Тема лекції: ФІЗІОЛОГІЯ СИСТЕМИ КРОВІ.
1. Поняття про систему крові
Кров – основна транспортна система організму. Це в’язка червона непрозора рідина, яка складається з блідо-жовтої плазми та форменних елементів – еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів.
Кров, органи, в яких відбувається утворення клітин крові та їх руйнування і регулюючий нейрогуморальний апарат об‘єднані в загальне поняття – система крові.
Головним місцем утворення клітин крові є кістковий мозок. У ньому ж здійснюється і руйнування еритроцитів, повторне використання заліза, синтез гемоглобіну, накопичення резервних ліпідів. З кістковим мозком пов’язано походження популяції В-лімфоцитів.
У загрудинній залозі проходить утворення Т-лімфоцитів, які приймають участь у клітинних реакціях імунітету. Крім загрудинної залози за вироблення імунітету відповідають селезінка та лімфатичні вузли. Селезінка приймає участь в процесі утворення лімфоцитів, руйнуванні еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів, у депонуванні крові. Лімфатичні вузли продукують і депонують лімфоцити.
2. Функції крові
Основною функцією крові є перенесення різних речовин, за допомогою яких здійснюється захист від впливів зовнішнього середовища або регуляція діяльності окремих органів і систем. У залежності від характеру речовин, які переносяться та їх природи кров виконує наступні функції:
дихальну; трофічну; екскреторну; гомеостатичну; регуляторну; терморегуляційну; захисну; креаторних зв’язків.
Дихальна функція. Ця функція крові забезпечує зв’язування і перенесення кисню від легень до тканин і вуглекислого газу від тканин до легень (в оберненому напрямку). У легенях і тканинах обмін газів базується на різниці парціальних тисків, у результаті чого відбувається їхня дифузія. О2 і СО2 містяться в основному в зв’язаному стані і тільки в невеликій кількості у розчиненому стані.
Еритроцити, гемоглобін
Трофічна функція. Суть її полягає в тому, що кров переносить речовини від травного тракту до клітин організму. Глюкоза, фруктоза, низькомолекулярні пептиди амінокислотні залишки, солі, вітаміни, вода всмоктуються в кров безпосередньо в капілярах ворсинок кишківника. Жир і продукти його розпаду всмоктуються в кров і лімфу. Всі речовини, які потрапили, по ворітній вені потрапляють у печінку і тільки потім розносяться по всьому організму. У печінці надлишок глюкози затримується і перетворюється в глікоген, решта – потрапляє до тканин. Амінокислотні залишки, які розносяться по всьому організму, використовуються як пластичний матеріал для білків тканин і енергетичних потреб. Жири, які всмокталися частково в лімфу, потрапляють з неї в кров’яне русло і перероблені в печінці до ліпопротеїнів низької щільності, знов потрапляють у кров. Надлишок жиру відкладається в підшкірній клітковині, сальнику та інших місцях. Звідси він може знов потрапляти в кров і переноситися нею до місця використання.
Екскреторна функція. Суть цієї функції полягає у виділенні непотрібних і навіть шкідливих для організму кінцевих продуктів обміну речовин, надлишку води, мінеральних і органічних речовин, які потрапили з їжею, чи утворилися в організмі в процесі метаболізму. До них відноситься один з продуктів дезамінування амінокислот – аміак. Він є токсичним для організму. Більша частина його знешкоджується, перетворюючись у кінцевий продукт азотистого обміну – сечовину. При розпаді пуринових основ утворюється сечова кислота, яку кров переносить до нирок. Жовчні пігменти, які утворюються при розпаді гемоглобіну, кров переносить до печінки і вони виділяються з жовчю. У крові також є отруйні для організму речовини (похідні фенолу, індол тощо), окремі з них є продуктами життєдіяльності гнилісних мікробів товстої кишки.
Гомеостатична функція. Кров бере участь у підтриманні постійності внутрішнього середовища організму: постійного рН, водно-електролітного балансу, рівня глюкози в крові тощо.
