ФІЗІОЛОГІЯ ВЕНОЗНОЇ І ЛІМФАТИЧНОЇ СИСТЕМИ

25 Червня, 2024
0
0
Зміст

ТЕМА ЛЕКЦІЇ:

 «ФІЗІОЛОГІЯ ВЕНОЗНОЇ І ЛІМФАТИЧНОЇ СИСТЕМИ»

 

МОРФО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЕНОЗНОЇ СИСТЕМИ

Вени – судини, які несуть кров з органів, тканин до серця в праве передсердя. Виняток складають легеневі вени , які несуть артеріальну кров від легенів в ліве передсердя.

Сукупність всіх вен складає венозну систему.

Розрізняють поверхневі і глибокі вени. Поверхневі вени називають ще шкірними, оскільки розміщені в підшкірно-жировій клітковині. Глибокі вени супроводжують артерії, чому і отримали назву вен-супутниць. Для вен характерна висока здатність до розтягнення і відносно низька еластичність. Внутрішня поверхня більшості вен, за винятком дрібних венул, вен ворітної системи і порожнистих вен, має складки внутрішньої оболонки – клапани. Кров у венозній системі рухається проти сили тяжіння, що сприяє розвитку застою.

У венозній системі широко розвинута система комунікацій (з’єднань) і венозних сплетень. При затрудненому відтоку венозної крові вони забезпечують колатеральний шлях крові, скажімо, з поверхневих у глибокі. Особливо важливе функціональне значення має комунікація внутрішньочерепних вен з позачерепними венами. Венозні сплетення є своєрідним депо крові.

У регуляції периферичного кровообігу відіграє велику роль безпосереднє з’єднання артеріального русла з венозним в обхід капілярної сітки – атріовенозні анастомози.

МЕХАНІЗМИ, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ РУХ КРОВІ У ВЕНАХ.

1. Рух крові обумовлений різницею тиску у венозній системі. Кров тече з області високого тиску, що створюється роботою серця, енергією серцевого викиду, в область більш низького тиску.

2. Велика роль у забезпеченні руху крові у венах належить негативному тиску в грудній клітці. При вдиху збільшується об’єм грудної клітки і розширюються порожнисті вени. Цим самим полегшується приток венозної крові до серця. Вплив дихальних рухів на венозний кровообіг називається дихальною помпою.

3. Певний вплив на кровотік у венах мають скорочення скелетних м’язів, що стискають вени. При цьому тиск в них підвищується і завдяки наявності клапанів, які попереджують відтік крові до капілярів, кровотік має напрямок до серця. Це явище отримало назву м’язової венозної помпи.

4. Діафрагмальна помпа. Під час вдиху діафрагма скорочується і тисне на внутрішні органи. З них витискається кров у ворітну вену і далі тече в порожнисту вену.

5. У русі крові у венах відіграють певну роль і перистальтичні скорочення стінок деяких вен. У венах печінки такі скорочення виникають з частотою 2-3 за хвилину.

ВЕНОЗНИЙ ТИСК

Венозний тиск – це тиск крові, циркулюючої у венах. Величина венозного тиску коливається від 150 мм вод. ст. у венулах, до практично нульового або негативного при вдиху, у порожнистих венах біля передсердя. У дорослої людини в горизонтальному положенні у венах розміщених поза грудною кліткою венозний тиск дорівнює 45-120 мм вод. ст.

На величину венозного тиску впливають три фактори:

По-перше – об’єм крові, що поступає у венозну систему. Коли збільшується притік крові, наприклад, при фізичному навантаженні, то зростає венозний тиск.

По-друге – від тиску, який створюється в правому серці.

По-третє – від ємкості венозного русла.

У людини венозний тиск в горизонтальному положенні практично одинаковий у верхніх і нижніх кінцівках; у вертикальному положенні венозний тиск у нижніх кінцівках підвищується на величину гідростатичного тиску (тиск, створюваний вагою води-рідини).

Підвищення венозного тиску в фізіологічних умовах спостерігається при виконанні фізичної роботи. Венозний тиск, як правило, високий в дітей раннього віку. Це обумовлено відносно великою кількістю циркулюючої крові, а також більш вузьким просвітом венозних судин, що визначає меншу ємність венозного русла в дітей. Під час відпочинку і сну венозний тиск понижується.

Вимірювання венозного тиску (флеботонометрія) дає інформацію про діяльність правого шлуночка і здійснюється прямим та непрямим способами. Пряме вимірювання проводять за допомогою флеботонометра, який являє собою водяний манометр.

