Гігієна лікувально-профілактичних закладів, їх планування та устаткування

Гігієна nлікувально-профілактичних закладів, їх планування та устаткування. Сучасні nпроблеми лікарняного будівництва. Гігієнічні заходи оптимізації умов nперебування хворих у лікувальних установах. Профілактика внутрішньолікарняних nінфекцій. Гігієна праці лікарів різних спеціальностей.

Практика показує, що успіхи лікування в nзначyій мірі залежать не тільки від використання сучасних технологій лікування, nа і від дотримання санітарно-протиепідемічних заходів в стаціонарах. Наглядним прикладом цьому є лікування в стаціонарах nхворих з імунодифецітними станами (при онкологічних захворюваннях, ВІЛ n–інфекції, променевої патології), при трансплантації органів, в nпісляопераційних і акушерських стаціонарах.

ГІГІЄНА nЛІКАРЕНЬ

Сучасна лікарня представляє собою nкомплекс, насичений різноманітним, часто досить складним обладнанням (системи nопалення, вентиляції, кондиціювання, пилеуловлення, лікувального nгазопостачання, дистанційного спостереження і контролю, сигналізації і зв’язку, nвичислювальної, діагностичної та іншої спеціальної медичної техніки тощо). Умовно їх можна об’єднати в слідуючі групи:

–         апарати, прилади і обладнання для загальної і спеціальної nхірургії, для служби крові, анатомічних досліджень, для анестезіології, nштучного дихання, для травматології. А також для механотерапії, nофтальмології,  акушерства і гінекології, nстоматології, медичної радіології, стерилізації, для аптеки, для клініко-лабораторних nдосліджень, для дезінфекції і дезінсекції;

–         меблі загального і спеціального призначення, для служби nхарчування, пральної, господарське і санітарно-технічне обладнання, для nвіваріїв;

–         оргтехніка, зв’язок і сигналізація.

Загальна кількість найменувань і моделей nперевищує 3500. Розрізняють лише понад 40 конструкцій ліжок, біля 20 типів nопераційних столів, понад 25 ортопедичних пристосувань тощо.

Великі і складні внутрішньолікарняні nпотоки вантажів. В nлікарні на 600 ліжок протягом доби перевозять 6 т їжі (з посудою), понад 2,5 т nбілизни, 300 кг nпокидьок, 150-300 кг nмедикаментів та інші вантажі. В лікарні на 1000 ліжок середньомісячна кількість nвантажів досягає 400-500 т.

В розрахунку на 1 ліжко в лікарнях щодобово перевозиться: їжі і харчових nвідходів – 11-12 кг, nчистої білизни – 2 кг, nмедикаментів – 1 кг, nстерильних матеріалів – 8,8-1кг. В середньому протягом доби накопичується твердих nпобутових покидьок в лікарні (на 1 ліжко) –0,65 кг (2- 2,5 л), за рік – 235-250 кг (790-800 л).

Процес створення оптимальних гігієнічних nумов у лікувально-профілактичних закладах в значній степені також визначається nособливостями планування й забудови земельної ділянки, упорядкуванням та nвнутрішнім плануванням будинків, їх санітарно-технічним благоустроєм, а також nсанітарним станом під час експлуатації.

Відповідно організації діяльності nлікувально-профілактичних закладів  nгігієнічні вимоги:             

–         nнадають можливість створити nнайкращі  умови зовнішнього середовища nдля хворих;                 

–         nсприяють запровадженню nлікувально-охоронного режиму;

–         n запобігають виникненню внутрішньолікарняних nінфекцій;

–         nполегшують лікувальну роботу медичному nперсоналу;

–         nсприяють якнайшвидшому видужанню хворих nта забезпеченню оптимальних   умов для nдіяльності медичних працівників.           n

Успіх стаціонарного лікування хворих nзалежить від багатьох чинників.Перш за все це оптимізація лікар­няного nсередовища. Для успішного лікування та швидкого виду­жання хворих nнеобхідні  сприятливі  умови перебування: світло, тепло, достатній nпростір, добре інсольована і вентильована палата, зручне ліжко, спокійні умови nоточення, здоровий  відпочинок, nраціональне і дієтичне харчування, добре санітарно-гігієнічне обслуговування, nдостатнє озеленення території для прогулянок на свіжому повітрі, повний nсоматичний і психічний комфорт.

