Гігієна води та водопостачання населених місць. Оцінка nякості питної води.

Методи покращення якості питної води. Гігієна грунту та nочистка населених місць.

 

Вода є nодним з найважливіших елементів біосфери. Без води неможливе життя людей, nтварин І рослин.

Відео фільм – „ВОДА”

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/hih/index.php?name_film=watter

 

 Людина без води може прожити не більше 5-6 nдіб. Це так зване фізіологічне значення nводи. Організм дорослої людини складається в середньому на 65 % з води. З nвіком її кількість зменшується. Так, зародок людини містить 97 % води, організм nновонароджених – 77 %, у 50 річному віці кількість води в організмі складає nлише 60 %. Основна маса води (70 %) зосереджена в середині клітин, а 30 % – це nпозаклітинна вода. Остання також розподілена в організмі не однаково: менша n(близько 7 %) – це кров і лімфа, більша – омиває клітини. У різних органах і nтканинах вміст води не однаковий: скелет містить 20 %, м’язова тканина – 76, nсполучна тканина – 80, плазма крові – 92, скловидне тіло – 99 % води.

         Вода є розчинником різних речовин. Всі nбіохімічні реакції, що пов’язані з процесами травлення і засвоєння поживних nречовин, протікають у водному середовищі. Разом з солями вода приймає участь в nпідтримці найважливішої фізіологічної константи організму – величини nосмотичного тиску. За рахунок малої в’язкості, а також здатності розчиняти nрізні хімічні речовини і вступати з ними в не міцні зв’язки вода, що є основною nчастиною крові, грає роль транспортного засобу. Крім того вона є основою кислотно-лужної nрівноваги в організмі, оскільки проявляє властивості як кислот, так і основ. nВсі процеси засвоєння і виділення в організмі також протікають у водному nсередовищі.

         Добова потреба людини у воді складає n2,5-3,0 л. nВода в організм людини надходить з питвом і харчовими продуктами. З питною nводою поступає багато солей, в тому числі макро- і мікроелементи, такі як nкальцій, магній, натрій, калій, йод, фтор та ін. Частина води утворюється в nсамому організмі внаслідок окислення харчових продуктів. Так, при повному nокисленні 100 г nжирів утворюється 107 г nводи, 100 г nвуглеводів – 55,5 г, n100 г nбілків – 41 г nводи. Це так звана ендогенна вода.  Крім nцього у шлунок людини протягом доби надходить ще 6-7 л води: 3 л слини, 3 л шлункового та кишкового nсоку і біля 0,5 л nжовчі.

         У стані спокою вода з організму людини nвиводиться через нирки з сечею – 1,5 л/добу, через легені у вигляді водяної nпари – приблизно 0,4 л, nчерез кишки з калом – близько 0,2л. Ще 0,6л води виділяється через пори шкіри, що пов’язано з nтерморегуляцією організму. Таким чином, щодоби з організму людини в стані nспокою виводиться біля 3 л nводи. При важкій роботі, роботі в гарячих цехах, літом в полі, патологічних nстанах, тощо виведення води може збільшуватися до 8-10 л.

http://www.mama-86.org.ua/files/water_legis.doc

 

         Організм людини погано переносить зневоднення. Втрата 1-1,5 л води вже викликає nвідчуття спраги. Воно пов’язано із збудженням певних відділів центральної nнервової системи (“питного” центру), які беруть участь у регуляції і поповненні nводних ресурсів організму. Якщо втрата води не відновлюється, тоді погіршується nсамопочуття, знижується працездатність, порушується водно-сольовий обмін, nтерморегуляція і може настати перегрів організму. Недостатнє споживання води nнегативно позначається на всмоктуванні поживних речовин у кишках.

  

http://document.org.ua/sanpin/tdoc8479.php

         Хімічний склад води може nвпливати на виникнення і перебіг ряду захворювань, викликаних  поступленням в організм людини хімічних nелементів. Відомо, що з водою в організм поступають такі мікроелементи, як nфтор, йод, мідь, цинк, селен, нікель та ін., що мають велике значення в обміні nречовин. Вони в природі розподілені нерівномірно. Люди можуть одержувати їх з nїжею і водою в недостатній або в надлишковій кількості. Такі захворювання nназиваються ендемічними, а місцевості – геохімічними провінціями. Як nправило, вони охоплюють велику кількість людей і характерні для окремої nмісцевості, де в мінеральному складі грунту і води відсутні чи присутні в nнадлишкових кількостях ті чи інші мікроелементи.

         При недостатній кількості йоду у воді і їжі порушуються nнормальний розвиток і функція щитовидної залози, виникає ендемічне воло (зоб). nДля попередження цієї хвороби в ендемічних по волу регіонах, люди повинні nвживати сіль, в яку добавлений йодид калію (йодована сіль).

         Велике гігієнічне значення має  також наявність у воді такого мікроелементу, nяк фтор.

Вміст nфтору у воді в кількості від 0,7 до1 мг/дм³ сприяє нормальному nрозвитку і мінералізації кісток і зубів. Поступлення в організм підвищеної nкількості фтору (понад 1,5 мг/дм³) викликає захворювання, яке nназивається флюорозом і проявляється пораженням емалі зубів у вигляді nпігментованих жовтих і коричневих плям. При вмісті фтору у воді більше 5 мг/дм³ nпроходить ураження не тільки зубів але  і nкістково-суглобового апарату. Недостатня кількість фтору у воді (менше 0,7 nмг/дм³) призводить до розвитку іншого захворювання зубів – карієсу n(гнилі зуби). З метою профілактики карієсу зубів на головних спорудах деяких nвеликих водогонах проводять збагачування води фтором. Фторування води проводять nфторидом чи кремнефторидом натрію.

http://www.refine.org.ua/pageid-4575-2.html

 

         Однією з геохімічних ендемій є nтоксичний ціаноз (метгемоглобінемія). Він розвивається при вживанні води з nпідвищеною концентрацією солей азотної кислоти – нітратів. nЧастіше всього токсичним ціанозом хворіють діти, яким молочні суміші готують на nводі, в якій вміст нітратів перевищує 45 мг/дм³. Нітрати в травному nканалі дітей з допомогою мікрофлори відновлюються до нітритів. Останні, nвсмоктуючись в кров і сполучаючись з гемоглобіном, утворюють метгемоглобін, не nздатний переносити кисень. Таким чином, знижується вміст кисню в крові і nнаступає кисневе голодування. Все це проявляється ціанозом слизових оболонок nочей, губ і шкіри.

         Показники нешкідливості хімічного складу питної води n

включають регламенти для nнеорганічних і органічних компонентів .

         Ряд хімічних елементів у питній воді не повинні перевищувати nдопустимі концентрації, інакше вода буде негативно впливати на здоров’я людей n(табл. ).

Таблиця

Токсикологічні nпоказники нешкідливості хімічного складу питної води

Примітки:   * – величина, зазначена в дужках, nдопускається при обробці води реагентами, що містять алюміній;

                   ** – перелік контрольних nпестицидів встановлюють з урахуванням конкретної ситуації.

         Наявність токсичних речовин у воді головним чином пов’язана nіз забрудненням водойм промисловими стічними водами. В цих випадках nознайомлення з технологією виробництва, санітарною обстановкою або з клінічною nкартиною виниклих захворювань дає можливість спеціалістові вирішувати питання nпро те, якими дослідженнями треба доповнити програму аналізу води.

         Радіоактивність питної води залежить від nнаявності радіоактивних речовин природного чи антропогенного походження. nНайменшу активність мають підземні води, що залягають в осадкових породах і nнайчастіше використовуються для водопостачання населення. Активність їх зростає nзі збільшенням мінералізації води. Питома активність їх за природним ураном – n10-50 мкг/дм³, радієм – 226 – 2´10^-12 Кі/дм³, nрадоном – 222 – 5´10^-10 Кі/дм³. nВоди, що залягають в корінних породах, наприклад, у тріщинуватих гранітах, nмають більшу активність. Часто значна активність притаманна лікувальним nмінеральним водам (активність за радієм і радоном до п ´10^{-9 n}Кі/дм³).

         Радіоактивність води відкритих водойм nменш стійка. Вона може змінюватися під впливом людської діяльності, шляхом nпопадання стічних вод або атмосферних опадів, забруднених радіоактивними nречовинами.

         Більш інтенсивне радіоактивне nзабруднення відкритих водойм може відбуватися в місцях розміщення атомних nелектростанцій та інших підприємств, які використовують радіонукліди, а також у nразі ненадійного функціонування санітарно-технічного обладнання для nдезактивації радіоактивних відходів або при аварійних ситуацій.

Радіаційна nбезпека питної води визначається в Бк/дм³ за гранично допустимими nрівнями сумарної активності альфа- та бета- випромінювачів. Загальна об’ємна nактивність альфа-випромінювачів не повинна перевищувати 0,1 Бк/дм³, nа бета-випромінювачів – 1,0 Бк/дм³.

 Органолептичні властивості nводи обумовлені nфізичними, хімічними і біологічними факторами.

         Температура питної води повинна бути 8-12 С. Така вода приємна на смак, освіжає, добре задовольняє nспрагу, швидко всмоктується і стимулює секреторну і моторну діяльність nшлунково-кишкового тракту. Тепла вода п’ється неохоче, всмоктується повільніше, nпогано задовольняє спрагу. Приймання її у великій кількості викликає неприємні nвідчуття і навіть нудоту.

         Краще спрагу задовольняє прохолодна або гаряча води, яка nсприяє секреції слини і швидше всмоктується, ніж холодна або тепла вода. При nвсякій температурі найкраще задовольняє спрагу, посилюючи слиновиділення, nміцний настій чаю.

         Пиття води з температурою, нижчою від 5 С, викликає неприємні відчуття в порожнині рота, в тому числі nзубний біль і може бути причиною переохолодження горла і рота.

         Близькою до оптимальної є температура води підземних джерел, nщо залягають на глибині 15-20 м nвід поверхні землі і річні коливання температури якої не перевищують 2 °С. Такі nводи добре захищені від забруднення з поверхні грунту. Значні зміни температури nводи, наприклад після дощу, вказують на фільтрацію поверхневих вод через товщу nпідгрунття і можливість їх бактеріального забруднення.

         Людина віддає перевагу прозорій, без кольору, без nнеприємного запаху і присмаку питній воді. Вода не повинна містити водні nорганізми, завислі частки або плаваючі плівки, які можна розрізнити неозброєним nоком. Вимоги до органолептичних властивостей води згідно ДСНіП України наведені nв табл. .

Таблиця

Органолептичні показники якості питної води

Примітки:   * – показник розведення (до зникнення запаху, nприсмаку);

                   ** – нефелометричні одиниці каламутності;

                   *** – величини, зазначені в nдужках, допускаються з урахуванням конкретної ситуації.

 

         Добра вода повинна бути прозорою на вигляд. Прозорість води nвизначається здатністю її пропускати видиме світло і залежить від наявності в nній суспендованих частинок мінерального або органічного походження. Воду nвважають достатньо прозорою, якщо через 30-сантиметровий шар води можна nпрочитати звичайний друкарський шрифт.

         Якість, протилежна прозорості, називається каламутністю. Каламутність води nсвідчить про забруднення її стічними водами або про недоліки в обладнанні nкриниць, свердловин чи каптажних обладнань джерел (каптаж – пристрій в місці nвиходу джерельної води з метою запобігання замулюванню і забрудненню джерела). nКаламутні води гірше знезаражуються і в них створюються кращі умови для nвиживання мікроорганізмів. Дуже каламутна вода може призвести до подразнення nслизової оболонки шлунка і кишок.

         Згідно з ДСанПіН рівень каламутності не повинен перевищувати n0,5, а максимально припустимий рівень – 1,5 НОК (нефелометричних одиниць nкаламутності). Вміст завислих часток у воді при цьому буде не більше 1,5 мг/дм³.

         Кольоровість поверхневих і неглибоких підземних nвод зумовлюється наявністю в них гумінових речовин, які вимиваються з грунту і nнадають воді кольору від жовтого до коричневого. Крім того, колір води nвідкритого водоймища може бути спричиненим розмноженням водоростей (цвітінням) nі забрудненням стічними водами. Під час очищення на водогонах кольоровість води nприродного походження може бути знижена. Глибокі підземні води безбарвні.

         При лабораторних дослідженнях порівнюють інтенсивність nзабарвлення з умовною шкалою стандартних розчинів і результат виражають в nградусах колірності. 1° колірності відповідає забарвленню nшкали, що містить 1 мг платини у вигляді хлороплатинату калію в 1 дм³ nводи. Колірність води понад 20° (35°) небажана.

         Присмак і запах води залежить від багатьох nчинників. Наявність органічних речовин рослинного походження і продуктів їх nрозпаду надає воді землистого, трав’янистого або болотного запаху і присмаку. nПри гнитті органічних речовин виникає гнильний запах. Наявність і розкладання nводоростей при цвітінні води надають їй рибного або огіркового запаху. Причиною nзапаху і присмаку води може бути забруднення її побутовими і промисловими стічними nводами та пестицидами.

         Присмаки і запахи глибинних вод обумовлені розчиненими у них nмінеральними солями і газами, наприклад сірководнем. При звичайній технології nочищення води, що використовується на водогонах, присмак і запах води nполіпшуються не набагато.

         Характер запаху і присмаку, а також їх nінтенсивність визначають у балах: 1 – дуже слабкий, визначається лише nдосвідченим лаборантом; 2 – слабкий, що не привертає уваги споживача; 3 – nпомітний, що викликає у споживача невдоволення; 4 – виражений, що робить воду nнеприємною; 5 – дуже сильний, що робить воду взагалі непридатною для nвикористання.

         Згідно із ДСанПіНом України “Вода nпитна” інтенсивність запаху або присмаку води не повинні перевищувати 2 ОР n(одиниці розведення) – до зникнення запаху. Якщо вода має незвичний запах і nприсмак, то можна припустити можливість її техногенного забруднення. В таких nвипадках виясняють походження забруднювачів, а потім вирішують питання про nнеобхідність додаткових хімічних досліджень, методів покращення якості і про можливість nвикористання води для пиття.

         Часто присмак води залежить від хімічного складу води. В природі nхімічний склад води формується при контакті води з різними геологічними nпородами, з якими вона стикалася, і залежить від розчинності мінералів.

         На якість води впливають також різні стоки. При таянні nснігу, льоду, випаданні дощу утворюються зливові забруднені різними nмікроорганізмами, органічними, неорганічними речовинами і механічними домішками nводи. Інтенсивність їх забруднення залежить від чистоти водозбірних поверхонь. nНайбільше забруднені бактеріями, вірусами, яйцями гельмінтів, органічними nречовинами господарсько-фекальні стічні води. Промислові стоки багаті nрізноманітними неорганічними речовинами, концентрація яких часто перевищує nсанітарно допустимі величини. Крім того у воді можуть знаходитися речовини n(реагенти), що використовуються при обробці води. Тому по наявності і кількості nхімічних речовин можна судити про фізіологічну повноцінність води, ступінь і nхарактер її забруднення, необхідність її обробки і можливість використання.

         На органолептичні показники води впливає і мінеральний склад води.

         Ступінь мінералізації характеризує nсухий залишок. Він дає nзагальну уяву про кількість розчинених у воді солей. Доброю для вживання вважають nпрісну воду, загальна мінералізація якої не менше 100 і не більше 1000 мг/дм³. nМінеральні води (це частіше всього лікувальні) містять від 1 до 10 г/дм³ nрозчинних солей. Солона (морська) вода має мінералізацію до 50 г/дм³, nа росольна – понад 50 г/дм³. Підвищення мінералізації прісних вод nможе проходити і за рахунок поступлення у воду посторонніх хімічних речовин.

