ГЕМОРОЙ

ГЕМОРОЙ

    Геморой у перекладi з грецької  означає кровотечу (гема – кров, рео – текти). У сучасному розумiннi геморой – це збiльшення об’єму або розширення кавернозних тiлець прямої кишки.

   Етіологія і патогенез.

Розрізняють 2 групи факторів, що являються передумовою і сприяють виникненню геморою: 1. Анатомічні особливості будови венозної системи аноректальної ділянки; 2. Неблагоприємний вплив екзо- та ендогенних факторів (закрепи, кашель, блювота, вагітність, портальна гіпертензія, гіпертонія, пухлини).

Існує декілька теорій виникнення геморою.

   1. Механічна теорія. Геморой розвивається внаслідок застою крові і підвищення венозного тиску в органах малого тазу. Цьому сприяють фізичне перенапруження, тривале вертикальне чи сидяче положення, вагітність, закрепи, портальна гіпертензія, пухлини органів малого тазу.
   2. Інфекційна теорія. Розвиток геморою відбувається внаслідок хронічного ендофлебіту.
   3. Теорія вроджених аномалій. Захворювання виникає внаслідок ембріональних вад розвитку вен гемороїдального сплетення (відсутність або недорозвиток венозних клапанів, анастомозів).
   4. Теорія 2–х моментної дефекації. Геморой розвивається внаслідок тривалого натужування і підвищення внутрічеревного тиску у хворих з 2-х моментним актом дефекації, в яких випорожнення кишечника відбувається через тривалий інтервал.

   5. Теорія дисфункції артеріо – венозних анастомозів. Внаслідок різноманітних факторів, що підвищують внутрічеревний тиск порушується функція артеріо – венозних анастомозів. Це сприяє розвитку гіперплазії печеристих вен (тілець), які є основою гемороїдальних вузлів.

    Патоморфологiя 

    Зовнiшнi гемороїдальнi вузли походять iз вен нижнього гемороїдального сплетiння, внутрiшнi – з верхнього. Зовнiшнi гемороїдальнi вузли м’якої консистенцiї, синюватого кольору, iз зморщеною поверхнею, наповненi кров’ю. Iнколи вони щiльнi, мiстять тромби. Часом гемороїдальнi вузли, якi розмiщенi зовнi, є внутрiшнiми, що випали назовнi. Вони мають довгу нiжку, яка входить у глибину анального каналу.
    Гiстологiчно спостерiгають атрофiю стiнки, аномалiї розвитку, часто явища тромбофлебiту.

   Класифікація.
   По етіології:

І. Вроджений, спадковий (у дітей).
   ІІ. Набутий:

 1. Первинний – виникає без видимої причини.
     2. Вторинний, симптоматичний – виникає внаслідок порушення відтоку із гемороїдальних сплетень.
   По протіканню:
   І. Гострий.
   ІІ. Хронічний.
   По локалізації:
   І. Внутрішній (підслизовий) – гемороїдальні вузли розміщені в підслизовому шарі вище гребінцевої лінії.
   ІІ. Проміжний – гемороїдальні вузли розміщені під перехідною складкою (лінією Хілтона).

  ІІІ. Зовнішній – вузли локалізуються по краю задньо – прохідного отвору.
 

  Клінічна симптоматика.

Хронічний геморой на протязі тривалого часу може бути безсимптомним. На початку захворювання появляються неприємні відчуття в задньому проході, відчуття стороннього тіла в прямій кишці, дискомфорт. Хворі скаржаться на відчуття тиснення, важкості, зуд в задньому проході. Ці симптоми виникають на фоні фізичної праці, порушеннях дієти, після вживання алкоголю, під час вагітності. Згодом з’являються виділення крові з прямої кишки, випадіння вузлів і біль. Часто кровотеча являється першим симптомом геморою. Кровлять, як правило, внутрішні гемороїдальні вузли, зовнішні вузли не кровлять. Спочатку хворі відмічають забарвлення калових мас кров’ю, або на туалетному папері, потім виділення крапель крові і, накінець, виділення крові у вигляді цівки з розбризкуванням її по стінках унітазу. Кровотеча появляється періодично.

