Ф

ФIЗИЧНА РЕАБIЛIТАЦIЯ ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ ТА ТРАВМАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ. ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ ТА ТРАВМАХ ПЕРИФЕРИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ В АКУШЕРСТВІ ТА ГІНЕКОЛОГІЇ. ОСОБЛИВОСТІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ НЕМОВЛЯТ. ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ХВОРИХ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ.

В лікуванні захворювань та пошкоджень нервової системи лікувальній фізкультурі відводиться значне місце. ЇЇ широко застосовують у лікуванні післятравматичних станів, уражень центральної та периферичної нервової системи судинного та інфекційного генезу.

Фізичні вправи є сильним подразником центральної нервової системи і можуть змінювати нервові процеси в корі, впливати на їх якість. Це сприяє більш повноцінному функціональному відновленню рухової активності, скороченню термінів лікування, швидшій фізичній і трудовій реабілітації.

Завдання лікувальної фізкультури при захворюваннях нервової системи.

1.     Укріплення організму хворого.

2.     Покращення кровообігу поражених частин тіла.

3.     Пониження паталогічно підвищеного тонусу паретичних м’язів і збільшення м’язової сили.

4.     Усунення шкідливих співдружніх рухів: синергій і синкінезій.

5.     Відновлення функціональної рівноваги між паретичними м’язами та їх синергістами.

6.     Відновлення або підвищення точності рухів.

7.     Відновлення або покращення нервової провідності від центру до периферії і від периферії до центру.

8.     Усунення або послаблення тремору м’язів.

9.     Відтворення і формування найважливіших рухових навичок, спрямованих на освоєння (навчання) побутових і трудових навичок, самообслуговування і пересування, підготовка до соціальної реабілітації.

Особливості ЛФК при неврологічній і нейрохірургічній патології.

1.     Раннє призначення ЛФК. Передбачає використання збережених функцій і новостворених, що пристосовані до змінених умов неврологічного, соматичного та вісцерального статусу.

2.     Вибіркове використання ЛФК для відновлення порушених функцій чи компенсації втрачених.

3.     Використання спеціальних вправ по патогенетичному принципу в поєднанні з загальноукріплюючою дією ЛФК.

4.     Дотримання принципу адекватності при постійній змінюваності фізичних вправ у залежності від можливостей хворого та присутність тренувального ефекту.

5.     Поступове невпинне розширення рухового режиму від положення лежачи до можливості необмеженого пересування.

Засобами ЛФК при захворюваннях нервової системи є вихідні положення, масаж, спеціальні лікувально-гімнастичні вправи. Останні поділяють:

а) для зміцнення сили м’язів;

б) для отримання строго дозованих м’язових напружень;

в) для отримання диференційованих напружень і розслаблень окремих м’язів і м’язових груп;

г) для правильного відтворення рухового акту в цілому (швидкість, плавність, точність рухів);

д) протиатактичні вправи, спрямовані на відновлення та покращення координації рухів;

е) антиспастичні та протиригідні;

є) рефлекторні та ідеомоторні;

ж) на відновлення чи нове формування прикладних рухових навиків (стояння, ходьба, побутові навики);

з) пасивні в т.ч. мануальна терапія.

Гостре порушення мозкового кровообігу – інсульт.

Розрізняють 3 етапи реабілітації хворих на інсульт:

1–й – ранній відновний (до 3-х місяців)

2-й – пізній відновний (до 1 року)

3-й – залишкових порушень рухових функцій.

Ступінь порушення рухових функцій:

1-й – легкий парез;

2-й – помірний парез;

3-й – парез;

4-й – глибокий парез;

5-й – плегія або параліч.

Режим рухової активності залежить від:

1 – стану хворого;

2 – періоду захворювання;

3 – ступерню порушення рухових функцій.

Режими рухової активності бувають:

1.     Ліжковий суворий (1-3 дні).

2.     2-а Розширений ліжковий (3-15 день). 2-б – 16-21 день.

3.     Палатний.

4.     Вільний.

Суворий ліжковий режим:

1.     Заняття ЛФК протипоказані.

2.     Хворому забезпеують спокій, медикаментозне лікування.

3.     Лікування положенням, тобто, укладають хворого в положення протилежне позі Верніке – Мана.

Це:

–         зменшує спастичність;

–         запобігає розвитку контрактур;

4.     Хворого укладають на спину, на бік, положення змінюють 4-6 разів на день, по 30 – 60 хв, залежно від стану хворого, тонусу м’язів паретичної кінцівки.

Розширений ліжковий режим:

2 а / 3-5 день

Завдання ЛФК:

1.   Покращення функцій серцево-судинної та дихальної системи, попередження ускладнень з їх боку.

2.   Активізація моторики кишківника.

3.   Поліпшення трофіки тканин, попередження пролежнів.

4.   Зниження м’язевого тонусу при його підвищенні.

5.   Профілактика геміплегічних контрактур.

6.   Підготовка до активного повороту на здоровий бік.

7.   Стимуляція та відновлення ізольованих активних рухів у паретичній кінцівці.

Засоби:

1.     Лікування положенням на спині, на боці.

2.   Фізичні вправи:

–         дихальні вправи;

–         активні вправи для дрібних, середніх, а пізніше для великих суглобів здорових кінцівок;

3.   З 3-6 дня – пасивні вправи для суглобів паретичної кінцівки.

4.   Навчають вольовим посиланням імпульсів до рухів синхронно з ізольованим пасивним розгинанням передпліччя, згинання гомілки.

Розширений ліжковий режим:

2 б / 16-21 день.

Завдання ЛФК:

1.   Посилення загальнотонізуючого впливу на хворого.

2.   Навчання розслабленню м’язів здорової кінцівки.

3.   Зниження м’язового тонусу в паретичних кінцівках.

4.   Переведення хворого в положення сидячи.

5.   Стимуляція активних рухів в паретичних кінцівках.

6.   Протидія патологічним синкінезіям.

7.   Підготовка хворого до вставання.

8.   Відновлення функції опори в нижніх кінцівках.

9.   Відновлення функції самообслуговування здоровою кінцівкою.

Засоби:

1.   Вихідні положення – мають велике значення під час  виконання пасивних рухів окремих сегментів кінцівок:

Пальці легше розгинаються, якщо китиця зігнута.

Передпліччя – якщо плече приведене.

Супінація передпліччя буде повноцінною, якщо лікоть зігнутий.

Відведення стегна – повнішим у зігнутому положенні.

2.       а) заняття починають з активних вправ спочатку для здорових кінцівок, а потім пасивних – паралітичних.

б) під час виконання активних вправ необхідно використовувати полегшені положення, використовуючи:

–         ліжкові рами;

–         блоки;

–         гамачки для підтримання паралітичної кінцівки;

в) вправи виконують повільно, плавно, кожен рух 4-8 разів. Спочатку кінцівка повертається  у вихідне положення пасивно, з допомогою інструктора, а також опорою. Особлива увага приділяється відновленню руху 1 – го пальця;

г) пасивно або активно протидіють патологічним синкінезіям:

–         під час виконання активних рухів ногою руки фіксують за головою або вздовж тулуба, китиці під сідницями;

–         коли здорова рука згинається, методист може в цей час пасивно розгинати паретичну руку;

–         використовують вольове зусилля, згинаючи ногу хворий протидіє згинанню руки, утримуючи її вольовим зусиллям у розігнутому положенні;

д) ідеомоторні рухи;

е) ізометричне напруження м’язів паретичної кінцівки.

Палатний режим.

Завдання ЛФК:

1.     Зниження м’язевого тонусу.

2.     Протидія геміплегічним контрактурам.

3.     Подальше відновлення активних рухів.

4.     Перехід у положення стоячи.

5.     Навчання ходити.

 

6.     Протидія синкінезіям.

7.     Відновлення навичок самообслуговування та прикладно-побутових рухів.

Вільний режим.

Завдання засоби та методика ЛФК на пізньому відновному етапі та в період залишкових рухових порушень залежить від ступеня порушень рухових функцій:

1–й ступінь (легкий парез)

–         загальнотонізуючий вплив на організм;

–         зміцнення м’язів плечового поясу та спини;

–         покращення постави;

–         пересування, ходіння.

5–й ступінь (плегія, параліч)

– активізація          діяльності серцево-судинної та дихальної системи;

–         навчання хворого повертатись на бік;

–         підготовка до переходу в положення сидячи чи стоячи;

–         поліпшення опорної функції нижніх кінцівок;

–         розслаблення м’язів здорових кінцівок;

–         зниження тонусу м’язів;

–         протидія контрактурам;

–         порушення трофіки паретичних кінцівок;

–         розширення навичок самообслуговування.

Степені рухової  і соціально-побутової адаптації хворого:

1.     Найлегша ступінь – дефект відчувається лише самим хворим.

2.     Легка ступінь – дефект проявляється при будь-якій цілеспрямованій фізичний діяльності, видний зі сторони, не інвалідизує хворого.

3.     Середня ступінь – обмежена можливість самостійного виконання найважливіших сторін рухової діяльності. Потребує часткової сторонньої допомоги в побуті, а на виробництві – зміни професії.

4.     Важка ступінь – соціально-побутова активність хворого значно обмежена. Майже ніякої дії, за виключенням самих елементарних, неможливі без сторонньої допомоги. Трудова діяльність виключена. Хворий повністю інвалідизований.

5.     Дуже важка ступінь – ніякі самостійні рухи і дії неможливі. Хворий постійно залежить від стороннього догляду і допомоги.

ЛФК при паралічах і парезах.

Параліч (грец. paralysis) – випадіння, парез (грец. haresis) – 1) ослаблення рухових функцій з відсутністю або зниженням сили м’язів; 2) внаслідок порушення структури і функції рухового аналізатора; 3) в результаті патологічних процесів в нервовій системі.

Розділяють такі форми паралічів і парезів:

За характером пошкодження та порушенням відповідних структур нервової системи:

За характером тонусу поражених м’язів розрізняють: центральні або спастичні, в’ялі (периферичні) і ригідні паралічі і парези.

В залежності від структурного рівня пораження рухового аналізатора паралічі і парези поділяють на:

Задачі ЛФК при центральних і периферичних паралічах.

1.     Покращення кровотоку і нервової трофіки поражених м’язів.

2.     Попередження розвитку контрактур.

3.     Відновлення руху і розвиток компенсаторних рухових навичок.

4.     Загально-зміцнюючий вплив на організм хворого.

Форми ЛФК, особливості їх застосування:

ЛФК і масаж починають в ранні строки лікування. З перших днів спеціальна укладка паретичних кінцівок. Наприклад, при геміплегії або геміпарезі внаслідок ішемічного інсульту лікування положенням починають з 2-4 дня. При крововиливі в мозок – з 6-8 дня (якщо стан хворого дозволяє це зробити).

1.     Укладку на спині протилежно позі Верніке-Мана: плече відводять в сторону під кутом 90°, лікоть і пальці розігнуті, китиця супінована, утримується зі сторони долоні лонгетою. Всю кінцівку фіксують при допомозі мішечків з піском.

2.     Паралізовану ногу згинають в коліні під кутом 15-20°. Ступня у положенні тильного згинання під кутом 90°.

3.     Укладку на спині чергують з положенням на здоровому боці. Періодичність зміни положень 1,5 – 2 год.

4.     Одночасно застосовують масаж.

Звичайно застосовують погладжування, розтирання, легке розминання, безперервну вібрацію.

Масаж при ЦП вибірковий: 1) м’язи з гіпертонусом масажують погладжуванням у повільному темпі, а їх антагоністи погладжуванням, розтиранням та розминанням у більш швидкому темпі; 2) при периферичному (ПП): спочатку погладжування всієї кінцівки, а потім масажують паралізовані м’язи, а їх антагоністи лише злегка погладжують.

Масаж починають з проксимальних відділів, щодня нарощують навантаження. На курс 30-40 сеансів по 10-20 хв. Показаний також точковий і рефлекторно-сегментарний масаж.

5.     Паралельно з масажем проводять пасивні рухи в суглобах (5-10 рухів в кожному суглобі у повільному темпі).

6.     Активна гімнастика – має основне значення. При ЦП на 8-10 день, при ішемічному інсульті та крововиливах в мозок – на 15-20 день. Починають з утримування кінцівки в потрібному положенні, потім тренують м’язи, тонус яких не підвищений. Вправи з допомогою різних пристосувань: рама системою блоків і гамачків, похилою поверхнею, пружинною тягою, гімнастичних снарядів. Потім призначають активні вільні вправи для здорових і хворих кінцівок.

При ПП вправи доцільно робити у ванні з теплою водою.

7.     Навчають сидіти при ішемічному інсульті (ІІ) через 10 днів від початку захворювання. При крововиливі в головний мозок – через 3-4 тижні.

8.     Підготовку до ходіння починають у В. п. лежачи і сидячи. Навчають спочатку стоянню на двох ногах, потім почергво на хворій і здоровій, ходьбі на місці, з інструктором в спеціальній колясці, з допомогою трьохопорної милиці, по рівній поверхні, по сходах.

Лікувальна фізкультура при дитячому церебральному паралічі.

Дитячий церебральний параліч (ДЦП) – захворювання головного мозку, що виникає внутріутробно, під час родів або в період новонародженості внаслідок різноманітних пошкоджень нервової системи, і супроводжується порушенням рухово-рефлекторної сфери, нерідко з порушенням мови.

У протіканні всіх форм ДЦП виділяють 4 періоди:

–         гострий – до 14 днів;

–         ранній відновний – до 2 міс;

–         пізній відновний – до 2 років;

–         залишкових явищ – після 2 років.

При всіх формах ДЦП рухові порушення мають рефлекторний характер. Рух можливий, але хворий не може ним керувати.

Довільні рухи, статика пов’язані з керованим чергуванням стану різних м’язів (скорочення, розслаблення, розтягування). Це є необхідною умовою для координованої роботи м’язів, опороздатності, формування нормальної схеми тіла та рухів).

Завдання лікувальної фізкультури:

1.     Сприяти  формуванню вертикального положення тіла дитини, її рухів та ручних дій.

2.     Розслаблення м’язів при наявності гіпертонусу та гіперкінезів.

3.     Стимуляція функції розслаблених м’язів – як засіб профілактики утворення неправильних положень та забезпечення нормальної рухомості в суглобах.

