ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОГО ЛIКАРЯ
В.Я.Юкало
Мовна культура є важливим складником особистостi лiкаря. Вiд мистецтва мовного спiлкування суттєво залежать результати лiкування. Медична практика доводить, що слово i ранить, i лiкує, словом можна вбити, словом можна врятувати. Тому лiкар насамперед повинен володiти культурою конструктивного дiалогу (i полiлогу). Крiм того, лiкар – це не вузький спецiалiст, що займається тiльки лiкуванням i профiлактикою хвороб, а й вихователь своїх пацiєнтiв i колег, й органiзатор охорони здоров”я, й суспiльний дiяч, й науковець. Отже, йому також треба вмiти вести розгорнутий монолог (доповiдь, лекцiю тощо) з фахової проблематики, бесiду на будь-яку тему з кола зацiкавлень культурної людини. Все це вимагає подальшого удосконалення пiд час навчання у вищiй школi комунiкативних умiнь i навичок майбутнього лiкаря.
Мовна освiта кожної людини не може завершитися вивченням курсу української мови. Програма середньої школи передбачає у загальному виглядi оволодiння лiтературним мовленням i його нормами (перший ступiнь культури мовлення – правильнiсть), а другим, вищим, ступенем опанування лiтературної мови є мовна майстернiсть – тобто не тiльки додержування лiтературних норм, а й умiння вибирати iз спiвiснуючих варiантiв найбiльш точний, стилiстично i ситуативно доречний, виразний, досконале володiння мовою у всiх практично актуальних для спецiалiста сферах спiлкування.
Поліпшити цей процес має на метi введений 1994 року у навчальнi плани закладiв вищої школи курс культури мовлення (не зовсiм вдало названий “Дiлова українська мова”). Задовiльне методичне обґрунтування даного курсу вiдсутнє. Тому автор цiєї статтi розробив i апробує у Тернопiльськiй медичнiй академiї власну концепцiю. Курс називається “Культура наукового i дiлового мовлення” (КНДМ). Ця концепцiя узгоджується з державною нацiональною програмою “Освiта: Україна ХХI столiття” (К., 1992), iз запропонованою С.Я.Єрмоленко та Л.I.Мацько “Навчально-виховною концепцiєю вивчення української (державної) мови” (1994).
Мета курсу КНДМ – продовжити формування мовної особистостi – носiя мови з розвиненим мовним чуттям, з великими пiзнавальними можливостями, здатного до подальшого професiйного вдосконалення, до мовотворчостi, до вирiшення найрiзноманiтнiших комунiкативних завдань у всiх практично актуальних сферах спiлкування (науково-навчальнiй та офiцiйно-дiловiй). Завдання КНДМ: 1) допомогти студентам усвiдомити основнi принципи культури користування українською мовою; 2) виявити i виправити недолiки iндивiдуального усного i писемного мовлення студентiв; 3) виробити вмiння i навички ведення конструктивного дiалогу та полiлогу, розгорнутого монологу з фахової проблематики; 4) удосконалити вмiння i навички сприймання, вiдтворення готових i створення власних наукових фахових текстiв; 5) сформувати вмiння оформлювати професiйну дiлову документацiю; 6) створити передумови для ефективного засвоєння української фахової термiнологiї; 7) ознайомити з будовою i правилами користування спецiальними словниками; 8) закласти у мовленнєву поведiнку студента етичне як постiйну внутрiшню потребу творити добро засобами мови, виявляти це в рiзних мовленнєвих ситуацiях вiдповiдно до мети та обставин спiлкування; 9) сприяти вихованню почуття особистої та соцiальної вiдповiдальностi за стан мовної культури того мiкроколективу, в якому живе, вчиться i працюватиме студент; 10) прищепити молодiй людинi почуття духовної єдностi з українською нацiєю.
КНДМ – комплексний курс теоретико-прикладного характеру, при вивченнi якого майбутнi лiкарi активiзовують набутi у школi мовленнєвi умiння i навички, засвоєнi вiдомостi про мову, ознайомлюються з елементами культури мовлення та спорiднених з нею дисциплiн (стилiстика, загальне мовознавство, лiнгвiстика тексту, книгознавство, термiнознавство, лексикографiя, риторика). Це сприяє свiдомiшому використанню теоретичних знань у стилiстичному планi, прискорює i покращує процес вироблення умiнь i навичок оперування мовним матерiалом у типових умовах професiйного спiлкування, прищеплення iндивiдуальному мовленню студентiв логiчностi, точностi, доречностi, виразностi.
Курс складається з лекцiй (тут подається теоретичний матерiал, самостiйне опрацювання якого може викликати труднощi у фахiвцiв-нефiлологiв) i практичних занять (тут вiдбувається закрiплення знань i формування мовленнєвих умiнь i навичок).
Вiдповiдно до завдань курс охоплює такi теми: 1. “Базовi поняття курсу КНДМ”, 2. “Текст i його основнi характеристики”, 3. “Культура усномовного мiжособистiсного спiлкування”, 4. “Публiчний виступ i культура мовлення”, 5. “Культура писемного наукового мовлення”, 6. “Культура писемного дiлового мовлення”, 7. “Термiнологiчна культура”.
Основний принцип групування матерiалу в курсi – функцiональний. Тобто кожне мовне явище розглядається при вивченнi культури мовлення у певнiй практичнiй сферi (наприклад, орфоепiчнi норми детально опрацьовуються у процесi вивчення теми “Культура усномовного мiжособистiсного спiлкування”, правила оформлення цитат – при вивченнi теми “Культура писемного наукового мовлення”). Функцiональний принцип (на вiдмiну вiд групування за рiвнями мови) дозволяє показати практичну цiннiсть виучуваного матерiалу, пiдвищує у студента зацiкавленiсть засвоювати курс КНДМ.
