ДВНЗ “ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ДВНЗ “ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ І.Я.ГОРБАЧЕВСЬКОГО МОЗ УКРАЇНИ”

 

 

 

 

 

 

Навчальна програма

З    ІСТОРІЇ МЕДИЦИНИ

Кафедра українознавства

Спеціальність 7.12010001 “Лікувальна справа”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.     ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА І СТРУКТУРА ДИСЦИПЛІНИ

 

Стан медицини завжди визначався рівнем розвитку суспільства, соціально-економічними умовами, досягненнями науки, техніки, культури.

Вивчення медицини, як і будь-якої іншої галузі людської діяльності та знань, обов’язково потребує ґрунтовного ознайомлення з її історією. Неможливо досконало оволодіти наукою без знання її історії. Методологічно правильна історична оцінка явища, факту, теорії і є справжня їх суть. Ось чому історія медицини – одна з теоретичних дисциплін у галузі медицини взагалі. Вона дає поняття про походження всього сучасного комплексу знань у цій галузі, про їх суть у процесі розвитку.

Історія медицини поділяється на загальну та спеціальну.

Загальна історія медицини вивчає розвиток медичних знань у людському суспільстві в цілому. Загальні питання, основні закономірності історичного розвитку медицини складають предмет історії медицини як окремої науки, самостійної дисципліни.

У спеціальній історії медицини висвітлюється розвиток окремих галузей медицини. Вона є складовою частиною усіх медичних дисциплін і її викладання здійснюється відповідними профільними кафедрами.

Загальна історія медицини та спеціальні історико-медичні відомості складають систему історико-медичної освіти лікаря.

Курс історії медицини є спрямовуючою і пов’язуючою ланкою у вивченні розвитку всіх галузей медицини. Історичний розвиток подається цілісною системою, а не у вигляді механічної суми окремих розрізнених даних з історії різних дисциплін.

Характерною особливістю запропонованої програми є те, що медицина, медична діяльність розглядається в ній як важливий елемент культури, як соціокультурний феномен.

Матеріали з історії медицини співвідносяться з матеріалами з історії науки, релігії, філософії, економіки, права, суспільної психології. Розвивається підхід до історії медицини як до цілісного культурологічного процесу.

Особлива увага в даному курсі зосереджена на тому, як виникали ті чи інші ідеї, як вирішувались науково-методичні проблеми в ту чи іншу історичну епоху. Виклад питань історії медицини спирається на конкретні факти і узагальнення, котрі розглядаються через призму сучасних наукових і філософських уявлень.

В ході практичних занять за даною програмою викладач не тільки контролює знання студентів, а одночасно направляє їх зусилля на більш поглиблене та ефективне вивчення навчального мате ріалу, засвоєння медичних термінів.

Видами навчальних занять згідно з навчальним планом є: а) лекції, б) семінарські заняття, в) самостійна робота студентів, г) консультацйії.

Засвоєння теми (поточний контроль) контролюється на семінарських заняттях відповідно до конкретних цілей, засвоєння змістових модулів (підсумковий контроль) – на останньому семінарському занятті. Рекомендується застосовувати такі засоби визначення рівня підготовки студентів: комп`ютерні тести, проблемні питання, ситуативні задачі.

 Семінарські заняття за методикою їх організацій передбачають:

1)          практичну частину;

2)           семінарські обговорення;

3)           тестовий контроль.

 Рекомендується студентам на семінарських заняттях коротко записувати протоколи практичної роботи.

Організація навчального процесу здійснюється за кредитно-модульною системою

відповідно до вимог Болонського процесу.

Програма дисципліни структурована на модулі, до складу яких входять блоки змістових модулів. Обсяг навчального навантаження студентів описаний у кредитах ЕСТS – залікових кредитах, які зараховуються студентам при успішному засвоєнні ними відповідного модулю (залікового кредиту).

 Програма дисципліни «Історія медицини» складає один модуль, котрий поділяється на 5 змістових модулів.

Змістові модулі:

–       Вступ до історії медицини. Медицина первісного суспільства.

–       Медицина Стародавнього світу.

–       Медицина Середньовіччя.