4.     Сприяння своєчасному розвитку рефлексів, що забезпечують утримання голови, присаджування, сидіння, стояння.

5.     Стимуляція рефлексів, на основі яких формується пересування (повзання, переступання, ходьба).

6.     Сприяння нормалізації функцій вестибулярного апарату.

7.     Розвиток ручних дій.

Плануючи заняття ЛФК, потрібно дотримуватись поступовості в розвитку установчих рефлексів та життєво необхідних навиків у відповідності з етапами розвитку рухових можливостей здорової дитини на першому році життя.

Лікувальну гімнастику і масаж починають проводити з 2-3 тижня життя.

1.     Для розслаблення м’язів рекомендують позу ”ембріона” (К.А. Семенова (1976)): пасивне згинання рук, ніг, тулуба, голови з фіксацією у цьому положенні та покачування. Щоб розслабити м’язи, можна також викладати дитину в положенні на животі на великий надувний м’яч з наступним похитуванням його. Після цього дитину викладають на м’яч спиною, проводять масаж м’язів живота в поєднанні з відведенням рук, приведенням їх до грудей і легким натискуванням на грудну клітку.

2.     Для нормалізації тонусу м’язів і корекції пози вибірково використовують точковий масаж.

3.     З метою стимуляції рефлексу повзання з вихідного положення на животі виконують глибокий масаж підошвинної поверхні правої та лівої ступні, потім їх захвачують, проводять згинання та розгинання ніг, викликаючи рефлекс потрійного згинання. Цей рефлекс є головним первинним елементом рефлексу повзання.

4.     Реакцію опори на крокові рухи стимулюють в положенні стоячи з підтримкою тулуба під пахви. Ноги впираються на палицю діаметром 5-6 см, що перекочується під ступнями. Цей прийом викликає напруження розгиначів по опору ніг.

Функціональна взаємодія зорового та вестибулярного аналізаторів забезпечує орієнтацію в просторі. Вони досягають зрілості до 6 міс.

5.   З метою нормалізації вестибулярної функції виконують вправи: піднімання голови лежачи на спині та животі, ”паріння”, повороти тіла вправо і вліво з положення лежачи на спині, зміни положення тіла дитини – нахил тулуба в сторони, вперед, головою вниз.

6.   Для розвитку зорової орієнтації більшість вправ потрібно проводити перед дзеркалом, щоб дитина могла бачити свої рухи.

7.   Вправи на розвиток артикуляції, масаж язика.

8.   Обов’язковий ортопедичний режим для створення спеціальної укладки голови, рук, ніг.

Заняття лікувальною фізкультурою індивідуальні, не рідше 2 разів на день тривалістю 20-30 хв.

При незначних пораженнях після півтора року можна проводити групові заняття по 3-4 дитини.

ЛФК при невритах.

Неврити – травматичного, інфекційного, судинного і тонічного генезу. Вимагають ранніх активних лікувально-реабілітаційних заходів (в залежності від важливості рухового дефекту і етапу захворювання).

ЛФК при невриті лицевого нерва.

Неврит лицевого нерва (НЛН) проявляється периферичним парезом або паралічом мімічної мускулатури відповідної половини обличчя, супроводжується його асиметрією.

Покази до ЛФК при НЛН:

1.     Неврити інфекційного і судинного походження.

2.     Після оперативного видалення пухлини і здавлення нерву.

3.     Після повної санації гострого гнійного процесу в середньому вусі, що викликав НЛН.

4.     НЛН, як наслідок оперативного втручання з приводу епітимпаніту (рідко).

Завдання ЛФК при НЛН:

1.     Покращення регіонального кровообігу (обличчя, шиї).

2.     Відновлення функції мімічних м’язів.

3.     Попередження розвитку контрактур і співдружніх рухів.

4.     Відновлення правильної вимови.

5.     Зменшення порушень міміки при важких ураженнях нерва, які погано піддаються лікуванню, щоб скрити дефекти обличчя.

Періоди відновлення

 

Ранній період.

Використовують лікування положення, масаж, лікувальну гімнастику.

1.     Лікування положенням:

–         спати на боці (на стороні ураження);

–         на протязі дня 3-4 рази сидіти, нахиливши голову в протилежну сторону, підтримуючи її рукою з опором на лікоть. При цьому підтягувати м’язи зі здорової сторони в сторону ураження (знизу догори) намагаючись відновити симетрію обличчя;

–         лейкопластерний натяг зі здорової сторони на хвору  з використанням спеціального шолому-маски;

–         підв’язування хустинкою;

2.     Масаж.

Починають з комірцевої зони шиї. Хворий сидить перед дзеркалом. Масажист повинен бачити повністю все обличчя пацієнта. Усі прийоми масажу (погладжування, розтирання, легке розминання, вібрація) проводять обережно, без значного зміщення шкіри обличчя.

Редукація (позначення м’язів).

3.     Лікувальна гімнастика І.

–         дозоване напруження і розслаблення м’язів здорової сторони (скулової, сміху, кругового м’язу ока та ін)

–         напуження і розслаблення м’язів, які формують мімічні образи (посмішку, сміх, увага, скорбота). Ці вправи є лише підготовчим етапом до основного періоду.

Спеціальні вправи для мімічних м’язів:

1.     Підняти брови вгору.

2.     Нахмурити брови.

3.     Закрити очі (етапи виконання вправи: подивитися вниз; закрити очі; притримуючи повіку пальцями на стороні пошкодження, тримати очі закритими протягом хвилини; відкрити і закрити очі 3 рази).

4.     Усміхатися з закритим ротом.

5.     Щуритися.

6.     Опустити голову вниз, зробити вдих і під час видиху ”фиркати”.

7.     Свист.

8.     Розширювати ніздрі.

9.     Підняти верхню губу, показати верхні зуби.

10.  Опустити нижню губу, показати нижні зуби.

11.  Усміхатися з відкритим ротом.

12.  Погасити запалений сірник.

13.  Набрати в рот воду, закрити рот і полоскати, не виливаючи воду.

14.  Надути щоки.

15.  Переміщувати повітря з однієї половини рота в іншу.

16.  Опустити кути рота вниз при закритому роті.

17.  Висунути язик і зробити його вузьким.

18.  Рухати язиком вперед – назад при відкритому роті.

19.  Рухати язиком вправо – вліво при відкритому роті.

20.  Витягнути вперед губи ”трубкою”.

21.  Пальцем робити коло, слідкуючи за ним очима.

22.  Втягнути щоки при закритому роті.

23.  Опустити верхню губу на нижню.

24.  При закритому роті водити кінчиком язика по деснах вправо-вліво, притискаючи язик з різними зусиллями.

Основний (пізній) період (ІІ)

Характеризується спонтанним відновленням функцій м’язів, яке поєднують з активним лікуванням, спеціальними фізичними вправами та іншими методами ЛФК.

–         лікування ВП збільшується до 4-6 год (в окремих випадках до 8-10 год). Збільшується степінь натягу лейкопластира, досягаючи гіперкорекції (за рахунок перерозтягнення і ослаблення тонусу здорових м’язів. Здорові м’язи тим самим перетворюються із супротивників в ”союзники” хворих м’язів).

–         Масаж ІІ. Проводиться різними прийомами виходячи з топографії патологічного процесу. Так, м’язи, які інервуються  І гілкою n. facialis, масажуються звичайним способом. Це легкі і середні погладжування, розтирання, вібрація по точках. Основний масаж проводиться з середини рота і виконує при цьому подвійну роль: регуляцію м’язів (незначну) і власне масажу, стимулюючи кровотік, трофіку паретичних м’язів та ін.

Тривалість масажу 5-11 хв на протязі 2-3 тижнів. При відсутності ефекту,  ЛГ продовжують, а масаж припиняють на 8 – 10 днів. Повторний курс – 20 процедур.

–         ЛГ ІІІ.

ЛГ відіграє важливу роль у відновному періоді. Всі вправи поділяють на декілька груп: 1) диференційовані напруження окремих паретичних м’язів (лобні, надбрівні, скуловий, м’яз сміху    квадратний м’яз верхньої губи, трикутний підборіддя, круговий м’яз рота); 2) дозовані напруження (розслаблення) всіх названих м’язів з наростанням сили і навпаки; 3) усвідомлення виключення м’яза з формування різних мімічних образів, ситуацій, посмішку, сміх, засмучення, подив; 4) дозоване напруження м’язів під час вимови звуків. Усі вправи перед дзеркалом з участю інструктора і самостійно (2-3 рази на день).

Резидуальний період (після 3 місяців).

Завдання ті самі: збільшення м’язової діяльності для відтворення максимальної симетрії між здоровою і хворою сторонами обличчя (в цьому періоді найбільш часто мають місце контрактури мімічних м’язів)

Лікувальна фізкультура при остеохондрозі хребта.

В основі остеохондроза хребта лежить зміна міжхребцевих дисків з наступним втягуванням в процес тіл сусідніх хребців міжхребцевих суглобів та зв’язкового апарату.

Міжхребцеві диски відіграють важливу роль у стабільному положенні хребців, забезпечують рухомість хребта, виконують функцію біологічного амортизатора.

Факторами, що сприяють виникненню та розвитку остеохондроза є малорухомий спосіб життя, тривале перебування тіла у фізіологічно незручному положенні (багатогодинне сидіння за письмовим столом, за кермом автомобіля, стояння біля верстата, за прилавком). Це значно погіршує кровопостачання та забезпечення поживними речовинами тіл хребців, міжхребцевих дисків. Виникають тріщини фіброзного кільця. Внаслідок прогресування дегенеративних змін у фіброзному кільці порушується фіксація хребців між собою, виникає патологічна рухливість. Міжхребцеві щілини зменшуються, здавлюються нервово-судинні закінчення, кровоносні та лімфатичні судини – посилюються болі. В 3-й стадії хвороби виникає розрив фіброзного кільця, утворюються міжхребцеві кили. Заключна стадія характеризується болючим ущільненням і зміщенням хребців, утворенням патологічних кісткових розростань.

Завдання лікувальної гімнастики:

1.     Сприяти збільшенню відстані між окремими хребцевими сегментами з метою зняття патологічної пропріоцептивної імпульсації.

2.     Сприяти зниженню патологічної пропріоцептивної імпульсації.

3.     Покращення обмінних процесів внаслідок посилення крово- та лімфообігу в пошкодженому хребцевому сегменті та корінці.

4.     Зменшення набряку в тканинах, розміщених в ділянці міжхребцевого отвору, покращення кровообігу в пошкодженій кінцівці.

5.     Збільшення та відновлення повного об’єму рухів в кінцівках та хребті; зменшення статико-динамічних порушень і компенсаторних рухів, відновлення порушеної осанки.

6.     Сприяти відновленню трофіки, тонусу, сили м’язів тулуба та кінцівок.

7.     Підвищити загальну фізичну працездатність.

Спеціальні завдання лікувальної гімнастики:

При радикулярному синдромі:

–         витягування нервових стволів та корінців;

–         попередження м’язових атрофій;

–         укріплення м’язів дистальних відділів кінцівок.

При плечелопатковому периартриті:

–         профілактика утворення рефлекторної неврогенної контрактури ліктьового суглобу;

–         укріплення дельтовидного, надостного, підостного, двоголового м’язів.

При задньо-шийному симпатичному синдромі (синдромі хребетної артерії):

–         сприяти послабленню вестибулярних порушень.

Остеохондроз шийного відділу хребта.

Лікувальну гімнастику призначають в гострому періоді захворювання. В заняття включають фізичні вправи для мілких і середніх м’язових груп і суглобів, вправи на розслаблення м’язів плечового поясу та верхніх кінцівок. Широко використовують махові рухи для верхніх кінцівок. Їх проводять в умовах максимального розслаблення м’язів плечового поясу.

Після стихання больового синдрому лікувальна гімнастика спрямована на укріплення м’язів шиї та плечового поясу. Включають динамічні та статичні вправи, які чергуються з дихальними та вправами на розслаблення м’язів.

Активні рухи в шийному відділі хребта в початковому та основному періодах курсу лікування протипоказані, тому що може виникнути звуження міжхребцевого отвору, яке викличе компресію нервових корінців та судин.

Остеохондроз грудного відділу хребта.

Внаслідок дегенеративно-дистофічних змін в міжхребцевих дисках в грудному відділі хребта може бути сплощення або посилення грудного кіфозу. Ці зміни, поряд з больовим синдромом, знижують дихальну екскурсію грудної клітки, приводять до гіпотрофії дихальних м’язів, відбувається порушення функції зовнішнього дихання.

При сплощені грудного кіфозу потрібно укріплювати м’язи черевної стінки та розтягувати довгі м’язи спини. З цією метою використовують фізичні вправи, спрямовані на розтягування хребта та посилення кіфозу.

При посиленні грудного кіфозу лікувальна гімнастика спрямована на укріплення м’язів спини, розтягування довгих м’язів і м’язів черевного пресу. В заняттях використовують вправи на розгинання хребта і грудного відділу, вправи із зведенням лопаток. Для досягнення більшого ефекту включають вправи з гімнастичними предметами (рис. 15, 16).

Рис. 15 – Вправи для розвитку м’язів спини.

Рис. 16 – Вправи для розвитку гнучкості хребта (комплекс 4) та верхнього плечового поясу (комплекс 5).

Остеохондроз поперекового відділу хребта.

В період загострення хвороби хворим бажано лежати на твердому ліжку. Для розслаблення м’язів під коліна підкладають ватно-марлевий валик. З метою декомпресії нервового корінця, покращення його кровопостачання призначають тракційне лікування. Спокій пошкодженого відділу хребта створює умови для рубцювання тріщин та розривів фіброзного кільця.

Лікувальна гімнастика спрямована на зниження больового синдрому, розслаблення м’язів тулуба та кінцівок, покращення кровопостачання нервового корінця. В заняття включають вправи для дистальних відділів нижніх кінцівок в поєднанні з статичними і динамічними дихальними вправами, релаксацію м’язів тулуба та кінцівок, які виконують з вихідного положення лежачи на спині, на животі, на боці.

Після стихання больового синдрому виконують вправи на ”витягування” хребта, його ”кіфозування”,  для покращення кровопостачання пошкодженої ділянки хребта і прилеглих тканин. Вправи виконують з вихідного положення лежачи на спині, животі, на боці, стоячи навкарачки.

