ГІГІЄНА НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ.ГРУНТ ТА ЗДОРОВ

3 Червня, 2024
0
0
Зміст

ГІГІЄНА НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ.ГРУНТ ТА ЗДОРОВ`Я.ПРОБЛЕМИ ОХОРОНИ ГРУНТУ. ОСНОВИ САНІТАРНОЇ ОЧИСТКИ НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ. ГІГІЄНА ЖИТЛА. МІКРОКЛІМАТ, ОПАЛЕННЯ, ВЕНТИЛЯЦІЯ. ГІГІЄНА ПРИРОДНЬОГО ТА ШТУЧНОГО ОСВІТЛЕННЯ ПРИМІЩЕНЬ.

ГІГІЄНА ГРУНТУ Й ОЧИЩЕННЯ НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ

 

          Грунт являє собою комплекс мінеральних і органічних частинок, заселених великою кількістю мікроорганізмів. Мінеральними компонентами грунту є дрібні частки материнських гірських порід. Органічна частина складається з рослинних і тваринних організмів та їх залишків, які перебувають на різних стадіях свого розкладання. Серед них велике значення мають стійкі гумінові речовини.

          Грунт  значною мірою впливає на здоров’я і санітарні умови проживання людей.  Залежно від хімічного складу і характеру грунту змінюються рослинність місцевості, хімічний склад продуктів рослинного і тваринного походження. Від нестачі чи надлишку певних елементів у грунті залежить їх кількість у воді, рослинах, що впливає на здоров’я населення. Так, при нестачі йоду виникає ендемічний зоб, при нестачі фтору – карієс зубів, при надлишку фтору – флюроз і ряд інших так званих ендемічних захворювань. Території з недостатністю чи надлишком певних елементів у грунті називають  геохімічними зонами, чи геохімічними провінціями.

          У зв’язку з науково-технічним прогресом, значно зросло забруднення грунту екзогенними хімічними і радіоактивними речовинами, які містяться в викидах в  атмосферу  та інших відходах промисловості, електростанцій, транспорту. Важливим джерелом забруднення грунту стали стійкі пестициди, які використовуються у сільському і лісовому господарствах. Впливають на природний хімічний склад грунту і мінеральні добрива. Мігруючи з грунту в середовища, які контактують з ним, екзогенні хімічні речовини через харчові продукти, воду та іншими шляхами можуть впливати на організм і здоров’я людини.

          Від фізико-хімічних властивостей грунту залежить формування складу підземних вод. Заболоченість грунту або високе стояння рівня грунтових вод робить клімат місцевості нездоровим і може бути причиною появи надлишкової вологості у будинках.

          Потрапляння шкідливих речовин з грунту в організм людини можна схематично представити у вигляді таких біологічних ланцюжків (контактів):

1.   Грунт – людина. Частіше при ручній праці в сільському господарстві.

2.   Грунт – атмосферне повітря – людина. У результаті розпаду органічних речовин  утворюються метан, аміак, сірководень тощо, які можуть  змінювати  природний склад повітря, грунту  і впливати на хімічний стан атмосфери.

3.   Грунт – підземні води – людина. Хімічні речовини з грунту проникають у підземні води.

4.   Грунт – підземні води – відкрита водойма – людина. Хімічні речовини (добрива, отрутохімікати, промислові відходи), що знаходяться в грунті можуть потрапляти у підземні води  далеко від водойми, можуть мігрувати на великі відстані.

5.   Грунт – відкрита водойма – людина. Зливовими і розталими водами хімічні речовини змиваються  з прилягаючих територій у водойму,  звідти через рот або  шкіру проникають в організм людини.

6.   Грунт – відкрита водойма – риба – людина. Акумуляція хімічних речовин, що потрапили у водойму, поглинаються  рибою, яка   вживається людиною.

7.   Грунт – рослинні продукти харчування – людина. Через кореневу систему хімічні речовини потрапляють у рослини, які вживаються людьми.

8.   Грунт – сільськогосподарські рослини – тварини – людина. Рослини спочатку  вживаються тваринами, а продукти тваринного походження – людиною.

          Роль грунту в поширенні інфекційних хвороб і геогельмінтів

          У грунті постійно знаходиться велика кількість мікроорганізмів. Є мікроби, які живуть у грунті постійно, інші можуть знаходитися тривалий час, а деякі  швидко гинуть. Велике значення при цьому має здатність ряду мікроорганізмів утворювати спори, що захищають їх від згубної дії різних негативних природних факторів. Тоді вони можуть жити у грунті роками. До таких мікробів належать збудники ботулізму, правця, газової гангрени  і сибірки.

