтогенними невралгіями і невритами трой ¬ ничного nнерва ; хронічний остеомієліт щелеп і хро ¬ ническим одонтогенним гайморитом ; nдеякими передраковими І злоякісними захворюваннями особи і органів порожнини nрота; уродженими ущелинами губи і піднебіння ; аномаліями раз ¬ витку і nдеформації щелеп і ін

 

Диспансеризація хворих із захворюваннями пародонта

Диспансеризація хворих із захворюваннями пародонта є nневід’ємною складовою профілактичного напряму всієї системи охорони здоров’я, nконкретний метод його впровадження в практику охорони здоров’я. Основні nзавдання диспансеризації такі: активне виявлення ранніх форм захворювання і nфакторів ризику; цілеспрямоване обстеження хворого, проведення комплексних nлікувально-профілактичних і соціально-гігієнічних заходів, які дають можливість nзберегти функцію зубо-щелепної системи; динамічне спостереження, проведення nсанітарно-просвітницької роботи.
nОсновною організаційною формою обслуговування є дільничний і цеховий принципи. nДиспансеризації підлягають організовані верстви населення, у першу чергу, діти, nпідлітки, допризовники, студенти, робітники промислових підприємств і nсільського господарства, стаціонарні хворі з хронічними загальносоматичними nзахворюваннями, інваліди та учасники Великої Вітчизняної війни, вагітні, а nтакож хворі, направлені іншими фахівцями.

До цієї роботи залучають усіх лікарів стоматологічного nпрофілю, незалежно від місця роботи: лікарня, стоматологічний кабінет nлікувального закладу чи спеціалізована стоматологічна поліклініка, навчальні заклади nтощо. Основний обсяг роботи з проведення диспансеризації покладають на nлікаря-пародонтолога. Найефективніше диспансеризацію здійснюють у тих закладах, nв яких функціонують пародонтологічні кабінети (відділення). Окрім nлікувально-профілактичної роботи, пародонтолог проводить лікувально-методичну nта лікувально-консультативну допомогу, здійснює контроль за диспансеризацією nданої групи хворих у всіх дільничних лікарів.
nВідбір на диспансерний облік здійснюють під час профілактичних оглядів, nпланової санації, прийому хворих за звертанням. При цьому вирішують низку nпитань: 1) найбільш раннє виявлення факторів ризику у здорових людей; 2) nдіагностика ранніх, початкових форм захворювань пародонта; 3) планування і nпроведення комплексних лікувально-профілактичних заходів індивідуально з nурахуванням форми захворювання, характеру перебігу і глибини ураження; 4) nвизначення лікувальної тактики, динамічне спостереження, рекомендації з nреабілітації з призначенням оптимальних повторних курсів лікування.

Диспансеризації підлягають такі особи:
nа) віком до 30 років без клінічних ознак захворювання пародонта, але в яких nвиявлені місцеві або загальні фактори ризику. Незалежно від віку за наявності nхронічного гінгівіту, початкового ступеня генералізованого пародонтиту;
nб) віком до 50 років за наявності розвинутих форм І-ІІ-ІІІ ступеня nгенералізованого пародонтиту або пародонтозу;
nв) особи з ідіопатичними захворюваннями пародонта, перебіг яких відбувається на nтлі загальних захворювань (захворювання крові, ендокринні захворювання тощо).
nСлід ураховувати осіб, які мають підвищений ризик виникнення захворювань nпародонта, а також осіб з аномаліями прикусу та положення зубів; вагітних, nпідлітків у період статевого дозрівання та осіб, які пов’язані з професійними nшкідливостями.

Під час диспансерного спостереження можна nвикористовувати наступні лікарські заходи.
nПідтримувальне пародонтологічне лікування. За відсутності подальшого nпрогресування захворювання пародонта, достатнього рівня гігієни порожнини рота, nяку проводить пацієнт.
nПосилення рівня гігієни порожнини рота. За відсутності достатнього рівня nгігієни порожнини рота, яку проводить пацієнт. Зростає кількість зубних бляшок, nвиникає або збільшується кровоточивість ясен. Необхідний повторний інструктаж nпацієнта з проведення раціональної гігієни порожнини рота.
nПовторне видалення зубних відкладень і оброблення поверхні коренів зубів. nНеобхідне в разі їх наявності й прогресування дистрофічно-запального процесу в nпародонті. Виникає потреба в повторному системному використанні антибактеріальних nпрепаратів.

Хірургічні втручання. Необхідність їх проведення nвиникає за наявності вираженого прогресування дистрофічно-запального процесу.
nЗгідно з існуючими законодавчими актами, визначають наступні диспансерні групи: nІ – здорові (Д1) – не потребують лікування; ІІ – майже здорові (Д2), в яких nспостерігають стабілізацію процесу (при гінгівітах – до 1 року, при пародонтиті nй пародонтозі – протягом 2 років). До цієї групи відносять також і осіб nмолодого віку без клінічних ознак захворювань пародонта, але із виявленими nфакторами ризику (загальні захворювання, зубо-щелепні деформації, аномалії nположення окремих зубів, травматична оклюзія тощо); ІІІ – особи, які потребують nлікування (Д3) – найбільш численна диспансерна група (хворі на гінгівіт, nгенералізований пародонтит і пародонтоз різних ступенів розвитку і характеру nперебігу). Диспансерне обслуговування кожної із груп має свої особливості.
nГрупу Д1 оглядають один раз на рік. Під час огляду пацієнту дають nіндивідуальний листок рекомендацій з гігієни порожнини рота, проводять nспівбесіду деонтологічного та медичного плану.
nОсоби з групи Д2 проходять диспансерний огляд 1 раз на рік. Профілактичне nлікування включає видалення зубних відкладень, лікування відповідних nзахворювань, вибіркове пришліфовування зубів, рекомендації з гігієни порожнини nрота, фізіотерапевтичні процедури (авто- та гідромасаж).
nУ групі Д3 виділяють 2 підгрупи: з активним перебігом захворювання і у фазі nремісії. Хворим 1-ї підгрупи проводять повний курс комплексної nлікувально-профілактичної терапії; 2-ї – переважно профілактичні заходи n(санація, видалення зубних відкладень, контроль за станом гігієни, рекомендації nз лікування супутніх захворювань, раціональному харчуванню тощо).
nПри будь-якій формі гінгівіту (Д3) хворі проходять повторний курс комплексного nлікування через кожні 6 міс (у разі загострення процесу лікування – проводять у nразі звернення хворого). Під час настання ремісії хворих із підгрупи активного nлікування переводять у групу спостереження. У разі відчутного поліпшення стану nі стабілізації процесу протягом року хворого переводять у групу Д2.
nПри генералізованому пародонтиті І-ІІ ступеня (Д3) лікування проводять 2 рази nна рік. Якщо протягом року ремісія зберігається, хворих переводять у 2-гу nпідгрупу. Осіб, у яких стабілізація процесу триває впродовж 2 років, переводять nу групу Д2.
nПри генералізованому пародонтиті ІІІ ступеня (Д3) курси лікування проводять
n3-4 рази на рік. Лише в разі ремісії, що триває впродовж 2 років, хворих nпереводять у 2-гу підгрупу. У разі стабілізації патологічного процесу впродовж n3 років і більше хворих переводять у групу Д2, а профілактичне лікування nпроводять 1 раз на рік.
nУ разі пародонтозу курс комплексного лікування проводять 2 рази на рік при
nІ-ІІ ступені і 4 рази – при ІІІ ступені. У разі розвитку ускладнень може nвиникнути потреба у більш частішому відвідуванні стоматолога. Після усунення nускладнення і стабілізації патологічного процесу хворих переводять у групу Д3.