Здійснюють рухи в колінних і кульшових суглобах, вправи на згинання хребта і його  ”витягування” по осі. Потрібно виконувати вправи з ізометричним напруженням м’язів: натискувати поперековою ділянкою на кушетку при зігнутих в колінах ногах;

 вправу можна ускладнити, напружуючи одночасно м’язи сідниць та промежини. Ці вправи збільшують внутрічеревний тиск, що веде до зменшення внутрідискового тиску.

При наявності гіпотрофії м’язів спини та черевного пресу їх потрібно укріплювати, сформувати ”м’язовий корсет”, що буде допомагати в розвантаженні хребта та у виконанні основних статичних та біомеханічних функцій.

При стиханні болю можна починати виконувати комплекси вправ 6, 7, 8 (рис.  17, 18).

Для нормалізації тонусу м’язів спини та покращення кровопостачання паравертебральних тканин необхідно проводити масаж м’язів спини та попереку. При корінцевому синдромі масується і пошкоджена кінцівка.

КОМПЛЕКС 6

Рис. 17 – Вправи для м’язів попереку та черевного пресу.

Рис. 18 – Вправи для гнучкості хребта.

Основи мануальної терапії при захворюваннях хребта,

класифікація методики.

Мануальна терапія оформилась у самостійний напрямок і впроваджується в практику лікувальних закладів.

 Науковими основами мануальної терапії є:

–         виділення в клінічній картині остеохондроза хребта і артроза суглобів кінцівок патобіомеханічних проявів у вигляді локального функціонального блока, локальної гіпермобільності, міодистонічно-міодистофічних змін, регіонарного постурального дисбалансу м’язів, неоптимального рухового остеотиту;

–         уявлення про хребет разом з інервуючими його структурами центрально-периферичної організації і системою кровообігу як функціональну біологічну систему, що реалізує свої функції завдяки двостороннім рефлекторним вертебромоторним, вертебросенсорним, вертебро-вісцеральним та іншим зв’язкам;

–         виділення хребтового рухового сегменту, що включає два сусідні хребці та з’єднуючі їх диск, суглоби, м’язи та інерваційним забезпеченням в якості функціонально-структурного елемента системи хребта, через який здійснюються всі його функції і в якому реалізуються патологічні зміни при остеохондрозі;

–         уявлення про рефлекторний механізм функціонального блоку у вигляді міофіксації хребетного рухового сигменту або суглобу при зміщенні або защемленні частин пульпозного ядра міжхребцевого диску;

–         розроблено спеціальні методики в основному ручної діагностики рухомості суглобів хребта та кінцівок при допомозі пасивних рухів та зміщень в них;

–         розроблено методику мануальної терапії, яка включає в себе спеціальні прийоми ручного впливу, що спрямований на ліквідацію патобіомеханічних проявів та відновлення нормальної рухомості  в опорно-руховому апараті та перебудову рухового стереотипу.

Показання до мануальної терапії.

1.     Больовий синдром у І стадії остеохондрозу хребта (дискалгія, люмбаго, люмбалгія, торакалгія, цервікалгія, коли розвивається функціональна рефлекторна блокада сегменту хребта.

2.     Больовий синдром у ІІ – ІІІ стадії остеохондрозу, який характеризується незначним зміщенням хребців, переважно в шийному відділі, псевдоспондилолістезами, вигинанням фіброзного кільця, міжхребцевого диску, ”субмоксацією” з розвитком різноманітних неврологічних синдромів, в т. ч. й рефлекторного спазму м’язів, трофічного розладу в брадитрофних ткакнинах: плечолопатковий періартрит, епікондиліт плеча, стилоїдит, кульшовий і колінний періартрити.

3.     Больовий синдром, як наслідок поширеного остеохондрозу (І – ІІІ стадії) з урахуванням переважного сегмента ураження.

4.     Вегетативно-вісцеральні порушення, які залежать від рівня дегенеративно-дистофічного ураження хребта: синдром хребтової артерії, який проявляється вертебробазилярною недостатністю, синдром Мельєра, функціональні порушення зору, слуху, серцево-судинної системи (псевдостенокардія), дискінезією жовчних шляхів за відсутності органічних уражень відповідного органа.

Відносні показання.

1.     Больовий синдром за наявності інволютивних нечітко виражених дегенеративно-дистофічних змін в похилому віці, які не супроводжуються остеохондрозом і закостенілістю передньої поздовжньої зв’язки.

2.     Грижі міжхребцевого диска.

3.     Гострий больовий синдром на тлі тривалого перебігу захворювання (1 міс і більше).

Протипокази до мануальної терапії.

1.     Природжені аномалії розвитку хребтового сегмента, зокрема атланта (С 1) і осьового хребця (С 2).

2.     Природжені системні захворювання хребта, які супроводжуються остеохондрозом (спондилоепіфізарна диплазія, недосконалий остеогенез)

3.     Надмірна рухливість хребтового сегмента.

4.     Судинні порушення системи кровообігу спинного мозку.

5.     Масивна закостенілість передньої поздовжньої зв’язки (спондильоз ІІІ ст) в поєднанні з остеохондрозом суміжних відділів.

6.     Спондилоліз і спондилолістез ІІ – ІІІ ступеня.

7.     Остеопороз хребта різної етіології.

8.     Важкі захворювання внутрішніх органів.

9.     Ураження головного мозку.

10.  Запальні процеси в хребті (туберкульоз, остеомієліт).

11.  Пухлини хребта і м’яких тканин.

12.  Стани після хірургічних втручань на хребті і спинному мозку.

13.  Травматичні ушкодження хребта.

Класифікація методик мануальної терапії.

А. По виду методичного прийому:

–     мобілізація – пасивний рух, тракція, тиснення, постізометрична релаксація, аутомобілізація;

–       маніпуляція – поштовх, тракційний поштовх;

–       комбіновані прийоми.

Б. По об’єкту дії:

–         суглобова;

–         м’язова.

В. По характеру дії:

–         нецілеспрямована (полісегментарна);

–         ціленаправлена (моносегментарна) – контактна, оклюзивна, поєднана (з протитриманням, з підтримкою).

Г. По напрямку руху:

–         однонаправлена (флексія, екстензія, латерофлексія, ротація, аддукція, абдукція);

–         комбінована (флексія + латерофлексія + ротація та інші комбінації).

Лікувальна фізкультура широко використовується в акушерстві та гінекології. Її застосовують під час вагітності, в ранньому післяпологовому періоді, при лікуванні гінекологічних захворювань.

Завдання лікувальної фізкультури:

1)                     вплив на центральні механізми нервових регуляцій: врівноваження процесів збудження та гальмування, які можуть порушуватись при певних фізіологічних станах, при хронічних захворюваннях статевих органів;

2)                     формування правильної постави, укріплення м’язів живота, промежини, збільшення рухомої кульшових суглобів, куприково-здухлинного з’єднання, що має велике значення для благо приємного протікання пологів та післяпологового періоду;

3)                     ліквідація застійних явищ у венах нижніх кінцівок і малого тазу: внаслідок виконання спеціальних фізичних вправ покращується місцевий крово- та лімфообіг, що сприяє розсмоктуванню інфільтратів, злук, залишкових явищ запальних процесів;

4)                     корекція дефектів положень матки (ретроверзій, ретрофлексій).

Підбираючи засоби, форми та методи лікувальної фізкультури, потрібно враховувати особливості жіночого організму:

–         більш лабільна в порівнянні з чоловіками нервова система;

–         окислювальні процеси в жінок слабші ніж у чоловіків;

–         більше розвинута жирова тканина (28% від загальної маси, у чоловіків 18%);

–         життєва ємність легень у жінок становить 70% від чоловічої;

–         менша, в порівнянні з чоловіками, кількість еритроцитів;

–         нижчий ударний об’м серця, тому адаптація до фізичних навантажень проходить довше;

–         тулуб у жінок відносно довший;

–         м’язи слабші та тонші (32% від загальної маси, в чоловіків – 40%).

Тому в жінок частіше спостерігаються дефекти потсави та викривлення хребта. Слабкість м’язів живота є причиною частих ентероптозів та закрепів.

При проведенні лікувальної фізкультури потрібно щоб:

1)                     навантаження було меншим ніж у чоловіків, зростання навантаження повинно відбуватись поступово;

2)                     чітко дотримуватись принципу «розсіювання» навантаження;

3)                     надавати перевагу динамічним вправам з великою амплітудою, а не статичним;

4)                     обов’язково включати вправи для м’язів спини, живота і тазового дна.

Покази до призначення лікувальної фізкультури:

–         хронічні запальні захворювання внутрішніх статевих органів;

–         слабкий черевний прес;

–         слабкість м’язового та зв’язкового апарату матки і тазового дна;

–         функціональне нетримання сечі;

–         неправильне положення та зміщення матки;

–         вади та недоліки розвитку матки та яйників;

–         гіпоплазія статевої сфери;

–         інфантилізм.

Протипокази до призначення лікувальної фізкультури в період вагітності.

Гострі інфекційні захворювання; тривала субфебрильна температура неясної етіології; гнійні процеси в будь-яких органах і тканинах; епілепсія, активна фаза ревматизму і гостра та прогресуюча хронічна серцево-судинна недостатність; деструктивні форми туберкульозу; хвороби крові; різко виражене опущення внутрішніх органів з наявністю болей при фізичних зусиллях; схваткоподібні болі в животі, гострий апендицит, гострий і підгострий тромбофлебіт; аневризма черевної аорти, тяжкі токсикози вагітності; позаматкова вагітність; кровотеча з статевих органів різного походження, сильно виражене багатоводдя; бувші мертво народження з від’ємним резусфактором у мами.

В акушерсько-гінекологічній практиці використовують активні вправи для м’язів черевного пресу, тазового дна, спини, нижніх кінцівок.

Вправи для м’язів черевного пресу виконують з вихідного положення лежачи на спині, на боці, на животі, стоячи, сидячи. Здійснюють рухи тулубом в різних напрямках, рухи ніг в кульшових суглобах. Поряд з вправами, що укріплюють черевний прес, виконують вправи на розслаблення м’язів живота з вихідного положення лежачи на спині з зігнутими ногами, лежачи на боці з зігнутими ногами, колінно-китичне, колінно-ліктьове положення.

Для укріплення м’язів тазового дна з вихідного положення лежачи на спині, животі,

колінно–китичне, колінно–ліктьове виконують вправи з активним скороченням м’язів тазової діафрагми і рухами в кульшових суглобах, що виконуються прямими і зігнутими ногами.

 

Плоду при розвитку необхідна зростаюча кількість кисню, білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мінеральних речовин. Ці речовини дає організм матері. В кров матері поступають кінцеві продукти обміну плода, що виводяться видільними органами жінки. Отже, організм вагітної жінки виконує додаткову роботу, що вимагає зусиль та перебудови найважливіших систем та органів.

Зростають вимоги до серцево-судинної системи вагітної внаслідок зростання судинної сітки матки, збільшення маси крові, виникненням нового плацентарного кола кровообігу.

Під час вагітності посилюється діяльність легеневої системи внаслідок збільшення потреби організмом кисню. Зростає бронхіальна прохідність, дихання стає частішим і глибшим, посилюється газообмін.

При вагітності зростають навантаження на м’язи черевної стінки, хребет, ступні, довгі м’язи спини.

Під час вагітності спостерігаються зміни тонусу вегетативної нервової системи (на початку вагітності відбувається підвищення тонусу блукаючого нерва): зміна смаку, тошнота, підвищене виділення слюни, схильність до запаморочення.

Фізичні вправи благо приємно впливають на організм, розширюють його фізіологічні резерви, вдосконалюють діяльність всіх органів і систем – нейродинаміку, дихання, кровообіг, це в свою чергу покращує кровопостачання плода.

Укріплення м’язів черевного пресу та вміння розслабити м’язи живота дозволить ефективно використовувати силу їх скорочення в період вигнання плода.

Для попередження розривів промежини необхідно укріплювати м’язи тазового дна, збільшувати їх еластичність. Треновані м’язи промежини є профілактичним фактором опущення тазового дна в післяпологовий період та ускладнень, що виникають при слабкій тазовій діафрагмі (функціональне нетримання сечі та ін).

Систематичні заняття гімнастикою підвищують діурез у вагітних жінок. Вправи для м’язів черевного пресу і промежини змінюють внутрічеревний тиск, що сприяє кращій перистальтиці кишківника. Це є профілактикою атоній та закрепів.

Весь період вагітності для занять фізичними вправами поділяють на три періоди: І період – до 16 тижня, ІІ – 17-32 тиждень, ІІІ – з 33 тижня до пологів.

І період.

Характеризується складною перебудовою організму вагітної, порушенням вегетативної нервової системи вагітної, посиленням обміну і збільшенням потреби в кисні.

Завдання:

1)     виробити навички правильно дихання з акцентом на діафрагмальне;

2)     навчити довільному напруженню і розслабленню м’язів;

3)     забезпечити оптимальні умови для розвитку плода і його зв’язку з материнським організмом;

4)     почати поступову адаптацію серцево-судинної системи матері до фізичних навантажень.

В комплексі лікувальної фізкультури використовують вправи для дистальних та проксимальних відділів рук і ніг,

статичні та динамічні дихальні вправи, вправи на розслаблення, для тренування черевного і грудного дихання, м’язів передньої черевної стінки та промежини. Виключають вправи з різким підвищенням внутрічеревного тиску.

Тривалість занять 15-20 хв.

ІІ період.

Починає функціонувати плацента. Зростає зв’язок плода з материнським організмом. Збільшується хвилинний об’єм крові, зростає частота серцевих скорочень. З 25-26 тижня відбувається зниження життєвої ємності легень, обмежуються рухи діафрагми. Внаслідок зміни центру тяжіння довгі м’язи спини в положенні стоячи зазнають значного статичного напруження.

Завдання:

1)     забезпечити добре кровопостачання та оксигенацію плода;

2)     укріпити черевний прес, підвищити еластичність тазового дна;

3)     сприяти збереженню і розвитку гнучкості та пластичності хребта і тазових з’єднань;

4)     збільшити адаптацію серцево-судинної системи до фізичних навантажень.

