ФІЗІОЛОГІЯ ЕНДОКРИННОЇ nСИСТЕМИ

 Залозами внутрішньої секреції, або ендокринними, називаються такі залози, які не мають вивідних проток і секрет (інкрет, nгормон) яких поступає безпосередньо у кров або лімфу.

Процес синтезу і виділення у внутрішнє  nсередовище фізіологічно активних речовин ендокринними залозами називають nвнутрішньою секрецією, а ці речовини – гормонами.

До nендокринних залоз відносяться: гіпофіз, епіфіз, прищитоподібні, щитоподібна, nзагрудинна, надниркові залози. Підшлункова та статеві залози є змішаними, в них виробляються і nгормони, і продукти зовнішньої секреції.

Крім ендокринних залоз, існують паракринні залози і клітини, які nрозміщені в органах (шлунок, сечівник, нирки) серед інших тканин і секретують nтканинні гормони.

Найбільш розповсюдженою класифікацією залоз внутрішньої секреції вважається nкласифікація за Альошиним, згідно якій всі ендокринні залози діляться на чотири nгрупи: 1) аденогіпофіз і залежні від нього ендокринні залози (щитоподібна, nяєчко, яєчники, кірковий шар наднирників); 2) незалежні від аденогіпофіза n(паращитоподібні, загрудинна, клубочкова зона кори наднирників, панкреатичні nострівці підшлункової залози); 3) ,,нервового походження” (гіпоталамус, кишкові nта шлункові клітини); 4) нейрогліального походження (епіфіз, нейрогіпофіз).

За nхімічною структурою розрізняють стероїдні гормони (кортикостероїди, андрогени, nестрогени), білкові (інсулін і глюкагон), похідні тирозину (тироксин, nнорадреналін), похідні жирних кислот (простагландини).

Механізм nдії гормонів. Гормони nопосередковують свої дії через рецептори органів-мішеней. Розрізняють два типи nгормональної рецепції: внутрішньоклітинний і поверхневий мембранний. В першому nвипадку гормони легко проникають у клітину через мембрану і зв’язуються з nрецептором у цитоплазмі, а далі комплекс гормон-рецептор транспортується у ядро nі вступає у взаємодію з хроматином. При цьому активується синтез РНК, nмоделюються процеси транскрипції ДНК і РНК, проходить довготривала перебудова nклітинного метаболізму.

Другий шлях рецепції – це зв’язок гормонів з nрецепторами на поверхні клітини. При цьому відбувається утворення із АТФ nгормонального посередника – циклічного 3,5-аденозинмонофосфату. Останній діє nна  ферменти клітини і таким чином nзмінює її метаболізм та проникливість.

Впливаючи на синтез білка в клітинах, гормони nрегулюють фізичний, статевий і розумовий розвиток, обмін речовин і енергії, nсприяють підтриманню гомеостазу організму (рівня глюкози, електролітів, nосмотичного тиску, артеріального тиску), забезпечують адаптацію активності nфізіологічних систем. Вони  впливають на nповедінку і психіку людини. Під дією гормонів проходять зміни не тільки nфізіологічних процесів, а і морфологічних.

 Функціональне значення щитоподібної залози. Вона продукує йодовані гормони (тироксин і трийодтиронін) і кальцитонін. Утворення тироксину і nтрийодтироніну проходить за умови, що в організм надходить достатня кількість nйоду. (рис.4.1.) Йодовані nгормони стимулюють ріст і розвиток організму, статеве дозрівання, а також nпідвищують рівень всіх обмінних процесів в організмі: обмін білків, жирів, nвуглеводів, вітамінів, водно-електролітний обмін, основний обмін, nтеплопродукцію. Під впливом цих гормонів зменшуються запаси глікогену у печінці nі внаслідок цього збільшується цукор у крові. Вони стимулюють розпад білків і nяк наслідок – збільшується кількість азоту, який виводиться нирками.

Важливим nпоказником діяльності щитоподібної залози є рівень основного обміну, оскільки nйодвмісні гормони підвищують основний обмін.

Гормони nщитоподібної залози необхідні  для nрозвитку мозку, діяльності  центральної nі вегетативної нервової системи. Вони підвищують активність  симпатичної нервової системи, що nпроявляється в наростанні збудливості, емоційності, прискорення серцевих nскорочень, частоти дихання, потовиділення, а також зменшенні секреції і nмоторики шлунково-кишкового тракту.

Кальцитонін nрегулює обмін кальцію: знижує рівень кальцію у крові і активує функцію nостеобластів, які сприяють утворенню кісткової тканини з одночасним nпригніченням діяльності остеокластів, що руйнують кісткову тканину.