Хворим І диспансерної групи проводять nпланову санацію, підвищення неспецифічної резистентності й загальнооздоровчі nзаходи, навчають правилам раціональної гігієни порожнини рота. Таких хворих nдостатньо оглядати 1 раз на рік.

Хворих на пародонтоз ІІ диспансерної групи оглядають nчерез 6 міс, а в разі стабілізації процесу – 1 раз на рік. Особам ІІІ групи nпроводять повторні курси лікування не рідше, ніж через 6 міс.
nЗняття хворих із диспансерного обліку здійснюють за наявності стійкої nстабілізації дистрофічно-запального процесу в пародонті впродовж 3 років, який nпідтверджують клінічними, рентгенологічними та лабораторними дослідженнями. У nпроцесі оцінювання такого сприятливого стану пародонта доцільно використовувати nнаступні терміни.
nСтабілізація – стан пародонта без виражених ознак активності nдистрофічно-запального процесу впродовж 3 років.
nРемісія – короткочасна стабілізація протягом 1 року.
nКлінічне благополуччя – задовільний клінічний стан пародонта відразу після nпроведеного ефективного лікування.
nБез змін – стан, коли процес не призводить до стабілізації або погіршення nперебігу захворювання.
nПогіршення – стан, коли захворювання прогресує.

Особливості диспансеризації nдітей із захворюваннями пародонта

Диспансеризацію дітей у пародонтолога nздійснюють у п’ять етапів.

На І етапі проводять відбір nдиспансерних груп хворих. Його здійснюють дільничний стоматолог-педіатр, nпедіатр-пародонтолог, ортодонт, хірург. Диспансеризації підлягають діти з nпідвищеним ризиком захворювання, діти та підлітки з гінгівітами, пародонтитом, продуктивними nпроцесами, ідіопатичними захворюваннями пародонта.
nІІ етап – дітям із ознаками ураження пародонта проводять комплексне обстеження, nвстановлюють остаточний діагноз і визначають належність до диспансерної групи.
nРекомендовано виділяти 7 диспансерних груп дітей (М.Ф. Данилевський та nспівавт., 1981):
n1-а група – діти з клінічно здоровим пародонтом, але які відносяться до групи nпідвищеного ризику виникнення захворювань пародонта. До цієї групи належать nдіти з карієсом на контактних поверхнях і пришийкових ділянках зубів, з nаномаліями прикусу без клінічних ознак захворювань пародонта. Т.В. Виноградова n(1977) визначає стан пародонта в таких дітей як стадію компенсації. До цієї nгрупи також відносять дітей, які перенесли травми щелепно-лицевої ділянки (забої nщелеп, вивихи, переломи, опіки), гострі запальні захворювання слизової оболонки nпорожнини рота.
n2-а група – діти із запальними захворюваннями пародонта (гінгівіти, nлокалізований пародонтит), в яких не виявлені будь-які інші загальні nзахворювання організму.
n3-я група – діти, хворі на гінгівіт, локалізований пародонтит, які поєднуються nз аномаліями прикусу.
n4-а група – діти із запальними захворюваннями пародонта і фоновими хронічними nзахворюваннями внутрішніх органів і систем.
n5-а група – підлітки, хворі на генералізований пародонтит.
n6-а група – діти та підлітки, яких лікували з приводу продуктивних процесів nпародонта.
n7-а група – діти та підлітки з ідіопатичними дистрофічно-запальними nзахворюваннями пародонта в разі системних і вроджених захворювань.