Регуляторна функція. У кров виділяються біологічно активні речовини, а кров здійснює зв’язок між різними органами. Завдяки цьому організм функціонує як єдина система, яка забезпечує пристосування до умов середовища, тобто гуморальну єдність і адаптивні реакції.
Терморегуляторна функція. Так як кров безперервно рухається і має велику теплоємкість, то вона сприяє не тільки перерозподілу тепла організмом, а й відповідно підтриманню температури тіла. Кров, яка циркулює, об’єднує органи, в яких виробляється тепло, з органами, які його віддають. Наприклад, під час інтенсивної м’язової роботи в м’язах зростає утворення тепла. Тепло поглинає кров і розносить по тілу, викликає збудження гіпоталамічних центрів регуляції тепла. Це веде до зміни співвідношення між продукцією та віддачею тепла. Як результат підтримання температури на постійному рівні.
Захисна функція. Її здійснюють різні складові частини крові, які забезпечують гуморальний (вироблення антитіл) і клітинний імунітет (фагоцитоз). До захисної функції відноситься також зсідання крові. При будь-якому, навіть найменшому, пошкодженні виникає тромб, який сприяє зупинці кровотечі.
Функція креаторних зв’язків. Вона полягає в перенесенні плазмою і форменними елементами макромолекул, які здійснюють в організмі інформаційні зв’язки. Завдяки цьому регулюються внутрішньоклітинні процеси синтезу білка, диференціювання клітин, підтримання постійності структури клітин.
Отже, при визначенні функцій крові ми виходимо з того, що кров є транспортною системою організму.
У залежності від характеру речовин, які переносяться та їх природи кров виконує наступні функції:
а) дихальна функція – транспорт кисню від легеневих альвеол до тканин і вуглекислого газу від тканин до легенів;
б) трофічна функція – перенесення поживних речовин (глюкози, амінокислот, жирних кислот та інших) від органів травлення, органів – депо цих речовин або органів, де ці речовини утворюються до тканин, що їх засвоюють;
в) екскреторна функція – перенесення кінцевих продуктів обміну (сечовини, сечової кислоти, креатиніну та інших) до нирок, шкіри;
г) гуморально-регуляторна функція – транспорт гормонів та інших біологічно активних речовин, за допомогою яких здійснюється регуляція функцій;
г) теплообмінна функція – перенесення тепла завдяки високій теплопровідності та теплоємкості;
д) захисна функція – транспорт бактерицидних речовин (лізоцим, антитіла) клітин, наприклад, здатних до фагоцитозу.
3. Об’єм крові, поняття про депо
6-8 %, депо – печінка – 15-20 %, селезінка – 1-2 %, шкірно-підшкірні мязові сплетення – 10 %.
4. Склад крові, кількісна оцінка
Кров складається з плазми і клітинних (форменних елементів). Розрізняють червоні кров’яні тільця (еритроцити), білі кров’яні тільця (лейкоцити) і кров’яні пластинки (тромбоцити).
Загальна кількість крові залежить від статі, інтенсивності обміну речовин, маси тіла, фізичної тренованості. Кількість крові в організмі є досить сталою величиною. З розрахунку на кілограм маси тіла кількість циркулюючої крові в чоловіків становить – 52-83 мл/кг; у жінок – 50-75 мл/кг. Депонована кров циркулює в 10-20 разів повільніше, вона містить більше форменних елементів.
У здорової людини об’єм циркулюючої крові може збільшуватися (при підвищенні температури середовища, підйомі в гори, виконанні фізичної роботи без значного потовиділення) чи зменшуватися (при зниженні температури середовища, значному потовиділенні).
Плазма – рідка частина крові, яка залишається після видалення форменних елементів. У плазмі міститься 90-91 % води, 6,5-8 % білків, 1,1 % інших органічних речовин і 0,9 % неорганічних компонентів (іонів натрію, кальцію, калію тощо). Плазма містить близько 30 розчинних солей. Густина плазми дорівнює 1,025-1,029 г/см3, а її рН коливається в межах 7,35-7,45 і складає в середньому біля 7,4 (в артеріальній крові).