          Палички сибірки можуть потрапляти у грунт з екскрементами і трупами тварин, хворих на сибірку, зі стічними водами шкірних заводів, а також з водою, у якій мили вовну. Спори бактерій сибірки живуть у грунті, протягом десятків років. При поїданні трави, забрудненої спорами, худоба заражається сибіркою. При ходьбі босоніж по забрудненому грунті, при наявності на шкірі ніг подряпин чи ран люди можуть також заразитися сибіркою.

          Особливо велику роль відіграє грунт у поширенні глистяних захворювань, таких, як  аскаридоз та трихоцефальоз. Одна самка аскариди за добу відкладає в кишечнику людини десятки тисяч яєць, які з фекаліями потрапляють у грунт. У грунті протягом 10-15 діб яйця дозрівають до інвазійної стадії. За сприятливих умов яйця аскариди можуть зберігатися у грунті більше року. Їх знаходять у грунті подвір’їв, дитячих майданчиків, шкіл, пляжів, у ящиках з піском  для ігор тощо. Дозрілі яйця аскариди можуть потрапляти в організм людини з овочами, забрудненими під час удобрення грунту свіжими фекаліями, стічними водами, а також з питною водою, харчовими продуктами, пилом, заноситися в рот забрудненими руками. Забруднення грунту і рослин фекаліями людини, що містять яйця стрічкових глистів, може бути причиною інвазування великої рогатої худоби і свиней з подальшим поширенням теніаринхозу і теніозу серед населення.

На виживання яєць геогельмінтів у грунті  значною мірою впливають кліматичні умови. У районах з теплим або помірним і вологим кліматом при погано організованому зберіганні й знешкоджуванні нечистот захворюваність населення аскаридоз і трихоцефальоз  може досягати 50 % і більше. В умовах із суворим холодним чи жарким кліматом яйця гельмінтів у грунті швидко гинуть і захворюваність населення на глистяні інвазії тут невелика.

          Різні покидьки, в тому числі виділення людей і тварин, рештки рослин, тварин, потрапивши в грунт, піддаються певним перетворенням, пов’язаним з процесами самоочищення грунту.

          Самоочищення грунту – це елемент великого кругообігу речовин на планеті, складний процес, який залежить від фізичних властивостей грунту, його структури і хімічного складу. Органічні речовини при цьому знешкоджуються. У процесі самоочищення бере участь велика кількість мікроорганізмів. Внаслідок їх життєдіяльності відбувається мінералізація нечистот, гною, трупів тварин до неорганічних солей, води, діоксиду вуглецю, які потім  вживаються рослинами.

          В процесі жттєдіяльності людей утворюється значна кількість рідких і  твердих  покидьок. До рідких покидьок відносяться відходи життєдіяльності людей і тварин (фекалії, сеча), води, що утворюються при приготуванні їжі, митті тіла, прибиранні приміщень, пранні білизни, залишки їжі, помиї, стічні води різних підприємств, атмосферні й поливні води. До твердих  належать сміття, що утворюється при прибиранні приміщень і вулиць, відходи на промислових підприємствах і в побуті, при утриманні тварин та ін. (сміття, гній, трупи тварин, залишки продуктів тощо).

          Як рідкі, так і тверді покидьки погіршують умови проживання населення, забруднюють довкілля, негативно впливають  на санітарний стан населених пунктів та здоров’я людей. Фекалії, гній, сеча, рештки продуктів, трупи тварин, розкладаючись, виділяють смердючі гази. Крім того вони містять патогенні мікроорганізми і є небезпечними в епідемічному відношенні.

          У процесі життєдіяльності кожен мешканець протягом року утворює приблизно 6 т покидьок. З них від 0,7 до 1,0 тонн складають екскременти, 200-250 кг – сміття, а решта – помиї. Ще по 10 кг сміття утворюється на кожному квадратному метрі вулиць з твердим покриттям. При цьому не враховуються забруднені атмосферні й промислові води.

          Рідкі покидьки, оскільки містять велику кількість поживних речовин, є добрим середовищем для розмноження не тільки мікроорганізмів, а  і мух. На поверхні нечистот, в скупченні гною або сміття муха за один раз відкладає приблизно 100-150 яєць, з яких через 5-7 днів виростають дорослі мухи. З одного ящика для відходів, який знаходиться в антисанітарних умовах, влітку виплоджується кілька тисяч мух на добу.