ІІІ етап диспансеризації – складання комплексного nплану лікувальних і профілактичних заходів. Його визначають характер nзахворювання пародонта, вікові особливості, загальний стан дитини. На цьому nетапі визначають участь, час і обсяг роботи фахівців-стоматологів (терапевта, nортопеда або ортодонта, хірурга тощо).
nIV етап – здійснення складеного комплексного плану лікувальних і профілактичних nзаходів, у разі потреби проводять корекцію плану.
nV етап – динамічне спостереження за диспансерним хворим. Проводять активно, для nчого визначають кількість повторних оглядів, задачі та обсяг утручань під час nповторних відвідувань хворих. Об’єктивна оцінка стану пародонта з використанням nтестів дає можливість оцінити ефективність диспансерного нагляду і в окремих nхворих прогнозувати перебіг та кінцевий результат захворювання.
nДітям, які належать до 1-ї групи, проводять санацію порожнини рота, усувають nподразники тканин пародонта (раціональне пломбування каріозних порожнин, nособливо на контактних поверхнях та пришийкових ділянках зубів, ортодонтичне nлікування тощо). Повторний огляд здійснюють 1 раз на рік. Дітям із наслідками nтравм, опіків за наявності ознак формування уражень пародонта проводять раннє nортодонтичне і профілактичне лікування. Повторний огляд проводять 2 рази на рік.
nХворим 2-ї групи проводять комплексне протизапальне лікування; при сприятливому nрезультаті повторний огляд – 1 раз на рік.
nДітям 3-ї групи проводять комплексне протизапальне й ортодонтичне лікування; nповторний огляд – 3 рази на рік.
nУ 4-й групі лікування у стоматолога поєднують із призначеннями інших фахівців n(ендокринолога, невропатолога тощо). Повторні обстеження і лікування проводять
n3 рази на рік.
nПідліткам 5-ї групи проводять комплексне лікування захворювань пародонта, яке nвключає місцеве (протизапальне, фізіотерапевтичне, хірургічне, ортодонтичне) та nзагальне лікування. Повторні огляди – 3 рази на рік.
nДіти із виявленими продуктивними процесами пародонта (6-а група) підлягають nкомплексному обстеженню (клінічному, лабораторному, рентгенологічному, морфологічному nтощо). Після встановлення уточненого діагнозу вибирають оптимальний варіант nлікування (хірургічне, кріодеструкція, склерозивна терапія тощо). Контрольне nспостереження здійснюють через 3 міс, 6 міс, 1 рік після лікування. У nподальшому за відсутності рецидиву знімають із диспансерного спостереження.
nДітям 7-ї групи проводять комплексне симптоматичне і загальне лікування у nспівпраці з педіатром, гематологом, ендокринологом, генетиком, невропатологом nта іншими фахівцями. Повторні огляди – 3 рази на рік.
nАктивне комплексне лікування запальних захворювань пародонта дає можливість nдосягти стійкого вилікування та зняти дітей із диспансерного спостереження. nОсновні показники для зняття із диспансерного спостереження такі: повне nусунення місцевих ушкоджуючих пародонт чинників, усунення запалення, nвідсутність рецидивів протягом року і більше.
nБільшість дітей, які підлягають зняттю із диспансерного спостереження, nзнаходяться у 1-й та 2-й диспансерних групах. Таким чином, диспансеризація nдітей та підлітків із захворюваннями пародонта є єдиним правильним шляхом до nзниження поширеності та запобігання захворюванням пародонта.
nУ разі регулярно проведеної диспансеризації обсяг комплексних лікувальних nзаходів поступово зменшується. Неодмінною умовою ефективної диспансеризації є nчітке оформлення документації: амбулаторної картки, картки диспансерного nспостереження, журналу реєстрації хворих тощо.
nРегламентованих нормативів щодо диспансерного спостереження не існує, проте, nзгідно з досвідом провідних стоматологічних поліклінік, лікар-пародонтолог за nдопомогою медичної сестри протягом року може забезпечити диспансеризацію
n350-370 хворих, стоматолог терапевтичного відділення – 70-75 хворих.
nУ процесі роботи проводять оцінку ефективності диспансеризації, критеріями якої nє стабілізація процесу, ремісія, стан без змін та погіршення.
nПід час диспансерного спостереження періодично проводять оцінювання якості nроботи лікаря-стоматолога. З цією метою використовують наступні критерії:
n- кількість виявлених хворих при профілактичних оглядах, на прийомах у nстоматолога, за зверненнями хворих;
n- кількість хворих, яких беруть на диспансерне спостереження;
n- відсоток диспансерних хворих серед загальної кількості хворих із ураженнями nпародонта;
n- середня кількість відвідувань на курс лікування різних захворювань пародонта;
n- дотримання термінів повторних курсів лікування;
n- ефективність проведеної роботи (поліпшення, стабілізація процесу, ремісія, nбез змін, погіршення);
n- відсоток осіб, які переведені з однієї групи в іншу;
n- частота рецидивів, ускладнень основного захворювання;
n- відсоток хірургічних, ортопедичних і фізіотерапевтичних методів у nкомплексному лікуванні різних форм захворювань пародонта.
nРезультати диспансеризації оцінюють через 1,5-2 роки, а потім щорічно. Такі nдані у вигляді епікризу заносять в амбулаторну і диспансерну картку хворого.

Міністерство охорони здоров’я України пропонує розробити державний nклінічний протокол обстеження громадян і єдину програму інформаційної системи nпроведення диспансеризації населення.

Як повідомляє прес-служба відомства у вівторок, цей протокол має nвизначити особливості проведення обстеження залежно від статі, віку, місця nпроживання, наявних та минулих захворювань, способу життя, особливостей nпрофесійної діяльності тощо.

Єдина програмна інформаційна система проведення диспансеризації nпередбачатиме індивідуальні картки стану здоров’я громадян та обліку nдиспансеризації – так звані “медичні паспорти” або “електронні nмедичні паспорти” та єдиний реєстр проходження диспансеризації nгромадянами.

У разі запровадження медичної реформи держава також візьме на себе nзобов’язання щодо створення порядку організації диспансеризації населення, nефективної системи динамічного спостереження за громадянами та ухвалення nнормативно-правових актів, що регламентують проведення профоглядів, nзатвердження необхідних державних програм.

Головною відповідальною особою в проведенні диспансеризації стане nсімейний лікар.

МОЗ також розробляє критерії оцінки ефективності роботи сімейного лікаря nу частині проведення диспансеризації, його відповідальності за моніторинг nздійснення всіх запланованих профілактичних заходів, а також систему nматеріального стимулювання сімейного лікаря, прямо пов’язану з профілактичною nдіяльністю.

