ГІГІЄНА ЛІКУВАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

ГІГІЄНА ЛІКУВАЛЬНИХ nЗАКЛАДІВ. ГІГІЄНІЧНА ОЦІНКА РОЗМІЩЕННЯ ТА ПЛАНУВАННЯ ОКРЕМИХ СТРУКТУРНИХ nПІДРОЗДІЛІВ ЛІКАРНІ ЗА МАТЕРІАЛАМИ ПРОЕКТУ. ГІГІЄНІЧНА ОЦІНКА УМОВ ПЕРЕБУВАННЯ nХВОРИХ ТА ГІГІЄНА ПРАЦІ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ В ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ nЗАКЛАДАХ.

 

Починаючи з часів Гіппократа і до наших днів, nнеодноразово підкреслювалось, що ефективне nлікування хворого можливе лише при умові суворого дотримання гігієнічних nрекомендацій, органічно поєднаних з раціональною схемою лікування. Враховуючи значні досягнення медичної науки n(розвиток генної інженерії, біотехнології, створення і використання nвисокоефективних антибіотиків, ангіопротекторів, психофармакологічних і інших nзасобів, трансплантація органів, гамодіаліз, гемо- і ентеросорбція, nвикористання різних видів випромінювання, нових засобів медичної техніки тощо), nта інші успіхи лікувальної медицини в певній мірі сприяли послабленню уваги nмедичного персоналу до необхідності суворого дотримання вимог nсанітарно-гігієнічного і протиепідемічного режиму в лікувально-профілактичних nзакладах, особливо в лікарняних стаціонарах, що привело до зростання кількості nвнурішньолікарняних інфекцій.

Практика nпоказує, що успіхи лікування в значній мірі залежать не тільки від використання nсучасних технологій лікування, а і від дотримання санітарно-протиепідемічних nзаходів в стаціонарах. Наглядним nприкладом цьому є лікування в стаціонарах хворих з імунодефіцитними станами n(при онкологічних захворюваннях, ВІЛ–інфекції, променевої патології), при nтрансплантації органів, в післяопераційних і акушерських стаціонарах.

Сучасна лікарня представляє собою комплекс, насичений nрізноманітним, часто досить складним обладнанням (системи опалення, вентиляції, nкондиціювання, пилеуловлення, лікувального газопостачання, дистанційного nспостереження і контролю, сигналізації і зв’язку, вичислювальної, діагностичної nта іншої спеціальної медичної техніки тощо). Умовно їх можна об’єднати в nнаступні групи:

 

–         апарати, прилади і обладнання для nзагальної і спеціальної хірургії, для служби крові, анатомічних досліджень, для nанестезіології, штучного дихання, для травматології. А також для механотерапії, nофтальмології,  акушерства і nгінекології, стоматології, медичної радіології, стерилізації, для аптеки, для nклініко-лабораторних досліджень, для дезінфекції і дезінсекції;

 

 

–         меблі загального і спеціального nпризначення, для служби харчування, пральної, господарське і санітарно-технічне nобладнання, для віваріїв;

–         оргтехніка, зв’язок і сигналізація.

Загальна кількість найменувань і моделей перевищує 3500. nРозрізняють лише понад 40 конструкцій ліжок, біля 20 типів операційних столів, nпонад 25 ортопедичних пристосувань тощо.

Великі і складні внутрішньолікарняні потоки вантажів. В лікарні на 600 ліжок протягом доби nперевозять 6 т їжі (з посудом), понад 2,5 т білизни, 300 кг покидьок, 150-300 кгмедикаментів та nінші вантажі. В лікарні на 1000 ліжок середньомісячна кількість вантажів nдосягає 400-500 т.

В розрахунку на 1 ліжко в лікарнях щодобово nперевозиться: їжі і харчових відходів – 11-12 кг, чистої білизни – 2 кг, медикаментів – 1 кг, стерильних матеріалів – 8,8-1 кг. В середньому протягом nдоби накопичується твердих побутових покидьок в лікарні (на 1 ліжко) –0,65 кг n(2- 2,5 л), за рік – 235-250 кг (790-800 л).

Процес nстворення оптимальних гігієнічних умов у лікувально-профілактичних закладах в nзначній степені також визначається особливостями планування й забудови nземельної ділянки, упорядкуванням та внутрішнім плануванням будинків, їх nсанітарно-технічним благоустроєм, а також санітарним станом під час nексплуатації.

Відповідно організації діяльності лікувально-профілактичних nзакладів  гігієнічні nвимоги:             

–  надають nможливість створити найкращі  умови nзовнішнього середовища для nхворих;                 

–  сприяють nзапровадженню лікувально-охоронного режиму;

–   запобігають nвиникненню внутрішньолікарняних інфекцій;

–  полегшують nлікувальну роботу медичному персоналу;

–  сприяють nякнайшвидшому видужанню хворих та забезпеченню оптимальних   умов для діяльності медичних nпрацівників.          

Успіх nстаціонарного лікування хворих залежить від багатьох чинників. Перш за все це nоптимізація лікар­няного середовища. Для успішного лікування та швидкого виду­жання nхворих необхідні  сприятливі  умови перебування: світло, тепло, nдостатній простір, добре інсольована і вентильована палата, зручне ліжко, nспокійні умови оточення, здоровий  відпочинок, nраціональне і дієтичне харчування, добре санітарно-гігієнічне обслуговування, nдостатнє озеленення території для прогулянок на свіжому повітрі, повний nсоматичний і психічний комфорт.

 

Створення гігієнічних  умов nє важливим фактором у запобі­ганні госпіталізму, перш за все  внутрішньолікарняній інфекції. Це nактуально не лише для інфекційних,  але nй усіх інших відділень. Так, у стаціонарах різних країн на госпітальну інфекцію nхворіє від 3,9 до 9,9 % усіх осіб, які лікуються. Насамперед є це nпісляопераційні гнійно-септичні та інші усклад­нення, зараження грипом, nгепатитом В, СНІДом, туберкульозом, дитячими інфекційними захворюваннями тощо.

Особливо високого рівня гігієнічного забезпе­чення вимагають nвпровадження нових методів діагностики і лікування таких, як: ра­діонукліди та nінші джерела іонізуючих випромінювань, електронні мікроскопи, лазери, nбароопераційні, найно­віші фізіотерапевтичні устаткування, операції з nтрансплантації органів, застосування   різноманітних полімерних матеріалів, nбактерици­дних барвників, дезінфекційних, мийних засобів тощо.

Зразкове nдотримання вимог гігієни в лікарні, проведення санітарно-освітньої роботи серед nперсоналу і хворих  допо­магають nстати лікарні школою гігієнічних навичок для хворих.

Гігієнічні вимоги до планування, влаштування та організації nдіяльності лікувально-профілактичних закладів

Процес створення оптимальних гігієнічних умов у nлікувально-профілактичних закладах визначається особливостями планування й nзабудови земельної ділянки, упорядкуванням та внутрішнім плануванням будинків, nїх санітарно-технічним благоустроєм, а також санітарним станом під час nексплуатації.

Улаштування та організація діяльності лікувально-профілактичних nзакладів,  згідно  з гігієнічними вимогами  дають можливість створити nнайкращі  умови зовнішнього nсередовища  для хворих; nсприяють запровадженню лікувально-охоронного режиму;  запобігають виникненню внутрішньолікарняних nінфекцій; полегшують лікувальну роботу медичного персоналу; сприяють nякнайшвидшому видужанню хворих та забезпеченню оптимальних умов для діяльності nмедичних працівників. Адже без відповідних гігієнічних умов терапевтичні дії є nбезсилими.

Існують nчотири основні системи забудови лікарняних комплексів: децентралізована, nцентралізована, змішана та централізовано-блочна.

При децентралізованій, або павільйонній, nсистемі забудови лікарняний заклад складається з ряду окремих, nпорівняно невеликих, малоповерхових корпусів (павільйонів), в яких розміщуються nрізні за профілем лікувальні відділення. Слід відзначити, що її перевагою є добра ізоляція nвідділень лікарні між собою, що, у свою чергу, полегшує запровадження nлікувально-охоронного режиму і запобігає виникненню внутрішньолікарняних nінфекцій.

Централізована система забудови характеризується тим, nщо лікувальний заклад міститься в одному багатоповерховому будинку, при цьому nздешевлюється будівництво і полегшується експлуатація санітарно-технічних служб, nскорочуються шляхи пересування хворих і медичного персоналу від окремих nвідділень до діагностичних і фізіотерапевтичних кабінетів. Але і є ряд недоліків – шум від різного виду транспорту n(ліфти, каталки тощо), великий контакт між хворими, менше користуються  лікарняним садом тощо.

Змішана система забудови nлікувально-профілактичних закладів передбачає об’єднання в одному головному nкорпусі лікарні загальносоматичних відділень, лікувально-діагностичних nкабінетів, лабораторій, централізованого приймального покою тощо. Разом із тим, nв окремих будинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення, nсекційна і господарські служби. Ця система поєднує позитивні властивості nдецентралізованої та централізованої систем.

Зараз частіше застосовують централізовано-блочну nсистему, nпри якій лікарня складається з декількох корпусів (терапевтичного, хірургічного nтощо), зблокованих в одне ціле. У цьому випадку краще використовуються nпозитивні сторони централізованої системи будівництва. За допо­могою підземних, nназемних або поверхових переходів на каталках перевозять хворих, пересувну nлікувально-діагностичну апаратуру і різноманітні вантажі, що дозволяє більш nефективно застосовувати можливості лікувального закладу.

Основним елементом архітектурної композиції при застосуванні nцентралізовано–блочної системи є головний корпус – nлікувально-діагностичний блок, до якого приєднуються стаціонар і поліклініка. nТакий варіант, у свою чергу, забезпечує як централізацію медичних процесів так і nвикористання обладнання, та реалізацію принципу ізоляції окремих лікувальних nвідділень. Централізовано-блочна система дозволяє об’єднати функціонально nоднорідні підрозділи і ство­рити відповідні комплекси (операційний, nстерилізаційний, рентгенодіагностичний, лабораторний тощо).

У західних nкраїнах через обмежену площу земельної ділянки часто будують nцентралізовано-блочні лікарні у декілька наземних і 2—3 підземні поверхи, в nяких розміщують операційний комплекс, стерилізацій­ний відділ, бомбо nгазосховище, господарські та допоміжні служби тощо. При цьому на сьогоднішній nдень технічні і інженерні можливості дозволяють повністю забезпечити nкондиціонування повітря, раціональне опалення та освітлення і створити на всіх nоб’єктах нормальні й стабільні умови праці.

В Україні nоднаковою мірою функціонують лікарні всіх систем. Оскільки наука і техніка, в nтому числі й медицина, технологія лікарської справи, саніта­рна техніка,  постійно зазнають вдосконалення, nпоглиблення і наукового розвитку в нас постійно перебудовуються і добудовуються nлікарняні будівлі.

При розміщенні лікарні на околиці населеного пункту легше вибрати nділянку, достатню за роз­мірами й озелененням. Тут менше шуму, пилу, чистіше nповітря більше гігієнічного комфорту. Тому туберкульозні, психіатричні лікарні nабо реабілітаційні центри, не пов’язані з амбулаторним прийомом хворих, часто nбудують навіть за межами населеного пункту. Амбулаторії, щоб наблизити медичну nдопомогу до насе­лення, доцільно розміщувати у центрі району обслуговування. А nлікарні загального типу, які мають ста­ціонар і поліклініку, nнерідко розташовують у межах селітебної зони.

Земельна ділянка повинна знаходитися з nнавітряного боку і на значній відстані від джерел шуму та об’єктів забруднення nповітря. Необхідно, щоб рівень шуму на її території в денний час не перевищував n45 дБ, у нічний – 35 дБ.

Земельна ділянка лікувально-профілактичного закладу повинна  розташовуватись на добре інсольованій nта провітрюваній території, бажано поблизу від водопровідної мережі, nканалізаційних комунікацій,  джерел nводопостачання та якомога далі від місць спуску стічних вод, а також поза зоною nвпливу промислових підприємств та інших джерел забруднення навколишнього nсередовища. Площа земельної ділянки для лікарень загального типу,  залежно від загальної кількості ліжок, nповинна складати від 80 до 300 м²,  для дитячих лікарень – від 135 до 250 м²  з розрахунку на 1 ліжко. Для лікарень, nщо розташовані у приміській зоні, площа земельної ділянки збільшується, nпорівняно з вказаними, на 15-20 %.

В умовах реконструкції і великих містах розміри площі під забудову nлікарні можуть бути зменшені на 25 %.

Вибираючи nземельну ділянку під забудову, необхідно мати відомості про те, що раніше було nрозташовано на цій території. Недопустимо  використовувати ті ділянки, на яких nбули розміщені  склади nотрутохімікатів, радіоактивних речовин, сміттєзвалища тощо, а також якщо рівень nзалягання ґрунтових вод становить менше 1,5 nм до підошви фундаменту.

Спеціалізовані лікарні або комплекси потужністю понад 1000 ліжок nдля перебування хворих протягом тривалого часу, а також стаціонари з особливим nрежимом (психіатричні, туберкульозні тощо) розташовують в приміській зоні чи на nоколиці району на відстані не менше 1000 nм від селітебної зони.

На земельній ділянці виділяють ряд функціональних зон: зону лікувальних корпусів для nнеінфекційних хворих, зону інфекційного та пологового відділень, зону nполіклініки, зону радіологічного та патологоанатомічного корпусів, nсадово-паркову та господарську зони. Ділянка повинна мати nокремі в?їзди до лікувальних корпусів, і господарської зони та nпатологоанатомічного відділення. Важливою умовою, що забезпечує реальну nможливість функціонального зонування, є оптимальна конфігурація ділянки. Вона повинна nбути прямокутної форми із співвідношенням сторін 1:2 (3:4).

ГІГІЄНІЧНА ЕКСПЕРТИЗА ПРОЕКТІВ ЛІКУВАЛЬНИХ nЗАКЛАДІВ

Проектування та будівництво (реконструкція) nлікувально-профілактичних закладів вимагають найактивнішої участі з боку nлікарів-лікувальників і передбачає такі основні етапи: складання завдання на nпроектування; вибір і відведення земельної ділянки під забудову; розробка nпроекту з його прив’язанням до ділянки та подальшим затвердженням; будівництво nта прийняття об’єкта до експлуатації. В процесі проектування та будівництва nлікувальних закладів провідна роль належить замовнику (забудовнику), проектній nорганізації (проектувальнику) і будівельній організації (підряднику).

Замовниками лікувально-профілактичних закладів є nорганізації,які приймають рішення про будівництво і мають кошти для nфінансування проектування і будівництва: переважно Міністерство охорони nздоров’я або відділи охорони здоров’я місцевих адміністрацій. Проекти nбудівництва та реконструкції лікувально-профілактичних закладів розробляє nспеціалізований проектний інститут медичного проектування при Міністерстві nохорони здоров’я або його філії, розташовані в деяких обласних центрах. Така nспеціалізація дає змогу використовувати висококваліфікованих проектантів, nнакопичувати необхідний досвід проектування, поліпшувати якість проектів і nкошторисів, що розробляються. Як підрядники можуть виступати управління nкапітального будівництва виконкомів, будівельно-монтажні трести і управління, nремонтно-будівельні управління та кооперативи.

Всі організаційні заходи в процесі проектування nта будівництва лікувальних закладів здійснює замовник в особі керівників nорганів охорони здоров’я та головних лікарів лікарень або поліклінік. Контроль nза дотриманням гігієнічних норм і правил покладається на органи державного nсанітарного нагляду у вигляді запобіжного нагляду.

Проектуванню та будівництву лікувального закладу nпередує підготовчий етап —  с nк л а д а н н я  з а в д а н nн я на  п р о е к т у в а н nн я , що здійснюється замовником об’єкта. У завданні на проектування зазначають nпередбачену потужність об’єкта, його структуру з урахуванням забезпечення nнаселення лікувально-профілактичною допомогою, бажані особливості його nпланування, інженерне обладнання, благоустрій і т.ін.

Наступний етап —  в и б і р і  в і д в е д е н н я  з е м е л ь н о ї  д і л я н к и  п і д  б у д і в н и ц т в о . Вибір ділянки nпередбачає попереднє узгодження можливості і умов розташування об’єкта на nтериторії області, району або населеного пункту, відведення ділянки — остаточну nпередачу її замовнику після розробки і узгодження проекту, наявності асигнувань nі затвердженої проектної документації.