Створення гігієнічних  умов є важливим фактором у запобі­ганні nгоспіталізму, перш за все  nвнутрішньолікарняній інфекції. Це актуально не лише для nінфекційних,  але й усіх інших відділень. nТак, у стаціонарах різних країн на госпітальну інфекцію хворіє від 3,9 до 9,9 % nусіх осіб, які лікуються. Насамперед є це післяопераційні гнійно-септичні та nінші усклад­нення, зараження грипом, гепатитом В, СНІДом, туберкульозом, nдитячими інфекційними захворюваннями тощо.

Особливо високого рівня гігієнічного nзабезпе­чення вимагають впровадження нових методів діагностики і лікування nтаких, як: ра­діонукліди та інші джерела іонізуючих випромінювань, електронні nмікроскопи, лазери, бароопераційні, найно­віші фізіотерапевтичні устаткування, nоперації з трансплантації органів, застосування   різноманітних полімерних матеріалів, nбактерици­дних барвників, дезінфекційних, мийних засобів тощо.

Зразкове дотримання вимог гігієни в nлікарні, проведення санітарно-освітньої роботи серед персоналу і хворих  допо­магають стати лікарні школою гігієнічних nнавичок для хворих.

Гігієнічні nвимоги до планування, влаштування та організації діяльності

лікувально-профілактичних nзакладів

Процес створення оптимальних гігієнічних nумов у лікувально-профілактичних закладах визначається особливостями планування nй забудови земельної ділянки, упорядкуванням та внутрішнім плануванням nбудинків, їх санітарно-технічним благоустроєм, а також санітарним станом під nчас експлуатації.

Улаштування та організація діяльності nлікувально-профілактичних закладів,  nзгідно  з гігієнічними nвимогами  дають можливість створити nнайкращі  умови зовнішнього nсередовища  для хворих; сприяють nзапровадженню лікувально-охоронного режиму;  nзапобігають виникненню внутрішньолікарняних інфекцій; полегшують nлікувальну роботу медичного персоналу; сприяють якнайшвидшому видужанню хворих nта забезпеченню оптимальних умов для діяльності медичних працівників. Адже без nвідповідних гігієнічних умов терапевтичні дії є  nбезсилими.

Існують чотири основні системи забудови nлікарняних комплексів:  децентралізована, nцентралізована, змішана та централізовано-блочна.

При децентралізованій, або павільйонній, nсистемі забудови лікарняний заклад складається з nряду окремих, порівняно невеликих, малоповерхових корпусів (павільйонів), в nяких розміщуються різні за профілем лікувальні відділення. Слід відзначити, що nїї перевагою   є добра ізоляція відділень nлікарні між собою, що, у свою чергу, полегшує запровадження лікувально-охоронного nрежиму і запобігає виникненню внутрішньолікарняних інфекцій.

Централізована система забудови nхарактеризується тим, що лікувальний заклад міститься в одному nбагатоповерховому будинку, при цьому здешевлюється будівництво і полегшується nексплуатація санітарно-технічних служб, скорочуються шляхи пересування хворих і nмедичного персоналу від окремих відділень до діагностичних і фізіотерапевтичних nкабінетів. Але і є ряд недоліків – шум від різного виду транспорту (ліфти, nкаталки тощо), великий контакт між хворими, менше користуються  лікарняним садом тощо.

Змішана система забудови лікувально-профілактичних закладів передбачає об’єднання в одному nголовному корпусі лікарні загальносоматичних відділень,  лікувально-діагностичних кабінетів, nлабораторій, централізованого приймального покою тощо. Разом із тим, в окремих nбудинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення, секційна nі господарські служби. Ця система поєднує позитивні властивості nдецентралізованої та централізованої систем.