З плазмою крові переносяться речовини, які у фізіологічних концентраціях мало впливають на її властивості. До них належать:
а) живильні (поживні) речовини, вітаміни і мікроелементи;
б) продукти проміжного обміну;
в) гормони і ферменти;
г) продукти кінцевого обміну, які мають бути виведені з організму (СО2, сечовина, сечова кислота, креатинін, білірубін, аміак. Всі ці речовини, крім СО2, містять азот і виводяться нирками).
5. Функціональне значення білків плазми
У плазмі крові людини в 1 літрі є 65-85 г/л білка. Білки плазми діляться на альбуміни (35-50 г/л), глобуліни (α1 – 1-4 г/л, α2 – 4-8 г/л, β – 6-12 г/л, γ – 8-16 г/л) і фібриноген (2-4 г/л).
Альбуміни на 80 % забезпечують онкотичний тиск крові (колоїдно-осмотичний). Це впливає на розподіл води між плазмою та міжклітинною рідиною.
Велика загальна площа поверхні багатьох дрібних молекул альбумінів дуже велика, тому вони добре виконують функцію переносників багатьох транспортованих кров’ю речовин, таких як білірубін, уробілін, жирні кислоти, солі жовчних кислот, солі важких металів, фармакологічні препарати (пеніцілін, сульфаніламіди, антибіотики тощо).
Утворюються альбуміни в печінці; за добу (за умов нормального харчування) виробляється їх майже
Глобуліни – це група білків, яких електрофоретично розділяють на α1 (альфа1), α2 (альфа2), β (бета) і γ (гама).
До складу фракції α1-глобулінів входять білки, простетичною групою яких є вуглеводи. Ці білки називаються глікопротеїнами. В їх складі циркулює майже 60 % всієї глюкози плазми. До субфракції глікопротеїнів відноситься ще одна група вуглеводовмісних білків – мукопротеїни, які містять мукополісахариди.
Фракція α2-глобулінів включає гаптоглобіни, які за хімічним складом є мукопротеїнами, і мідьвмісний білок церулоплазмін. На кожну білкову молекулу останнього припадає вісім атомів міді, що зумовлює оксидантну активність цього білка. Церулоплазмін зв’язує майже 90 % міді, яка є в плазмі. До інших білків фракції α2-глобулінів належить тироксин-зв’язуючий білок, транскобаламін (вітамін В12-зв’язуючий глобулін), транскортин (кортизолзв’язуючий глобулін).
Бета-глобуліни приймають участь у транспорті фосфоліпідів, холестерину, стероїдних гормонів, катіонів металів. Майже 75 % усіх жирів і ліпоїдів плазми входять до складу ліпопротеїнів. Металовмісний білок трансферин переносить залізо. Саме він забезпечує транспорт цього елементу кров’ю (кожна молекула трансферину містить два атоми трьохвалентного заліза).
До фракції γ-глобулінів входять різні антитіла, багато з яких мають ферментативну активність. Так як потреба в них різна, то розміри і склад фракції гама-глобулінів значно коливається. До γ-глобулінів належать також аглютиніни крові (α- і β).
Утворюються глобуліни в печінці, кістковому мозку, селезінці, лімфатичних вузлах. За добу синтезується майже
Фібриноген є розчинним попередником фібрину. З його переходом у фібрин відбувається зсідання крові і перетворення його в щільний згусток. Плазма крові, яка не містить фібриногену називається сироваткою. Утворюється фібриноген у печінці.
З плазмою крові переносяться речовини, які у фізіологічних концентраціях мало впливають на її властивості. До них належать:
а) живильні (поживні) речовини, вітаміни і мікроелементи;
б) продукти проміжного обміну;
в) гормони і ферменти;
г) продукти кінцевого обміну, які мають бути виведені з організму.
1. Кількісні параметри еритроцитів, їх зміни
Функціональна оцінка еритрона. Еритроцити або червоні кров’яні тільця складають основну частину крові. Вони визначають червоний колір крові. У процесі філогенетичного розвитку еритроцити виникли як спеціалізовані клітини, що здійснюють перенесення газів, зокрема кисню та вуглекислоти. Цю функцію вони виконують за допомогою дихальних пігментів.