          Очистка населених місць

          Особливу групу складають медичні покидьки

. За  своєю  природою, концентрацією чи фізичними, хімічних та інфікуючими  властивостями вони можуть бути причиною або  значною мірою , виникненню серйозних захворювань і сприяти підвищенню смертності людей. За даними Агентства з охорони довкілля США (ЕРА), в лікарнях швидкої допомоги (для  хворих з тимчасовим перебуванням) щоденно на 1 хворого припадає  в середньому приблизно 6 кг твердих покидьків, 15 % яких інфіковані. До інфікованих відносять кров, відходи мікробіологічних і паталогоанатомічних відділень, ізоляційних боксів. Дуже небезпечними є  гострі предмети, насамперед  ін’єкційні голки, які можуть бути причиною СНІДу, інфекційного гепатиту, а також лікарські препарати (цитостатики).

          Крім цього, в лікарняних закладах утворюються покидьки в терапевтичних, хірургічних та інших відділеннях. Велика кількість покидьок є при прибиранні палат, харчоблоків, адміністративних та інших приміщень і території лікарні.

          Серед відходів лікувально-діагностичних закладів особливу групу складають радіоактивні покидьки, що утворюються в радіологічних відділенях при лікувані, діагностиці онкологічних хворих. Це різні радіоактивні речовини, різні ізотопи. Усі вони вимагають спеціального збору, зберігання і ліквідації.

                    Отже, раціональна очистка населених пунктів від покидьок є одним із  найважливіших заходів у справі санітарної охорони грунту, а також води і повітря,  невід’ємним елементом впорядкування населених пунктів і одним з основних заходів профілактики кишкових інфекцій і глистяних інвазій.

          Вивізна система видалення рідких покидьків складається з таких етапів: 1) збирання покидьків  різного типу пристосування (убиральні, помийниці); 2) вивезення їх спеціальним транспортом у місця ліквідації; 3) знезаражування й утилізація відходів.

 

Збирання рідких відходів

          Для збирання і тимчасового зберігання фекалій та  сечі людей  будують різного типу убиральні. Убиральні повинні бути зручними  і теплими,  не забруднювати повітря, грунт, підземні води. Незалежно від типу, убиральні потрібно утримувати в чистоті. Необхідно  виключити доступ мух до нечистот.

          Убиральні можуть бути індивідуальними, якщо призначені для окремої сім’ї, або громадськими. Вони повинні мати просту будову, що не потребує спеціальних матеріалів. При можливості знешкодження нечистот необхідно проводити  на території садиби. Найбільш гігієнічними  є промивні убиральні, але їх можна будувати лише при наявності водогону і каналізації.

          Найбільш вдалим видом убиральні є люфт-клозет Переважно його влаштовують в одно- і двоповерхових будинках. Нечистоти з люфт-клозета по вертикальній трубі (чавунній, керамічній, пластиковій або бетонній) потрапляють у вигріб, влаштований під землею ззовні будинку. Вигріб повинен мати водонепроникні стіни і люк для очистки. Обов’язковим елементом люфт-клозета є вентиляційна труба, що проходить з вигребу через весь будинок поряд з димоходом (що стимулює витяжку повітря з вигребу) і виходить на дах на 0,5 м вище димової труби. Вигріб чистять 1-2 рази на рік. Влітку, коли печі не працюють і руху теплого повітря немає, замість люфт-клозета користуються дворовою убиральнею.

          З гігієнічної точки зору непоганими є пудр-клозети і дворові убиральні ящикового типу. Пудр-клозет – це убиральня із засипкою нечистот поглинаючими  запах матеріалами (торфом, землею, гумусом). Це споруда наземного типу розміром 1,0 х 1,2 м, висотою 2,1-2,2 м. Під стульчаком влаштовують металевий ящик розміром 0,8 х 0,7 х 0,6 м для збору виділень. На дно ящика насипають  дрібний торф, суху землю або попіл шаром 5-8 см. Для дезодорації і захисту від мух виділення щоразу засипають цим же матеріалом. Вміст ящика щодня викидають у влаштований на території садиби компост. Убиральню ящикового типу можна будувати поза будинком. Ящик для збирання нечистот роблять з відкидною задньою стінкою, через яку його очищають.