Використовують загальнозміцнюючі, дихальні та спеціальні вправи для м’язів спини, тазової діафрагми, черевної стінки, вправи для гнучкості хребта, рухомості кульшових суглобів.

З 26 по 32 тиждень (пік напруженої роботи серцево-судинної системи) доцільно знизити фізичне навантаження за рахунок зменшення числа повторень вправ та введенням вправ на статичне дихання та розслаблення м’язів.

Необхідно пам’ятати, що при вихідному положенні лежачи на спині в цей період може виникнути поступальний гіпотонічний синдром, зумовлений стискуванням збільшеною маткою нижньої порожнистої вени та нервових сплетінь. Внаслідок цього зменшується притік венозної крові до правого серця, зменшується систолічний та хвилинний об’єм крові з наступним падінням артеріального тиску. Зміна вихідного положення на лежачи на боці, чи піднявши головний кінець кушетки на 45⁰ знімає цей стан.

Тривалість занять 25-30 хв.

ІІІ період.

Продовжується ріст і розвиток плода. Живіт напружений, черевна стінка розтягнута. Селезінка і печінка притиснуті до діафрагми, остання максимально піднімається вгору, що обмежує її екскурсію. Це утруднює роботу дихальної та серцево-судинної системи. Обмежується рухова активність вагітної.

З 36 тижня загальний стан жінки дещо покращується. Опускається дно матки, полегшується діяльність дихальної та серцево-судинної системи.

Завдання:

1)     стимуляція дихання, кровообігу, діяльності кишківника;

2)     боротьба із застійними явищами в судинах малого тазу і нижніх кінцівок;

3)     збільшення еластичності м’язів тазового дна;

4)     збільшення рухомості куприково-здухлинного з’єднання, кульшових суглобів, хребта;

5)     доведення до автоматизму виконання фізичних вправ при збереженні ритмічног глибокого дихання.

Необхідно завершити психоемоційну підготовку вагітної до пологів.

В останні 3-4 тижні не виконують вправи для м’язів для черевного пресу з вихідного положення лежачи.

Фізичне навантаження зменшують за рахунок дихальних вправ, пауз відпочинку, введення вправ на розслаблення м’язів. Більше вправ призначають на м’язи ніг.

Вправи не повинні викликати підвищення внутрічеревного тиску. Включають вправи в глибокому ритмічному диханні з акцентом на грудний тип. В останні 2 тижні перед пологами доцільно ввести в комплекс ті вправи, що вагітна буде виконувати в першому періоді пологів.

Тривалість заняття 20-25 хв.

Фізичні вправи під час пологів.

Біль під час перейм викликає напруження м’язів, затримку дихання, що утруднює периферичний кровообіг, зменшує насичення артеріальної крові киснем. Це неблагоприємно впливає на стан плода, знижується м’язовий тонус, виникає фізична слабкість, слабкість пологової діяльності. Фізичні вправи під час пологів застосовують з метою стимуляції пологової діяльності, профілактики раннього стомлення жінки. Оптимальне функціонування центральної нервової системи, периферичного кровоточу та зовнішнього дихання є засобом профілактики асфіксії плода.

Протипокази: важкі форми токсикозу вагітних, тяжкі захворювання, що супроводжують вагітність, небезпека кровотечі, передчасне відшаровування плаценти, неправильне положення плода, передчасне відходження біля плідних вод, АТ 140/90 мм.рт.ст. і вище.

Передпологова гімнастика розпочинається на початку пологової діяльності при розкритті шийки матки на 1-2 см.

Фізична реабілітація породіллі.

Післяпологовий період розпочинається з моменту вигнання посліду і триває 6-8 тижнів. З першого дня після пологів настає зворотний розвиток змін органів та систем, які настали під час вагітності та пологів.

Гімнастику призначають на 2 добу після пологів.

Фізичні вправи посилюють периферичний кровообіг та газообмін, прискорюють інволюцію родового апарату, покращують обмінні процеси, підвищують апетит, сон породіллі.

Статичні та динамічні дихальні вправи сприяють відновленню навиків повного дихання з участю діафрагми та передньої черевної стінки, що зменшує застій в черевній порожнині, прискорює венозний кровообіг. Вправи для м’язів черевного пресу і тазового дна сприяють відновленню розтягнутих  м’язів і фасцій. Це прискорює відновлення нормального нормального топографічного положення органів черевної порожнини та малого тазу. Фізичні вправи благоприємно впливатимуть на діяльність кишківника, сечового міхура. Внаслідок рефлекторного скорочення м’язового апарату молочних залоз при виконанні фізичних вправ у породіль буде підвищуватись лактація.

Протипокази:

1)     висока температура тіла;

2)     слабкість внаслідок важких пологів та великої втрати крові;

3)     еклампсія в родах;

4)     розриви промежини ІІІст.

Шви на промежині не є проти показом до призначення ЛФК, але протягом 5 днів не включають вправи з розведенням ніг.

Лікувальна фізкультура при оперативному родорозрішенні (абдомінальний кесарів розтин).

Оперативне втручання змінює координовану діяльність важливих фізіологічних систем організму. Больові подразники зумовлюють рефлекторні функціональні зміни: ослаблення діафрагмального дихання, метеоризм, атонію сечового міхура, можливі тромбоз та емболія.

Внаслідок операційної рани дихання стає поверхневим, знижується життєва ємність легень. Ослаблення функції зовнішнього дихання викликає зменшення присмоктуючої дії грудної клітки, отже зменшується швидкість току крові в нижніх кінцівках, судинах тазу, черевної порожнини. Знижується тонус м’язів черевного пресу. Застій периферичної венозної крові та поверхневе дихання порушують внутрітканинний обмін, що неблагоприємно впливає на процеси за живлення операційної рани, загальний стан жінки.

При виконанні лікувальної гімнастики посилюється периферичний кровообіг, збільшується газообмін. Завдяки цим чинникам попереджується розвиток післяопераційних ускладнень (гіпостатична пневмонія, флебіт, тромб емболії) швидше заживає операційна рана.

Лікувальну гімнастику призначають через 2 години після операції.

Використовують:

А) статичне дихання – з поступовим поглибленням видиху, з покашлюванням в кінці видиху;

Б)вправи в локалізованому диханні: верхньогрудне – рука методиста чинить опір дихальним рухам, натискуючи на грудину чи підключичні ділянки; нижньогрудне носове – руки стискають грудну клітку з боків на рівні ІІІ –ІV ребер; задньогрудне – рука почергово підводиться під спину справа і зліва та натискує на задні відділи грудної клітки в середній або нижній частині; діафрагмальне дихання – рука методиста натискує на край реберної дуги ближче до середини і частково на епігастральну ділянку.

В) загальноукріплюючі вправи: згинання та розгинання пальців рук, в променево-зап’ястних, ліктьових суглобах, ротація ніг назовні та всередину, згинання та розгинання в гомілково-стопних, колінних суглобах.

Дихальні вправи виконують 2-4 рази, загальноукріплюючі 4-6 разів. З 2-го дня після операції виконують динамічні дихальні вправи, вправи для м’язів тазового дна та черевної стінки з вихідного положення лежачи на спині і на боці.

На 3-4 день навантаження збільшують за рахунок кількості повторень вправ та зростання амплітуди рухів. З 5-го дня вправи виконують з вихідного положення сидячи, з 6-го – стоячи.

Лікувальна фізкультура при хронічних запальних процесах захворюваннях жіночих статевих органів.

 При запальних захворюваннях жіночих статевих органів реагує весь організм жінки: порушується функція залоз внутрішньої секреції, обмін речовин, діяльність внутрішніх органів.

Через близьке анатомічне розміщення, єдині крово- та лімфообіг, інервацію з внутрішніми статевими органами запальний процес часто захоплює сечовий міхур, пряму кишку, клітковину малого тазу. Біль змушує жінку вести малорухомий спосіб життя. Наслідком цього є слабкий черевний прес, що сприяє анатомічним закрепам, порушенням кровообігу, застійним явищам в органах тазу та черевної порожнини.

В комплексному лікуванні таких хворих використовують лікувальну фізкультуру.

Протипокази до призначення ЛФК:

–         кровотечі та їх загроза;

–         осумковані гнійні процеси до вскриття гнійного вогнища;

–         загострення запального процесу, що супроводжується підвищенням температури тіла, ШОЕ.

Завдання ЛФК:

1)     загальне зміцнення організму;

2)     боротьба з наслідками гіподинамії;

3)     ліквідація запального процесу.

Методика лікувальної гімнастики розроблена В.В. Гори невською, С.А. Ячу новим, Л.Н. Старцевою (1974).

З метою посилення периферичного кровообігу включають вправи для дистальних відділів рук і ніг. Це сприяє підвищенню нервово-психічного тонусу, покращує функціональний стан організму.

Для підвищення тонусу черевного пресу використовують вправи для прямих та косих м’язів живота: нахили тулуба, сідання з вихідного положення лежачи без допомоги рук, рухи ногами з вихідного положення лежачи на животі, на боці, на спині.

Для швидкої ліквідації запального процесу призначають вправи для прискорення кровоточу в тазовій області. Це приведе до зменшення застійних явищ в органах малого тазу, отже швидше проходитиме розсмоктування ексудату і евакуація продуктів розпаду з вогнища запалення, є привінтивною мірою виникнення злук. Призначають вправи для:

А) розвитку гнучкості хребта: згинання, нахили, повороти, оберти тулуба, що виконуються з максимальною амплітудою з різних вихідних положень (стоячи, стоячи на колінах, сидячи, лежачи на спині та животі);

Б) м’язів, що  задіяні в рухах кульшових суглобів: з вихідного положення лежачи на спині – підтягування ніг, розведення та зведення зігнутих ніг, піднімання прямих ніг, кругові рухи ногами, імітація їзди на велосипеді; з вихідного положення сидячи на підлозі – зведення та розведення ніг з опором, нахала тулуба, відведення та приведення ніг, ротаційні рухи ногами.

Значно покращує кровообіг в малому тазі ходьба: з підніманням на носки, з високим підніманням коліна, з почерговим перехрещуванням, з випадом вперед, в напівприсяді, в повному присяді.

Тривалість занять лікувальною гімнастикою в підгострий період 14-20 хв, в період ви здоровлення – 32-45 хв.

Для здорової дитини характерна фізична активність з перших років життя. Через рухи дитина пізнає світ і себе в ньому, удосконалює опорно-руховий апарат, психічний розвиток, регулює процеси обміну. Фізична активність одна з необхідних умов життя.

У дітей, особливо раннього віку, використовують масаж і гімнастику.

Фізіологічною дією рухів визначаються основні принципи організації гімнастики.

1. Гімнастика не повинна проводитись натще серце, тобто безпосередньо після нічного сну.

2. Вона повинна проводитись на відкритому повітрі або в добре провітрених приміщеннях.

3. Гімнастика повинна приносити дитині задоволення, недопустимо займатися з дитиною, яка плаче:

а) вправи повинні бути доступні, відповідати віку і функціональним можливостям дитини;

б) методика повинна стимулювати дітей для виконання вправ.

4. В гімнастиці, на відміну від інших видів рухової активності дитини, всі рухи повинні виконуватись точно і правильно: в грудному віці – рухами дорослого, в старшому – спеціальним обладнанням – гімнастичні палки, обручі та ін.

5. В першому півріччі для стимуляції активності дитини використовуються вроджені – безумовні рефлекси, головним чином шкірний, а потім – вестибулярний, так як провідні шляхи цих аналізаторів функціонують з народження, а безумовні рефлекси в цей період найбільш яскраво проявляються в зв’язку з недостатнім розвитком кори головного мозку і відсутністю її гальмівного впливу. І.М. Сєченов писав, що в першому півріччі життя немає ні одного руху, якого не можна було б викликати рефлекторно.

В другому півріччі життя, з розвитком кори головного мозку, активність дитини залежить від її бажання, а «всі довільні рухові акти обумовлені діяльністю кори головного мозку і по своїй природі умовно-рефлекторні» (І.П. Павлов).

Таким чином, активні вправи в цьому періоді стимулюються вже не тільки чутливими – безумовними подразниками, а рядом умовних сигналів:

– зорових (іграшка, кільце, рухи вихователя чи батьків і т.д.);

– рухових (потягування за руки, за ноги і т.д.);

– слуховими – слово, мовна інструкція (сядь, встань, візьми кільце, іграшку, повернись на живіт, і т.д.)

Реакція дитини у відповідь на такі умовні сигнали виникає швидше, якщо подразник буде комплексним, тобто, чим більша кількість аналізаторів буде діяти одночасно (зоровим, руховим, слуховим).

При цьому необхідно пам’ятати, що слово в 2 півріччі являється найбільш слабким компонентом комплексного подразника і дитина може на нього не відповідати, в зв’язку з тим, що умовний зв’язок між назвою дії і самою дією ще дуже слабкий. Тому в цьому віці слово повинно підкріплюватись зоровим, а потім самим сильним руховим сигналом.

Протипокази для застосування гімнастики в ранньому віці:

1 Всі гострі захворювання, що супроводжуються підвищенням температури тіла.

2. Тяжкі форми гіпотрофії (атрофії).

3. Гнійні та інші гострі запальні ураження шкіри, підшкірної клітковини, лімфатичних вузлів, м’язів, кісток (екземи, лімфаденіти, флегмони, остеомієліт).

4. захворювання, що супроводжуються ломкістю і болючістю кісток, при рахіті, в період розгару і при гострому протіканні з явищами гіперстензії.

5. При артритах.

6. При вроджених вадах серця, що протікають з вираженим ціанозом і розладом компенсації.

7. Різні форми гемографічного діатезу, особливо при гемофілії.

8. Гострі нефрити.

9. При великих пуп очних, стегнових, пахових і калиткових килах з небезпекою ущемлення.

Час проведення занять і їх повторюваність.

Гімнастика з дітьми грудного віку проводиться щоденно.

Час проведення занять необхідно підбирати не швидше, ніж через 40 хв. після їжі.

Тривалість – 5-8 хв.

Основні передумови, що зумовлюють вибір та призначення фізкультурних міроприємств.

Перше півріччя життя.