Манометричну скляну трубку з поділками від О до 250 мм перед  вимірюванням стерилізують і наповнюють стерильним фізіологічним розчином. Прилад встановлюють так, щоб нульова поділка шкали була на рівні правого передсердя (нижній край грудного м’яза). Проколюють ліктьову вену, у горизонтальному положенні обстежуваного, і голку з’єднують через трубочку з манометром. Спостерігають за висотою венозного тиску. Венозний тиск у здорової людини коливається від 50 до 100 мм вод. ст. і одинаковий на обох руках.

Непряма вимірювання венозного тиску, через свою неточність, не знайшло широкого застосування.

Найбільш просто вимірювання здійснюється таким чином. Обстежуваному пропонують повільно піднімати руку і в той же час слідкують за спаданням видимих вен тильної поверхні кисті. У нормі спадання вен відбувається, коли кисть буде на висоті впадіння порожнистих вен у праве передсердя. Ця точка розміщена в лежачого обстежуваного приблизно на 5 см нижче передньої поверхні грудної клітки.

ШВИДКІСТЬ КРОВОТОКУ У ВЕНАХ

Щодо швидкості руху крові у венах, то слід сказати, що тут існує залежність між просвітом судинного русла і швидкістю кровотоку. Найбільший просвіт судинного русла створюють венули, а швидкість кровотоку найменша. У венах середнього калібру швидкість кровотоку складає 7-14 см /с, а в порожнистих венах вона дещо вища – до 20 см/с У дрібних венах кровотік, як правило, має постійний характер. У крупних венах спостерігаються коливання швидкості кровотоку в залежності від дихання і серцевих скорочень.

ВЕННИЙ ПУЛЬС

Крім артеріального розрізняють ще й венний пульс – це коливання стінок крупних вен, зв’язані з серцевою діяльністю. Ці коливання в здорових людей можна побачити в крупних судинах, розміщених близько серця.

Причиною венного пульсу, на відміну від артеріального, є припинення відтоку крові з вен до серця під час систоли передсердь і шлуночків. У цей момент потік крові у великих венах затримується і тиск в них зростає.

Флебограма

Досліджують венний пульс шляхом огляду і методом флебографії з реєстрацією флебограми.

Нормальна флебограма складається з трьох позитивних хвиль – а, с, v – тобто коли має місце наповнення вен і двох негативних -х, у – коли спостерігається спадання вен.

Хвиля а – передсердна – обумовлена скороченням правого передсердя, під час чого припиняється відтік крові з вен.

Хвиля с – обумовлена передачею пульсації сонної артерії на вену на початку систоли. Хвиля х – виникає під час систоли шлуночків, коли наповнюється праве передсердя і вени спорожнюються і спадаються.

Хвиля v – шлуночкова – виникає при наповнених передсердях кров’ю, що перешкоджає спорожненню вен. Це відмічається при ізометричному розслабленні шлуночків.

Хвиля у – обумовлена поступленням крові в праве передсердя, внаслідок чого виникає спадання вен.

Визначення функціонального стану поверхневих вен

Проба Троянова-Тренделенбурга.

У горизонтальному положенні обстежуваного підняти ногу вверх для спорожнення вен і  у верхній третині стегна накласти джгут.

Обстежуваний встає, джгут знімають.

При функціональній неповноцінності поверхневих вен спостерігається швидке їх заповнення кров’ю.

Проба Шейніса.

У лежачому положенні на спині, після звільнення поверхневих вен від крові, накласти 3 джгти: у верхній і середній третинах стегна і під колінним суглобом.

Обстежуваний встає.

Швидке наповнення вен між джгутами або на гомілці вказує на неповноцінність клапанів перфорантних вен у цих зонах.

Функціональний стан глибоких вен визначити за допомогою маршової проби (Дельбе-Пертеса).

У стоячому положенні накласти джгут над коліном, забезпечивши застій у поверхневих венах.

Обстежуваний ходить 5-10 хв.

Звернути увагу, чи звільняться від крові поверхневі вени гомілки. В нормі застійні вени повинні швидко звільнитися від крові.

МОРФО-ФУНКЦЮНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛІМФАТИЧНОЇ СИСТЕМИ

Поряд з кровоносними судинами в організмі існує лімфатична система, яка складається з лімфатичних судин, лімфатичних вузлів і лімфатичних протоків. Всі тканини, крім кісткової, нервової і поверхневих шарів шкіри пронизані сіткою лімфатичних капілярів.