          Зараз частіше застосо­вують централізовано-блочну nсистему, при якій лікарня складається з декількох корпусів n(терапевтичного, хірургіч­ного тощо), зблокованих в одне ціле. У цьому випадку nкраще використовуються позитивні сторони централізованої системи будівництва. nЗа допо­могою  підземних, наземних або nповерхових переходів  на каталках nперевозять хворих, пересувну ліку­вально-діагностичну апаратуру і різноманітні nвантажі, що дозволяє більш ефективно затосовувати можливості лікувального nзакладу.

Основним елементом архітектурної nкомпозиції при застосуванні централізовано–блочної nсистеми є головний корпус – лікувально-діагностичний блок, до якого nприєднуються стаціонар і поліклініка. Такий варіант, у свою чергу, забезпечує nяк централізацію медичних процесів так і використання обладнання, та реалізацію nпринципу ізоляції окремих лікувальних відділень. Централізовано-блочна система nдозволяє об’єднати функціонально однорідні підрозділи і ство­рити відповідні nкомплекси (операційний, стерилізаційний, рентгенодіагностичний, лабораторний nтощо).

У західних країнах через обмежену площу nземельної ділянки часто будують централізовано-блочні лікарні у декілька nназемних і 2—3 підземні поверхи, в яких розміщують операційний комплекс, nстерилізацій­ний відділ, бомбо газосховище, господарські та допоміжні служби nтощо. При цьому на сьогоднішній день технічні і інженерні можливості дозволяють nповністю забезпечити кондиціонування пові­тря, раціональне опалення та nосвітлення і створити на  всіх  об’єктах  nнормальні й стабільні умови праці.

В Україні  однаковою мірою   функціонують лікарні всіх систем. Оскільки nнаука і техніка, в тому числі й медицина, технологія лікарської справи, саніта­рна nтехніка,  постійно зазнають nвдосконалення, поглиблення і наукового розвитку в нас постійно  перебудовуються  і добудовуються  лікарняні будівлі.

При розміщенні лікарні на око­лиці nнаселеного пункту легше вибрати ділянку, достатню за роз­мірами й озелененням. nТут  менше шуму, пилу, чистіше повітря nбільше гігієнічного комфорту.  Тому туберкульозні, психіатричні nлікарні або реабілітаційні центри, не пов’язані з амбулаторним прийомом хворих, nчасто будують навіть за межами населеного пункту. Амбулаторії, щоб наблизити nмедичну допомогу до насе­лення, доцільно розміщувати у центрі району об­слуговування. nА лікарні загального типу, які мають ста­ціонар і поліклініку, нерідко  розташовують у межах селітебної зони.

Земельна ділянка повинна знаходитися з навітряного боку і на значній nвідстані від джерел шуму та об’єктів забруднення повітря. Необхідно, щоб рівень nшуму  на її терито­рії в денний час nне  перевищував 45 дБ, у нічний – 35 дБ.

Земельна ділянка nлікувально-профілактичного закладу повинна  nрозташовуватись на добре інсольованій та провітрюваній території, бажано nпоблизу від водопровідної мережі, каналізаційних комунікацій,  джерел водопостачання та якомога далі від nмісць спуску стічних вод, а також поза зоною впливу промислових підприємств та nінших джерел забруднення навколишнього середовища. Площа земельної ділянки для nлікарень загального типу,  залежно від nзагальної кількості ліжок, повинна складати від 80 до 300 м²,  для дитячих лікарень – від 135 до 250 м²  з розрахунку на 1 ліжко. Для nлікарень, що розташовані у приміській зоні, площа земельної ділянки nзбільшується, порівняно з вказаними, на 15-20 %.

В умовах реконструкції і великих містах nрозміри площі під забудову лікарні можуть бути зменшені на 25 %.

Вибираючи земельну ділянку під забудову, nнеобхідно мати відомості про те, що раніше було розташовано на цій території. nНедопустимо  використовувати ті ділянки, nна яких були розміщені  склади nотрутохімікатів, радіоактивних речовин, сміттєзвалища тощо, а також якщо рівень nзалягання ґрунтових вод становить менше 1,5 м до підошви фундаменту.

Спеціалізовані лікарні або комплекси nпотужністю понад 1000 ліжок для перебування хворих протягом тривалого часу, а nтакож стаціонари з особливим режимом (психіатричні, туберкульозні тощо) nрозташовують в приміській зоні чи на околиці району на відстані не менше 1000 м від селітебної зони.