Далi охарактеризуємо змiст i методичнi аспекти викладання усiх тем курсу.
Вивчення першої теми – “Базовi поняття курсу КНДМ” – має на метi ознайомити медикiв з категорiальним апаратом культури мовлення як науки про якiсть володiння мовою, ввести в коло її проблем. З цiєю метою треба узагальнити вiдомостi про мову, розкрити змiст таких понять, як мова i мовлення, загальнонародна i лiтературна мова, мовна норма, стилi мови i стилi мовлення, культура мовлення, охарактеризувати функцiї мови (звернути увагу на iмпресивну функцiю, яка має велике значення для психотерапiї), сукупнiсть i систему комунiкативних якостей культури мовлення, їх зв”язок iз стилями мови i стилями мовлення (наголосити на важливостi для професiйної дiяльностi лiкаря особистiсно-психологiчної доречностi, ясностi, виразностi, дiєвостi мовлення). Детальнiше слiд зупинитися на характеристицi наукового, офiцiйно-дiлового та розмовного стилiв мови, якi найчастiше репрезентує лiкар у професiйнiй дiяльностi. Засвоєння цього обсягу знань допомагає усвiдомити основну спрямованiсть курсу.
Для того щоб покращити умiння i навички сприймання наукових текстiв (пiдручники, посiбники, науковi статтi, реферати) та їх продукування, виробити умiння складати професiйнi дiловi документи, створювати уснi висловлювання, слiд попередньо ознайомитися з елементами лiнгвiстики тексту. Тому пiд час вивчення теми “Текст i його основнi характеристики” рекомендуємо розкрити студентам головнi питання лiнгвiстики тексту: охарактеризувати поняття “текст”, “складне синтаксичне цiле”, ознайомити з типами мовлення, з видами i засобами зв”язку мiж компонентами тексту, з елементами актуального членування речення. У структурi тексту обов’язково треба подати розрiзнення текстового, затекстового i пiдтекстового змiсту, адже знання затексту i розкриття пiдтексту допомагає краще орiєнтуватися у складних обставинах приватного i громадського життя, знаходити правильнi рiшення; лiкар повинен умiти передбачити, що його висловлення може викликати у свiдомостi пацiєнта небажаний пiдтекст – i уникнути цього висловлення. Також не зайвим буде пояснити змiст понять, пов”язаних з культурою продукування (i сприймання) наукових i дiлових текстiв, як-от: автор, ситуацiя, матерiал, адресат; цiль (мета), iдея, предмет, тема, проблема, жанр. На практичних заняттях студенти застосовують знання лiнгвiстики тексту для складання плану, тез, конспектування, реферування, анотування наукової лiтератури, редагування чужих i власних висловлювань. Вiдомостi про текст i навички роботи над ним надалi використовуватимуться для вивчення усiх тем курсу. При цьому цi знання будуть поглиблюватися, навички – удосконалюватися.
Важливе значення для лiкаря має вивчення теми “Культура усномовного мiжособистiсного спiлкування”, адже мiжособистiсне спiлкування, найчастiше дiалогiчне, – обов”язковий компонент професiйної медичної дiяльностi, воно суттєво визначає тi взаємини, якi з самого початку налагоджуються мiж лiкарем i його пацiєнтом, сприяють становленню таких необхiдних довiрчих взаємин. Мовна поведiнка медика великою мiрою впливає на хворого, його орiєнтацiю, психологiчну установку, його реакцiю на свою хворобу, а отже, i на її перебiг, успiхи профiлактики i лiкування. У мовленнi, як в дзеркалi, вiдображається людина, її культура, душевнi якостi, тому лiкаревi треба слiдкувати не тiльки за тим, що вiн говорить, а й як говорить. Тому у процесi вивчення теми “Культура усномовного мiжособистiсного спiлкування” майбутнi лiкарi розглядають етико-психологiчнi основи спiлкування, формули мовленнєвого етикету, особливостi мовної поведiнки у складних життєвих ситуацiях, ознайомлюються з особливостями ведення дiлових засiдань (у т.ч. консилiуму), телефонних розмов, бесiд з пацiєнтами. При цьому звертається велика увага на прищеплення мовленню медичних працiвникiв таких необхiдних якостей, як виразнiсть, яснiсть, особистiсно-психологiчна доречнiсть, дiєвiсть.
Уведення теми “Публiчний виступ i культура мовлення” зумовлено тим, що навчальна i майбутня професiйна дiяльнiсть лiкаря передбачає умiння переконувати партнерiв по спiлкуванню (колег – на нарадах, пацiєнтiв та їхнiх родичiв – на прийомах), володiти основами ораторського мистецтва. Тому студенти засвоюють правила пiдготовки i виголошення рiзних видiв i жанрiв публiчних виступiв, ведення й участi у дискусiї, ознайомлюються iз засобами увиразнення публiчного виступу (з паралiнгвiстичними в т.ч.), з технiкою виразного читання i мовлення. На заняттях створюються умови для вироблення навичок iмпровiзованого мовлення. Звертається велика увага на логiчну та iнтонацiйну виразнiсть мовлення, його доречнiсть, правильнiсть, точнiсть, багатство, дiєвiсть. Передбачено також вивчення культури сприймання публiчного виступу (навчальної лекцiї, наукової доповiдi, реферату).