При злитті декількох капілярів утворюється лімфатична судина. Тут же знаходиться і перший клапан. Далі по ходу судин знаходяться інші клапани. Вони перешкоджають зворотному току лімфи. З кожного органу або частини тіла виходять лімфатичні судини, які направляються до регіональних лімфатичних вузлів. Судини, якими лімфа поступає у вузол, називаються приносними, судини, якими лімфа виходить з воріт вузла, називаються виносними лімфатичними судинами.

Лімфатичні вузли виконують, по-перше, бар’єрно-фільтраційну функцію, завдяки присутності макрофагів і сіточки з ретикулярних волокон в просвіті синусів; по-друге, лімфатичні вузли є органами лімфопоезу (В- і Т-лімфоцити); по-третє, лімфатичні вузли – це депо лімфи.

Основними колекторами лімфатичної системи, якими лімфа відтікає у венозне русло, є грудна лімфатична протока і шийна лімфатична протока, яка збирає лімфу від голови і прилягаючих ділянок.

У цілому, лімфатична система виконує такі функції:

1. Підтримування постійного об’єму і складу тканинної рідини шляхом постійного дренування міжклітинного простору.

2. Перенесення поживних речовин з травного каналу у венозну систему.

3. Бар’єрно-фільтраційна функція – забезпечується лімфатичними вузлами.

4. Участь в імунологічних реакціях. У лімфатичних вузлах з В-лімфоцитів утворюються плазматичні клітини, які виробляють антитіла, знаходяться і Т-лімфоцити, які відповідають за клітинний імунітет.

 

СКЛАД І ВЛАСТИВОСТІ ЛІМФИ

Це прозора безколірна речовина. Містить білки, правда менше ніж в плазмі крові. Найбільше білків у лімфі, яка відтікає від печінки. Наявність жиру в лімфі надає їй молочно-білого кольору. Найбільше жиру містить лімфа, яка відтікає від кишок. Лімфа містить аніони, катіони, ферменти, компоненти, які забезпечують зсідання лімфи (фібриноген, протромбін). Час зсідання лімфи більший, ніж крові і складає 10-15 хв.

Розрізняють такі види лімфи:

І. Периферичну – лімфа, яка відтікає від органів

2. Проміжну (транспортну) – лімфа, яка пройшла через лімфатичні вузли

3. Центральну – лімфа, яка знаходиться в лімфатичних протоках. Найбільш чітка різниця між видами лімфи в клітинному складі. У периферичній лімфі клітин мало – на 90 % це лімфоцити. У проміжній лімфі кількість лейкоцитів збільшується за рахунок утворення в лімфатичних вузлах плазмоцитів. У центральній лімфі переважають лімфоцити, але появляються нейтрофіли, еозинофіли.

ЛІМФОУТВОРЕННЯ

Механізм утворення лімфи базується на процесах фільтрації, дифузії, різниці гідростатичного, онко-осмотичного тиску. Процес фільтрації рідини з крові відбувається в артеріальному кінці капіляра, повертається ж рідина в кров’яне русло у венозному кінці. В організмі людини середня швидкість фільтрації у всіх капілярах складає приблизно 20 л за добу, а швидкість зворотнього всмоктування 18 л за добу. Отже, в лімфатичні капіляри попадає 2 л рідини за добу.

Зниження онко-осмотичного тиску плазми крові веде до посиленого переходу рідини з крові в тканини, підвищення онко-осмотичного тиску міжклітинної рідини супроводжується посиленим утворенням лімфи. Це особливо чітко спостерігається при нагромадженні в міжклітинний рідині низькомолекулярних продуктів метаболізму, при м’язовій роботі.

Серед цих факторів велике значення надають проникливості лімфатичних капілярів, яка може змінюватися під впливом нервових і гуморальних факторів.

Існує два шляхи переходу рідини через стінку лімфатичних капілярів в їх просвіт: 1 – через міжклітинні з’єднання; 2 – через ендотелій за допомогою мікропіноцитозу.

МЕХАНІЗМИ ЛІМФОВІДТОКУ

1. У відтоку лімфи провідне значення належить силі напірної і проштовхуючої дії рідини, проникаючої з міжклітинного простору в лімфатичні капіляри. Тобто це відбувається під впливом гідростатичного тиску, на основі фізико-хімічних закономірностей дифузії. Утворена лімфа механічно виштовхує ту, яка була в лімфатичних капілярах.

