Екологія як наука та навчальна дисципліна, предмет, завдання, основні екологічні закони. Історія розвитку екології. Навколишнє середовище. Глобальні проблеми екології. Природні та антропогенні катастрофи.
Термін «екологія людини» уперше почав використовуватись в 1921 р. американськими вченими Борджесом і Парком. Екологією людини спочатку вважали розділ медицини, який вивчає вплив середовища на людину не тільки в рамках медичних досліджень, він частково вивчався в соціології, техніці, архітектурі, економіці праві та ін.. Особливо це стосується загальної гігієни та профільних гігієнічних дисциплін.
У зв’язку із становленням екологічної науки виникла необхідність у виділенні окремого розділу екології – екології людини (антропоекології), який би вивчав місце людини в екосистемі, взаємовплив людини й екосистеми та зміни, які виникають внаслідок цього впливу, а також в об’єднанні у цьому напрямі зусиль багатьох дисциплін та наукових напрямів. Про місце екології людини в системі медичних та інших наук у наукових колах точиться багато дискусій. Зокрема, американські екологи чітко розділяють екологію людини (ecology of man) та екологію людського суспільства (social ecology або human ecology). При цьому екологія людини робить акцент на людині як біологічній одиниці.
Найбільш повне визначення екології людини дав В. П. Казначеєв: екологія людини – це комплексний міждисциплінарний науковий напрям, який досліджує закономірності взаємодії популяцій людей з навколишнім середовищем, проблеми розвитку народонаселення у процесі цієї взаємодії, проблеми цілеспрямованого управління збереженням і розвитком здоров’я населення, удосконаленням виду Homo sapiens.
Предметом екології людини є вивчення біотичної взаємодії людини на організмовому та популяційному рівні з навколишнім середовищем із метою забезпечення високого рівня здоров’я населення.
Об’єктом вивчення екології людини вважають систему «людина – навколишнє середовище», в якій людина виступає як на організмовому, так і на популяційному рівнях, а поняття «навколишнє середовище» охвачує природне, техногенне і соціокультурне середовище.
Головним завданням екології людини є прогнозування можливих змін у характеристиках рівня здоров’я людини (популяції) під впливом змін навколишнього середовища і в розробці науково-обгрунтованих нормативів корекції у відповідних компонентах систем життєзабезпечення із врахуванням прогнозів та аналізу антропоекологічного напруження.
ОСНОВНІ ЕКОЛОГІЧНІ ЗАКОНИ
Екологія як наука базується на екологічних законах, основні з яких наведені нижче.
Біогенний закон (Е. Геккеля) – онтогенез організму є коротким повторенням філогенезу даного виду.
Закон біогенної міграції елементів (закон В. І. Вернадського) – міграція хiмiчних елементiв на земнiй поверхнi та в бiосферi у цiлому здiйснюється пiд переважаючим впливом живої речовини, органiзмiв.
Закон внутрiшньої динамiчної рiвноваги – речовина, енергiя, iнформацiя та динамiчнi якостi окремих природних систем i їх iєрархiї дуже тiсно пов’язанi мiж собою, змiна одного з показникiв неминуче призводить до функцiонально–структурних змiн iнших, але при цьому зберiгаються загальнi якостi системи – речовинно-енергетичнi, iнформацiйнi та динамiчнi.
Закон генетичної рiзноманiтностi – усе живе генетично рiзне й має тенденцiю до збiльшення бiологiчної рiзнорiдностi.
Закон екологiчної кореляцiї (Ж. Кюв’є) – в організмі, як цілісній системі, всі його частини вiдповiдають одна одній. Зміна однiєї частини неминуче спричиняє зміни в інших.
Закон зменшення енерговіддачі в природокористуванні: у процесі одержання з природних систем корисної продукції з часом (у історичному аспекті) на її виготовлення в середньому витрачається дедалі більше енергії (зростають енергетичні витрати на одну людину). Зокрема, сьогодні енерговитрати однієї людини за добу майже у 60 разів вищі, ніж у часи наших далеких предків. Збільшення енергетичних витрат не може відбуватися безкінечно, що слід враховувати під час планування стосунків людини з природою.
Закон iсторичної необоротностi – розвиток бiосфери й людства як цiлого не може вiдбуватися вiд пiзнiших фаз до початкових, загальний процес розвитку однонаправлений.
Закон конкурентного виключення – два види, які займають одну екологічну нішу, не можуть існувати в одному місці нескінченно довго.