Будова еритроцитів. Еритроцити людини – безядерні клітини, які мають форму двояковігнутих дисків діаметром 4,5-10,5 мкм (середній діаметр еритроцита 7,55 мкм). Завдяки такій формі еритроцита, його поверхня більша, ніж це було б при шаровидній формі.
В одному літрі крові міститься наступна кількість еритроцитів:
новонароджені – (5,9-6,7) × 1012/л (Т/л), де Т (тера)=1012
дорослі: жінки – (3,7-4,7) × 1012/л, чоловіки – (4,0-5,1) × 1012/л.
В одному літрі крові міститься така кількість ретикулоцитів:
новонароджені – 160-180 Г/л (2,7 %)
дорослі: жінки – 7,4-56,4 Г/л (0,2-1,2 %), чоловіки – 8,0-61,2 Г/л (0,2-1,2 %)
Збільшення кількості еритроцитів вище верхньої межі норми називається еритроцитозом, зменшення нижче нижньої межі норми – еритропенією. Якщо кількість еритроцитів збільшується внаслідок їх посиленого утворення, говорять про істинний еритроцитоз, якщо ж їх кількість зростає внаслідок поступання з депо крові – про перерозподільний еритроцитоз.
Загальна кількість еритроцитів, які є в організмі дорослих у звичайних умовах складає (25-30) · 1012/л. Цю сукупність еритроцитів усієї крові називають еритроном.
2 Функції еритроцитів
1. Транспортна. Еритроцити переносять: О2, СО2, NO, адсорбовані білки, медикаменти, фізіологічно-активні речовини.
2. Забезпечення кислотно-лужної рівноваги.
3. Підтримання іонного складу плазми.
4. Гемостатична.
Основною функцією еритроцитів є транспорт кисню від легень до тканин і вуглекислоти від тканин до легень (це зумовлює дихальну функцію крові).
Еритроцити переносять також адсорбовані на їх поверхні поживні речовини у вигляді амінокислотних залишків, біологічно активні речовини обмінюються ліпідами з плазмою крові (це зумовлює трофічну, регуляторну функції крові).
Еритроцити приймають участь у регуляції кислотно-лужної рівноваги в організмі (до їхнього складу входить гемоглобін, який входить у гемоглобіновий буфер).
Еритроцити підтримують іонну рівновагу плазми, забезпечують водно-сольовий обмін організму.
1. Фізіологічна оцінка білої крові:
Лейкоцити – це білі (безбарвні) кров’яні тільця. У них є ядро і цитоплазма. Загальна кількість лейкоцитів у крові людини – від 4 Г/л до 9 Г/л (4-9·109/л); у новонароджених – 16,7-30,0 Г/л. Кількість лейкоцитів може змінюватися залежно від періоду доби, функціонального стану організму. Більшість лейкоцитів організму знаходиться за межами судинного русла: в міжклітинному просторі, в кістковому мозку. У судинному руслі знаходиться близко 20 % лейкоцитів організму. Збільшення кількості лейкоцитів понад 9·Г/л називається лейкоцитозом, зниження їх кількості менше 4·Г/л – лейкопенією.
Лейкоцитози бувають: по-перше, фізіологічні, а, по-друге, патологічні (при запальних, інфекційних процесах).
Розрізняють фізіологічні лейкоцитози:
а) харчовий – після прийому їжі;
б) міогенний – після важкої фізичної роботи; фізіологічне значення – це захисна реакція – від продуктів метаболізуму, зруйнованих клітин і т.ін.
в) емоційний;
г) у вагітних;
д) у новонароджених. Кількість лейкоцитів у них складає 16,7-30 Г/л. Пояснюють це тим, що в перші дні має місце розмоктування продуктів розпаду тканин, крововиливів, що виникли під час родів. В кінці першого місяця життя кількість лейкоцитів зменшується і складає 12-15 Г/л. В кінці першого року життя – 7,0-12,5 Г/л. У віці 10-14 років кількість лейоцитів досягає майже величин дорослих і складає 4,5-10 Г/л.