На сучасному етапі розвитку стоматології вищою формою nпрофілактики є диспансеризація дітей.
nДиспансеризація – це метод медико -санітарного обслуговування населення , що nвключає необхідний комплекс соціально -гігієнічних і лікувально -профілактичних nзаходів , спрямованих на збереження і зміцнення здоров’я населення , nпопередження розвитку захворювань , зниження захворюваності та підвищення nпрацездатності діспансерізуемих контингентів на основі динамічного nспостереження за станом здоров’я населення .
nПрофесор Т.Ф.Виноградова із співробітниками на основі багаторічного досвіду nдовели , що диспансеризація в даний час є самим прогресивним методом роботи nдитячих стоматологів. При цьому на диспансерне обслуговування повинно бути nвзято все дитяче населення країни.
nДиспансеризація дітей у стоматолога передбачає обов’язкове в усі лозрастние nперіоди проведення планової санації порожнини рота , планове проведення nпрофілактичних заходів щодо карієсу зубів та аномалій прикусу , створення nсприятливих умов формування і дозрівання тканин зуба , пародонта , всієї nзубощелепної системи та виховання правильних гігієнічних навичок.
nНеобхідними умовами для переходу на диспансерний метод обслуговування дітей у nстоматолога є дільничний принцип роботи кожного стоматолога з прізвищами nсписком дітей ділянки , індивідуальне планування роботи лікаря на ділянці і nоблік ефективності роботи за показниками : охоплення диспансерним наглядом nдітей ділянки; відсоток санованих і здорових на ділянці ; кількість випадків nускладненого карієсу на 1000 дітей ділянки: а ) тимчасових зубів ; б) постійних nзубів ; кількості відсутніх постійних зубів на 1000 дітей ділянки.
nПрактичне впровадження диспансеризації зазнає у своєму розвитку наступні nосновні етапи .
nПерший етап – знайомство з ділянкою : складається список прізвищ дітей ділянки nу відповідності з основними віковими групами : діти до року , дошкільнята , nшколярі початкової групи ( 7-10 років) , середньої (11-14 років) та старшої n(15-18 років) ; визначаються дитячі дошкільні установи і школи , прикріплені до nділянки ; приводиться у відповідність обладнання робочих місць стоматолога в nкожному дитячому закладі .
nСтоматолог дільниці встановлює дані про зміст фтору в питній воді, якою nзабезпечуються діти ділянки , відновлює дані про раніше проводилася санації nпорожнини рота , заводить санаційні карти , вносить в них дані про загальний nстан здоров’я дітей і т.д.
nДругий етап полягає в спеціалізованому огляді кожної дитини та проведенні йому nза показаннями санації порожнини рота. Санація порожнини рота передбачає nвилікування всіх захворювань органів порожнини рота і складається з комплексу nзаходів : лікування карієсу , усунення дефектів тканин зуба іншої етіології nпломбуванням , видалення зруйнованих зубів і коренів , що не підлягають nконсервативному лікуванню , видалення зубного каменю , протизапальна терапія nзахворювань крайового пародонту , підготовка порожнини рота до протезування або nортодонтичного лікування .
nВиділяють санацію порожнини рота за зверненнями , коли вона здійснюється з nініціативи пацієнта , і планову санацію порожнини рота.
nПланова санація порожнини рота проводиться всім дітям в організованих nколективах : дитячих садках , дитячих установах , школах , інтернатах , nсанаторіях , педіатричних стаціонарах.
nКратність планової санації порожнини рота визначається інтенсивністю розвитку nкарієсу , ступенем його активності.
nПершою ступенем активності карієсу вважається такий стан , коли індекс КПУ , кп nабо КПУ + кп не перевищує показників середньої інтенсивності карієсу nвідповідної вікової групи. Відсутні початкові стадії карієсу , виявлені nспеціальними методами. Виявлені каріозні порожнини локалізуються на типових для nкарієсу поверхнях , каріозний процес при обробці виявляє тенденцію до обмеження n. Дитина належить до 1 і 2 групами здоров’я ( не має хронічних захворювань) або nмає компенсований стан хронічного захворювання ( 3 група здоров’я).
nДругий ступенем активності карієсу вважається такий стан , коли інтенсивність nкарієсу за індексами КПУ , кп , КПВ + кп більше середнього значення nінтенсивності для даної вікової групи (тобто дорівнює сумі середнього значення nКПУ , кп , КПВ + кп і трьох сигмальних відхилень , т . е. М +3 , де при nоптимальному прояві клінічних ознак карієсу. Каріозні порожнини локалізуються в nтипових зонах , краї емалі закруглені , дентин в міру пігментований , каріозний nпроцес у зубі розвивається з тенденцією до обмеження патологічних змін. nВідсутні симптоми початкового карієсу пришеечной області та області імунних зон n, гігієнічний індекс менше 2 по Федорову -Во –
nЛодкіна .
nТретьою ступенем активності карієсу вважається такий стан , при якому показники nКПУ , кп , КПВ + кп перевищують максимальний показник М +3 або при меншому nзначенні КПУ виявляються множинні крейдяні плями : клінічне розвиток карієсу nвідповідає активному процесу (локалізація карієсу в області імунних зон з nвеликою кількістю світлого вологого дентину , з крихкими гострими краями емалі) n, патологічний процес не має тенденції до обмеження .
nДослідження показали , що гранично допустимі строки між оглядами , що nвиключають або зводять до мінімуму можливість розвитку ускладнених форм карієсу nза інших рівних умов , становлять для дітей з компенсованій формою карієсу – 13 nміс , з субкомпенсированной формою – 7 міс , і для дітей з декомпенсованою nформою – 3,3 міс. ( Григор’єва Є.Є. , 1981).
nНайбільш ефективною є санація , що проводиться в стаціонарних стоматологічних nкабінетах , дитячих дошкільних установах , інтернатах , школах. Така форма nназивається децентралізованою. Децентралізована форма санації здійснюється nодним і тим же лікарем протягом ряду років. Ця форма санації може проводитися nбригадним методом і в пересувних стоматологічних кабінетах. Однак при такому nваріанті роботи знижується якість лікування , погіршуються умови роботи лікаря n-стоматолога і падає відповідальність за санацію.
n
n

Централізована форма планової nсанації порожнини рота здійснюється в по- ліклінніке , куди запрошують школярів nта дошкільнят . Санацію проводять лікарі на своїх робочих місцях з nвикористанням стаціонарної апаратури для діагностики та лікування захворювань. nОднак при такій формі обслуговування діти втрачають час на очікування , nдоставка дітей на санацію і назад вимагає транспорту; велике число чекаючих nобумовлює квапливість в роботі лікаря і знижує якість роботи.
nПоказники ефективності планової санації порожнини рота повинні враховуватися nпри досягненні максимального охоплення санацією всього прикріпленого nконтингенту , високого відсотка санованих з нужденних і дотриманні кратності nсанації за ступенем активності карієсу.
nЕфективність планової санації слід оцінювати за такими показниками : 1. nОхоплення санацією дітей (облік здійснюється за формулою Н.І.Колегова 1959 р.) n:
nЧисло санованих + числа не потребують санації ( здоровий, раніше санувати ) nОхоплення санацією дітей = ——————————– n————————————-
n
n

Кількість обслуговуваних дітей за списком , nзатвердженим отд. нар- го освіти
n2 . Відсоток санувати з нужденних .
n3 . Кількість випадків ускладненого карієсу на 1000 дітей : у тимчасових зубах n, в постійних зубах.
n4 . Кількість відсутніх постійних зубів на 1000 дітей.
n5 . Кількість умовно – трудових одиниць ( УОП ) , вироблених лікарем на день.
nДані , отримані під час огляду та санації порожнини рота , є основою для nформування груп дітей для диспансерного спостереження та складання плану nдиспансеризації дітей ділянки в наступні роки.
n
n

Першу групу диспансеризації складають:
n1) здорові і практично здорові діти (1 і 2 групи здоров’я ), не мають nзахворювань зубів , пародонту , аномалій прикусу ;
n2 ) здорові і практично здорові діти, які мають один або кілька таких ознак:
n• компенсовану форму карієсу ;
nгінгівіти , зумовлені негігіеніческім вмістом порожнини рота , відсутністю nфункції зубів , неякісними пломбами та іншими місцевими факторами ;
nвади розвитку у вигляді аномалії вуздечок губ, язика , дрібне переддень nпорожнини рота та ін;
nстан після травматичного пошкодження щелепно -лицьової області , виключаючи nвипадки пошкодження зубів з ^ сформованими коренями .