Закон константностi (В. І. Вернадським) – кiлькiсть живої речовини бiосфери (за певний геологiчний час) є величина постiйна.
Закон максимізації енергії (Г. Одума, Ю. Одума і М. Реймерса) – у конкуренції з іншими системами зберігається та, яка найбільше сприяє надходженню енергії та інформації й використовує максимальну їх кількість найефективніше.
Закон мінімуму (закон Ю. Лібіха) – стійкість організму організму визначається найслабшою ланкою в ланцюзі його екологічних потреб. Якщо кількість або якість екологічних факторів нижчі за мінімум, організм гине, екосистема руйнується.
Закон незворотності еволюції – організм (популяція, вид) не може повернутися до попереднього стану, реалізованого у його предків.
Закон обмеженостi природних ресурсiв – усi природнi ресурси в умовах Землi вичерпнi. Планета є природно обмеженим тiлом i на нiй не можуть iснувати безконечнi складовi частини.
Закон однонаправленості потоку енергії – енергія, яку одержує екосистема й яка засвоюється продуцентами, розсіюється або разом з їх біомасою необоротно передаєтсься консументам першого, другого, третього та інших порядків, а потім редуцентам, що супроводжується втратою певної кількості енергії на кожному трофічному рівні в результаті процесів, які супроводжують дихання. Оскільки у зворотний потік (від редуцентів до продуцентів) потрапляє дуже мало енергії (до 0,25 %), термін «кругообіг енергії» є досить умовним.
Закон оптимальностi – нiяка система не може звужуватися або розширюватися до безконечностi. Нiякий цiлiсний органiзм не може перевищити певнi критичнi розмiри, якi забезпечують пiдтримку його енергетики. Цi розмiри залежать вiд умов живлення та факторiв iснування.
Закон піраміди енергій (Р. Ліндемана) – з одного трофічного рівня екологічної піраміди на інший переходить у середньому не більше 10 % енергії. У зворотний бік – з більш високих на більш низькі рівні – не більше 0,25–0,5 %.
Закон розвитку довкілля: будь-яка природна система розвивається лише за рахунок використання матеріально-енергетичних та інформаційних можливостей довкілля. Абсолютно ізольований саморозвиток неможливий – це висновок із законів термодинаміки. Важливими є наслідки цього закону: абсолютно безвідхідне виробництво є неможливе; більш високоорганізована біотична система у своєму розвитку є потенційною загрозою для менш організованих систем, тому в біосфері Землі неможливе повторне зародження життя – воно буде знищене вже існуючими організмами; біосфера Землі розвивається за рахунок внутрішніх і космічних ресурсів.
Закон сукупної дiї природних факторiв (закон Мiтчерлiха-Тiнемана-Баулє) – обсяг урожаю залежить не вiд окремого, нехай навіть лімітуючого фактора, а від усієї сукупності екологічних факторів одночасно.
Закон толерантності (закон Шелфорда) – відсутність або неможливість розвитку екосистеми визначається не лише нестачею, але й надлишком будь-якого з факторів.
Закон фiзико-хiмiчної єдностi живої речовини (В. І. Вернадського) уся жива речовина Землi має єдину фiзико-хiмiчну природу.
ВЗАЄМОДІЯ ЛЮДИНИ З НАВКОЛИШНІМ СЕРЕДОВИЩЕМ
Земля – відносно молода планета, яка декілька мільярдів років тому досягла такого ступеня розвитку, що стало можливим і виникнення на ній життя. Внаслідок еволюції початкові примітивні форми життя дали місце більш досконалим формам. Появившись на Землі, людина зустріла ще незмінене природне середовище. Піднявшись над тваринним світом – вона приступила до руйнування навколишнього середовища, хоча це середовище представляло собою багате джерело харчування, енергії та забезпечувало всі умови, необхідні для життя людини на Землі.
Навколишнє природне середовище – сукупність природних та змінених природних умов проживання людини і виробничої діяльності суспільства.