На земельній ділянці виділяють ряд функціональних зон: зону лікувальних корпусів для неінфекційних хворих, nзону інфекційного та пологового відділень, зону поліклініки, зону nрадіологічного та патологоанатомічного корпусів, садово-паркову та господарську nзони. Ділянка повинна мати окремі вїзди до nлікувальних корпусів, і господарської зони та патологоанатомічного відділення. nВажливою умовою, що забезпечує реальну можливість функціонального зонування, є nоптимальна конфігурація ділянки. Вона повинна бути прямокутної форми із співвідношенням сторін 1:2 (3:4).

До складу  лікарні загального типу  входять:

1) приймальне відділення; 2) стаціонар із терапевтичним і хірургічним, аку­шерсько-гінекологічним, nдитячим, інфекційним, анестезіологічно-реанімаційним, радіологічним nвідділенням, відділенням   переливання nкрові з банком крові та кровозамінників,  nтощо;

3) поліклініка;4) лікувально-діагностичні підрозділи з відділеннями nфункціональної діагностики, рентгенодіагностики, фізіо­терапевтичним, nреабілітації та лікувальної фізкультури;

5) патологоанатомічне відділення з моргом; 6) допоміжні служби – харчоблок, nпральня з дезкаме­рою, центральний стерилізаційний відділ, майстерні з  ремонту медичної техніки й апаратури, гараж, nовочесховище тощо;

7) адміністративно-господарська частина n-  канцелярія, медичний архів, бібліотека nтощо.

         Розміщення nвсіх вищезазначених підрозділів у лікарняних будівлях залежить від системи nлікарня­ного будівництва. Будинок поліклініки розташовують ізольовано на nвідстані 30—50 м від лі­кувальних корпусів.  nНеобхідно, щоб вхід у поліклініку був  nокремим.

Площа забудови nлікарні повинна становити 12-15 %, зона зелених насаджень – не менше  60 % (з розрахунку 25 м² на одне nліжко), решта території – пішоходні й проїжджі дороги. Ширина захисної зеленої nсмуги за  периметром ділянки – 15-30 м. При розташуванні nбудівель на ділянці необхідно дотримуватися слідуючих розривів між ними: між nстінами корпусів з вікнами з палат – 2,5 висоти протилежного будинку, але не nменше 25 м; nміж корпусами з палатами і патологоанатомічним корпусом, будинком швидкої nмедичної допомоги, харчоблоком – не менше 30 м, між радіологічним корпусом та іншими – не nменше 25 м.

Смуги зелених насаджень повинні бути nрозташовані між функціональними зонами лікарень і складати 15 м. Санітарний розрив між nлікувальними корпусами та харчоблоком, патологоанатомічним корпусом і захисною nсмугою зелених насаджень – не менше  ніж 30 м. Патологоанатомічний nвідділ з моргом  розміщують в nізольованому місці, якого не видно з вікон лікар­ні.

Перед головним входом в лікарню необхідно nпередбачити благоустроєні площадки для відвідувачів з розрахунку 0,2 м² на 1 nліжко, але не менше 50 м², nа також для автотранспорту співробітників і відвідувачів – не ближче 100 м від палатних корпусів.

Із підвітряного боку і нижче за рельєфом nмісцевості, на відстані 30-40 м nвід лікарняних будинків, розташовують господарське подвір’я з центральною nкотельнею, пральнею,  дезінфекцій­ною nкамерою, гаражами, складськими  nприміщеннями, овочесхо­вищем. Господарське подвір’я ізолюють від інших nзон смугою зелених насаджень завширшки 8—10 м.

Для озеленення території лікарні можна nвикористовувати різні комбінації декоративних дерев (березу, каштан, клен, липу nтощо), кущів (бузок, жасмін, шипшину тощо), виткові рослини (плющ, виноград, nліани та ін.). Мінімальна відстань дерев від стіни будівель повинна nбути не менше 5 м, nкущів від місця посадки – 1,5м.