 

Першу групу оглядають і санують 1 раз на рік. Другу nгрупу диспансеризації складають:
n1) діти з хронічними захворюваннями внутрішніх органів , не мають захворювання nзубів , пародонту , аномалій прикусу ;
n2 ) здорові і практично здорові діти, які мають :
n• субкомпенсовану форму карієсу ; ■ гінгівіти , зумовлені аномаліями nприкусу , для усунення яких
nнеобхідно ортодонтичне лікування ;
n• зуби , ліковані з приводу ускладнень карієсу ( в період реабілітації ) ;
n3 ) діти, що перенесли :
n• запальні процеси щелепно -лицевої області ( остеомієліт , Одон – тогенний nлімфаденіт) ;
n• операцію видалення сверхкомплектного зуба;
n• операцію видалення доброякісного новоутворення ;
n3 ) лети , що знаходяться на ортодонтичному лікуванні ( за домовленістю і nсписками, поданими ортодонтом ) . Другу групу дітей оглядають і санують два nрази на гол .
n
n

Третю групу диспансеризації складають:
n1) діти з хронічними захворюваннями внутрішніх органон (4 і 5 групи здо –
nровья ) з суб- або декомпенсованою формою карієсу ;
n2 ) здорові і практично здорові діти, які мають : декомпенсированную форму nкарієсу ;
nвсі форми осередкової демінералізації тканин і початкові форми карієсу ,
nдіагностовані спеціальними методами ;
nлокалізований або генералізований пародонтоз або пародонтит ;
n
n

■ захворювання крайового пародонту , зумовлені nзахворюваннями внутрішніх органів ( пародонтальну синдром) ;
nтравматичні пошкодження зубів з ^ сформованими коренями ; активно діючі причини nрозвитку аномалій прикусу ( порушення функцій ковтання , дихання , жування, nмови , шкідливі звички) ;
n
n

■ знаходяться в Ретенційний періоді після nзакінчення ортодонтичного лікування;
nзнаходяться на комплексному лікуванні стоматологічних захворювань з патологією n, що протікає у важкій формі : • суб- або декомпенсированное протягом карієсу , nзахворювань крайового пародонту , деформацій прикусу , діти, які потребують nхірургічних методах корекції аномалій та ін;
nзнаходяться на диспансерному спостереженні в онкологічному закладі .

 

Третю групу оглядають і санують 3 рази на рік (через n3-4 міс). Таким чином , на закінчення угруповання дітей для диспансерного nспостереження буде виділено фактично чотири групи: три групи в школі і одна nгрупа в дошкільному закладі , її можна назвати четвертою групою nдиспансеризації.
nПісля того як закінчено формування диспансерних груп дітей на наступний рік , nлікар проводить аналіз своєї роботи і заповнює графік – календар вихідними nданими для планування роботи на наступний навчальний рік , дотримуючись nперіодичність оглядів диспансерних груп .
n
n

Третій етап – здійснення плану диспансеризації : огляд nі санація порожнини рота дітям у відповідності з термінами диспансеризації , nпроведення індивідуальних та масових заходів профілактичного характеру .
n
n

На четвертому етапі роботи при зміні у дитини nстоматологічного або загального статусу здійснюють переклад його з однієї групи nв іншу. Крім того , цей етап диспансеризації поряд з повним об’ємом лікувальної nроботи , диференційованим за ступенем активності карієсу , характеризується nвпровадженням профілактичних заходів на груповому або індивідуальному рівні.
n
n

П’ятий етап включає в себе вивчення ефективності nдиспансеризації та висновки. Критерії оцінки ефективності диспансеризації : 1. nПовнота охоплення всіх дітей у диспансеризації :
nЧисло санованих + числа не потребують санації ( здоровий, раніше санувати )
nПІД = ———————————————— n———————————-
nКількість обслуговуваних дітей ( прикріплене дитяче населення ) за списком , nзатвердженим у РВНО .
n2 . Визначення числа санованих дітей.
n3 . Визначення відсотка потребують санації .
n4 . Визначення відсотка санованих дітей від числа нужденних ( цей по –
nказатель повинен наближатися до 100 %).
n5 . Визначення кількості випадків ускладненого карієсу на 1000 дітей ділянки.
n6 . Визначення числа відсутніх , видалених зубів на 1000 дітей ділянки.
n7 . Визначення приросту карієсу та кількості поставлених пломб на одного
nлюдини ( в нормі ці два показники повинні співпадати) .
n8 . Визначення відсотка дітей з незадовільним станом порожнини рота.
nНа кожну дитину заводиться карта диспансерного спостереження ( форма № 30) і nсанаційна карта (форма № 267). У школі до названих вище документів додається nпаспорт класу.
n
n

Усунення недоліків у роботі , вирішення нових проблем nспеціальності повинно служити вирішення головної мети – повного забезпечення nдитячого населення РФ висококваліфікованої стоматологічної лікувальної та nпрофілактичної допомогою. Вирішенню цієї проблеми повинні бути підпорядковані nвсі приватні питання спеціальності . У зв’язку з цим необхідно розширити обсяг nзнань дитячого стоматолога за своєю спеціальністю і педіатрії , збільшити nперелік практичних навичок по всіх розділах дитячої стоматології. У порядку nексперименту пропонується розпочати підготовку дитячих стоматологів на nспеціальних відділеннях стоматологічних факультетів за спеціальним навчальним nпланом .
n
n

Навчальний план і програма підготовки дитячих nстоматологів повинні передбачати : розширення теоретичної підготовки з усіх nрозділів спеціальності , великий обсяг мануальних навичок з терапії , хірургії n, ортодон -гии , оволодіння досвідом роботи в поліклініці , школі , дитячому nдошкільному закладі і стаціонарі загального та стоматологічного профілю , nрозширення і поглиблення знань основних розділів педіатрії . Дитячий стоматолог nповинен поєднувати в собі знання основних розділів педіатрії та навички nстоматолога.
n
n

Незважаючи на всі проблеми і складності справжнього nперіоду розвитку дитячої стоматології , стоматологія дитячого віку має великий nнауковий потенціал , який постійно зростає і вдосконалюється. Завдання полягає nв ефективному використанні цього потенціалу , у якнайшвидшому розвитку nактуальних досліджень і оперативному впровадженні їх результатів у практику nохорони здоров’я. На даному етапі необхідна чітка інтеграція всіх розділів nдитячої стоматології , консолідація сил в наукових дослідженнях .
nОдин з шляхів прискорення науково -технічного прогресу – розвиток міжнародного nнаукового співробітництва. Необхідно ширше використовувати ці можливості і nпланувати заходи по співпраці , розширювати його на основі контактів і шляхом nстворення міжнародних наукових колективів з метою підвищення ефективності такої nспівпраці і прискорення впровадження результатів спільних досліджень у nпрактичну охорону здоров’я . Позитивний досвід цих контактів є. Широке nвпровадження досягнень медичної науки і передового досвіду в практику охорони nздоров’я представляє собою комплекс організаційних , нормативних і технічних nзаходів , спрямованих на практичне освоєння і систематичне використання nмедичними установами та фахівцями охорони здоров’я ефективних методів і засобів nпрофілактики та діагностики захворювань , лікування та медико -соціальної реабілітації nхворих , а також організаційних форм роботи з метою подальшого вдосконалення nохорони здоров’я.

