ФІТОТЕРАПІЯ ЗАХВОРЮВАНЬ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

4 Червня, 2024
0
0
Зміст

ФІТОТЕРАПІЯ ЗАХВОРЮВАНЬ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

 

ГОСТРИЙ БРОНХІТ
Гострий бронхіт
— гостре запалення бронхів. Гострий бронхіт становить 34,5% всіх захворювань органів дихання.
Етіологія. Розвиткові бронхіту великою мірою сприяють бактеріальна (пневмококи, стрептококи, стафілококи, паличка Фрідлендера), вірусна (віруси грипу, кору) інфекції, а також вірусно-бактеріальна асоціації. Крім цього, гострий бронхіт виникає під впливом екзогенних токсико-хімічних (окисли азоту, аміак, сірко¬водень, хлор) та ендогенних токсичних (азотисті шлаки при уремії) чинників, а також алергічного чинника. Бронхіт може розвинутися внаслідок дії високої температури, запорошеності, переохолодження організму, зниження його реактивності при тяжких виснажливих захворюваннях та операціях, зловживання алкоголем, куріння, неповноцінного харчування. Виникненню бронхіту також сприяють хронічний тонзиліт, синусити, порушення носового дихання.
Клінічна картина. Клінічна, картина гострого бронхіту складається зі синдромів загальної інтоксикації та ураження власне бронхів. Перший із них виявляється загальним нездужанням, зниженням працездатності, болем у м’язах слини, ніг. Температура тіла у більшості випадків субфебрильна, рідко вище 38°С, іноді залишається нормальною. У перші дні хвороби спостерігається погіршення апетиту і сну.
Другий синдром виявляється сильним кашлем, задишкою, дря¬панням у горлі або за грудиною при супутніх ларингітах, трахеїтах.
Кашель може бути сухим або вологим. В останньому випадку харкотиння може бути слизистим або слизисто-гнійним. При запаленні бронхів переважно великого калібру (проксимальний бронхіт) порушення прохідності бронхів не виражене, при цьому хар¬котиння відкашлюється легко.
Якщо запальний процес уражає лише дрібні бронхи (дистальний бронхіт), у яких немає кашльових рецепторів, то в цих випадках задишка може бути єдиним проявом бронхіту. Поширення запального процесу на дрібні й середні бронхи часто спричиняє порушення бронхіальної провідності, при цьому харкотиння відкашлюється важко і спостерігається тяжка задишка.
У виникненні порушень бронхіальної провідності (обструктивний синдром) важлива роль належить запальному набряку слизової оболонки бронха, бронхоспазму, надмірній секреції слизу, по¬рушенням функції війчастого епітелію, синтезу сурфактанта. У клініці обструкція бронхів виявляється задишкою, яка посилюєть¬ся при фізичному навантаженні, утрудненим видихом, свистячим диханням, приступоподібним кашлем. У тяжких випадках може спостерігатися прискорене дихання, особливо при ураженні дрібних бронхів. При запаленні дрібних бронхів та бронхіол хрипи можуть взагалі не вислуховуватись.
Гострі явища хвороби зменшуються через 3—5 днів, коли харкотиння починає вільно відходити під час кашлю.
Слід пам’ятати, що функція зовнішнього дихання і бронхіальна прохідність відновлюються тільки протягом місяця, після клінічного одужання. Діагноз ставлять на підставі гострого початку захворювання, кашлю, даних об’єктивних методів обстеження хворого
Лікування гострого бронхіту повинно бути комплексним з урахуванням етіологічних і патогенних чинників. У перші дні хвороби хворому призначають ліжковий режим. Необхідно пити багато гарячого: чай з липового цвіту, з малиновим варенням, молоко зі содою і медом, підігріті лужні мінеральні води (Слав’янівська,
Боржомі).
При явищах обструктивного синдрому широко використовують еуфілін, ефедрин, теофедрин, солутан, бронхолітин. При клінічній картині бронхіоліту призначають короткий курс преднізолону по 15—20 мг на день. Застосовують антигістамінні препарати: димедрол, супрастин, діазолін, тавегіл. Обов’язково слід призначати вітамінні препарати: «Гексавіт», «Аскорутин». При лікуванні гострого бронхіту широко використовують фізіотерапевтичні заходи: інгаляції з відварами ромашки, звіробою, з ментоловою або евкаліптовою олією; ультрафіолетове опромінення грудної клітки. Призначають гірчичники, банки на грудну клітку, гарячі гірчичні ванни.
Прогноз гострого бронхіту сприятливий, але у людей похилого віку, ослаблених хворих гострий бронхіт може ускладнюватися запаленням легень, переходом у хронічну форму, а в особливо тяжких випадках виникає серцева і дихальна недостатність.
Профілактика гострого бронхіту включає загальне загартовування, заняття фізичною культурою, боротьбу з курінням, запорошеністю. Слід також своєчасно лікувати хронічні тонзиліти, синусити, гострі респіраторні захворювання.