2. Функції лейкоцитів
1. Захисна. Завдяки руху клітин вони можуть проходити (мігрувати) через ендотелій капілярів (цей процес називається діапедезом) і рухатися в напрямку мікробів, чужорідних тіл, клітин на різних стадіях руйнування, комплексів антиген-антитіло. По відношенню до них лейкоцити мають позитивний хемотаксис. Лейкоцити здатні захопити чужерідні тіла і за допомогою спеціальних ферментів травити їх. Цей процес називається фагоцитозом. Один лейкоцит може захопити до 15-20 бактерій. Крім того лейкоцити виділяють ряд важливих для захисту організму речовин. До них насамперед належать антитіла, які мають антибактеріальні та антитоксичні властивості, речовини фагоцитарної активності.
2. Транспортна. У лейкоцитах є цілий ряд ферментів (протеази, пептидази, діастази, ліпази, дезоксирибонуклеази), які є в лізосомальних мішечках та фізіологічно активних речовин (серотонін, гістамін, гепарин), які є в гранулах. Лейкоцити можуть адсорбувати деякі речовини і переносити їх на своїй поверхні.
3. Метаболічна. Лейкоцити здатні синтезувати білки, глікоген, фосфоліпіди.
4. Регенераторна. Лейкоцити виділяють трофони, які сприяють утворенню нових клітин.
Лейкоцитарна формула.
1. Загальна характеристика лейкоцитарної формули:
Кількісне співвідношення всіх видів лейкоцитів периферичної крові називають лейкоцитарною формулою.
Їх визначають при підрахунку 100 (або 200) лейкоцитів у пофарбованому мазку крові з наступним вирахуванням їх співвідношення. Ці дані вираховують у відсотковому відношенні.
Лейкоцитарна формула дорослих
У таблицях, які використовуються в клініці для оцінки вмісту різних форм лейкоцитів, клітини (нейтрофіли) незрілі заносять звичайно в ліву половину, в посегментовані вправо. Тому при зростанні перших говорять про “зсув вліво”, останніх – “вправо”. Крім цього використовують індекс ядерного зсуву нейтрофілів (ІЯЗ). Його розраховують за формулою (М+Ю+П) : С, де М – мієлоцити, Ю – юні, або метамієлоцити, П – паличкоядерні, С – сегментоядерні нейтрофіли. У нормі він становить 0,06-0,09. При збільшенні показника ІЯЗ говорять про “зсув вліво”, зменшенні – “вправо”. Підвищення незрілих нейтрофілів в периферичній крові називається зсувом вліво. Свідчить про подразнення кісткового мозку. Регераторний зсув >0,09. Зменшення нормальної кількості паличкоядерних нейтрофілів при наявності гіперсегментованих ядер називається зсувом вправо. Пригнічення кривої <0,06.
Еритроцитарні групи крові:
а) визначення поняття “група крові”;
Групи крові – це сукупність нормальних антигенів, об’єднаних на генетичній основі.
Належність людини до тієї чи іншої групи крові є її індивідуальною біологічною особливістю, яка починає формуватися вже в раннньому ембріональному періоді і не змінюється протягом всього наступного життя.
Групові антигени знаходяться не тільки в формених елементах і плазмі крові, але і в інших клітинах і тканинах, а також в секретах: слині, амніотичній рідині, шлунково-кишковому соці та ін.
Розрізняють еритроцитарні групи крові, лейкоцитарні та сироваткові.
Aнтигени і антитіла системи АВ0;
Еритроцитарні групи крові.
У минулому спроби переливання крові часто приводили до важких порушень, аж до смерті хворих. Причини ускладнень були вияснені на початку 20 століття.