З розширенням людської діяльності, яка в тій чи іншій мірі торкається всієї географічної оболонки Землі та навколоземної частини космічного простору, стає необхідним проведення комплексних заходів з оптимізації взаємодії суспільства і навколишнього природного середовища. В навколишньому природному середовищі з розвитком науково-технічного прогресу зростає частка перетвореної людиною природи («другої природи») – промислові та інші господарські об’єкти, поселення, сільськогосподарські угіддя, гідротехнічні споруди, штучні лісопосадки, окультурені ландшафти, шляхи сполучення тощо. http://gopoltava.narod.ru/bzhd/bzhd1.htm
Спочатку людина знаходилась в повній залежності від навколишнього середовища. Воно надавало їй не тільки їжу, але й інші речовини, необхідні для життя, в тому числі повітря й воду. У результаті своєї діяльності й свідомого втручання в навколишнє середовище, людина створила нову, перехідну модель екологічної системи, або її сільськогосподарську модель. У цій екологічний системі, на відміну від першої, основу якої представляло ще незмінене, первозданне природне середовище (природна модель) і в якій безроздільно панувало природне регулювання, людина видозмінила сили регулювання. Ця початкова, скромна форма перетворення навколишнього середовища привела в подальшому до того, що людина все ж змінила екологічну рівновагу. При цьому змінились й умови харчування, головним чином у зв’язку з хімізацією сільського господарства. змінилась флора й фауна, погіршилась біологічна цінність ґрунту. Спочатку в населених місцях, а потім і у їх околицях відбулось забруднення як поверхневих, так і підземних вод. В кінцевому результаті створилась нова екологічна рівновага.
Надалі проміжна модель сільськогосподарської екологічної системи повністю перетворюється у штучну модель екологічної системи, яка стає все більш характерною для нашого часу. На даному етапі, у результаті втручання людини, природне навколишнє середовище майже повністю зникло ( у наші дні незмінене природне середовище збереглось тільки в тропічних джунглях та заповідниках і складає тільки біля 10 % всього природного середовища світу). Відбувається порушення екологічної рівноваги, яку все важче відновити.
ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ФАКТОРІВ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
Здоров’я і саме життя людини, як і всіх інших істот, залежить від її взаємовідносин із навколишнім середовищем. Людина повсякденно зазнає впливу комплексу факторів навколишнього середовища, які за своїм походженням бувають природними та антропогенними, тобто зумовленими діяльністю самої людини. http://normativ.com.ua/sanpin/book16.php
Фактор навколишнього середовища – це будь-який фізичний, хімічний, біологічний чи психоемоційний компонент навколишнього середовища, природного чи антропогенного походження, здатний впливати на здоров’я людини як безпосередній чинник.
Крім цього виділяють потенційно небезпечний фактор навколишнього середовища, тобто будь-який фізичний, хімічний, біологічний чи психоемоційний компонент середовища проживання людини, в тому числі природного, виробничого, побутового та іншого, здатний за певних умов прямо чи опосередковано шкідливо впливати на здоров’я людини; фактор риску, тобто будь-який зовнішній чи внутрішній вплив на організм людини, що з достатньо високою вірогідністю може підвищити ймовірність захворювання або подальшого його розвитку, не будучи безпосереднім чинником. http://archaeology.kiev.ua/journal/040701/kozyuba.htm
Усі фактори навколишнього середовища, незважаючи на те, що вони діють спільно, за класифікацією ВООЗ розділяються на фактори фізичного та суспільного середовища.
Фактори фізичного середовища – це фізичні, хімічні і біологічні фактори. Вони можуть бути як природного, так і антропогенного походження.
До фізичних факторів навколишнього середовища відносяться макро- і мікроклімат, шум, вібрація статична електрика, електромагнітні поля різних частот, іонізуюче випромінювання інфра- та ультразвук, освітлення підвищений чи знижений атмосферний тиск тощо.
До хімічних факторів довкілля відносяться пари, гази, аерозолі, рідини, що містять різні хімічні сполуки.
До біологічних факторів довкілля відносяться патогенні мікроби, віруси, гельмінти, гриби тощо.
Фактори суспільного середовища – це соціальні (включаючи політичні), економічні та культурні фактори: демографія, економіка, освіта, суспільний устрій, культура, професійні та побутові стреси, тип медичної допомоги, відпочинку, спосіб життя тощо.
Фактори фізичного та суспільного середовища крім прямого впливу на здоров’я людини можуть спричиняти істотні екологічні, економічні та естетичні наслідки.
ВИДИ ВПЛИВУ ФАКТОРІВ НА ОРГАНIЗМ
Самі фактори і їх взаємодія можуть чинити сприятливий, так і шкідливий вплив на стан здоров’я людини та на стан навколишнього середовища. Деякі з наведених вище факторів навколишнього середовища впливають постійно, інші – періодично, але практично ніколи ні один із них не діє ізольовано. Виділяють різні види їхнього впливу.