          Найбільш поширеними є дворові убиральні  з вигребом, хоч з гігієнічної точки зору вони  найменш прийнятні. Їх будують не ближче 20 м від житлових будинків і 50 м від джерел питної води. Вигріб роблять водонепроникним з витяжною трубою для видалення газів.

          У місцях скупчення людей  в населених пунктах (наприклад, на ринках, у парках) будують громадські убиральні з вигребом. Вони можуть бути каналізованими і неканалізованими. Їх улаштовують на декілька вічок, між якими встановлюють перегородки висотою не більше як 1,5 м. У громадських убиральнях стульчаки не потрібні, отвори роблять у підлозі. Убиральні обов’язково забезпечують природним і штучним світлом. Щоб не допустити проникання мух в приміщення, вентиляційні отвори затягують дрібною сіткою. У теплу пору року в неканалізованих убиральнях нечистоти щоденно засипають сухим хлорним вапном з розрахунку 1-2 кг на 1 м2 поверхні ями, або іншою речовиною, що віднаджує мух і знищує їхні личинки. Підлогу, стіни в убиральні постійно миють освітленим 1 % розчином хлорного вапна. Після очистки вигребу забруднену поверхню землі й люка рясно поливають 20 % розчином хлорного вапна.

          У місцях тимчасового перебування людей (наприклад, у польових станах) доцільно споруджувати убиральні типу польових рівчаків. Польовий рівчак копають завширшки 0,3 м,  глибиною до 0,6 м з незначним розширенням донизу, щоб стінки не забруднювалися екскрементами. Після кожного користування виділення засипають землею. Коли рівчак заповнюється на 3/4 глибини, його засипають землею, а поряд  викопують інший.

           Поля заорювання поділяють на дві ділянки.  Одну заливають  влітку, другу- зимою. Перед заливкою ділянку переорюють і на підготовлену землю рівномірно з автоцистерн виливають нечистоти. Через 1-2 дні влітку, коли ділянка підсохне, нечистоти переорюють. Зимові ділянки переорюють восени і заливають взимку. А весною, коли все розмерзнеться, нечистоти всмокчуться в грунт, а грунт підсохне, ділянку знову переорюють. Поля заорювання для вирощування сільськогосподарських культур не використовуються, і тому вони можуть прийняти більше нечистот, ніж поля асенізації.

Поля асенізації складаються з 4 ділянок. Кожну ділянку заливають нечистотами один раз у три роки. Через рік після заливу на цьму полі  можна вирощувати трави, наступного- злаки, на третій кормовий буряк, на четвертий – картоплю тобто такі сільськогосподарські культури, які не вживаються в їжу у сирому вигляді.

Тверді покидьки

          На одну людину нагромадження сміття за добу в середньому становить 1 дм3, а за рік – близько 0,5 м3, що дорівнює близько 200 кг. Висока вологість і наявність органічних речовин у смітті сприяють розмноженню мікроорганізмів, принаджують мух і гризунів. Домове сміття містить до 20-25 % органічних речовин, азоту і фосфору, утильсировини (ганчір’я, кістки, папір тощо).

          Вивіз сміття проводять  шляхом планово-подвірної або планово-поквартирної очистки. При планово-подвірній очистці сміття з дворових сміттєзбірників пересипають у сміттєвози. При планово-поквартирній очистці за сигналом сміттєвоза, що приїхав, сміття з квартир виносять на подвір’я і безпосередньо з відер пересипають у сміттєвоз. На подвір’ї сміття не зберігається. Обидва види планового вивезення  покидьків попереджують  виплодження мух і відіграють значну роль в профілактиці інфекційних захворювань. Але перевагу слід надавати планово-поквартирному вивезенню покидьків.

          У сільських умовах часто замість змінних сміттєзбірників користуються менш гігієнічними ящиками для сміття. Майданчик під ящик улаштовують  не ближче 15 м від житлових будинків. Він повинен мати  асфальтоване, цементоване або   глиняне покриття шаром не менше 25 см. Ділянку огорожують  живоплотом. Щоб не допустити загнивання покидьок і виплоду мух, ящики необхідно очищати не рідше одного разу на тиждень.