Після складання завдання на проектування замовник nразом з проектувальником готує пропозиції щодо вибору території під будівниц nтво лікувально-профілактичного закладу, узгоджені з проектом районного nпланування або генеральним планом населеного пункту. При виборі ділянки під nлікувально-профілактичний заклад особливу увагу слід звернути на достатність nрозмірів її з урахуванням можливості розширення, доступність ділянки для nнаселення і транспорту, близькість джерел водо-, тепло- та енергопостачання, nмісць спуску стічних вод, наявність джерел забруднення атмосферного повітря й nшуму на прилеглих до ділянки територіях, кліматогеографічні умови (вітровий та інсоляційний nрежим, рельєф місцевості тощо), стан ґрунтового покриву і т.ін. Вибір земельної nділянки підлягає обов’язковому погодженню з санітарно-епідеміологічною nслужбою.Обґрунтовані спільні пропозиції замовника і проектанта щодо nрозташування лікувально-профілактичного закладу із порівнянням різних варіантів nза технічними, економічними і гігієнічними показниками разом із ситуаційними nпланами ділянок по кожному варіанту та рішенням про будівництво об’єкта nподаються замовником на розгляд постійно діючої комісії виконкому. До складу nкомісії входять заступник голови виконкому (голова комісії), nінженер-землевпорядник, головний архітектор, представники замовника, проектної nорганізації, державного санітарного, пожежного нагляду, організацій, що відають nексплуатацією транспортних і інженерних комунікацій.

Замовник повинен своєчасно повідомити всі nзацікавлені відомства про терміни роботи комісії та організувати виїзд ЇЇ на nмісце. За результатами роботи комісії складається акт вибору ділянки, який nпідписують усі члени комісії і затверджує орган, що дав завдання на nпроектування. Якщо всі зацікавлені сторони висловили одностайну думку про nпридатність ділянки для будівництва, виконком видає замовнику дозвіл на nпроведення проектно-пошукових робіт і розробку на їх основі проекту відведення nділянки. Узгодження проекту відведення ділянки архітектурно-містобудівною радою nє підставою виконкому для ухвали рішення про відведення ділянки під nбудівництво, яка остаточно переходить у володіння замовника.

Важлива роль належить лікарям, місцевим органам nохорони здоров’я під час  р nо з р о б к и і  з а т в е р nд ж е н н я  п р о е к т у nлікувально-профілактичного закладу. Одержавши від замовника завдання на nпроектування, будівельний паспорт ділянки, технічні умови під’єднання nмайбутнього об’єкта до інженерних комунікацій (водогону, каналізації, енерго- і nтепломереж), дані про стан підземних вод і поверхневих водойм, атмосферного nповітря та ґрунту, що викладені у проекті відведення ділянки, ухвалу виконкому nпро відведення ділянки, проектна організація приступає до проектування об’єкта.

Саме при підготовці проектного завдання та під nчас безпосереднього спілкування з проектантом має знайти втілення практичний nдосвід лікаря, його розуміння лікувального процесу та його поточності, nгігієнічні знання щодо оптимального розташування окремих корпусів, приміщень, nслужб і т. ін.

Проектування об’єктів здійснюється у вигляді nтипових або індивідуальних проектів. Типові проекти передбачені для масового nбудівництва однотипних споруд і виконуються у чіткій відповідності з чинними nбудівельними і санітарними нормами і правилами, що засвідчується відповідним nзаписом головного інженера в матеріалах проекту. Додатково до типового проекту nрозробляють проект прив’язки об’єкта до конкретної земельної ділянки. У проекті nприв’язки, крім природних умов ділянки (рельєф, структура і склад ґрунту, nрозміри, кліматичні особливості та ін.) визначають місце будинку або споруди в nсистемі забудови, способи відведення поверхневих вод від фундаментів і nприв’язки будинку до існуючих інженерних комунікацій, види будівельних nматеріалів та особливості опалювальних приладів, указують орієнтацію будинку та nокремих його частин,описують навколишні об’єкти і можливості запобігання їх nшкідливим впливам, розробляють найбільш раціональні схеми очищення стічних вод nоб’єкта. Індивідуальні проекти розробляються з метою реконструкції, розширення, nпереобладнання (перепланування) існуючих будівель або будівництва окремих nлікарень і можуть містити обґрунтовані часткові відхилення від діючих норм і nправил.

Після завершення проектування замовник одержує nвід проектної організації чотири примірники проекту, не пізніше ніж за місяць nдо початку фінансування будівництва повідомляє у територіальну санепідемстанцію nпро передбачуване будівництво і надає проектні матеріали з метою їх експертизи, nзатвердження висновку щодо проекту і здійснення контролю за ходом будівництва. nТипові проекти не підлягають узгодженню з органами і закладами державного nсанітарного нагляду. В них узгоджуються лише проекти прив’язки. Індивідуальні nпроекти підлягають обов’язковому узгодженню з держсаннаглядом.

Висновок по проекту будівництва затверджує nсанітарно-технічна рада санепідемстанції, до складу якої входять головний лікар nі керівники структурних підрозділів санепідемстанції, представники проектної nорганізації, замовника й виконавчих органів влади. Строк розгляду проекту nсанепідемстанцією становить два-три тижні.

Крім санепідемстанції висновок щодо проекту nвидається органами пожежного нагляду, інспекцією архітектурно-будівельного nнагляду, технічною інспекцією рад профспілок в межах їхньої компетенції. У nвипадку виявлення серйозних недоліків у проекті, що можуть вплинути на режим nйого експлуатації, проектні матеріали повертаються проектній організації на nдоопрацювання.

При позитивному висновку всіх зацікавлених nінстанцій замовник передає будівельній організації-підряднику будівельний nмайданчик, затверджену проектну документацію і забезпечує фінансування nбудівництва. Підрядник повинен за підрядною угодою на капітальне будівництво nпобудувати у встановлений термін передбачений проектом об’єкт відповідно до nзатвердженої проектної документації, забезпечити належну якість nбудівельно-монтажних робіт, провести випробування змонтованого ним обладнання, nсвоєчасно усунутії недоробки і дефекти, що виявлені під час приймання nбудівельно-монтажних робіт, здати замовнику збудований об’єкт і забезпечити nйого введення в експлуатацію. Замовник за участю санепідемстанції і державної nархітектурно-будівельної інспекції здійснює систематичний контроль за ходом  б у д і в н и ц т в а з метою nз’ясувати відповідність робіт, що проводяться, вимогам проекту та nсанітарно-гігієнічним нормам. Відвідувати будівельний майданчик необхідно nщонайменше тричі: на стадії “нульового циклу” (копання котлована, nзакладення фундаменту) з метою перевірки стану ґрунту, наявності джерел його nзабруднення (залишків поховань, вигрібних ям, звалищ), правильності закладення nфундаменту та його гідроізоляції; на стадії виконання “прихованих nробіт” для контролю за якістю монтажу перекриттів та перегородок, nзвукоізоляції, вентиляційних каналів і т.ін.; на стадії завершення будівельних nробіт з метою оцін-ки якості всіх видів робіт, а також благоустрою навколишньої nтериторії. У випадку виявлення порушень у ході будівництва замовник разом із nсанепідемстанцією вживають заходів щодо усунення недоліків аж до припинення nбудівництва шляхом призупинення фінансування.

Заключний етап будівництва (реконструкції) n—  в в е д е н н я  о б ‘ є к т а  в  е к с п л у а т а ц і ю , що nздійснюється за два етапи. На першому етапі замовник організує робочу nприймальну комісію в складі представників замовника, генерального підрядника та nсубпідрядних організацій, проектної організації, технічної інспекції праці, nорганів державного санітарного, архітектурно-будівельного та пожежного нагляду. nРобоча комісія перевіряє відповідність виконаних будівельно-монтажних робіт nпроектно-кошторисній документації, якість виконаних робіт, результати nпроведення монтажними субпідрядними організаціями індивідуальних та комплексних nвипробувань обладнання й санітарно-технічних пристроїв, приймає рішення про nготовність об’єкта до експлуатації та ухвалює його для пред’явлення державній nприймальній комісії.

Заключне приймання в експлуатацію nлікувально-профілактичного закладу здійснюється державною комісією в складі nпредставників замовника, генерального підрядника, генерального проектувальника, nорганів державного архітектурно-будівельного, санітарного та пожежного нагляду, nпрофспілкової організації замовника, організацій, що відають експлуатацією nводо-, електро-, тепломереж, а також експертів з різних питань. Комісія складає nакт приймання об’єкта до експлуатації.

Ретельне дотримання чинних санітарно-гігієнічних nнорм і правил на кожному з наведених етапів проектування, будівництва та введення nв експлуатацію — запорука подальшої ефективної експлуатації nлікувально-профілактичних закладів.

Експлуатація лікувально-профілактичних закладів nвимагає повсякденної кропіткої роботи з боку персоналу з метою дотримання nчинних санітарно-гігієнічних та протиепідемічних норм і правил, спрямованої на nсвоєчасне виявлення санітарних недоліків та їх усунення шляхом організації nсанітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів.

Організація й проведення в лікувальних закладах nнеобхідних гігієнічних і протиепідемічних заходів не лише забезпечує оптимальні nумови в стаціонарах і поліклініках, попереджає виникнення внутрішньолікарняної nінфекції, але й істотно впливає на процес якнайшвидшого видужування хворих, nзбереження високої працездатності персоналу. Відповідальність за організацію і nпроведення комплексу гігієнічних і протиепідемічних заходів покладається на nголовного лікаря, а здійснення їх входить у обов’язки всього медичного nперсоналу. Ці заходи включають забезпечення оптимальних умов перебування хворих nі праці персоналу, організацію доброякісного раціонального харчування, nводопостачання за відповідними нормами, дотримання протиепідемічного режиму, nрежиму асептики та антисептики, профілактику внутрішньолікарняних інфекцій і nт.ін.Контроль за дотриманням санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режиму nв лікувальних закладах покладається на органи державного санітарного нагляду у nвигляді поточного нагляду.

Замовник проекту в особі керівників органів і nзакладів охорони здоров’я повинен освоїти проектну документацію, вміти читати nархітектурно-будівельні креслення, здійснювати експертну оцінку проекту із nзастосуванням чинних гігієнічних вимог до проектування лікувальних закладів.

Складові частини проектів.

Проект складається з описової та графічної n(архітектурно-будівельної) частин, які включають: пояснювальну записку; nситуаційний план; генеральний план; креслення фасадів; поповерхові плани; nвертикальні розрізи; дані про будматеріали й обладнання; креслення nсанітарно-технічних споруд та пристроїв.

У  п nо я с н ю в а л ь н і й  з а nп и с ц і висвітлюється призначення й місце розташування об’єкта, що nпроектується, викладається санітарний опис ділянки будівництва та прилеглої nтериторії, подається характеристика окремих елементів будинку з точки зору nобґрунтування запроектованих розмірів і об’ємів приміщень, санітарно-технічного nобладнання, відповідності кліматичним умовам. У пояснювальній записці nнаводяться дані, без яких уявлення про об’єкт буде неповним.

С и т у а ц і й н и й  п л а н — це план населеного пункту з nпозначенням місця розташування земельної ділянки під будівництво проектованого nоб’єкта.

Ситуаційний план характеризує розташування nоб’єкта щодо навколишньої забудови, віддаль від сусідніх житлових будинків, nприлеглих промислових підприємств, транспортних магістралей, звалищ і т.ін. На nситуаційному плані обов’язкове позначення орієнтації даної території за nсторонами світу, рози вітрів цієї місцевості за даними метеослужби за один рік, nїї рельєфу, а також шляхових, водопровідних, каналізаційних та інших комунікацій, nсанітарно-захисних зон об’єктів, розташованих у даній місцевості.

Ситуаційний план повинен супроводитися даними про nрівень стояння ґрунтових вод, характеристику ґрунтів, час і місце поховань, nякщо вони були, й т. ін.

Г е н е р а л ь н и й  п л а н — це план земельної ділянки nпроектованого об’єкта, на якому зображені межі ділянки, існуючі, проектовані nбудинки та інші споруди. Генеральний план дає уявлення про розмір і nконфігурацію ділянки, розбивку її на проїзди, доріжки, зелені та господарські зони, nсанітарний благоустрій території, орієнтацію будинків та віддаль між ними, nхарактер і відсоток забудови та озеленення тощо.

П о п о в е р х о в и й  п л а н — горизонтальний розріз nбудинку в площині, що проходить трохи вище від лінії підвіконь, який вико-нують nна рівні окремих поверхів. Поповерхові плани відображають внутрішнє планування nповерхів, склад, взаємозв’язок і розміри приміщень, розташування вікон, дверей, nсходових кліток, санітарно-технічного обладнання.

Ф а с а д и — графічні зображення вигляду будинку nспереду, ззаду, з торців.  В nе р т и к а л ь н і  р о з р nі з и — графічні зображення будинку, виконувані на різних рівнях у фронтальній nта сагітальній площинах. Креслення фасадів і вертикальних розрізів дають змогу nвизначити зовнішній вигляд будинку, його висоту, наявність веранд та інших nпристроїв, що затемнюють приміщення, висоту окремих приміщень, заглибленість nцокольного поверху, висоту й конфігурацію вікон, дверей, похили сходів, висоту nмаршів і сходин, висоту горищного приміщення і входи до нього, якість звуко- й nгідроізоляції будинку.

К р е с л е н ня й  е к с п л і к а ц і ї  б у д м а т е р і а л і в та  о б л а д н а н н я дають змогу судити nпро застосовувані будматеріали та розташування обладнання.

К р е с л е н н я  с а н і т а р н о – т е х н і ч н и nх  с п о р у д  т а пристроїв дають уявлення про nсистеми опалення, вентилювання, освітлення, водопостачання, каналізування nбудинків, наявність побутових приміщень і т. ін.

Читання архітектурно-будівельних креслень. nАрхітектурно-будівельними кресленнями називаються графічні зображення будинків nна території, що забудовується, виконані особливими умовними методами.

Загальними для всіх креслень прийомами та nумовними позначеннями є масштаби, розміри, лінії тощо.

Ступінь зменшення або збільшення зображуваних nпредметів на кресленні проти дійсних їх розмірів називається масштабом. nЧисловий масштаб позначається на кресленнях відношенням двох чисел, одне з яких nодиниця, наприклад, 1:100, 1:1 000, 10:1, 2:1 і т. д.

Якщо одиниця стоїть першою, то це масштаб nзменшення; якщо ж одиниця стоїть на другому місці — це масштаб збільшення. nЛінійний масштаб — графічне зображення масштабу у вигляді відрізка прямої, nподіленої на частини. Числа над відрізками прямої лінійного масштабу позначають nдовжину лінії натури в прийнятих розмірах (см, м, км). Ліва поділка масштабної nлінійки поділена на 10 частин, що дає змогу довести точність вимірювання до 0,1 nприйнятої одиниці.

На кресленнях використовуються такі масцітаби: nситуаційні плани – 1:5 000, 1:10 000, 1:25 000; генеральні плани – 1:500, 1:1 n000; плани будинків, що включають фасади й розрізи, — 1:50, 1:100, 1:200, n1:400; шаблони карнизів, віконних рам і т. ін. — 1:1.

Розміри споруд на кресленнях бувають трьох видів: nбазисні — між лініями або поверхнями, від яких ведеться відлік усіх вимірювань n(наприклад, для вертикальних позначок будинків за базисний приймають рівень nпідлоги першого поверху); габаритні — вказують максимальні розміри будинку або nйого частини по довжині,ширині, висоті; геометричні — розміри окремих деталей. nДля зазначення розмірів на кресленнях використовують виносні та розмірні лінії. nВиносні лінії наносять за контурами вимірюваного елемента, а розмірні — nперпендикулярно до виносних з обмеженням кінців розмірних ліній стрілкою або nштрихом і зазначенням розміру над лінією. Для позначення рівнів елементів nбудинку від прийнятої нульової позначки застосовується умовний знак — nпозначальний трикутник. Вершина трикутника спирається на горизонтальну лінію — nвиноску рівня із зазначенням числового значення позначки біля основи nтрикутника. Деякі розміри на кресленнях позначаються літерами (великими nлітерами — габаритні або сумарні розміри, малими — розміри окремих елементів, а nсаме: L, 1 — довжина; В, b — ширина; Н, h — висота; D, d — діаметр; R, r — радіус; Р, р — периметр; 5 — площа; V — об’єм).

