Гіпертонічна хвороба

Клініко-фармацевтичні аспекти використання антибактеріальних ЛП в клініці внутрішніх хвороб.

Механізм дії антибактеріальних препаратів.

Це етіотропні засоби – специфічність дії по відношенні до збудника: зменшення числа збудників або затримка їх росту.

Умови для здійснення:

• вплив низьких концентрацій через певну точку прикладання;

• препарат повинен володіти здатністю проникати в бактеріальну клітину і впливати на точку прикладання;

• препарат не повинен інактивуватися раніше, ніж вступить у взаємодію з біологічно активною системою бактерії.

Головним бар’єром на шляху у препарата є клітинна стінка. За характером її будови, яка значно впливає на чутливість бактерій до антимікробних засобів, бактерії ділять на грам + і грам –. . у грам + є велика кількість мукопептидів, які є основною мішенню препаратів.

У грам – є велика кількість ліпідів, тому вона менш проникна і є бар’єром для середників.

 

Класифікація антибактеріальних засобів за механізмом дії

• Специфічні інгібітори біосинтезу клітинної стінки (пеніциліни, цефалоспорини і цефаміцини, ванкоміцин, рістоміцин, циклосерин, бацитрацин, тієнаміцини).

• Ті, порушують молекулярну організацію і функцію клітинних мембран (поліміксини, полієни).

• Ті, що пригнічують синтез білка на рівні рибосом (макроліди, лінкоміцини, аміноглікозиди, тетрацикліни, левоміцетини, фузідин).

• Інгібітори синтезу РНК на рівні РНК-полімерази і фолієвої кислоти (ріфампіцини, сульфаніламіди, триметоприм, піріметамін, хлорохін).

• Інгібітори синтезу РНК на рівні ДНК-матриці (актиноміцини, антибіотики групи ауреолової кислоти).

• Інгібітори синтезу ДНК на рівні ДНК-матриці (мітоміцин С, антрацикліни, стрептонігрин, блеоміцини, метронідазол, нітрофурани, налідиксова кислота, новобіоцин).

Протибактеріальні засоби повинні володіти високою вибірковою токсичністю (нетоксичними для хворого). Це реалізується, коли активні біохімічні системи мікробів – мішені антимікробних препаратів відрізняються від подібних систем клітин макрооганізму.

Проблема селективності противірусних складніша тому, що для реплікації віруси використовують ферменти клітин господаря. Клітини грибків є еукаріотами (мають багато спільного з клітинами господаря). Тому аналогічні проблеми виникають при створенні антигрибкових препаратів.

Основні принципи антибактеріальної терапії

Розвиток інфекційного захворювання визначається складним комплексом – людина і бактерії.

Людина (хворий)

• Перед початком антибактеріальної терапії провести бактеріологічне дослідження.

• Вікові аспекти антибактеріальної терапії:

а) відносний дефіцит печінкової глюкуронілтрансферази у новонароджених веде до накопичення левоміцетину з розвитком гострої ССН;

б) сульфаніламіди у новонароджених порушують обмін білірубіну;

в) тетрацикліни накопичуються у кістках, змінюють окраску зубів, порушують розвиток кісткового скелета;

г) зниження функції нирок з віком зумовлює накопичення аміноглікозидів з наступним розвитком токсичних реакцій.

• Більшість антибактеріальних препаратів повинна прийматися з урахуванням печінкової і ниркової недостатності.

• Зібрати інформацію про непереносимість ліків.

• Хворі з онкопатологією, ті, що одержують цитостатичну чи імунодепресивну терапію часто схильні до інфекційних процесів, викликаних особливо грам – бактеріями. Гранулоцитопенія створює високий ступень ризику септицемії і є показанням до призначення антибіотиків, як і наявність лихоманки (безбактеріологічного дослідження).

• Пеніцилін і цефалоспорини не є пагубні для плода. Але група тетрацикліну, стрептоміцину, аміноглікозиди пошкоджують його.

Мікроорганізми

Три ступені чутливості:

чутливі – ріст збудників припиняється при терапевтичній концентрації ліку в крові;

помірно чутливі – потрібні максимальні дози;

стійкі – ефект in vitro при високих концентраціях (токсичних для макроорганізму).

Виживання – in vitro при повній чутливості продовжують жити. Тому не одноразово висока доза, а пролонговано нижчі.

Стійкість – розмноження при терапевтичній концентації.

Профілактика розвитку стійкості мікроорганізмів

до антибактеріальних препаратів

• Проводити терапію препаратами в максимальних дозах до нового подалання хвороби, краще парентерально.