У 1900 році австрійський лікар Карл Ландштейнер опублікував результати своїх річних досліджень, якими показав, що всіх людей, в залежності від властивостей крові можна розділити на три групи. Приблизно в цей же час в Празі працював інший лікар – Ян Янський, який за фахом був психіатром. Він шукав причину психічних захворювань в особливостях крові. Причини психічних захворювань Янський не знайшов, проте встановив, що у людини є не 3, а 4 групи крові і дав їм позначення римськими цифрами: І, ІІ, ІІІ, ІV. Така історія дуже важливого відкриття в фізіології крові.
Аглютинація (agglutinatio – склеювання) – це процес склеювання еритроцитів під впливом антитіл (незворотнє склеювання еритроцитів).
Агрегація (aggregatio – приєднання) – це процес утворення скупчень клітин, що залежать від стану мембрани (неімунні скупчення еритроцитів) може бути зворотня і незворотня. Глікопротеїди забезпечують агрегацію.
Адгезія – це властивість клітин злипатися.
Аглютинація еритроцитів, як правило, супроводжується гемолізом. Те ж відбувається і в судинному руслі при переливанні несумісної крові.
Аглютинація еритроцитів відбувається в результаті реакції антиген-антитіло. У мембрані еритроцитів вмонтовані специфічні полісахаридно-амінокислотні комплекси, що мають антигенні властивості. Ці комплекси називаються аглютиногенами (гемаглютиногенами). З аглютиногенами реагують специфічні антитіла, розчинені в плазмі – аглютиніни. Вважають, що при реакції антиген-антитіло молекула антитіла, що має два центри зв’язування, утворює, так би мовити, мостик між двома еритроцитами. Кожен з цих еритроцитів у свою чергу зв’язується з другими еритроцитами і в результаті відбувається їх склеювання. Зрозуміло, що в нормі в крові немає аглютинінів до власних еритроцитів.
На практиці в даний час враховуються в основному дві антигенні системи – це АВ0 і СДЕ.
Аглютиногени і аглютиніни системи АВ0.
За цією системою еритроцити людини поділені в залежності від антигенного складу на чотири групи: без антигенів (Н), з антигенами А, В, АВ. Це згідно класифікації прийнятої ще в 1925 році. У плазмі відповідно знаходяться природні антитіла, що умовно позначаються: αβ, β, α і відсутні.
Таким чином у людей розрізняють такі комбінації антигенів і антитіл в системі АВ0: 0(І)αβ – 46 % у світі; А(ІІ)β; В(ІІІ)α, АВ(ІV) – 3 % у світі.
Виходячи з цього, стає зрозумілим, чому наступає аглютинація еритроцитів при змішуванні, наприклад, крові ІІ і ІІІ груп, ІV і І –
АВ+αβ – аглютинація.
А +α – аглютинація.
В +β – аглютинація.
Антиген Н має три вуглеводні залишки, антиген А має ще четвертий вуглеводний залишок N-ацетил-D-галактозу, антиген В має четвертий вуглеводний залишок D-галактозу. Американці розробляють методи ферментативного відщеплення четвертих залишків тобто перетворення еритроцитів в безантигенні.
Нормальні групові антитіла починають появлятися в людини в перші місяці після народження і досягають максимального титру приблизно до 10 років. Після цього титр антитіл тримається, на відносно високому рівні протягом багатьох років, а потім з віком відбувається поступове його зниження.
антигенний набір системи резус;
У даний час налічується шість основних антигенів системи резус. Для її позначення в Європейських країнах прийнята номенклатура Фішера-Рейса (Fisher–Race). Згідно неї антигени позначаються буквами: D, C, E, d, c, e.
Декуди застосовують номенклатуру Вінера, згідно якої антигени позначаються символами:
Rhо; rh‘; rh“; Hrо; hr‘; hr”
Нерідко користуються двома номенклатурами одночасно. При цьому символи одного з позначень беруть в дужки.
Rho(D); rh'(С); rh”(E); Hro(d); hr'(с); hr”(e)
Антиген Rho(D) – основний антиген в резус системі. Саме він міститься в еритроцитах 85 % людей.
На основі наявності в еритроцитах антигена Rho(D) виділяють резус-позитивну кров. Кров людей, еритроцити яких позбавлені цього антигена, відносять до резус-негативної групи.