При проектуванні будинку насамперед складають nкреслення розбивочних осей, які визначають розміри окремих його частин та nконструктивних елементів і проводяться у двох взаємно перпендикулярних напрямах n(відповідно до того, як у будинку будуть проходити зовнішні та внутрішні стіни, nколони). Осі, що розташовуються паралельно до головного фасаду, маркують nвеликими літерами, починаючи з А, від головного до заднього фасаду; nперпендикулярні о них осі маркують зліва направо арабськими цифрами. Кінці nрозбивочних осей виносять виносними лініями за контури зовнішніх стін і в nкружечках на їхніх кінцях ставляться марки цих осей.

Лінії на кресленнях відрізняються як за nхарактером накреслення суцільні, штрихові, штрихпунктирні), так і за товщиною.

Суцільні лінії повної товщини використовуються nдля позначення видимих контурів зовнішніх і капітальних внутрішніх стін. nМіжкімнатні перегородки, печі, двері обводяться лініями половинної товщини. nТонкі суцільні прямі лінії використовуються для позначення виносних та nрозмірних ліній. Штриховими лініями зображують невидимі контури, а nштрихпунктирними — лінії розгортки, симетрії, осьові та центрові лінії. при nчитанні проектної документації лікареві доводиться вивчати ситуаційні та генеральні nплани, що являють собою топографічні лани. Для зображення рельєфу місцевості й nвизначення відносної висоти різних точок поверхні застосовується спосіб nгоризонталей.

Усі точки поверхні, що мають однакову висоту, nбудуть лежати на одній і тій же горизонталі. Вигини горизонталей відповідають nформам рельєфу місцевості, а за числовим значенням, вписаним у розриви nгоризонталей, можна судити про відносну висоту точок. Горизонталі й числові nзначення висот виконують коричневою фарбою.

Напрям падіння висот позначається бергштрихами — nкороткими, перпендикулярними до горизонталей штрихами, а також числовими nзначеннями висот (їхній низ обернений у бік пониження рельєфу).

На ситуаційному плані обов’язково зображується nроза вітрів даної місцевості. Генеральний план супроводжується експлікацією, в nякій наводяться загальна площа ділянки, площа озеленення, відсоток забудови nтериторії, перелік споруд і т. ін.

Умовні позначення, прийняті на генеральному та nситуаційному ланах, поділяються на контурні, виконувані в прийнятому масштабі, nй позамасштабні — окремі дерева, будинки, стовпи, ширина доріг і т. ін.

Основні умовні позначення елементів будинків і nсанітарно-технічних систем подано на мал. цифрами (підкресленими в кружечках) nна вільних місцях планів приміщень показують площі приміщень; великі літери nукраїнського алфавіту над цифрами позначають матеріал, з якого зроблено підлоги n(П — паркет, Л — лінолеум, К — кераміка й т. д.). Обладнання, меблі, апаратура nшифруються на самому кресленні літерами бо цифрами, за якими у доданій до nпроекту специфікації можна дізнатися не лише про їхню назву, але й заводську nмарку, потрібну кількість, технічну характеристику тощо.

Креслення в проектах маркуються великими літерами nукраїнського алфавіту внизу аркуша, справа (АБ — архітектурно-будівельні nкреслення, ВК — водогін і каналізація, ОВ — опалювання і вентиляція, ЕП — nелектропостачання, СП — слабкострумові пристрої, ГП — газопостачання). Кожна nмарка креслень може займати декілька аркушів, які нумеруються арабськими nцифрами. Назви креслень наводяться в рамці в правій нижній частині кожного nаркуша.

Читання проектних матеріалів здійснюється у такій nпослідовності:

1. Призначення об’єкта.

2. Розташування проектованого та існуючих nоб’єктів на ділянці, майбутнє освоєння та благоустрій її з урахуванням nпопередження забруднення навколишнього середовища; санітарні розриви, захисні nзони, роза вітрів, можливість підключення до інженерних і транспортних nкомунікацій.

3. Місцеві кліматичні й санітарно-топографічні nособливості ділянки (будівельно-кліматична зона, рельєф, рівень стояння nґрунтових од, характер ґрунтів, умови природного провітрювання та інсоляції nділянки).

4. Дотримання встановлених відповідними nбудівельними нормами та правилами нормативів території на одного хворого або nвідвідувача, розрахунки площі на перспективу, оптимальні радіуси обслуговування nта інші фактори.

5. Орієнтація ділянки, будинків та їх окремих nелементів за сторонами світу й щодо сусідніх об’єктів.

6. Розміри споруди загалом та її окремих частин, nзовнішній вигляд будинку.

7. Докладне вивчення внутрішнього планування nбудинків і споруд, для полегшення якого ознайомлення починають із головного nвходу першого поверху, подумки проходять увесь перший поверх, потім знайденими nсходами піднімаються на другий поверх і далі,причому особливу увагу звертають nна взаємне розташування (по вертикалі й горизонталі) окремих приміщень, nособливо санітарних вузлів та інших допоміжних приміщень.

8. Матеріали, з яких буде побудовано будинок.

9. Характеристика санітарно-технічних споруд та nпристроїв, розташування обладнання та оснащення будинку.

При безпосередньому читанні креслень необхідно nз’ясувати назву креслення; ознайомитися з масштабами, в яких виконано nкреслення; визначити, які саме проекції дано на кресленні та скільки їх, nвизначити розташування плану, фасаду, наявність бокового вигляду; визначити, nякими січними площинами побудовані розрізи; розібратися в усіх умовних nпозначеннях на кресленні; ознайомитися з експлікаціями (поясненнями до nкреслень) та специфікаціями (розшифровкою елементів обладнання).

Методика експертної оцінки проекту будівництва nлікувально-профілактичного закладу передбачає ознайомлення з призначенням nоб’єкта, змістом пояснювальної записки до проекту, проектом прив’язки, розгляд nта оцінку архітектурно-будівельних креслень проекту згідно з нормами nбудівельного проектування, масштабом та умовними графічними зображеннями.

На ситуаційному й генеральному планах визначають, nзаписують та оцінюють такі дані:

1. Місце розташування ділянки, її nсанітарно-топографічні особливості, ступінь благоустрою (розглядаються за nнаявності проекту прив’язки).

2. Розміщення ділянки щодо прилеглої території та nоб’єктів, які на ній розташовані, правильність вибору ділянки з урахуванням nпанівного напрямку вітру, розміри розривів між лікувально-профілактичними nзакладами та оточуючими об’єктами, можливість підключення об’єкта до основних nінженерних комунікацій, шляхи й засоби сполучення з ділянкою (розглядаються за nнаявності проекту прив’язки).

3. Рельєф ділянки, умови її провітрюваний й nінсоляції, рівень стояння ґрунтових вод, характер і ступінь чистоти ґрунтів n(розглядаються за наявності проекту прив’язки).

4. Розмір (площа) ділянки: загальна (га), на одне nліжко, на одного відвідувача (м²).

5. Характер наміченого замощення ділянки n(асфальт, гравій, бруківка тощо).

6. Характер наміченого озеленення ділянки з nурахуванням типу закладу й місцевих кліматичних умов (деревні та чагарникові nнасадження, посіви трав, квіткові клумби) та загальний процент озеленення nділянки.

7. Число в’їздів на ділянку та їх призначення.

8. Зонування території ділянки (основні та nдопоміжні будинки,господарський двір, майданчик для відпочинку та ін.) з метою nзабезпечити зручне пересування хворих, відвідувачів, постачання продуктів, їжі, nпалива, видалення відходів.

9. Відсоток забудови ділянки.

10. Які будинки намічено звести на ділянці та nрозміри санітарних розривів між ними з урахуванням поверховості будинків, nвідповідність орієнтації будинків кліматогеографічним умовам, розі вітрів.

11. Величина відступу будинків від червоної nлінії.

На кресленнях фасадів оцінюють загальний вигляд nбудинку, його поверховість, кількість входів, форму, розміри й кількість nвікон,типи віконних рам.

На по поверхових планах визначають та оцінюють:

1. Входи в будинок (кількість, розміщення, nнаявність утеплених тамбурів).

2. Склад, взаємне розташування, призначення й nрозміри окремих приміщень, дотримання графіка руху людей, ходу технологічного nпроцесу.

3. Ширину коридорів, дверей і вікон, розташування nта кількість дверей і вікон в окремих приміщеннях.

4. Місце розташування та планування санітарних nвузлів, ванн, душових, ліфта, сміттєпроводу, побутових приміщень тощо.

5. Орієнтацію за сторонами світу окремих nприміщень, можливості наскрізного провітрювання.

6. Глибину й ширину закладення окремих приміщень.

7. Число вікон в окремих приміщеннях, світловий nкоефіцієнт та коефіцієнт природного освітлення.

8. Площу та повітряний куб на одну людину в nприміщенні.

9. Вертикальне планування будинку.

10. Товщину стін.

На вертикальних розрізах будинку визначають і nоцінюють висоту приміщень, висоту вікон та дверей, конструкцію і товщину nміжповерхових перекриттів, підлоги, покрівлі, розташування та глибину nзакладення фундаменту, кількість та висоту сходових прорізів, висоту сходового nкроку. На кресленнях будівельних матеріалів оцінюють матеріали стін, nперекриттів, фундаменту, покриття підлог, теплотривкість та шумоізоляційні nвластивості застосовуваних матеріалів, гідростійкість фундаменту.

На кресленнях санітарно-технічних споруд та nпристроїв визначають і оцінюють системи водопостачання, зокрема, гарячого nводопостачання, каналізації, опалення, вентиляції, штучного освітлення nбудинків:

1. Правильність вибору системи опалення (місцеве, nцентральне), охоплення опалювальними пристроями всіх приміщень, відповідність nприйнятих розрахункових температур існуючим нормам (чи передбачено регулювання nтемператури в окремих приміщеннях, чи відповідають гігієнічним вимогам nзапроектовані опалювальні прилади).

2. Конструкцію та місця установлення газових nприладів (чи відповідають останні гігієнічним вимогам), вплив їх на повітряний nрежим приміщень.

3. Правильність вибору системи вентиляції, її nефективність, охоплення всіх приміщень, розташування місць забирання повітря й nвентиляційних камер, правильність влаштування вентиляційних каналів, наявність nпристосувань для посилення природної вентиляції.

4. Санітарний стан вододжерела або водогону, від nякого об’єкт буде живитися водою, влаштування розвідної мережі, кількість та nдостатність місць роздачі води (крани, раковини, душі, ванни), розміщення nводогінних груб.

5. Спосіб видалення та знешкодження стічних вод, nвлаштування колекторної мережі, кількість та достатність санітарних вузлів, розміщення nканалізаційних труб.

Гігієнічні вимоги до проектування лікувальних закладів викладені в n”Санітарних правилах улаштування, обладнання й експлуатації лікарень, nпологових будинків та інших лікувальних стаціонарів” №5179-90 і n”Посібнику з проектування закладів охорони здоров’я” до БНіП n2.08.02-89 “Громадські будівлі та споруди”. Розміри земельних ділянок nлікувально-профілактичних закладів визначаються згідно з БНіП 2.07.01-89 n”Містобудівництво. Планування й забудова міських і сільських nпоселень”. Вимоги до стоматологічних поліклінік наведені в n”Санітарних правилах улаштування, обладнання, експлуатації nамбулаторно-поліклінічних закладів стоматологічного профілю, охорони праці та nособистої гігієни персоналу” №2956а-83.

Розташування та nпланування земельної ділянки. Лікувально-профілактичні nзаклади розташовують у житловій, зеленій або приміській зонах відповідно до nзатвердженого генерального плану і проекту детального планування населеного nпункту з урахуванням його функціонального зонування. Загальносоматичні лікарні, nпологові будинки, диспансери, поліклініки будують у межах населених пунктів за nумови, що палатні корпуси віддалені від житлової забудови на 30-50 м залежно від їх поверховості, а nлікувально-діагностичні та будинки амбулаторно-поліклінічних закладів — на 15 nм. Спеціалізовані лікарні або комплекси потужністю понад 1000 ліжок, лікарні nдля тривалого перебування хворих, а також стаціонари такої ж потужності з nособливим режимом (психіатричні, туберкульозні та ін.) розташовують у nприміській зоні або на околиці населеного пункту, якщо можливо, в зелених nмасивах, на віддалі не менше 1000 nм від житлової зони. Як виняток, nу житловій забудові, що склалася, палатні корпуси туберкульозних та інфекційних nстаціонарів можуть бути розташовані на віддалі 30-50 м від житлових будинків за умови nдотримання всіх належних вимог до внутрішнього режиму цих стаціонарів. Жіночі nконсультації і стоматологічні поліклініки, що не мають у своєму складі nрентгенівських та фізіотерапевтичних кабінетів, можуть розташовуватись у житлових nі громадських будинках.

Амбулаторно-поліклінічні заклади у містах слід розташовувати в nмежах пішохідної доступності (не більше 1000 nм), а на селі — в межах 30-хвилинної доступності з використанням транспорту. nСтанції (підстанції) швидкої медичної допомоги розташовуються в межах зони n15-хвилинної доступності на спецавтомобілі, а висувні пункти швидкої медичної nдопомоги в сільській місцевості — в межах 30-хвилинної доступності.

Лікарняну ділянку вибирають з урахуванням можливості під’єднання nдо загальноміських інженерних комунікацій (водогону, каналізації, електро- і nтепломереж тощо). Вона повинна мати вигідні асфальтовані шляхи сполучення з nнаселеним пунктом.

Ділянку вибирають на підвищеній, зі спокійним рельєфом, сухій, nдобре провітрюваній та інсольованій місцевості, поблизу зелених масивів. nНайбільш придатними є пологі схили південної орієнтації, де є природне стікання nатмосферних вод і добрі умови інсоляції. Забороняється будувати лікарняні nзаклади на ділянках, що раніше використовувались під звалища, поля асенізації, nскотомогильники, кладовища тощо, а також із забрудненням ґрунту органічного, nхімічного або іншого походження. Грунти повинні добре фільтрувати воду. Рівень nстояння ґрунтових вод допускається не менше  n1,5 м відповерхні ґрунту.

Лікувально-профілактичні заклади повинні розташовуватись віддалік, nпоза межами санітарно-захисних зон джерел шуму і забруднення атмосферного nповітря: промислових підприємств, залізниць, магістралей з інтенсивним рухом nтранспорту, летовищ, великих спортивних споруд, комунальних об’єктів очищення і nзнезараження стоків і твердих відходів сільськогосподарських об’єктів і т. ін. nДілянки лікувальних закладів розташовують з навітряного боку від об’єктів — nджерел забруднення атмосферного повітря і шуму. Рівні звуку на території лікувально-профілактичних nзакладів зі стаціонарами не повинні перевищувати 45 дБ(А) вдень і 35 дБ(А) nвночі.

Розміри земельних ділянок лікувально-профілактичних закладів nвизначаються їх потужністю (місткістю, пропускною здатністю) та структурою.

Розміри ділянки nстаціонарів

 

Площа земельної ділянки дитячого стаціонару приймається за nнаведеними нормами з коефіцієнтом 1,5, пологового будинку — з коефіцієнтом 0,7. nПри розташуванні двох і більше стаціонарів на одній земельній ділянці її nзагальну площу визначають за нормою сумарної місткості стаціонарів. В умовах nреконструкції, а також у великих (250-1000 тис. мешканців) і дуже великих n(понад 1 млн) містах земельні ділянки лікарень дозволяється зменшувати на 25 %.

Навпаки, земельні ділянки лікарень, розташованих у приміській nзоні, слід збільшувати: інфекційних і онкологічних — на 15%, туберкульозних і nпсихіатричних — на 25, відновного лікування для дорослих — на 20, для дітей — nна 40 %.

Площа земельних ділянок поліклінік, амбулаторій, диспансерів без nстаціонару залежить від кількості відвідувань за зміну і становить 0,1 га на 100 відвідувачів, але не менше 0,3 га. Розміри земельної ділянки nоб’єднаних лікувально-профілактичних закладів (стаціонар із поліклінікою, nдиспансер зі стаціонаром) визначаються окремо за відповідними нормами, а потім nдодаються.

Найбільш раціональною є прямокутна конфігурація ділянок зі nспіввідношенням сторін 1:2 або 2:3, що дає змогу раціонально розмістити корпуси nз вигідними під’їздами до них.