Виходячи з функціонального призначення у nсклад лікарні загального типу входять:

1)                        nприймальне nвідділення;

2)                        nстаціонар, у складі nякого передбачено відділення терапевтичного і хірургічного профілю, а також nакушерсько-гінекологічне, дитяче, інфекційне, відділення nанестезіології-реанімації, переливання крові з банком крові та кровозамінників, nрадіологічне тощо;

3)                        nполіклініка;

4)                        nлікувально-діагностичні nпідрозділи: відділення функціональної діагностики, рентгенодіагностики, nфізіотерапевтичне, реабілітації та лікувальної фізкультури;

5)                        nпатологоанатомічне nз моргом;

6)                        nдопоміжні nслужби: харчоблок, пральня з дезкамерою, центральний стерилізаційний відділ, nмайстерні по ремонту медичної техніки, гараж, овочесховище тощо;

7)                        nадміністративно-господарська nчастина: канцелярія, медичний архів, бібліотека тощо.                                                                                                 n       

Приймальне відділення. Приймання nхворих є дуже відповідальною ділянкою роботою лікарні  Тут складається перше враження  хворого про заклад, покликаний вилікувати nйого. Даний момент має велике значення для  nпсихологічного настрою пацієнта  nта успіху лікування. Таким чином, можна сказати, що приймальне nвідділення є дзеркалом лікарні.

До складу приймального nвідділення входять вестибюль, довідкова, nроздягальня, ванни-душові, убиральня. Слід відзначити, що перераховані частини nрозташовуються за потоковим принципом. Більшість хворих приймають у відділенні, nяке міститься в головному корпусі. Окремими потоками йдуть інфекційні хворі, nпороділлі, хворі із шкірно-венеричною патологією та діти.

Хворі, направлені лікарями поліклініки nна стаціонарне лікування,  звертаються у nприймально-виписну канцелярію, де їх приймає черговий медперсонал. Там nпацієнтів  реєструють, якщо необхідно – nобстежують, проводять санітарну обробку, видають лікарняний одяг,  взуття, рушник, дають направ­лення, вказують nномер палати і проводять у відповідне відділення. Породіллі, минаю­чи nканцелярію, потрапляють в акушерсько-гінекологічне відділення, заразні хворі – nв інфекційне відділення.

Хворих, які потребують швидкої допомоги, nнаправляю­ться безпосередньо у лікувальне відділення приймального nвідділення.  Це одна  або дві великі палати на 10 -12 ліжок, які nрозділено  шторами з тканини або плів­кового nматеріалу, утворюючи  наче­бто бокси. До nкожного ліжка підведено трубопроводи для подачі кисню й інших медичних газів. nБіля кожного ліжка є настінні елек­тричні лампи, сигналізація, яка дозволяє nвикликати медперсонал. Палати обладнано  nтумбочками, шафами для медикаментів та особистих речей хворого. У nприміщенні  є діагностична і лікувальна nпересувна апаратура, яка в лічені секунди може бути по­дана до будь-якого nліжка. У палаті є умиваль­ник.

Стаціонар складається із спеціалізованих відділень, призначених для пацієнтів nіз захворюваннями одного про­філю. Спеціалізоване відділення є найважливішим nфунк­ціональним елементом лікарні. Якщо в ньому міститься понад 30 ліжок, його nорганізовують із палатних секцій і розташованих між ними приміщень, які є nспільними для всього відділення.

Згідно із сучасною світовою наукою і nпрактикою, ліжковий фонд стаціонару поділяється на чотири класи:

1.     nЛіжка 1-го класу призначені для nреанімації та інтенсивного лікування: їхня частка сягає 20 % щодо всіх ліжок. nЦе найбільш вартісні й оснащені ліжка і потребують відповідного штатного nзабезпечення.

2.     nЛіжка 2-го класу – для відновлювального nлікування. Орієнтовно їхня частка становить 45 % усього  ліжкового фонду.

3.     nЛіжка 3-го класу – для тривалого nлікування  хворих із хронічною nпатологією. Складають 20 %  усього nліжкового фонду.

4.     nЛіжка 4-го класу – для nмедико-соціального призначення. Їх найменше – 15 %. Ліжка  2-го і 3-го класів  становлять  nдві третини всього ліжкового фонду (65 %). Вони можуть бути організовані nу вигляді денних стаціонарів або стаціонарів удома.