Фітотерапія. При бронхіті з кашлем рекомендують збір:

          Листя ехінацеї 10 г.

          Листя подорожника великого 20 г.

          Коріння первоцвіту весняного 20 г.

Коріння алтеї лікарської 20 г.

Трава материнки звичайної 10 г.

2 столові ложки збору залити 500 мл окропу, кипятити на невеликому вогні 5 хв, настоювати 2 год, вживати по 100 мл 4 рази на день за 30 хв до їди.

При бронхіті. який супроводжується сухим кашлем рекомендують збір:

          Листя копитняка європейського 10г.

          Листя багна звичайного 20 г.

          Листя кропиви жалкої 30 г.

          Шишки хмелю звичайного 20 г.

          Трава чебрецю звичайного 30 г.

2 столові ложки збору залити 500 мл окропу, кипятити на невеликому вогні 3 хв, настоювати 1 год, вживати по 50-100мл 4 рази і більше на добу за 30 хв до їди і перед сном.

При бронхіті з вологим кашлем для кращого відходження мокротиння призначають збір:

          Трава багна звичайного 15 г.

          Лися мати-й-мачухи 20 г.

          Листя розхіднику звичайного 10 г.

Коріння алтеї лікарської 20 г.

2 чайні ложки збору залити 1 склянкою окропу, довести до кипіння, настояти 20 хв, профільтрувати. вживати по ¼ склянки 4 рази на день.

 

ХРОНІЧНИЙ БРОНХІТ
За рішенням експертів ВООЗ хронічним бронхітом називають захворювання, яке супроводжується кашлем із виділенням харкотиння не менше трьох місяців на рік, протягом двох років, за умови відсутності інших захворювань дихальних шляхів.
Проблема хронічного бронхіту є однією з актуальних проблем сучасної терапії. Захворюваність хронічним бронхітом в останні роки зросла до 60—65% серед усіх форм хронічних неспецифічних захворювань легень, а смертність — до 20% загальної смертності.
Етіологія. У виникненні хронічного бронхіту суттєвим є вплив екзогенних та ендогенних чинників. До екзогенних чинників належать куріння, зловживання алкоголем, забрудненість повітря на виробництві та в побуті, метеорологічні та кліматичні умови, дія інфекції. Ендогенні чинники — вогнища хронічної інфекції (хронічні сінусити, тонзиліти), хронічні пневмонії, бронхоектатична хвороба.
Розвиткові хронічного бронхіту сприяють застійні явища в малому колі кровообігу при вираженому кардіосклерозі, митральному стенозі. Хронічна ниркова недостатність також спричиняє хронічний бронхіт. Хронічний бронхіт може бути наслідком недолікованого гострого бронхіту, гострої пневмонії.
Важлива роль у розвитку хронічного бронхіту належить алергічному чиннику, спадковості, вродженим
порушенням мукоциліарного апарату. Слід пам’ятати, що чоловіки після 40 років хворіють хронічним бронхітом і вмирають удвічі частіше, ніж жінки цього ж віку.
Клінічна картина. Розрізняють такі форми хронічного бронхіту.
1) простий неускладнений із виділенням слизистого харкотинняез порушення вентиляції,
2) гнійний хронічний бронхіт із виділенням гнійного харкотиння постійно або тільки у фазі загострення;
3) обструктивний хронічний бронхіт, який супроводжується стійким порушенням вентиляції легень,
4) гнійно-обструктивний хронічний бронхіт. Різновидом хронічного обструктивного бронхіту є хронічний бронхіт з астматичним компонентом.

Простий (катаральний) хронічний неускладнений бронхіт виявляється сухим частим кашлем, переважно вранці після сну; якщо виділяється харкотиння, то в невеликій кількості — до 20 мл за добу. У період загострення температура тіла підвищується до субфебрильної, посилюється пітливість. Задишка виникає тільки при значному фізичному навантаженні. При загостренні вислуховується жорстке дихання, іноді сухі хрипи.