–       Медицина Нового часу.

–       Медицина ХХ ст.

 

 Опис навчального плану з дисципліни «Історія медицини»

для студентів медичного факультету

 

 

Примітки: 1 кредит ECTS – 30 годин

Аудиторна робота  – 43%, СРС – 57%

Модуль №1 вивчається на 1-му курсі.

 

2. Мета вивчення та завдання навчальної дисципліни

«Історія медицини»

Метою історії медицини є вивчення зародження та розвитку її в залежності від суспільно-економічної формації суспільства.

Завдання предмету:

а) вивчення поглядів на стан здоров’я, причини захворювань, засобів профілактики, лікування в залежності від світогляду та умов життя в відповідних соціально-економічних формаціях;

б) визначення та обґрунтування засобів лікування в залежності від стану наук та науково-технічного процесу;

в) внесок в світову скарбницю медицини видатних вчених, лікарів;

г) знайомство з основними джерелами медицини;

д) знання специфіки та особливостей медицини України

Опис цілей сформульований через вміння у вигляді цільових завдань (дій). На підставі кінцевих цілей до модулю або змістового модулю сформульовані конкретні цілі у вигляді певних знань, цільових завдань, що забезпечують досягнення кінцевої мети вивчення дисципліни. Кінцеві цілі розташовані на початку програми і передують її змісту, конкретні цілі передують змісту відповідного змістового модулю.

Кінцеві цілі вивчення навчальної дисципліни «Історія медицини» полягають в тому, що студент в своїй майбутній професійній діяльності повинен вміти:

·        Інтерпретувати розвиток медицини в історичній ретроспективі.

·        Трактувати основні історико-медичні події.

 

3. ЗМІСТ ПРОГРАМИ

 

Модуль 1. Історія медицини.

Змістовий модуль 1.

Вступ в історію медицини. Медицина первісного суспільства

Конкретні цілі:

·         Знати визначення історії медицини як науки і предмету викладання; (основні етапи розвитку медицини у зв`язку з розвитком і зміною суспільно-економічних формацій) загальну періодизацію і хронологію розвитку медицини; періодизацію і хронологію первісної ери і первісного лікування; основні характеристики первісної ери і первісного лікування.

·        Розуміти цілі і завдання історії медицини.

·        Аналізувати джерела з історії первісної культури і медицини.

 

Тема 1. Історія медицини як наука та предмет викладання. Медицина первісного суспільства.

Історія медицини як наука й предмет викладання. Її мета, завдання, методи вивчення. Джерела вивчення історії медицини на різних етапах розвитку людського суспільства, їхня характеристика й значимість.

Періодизація й хронологія всесвітньої історії. Зв’язок медицини із суспільно-економічним розвитком суспільства, філософським світоглядом, рівнем розвитку наук у різні періоди історії людського суспільства. Роль медицини в людському суспільстві й можливі перспективи подальшого її розвитку.

Періодизація й хронологія первісної історії: етапи еволюції людини, умовні хронологічні рамки епохи, епохи розвитку людського суспільства, періоди первісної ери.

Історичні джерела, використовувані для вивчення й реконструкції первісного суспільства: палеопатологія, палеоботаніка, палеопсихологія, археологія, палеоантропологія та ін. Проблема реконструкції первісної історії.

Основний зміст різних періодів первісної історії, їхніх досягнень.Зміст лікування в первісному суспільстві в період його: становлення; розквіту; занепаду.

Сучасні уявлення про походження людини. Проблема зародження медицини в людському суспільстві. Захворювання давніх людей. Міфологема золотого віку та її спростування.

Матрилінійна організація роду. Рання родова громада мисливців, збирачів, рибалок. Раціональні способи колективного лікування: використання лікарських засобів рослинного, тваринного та мінерального походження, піклування про дітей, допомога при пологах та травмах, зупинка кровотечі, кровопускання, трепанація черепа, ампутація. Виготовлення інструментів для лікування (з каменю, кісток, риб’ячої луски). Розвиток гігієнічних навичок: штучні житла, термальна обробка їжі, поховання. Зародження релігійних вірувань (анімізм, тотемізм, фетішизм, магія).