          Найраціональнішим методом знешкодження нечистот, попелу, сміття, гною, харчових відходів та інших покидьків, які не можуть бути використані для відгодівлі тварин, є компостування. Його влаштовують на віддалі 10-15 м від жител, на добре утрамбованій глиною, обложеній навколо валом заввишки приблизно 30 см площадці. Ширина площадки 2-3 м, довжина довільна. Компостна купа має вигляд зрізаної піраміди. Для пухкості спочатку насипають 10-15-сантиметровий шар компостуючого матеріалу: торфу, городньої землі, дозрілого компосту тощо. На компостний матеріал укладають шар в 15 см із сміття. Покидьки, після внесення їх в компостну купу, треба засипати шаром компостного матеріалу товщиною 15 см. Цей шар перешкоджає відкладенню мухами яєць і захищає компост від висихання. Потім знову кладуть шар покидьок, засипають його компостним матеріалом і т.д. Щоб зручно було працювати, таких шарів може бути до 10, а загальна висота компостної купи не повинна перевищуватиа 1,5 м. Щоб не допустити розмноження мух, штабель компосту з усіх боків і зверху ще обкладають шаром землі. Для захисту від розмивання дощем компост вкривають солом’яними матами або роблять над ними навіс.

          У міських умовах можуть влаштовуватися поля компостування. Для цього відводять земельну ділянку за містом, не ближче 1 км від житла. Привезене сміття сортують і складають у штабелі, як було описано вище. Оскільки в зовнішніх шарах штабелів можуть зберігатися личинки мух, то бажано поверхню штабелів обробляти інсектицидами.

          Сміття можна знезаражувати і на удосконалених звалищах, використовуючи поза населеними пунктами колишні кар’єри, котловани, рівчаки або спеціально викопані рови, розташовані не ближче як за 500 м від населеного пункту. Сміття, привезене сюди спеціальним транспортом, скидають, вирівнюють і утрамбовують і того ж дня закидають шаром землі товщиною 20-30 см великих містах і курортних центрах з обмеженою кількістю вільних територій ділянки під полігони для складання покидьок відводять на великі відстані (10-20 і більше км) від населених пунктів, що економічно не вигідно. Ці обставини змушують будувати заводи по механізованій переробці і знешкодженню твердих покидьків. Витрати на будівництво заводів в 7-10 разів перевищують затрати на спорудження самих надійних в гігієнічному відношенні полігонів. Доходи від знешкодження, як правило, не покривають всі витрати на експлуатацію заводів, але під їх забудову потрібно ділянку в 10-15 разів меншу. Санітарні вимоги до заводів такі ж, як і до промислових підприємств, розташованих в промисловій зоні міст.

          З гігієнічної точки зору найбільш ефективним методом знешкодження твердих покидьок є їх спалювання на сучасних високомеханізованих установках . Спалювання проводиться при температурі близько 900-12000С.

          У сільській місцевості особливої уваги заслуговують видалення і знешкодження трупів загиблих тварин. Найкраще їх переробляти на м’ясо-кісткову муку на спеціальних підприємствах. Якщо немає такої можливості, їх закопують на скотомогильниках. Останні влаштовують за 1-2 км від населеного пункту на площадці з сухим пористим грунтом і низьким стоянням підземних  вод, віддалік від відкритої водойми і пасовиськ. Для захоронення тварин копають яму завглибшки 3 м. Дно ями і трупи тварин засипають шаром хлорного вапна і землею. Територію скотомогильника огорожують. Транспорт, на якому вивозили трупи, старанно дезінфікують.

Очистка стічних вод

 

СПЛАВНА СИСТЕМА ОЧИСТКИ

          Каналізація буває господарсько-фекальна, промислова і зливова. Господарсько – фекальна каналізація приймає стічні води і рідкі покидьки, які утворюються внаслідок господарсько-побутової діяльності і фізіологічних відправлень людини. Промислова каналізація відводить стічні води від підприємств, зливова – дощові і розталі води. Каналізація може бути роздільною і загальносплавною.

           Очищення господарсько – фекальних стічних вод можна розділити на три етапи: механічне (звільнення від грубих мінеральних і органічних часток), біологічне (мінералізація органічних речовин, які знаходяться в колоїдному або розчиненому стані) і знезаражування.

          Механічне очищення стічних вод проводиться за допомогою решіток, пісковловлювачів і відстійників. Решітки являють собою паралельні залізні прути, які встановлюють  по ходу течії води в місці  поступлення стоків на очисні споруди. На них затримуються грубі завислі рештки (папір, ганчір’я, вата, кухонні покидьки тощо), які по мірі необхідності   вручну, або механічним способом видаляються.