Перші три місяці життя: переважно реакцією з боку нервово-м’язового апарату являється різка гіпертонія згиначів рук та ніг, на фоні яких виникають і поступово наростають урівноважування тонусу м’язів антагоністів. Для цього необхідно наступне:

– часте спілкування і лагідна розмова дорослих з дитиною, що стимулює комплекс «пожвавлення», зв’язаних з розвитком ексцентричних розгинальних рухів рук та ніг на противагу переважаючим концентричним в цьому віці;

– щоденні теплі ванни, що сприяють розслабленню м’язів;

– легкий погладжуючий масаж, що сприяє розслабленню м’язів;

– стимуляція активних рухів дитини, зв’язаних з роботою розгиначів, для чого використовують вроджені рефлекси:

-харчові (сосання, ковтання, слюновиділення);

-захисно-оборонні (поворот чи піднімання голови з положення на животі у дітей перших тижнів життя);

-рефлекси положення (пози) і розміщення частин тіла (в першому півріччі життя в горизонтальному положенні «на вагу» дитина закономірно відхиляє голову в корегуючи сторону;

-шкірні рефлекси (кожний рефлекс «феномен повзання» який зберігається до 2,5 – 3 міс.; спинний рефлекс, який зберігається на все життя). Для цих рефлексів є подразником дотик до шкіри, а реакція проявляється в скороченні відповідної мускулатури: в «феномені повзання» – розгиначів ніг;  в спинному рефлексі – розгиначів хребта.

В перші місяці життя необхідно використовувати у вправах тільки рефлекси, які зв’язані з розгинанням, щоб запобігти підсилення згиначів.

Що відноситься до пасивних рухів рук і ніг, то в перші три місяці життя вони не бажані, що зумовлено фізіологічним гіпертонусом м’язів кінцівок.

Після трьох місяців життя виникають нові фізіологічні передумови для інших гімнастичних вправ. На основі досягнутого до цього часу повного урівноваження згиначів та розгиначів, можна поступово вводити пасивні вправи для рук, починаючи з найпростіших.

З трьох місяців починаються намагання дитини до зміни положення (зі спини на живіт), яку треба підтримувати. Приклад: для того, щоб до початку другого півріччя укріпити м’язи плечового поясу і спини, необхідно уже з 4-го місяця частіше і довше викладувати дитину на живіт і стимулювати елементи повзання. До речі, повзання вкрай необхідне, при цьому укріплюється вся мускулатура, на яку дитина буде опиратись при сидінні, стоянні, ходьбі. При цьому важливо пам’ятати, що м’язи та кістки укріплюються вправами. У вертикальному положенні рухомість хребта забезпечується шийним та поперековим лордозом. В грудному відділі (грудний кіфоз) в вертикальному положенні мало рухомий, а в положенні «навкарачки» хребет «лордозується», його рухомість відновлюється.

Важливо, щоб дитина не тільки до 7 місяців сиділа, а до року ходила, але ще більш важливо, як сидить, та як ходить, бо неправильне сидіння деформує грудну клітку, а неправильна ходьба обеззаражує ноги.

Таким чином, заняття з дітьми першого півріччя життя має ряд особливостей:

1.     Важливе місце займає масаж, який охоплює все тіло.

2.     В активних рухах використовуються переважно рефлекси: захисний, шкірний, вестибулярний.

3.     пасивні вправи для кінцівок вводяться після зникнення гіпертонусу м’язів-згиначів: спочатку для рук, потім для ніг.

Дитина віком до одного року. Виділяють період новонародженості, триває 4 тижні. після народження (див. Новонароджена (Новонароджений)) і грудної вік (від 4 тижнів. до 1 року). У грудному віці дитина росте і розвивається дуже інтенсивно; в цьому віці багато в чому визначається його подальше розумовий і фізичний розвиток. Організм Г. р. дуже сприйнятливий до різних зовнішніх впливів і захворювань, тому дитина потребує особливо ретельного догляду.
Ріст і маса тіла дитини збільшуються протягом усього першого року життя, але інтенсивність наростання поступово знижується. У віці 1-3 міс. зростання збільшується кожен місяць на 3 см, в 4-6 міс. – На 2,5 см, в 7-9 міс. – На 1,5-2 см, в 10-12 міс. – На 1 см. В середньому за перший гір життя довжина тіла дитини збільшується на 25 см, досягаючи 75 см. Маса тіла, поступово наростаючи, в 4-5 міс. подвоюється, до 1 року потроюється і в середньому досягає 10 кг. Анатомо-фізіологічні особливості. У дітей грудного віку шкіра ніжна, легко ранима. Роговий шар епідермісу тонкий і недостатньо кератінізірован, зернистий шар виражений слабо. Дерма має переважно клітинну структуру (у дорослих волокнисту). Не повністю розвинені вивідні протоки потових залоз. Потовиділення протягом першого року життя збільшується вдвічі, але нерідко воно неадекватно і може відзначатися при зниженні температури повітря. Апокрінние потові залози не функціонують. Резорбціонная здатність шкіри підвищена. Ріст волосся уповільнений, їх товщина поступово збільшується (в середньому з 0,06 мм при народженні до 0,08 мм до 1 року). Маса підшкірної клітковини у Г. р. інтенсивно наростає, причому в цьому віці ще досить активні процеси гіперплазії (збільшення кількості) жирових клітин. Відношення маси підшкірної клітковини до маси тіла більше, ніж у дорослих. Вміст жиру в підшкірній клітковині збільшується з 35,5% при народженні до 56% (до кінця першого року життя).
У кістковій тканині Г. р. міститься менше мінеральних речовин, ніж у дорослих. Окістя більш товста, функціонально активна і бере участь в новоутворенні кісткової тканини. З віком у певній послідовності з’являються точки окостеніння, відбувається поступове відкладення солей кальцію в кістках, вони стають більш твердими. Вміст кальцію в скелеті за перший рік життя збільшується приблизно в 31/2 рази (з 28 до 100 г). До 3-4 міс. поступово ущільнюються шви між кістками черепа. Малий джерельце (рис. 1, б) закривається до 4-8-му тижні після народження; велике джерельце (рис. 1, а), як правило, до кінця першого року життя. У хребті починають формуватися фізіологічні вигини: шийний (після появи здатності тримати голову), грудної (з 6-7 міс., Коли дитина починає сидіти), поперековий (після 9-12 міс.). Грудна клітка має бочкоподібні форму, ребра розташовані горизонтально.
До 6-8-му місяцю починають прорізуватися молочні зуби. Однорічна дитина повинна мати 8 зубів. У деяких дітей прорізування зубів може супроводжуватися занепокоєнням, нездужанням, безсонням, невеликим підвищенням температури тіла і появою рідких випорожнень.
М’язова система Г. р. розвинена ще недостатньо, маса м’язів по відношенню до маси тіла значно менше, ніж у дорослих. Після народження відзначається підвищення м’язового тонусу, переважно м’язів-згиначів. Тонус м’язів верхніх кінцівок нормалізується до 2-21/2 міс., Нижніх кінцівок – до 3-4 міс., У зв’язку з чим зникає характерна поза з зігнутими кінцівками.
Носові ходи у Г. р. відносно вузькі, слизова оболонка їх ніжна з безліччю кровоносних і лімфатичних судин. Кавернозна частина підслизової тканини носа розвинена недостатньо. Слабко виражена лімфоїдна тканина глотки. Гортань вузька, її слизова оболонка ніжна, рясно постачається кров’ю. Трахея воронкообразная, еластична тканина її розвинена слабо, хрящові кільця м’які. Бронхи сформовані, просвіт їх вузький, недостатньо розвинені м’язові та еластичні волокна. Маса легенів подвоюється до 6 міс., До 1 року потроюється. Еластична тканина легень розвинена слабо. За рахунок збільшення числа альвеол дихальна поверхня легень збільшується на першому році життя в 4 рази, хвилинний об’єм дихання – з 635 до 2200 см3. У порівнянні з новонародженим у грудних дітей глибина дихання збільшується за рахунок розвитку ацинусів (часточок) легких, але подих ще зберігає черевний тип. Його частота поступово урежается: число подихів в 1 хв у віці до 3 міс. становить 40-45, в 4-6 міс. – 35-40, в 7-12 міс. – 30-35. У нормі у дітей до 1 року на одне дихання доводиться приблизно 3 удари пульсу.
Значні зміни відбуваються в серцево-судинній системі. Товщають стінки великих кровоносних судин, в них розвиваються м’язові та еластичні волокна. Стінки артеріол малого кола кровообігу стають тонше, збільшується просвіт артеріол. Зростає маса серця, яка подвоюється до 8 міс. Збільшення розмірів серця відбувається переважно за рахунок потовщення міокарда. Починається поворот серця навколо осі справа наліво. Права і ліва межі його наближаються до країв грудини, верхня межа кілька опускається. З 6 міс. верхівка серця утворена тільки лівим шлуночком. Частота пульсу поступово зменшується: у дітей 1 року вона не перевищує 120 уд / хв. АД поступово збільшується з 75/50 до 90/65 мм рт. ст. Органи травлення у Г. р. функціонально і анатомічно ще не досягають зрілості, тому найкращою їжею в перші місяці життя є Грудне молоко, з 41/2-5 міс. при природному вигодовуванні починають давати прикорм (див. Вигодовування дітей). Стравохід відносно короткий, анатомічні звуження його виражені слабо. Поступово збільшується діаметр стравоходу: з 5 мм при народженні до 12 мм в 1 рік. Довжина стравоходу змінюється менше – з 8-10 см у новонароджених до 12 см до 1 року. Маса шлунка до кінця року потроюється, його функціональна ємність до 3 міс. досягає в середньому 120 мл, до 1 року – 250 мл. Недостатньо розвинений кардіальний сфінктер. Збільшується довжина і зростає функціональна активність кишечника. Довжина тонкої кишки у Г. р. становить 1,2-2,8 м, наростають ворсинчасті і складчастість її слизової оболонки. Ілеоцекальний клапан розвинений відносно слабко. Триває розвиток товстої кишки: до 1 року остаточно формується сліпа кишка і подовжується червоподібний відросток, з 6 міс. з’являються гаустри. Пряма кишка відносно довга. Триває розвиток підшлункової залози, в основному зовнішньосекреторної її частини. Маса підшлункової залози подвоюється до 6 міс., До 1 року збільшується майже в 4 рази. Печінка Г. р. відносно велика, її маса до 10-11 міс. подвоюється, край печінки по правій среднеключичной лінії може визначатися на 2-3 см нижче реберної дуги.
У перші 2-3 міс. слиновиділення відносно слабкий, до 4-5 міс. воно помітно посилюється. Внаслідок незрілості ц.н.с. і недосконалості акту ковтання відзначається слинотеча. Протягом першого року життя наростає шлункова і панкреатична секреція, секреція жовчі, підвищується активність ферментів. Інтенсивність всмоктування поживних речовин у кишечнику Г. р. значно вище, ніж у більш старшому віці. При відносно слабкому пристінкового травленні внутрішньоклітинне травлення розвинене краще, ніж у дітей старше 1 року. Число випорожнень кишечника при природному вигодовуванні поступово зменшується: до 6 міс. – До 5 разів на добу, до 1 року – до 2-3 разів на добу. При штучному вигодовуванні кал більш густий, число випорожнень кишечника в першому півріччі життя – 3-4 рази на добу, у другому – 1-2 рази на добу. Навантаження на органи травлення у Г. р. більше, ніж у дорослих (на 1 кг маси тіла дитині потрібна їжі в 2-21/2 рази більше, ніж дорослому).
Продовжує розвиватися сечостатева система. Маса нирок подвоюється до 5-6 міс., До 1 року потроюється. Зберігається тісний зв’язок лімфатичних судин нирок і кишечника. М’язова і еластична тканина ниркових мисок розвинена слабо. Структурна одиниця нирки (нефрон) ще недостатньо диференційована, ниркові клубочки невеликих розмірів, фільтруюча здатність їх понижена. Однак кліренс ендогенного креатиніну поступово підвищується і складає в 2 міс. 30 мл / хв, у 6 міс. – 55 мл / хв, у 12 міс. – 65 мл / хв. Канальці нефрону коротше, просвіт їх в 2 рази вже, ніж у дорослих. В канальцях знижена реабсорбція води, глюкози, підвищена реабсорбція іонів натрію. Збільшується об’єм сечового міхура, його стінки стають більш еластичними. Число сечовипускань до кінця першого року зменшується до 15-16 разів на добу, діурез збільшується до 450 мл. У грудному віці збільшується маса кісткового мозку, різних кров’яних клітин в ньому. Змінюється склад периферичної крові. У порівнянні з новонародженими збільшуються маса вилочкової залози з 11 до 19,5 г, маса селезінки з 11 до 26 г і її розміри – довжина з 5 до 7,8 см, ширина з 3 до 4,2 см, товщина з 1 до 2 см. Триває формування лімфатичних вузлів, але на першому році життя капсула і грабекули розвинені недостатньо. Бар’єрна функція лімфатичних вузлів знижена. Збільшується число лімфатичних фолікулів у тонкій кишці. Загальна маса лімфоцитів (в кістковому мозку, селезінці, лімфатичних вузлах та інших тканинах) особливо інтенсивно збільшується на першому році життя (до 3 міс.-В 21/2 рази, до 6 міс. – Приблизно в 4 рази). До кінця першого року життя показники згортання і антизсідальної систем крові наближаються до показників дорослих. До 2-6 міс. відбувається становлення завершальної фази фагоцитозу. При цьому вміст у крові лізоциму, лактоферину та інших катіонних білків, що беруть участь у фагоцитозі, зростає майже в 11/2 рази. Здатність до синтезу інтерферону у дітей першого року життя знижена. Зміст комплементу з 1 міс. життя досягає рівня дорослих. До кінця першого року життя формується реакція гіперчутливості уповільненого типу. Протягом 3-6 міс. після народження материнські імуноглобуліни в організмі дитини руйнуються і наростає синтез власних. До кінця першого року вміст імуноглобулінів М і G досягає 50%, імуноглобуліну А – 20% від рівня дорослого. Удосконалюється ендокринна система. Збільшуються розміри гіпофіза і відповідно турецького сідла (розмір його до 1 року досягає 4х 5 мм). Наростає маса щитовидної залози. Зберігають високу активність паращитовидної залози, тому інтенсивно йде остеогенез, напружений фосфорно-кальцієвий обмін. До 1 року маса наднирників зменшується удвічі в порівнянні з масою при народженні. Відбувається диференціювання і вдосконалення їх коркового шару, що супроводжується його истончением. Обмін речовин і енергії у дітей першого року життя – див. Обмін речовин і енергії. Розвиток нервової системи відбувається дуже швидко. До кінця першого року маса головного мозку збільшується в 21/2 рази. Удосконалюються органи чуття, розвиваються позитивні і негативні емоції; рухи стають координованими, цілеспрямованими. З’являються все нові умовні рефлекси. Починає розвиватися мова. До кінця 1-го міс. дитина починає фіксувати погляд на предметах, при появі відчуття голоду – плаче, смокче пальці. При близькості материнських грудей пожвавлюється, повертає голівку, відкриває рот, виробляє смоктальні і ковтальні руху. Кілька секунд може утримувати голову у вертикальному положенні, а лежачи на животі, намагається підняти її. Якщо доторкнутися до підошов дитини, що лежить на животі, він починає відштовхуватися ногами і намагається повзти (рефлекс Бауера). За підтримки попід пахви дитина спирається ногами. Під час сповивання розмахує руками і ногами, повертає голову, посміхається, У цьому віці діти сплять близько 20 год на добу. У віці 2 міс. дитина зазвичай добре піднімає голову і утримує її в вертикальному положенні кілька хвилин; лежачи на животі, піднімає голову і груди і деякий час утримує їх у цьому положенні. Він стежить за рухомими предметами, реагує на голос поворотом голови, при появі яскравого предмета або досить гучному звуці перестає смоктати. Зникає рефлекс повзання при дотику до підошов. У відповідь на звернення до нього малюк реагує більш виразно і різноманітно – посміхається у відповідь на усмішку, при розмові з ним «гуліт» або видає невизначені звуки. Предмети охоплює всієї долонею і міцно їх утримує. У віці 3 міс. дитина вільно утримує голову у вертикальному положенні протягом 5-6 хв, вільно перевертається зі спини на живіт; лежачи на животі, піднімає і стежить за рухомим предметом. Добре вловлює напрямок звуку, повертається в його бік і активно стежить за рухомим предметом. З’являється чітка зорова реакція на годування: при близькості грудей матері, пляшечки з молоком або ложки відкриває рот, тягнеться до грудей або до їжі. Лежачи на животі, піднімає і спирається на передпліччя і лікті, перевертається зі спини на бік. Рухи рук стають більш вільними і доцільними: дитина тягнеться за іграшкою, засовує пальці в рот, тягне пелюшку. У віці 4 міс. дитина сідає за підтримки або опорі, але утримувати прямо спину ще не може. Починає певним чином реагувати на знайомі і незнайомі обличчя. Грає з висять над ліжком іграшками, бере їх до рук, обмацує, тягне в рот. Підводячись, спирається тільки на долоні. Постійно «гуліт», видає мелодійні звуки, під час гри не тільки посміхається, але і сміється, розрізняє деякі кольори.
У віці 5 міс. дитина добре знає матір, не йде на руки до незнайомим особам. Розрізняє тон голосу, з яким до нього звернулися. Рухи стають більш впевненими, дитина бере іграшки і довго утримує їх в руках. Підтримуваний під пахви, стоїть рівно на ногах. У віці 6 міс. дитина самостійно сідає і сидить рівно без підтримки. Перевертається з живота на спину, при підтримці за руки або за груди встає і робить спроби переступати ногами. Намагається повзати рачки. Вільно грає з іграшками – перекладає їх з однієї руки в іншу, розмахує ними, піднімає впала брязкальце. При вигляді їжі відкриває рот, може їсти з ложки. Починає вимовляти перші склади: ма, ба й ін  У віці 7 міс. дитина повзає, піднімається на карачки, сидить самостійно і впевнено, при опорі стає на коліна. Підтримуваний під пахви, добре переступає ногами. Добре повторює склади: ма-ма, па-па, ба-ба. У віці 8 міс. дитина вільно повзає, чіпляючись за ліжечко, встає і сам сідає. Намагається плескати в долоні, повторює вивчені руху. Встає і пробує ходити при підтримці за руки. Міміка стає різноманітною: відзначається інтерес або подив при появі нової іграшки, незнайомої особи. Він шукає поглядом потрібний предмет і наполегливо прагне дістати його. Подовгу грає з іграшками, розглядає їх. У віці 9 міс. дитина може виконувати досить складні рухи – перебирає кубики, виконує прості прохання: «дай ручку», «помахай ручкою, до побачення» і ін Шукає що впав або захований предмет, відшукує предмети, що знаходяться в різних місцях. Намагається стояти без опори; тримаючись за предмети або руку, ходить. Сідає з вертикального положення.
У віці 10 міс. дитина сам піднімається і стоїть без опори. Може ходити, тримаючись лише за руку, за стільцем або коляскою. Дрібні предмети бере двома пальцями і не віддає вподобану іграшку. Добре наслідує рухам дорослих. Виконує прості вимоги, прохання. Починає вимовляти прості слова, називає окремими складами навколишні предмети і тварин. У віці 11-12 міс. дитина добре орієнтується в просторі – встає, сідає, нагинається, ходить при підтримці за руку, в кінці першого року робить перші кроки без підтримки. Знає назви багатьох предметів і показує названу іграшку, частини свого тіла. Розуміє заборони і виконує багато прохань. Вимовляє окремі короткі слова і знає їх. Словниковий запас – близько 10 слів. Спить 14-16 год на добу. Схема розвитку статичних і рухових функцій у немовляти дана на рис. 2. Особливості патології. Шкіра Г. р. легко ранима і схильна до інфікування і запальним змінам. Недосконалість потовиділення і теплорегуляції сприяє при зміні температури навколишнього середовища швидкому перегрівання або охолодження. Внаслідок підвищеної резорбціонной функції шкіри можливо токсичну дію речовин, що містяться в мазях, кремах, барвниках для одягу. Збереження здатності адипоцитів до гіперплазії сприяє при перегодовування дитини розвитку ожиріння (Ожиріння). Активність метаболічних процесів і інтенсивне кровопостачання при інфікуванні сприяють розвитку гнійного остеомієліту в епіфізах і метафізах. При порушеннях правил догляду та неправильному вигодовуванні можливий розвиток рахіту. У цьому віці починають проявлятися і рахітоподібних хвороби, вроджений вивих стегна. Внаслідок недосконалості фіксації хребет: при саджання дитини в подушки і неправильній позі можуть сформуватися порушення постави (Постава).