Регуляція nдіяльності щитоподібної залози опосередковується гіпоталамо-гіпофізарною nсистемою. Нейросекреторні клітини гіпоталамуса виділяють тироліберин, під nвпливом якого у аденогіпофізі секретується тиреотропний гормон. Він виділяється nу кров і стимулює синтез та інкрецію гормонів щитоподібної залози.

 Фізіологічна роль прищитоподібних залоз. Вони виробляють паратгормон, nякий є антагоністом кальцитоніну щитоподібної залози. Вони регулюють обмін nкальцію в організмі. Паратгормон сприяє вивільненню кальцію із кісткової nтканини і зворотному всмоктуванню його із дистальних канальців нефрона нирок. nЦе сприяє підвищенню рівня кальцію у плазмі крові. Кальцій відіграє важливу nроль у функції збудливих структур. У нормі вміст кальцію у крові дорівнює n2,25-2,75 ммоль/л. Концентрація паратгормону, в свою чергу, залежить від рівня nкальцію в крові: при його зниженні продукція паратгормона збільшується, а при nпідвищенні – зменшується. Секреція паратгормону стимулюється симпатичною нервовою nсистемою. (рис.4.2.)

 Ендокринна функція підшлункової залози. Бета-клітини (70 %) nострівців Лангерганса підшлункової залози синтезують гормон інсулін; альфа-клітини (20 %) – глюкагон; дельта-клітини (10 %) – соматостатин.(рис.4.3.)

Інсулін регулює вуглеводний, білковий, nжировий обміни. Підвищуючи проникливість клітинних мембран (крім клітин nголовного мозку) для глюкози, він знижує рівень глюкози у крові. Інсулін також nстимулює синтез глікогену у печінці та м’язах і знижує утворення глюкози із nамінокислот.

В регуляції білкового обміну інсулін виступає nяк анаболічний гормон: стимулює синтез білка з амінокислот і транспорт їх з nкрові у клітину. Регулюючи обмін жиру, інсулін підсилює  утворення жирних кислот із продуктів nвуглеводного обміну і накопичення резервів жиру.

Глюкагон є антагоністом інсуліну, він nпідвищує рівень глюкози у крові. Регуляція виділення гормонів підшлункової nзалози залежить від рівня глюкози у крові. При її підвищенні (гіперглікемія) nзбільшується секреція інсуліну, при зниженні  nконцентрації глюкози (гіпоглікемія) – знижується виділення інсуліну у nкров. Рівень глюкози в крові  залежить nвід її взаємодії з глюкозорецепторами, які розміщені у судинах, підшлунковій nзалозі та гіпоталамусі. При подразненні парасимпатичних нервів nзбільшується  секреція інсуліну і може nвиникнути гіпоглікемія. Збудження  nсимпатичної нервової системи призводить до гіперглікемії.

Нормальна концентрація глюкози у крові nстановить 3,33-5,55 ммоль/л. При такій концентрації глюкоза не фільтрується nнирками і у сечі цукор відсутній.

При інсуліновій  недостатності острівцевого апарата підшлункової залози виникає nважке захворювання – цукровий діабет.

Фізіологічні nефекти гормонів nкори надниркових залоз. З кори надниркових залоз nвиділено понад 40 кортистероїдів. Фізіологічно активними є лише 8 із них. nКортистероїди ділять на три групи: 1) глюкокортикоїди (гідрокортизон, кортизон, nкортикостерон); 2) мінералокортикоїди (альдостерон, дезоксикортикостерон); nстатеві гормони (андрогени, естрогени, прогестерон). (рис.4.4.)

Фізіологічні nефекти глюкокортикоїдів дуже різноманітні. Вони регулюють обмін білків, nжирів і вуглеводів в організмі, а саме: сприяють розпаду білків, мобілізують nжири із жирової тканини і активують утворення глікогену у печінці, проявляючи nантагоністичну дію щодо інсуліну.

Вони є nадаптивними гормонами, тому що, підтримуючи м’язову активність і працездатність nголовного мозку, сприяють пристосуванню організму до дії несприятливих nподразників (емоційне напруження, різкі коливання температури, кисневе nголодування тощо); мають імуносупресивну дію, яка полягає у пригніченні nвироблення антитіл.

Мінералокортикоїди nрегулюють nводно-електролітний обмін організму. Вони підсилюють зворотне всмоктування Na⁺, nа значить і води в дистальних канальцях нефронів нирок і полегшують транспорт К⁺ nі Н⁺ в протилежному напрямку.

Альдостерон регулює рівень артеріального nтиску, опосередковуючи дію через збільшення тонусу судин чи збільшення об’єму nрідини.