Комбінована дія – це сумарний вплив декількох факторів однієї природи, наприклад, декількох хімічних сполук або декількох фізичних факторів.
Поєднана дія – це сумарний вплив одночасно двох або більше факторів різної природи, наприклад, хімічних та фізичних факторів.
Комплексна дія – це така дія, при якій одна і та ж речовина надходить в організм людини з різних середовищ біосфери; або це одночасна дія хімічної речовини, яка надходить в організм кількома шляхами (перорально, респіраторно, через шкіру).
Спільна дія факторів на організм (комбінована, поєднана) дуже різноманітна. Вона може приводити до: простої сумації їх впливу (адитивна дія); підсилення впливу, який перевищує суму впливу діючих факторів (синергічна дія); ослаблення впливу одного фактора іншим (антагоністична дія).
Деякі хімічні речовини можуть посилювати перебіг захворювання або змінювати імунобіологічну резистентність організму (паратоксична дія) або спричиняти розвиток патологічних процесів після того, як уже закінчилося отруєння (метатоксична дія).
ОСОБЛИВОСТI РЕАКЦIЇ ОРГАНIЗМУ НА
ВПЛИВ ФАКТОРIВ ДОВКІЛЛЯ
Iз усього комплексу факторів навколишнього середовища, зважаючи на особливості їх біологічного впливу на організм людини, прийнято виділяти природні та антропогенні фактори.
Природні фактори, або есенціальні складають природний фон біосфери, який забезпечує відносну постійність її складу і кругообігу речовин у природі, є основою функціонування живої матерії. I навпаки, у відношенні більшості антропогенних факторів, або неесенціальних (в залежності від величини впливу), можна стверджувати, що наявність їх у навколишньому середовищі й вплив на організм людини небажані або небезпечні. Відмінність реакції організму на вплив вищеназваних факторів можна прослідкувати з допомогою аналізу залежності «доза-ефект». При цьому крива АВ відображає характер впливу антропогенних факторів, крива СВ – параболічну залежність впливу, характерну для природних факторів.
Основною відмінністю між реакціями організму на вплив даних факторів є наявність зони оптимуму при дії природних факторів (0,1–1,0) у межах якої зміни в організмі не виходять за межі фізіологічних коливань функцій і характеризуються як нормальні. Зменшення дози впливу (0,1–0,01) або її збільшення (1,0–10,0) викликає несприятливі зміни, які при достатній тривалості впливу, можуть перейти в патологічні. Симетричність розподілу ефектів на гілках параболи як у сторону зменшення дози природного фактора, так і в сторону збільшення дози, не завжди витримується. Тим не менше, права частина параболи співпадає з лінією залежності «доза-ефект» антропогенних факторів, яка відображає пропорційну залежність зростання токсичності із збільшенням дози. Тому дія природних факторів з інтенсивністю, яка перевищує зону оптимуму, може розглядатися як дія забруднювачів навколишнього середовища.
Реакції-відповіді організму на вплив факторів навколишнього середовища залежать від його патогенності, зміни інтенсивності або потужності, швидкості наростання цієї потужності, тривалості впливу, резистентності організму, яка, у свою чергу, залежить від спадковості, віку, статі, фізіологічного стану та ін. Тому виникнення всіх можливих реакцій організму в залежності від дози Є. Г. Гончарук і співавт. диференціюють таким чином: 1) смертність; 2) захворюваність; 3) фізіологічні й біохімічні ознаки хвороби; 4) зміни в організмі невідомої етіології; 5) нагромадження забруднюючої речовини в органах і тканинах.
Частота цих біологічних відповідей серед населення, яке зазнає впливу факторів навколишнього середовища, розподіляється у вигляді піраміди. При цьому найбільшій силі впливу (смертності) відповідає найменша частота відповідей (вершина піраміди), а найменшій силі (нагромадження забруднюючої речовини в органах і тканинах) – найбільша частота відповідей.
ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ЯК КАТАСТРОФІЧНЕ ЯВИЩЕ
Найбільш небезпечні для нашої планети катастрофи й забруднення навколишнього середовища пов’язані з діяльністю людини. Людство у своїй історії вперше підійшло до справжньої світової кризи, яка охвачує всі живі істоти, усю систему проживання. Воно зіткнулось зі зростаючою втратою рівноваги між природними системами підтримки життя та індустріальними, технологічними й демографічними потребами.