При гнійному хронічному бронхіті кашель спостерігається постійно або в період загострення і супроводжується виділенням слизисто-гнійного харкотиння до 100 мл на добу. Задишка при цій формі виникає в умовах звичайного навантаження. Температура тіла в період загострення підви¬щується до 38°С і вище. Під час аускультації на фоні жорсткого дихання вислуховуються сухі і вологі хрипи
             Хронічний обструктивний бронхіт відзначається у 65% хворих хронічним бронхітом. Обструктивний бронхіт виявляється експіраторною задишкою, кашель малопродуктивний, харкотиння виділяється важко і в невеликій кількості. Якщо уражаються тільки дистальні бронхи, то кашель часто відсутній, але виражена задишка, яка посилюється під час фізичного навантаження. Хронічний обструктивний бронхіт супроводжується порушенням вентиляції, гемоциркуляції, що призводить до легеневої та правошлуночкової серцевої недостатності.
             Гнійно-обструктивна форма хронічного бронхіту нагадує обструктивну форму бронхіту, але з більш тяжкою клінічною картиною Харкотиння в цьому випадку набуває гнійного характеру. При гнійно-обструктивному бронхіті може виникати деформація стінки бронхів, що призводить до утворення бронхоектазів.
Таким чином, хронічний бронхіт призводить до таких ускладнень, як пневмонія, бронхоектазії, пневмосклероз, легенева та серцева недостатність.
Діагностика. Основу діагнозу становлять такі симптоми, як кашель, харкотиння, задишка, кашльовий анамнез за умови відсутності інших захворювань органів дихання (туберкульоз, хронічна пневмонія, бронхосктатична хвороба, бронхіальна астма). Велике значення мають результати лабораторно-інструментальних досліджень.
Лікування хронічного бронхіту. У період загострення слід призначати антибактеріальну терапію з урахуванням чутливості мікрофлори харкотиння до дії препарату. При неможливості визначити чутливість лікування слід починати з антибіотиків пеніцилінового ряду (пеніцилін, ампіцилін), які менше викликають побічні реакції. Широко використовують еритроміцин, олеандоміцин, гентаміцин, левоміцетин, вібраміцин. У тяжких випадках призначають цефалоспорини (цефамізин, кефзол) по
0,5 г 2—4 рази на день;, внутрішньом’язово або внутрішньовенно. Курс антибіотико-терапії 7—10 днів.
Можна успішно використовувати сульфаніламідні препарати пролонгованої дії. Слід пам’ятати, що ці препарати можуть викликати закупорку ниркових канальців, кристалурію. Щоб запобігти цьому, хворий повинен випивати достатню кількість рідини (чай, молоко, мінеральна вода).
Прогноз хронічного бронхіту, особливо обструктивного, дистального, несприятливий, оскільки поступово виникає дихальна недостатність і формується легеневе серце.
Профілактика хронічного бронхіту поділяється на первинну і вторинну. Первинна профілактика включає боротьбу з курінням, забрудненням зовнішнього середовища, дотримання санітарно-гігієнічних норм на виробництві та в побуті, попередження гострих респіраторних захворювань. Вторинна профілактика спрямована на попередження загострень хронічного бронхіту, з цією метою хворим призначають загальнозміцнювальні препарати, фізіотерапевтичні засоби лікування, ЛФК, санаторно-курортне лікування.

Фітотерапія: для лікування хронічного бронхіту рекомендують такі збори:

Трава вероніки лікарської 20 г.

Листя підбілу звичайного 10 г.

Трава ефедри двоколоскової 2,5 г.

Квітки глоду колючого 20 г.

Трава вересу звичайного 20 г.

Трава материнки звичайної 10 г.

Трава буквиці лікарської 40 г.

Шишки хмелю звичайного 10 г.

Трава медунки лікарської 40 г.

4 столові ложки збору залити 500 мл окропу, настоювати 4 год, вживати по 40-50мл 3 рази протягом доби за 30 хв до їди.

          Листя евкаліпту кулястого 20 г.

          Листя підбілу звичайного 20 г.

Трава материнки звичайної 20 г.

Трава чебрецю звичайного 20 г.

Листя подорожника великого 10 г.

Квіти бузини чорної 5 г.

2 столові ложки збору залити 500 мл окропу, настоювати 10 хв,  вживати по 100 мл 3 рази протягом доби за 30 хв до їди.

          Трава гісопу лікарського 20 г.

          Трава материнки звичайної 20 г     

Трава медунки лікарської 30 г.

          Трава підбілу звичайного 20 г.

          Листя мяти перцевої 20 г.

          Корені алтеї лікарської 20 г.

2 столові ложки збору залити 500 мл окропу, настоювати  4 год,  вживати по 100 мл 3 рази на добу за 30 хв до їди.