Пізня родова громада тваринників і землеробів. Перехід до відтворюючих форм господарства. Зміна раціону харчування. Ріст інфекційних захворювань, епідемії. Розвиток гігієнічних навичок і звичаїв. Поєднання колективного лікування і знахарства.                   

Зародження приватної власності, класів, складання державності. Патріархат і матріархат. Первісна сусідська громада. Розширення сфери лікарських засобів і прийомів емпіричного лікування. Хірургічні техніки. Хірургічні інструменти (мідь, бронза, залізо). Наркотичні і п’янкі засоби.

Роль становлення й розвитку лікування в первісному суспільстві для розвитку сучасної наукової медицини.

Тема 2. Традиційна медицина народів світу.

Народне лікування в синполітейних суспільствах аборигенів Австралії, Азії, Америки, Африки, Океанії.

Народна медицина як джерело традиційної та наукової медицини.

Українська народна медицина.

 

 

Змістовий модуль 2.

Медицина Стародавнього Світу.

 Конкретні цілі:

·        Визначити особливості природничо-наукових і медичних знань, характерні риси розвитку лікування в країнах Стародавнього Світу.

·        Інтерпретувати основні історико-медичні події Стародавнього Сходу І Античності.

·        Проаналізувати джерела з історії первісної культури і медицини.

 

Тема 3. Медицина в країнах Стародавнього Світу (IV тис. до н.е. – середина V ст. н.е.).

Характеристика епохи. Поняття “цивілізація”. Передумови   цивізаційного   процесу.   Виникнення   перших (ранніх) рабовласницьких цивілізацій: в Месопотамії і Єгипті, Індії, Китаї, Східному Середземномор’ї.

Загальні риси лікування в рабовласницьких державах: винахід писемності (з IV тис. до н.е.) і створення перших текстів медичного змісту (з кінця III тис. до н.е.); формування двох напрямків лікарської практики: емпіричного лікування, заснованого на практичному досвіді народу, і культового (теургічного) лікування, заснованого на релігійних віруваннях; розвиток уявлень про походження хвороб (пов’язаних із природою, морально-етичних, релігійно-містичних); підготовка лікарів (сімейна традиція, навчання в школах при храмах);створення найважливіших санітарно-технічних споруджень, розвиток гігієнічних навичок і традицій; розвиток класового підходу до лікування; формування основ лікарської етики; розвиток взаємних впливів і наступності в області лікування між різними древніми цивілізаціями.   

Медицина в країнах Стародавньої Месопотамії (Шумер, Вавілонія. Ассирія).

Історичний розвиток регіо­ну. Джерела інформації про лікування. Винайдення клинопису. Давньошумерські лікарі. Позитивні знання Вавілонії та Ассирії (іригація, ремесла, архітектура, лікування, математика, астрономія). Міфологічні уявлення і медична діяльність. Два основних       напрямки в лікуванні. Правові аспекти діяльності лікаря в Законах Хамурапі. Лікарська етика. Організація медичної справи (приміщення для хворих при храмах). Медична освіта. Санітарно-технічні споруди. Гігієнічні традиції.

Медичні знання в Стародавньому Єгипті.

Періодизація і хронологія історії і лікування Стародавнього Єгипту. Джерела інформації про лікування. Основні давньоєгипетські медичні тексти (папіруси). Лікарська спеціалізація: вживання ліків рослинного та тваринного походження, дієтетика, оперативне лікування, допомога при пологах, лікування жіночих і дитячих захворювань, лікування зубів. Гігієнічні навички. Санітарний благоустрій давньоєгипетських міст. Храмова медицина. Розвиток магічних прак­тик. Техніка бальзамування. Характерні риси давньоєгипетської культури і медицини: вчення про безсмертя душі та культ мертвих, ієрогліфічна писемність, іригаційне землеробство, розвиток ремесла, позитивних знань та астрономії, математики, медицини. Міфологія і медицина. Особливості природничонаукових знань давніх єгиптян. Уявлення про будову людського тіла, поняття про здоров’я та захворювання. Розвиток медичної освіти. Давньоєгипетські лікарі. Захворювання давніх єгиптян, розповсюдженість інфекційних хвороб.