Вивчення теми “Культура писемного наукового мовлення” має на метi виробити необхiднi для майбутнього лiкаря умiння i навички сприймання i продукування наукових фахових текстiв. З цiєю метою студентiв слiд ознайомити iз стадiальнiстю у створеннi науково-мовленнєвого тексту, дати поради щодо культури продукування наукового повiдомлення: пояснити особливостi анотацiї та реферату (якi спрощують пошук та опрацювання потрiбної лiтератури), детально розглянути призначення, етапи пiдготовки, композицiю, правила оформлення реферату – наукового твору, зробленого на основi критичного огляду i вивчення кiлькох публiкацiй. Даються рекомендацiї щодо пiдготовки наукових творiв iнших жанрiв – тез, статтi. Тодi ж студенти вивчають оформлення невiд”ємних атрибутiв наукових текстiв – цитат, посилань, бiблiографiї. Ведеться робота над прищепленням мовленню медикiв змiстовностi, правильностi, точностi, логiчностi, стилiстичної доречностi, дiєвостi.
Опрацювання теми “Культура писемного дiлового мовлення” передбачає ознайомлення майбутнiх лiкарiв iз вимогами i правилами оформлення професiйних дiлових документiв (медичних карт, витягу з медичної карти, рiзноманiтних довiдок, дiлових листiв тощо), з вимогами до їх мовлення. При цьому звертається велика увага на вироблення таких комунiкативних якостей, як правильнiсть, точнiсть, логiчнiсть, чистота, стилiстична доречнiсть.
Також пiд час вивчення культури писемного мовлення опрацьовуються випадки, у яких часто трапляються труднощi: правопис чужомовних слiв, прiзвищ i географiчних назв, узгодження числiвникiв з iменниками, присудка з пiдметом, роздiловi знаки при вставних конструкцiях, росiйсько-український переклад медичних текстiв.
Одним з найголовнiших завдань курсу КНДМ є пiдготовка студентiв до засвоєння фахових україномовних термiносистем, адже термiнологiя як окрема пiдсистема лексики лiтературної мови забезпечує здiйснення найважливiшої соцiальної функцiї мови спецiального професiйного спiлкування. Вирiшення цього завдання вимагає значного поглиблення отриманих у школi вiдомостей про професiйнi слова, термiни. Тому в курс КНДМ уведено тему “Термiнологiчна культура”, при вивченнi якої треба ознайомити студентiв з елементами термiнознавства для усвiдомлення ролi та мiсця термiнiв у рiзноманiтних комунiкативних процесах, створити передумови для ефективного засвоєння української медичної термiнологiї.
На заняттях студентам слiд розкрити змiст понять “термiн”, “термiнологiя”, “термiнознавство”, розглянути вiдмiнностi мiж термiнами i номенами (номенклатурою), термiнами i професiоналiзмами, охарактеризувати семантичнi процеси у термiнологiї (омонiмiя, синонiмiя, антонiмiя), етапи та шляхи розвитку української медичної термiнологiї, розглянути проблему стандартизацiї термiнологiї, зробити огляд медичної лексикографiї. Варто також висвiтлити словотвiр, правопис медтермiнiв, ознайомити з поняттям “внутрiшня форма термiна”, розглянути ставлення як до чужомовних, так i до рiдномовних, дiалектних слiв, просторiч у ролi термiнiв. У сильних групах можна провести дискусiю щодо шляхiв подальшого розвитку укрїнської медичної термiнологiї, спiввiдношення в нiй нацiонального та iнтернацiонального. Бажано також розглянути функцiонування термiнiв у рiзних стилях i пiдстилях мови, звернути увагу на особливостi вживання медичної термiнологiї в розмовному стилi (пiд час спiлкування з пацiєнтами, якi мають рiзний освiтнiй рiвень, з їх родичами, з колегами – у присутностi й без присутностi пацiєнта).
Формування лiкаря також не може бути здiйснене без вироблення навичок постiйного користування словниками рiзних типiв, адже ця робота збiльшує здатнiсть до засвоєння нових понять, сприяє ростовi активного словника, розвиває чуття стилю, запобiгає помилкам, уможливлює опрацювання iноземної наукової лiтератури. Тому студентам треба розширити i поглибити отриманi в школi знання про словники, удосконалити вмiння i навички роботи з ними, ознайомитися з будовою i правилами користування рiзноманiтними медичними словниками.
Роботу над удосконаленням лексикографiчної культури студентiв потрiбно розпочинати вже з перших занять курсу. Так, пiд час аналiзу твору, проведеного з метою ознайомлення з рiвнем мовленнєвих умiнь студентiв, для виправлення помилок треба органiзувати роботу iз словниками: 1) орфографiчними (Орфографiчний словник української мови. – К., 1994; Словник труднощiв української мови. – К., 1989), 2) тлумачними (Словник української мови. – К., 1970-1980; Короткий тлумачний словник української мови. – К., 1988), 3) слововживання i паронiмiв (Головащук С.I. Українське лiтературне слововживання. – К., 1995; Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронiмiв української мови. – К., 1986). Тодi ж використовуються словники лiнгвiстичних термiнiв для повторення мовознавчої термiнологiї (Ганич Д.I., Олiйник I.С. Словник лiнгвiстичних термiнiв. – К., 1985; Шевченко Л.Ю., Рiзун В.В., Лисенко Ю.В. Сучасна українська мова: Довiдник. – К., 1996).