ПОРУШЕННЯ СТАНУ ДИТИНИ ПЕРШОГО РОКУ ЖИТТЯ, ЇХ ПРИЧИНИ І заходи долікарської допомоги
Занепокоєння дитини може бути викликано відчуттям голоду або спраги, подразненням шкіри мокрими або висушеними, але не випрала пелюшками, болем у животі при здутті кишечника або запорі, перегріванням або переохолодженням. Нерідко неспокійну поведінку дитини і поганий сон бувають обумовлені збудженим станом матері, шумом і яскравим світлом у кімнаті, де перебуває дитина, скупченням гостей.
У тих випадках, коли занепокоєння виникає без очевидної причини або зберігається після її усунення, необхідно терміново викликати лікаря, так як воно може бути проявом серйозних захворювань – середнього отиту (запалення середнього вуха), менінгіту (запалення мозкових оболонок), інвагінації кишки (впровадження одного відрізка кишки в просвіт іншого), захворювань центральної нервової системи, обумовлених родовою травмою або внутрішньоутробним кисневим голодуванням, та інших. При підозрі на середній отит, який розвивається зазвичай на тлі нежиті і виявляється, крім занепокоєння, відмовою від грудей, хворобливістю при натисканні на козелок вушної раковини, іноді блювотою і підвищенням температури тіла, до приходу лікаря можна провести наступні заходи. В першу чергу потрібно постаратися відновити носове дихання у дитини. Для цього носові ходи слід частіше очищати ватяним джгутиком або відсмоктувати їх вміст гумовим балончиком (прокип’яченим). Після очищення носових ходів в них закопують свежесцеженное материнське молоко (по 3-4 краплі). В якості судинозвужувальних засобів для зменшення набряку слизової оболонки можна використовувати 0,5-1% розчин ефедрину, 0,01% розчин адреналіну (по 2-3 краплі 3-4 рази на день в ніс). Можна закапувати в ніс також 10% розчин сульфацил-натрію (альбуциду), який надає протимікробну дію. Не можна застосовувати краплі, що містять ментол (можливий спазм гортані!). Розчини перед введенням в ніс злегка підігрівають, поставивши пляшку з ліками в теплу воду. Закопування виробляють в положенні дитини на спині. Полегшити стан дитини може полуспиртовой зігріваючий компрес, накладений на вухо на 3-4 ч. Здуття кишечника (метеоризм) у дітей першого року життя найчастіше обумовлено заковтуванням повітря при неправильній техніці годування, жадібному ссанні (див. Аерофагія) і посиленням бродильних процесів в кишечнику внаслідок ферментативної недостатності, дисбактеріозу (зміни складу і кількісних співвідношень мікроорганізмів, у нормі заселяють кишечник ) та ін При цьому дитина проявляє неспокій, сова ніжками, живіт збільшується в об’ємі, напружується, гази відходять рідко, стілець, як правило, відсутня. Здуття кишечника може бути також симптомом непрохідності кишечника, яка нерідко супроводжується блювотою. Частою причиною непрохідності кишечника у дітей першого року життя є інвагінація. У цьому випадку здуття кишечника виникає зазвичай після нападів різкого неспокою дитини, що чергуються зі світлими проміжками. Непрохідність кишечника у дітей до 1 року нерідко розвивається внаслідок порушення його рухової функції при пневмонії, перитоніті, гострих інфекційних захворюваннях. Постійне збільшення живота, обумовлене затримкою газів і калу в кишечнику і розширенням товстої кишки, характерно для хвороби Гіршспрунга – пороку розвитку товстої кишки, при якому порушується її рухова функція в результаті відсутності або зменшення в стінці кишки нервових вузлів і волокон. У дітей з цим пороком розвитку з народження або з перших тижнів життя спостерігається запор, який стає особливо наполегливим після введення прикорму.
Встановити причину здуття кишечника може тільки лікар. При здутті живота, обумовленому заковтуванням повітря і посиленням бродильних процесів, рекомендується очищувальна Клізма. Для клізми використовують кип’ячену воду, температура якої 23-25 ​​°. Дітям до 1 міс. вводять 30 мл, 1-3 міс. – 60 мл, 3-6 міс. – 90 мл, 6-9 міс. – 120-150 мл, 9-12 міс. – 180 мл. Воду в пряму кишку вводять за допомогою гумового балончика відповідного обсягу з м’яким наконечником, який змащують вазеліновою або соняшниковою олією. Дитину укладають на спину, піднімають однією рукою його ноги, інший вставляють наконечник балончика в пряму кишку на глибину 2 см (у новонароджених), 5 см (у дітей 1 року). Перед введенням з балончика випускають повітря, видавлюючи воду. Після закінчення процедури потрібно притиснути сідниці один до одного на кілька хвилин і провести легкий масаж живота – погладжування долонею навколо пупка за ходом годинникової стрілки. Для поліпшення відділення газів після клізми можна поставити на 15-20 хв газовідвідну трубку. Її вводять у пряму кишку на глибину 5-7 см, попередньо змастивши стерильною рослинною олією. Гумовий балончик для клізми і газовідвідну трубку перед використанням слід прокип’ятити протягом 15 хв.
При метеоризмі дитині корисно давати всередину кроповим воду або відвар ромашки по 1 чайній ложці 3 рази на день. Одну столову ложку теплого відвару ромашки (30-33 °) можна ввести після очисної клізми в пряму кишку за допомогою балончика для клізми. Якщо здуття кишечника виражено неявно, іноді допомагає масаж живота (погладжування навколо пупка за ходом годинникової стрілки), прикладання до живота теплою тканини. Для кращого відходження газів дитини періодично (перед кожним годуванням) слід класти на живіт на 2-3 хв. За призначенням лікаря при посиленні бродильних процесів в кишечнику застосовують ферментні препарати (абомін, фестал та ін), при дисбактеріозі кишечника – біфідум-бактерин. При підозрі на непрохідність кишечнику, хвороба Гіршспрунга необхідна госпіталізація дитини. Раптова смерть. Приблизно половину всіх померлих вдома дітей віком до 2 років складають діти, загиблі раптово, без видимих ​​причин. Найчастіше подібна смерть спостерігається в перші 6 міс. життя. Найбільше число випадків раптової смерті реєструється в березні та грудні. Як правило, смерть настає непомітно, під час сну дитини. Іноді їй передує різке занепокоєння і крик дитини. Зазвичай безпосередньою причиною смерті служить непрохідність дихальних шляхів. Патолого-анатомічне дослідження раптово померлих дітей у більшості випадків не може повністю пояснити, з чим пов’язане настання смерті. У деяких дітей за кілька днів до раптової смерті відзначалися слабко виражені шлунково-кишкові розлади або симптоми респіраторно-вірусної інфекції (нежить, почервоніння слизової оболонки глотки) при нормальній температурі тіла. Припускають, що наявність певних анатомо-фізіологічних особливостей організму дітей до 2 років (вузькість дихальних шляхів, висока потреба в кисні, нестійкість обмінних процесів, недосконалість імунної та ендокринної систем) і харчової алергії може сприяти настанню смертельного результату при розвитку у дитини малосимптомной форми інфекційного захворювання. При зупинці дихання у дитини необхідно відразу розпочати штучну вентиляцію легенів за методом з рота в рот або з рота в рот і ніс (див. Штучне дихання), а у разі припинення серцевої діяльності одночасно проводити непрямий масаж серця. Якщо з моменту настання клінічної смерті пройшло більше 8 хв і з’явилися ознаки біологічної смерті (Смерть), реанімаційні заходи марні. Враховуючи можливість настання раптової смерті, сплячу дитину до 2 років, особливо першого року життя, не можна залишати без нагляду дорослих. Важливо також стежити за тим, щоб повітря в кімнаті, де перебуває дитина, був завжди свіжим. Запалення слизової оболонки ока (кон’юнктивіт) та слізного мішка (дакріоцистит). Кон’юнктивіт у дітей першого року життя зустрічається досить часто, особливо у новонароджених. Його викликають зазвичай хвороботворні бактерії і віруси. Захворювання проявляється набряком повік, почервонінням слизової оболонки повік і очного яблука, скупченням у очної щілини гнійного відокремлюваного. Іноді шкіра повік злегка червоніє. Часто уражається тільки одне око. При появі перелічених симптомів потрібно викликати педіатра додому. За рекомендацією лікаря виконують промивання ураженого ока від зовнішнього кута ока до внутрішнього ватним тампоном, змоченим рожевим розчином марганцевокислого калію (стежити, щоб в розчин не потрапили розчинилися кристали) або фурациліну (1 таблетку, яка містить 0,02 г фурациліну, розчиняють в 100 мл кип’яченої води); закапують в око 30% розчин сульфацил-натрію (альбуцид) по 2 краплі 4 рази на день і ін При правильному лікуванні одужання наступає через 1-2 тижні. Дакріоцистит – нерідке захворювання новонароджених. Виникає в тих випадках, коли перетинка в нижній частині носослізного каналу, що з’єднує слізний мішок з порожниною носа, не розривається. Це призводить до застою слізної рідини в слізному мішку і його запалення. У перші тижні життя з’являється слизової або слизисто-гнійне виділення з очної щілини, слезостояніе, при плачі сльози стікають з зовнішнього кута ока. Як правило, є почервоніння слизової оболонки повік і очного яблука. Іноді спостерігається припухлість шкіри біля внутрішнього кута ока і легке її почервоніння. При натисканні на цю область з слізних точок з’являється слизисто-гнійне відокремлюване. Захворювання протікає тривало, може ускладнитися гнійним розплавленням слізного мішка, утворенням нориці, сепсисом.
Дитина з підозрою на дакріоцистит повинен бути оглянутий дитячим офтальмологом. Лікування включає промивання очей і закопування в них тих же лікарських засобів, що і при кон’юнктивіті, а також періодичний (3-4 рази на день) масаж слізного мішка з видавлюванням його вмісту в носослізний канал. Масаж слізного мішка проводить мати дитини після навчання лікарем. При тривалому, що не піддається лікуванню дакриоцистите, офтальмолог здійснює зондування і промивання носослізного каналу. Як правило, після цього настає одужання.
Дихальні розлади. Відсутність дихання при народженні є основною ознакою асфіксії (Асфіксія) (задухи) новонародженого – патологічного стану, обумовленого недостатністю газообміну в легенях, різким зниженням вмісту кисню і накопиченням двоокису вуглецю в організмі. Причинами асфіксії новонародженого можуть бути внутрішньоутробне кисневе голодування (наприклад, при обвиття пуповини навколо шиї плоду), закупорка дихальних шляхів новонародженого слизом, навколоплідними водами. Дитина, що народилася в стані асфіксії, відразу після народження не кричить (не робить першого вдиху), шкіра його синюшна або бліда. Після невеликої паузи (до 1 хв) дитина зазвичай починає дихати. При легкій асфіксії дихання у дитини ослаблене, інколи нерегулярне, крик слабкий, серцебиття може бути злегка сповільнено або прискорено, шкіра обличчя або всього тіла синюшна. У важких випадках відзначаються лише окремі вдихи або дихання відсутнє, дитина не кричить, серцебиття різко загальмовано, тонус м’язів значно знижений, при відсутності допомоги настає смерть. Якщо при домашніх пологах дитина народилася в асфіксії, який надає допомогу породіллі повинен швидко відсмоктати вміст носових ходів і ротової порожнини новонародженого прокип’яченим гумовим балончиком і почати проводити штучне дихання (з рота в рот або в ніс і рот) з частотою 35-40 вдувань на хвилину. При ефективної штучної вентиляції легенів у дитини з’являються рухи грудної клітки, шкіра набуває рожевого відтінку. Здійснювати штучне дихання слід обережно, не можна набирати повні легені повітря і намагатися весь його вдути в дихальні шляхи дитини. Це може привести до розриву легеневої тканини, виходженню повітря в плевральну порожнину і здавлення легені. Якщо виявлено (при прикладанні вуха до грудної клітки дитини) різке уповільнення або відсутність серцевих скорочень, одночасно з штучним диханням потрібно проводити зовнішній Масаж серця шляхом натискання двома пальцями на середню третину грудини з частотою 130-140 на хвилину. Якнайшвидше слід викликати швидку медичну допомогу і госпіталізувати дитину. Утруднене (шумне) дихання найчастіше виникає у дітей першого року життя при порушенні прохідності (звуженні просвіту) дихальних шляхів внаслідок гострого запалення гортані і трахеї, судомного скорочення м’язів гортані, потрапляння в гортань і трахею сторонніх тіл. Звуження просвіту гортані і трахеї, обумовлене гострим запаленням їх слизової оболонки при гострих респіраторних вірусних захворюваннях (грип, парагрип, аденовірусної інфекції), кору і деяких інших інфекційних захворюваннях, за винятком дифтерії, часто називають помилковим крупом. Подібний стан пов’язано з набряком слизової оболонки гортані і трахеї, особливо в області подскладочного простору (нижче голосових зв’язок), підвищеною секрецією слизу і спазмом. Істинний круп, або дифтерія гортані, характеризується утворенням на слизовій оболонці гортані щільних плівок, що закривають її просвіт. У дітей першого року життя частіше зустрічається помилковий круп при гострих респіраторних вірусних інфекціях. Він виникає переважно у другому півріччі життя, дуже рідко – в період від 4 до 6 міс. У дітей до 4-місячного віку помилковий круп практично не спостерігається. Помилковий круп може розвиватися, на тлі симптомів гострої респіраторної вірусної інфекції (підвищення температури тіла, нежить), але нерідко служить першим його проявом. Зазвичай він починається раптово, вночі. Дитина прокидається, дихання стає шумним через утрудненого вдиху, голос сиплим (але при крику прослуховуються дзвінкі нотки), виникає грубий («гавкаючий») кашель. Якщо ступінь звуження просвіту гортані невелика, дихання не частішає, при неспокої дитини спостерігаються синюшність шкіри навколо рота і втягнення поступливих місць грудної клітини (міжреберних проміжків, над-і підключичних ямок) при вдиху. При подальшому звуженні просвіту гортані наростає збудження дитини, дихання і пульс частішають, втягнення поступливих місць грудної клітки при вдиху зберігається і в спокої, синюшність шкіри стає постійною і більш поширеною. У важких випадках свідомість відсутня, все тіло синюшно, дихання переривчасте, поверхневе, пульс різко прискорений або сповільнений, може наступити зупинка дихання з наступним припиненням серцевої діяльності. Як правило, помилковий круп триває кілька годин, іноді 1-2 діб, може повторитися на наступну ніч. При появі у дитини симптомів помилкового крупу необхідно терміново викликати швидку медичну допомогу, а до її прибуття проводити заходи, спрямовані на відновлення прохідності дихальних шляхів. Дитину слід заспокоїти, взяти на руки і тримати у вертикальному положенні або укласти, піднявши верхню частину тіла. Потрібно забезпечити доступ до приміщення свіжого (але не холодного!) Повітря. Важливе значення має проведення «відволікаючої» терапії. Кращим її засобом є сидяча тепла ванна тривалістю 5-10 хв з початковою температурою води 37 ° і поступовим підвищенням її до 39 °. Під час цієї ванни відбувається розширення периферичних кровоносних судин (шкіра нижньої частини тіла червоніє), що сприяє зменшенню набряку гортані. Після ванни дитину потрібно укутати. Замість сидячої ванни можна провести ножну ванну з гірчицею або поставити дитині гірчичники на грудну клітку (якщо відсутня підвищена чутливість до гірчиці). Теплові процедури (ванни, гірчичники) проводять при невисокій температурі тіла (не більше 38 °) або після її зниження за допомогою жарознижуючих засобів (див. нижче). Дитині необхідно частіше давати тепле пиття (боржомі, молоко навпіл з боржомі, молоко з харчовою содою і маслом, чай, настій шипшини), відхаркувальну мікстуру. Дітям старше 6 міс. можна проводити парові інгаляції, ефективність яких підвищується при додаванні в воду харчової соди (1 чайна ложка на 1 л води).
Діти з помилковим крупом навіть у тих випадках, коли всі симптоми цього патологічного стану зникли, підлягають госпіталізації. Істинний круп – це запалення гортані, викликане збудником дифтерії, при якому утворюються щільні, що закривають її просвіт плівки. Часто одночасно уражається ковтка. Симптоми істинного крупу розвиваються поступово при нерізко виражених ознаках інтоксикації. Спочатку з’являється вологий кашель, який посилюється і стає «гавкаючим», потім приєднується наростаюча осиплість голосу. Через 1-3 доби кашель стає беззвучним, голос зникає, з’являється утруднення вдиху (гучне дихання з втягнення поступливих місць грудної клітки на вдиху). Цей стан триває 1-3 діб, потім при відсутності лікування дихальні порушення посилюються, виникають синюшність шкіри, занепокоєння дитини, дихання стає поверхневим і зупиняється. Пульс уповільнюється, серцева діяльність припиняється.