         Загальна nтвердість води переважно зумовлюється присутністю в ній карбонатів, nбікарбонатів, хлоридів, сульфатів та інших сполук кальцію і магнію. Загальна nжорсткість поділяється на карбонатну (усувну) і постійну (неусувну).

         Карбонатна nтвердість обумовлена наявністю у воді розчинних бікарбонатів кальцію і nмагнію, які при кип’ятінні води розкладаються на вуглекислоту і нерозчинні nмонокарбонати. Останні є причиною утворення накипу на стінках парових котлів, nтрубопроводів, радіаторів, самоварів, чайників та ін. водонагрівних приладів. nТому в медичній практиці інструменти багаторазового використання кип’ятять у nдистильованій воді.

         Постійною nтвердість називають ту твердість nводи, яка залишається після тривалого кип’ятіння води і зумовлюється наявністю nу ній хлоридів, сульфатів, нітратів і фосфатів кальцію і магнію.

         Твердість nводи оцінюють в мг-екв/дм³. 1 мг-екв/дм³ жорсткості nвідповідає 20 мг/дм³ Са⁺⁺, або 12,16 мг/ дм³ nMg⁺⁺. Воду до 3,5 мг-екв/дм³ жорсткості називають м’якою, nвід 3,5 до 7 – середньої жорсткості, від 7 до 14 – жорсткою, понад 14 мг-екв/дм³ n- дуже жорсткою.

         При збільшенні жорсткості води погіршується розварювання nм’яса, бобових; погано настоюється чай і псується його смак; збільшується nвитрачання мила, оскільки піна утворюється лише після того, як увесь кальцій і nмагній будуть зв’язані (10 г nкальцію зв’язують 166 г nмила). Це створює незручності і під час купання, миття голови внаслідок nосідання кальційових і магнійових солей жирних кислот волосся стає твердим, nшкіра грубою. У осіб з чутливою, тонкою шкірою може наступати подразнення nшкіри. При користуванні синтетичними миючими засобами (шампунями, пастами, nпорошками) подібні явища не бувають.

         При різкому переході від вживання nм’якої води до жорсткої, а особливо коли у воді є сульфати магнію, що nтрапляється в туристичних або експедиційних умовах, при зміні місця проживання nможуть виникати тимчасові диспептичні явища. Роль жорсткої води в появі і nрозвитку нирково-кам’яної хвороби достоймено не доказана.

         В останні роки чисельні епідеміологічні дослідження в nАнглії, США, Японії та інших країнах виявили зворотну залежність між рівнем nжорсткості води і смертністю від серцево-судинних захворювань. Механізм цього nявища дотепер ще не вияснений.

         Деякі автори вважають, що вода є nчастковим джерелом кальцію для організму людини. Справа в тому, що кальцій nбагатьох харчових продуктів засвоюється лише на 30 %, тоді як кальцій питної nводи – на 90 %. Слід відзначити, що овочі, зварені у м’якій воді, втрачають nзначну кількість кальцію, а приготовлені на жорсткій воді навіть збагачуються nкальцієм за рахунок осідання його на поверхні овочів.

         Гранична норма твердості води не повинна перевищувати 7, а в окремих випадках 10 nмг-екв/дм³. При вживанні маломінералізованої води загальна nжорсткість її повинна бути не менше 1,5 мг-екв/л. Вода, що не містить солей nкальцію і магнію неприємна на смак (“пуста”).

         Хлориди n(хлор-іон). Незабруднені прісні води переважно містять до 30-50 мг/дм³ nхлоридів. Якщо їх кількість перевищує 350-500 мг/дм³, такі води nмають солонуватий присмак і несприятливо впливають на шлункову секрецію. Тому nвміст хлоридів у водогінній воді не повинен перевищувати 250 мг/дм³,  в окремих випадках – 350 мг/дм³.

         Сульфати n(сульфат-іон) в кількостях понад 500 мг/дм³ надають воді nгіркувато-солонуватого присмаку, несприятливо впливають на шлункову секрецію і nможуть спричинювати диспепсичні явища (особливо при одночасному великому вмісті nмагнію у воді) у осіб, які не звикли до води такого складу. Згідно стандарту nкількість сульфатів у питній воді не повинна перевищувати 250 (350) мг/дм³.

         Залізо nв природних водах зустрічається в основному у вигляді бікарбонатів. При nконтакті води з повітрям двовуглекисле залізо окислюється з утворенням бурих nпластівців гідрату оксиду заліза, які придають воді мутність і забарвлення. При nпранні білизни залізо надає їй жовтуватого відтінку і залишає іржаві плями.

         Солі заліза (більше 0,3 мг/дм³)  і марганцю (більше 0,1 мг/дм3) надають воді nв’яжучого присмаку. Значно погіршується і смак чаю, приготованого на такій nводі. Така вода непридатна для деяких процесів в харчовій промисловості надає nмаслу, сиру та іншим харчовим продуктам неприємного присмаку, в побуті n(забарвляє білизну під час прання тощо).

         Деякі хімічні сполуки можуть змінювати органолептичні якості nводи в концентраціях, значно менших, ніж проявляти токсичні властивості. До них nналежить мідь, яка надає воді терпкого присмаку і блакитного забарвлення. nСтандартом на питну воду передбачено, що концентрація міді у питній воді не nповинна перевищувати 1,0 мг/дм³. Цинк в концентрації понад 5 мг/дм³ nнадає воді терпкого присмаку і опалестуючого забарвлення. Аптечного присмаку і nзапаху воді після хлорування надають фенольні сполуки внаслідок утворення nхлорфенолів. Допустима концентрація останніх – 0,0003 мг/дм³.

Аніонні nдетергенти надають воді специфічного присмаку, утворюють піну, негативно nвпливають на процеси знезараження води. Мінеральні масла, особливо після nхлорування, надають воді своєрідного запаху. Вміст поверхнево-активних речовин, nнафтопродуктів, фенолів не повинний перевищувати концентрацій, що визначаються nстандартними методами досліджень.

         Хімічні показники забруднення джерела води. До них належать речовини, які містяться у сечі і nфекаліях людей і тварин, або продукти їх розпаду (органічні сполуки, аміак, nнітрити, нітрати, хлориди та ін.). Ці сполуки самі по собі в тих кількостях, в nяких вони трапляються у прісній воді, нешкідливі для здоров’я людини і лише, вказують nна забруднення ґрунту і води. Але поряд із ними вода може містити і патогенні nмікроорганізми.

         Про загальну кількість органічних речовин у воді судять за nокиснюваністю, вираженою в мг кисню, що витрачається при окисненні nмарганцевокислим калієм органічних речовин, які містяться в 1 дм³ nводи. Найменшу окиснюваність мають артезіанські води – до 2 мг/дм³. nУ водах верхнього водоносного горизонту, що експлуатуються шахтними колодязями, nокиснюваність дещо вища – до 3-4 мг/дм³. При збільшенні колірності nводи окислюваність зростає. У воді відкритих водойм окиснюваність може бути ще nвищою. Підвищення окиснюваності води, особливо раптове, сигналізує про nзабруднення джерела стічними водами.

         Кожний з показників може мати інше походження, наприклад, хлориди n- мінеральне, органічні речовини – рослинне. Тому визнати джерело води nзабрудненим можна тільки в тому разі коли: 1) у воді є не один, а кілька nхімічних показників забруднення, 2) у воді одночасно виявлено бактеріальні nпоказники забруднення і 3) забруднення підтверджується санітарним обстеженням nджерела води. http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/hih/index.php?name_film=gigl

Класифікація джерел nводопостачання

Джерела водопостачання поділяються на nпідземні та поверхневі.

До підземних джерел відносяться:

–         nміжпластові напірні (артезіанські) та nненапірні води, які залягають у водоносних горизонтах (піщаних, гравелистих, nтріщинуватих) між водонепроникними шарами ґрунту (глини, граніти), а тому nнадійно захищені від проникнення забруднень з поверхні. Поповнення міжпластових nвод відбувається у зонах живлення – місцях вклинювання водоносного шару на nповерхню, які знаходяться на значній відстані від місць водозабору. Міжпластові nводи відрізняються стабільною невисокою температурою (5-12°С), постійним nфізико-хімічним складом, сталим рівнем і значним дебітом;;

–         nґрунтові води, які залягають у nводоносному горизонті над першим водонепроникним шаром ґрунту, а тому у разі nнеглибокого розташування недостатньо захищені від потрапляння забруднень з nповерхні. Характеризуються сезонними коливаннями рівня стояння, дебіту, nхімічного і бактеріального складу, що залежить від частоти і кількості опадів, nнаявності відкритих водойм, глибини залягання, характеру грунту. Фільтруючись nчерез шар чистого дрібнозернистого ґрунту завтовшки 5-6 м і більше грунтові води nстають прозорими, безбарвними, не містять патогенних мікроорганізмів. Запаси nґрунтових вод незначні, тому, щоб використати їх як джерело централізованого nводопостачання, передбачають їх штучне поповнення водою за допомогою спеціальних nінженерно-технічних споруд;

–         nджерельна вода, яка витікає з водоносних nшарів, які виклинюються на поверхню біля підніжжя пагорбів, гір, в понижених nмісцях рельєфу.

Поверхневі води nподіляються на проточні (ріки, водоспади льодовиків), непроточні (озера, ставки, nштучні відкриті водосховища). Склад їх води багато в чому залежить від nхарактеру ґрунтів на території водозбору, гідрометеорологічних умов та суттєво nколивається протягом року залежно від сезону і навіть погоди. Порівняно з nпідземними водами, для поверхневих характерні велика кількість завислих nречовин, низька прозорість, підвищена кольоровість за рахунок гумінових nречовин, що вимиваються з ґрунту, більш високий вміст органічних сполук, nнаявність автохтонної мікрофлори, присутність у воді розчиненого кисню. nВідкриті водойми легко забруднюються ззовні, тому з епідеміологічної точки зору nє потенційно небезпечними.

В ряді nмаловодних, безводних місцевостей використовують привізну та метеорну n(атмосферну) воду (дощову, снігову), яку зберігають в закритих водосховищах, nналивних колодязях.

Найкращою є nситуація, коли вода у джерелі водопостачання за своєю якістю повністю nвідповідає сучасним уявленням про доброякісну питну воду. Така вода не потребує nніякої обробки і необхідно лише не погіршити її якість на етапах забору з nджерела та подачі споживачам. Але знезаражування такої води передбачається nсанітарними вимогами. Такими джерелами можуть бути лише деякі підземні nміжпластові води, найчастіше – артезіанські (напірні). В усіх інших випадках nвода в джерелі, особливо поверхневому, потребує поліпшення якості: зменшення nкаламутності (прояснення) і кольоровості (знебарвлення), позбавлення від nпатогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів (знезараження), інколи nпокращення хімічного складу шляхом спеціальних методів обробки (опріснення, nпом’якшення, дефторування, фторування, знезалізнення тощо). Гігієнічні вимоги nдо якості води джерел централізованого водопостачання приведені у додатку 4.

Джерела забруднення nповерхневих водойм

Основним nджерелом забруднення є стічні води (особливо неочищені або недостатньо nочищені), що утворюються внаслідок використання води у побуті, на промислових nпідприємствах, тваринницьких та птахівницьких комплексах тощо. Частково nзабруднення водойм відбувається поверхневим стоком: дощовими, зливовими водами, nводами, що утворюються під час танення снігів. Стічні води та поверхневий стік nдодають до води водойми значну кількість завислих речовин та органічних сполук, nвнаслідок чого підвищується кольоровість, каламутність, знижується прозорість, nзбільшується окиснюваність і біохімічна потреба у кисні (БПК), зменшується nкількість розчиненого кисню, підвищуються концентрації азотовмісних речовин та nхлоридів, посилюється бактеріальне обсіменіння. З промисловими стічними водами nта стоком з сільськогосподарських ланів у водойми, як згадувалось, надходять nрізноманітні токсичні, хімічні речовини, шкідливі для здоров’я людей.

Вода відкритих nводойм може забруднюватися внаслідок використання водойми для транспортних n(пасажирське та вантажне пароплавство, лісосплав) цілей, при роботі у руслах nрічок (наприклад, видобутку річкового піску), під час водопою тварин, nпроведення спортивних змагань, відпочинку населення.

Самоочищення відкритих водойм

Самоочищення nвідкритих водойм відбувається під впливом різноманітних чинників: а) nгідравлічних (змішування і розбавлення забруднень водою водойми); б) механічних n(осадження завислих часток); в) фізичних (вплив сонячної радіації та nтемператури); г) біологічних (процеси взаємодії водних рослинних організмів та nмікроорганізмів із організмами стоків, що потрапили до водойми); д) хімічних n(руйнування забруднюючих речовин внаслідок гідролізу); е) біохімічних n(перетворення одних речовин на інші за рахунок мікробіологічної деструкції, nмінералізація органічних речовин на інші за рахунок мікробіологічної nдеструкції, мінералізація органічних речовин внаслідок біохімічного окислення nводною автохтонною мікрофлорою). Самоочищення від патогенних мікроорганізмів nвідбувається за рахунок їхньої загибелі внаслідок антагоністичного впливу nводних сапрофітних організмів, дії антибіотичних речовин, бактеріофагів тощо. У nразі забруднення водойм побутовими і промисловими стічними водами процеси nсамоочищення можуть бути загальмовані. Розвивається цвітіння водойм (буйний nрозвиток водоростей, планктону), загнивання води.

Вибір джерела nцентралізованого господарсько-питного водопостачання

Ґрунтується на nдвох положеннях:

–         nзабезпечення споживача достатньою nкількістю доброякісної питної води (якість води у водоймі повинна бути такою, nщоб сучасні методи водопідготовки дозволили перетворити її на доброякісну питну nводу, яка за усіма показниками відповідала б діючому держстандарту – ГОСТ n2874-82, ДСанПіН 136/1940);

–         nзабезпечення найвищої санітарної nнадійності джерела (в основу вибору джерела покладено оцінку і прогноз nймовірності його забруднення).

Вибір джерела nдля централізованого господарсько-питного водопостачання здійснюється у такому nпорядку: 1) міжпластові напірні (артезіанські); 2) міжпластові ненапірні; 3) nгрунтові води, що штучно поповнюються; 4) поверхневі води (річки, водосховища, nозера, канали).

При виборі nджерела враховують достатність запасів води для задоволення усіх потреб nнаселеного пункту, визначають місця водозабору та оцінюють можливість nорганізації зон санітарної охорони.

Гігієнічні nпринципи, покладені в основу вибору джерела водопостачання, вимоги до якості nводи у підземних та поверхневих джерелах, порядок здійснення вибору відображені nв ГОСТ 2761-84 „Источники централизованного хозяйственно-питьевого nводоснабжения. Гигиенические, технические требования и правила выбора” (додаток n4).