При вивченнi тем “Культура усномовного мiжособистiсного спiлкування” та “Публiчний виступ i культура мовлення” для виправлення недолiкiв вимови та наголошування стануть у пригодi орфоепiчнi словники (Погрiбний М.I. Орфоепiчний словник. – К., 1984; Головащук С.I. Складнi випадки наголошення. – К., 1995; Горпинич В.А. Русско-украинский орфоэпический словарь. – К., 1992). Для полегшення пiдбору засобiв увиразнення публiчного виступу можна застосовувати фразеологiчнi словники (Фразеологiчний словник української мови. – К., 1993; Корж Н.Г., Луцька Ф.Й. Iз скарбницi античної мудростi. – К., 1994; Цимбалюк Ю.В. Латинськi прислiв”я i приказки. – К., 1990).
Вивчаючи культуру писемного наукового i дiлового мовлення, студенти можуть працювати з перекладними словниками (Росiйсько-український словник дiлової мови: Фразеологiя дiлової мови.- К., 1992; Новий росiйсько-український словник -довiдник. – К., 1996; Тараненко О.О., Брицин В.М. Росiйсько-український словник (сфера дiлового спiлкування). – К., 1996), iз словниками синонiмiв (Деркач М.П. Короткий словник синонiмiв української мови.- Львiв-Кракiв-Париж, 1993; Караванський С. Практичний словник синонiмiв української мови.- К., 1995),iз словником власних iмен людей (Скрипник Л.Г., Дзяткiвська Н.П. Власнi iмена людей.- К., 1996), а також iз медичними словниками (їх опис подамо далi).
Наступним важливим етапом в удосконаленнi лексикографiчної культури майбутнiх лiкарiв є читання лекцiї “Термiнологiчна культура”, у змiстi якої, поряд з iншими питаннями, треба розкрити значення термiна “лексикографiя”, охарактеризувати принципи класифiкацiї словникiв, органiзацiї словникового матерiалу, детальнiше зупинитися на оглядi медичної лексикографiї: погрупувати й охарактеризувати головнi медичнi енциклопедiї та словники, розглянути перiодизацiю iсторiї української лексикографiї, дати свiй погляд на сучасний стан i перспективи розвитку української медичної лексикографiї.
Закрiплення лекцiйного матерiалу здiйснюється за допомогою спецiально органiзованої викладачем самостiйної позааудиторної роботи студентiв i на практичних заняттях при порiвняннi характеру статей з енциклопедичних i мовних словникiв, ознайомленнi з рiзними типами термiнологiчних словникiв (орфографiчними, перекладними, тлумачними).
Завершується застосування словникiв на останнiх заняттях, коли майбутнi лiкарi вивчають походження i словотвiр медичних термiнiв, їхнiй правопис, розглядають проблему адекватної передачi чужомовних термiнiв українською мовою. Тодi студенти працюють iз словниками: 1) морфемними i словотворчими (Полюга Л.М. Морфемний словник.- К., 1983; Яценко I.Т. Морфемний аналiз.- К., 1980-1981; Сiкорська З.С. Українсько-росiйський словотворчий словник.- К., 1985), 2) медичної термiнологiї (Орфоґрафiчний словник українських медичних термiнiв.- Львiв, 1993; Нетлюх М.А. Латинсько-український медичний словник. – К., 1972; Українсько-росiйсько-англiйський словник з кардiологiї.- Львiв, 1993; Присяжнюк М.С. Росiйсько-український медичний словник професiйної мови фахiвцiв з внутрiшнiх хвороб (iз тлумаченням термiнiв).- К., 1995; Усатенко О.К. Росiйсько-український словник медичної термiнологiї. – К., 1996; Росiйсько-українсько-латинський словник медичних термiнiв.- К., 1991-1993), 3) iншомовних слiв (Словник iншомовних слiв.- К., 1985), 4) орфографiчними (Орфографiчний словник української мови. – К., 1994). Дуже цiкаво студентам буде ознайомитися з медтермiнами, вмiщеними у нещодавно перевиданому найґрунтовнiшому словнику української медичної термiнологiї поч. ХХ ст. (Росiйсько-український медичний словник /За ред. М.Галина.- К., 1994), у словнику Григорiя Голоскевича, який вiдображає українську мову 30-х рр. ХХ ст. (Голоскевич Г. Правописний словник.- Львiв, 1994), в ориґiнальному словничку О.Мусiя, С.Нечая (Нечаїва), О.Соколюка, С.Гаврилюка, де зiбрано всi українськi синомiми медтермiнiв (Росiйсько-український медичний словник.- Умань, 1992).
Окремого розгляду заслуговує робота над слабкими (нестiйкими) мовними нормами – випадками мовного вживання, де спостерiгаються типовi вiдхилення вiд норми. Цi помилки, як правило, зумовленi впливом мовного оточення (мiсцевого дiалекту, просторiччя, близькоспорiднених мов).
Видiлимо типовi мовнi помилки, якi властивi мовленню медикiв i потребують негайного виправлення.
Порушення орфоепiчних норм: 1) м’яка або пом’якшена вимова шиплячих звукiв: чьас, чьорний, жьування (треба: час, чорний, жування); 2) редукована вимова ненаголошених голосних звукiв: галава, акастенiння (треба: голова, окостенiння); 3) вживання фрикативного г замiсть проривного ґ: грунтовний, гангрена, грип (треба: ґрунтовний, ґангрена, ґрип); 4) вимова африкат дз i дж як окремих звукiв д i з, д i ж: д-зьоб, гуд-зик, дослiд-ження, народ-ження, поход-ження, д-жгут (треба: дзьоб, гудзик, дослiдження, народжений, походження, джгут); 5) виникнення немилозвучних звукосполучень через недотримання чергування прийменникiв i префiксiв у-в, з-iз-зi, сполучникiв i-й-та, нiж-анiж, одначе-однак, часток б-би, ж-же тощо.