Розвиток медичних знань в Стародавній Індії.

Періодизація і хронологія історії і лікування давньої Індії. Джерела інформації про лікування. Медицина в харапський, ведичний і класичний періоди. Найдавніші   санітарно-технічні споруди харапської цивілізації. Палеоантропологічні знахідки.Священні книги („шрути”) стародавніх індійців, як джерела знань про хвороби. Йога. Соціальна структура давньоіндійського суспільства і лікування. Мистецтво лікування або аюрведа. Вчення про ліки. Уявлення про будову людського тіла. Оперативні методи лікування. Гігєнічні традиції. „Закони Ману” про особисту гігіє­ну. Організація медичної справи.. Благоустрій міст, лікувальні заклади при буддійських храмах. Медична освіта. Лікарська етика.

Давньокитайська медицина.

Джерела інформації про медицину в Стародавньому Китаї. Людина і космос в філосо­фії і культурі давнього Китаю. Інь і янь. Вчення про п’ять стихій. Теорія давньокитайської медицини. Уявлення про будову людського тіла. Діагностика. Вчення про пульс. Чжень-цзю терапія. Передача медичних знань. Лікарські засоби давньокитайської медицини.  Профілактичний напрямок в давньокитайській меди­цині. Дихальна гімнастика, масаж. Варіоляція.

Медицина в Стародавній Греції.

Періоди історії Стародавньої Греції.  Основні етапи розвитку медицини. Крито-мікенська культура. Класична Греція. Джерела інформації. Санітарно-технічні споруди ци­вілізації на о. Крит. Поеми Гомера „Іліада” та «Одісея». Особливості розвитку науки в Стародавній Греції. Зв’язок античної науки, медицини і філософії. Здоров’я як рівновага усіх якостей і сил організму. Культ Асклепія. Храмова і емпіри­чна медицина. Медичні школи: родоська, кротонська, сицилійська, кнідська, коська. Гіппократ, його життя і діяльність. Теорія життєвих соків. “Гіппократівський збірник”, його структура і зміст. Лікарська етика давньогрецьких лікарів («Клятва»). Медицина елліністичного періоду. Елліністична куль­тура. Особливості елліністичної науки і медицини. Наукова школа Аристотеля. Вчення Аристотеля про чотири елементи. Використання класифікації як наукового методу. Олександрійська наукова школа. Мусейон. Олександ­рійська бібліотека. Розвиток медичних знань. Анатомія і хірургія. Анатомічні розвідки Герофіла. Еразистрат і його вклад в розвиток анатомії та фармації.

Медицина в Стародавньому Римі.

Періодизація і хронологія. Джерела інформації з історії і медицини Стародавнього Риму. Літературні пам’ятники і археологічні дані. Санітарно-технічні споруди. Санітарна справа.Особливості наукового знання і освіти в епоху Римсь­кої імперії. Медичні енциклопедії: Авла Корнелія Цельса, Діоскорида. Воєнна медицина. Валетудинарії. Розвиток медичної справи в містах. Діяльність архіатрів. Медичні школи. Спеціалізація. Гален і галенізм в історії медицини: біографічні дані, вивчення анатомії і фізіології Галеном, помилки Галена. Становлення християнства, його вплив на розвиток медичної діяльності.  Притулки, перші лікарні, догляд за немічними і хворими.

  

Змістовий модуль 3.

Медицина Середньовіччя

 Конкретні цілі:

·        Визначити особливості природничо-наукових і медичних знань, характерні риси розвитку лікування в Середні віки.

·        Вирізняти основні історико-медичні події Середньовіччя.

·        Аналізувати джерела з історії середньовічної культури і медицини.

Тема 4. Медицина раннього розвитку Середньовіччя. 

Характеристика епохи. Фундаментальні характерис­тики європейського феодалізму   Проблема періодизації середньовічної історії.

Медицина в Візантійській імперії.