Розрізняють 3 стадії геморою:

1 стадія. Гемороїдальні вузли невеликих розмірів, підвищуються над рівнем слизової оболонки прямої кишки. Під час акту дефекації вузли можуть випадати, але самостійно вправляються.
   2 стадія. Вузли великих розмірів з тенденцією до постійного випадіння при дефекації. Самостійно не вправляються. Після дефекації хворі змушені їх вправляти.
   3 стадія. Гемороїдальні вузли весь час в випавшому стані. При вправленні вузлів у пряму кишку, вони з’являються знову. Тонус сфінктера зменшений або відсутній. Слиз із випавшої слизової оболонки приводить до мацерації і виразкування шкіри в ділянці заднього проходу.
   Оглядають хворого в колінно – ліктьовому положенні, на спині, на гінекологічному кріслі, на боці, навпрочіпки. (рис.11).
   Зовнішні гемороїдальні вузли добре видно при зовнішньому огляді ділянки заднього проходу. Ззовні вони покриті шкірою, що переходить зі сторони анального каналу на слизову оболонку.

При здавленні вузли погано випорожнюються. Рідко вузли розміщені ізольовано під шкірою і часто з’єднані з внутрішніми вузлами, утворюючи гемороїдальні коиплекси, що нагадують ракетку, у якої розширена частина спрямована назовні.

Внутрішні гемороїдальні вузли можна виявити пальцевим ректальним дослідженням. Визначаються округлі пухлиноподібні утвори, що легко випорожнюються при надавлюванні. Вони, як правило, розміщені на 3, 7, 11 годинах циферблату годинника.

Лабораторними дослідженнями при хронічному геморої можна виявити анемію. При дослідженні ректальним дзеркалом та ректороманоскопії вузли мають червонувато – ціанотичне забарвлення. (рис.12), (рис.13).
   У більшості хворих геморой протікає з періодичними загостреннями, у вигляді запалення, защемлення, тромбозу, некротизування вузлів. Такий стан розцінюється як гострий геморой.

Запалення гемороїдальних вузлів. Хворі скаржаться на пекучий біль в задньому проході, що підсилюється при дефекації, ході і, особливо, при сидінні. Тому хворі приймають вимушене положення на боці чи животі. Інколи дефекація затруднена. Часто появляються домішки в калі. Порушується загальний стан, підвищується температура до 37-38 ^оС, з’являється лихоманка.

При огляді анальної ділянки шкіра над зовнішніми гемороїдальними вузлами гіперемована, набрякла. Гемороїдальні вузли збільшені, щільні, закривають вхід в пряму кишку. (рис.14).

Пальпація вузлів різко болюча. Пальцевим дослідженням виявляється вибухання і виражена болючість внутрішніх вузлів і спазм анального жому. (рис.15).
   Деколи через спазм сфінктера і різкої болючості пальцеве дослідження провести не можливо.

При лабораторних дослідженнях виявляють лейкоцитоз, підвищення ШОЕ. Інструментальні дослідження не проводяться через різку болючість.
   Запалення з тромбозом вузлів. Ця форма гострого геморою характеризується випадінням, защемленням з послідуючим тромбозом внутрішніх гемороїдальних вузлів.

Біль інтенсивний, температура тіла підвищується до 38^оС і більше. З’являються дизуричні розлади. Хворі бояться їсти через болючість дефекації.
   При огляді в ділянці ануса визначається різко збільшені, синьо – багрового кольору, напружені гемороїдальні вузли. На поверхні деяких вузлів можна побачити ділянки некрозу і нашарування фібрину. Тканини навколо заднього проходу набряклі, напружені і різко гіперемовані. (рис.16).

   Внаслідок поширення процесу запалення тромбоз розвивається і в зовнішніх гемороїдальних вузлах. Вони також збільшуються, мають ціанотичний колір. В центрі їх можна побачити округлий, чорного кольору тромб. Пальпація вузлів дуже болюча.
   Пальцеве дослідження не можливе. Інструментальне дослідження протипоказане через можливість розвитку шоку чи тромбоемболії.
   При лабораторних дослідженнях в аналізі крові – лейкоцитоз і підвищення ШОЕ, в біохімічному аналізі – гіперкоагуляція.
   Запалення з некрозом вузлів. При цій формі геморою розвивається омертвіння вузлів.