Статеві nгормони nсприяють в дитячому віці розвитку статевих органів і появі вторинних статевих nознак (розвиток молочних залоз, поява волосся в певних ділянках тіла, зміна nйого форми, психіки і поведінки).

Крім цього, естрогени мають сильний nантисклеротичний ефект, а андрогени, стимулюючи синтез білка в організмі, nсприяють збільшенню маси тіла і органів.

Синтез і виділення гормонів nкорою наднирників регулюється гіпоталамо-гіпофізарною системою шляхом секреції nАКТГ (адренокортикотропний гормон).

 Гормони мозкового шару наднирників. Мозковий шар наднирників nпродукує катехоламіни – nадреналін (80 %) і норадреналін (20 %). Дія адреналіну на nорганізм подібна до дії симпатичної нервової системи, а саме: під впливом nадреналіну збільшується частота і сила серцевих скорочень, зростає хвилинний nоб’єм крові, підвищується провідність і збудливість серцевого м’яза, звужуються nкровоносні судини, за винятком судин серця, мозку, судин працюючих скелетних nм’язів, які під дією адреналіну розширюються. Звуження артеріол призводить до nпідвищення артеріального тиску. Адреналін гальмує секрецію, моторику і nвсмоктування в шлунково-кишковому тракті, а також розслаблює бронхіальні м’язи, nвнаслідок чого бронхи розширюються. Він покращує працездатність скелетних nм’язів, підсилюючи їх трофіку.

Адреналін викликає скорочення радіальних nм’язів райдужки, і таким чином розширює зіниці. Адреналін впливає на обмін nвуглеводів, жирів, білків. Він сприяє перетворенню глікогену печінки у глюкозу. nПри емоційному напруженні може виникнути адреналінова гіперглікемія – nзбільшення вмісту глюкози у крові.

Адреналін проявляє ліполітичну дію, внаслідок nчого підвищується концентрація у крові жирних кислот, які використовуються як nджерело  додаткової енергії в  процесі  nутворення тепла в організмі. Основний обмін під впливом адреналіну може nзбільшитися на 30 %.

Адреналін і норадреналін опосередковують свою nдію через a– і β-адренорецептори. nПричому, ефекти взаємодії можуть бути протилежними. Наприклад, адреналін, nзв’язуючись з a-адренорецепторами, nспричинює звуження артерій. Норадреналін, діючи через b-адренорецептори судин, призводить до їх nрозширення.

Регуляція виділення гормонів мозковим шаром nнаднирників відбувається гіпоталамусом через симпатичні нерви.

 Фізіологічні ефекти статевих гормонів у чоловіків і жінок. Статеві залози належать до nзмішаних залоз із секреторною і інкреторною функцією. Секреція полягає в nутворенні і виведенні назовні чоловічих статевих клітин – сперматозоїдів і nжіночих – яйцеклітин. Інкреторна функція пов’язана із синтезом і викидом у кров nстатевих гормонів. Розрізняють чоловічі та жіночі статеві гормони. І ті, і інші nвиробляються як у жінок, так і у чоловіків, але в різних концентраціях: у nчоловіків в основному чоловічі статеві гормони і в низькій концентрації – nжіночі, а у жінок – навпаки.

До чоловічих статевих гормонів належать андрогени (основний представник – тестостерон). До жіночих статевих гормонів належать естрогени (естрадіол, естрон) і прогестини n(прогестерон).

Чоловічі статеві залози починають синтезувати nандрогени ще на 3-му місяці ембріонального розвитку, внаслідок чого статеві nоргани набувають будови, характерної для чоловічої статі. Після народження nхлопчика синтез андрогенів припиняється і відновлюється тільки під час nстатевого дозрівання (12-16 років).

У дівчаток інкреторна функція статевих залоз nпочинається тільки в період статевого дозрівання. Під  впливом естрогенів у дівчаток і андрогенів у хлопчиків ростуть і nдозрівають статеві органи, тобто проходить розвиток первинних статевих ознак. nКрім того, ці гормони сприяють появі  nвторинних статевих ознак – тих характерних особливостей статевозрілого nорганізму, які відрізняють чоловіка від жінки (форма тіла, оволосіння, тембр nголосу, психіка, поведінка).

Андрогени необхідні для нормального nрозвитку і рухливості сперматозоїдів. Вони регулюють певний емоційний стан, nвпливають на психіку. Добре відома анаболічна дія цих гормонів, яка полягає в nактивації синтезу білка, за рахунок чого інтенсивно ростуть м’язи, органи, nзростає маса тіла.