2. Відтоку лімфи сприяє різниця тиску в лімфатичних судинах. Так, в дрібних лімфатичних судинах тиск лімфи складає 8-10 мм вод. ст., а в місці впадіння грудної протоки у венозну систему він, як і в крупних венах, нижчий за атмосферний.

3. У русі лімфи значну роль відіграють ритмічні скорочення стінок лімфатичних судин. Деякі з них можуть спонтанно скорочуватися з частотою 8-10 за 1 хв. Хвиля скорочень повздовжньої і циркулярної мускулатури поширюється в центральному напрямку і проштовхує лімфу через клапани, які почергово відкриваються і закриваються.

4. На рух лімфи судинами суттєвий вплив має скорочення скелетних м’язів, що оточують лімфатичні шляхи. Ці скорочення створюють своєрідну помпу, перемінне стискаючи судини.

5. Лімфовідтоку сприяє зміна внутрішньочеревного тиску, рух органів травлення, а також дихальні рухи, що викликають розширення грудної протоки при вдиху і стиснення її при видиху.

6. Встановлені нервові впливи на рух лімфи. При стимуляції симпатичних волокон (наприклад, рефлекторно) спостерігається припинення руху лімфи внаслідок спазму лімфатичних судин. Деколи може спостерігатися функціональна недостатність лімфатичної системи, тобто тимчасовий стан, при якому лімфатичні судини не забезпечують належного відтоку і спостерігається набряклість. Розрізняють механічну та динамічну недостатність. Механічна недостатність – виникає, по-перше, при підвищенні тиску в магістральних венозних судинах; по-друге, при спазмі лімфатичних судин; по-третє, при припиненні м’язових скорочень – “акінетична недостатність”.

Динамічна недостатність спостерігається, коли об’єм утвореної міжклітинної рідини перевищує відтік лімфатичними судинами, наприклад, при м’язовій роботі.

МОРФО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МІКРОЦИРКУЛЯТОРНОГО РУСЛА

Мікроциркуляція (від грецьк. mikros – малий і лат. circulacio – кругообіг) -направлений рух рідин організму в кровоносних і лімфатичних мікросудинах. Термін “мікроциркуляція” почали використовувати з 1954 р. Значний внесок у розвиток вчення про мікроциркуляцію зробив наш сучасник О.М.Чернух, українець за походженням, який тривалий час працював у Москві. Зокрема він ввів у науку таке поняття як функціональний елемент мікроциркуляції органа. Функціональний елемент мікроциркуляціі органа – це взаємозв’язаний комплекс кровоносних і лімфатичних судин, специфічних клітин органа, волокон сполучної тканини, а також нервових закінчень і фізіологічних речовин, які регулюють життєдіяльність даної ділянки.

Поняття це функціональне. Існує ще таке морфологічне поняття як мікроциркуляторне русло.

Воно складаеться з трьох ланок:

Перша ланка забезпечує циркуляцію крові і включає 6 компонентів: артеріоли, прекапіляри, капіляри, посткапілярні венули, венули і артеріоло-венулярні анастомози. Ця ланка має назву гемомікроциркуляторного русла. Артеріоли – це кінцеві відділи артеріальної кровоносної системи з найбільш вираженими резистивними функціями. Характерна риса їх стінки – наявність шару гладком’язових клітин. Артеріоли з прекапілярами забезпечують формування периферичного опору судин і підтримування артеріального тиску.

Найбільш багаточисельними судинами є кровоносні капіляри. Загальна довжина капілярного русла людини дорівнює довжині трьох екваторів земної кулі. Стінка капілярів має дві оболонки: внутрішню ендотеліальну і зовнішню базальну. На рівні капілярів здійснюється обмін рідини, газів і поживних речовин між кров’ю і клітинами організму.

6. Мікроциркуляція

Розрізняють три типи капілярів у залежності від будови:

1. Соматичні – ендотеліальна і базальна оболонка безперервні. Пропускають воду і розчинені в ній мінеральні речовини. Локалізуються ці капіляри в шкірі, м’язах, корі великих півкуль.

2. Вісцеральні – в їх стінці є віконця – “фенестри” – в ендотелії суцільна базальна мембрана. Знаходяться ці капіляри в нирках, системі травлення, ендокринних залозах.