Гігієнічне значення води

Фізіологічні nфункції води:

–                          nпластична – вода складає в середньому 65 n% маси тіла дорослої людини. 70 % води зосереджено внутрішньоклітинно, 30 % nпозаклітинно у складі крові, лімфи (7%) та міжклітинної рідини (23 %). Вміст nводи у кістковій тканині становить 20 % від її маси, у м’язовій – 75 %, у сполучній n– 80 %, плазмі крові – 92 %, склоподібному тілі ока – 99 % води. Більша частина nводи є компонентом макромолекулярних комплексів білків, вуглеводів та жирів і nутворює з ними желеподібні колоїдні клітинні та позаклітинні структури. Менша nзнаходиться у вільному стані;

–                          nучасть у обміні речовин і енергії – усі nпроцеси асиміляції і дисиміляції в організмі перебігають у водних розчинах;

–                          nроль у підтриманні осмотичного тиску і nкислотно-лужної рівноваги;

–                          nучасть у теплообміні і терморегуляції – при nвипаровуванні 1 г nвологи з поверхні легень, слизових оболонок та шкіри (схована теплота nпаротворення) організм втрачає 2,43 кДж (біля 0,6 ккал) тепла;

–                          nтранспортна функція – доставка до клітин nпоживних речовин кров’ю, лімфою, видалення з організму шлаків, обміну сечею, nпотом;

–                          nяк складова частина харчового раціону та nджерело надходження в організм макро- і мікроелементів;

–                          nіснують нервово-психічні розлади, nзумовлені неможливістю задовольнити спрагу при відсутності води або її поганих nорганолептичних якостей. Згідно з вченням І.П.Павлова про вищу нервову nдіяльність запах, смак, присмак, зовнішній вигляд, прозорість, забарвлення води nє подразниками, що діють через центральну нервову систему на весь організм. nПогіршення органолептичних якостей чинить рефлекторну дію на водно-питний режим nі деякі фізіологічні функції, зокрема пригнічує секреторну діяльність шлунку. nДо води з поганими органолептичними властивостями у людини формується захисна nреакція – відчуття відрази, яке примушує відмовлятися від вживання такої води, nнавіть незважаючи на спрагу.

ВІДЕО

Епідеміологічна та токсикологічна роль води

Вода nможе брати участь у розповсюдженні інфекційних захворювань:

–                          nяк фактор передачі збудників хвороб з nфекально-оральним механізмом передачі: кишкових інфекцій бактеріальної і nвірусної етіології (черевний тиф, паратиф А і В, холера, дизентерія, nсальмонельоз, ешеріхіоз, туляремія, вірусний гепатит А, поліміеліт, nентеровірусні захворювання, викликані вірусами Коксакі, ЕКХО та інші); nгеогельмінтозів (аскаридоз, трихоцефальоз, анкілостромідоз, рішита та інші); nбіогельмінтозів (розвиток у біоценозах відкритих водойм зародків лентеця nширокого, кошачої, печінкової двовустки); захворювань, що викликані nнайпростішими (амебна дизентерія, лямбліоз, лептоспіроз та інші);

–                          nяк фактор передачі збудників nзахворювання шкіри і слизових оболонок (при купанні або іншому контакті з nводою): трахома, проказа, сибірка, контагіозний молюск, грибкові захворювання n(наприклад, епідермофітія);

–                          nяк середовище розмноження переносників nхвороб – комарів роду Анофелес, які переносять малярійний плазмодій та інші n(відкриті водойми).

Ознаки водних епідемій:

–                          nодночасна поява великої кількості хворих nна кишкові інфекції, різке підвищення захворюваності населення – так званий nепідеміологічний вибух;

–                          nхворітимуть люди, які користувались nодним водогоном, однією гілкою водопровідної мережі, однією водорозбірною nколонкою, одним шахтним колодязем тощо;

–                          nзахворюваність тривалий час утримується nна високому рівні – у міру забруднення води і вживання її населенням;

–                          nкрива захворюваності може мати одно-, nдво-, тригорбний або інший характер. Насамперед реєструватимуться захворювання nз коротким інкубаційним періодом (ешеріхіози, сальмонельози – 1-3 доби, холера n– 1-5 діб, черевний тиф – 14-21доба і нарешті – з найдовшим – вірусний гепатит nА і Е – 30 і більше діб);

–                          nпісля проведення комплексу nпротиепідемічних заходів (ліквідації осередку забруднення, дезінфекція водопровідних nспоруд, санації колодязів) спалах згасає, захворюваність різко зменшується;

–                          nале ще деякий час захворюваність nзалишається вищою за спорадичний рівень – так званий епідемічний шлейф. Це nзумовлено появою під час епідемічного вибуху великої кількості нових nпотенційних джерел інфекції (хворих і носіїв) та активізацією інших шляхів nрозповсюдження патогенних мікроорганізмів від цих джерел – контактно-побутового n(через забруднені руки, посуд, дитячі іграшки, предмети догляду), через nпродукти харчування або живими переносниками (мухами) тощо. 

–                          nhttp://intranet.tdmu.edu.ua/www/tables/0616.jpg

Токсикологічна nроль води обумовлена скиданням у відкриті водойми, які використовуються для nцентралізованого водопостачання, недостатньо знешкоджених, або зовсім не nзнешкоджених господарсько-побутових, промислових стічних вод, змивів з полів nштучних добрив, отрутохімікатів, з вулиць міст – інших забруднень метеорними nводами, скиданням стічних вод, відходів мастильних засобів річкового транспорту nтощо. Недостатня або неефективна очистка таких вод на водогінних станціях nсприяє тривалій токсичній дії малих концентрацій токсичних речовин, рідше, при nаварійних та інших надзвичайних ситуаціях – гострим отруєнням.

Бальнеологічна роль води

Вода використовується з лікувальною метою, nреабілітацією реконвалесцентів (споживання мінеральних вод, лікувальні ванни), nа також як фактор загартування (купання, плавання, обтирання).

Господарсько-побутова та народно-господарська ролі води

Санітарно-гігієнічні та господарсько-побутові nфункції води включають:

–                          nвикористання води як засіб приготування nїжі та як складової частини харчового раціону;

–                          nяк засіб підтримання чистоти тіла, nодягу, білизни, посуду, житлових. громадських, виробничих приміщень, території nнаселених пунктів;

–                          nзрошування зелених насаджень в межах nнаселених пунктів;

–                          nсанітарно-транспортна та знешкоджуюча nфункції води –в видалення побутових та промислових відходів системою nканалізації, їх знешкодження на очисних спорудах, самоочищення водойм;

–                          nгасіння пожеж, очищення атмосферних nзабруднень (дощ, сніг).

Народно-господарські функції води:

–                          nвикористання у сільському господарстві n(зрошування у рослинництві та садівництві, тепличних господарствах, nптахівницьких та тваринницьких комплексах);

–                          nу промисловості (харчовій, хімічній, nметалургійній тощо);

–                          nяк траси водного (пасажирського, nвантажного) транспорту.

САНІТАРНІ nВИМОГИ ДО ОДЕРЖАННЯ, ТРАНСПОРТУВАННЯ І ЗБЕРІГАННЯ ВОДИ ОЧИЩЕНОЇ ВОДИ ТА ВОДИ nДЛЯ ІН’ЄКЦІЙ

         Одержання nта зберігання води очищеної проводиться в спеціально обладнаному для цих цілей nприміщенні. Забороняється виконувати в цьому приміщенні роботи, що не пов’язані nз виробництвом води, за винятком аптек ІУ-У груп, де допускається спільне nрозташування приміщення для одержання води очищеної і стерилізаційної. nОдержання води для ін’єкцій проводиться в окремій кімнаті асептичного блоку, де категорично nзабороняється виконувати будь-які роботи, що не пов’язані з отриманням води.

         Воду очищену і воду для ін’кцій nодержують дистиляцією, іонним обміном, зворотним осмосом або іншим способом з nдопомогою аквадистиляторів та інших апаратів згідно з інструкцією, що до них nдодаються. При одержанні води дистиляцією перед використанням нового nаквадистилятора, якщо дозволяє конструкція, внутрішня поверхня його протирається nватою, яка змочена сумішшю етилового спитру і ефіру (1:1), а потім розчином nперекису водню. Після цього через апарат протягом 20-30 хв, пропускається пара nбез її охолодження, а після початку перегонки 40-60 л з отриманої першої порції nводи зливаються і не використовуються.

         Щоденно nперед початком перегонки необхідно протягом 10-15 хв пропускати через nаквадистилятор пару, не вмикаючи холодильника. Перші порції води, які одержують nпротягом 15-20 хв, зливаються і тільки після цього починається збір води.

         Воду nочищену і воду для ін’єкцій збирають в чисті простерилізовані або оброблені парою збірники nпромислового виробництва або, як виняток, в скляні балони. Збірник повинен мати nчіткий напис: “вода очищена”, “вода для ін’єкцій”. Якщо одночасно використовується nдекілька збірників, вони нумеруються. На збірниках повинні бути прикріплені nбірки з датою одержання і номером аналізу.

         Скляні nзбірники повинні бути щільно закриті пробками (крищками) з двома отворами: один nдля трубки, по якій надходить вода, другий для скляної трубки, в яку nвставляється тампон із стерильної вати (міняють щодня).

         Збірники nз’єднуються з nаквадистилятором за допомогою скляних трубок, які повинні щільно прилягати до nтрубки холодильника. Гумові трубки використовуються тільки для скріплення nскляних трубок.

         Подача nводи на робочі місця здійснюється через трубопровід або в балонах.

         Воду nочищену використовують свіжоприготовленою або зберігають у закритих ємкостях, nякі виготовлені з матеріалів, що не змінюють властивостей води та захищають її nвід сторонніх часток і мікробіологічних забруднень, не більше 3-х діб.

         Воду nдля ін’єкцій використовують свіжоприготовленою або зберігають при температурі nвід 5 до 10 ⁰С або від 80 до 90 ⁰С у закритих ємкостях, nякі виготовлені з матеріалів, що не змінюють властивостей води та захищають її nвід механічних включень та мікробіологічних забруднень, але не більше 24 год.

         Для nприготування стерильних не ін’єкційних лікарських засобів, які виготовляються асептично, nводу необхідно стерилізувати.

За фізико-хімічними показниками nдистильована вода повинна відповідати вимогам і нормам, вказаним в таблиці n(ГОСТ 6709-72 “Вода дистиллированная”)

         Вода, що nвикористовується для аналізу, повинна бути свіжоприготовленою. При необхідності nводу зберігають в налитих доверху герметичних закритих скляних, поліетиленових nі фторопластикових бутилях, що забезпечують якість води. Якість води nвстановлюють перевіркою величини залишку після випаровування і залишку після nпрожарювання. Воду вважають відповідною до вимог стандарту, якщо маса сухого nзалишку не буде перевищувати 2,5 мг, маса залишку після прожарювання не повинна nперевищувати 0,5 мг.

 

Методика nвідбору проб води для лабораторних аналізів

При відборі проб води з відкритої nводойми, чи колодязя вимірюють її температуру за допомогою спеціального nтермометра (мал. 16.1.) або звичайного хімічного термометра, резервуар якого nобгорнений марлевим бинтом в декілька шарів. Температуру визначають nбезпосередньо у джерелі води. Термометр опускають у воду на 5-8 хв., потім nшвидко витягають і знімають показники температури води.

Мал. 1. nТермометр для вимірювання температури води в водоймах, колодязях (а), батометри nдля відбору проб води на аналіз (б).

Відбір проб води з відкритих водойм та nколодязів проводиться за допомогою батометрів різних конструкцій, які nзабезпечуються подвійним шпагатом: для опускання приладу до заданої глибини та nдля відкривання корка судини на цій глибині (мал. 16.1-б).

Для відбору проб води з проточних водойм n(ріка, струмок) сконструйовано батометр з стабілізатором, який спрямовує nгорловину судини проти течії.

Пробу води з водопровідного крану чи nобладнаного каптажу відбирають:

–         nдля бактеріологічного аналізу, після попереднього nобпалення вихідного отвору крана чи каптажу спиртовим факелом, спускання води з nкрана протягом не менше 10 хвилин, у стерильну пляшку ємністю 0,5 л, з ватно-марлевим nкорком, оберненим зверху паперовим ковпаком. Щоб не змочити ватно-марлевий корок, nпляшку заповнюють приміром на три чверті з тим, щоб під корком залишилося 5-6 см повітряного простору. nПосуд з ватно-марлевим корком заздалегідь стерилізують у сушильній шафі при 160⁰ nС протягом години;

–         nдля короткого санітарно-хімічного аналізу n(органолептичні показники, основні показники хімічного складу та показники nзабруднення води) відбирають до одного літра у хімічно-чистий посуд, попередньо nсполоснувши його водою, яку відбирають (для повного санітарно-хімічного аналізу nвідбирають 3-5 л nводи).

Під час відбору проби складають nсупровідний лист, в якому зазначають: вид, найменування, місце знаходження, nадресу джерела води (поверхневої водойми, артезіанської свердловини, шахтного nколодязя, каптажу, водопровідного крану, водорозбірної колонки); його стислу nхарактеристику; стан погоди під час відбору проби та протягом попередніх 10 nднів; причину і мету відбору проб (планове обстеження, несприятлива епідемічна nситуація, скарги населення на погіршення органолептичних властивостей води); nлабораторія, в яку направляється проба; необхідний обсяг досліджень (короткий, nповний санітарно-хімічний аналіз, бактеріологічний аналіз, визначення nпатогенних мікроорганізмів); дату і час відбору проби; результати досліджень, nвиконаних під час відбору проби (температура); ким відібрана проба (прізвище, nпосада, установа); підпис посадової особи, яка відібрала цю пробу.

Проби повинні бути доставлені в nлабораторію якомога швидше. Бактеріологічні дослідження мають бути розпочаті nпротягом 2 годин після відбору проби або за умов зберігання у холодильнику при n1-8°С – не пізніше, ніж через 6 годин. Фізико-хімічний аналіз проводять nпротягом 4 годин після взяття проби або за умов зберігання у холодильнику при n1-8°С – не пізніше, ніж через 48 годин. При неможливості проведення досліджень nв зазначені терміни проби повинні бути законсервовані (крім проб для nфізико-органолептичних і бактеріологічних досліджень, а також визначення БПК, nякі обов’язково здійснюють у наведені вище терміни). Консервують проби 25 % nрозчином H₂SO₄ з розрахунку n2 мл на 1 л nводи або іншим способом залежно від показників, які будуть визначатися.

До відібраної проби додають супровідний nбланк, у якому вказують адресні координати, вид джерела води, куди nнаправляється проба, мету аналізу, дату і час відбору проби, підпис посадової nособи, яка відбирала цю пробу.

МЕТОДИ ОЧИСТКИ СТІЧНИХ ВОД ТА ОЧИСНІ СПОРУДИ

 Очистка стічних nвод здійснюється механічним, фізико-хімічним і біологічним методами. Для nліквідації бактеріального забруднення застосовується знезараження стічних вод n(дезінфекція).

Метод механічної nочистки. Суть методу полягає в механічному видаленні зі стічних nвод нерозчинних домішок. Для механічної очистки застосовують спеціальні nспоруди. Крупні домішки розміром більше 5 мм затримують на решітках , більш дрібні nвиловлюють ситами.

Для затримки мінеральних забруднень стічних вод, nпереважно піску, служать пісковловлювачі, а забруднень, що спливають на nповерхню, – жировловлювачі, масло- і нафтовловлювачі, смоловловлювачі.

У горизонтальних або вертикальних відстійниках  проходить осадження завислих речовин із nпитомою вагою більше одиниці, а легкі речовини спливають на поверхню води nвідстійників.

Широко використовуються також радіальні відстійники (рис. n105), відстійники-септики, двох’ярусні відстійники. Механічною очисткою можна nдосягти видалення з побутових стічних вод до 60 % нерозчинних домішок, а з nвиробничих – до 95 %.