Під впливом андрогенів збільшується кількість nеритроцитів у крові, зростає основний обмін, зменшується вміст жиру в органах.

Естрогени також впливають на психічний, nемоційний стан жінки і формують її статеву поведінку. Крім того, під їх дією nперіодично з’являється менструація. Ці гормони сприяють скороченню м’язів nматки.

Прогестерон – це гормон вагітності, він nутворюється у жовтому тілі і впливає на процеси, які пов’язані з появою і nнормальним перебігом вагітності. Він  nвикликає  розростання слизової nоболонки матки, що сприяє імплантації заплідненої яйцеклітини в матці. Діючи на nм’язи стінок матки, прогестерон гальмує їх скорочення і зменшує їх чутливість nдо окситоцину. Прогестерон підсилює ріст  nмолочних залоз під час вагітності. Цей гормон перешкоджає дозріванню і nовуляції  фолікулів, а значить і виходу nяйцеклітини.

Регуляція утворення статевих гормонів nвідбувається через гіпоталамо-гіпофізарну систему гонадотропними гормонами – nфолікулостимулюючим і лютеїнізуючим.

 Морфофункціональні особливості nгіпоталамо–гіпофізарної системи. Інкреторні клітини ядер гіпоталамуса продукують nантидіуретичний гормон і окситоцин. Ці гормони транспортуються по аксонах, що nстановлять гіпоталамо-гіпофізарний тракт, до задньої частки гіпофіза n(нейрогіпофіза). Звідси ці гормони поступають у кров.

Антидіуретичний гормон сприяє підсиленому nзворотному всмоктуванню води в дистальних канальцях нирок, у зв’язку з чим nзменшується виділення сечі і вона стає більш концентрованою.

При збільшенні концентрації в крові nантидіуретичний гормон має пресорну дію – звужує артеріоли, що призводить nдо  підвищення  артеріального тиску.

Окситоцин посилює скорочення матки і nпід час пологів забезпечує нормальний їх перебіг, а після пологів сприяє nвиділенню молока.

Епіфіз, або шишкоподібне тіло належить до nпроміжного мозку. Епіфіз гальмує вироблення гормонів практично у всіх nендокринних залозах. Це здійснюється через гіпоталамо-гіпофізарну систему, з nякою шишкоподібна залоза контактує через ліквор III мозкового шлуночка. nВважають, що епіфіз, гіпофіз і гіпоталамус  nвходять в єдину  функціональну систему, nяка регулює функцію статевих залоз і ріст організму.

Епіфіз виробляє мелатонін, аденогломерулотропін, серотонін.

Мелатонін є антагоністом nмеланоцитостимулюючого гормону аденогіпофіза і бере участь у регуляції nпігментного обміну. Мелатонін гальмує розвиток статевих функцій у дитячому віці nі дію гонадотропних гормонів – у дорослому. Він також гальмує вироблення nгормону росту аденогіпофізом.

Діяльність епіфіза залежить від добового nритму. При збільшенні освітлення гальмується секреція мелатоніну, що при nбільшій тривалості світлового дня сприяє виділенню гонадотропних гормонів, nзумовлює ріст статевих залоз, утворення статевих гормонів і стимулює статеву nактивність.

Через аденогломерулотропін nопосередковується участь епіфіза в регуляції водно-електролітного обміну.

Епіфіз бере участь в nадаптивно-пристосувальних реакціях організму в ролі “біологічного nгодинника”.

 Регуляція функцій nорганізму гіпоталамо-гіпофізарною системою та наднирковими залозами. Гормони аденогінофіза. В nаденогіаофізі виявлено 7 гормональних речовин, які є переважно білковими або nпептидними похідними. Їх прийнято ділити на дві групи. До першої групи належать nгормони, які впливають на метаболічні процеси ф регуляюють ріст і розвиток nорганізму. Це соматотропін, або гормон росту, ліпопротеїни й пролактин. Друга nгрупа включає тропні гормони. Їх основним призначенням є регуляція секреції nпериферичних ендокринних залоз. До них належать: адренокортикотропін, nтиреотропін, гонадотропні (лютеїнізуючий і фолікулостимулюючий) гормони. (рис.4.5.)

Гормон росту (соматотропін) nбере участь у регуляції росту. Це обумовлено його здатністю посилювати синтез nбілка в організмі. Найбільшою мірою гормон впливає  на кісткову і хрящову тканини. Під його ді відбувається ріст nепіфізарних хрящів у довгих кістках кінцівок, унаслідок чого кістки ростуть у nдовжину. Максимальна секреція гормона росту припадає на нічний час (фаза nглибокого сну).