Особливості віза­нтійської культури і медицини. Джерела інформації. Християнство і його роль в роз­витку науки й медичної справи в імперії. Візантійська наука і релігія. Школи і освіта. Алхімія. Орибасій   і   пізньоантичний   енциклопедизм.   Аецій Амідський, Олександр Тралеський, Павло Егінський. Монастирські лікарні і лікарська справа. Перші громади ченців-аскетів, монас­тирські притулки для прочан, притулки для калік та хво­рих, сиріт­ські притулки, дитячі притулки, притулки для вдів, при­тулки для престарілих. Перша велика християнська ліка­рня в Кесарії (370 p.). Лікарня при монастирі Пантократора в Константинополі (XII ст.). Лікарська етика. Роль візантійської культури в збере­женні традицій античної медицини.

Медицина народів середньовічного Сходу.

Духовне життя в арабомовних Халіфатах. «Будинки мудрості» і «Спілки просвітлених». Особливості розвитку медицини у зв’язку з розвитком математики, алхімії, астрономії та інших наук. Медичні школи, ап­теки, лікарні. Видатні медики арабомовних Халіфатів: Абу ібн Закарійа Ар-Рази, Ібн ал-Хайсам, Алі ібн Іса, Ібн ан-Нафіс, Ібн Аббас аз-Захраві. Абу Али ібн Сіна і його „Канон лікарського ми­стецтва”.

Медицина в Західній Європі.

Історичний та соціально-культурологічний контекст епохи. Характеристика періодів раннього, розвиненого й пізнього  (епохи Відродження) Середньовіччя в Західній Європі.

Епідемічна обстановка в Західній Європі в середні століття. Епідемія прокази. Організація карантинних заходів. Перші лепрозорії. Поява і зростання середньовічних міст. Санітарний стан міст. Притулки при церквах і монастирях. Середньовічні монастирські лікарні. Релігійні братства і їх турбота про хворих. Світські лікарні. Салернська медична школа. Збереження античної медичної традиції в школі м. Салерно. Анонімний анатомічний трактат салернської школи. Від шкіл до університетів:  Болонський університет, Оксфордський, Кембріджський, Паризький, Падуанський та ін.       „Анатомія” Мондіно де Люччі.   Вплив пануючої релігійної філософії (схоластики) на розвиток медичної науки, практичної медицини й медичної освіти. Особливості розвитку хірургії.

Медицина середньовічної Русі.

Періодизація й хронологія історії середньовічної Русі. Характерні риси історії Київської Русі, феодальних князівств періоду монголо-татарської навали, Московської держави. Пам’ятники російської писемності медичного змісту (травники, лікувальники, «Руська правда», «Києво-Печерський патерик», «Ізборник Святослава», «Галиново на Іппократа», «Аристотелеві врата» та ін.).

Особливості розвитку лікування в Київській Русі. Розвиток народної медицини (спеціалізація лічців, широке використання специфічних для Русі лікарських засобів рослинного, тваринного й мінерального походження, російська парова лазня). Становлення монастирської медицини. Відомі монахи-лічці (Алімпій, Агапіт). Зародження лікарської етики. Представники світської медицини Київської Русі.

Особливості медицини періоду татаро-монгольського ярма.

Особливості розвитку медицини Московської держави. Зачатки державної медицини – попереджувальні державні протиепідемічні заходи. Розвиток аптечної справи (поява перших аптек, збір лікарської сировини). Аптекарський наказ, його функції. Підготовка національних медичних кадрів. Лікарська школа при Аптекарському наказі. Створення медичної служби в російської армії. Поява перших цивільних лікарень. Перші російські доктори медицини (Юрій Дрогобичський, Франціск Скорина, Іван Алмазенов,  Петро Постніков).

Значення медицини середньовічної Русі для подальшого розвитку вітчизняної медицини.

Середньовічний Китай.

Розвиток традиційного лікування. Створення перших державних шкіл традиційної медицини. Перші ілюстровані трактати з традиційної китайської чжень-цзю терапії.Перші бронзові фігури для навчання. Класичні трактати з лікознавства. Тібетська медицина: становлення і розвиток. Канон тібетської медицини «Чжудши».

Тема 5. Медицина епохи Відродження.