          Пісковловлювачі призначені для затримування мінеральних домішок. Зміна швидкості руху потоку води у спеціальних лотках сприяє осіданню важкого піску і заважає осіданню легкої органічної зависі. Покидьки, зібрані з грат і пісковловлювачів, зберігають у закритих приймачах під шаром хлорного вапна. По мірі накопичення їх спалюють або вивозять на поля асенізації.

          Після пісковловлювачів стічна вода надходить у відстійники, де осідає основна маса завислих речовин, переважно органічного походження. Відстійники бувають горизонтальні, вертикальні і радіальні. Вони являють собою великі резервуари, в яких вода рухається із швидкістю біля 7 мм/с, за рахунок чого покидьки випадають на дно у вигляді осаду. Осад згрібається до центру відстійника в заглиблений приймач і під тиском стовпа води або за допомогою насоса вилучається з резервуару. Мул поступає у метантенки.

          Метантенки – залізобетонні резервуари, циліндричної форми,  в яких відбувається зброжування мулу (спочатку кислтне, потім лужне). Після лужного бродіння мул набуває чорного кольору і специфічного запаху. Щоб поліпшити переробку осаду, його за допомогою пари або води підігрівають до 40-55 0С і перемішують. Під час бродіння утворюється газ – метан, який збирається у газовому ковпаку, розташованому у верхній частині метантенку, звідки відводиться в спеціальні резервуари і використовується в котельній станції очистки. Одержаний після бродіння мул безпечний в епідемічному відношенні і підлягає механічному зневодненню. Після підсихання на мулових майданчиках мул використовується на полях як органічне добриво або як паливо в котельнях.

          Після механічного очищення стічні води поступають на біологічне очищення. Біологічне очищення необхідне для мінералізації розчинених органічних речовин, які залишилися у воді після відстоювання. Біологічне очищення стічних вод є природнє і штучне. В природних умовах очищення здійснюється на полях фільтрації, полях зрошення і в біологічних ставках. Для штучного очищення призначені спеціальні споруди, в яких відтворюють умови, що спостерігаються в грунті (біологічні фільтри) або у водоймі (аеротенки).

          Більш ефективний, ніж біофільтр, є аерофільтр. Він має більшу  висоту фільтруючого шару і пристрій для підсилення вентиляції фільтра. Стічна вода надходить зверху, а повітря подається знизу. Таке збагачення киснем прискорює процес окиснення і дозволяє пропускати більший об’єм води порівняно з біофільтром.

          Аеротенк являє собою довгий залізобетонний резервуар глибиною 3-6 м, без завантажувального матеріалу. Тут окиснення органічних речовин відбувається у водному середовищі при участі активного мулу, заселеного великою кількістю мікроорганізмів-мінералізаторів. Вони відіграють головну роль в окисненні органічних речовин. В аеротенк по повітропроводах, розташованих у нижній частині резервуара, за допомогою компресорів під тиском подають повітря, яке крізь пористі пластинки надходить у воду. Пройшовши аеротенк, органічні речовини окиснюються, а стічна вода направляється у вторинний відстійник для вилучення активного мулу, який повторно використовується  в аеротенках.

Після механічного і біологічного очищення вода поступає у вторинні відстійники де звільняється від активного мулу, набуває високої прозорості, але містить ще велику кількість мікроорганізмів. Знезаражування води проводиться шляхом перехлорування газоподібним хлором,  або хлорним вапном. Очищена і знезаражена вода перед спуском у відриті водойми поступає у біологічні ставки, де звільняється від хлору і насичується киснем.

Стічні води можна очищувати також природним шляхом на полях фільтрації і полях зрошування.

          Поля фільтрації являють собою земельні ділянки, огороджені земляним валом, розподілені на окремі грядки типу городніх. Стічна вода по трубах надходить до найвищої точки полів фільтрації, а звідти самопливом поступає у спеціальну мережу розподільних каналів і розливається по окремих картах. Зрошення ведеться або суцільним заливом, або по борознах. Процеси біохімічного окиснення органічних речовин, що є у стічних водах, проходять у верхньому шарі грунту. Стічна вода, фільтруючись крізь грунт, звільняється від завислих речовин, котрі завдяки кисню, що є у порах грунту, окиснюються і мінералізуються. Тут також затримується більшість мікроорганізмів, яєць гельмінтів.