Порушення норм наголошування: 1) в iменниках на -iя: амнезiя, дистрофiя, ветеринарiя, наркоманiя, дозиметрiя, електрокардіографія, рентгенографія, рентгенометрія (треба: амнезiя, дистрофiя, ветеринарiя, наркоманiя, дозиметрiя, електрокардіографія, рентгенографія, рентгенометрія); 2) в iнших iменниках: завдання, випадок, ненависть, медикамент, диспансер, бюлетень, кишка, бородавка, вугор, кропива, сантиметр, алкоголь, сеча, феномен (треба: завдання, випадок, ненависть, медикамент, диспансер, бюлетень, кишка, бородавка, вугор, кропива, сантиметр, алкоголь, сеча, феномен); 3) у прикментниках: корисний, новий, близький, тонкий, текстовий, фаховий, сечовий, податковий, черговий (треба:корисний, новий, близький, тонкий, текстовий, фаховий, сечовий, податковий, черговий); 4) у числiвниках: одинадцять, чотирнадцять (треба: одинадцять, чотирнадцять); 5) у дiєсловах: вiзьму, кажу, роблю, iдемо, йдете, пiде, пiдуть, повернеться, знайдеться, було, взяла, несла, принесла, прийду, пишу (треба: вiзьму, кажу, роблю, iдемо, йдете, пiде, пiдемо, пiдуть, повернеться, знайдеться, було, взяла, несла, принесла, прийду, пишу).
Порушення лексичних норм: 1) вживання русизмiв, кальок: багаточисельний (укр. численний), бедро (укр. стегно), благоприємний (сприятливий, добрий), благорозумний (розсудливий), больнiчний (лiкарняний), брєд (марення), бредити (марити), брити (голити), бутилка (пляшка), вдох (вдих), ведучий спецiалiст (провiдний фахiвець, спецiалiст), веснушки (веснянки, ластовиння) , висок (скроня), вкус (смак), внутрiвенний (внутрiшньовенний), внушати (навiювати, викликати), врачування (лiкування), вреднiсть (шкiдливiсть), вспильчивий (запальний), виздоровлювати (видужувати, одужувати), виписка з протоколу (витяг iз протоколу), вiдкривати дверi (вiдчиняти дверi), в’ялий (млявий, апатичний – про людину), головокружiння (запаморочення), грудна дитина (немовля), грязний (брудний), дiжурити (чергувати), жовтуха (жовтяниця), епiкрiз (епiкриз), жолудок (шлунок), заживлення (загоювання), закалятися (загартовуватися), здавати екзамени (складати iспити, екзамени), заключення гiстологiчне (висновок гiстологiчний), зуд (свербiж), жога (печiя), iкота (гикавка), каплi (краплi), круглосуточно (цiлодобово), лєзвiє (лезо), лiкарство (лiки), малокрiв’я (недокрiв’я), масло облiпiхове (олiя облiпихова), малочисельний (нечисленний), мечевидний (мечоподiбний), мiроприємство (захiд), мiри предосторожностi (запобiжнi заходи), мiшати працювати (заважати працювати), молочне блюдо (молочна страва), моча (сеча), мочка вуха (сережка вушна), мишца (м’яз), навколишнє середовище (довкiлля), нагрузка (навантаження), напротязi (про час: протягом, упродовж), насморк (нежить), носилки (ношi, мари), носити характер (мати певний характер), обiльний (рясний, сильний), область шиї (дiлянка шиї), облучення (опромiнення, опромiнювання), обморок (непритомнiсть, зомлiння), падати в обморок (непритомнiти, млiти), впасти в обморок (знепритомнiти, зомлiти), обнаружити (виявити), об’ява (оголошення), осанка (постава), отравитися (отруїтися), очки (окуляри), очнутися, прийти до свiдомостi (отямитися, опам’ятатися), перегрузка (перенавантаження), переносимiсть (переноснiсть), перхоть (лупа), перчатка (рукавичка), почка (нирка), поясниця (поперек, крижi), попередити хворобу (запобiгти хворобi, вiдвернути хворобу), поступлення хворого у лiкарню (вступ хворого у лiкарню), прививка (щеплення), примiняти мазь (застосовувати мазь), приймати участь (брати участь), противошоковий (протишоковий), протiкання хвороби (перебiг хвороби), рвота (блювання), регiстратура (реєстратура), рожа (бешиха), рихлий (пухкий, розсипчастий), сидiлка (доглядальниця), сiтчатий (сiтчастий), слiдуючий (наступний, перед перелiком: такий), спiвпадати (збiгатися), спiвставляти (зiставляти), справка (довiдка), ссадина (садно), столбняк (правець), столова (їдальня), судорога (судома, корч), сустав (суглоб), сиворотка (сироватка), тошнота (нудота), тяжкохворий (важкохворий), учбовий (навчальний), хороше вiдношення (добре, гарне ставлення), хорошi вiдношення (гарнi стосунки, взаємини), яд (отрута), язва (виразка); 2) неправильне використання паронiмiв: адрес, адреса; адресант, адресат; вiдчуття, почуття; лiчити, лiкувати; лiкарняний, лiкарський, лiкарський, лiкувальний; задача, завдання; дослiдний, дослiдницький; ознайомити, познайомити.
Порушення норм словотворення найчастiше вiдбувається при твореннi ступенiв порiвняння прикметникiв: бiльш авторитетнiший, бiльш вiдомiший, самий найкращий (треба: бiльш авторитетний, бiльш вiдомий, найкращий), бiльш хворий, бiльш досвiдчений (прикметники “хворий”, “досвiдчений” не мають ступенiв порiвняння).