3. Синусоїдні – ендотеліальна оболонка фенестрована і майже відсутня базальна мембрана. Через їх стінку легко проходять макромолекули, форменні елементи. Локалізуються ці капіляри в кістковому мозку, печінці, селезінці.

Частина крові може переводитися у венозний відділ в обхід капілярів через артеріоло-венулярні анастомози. Відповідно до цього рух крові мікроцирцуляторним руслом розділяеться на два потоки: транскапілярний (основний) і позакапілярний.

КАПІЛЯРНИЙ КРОВООБІГ

Дуже важливим показником функціонування мікроциркуляторного русла є швидкість кровотоку в капілярах. В середньому швидкість кровотоку в капілярах становить 0,5 мм/сек. Прижиттеві дослідження показали, що лінійна швидкість капілярного кровотоку шкіри людини – 0,74 мм/сек. В експерименті показано, що в легеневих капілярах швидкість може досягати 2 мм/сек. Через альвеолярний капіляр довжиною 248 мкм еритроцит проходить за 0,12 сек. Швидкість кровотоку в капілярах визначається градієнтом тиску в прекапілярах і посткапілярах. Цей градієнт в свою чергу залежить від величини артеріального і венозного тиску і периферичного опору.

Потік еритроцитів, які проходять через капіляр, широко варіює і в залежності від функціонального стану органа може коливатися від 300 до 1500 еритроцитів у хвилину.

Капіляри, в яких еритроцити переміщаються, називаються перфузованими (функціонуючими, відкритими). Капіляри, які в даний момент не містять еритроцитів, а заповнені плазмою називаються плазматичними. В умовах функціонального спокою органа кількість перфузованих капілярів складає 30-50 % від загальної кількості капілярів. При посиленій роботі органа плазматичні капіляри заповнюються еритроцитами. Тобто терміни перфузовані і плазматичні капіляри дуже умовні. Можуть бути ще закриті капіляри, тобто капіляри, просвіт яких майже повністю перекритий стінками, які спалися. Зустрічаються такі капіляри тільки в паренхіматозних органах (легені, селезінка, печінка) у зв’язку з еластичністю їх строми. У тканинах з більш жорсткою стромою, як показали прижиттєві спостереження, закритих капілярів не має. Існує погляд, що кількість перфузованих капілярів визначається роботою прекапілярного сфінктера. Прекапілярний сфінктер утворений двома гладком’язовими тканинами і має моторну і нервацію, високу чутливість до гуморальнихфакторів. Допускають, що гладком’язові клітини прекапілярного сфінктера мають певний тонус, який обумовлює відносну констрикцію. При підсиленій роботі органа нагромаджуються продукти метаболізму, які знижують тонус гладком’язових клітин, а отже, викликають дилятацію. Це супроводжується підсиленням капілярного кровотоку, що в свою чергу, забезпечує видалення надлишку метаболітів і відновлення тонусу м’язових клітин і зменшення кровотоку. А періодична перервність кровотоку в капілярах може бути обумовлена закупорюванням гирла прекапілярів лейкоцитами, які із затрудненнями проходять його. Після проходження лейкоцитів кровотік в капілярах відновлюється.

У капілярах,.діаметр яких близький до діаметра еритроцитів, останні своєю широкою поверхнею розміщені поперек потоку і рухаються майже один за одним. Це так званий поршневий механізм проходження еритроцитів.

Реологічні властивості крові також впливають на перфузованість капілярів. Основна функція капілярів заключаеться в забезпеченні транскапілярного обміну, тобто в забезпеченні клітин органів і тканин поживними і пластичними речовинами і видаленні продуктів метаболізму. Для здійснення цього обміну необхідні певні умови, важливішими з яких е швидкість кровотоку в капілярі, величина гідростатичного і онкотичного тиску, проникність стінки капіляра і кількість перфузованих капілярів.

Обмін через капілярну стінку здійснюється за рахунок таких механізмів: 1) фільтраційно-реабсорбційного; 2) дифузії і З) мікровезикулярного транспорту (піноцитозу). Фільтрація і реабсорбція відбуваються за рахунок різниці гідростатичного тиску крові і гідростатичного тиску оточуючих тканин, а також під дією різниці величин онко- і осмотичного тиску крові і міжклітинної рідини. Цей механізм забезпечує в основному переміщення води і незначну кількість невеликих молекул розчинів.