          На полях зрошення так само, як і на полях фільтрації проводиться  очистка стічних вод. Але на відміну від останніх поля зрошення використовуються одночасно і для вирощування сільськогосподарських культур (технічних, зернових, кормових). Сюди вода надходить після механічного очищення і використовується для поливу. Після біологічного очищення  через грунт вода  збирається в дренажну систему, поступає в біологічні ставки, чи у водойму.

МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ І ГІГІЄНІЧНА ОЦІНКА

ПРИРОДНОГО ОСВІТЛЕННЯ ПРИМІЩЕНЬ

Методика визначення показників природного освітлення приміщень

Дані описового характеру:

1.Зовнішні фактори, від яких залежить природне освітлення приміщень:

        – географічна широта місцевості, клімат (кількість хмарних днів та світловий клімат) місцевості;

        – сезон року та години дня, коли експлуатується приміщення, наявність затінюючих об’єктів (будівель, дерев, гір).

2. Внутрішні фактори:

        -найменування та призначення приміщень;

        – орієнтація вікон по сторонах горизонту, поверх;

        – вид природного освітлення, тобто розміщення світлових пройомів, (одностороннє, двостороннє, верхнє, комбіноване);

        – кількість вікон, їх конструкція (однорамні, дворамні, спарені);

        – якість та чистота скла, наявність затінюючих предметів (квітів, фіранок);

        – висота підвіконня, відстань від верхнього краю вікна до стелі;

        – яскравість (відбиваюча здатність) стелі, стін, обладнання та меблів.

Оцінка природного освітлення приміщень геометричним методом:

1. Визначення світлового коефіцієнта

2. Визначення кута падіння a

3. Визначення кута отвору g.

4. Визначення коефіцієнта заглиблення приміщення  

Світлотехнічний метод дослідження природного освітлення приміщень – визначення коефіцієнта природної освітленості (КПО).

 Вимірювання освітленості люксметром

 

Люксметр Ю-116 чи Ю-117 складається з селенового фотоелемента з фільтрами-насадками та гальванометра зі шкалою. Фотоелемент спрацьовує під впливом світла, виробляючи електричний струм, силу якого вимірюють гальванометром. Стрілка його вказує число люксів, що відповідає досліджувальній освітленості.

 Компакт-диск

Методи визначення і гігієнічна оцінка штучного

освітлення приміщень

Фізичні характеристики штучного освітлення

1. Штучне освітлення (як і природне) характеризують:

          – сила світла (І)

          –  світловий потік (F)

      –  освітленість (Е)

      яскравість (В)

       коефіцієнт відбиття (b)

       коефіцієнт світло пропускання

      –  світність (М

Короткозорість у дітей

 СНиП 23-05-95 Естественное и искусственное освещение.

Таблиця 2

Норми загального штучного освітлення (БНіП ІІ-69-78 та БНіП ІІ-4-79)

Приміщення

Найменша освітленість, лк

Люмінесцентні лампи

Лампи розжарювання

Кімнати і кухні житлових будинків

75

30

Навчальні кімнати

300

150

Кабінети технічного креслення

500

300

Шкільні майстерні

300

150

Читальні зали

300

150

Операційна, секційна

400

200

Пологова, перев’язочна, процедурна

500

200

Доопераційна

300

150

Кабінет хірургів, акушерів-гінекологів, педіатрів, інфекціоністів, стоматологів

500

200

Кабінет функціональної діагностики

150

Рентгенодіагностичний кабінет

150

Палати дитячих відділень для новонароджених, післяопераційні палати

150

75

 

Таблиця 3.

Значення коефіцієнта е.

Потужність ламп, Вт

Коефіцієнт при напрузі в мережі, В

110, 120, 127

220

до 110

2,4

2,0

110 і більше

3,2

2,5

Таблиця 4

Допустима яскравість світильників загального освітлення для житлових та громадських приміщень.

 

Допустиме значення яскравості, кд/кв. м

для ламп розжарювання

для люмінесцентних ламп

Основні приміщення житлових та громадських будівель.

15000

5000

Класи, учбові кабінети, аудиторії, читальні зали, бібліотеки.

5000-8000

5000-8000

Кабінет лікаря.

15000

5000

Палати лікарень і спеціальні кабінети дитячих закладів та шкіл-інтернатів.

5000

5000

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Приєднуйся до нас!
Підписатись на новини:
Наші соц мережі