Пролактин, або лютеотропний nгормон, сприяє утворенню молока в альвеолах молочної залози жінки. До настання nлактації молочна залоза формується під впливом жіночих статевих гормонів і nестрогени зумовлюють ріст протоків молочної залози, а прогестерон – розвиток її nальвеол. Після пологів посилюється секреція гіпофізом пролактину і настає nлактація – уттворення і виділення молока молочними залозами. Пролактин має nтакож лютеотропну дію, тобто забезпечує функціонування жовтого тіла і утворення nпрогестерону. У чоловічому організмі він стимулює ріст і розвиток nпередміхурової залози та сім’яних міхурців.

Ліпропротеїни, виділені з nпередньої частки гіпофіза, мобілізують жир із жирових депо, зумовлюють ліполіз nзі збільшенням вмісту вільних жирних кислот у крові. Вони є попередниками nендорфінів.

Тропні гормони аденогіпофіза nаденогіпофіза. Адренокортикотропін (адренокортикотропний гормон – АКТГ) є nстимулятором пучкової і сітчастої зон кори надниркових залоз. АКТГ спричинює nрозпад білка в організмі і гальмує синтез (щодо цього є антагоністом nсоматотропіну), знижує проникність стінки капілярів (цим пояснюється протизапальна nдія гормона). Під впливом гормона зменшуються лімфатичні вузли, селезінка і nособливо щитоподібна залоза, знижуються рівні лімфоцитів (лімфопенія) і nеозинофілів у периферичній крові (еозинопенія). Секреція гормона залежить від nдобових коливань: увечері вміст його в гіпофізі вищий, ніж уранці.

Тиреотропін діє винятково на nщитоподібну залозу, стимулюючи її функцію. Тиреотропін активізує протеолітичні nферменти (катепсини), під впливом яких відбуваються гідроліз тиреоглобуліну і nвивільнення з нього гормонів щитоподібної залози – тиреотропіну та nтрийодтироніну. Тиреотропін стимулює також утворення білка тиреоглобуліну в nклітинах фолікулів щитоподібної залози і надходження його в порожнину фолікул.

Гонадотропіни. До них nналежать фолікулостимулювальний (фолітотропін) і лютеїнізучий (лютропін) nгормони. Вказаним гормонам не властива стаетва специфічність, вони є як у nжінок, так і у чоловіків. Загалом у організмі практично всі етапи nморфологічного розвитку і функціональної активності статевих залоз є наслідком nсинергічної дії фолітропіну і лютропіну.

Під впливом фолітропіну в nяєчнику стимулюється ріст везикулярного фолікула і його оболонок, секреція nфолікулярної рідини. Цей гормон впливає на утворення чоловічих статевих клітин n– сперматозоонів. Лютропін потрібен для росту фолікула яєчника на стадіях, які nпередують овуляції, і власне овуляції, тобто  nдля розривання оболонки дозрілого фолікула і виходу з нього яйцеклітини, nа також для утворення жіночих статевих гормонів андрогенів.

У середній частці nаденогіпофіза утворюється гормон меланотропін, або інтермедін. Він nвпливає на пігментний обмін. Якщо, наприклад, у жаби зруйнувати гіпофіз, то nчерез деякий час у неї стане світліший колір шкіри.

 Фізіологічні ефекти nгормонів нейрогіпофізу. У клітинах нейрогіпофіза – nпітуїцитах – накопичуються і набувають активної форми вазопрессин, або nантидіуретичний гормон (АДГ), і окситоцин, які утворюються в нейронах nсупраоптичного і паравентрикулярного ядер гіпоталамуса і аксонами цих ядер, які nскладають гіпоталамо-гіпофізарний тракт, надходять у нейрогіпофіз і кров.

Вазопресин виконує в організмі дві функції: 1) стимулює nвплив гормона на гладкі м’язи артеріол (через V₁-рецептори), що призводить до підвищення їх тонусу nі артеріального тиску; 2) посилює реабсорбцію (зворотнє всмоктування) води з nдистальних відділів канальців нирок у кров, що супроводжується зменшенням nпродукції сечі в нирках (антидіуретична дія гормону – через V₂-рецептори). Для пресорної дії потрібна nвелика концентрація гормона.

Отже, вазопресин зменшує nсечовиділення і підвищує осмотичну концентрацію сечі. Ця дія гормона пов’язана nголовним чином із збільшенням проникності стінки ниркових канальців і nзбиральних трубочок для води.

Окситоцин вибірково діє на nгладкі м’язи матки, посилюючи її скорочення, якщо вона була під впливом nестроенів, котрі збільшують чутливість матки до окситоцину. Під час пологів nокситоцин стимулює скорочення матки, забезпечуючи нормальний їх перебіг. nВважають, що окситоцин збільшує проникність мембран клітин м’язів матки для Nа⁺.