Зародження гуманістичного напрямку. Медична література в епоху Відродження. Популярні посібники з медицини.       Диференціація медицини. Становлення анатомії як науки. Мистецькі студії та медицина. Анатомічні щоденники Леонардо да Вінчі. Падуанський університет в XVI ст. Андреас Везалій і його праці. Становлення фізіології як науки (Ф.Бекон, Р.Декарт, М.Сервет, У.Гарвей). Ятрофізика, ятромеханіка. С.Санторіо, Дж. Бореллі. Зародження клінічної медицини, клініч-ного викладання. Ятрохімія. Медична система Парацельса. Розвиток хірургії. Цехова організація хірургів-ремісників. Амбруаз Паре і його «Хірургічні інструменти та анатомічні малюнки». Джироламо Фракасторо і його праця „Про контагій, контагійні захворювання і лікування”. 

 

Змістовий модуль 4.

 Медицина Нового часу.

Конкретні цілі:

·        Визначити особливості природничо-наукових і медичних знань, характерні риси розвитку медицини в Новочасну добу.

·        Аналізувати джерела з історії модерної культури і медицини.

·        Розуміти особливості розвитку медицини і медичних знань в період Нового часу.

·        Інтерпретувати основні історико-медичні події в період Нового часу.

 

Тема 6. Медицина Нового часу.

Періодизація й хронологія Нового часу. Характеристика періодів молодого й зрілого капіталізму. Наслідки наукової та промислової революції, як система політичних, економічних, соціальних, інституціональних, культурних подій. Характеристика французького матеріалізму як філософського фундаменту для розвитку медицини. Французькі лікарі-матеріалісти (Анрі Леруа, Жюльєн Ламетрі, П’єр Кабаніс). Великі природничо-наукові відкриття XVІІІ-XІX ст. і їхнє значення для розвитку подальших поглядів на природу.

Гігієна і громадське здоров’я.

Становлення професійної патології: Б. Рамаццині. Розвиток суспільної гігієни в Англії: Дж. Саймон. Становлення експериментальної гігієни: М Петтенкофер.

Нормальна анатомія.

Введення анатомічних розтинів в викладання медицини в Західній Європі. Лейденська анатомічна школа. Ф Рюйш. Диференціація анатомії (анатомія людини, гістологія, ембріологія, антропологія). Становлення ембріології.

Загальна патологія (патологічна анатомія і патологічна фізіологія).

Макроскопічний   період.   Зародження   патологічної анатомії.    Пошуки   субстрату   захворювання.    Вчення Дж.Морганьї про локалізацію захворювання. Спроба класифікації тканин. Тканинна патологія.

Мікроскопічний період. Гуморальна направленість К.Рокитанського і його праця «Посібник з патологічної анатомії».

Гістологія.

Перший мікроскопічний прилад – Г. і 3. Янсени (1590 p.). Оптичний прилад Галілео Галілея. Перше використання в природознавстві (Роберт Гук). Марчелло Мальпігі (гістологія, ембріологія, ботаніка, відкриття капілярів). Антоні ван Левенгук,  його короткофокусні лінзи. М.Ф.К.Біша (21 тканинна система). Клітинна теорія будови організмів. Ботанік М. Шлейден і зоолог Т. Шванн. Розвиток цитології як окремої науки. Ембріологія. Основні закони ембріогенезу, порівняльна і еволюційна ембріологія.

Медична мікробіологія.

Емпіричний період.     Епідемії холери, тифу, чуми. Значення введення мікроскопічних досліджень (Ан­тоні ван Левенгук) і створення клітинної теорії (Матіас Шлейден і Теодор Шванн) для розвитку медичної мікро­біології. Емпіричні методи боротьби з епідеміями чуми, віспи, сибірської виразки  та  інших  інфекційних захворювань. Відкриття першої вакцини в історії людства. Едвард Дженнер – анг­лійський лікар, засновник віспощеплення. Відкриття методу вакцинації. Запровадження віспощеплення.