Метод фізико-хімічної nочистки. Хімічна очистка стічних вод полягає в додаванні до них nтаких хімічних реагентів, які вступають у реакцію із забруднюючими речовинами, nсприяють видаленню нерозчинних і частково розчинних речовин. З хімічних методів nочистки  використовуються: нейтралізація, nокислення, коагуляція, сорбція, флотація, іонний обмін, мембранні методи тощо. nЦі методи дають можливість зменшити кількість нерозчинних забруднюючих речовин nстічних вод до  95 % і розчинних до 25 %.

Метод біологічної nочистки. Суть біологічної очистки полягає в мінералізації nорганічних забруднень стічних вод із допомогою аеробних біохімічних процесів. У nрезультаті біологічної очистки вода стає прозорою, не загниваючою, містить nрозчинний кисень і нітрати.

Технічно організація процесу біологічної очистки основана nна моделюванні природних умов і за цим принципом методи і споруди біологічної nочистки поділяють на  дві групи:

а) біологічна очистка, яка відтворює хід процесу nмінералізації в ґрунтових умовах n(поля фільтрації, поля зрошення, біологічні фільтри);

б) біологічна очистка, яка відтворює хід процесу nмінералізації у водному середовищі (біологічні nставки, аеротенки)

Використання ґрунтових nметодів основане на його здатності розкладати органічні речовини. Ефект nочистки досягається за рахунок життєдіяльності мікрофлори, яка населяє ґрунт.

Біофільтрами  називаються nспоруди, в яких біологічна очистка стічних вод здійснюється при їх фільтрації nчерез шар грубодисперсного матеріалу. Поверхня зерен цього матеріалу покрита nбіологічною плівкою, заселеною аеробними мікроорганізмами.

Аеротенки  представляють собою залізобетонні резервуари, nчерез які повільно протікають і піддаються аерації стічні води, змішані з nактивним мулом.

Для забезпечення нормальної життєдіяльності мікрофлори nактивного мулу в аеротенк безперервно подається стиснене повітря, яке спричиняє nперемішування стічної води й активного мулу, що забезпечує ліпший і nбезперервний контакт компонентів. Розміри аеротенків: глибина 3–5 м, ширина – 8 м, довжина – декілька nдесятків метрів. Для компактності замість прямого довгого коридору створюються nпаралельні відрізки з перегородками, які не доходять до протилежної короткої nстіни, і вода проходить потрібний шлях, здійснюючи два-три повороти. nВикористовують також двохступеневі аеротенки, аеротенки–змішувачі, nаеротенки-відстійники.

Активний мул – це пластівці мулу заселені nмікроорганізмами-мінералізаторами, які адсорбують на своїй поверхні й окислюють nпри наявності кисню повітря органічні речовини стічної рідини.

На поверхні пластівців, між ними або всередині них nзвичайно знаходяться різноманітні прості організми, бактеріальні клітини. nДжерелом живлення організмів активного мулу служить забруднення стічних вод.

Розчинені органічні речовини переносяться nферментами-пермеазами всередину бактеріальних клітин, де вони піддаються nруйнуванню і перебудові.

Завислі речовини, які поступають в аеротенк, також сорбуються nповерхнею активного мулу. Частково разом з бактеріями вони служать їжею nнайпростіших, а частково, під впливом бактеріальних ферментів, перетворюються в nрозчинені речовини і засвоюються мікрофлорою.

Стічна вода, яка виходить із аеротенка, виносить весь nактивний мул, тому обов’язковим супутником аеротенка є вторинний відстійник, в nякому активний мул осаджується, а потім його знову повертають у цикл очистки. nКонструкція вторинних відстійників не відрізняється від первинних. Час nперебування стічної рідини залежить від способу біологічної очистки і nколивається від 0,75 до 1,5 год.

Знезараження стічних nвод. Знезараження (дезінфекція) – завершальний етап обробки nстічних вод. Випуск у водні об’єкти навіть біологічно очищених стічних вод nнеминуче пов’язаний із загрозою внесення в них патогенних бактерій і вірусів – nзбудників кишкових інфекцій. Тому в усіх випадках, коли водойма у зоні дії nстічних вод є джерелом питного чи господарського водопостачання або місцем nкупання, стічні води потрібно знезаражувати. Усі попередні форми очистки хоча і nзнижують у різній мірі початковий вміст мікроорганізмів, не ліквідують nнебезпеку зараження водойми. Тільки дренажна вода полів фільтрації та зрошення nне потребує дезінфекції.

Після біологічної очистки воду дезінфікують хлором або nозоном.

Знешкодження мулу. Знешкодження мулу є nобов’язковим елементом очистки стічних вод, оскільки в 1 г сирого осаду (мулу) nмістяться мільярди сапрофітних бактерій, обов’язково є патогенна мікрофлора і nвелика кількість життєздатних яєць гельмінтів.

Застосовують особливі методи і споруди для обробки й nзнешкодження осадів, які утворюються при різних способах очистки води на nочисних каналізаційних станціях. Осади випадають у перших відстійниках, а також nотримуються при біологічній очистці стічних вод після біофільтрів або nнадмірного активного мулу після аеротенків.

Для обробки осадів стічних вод застосовуються гнильні nрезервуари (септики), двох’ярусні відстійники, а на великих станціях очистки – nметантенки.

 Метантенк – це залізобетонний резервуар nциліндричної форми з конічним дном. Мул на бродіння поступає трубою у верхню nчастину метантенка, перероблений осад випускається знизу муловою трубою. Для nприскорення процесу переробки осаду в метантенку його перемішують і nпідігрівають за допомогою пари або гарячої води. Внаслідок бродіння утворюється nгаз (в основному метан), який збирається у газовому ковпаку і відводиться у nгазгольдер, а потім використовується як паливо у котельні очисної станції.

Зневоднення мулу. Для зневоднення nосаду його направляють на мулові площадки, nде він піддається природній сушці, після чого може бути утилізований як добре nорганічне добриво.

Мулові площадки – це неглибокі плоскі басейни, заповнені nфільтрувальним матеріалом (пісок, щебінь) різної крупності шаром завтовшки n0,3–0,5 м. Мул на площадку напускають шаром 20–30 см. Завдяки дренуючому впливу nфільтрувального матеріалу він швидко підсихає, а потім утилізується. Дренажна nвода від зброженого мулу не потребує очистки, її направляють на хлорування із nзагальним потоком очищеної води. Дренажна вода від свіжого мулу здатна до nзагнивання, має високу концентрацію забруднень і слід обов’язково повертати на nустановки біологічної очистки.

Зневоднення осаду може проводитись і штучним шляхом на nвакуум-фільтрах, вакуум-пресах, центрифугах, термічною сушкою тощо.

Технологічна nефективність очисних споруд визначається співставленням проектних nпоказників ступеня очистки стічних вод з фактичними. При відсутності проектних nданих, а також при відхиленні розходу і складу стічних вод, які поступають на nочистку, від проектних параметрів розробляються нормативні показники роботи nочисних споруд, які включаються у клопотання nдля одержання дозволу на спеціальне водокористування.

Новозбудовані nочисні споруди працюють ефективно, якщо показники якості очищених стічних вод nвідповідають проектним показникам. Ці показники слід nвстановлювати  розрахунковим шляхом, nвиходячи із складу споруд, умов очистки, розходу і якісних характеристик nстоків.

Фактичні nпоказники ефективності очистки nвизначаються на основі хімічних аналізів середньодобових проб стоків, nвідібраних в контрольних точках.

При необхідності nоцінки ефективності роботи кожної окремої споруди n(пісковловлювача, відстійника, аеротенка), які входять в склад очисних споруд, nвідбір проб проводиться на вході і на виході кожної споруди і nрозраховується  стосовно кожного окремого nетапу очистки.

Стічні води підприємства nхіміко-фармацевтичної промисловості, які забруднені мікроорганізмами, nнеобхідно постійно знезаражувати.

 Оцінка технологічної ефективності роботи пісковловлювачів

Пісковловлювачі призначені для затримки крупних забруднюючих речовин, в nосновному неорганічного походження (головним чином пісок розмірами  понад 0,25 мм).

Після проходження стічної води через пісковловлювачі, nде вона затримується на 5–7 хв, її хімічні показники не змінюються, але в nсанітарному і технологічному відношенні якість води поліпшується.

Величина nфракцій піску, який знаходиться в стічних водах, в основному коливається в nмежах 0,05–0,5 мм. Проте, встановлено, що не обов’язково виділяти весь пісок nдля гарантованої і безпечної роботи наступних очисних споруд, достатньо лише nвидаляти пісок величиною 0,2–0,25 мм і більше. Пісок більш дрібних фракцій не nмішає роботі наступних стадій очистки і вловлюється в первинних відстійниках.

Швидкість nруху стічних вод при максимальному припливі повинна бути не більше 0,3 м/с, а nпри мінімальному – не менше 0,15 м/с.

Технологічна ефективність роботи nпісковловлювачів nвизначається кількістю затриманого піску, а також вмістом у піску частинок nфракціями 0,25 мм nі більше, зольності піску (осаду пісковловлювачів), наявністю піску в осаді nпервинних відстійників.

При технологічно ефективній роботі nпісковловлювачів процент затримання піску фракціями 0,25 мм і більше повинен nскладати не менше 70 %, зольність піску не менше 70 %, а вміст піску в осаді nпервинних відстійників не повинен перевищувати     8 %.

Оцінка технологічної ефективності роботи первинних відстійників

Первинні nвідстійники призначені для зменшення концентрації нерозчинних забруднюючих nречовин стічних вод, які здатні, в залежності від питомої ваги, осідати під nдією сили тяжіння або спливати (завислі речовини).  Відстійники бувають різних конструкцій. nНа рис. 8 показано загальний вигляд горизонтального відстійника, а на рис. n9  – його схема.

Технологічну nефективність роботи первинних відстійників слід оцінювати nза відношенням концентрації завислих і осілих речовин в припливній і вихідній n(освітленій) стічній воді (ефект осадження), за абсолютною концентрацією nвказаних речовин в освітленій воді, а також за кількістю і вологістю nзатриманого осаду.

Ефект осадження в первинних відстійниках залежить в nосновному від вихідних концентрацій завислих і осілих речовин, їх nспіввідношення, часу відстоювання, температури стічних вод, конструктивних nособливостей споруди.

Технологічно nефективно працює такий відстійник, у якого фактичний ефект nосвітлення відрізняється від розрахованого за даною методикою не більше , ніж nна 10 % в сторону зменшення. Зниження ефективності роботи відстійника nдопускається за рахунок ряду неврахованих факторів. Звичайно у добре працюючих nвертикальних відстійниках при тривалості перебування 1,5 год ефект затримання nзавислих речовин складає близько 40 %, в радіальних та горизонтальних – близько n50 %. При збільшенні часу відстоювання до 2–2,5 год. Ефект осадження відповідно nзбільшується на 5–10 %.

 Оцінка технологічної ефективності  роботи аеротенків та біофільтрів

Аеротенки і біофільтри повинні nзабезпечувати біологічну очистку вод від забруднюючих речовин в основному nорганічного походження, які знаходяться у завислому, колоїдному стані або стані nрозчинності.

Очистка здійснюється складним nугрупованням мікроорганізмів: бактеріями, найпростішими, рядом вищих організмів nв умовах аеробіозу. При цьому очисна споруда є біологічною нішею зі nспецифічними умовами існування, які впливають на формування біоценозу живих nорганізмів. При стабільній роботі очисних споруд біоценоз є стійкою nсаморегульованою системою зі сформованими трофічними та іншими зв’язками, що забезпечують nвидовий склад і чисельність мікроорганізмів, які присутні в активному мулі.

Технологічну ефективність роботи nаеротенків і біофільтрів слід визначати за якістю очищеної води, вираженою узагальненим nпоказником – біологічним споживанням nкисню (БСК).

Технологічно ефективно працюючими nаеротенками та біофільтрами слід вважати такі, у яких  якість nочищеної стічної води за БСК_5відст (відстояної) відрізняється від nрозрахованої за даною методикою не більше, ніж на 30 %. Зниження nефективності роботи аеротенка і біофільтра на вказану величину допускається за nрахунок ряду не врахованих в розрахунках факторів.

 

 

ГІГІЄНА ГРУНТУ Й ОЧИЩЕННЯ НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ

 

         Серед оточуючих людину складових біосфери,які nоточують людину, особливе місце займає літосфера. Під дією фізичних, хімічних і nбіологічних факторів у природі з неорганічних геологічних порід і залишків nорганічного світу утворився природний зовнішній покрив землі – грунт.

         Грунт являє собою комплекс мінеральних nі органічних частинок, заселених великою кількістю мікроорганізмів. nМінеральними компонентами грунту є дрібні частки материнських гірських порід. nОрганічна частина складається з рослинних і тваринних організмів та їх nзалишків, які перебувають на різних стадіях свого розкладання. Серед них велике nзначення мають стійкі гумінові речовини.

         Особливу роль в утворенні грунту nвідіграють мікроорганізми. Їх у грунті надзвичайно багато. На глибині 50 см загальна маса бактерій nу грунті досягає 7 тонн на 1 га nплощі. Вони розкладають органічні рештки рослинного і тваринного походження аж nдо утворення безпечних для людей азотвмістних солей, гумінованих речовин n(добрива), синтезують білкові речовини.

         Грунт  nзначною мірою впливає на здоров’я і санітарні умови проживання nлюдей.  Залежно від хімічного складу і nхарактеру грунту змінюються рослинність місцевості, хімічний склад продуктів nрослинного і тваринного походження. Від нестачі чи надлишку певних елементів у nгрунті залежить їх кількість у воді, рослинах, що впливає на здоров’я населення. nТак, при нестачі йоду виникає ендемічний зоб, при нестачі фтору – карієс зубів, nпри надлишку фтору – флюроз і ряд інших так званих ендемічних захворювань. nТериторії з недостатністю чи надлишком певних елементів у грунті називають  геохімічними зонами, чи геохімічними nпровінціями.

http://intranet.tdmu.edu.ua/www/tables/0616.jpg

         У зв’язку з науково-технічним прогресом, nзначно зросло забруднення грунту екзогенними хімічними і радіоактивними nречовинами, які містяться в викидах в  nатмосферу  та інших відходах nпромисловості, електростанцій, транспорту. Важливим джерелом забруднення грунту nстали стійкі пестициди, які використовуються у сільському і лісовому nгосподарствах. Впливають на природний хімічний склад грунту і мінеральні nдобрива. Мігруючи з грунту в середовища, які контактують з ним, екзогенні nхімічні речовини через харчові продукти, воду та іншими шляхами можуть впливати nна організм і здоров’я людини.

         Від фізико-хімічних властивостей грунту nзалежить формування складу підземних вод. Заболоченість грунту або високе nстояння рівня грунтових вод робить клімат місцевості нездоровим і може бути nпричиною появи надлишкової вологості у будинках.

         Потрапляння nшкідливих речовин з грунту в організм людини можна схематично представити у nвигляді таких біологічних ланцюжків (контактів):

1.   Грунт – nлюдина. Частіше при ручній праці в сільському господарстві.

2.   Грунт – атмосферне nповітря – людина. У результаті розпаду органічних речовин  утворюються метан, аміак, сірководень тощо, nякі можуть  змінювати  природний склад повітря, грунту і впливати на nхімічний стан атмосфери.