Окситоцин може стимулювати nвиділення молока з альвеол молочної залози. При цьому посилюється, власне, nвиділення молока, а не його утворення. Секреція контролюється пролактином nаденогіпофіза. Окситоцин вибірково діє на міоепітеліальні клітини, що оточують nальвеоли, зумовлюючи їхнє скорочення. Скорочуючись, клітини стискають альвеоли, nвиштовхуючи з них молоко.

При гіперфункції nаденогіпофіза в дитячому віці спостерігається гігантизм, а при гіпофункції його n– карликовість, або гіпофізарний нанізм. При надлишковому утворенні соматостатину nу дорослої людини відзначається збільшення тих частин тіла, які ще здатні nрости. Це пальці рук і ніг, кисті і стопи, ніс і нижня щелепа, язик, органи nгрудної і черевної порожнини. Таке захворювання називається акромегалією.

Зменшення утворення вазопресину nв гіпоталамо-гіпофізарній системі є причиною розвитку нецукрового діабету.

Гіпофіз займає особливе місце серед залоз nвнутрішньої секреції, що пов’язане з функцією спеціальних тропних гормонів, які nрегулюють діяльність інших ендокринних залоз.

Аденогіпофіз продукує дві групи nгормонів. До першої групи належать гормони, які впливають на процеси обміну, nрегулюють ріст та розвиток організму. Це соматотропін, або гормон росту, nліпопротеїни і пролактин. Друга група включає тропні гормони. Їх основна роль nполягає у регуляції функції периферичних залоз. До них належать: nадренокортикотропін, тиреотропін, гонадотропні (лютеїнізуючий і nфолікулостимулюючий) гормони.

 Фізіологічні ефекти дії гормонів аденогіпофізу. Соматотропний гормон, чи гормон росту, сприяє синтезу білка і нуклеїнових nкислот у клітині, обумовлюючи лінійний ріст, загальні розміри тіла, його масу, nрозміри окремих органів.

Пролактин стимулює ріст молочних залоз nі секрецію молока. Після пологів посилюється секреція гіпофізом пролактину, nвнаслідок чого наступає лактація – утворення і виділення молока. У чоловіків nтакож є пролактин. У них він стимулює ріст і розвиток передміхурової залози та nсім’яних міхурців.

Ліпопротеїни стимулюють мобілізацію жиру із nжирових депо.

Меланоцитостимулюючий гормон регулює nпігментний обмін і сприяє перерозподілу пігменту меланіну у шкірі, сітківці nока, волоссі, райдужці.

Адренокортикотропний гормон (АКТГ) сприяє nсинтезу і секреції кортикостероїдів – гормонів наднирників.

Тиреотропний гормон стимулює nсинтез і виділення гормонів щитоподібної залози. При екстирпації гіпофіза у nтварин настає атрофія щитоподібної залози, а при введенні тиреотропного гормону nспостерігається розростання її тканин.

До гонадотропних гормонів відносяться nфолікулостимулюючий і лютеїнізуючий. Ці гормони є і у чоловіків, і у жінок. У nчоловіків фолікулостимулюючий гормон впливає на утворення чоловічих статевих nклітин. У жінок цей гормон сприяє росту везикулярного фолікула і секреції nфолікулярної рідини. Лютеотропний гормон стимулює синтез жіночих статевих nгормонів естрогенів і чоловічих – андрогенів. Крім цього, у жінок завдяки цьому nгормону яйцеклітини виходять з фолікула яєчника і утворюється жовте тіло на nмісці фолікула, що тріснув.

Таким чином, діяльність передньої частки nгіпофіза тісно пов’язана з діяльністю інших залоз внутрішньої секреції і в свою nчергу регулюється гіпоталамусом через рилізинг-гормони.

13. Вікові зміни ендокринних залоз. Гіпофіз формується на другому місяці ембріонального nрозвитку. У новонародженого маса гіпофіза становить 0,1-0,15 г, а до 10 років nвона досягає 0,3 г. Значно збільшується маса гіпофіза в період статевого nдозрівання (до 0,7 г). У дітей розвинута проміжна частка гіпофіза, у той час як nу дорослих вона майже відсутня.

У старості гіпофіз атрофується, зменшується nйого маса і розміри.

Щодо вікових особливостей фізіологічних nефектів гормонів гіпофіза, то слід відзначити, що це проявляється стосовно nгонадотропінів; соматотропіну і антидіуретичного гормону.