З метою створення оптимального санітарно-протиепідемічного, nлікувально-щадивного режиму і психологічного комфорту на території лікарень nвиділяють такі відокремлені одна від одної функціональні зони: лікувальних nкорпусів для неінфекційних хворих, лікувальних корпусів для інфекційних хворих, nпсихосоматичних корпусів, педіатричних корпусів, пологових будинків n(акушерських відділень), туберкульозних, шкірно-венерологічних, радіологічних nкорпусів, садово-паркову, поліклініки, патолого-анатомічного корпусу, nгосподарську, зону інженерних споруд.

Зони лікувальних корпусів для інфекційних хворих, поліклініки, nрадіологічного та патолого-анатомічного корпусів, господарську, інженерних nспоруд віддаляють від інших лікарняних корпусів і наближають до периферії nділянки. Мінімальна віддаль між соматичними та інфекційними і господарськими nкорпусами повинна становити 50 м. nЗона інфекційного корпусу поділяється на ізольовані одна від одної n”чисту” і “забруднену” ділянки. На виїзді з забрудненої nчастини передбачається закритий майданчик для дезінфекції транспорту. В зоні nпедіатричних корпусів за принципом групової ізоляції дітей різних вікових груп nі відділень створюють декілька ізольованих ділянок для прогулянок дітей. nПатолого-анатомічний корпус максимально ізолюють не лише від лікарняних nкорпусів, але й від розташованих поблизу лікарняної ділянки житлових і nгромадських споруд і віддаляють від палатних корпусів і харчоблоку на  30 м. Радіологічний корпус nрозташовують на віддалі 25 м від палатних корпусів. Господарську nзону і зону інженерних споруд, що включають харчоблок, центральну котельню, nпункт зберігання лікувальних газів, пральню з дезінфекційною камерою, гаражі, nскладські приміщення, станцію знезараження стічних вод, сміттєзбірники тощо, nрозташовують з підвітряного боку від палатних корпусів і нижче за рельєфом nмісцевості. Для захисту лікарні від атмосферних забруднень і шуму майданчики зі nсміттєзбірниками, пункт зберігання газів віддаляють від лікарняних корпусів на 25 м, будівлі для зберігання nрентгенівських плівок на 20 м, nпіч для спалювання відходів, зблоковану з господарським корпусом, на 30 м, окремо побудовану піч на 100 м. Палатні корпуси повинні nрозташовуватись на віддалі не ближче 30 nм, а лікувально-діагностичні, поліклінічні — не менш ніж 15 м від nчервоних ліній забудови. Для забезпечення оптимальної інсоляції та природного nосвітлення приміщень віддаль між палатними корпусами повинна становити 2,5 nвисоти протилежного будинку, але не менше 24 nм. На ділянці лікарні забороняється розташовувати заклади, житло, будівлі та nспоруди, які функціонально не пов’язані з даною медичною установою.

До території лікарні прокладають декілька зручних під’їзних шляхів nз твердим покриттям: у зони лікувальних корпусів для інфекційних хворих, nлікувальних корпусів для неінфекційних хворих, ритуальну зону nпатолого-анатомічного корпусу і господарську. В’їзди у зони nпатолого-анатомічного корпусу і господарську можуть об’єднуватись. При nрозташуванні станції (відділення) швидкої медичної допомоги, на ділянці лікарні nпередбачається окремий в’їзд та виїзд для автомобілів швидкої допомоги.

Перед головними входами у лікарні, поліклініки обладнують nмайданчики для відвідувачів із розрахунку 0,2 nм² на одне ліжко або nодне відвідування, але не менше 50 nм², а також стоянки медичного транспорту і транспорту nспівпрацівників перед в’їздами на територію, але не ближче 100 м від палатних корпусів. Тимчасові стоянки nіндивідуального автотранспорту слід розташувати на віддалі не ближче ніж 40 м від nтериторії.

Територія лікарні повинна бути упорядкована та озеленена. nОзеленення лікарняної ділянки створює сприятливі умови для перебування хворих і nлікувально-щадивного режиму в стаціонарі. Зелені насадження пом’якшують nмікроклімат ділянки, зменшують шум, вміст шкідливих речовин та бактеріального nаерозолю в повітрі, виділяють фітонциди, що згубно діють на мікроорганізми.

Загальна площа зелених насаджень та газонів повинна становити не nменше 60 /о території лікарні. Більшість зелених насаджень висаджують у nсадово-парковій зоні, площа якої визначається з розрахунку 25 м² на одне ліжко з обладнанням nмайданчиків для кліматотерапії і лікувальної фізкультури. Окремо влаштовують nсадовопаркові зони для інфекційних, акушерських, дитячих, туберкульозних і nпсихосоматичних відділень. Крім того, за периметром ділянки лікарні nпередбачається смуга зелених насаджень завширшки не менше 15 м n(для поліклініки —  10 м) nу вигляді двох рядів високих дерев і ряду кущів. Дерева з широкою кроною nвисаджують не ближче 1 0м від палатних корпусів, щоб не погіршити умов nприродного освітлення. Довкруги зони патолого-анатомічного корпусу, яка не nповинна проглядатися з вікон лікувальних приміщень, житлових і громадських nбудівель, розташованих поблизу лікарняної ділянки та садово-паркової зони, nвисаджують вічнозелені дерева і кущі. “Чисту” й n”забруднену” ділянки зони інфекційного корпусу ізолюють одну від nодної смугою колючого чагарнику. Навколо інфекційного та радіологічного nкорпусів, а також уздовж розташованих на першому поверсі рентген-кабінетів nпередбачаються смуги насаджень із чагарників завширшки не менше  5 м. Зелена смуга завширшки до 10 м ізолює nгосподарську зону від інших зон.

Ділянки лікувально-профілактичних закладів повинні мати огорожу nзаввишки не менше 1,6 м, а nпсихіатричні лікарні — заввишки 2,5 nм.

Внутрішні проїзди, пішохідні доріжки, майданчики перед входами до nкорпусів, господарський двір із загальною площею не більше 25 % повинні мати тверде nпокриття (асфальт, бетон тощо).

Методика експертної гігієнічної оцінки лікарні nза матеріалами проекту

Санітарно-гігієнічну експертизу nпроекту лікарняного закладу починають з пояснювальної записки, в якій nприводяться паспортні дані проектованої під будівництво лікарні (назва, nкількість ліжок, відвідувань поліклініки), особливості nархітектурно-будівельних, санітарно-технічних рішень та інші довідкові nматеріали, які не можна зобразити на кресленнях (склад лікарняного комплексу, nсистеми водо-, газо-, тепло-, електропостачання, системи вентиляції, збору, nвидалення та знешкодження рідких і твердих відходів, заходи по охороні nнавколишнього середовища).

Після цього розглядають ситуаційний план – збільшену у масштабі nкопію топографічної карти ділянки, виділеної для забудови з зображенням nіснуючих та проектованих об’єктів навколо цієї ділянки. З урахуванням рози nвітрів виясняють можливий негативний вплив цих об’єктів на територію nпроектованої лікарні (забруднення повітря, грунту, шум та інші), віддаленість nлікарні від населеного пункту чи його частини, яку вона обслуговуватиме, від nзалізниці, автостради тощо.

Після цього розглядають генеральний план забудови лікарні: nрозміри, конфігурацію ділянки з урахуванням резерву для можливого розширення, nреконструкції. Визначають зонування території, процент забудови, озеленення, nкомунікації благоустрою (водопровід, каналізація, електро-, тепло-, nгазофікація), проїзди, під’їзди до корпусів тощо.

Далі розглядають фасади, плани, розрізи головного корпусу, nвзаєморозміщення в ньому і оцінку окремих відділень. Детально розглядаються nприймальне відділення та одне з відділень корпусу (терапевтичного чи nхірургічного профілю).

Оцінюють набір приміщень палатної секції, площу, кубатуру, nорієнтацію вікон, показники природного освітлення, вентиляцію, розміщення ліжок nоднієї-двох палат.

Потім розглядають планування операційного блоку хірургічного, nакушерсько-гінекологічного, чи нейрохірургічного відділення, а також nособливості планування палат інфекційного корпусу (боксів, напівбоксів, боксованих nпалат).

На підставі розглянутих проектних матеріалів складають загальну nоцінку проектованої лікарні. Визначають відповідність окремих показників n(площі, кубатури, освітлення, вентиляції, санітарного благоустрою тощо) nгігієнічним нормативам, окремо виділяють виявлені недоліки та помилки, роблять nзагальний висновок: “проект затвердити”, “повернути для nвиправлення”, “відхилити”, обгрунтувавши причину такого nвисновку.

При експертизі проекту користуватися гігієнічними вимогами та nнормативами, приведеними в додатку 2 та рекомендованій літературі.

 

Гігієнічні вимоги до планування та благоустрою nлікувально-профілактичних закладів

Ділянку для забудови лікувально-профілактичних закладів вибирають nз урахуванням кількох умов:

– віддаленість від найвіддаленіших жител зони обслуговування nнаселення повинна вкладатися в одну годину (1,5км) подолання цієї відстані;

– віддаленість від джерел можливого забруднення повітря, ґрунту; nджерел шуму, вібрації, ЕМП, викидів промислових підприємств, аеропортів, nзалізничних вузлів, швидкісних автомагістралей та інших з урахуванням їх nсанітарно-захисних зон та рози вітрів;

– використання існуючого озеленення (ліс, парк);

– рівнина чи схил місцевості на південні румби та інші.

Площа земельної ділянки приймається в залежності від потужності, спеціалізації, системи забудови лікарняного комплексу (табл. 1).

Найбільш доцільна форма земельної ділянки лікарняного комплексу nпрямокутна з співвідношенням сторін 1:2, або 2:3. Довга вісь повинна бути nорієнтована зі сходу на захід чи з північного сходу на південний захід, що nзабезпечує орієнтацію палат лікарняних корпусів на південні румби, а nопераційних, родових залів, лабораторій, рентгенвідділень – на північні румби n(запобігання засліплення та перегріву сонячними променями). При виборі ділянки nварто враховувати можливість приєднання будівель лікарні до наявних систем nводопроводу, каналізації, електро-, тепло-, газофікації, зручність під’їздів, nпідходів.

 

Таблиця 1

Нормативи для розрахунку площі земельної ділянки nстаціонару для дорослих з допоміжними будинками і спорудами ^*

 

 

 

При проектуванні земельної ділянки лікувального закладу виділяють nтакі зони:

– зона nлікувальних корпусів для неінфекційних хворих;

– зона nполіклініки;

– зона nрадіологічного відділення;

– зона nпатолого-анатомічного відділення;

–  nгосподарська зона;

–  nсадово-паркова зона

При цьому для інфекційних, акушерських, дитячих, туберкульозних, nпсихіатричних відділень повинні виділятися окремі садово-паркові зони.

Щільність забудови лікарняної ділянки у залежності від кількості nліжок не повинна перевищувати 10-15%. До 60-65% площі повинні займати всі види nзелених насаджень; 20-25%- господарський двір, проїзди, проходи. Розміри nсадово-паркової зони повинні складати з розрахунку не менше 25м² на одне ліжко.

Відстані між будівлями лікарняного закладу повинні бути:

-між стінами з вікнами палат, кабінетів – 2,5 висоти протистоячої nбудівлі але не менше  25 м; -між nрадіологічним корпусом та іншими будівлями – 25 nм; -патолого-анатомічний корпус, господарські будівлі – на відстані 30 м  від інших, у тому числі – житлових; n-між торцями будівель – не менше 30 nм, від поліклініки, жіночої консультації, диспансеру – не менше 15 м.

 Приймальне відділення для nсоматичних хворих (у головному корпусі) та помешкання виписки хворих повинно nбути єдиним і включати: оглядове приміщення, санітарний пропускник, палати nтимчасового утримання поступаючих хворих, реанімаційний бокс, у ряді випадків n-  рентгенкабінет.

Для дитячого, акушерського, інфекційного, шкіряно-венерологічного, nтуберкульозного, психіатричного відділень повинні бути окремі приймальні nвідділення і помешкання виписки хворих.

Площі приміщень приймальних відділень нормуються відповідно nкількості хворих, які будуть поступати на протязі доби.

Санітарний пропускник планується за поточним принципом і включає: nоглядову, роздягальню, ванно-душову, одягальню.

В інфекційному, туберкульозному, шкірно-венеричному відділенні nодежу поступаючого хворого направляють в дезінфекційне відділення, яке nрозміщують у окремому корпусі в господарській зоні.

В господарській зоні розміщують також пральню, центральний nхарчоблок, котельню, гаражі та інші підрозділи лікарні.

До nскладу  лікарні загального nтипу  входять:

1) приймальне відділення; 2) стаціонар із терапевтичним і nхірургічним, аку­шерсько-гінекологічним, дитячим, інфекційним, nанестезіологічно-реанімаційним, радіологічним відділенням, nвідділенням   переливання nкрові з банком крові та кровозамінників,  тощо;

3) поліклініка;4) лікувально-діагностичні підрозділи з nвідділеннями функціональної діагностики, рентгенодіагностики, фізіо­терапевтичним, nреабілітації та лікувальної фізкультури;

5) патологоанатомічне відділення з моргом; 6) допоміжні служби – nхарчоблок, пральня з дезкаме­рою, центральний стерилізаційний відділ, майстерні nз  ремонту медичної техніки nй апаратури, гараж, овочесховище тощо;

7) адміністративно-господарська частина –  канцелярія, медичний архів, бібліотека nтощо.

Розміщення всіх вищезазначених підрозділів у лікарняних будівлях nзалежить від системи лікарня­ного будівництва. Будинок поліклініки розташовують nізольовано на відстані 30—50 м від лі­кувальних корпусів.  Необхідно, щоб вхід у поліклініку nбув  окремим.

Площа забудови лікарні повинна становити n12-15 %, зона зелених насаджень – не менше  60 n% (з розрахунку 25 м² на одне ліжко), решта території – nпішоходні й проїжджі дороги. Ширина захисної зеленої смуги за  периметром ділянки – 15-30 м. При розташуванні nбудівель на ділянці необхідно дотримуватися слідуючих розривів між ними: між nстінами корпусів з вікнами з палат – 2,5 висоти протилежного будинку, але не nменше 25 м; між корпусами з nпалатами і патологоанатомічним корпусом, будинком швидкої медичної допомоги, nхарчоблоком – не менше 30 м, між nрадіологічним корпусом та іншими – не менше 25 nм.

Смуги зелених насаджень повинні бути розташовані між nфункціональними зонами лікарень і складати 15 nм. Санітарний розрив між лікувальними корпусами та харчоблоком, nпатологоанатомічним корпусом і захисною смугою зелених насаджень – не менше 30 nм. Патологоанатомічний відділ з моргом   nрозміщують в ізольованому місці, якого не видно з вікон лікарні.

Перед головним входом в лікарню необхідно передбачити nблагоустроєні площадки для відвідувачів з розрахунку 0,2 м² на 1 ліжко, але не менше 50 м², а також для автотранспорту nспівробітників і відвідувачів – не ближче 100 nм від палатних корпусів.

Із підвітряного боку і нижче за рельєфом місцевості, на відстані n30-40 м від лікарняних будинків, nрозташовують господарське подвір’я з центральною котельнею, пральнею, дезінфекцій­ною nкамерою, гаражами, складськими  приміщеннями, nовочесхо­вищем. Господарське подвір’я ізолюють від інших зон смугою зелених nнасаджень завширшки 8—10 м.

Для озеленення території лікарні можна використовувати різні nкомбінації декоративних дерев (березу, каштан, клен, липу тощо), кущів (бузок, nжасмін, шипшину тощо), виткові рослини (плющ, виноград, ліани та ін..).  Мінімальна відстань дерев від стіни nбудівель повинна бути не менше 5 nм, кущів від місця посадки – 1,5 nм.