Порушення морфологiчних норм: 1) надмiрна замiна при звертаннi форм кличного вiдмiнка формами називного: шановний лiкар, пане Василь, панi Надiя, добродiй Хмелiвський, Олег Iванович, Орися Антонiвна (треба: шановний лiкарю, пане Василю, панi Надiє, добродiю Хмелiвський, Олеже (Олегу) Iвановичу, Орисю Антонiвно); 2) надмiрне використання у давальному вiдмiнку однини iменникiв чоловiчого роду другої вiдмiни закiнчення -у (-ю) замiсть -овi, -евi (-євi): головному лiкарю Ващенку Григорiю Семеновичу (варто спочатку вживати закiнчення -овi, -евi (-євi), потiм чергувати iз закiнченнями -у (-ю): головному лiкаревi Ващенку Григорiєвi Семеновичу; 3) при вiдмiнюваннi iменникiв бiль (чол. рiд), нежить (чол. рiд) – у зв’язку з тим, що помилково визначають рiд (переважно трактують цi слова як iменники жiночого роду); 4) коли визначають форми родового вiдмiнка однини iменникiв чоловiчого роду другої вiдмiни у словах: лiкар, профiлакторiй, кашель, вiрус, шлунок, поперек, бюлетень тощо (часто вживають такi форми: лiкара, профiлакторiя, кашля, вiруса, шлунку, поперека, бюлетня; нинi правильними вважаються такi форми родового вiдмiнка: лiкаря, профiлакторiю, кашлю, вiрусу, шлунка, попереку, бюлетеня).
Порушення синтаксичних норм: 1) надуживання конструкцiями з прийменником по: лiкар по фаху, +9 градусів по Цельсiю, по припущенню, по лiкарському припису, по годинах, по методу, проректор по навчальнiй роботi, заняття по анатомiї, матерiали по питаннях екологiї, по темi, називати по iменi, по мiрi чого, заходи по виконанню, семiнар по полiпшенню навчального процесу, зауваження по цiй книжцi, рада по захисту дисертацiй, вiдпустка по хворобi, лiкар по шкiрних хворобах, старший по вiку, повiдомити по телефону (треба: лiкар за фахом, +9 градусів за Цельсiєм, за припущенням, за лiкарським приписом, за годинами, за методом, проректор з навчальної роботи, заняття з анатомiї, матерiали з питань екологiї, на тему, називати на iм’я, у мiру чого, заходи щодо (до, для) виконання, семiнар щодо полiпшення навчального процесу, зауваження до цiєї книжки, рада для (із) захисту дисертацiй, вiдпустка через хворобу (у зв’язку з хворобою), лiкар шкiрних хвороб, старший вiком, повiдомити телефоном; 2) неправильна сполучуванiсть слiв у деяких синтаксичних конструкцiях: хворiти грипом (правильно: хворiти на грип), важкий хворий, психiчний хворий (правильно: важко хворий, психiчно хворий), згiдно припису лiкаря, у вiдповiдностi до припису лiкаря (треба: згiдно з приписом лiкаря, вiдповiдно до припису лiкаря), завiдувач вiддiленням (треба: завiдувач вiддiлення, завiдуючий вiддiленням), у значнiй мiрi (треба: значною мiрою), у залежностi вiд чого (треба: залежно вiд чого); 3) вживання плеонастичних зворотiв: захисний iмунiтет (слово “iмунiтет” має у значеннi сему “захист”), кардіограма серця (значення слова “кадіограма” має сему “серце”), найважливiша глобальна проблема (усi глобальнi проблеми важливi), у березнi мiсяцi (значення слова “березень” вже має сему “мiсяць”), своя автобiографiя (у слово “автобiографiя” входить сема “своя”); 4) поєднання в одному реченнi кiлькох вiддiєслiвних iменникiв: Метою цього дослiдження є вивчення застосування методiв стимуляцiї серця (треба деякi такi iменники замiнювати iнфiнiтивом, iменниками-синонiмами: Метою цiєї роботи є вивчити застосування методiв стимуляцiї серця); 5) перенавантаження наукових текстiв дiєслiвними формами на -ться, -ся, що створює враження повної безособовостi твору: дослiджується проблема, розглядається перебiг захворювання, описується модель, гiпотеза вiдкидається, увага зосереджується, явище зумовлюється дiєю, акцентувалася увага, дослiджувалися аспекти (треба вiддавати перевагу конструкцiям на -но, -то, iншим формам дiєслiв).
Роботу над засвоєнням слабких мовних норм треба проводити на кожному заняттi КНДМ – тiльки тодi можна добитися певних успiхiв. Розпочинати цю роботу треба з розгляду одиничних лексем (дати завдання перекласти слова з росiйської мови українською, поставити у певних вiдмiнках), потiм – розглянути їх функцiонування в одиницях вищого рiвня (провести стилiстичний аналiз, навчальний переклад i редагування речень i текстiв). На усiх заняттях треба виправляти недолiки iндивiдуального мовлення студентiв. Усе це сприяє засвоєнню студентами нормативних варiантiв аналiзованих мовних одиниць.