Експериментальний період. Диференціація мікробіології. Л. Пастер – засновник наукової мікробіології та імуно­логії. Перші антирабічні станції. Пастерівський інститут в Парижі. Розвиток бактеріології. Р. Кох, його досліди з етіології сибірської виразки, ранових інфекцій, відкриття збудників туберкульозу та холери. Значення успіхів мікробіології для розвитку хірургії, вчення про інфекційні захворювання та профілактичну медицину.

Фізіологія та експериментальна медицина.

Експериментальний період. Р. Декарт, А. Галлєр, Л. Гальвані, Ф. Мажанді, К. Бернар.

Клінічна медицина (внутрішні хвороби).

Запровадження клінічного викладання. Г. Бурхааве – лікар, ботанік, хімік. Його вчення про розпізнавання та лікування захворювань. Перші методи та прилади фізичного обстеження хворого. Історія створення термометру (Д.Фаренгейт, Р.Реомюр, А.Цельсій). Запровадження термометрії в клінічній практиці. Відкриття перкусії (Л. Ауенбруггер, Ж.Корвізар). Відкриття безпосередньої аускультації: Р.Т. Лаєннек. Відкриття стетоскопу. Впровадження методів перкусії та аскультації в медичну практику. Інструмантальні, фізичні та хімічні методи лабораторної та функціональної діагностики: ендоскопія, рентгенівський метод, аппарат Ріва-Роччі для вимірювання артеріального тиску, електрокардіограф В. Ейнтховена, радіоактивні методи, електроенцефалографія. Диференціація клініки внутрішніх захворювань. Терапевтичний нігілізм.

Вітчизняна медицина в XVIII – XIX століття.

Соціально-економічна характеристика XVIII – XIX ( 1-ї і 2-ї половини) століть. Становлення медичної справи в Росії у зв’язку з реформами Петра I в XVIII ст.  Розвиток медицини в XVIII ст. у Росії. Реорганізація державної служби щодо управління медичною справою. Становлення вищого медичної освіти. Розвиток медичної науки. Розвиток медицини в Росії в XIX ст. Особливості розвитку медичної науки й практики у зв’язку з Вітчизняною війною 1812 р. Поява й розвиток земської медицини в другій половині XIX ст. Основні принципи земської медицини. Розвиток медичної освіти, в тому числі на Україні (Єлисаветградська медико-хірургічна школа, Львівський медичний колегіум, Києво-Могилянська академія).

Подальша диференціація медичних наук. Внесок вітчизняних учених у розвиток медицини. Вчення про цілісність і єдність організму: М.Я. Мудров, І.Є. Дядьковський, С.П. Боткін., Г.А. Захар’їн. П.А.Загорський – засновник першої вітчизняної анатомічної школи. Анатомічний театр в Університеті св.Володимира.        Вивчення фізіології окремих систем і функцій органі­зму. А.М.Филомафітський – засновник першої вітчизняної фізіологічної школи (фізіологія дихання, травлення, переливання крові, експериментальне дослідження дії снодій-ного), автор першого вітчизняного підручника з фізіології. Теорія нервізму та формування основ нейрогенної те­орії. І.М. Сєченов та його вклад у вивчення фізіології ЦНС, дихання й газів крові, обмін речовин, фізіології праці. Становлення експериментальної медицини. Перші клініко-фізіологічні лабораторії. I.П. Павлов – засновник вчення про умовні рефлекси          та вищу нервову діяльність. Створення кафедр патологічної анатомії в українських університетах.  Становлення  патологічної фізіології як науки та предмету викладання. Українська школа патфізіології. Д.Самойлович – засновник вітчизняної епідеміології, чумолог. Його практична діяльність. Ліквідація чуми в Москві. Контагіозна теорія поширення чуми. Система протичумних заходів, використання дези­нфікуючих засобів. Вітчизняні вчені у Пастерівському інституті. Розвиток вчення про захисні сили організму: клітинна (фагоцитарна) теорія імунного захисту (І.Мечников). Розвиток вірусології (Д. Івановський). В.П. Образцов (метод глибокої ковзної пальпації жи­вота). Становлення клініко-експериментального напрямку у медицині (С.П. Боткін). Розвиток хірургії в українських університетах. Створення топографічної (хірургічної) анатомії М.І. Піроговим. Становлення військово-польової хірургії. Світові пріоритети українських хірургів: пересадка шкіри (О.Яценко), переливання дефібринованої крові у воєнно-польових умовах (С.Коломнін), операція на живому серці (А.Підріз), холецистоєюностомія в один прийом (Н.Монастирський), пластичні операції при туберкульозі кісток ступні та гомілково-стопного суглобу (М.Волкович). Запровадження В.Стефанським  інтубації замість трахеотомії.