Виходячи з функціонального призначення у склад лікарні загального nтипу входять:

1)    приймальне відділення;

2)    стаціонар, у складі якого nпередбачено відділення терапевтичного і хірургічного профілю, а також nакушерсько-гінекологічне, дитяче, інфекційне, відділення анестезіології-реанімації, nпереливання крові з банком крові та кровозамінників, радіологічне тощо;

3)    поліклініка;

4)    лікувально-діагностичні nпідрозділи: відділення функціональної діагностики, рентгенодіагностики, фізіотерапевтичне, nреабілітації та лікувальної фізкультури;

5)    патологоанатомічне з nморгом;

6)    допоміжні служби: nхарчоблок, пральня з дезкамерою, центральний стерилізаційний nвідділ, майстерні по ремонту медичної техніки, гараж, овочесховище тощо;

адміністративно-господарська частина: канцелярія, медичний архів, nбібліотека тощо.                                                                                                        

Приймальне nвідділення. Приймання хворих є дуже nвідповідальною ділянкою роботою лікарні  Тут nскладається перше враження  хворого nпро заклад, покликаний вилікувати його. Даний момент має велике значення nдля  психологічного настрою nпацієнта  та успіху nлікування. Таким чином, можна сказати, що приймальне відділення є дзеркалом лікарні.

До складу приймального відділення входять:  вестибюль, довідкова, nроздягальня, ванни-душові, убиральня. Слід відзначити, що перераховані частини nрозташовуються за потоковим принципом. Більшість хворих приймають у відділенні, nяке міститься в головному корпусі. Окремими потоками йдуть інфекційні хворі, nпороділлі, хворі із шкірно-венеричною патологією та діти.

Хворі, nнаправлені лікарями полі­клініки на стаціонарне лікування,  звертаються у приймально-виписну nканцелярію, де їх приймає черговий медперсонал. Там пацієнтів  реєструють, якщо необхідно – nобстежують, проводять санітарну обробку, видають лікарняний одяг,  взуття, рушник, дають направ­лення, nвказують номер палати і проводять у відповідне відділення. Породіллі, минаю­чи nканцелярію, потрапляють в акушерсько-гінекологічне відділення, заразні хворі – nв інфекційне відділення.

Хворих, які nпотребують швидкої допомоги, направляю­ться безпосередньо у лікувальне nвідділення приймального відділення.  Це nодна  або дві великі палати nна 10 -12 ліжок, які розділено  шторами nз тканини або плів­кового матеріалу, утворюючи  наче­бто бокси. До кожного ліжка nпідведено трубопроводи для подачі кисню й інших медичних газів. Біля кожного nліжка є настінні елек­тричні лампи, сигналізація, яка дозволяє викликати nмедперсонал. Палати обладнано  тумбочками, nшафами для медикаментів та особистих речей хворого. У приміщенні  є діагностична і лікувальна пересувна nапаратура, яка в лічені секунди може бути по­дана до будь-якого ліжка. У палаті nє умиваль­ник.

Стаціонар складається із спеціалізованих nвідділень, призначених для пацієнтів із захворюваннями одного про­філю. nСпеціалізоване відділення є найважливішим функ­ціональним елементом лікарні. nЯкщо в ньому міститься понад 30 ліжок, його організовують із палатних секцій і nрозташованих між ними приміщень, які є спільними для всього відділення.

Згідно із nсучасною світовою наукою і практикою, ліжковий фонд стаціонару поділяється на nчотири класи:

1.     Ліжка 1-го класу призначені для nреанімації та інтенсивного лікування: їхня частка сягає 20 % щодо всіх ліжок. nЦе найбільш вартісні й оснащені ліжка і потребують відповідного штатного nзабезпечення.

2.     Ліжка 2-го класу – для nвідновлювального лікування. Орієнтовно їхня частка становить 45 % усього  ліжкового фонду.

3.     Ліжка 3-го класу – для тривалого nлікування  хворих із nхронічною патологією. Складають 20 %  усього nліжкового фонду.

4.     Ліжка 4-го класу – для nмедико-соціального призначення. Їх найменше – 15 %. Ліжка  2-го і 3-го класів  становлять  дві третини всього ліжкового фонду (65 n%). Вони можуть бути організовані у вигляді денних стаціонарів або стаціонарів nудома.

Такий nрозподіл ліжкового фонду вважається найбільш економічно вигідним.

Основним функціональним підрозділом   кожної лікарні є лікарняне відділення, nщо існує для хворих з однорідними захворюваннями і, складається з окремих nпалатних секцій.

 

Гігієнічні вимоги до лікарняних відділень.

 Кожне лікарняне відділення призначене для nхворих з однаковими захворюваннями. Відділення повинне включати: палатні секції nна 25-30 ліжок, з 6-8 палатами на 2-4 ліжка площею 7 м² на одне ліжко, не менше двох nодноліжкових палат площею 9-12 м² для nважких соматичних  та nінфекційних хворих, кубатурою на одного хворого 20-25 м³, об’ємом nвентиляції 40-50 м³/годину. Крім палат в палатній секції nпередбачається кімната для денного перебування хворих площею 25 м², засклена веранда (30 м²), nлікувально-допоміжні приміщення: кабінет лікаря (8-9 м²), nпроцедурна-маніпуляційна (12-15м²), пост медичної сестри (4 м²), а в секціях nвідділень хірургічного профілю – перев’язні (чиста і гнійна). Крім цього, nповинні бути: буфетна з їдальнею (на дві палатні секції площею 18 м²), кімната для чистої nта брудної білизни (по 4 м²), nсанітарний вузол з ванною (10м²), туалетом для хворих і персоналу, nсанітарна кімната (6-8 м²), nкоридор. Коридор може бути боковим, з вікнами на північні румби або nцентральним, з світловими розривами (холами).

Оптимальною орієнтацією вікон палат у північній півкулі є nпівденно-східна та південна. Проте повинно бути передбачено 1-2 палати з nорієнтацією на північні румби для важких хворих та хворих з гарячкою. nРозміщення ліжок повинно бути паралельне світлонесучій стіні для того, щоб nхворий мав можливість відвернутись від засліплюючої дії прямої сонячної nрадіації. Показники природного освітлення (біля внутрішньої стіни) повинні nбути: коефіцієнт природної освітленості – 1,3-1,5%, світловий коефіцієнт – 1:4 n- 1:6, кут падіння – не менше 27⁰, кут отвору – не менше 5⁰, nкоефіцієнт заглиблення – не більше 2. Штучне освітлення повинне бути загальне, n30-60 лк, та нічне чергове – 10-15 лк з світильниками в нижній частині стін.

Вентиляція палат повинна забезпечуватись витяжними вентиляційними nканалами, наявністю кватирок та вікон, що відкриваються, а в сучасних лікарнях, nі кондиціонуванням повітря.

В відділеннях інфекційного профілю обладнуються : боксовані палати n(з ізоляцією кожного ліжка), напівбокси (ізольовані палати з загальним туалетом nі ванною), повні бокси (ізольовані палати з ванною та туалетом).

Операційний блок відділень хірургічного профілю розміщують в nтупиковому виступі або окремому крилі лікарняної будівлі. В операційному блоці nповинні бути передбачені: операційна –  30 nм² (з розрахунку на n30-50 хірургічних ліжок у відділенні; для складних операцій – площа 45-50 n м²), передопераційна – 10-20 м², nстерилізаційна (одна на дві операційні), наркозна-15 м², nінструментальна, кабінет хірурга (протокольна), лабораторія екстрених аналізів, nгіпсова перев’язна, кабінет пересувної діагностичної та реанімаційної nапаратури, анестезіологічного обладнання, приміщення для чистої і брудної nопераційної білизни, мийна і душова для операційної бригади, післяопераційні nреанімаційні палати, туалети для персоналу, кімната операційної сестри та інші nу залежності від профілю хірургічного відділення.

У відділеннях хірургічного профілю повинні бути передбачені чиста nта гнійна перев’язні.

Існують певні особливості планування дитячих відділень та nлікарень, туберкульозних, психіатричних та інших специфічних nлікувально-профілактичних закладів, які розглядаються в нормативних документах nі можуть бути вивчені при необхідності.

Палатна секція –  основна структурна nодиниця  лікувального nвідділення, головним nзавданням якої є збереження гігієнічного комфорту і зручності обслуговування nхворих. Вона розрахована на 30 ліжок, зокрема  одноліжкові (площею 9 м²), дво- та nчотириліжкові (площею 7 м² на одне ліжко) палати. У палаті nповинно бути не більше 4 ліжок. Цей показник є оптимальним  як у технологічному, так і  гігієнічному відношенні. У таких nпалатах найбільш зручно розташовувати ліжка  паралельно до світлоносної стіни. Це nпокращує огляд хворих, проведення різних медичних маніпуляцій, зміну постільної nбілизни, догляд за пацієнтами, створює однакові параметри бактеріологічного nзабруднення повітряного середовища й інсоляції. На рисунках 7.1, 7.2, 7.3, 7.4 наведено можливі варіанти nпланування й обладнання одно-, дво-, три- і чотиримісних палат. У  палатах nвідстань між ліжками повинна бути не меншою ніж 0,8-1,0 м. Ліжка ставлять на nвідстані не ближче ніж 0,9-1,0 м від nзовнішньої стіни. Крім ліжок, у палаті повинні бути приліжкові тумбочки, nстільці, стіл, вішалка. Необхідно, щоб у палатній секції для дорослих мають nбули ще й такі приміщення:  пост nчергової медичної сестри (4-6 м²), nкабінет лікаря (10 м²), nпроцедурна (13-18 м²), nклізмова (8 м²), nїдальня (18 м²), nмісце денного перебування хворих (15м²), санітарний вузол.

Пост чергової медсестри розміщують біля nпроцедурної та палат на одне ліжко, призначених для важкохворих. З поста nповинно бути видно коридор, вхід до палат і допоміжні приміщення. Відстань від nпоста до палат, що обслугову­ються, не повинна перевищувати 15 м. Пост  обладнують столом, двома шафами (для nісторій хвороб, медикаментів і матеріалу для перев’я­зок), стерилізатором, nхолодильником, умивальником, телефоном, сигналізацією для виклику з палати nмедперсоналу і двосторон­нього розмовного (або відеорозмовного) зв’язку сестри nі хворого.

Санітарний вузол повинен nбути оснащеним умивальнею, ванною, убиральнею та допоміжним приміщенням. nПотрібні три убиральні: чоловічий з пісуаром, жіночий з висхідним душем і для nмедичного персоналу. Щоб за­пахи із nсанітарного вузла не проникали в палатний кори­дор, його забезпечують витяжною nвентиляці­єю, а не вентилюють через кватирки чи відкриті вікна. Допоміж­не nприміщення устатковують  пристосуванням nі спеці­альним зливом для миття суден та  паровим стерилізатором для їх nдезінфекції, шафою з витяжкою для зберігання випорожнень хворих, резервуаром nдля брудної білизни, шафою для предметів прибирання, столом для миття церат та nумивальником. Приміщення санітарного вузла повинні мати природ­не освітлення, nпідлоги викладають плиткою, панелі  висотою nне менше 1,8 м малюють масляною фарбою, а ще краще nвикладають облицювальною плиткою.

Сюди ж відносять і коридор, що з’єднує всі приміщення. Коридор може бути з nоднобічною  (бічний),  двобічною (центральний) і  частково двобічною забудовою nприміщеннями. Гігієнічні переваги має світлий, добре венти­льований, з бічною nзабудовою коридор. Ширина коридору повинна бути не меншою ніж 2,4 м, що забезпечує вільне nрозвертання ліжок чи носилок.

У багатопрофільних лікарнях, коли відділення складаються з декількох палатних секцій, між nпалатними секціями розміщують кабінет завідувача відділенням (12 м²), кімнати nстаршої медичної сестри і сестри-господарки (по 10 м²), приміщення для nзбері­гання переносної апаратури (12м²), місце для каталок (5 м²), дві кімнати nдля персоналу, приміщення для спеці­алізованих кабінетів (їх призначення nзалежить від профілю відділення), наприклад, у хірургічному відділенні – nперев’язоч­на (22 м²). nБуфет та їдальня можуть бути спільними для двох суміжних секцій.

Крім звичайних па­лат, облаштовують палати інтенсивної терапії, півбокси та бокси, баропалати, палати-біотрони, “стерильні” nпалати тощо. Чим менше ліжок у палаті, тим менша небезпека внутрішньолікарняної nінфекції; крім того, це дозволяє ізолюва­ти неспокійних та тяжкохворих.

Палата nінтенсивної терапії з подвійним медичним постом і комплексом моніторингового nспостереження забезпечує можливість проведення експрес-аналізів, різноманітних nдіагностичних досліджень і реанімаційних заходів.

 Відділення nанестезіології та реанімації обладнують­ся апаратурою для дистанційного nбезперервного контро­лю за станом життєво важливих функцій організму хво­рого n(кардіомонітором, кардіокомплексом тощо). У цьому випадку на посту чергової nмедсестри встановлюють ви­носний сигналізатор ритму і тривоги.

Хірургічне відділення. У сучасних nбагатопрофільних лікарнях кількість хіру­ргічних ліжок становить від 25 до 45 % nліжкового фонду лікарні. Хірургічне відділення складається з палат і nопераційного блоку (комплексу). Головною особливістю цього відділення є  наявність операційного блоку. nКількість столів повинна бути з розрахунку один стіл на 25-30 ліжок. nОпераційний блок, як правило, складається із стерилізаційної (6-12 м²), nпередопераційної (10-20 м²), nопераційної (25-35 м²) nз наркозним (20-30 м²), nгіпсовим (20 м²), nінструментальним (10 м²) nта іншими підсобними приміщеннями. Особливим різновидом хірургічних блоків є nопераційні-барокамери .

 Гігієнічні вимоги до nхірургічного відділення не відрізняються від nвимог, що їх ставлять до терапевтичних відділень, за винятком того, що тут nнеобхідна перев’язочна (22 м²), nа туалети, особливо ортопедичного відділення, повинні мати дещо більшу nплощу  і  перила для  стійкого опору хворих.

У палатах для nхворих з нагноєнням ран слід виділяти окремі ділянки коридора, але якомога да­лі nвід операційного блоку, оскільки у таких палатах у повітрі у 2-3 рази більше nміститься гнійної мікрофлори, ніж у інших. Забруднене повітря може поширюватися nна відстань до 30 м, забруднюючи nкоридори та операційний блок.

 Найскладнішим nфункціональним елементом хірургічних відділень у сучасних лікарнях є операцій­ний nблок. Операційні блоки декількох хірургічних відділень об’єднуються в один опера­ційний nкомплекс. Кількість операційних визначається з розрахунку одна на 30—40 nхірургічних ліжок..  Для nхірургіч­ного комплексу відводять окреме крило наземного або під­земного nповерху чи  розміщують його nу спеціальній прибу­дові, що з’єднана безпосередньо зі стаціонаром  або за допомогою закритого переходу. nЦей варіант найбільш оптимальний, тому що забезпечує повну ізоляцію від nстаціонару.

Щоб запобігти nзабрудненню повітря, операційний блок розміщують у тупиковій зоні відділення nабо в окремо­му крилі будинку на першому поверсі враховуючи, що мікроби з nконвекційними потоками повітря піднімаються вверх і чим вище поверх, тим більше nзабруднене повітря. При розташуванні операційних на верхніх поверхах в nопераційному блоці обов’язково повинна бути припливно-витяжна вентиляція з nперевагою притоку

Операційний комплекс повинен мати вигідні nзв’язки з хірургічними відділеннями,  анестезіологічно-реанімаційним, nрентгенодіагностики і стерилізації. При наявності операційного комплексу більш nефективно використовуються уста­ткування й обладнання допоміжних при­міщень,  раціональним організовується робота nперсоналу.

Приміщення операційного блоку групується у три зони: стерильну, особливо nчисту та чисту. До першої зони ставлять найвищі ви­моги асептики. Це nопераційні, стерилізаційні інструмента­рію. До другої зони належать приміщення, nщо безпосере­дньо пов’язані з операційною: передопераційна, наркозні. До nтретьої – приміщення для зберігання крові та переносної апаратури, протокольні, nдля хірурга і медичних сестер, лабораторія термінових аналізів, чиста зона nсанітарного пропускника. Площа операційної повинна становити   не менше ніж 45 – 50 м², висота  – не менше ніж 3,5 м.

 

Стіни операційної повинні бути гладенькими, легко митися і nпіддаватися зрошенню дезінфікуючими роз­чинами. Усі види проводки та nнагрівальні прилади вмон­товуються у стіни. Стіни і стелю рекомендується nфарбувати світлою ма­товою олійно-восковою фарбою, що усуває світлові відблиски nі не втомлює очі хірурга.  Підлогу nвкладають плиткою з невеликим нахилом до трапа. В операційній бажано мати двоє nдверей: одні – для ввезення хворого на операцію, а другі, у бічній стіні,- для nвивезення прооперованого. Вікна операційної орієнтують на північні румби. Світловий nкоефіцієнт повинен становити  1:3 n-1:4. Двері операційної потрібно щіль­но зачиняти.