   Хворі скаржаться на постійний біль в задньому проході з іррадаиацією в сідниці, промежину, низ живота. Утруднюється дефекація. Розвивається інтоксикація організму. Підвищується температура тіла до 39^оС, появляється лихоманка, втрачається апетит, сон.
   Хворий займає вимушене положення лежачи на боці.
   При огляді некротизовані зовнішні гемороїдальні вузли синьо – багрового кольору, збільшені, щільні, покриті фібрином з некротизованою слизовою оболонкою. В процес втягуються зовнішні вузли і запальний конгломерат займає всю окружність заднього проходу. (рис.17).
   Пальпація вузлів різко болюча. Пальцеве чи інструментальне дослідження не можливі.

Гострий геморой може ускладнитися профузною кровотечею, гострим парапроктитом, пілефлебітом, абсцесами печінки, легень.

Дiагностична програма 

1. Анамнез i фiзикальнi данi. 
2. Огляд анальної дiлянки. 
3. Пальцеве дослiдження прямої кишки.
4. Дослiдження прямої кишки ректальним дзеркалом.
5. Ректороманоскопiя.
6. Загальний аналiз кровi та сечi. 
7. Коагулограма. 
8. Осадовi реакцiї (реакцiя Васермана). 

МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ ПРЯМОЇ КИШКИ

Мал. 3.1. . Пальцеве дослiджен ня прямої кишки при колiнно-лiктьовому положеннi хворого.  

Мал. 3.2. Пальцеве дослiджен ня прямої кишки при положеннi хворого “навприсiдки”.  

Мал. 3.3. Двохручне дослiдження прямої кишки.  

Мал. 3.4. Дослiдження прямої кишки за допомогою ректального дзеркала.  

Мал. 3.5. Ректосигмоскопiя.  

Мал. 3.6. Виконання бiопсiї через ректоскоп.

 

 
 

 

 

   Диференційний діагноз. Геморой диференціюють з пухлинами прямої кишки, гострим парапроктитом, анальною тріщиною, прокталгією, кокцигогенією. Для проведення диференційної діагностики з пухлинами товстої кишки показано використання іригографії, фіброколоноскопії, ультрасонографії, біопсії (в окремих випадках, за показаннями, КТ та/або МРТ).
Окрім пухлин, диференційну діагностику найчастіше доводиться проводити з гострим парапроктитом, поліпами анального каналу, кондиломатозом анального каналу та перианальної області, хронічною анальною тріщиною, а також з випадінням прямої кишки. Усе це проводиться саме під час проктологічного огляду.

   Кровотечі із прямої кишки можуть бути і при раку прямої кишки.
   Лікувальна тактика та вибір методу лікування.
   Всі неускладнені випадки зовнішнього та внутрішнього геморою з рідкими незначними кровотечами підлягають консервативному лікуванню. При появі кровотечі, запаленні вузлів проводять загальну і місцеву гемостатичну та протизапальну терапію.
   При стійких повторних кровотечах, що не піддаються консервативному лікуванню, при геморої з частими випадіннями та защемленнями, запаленнями та кровотечами, виразкуванні вузлів, при наявних великих гемороїдальних вузлах хворі підлягають оперативному лікуванню.
   Не підлягають хірургічному лікуванню хворі з портальною гіпертензією, важкою формою гіпертонічної хвороби, хворобами печінки та серця з явищами порушення кровообігу, захворюваннями сечовидільної системи, злоякісними пухлинами прямої та товстої кишок.

   При невеликих, не випадаючих, періодично кровоточивих, але не запальних внутрішніх гемороїдальних вузлах можна провести ін’єкційний метод лікування склерозуючими розчинами.
   У хворих похилого віку із соматичними ускладненнями при протипоказах до операції, при наявності великого одиночного випадаючого вузла можна використати лігатурний метод лікування.
   При гострому геморої ускладненому тромбозом гемороїдальних вузлів проводиться консервативна терапія. Вправлення тромбованих вузлів небезпечно розвитком грізних ускладнень (пілефлебіт, тромбоемболія).
   При гострому тромбозі зовнішніх гемороїдальних вузлів, при відсутності інфікування можна провести тромбектомію. Оперативне лікування проводиться при некрозі защемлених вузлів, приєднанні гострого парапроктиту.
   Консервативне лікування