Такий розподіл ліжкового фонду вважається найбільш економічно вигідним.

Основним функціональним підрозділом  кожної лікарні є лікарняне відділення, що nіснує для хворих з однорідними захворюваннями і, складається з окремих палатних nсекцій. Палатна nсекція –  основна структурна nодиниця  лікувального відділення, головним завданням якої є збереження nгігієнічного комфорту і зручності обслуговування хворих. Вона  розрахована на 30 ліжок, зокрема  одноліжкові (площею 9 м²), дво- та nчотириліжкові (площею 7 м² nна одне ліжко) палати. У палаті повинно бути не більше 4 ліжок. Цей показник nє  оптимальним  як у технологічному, так і  гігієнічному відношенні. У таких палатах nнайбільш зручно розташовувати ліжка  nпаралельно до світлоносної стіни. Це покращує огляд хворих, проведення nрізних медичних маніпуляцій, зміну постільної білизни, догляд за пацієнтами, nстворює однакові параметри бактеріологічного забруднення повітряного середовища nй інсоляції. На рисунках 7.1, 7.2, 7.3, 7.4 наведено nможливі варіанти планування й обладнання одно-, дво-, три- і чотиримісних nпалат. У  палатах відстань між nліжками повинна бути не меншою ніж 0,8-1,0 м. Ліжка ставлять на відстані не ближче ніж n0,9-1,0 м nвід зовнішньої стіни. Крім ліжок, у палаті повинні бути приліжкові тумбочки, nстільці, стіл, вішалка. Необхідно, щоб у палатній секції для дорослих мають nбули ще й такі приміщення:  пост чергової nмедичної сестри (4-6 м²), nкабінет лікаря (10 м²), nпроцедурна (13-18 м²), nклізмова (8 м²), nїдальня (18 м²), nмісце денного перебування хворих (15м²), санітарний вузол.

          Пост nчергової медсестри розміщують біля процедурної та палат на одне ліжко, nпризначених для важкохворих. З поста повинно бути видно коридор, вхід до палат nі допоміжні приміщення. Відстань від поста до палат, що обслугову­ються, не nповинна перевищувати 15 м. nПост  обладнують столом, двома шафами n(для історій хвороб, медикаментів і матеріалу для перев’я­зок), стерилізатором, nхолодильником, умивальником, телефоном, сигналізацією для виклику з палати nмедперсоналу і двосторон­нього розмовного (або відеорозмовного) зв’язку сестри nі хворого.

Санітарний вузол повинен бути оснащеним умивальнею, ванною, убиральнею та nдопоміжним приміщенням. Потрібні три убиральні: чоловічий з пісуаром, жіночий з nвисхідним душем і для медичного персоналу. Щоб за­пахи із санітарного вузла не nпроникали в палатний кори­дор, його забезпечують витяжною вентиляці­єю, а не nвентилюють через кватирки чи відкриті вікна.  nДопоміж­не приміщення устатковують  nпристосуванням і спеці­альним зливом для миття суден та  паровим стерилізатором для їх дезінфекції, nшафою з витяжкою для зберігання випорожнень хворих, резервуаром для брудної nбілизни, шафою для предметів прибирання, столом для миття церат та nумивальником. Приміщення санітарного вузла повинні мати природ­не освітлення, nпідлоги викладають плиткою, панелі  nвисотою не менше 1,8 м nмалюють масляною фарбою, а ще краще викладають облицювальною плиткою.

Сюди ж відносять і коридор, що з’єднує nвсі приміщення. Коридор може бути з nоднобічною  (бічний),  двобічною (центральний) і  частково двобічною забудовою приміщеннями. nГігієнічні переваги має світлий, добре венти­льований, з бічною забудовою nкоридор. Ширина коридору повинна бути не меншою ніж 2,4 м, що забезпечує вільне nрозвертання ліжок чи носилок.