Джерелом nзагального осві­тлення можуть бути лампи нажарювання та люмінесцен­тні лампи nбілого кольору потужність ламп повинна бути не меншою  200 лк (краще – 300-500 лк).Для  забаспечення  роботи  операційної сестри (маніпуляції з nголками, матеріалом для швів, інструментами) й анестезіолога, який спостерігає nза кольором шкіри та слизових оболо­нок, реакцією зіниць хворого. Потрібно, щоб nмікроклімат  відповідав  вимогам комфорту. Температура повітря влітку в опе­раційній nповинна  бути +20-22 °С (взимку -19 -20 °С) при вологості 50-55 %, швидкість руху nповітря не повинна перевищувати 0,1 м/с. Опалення операційної краще nвлаштовувати водяне радіаційне з розташуванням панелей на стелі або  підлозі.

Повітря nопераційної може інтенсивно забруднюва­тись парами ефіру, фторетану та інших nлетких нарко­тичних речовин. Ще більше значення мають забруднення повіт­ряного nсередовища операційної мікроорганізмами, що  приблизно у 80 % післяоперацій­них nхворих є причиною септичних ускладнень.

Джерелами обсіменіння повітря операційної патоген­ною мікрофлорою nможе бути персонал і хворі. Тому до роботи в операційній не nдопускають осіб із септич­ними ранами та будь-якими гноячковими забрудненнями nшкіри.        Усе устаткування, що надходить в nопераційну, потрібно попередньо продезінфікувати, а інструменти і матеріали для nперев’язок – простерилі­зувати. Дуже перспективними є метод газової nдезінфекції, наприклад оксидом ети­лену, однак він триває  декілька годин. Після операції nприміщення старанно прибирають, ретельно провітрюють, підлогу та панелі миють nдезінфекційним розчином і гаря­чою водою.

Для доброго nповітрообміну в операційних припливні отвори розміщують під стелею біля однієї nстіни операційної, а витяжні – на протилежному боці біля підлоги. Така nвентиляція дозволяє зни­зити мікробне обсіменіння повітря у 2-4 рази.

         З метою створення асептичних умов на nчас проведення операції операційна бригада працює в шлемах із пластику і повітронепроникних nкостюмах (скафандрах) з індивіду­альним постачанням повітря. Стерильне повітря nз необхідними параметрами мікроклімату подається під шлем, а забруднене nвідсмоктується. Голова хворого ізольована від приміщення фіранкою з пластику. nТут же розміщується анестезіолог з реанімаційною апарату­рою У цьому разі nчастота септичних ускладнень навіть при найтриваліших і надто травматичних nопераціях не перевищує 0,3 %.

 Акушерське відділення включає у свою структуру пологове та післяпологове nфізіологічні обсерваційні відділення, відділення патології вагітних,а також nвідділення для новонароджених. Палатні секції тут проектуються згідно з nвимогами до загальносоматичних відділень для дорослих.

Інфекційне відділення  розміщують в nокремому будинку.  Воно nповинно мати два входи: один – для хворих, другий – для персоналу, доставки їжі nта чис­тих речей. Для індивідуальної госпіталізації хворих застосовують nодноліжкові палати зі шлюзом, напівбокси і бокси.

На­півбокс складається з палати, шлюзу та санітарного вузла.  Суттєвим недоліком напівбоксу є те, що nхворі потрапляють у нього через палатний коридор. При цьому можливе обсіменіння nповітря коридора патогенною мікро­флорою, яка  може проникати в інші палати.

Повністю гарантує від внутрішньолікарняного зара­ження   інфекціями,   що   передаються   повітряно-краплинним шляхом, лише індивідуальний повний бокс.  Він складається з вуличного тамбура, nсанітар­ного вузла, власне палати і шлюзу. Хворий потрапляє в бокс через тамбур nбезпосередньо з вулиці (якщо відді­лення на другому поверсі,- то з галереї). nПерсонал же входить з палатного коридора через шлюз. У стіні, яка відділяє бокс nвід  коридора, влаштовують nзасклені вікна для спостереження за хворим.  Миття і дезінфекцію посуду проводять у nбоксі. У повному бок­сі розміщують  перш nза все  хворих із nнез’ясованим діаг­нозом або зі змішаною інфекцією. Таке планування та суворе nдотримання санітарного режиму дозволяє звести до мінімуму і навіть повністю nліквідувати внутрішньолікарняні інфекції в дитячих інфекційних відділеннях. Площа nбоксу  на1 ліжко – 22 м², на 2 – 27 м² . Палати мають площу 7,5 м² на 1 ліжко.

 

У відділенні nобов’язково повинен бути санітарний пропускник з роздягальнею, душовою, nодягальнею і приміщенням для тимчасового зберігання речей.

У дитячому відділенні палатні секції для дітей до одного року розраховані на 24 nліжка, а для дітей віком понад один рік – на 30 ліжок. Вони складаються з одно n- (9 м² на 1 ліжко), nдво- (7 м² на 1 ліжко) nта чотириліжкових палат (4 м² на n1 ліжко), поста чергової медичної сестри, їдальні, приміщення для матерів, nігрової кімнати, приміщення для денного перебування дітей, умивальні, убиральні nта процедурної.

Для nзапобігання поширенню повітряно-краплинної інфекції у дитячих лікарнях nзастосовують палати-бокси. У них  можна nрозміщувати лише хворих з однією визначе­ною інфекцією, наприклад  скарлатиною або дифтерією. Біля входу nв палату є шлюз.

  Основними гігієнічними чинниками, які nформують умови у палаті, є чистота повітря, мікроклімат, освітлен­ня та nінсоляція, внутрішньолікарняний та вуличний шум.

Порівняно з nжитловими приміщеннями, у палатах є додаткові джерела забруднення повітря nпатогенними мікро­організмами та леткими, з неприємним запахом  органіч­ними речовинами. Цьому nсприяють кашель та чихання хворих, рани, що за­гноїлись, випорожнення nтяжкохворих, які перебувають на суворому ліжковому режимі, перестелювання nліжок, запахи медикаментів та дезінфекційних  засобів тощо. Для забезпечення  хворих свіжим і чистим повітрям nнеобхідні до­статня площа і кубатура  палати, nа також належна  вентиляція.

         Враховуючи біологічну, nпсихофізіологічну, теплову та бактерицидну дію сонячної радіації, необхідно nзабезпечи­ти у палатах добру інсоляцію та природне освітлення. Опромінення nультрафіолетови­ми променями сприяє поліпшенню імунобіологічної реактивності nорганізму, прискорює загоєння ран, скоро­чує післяопераційний період. . Крім nтого, сонячні промені підвищують настрій хво­рих, поліпшують їх стан і nсамопочуття. Тому найбільш раціональною орієнтацією вікон палат є  південна, пів­денно-східна,  східна  операційні, перев’язочні, пологові, nреа­німаційні орієнтують на  південь, nпів­денний-схід, південний-захід. Допоміжні приміщення – на північ.

Світловий коефіцієнт у палатах, приміщеннях для ден­ного nперебування хворих, у кабінетах для лікарів, процедур­них повинен становити 1:5 n-1: 6, в операційних, пологових, пе­рев’язочних – 1:4 – 1:5, у буфетах, nкімнатах для чекан­ня – 1:6 – 1:7.Потрібно, щоб КПО в палатах  був не меншим  ніж 1 %,  глибина палати не  перевищувала 6 м, а коефіцієнт глибини закладання nприміщення (відношення глибини до ширини) не  перевищував  2 (ширина – не менше ніж 2,9 м). Висота палати повинна бути не nменшою  3—3,2 м.

Штучне освітлення за рахунок загального люмінесцентного освітлення nв операційних повинно становити  400 n(загальне) – 300 лк, зубопротезних лабораторіях, бібліотеках -300 лк, кабінетах nлікарів – 200 лк, палатах, процедурних, боксах, постах чергової медсестри – 150 nлк, ванних – 100 лк, коридорах, проходах, санвузлах – 75 лк. За рахунок ламп nнажарювання – у 2  рази nменшим . Місцеве освітлення під час огляду хворого, виконання медичних процедур nповинно становити  у 300 n(мінімально) — 1000 (оптимально) лк. Загальне освітлення в палатах інтенсивної nтерапії повинно забезпечити освітлення не менше nніж 500 лк. Крім того, над кожним ліжком на висоті 1,6—1,8 м від підлоги  рекомендують встановлювати  настінні світильники, які дають пряме nі розсіяне світло.

         Особливу групу лікарняних закладів nскладають  шість типів: рентгенодіаг­ностичне, nдистанційної променевої терапії, променевої терапії закритими радіоактивними nречовинами, промене­вої терапії відкритими радіоактивними речовинами, діаг­ностичне  з використанням закритих радіоактивних nречовин, змішані відділення. Несприятливі наслідки у всіх відділеннях пов’язані nз дією іонізуючих випромінювань на персонал і пацієнтів, що вимагає цілеспря­мованого nздійснення запобіжного нагляду і дотримання  науково обґрунтованих правил їх nексплуатації. Кожне відділення nзобов’язане мати спе­ціальний санітарний паспорт, інст­рукції з радіаційної  аварії та пожежної nбезпеки.    

 

Найпоширенішими радіологічними установами є рентгенодіагностичні nкабі­нети або рентгенодіагностичні відділення. Робота в них повинна nзабезпечувати радіаційну безпеку обслуговуючому персоналові й людям, які  перебувають у суміжних приміщеннях. nСередньодобова доза опромінення для лікарів-рентгенологів повинна становити 3,5 nбера на рік, а для лабо­рантів – 3 (при ГДД-5 бер). Для захисту обслуговуючого nперсоналу від радіаційного випромінювання  використовуються захисні екрани, nпересувні захисні ширми,  запони nз просвинцьованої гуми, нагрудний фартух і захисні рукавиці, які необхідно nперіодично перевіряти.  Унаслідок nутворення в повітрі процедурної  озону nй оксиду азоту під дією іонізуючої радіації   для захисту персоналу   влаштовують  припливно-витяжну  вентиляцію  з перевагою притоку.

З метою nзахисту від рентгенівського опромінен­ня людей у суміжних приміщеннях стіни, nперекриття, перегородки, оглядові вікна в кабінетах роблять з просвинцьованого nскла або бетону, баритобетону, цегли, сталі.

        Радіологічні відділення інших типів розміщують в ізольованій прибудо­ві  або   окремому будинку. Їх планування nпередбачає чотири  групи nприміщень: для діагностики відкритими джерелами іоні­зуючих випромінювань, nпроменевої терапії відкритими і закритими, дистанційної променевої nтерапії.  При роботі з nджерелами іонізуючого випромінювання основними  принципами профілактики є захист nдозою, часом, віддаллю та  екрануванням. За­хист дозою – проведення роботи з nякомога менш інтенсивним джерелом випромінювання, захистчасом – зменшення  опромінення персо­налу за рахунок nзменшення тривалості робочого дня і кількості процедур. Захист віддаллю оснований на тому, що потужність ви­проміювання зворотно nпропорційна квадрату віддалі між джерелом (точковим) випромінювання і робочим nмісцем (використання маніпуляторів,  візочків nз довгими ручками тощо). Захистекрануванням оснований на здатності різно­манітних матеріалів поглинати nіонізуючі випромінювання. Так, для захисту від β-випромінювання використовують nорганічне скло, пласт­маси, алюміній, від рентгенівського і nγ-випромінювання — ек­рани зі свинцю, сталі, просвинцьованого скла, цегли, nбетону, баритобетону. Для nпоглинання нейт­ронного випромінювання необхідними є матеріали, які містять nвелику кількість атомів водню:  вода, nпарафін, бетон.

         Поліклініка складається з вестибюлю-роздягальні, чекальні, а також nлікарських кабінетів. Вхід до поліклініки здійснюється, переважно через nвестибюль, який має безпосередній зв’язок з реєстратурою та гарде­робом. Великі nзали для чекання прийому лікаря робити недоцільно, оскільки це призводить до nзначного збільшення контактів людей із різними захворюваннями. З цією метою для nочі­кування використовують коридори, які повинні бути завширшки не менше 3,2 м, добре освітлюватися і nпровітрюватися. При фтизіатричному, шкірно-венерологічному, гінекологічному і nрентгенологічному кабінетах доцільно влаштовувати окремі приміщення для nочікування. Мінімальні розміри лікарського кабінету становлять 12 м², а спеціалізованих — n15—18 м². Вікна приміщень не повинні виходити на шумну вулицю і nбути  орієнтовані на  північні румби.

         Дитячу поліклініку потрібно  повністю ізольована від поліклініки nдля дорослих. Вхід у неї здійснюється через «фільтр-бокс». Тут медична сестра nпроводить бесіду з батьками, оглядає шкіру та слизові оболонки хворої дитини, nвимірює тем­пературу тіла. Дітей з ознаками інфекційних захворювань направляють nв оглядовий бокс, що має окремий вихід на вулицю. Усі інші діти направляють до nлікарів за фахом. З метою профілактики внутрішньолікарняних інфекцій у дитячих nвідділеннях, крім убиралень для хло­пчиків і дівчаток, повинна бути кімната з nгорщиками для маленьких дітей,  унітазом nдля змиву нечистот та устаткуванням для миття і дезінфекції горщиків.

Характеризуючи особливості санітарно-гігієнічного режиму та умови nзовнішнього середовища в палатах та інших приміщеннях лікувально-профілактичних nзакладів, необхідно зазначити, що найкращими видами опалення є центральне водяне та променеве. Температура повітря в палатах nзагального профілю повинна складати 20 С, nа в реанімаційних, опікових, післяпологових палатах та палатах для дітей – 22 С, в кабінетах nлікарів і маніпуляційних – 20 С. nВідносна вологість повітря – у межах  35-60 n%, швидкість руху повітря – у межах   0,2-0,3 м/с.

Однією з вайважливіших ланок лікарняного забезпечення є nвентиляція. У невеликих лікарнях використовують переважно такі засоби природної  вентиляції, як кватирки, фрамуги, припливні й  витяжні канали. У лікарнях на 100 nліжок і більше в обов’язковому порядку рекомендується обладнувати nприпливно-витяжну механічну вентиляцію. Операційні й пологові повинні мати nіндивідуальну припливно-витяжну вентиляцію з перевагою припливу або бути обладнані nкондиціонерами. Кратність обміну повітря в загальних палатах повинна становити n2-3 рази за годину, в пологових, операційних, післяопераційних палатах та nпалатах інтенсивної терапії – до 10 разів за годину.

Температура повітря і кратність повітрообміну в nосновних приміщеннях лікарні

 

Серед провідних характеристик природного та штучного освітлення необхідно назвати такі: nсвітловий коефіцієнт у палатах, кабінетах лікарів і процедурних – 1:5-1:6, в nопераційних – 1:2-1:4, коефіцієнт природного освітлення в палатах – 0,5 %, nкабінетах лікарів – 1 %, операційних – 2 %. Штучне освітлення ліжок у палатах nповинно становити 30 лк при використанні ламп нажарювання та 100 лк  при застосуванні люмінесцентних ламп, nу кабінетах лікарів – 100  та n200 лк, відповідно  у nпроцедурній, а також на посту чергової сестри, – 75 та 150 лк, в коридорах – n30  та 75 лк.

         Встановлено, nщо в лікарні необхідно на добу 500 nл води на одне ліжко та 15 л води  на одного амбулаторного хворого. Для невеликих сільських лікарень, що nмають місцевий водогін і малу каналізацію, мі­німальна кількість води становить n150-250 л на одне ліжко на добу. nКращим джерелом водопостачання місцевого водогону є артезіанські або інші nпідземні води з до­статнім дебетом.

         У кожній  лі­карні  повинна бути добре організована сис­тема nзбору, тимчасового зберігання, видалення та знеза­раження покидьок в умовах, nякі не допускають поширення інфекції. Для лікарень загального типу характерні nтакі добові норми їх накопичення: 500-600 г (1,0-1,5 л) твердих; 350-400 г харчових залишків з розрахунку на одне nліжко. У поліклініках на одного відвідувача – 200 nг (0,05 л).  Найкращим способом видалення стічних nвод є приєднання лікарняних приміщень до загальної каналізації, а де її немає – nпобудова  місцевої nканалізацію з локальними очисними спорудами. Тверді покидьки дезінфікують та nвивозять звичайним способом або знешкоджують у біотермічних камерах на nтериторії господарського двору.