Гонадотропіни мають особливе значення в nперіод внутрішньоутробного розвитку, коли на 16 тижні наступає диференціація nстатевих органів. У ранньому дитячому віці вони виділяються в невеликих nкількостях і фізіологічного значення не мають. Фізіологічна роль їх і секреція nпідвищується в період статевого дозрівання.

Соматотропін у період внутрішньоутробного nжиття і в перші два роки постнатального періоду ріст тіла не регулює. Його nзначення проявляється з двох років і до періоду статевого дозрівання. У цей час nвін стимулює ріст кісток у довжину. Після закінчення періоду статевого дозрівання, nколи під впливом статевих гормонів відбулося окостеніння епіфізарних хрящів, nгормон росту перестає впливати на ріст кісток у довжину; він здатний nпідсилювати лише периостальний ріст кістки і ріст не кісткових тканин.

У новонароджених виділяється недостатня nкількість антидіуретичного гормону, тому nсеча грудних дітей слабо nконцентрована. Недосконалість регуляції водного обміну дітей робить їх дуже чутливими до втрати рідини.

Надниркові залози. Розвиток нори надниркових nзалоз розпочинається на 4-му тижні внутрішньоутробного життя, а мозкова nречовина утворюється на 5-7 тижні. У новонароджених кірковий шар переважає над nмозковим. У дітей до 6-8 років кора наднирникових залоз секретує глюко- і nмінералокортикоїди, а статеві гормони майже не продукуються.

Мозкова речовина надниркових залоз nновонароджених секретує 30 % адреналіну від всієї продукції катехоламінів. З nвіком утворення адреналіну підвищується і в 2-х річної дитина він досягає 60 % nкатехоламінів.

Статеві залози. Чоловічі nстатеві залози набувають гормональної активності на 3 місяці ембріогенезу. У nцей час органи статевої системі набувають характерної для чоловічої статі nбудови. Утворення андрогенів припиняється після завершення ембріонального nрозвитку плодів чоловічої статі. Жіночих статевих гормонів плід не продукує.

У період статевого дозрівання ендокринна активність гонад у nхлопчиків відновляється, а в дівчаток nїх внутрішня секреція виникає nвперше.

Максимальна продукція андрогенів статевими nзалозами спостерігається а чоловіків у віці 25-35 років, після чого починається nповільне зниження їх гормональної активності. Однак досить високий рівень nтестостерону в плазмі крові в більшості чоловіків зберігається до 60-70 років, nпотім його вміст знижується більш круто. У віці 80 років спостерігається досить nнизький рівень тестостерону в крові.

У жінок, поки зберігається регулярний nменструальний цикл, продукція статевих гормонів не піддається віковим змінам.

Виделкова залоза. Збільшення активності і nрозмірів залози спостерігається у віці 3-5 років. Найбільш інтенсивно залоза nросте в 11-І5 років. Після З0 років починається вікова інволюція, обумовлена nзменшенням лімфопоезу, збільшенням продукції глюкокортикоїдів, статевих nгормонів. У дорослих людей тимус зберігається серед жирової тканини у вигляді nокремих часточок з ендокринною функцією.

Виделкова залоза є основним органом nімуногенезу дитячого і підросткового віку, забезпечуючи генетичну стабільність nвнутрішнього середовища, тобто видалення мутантних клітин, антигенів і контроль nза продукуванням власних антитіл. Загрудинна залоза пригнічує активність nферментних систем синтезу ембріональних протеїнів, забезпечуючи формування nхарактерних для дорослого ферментних систем.

Щитоподібна залоза. Маса залози nновонародженої дитини приблизно 1 г, у 5-10 років – 10 г, до 12-15 років маса nзалози помітно збільшується, досягаючи в дорослого 25-35 г.

Секреція тиреоїдних гормонів у дітей вища ніж nу дорослих. Особливо висока тиреоїдна активність, “фізіологічний nгіпертиреоз”, у новонароджених дітей, що триває близько тижня. Другий підйом nактивності спостерігається в 12-15 років.

14. Статеве дозрівання – це процес формування репродуктивної функції організму, що nзавершується статевою зрілістю. Статева зрілість наступає в осіб жіночої статі nу віці 16-18 років, а чоловічої статі – 18-20 років. Статеве дозрівання включає nембріональний і постнатальний періоди розвитку.

У nвнутрішньоутробному періоді в хлопчиків андрогени блокують розвиток n”циклічного” статевого центру гіпоталамуса, У дівчаток цього не nвідбувається і функціонування центру забезпечує існування менструального циклу.