Ознаками екологічної кризи є проблема їжі, «демографічний вибух», вичерпність природних ресурсів (джерел сировини та енергії) і забруднення навколишнього середовища. Ступінь забрудненості довкілля встановлюють, виходячи з даних про стан забруднення атмосфери, ґрунтів і природних вод, стан здоров’я людей, здатність екосистем до самовідтворення, особливості біопродукції.
Кризові екологічні ситуації – ситуації, які виникають в екологічних системах (біогеоценозах) тих чи інших районів і регіонів земної кулі в результаті порушення рівноваги під дією стихійних природних явищ (наприклад, землетрусів, виверження вулканів, повеней, буревіїв, засухи, лісових пожеж тощо.) чи в результаті антропогенних факторів.
Екологічним системам (біоценозам), які розвиваються за природними законами, властива здатність до саморегуляції, тобто відновлення при відповідних умовах структури, внутрішніх зв’язків і властивостей, порушених зовнішніми силами. Ця здатність постійно приводить до відновлення порушеної рівноваги, відновлення нормального функціонування тої чи іншої системи. Проте, інколи порушення бувають такі великі в просторі і значні за глибиною, що екосистема (біогеоценоз) видозмінюється або гине.
Розрізняють кілька видів екологічних ситуацій [4]: критичні, складні, перехідні, прості (початково-негативні).
Прикладом критичних екологічних ситуацій можуть бути 30-кілометрова зона ЧАЕС, райони Аральського та Азовського морів, міста Дніпродзержинськ, Донецьк, Лисичанськ, Луганськ.
Складні екологічні ситуації мають міста Київ, Кривий Ріг, Чернівці, Нікополь, Одеса, Ялта, Львів та більшість обласних центрів України.
Для районів критичних і складних екологічних ситуацій характерні дуже високий рівень індустріалізації, велика щільність населення, найбільша інтенсивність транспортних засобів порівняно з іншими зонами, найвищий ступінь забрудненості природного середовища – 70 %, що межує з смертельними для біосфери й є загрозливим для здоров’я людини.
Перехідні екологічні ситуації характерні для районів з меншим ступенем забруднення довкілля (50–60 %), але з виснаженими, вичерпаними природними ресурсами (Придніпров’я, Приаралля, Прибайкалля, Кіровоградщина, Харківщина). Райони мають стан, близький до загрозливого.
Прості екологічні ситуації мають райони з напіввиснаженими природними ресурсами й частково (20–40 %) забрудненим природним середовищем (Полісся, Карпати).
Зонами екологічної катастрофи, згідно із Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», оголошуються території, де внаслідок діяльності людини або руйнівного впливу стихійних сил природи виникли стійкі та необоротні зміни в навколишньому природному середовищі, що привели до неможливості проживання на них населення та ведення господарської діяльності (наприклад, 30-кілометрова зона навколо Чорнобильської АЕС).
Зонами підвищеної небезпеки оголошуються території, де внаслідок діяльності людини або руйнівного впливу стихійних сил природи виникли негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що ставлять під загрозу здоров’я людини, збереження природних об’єктів і обмежують ведення господарської діяльності (території України, забруднені радіонуклідами та іншими шкідливими речовинами).
Забруднення атмосфери. Відомі катастрофічні явища зв’язані із забрудненням атмосфери. Особливо згубно діє на людину забруднення атмосфери в тих випадках, коли метеорологічні умови сприяють застоюванню повітря над містом. Туман і дрібнодисперсні частинки твердих речовин утворюють смог (smoke – дим і foq – туман). У зв’язку з цим у літературі часто згадуються катастрофічні випадки отруєння людей у долині Маас (Бельгія) в 1930 році, в місті Донорі (США) в 1948 році, в Лондоні в 1952, 1956, 1957 і 1962 рр., в Лос–Анджелесі, Пітсбурзі та ряді інших міст Західної Європи і США, Японії.
Найбільш велика катастрофа, яка викликана токсичним туманом, була в Лондоні в 1952 р. У зв’язку з низькою температурою й повною відсутністю вітру Лондон п’ять днів був окутий майже непроникним туманом.
За цей час померли близько 4 тис. чоловік, до 10 тис. чоловік важко захворіли.