          У nбагатопрофільних лікарнях, коли відділення складаються з декількох палатних nсекцій, між палатними секціями розміщують кабінет завідувача відділенням (12 м²), кімнати nстаршої медичної сестри і сестри-господарки (по 10 м²), приміщення nдля збері­гання переносної апаратури (12 м²), місце для каталок (5 м²), дві кімнати nдля персоналу, приміщення для спеці­алізованих кабінетів (їх призначення nзалежить від профілю відділення), наприклад, у хірургічному відділенні – nперев’язоч­на (22 м²). nБуфет та їдальня можуть бути спільними для двох суміжних секцій.

Крім звичайних па­лат, облаштовують nпалати інтенсивної терапії, півбокси та бокси, nбаропалати, палати-біотрони, “стерильні” палати тощо. Чим менше ліжок у палаті, nтим менша небезпека внутрішньолікарняної інфекції; крім того, це дозволяє nізолюва­ти неспокійних та тяжкохворих.

          Температура повітря і кратність повітрообміну в основних nприміщеннях лікарні

n

Приміщення	Температура,  0С	Кратність повітрообміну за 1 год
		приплив	відплив
Палати: –         для дорослих –         для дітей –         для недоношених –         інфекційного відділення Кабінети лікарів Перев’язувальні, процедурні, маніпуляційні Операційні Убиральні та умивальні	20 22 25 22 20   22 22 20	80 м3/одне ліжко –         “ – –         “ – 2,5 1   1,5 10 –	80 м3 –         “ – –         “ – 2,5 1   2,0 5 50 м3/на один унітаз 20 м3/на один пісуар

 

Серед провідних характеристик природного nта штучного освітлення необхідно назвати такі: світловий nкоефіцієнт у палатах, кабінетах лікарів і процедурних – 1:5-1:6, в операційних n- 1:2-1:4, коефіцієнт природного освітлення в палатах – 0,5 %, кабінетах nлікарів – 1 %, операційних – 2 %. Штучне освітлення ліжок у палатах повинно nстановити 30 лк при використанні ламп нажарювання та 100 лк  при застосуванні люмінесцентних ламп, у nкабінетах лікарів – 100  та 200 лк, nвідповідно  у процедурній, а також на nпосту чергової сестри, – 75 та 150 лк, в коридорах – 30  та 75 лк.

          Встановлено, що в лікарні nнеобхідно на добу 500 л nводи на одне ліжко та 15 л nводи  на одного амбулаторного хворого. nДля невеликих сільських лікарень, що мають місцевий водогін і малу каналізацію, nмі­німальна кількість води становить 150-250 л на одне ліжко на добу. Кращим джерелом nводопостачання місцевого водогону є артезіанські або інші підземні води з до­статнім nдебетом.

          У кожній  лі­карні  nповинна бути добре організована сис­тема збору, тимчасового зберігання, nвидалення та знеза­раження покидьок в умовах, які не допускають поширення nінфекції. Для лікарень загального типу характерні такі добові норми їх nнакопичення: 500-600 г n(1,0-1,5 л) nтвердих; 350-400 г nхарчових залишків з розрахунку на одне ліжко. У поліклініках на одного nвідвідувача – 200 г n(0,05 л).  Найкращим способом видалення стічних вод є nприєднання лікарняних приміщень до загальної каналізації, а де її немає – nпобудова  місцевої каналізацію з nлокальними очисними спорудами. Тверді покидьки дезінфікують та вивозять nзвичайним способом або знешкоджують у біотермічних камерах на території nгосподарського двору.

Отже, умови перебування хворих  у лікарні  nзначною мірою залежать від санітарного режиму  та розпорядку дня,  утримання приміщень, дотримання персоналом та nхворими правил особистої гігієни.

Велике значення в житті людини, а nособливо хворої, має гігієнічний режим. Під гігієнічним режимом хворого nрозуміють науково обгрунтовану систему правил, які регулюють його спосіб життя nі поведінку з метою забезпечення найефективнішого лікування та відновлення nздоровя nі працездатності. Лікарня також є школою особистої гігієни для хворого, а nвироблення в нього гігієнічних навичок сприяє закріпленню результатів лікування nпісля виписування.

У приміщеннях  лікарняних відділень необхідно щодня nпроводити вологе прибирання з використанням дезінфікуючих розчинів підлоги, nвитирання пилу з меблів,   дверей, nдверних ручок, панелей та підвіконників. Не менше одного разу на тиждень nпроводять генеральне прибирання приміщень: миття підлог, панелей тощо. Для nприбирання використовують спеціально виділений і прмаркований інвентар.