Хірургія.

Чотири проблеми хірургії на початку нового часу: відсутність знеболювання, ранева інфекція та сепсис, крововтрати, відсутність наукових основ оперативної техніки. Наркоз. Історія відкриття наркозу: ефірного, хлороформного. Антисептика і асептика. Емпіричні методи боротьби з раневою інфекцією (І.Земмельвейс). Відкриття методів антисептики (Дж. Лістер) і асептики (Е. Бергман, К. Шиммельбуш).Удосконалення техніки оперативних втручань (Л.Гейстер, Д. Гунтер). Становлення військово-польової хірургії (Д.Ларрей). Переливання крові. Відкриття груп крові (К.Ландштейнер, Я. Янський). Досягнення хірургії в зв’язку з великими науковими відкриттями XIX ст. Розвиток черевної хірургії (Т.Більрот, Т.Кохер). Пересадка тканин і органів.

 

 Змістовий модуль 5.

 Медицина ХХ століття.

Конкретні цілі:

·        Вирізняти основні характеристики Новітнього періоду історії людства, особливості природничо-наукових і медичних знань, характерні риси розвитку медицини в новітню добу.

·        Розглядати джерела з історії модерної культури і медицини.

·        Визначити особливості розвитку медицини і медичних знань в ХХ столітті.

·        Висвітлювати основні історико-медичні події в Новітній період.

 

Тема 7. Історія медицини у Новітній період

Характеристика епохи Новітньої історії. Науково-технічні досягнення (автоматизація й роботизація в різних сферах діяльності, освоєння космосу й глибин океану, електрифікація, розвиток ядерної енергетики, поява телебачення, кіно, широке впровадження інноваційних інформаційних технологій (Інтернет), розвиток засобів зв’язку (супутникова, мобільна, телефонна, оптична), підвищена мобільність людини, здатність переміщатися фізично й віртуально, поява портативних носіїв інформації, штучного інтелекту, лазерні, напівпровідникові, світодіодні технології, створення електронної, процесорної й мікропроцесорної техніки, інші досягнення). Досягнення в області біології й медицини (відкриття структури ДНК і генетичного коду, генна інженерія, відкриття антибіотиків клонування органів і живих істот, трансплантація тканин і органів, створення високотехнологічної діагностичної апаратури, створення штучних тканин, органів, суглобів, космічна медицина, кріомедицина, телемедицина, перемога над епідеміями більшості смертоносних інфекцій, застосування інноваційних технологій у хірургії (видалення частини й усього органа, зшивання судин і нервів, застосування лазера, косметичні операції й ін.), інші досягнення).

 Міжнародне співробітництво в області медицини й охорони здоров’я (Всесвітня організація охорони здоров’я, Міжнародна організація Червоного Хреста та Червоного Полумісяця та ін.). Нобелівські лауреати ХХ століття в області медицини й фізіології.

Особливості розвитку медицини в Україні в різні періоди Новітньої історії: у період становлення охорони здоров’я (1918-1940 р.); у період Великої Вітчизняної війни ( 1941-1945 р.); у післявоєнний період ( 1945-1965 р.); у період розвиненого соціалізму ( 1966-1990 р.); у період незалежності України ( з 1991 р. і по теперішній час).

 

 

 

3. Зміст програми.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ЛЕКЦІЙ З ІСТОРІЇ МЕДИЦИНИ

ДЛЯ СТУДЕНТІВ 1-ГО КУРСУ МЕДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ

 

 

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ  З ІСТОРІЇ МЕДИЦИНИ

ДЛЯ СТУДЕНТІВ 1-ГО КУРСУ МЕДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ

 

 

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