БРОНХІАЛЬНА АСТМА
Бронхіальна астма — самостійне хронічне прогресуюче захворювання, яке виявляється приступами ядухи внаслідок бронхоспазму, набряку слизової та гіперсекреції.
Астма — це клінічний синдром, який характеризується підвищеною чутливістю трахеобронхіального дерева до різних подразників.
Етіологія. У розвитку бронхіальної астми важливе значення має дія зовнішніх та внутрішніх чинників. До зовнішніх чинників належать інфекційні (бактерії, віруси, гриби) та неінфекційні алергени (пилок рослин, деякі харчові, продукти, медикаменти). Виникненню бронхіальної астми значною мірою сприяє забруднення зовнішнього середовища промисловими відходами (металургійна, хімічна, біотехнологічна промисловість), пестицидами, компонентами вихлопних газів двигунів, радіонуклідами. Негативно на стан здоров’я впливають метеорологічні умови (коливання атмосферного тиску, температури повітря, його вологості). До внутрішніх чинників належать порушення функцій імунної, ендокринної систем, вегетативної іннервації, зміни в мукоциліарному апараті та в судинних стінках бронхів і легень.
Клінічна картина. Основним симптомом захворювання є приступ ядухи. Він виникає раптово, вночі, а в тяжких випадках — і вдень. Іноді появі приступу передує свербіння в носі, кашель. Під час приступу хворий займає вимушену позицію— сідає, впираючись руками в край ліжка або стільця. Під час приступу хворі відчувають страх, у них утруднений видих, а в тяжких випадках порушується як вдих, так і видих. На віддалі вислуховується характерне хрипіння, свист. Під час приступу може виділятися невелика кількість густого в’язкого харкотиння.
Під час огляду нерідко відзначається ціаноз губ, обличчя, кінчика носа. Грудна клітка часто має бочкоподібну форму, немов перебуває у стані вдиху. Під час приступу можна спостерігати участь в акті дихання допоміжних м’язів (шиї, верхньої частини грудної клітки), набряклі шийні вени. Часто виявляється тахікардія, тяжко виявити серцевий поштовх через гостру емфіземну легень.
При легкій формі бронхіальної астми приступ ядухи виникає рідко, не частіше одного разу на тиждень. Приступи знімаються медикаментами для внутрішнього вживання, реакція на спазмолітики швидка і повна. При цій формі хвороби загострення виникає не більше 2-3 разів на рік. При середній тяжкості захворювання приступи ядухи виникають частіше, навіть щоденно. Приступи в більшості випадків знімають препаратами для парентерального введення, –використання спазмолітиків не завжди дає повний ефект. При цій формі у міжприступний період часто під час навантаження виникає задишка (внаслідок бронхоспазму), вислуховуються поодинокі сухі хрипи. Загострення хвороби спостерігається більше як 3-4 рази на рік. Тяжка форма бронхіальної астми характеризується частими і тяжкими приступами ядухи, які можуть переходити в астматичний статус. При цій формі хвороба перебігає без періодів навіть тимчасового поліпшення стану хворого.
Діагностика. Бронхіальну астму розпізнають на основі характерних приступів ядухи з утрудненим видихом і наявністю сухих свистячих хрипів у легенях, збільшенням числа еозинофілів у крові і появою їх у харкотинні.
Лікування. Терапія бронхіальної астми спрямована на ліквідацію приступів ядухи та їх попередження. При лікуванні бронхіальної астми широко використовують препарати, що мають бронхолітичну дію: адреномімстики, холінолітики, ксантини.
Найбільш ефективним у лікуванні кризів бронхіальної астми є адреналін і його похідні: ефедрин, теофедрин, солутан, бронхолітин. В останні роки широко використовують β-адренрміметики, які стимулюють β1,- і β2-адренорецептори; до них належать ізадрин, новодрин, еуспіран, алупент, астмопент. Особливо ефективні β2-адреномімстики, які впливають на β2-адренорецептори бронхіального дерева (беротек, сальбутамол, тербуталін, савентол). Із холінолітиків поширені аерозоль «Атровент» і тровентол. Із ксантинів при лікуванні бронхіальної астми часто використовують еуфілін, діафілін, теопек.
Для профілактики приступів астми також використовують антигістамінний препарат задітен (кетотіфен) по 1-2 таблетки 2 рази на день.
При бронхіальній астмі, яка поєднується з ішемічною хворо¬бою серця, гіпертонічною хворобою, а також при астмі фізичного напруження призначають антагоністи кальцію: коринфар (корда-фен) по 10—20 мг 3-4 рази на день, фіноптин (ізоптин) по 80 мг З—4 рази на день.
Легкий приступ бронхіальної астми хворі, як правило, ліквідують самостійно. З цією мстою використовують теофедрин (по 1/2—1 таблетці), солутан (до 60 крапель на прийом), еуфілін (1— 2 таблетки), аерозоль астмопенту або беротеку. При відсутності цих препаратів необхідно ввести підшкірно 0,1% розчин адреналі¬ну гідрохлориду 0,3—0,5 мл або 5% розчин ефедрину гідрохлориду 0,5—1,0 мл в поєднанні з папаверином або ношпою (2 мл 2% розчину). Можна ввести хворому 2% папаверин гідрохлорид (2 мл) із 0,2 % платифіліном гідротартратом (1 мл) або 5 мл баралгіну. В усіх випадках призначають антигістамінні препарати (димедрол, супрастин, тавегіл).
Профілактика передбачає лікування стану передастми (гострий та хронічний бронхіт, пневмонія з елементами бронхоспазму в поєднанні з вазомоторним ринітом, кропивницею та іншими станами, при яких спостерігається созинофілія).
Вторинна профілактика включає комплекс заходів, спрямованих на попередження загострення бронхіальної астми.