 

Основною метою диспансеризації населення є в першу nпопередження розвитку захворювань, проведення заходів, спрямованих на nзбереження та укріплення здоров’я, зниження рівня захворюваності, інвалідності nта смертності населення, збільшення активного довголіття.

 

За розрахунками державі економічно вигідніше nпопередити захворювання, ніж лікувати хвороби та їх наслідки, виплачувати кошти nза втрату працездатності, втрачати людські життя.

 

Диспансеризація включає:

 

медичний огляд населення з nпроведенням визначеного обсягу лабораторних та інструментальних обстежень;

 

додаткове обстеження осіб, які цього nпотребують;

 

виявлення осіб з факторами ризику, що nспричиняють виникнення та розвиток захворювань;

 

своєчасне виявлення захворювань;

 

розробку та проведення комплексу необхідних медичних nта соціальних заходів, динамічного спостереження за станом здоров’я населення.

 

Диспансеризація проводиться закладами охорони здоров’я nза участю вищих навчальних медичних закладів усіх рівнів акредитації, закладів nпіслядипломної освіти, наукових установ, центральних та місцевих органів nвиконавчої влади, відомств, установ та організацій.

 

Територіальні органи охорони здоров’я або визначені nними заклади організовують бригади спеціалістів із закладів охорони здоров’я nобласного (республіканського в Автономній Республіці Крим, міського – у містах nКиєві та Севастополі) підпорядкування, вищих навчальних медичних закладів усіх nрівнів акредитації, закладів післядипломної освіти, наукових установ для nдиспансерного огляду дорослого та дитячого населення у районах та містах nвідповідної адміністративній території, насамперед у сільських населених nпунктах, які мають проблеми кадрового та матеріально-технічного забезпечення nдиспансеризації. Зазначені бригади спеціалістів забезпечуються необхідними nмедичним обладнанням та транспортними засобами.

 

Диспансеризація не є обов’язковою. Примушувати nгромадян до проходження диспансеризації ніхто не збирається. Громадяни України nповинні самі бути зацікавлені у проходженні диспансеризації, у тому числі nзнайти час для її проходження.

 

Відповідно до вищевказаного Наказу вбачається лише nєдина обов’язковість – обов’язок органів охорони здоров’я створити умови для nтого, аби усі бажаючі могли пройти щорічну диспансеризацію.

 

Щодо даних про стан здоров’я людей, які пройшли nдиспансеризацію, то вони становитимуть конфіденційну інформацію про особу, яка nохороняється законом. В разі, якщо згодом в Україні буде запроваджено систему nзагальнообов’язкового державного медичного страхування, дані, отримані в ході nдиспансеризації, можуть бути використаними для персоніфікації запланованих nвидатків для медичного обслуговування людини, і жодного порушення права на nприватність в цьому не вбачається.

 

Одною із складових диспансеризації є профілактичні nмедичні огляди населення.

 

Наказ набере чинності після державної реєстрації у nМіністерстві юстиції та офіційного опублікування.

 

Наказом визначено чіткий Порядок диспансеризації nнаселення, у тому числі у великих містах, у невеликих поселеннях та у сільській nмісцевості.

 

Відповідальність за проведення диспансеризації в першу nчергу покладається на дільничного лікаря (лікаря загальної практики – сімейної nмедицини) та громадянина України.

 

Персональна відповідальність за проведення nдиспансеризації покладається на керівників органів та закладів охорони nздоров’я.

 

Організаційний супровід та облік диспансеризації nздійснюють органи або заклади охорони здоров’я, які визначені відповідальними nза стан надання медичної допомоги населенню на відповідній адміністративній nтериторії.

 

Довідково: Диспансеризація — метод медичного nобслуговування населення, який передбачає активне виявлення захворювань у nранніх стадіях, нагляд за певними групами хворих з метою забезпечення їх nжиттєдіяльності та працездатності, проведення оздоровчих заходів, обов’язкові nмедичні огляди деяких категорій населення тощо.

 

Диспансерний нагляд за здоровими особами і хворими nпроводять лікарі різного фаху. Фельдшер і акушерка — незамінні помічники лікаря nв проведенні диспансеризації.

 

Виявлених хворих беруть під активний нагляд, складають nплан заходів щодо їхнього оздоровлення. Звичайно, не саме по собі прийняття nхворого на облік, а повне й своєчасне проведення оздоровчих заходів зумовлює ефективність nдиспансерного нагляду.

 

Цільові профілактичні медогляди. Із розширенням мережі nмедичних закладів у сільській місцевості, удосконаленням форм і методів їхньої nроботи кількість хвороб, що підлягають активному виявленню, зростає. Нині до nпершочергових належать медогляди з метою виявлення хворих на туберкульоз, nзлоякісні новоутворення, шкірні й венеричні хвороби, зоб, цукровий діабет, а nтакож на хронічний алкоголізм, глаукому та інші недуги.

 

Основою стоматології , як і всієї радянської медицини n, є її профілактична спрямованість. За визначенням Н. А. Семашко ( 1926) , n«профілактика – це шлях , яким ми йдемо , диспансеризація – метод здійснення nпрофілактичних завдань».
nУ 1962 р. на IV з’їзді стоматологів член -кореспондент АМН СРСР А. І. Євдокимов nвисунув ідею і визначив завдання диспансеризації населення зі стоматологічними nзахворюваннями.
n
n

Право на охорону здоров’я радянського народу , nзакріплене Конституцією ( Основним Законом) СРСР , забезпечується державною nсистемою охорони здоров’я , здійсненням заходів , спрямованих на профілактику nзахворювань , виховання здорового молодого покоління , продовження активного nжиття радянських людей.
n
n

У зв’язку з цим зростають обов’язки всіх фахівців nпедіатричного профілю з виховання здорової дитини . Велика роль у вирішенні цих nзавдань належить дитячим стоматологам .
n
n