Виділяють nтри фази статевого дозрівання: препубертатну – до перших ознак статевого nдозрівання (збільшення яєчок у хлопчиків, набухання молочних залоз у дівчаток), nвласне пубертатну – від перших ознак статевого дозрівання до перших полюцій в nхлопчиків і першої менструації в дівчаток; і постпубертатну – від перших nполюцій і менструацій до появи так званих юнацьких вугрів і початку оволосіння nлиця в хлопчиків).

Зростаючий nв період статевого дозрівання рівень статевих гормонів соматотропіну і гормонів nщитоподібної залози різко активує розвиток дитини, його первинних, а згодом і nвторинних статевих ознак (лобкове, пахвове, лицеве оволосіння, мутація голосу, nформування специфічних пропорцій тіла та інші).

У різних підростків статеве дозрівання, як правило, протікає з не nодинаковою інтенсивністю. Особливо яскраво індивідуальні відмінності статевого nдозрівання проявляються в 12-13 років у дівчаток і в 13-14 років у хлопчиків.

Розрізняють відхилення статевого дозрівання. nПри відхиленнях дитина, як правило, здорова, але статеве дозрівання в цілому nабо розвиток якоїсь статевої ознаки починається раніше, або пізніше звичайного nтерміну у зв’язку з передчасним або запізнілим активуванням нейроендокринної nсистеми або низькою чутливістю окремих частин тіла. до статевих гормонів. До nвідхилень статевого дозрівання відносять пубертатне ожиріння, надмірний nрозвиток молочних залоз, гінекомастія та інші. Всі ці явища, як правило, мають nперехідний характер.

15. Клімактеричний період – це фізіологічний період переходу від статевої зрілості до nперіоду припинення генеративної функції.

Клімактеричний nперіод у жінок охоплює проміжок часу від 45 до 60 років і характеризується nпоступовім припиненням менструальної функції, гормональної функції яєчників на nфоні загальних вікових змін організму. Зниження функціональної активності яєчників є nгенетично запрограмованим фізіологічним процесом. Клімактеричний період nнерозривно пов’язанний з процесом старіння як кіркових нервових центрів, так і nгіпоталамічних структур, які здійснюють регуляцію діяльності гіпофіза і nяєчників. Розрізняють дві фазі клімактерія.

Перша nфаза клімактерія – це фаза клімактеричної дисфункції яєчників або пременопаузи. nВона наступає у nвіці біля 45 років. До передчасного розвитку клімактеричного періоду відносять nїї настання до 40-42 років, до пізнього – після 55 років. Типовою особливістю nзміни менструального циклу в цей період є поступовий перехід від двофазності до nоднофазності,

Друга фаза клімактеричного періоду – nпостменопауза – характеризується повною відсутністю функціонування жовтого тіла nяєчника, значним зниженням продукції естрогенів і nприпиненням менструальної функції.

Час настання фази клімактеричного періоду nколивається в доволі широких межах, навіть у цілком здорових жінок (як правило, nв 45-46 років).

У пременопаузі знижується рівень гормональної nсекреції в залишкових фолікулах яєчника, у плазмі знижується концентрація nестрогенів, прогестерону. Цієї кількості естрогенів виявляється недостатньо для nфізіологічного стимулювання ендометрію. Після зниження і наступного припинення nвиділення естрогенів у фолікулярному апараті яєчників зберігається в невеликій nкількості екстрафолікулярна продукція стероїдних гормонів у жіночому організмі. nЦе є результатом ароматизації андрогенних попередників поза яєчниковою тканиною n– у підшкірній клітковині і шлунково-кишково-печінковому комплексі. Продукція nстатевих стероїдів кірковим шаром надниркової залози у перехідному віці nзалишається незмінною.

Прогресуюче зниження утворення яєчникових nгормонів у перехідному віці супроводжується зменшенням впливу останніх на nгіпоталамо-гіпофізарну систему, посиленням продукції гіпоталамічних nрилізінг-гормонів і гонадотропінів передньою часткою гіпофіза.

Клімактеричий період у чоловіків визначається nвіковими інволюційними процесами, які проходять у статевих залозах, і nнайчастіше наступають у віці від 50 до 60 років. Атрофічні зміни в яєчках nчоловіків обумовлюють зменшення синтезу тестостерону і зниження рівня nандрогенової насиченості організму. При цьому продукція гонадотропінів гіпофіза nмає тенденцію до підвищення. Зниження інкреторної функції яєчок є пусковим nфактором у порушенні механізмів регуляції системи гіпоталамус – гіпофіз – гонади.

У результаті виникають складні nнейроендокринні зміни, що включають порушення функції центральної нервової nсистеми і визначають картину чоловічого клімаксу. У переважної більшості nчоловіків вікове згасання функції статевих залоз не супроводжується клінічними nпроявами.