3.   Грунт – nпідземні води – людина. Хімічні речовини з грунту проникають у підземні води.

4.   Грунт – nпідземні води – відкрита водойма – людина. Хімічні речовини (добрива, nотрутохімікати, промислові відходи), що знаходяться в грунті можуть потрапляти nу підземні води  далеко від водойми, nможуть мігрувати на великі відстані.

5.   Грунт – nвідкрита водойма – людина. Зливовими і розталими водами хімічні речовини nзмиваються  з прилягаючих територій у nводойму,  звідти через рот або  шкіру проникають в організм людини.

6.   Грунт – nвідкрита водойма – риба – людина. Акумуляція хімічних речовин, що потрапили у nводойму, поглинаються  рибою, яка   вживається людиною.

7.   Грунт – nрослинні продукти харчування – людина. Через кореневу систему хімічні речовини nпотрапляють у рослини, які вживаються людьми.

8.   Грунт – nсільськогосподарські рослини – тварини – людина. Рослини спочатку  вживаються тваринами, а продукти тваринного nпоходження – людиною.

Мал. 18.1. Сита Кнопа для nвизначення механічного складу ґрунту

 

         Від механічного складу, величини часток nі їх характеру залежать пористість, повітропроникність, водопроникність, nвологоємність, теплоємність, тепловий режим і ряд інших властивостей, які  зумовлюють інтенсивність біохімічних nпроцесів, що відбуваються у грунті. Крупнозернистий грунт має менше пор, ніж nдрібнозернистий. Великий об’єм пор має грунт, що складається з мілких глинястих nчасток, змішаних з органічними речовинами. У крупнозернистому піску пори nзаймають приблизно 39,4 % всього об’єму, в глинястому грунті – 52,7 %, в nторф’яному – 84 %.

         У грунті завжди знаходиться певна nкількість газів, які постійно обмінюються з атмосферним повітрям. Інтенсивність nгазообміну залежить від змін барометричного тиску, різниці температур nнадземного повітря і повітря грунту, коливань рівня грунтових вод, наявності й nкількості атмосферних опадів, глибини промерзання грунту, швидкості вітру і nряду інших факторів. Порівняно з атмосферним, у грунтовому повітрі завжди nбільше діоксиду вуглецю, водяних парів, менше – кисню.

         Важливе значення грунту полягає і в nтому, що його використовують для знезаражування багатих на органічні речовини, nпатогенні мікроорганізми і яйця гельмінтів рідких і твердих покидьків, які nутворюються в населених пунктах. При незадовільному впорядкуванні населених nмісць і погано організованій очистці покидьки і нечистоти забруднюють грунт, а nпри розкладанні органічних речовин – і атмосферне повітря сморідними газами. nЗабруднений органічними речовинами грунт є поживним середовищем для патогенних nмікроорганізмів, які можуть заражати поверхневі й підземні води, овочі, nпоширюватися мухами, гризунами і з грунтовим пилом.

         У сучасних умовах зростає гігієнічне nзначення грунту в створенні оптимальних санітарних умов життя населення не nтільки з точки зору розміщення населених пунктів, але і використання великих nземельних масивів для різноманітних сфер людської діяльності. При цьому грунт nне повинен шкідливо впливати на здоров’я людей.

         З метою запобігання негативному впливу nгрунту на здоров’я людей вирішальне значення мають благоустрій і утримання nнаселених пунктів, а також улаштування каналізації, брукування, озеленення, nсистематичне прибирання і поливання вулиць та дворів, санітарна охорона грунту nі раціонально організована очистка територій від покидьків.

         Роль грунту в поширенні інфекційних nхвороб і геогельмінтів

         У грунті nпостійно знаходиться велика кількість мікроорганізмів. Є мікроби, які живуть у nгрунті постійно, інші можуть знаходитися тривалий час, а деякі  швидко гинуть. Велике значення при цьому має nздатність ряду мікроорганізмів утворювати спори, що захищають їх від згубної nдії різних негативних природних факторів. Тоді вони можуть жити у грунті nроками. До таких мікробів належать збудники ботулізму, правця, газової nгангрени  і сибірки.

         Палички nсибірки можуть потрапляти у грунт з екскрементами і трупами тварин, хворих на nсибірку, зі стічними водами шкірних заводів, а також з водою, у якій мили nвовну. Спори бактерій сибірки живуть у грунті, протягом десятків років. При nпоїданні трави, забрудненої спорами, худоба заражається сибіркою. При ходьбі nбосоніж по забрудненому грунті, при наявності на шкірі ніг подряпин чи ран люди nможуть також заразитися сибіркою.

         Патогенні nмікроорганізми, які не мають спор, умов для розмноження у грунті, переважно nгинуть через декілька днів або тижнів, хоч можуть жити і декілька місяців n(табл.5.1). Однак, ще до своєї загибелі ці мікроорганізми можуть потрапити з nгрунту в поверхневі або підземні води, на поверхню овочів або ягід, на руки nлюдей. Їх поширюють також гризуни, мухи та інші комахи. Гризуни при цьому nможуть бути не тільки переносниками інфекцій, але і їх джерелом, оскільки вони nсамі мають ці інфекції.

         При nтравматичних пошкодженнях і вогнепальних пораненнях, коли відбувається nзабруднення ран грунтом, можливе виникнення правцю і газової гангрени. Тому з nметою попередження захворювань на правець і газову гангрену людям із nзабрудненими землею ранами в обов’язковому порядку необхідно робити відповідні nщеплення. Деякі групи населення, зокрема землекопів, пожежників та інших, nнеобхідно також імунізувати проти правцю.

         Особливо nвелику роль відіграє грунт у поширенні глистяних захворювань, таких, як  аскаридоз та трихоцефальоз. Одна самка nаскариди за добу відкладає в кишечнику людини десятки тисяч яєць, які з nфекаліями потрапляють у грунт. У грунті протягом 10-15 діб яйця дозрівають до nінвазійної стадії. За сприятливих умов яйця аскариди можуть зберігатися у nгрунті більше року. Їх знаходять у грунті подвір’їв, дитячих майданчиків, шкіл, nпляжів, у ящиках з піском  для ігор тощо. nДозрілі яйця аскариди можуть потрапляти в організм людини з овочами, nзабрудненими під час удобрення грунту свіжими фекаліями, стічними водами, а nтакож з питною водою, харчовими продуктами, пилом, заноситися в рот nзабрудненими руками. Забруднення грунту і рослин фекаліями людини, що містять nяйця стрічкових глистів, може бути причиною інвазування великої рогатої худоби nі свиней з подальшим поширенням теніаринхозу і теніозу серед населення.

                                                                                     n                         Таблиця n5.1

Виживання патогенних мікробів у грунті

         На виживання nяєць геогельмінтів у грунті  значною nмірою впливають кліматичні умови. У районах з теплим або помірним і вологим nкліматом при погано організованому  nзберіганні й знешкоджуванні нечистот захворюваність населення аскаридоз nі трихоцефальоз  може досягати 50 % і nбільше. В умовах із суворим холодним чи жарким кліматом яйця гельмінтів у nгрунті швидко гинуть і захворюваність населення на глистяні інвазії тут nневелика.

         Різні nпокидьки, в тому числі виділення людей і тварин, рештки рослин, тварин, nпотрапивши в грунт, піддаються певним перетворенням, пов’язаним з процесами nсамоочищення грунту.

         Самоочищення грунту – це елемент nвеликого кругообігу речовин на планеті, складний процес, який залежить від nфізичних властивостей грунту, його структури і хімічного складу. Органічні nречовини при цьому знешкоджуються. У процесі самоочищення бере участь велика nкількість мікроорганізмів. Внаслідок їх життєдіяльності відбувається nмінералізація нечистот, гною, трупів тварин до неорганічних солей, води, nдіоксиду вуглецю, які потім  вживаються nрослинами.

         Мікроорганізми, nзокрема  патогенні, відмирають, вода nвипаровується чи проникає в глибші шари грунту, газ надходить у повітря, а nмінеральні речовини залишаються в гумусі. До чинників, які сприяють відмиранню nмікроорганізмів і яєць гельмінтів відносять  nбактеріофаги й антибіотики, які наявні у грунті, сонячну радіацію., nтемпературу грунту. Так, внаслідок дії сонячної радіації, висихання грунту яйця nаскарид на його поверхні гинуть протягом 5 днів. Хоча на глибині 2,5-10,0см вони зберігають свою життєздатність протягом року.

         Самоочищенню nгрунту сприяє контакт органічних решток з повітрям (аерація), а також оранка, nперекопування чи інші методи зрихлення. Недостатня кількість повітря або nнадлишок органічних речовин уповільнюють самоочищення, і розкладання органічних nречовин проходить з утворенням смердючих газів, які забруднюють атмосферу. Це nнеобхідно враховувати при виборі методу ліквідації покидьок, що утворюються в nпроцесі життя і діяльності людини. Кінцевим продуктом самоочищення грунту є nгумус. Гумус – це перегній, який nмістить органічні речовини, але не загниває, не виділяє газів з неприємним nзапахом, не принаджує мух і гризунів, є безпечним в епідемічному відношенні і nшироко використовується як добриво в городництві й квітковому господарстві.

         В процесі жттєдіяльності людей nутворюється значна кількість рідких і  nтвердих  покидьок. До рідких покидьок відносяться відходи життєдіяльності людей і тварин (фекалії, nсеча), води, що утворюються при приготуванні їжі, митті тіла, прибиранні nприміщень, пранні білизни, залишки їжі, помиї, стічні води різних підприємств, nатмосферні й поливні води. До твердих n належать сміття, що утворюється при nприбиранні приміщень і вулиць, відходи на промислових підприємствах і в побуті, nпри утриманні тварин та ін. (сміття, гній, трупи тварин, залишки продуктів nтощо).

         Як рідкі, nтак і тверді покидьки погіршують умови проживання населення, забруднюють nдовкілля, негативно впливають  на санітарний nстан населених пунктів та здоров’я людей. Фекалії, гній, сеча, рештки nпродуктів, трупи тварин, розкладаючись, виділяють смердючі гази. Крім того вони nмістять патогенні мікроорганізми і є небезпечними в епідемічному відношенні.

         У процесі nжиттєдіяльності кожен мешканець протягом року утворює приблизно 6 т покидьок. З nних від 0,7 до 1,0 тонн nскладають екскременти, 200-250кг – сміття, а решта – помиї. Ще по 10 кг сміття утворюється на nкожному квадратному метрі вулиць з твердим покриттям. При цьому не враховуються nзабруднені атмосферні й промислові води.

         Рідкі nпокидьки, оскільки містять велику кількість поживних речовин, є добрим nсередовищем для розмноження не тільки мікроорганізмів, а  і мух. На поверхні нечистот, в скупченні гною nабо сміття муха за один раз відкладає приблизно 100-150 яєць, з яких через n5-7 днів виростають дорослі мухи. З одного ящика для відходів, який знаходиться nв антисанітарних умовах, влітку виплоджується кілька тисяч мух на добу.

         З нечистот, nпокидьок мухи залітають у житло, сідають на продукти харчування,  посуд, забруднюючи їх хвороботворними nмікробами, що знаходяться в них на лапках, у стравоході, кишківнику, nвиділеннях. Мухи можуть розносити понад 60 видів збудників інфекційних захворювань, nособливо кишкових інфекцій. Багато з них досить довго живуть як на органах мух, nтак і в їх кишківнику (табл. 5.2).

                                                                                                                               nТаблиця 5.2

Тривалість виживання бактерій на  різних частинах тіла і в органах мух

 

         Чистота дворів nі вулиць – найкращий спосіб боротьби з мухами. Якби не було в населених пунктах nзабрудненого грунту, куп сміття та інших покидьків з домішкою органічних nречовин, дворових непромивних, погано утримуваних убиралень – не було б і мух. nУсі інші засоби боротьби з мухами (липкий папір, сітки тощо) є допоміжними.

         Тверді nпокидьки забруднюють приміщення, вулиці, надвір’я, території парків, пляжів і nразом з частинками грунту у вітряну погоду утворюють пил, який проникає у приміщення, nосідає на харчові продукти і предмети вжитку. Покидьки можуть бути причиною nпоширення ряду інфекцій і глистяних інвазій, є добрим середовищем для виживання nі розмноження мікроорганізмів. При погано організованій очистці населених місць nвони можуть забруднювати грунт, підземні й поверхневі води.

         Особливу nгрупу складають медичні покидьки. За  nсвоєю  природою, концентрацією чи nфізичними, хімічних та інфікуючими  nвластивостями вони можуть бути причиною або  значною мірою , виникненню серйозних захворювань nі сприяти підвищенню смертності людей. За даними Агентства з охорони довкілля nСША (ЕРА), в лікарнях швидкої допомоги (для  nхворих з тимчасовим перебуванням) щоденно на 1 хворого припадає  в середньому приблизно 6 кг твердих покидьків, 15 % nяких інфіковані. До інфікованих відносять кров, відходи мікробіологічних і nпаталогоанатомічних відділень, ізоляційних боксів. Дуже небезпечними є  гострі предмети, насамперед  ін’єкційні голки, які можуть бути причиною nСНІДу, інфекційного гепатиту, а також лікарські препарати (цитостатики).

         Крім цього, nв лікарняних закладах утворюються покидьки в терапевтичних, хірургічних та nінших відділеннях. Велика кількість покидьок є при прибиранні палат, nхарчоблоків, адміністративних та інших приміщень і території лікарні.

         Серед nвідходів лікувально-діагностичних закладів особливу групу складають nрадіоактивні покидьки, що утворюються в радіологічних відділенях при лікувані, nдіагностиці онкологічних хворих. Це різні радіоактивні речовини, різні ізотопи. nУсі вони вимагають спеціального збору, зберігання і ліквідації.

         При nнеправильній обробці,  зберіганні, nтранспортуванні, ліквідації медичні відходи можуть тепер, чи в майбутньому бути nпотенційно небезпечними для здоров’я людей чи стану довкілля. З цією метою nнеобхідно мати спеціальну тару для збору і зберігання інфікованих лікарняних nпокидьок. Найбільш ефективним способом ліквідації є спалювання  в спеціальних печах. Причому ці устаткування nнеобхідно  максимально наблизити до nджерела їх утворення. Строк зберігання таких відходів не повинен перевищувати n48 годин.

         У nпрофілактиці кишкових інфекцій і глистяних інвазій надзвичайно велике значення nмають впорядкування і правильно організована очистка населених місць. Це nнезамінний захід і в плані охорони грунту, води і повітря від забруднення.

Видалення і знезаражування nнечистот і покидьок в населених пунктах переважно проводять шляхом вивозу або nсплаву (каналізації). У першому випадку рідкі покидьки видаляють за межі nнаселеного пункту за допомогою відповідного транспорту в спеціально відведені nмісця, де їх  знешкоджують, у другому – nсплавляють по трубах, на очисні споруди.

         Очистка nнаселених пунктів  полягає у плановому nзбиранні, тимчасовому зберіганні, видаленні, знешкоджуванні й утилізації nпокидьків. Це необхідно робити в найкоротші строки і регулярно. Кожний з цих nзаходів повинен до мінімуму зводити можливість контакту людини з покидьками, nпочинаючи з моменту збирання їх у герметичні ящики, контейнери, відра, баки nтощо, вивезення і знешкоджування їх. Усі процеси необхідно максимально механізувати. nВибираючи найраціональніші методи знешкоджування, слід враховувати, що покидьки nмістять азот, фосфор, калій та інші мінеральні й органічні речовини, які є nцінним добривом.