Отже, умови перебування хворих  у лікарні  значною мірою залежать від санітарного nрежиму  та розпорядку nдня,  утримання приміщень, nдотримання персоналом та хворими правил особистої гігієни.

Велике значення в житті людини, а особливо хворої, має гігієнічний nрежим. Під гігієнічним режимом хворого розуміють науково обґрунтовану систему правил, які регулюють nйого спосіб життя і поведінку з метою забезпечення найефективнішого лікування nта відновлення здоров?я і працездатності. Лікарня також є школою особистої nгігієни для хворого, а вироблення в нього гігієнічних навичок сприяє nзакріпленню результатів лікування після виписування.

У приміщеннях  лікарняних nвідділень необхідно щодня проводити вологе прибирання з використанням nдезінфікуючих розчинів підлоги, витирання пилу з меблів,   дверей, дверних ручок, панелей та nпідвіконників. Не менше одного разу на тиждень проводять генеральне прибирання nприміщень: миття підлог, панелей тощо. Для прибирання використовують спеціально nвиділений і промаркований інвентар.

Однією з найважливіших вимог щодо організації лікувально-охоронного режиму є створення тиші. Тому nсила шуму в лікарняних палатах не повинна перевищувати 30 дБ. При цьому велике nзначення мають звукоізолювальні властивості стін і міжповерхових перекриттів, nтиша на території лікарні, а також поведінка персоналу: тиха розмова, безшумне nзачинення дверуй, запобігання дзвенінню посуду тощо.

Медичний персонал повинен бути зразком для хворих і у дотриманні nправил особистої гігієни: nмати акуратний, зібраний і культурний зовнішній вигляд, коротко підрізані nнігті, чистий, випрасуваний спецодяг, що відповідає за розмірами і формою nфігурі медичного працівника.

Під час санітарного обстеження різних приміщень лікарні (палат, nкоридорів, кабінетів лікаря, маніпуляційних, приміщень денного перебування nхворих, кімнати старшої сестри), земельної ділянки та оцінки її nсанітарно-технічного забезпечення складають акти санітарного обстеження. Він nмає   3 частини. У nпершій (паспортній) частині вказують прізвище, ім’я та по-батькові особи, яка nздійснює перевірку, і присутніх, назву й адресу об’єкта, дату обстеження. У nдругій (констатуючій) частині наводяться дані огляду території, основних, nдопоміжних і службових приміщень та вказують результати інструментальних nдосліджень. У третій частині (висновок) вказуються виявлені недоліки і наводять nконкретні строки їх ліквідації,  узгоджені nз адміністрацією закладу. Акт підписують особа, яка перевіряє, і представник nадміністрації. Для зручності в розділі 18 “Самостійні роботи студентів” nнаводять  схеми обстеження nрізних лікарняних об’єктів.

 

Отже, умови nперебування хворих  у nлікарні  значною мірою nзалежать від санітарного режиму  та nрозпорядку дня,  утримання nприміщень, дотримання персоналом та хворими правил особистої гігієни.

Велике значення в житті людини, а особливо хворої, має гігієнічний nрежим. Під гігієнічним режимом хворого розуміють науково обґрунтовану систему правил, які nрегулюють його спосіб життя і поведінку з метою забезпечення найефективнішого nлікування та відновлення здоров?я і працездатності. Лікарня також є школою nособистої гігієни для хворого, а вироблення в нього гігієнічних навичок сприяє nзакріпленню результатів лікування після виписування.

У приміщеннях  лікарняних nвідділень необхідно щодня проводити вологе прибирання з використанням nдезінфікуючих розчинів підлоги, витирання пилу з меблів,   дверей, дверних ручок, панелей та nпідвіконників. Не менше одного разу на тиждень проводять генеральне прибирання nприміщень: миття підлог, панелей тощо. Для прибирання використовують спеціально nвиділений і промаркований інвентар.

Однією з найважливіших вимог щодо організації лікувально-охоронного режиму є створення тиші. Тому сила шуму в лікарняних палатах не nповинна перевищувати 30 дБ. При цьому велике значення мають звукоізолювальні nвластивості стін і міжповерхових перекриттів, тиша на території лікарні, а nтакож поведінка персоналу: тиха розмова, нестукання дверима, запобігання nдзвенінню посуду тощо.

Медичний персонал повинен бути зразком для хворих і у дотриманні nправил особистої nгігієни: nмати акуратний, зібраний і культурний зовнішній вигляд, коротко підрізані nнігті, чистий, випрасуваний спецодяг, що відповідає за розмірами і формою nфігурі медичного працівника.

Під час санітарного обстеження різних приміщень лікарні (палат, nкоридорів, кабінетів лікаря, маніпуляційних, приміщень денного перебування nхворих, кімнати старшої сестри), земельної ділянки та оцінки її nсанітарно-технічного забезпечення складають акти санітарного обстеження. Він nмає   3 частини. У nпершій (паспортній) частині вказують прізвище, ім’я та по-батькові особи, яка nздійснює перевірку, і присутніх, назву й адресу об’єкта, дату обстеження. У nдругій (констатуючій) частині наводяться дані огляду території, основних, nдопоміжних і службових приміщень та вказують результати інструментальних nдосліджень. У третій частині (висновок) вказуються виявлені недоліки і наводять nконкретні строки їх ліквідації,  узгоджені nз адміністрацією закладу. Акт підписують особа, яка перевіряє, і представник nадміністрації. Для зручності в розділі 18 “Самостійні роботи студентів” nнаводять  схеми обстеження nрізних лікарняних об’єктів.

 

Основи запобіжного санітарного нагляду

 

Мета запобіжного санітарного нагляду в будівництві – контроль за nдотриманням діючих державних санітарних норм і правил на всіх етапах nпроектування і будівництва.

На першому етапі проектування – при розгляді проектного завдання nта техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) будівництва завданням медичної nслужби є оцінка екологічної та санітарно-гігієнічної доцільності планування nзадуму того чи іншого будівництва, з урахуванням гігієнічних характеристик nіснуючих об’єктів та об^’єктів що проектуються (їх взаємний nнегативний чи позитивний вплив один на одного).

Другий етап:

       санітарна експертиза проектних nматеріалів: ескізного проекту (зображення ділянки та будівель в nаксонометричній, косокутовій проекції, тобто їх загальний вигляд);

       експертиза генерального плану, тобто nплану території забудови;

       експертиза архітектурно – будівельного nпроекту (креслення фасадів, розрізів, поповерхових планів будівель з nексплікаціями та пояснювальною запискою, тобто текстовою частиною проекту, nкреслень елементів санітарного благоустрою – вентиляції, холодного і гарячого nводопостачання, каналізації, електро-, газопостачання, низькострумних nкомунікацій);

       техніко – будівельних робочих nкреслень,  по яких nбезпосередньо ведеться будівництво.

Третій етап – прив’язка індивідуального чи типового проекту до nземельної ділянки: участь у роботі комісії по відведенню і оцінці цієї ділянки, nекспертиза ситуаційного плану – збільшеної у масштабі копії топографічної карти nз зображенням ділянки забудови та оточуючих існуючих об’єктів.

Четвертий етап – санітарний нагляд за ходом будівництва з метою nконтролю дотримання всіх елементів затвердженого проекту. При необхідності nяких-небудь змін у проекті (із-за економічних, технічних чи інших причин) ці nзміни повинні бути узгодженні з санітарною службою.

П’ятий етап – участь у роботі комісії по прийманню побудованого nоб’єкта в експлуатацію, оформлення технічного, санітарного паспортів.

До цього комісія перевіряє повноту закінчення будівництва, nвизначає необхідні доробки чи виправлення дефектів, а потім, після усунення nвстановлених недоліків, державна комісія приймає об’єкт  в експлуатацію . При цьому nоформляється акт прийомки об’єкта в експлуатацію з підписами усіх членів nкомісії, у тому числі санітарного лікаря.

  

 

 ГІГІЄНІЧНА ОЦІНКА УМОВ ПЕРЕБУВАННЯ ХВОРИХ ТА ГІГІЄНА ПРАЦІ nМЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ В ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДАХ.

ЛІКАРСЬКО-САНІТАРНИЙ НАГЛЯД ЗА ОРГАНІЗАЦІЄЮ nХАРЧУВАННЯ ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДАХ

 

Здоров’я пацієнтів як кінцевий результат діяльності nмедичних працівників перш за все визначаєтьсяумовами праці та станом здоров’я nсамих медпрацівників. Останніми роками кількість професійних захворювань серед nпрацівників галузі охорони здоров’я України зростає. Так, якщо в 1993–1997 рр. nкількість професійних захворювань коливалася в межах 25–40 випадків на рік, а nрівень на 10000 працюючих був у межах 0,17–0,27, то в 2001 році було nзареєстровано 74 випадки (рівень – 0,54), в 2002 – 79 (0,58), 2003 – 98 (0,72), nв 2004 – 103 (0,76), в 2005 – 99 (0,73) [1]. У структурі професійних nзахворювань у працівників охорони здоров’я перше місце (73,1 %) займає nтуберкульоз органів дихання і останніми роками простежується стійка тенденція nдо збільшення кількості випадків на це захворювання.

На другому місці – алергічні захворювання – 9,0 % n(бронхіальна астма, астматичний  бронхіт, nалергози, алергія медикаментозна тощо). Третє місце посідають захворювання nшкіри – контактні дерматити і екзема – (3,0 %). Звертають увагу зростання nвипадків сироваткового гепатиту – щороку реєструється 1 – 3 випадки цієї nхвороби. Досить великою є група «інших» професійних захворювань, які nреєструються в поодиноких випадках, але серед них зустрічаються такі важкі nзахворювання, як рак легенів, лімфолейкоз, токсична нефропатія, гепатит nінфекційний, цироз печінки, бруцельоз, отруєння хімічними речовинами, захворювання nопорно-рухового апарату тощо. Зазначена тенденція рівня й структури професійної nзахворюваності працівників охорони здоров’я характерна для багатьох країн світу n[1–6].

Захворюваність медичних працівників із тимчасовою nвтратою працездатності перевищує таку в багатьох провідних галузях nпромисловості і коливається від 93,2 до 114,7 випадків на 100 працюючих. Особи, nщо хворіють, складають до 71,5 % від усіх працюючих лікарів. Виявлено, що nнайчастіше хворіють спеціалісти терапевтичного профілю, найбільш тривало – nспеціалісти хірургічного профілю [7–8].

За результатами поглиблених медичних оглядів лікарів nхвороби органів кровообігу складають 27,9 на 100 осіб, захворювання органів nтравлення – 20,8, хвороби кістково–м’язової системи – 20,2. У 60 % лікарів nвиявлені також і інші хронічні захворювання. Частка медичних працівників, які nмають хронічну патологію за даними медичної документації, приблизно на 15–20 % nнижче, ніж за результатами анкетування, що свідчить про значну nнедооблікованість патології. Висока захворюваність спостерігається у всіх nгрупах медпрацівників. Серед лікарів вона перевищує середню захворюваність по nУкраїні в 1,53 разів [5, 7–9].

Середня тривалість життя лікаря у відповідності до даних світової nстатистики складає всього 54 роки [1]. На стан здоров’я медичних працівників nвпливає комплекс шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища n[10–13]. У зв’язку із цим необхідним є вивчення гігієнічних особливостей умов і nхарактеру праці медичних працівників, у першу чергу, хірургічних спеціальностей, nяк професійної групи з найбільш несприятливими умовами праці.Праця nлікаря є одним з найбільш складних, характеризується високимпсихологічним навантаженням, вираженим nфізичним навантаженням і високо відповідальною.

Згідно з “Гігієнічним критеріям оцінки умов праці за показниками nшкідливості і небезпеки факторів виробничого середовища, важкості та nнапруженості трудового процесу” (1994), поява на тлі напруженої трудової nдіяльності медичного персоналу двох або більше шкідливих виробничих факторів n(хімічних, фізичних і ін.) характеризує умови їх nпраці як умови найбільш високого ступеня небезпеки розвитку професійних nзахворювань, зростання загальної хронічної захворюваності та захворюваності з nтимчасовою втратою працездатності.

В даний час структура загальної захворюваності nмедичного персоналу на 46% визначається хворобами органів дихання, nна 14% серцево-судинними захворюваннями, а також5-6 % від усіх захворювань nскладають хвороби органів травлення, нервової, nкістково-м’язової та сечостатевої систем, які.

Частка медичних працівників, що мають хронічну nпатологію за даними медичної документації, приблизно на 15-20% нижче, ніж за nрезультатами анкетування, що свідчить про значне nнедооблікування патології.

Професійназахворюваністьізахворюваністьзтимчасовоювтратоюпрацездатностізалежитьвідспеціальностімедичногопрацівникаівпливаютьнаньоговиробничихфакторів. n

Фізичні фактори, що роблять істотний вплив на здоров’я медперсоналу: nіонізуюче випромінювання; електромагнітні nвипромінювання; шум, вібрація.

Несприятливі фактори хімічної природи: високоактивні nлікарські хіміопрепарати; антисептики; медичні гази, лікарські аерозолі.

Біологічні nфактори: мікроорганізми; алергени; білково-вітамінні препарати; імунологічні препарати.

Несприятливі фізіологічні чинники: nпідвищений психоемоційний і м’язову напругу; напруга зорового і слухового nаналізаторів. Встановлено, що в кожній групі фахівців провідне значення nналежить певним чинником або їх групі: у стоматологів, анестезіологів, nхірургів, зокрема, це вплив хімічних, фізичних, фізіологічних шкідливих факторів. Високий nступінь контакту з патогенною мікрофлорою наголошується у nфтизіатрів, оториноларингологів.

Понад 60% лікарів вважають, що їх професійна nдіяльність супроводжується постійним психоемоційним напруженням. Це перш за все nвідзначають психіатри, хірурги і акушери-гінекологи стаціонарів, лікарі швидкої nмедичної допомоги.

Особливості гігієни nпраці лікарів окремих спеціальностей.

Трудовий процес лікаря хірургічного профілю nпов’язаний з виконанням оперативних втручань, діагностичними та лікувальними nманіпуляціями, а також із впливом несприятливих факторів зовнішнього nсередовища, до яких, в першу чергу, слід віднести хімічні (інгаляційні анестетики, лікарські nаерозолі) і фізичні (високі температури, електромагнітні nполя , іонізуюче випромінювання). Хірурги часто відчувають високі nфізичні та нервово-психічні навантаження, що приводить їх до стану стресу.

Характерною особливістю трудової діяльності хірурга в nопераційній є вимушеність робочої пози і тривалість статичної напруги. Під час nоперації полі маніпуляційної діяльності хірурга досягає 60 см, а вимушена поза nзберігається протягом 25-35% часу її проведення. Вимушена поза вносить зміни в nконфігурацію хребетного стовпа, викликає зміни у міжхребцевих  дисках, наслідком яких можуть з’явитися nскарги на біль nу різних відділах хребта, плечовому поясі, кінцівках.

Під час операції в зоні діяльності хірургів нерідко спостерігаються nнесприятливі мікрокліматичні умови, що не забезпечують нормальний рівень nтеплообміну організму з навколишнім середовищем і комфортні тепловідчуття.

Хірурги скаржаться на “нагрівний” мікроклімат і значні втрати nвологи. Одночасне вплив мікроклімату та психоемоційного напруження nсупроводжується посиленням потовиділення при виконанні оперативних втручань. nВеличина втрати вологи у хірургів коливається в залежності від температури nповітря в операційних; так при температурі повітря 21-22 °С вона складає 0,75 nг/хв., а при підвищенні до 25-26 °С – 2,7 г / хв. Порушення терморегуляції організму nможуть сприяти подовження операційного дня, а також постійна кумуляція тепла в nорганізмі.

Недоліки операційної одягу, зокрема, поглиблюються частою її пранням, nавтоклавуванням, прасуванням, що значною мірою знижує повітропроникність і nгігроскопічність тканини. Заміна звичайного одягу на nвиготовлену з більш повітропроникною тканини значно покращує тепловідчуття, nзменшує потовиділення у хірургів.

Особливе місце належить забруднення nповітря операційних блоків, до чистоти повітря яких nпред’являються високі вимоги. Однак вміст парів етилового спирту, йоду, nанестетиків  в повітрі операційних може nперевищувати допустимі рівні в кілька разів. Несприятливий стан повітряного nсередовища створюється в зоні руху хірурга, анестезіолога та операційної nмедичної сестри.