Фітотерапія: для лікування бронхіальної астми використовуються різноманітні збори рослин.

Трава ефедри 40 г.

Листя подорожника великого 30 г.

Квітки ромашки лікарської 20 г.

Березові бруньки 60 г.

Трава багна звичайного 20 г.

2 столові ложки збору залити 500 мл окропу, довести до кипіння. настоювати 2 год, процідити,вживати 4 рази на день за 30 хв до їди.

          Бруньки Ялини європейської 20 г.

          Листя подорожника великого 30 г.

          Листя підбілу звичайного 20 г.

           Трава буквиці лікарської 30 г.

4 чайні ложки суміші настоювати 2 год в склянці холодної кипяченої води, потім кипятити 5 хв, охолодити, вживати до 100мл 3 рази протягом доби за 30 хв до їди.       

          Трава багна болотяного 25 г.

          Трава кропиви жалкої дрібної 15 г.

 2 столові ложки збору залити 1000 мл окропу, кипятити 10 хв, настоювати  30 хв, вживати по ½ склянки 5-6 разів протягом доби за 30 хв до їди. .

КРУПОЗНА ПНЕВМОНІЯ
Крупозна пневмонія
— гостре запалення легень, яке охоплює цілу частку або її окремі сегменти. При цій пневмонії уражається плевра, яка покриває частку легені, тому її ще позивають плевропневмонією, частковою пневмонією. В останні роки клінічна картина гострої пневмонії та її перебіг значно змінилися, тому класичні форми крупозної пневмонії трапляються рідко.
Етіологія. Найбільш частою причиною крупозної пневмонії є бактеріальна інфекція (пневмококи, стрептококи, стафілококи, кишкова паличка, протей тощо), рідше вірусні (грип, парагрип, аденовіруси, кір), мікоплазмові інфекції, рікетсії. Нерідко виникненню пневмонії сприяють так звані вірусно-бактеріальні асоціації.
Суттєво впливають на розвиток пневмонії алергічні чинники, забруднення повітря, температура і вологість зовнішнього середовища, наявність в організмі хворого вогнищ хронічної інфекції
.
Клінічна картина. Захворювання починається гостро вираженою гарячкою. Температура тіла підвищується до 39—40°С. Хворі скаржаться на сильний головний біль, загальну слабість, біль в ураженій половині грудної клітки, який посилюється під час каш¬лю, глибокого дихання. Іноді біль може локалізуватися в ділянці живота, що нагадує клінічну картину жовчнокам’яної хвороби, апендициту внаслідок ураження діафрагмальної плеври. З’являється кашель, який у перші дні захворювання може бути сухим, а потім вологим. Харкотиння при крупозній пневмонії кров’янисте («іржаве»). У хворих може спостерігатись задишка, серцебиття, погіршення апетиту, біль у м’язах.

Під час огляду хворого відзначається гіперемія щік, особли¬во з ураженого боку, ціаноз губ, носа, спостерігається посиле¬не голосове тремтіння, відставання в акті дихання тієї частини грудної клітки, де є запалення.
У перші дні захворювання у більшості хворих відзначаються тахікардія, зниження артеріального тиску, вислуховується систолічний шум на верхівці, послаблення першого тону (у зв’язку з цим можна згадати вислів французького терапевта Ж. Корвізара.
«Хворіють легені — небезпека в серці»). При критичному зниженні температури тіла можливий колапс. Іноді у хворих може спостерігатися збудження, марення, порушення сну, особливо в алкоголіків, що потребує постійного спостереження за ними.
Лікування крупозної пневмонії повинно бути комплексним, індивідуальним. Основним у лікуванні крупозної пневмонії є антибактеріальна терапія. Антибіотики слід призначати у вигляді монотерапії, і лише у виняткових випадках застосовують комбіновану терапію. Слід пам’ятати, що поєднання антибіотиків зі сульфаніламідними препаратами пролонгованої дії посилює ризик виникнення токсичних і токсико-алергічних ушкоджень нирок.
При тяжких токсичних формах крупозної пневмонії антибіотики слід уводити внутрішньовенне, внутрішньом’язово і внутрішньобронхіально.
Для забезпечення бронхіальної провідності призначають бронхолітики (еуфілін, ефедрин, солутан, бронхолітин тощо), препарати, які розріджують бронхіальний секрет (мукосольвін, бромгексин, мукалтин, протеолітичні ферменти), відхаркувальні засоби (настій трави термопсису, кореня алтеї, квіток чорної бузини, листя шавлії тощо). При вираженому сухому кашлі застосовують протикашльові засоби (кодеїн, лібекесин тощо).
Для підвищення неспецифічної резистентності організму хворого використовують вітаміни С, Е, групи В, біостимулятори та адаптогени (екстракт алое, плаценти, екстракт слеутерокока, пантокрин тощо).