Однією з найважливіших вимог щодо nорганізації лікувально-охоронного режиму є створення nтиші. Тому сила шуму в лікарняних палатах не повинна перевищувати 30 дБ. При nцьому велике значення мають звукоізолювальні властивості стін і міжповерхових nперекриттів, тиша на території лікарні, а також поведінка персоналу: тиха nрозмова, нестукання дверима, запобігання дзвенінню посуду тощо.

Медичний персонал повинен бути зразком nдля хворих і у дотриманні правил особистої nгігієни: мати акуратний, зібраний і культурний зовнішній вигляд, коротко nпідрізані нігті,  чистий, випрасуваний nспецодяг, що відповідає за розмірами і формою фігурі медичного працівника.

Отже, умови перебування хворих  у лікарні  nзначною мірою залежать від санітарного режиму  та розпорядку дня,  утримання приміщень, дотримання персоналом та nхворими правил особистої гігієни.

Велике значення в житті людини, а nособливо хворої, має гігієнічний режим. Під гігієнічним режимом хворого nрозуміють науково обгрунтовану систему правил, які регулюють його спосіб життя nі поведінку з метою забезпечення найефективнішого лікування та відновлення nздоровя nі працездатності. Лікарня також є школою особистої гігієни для хворого, а nвироблення в нього гігієнічних навичок сприяє закріпленню результатів лікування nпісля виписування.

У приміщеннях  лікарняних відділень необхідно щодня nпроводити вологе прибирання з використанням дезінфікуючих розчинів підлоги, nвитирання пилу з меблів,   дверей, nдверних ручок, панелей та підвіконників. Не менше одного разу на тиждень nпроводять генеральне прибирання приміщень: миття підлог, панелей тощо. Для nприбирання використовують спеціально виділений і прмаркований інвентар.

Однією з найважливіших вимог щодо nорганізації лікувально-охоронного режиму nє створення тиші. Тому сила шуму в лікарняних палатах не повинна перевищувати n30 дБ. При цьому велике значення мають звукоізолювальні властивості стін і nміжповерхових перекриттів, тиша на території лікарні, а також поведінка nперсоналу: тиха розмова, нестукання дверима, запобігання дзвенінню посуду тощо.

Медичний персонал повинен бути зразком nдля хворих і у дотриманні правил особистої гігієни: мати акуратний, зібраний і nкультурний зовнішній вигляд, коротко підрізані нігті,  чистий, випрасуваний спецодяг, що відповідає nза розмірами і формою фігурі медичного працівника.

Під час санітарного обстежування різних nприміщень лікарні (палат, коридорів, кабінетів лікаря, маніпуляційних, nприміщень денного перебування хворих, кімнати старшої сестри), земельної nділянки та оцінки її санітарно-технічного забезпечення складають акти nсанітарного обстеження. Він має   3 nчастини. У першій (паспортній) частині вказують прізвище, імя nта по-батькові особи, яка здійснює перевірку, і присутніх, назву й адресу nоб’єкта, дату обстеження. У другій (констатуючій) частині наводяться дані nогляду території, основних, допоміжних і службових приміщень та вказують nрезультати інструментальних досліджень. У третій частині (висновок) вказуються nвиявлені недоліки і наводять конкретні строки їх ліквідації,  узгоджені з адміністрацією закладу. Акт підписують nособа, яка перевіряє, і представник адміністрації. Для зручності в розділі 18 n“Самостійні роботи студентів” наводять  nсхеми обстеження різних лікарняних об’єктів.

Література

Даценко І.І., Габович Р.Д. nПрофілактична медицина. nЗагальна гігієна з основами екології,Навч. посібник. – К.:Здоров’я, n1999. – 694 nс.

Никберг И.И. Гигиена больниц. – Київ: n“Здоров’я”, 1993.-261 с.

Загальна гігієна з основами nекології:Підручник /За ред. В.А.Кондратюка. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. – 592 с.

 

 

Автор – проф. Кондратюк В.А.