Заняття з курсу КНДМ проводяться у дiяльнiсному режимi. Основнi форми i методи роботи над формуванням мовної культури такi: – аналiз готових текстiв; – складання плану, тез готових текстiв; – конспектування, анотування, реферування медичних наукових текстiв; – конспектування спецiальної лiтератури з культури мовлення, стилiстики; – усний виклад навчального матерiалу з узагальненням, систематизацiєю; – пiдготовка студентами публiчних виступiв рiзних жанрiв на фаховi теми; – слухання, конспектування виступiв товаришiв, лекцiй; – аналiз пiд керiвництвом викладача прослуханих виступiв, лекцiй; – взаєморецензування усних вiдповiдей i виступiв, письмових робiт; – конструювання речень, кероване стилiстичним завданням; – складання письмових дiалогiв, монологiв на фаховi теми; – рольовi iгри; – пiдготовка i проведення навчальних дискусiй на фаховi теми; – складання дiлових документiв; – написання наукових фахових текстiв рiзних жанрiв; – навчальний переклад; – навчальне редагування.
Вивчення курсу КНДМ будується з урахуванням мiжпредметних зв”язкiв, адже КНДМ певним чином iнтеґрує всi види дiяльностi майбутнiх лiкарiв i, як навчальна дисциплiна, займає особливе, центральне мiсце серед iнших курсiв, якi вивчаються у вузi, з ними усiма вона пов’язана. Тому у процесi опрацювання культури мовлення треба встановлювати спiввiдношення з латинською мовою й основами термiнологiї, з iноземною мовою (англiйською, французькою, iспанською), проводити паралелi з вивченням анатомiї, клiнiчних дисциплiн, медичної деонтологiї, основ педагогiки i психологiї, етики й естетики, iнших предметiв. Це дає змогу показати практичну цiннiсть курсу КНДМ, пiдвищує iнтерес до нього, сприяє формуванню в студентiв умiнь застосовувати отриманi мовленнєвi навички у щоденнiй практичнiй дiяльностi.
Розвиток мовлення майбутнiх лiкарiв вiдбуватиметься тiльки за умови цiлеспрямованих i квалiфiкованих дiй у цьому напрямi всiх викладачiв навчального закладу, що спричиниться до систематичного використання мовленнєвих умiнь в умовах професiйного спiлкування. Кожен викладач повинен володiти взiрцевою українською мовою, дотримуватися правил етики й естетики спiлкування, щоб власним прикладом впливати на учнiв та оточення, постiйно слiдкувати за усним i писемним мовленням студентiв, виправляти його недолiки, забезпечувати засвоєння майбутнiми лiкарями галузевих термiнологiй, поглиблювати знання студентiв про походження та вживання термiнiв, збагачувати знання студентiв про науковий стиль української мови, звертати увагу на оформлення вихованцями дiлових документiв, письмових робiт, рефератiв, наукових робiт, на дотримання стандартiв у записi бiблiографiї, цитат. При оцiнюваннi треба враховувати не тiльки змiст роботи, а й мовне оформлення – правильнiсть, логiчнiсть, точнiсть, доречнiсть, виразнiсть мовлення. Така дiяльнiсть усiх викладачiв створює у навчальному закладi атмосферу постiйного iнтелектуального пошуку, сприяє засвоєнню студентами фахових дисциплiн.
Курс КНДМ має великi можливостi для формування особистостi майбутнього лiкаря – спричиняється до розумового, морального, естетичного, трудового виховання, самовиховання студентiв.
Розумове виховання у процесi вивчення КНДМ полягає у розвитковi та удосконаленнi розумових сил i здiбностей, дiалектичного, логiчного, абстрактного, категорiального, евристичного, системного мислення, якi виявляються у правильностi, точностi, логiчностi, багатствi, чистотi мовлення.
Для розвитку мислення у студентiв на заняттях слiд систематично вiдпрацьовувати операцiї порiвнювання, аналiзу, синтезу, узагальнення, визначення причинно-наслiдкових зв”язкiв, класифiкацiї та систематизацiї. Можна порiвнювати значення слiв, при вживаннi яких виникають труднощi (паронiми), обов”язково треба звернути увагу на розрiзнення багатьох понять курсу (мова i мовлення; план, тези, конспект; анотацiя i реферат; доповiдь, повiдомлення, виступ, промова, лекцiя; термiн, термiнологiя, термiнознавство тощо). При цьому навчається студентiв не порушувати єдиної ознаки порiвнювання, дотримуватися вiдповiдностi, паралельностi.
Навички систематизацiї та класифiкацiї удосконалюються у процесi вивчення стилiв мови, системи комунiкативних якостей культури мовлення, видiв зв”язку мiж компонентами тексту, видiв i жанрiв публiчних виступiв, професiйної документацiї та медичної термiнологiї.
Складання плану i тез тексту, написання анотацiй i рефератiв, пiдготовка навчальних виступiв, участь у навчальних дискусiях спричиняється до розвитку операцiй аналiзу i синтезу, порiвнювання, узагальнення та абстрагування.
Моральне виховання передбачає формування почуттiв любовi, дружби, патрiотизму, нацiональної свiдомостi. Воно тiсно пов’язане з моральними категорiями обов’язку, честi, добра, зла, справедливостi, гуманностi, совiстi. Моральне виховання, здiйснюване курсом КНДМ у медичному вузi, якнайтiснiше поєднується iз професiйним навчанням, з деонтологiчним вихованням, адже не буде душевного контакту пiд час лiкування, розумiння витончених механiзмiв i специфiки захворювань, дiагностики, лiкувальної тактики без чуйностi лiкаря, його доброти, уваги, турботи, якi проявляються через мовлення, через слово, в якому завжди поєднуються думки, почуття, ставлення до всього навколишнього свiту. Тому в процесi вивчення КНДМ студенти-медики знайомляться з лiкувальною дiєю слова, засвоюють основнi мовленнєвi комунiкативнi формули, правила ведення розмов (дiлових i приватних), дiлових засiдань (у т.ч. консилiуму).