В даний час окремі стоматологічні установи вже nздійснюють диспансеризацію дітей з уродженими ущелинами губи , піднебіння , із nзахворюваннями слизової оболонки порожнини рота , з метою профілактики аномалії nприкусу і т. д. Однак більш правильним методом організації стоматологічної nдопомоги дітям , враховуючи ініціативну форму і дільничний принцип роботи nдитячого стоматолога , є диспансеризація не по стоматологічним захворюванням , nа диспансеризація всіх дітей у стоматолога , що пов’язано з високою поширеністю nосновних стоматологічних захворювань у дітей. У диспансеризації потребують діти n, лікування яких проведено в умовах спеціалізованого стоматологічного nстаціонару у хірурга , ортодонта , пародонтолога і т. д. Вони повинні nспостерігатися стоматологами протягом тривалого часу – від початку лікування до nповного одужання , а в ряді випадків до закінчення формування лицьового скелета n. Диспансеризації підлягають також діти з вродженими вадами розвитку особи , з nприводу пухлин та пухлиноподібних новоутворень , які перенесли травму , діти з nрізними захворюваннями пародонту , а також з метою попередження розвитку nдеформації прикусу.
n
n

Робіт , в яких були б узагальнені рекомендації з nорганізації диспансеризації всього дитячого населення у стоматолога , описана nроль дільничного стоматолога і лікарів- стоматологів спеціалізованої служби , nдо теперішнього часу не було.
n
n

Даний розділ має метою в певній мірі заповнити цю nпрогалину. У роботі пропонуються раціональні організаційні форми nдиспансеризації дітей у стоматолога , методи планування роботи , врахування її nефективності і т. д.
nДиспансеризацію дітей здійснює дільничний стоматолог- педіатр. У його завдання nвходить уміння дивитися на дитину при дослідженні очима педіатра , стоматолога n-терапевта , хірурга і ортодонта . Дільничний лікар повинен побачити не тільки nсформовану патологію терапевтичного , хірургічного та ортодонтичного профілів , nале і ранні ознаки цих патологічних процесів і захворювань , побачити умови, що nпідвищують ризик виникнення патології , бути добре орієнтованим в питаннях nпедіатрії і можливостях хірурга -стоматолога та ортодонта , знати послідовність nїх медичної тактики і бути активним учасником всіх профілактичних заходів nстоматологічних захворювань у дітей будь-якого профілю. Він несе nвідповідальність за своєчасність виявлення патології , правильність направлення nдитини до фахівця іншого профілю і спостерігає в усі наступні періоди розвиток nдитини в порядку подвійного диференційованого контролю за контингентом дітей nхірургічного , ортодонтичного та інших профілів.
n
n

В основу розділу покладені методичні рекомендації nГоловного управління охорони здоров’я м. Москви для впровадження в практику , а nтакож дані міжрайонної дитячої стоматологічної поліклініки № 26 Москви ( nголовний лікар Г. А. Блехер ) ; кафедри стоматології дитячого віку Центрального nордена Леніна інституту удосконалення лікарів ( ЦОЛІУВ ) ( зав. – проф. Т. Ф. nВиноградова ) та хірургічної клініки кафедри стоматології дитячого віку nМосковського медичного стоматологічного інституту ( ММСИ ) ( зав. – проф. А. А. nКолесов ) , представлені доц. В. В. Рогинским .
nРозділ розрахований на дільничних лікарів-стоматологів -педіатрів , головних nлікарів стоматологічних та педіатричних установ . Крім того , він може nпредставляти інтерес для лікарів дитячих дошкільних установ (будинки дитини , nясла , дитячі сади і т. д.) і шкіл.

 

Санітарна освіта – обов’язковий розділ діяльності nкожного

лікувально-профілактичного закладу, професійний nобов’язок кожного

медичного працівника лікарні й поліклініки.

 

Метою санітарно-освітньої роботи є розповсюдження nсеред населення, в

тому числі серед хворих, гігієнічних знань, які nповинні охопити всі

розділи гігієни (харчування, житла, праці, суспільної, nособистої тощо),

пояснювати шкідливий вплив алкоголю, куріння, навчати nнадавати першу

допомогу при нещасних випадках (травмах, отруєннях, nопіках,

обмороженнях) і захворюваннях.

 

За допомогою санітарної освіти медичні працівники

лікувально-профілактичних закладів можуть впливати на: n

 

1) запобігання захворюванням (методом пропаганди nздорового способу

життя);

 

2) раннє звертання за медичною допомогою (методом nпропаганди заходів

первинної профілактики окремих захворювань);

 

3) строк видужання (в процесі постійного лікарняного nспостереження);

 

4) ефективність лікування і відновлення працездатності n(реабілітації);

 

 5) повторну госпіталізацію (методом пропаганди nзаходів вторинної

профілактики).

 

Таким чином, санітарно-освітня робота в діяльності

лікувально-профілактичних закладів – один із основних nінструментів

профілактики, що безпосередньо впливає на ефективність nлікувальної і

профілактичної роботи й тим самим – на економічні nпоказники охорони

здоров’я.

 

Крім цього, відомо: практика, що склалась за багато nроків, недостатньо

враховує нові завдання, які стоять перед охороною nздоров’я, сучасні

форми медичного обслуговування, розвиток nспеціалізованої медичної

допомоги, подальший розвиток методу диспансеризації, nособливості

технічного прогресу, засобів інформації, підвищення nсанітарної і

загальної культури населення. Деякі питання nгігієнічного навчання і

виховання в діяльності лікувально-профілактичних nзакладів ще не

розроблено, Інші вимагають уточнення й оптимізації.

 

У санітарно-освітній роботі виділяють три основні nланки: санітарна

освіта в поліклініках, на дільниці, в стаціонарі. nПроводиться ця робота

серед окремих контингентів: у поліклініках – серед nздорових людей, людей

під загрозою хвороби та хворих; на дільниці -серед nнаселення, хворих і

їх близьких; в стаціонарі – серед хворих і відвідувачів,

 

З окремими контингентами населення санітарно-освітня nробота проводиться

за певними методиками. Із здоровими – цільова nінформація; з хворими

диференційно: при гострих захворюваннях — обов’язковий nмінімум

інформації, при хронічних захворюваннях (диспансерних) n— курс

очно-заочного навчання; з хворими в стаціонарі – nгігієнічне навчання

госпіталізованих тощо. Тому серцевиною змісту nсанітарно-освітньої роботи

медичного персоналу серед населення повинна бути nпропаганда здорового

способу життя. 