Отже тиск в капіляр переважає над тиском з капіляра. У нормі швидкість фільтрації рідини практично дорівнює реабсорбції (зворотньому всмоктуванню). Тільки незначна частина міжклітинної рідини поступає в лімфатичні капіляри і через лімфатичну систему у кров’яне русло. Середня швидкість фільтрації у всіх капілярах організму дорослої людини складає 20 л/добу. Зворотній процес, або реабсорбція складає 18 л/добу, тобто лімфатичними судинами відтікає 2 л/добу. Фільтрації рідини через стінку капіляра сприяє і поршневий механізм проходження еритроцитів. Щодо другого механізму транскапілярного обміну – дифузії – то слід сказати, що він є важливим для переходу газів через стінку капілярів.

Третій механізм – піноцитоз – грає важливу роль в здійсненні креаторних зв’язків в організмі. Проте він відбуваеться дуже повільно і відіграє незначну роль в транскапілярному обміні. Регуляція мікроциркуляторної системи складна і ще недостатньо вивчена. Розрізняють три рівні регулювання:

1) Загальну системну регуляцію – це регуляція в межах системи кровообігу.

2) Місцеву регуляцію – в межах органа. Про існування цього рівня регуляції говорить хоча б загальна кількість капілярів у різних органах, у серцевому м’язі капілярів у два рази більше, ніж у скелетному м’язі.

3) Саморегуляцію – в межах мікроциркуляторної одиниці.

Методи вивчення мікроциркуляторного русла.

Експериментальні:

1. Біомікроскопія: а) при просвічуванні ділянки в прохідному світлі (перетинки, брижі, сальника); б) у відбитому світлі; в) з використанням прозорих камер, які вживляють тваринам (вухо кроля та інші); г) з використанням світловодів.

2. Люмінесцентна мікроскопія для вивчення проникності стінки судин.

3. Мікроплетизмографія для визначення кровонаповнення певної ділянки.

4. Вивчення в’язкості крові та інших її реологічних показників;

5. Електронна мікроскопія.

Клінічні:

1. Оптична цифрова комп‘ютерна капіляроскопія – це неінвазивний метод візуалізації, дослідження та збереження зображення капілярів, що дає можливість зробити висновки про стан мікроциркуляції крові.  Результатом обстеження є отримання статичного або динамічного зображення  кровотоку у даних судинах на екрані персонального комп”ютера, обробка та архівування даних,  виявлення та оцінка  морфологічних  та структурних змін мікроциркуляції в цілому. 

Напрямки застосування капіляроскопії в медицині:

§                     Неврології: хвороба Рейно, ангіотрофоневроз, розсіяний склероз, остеохондроз, судомний синдром, епілепсія,порушення мозкового кровообігу,гіпоталамічний та діенцефальний синдроми, головний біль, запаморочення, залишкові явища після нейроінфекцій, синдром хронічної втоми,атеросклероз,церебральна ангіодистонія.

§                     Кардіології: гіпертонічна хвороба, порушення ритму серця, вроджені та набуті вади клапанного апарату серця, судинні дистонії, ішемічна хвороба серця, атеросклероз.

§                     Педіатрії: вегетосудинна дистонія, головний біль,  швидке розумове виснаження, втомлюваність, інфантильність, артеріальна гіпотонія, гіпертонія.

§                     Ендокринології: діабетична ангіопатія, діенцефальний синдром, патологія щитоподібної залози, клімактеричний синдром.

§                     Психології: церебрастенія, гіпердинамічні синдроми, неврозоподібний і астено-невротичний синдроми, дитячі страхи та фобії, емоційна лабільність..

§                     Акушерстві: токсикоз вагітності, синкопальні стани, запаморочення, вивчення стану мозкового кровопостачання вагітної для вибору тактики ведення пологів.

§                     Спортивній медицині: об”єктивізація геодинамічних змін при дозованих фізичних навантаженнях.

§                     Профілактичних оглядах залізничників, льотчиків та людей інших професій, пов’язаних із фактором підвищеного ризику

2. Біомікроскопія: а) у відбитому світлі (нігтьового ложа, очного дна, бульбо-кон’юнктиви); б) з використанням світловодів – ендоскопія.

3. Вивчення реологічних показників крові.

4. Визначення міцності стінок капілярів шкіри (накладання манжеток, вакуумні проби (проба Кончаловського)).

Найбільш повна характеристика мікроциркуляторного русла може бути дана при використанні комплексу методів.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Приєднуйся до нас!
Підписатись на новини:
Наші соц мережі