Хворим призначають знеболюючі препарати, теплі сидячі ванночки, ректальні свічки, жирові мікроклізми з олією, бавовняного та шипшинового масла, рибного жиру, мазі Вишневського, масляно – бальзамічні пов’язки.
   Лікування хворих на геморой I стадії передбачає лікувальну фізкультуру, масаж через пряму кишку, очисні клізми, мікроклізми з оліями, настоями трав, зігрівальні компреси, фізіотерапевтичні методи, курортне лікування (радонові та сірководневі ванни, грязі), гігієнічні процедури — підмивання прохолодною водою тощо. Велике значення має режим харчування і дотримання дієти, відмова від вживання алкоголю та гострої їжі, введення до раціону грубоволокнистих і кисломолочних продуктів, що дасть змогу запобігти запорам і усунути подразнення слизової оболонки прямої кишки. Дотримання цих вимог забезпечує тривалу ремісію і запобігає розвитку ускладнень.

Лікування геморою усіх стадій можливе з використанням антигеморагічних, знеболювальних, протизапальних засобів та засобів, які поліпшують трофіку тканин, реологічні властивості крові, а також антиоксидантних і протитромботичних засобів.

Ремісії можна досягти, застосовуючи різні лікарські рослини. Їх відомо більше ніж 50 [3]. Зупинимося на застосуванні деяких готових лікарських форм і спробуємо виділити найефективніші.

Основними лікарськими формами для місцевого застосування є примочки, мазі та супозиторії.

Для примочок використовують настої, відвари з різних лікарських рослин, олії, розчин свинцю ацетату. На жаль, ефективність примочок обмежена, оскільки через локалізацію ураження не вдається надійно зафіксувати тампони, а тому тривалість процедури коротка й лікувальний ефект обмежується короткочасним полегшенням.

Мазі зручніші за примочки, їх дія дещо триваліша, вони пом’якшують напружені вузли, зменшують вираженість болю, запалення.

Мазь з іхтіолом (амонієва сіль сульфокислої сланцевої олії) виявляє такі ж властивості, але діюча речовина несумісна з йодом, алкалоїдами рослинного походження, солями важких металів. Останні дуже часто використовують при геморої через притаманну їм підсушувальну дію. Але несумісність між цими речовинами позбавляє можливості комплексного застосування декількох активних інгредієнтів.

Мазь, що містить трибенозид та лідокаїн, поліпшує мікроциркуляцію, підвищує тонус судин, знижує проникність вен, виявляє знеболювальну дію. Але вона протипоказана у І триместр вагітності, а також може спричиняти алергічні реакції.

Мазь з фенілбутазоном — засіб, що виявляє протизапальну та знеболювальну дію, але, всмоктуючись через слизову оболонку, активний інгредієнт може спричиняти побічні ефекти, типові для нестероїдних протизапальних препаратів цієї групи. Більше того, для досягнення підсушувальної, в’яжучої, позитивної трофічної дії мазь з фенілбутазоном необхідно комбінувати з іншими препаратами місцевої дії, що не завжди сумісні з мазьовими основами.

Нарешті, мазі залишають жирні плями на білизні, що створює додаткові проблеми.

Супозиторії — найзручніша лікарська форма для лікування геморою. Їх треба вводити неглибоко в задній прохід, щоб вони не занурювалися в ампулу прямої кишки. Супозиторії, що містять екстракт красавки та іхтіол, доцільно застосовувати за наявності місцевого запалення, спастичного болю. Виникнення свербежу, мокнучої поверхні зумовлює необхідність застосування цього засобу в комбінації з підсушувальними речовинами. Але іхтіол, як уже згадувалося, несумісний з ними. Та й знеболювальний ефект цієї комбінації не дуже виражений через відсутність анестезуючого компонента.

Супозиторії, до складу яких входять бензокаїн, вісмуту субгалат, ментол, цинку оксид, за рахунок відповідних компонентів виявляють місцеву знеболювальну та підсушувальну дію, а ментол за рахунок своєї охолоджувальної та спазмолітичної дії зменшує відчуття свербежу та спазму. Ці супозиторії раціонально застосовувати хворим на геморой І стадії, щоб припинити біль, зумовлений пошкодженням слизової оболонки, адже бензокаїн практично не всмоктується. Якщо ж урахувати патогенез болю при геморої (збільшення об’єму гемороїдальних вузлів, переповнення їх кров’ю, розтягування), було б доцільніше вводити до складу супозиторіїв знеболювальні речовини, що проникають в глибше розташованих тканини і блокують нервові утворення .