При ларингоспазме долікарська допомога включає проведення рефлекторної терапії: обличчя і тіло дитини швидко окропити холодною водою, потягнути за мову чи ручкою чайної ложки надавити на корінь язика з метою викликати блювотний рефлекс, поплескати дитини по сідницях, ватяним джгутиком подразнювати слизову оболонку носа до появи чхання. При неефективності цих прийомів необхідно почати штучне дихання з рота в рот або в ніс і рот і масаж серця до появи першого вдиху. Дитина, котрий переніс ларингоспазм, повинен бути оглянутий педіатром. Прояви і заходи допомоги при сторонніх тілах гортані і трахеї – див Сторонні тіла. Галасливий вдих у дітей першого року життя, обумовлений вадами розвитку гортані, зазвичай називають стридором. Частіше причиною його є недорозвинення хрящів гортані, при якому її м’які стінки на вдиху спадаются. Шум на вдиху з’являється в цьому випадку, як правило, на 4-6-й тижні. життя. Посилюється в положенні на спині і при неспокої, в положенні на животі слабшає. Голос дитини залишається дзвінким, чистим, загальний стан не порушується. З ростом дитини дихальний шум зменшується і до 1-11/2 рокам зникає. Лікування не потрібно.
Стридор, що з’являється відразу після народження, можуть викликати такі вади розвитку, як перегородки, кісти, міжгір’я гортані. Іноді він супроводжується втягнення поступливим місць грудної клітки, синюшністю шкіри. Для уточнення причини стридора необхідна консультація оториноларинголога.
Утруднення дихання у дітей першого року життя, особливо у новонароджених, може бути наслідком запалення слизової оболонки носа. Набряк слизової оболонки і велика кількість відокремлюваного можуть призвести до повного закриття носових ходів, задишці з утрудненим вдихом і втягнення поступливих місць грудної клітини, синюшності шкіри. Іноді настає асфіксія.
При нежиті дитина першого року життя має бути оглянутий лікарем. Для відновлення носового дихання необхідно частіше очищати носові ходи за допомогою ватних джгутиків або відсмоктувати вміст носових ходів прокип’яченим гумовим балончиком, закопувати призначені лікарем судинозвужувальні краплі (наприклад, краплі, що містять адреналін).
Затримка сечовипускання у дітей першого року життя частіше виникає при захворюваннях зовнішніх статевих органів, у дівчаток – при вульвовагініті (запалення зовнішніх статевих органів і піхви), у хлопчиків – при баланопостите (запалення голівки статевого члена і внутрішнього листка крайньої плоті), фімозі (звуженні отвору крайньої плоті) і парафімозі (обмеженні голівки статевого члена крайньою плоттю). Якщо в результаті різкої хворобливості, перешкоди відтоку сечі з сечовипускального каналу самостійне сечовипускання неможливо, сеча накопичується в сечовому міхурі. Розтягнутий сечовий міхур може промацуватися над лобком у вигляді пухлиноподібного освіти, що досягає іноді рівня пупка. Дитина стає неспокійною.
До затримці сечі в сечовому міхурі можуть призводити закриття виходу з нього каменем або ущемлення каменю в сечівнику. У цих випадках дитина починає мочитися, але потім струмінь сечі раптово переривається, сечовипускання припиняється, виникає різке занепокоєння дитини.
Тимчасова відсутність сечовипускання може бути наслідком зневоднення організму і зменшення утворення сечі, це можливо, зокрема, при недостатньому надходженні в організм рідини в жарку погоду. Сечовий міхур при цьому порожній або містить дуже невелику кількість сечі. Сечовипускання може бути відсутнім в результаті припинення сечовидільної функції нирок (порушення кровотоку в нирках при пологовій травмі центральної нервової системи і внутрішньоутробному кисневому голодуванні, вплив на нирки токсичних речовин, важкі захворювання нирок) або закриття просвіту обох сечоводів (вади розвитку, камені та ін.) Сеча в цих випадках не надходить у сечовий міхур.
При затримці сечовипускання у дитини слід викликати швидку допомогу. Точну її причину може встановити тільки лікар. До прибуття лікаря дитині із затримкою сечовипускання, що супроводжується ознаками переповнення сечового міхура (занепокоєння, пухлиноподібне утворення над лобком), а також при підозрі на закриття каменем виходу з сечового міхура або просвіту сечівника потрібно покласти сухе тепло на низ живота (теплу пелюшку, грілку) і дати всередину 1/4-1/3 таблетки но-шпи (потовкти й розвести у воді) для зняття спазму мускулатури сечовивідних шляхів. Якщо причиною затримки сечовипускання є зневоднення організму, необхідно напоїти дитину, вжити заходів для усунення перегрівання. Запор у грудних дітей зустрічається часто, особливо при неправильному вигодовуванні, порушенні питного режиму. Не слід допускати відсутність стільця більше доби. Якщо це трапилося, необхідно провести легкий масаж живота (погладжування по ходу годинникової стрілки), докласти теплу пелюшку до живота, перевернути дитину на живіт на 2-3 хв. При відсутності ефекту ставлять очисну клізму. У воду можна додати поварену сіль з розрахунку 5-10 г на 100 мл води. Поширений в побуті метод лікування закрепів введенням в задній прохід дитини шматочка мила категорично протипоказаний, оскільки може призвести до утворення ерозій і виразок на слизовій оболонці прямої кишки. При наполегливих запорах у дитини необхідно звернутися до лікаря, так як вони можуть бути наслідком вад розвитку кишечника (наприклад, хвороби Гіршспрунга), зниження функції щитовидної залози та інших захворювань. Запор, що супроводжується блювотою і підвищеним газоутворенням, характерний для непрохідності кишечника; в цьому випадку потрібно терміново викликати швидку медичну допомогу і госпіталізувати дитину. Зміни шкіри. У дітей першого року нерідко спостерігаються зміни кольору шкіри: жовтяниця, блідість, синюшність (ціаноз).
Жовтяниця у грудних дітей може бути обумовлена ​​тими ж причинами, що й у дорослих – захворюванням крові з підвищеним розпадом еритроцитів і зниженням вмісту гемоглобіну (гемолітична анемія), ураженням печінки (вірусний гепатит та ін), порушенням відтоку жовчі з жовчних ходів в дванадцятипалу кишку при вадах розвитку жовчних шляхів та ін Зазвичай жовтяничне фарбування раніше всього виявляється на склер (білкову оболонку очей), потім на слизовій оболонці м’якого піднебіння, під язиком, потім на шкірі. При вірусному гепатиті, порушенні відтоку жовчі в кишечник кал знебарвлюється, сеча набуває темного забарвлення. При гемолітичній анемії кал і сеча темні. Нерідко жовтяничне забарвлення шкіри у грудних дітей є наслідком тривалого вживання великої кількості морквяного соку або пюре (часто батьки таким чином лікують запори у дітей). Стан дитини при цьому не порушується, кал і сеча мають звичайну забарвлення, жовтушності склер не буває. Спеціального лікування звичайно не потрібно. Жовтяниця проходить після виключення з харчування моркви та інших містять каротин продуктів (гарбуза, абрикос, шипшини, черешні, обліпихи). При виникненні жовтяниці необхідно показати дитину лікарю. Слід пам’ятати, що хворий з жовтяницею, обумовленою вірусним гепатитом, може заразити оточуючих. Горщик з сечею і калом дитини (або пелюшки) потрібно зберегти до приходу лікаря.
Жовтяниця у новонароджених часто буває обумовлена ​​незрілістю печінки (фізіологічна жовтяниця), вона виникає в перші дні життя і зникає на 2-му тижні, лікування не вимагає. Якщо після виписки з пологового будинку інтенсивність жовтяниці не зменшується, потрібно звернутися до педіатра. Причинами довго збереження жовтяниці можуть бути вроджені захворювання печінки, вади розвитку жовчних шляхів та ін Новонароджені з затяжної жовтяницею потребують в обстеженні та лікуванні. Блідість шкіри у дітей першого року життя часто пов’язана з анемією – низьким вмістом в крові гемоглобіну, в більшості випадків обумовленої недостатнім або одноманітним харчуванням з низьким вмістом заліза в їжі. На першому місяці життя анемія частіше зустрічається у недоношених дітей. Блідість шкіри може бути також проявом недіагностованого в пологовому будинку вродженої вади серця. Для з’ясування причини блідості необхідно звернутися до лікаря. Синюшність шкіри навколо рота, в області стоп може виникати у здорової дитини першого року життя, особливо часто у новонародженого, при сильному плачі, охолодженні. У спокої і після зігрівання дитини вона зникає. Лікування не потрібно. Стійка синюшність навколо рота, а також постійна або періодично виникаюча синюшність всього тіла є ознакою захворювання центральної нервової, дихальної або серцево-судинної системи. У цих випадках потрібна консультація лікаря. У дітей першого року життя часто спостерігаються різні шкірні прояви ексудативно-катарального діатезу (жирові лусочки на волосистій частині голови, почервоніння щік і підборіддя з наступним лущенням, сверблячі висипання та ін), при неправильному догляді легко з’являються попрілості, пітниця, гнійничкові висипання (см . Шкіра). Зміни молочних залоз. Нагрубання молочних залоз є природним процесом, одним із проявів статевого кризу. Відзначається з 3-4-го дня життя практично у всіх новонароджених дівчаток і приблизно у 50% хлопчиків. Молочні залози симетрично припухають. Максимального розміру вони досягають звичайно на 7-8-й день життя, потім починають зменшуватися і до кінця 1-го міс. життя ледь промацуються. Колір шкіри над молочними залозами при нагрубанні не змінюється. Лікування не потрібно. Слід уникати травмування молочних залоз грубими складками одягу. Видавлювання секрету протипоказано. При значному нагрубанні рекомендується сухе тепло (нетугой стерильна ватяна пов’язка), іноді на ніч ставлять компреси з камфорним маслом. Нагрубання молочних залоз може ускладнитися розвитком запального процесу – маститу. При цьому одна з молочних залоз різко збільшується, стає хворобливою (при доторкається до неї дитина турбується, плаче), шкіра над нею червоніє. Батьки повинні негайно викликати швидку медичну допомогу. Лікування проводиться в стаціонарі. Зміни пупка. У новонароджених нерідко виникає запалення шкіри в області пупкової ранки – омфаліт, обумовлене проникненням в неї патогенних мікроорганізмів (переважно стафілококів). Частіше спостерігається простий омфаліт (мокнучий пупок). Він характеризується тривалим незагоєною пупкової ранки, мізерним світло-жовтим виділенням, утворюючим при засихання кірки. На дні пупкової ранки після зняття кірки іноді виявляють грибоподібне випинання – надлишкові грануляції. Стан дитини при цьому зазвичай задовільний, температура тіла нормальна.
Більш важка форма захворювання (гнійний омфаліт) проявляється почервонінням і набряком шкіри навколо пупкової ранки, гнійним виділенням, появою на шкірі живота червоних смуг (запалення лімфатичних судин), порушенням стану дитини (мляве смоктання, зригування і блювота), підвищенням температури тіла. Захворювання може ускладнитися утворенням гнійних вогнищ в інших органах (кістках, легенях і ін) і розвитком сепсису.
При появі ознак омфалита необхідно викликати лікаря. Дитини з гнійним омфаліта госпіталізують. Мокнучий пупок лікують амбулаторно за рекомендацією лікаря. Кілька разів на день проводять обробку пупкової ранки, спочатку її промивають 3% розчином перекису водню, потім осушують стерильним тампоном, після чого змазують 2% спиртовим розчином брильянтового зеленого або 5% спиртовим розчином йоду. Надлишкові грануляції припікають ляпісний олівець. Профілактика запальних захворювань пупка полягає в правильному догляді за пупковою ранкою. Пупкова грижа виявляється у дитини, частіше у дівчаток, відразу після народження у вигляді піднесення в пупкової області, що збільшується при крику, напруженні. Являє собою випинання петель кишечника через відкрите пупкове кільце. Зазвичай пупкова грижа не турбує дитину, легко вправляється, але при малому діаметрі пупкового кільця і ​​непоступливого його країв можуть виникати і больові відчуття. У більшості дітей до 2-3 років настає повне самовилікування у зв’язку зі зменшенням і закриттям пупкового кільця. Для стимуляції цього процесу необхідно раннє, відразу після виписки з пологового будинку, часте викладання дитини на живіт на 2-3 хв перед кожним годуванням. За призначенням лікаря мати повинна щодня 4-5 разів на день проводити масаж живота і лікувальну гімнастику для зміцнення м’язів черевного преса. При великому діаметрі пупкового кільця, підвищеній збудливості дитини іноді стягують пупкове кільце стрічкою лейкопластиру, однак це може призвести до пошкодження шкіри, інфікування і розвитку омфалита. Якщо з’являється неспокій дитини, грижовоговипинання не зменшується, необхідно викликати швидку допомогу. Гикавка у дітей першого року життя зазвичай є наслідком заковтування повітря під час смоктання грудей або переохолодження (наприклад, при тривалій повітряної ванні в прохолодному приміщенні). При заковтуванні повітря гикавка зазвичай поєднується зі відрижкою. Для усунення гикавки, яка виникла після годування грудьми, дитину потрібно потримати у вертикальному положенні 5-10 хв. Гикавка, пов’язана з переохолодженням, зникає після зігрівання дитини. При тривалій гикавці дитині потрібно дати кілька ковтків води.
Молочниця – запалення слизової оболонки рота, викликане грибками роду Кандіда. Характеризується появою на язику, піднебінні, яснах, внутрішньої поверхні щік білих острівцевих нальотів, що утворюють при злитті плівки. Смоктання порушується через хворобливості, іноді дитина відмовляється від грудей. Температура тіла не підвищується. Зараження грибками може відбутися від матері під час пологів, через забруднені грибками предмети догляду (соски, ложечки і ін). Розвитку захворювання сприяє зниження опірності організму, введення антибіотиків. Дитина повинна бути оглянутий лікарем. За його рекомендацією мати кілька разів на день за 30 хв до годування дитини проводить обробку слизової оболонки рота 5% розчином харчової соди, 20% розчином бури в гліцерині, 100% цукровим сиропом. Руки потрібно вимити з милом, обернути палець руки стерильною марлею, змочити її в одному з вказаних розчинів і обережно змастити слизову оболонку рота дитини. Розчини для обробки рота слід чергувати. Як правило, при регулярній обробці порожнини рота нальоти швидко зникають. Іноді за призначенням лікаря дитині дають всередину протигрибковий препарат ністатин в порошку. Відмова дитини від грудей. Здорова дитина нерідко воліє смоктати з пляшечки, якщо у матері туга груди, неправильна форма сосків, недостатня кількість молока. Від материнського молока дитина може відмовитися також через його неприємного запаху, що виникає при вживанні жінкою, яка годує часнику, цибулі та інших гострих, пахучих продуктів. Зціджування невеликої кількості молока при тугий грудей, використання накладок при неправильній формі сосків, виключення з їжі різко пахнуть продуктів, виконання рекомендацій лікаря для поліпшення лактації у більшості випадків дозволяють добитися продовження грудного вигодовування.
Слід пам’ятати, що відмова дитини від грудей є одним з перших симптомів його захворювання. Тому, коли мати не може пояснити причину відмови від грудей вищевказаними чинниками, необхідно показати дитину лікарю. Підвищення температури тіла у дітей першого року життя найчастіше пов’язане з перегріванням, інфекційними захворюваннями, ураженнями центральної нервової системи при пологовій травмі. Через недосконалість терморегуляції в цьому віці перегрівання легко наступає, особливо у новонароджених, при надмірному укутуванні дитини і недостатньому введенні в організм рідини. При штучному або ранньому змішаному вигодовуванні у зв’язку з надмірною введенням концентрованої білкової їжі і відносно малим вмістом в ній води може розвинутися так звана аліментарна лихоманка, яка проявляється підвищенням температури тіла, сухістю слизових оболонок, зниженням пружності м’яких тканин.  При підвищенні у дитини до 1 року температури тіла, навіть незначному, необхідно викликати лікаря. Дитину слід звільнити від зайвої одягу і напоїти чаєм, кип’яченою водою. Це зазвичай дозволяє нормалізувати температуру тіла, підвищену внаслідок перегрівання. Рясне пиття дозволяє усунути також і алиментарную лихоманку. При підвищенні температури тіла до 38,5 ° і вище (а у дітей, які раніше перенесли судоми при підвищеній температурі тіла, а також із захворюваннями центральної нервової системи, легень, серця при температурі тіла вище 38 °) незалежно від причини підвищення до приходу лікаря використовують жарознижуючі засоби і методи фізичного охолодження.