При гострій пневмонії широко використовують фізіотерапевтичні процедури, як слід призначати з перших днів захворювання після зменшення гарячки. З цією мстою використовують інгаляції, УВЧ, індуктотерапію. електрофорез, банки, гірчичники.
Профілактика гострої пневмонії включає загартовування організму, заняття фізичною культурою, повноцінне харчування, санацію вогнищ хронічної інфекції. Велике значення мають своєчасне лікування гострих респіраторних захворювань, боротьба із забрудненням повітря, переохолодженням, ізоляція хворих.

ВОГНИЩЕВА ПНЕВМОНІЯ

Вогнищева пневмонія — локальний запальний процес у межах сегмента, часточки або ацинуса. В останні роки вогнищева пневмонія реєструється частіше, ніж крупозна. Переважно вогнищева пневмонія починається з бронхіту, у зв’язку з чим її інша назва — бронхопневмонія.

Етіологія. Вогнищева пневмонія часто є ускладненням певного захворювання або виникає самостійно. При вогнищевій пневмонії виявляють мікрофлору (пневмококи, стрептококи тощо). У більшості випадків захворювання є наслідком аутоінфекції верхніх дихальних шляхів. Важливе значення в розвитку хвороби має стан макроорганізму та його імунної системи. Часто вогнищева пневмонія виникає при гострих респіраторних вірусних захворюван¬нях (грип, кір), при застійних явищах у легенях (застійна пневмонія), у післяопераційному періоді, у тяжкохворих, які довго перебувають у лежачому положенні (гілостатична пневмонія), при обструкції бронхів слизом, стороннім тілом, при ураженні централь¬ної нервової системи, травмах грудної клітки.
Клінічна картина. Вогнищева пневмонія часто виникає услід за гострими респіраторними захворюваннями, гострим бронхітом тощо, тому важко точно визначити початок хвороби. У більшості випадків захворювання починається гостро, з підвищення темпе¬ратури тіла до 38—39°С. Хворих турбує загальна слабість, головний біль, іноді ,біль у грудній клітці, погіршення апетиту, сну, вологий кашель, при якому харкотиння є слизистим, слизисто-гнійним або гнійним. Кашель не супроводжується болем у боці, що спостерігається при крупозній пневмонії. Дихання прискорене — 25—30 дихальних рухів за хвилину.
Під час огляду хворого відзначається помірна гіперемія щік, ціаноз кінчика носа, губ. Голосове тремтіння не змінене. При перкусії над легенями вислуховується легеневий звук і тільки при
зливній пневмонії може відзначатися притуплення перкуторного звуку над відповідною ділянкою легені.
Важливим у діагностиці є рентгенологічне обстеження хворих, за допомогою якого можна виявити вогнища затемнення, посилений судинний рисунок, розширення легеневих коренів.
Лікування вогнищевої пневмонії провадять тими ж засобами, що і при крупозній пневмонії. Основним препаратом є антибіотики (пеніцилін, еритроміцин, ампіцилін тощо) з урахуванням їх чутливості до виділеної мікрофлори. При кашлі застосовують протикашльові, відхаркувальні засоби, при потребі — бронхолітики. У тяжких випадках призначають інфузійну терапію, дають кисень. У комплексну терапію обов’язково слід включати вітамі¬ни, біогенні стимулятори та адаптогени, фізіотерапевтичні мето¬ди лікування.
Пневмонія під час грипу спостерігається часто і нерідко характеризується тяжким перебігом.
Етіологія. Збудником пневмонії може бути вірус — у цих випадках пневмонія починається одночасно з клінічними проявами грипу. Крім цього, запалення легень може спричинятися віруснобактеріальною асоціацією.
Клінічна картина. Пневмонія, яка перебігає на фоні грипу, виникає в перш; дні захворювання грипом (рання пневмонія) або пізніше (пізня пневмонія). Починається гостро, з підвищення температури тіла до 38—39°С. Хворі скаржаться на загальну слабість, сильний головний біль, ломоту в тілі, відсутність апетиту, нерідко з’являються симптоми ураження верхніх дихальних шляхів — нежить, біль або дряпання в горлі, за грудиною. Кашель сухий, іноді виділяється небагато харкотиння. При тяжких формах грипозної пневмонії може спостерігатися геморагічний синдром (кровохаркання, носові кровотечі і т. ін.), що пов’яза¬не з ураженням судинної стінки і тромбоцитопенією при гри¬пі. При вираженій інтоксикації відзначаються задишка, ціаноз, тахікардія.
Пневмонія може виникнути на пізніх стадіях грипу, коли температура тіла нормалізувалася, зменшились клінічні прояви грипу. У таких випадках починається нова хвиля захворювання, викликана пневмонією.