Антиген Rho(D) нерівномірно поширений серед представників різних рас. У Європейського населення особи з резус-негативною групою крові складають 15 %, а у монголоїдних рас – біля 0,5 %.
Основні шість антигенів системи резус можуть найчастіше зустрічатися в комбінаціях: СDЕ – 15,85 %, СDе – 53,2 %, сDЕ – 14,58 %, сdе – 12,36 %.
Природніх антитіл в групах крові системи резус немає. Вони можуть бути тільки набутими, імунними. Виникають вони при вагітностях. При цьому спостерігається попадання в організм резус-негативної жінки резус-позитивних еритроцитів плода через судини плаценти.
г) механізми розвитку резус-конфлікту при вагітності;
Механізм розвитку резус конфліктної вагітності уявляється таким чином: імунні антитіла, що утворилися в організмі резус-негативної жінки, вагітної резус-позитивним плодом, мають здатність на відміну від антитіл системи АВО, проникати через плаценту в організм плода, викликати гемоліз його еритроцитів, внаслідок чого пошкоджуються кровотворні тканини, печінка, головний мозок.
Під час пологів, коли порушується цілісність плацентарного бар’єру, в кров новонародженої дитини поступає особливо багато антитіл і розвивається гемолітична хвороба новонароджених.
Найбільш часто зустрічаються два варіанти гемолітічної хвороби новонароджених: резус-конфлікт і АВ0-конфлікт.
Резус-конфлікт розвивається у випадку вагітності Rhˉ-матері з Rh+-плодом (частіше всього при повторній вагітності). Спочатку відбувається імунізація матері Rh+-еритроцитами плода, які можуть проникати в організм матері під час пологів або при дефектах плаценти. Найбільш вірогідною є імунізація під час пологів, тому резус-конфлікт виникає частіше всього в умовах повторної вагітності Rh+-плодом.
У відповідь на поступлення Rh+-еритроцитів матері синтезуються антитіла проти D-антигену. Ці антитіла (IgG) здатні проникати через плаценту в організм плода і викликає гемоліз його еритроцитів.
4. Переливання крові та кровозамінників:
а) проба на індивідуальну сумісність;
Основне правило переливання: переливати тільки одногрупну кров. Перед переливанням визначають групу крові в системі АВО і в системі резус.
Після цього роблять проби на сумісність у системі АВО і резус-сумісність; під час переливання роблять біологічну пробу.
1. Проба на сумісність у системі АВО (на виявлення антитіл в крові реціпієнта до еритроцитів донора). Стерильним шприцом набирають з вени реціпієнта 1-3 мл крові і переносять її в пробірку, що містить розчин лимонно-кислого натрію або інший коагулянт. Пробірку центрифугують. Потім піпеткою набирають сироватку реціпієнта і наносять дві краплі на тарілку. До цих краплин сироватки додають у 10 разів меншу кількість крові донора. Похитують тарілку 5 хв, а потім додають 1-2 краплини 0,9 % розчину хлориду натрію. Якщо аглютинації немає, то кров донора сумісна з кров’ю реціпієнта. Поява аглютинації свідчить, що таку кров переливати не можна.
б) проба на резус-сумісність;
2. Проба на резус-сумісність (виявлення антиеритроцитарних резус-антитіл). На чашку Петрі наносять сироватку реціпієнта. Додають краплю крові донора в 10 разів меншу. Суміш перемішують і нагрівають у водяній бані (температура 45 ºС) на 10 хв. Наявність аглютинації свідчитиме про несумісність крові за резус-фактором.
в) біологічна проба;
3. Біологічна проба (трьохразова проба). Переливши реціпієнту 10-15 мл крові, переливання припиняють і стежать за станом хворого. Якщо він не змінюється, то через 3-5 хвилин вливають ще 10-15 мл крові і знову припиняють вливання. Спостерігають 5 хвилин. Таку саму маніпуляцію проводять і втретє. Якщо в самопочутті реціпієнта не спостерігатиметься яких-небудь порушень самопочуття, то кров можна переливати. У противному разі переливання крові припиняють.