Комплекс вправ.

Перший комплекс від 1,5 до 3 місяців:

1.     Масаж рук – прогладжування.

2.     Масаж ніг – прогладжування.

3.     Викладання на живіт – вправа рефлекторна.

4.     Масаж спини – прогладжування.

5.     Повзання – вправа рефлекторна.

6.     Масаж живота – прогладжування.

7.     Масаж ступнів – розтирання.

8.     Вправи для ступнів – (згинання та розгинання рефлекторні).

9.      Розгинання хребта на правому та лівому боці – вправа рефлекторна.

Другий комплекс – від 3 до 4 місяців.

1.     Масаж рук – прогладжування.

2.     Схрещування рук на грудях – вправа пасивна.

3.     Масаж ніг – прогладжування, розтирання, розминання.

4.     Поворот з спини на живіт вправо – вправа пасивно-активна.

5.     Масаж спини – прогладжування, розтирання, розминання.

6.     Положення «пловця» – вправа рефлекторна.

7.     Масаж живота – прогладжування, розтирання.

8.     Масаж ступнів – розтирання, поплескування.

9.     Вправи для ступнів (рефлекторні).

10. Згинання та розгинання рук «бокс» – вправа пасивна.

11. Вібромасаж грудної клітки.

12. Поворот зі спини на живіт вліво – вправо, пасивно-активна.

Третій комплекс – від 4 до 6 місяців.

1.     Схрещування рук на грудях – пасивно.

2.     Масаж ніг.

3.     Ковзаючи кроки – імітація велосипедних рухів – вправа пасивна.

4.     Поворот з спини на живіт вправо.

5.     Масаж спини – прогладжування, розтирання, розминання, поплескування.

6.     «Паріння» на животі – вправа рефлекторна.

7.     Масаж живота.

8.     Піднімання голови: тулуба при підтримці за руки, відведені в сторони – вправа активна.

9.     Масаж ступнів.

10. Вправи для ступнів.

11. «Бокс».

12. Згинання та розгинання ніг поперемінно та одночасно – вправа пасивна.

13. «Паріння» на спині – вправа рефлекторна.

14. Вібраційний масаж грудної клітки.

15. Поворот зі спини на живіт вліво.

Вправи, що розвивають і зміцнюють м’язи рук: дитина лежить на спині; спочатку одну, потім іншу руку дитини відводять вгору і назад.

 Вправа, розвиває і зміцнює м’язи рук і спини: дитина «ходить» на руках; вигляд спереду.

Вправа розвиває і зміцнює м’язи тулуба і плечового пояса: дитину ставлять на пеленальний стіл, руками притримують ноги, випрямлені в колінних суглобах; дитина нахиляється, щоб взяти іграшку.

Вправа, зміцнює м’язи живота і ніг: дитина лежить на спині; руками утримують ноги, випрямлені в колінних суглобах, потім піднімають ноги догори, максимально згинаючи в тазостегнових суглобах.