У 1987 році американський концерн «Юніон Карбайд» виплатив більше 200 млн доларів жертвам страшної екологічної катастрофи, яка виникла в індійському місті Бхопалі (ця сума склала тільки 9 % від того, що законно вимагав індійський уряд). Катастрофа в Бхопалі (1984 р.) була найбільшою за всю історію хімічної промисловості: більше 3 тис. загиблих тільки в перші години після вибуху, 20 тис. осліплих, 200 тис. постраждалих… Отруйна хмара висіла над густонаселеним районом площею 65 км2, отруюючи все живе.
Забруднення гідросфери. Частими протягом останніх десятиліть стали катастрофічні явища у Світовому океані, зв’язані з попаданням у воду нафти внаслідок аварій танкерів та трубопроводів, прокладених на дні морів. Підчас катастрофи танкера «Torrey Canon» в 1967 р. в море вилилось біля 100 тис. т нафти, яка зробила непридатними пляжі на англійському узбережжі та в Нормандії, спричинила загибель риби та птахів (
За рік із моря добувається й перевозиться по ньому більше 2 млрд т нафти. За оцінками Національної академії наук США, із цієї кількості в море попадає 1,6 млн т, яка складає тільки 26 % тієї нафти, що поступає в море з інших джерел (суден, підприємств, населених пунктів тощо.
До найбільш небезпечних отрут відносять отруту Севесо – тетрахлордибензодіоксин (ТХДД), який став сумно знаменитим після катастрофи в італійському містечку Севесо і який є небезпечним при найменших концентраціях. Цю наднебезпечну отруту, а також 80 тис. т різних хлорованих вуглеводнів спалюють щорічно на спеціальних суднах, що виходять в море. Навіть дим цих речовин занадто небезпечний, щоб спалювати їх на суші, але навряд чи він безпечний і для моря.
У Японії один хімічний завод регулярно скидав у море стічні води з домішками ртуті в такій кількості, що це спричинило масове захворювання жителів, які споживали забруднену рибу. Це важке захворювання одержало назву «хвороба Мінамата». Наслідком стала загибель більше 100 людей, а ще більша кількість хворих були доставлені в лікарні у дуже важкому стані.
В іншому випадку в тій же Японії спостерігалось масове отруєння кадмієм жителів, які проживали на берегах ріки Йінтсу: біля 200 чоловік захворіли, половина з них померли. Багато жителів м. Тояма скаржились на болі в попереку, які нагадували люмбаго. Захворювання спричиняло розм’якшення кісток і множинні патологічні переломи кісток. Болі були нестерпними, тому самі хворі назвали це захворювання «ітай-ітай» (що в перекладі означає «ой-ой»). У тканинах хворих, а також у ґрунті й рослинах були виявлені кадмій, цинк та свинець у великих концентраціях. Причиною отруєння стали стічні води з рудника, в якому добувались важкі метали, в тому числі й кадмій. Ці стічні води використовувались для зрошення рисових полів, а споживання отруєного таким чином рису привело до масових захворювань.
Забруднення літосфери. Ґрунт, який створювався протягом тисячоліть, знаходиться в стані виснаження та вичерпання. Його урожайність катастрофічно знижується, він перенасичений шкідливими хімічними речовинами. Навіть без обліку катастроф, спостерігається процес отруєння «третього світу» експортом пестицидів та гербіцидів. За даними ВООЗ, щорічно ними отруюються близько 500 тис. людей, 5 тис. чол. умирають у результаті отруєння. Кількість жертв у «третьому світі» у 13 разів вища, ніж у США.
Невстановленими на даний час залишаються причини трагедії, яка виникла у м. Чернівцях у 1988 р. «Чернівецька хімічна хвороба», за визначенням Д. Д. Зербіно, А. М. Сердюка, – нове захворювання, яке входить до великої групи екологічних хвороб, що викликані діяльністю людини. Постраждали в основному діти, у яких виявлялись ураження слизових, ураження волосся (алопеція), респіраторні симптоми, гематологічні симптоми, токсична енцефалопатія, шкірно–трофічні та інші порушення.
При цьому хімічний стимул (сполуки талію), мабуть, у поєднанні зі сполуками інших елементів (бор, алюміній) поступав в організм аерогенним шляхом. Це було гостре захворювання, яке закінчилося в усіх дітей одужанням. Залишилося нерозкритим джерело хімічних речовин, причини появи захворювання в 1989–1995 рр. (адже епідемія закінчилась в кінці 1988 р.), причини захворювання тільки окремих дітей у сім’ях та організованих колективах та ін. Проблему не закрито.