         Отже, раціональна nочистка населених пунктів від покидьок є одним із  найважливіших заходів у справі санітарної nохорони грунту, а також води і повітря,  nневід’ємним елементом впорядкування населених пунктів і одним з основних nзаходів профілактики кишкових інфекцій і глистяних інвазій.

         Вивізна nсистема видалення рідких покидьків складається з таких етапів: 1) nзбирання покидьків  різного типу nпристосування (убиральні, помийниці); 2) вивезення їх спеціальним транспортом у nмісця ліквідації; 3) знезаражування й утилізація відходів.

1. Відбір проб грунту для аналізу

Перед відбором проб грунту для лабораторного nдослідження проводять санітарне обстеження і опис земельної ділянки, відведеної nпід будівництво, поля зрошування та інші цілі. До опису ділянки nдодається план місцевості.

На обстежуваній території виділяють майданчики по 25 м²: nодна поблизу джерела забруднення, друга – далеко від нього. Якщо на території є nділянка джерел забруднення, треба виділяти майданчик поблизу кожного з них.

Проби nгрунту для аналізу відбирають буром або лопаткою на глибині до 2 м в залежності від мети обстеження. nПри відборі проб грунту з глибини більш 0,25 м слідкують, щоб не пройшло перемішування nрізних шарів. З кожної ділянки площею 25 м² складають середній зразок з n5-8 окремих проб, взятих в різних місцях майданчика, кладуть у скляну банку з nпритертим корком або в поліетиленовий мішок. Банки чи мішечки нумерують і на nних роблять відповідні позначення, а також на схемі обстежуваної ділянки. nГрудки землі розбивають шпателем і зразок просівають через сито з отворами nдіаметром 3 мм. nЗалишок на ситі разом з відібраними раніше камінними і деревними часточками nзважують.

Просіяний грунт добре перемішують і розсипають рівним nтонким шаром на листку фанери чи картону. Грунт ділять на чотири трикутники, з nдвох протилежних трикутників відкидають, поки не залишиться 0,5-1 кг грунту. Грунт, що nзалишився, зсипають в банку з притертим корком.

2. ВИЗНАЧЕННЯ nВЕЛИЧИНИ ЗЕРЕН ГРУНТУ

         Різні породи грунту nмають різні назви. Для гігієнічних цілей прийнята така класифікація: nкам’янистий; гравелистий ( від слова гравій); хрящуватий; піщаний, в якому nбільш як 90 % піску; супіщаний, в якому глини від 10 до 30 %, а решта – пісок; nсуглинистий, в якому глини від 50 до 80 %; глинистий, в якому більш як 80 % nглини; вапняний,  в якому більш як 50 % nвапна; крейдовий, в якому багато крейди; солончаковий, що містить багато nхлористих солей; лесовий – дрібнозернистий грунт, діаметр частинок якого від n0,01 до 0,005 мм, nвнаслідок чого лес легко переноситься вітрами, оскільки лес – це суміш частинок nорганічних і мінеральних речовин, він є дуже родючим грунтом; чорноземний, в nякому більш як 20 % гумусу (гумус – це рослинний перегній; хоч він і є nорганічною речовиною, але поживою для бактерій і комах бути не може; проте nвідзначається великою родючістю для рослин); торф’янистий, який містить дуже nбагато органічного перегною – 60-80 % і більше; решта припадає на домішки nякого-небудь мінерального грунту або суміші його.

           nДля nсортування грунтових часточок по величині використовують набір металевих сит з nотворами : 10, 5, 3, 2, 1, 0,5 і 0,25 мм в діаметрі, який при роботі  сполучають один з одним  в послідовному порядку, сита з більшими nотворами кладуть зверху з дрібними знизу. На  nверхнє сито насипають 100-300г приготовленого повітряно-сухого грунту. Закривають кришкою nі струшуючи набір сит, просіюють  через nних  взяту наважку  грунту. Грунтові частинки розподіляються  на  nокремих  ситах  відповідно їх величині.

   На ситах  № 1,2 і n3  збираються  частинки грунту більше 3мм, які по nкласифікації  Н.А.Качинського являють nсобою  каміння і гравій ; на ситах 4 і 5 nзбираються  частинки грунту  розміром  n1-3 мм n(крупний пісок), на ситах №6 і 7 збирається пісок середнього розміру, діаметром nчастинок 0,25 -1 мм nі на дні  набору  збирається  nдрібний пісок, пил і частинки глини. Кожну  фракцію грунту  зважують на технічній вазі і кількість її nвираховують в процентах до взятої наважки грунту.

3. ВИЗНАЧЕННЯ nПОРИСТОСТІ ГРУНТУ

Пористисть грунту – це виражене в процентах відношення nоб’єму всіх пор грунту до їх об’єму. Грунти, які складаються з крупних зерен n(пісок, супісок), містять невелику кількість великих пор. Їх nпористість порівняно невелика; вона складає біля 25-40 % загального об’єму nгрунту. Такі грунти мають добру проникність для води і повітря. Тому вони сухі nі добре аеруються. Добра повітропроникність крупнозернистих грунтів створює nсприятливі умови для життєдіяльності аеробних мікроорганізмів і процесів nсамоочищення.

Дрібнозернисті (глиняні, торфяні) містять велику nкількість дрібних пор. Пористість глин – до 45-60 %, торфу доходить до 84 %. nІз-за малого розміру пор і характеру частинок дрібнозернисті грунти мають nвелику гігроскопічність і вологоємкість, вони погано проникні для води і nповітря.

Визначення загального об’єму пор в грунті основане на nвитісненні повітря водою. Для цього в мірний  nциліндр на 100 см³ наливають 40-50 мл води. В інший мірний циліндр насипають nдо мітки такий же об’єм досліджуваного повітряно-сухого грунту і потім nпересипають в перший циліндр. Вміст циліндра збовтують і відмічають загальний nоб’єм грунту і води. Пористість вираховують за формулою:

         Р = (a + b –c ) x 100/ a, де

Р – пористість в процентах;

а – об’єм взятого грунту;

b – об’єм води в циліндрі;

с – об’єм суміші грунту і води в циліндрі.

4. ПРИГОТУВАННЯ nВОДНОЇ ВИТЯЖКИ ГРУНТУ

Для приготування nводної витяжки зважують на технічній вазі 50 г грунту. Наважку переносять в плоскодонну nколбу на 500 см³ , у яку наливають 250 мл дистильованої води. Потім вміст колби збовтують nпротягом 3 хв і отриману суміш фільтрують через складаний фільтр.

Перші каламутні nпорції фільтрату збирають у склянку. Після того, як фільтрат стане прозорим, nпід лійку ставлять мірний циліндр, а каламутний фільтрат виливають на фільтр.

5. ВИЗНАЧЕННЯ АЗОТУ nНІТРИТІВ

Нітрити nвизначають з допомогою реактиву Грісса, що складається із альфанафтиламіну і nсульфанілової кислоти , розчинених в 12 % оцтової кислоти.

Для nвизначення солей азотистої кислоти в пробірку наливають 5 см³ грунтової nвитяжки, прибавляють декілька кристалів реактиву Грісса і нагрівають протягом n10 хв на водяній бані при 50-60  ^оС. При наявності нітритів розвивається рожеве nзабарвлення. Вміст азоту нітритів визначають по таблиці.

Приблизне  визначення солей  азотистої кислоти

 

6. ВИЗНАЧЕННЯ ХЛОРИДІВ

       В колбу на 100 мл  наливають n5 мл водної витяжки грунту. Добавляють 2-3 краплі 5 % розчину хромово-кислого nкалію і добавляють по краплях піпеткою розчин азотнокислого срібла, одна крапля nякого еквівалентна 0,02 мг хлору, до появи чіткого цегляно-червоного nзабарвлення.

        Розрахунок проводять за формулою:

                      Х= (А- 4) х 20 мг/кг, де

А- кількість крапель азотнокислого срібла, що пішло на титрування. nЯкщо на  титрування піде менше 4 крапель, nто вміст хлоридів в водній витяжці грунту менше 20 мг/кг грунту.

ПОКАЗНИКИ ОЦІНКИ САНІТАРНОГО СТАНУ ГРУНТУ

         З метою визначення nступеня забруднення грунту використовують загальноприйняту схему санітарної nоцінки грунту, що передбачає виділення 4 ступенів забруднення грунту (чистий, nслабо забруднений, помірно забруднений, сильно забруднеий) та визначення nсанітарно-хімічних (число Хлебнікова), санітарно-бактеріологічних (мікробне nчисло, колі-титр, титр анаеробів), санітарно-гельмінтологічних (число яєць nаскарид у 1 кг nгрунту), санітарно-ентомологічних (число личинок мух на 0,25 м² грунту), nтоксикологічних та радіаційних показників, характеристик вмісту канцерогенних nречовин тощо.

                                               Схема nсанітарної оцінки грунту

 

                   Крім nтого, як показники санітарного стану грунту можна використати дані про вміст СО₂ та сполук азоту. Оцінка nсанітарного стану грунту за вмістом СО₂ n(у nоб. %) проводиться на підставі наступних критеріїв:

·        n0,38 n- 0,80 – чистий грунт;

·        n1,20 n- 2,80 – мало забруднений грунт;

·        n4,10 n- 6,50 – забруднений грунт;

·        n14,50 n- 18,00 – сильно забруднений грунт.

 

Збирання рідких відходів

         Для збирання nі тимчасового зберігання фекалій та  сечі nлюдей  будують різного типу убиральні. Убиральні повинні бути зручними  і теплими,  nне забруднювати повітря, грунт, підземні води. Незалежно від типу, nубиральні потрібно утримувати в чистоті. Необхідно  виключити доступ мух до нечистот.

         Убиральні nможуть бути індивідуальними, якщо призначені для окремої сім’ї, або nгромадськими. Вони повинні мати просту будову, що не потребує спеціальних nматеріалів. При можливості знешкодження нечистот необхідно проводити  на території садиби. Найбільш nгігієнічними  є промивні убиральні, але nїх можна будувати лише при наявності водогону і каналізації.

         Найбільш вдалим видом убиральні є nлюфт-клозет (рис.5.1). nПереважно його влаштовують в одно- і двоповерхових будинках. Нечистоти з nлюфт-клозета по вертикальній трубі (чавунній, керамічній, пластиковій або nбетонній) потрапляють у вигріб, влаштований під землею ззовні будинку. Вигріб nповинен мати водонепроникні стіни і люк для очистки. Обов’язковим елементом nлюфт-клозета є вентиляційна труба, що проходить з вигребу через весь будинок nпоряд з димоходом (що стимулює витяжку повітря з вигребу) і виходить на дах на 0,5 м вище димової труби. nВигріб чистять 1-2 рази на рік. Влітку, коли печі не працюють і руху теплого nповітря немає, замість люфт-клозета користуються дворовою убиральнею.

         З nгігієнічної точки зору непоганими є пудр-клозети і дворові убиральні ящикового nтипу. Пудр-клозет – це убиральня із nзасипкою нечистот поглинаючими  запах nматеріалами (торфом, землею, гумусом). Це споруда наземного типу розміром 1,0 х n1,2 м, nвисотою 2,1-2,2 м. nПід стульчаком влаштовують металевий ящик розміром 0,8 х 0,7 х 0,6 м для збору виділень. На nдно ящика насипають  дрібний торф, суху nземлю або попіл шаром 5-8 см. nДля дезодорації і захисту від мух виділення щоразу засипають цим же матеріалом. nВміст ящика щодня викидають у влаштований на території садиби компост. nУбиральню ящикового типу можна будувати поза будинком. Ящик для збирання nнечистот роблять з відкидною задньою стінкою, через яку його очищають.

         Найбільш nпоширеними є дворові убиральні (рис.5.2) з вигребом, хоч з гігієнічної точки зору nвони  найменш прийнятні. Їх будують не nближче 20 м nвід житлових будинків і 50 м nвід джерел питної води. Вигріб роблять водонепроникним з витяжною трубою для nвидалення газів.

         У місцях nскупчення людей  в населених пунктах n(наприклад, на ринках, у парках) будують громадські nубиральні з вигребом. Вони можуть бути каналізованими і неканалізованими. nЇх улаштовують на декілька вічок, між якими встановлюють перегородки висотою не nбільше як 1,5 м. nУ громадських убиральнях стульчаки не потрібні, отвори роблять у підлозі. nУбиральні обов’язково забезпечують природним і штучним світлом. Щоб не nдопустити проникання мух в приміщення, вентиляційні отвори затягують дрібною nсіткою. У теплу пору року в неканалізованих убиральнях нечистоти щоденно nзасипають сухим хлорним вапном з розрахунку 1-2 кг на 1 м² поверхні nями, або іншою речовиною, що віднаджує мух і знищує їхні личинки. Підлогу, стіни nв убиральні постійно миють освітленим 1 % розчином хлорного вапна. Після nочистки вигребу забруднену поверхню землі й люка рясно поливають 20 % розчином хлорного вапна.

         У місцях nтимчасового перебування людей (наприклад, у польових станах) доцільно споруджувати nубиральні типу польових рівчаків. Польовий nрівчак копають завширшки 0,3м,  глибиною до 0,6 м з незначним розширенням nдонизу, щоб стінки не забруднювалися екскрементами. Після кожного користування nвиділення засипають землею. Коли рівчак заповнюється на 3/4 глибини, його nзасипають землею, а поряд  викопують nінший.

         Іншим видом nрідких відходів є помиї. Санітарна та nепідемічна небезпека їх менша, ніж нечистот, хоч і вони містять велику nкількість органічних решток, здатних загнивати, і нерідко патогенні nмікроорганізми. При невеликій щільності забудови бажано ліквідувати помиї на nмісці. Для цього на садибі виділяють ділянку землі, на яку виливають помиї і nчас від часу її перекопують. Можна помиї виливати на компостну купу.

         Для nзбирання і зберігання помий викопують спеціальні ями-помийниці, які складаються nз наземної і підземної частини. Підземна частина влаштовується так само, як nвигріб дворової убиральні, а наземна являє собою ящик з кришкою і дерев’яною nрешіткою, на яку кладуть  солому або nінший фільтрувальний матеріал для затримання крупних часток. Люк вигребу nроблять утепленим і щільним. Решітку періодично очищають від покидьків і nпереносять їх у ящик для сміття. У міру заповнення  ями рідину вивозять на поля заорювання, nасенізації або поливають нею компостні купи. На сьогодні типовими  проектами передбачають поєднані вигреби для nпомий і нечистот.

         Гноєсховище. Для збирання і тимчасового nзберігання гною та сечі від домашніх тварин в індивідуальних садибах і фермах nрекомендується будувати гноєсховище (рис.5.3) . nГній може бути місцем плодіння мух, забруднювати повітря, грунт, воду, містити nзбудники сибірки, правця, туберкульозу, бруцельозу, ящура тощо.. Тому nнеобхідно, щоб на кожній садибі, де є тварини, було гноєсховище.

         Основу nгноєсховища роблять водонепроникною: – асфальтованою, цементованою, або  утрамбованою глиною завтовшки 25-30 см. Вздовж гноєсховища nвлаштовують лотки для збирання сечі, яка потім надходить у водонепроникний nзбірник. Рідину, що виливається і стікає з штабеля гною, використовують для nзволоження гною, який підсихає, що покращує гниття. Гній укладають штабелем і nприсипають землею або торфом. На великих фермах, відгодівельних пунктах nгноєсховище будують не ближче як за 50 м від тваринницьких ферм і за 200 м від житлових будинків. nГній і сміття можна використати як біопаливо і добриво у парниковому nгосподарстві.