Цим вимогам відповідають комбіновані супозиторії, що містять прокаїн, — надійний місцевий анестезувальний засіб, який здатний знеболювати дещо глибше розташовані тканини. До складу цих супозиторіїв входять також біостимулятори, що сприяють загоюванню, поліпшують трофіку тканин (бичача плазма, олія рицинова), тромбопластин, який зупиняє кровотечу, ментол, який виявляє протисвербіжний ефект, хлорамфенікол, який виявляє протимікробну дію. Однак супозиторії такого складу не можна використовувати у хворих, чутливих до прокаїну, через ризик виникнення алергічних реакцій. Крім того, хлорамфенікол як антибіотик широкого спектра дії, впливає на мікробіоценоз товстої кишки і може призвести до розвитку дисбіозу. І, нарешті, пропоновані супозиторії не містять підсушувальних та в’яжучих інгредієнтів і потребують комбінування з іншими засобами, які містять комплекс таких речовин.

Зупинімося на супозиторіях ПРОКТОЗАН, що випускаються німецькою фірмою «Стада Арцнайміттель АГ» і поставляються на фармацевтичний ринок України фірмою «Натурпродукт-Вега». Один ректальний супозиторій містить такі активні речовини: буфексамак — 250 мг, вісмуту субгалат — 100 мг, титану діоксид — 100 мг, лідокаїну гідрохлорид — 10 мг.

Чому саме ПРОКТОЗАН? По-перше, ці супозиторії виявляють виражену знеболювальну активність за рахунок вмісту лідокаїну, який перевищує прокаїн за силою знеболювального ефекту та тривалістю дії при однаковій токсичності. Він, як правило, не спричинює алергічних реакцій, на відміну від прокаїну не втрачає знеболювального ефекту у вогнищах запалення, діє як на поверхневі, так і на глибше розташовані нервові структури [4].

Завдяки вісмуту субгалату ПРОКТОЗАН набуває в’яжучої та протизапальної властивостей. Після нанесення вісмуту субгалату на ерозивну поверхню на ній утворюєьтся тонкий захисний шар за рахунок поверхневої коагуляції білків, відбувається також звуження судин та підсушування ураженої ділянки, що сприяє загоєнню ерозій та репарації слизової оболонки.

Зменшенню вираженості запалення сприяє високоефективний протизапальний засіб буфексамак (буфексамак належить до нестероїдних протизапальних препаратів групи похідних акрилоцтової кислоти), механізм дії якого зумовлений пригніченням біосинтезу простагландинів.

Титану діоксид потенціює терапевтичну дію вісмуту субгалату та буфексамаку.

Формоутворювальна основа ПРОКТОЗАНУ захищає поверхню рани завдяки обволікаючій дії і полегшує випорожнення.

Отже, завдяки вдало підібраним компонентам ПРОКТОЗАН забезпечує протизапальну, знеболювальну, в’яжучу та обволікаючу дію. Протягом нетривалого часу хворі відчувають значне полегшення, зменшення болю, печіння та свербежу. Усувається подальше подразнення ушкоджених тканин, поверхня їх не мокріє, створюються умови для зниження тяжкості перебігу захворювання.

ПРОКТОЗАН показаний при геморої I та II стадій, тріщинах, гострій та хронічній екземі заднього проходу, запальних процесах у ділянці заднього проходу і прямої кишки (проктит). Рекомендується вводити по одному супозиторію ректально двічі на добу. Після поліпшення стану досить одного супозиторію на добу. Але лікування рекомендується проводити ще протягом 8–10 днів, щоб закріпити результати лікування.

Протипоказаннями до застосування ПРОКТОЗАНУ є підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату, а також специфічні ураження (сифіліс, туберкульоз) шкіри в ділянці заднього проходу. Щодо побічних дій препарату, то інколи спостерігаються реакції гіперчутливості.