Лікування грипозної пневмонії провадять за тими ж принципами, що й лікування вогнищевої або крупозної пневмонії.

Фітотерапія: для лікування пневмоні використовуються офіцинальні збори рослин.

№1.   Коріння алтеї лікарської 20 г.

          Листя підбілу звичайного 20 г.

          Трава материнки звичайної 20 г.

2 столові ложки збору залити 500 мл окропу, настоювати 20 хв, процідити,вживати по 100 мл кожних 3 години за 20 хв до їди.

 

№2    Листя підбілу звичайного 40 г.

          Листя подорожника великого 30 г.

          Коріння солодки голої 30 г.

Приготування і вживання – як у зборі №1

 

№3    Листя шавлії лікарської 10 г.

          Плоди анісу звичайного 10 г.

          Бруньки сосни звичайної 20 г.

          Коріння алтеї лікарської 20 г.

 

Приготування і вживання – як у зборі №1

№4    Коріння солодки голої 20 г.

          Плоди фенхелю звичайного 20 г.

          Коріння алтеї лікарської 20 г.

Приготування і вживання – як у зборі №1

 

№5    Квітки дивини густоквіткової 20 г.

          Листя підбілу звичайного 40 г.

          Плоди анісу звичайного 20 г.

          Коріння алтеї лікарської 80 г.

          трава фіалки триколірної 10 г.

Приготування і вживання – як у зборі №1


ТУБЕРКУЛЬОЗ ЛЕГЕНІВ
Туберкульоз
специфічне інфекційне захворювання, яке спричинюється мікобактеріями туберкульозу.
Незважаючи на досягнення у боротьбі з туберкульозом ця проблема залишиться актуальною ще для трьох поколінь людства. За даними ВООЗ, у світі нараховується 15—20 млн хворих на туберкульоз. Щорічно з’являється 7 млн нових хворих, а вмирає 600— 800 тис. чоловік.
Етіологія. Збудником туберкульозу є специфічна мікобактерія, відкрита Р. Кохом у 1882 p. Туберкульозна мікобактерія кисло-стійка, має форму тонкої, вигнутої, зернистої палички завдовжки 0,7—4,5 мкм, завширшки 0,25—0,50 мкм. Мікобактерії туберкульозу достатньо стійкі в зовнішньому середовищі, що сприяє поширенню цього захворювання. Серед мікобактерій є збудники, що викликають туберкульоз у людини, великої рогатої худоби, птахів, мишей, причому два перших види патогенні для людей. Існують L-форми мікобактерій, які значною мірою сприяють хронічному перебігу туберкульозу.
На поширення туберкульозу впливають різні чинники: контакт із хворими відкритою формою туберкульозу, особливості збудни¬ка, зниження захисних сил організму, соціальні умови, недостатнє лікування, недостатня рання діагностика, порушення у диспансе¬ризації, профілактиці і т. ін.
У зовнішнє середовище мікобактерії потрапляють від людей і тварин, які хворіють туберкульозом. Особливо небезпечні хворі і відкритою формою туберкульозу, які з харкотинням, слиною, мо¬локом виділяють мікобактерії. Слід пам’ятати, що один хворий може заразити від 2 до 13 чоловік, при цьому 5% інфікованих Людей захворюють туберкульозом у перший же рік.
Клінічна картина. Туберкульоз органів дихання, у свою чергу, включає такі форми.
Первинний туберкульозний комплекс, туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів (бронхоаденіт), дисемінований (вто¬ринний) туберкульоз легень, вогнищевий туберкульоз легень, інфільтративний туберкульоз, туберкулома легень, кавернозний ту¬беркульоз легень, фіброзно-кавернозний туберкульоз легень» циротичний туберкульоз легень, туберкульозний плеврит, туберкульоз верхніх дихальних шляхів, туберкульоз органів дихання у комбінації з професійними захворюваннями легень.