         Нечистоти в nнеканалізованих населених пунктах знезаражують грунтовим методом на полях nасенізації чи полях заорювання. Перші, крім знезаражування нечистот, nвикористовуються і для вирощування сільськогосподарських культур, другі –  тільки для знезаражування. В обох випадках nзастосовують здатність грунту до самоочищення. При цьому  органічні рештки нечистот мінералізуються, nпатогенні мікроорганізми гинуть, а грунт збагачується поживними речовинами.

 Поля заорювання поділяють на дві ділянки. Одну заливають влітку, nдругу- зимою. Перед заливкою ділянку переорюють і на підготовлену землю nрівномірно з автоцистерн виливають нечистоти. Через 1-2 дні влітку, коли ділянка nпідсохне, нечистоти переорюють. Зимові ділянки переорюють восени і заливають nвзимку. А весною, коли все розмерзнеться, нечистоти всмокчуться в грунт, а nгрунт підсохне, ділянку знову переорюють. Поля заорювання для вирощування nсільськогосподарських культур не використовуються, і тому вони можуть прийняти nбільше нечистот, ніж поля асенізації.

Поля асенізації nскладаються з 4 ділянок. Кожну ділянку заливають нечистотами один раз у три nроки. Через рік після заливу на цьму полі  nможна вирощувати трави, наступного- злаки, на третій кормовий буряк, на четвертий – картоплю nтобто такі сільськогосподарські культури, які не вживаються в їжу у сирому nвигляді.

         У частково nканалізованих населених пунктах нечистоти з асенізаційного транспорту зливають nу каналізаційну мережу. З цією метою на великих колекторах каналізації nспеціально влаштовують зливні станції. Відстань від зливної станції до nнайближчого житла повинна бути не меншою 300 м.

         При nвивантажуванні вигребів і вивезенні нечистот важливо не допустити забруднення nтранспортних засобів і грунту, інфікування обслуговуючого персоналу. Для цього nасенізаційний транспорт повинен легко завантажуватися, розвантажуватися й nочищатися. Найраціональнішим видом транспорту є пневматичні асенізаційні nавтоцистерни, які засмоктують нечистоти через шланг, опущений у вигріб. Підчас nроботи необхідно користуватися спецодягом.

         При nнедбалому використанні нечистот як добрива на присадибних ділянках завжди є nепідемічна небезпека. При внесенні їх у грунт часто відбувається забруднення овочів nзбудниками хвороб, які потім можуть стати причиною захворювань людей навіть nтоді, коли овочі перед споживанням миють чистою проточною питною водою. nОсобливо забруднюються рослини під час поливання грядок розведеними водою nнечистотами або гноєм.

         З метою nпопередження забруднення території і повітря нечистоти найкраще викидати в nкомпостні купи. Якщо ж за місцевими умовами воно чомусь не прийнятне, нечистоти nможна  певною мірою знешкодити за nдопомогою витримування  їх протягом року nу вигребній ямі вбиральні. Для цього вбиральню переносять на новий вигріб, а nстарий засипають землею.

 

Тверді покидьки

         На одну nлюдину нагромадження сміття за добу в nсередньому становить 1 дм³, а за рік – близько 0,5 м³, що nдорівнює близько 200 кг. nВисока вологість і наявність органічних речовин у смітті сприяють розмноженню nмікроорганізмів, принаджують мух і гризунів. Домове сміття містить до 20-25 % nорганічних речовин, азоту і фосфору, утильсировини (ганчір’я, кістки, папір nтощо).

         Для nзбирання твердих покидьків треба мати в квартирі відро з покришкою, а ще краще окремі збирати утиль і nхарчові відходи, придатні для годівлі тварин. Кожного дня відходи виносять у nдворові збірники для сміття, влаштованих на майданчиках з твердим покриттям.

         Вивіз сміття nпроводять  шляхом планово-подвірної або nпланово-поквартирної очистки. При планово-подвірній очистці сміття з дворових nсміттєзбірників пересипають у сміттєвози. При планово-поквартирній очистці за nсигналом сміттєвоза, що приїхав, сміття з квартир виносять на подвір’я і nбезпосередньо з відер пересипають у сміттєвоз. На подвір’ї сміття не nзберігається. Обидва види планового вивезення  nпокидьків попереджують  nвиплодження мух і відіграють значну роль в профілактиці інфекційних nзахворювань. Але перевагу слід надавати планово-поквартирному вивезенню nпокидьків.

         У сільських nумовах часто замість змінних сміттєзбірників користуються менш гігієнічними nящиками для сміття. Ящик для сміття повинен мати водонепроникні стінки і щільно nзакриватися, щоб вміст його був недоступний для мух і гризунів. Ящик роблять nбез дна, а щоб запобігти міграції личинок мух з покидьків у землю для nзаляльковування. Майданчик під ящик улаштовують  nне ближче 15 м nвід житлових будинків. Він повинен мати  nасфальтоване, цементоване або   nглиняне покриття шаром не менше 25 см. Ділянку огорожують  живоплотом.     Щоб nне допустити загнивання покидьок і виплоду мух, ящики необхідно очищати не nрідше одного разу на тиждень.

         Найраціональнішим nметодом знешкодження нечистот, попелу, сміття, гною, харчових відходів та інших nпокидьків, які не можуть бути використані для відгодівлі тварин, є компостування. У сільських умовах nкомпост (рис.5.4) можна закладати безпосередньо nна присадибній ділянці. Його влаштовують на віддалі 10-15 м від жител, на добре nутрамбованій глиною, обложеній навколо валом заввишки приблизно 30 см площадці. Ширина nплощадки 2-3 м, nдовжина довільна. Компостна купа має вигляд зрізаної піраміди. Для пухкості nспочатку насипають 10-15-сантиметровий шар компостуючого матеріалу: торфу, nгородньої землі, дозрілого компосту тощо. На компостний матеріал укладають шар nв 15 см nіз сміття. Сюдиж можна викидати вміст з убиралень, гній, золу, січену солому, nсухе листя і інші відходи. Покидьки, після внесення їх в компостну купу, треба nзасипати шаром компостного матеріалу товщиною 15 см. Цей шар перешкоджає nвідкладенню мухами яєць і захищає компост від висихання. Потім знову кладуть nшар покидьок, засипають його компостним матеріалом і т.д. Щоб зручно було nпрацювати, таких шарів може бути до 10, а загальна висота компостної купи не nповинна перевищуватиа 1,5 м. nЩоб не допустити розмноження мух, штабель компосту з усіх боків і зверху ще nобкладають шаром землі. Для захисту від розмивання дощем компост вкривають nсолом’яними матами або роблять над ними навіс.

         Внаслідок nжиттєдіяльності термофільних бактерій температура у покидьках підвищується до n50-70 С. При nцьому гинуть заразні мікроби, яйця глистів і личинки мух. Для кращого перебігу nбіохімічних процесів компости періодично зволожують (поливають помиями,  гноївкою, водою тощо) і через 2-3 міс – nперелопачують. Процес дозрівання компосту в умовах з помірним кліматом влітку nзакінчується через 5-7 міс, а взимку – через 8-10 міс. При цьому органічні nречовини розпадаються і з сміття утворюється цінне добриво – перегній (гумус), nякий є безпечним  у санітарному nвідношенні.

         На ділянці nрекомендується закладати не менш як 2 компости – один з них дозріває, а інший nзавантажується. Після дозрівання готовий компост являє собою розсипчасту, як nторф’яний дрівняк, масу темно-землистого кольору. Він не має сморідного запаху nі не принаджує мух, не забруднює грунт, воду і повітря, не містить патогенні nмікроорганізми й є цінним добривом для теплиць, квітників, в саду і на городі. nВідпадає необхідність у влаштуванні на садибі вигрібної вбиральні, ящика для nсміття, а також у транспорті для вивезення покидьків.

         У міських nумовах можуть влаштовуватися поля компостування. Для цього відводять земельну nділянку за містом, не ближче 1км від житла. Привезене сміття сортують і складають у nштабелі, як було описано вище. Оскільки в зовнішніх шарах штабелів можуть nзберігатися личинки мух, то бажано поверхню штабелів обробляти інсектицидами.

         Сміття nможна знезаражувати і на удосконалених nзвалищах, використовуючи поза населеними пунктами колишні кар’єри, котловани, nрівчаки або спеціально викопані рови, розташовані не ближче як за 500 м від населеного пункту. nСміття, привезене сюди спеціальним транспортом, скидають, вирівнюють і nутрамбовують і того ж дня закидають шаром землі товщиною 20-30 см. У засипаному смітті nвідбуваються біотермічні процеси, як і в компостних кучах. Територію звалищ nозеленюють. Після завершення мінералізації сміття ділянки можна використовувати nпід промислові, складські і т.п. будівлі.

         У великих nмістах і курортних центрах з обмеженою кількістю вільних територій ділянки під nполігони для складання покидьок відводять на великі відстані (10-20 і більше nкм) від населених пунктів, що економічно не вигідно. Ці обставини змушують nбудувати заводи по механізованій nпереробці і знешкодженню твердих покидьків. Витрати на будівництво заводів nв 7-10 разів перевищують затрати на спорудження самих надійних в гігієнічному nвідношенні полігонів. Доходи від знешкодження, як правило, не покривають всі nвитрати на експлуатацію заводів, але під їх забудову потрібно ділянку в 10-15 nразів меншу. Санітарні вимоги до заводів такі ж, як і до промислових nпідприємств, розташованих в промисловій зоні міст.

         З nгігієнічної точки зору найбільш ефективним методом знешкодження твердих nпокидьок є їх спалювання на сучасних nвисокомеханізованих установках (рис.5.5). nСпалювання проводиться при температурі близько 900-1200 С. При nнижчих температурах газоподібні сполуки з неприємним запахом не руйнуються. При nбільш високих – важко забезпечити довговічність дорогого обладнання. При спалюванні nнеобхідно дотримувати наступних санітарно-гігієнічних вимог:

         – nприймальне відділення повинно бути герметичним;

         – за межами nсанітарно-охоронної зони кількість нетоксичної золи в атмосферному повітрі не nповинна перевищувати 0,5 мг/м³;

         – після знешкодження nтвердих залишків вміст органічних речовин, здатних до загнивання, не повинен nперевищувати 0,2 %.

         Заслуговує nуваги і такий термічний метод переробки твердих покидьок як піроліз. Основна перевага піролізу полягає nв розподіленні процесу термічної переробки покидьок на дві стадії – отримання nгорючих газів або мазуту і використання їх в якості палива або хімічної nсировини.      Продукти піролізу – гази і nмастила – можна накопичувати в газгольдерах, або резервуарах і подавати nспоживачам по мірі потреби.

         У сільській nмісцевості особливої уваги заслуговують видалення і знешкодження трупів загиблих тварин. Найкраще їх переробляти на nм’ясо-кісткову муку на спеціальних підприємствах. Якщо немає такої можливості, nїх закопують на скотомогильниках. Останні влаштовують за 1-2 км від населеного пункту на nплощадці з сухим пористим грунтом і низьким стоянням підземних  вод, віддалік від відкритої водойми і nпасовиськ. Для захоронення тварин копають яму завглибшки 3 м. Дно ями і трупи тварин nзасипають шаром хлорного вапна і землею. Територію скотомогильника огорожують. nТранспорт, на якому вивозили трупи, старанно дезінфікують.

СПЛАВНА СИСТЕМА nОЧИСТКИ

         Сплавна nсистема (каналізація) призначена для прийому стічних вод у місцях їх утворення, nтранспортування, очистки, знезараження і випуску їх у водойми або на грунтові nділянки. Вона до мінімуму зводить контакт людей з нечистотами, сприяє високому nсанітарному комфорту, попереджує забруднення рідкими покидьками об’єктів nнавколишнього середовища: грунту, повітря, водойм. Вона економічно дешевша, ніж nвивізна.

         Каналізація nбуває господарсько-фекальна, промислова і зливова. Господарсько – фекальна каналізація приймає стічні води і рідкі nпокидьки, які утворюються внаслідок господарсько-побутової діяльності і nфізіологічних відправлень людини. Промислова nканалізація відводить стічні води від підприємств, зливова – дощові і розталі води. Каналізація може бути роздільною і nзагальносплавною. Роздільна система передбачає окремий збір, транспортування і nочистку стоків кожнї з описаних вище видів каналізації. Загальносплавна nканалізація призначена для відведення всіх стоків разом.

         Каналізація nскладається з послідовно сполучених внутрішньоквартирних, будинкових, міських і nпозаміських трубопроводів, по яких рідкі покидьки відводяться на очисні nспоруди. Улаштовуючи каналізацію, необхідно передбачити непроникність труб у nмісцях їх з’єднання, щоб стоки не забруднювали грунт.

         Господарсько – феальні стічні води надходять із житлових і nгромадських будівель, побутових приміщень промислових підприємств. Вони nвключають води із кухонь, убиралень, лазень, пралень, лікарських закладів тощо. nЦі води містять велику кількість органічних речовин (пересічно 60 %), nхарактеризуються значною каламутністю, слаболужною реакцією (рН=7,2-7,6), nвеликою кількістю завислих частинок. Вони небезпечні в епідемічному відношенні, nпоскільки містять патогенні мікроорганізми і ентеровіруси, а також велику nкількість яєць гельмінтів.

         Склад промислових стічних вод пов’язаний з nхарактером технологічного процесу на підприємстві. Вода використовується як nтеплоносій, розчинювач, засіб для транспортування, для вилучення викидів і nінших потреб. Склад промислових стічних вод різний. Активна реакція їх nколивається від кислої до лужної. Вони містять різні хімічні речовини, в тому nчислі токсичні, часто мають специфічний запах, колір, підвищену температуру.

         Зливові води поділяють на дощові і nрозталі. Ці води каламутні, містять велику кількість грунтових домішок, nмікроорганізмів. Їх склад в значній мірі залежить від  санітарного стану територій, з яких вони nстікають.

         Скидання nнеочищених стічних вод у водойми може зумовити їх забруднення. Різні стоки nзбільшують каламутність води, надають воді специфічного запаху, кольору. На окиснення nорганічних речовин, що містяться у стічних водах, витрачається  багато кисеню води, внаслідок чого вода у nводоймі може загнивати,  викликати гибель nводоростей, риби  і інших тварин у nводоймі. Неочищені побутові стоки містять значну кількість збудників nінфекційних захворювань і яйця гельмінтів, що небезпечно в епідемічному nвідношенні. Щоб попередити забруднення водойм, які є джерелом питного і nкультурно-оздоровчого водокористування, стічні води  перед спуском у відкриті водойми необхідно nочищати й знезаражувати.

          Очищення господарсько – фекальних стічних вод nможна розділити на три етапи: механічне (звільнення від грубих мінеральних і nорганічних часток), біологічне (мінералізація органічних речовин, які nзнаходяться в колоїдному або розчиненому стані) і знезаражування.