Для лікування зовнішнього геморою, екземи заднього проходу, крім супозиторіїв, фірма «Стада» пропонує ПРОКТОЗАН у формі мазі в тубах по 20 г. В 1 г мазі міститься: буфексамаксу — 50 мг, вісмуту субгалату — 50 мг, титану діоксиду — 50 мг, лідокаїну гідрохлориду — 5 мг. Мазь наносять на уражену ділянку заднього проходу двічі на добу злегка масажуючи її. Мазь також можна вводити в задній прохід за допомогою спеціальної насадки, яка входить до комплекту упаковки.

Таким чином, завдяки ефективним діючим речовинам, що входять до складу ПРОКТОЗАНУ і впливають на різні патогенетичні механізми геморою, препарат можна широко використовувати при місцевому лікуванні геморою.

В комплекс лікування включають фізіотерапевтичні процедури: дарсонвалізація, лазерне – гелій – неонове опромінення, висхідний душ.
   При неускладнених формах геморою застосовують ін’єкційний метод лікування склерозуючою терапією. Для цього використовують розчини варикоциду, новокаїн – спиртовий, карболової кислоти, йоду, спирту, хініну, сечовини. Хворому напередодні ввечері і зранку ставлять очисну клізму. В колінно – ліктьовому положенні з допомогою аноскопа довгою голкою на глибину 1,5 см роблять ін’єкцію склерозуючого розчину в верхній полюс кожного гемороїдального вузла.
   Використовується також кріодеструкція гемороїдальних вузлів рідким азотом при температурі –160^оС протягом 2-3 хвилин на кожен вузол.
  

 Хірургічне лікування.

Показаннями до операції являються: повторні кровотечі, що не піддаються консервативному лікуванню; повторні випадіння, запалення, защемлення вузлів, виразкування, великі вузли, що порушують акт дефекації.
   Операція проводиться після передопераційної підготовки (легкозасвоювана безшлакова дієта, напередодні, ввечері і зранку, ставлять очисну клізму) під наркозом, чи спінальною або сакральною анестезією
   Методи оперативного лікування:

1. Перев’язка гемороїдальних вузлів.
   Гемороїдальний вузол захвачується і відтягується затискачем. На основу вузла накладається і міцно затягується шовкова лігатура. Згодом наступає некротизування і відторгнення вузла. (рис.18).
   2. Висічення окремих гемороїдальних вузлів.
   Метод М. С. Суботіна. Вузол захвачують кровозупинним затискачем і відтягують. Під затискачем основу вузла прошивають декількома кетгутовими швами. Після відсічення вузла шви зав’язують.(рис.19).
   Метод Л. В. Мартинова. Відтягнувши вузол затискачем, розсікають основу його на 2/3. Вузол перев’язують і відсікають. На шкірну рану накладають вузлові шви. (рис.20).

   Метод Мілігана Моргана. ВІДЕО Найбільш поширений метод видалення гемороїдальних вузлів. Проводиться гемороїдектомія ззовні до середини з висіченням 3 гемороїдальних вузлів, розміщених на 3, 7, 11 годинах циферблату годинника при положенні хворого на спині. Вузли беруть на затискачі і розтягують, утворюючи “міліганівський трикутник”. Проводяться V-подібні розрізи і вузли відпрепаровуються ззовні до середини. Ніжка кожного вузла прошивається і перев’язується. Вузол відсікається, рани не зашиваються. (рис.21).
   3. Циркулярне висічення слизової оболонки разом з гемороїдальними вузлами.
   Метод Whitehead. Проводиться циркулярний розріз слизової оболонки на рівні перехідної складки. Слизова разом з гемороїдальними вузлами відсепаровується до верху у вигляді циліндра і відсікається. Зовнішня частина слизової оболонки низводиться і підшивається по всій окружності до шкіри.
   4. Висічення гемороїдальних вузлів в підслизовому шарі.
   В післяопераційному періоді перевага надається активному веденню хворого. Призначається легкозасвоювана безшлакова дієта.
   Перев’язка проводиться на 2 і 4 день після операції. Якщо на 4 – 5 день немає стільця, ставиться клізма з вазеліновим маслом, або очисна клізма. З 4 дня щоденно проводяться перев’язки після сидячої ванночки з розчином антисептиків.
   На рани хворим призначають УВЧ, хвойні ванни, висхідний душ, купання в басейні.
   Ускладнення раннього післяопераційного періоду: кровотеча, тромбоз вен малого тазу, проктити, парапроктити.
   В пізньому післяопераційному періоді можуть виникати: стеноз анального отвору внаслідок рубцевих стріктур та недостатність функції анального жому.