До туберкульозу інших органів і систем належать туберкульоз мозкових оболонок, центральної нервової системи, очей, лімфа¬тичних вузлів, кісток і суглобів, кишок та очеревини, статевих органів, шкіри та підшкірної клітковини.
Лікування. Різноманітність клінічних форм легеневого туберкульозу потребує комплексного лікування цієї хвороби.
Хворим на туберкульоз призначають консервативну терапію, а при необхідності — хірургічне втручання.
Важливим елементом у лікуванні туберкульозу є повноцінне харчування хворого. Енергетична цінність добового раціону повинна становити 3000—4000 калорій. Харчові продукти мають бути різноманітними за своїм складом, що сприяє підвищенню реактивності організму хворого.
У лікуванні туберкульозу легень використовують антигістамінні препарати: димедрол по
0,005 г 2-3 рази на день, супрастин по 0,025 г 3 рази на день тощо; нестероїдні протизапальні засоби: ацетилсаліцилову кислоту, бруфен, індометацин тощо. При вираженому кашлі призначають кодеїн, кодтерпін, препарати, що мі¬стять кодеїн (пенталгін, седалгін), лібексин. У тяжких випадках використовують промедол або омнопон по 1 мл підшкірно. Для поліпшення дренажної функції бронхів призначають відхаркуваль¬ні засоби: настій із кореня алтеї, трави термопсису, листя подорожника, бромгексин, мукалтин тощо. При явищах бронхоспазму застосовують еуфілін 2,4% (10 мл внутрішньовенно), солутан, бронхолітин тощо.
Прогноз туберкульозу легень залежить від його форми, своєчасності розпізнання хвороби, правильності застосованого лікування, особливостей умов життя та праці. За несприятливих умов, особливо при кавернозних формах туберкульозу, прогноз хвороби менш сприятливий, оскільки при цьому виникають амілоїдоз, легенево-серцева недостатність, легеневі кровотечі тощо.

Профілактика туберкульозу поділяється на специфічну та неспецифічну. Остання передбачає соціально-профілактичні санітарно-гігієнічні заходи для поліпшення умов життя населення і праці на шкідливих підприємствах, боротьбу із забрудненням навколишнього середовища. Санітарна профілактика включає також оздоровлення вогнищ туберкульозної інфекції, ветеринарний нагляд, санітарно-просвітницьку роботу.
Важливе місце у профілактиці туберкульозу належить своєчасному розпізнаванню захворювання, ізоляції та лікуванню нововиявлених хворих та хворих активною формою туберкульозу. Для виявлення хворих туберкульозом на ранніх стадіях широко вико¬ристовують флюорографічне обстеження населення, яке починають з 12-річного віку.
Специфічна профілактика туберкульозу передбачає вакцинацію, ревакцинацію та хіміопрофілактику.
В Україні вакцинації підлягають усі новонароджені за винят¬ком тих, котрі мають протипоказання: гарячка» черепно-мозкова травма, маса тіла при народженні менше як
2 кг і т. ін. На 5— 7 день життя підшкірно у верхню третину лівого плеча вводять 0,1 мл туберкульозної вакцини БЦЖ. Суха вакцина БЦЖ — це ослаблені мікобактерії туберкульозу бичачого типу, що втратили свою вірулентність, але зберігають антигенну структуру. У місці введення вакцини утворюється пустула, після якої залишається невеликий рубець, що свідчить про ефективність вакцинації. Крім первинної здійснюють повторну вакцинацію (ревакцинацію) неінфікованим дітям у семирічному віці, а надалі — через кожних 5— 7 років. Перед ревакцинацією роблять пробу Манту (на внутрішній поверхні середньої третини передпліччя з 2 ТЕ туберкуліну) для виявлення інфікованості туберкульозом. Особи з позитивною про¬бою Манту вакцинації не підлягають.

Фітотерапія: для полегшення стану хворого можна застосовувати такі збори рослин.

Квітки нагідок лікарських 25 г.

Коріння лопуха справжнього 25 г.

Листя горіха волоського 15 г.

Коріння пирію повзучого 20 г.


2 столові ложки збору залити 500 мл окропу, настоювати 20 хв, процідити,вживати по 1-2 склянки тричі на день.

         

          Трава фіалки триколірної 50 г.

Квітки нагідок лікарських 50 г.

Коріння лопуха справжнього 20 г.

2 столові ложки збору залити 500 мл холодної кипяченої води, настоювати  3-4 год,кипятити 1 хв, настоювати 1 год, процідити, вживати по 1/2 склянки тричі на день.

 

 

 

 



 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Приєднуйся до нас!
Підписатись на новини:
Наші соц мережі