         Механічне nочищення стічних вод проводиться за допомогою решіток, пісковловлювачів nі відстійників. Решітки являють собою паралельні залізні прути, які nвстановлюють  по ходу течії води в nмісці  поступлення стоків на очисні nспоруди. На них затримуються грубі завислі рештки (папір, ганчір’я, вата, nкухонні покидьки тощо), які по мірі необхідності   вручну, або механічним способом видаляються. n

         Пісковловлювачі призначені для затримування мінеральних домішок. Зміна nшвидкості руху потоку води у спеціальних лотках сприяє осіданню важкого піску і nзаважає осіданню легкої органічної зависі. Покидьки, зібрані з грат і nпісковловлювачів, зберігають у закритих приймачах під шаром хлорного вапна. По nмірі накопичення їх спалюють або вивозять на поля асенізації.

         Після nпісковловлювачів стічна вода надходить у відстійники, nде осідає основна маса завислих речовин, переважно органічного походження. nВідстійники бувають горизонтальні, вертикальні і радіальні. Вони являють собою nвеликі резервуари, в яких вода рухається із швидкістю біля 7 мм/с, за рахунок nчого покидьки випадають на дно у вигляді осаду. Осад згрібається до центру nвідстійника в заглиблений приймач і під тиском стовпа води або за допомогою nнасоса вилучається з резервуару. Мул поступає у метантенки.

         Метантенки – залізобетонні резервуари, nциліндричної форми,  в яких відбувається nзброжування мулу (спочатку кислтне, потім лужне). Після лужного бродіння мул nнабуває чорного кольору і специфічного запаху. Щоб поліпшити переробку осаду, nйого за допомогою пари або води підігрівають до 40-55 ⁰С і nперемішують. Під час бродіння утворюється газ – метан, який збирається у nгазовому ковпаку, розташованому у верхній частині метантенку, звідки nвідводиться в спеціальні резервуари і використовується в котельній станції nочистки. Одержаний після бродіння мул безпечний в епідемічному відношенні і nпідлягає механічному зневодненню. Після підсихання на мулових майданчиках мул nвикористовується на полях як органічне добриво або як паливо в котельнях.

         Після nмеханічного очищення стічні води поступають на біологічне очищення. Біологічне очищення необхідне для nмінералізації розчинених органічних речовин, які залишилися у воді після nвідстоювання. Біологічне очищення стічних вод є природнє і штучне. В природних nумовах очищення здійснюється на полях фільтрації, полях зрошення і в nбіологічних ставках. Для штучного очищення призначені спеціальні споруди, в nяких відтворюють умови, що спостерігаються в грунті (біологічні фільтри) або у nводоймі (аеротенки).

         Для nокиснення розчинених органічних речовин вода поступає на один з багатьох nіснуючих комплексів, одним з яких є біофільтри. Біофільтри – це резервуари, заповнені твердим матеріалом (шлаком, nщебенем, гравієм), через який фільтрується стічна вода (рис.5.6). nДля підвищення ступеня аерації в бокових стінках знизу роблять повітропроні nканали. На дренажне дно насипають знизу шар грубого гравію або шлаку, потім шар nгравію або шлаку меншого розміру і зверху – шар дрібного гравію. За допомогою nспеціальних пристосувань (спринклерів) вода розбризкується на поверхні nбіофільтра. Під впливом кисню повітря, що проходить через завантажувальний nматеріал  відбувається  окиснення розчинених у воді органічних nречовин. Через деякий час на поверхні фільтруючого матеріалу утворюється nбіологічна плівка. Вона в значній кількості затримує органічні речовини, nмікроорганізми-пожирачі (інфузорії, джгутикові та ін.), які майже повністю nзвільняють воду від інших мікроорганізмів, у тому числі й патогенних. З nбіологічних фільтрів вода поступає у вторинні відстійники. Після  очистки вода стає прозорою, майже без запаху nі органічних речовин.

         Більш nефективний, ніж біофільтр, є аерофільтр. Він має більшу  висоту фільтруючого шару і пристрій для nпідсилення вентиляції фільтра. Стічна вода надходить зверху, а повітря nподається знизу. Таке збагачення киснем прискорює процес окиснення і дозволяє nпропускати більший об’єм води порівняно з біофільтром.

         Аеротенк nявляє собою довгий залізобетонний резервуар глибиною 3-6 м, без завантажувального nматеріалу. Тут окиснення органічних речовин відбувається у водному середовищі nпри участі активного мулу, заселеного великою кількістю nмікроорганізмів-мінералізаторів. Вони відіграють головну роль в окисненні nорганічних речовин. В аеротенк по повітропроводах, розташованих у нижній nчастині резервуара, за допомогою компресорів під тиском подають повітря, яке nкрізь пористі пластинки надходить у воду. Пройшовши аеротенк, органічні nречовини окиснюються, а стічна вода направляється у вторинний відстійник для nвилучення активного мулу, який повторно використовується  в аеротенках.

Після механічного і біологічного очищення вода поступає у nвторинні відстійники де звільняється від активного мулу, набуває високої nпрозорості, але містить ще велику кількість мікроорганізмів. Знезаражування води проводиться шляхом nперехлорування газоподібним хлором,  або nхлорним вапном. Очищена і знезаражена вода перед спуском у відриті водойми nпоступає у біологічні ставки, де звільняється від хлору і насичується киснем.

Стічні води можна очищувати також природним шляхом на nполях фільтрації і полях зрошування.

         Поля фільтрації являють собою земельні nділянки, огороджені земляним валом, розподілені на окремі грядки типу городніх. nСтічна вода по трубах надходить до найвищої точки полів фільтрації, а звідти nсамопливом поступає у спеціальну мережу розподільних каналів і розливається по nокремих картах. Зрошення ведеться або суцільним заливом, або по борознах. nПроцеси біохімічного окиснення органічних речовин, що є у стічних водах, nпроходять у верхньому шарі грунту. Стічна вода, фільтруючись крізь грунт, nзвільняється від завислих речовин, котрі завдяки кисню, що є у порах грунту, nокиснюються і мінералізуються. Тут також затримується більшість nмікроорганізмів, яєць гельмінтів.

         Профільтровану nчерез грунт воду збирають у дренажну мережу відкритого або закритого типу. nВідкритий дренаж (канави) проходить по периметру ділянок і має схил у бік головної nдренажної канави, котра виводить очищену воду у водойму. Закритий дренаж nзакладають на глибині 0,75-1,0м з глиняних труб з проміжками між ними для надходження nдренажної води. Ці труби з’єднують з головним дренажним колектором, по якому nвода відводиться за межі полів фільтрації.

         На полях зрошення так само, як і на полях nфільтрації проводиться  очистка стічних nвод. Але на відміну від останніх поля зрошення використовуються одночасно і для nвирощування сільськогосподарських культур (технічних, зернових, кормових). Сюди nвода надходить після механічного очищення і використовується для поливу. Після nбіологічного очищення  через грунт nвода  збирається в дренажну систему, nпоступає в біологічні ставки, чи у водойму.

 

         Очищення промислових стічних вод nздійснюється різними способами. З допомогою відстійників, пісковловлювачів, жировловлювачів, nнафтопасток вилучаються плаваючі і осаджуються завислі частинки. Відстоювання nстоків, при необхідності, здійснюється із застосуванням коагулянтів – сульфату nалюмінію, сульфату заліза та ін. На 20-30 %  nприскорюють осаджування, порівняно з коагулянтами, nфлокулянти, наприклад,  поліакриламід. При nцьому пластівці гідроксидів укрупнюються.

         Для nвилучення із стічних вод деяких цінних для народного господарства речовин nзастосовують екстракцію, іонний обмін та інші методи. При екстракції речовини, nякі містяться в стічній воді (фенол та ін.), переходять в nекстрагент-чотирьоххлористий вуглець, хлороформ, бензол тощо, а потім nвилучаються з нього. Екстрагент – нерозчинна у воді рідина, яка для очищення nстічних вод може використовуватися повторно.

         Іонообмінне nочищення стічних вод в значній мірі звільняє воду від токсичних речовин і nдозволяє повертати у виробництво такі цінні речовини, як нікель, цинк, мідь, nфеноли та ін. Ці способи засновані на застосуванні синтетичних іонообмінних nсмол (карбоксильних, фенольних), які мають здатність обмінювати іони водню на nкатіони кольорових і важких металів. Відпрацьовані зерна смоли підлягають nрегенерації.

         Кислі nстічні води на спеціальних спорудах обробляються вапном, або нейтралізуються за nдопомогою фільтрації крізь магнезит, доломіт, вапняк. Для ліквідації органічних nречовин промислові стічні води піддаються біохімічному очищенню.

         Оборотне водопостачання.  Щоб зменшити кількість технічної води, яка nповертається у водойми у вигляді стічної і містить різні шкідливі речовини, nпотенційно небезпечні для здоров’я людей, виникла необхідність у доочищенні nстічних вод і їх повторного використання, а також утворення безстічних nпідприємств і технологій.

         Особливо nоборотну систему водопостачання застосовують на підприємствах хімічної nпромисловості. Вона може здійснюватися  nяк для всього підприємства, так і для окремих цехів. Очищена стічна вода nна цьому ж підприємстві використовується повторно, що сприяє збереженню водних nресурсів і запобігає забрудненню водойм, а вилучені речовини після відповідної nобробки повертаються для повторного використання, або переробляються у вторинну nсировину.

          Значного скорочення потреби у воді можна nдосягати за рахунок зміни режимів роботи систем водяного охолодження, nвдосконалення технології збагачення природних копалин, а також розширення nбудівництва локальних очисних споруд і впровадження технологічних оборотних nсистем.

         У невеликих nнаселених пунктах, де є водопровід і відсутня каналізація, нерідко влаштовують місцеву, або так звану малу каналізацію. Переважно таким nчином очищають стічні води окремих будинків, або групи будівель (сільських nлікарень, санаторіїв, баз відпочинку, дитячих таборів, громадських будівель nтощо). Потужність місцевої каналізації переважно від 0,5 до 500 м³ стічних nвод за добу. При наявності грунтів, з доброю фільтруючою здатністю, nзастосовують поля підземної фільтрації і nфільтруючі колодязі. Якщо грунти мають слабу фільтруючу здатність n(суглинки, глина) – споруджують гравійно-піщані nфільтри та фільтруючі траншеї.

         Перед випуском nстічних вод на будь-які споруди з підземною фільтрацією їх слід освітлювати в nсептиках. При використанні полів підземної фільтрації стічна рідина надходить у nпідземну мережу дренажних труб, укладену на глибині 0,5-1,2 м і не менше як 1 м від верхнього рівня nгрунтових вод. Через отвори в трубах стічні води просочуються в грунт, де nчастково всмоктуються коріннямии рослин, частково випаровуються, а решта, nфільтруючись через грунт і очищаючись від механічних і органічних домішок, nмікроорганізмів, поповнює запаси підземних вод.

         Для nліквідації невеликої кількості стічної води влаштовують фільтруючі колодязі.. Це спеціальні споруди, а не просто викопана nяма, куди стікають стоки. Останні, згідно санітарних правил, категорично nзабороняється робити. Глибина фільтруючого колодязя повинна бути до 2 м і не менше як 1 м вище максимального рівня nгрунтових вод. Стінки колодязя на глибину 1 м роблять водонепроникними, на дно насипають nшар крупнозернистого щебеню, гальки, шлаку чи іншого фільтруючого матеріалу. nОсвітлена в септику стічна вода по підземній трубі поступає у фільтруючий nколодязь, проходить через шар фільтруючого матеріалу, а потім через дно і nводопроникні стінки надходить у грунт. Відстань між фільтруючими колодязями і nжитловими будинками має становити не менше 15-20 м, до питних колодязів, що nрозташовані нижче за течією грунтових вод – від 30 до 100 м, і 20-50 м, якщо вони розташовані nвище.

         У випадку nпоганої фільтруючої здатності грунту для очистки стічних вод влаштовують гравійно-піщані фільтри. Для цього копають nкотлован, на дно якого кладуть водозбірну ережу труб з отворами. Зверху nукладають пошарово гравій, крупнозернистий, середньозернистий пісок. Товщина nфільтруючого шару повинна бути біля 1,5 м. Зверху вкладають зрошувальну мережу з nпористих труб і все це засипають шаром грунту товщиною не менше 50 см. Стічна вода з септика nподається в зрошувальну мережу, де проходить через фільтруючий матеріал і nочищається. Фільтрат після біологічної очистки збирається водозбірними трубами nі відводиться у водойму або яр.

         Грунт в nзначній мірі можуть забруднювати мінеральні добрива і пестициди (отрутохімікати). nВони у переважній більшості використовуються для захисту рослин від хвороб, nшкідників і бур’янів тощо і часто є високотоксичні для людини. За хімічним nскладом пестициди поділяються три основні групи: неорганічні сполуки (миш’як, nфтор, барій, сірка, мідь, хлорати і борати); пестициди рослинного, nбактеріального і грибного походження (піретрини, анабазини, нікотин, nбактеріальні препарати і антибіотики); органічні сполуки (хлорорганічні, nфосфорорганічні, похідні карбамінової, тіо- і дітіокарбомінової кислот, nртутьорганічні сполуки і комбіновані ртутьвмісні препарати,  хлор- і нітропрохідні фенолу). Останні є nнайбільш великою групою пестицидів високої біологічної активності. За nпризначенням пестициди поділяються на засоби боротьби з шкідниками рослин n(інсектициди, зооциди, акарициди); з грибними і бактеріальними хворобами рослин n(фунгіциди); з бур’янами і небажаними рослинами   (гербіциди, дефоліанти). Вони можуть використовуватися nу вигляді порошків, гранул, розчинів, емульсій, аерозолів і фумігантів, nотруйних приманок, антисептичних і інсектицидних мил, фарб, лаків, паперу. Для nтимчасового зберігання пестицидів під час проведення сільськогосподарських nробіт виділяються спеціальні ділянки, які віддалені не менше ніж на 200 м від водойм і місць nводопою худоби і охороняються. Для тривалого зберігання влаштовуютьс спеціальні nсклади.

         При nзберігані і використані пестецидів не виключена можливість забруднення nтериторії. Ділянки землі, забруднені пестицидами, знезаражуються хлорним вапном nі перекопуються. Зібраний із спецодягу пил, стічні води, що утворилися при nобробці тари, транспорту, приміщень обробляють хлорним  вапном протягом доби.

         Пестициди nшироко використовуються і в тепличному господарстві. Для попередження nзабруднення грунту, водоймищ, атмосферного повітря і повітря робочої зони, nвиробничі і господарсько-побутові стоки, які утворюються в теплицях, nвідпрацьований грунт, мінералізований субстрат і рослинні залишки підлягають nобов’язковому знезараженню. Дренажні стоки в умовах застосування nпестецидів  в теплицях перед спуском в nканалізацію підлягають попередній очистці (нейтралізації). Найбільш nперспективними методами їх очистки від пестицидів є УФ-опромінення з електрокоагуляцією nі електроактиваційною обробкою.

         Води, які nутворюються при прибиранні і знезараженні приміщень, транспортних засобів, nтари, виробничої апаратури, спецодягу, збираються в бетонований резервуар, nобробляються, при перемішуванні протягом доби, хлорним вапном (500 г на 10 л стоків), кальцинованою nсодою (150-200 г nна 10 л nстоків) або іншими апробованими засобами. Після цього воду утримують в nрезервуарах ще 3 доби, де під впливом кисню повітря відбувається окиснення nзалишків пестецидів. Перед викидом в каналізацію стічні води перевіряються nагрохімлабораторією господарства на наявність залишків пестицидів, концентрація nяких не повина перевищувати допустимих величин. При відсутності централізованої nканалізації, влаштовується, у відповідності з діючими санітарними нормами і nправилами, місцева каналізація.