В останні роки у клінічній практиці більш широкого застосування в лікуванні хронічного геморою набувають так звані малоінвазивні методи – коагуляція гемороїдальних вузлів інфрачервоним випромінюванням, лікування латексними кільцями, кріотерапія, склеротерапія, монополярна та біполярна коагуляції, а також лазерна коагуляція. Наразі типову гемороїдектомію у США та більшості країн Європи виконують лише у 17-21% пацієнтів. У той же час в Україні саме гемороїдектомія залишається найбільш поширеним методом лікування, яка виконується у 75% пацієнтів, а вказані вище методи застосовують лише у 3% хворих. Це пояснюється недостатньою оснащеністю колопроктологічних кабінетів та стаціонарів відповідною апаратурою. 
Слід пам’ятати, що протипоказаннями до застосування цих методів лікування є тромбоз гемороїдальних вузлів, гострий і хронічний парапроктит та інші запальні захворювання анального каналу та промежини. 
Також зазначимо, що вказані малоінвазивні методи лікування не є гарантовано радикальними і вимагають обов’язкового динамічного професійного спостереження за хворими з визначенням подальшої лікувальної тактики. Якщо консервативна терапія геморою не дала очікуваного результату, а хвороба прогресує і супроводжується різким зниженням працездатності, при кожній дефекації з’являються випадіння внутрішніх вузлів, кровотечі, тромбози, необхідно рекомендувати хірургічне втручання.
Гемороїдектомія – золотий стандарт хірургічного лікування хронічного геморою III-IV ступенів. Не дивлячись на те, що на сьогодні відомо понад 300 методів хірургічного лікування геморою, найпоширенішою та патогенетично обгрунтованою є гемороїдектомія за методом Мілліган-Моргана (висічення одним блоком гемороїдальних вузлів на 3, 7 та 11 годинах), яка доповнюється методикою відновлення слизової оболонки та анодерми клінічного (хірургічного) анального каналу. Це радикальна операція, і якщо вона проводиться відповідно до всіх правил та вимог, то пацієнт цілком виліковується, досягаються добрі функціональні результати. З 2004 року в Колопроктологічному центрі України пріоритетною стала методика гемороїдектомії з використанням електрозварювальних технологій, розроблена професором М.П. Захарашом, перевагами якої є зменшення тривалості її виконання, більш як удвічі мінімальна крововтрата, значно менші прояви больового синдрому та інше.
Слід зауважити, що вказані вище малоінвазивні методи лікування, а також оперативні втручання обов’язково повинні здійснюватися у спеціалізованих колопроктологічних відділеннях і центрах і, як виняток, в загальнохірургічних відділеннях лікарями, які мають спеціальну підготовку.
Лікування геморою та науково-дослідні роботи проводяться у Колопроктологічному центрі України, який розташований на базі кафедри факультетської хірургії №1 НМУ в клінічній лікарні №18 міста Києва. Центр є лікувальною базою з вагомим науково-практичним потенціалом. У центрі працюють висококваліфіковані колопроктологи з великим досвідом роботи, 3 доктори і 6 кандидатів медичних наук. Провідними напрямами роботи центру є діагностика та лікування неспецифічних запальних та функціональних захворювань товстої кишки, реконструктивно-відновна хірургія товстої кишки. Центр має досвід лікування 5 864 хворих на геморой, з них на гострий геморой – 45%, на хронічний – 55%. При цьому мешканці Києва становлять 68%, хворі з інших регіонів України – 32%. 
Шляхи розв’язання проблеми геморою, на наш погляд, полягають, перш за все, в удосконаленні організації системи контролю за станом здоров’я населення, реорганізації колопроктологічної допомоги, чіткій системі підготовки фахівців-колопроктологів, підвищенні рівня сучасного консультативного обстеження хворих з відповідними скаргами. Провідна роль у розв’язанні проблеми профілактики, діагностики та лікування геморою належить Асоціації колопроктологів України.