 

Пропаганда здорового способу життя включає широке коло nгігієнічних

питань:

 

гігієна праці;

 

2) гігієна відпочинку, в тому .числі достатній сон;

 

3) гігієна побуту, в тому числі гігієна житла;

 

4) профілактика отруєнь в тому числі засобами nпобутової хімії, боротьба

з виробничим шумом тощо;

 

5) фізкультура, спорт, туризм;

 

6) загартовування;

 

7) раціональне харчування;

 

8) особиста гігієна;

 

9) боротьба з шкідливими звичками – курінням, nзловживанням алкоголем,

наркотиками тощо.

 

Пропаганду здорового способу життя потрібно розглядати nяк базис

багатопланової й ефективної профілактики широкого кола nзахворювань, в

тому числі тих, боротьба з якими найбільш актуальна: nсерцево-судинні,

злоякісні новоутворення, захворювання обміну тощо.

 

Санітарно-освітня робота є обов’язковим розділом nроботи палатної

медичної сестри. Рекомендуються такі форми nсанітарно-освітньої роботи:

бесіди з хворими, випуск санітарних бюлетнів, nскладання інформаційних

листків, оформлення тематичних папок, надання допомоги nлікарю в

проведенні лекцій, демонстрація слайдів на медичну nтему.

 

Медичні сестри повинні брати участь у створенні й nроботі бібліотечного

відділення. Відомо, що для створення бадьорого настрою nу хворих,

впевненості у видужанні необхідна і добре підібрана на nрізні теми

медична література.

 

Цікавість у хворих можуть викликати тематичні папки, nщо складаються з

листівок, вирізок з газет, ілюстрацій на визначену nтему, наприклад, про

шкідливість куріння, аборту, запобігання СНІДу, nкористь загартовування

організму.

 

Проводити бесіди потрібно доступною мовою, без nвикористання складної

медичної термінології, з різноманітними цікавими nприкладами з особистого

досвіду. Мета бесіди — допомога хворим запобігти nдеяким захворюванням,

засвоїти принципи надання першої медичної допомоги при nвідмороженнях,

опіках, отруєннях, травмах, втраті свідомості, правила nі методи

проведення штучного дихання. Бесіди повинні бути nнедовгими, цікавими,

корисними, їх проводять протягом 15-20 хвилин з nокремими хворими чи

групою хворих стаціонару, що складається з 3-Ю людей з nоднаковими

захворюваннями або хворими окремих палат.

 

З дітьми, що видужують, проводять 10-15-хвилинні nбесіди з питань

дотримання особистої гігієни, загартовування nорганізму. Цей матеріал

доцільно супроводжувати демонстрацією слайдів, nвідеофільмів і

мультфільмів. Матеріал засвоюється краще, якщо бесіди nпроводять в

навчальних кімнатах, їдальнях, холах. У палатах nзаняття допускають

тільки з хворими, яким рекомендовано суворий ліжковий nрежим.

 

Теми і тексти бесід повинні бути завчасно складені і nзатверджені

завідуючим відділенням.

 

Важливе і самостійне значення має санітарно-освітня nробота з первинної

профілактики окремих захворювань. Потрібно, щоб ця nробота проводилась

методично правильно, особливо в плані цільової nінформації, що

забезпечить раннє виявлення захворювань.

 

Таким чином, санітарно-освітня робота медичного nперсоналу може

забезпечити необхідний об’єм і високу якість nгігієнічного навантаження

та виховання населення – важливого елемента nлікувально-профілактичної

діяльності кожного медичного працівника.

 

У системі заходів санітарної освіти використовують nрізноманітні методи і

засоби.

 

Основними методами санітарної освіти є усний, nдрукований, наочний і

змішаний.

 

їх реалізують через такі форми санітарної освіти, як nлекції, бесіди,

 

поради-консультації, виступи на радіо, аудіозаписи (усний метод);

публікації у друкованих засобах масової інформації, науково-популярні

книги, брошури, пам'ятки, бюлетені, стенди із запитаннями і відповідями

(друкований метод); експозиції, муляжі, фотографії, малюнки, плакати

(наочний метод); телебачення, відеофільми, діафільми, університети та

школи здоров'я, курси для населення і хворих, виставки, театралізовані

вистави (змішаний метод).

На вибір методів і засобів санітарної освіти впливає тип ситуації, за

якої реалізують той чи той санітарно-освітній захід. Розрізняють такі

ознаки ситуацій, які мають значення під час вибору засобів санітарної

освіти: екстремальність або неекстремальність події, однорідність або

неоднорідність контингенту, обізнаність (готовність, рівень) або

необізнаність слухачів (учасників).

Організаційно-методичну, координаційну та оперативну роботу з

гігієнічного навчання та виховання населення проводять обласні, міські

та районні Центри здоров'я, кабінети та інспектори-методисти санітарної

освіти в СЕС, територіальні медичні об'єднання, окремі

лікувально-профілактичні заклади.

Базова структура Центру здоров'я передбачає наявність таких

взаємопов'язаних підрозділів: організаційного відділу, методичного

відділу (кабінету), лекційного бюро, бібліотеки-читальні, фонду наочних

посібників, видавничої групи, кінолекторію, складу науково-популярної

літератури, навчальних аудиторій тощо.

Центр здоров'я здійснює планування, організаційно-методичне та

консультативне керівництво діяльністю з гігієнічного навчання та

виховання населення на території обслуговування, підготовку та видання

(сприяння виданню) науково-популярної літератури, організацію радіо- та

телепередач, виставок, лекцій, курсових та інших заходів із санітарної

освіти населення, координацію та обмін досвідом роботи

лікувально-профілактичних закладів із цих питань.

Важлива роль у проведенні санітарно-просвітньої роботи належить

Товариству Червоного Хреста — добровільній громадській організації, яка

проводить велику роботу у сфері надання допомоги потерпілим від

стихійного лиха, у навчанні населення навиків щодо надання першої

медичної допомоги під час травмувань, отруєнь, гострих станів,

організації донорства, проведення масових санітарно-оздоровчих заходів,

а також патронажу окремих хворих.

Товариство Червоного Хреста України входить до Міжнародної організації

Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

Цю організацію створено Женевською Конвенцією, прийнятою 1864 р. На

багатьох підприємствах та установах функціонують первинні організації

Товариства Червоного Хреста, які створюють розгалужену мережу санітарних

постів, санітарних уповноважених, патронажних медичних сестер, шкіл та

керують їхньою діяльністю.

До санітарно-освітньої роботи залучають також усіх працівників аптечних

закладів. У кожному закладі повинен бути складений план цієї роботи,

перелік лекторів та відповідальних осіб, тем лекцій, бесід, графік

їхнього проведення тощо (за нормативами на кожного медичного працівника

припадає для цієї роботи 4 год на місяць).