Опрацювання майбутнiми лiкарями КНДМ має розвивати i закрiплювати навички україномовного спiлкування, виховувати повагу, любов до рiдної мови, до рiдної землi, сприяти пiднесенню престижу лiтературної мови як надбання нацiї, прищепити молодiй людинi почуття духовної єдностi з українською нацiєю, а отже – формувати полiтичну стабiльнiсть Української держави. Тому завданням викладача є навчити майбутнiх iнтелiґентiв бачити за словами, виразами української мови нацiональне свiтосприйняття, пiзнавати ментальнiсть народу. З цiєю метою вже на перших заняттях треба наголосити, що мови рiзних народiв – це рiзнi картини всесвiту, зумовленi вiдмiнностями “нацiонального духу” цих народiв. Без розмаїття мов немислимий розвиток як кожного з народiв, так i всiєї людської спiльноти. “Якби об’єднання людства за мовою й взагалi за народнiстю було можливим, це було б згубним для загальнолюдської мислi, як замiна багатьох вiдчуттiв одним, хоча б це одне було не дотиком, а зором. Для iснування людини потрiбнi iншi люди, для народностi – iншi народностi. Послiдовний нацiоналiзм є iнтернацiоналiзм”, – наголошував Олександр Потебня (Потебня А.А. Естетика и поетика.- М., 1976.- С.229). Пiд час вивчення норм сучасної української лiтературної мови слiд постiйно звертати увагу на характернi риси, якi вирiзняють нашу мову з-посеред iнших мов свiту. У процесi опрацювання етико-психологiчних основ спiлкування пропонуємо з”ясувати етимологiю, етнопсихологiчнi особливостi етикетних висловiв українського народу.
Естетичне виховання є невiд’ємною частиною мовної освiти, адже кожний мовний акт твориться та оцiнюється за законами краси: естетична рiч викликає позитивнi емоцiї, неестетична – негативнi. Тому на заняттях слiд постiйно спрямовувати зусилля на формування таких комунiкативних якостей культури мовлення, як правильнiсть, точнiсть, чистота, багатство, виразнiсть, естетичнiсть.
Вироблення мовленнєвих умiнь i навичок потребує вiд майбутнiх лiкарiв докладання великих iнтелектуальних зусиль, напруженої працi й, отже, сприяє трудовому вихованню молодi.
Курс КНДМ обов’язково має стати базою i стимулом до подальшого самовиховання студента. У його iдеали треба закласти прагнення до здобуття iнтелектуальних, духовних цiнностей, до постiйного самовдосконалення.
Виховання студента уможливлює наявнiсть у курсi вiдомостей з iсторiї формування наукового i дiлового стилiв української мови, залучення для занять вiдповiдного дидактичного матерiалу, тематика усних i письмових висловлювань студентiв. Великий виховний вплив створює використання краєзнавчого матерiалу – вiдомостей про дiяльнiсть уродженцiв певного регiону i людей, чия доля була пов”язана з ним, про роботу наукових установ краю.
Великий виховний потенцiал може бути закладений у деякi вправи i завдання. Так, наприклад, використати специфiчнi виховнi та пiзнавальнi можливостi художнього твору, його вплив на свiдомiсть та почуття студента можна, давши завдання при опрацюваннi теми “Термiнологiчна культура” виписати з тексту речення з медтермiнами, охарактеризувати особливостi їх функцiонування в художньому стилi. Для спостережень найкраще взяти твори з життя лiкарiв (роман Бориса Антоненка-Давидовича “За ширмою”, оповiдання Модеста Левицького “Санiтар”).
Для ознайомлення на вступному заняттi з рiвнем мовленнєвих умiнь студентiв найкраще запропонувати твори-роздуми на морально-етичнi та суспiльнi теми, тiсно пов”язанi з обраним молоддю фахом (“Мiй iдеал лiкаря”, “Яким я бачу себе у майбутньому?”, “Що б я зробив, якби мене зараз призначили мiнiстром охорони здоров”я України?”, “Українська нацiональна медицина. Чи iснує вона?”, “Мої думки про дослiди на тваринах” тощо).
Пiд час опрацювання теми “Публiчний виступ i культура мовлення” можна запропонувати студентам пiдготувати як навчальнi виступи такi реферати: “Українськi лiкарi-письменники”, “Лiкарi-письменники – випускники нашого вузу”. Короткi бiографiчнi довiдки про медикiв, їх моральнi принципи i вчинки – все це викликає велике зацiкавлення в юнацтва. Тодi ж можна обговорити книжку Iвана Огiєнка “Наука про рiдномовнi обов”язки”.
Є пiдстави стверджувати, що курс КНДМ сприяє розвитковi професiйних якостей майбутнiх лiкарiв, є запорукою вiльного самовираження особистостi у науково-навчальнiй та офiцiйно-дiловiй сферах спiлкування, важливим етапом процесу формування тих нацiонально свiдомих кадрiв, якi надалi зможуть розвивати як медицину, так i сучасну українську лiтературну мову (її науковий, офiцiйно-дiловий, розмовний функцiональнi стилi). Це сприятиме пiднесенню престижу лiтературної мови як культурного надбання нацiї, приведе до розширення суспiльних сфер україномовного спiлкування, до утвердження державної мови в Українi.
I на закiнчення зазначимо, що, враховуючи складнiсть i важливiсть завдань курсу, специфiку вироблення i закрiплення мовленнєвих умiнь, треба було б роздiлити його вивчення на два етапи (один – на першому курсi, другий – на одному з наступних) i хоча б потроїти кiлькiсть практичних занять ( з 18 годин на групу – до 54 годин).