При інгаляційному наркозі nчастина введених в організм хворого анестетиків виділяється з повітрям в nатмосферу операційної, що видихається персоналом. При цьому концентрація nфторотан на робочому місці анестезіолога становить 98 мг/м³, хірурга n- 69 мг/м³, операційної медичної сестри – 8,7 мг/м³, що nперевищує ГДК.

Тривале перебування членів хірургічної бригади в несприятливій повітряному nсередовищі призводить до високого вмісту анестетиків в їх крові. Наслідком nцього можуть бути скарги на головний біль, nнудоту, сухість у роті, тахікардію, запаморочення, швидку стомлюваність і деякі nскарги невротичного характеру. Біохімічні показники крові анестезіологів nсвідчать про порушення пігментного обміну, явищах дифузного порушення nпечінкової тканини. Для жінок-хірургів висока ступінь ризику порушень nрепродуктивної функції, внаслідок чого лікарі хірургічного nпрофілю повинні бути віднесені до групи підвищеного ризику як для матері, так і nдля плоду.

Робота хірургів супроводжується великими нервовопсіхічними  навантаженнями, пов’язаними з nвідповідальністю за життя хворих, необхідністю терміново nприймати рішення, великою кількістю стресових ситуацій, що призводить до nзначного напрузі емоційних і інтелектуальних сил.

Відомо, nщо значна стомлення, що розвивається в процесі nнапруженої праці, негативно впливає на функціональний стан центральної нервової, nвегетативної, серцево-судинної та інших систем. nПраця медичного працівника для його психічного здоров’я представляє nв 2,5-3,0 рази більший ризик, ніж в інших професіях nсоціальної сфери. Психоемоційні навантаження на тлі хронічної перевтоми, що nграє дезадаптючу роль, сприяють виникненню преморбідних станів і соматичних nзахворювань.

При оцінці шкідливих виробничих факторів, з якими nможливий контакт хірургів у лікувально-профілактичних установах, слід звернути nувагу на можливість несприятливого впливу іонізуючого nопромінення.

Мова йде про чисельну групу хірургів різних nпрофілів, які за умовами їх професійної діяльності можуть піддаватися впливу nрентгенівського випромінювання. Слід мати на увазі, що хірурги, nякі беруть участь у термінових рентгенологічних дослідженнях, цей вплив може nбути досить значний.

До них відносяться фахівці, що працюють в травматологічних відділеннях, у відділеннях nзагальної хірургії та спеціалізованих відділеннях хірургії печінки та жовчних nшляхів, а також у відділеннях серцево-судинної хірургії. У цих випадках nнеобхідно вирішувати конкретні питання радіаційного захисту членів хірургічних nбригад. У момент рентгенологічних досліджень при виконанні діагностичних і nоперативних втручань лікар може піддаватися впливу розсіяного рентгенівського nвипромінювання або навіть знаходитися в зоні прямої дії променів. Кардинальним nрішенням захисту медичного персоналу від рентгенівського опромінення є nзастосування апаратури з дистанційним управлінням, що nдозволяє вивести хірургів з поля випромінювання під час проведення nрентгенографії або рентгеноскопії.

Прикладом впливу на хірургів неіонізуючого випромінювання може служити використання nлазерних скальпелів досить високих потужностей. Хірургиі обслуговуючий nперсонал можуть піддаватися впливу несприятливих наслідків лазерного nвипромінювання при відображенні його від біологічних тканин та інструменту. Не nвиключена можливість попадання лазерного випромінювання на руки хірургів.

Гігієнічні дослідження застосування лазерів в хірургічній офтальмології nпоказали, що, незважаючи на порівняно невелику потужність їх випромінювання, nвони становлять певну небезпеку для медичного персоналу, який може бути під nвпливом значних рівнів відображеного і розсіяного випромінювання, зокрема, при nвикористанні лазерних фотокоагулянтів.

Обстеження медичних nпрацівників, що використовують лазерні nустановки, показало, що серед них порівняно високий відсоток осіб з nфункціональними розладами в діяльності нервової і серцево-судинної систем. Дані nофтальмологічних обстежень також свідчили nпро значну частоті серйозних розладів з боку органу зору, таких як помутніння nкришталика, дистрофія сітківки, деструкція склоподібного тіла.

У медичного персоналу, які тривалий час контактує з nлазерами, виявляються, в основному, неспецифічні реакції, характер nяких вказує на порушення в діяльності регуляторних механізмів, nвідповідальних за підтримання гомеостазу. При цьому лазерне випромінювання nвиступає як своєрідний фактор ризику, що впливає на розвиток nі перебіг вегетативно-судинної патології.

Оптимізація умов праці в nмедичних закладах

Вирішення питань nохорони та оптимізації умов праці nмедичних працівників необхідно починати зі стадії проектування установи охорони nздоров’я і продовжувати на всіх стадіях його експлуатації. Найважливішим nрозділом роботи центру держсанепіднагляду з поліпшення умов, охорони праці та nздоров’я медичних працівників закладів охорони здоров’я є здійснення попереджувального санітарного nнагляду за проектуванням, прив’язкою проектів та ходом будівництва об’єктів nмедичного призначення.

         У процесі здійснення попереднього nнагляду за ЛПЗ необхідно враховувати кліматичні та географічні умови, nцентралізацію і взаємозв’язок різних служб лікувальних установ, раціональне nвикористання робочих приміщень, організацію робочих місць, створення комфортних nумов праці, внутрішньозмінного відпочинку, харчування медичного персоналу. При nпроведенні попереджувального санітарного нагляду необхідно здійснювати контроль nза розробкою нормативно-технічної документації на нове обладнання, технологічні nпроцеси, nхімічні речовини.

         Поточний nсанітарно–гігієнічний нагляду лікувальних установах включає nспостереження за станом виробничих факторів (фізичних, хімічних, біологічних, псіхофізіологічних) наробочихмісцяхмедичногоперсоналу.

При здійсненні контролю за умовами та nохороною праці медичного персоналу в закладах охорони здоров’я необхідно: nпроведеннялабораторно-інструментальних досліджень та аналіз даних мікроклімату n(температура, відносна вологість, швидкість руху повітря, температуравнутрішньоїповерхніогороджувальнихконструкцій), nпоказників повітряного середовища (запиленість, загазованість, nбактеріальнеобсіменіння, париртутітощо); оцінкаефективностіприпливно-витяжноївентиляції, nстануприродноготаштучногоосвітлення, рівнівшуму, ультразвуку, електро nмагнітного та рентгенівського випромінювання та ін. Необхідно оцінювати ергономічні заходи щодо вдосконалення робочих nмісць медичного персоналу.

         Ефективним nзасобом поліпшення умов праці, подолання втоми, збереження стійкої nпрацездатності медперсоналу є оптимізація nрежиму праці та відпочинку, з організацією відпочинку в спеціально обладнаних nприміщеннях, що в поєднанні з мікрокліматичним комфортом і психофізичної nрозвантаженням дозволить зняти надмірне емоційне та психічне напруження і в nзначній мірі відновити працездатність.

         Зниженню nстомлюваності, поліпшення самопочуття, підвищення професійної працездатності nмедичних працівників сприяє використання різноманітних засобів і форм фізичної nкультури в режимі їх праці та відпочинку. Важливим засобом вдосконалення професійно значущих фізичних якостей і психофізіологічних функцій медперсоналу може з’явитися nрозробка та впровадження комплексу заходів професійно-прикладної фізичної nпідготовки для конкретної лікарської спеціальності.

         Профілактичні огляди є nчастиною медико-профілактичного забезпечення працюючих, у т.ч. та медичних nпрацівників. Попередні профогляди мають на меті виявити медичні протипоказання nдо того nчи іншого виду трудової діяльності та запобігти поширенню інфекційних і nпаразитарних захворювань, що особливо важливо в умовах стаціонару. Періодичні nпрофогляди, крім того, мають на меті виявити факт і ступінь впливу на nпрацюючого шкідливих виробничих факторів для визначення необхідних nреабілітаційних заходів.

         Попередні, при вступі на роботу, і періодичні медичні огляди проводяться nтериторіальними лікувально-профілактичними установами. Центри Держсанепіднагляду nздійснюють контроль за повнотою контингентів, які визначаються адміністрацією nЛПУ і аптек до обстеження, і контроль за повнотою і nсвоєчасністю проходження профілактичних медичних обстежень.

Основними документами, що визначають контингенти, що підлягають профогляду, nа також обсяг і порядок проведення останніх, є: наказ nМОЗ РФ і ГК Сан РФ від 05.10.95 р. № 280/88 “Про затвердження тимчасових nпереліків шкідливих, небезпечних речовин і виробничих факторів, а також робіт, nпри виконанні яких проводяться попередні та періодичні медичні огляди nпрацівників”; Наказ МЗМП РФ від 14.03.96 р. № 90 n”Про порядок проведення попередніх і періодичних медичних оглядів nпрацівників та медичних регламентах професії”; Наказ nМОЗ РФ від 10.12.96 р. № 405 “Про проведення попередніх і періодичних nоглядів працівників”; Наказ МОЗ РФ від 14.08.97 р. № 244 n”Про проведення обов’язкових попередніх, при вступі на роботу, і nперіодичних медичних обстежень”.

Профілактичні заходи nспрямовані на попередження виникнення внутрішньо-лікарняної інфекції

1.Санітарно-гігієнічні

а. Режим провітрювання n(кондиціонери, вентиляція, вентиляційні канали);

б. Прибирання (регулярність, nвикористання дезінфікантів, дезинфекція притирального інвентаря);

в. Дезинфекція постільних nречей (дезинфекційна камера);

г. Разові комплекти.

2.Розміщення хворих (бокси, nізолятори, мати з дитиною в пологових будинках).

3.Раціональна терапія n(обґрунтована раціональна антибіотико терапія).

4.Протиепідемічний режим:

а.знезараження nінструментарію (централізовані стерилізаційні);

б.безпечне харчування n(контроль харчоблоку, пункту роздачі, раціональне збереження продуктів);

в.контроль здоров’я nперсоналу, хворих.

Дезинфекція (від nфранцузького слова дез – заперечення, і латинського – інфекція).

Це знищення в середовищі, що nоточує людину, патогенних мікроорганізмів (бактерій, грибків, вірусів, nнайпростіших) їх переносників.

Мета дезинфекції – знищити nзбудника в середовищі, що оточує людину (в приміщенні, на предметах, на посуді, nбілизні, виділеннях і т.д.).

Розділи дезинфекції:

1. власне дезинфекція – nзнищення патогенних мікроорганізмів;

2. дезинфекція – знищення nкомах, переносників захворювань (мух, комарів, вошей );

3. дератизація – знищення nгризунів, переносників захворювань (мишей, щурів );

4. стерилізація – знищення nвсіх мікроорганізмів;

Є два види дезинфекції:

Вогнищева:

а. поточна (текуча), яка nпроводиться у вогнищі інфекції в присутності хворого або бацилоносія. Мета її: nнегайне знищення збудника інфекції після його виведення з організму хворого чи nносія з метою запобігання розсіювання збудника в навколишньому середовищі.

б. заключна дезинфекція nпроводиться у вогнищі інфекції після ізоляції хворого чи бацилоносія. Її мета: nповне знезаражування об’єктів, які могли бути заражені збудником інфекції.

Профілактична проводиться nпостійно, незалежно від наявності джерела інфекційного захворювання. Її мета: nзапобігти виникненню і поширенню інфекційного захворювання та накопичення nзбудника захворювання в навколишньому середовищі.

Методи дезинфекції:

При проведенні дезинфекції nкористуються двома основними методами: фізичним і хімічним.

Можна ще виділити третій nметод – комбінований, при якому фізичні і хімічні методи знезаражування nзастосуються одночасно (напр прання білизни в гарячій воді з милом).

Фізичні методи дезинфекції nпроводять за допомогою механічних, термічних та променевих засобів.

-Механічні засоби nзабезпечують видалення, але не знищення мікроорганізмів. Це чищення, nпротирання, миття, прання, витрушування, підмітання, провітрювання. При nвикористовуванні пилотягів видаляється до 98% мікроорганізмів. Вентиляція nефективна досить, коли її тривалість не менша, ніж 30-60 хв.

-Термічні засоби nґрунтуються н застосуванні високих та низьких температур, а саме: гаряче nповітря, водяна пара, кип’ятіння, пастеризація, спалювання, пропалювання, nзаморожування, висушування. Прасування білизни є дезинфікуючим засобом, але він nдіє в основному поверхнево. Замороження не спричинює загибелі мікроорганізмів, nа приводить із часом до зменшення їх кількості.

Висушування тривалий час nприводить до загибелі великої кількості мікробів.

–Променеві засоби знезаражування – це nзастосування сонячного світла, ультрафіолетових променів, радіоактивного nвипромінювання. Прямі сонячні промені згубно діють на багатьох збудників nінфекційних захворювань. Проте цей метод залежить від пори року, погоди і він nвикористовується, як допоміжний.

Ультрафіолетове nопромінювання використовують для знезараження повітря в операційних, nпроцедурних тощо. Для цього використовують бактерицидні лампи.

Радіоактивне опромінювання nзгубно діє на всі види мікроорганізмів та їх спори. Найчастіше іонізуючим nвипромінюванням у заводських умовах стерилізують інструмент для одноразового nвикористання. В деяких випадках для дезинфекції використовують ультразвук.

Хімічні методи nдезинфекції знайшли широке застосування в практиці. В основі їх лежить nвикористання різних хімічних речовин, які вбивають мікроорганізми. Хімічні nречовини мають різну дію на мікроорганізми:

-бактерицидну – здатність nвбивати бактерії;

-бактріостатичну – nпригнічують їх життєдіяльність;

-віруліцидну – здатність nвбивати віруси;

-фунгіцидну – здатність nвбивати грибки;

Серед хімічних дезинфікуючих nзасобів виділяють засоби м’якої дезинфекції, які використовують для дезинфекції nшкіри рук, одягу, білизни і засоби сильної дезинфекції, які використовують для nзнезараження дуже забруднених матеріалів (випорожнень, взуття, туалетів тощо).

До хімічних дезинфікуючих nзасобів належать:

Хлор і його сполуки (р-ни nхлорного вапна, хлорамін )

галогени (йод, йодонат, р-ни nЛюголя )

окисники (перекис водню, nперманганат калію )

феноли (фенол, лізол)

спирти (етиловий, метиловий)

альдегіди (формалін, nформальдегід)

кислоти, луги, барвники, nсолі важких металів та інші.

Антисептика – nкомплекс заходів, які спрямовані на знищення мікробів в рані, в патологічному nвогнищі або організмі в цілому.

Розрізняють фізичні, nмеханічні, хімічні та біологічні методи антисептики.

Фізичні методи: їх суть nполягає в створенні в рані несприятливих умов для розвитку бактерій і nвсмоктування токсинів та продуктів розпаду. Це забезпечується зовнішнім nдренажуванням інфікованої рани тампонами, дренажами а також висушування ран за nдопомогою світлових та теплових процедур (опромінення солюксом, кварцом).

Механічні методи включають nприйоми, які спрямовані на якнайшвидше (в перші години) видалення з рани nнекротичних тканин, згустків крові, сторонніх тіл а разом з ними мікроорганізмів, nщо потрапили в рану (туалет рани).

Хімічні методи забезпечують nзнищення мікробів у рані аз допомогою різних антисептичних засобів. nАнтисептичні засоби мають бути бактерицидними або бактеріостатичними і н nзавдавати шкоди тканинам.

Біологічні методи антисептики nспрямовані на підвищення захисних сил організму і створення несприятливих умов nдля розвитку мікроорганізмів. До біологічних засобів належать: антибіотики, nферменти, імунні виворотки.

Література

1.                Гігієна та екологія: Підручник / За nредакцією В.Г.Бардова. – Вінниця: Нова Книга, 2006 – 720 с.

2.                Даценко І.І., Габович Р.Д.  Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами nекології,Навч. посібник. – К.:Здоров’я, 1999. – 694 с.

3.                Никберг И.И. Гигиена больниц. – Київ: n“Здоров’я”, 1993.-261 с.

4.                Загальна гігієна з основами nекології:Підручник /За ред. В.А. Кондратюка. – nТернопіль: Укрмедкнига, 2003. – n592 с.