• Періодично замінювати широковживані препарати недавно створеними або рідко призначуваними (резервними).

• Теоретично оправдане комбіноване використання ряду препаратів.

• Не слід замінювати препарати, якщо між ними існує перехресна стійкість.

• д о препаратів, що використовуються профілактично або місцево швидше виробляється стійкість.

• Один раз в рік оцінювати вид антибактеріального препарата і результати його лікування.

• Один раз в рік оцінювати збудник і стійкість штампів, що циркулюють у лікарняному середовищі.

• При безконтрольному вживанні антибактеріальних засобів підсилюється вірулентність збудників.

• У ветеринарії і харчовій промисловості обмежити препарати, якими лікуються люди.

• Коротке лікування препаратами, невисокі дози можуть маскувати туберкульоз і інші хвороби.

• Тривале застосування антибіотиків викликає дефіцит вітамінів групи В в результаті синтезу в кишечнику.

• Неоміцин змінює слизову тонкого кишечника з розвитком синдрому порушеного всмоктування.

 

Особливості фармакокінетики антибактеріальних препаратів

Критерії вибору антибактеріального препарату – це ефективність до збудника.

с тандартні схеми вживання антибіотиків розроблені в залежності від фармакокінетичних параметрів.

У групі пеніциліназостійких пеніцилінів оксацилін і диклоксацилін добре всмоктуються при прийомі всередину, забезпечуючи концентрацію в крові, близьку до парентерального введення. Причому диклоксацилін кращий, як оксацилін.

Бензилпеніцилін, метицилін, карбеніцилін руйнуються шлунковим соком.

Важливим фактором, що впливає на фармакокінетику, є лікарська форма. Так, використання різних солей одного і того ж антибіотика суттєво змінює фармакокінетику. ( Na і новокаїнова сіль бензилпеніциліну та біцилін).

Для підвищення стабільності антибактеріальних речовин у ШКТ створені спеціальні лікарські форми – проліки (проти-драг), які захищаючи активну речовину від руйнування, швидко звільняють її в крові. Подібними формами карбеніциліну є його ефіри – індоніловий (каріндоцилін) і феніловий (карфеніцилін). На всмоктування антибактеріальних препаратів впливають інші препарати (антациди і тетрациклін), їжа (тетрацикліни утворюють хелати з двохвалентними іонами металів – залізом молока).

Змінюють всмоктування і ряд захворювань.

Високий об’єм розподілу мають антибіотики, добро розчинні у ліпідах (тетрацикліни, еритроміцин, олеандоміцин) і здатні проникати у тваринні клітини, низький об’єм – малорозчинні у ліпідах (аміноглікозиди), що розподіляються в позаклітинному просторі.

Існує таблиця об’єму розподілу препаратів з урахуванням органів і тканин. Наприклад, з секретом простати виділяються жиророзчинні антибіотики (еритроміцин, олеандоміцин, триметоприм, налідиксова кислота), в кістках – лінкоміцин, в бронхіальному секреті – гентаміцин. Більшість антибіотиків проникають в плевральний випіт, асцит.

Гематоенефалічний бар’єр легше всього проникає левоміцетин, рістоміцин, сульфаніламіди. При менінгітах проникливість підвищується. Але краще всього ендолюмбальне введення.

Зв’язування з білками, чим воно більше, тим ліки гірше виділяються з сечею шляхом клубочкової фільтрації. Для препаратів, що ескрегуються канальцями, величина зв’язування з білками значення не має. Значення цього явища велике – антимікробною властивістю і здатністю розподілу володіє не зв’язана з білками фракція. Цей процес зворотний, відбувається дисоціація зв’язаного з білком препарата.

Ефективність лікування залежить від тривалості циркуляції. Для характеристики цього явища є два параметри: період піввиведення і його кліренс.

Нирковий кліренс ампіциліну нижчий, як у бензилпеніциліну, тому при в/в введенні обох препаратів в одній дозі рівень аміциліну в крові в 2 рази вищий, а Т 1/2 вдвоє довший, як у бензилпеніциліну. Обидва пеніциліназостійкі антибіотики виділяються нирками, але оксицилін виводиться дуже швидко і рівень в крові його в 4 рази менший, ніж диклоксациліну.

Для ліків, основним шляхом яких є виведення нирками, нефросклероз сприяє кумуляції ліків. Тому для препаратів з низьким терапевтичним індексом (шириною терапевтичної дії) – аміноглікозиди, полі міксин, рістоміцин – це дуже важливо і необхідно контролювати.

Виділення з сечею антибіотиків (іноді в концентрації вищій, ніж у крові) сприяє лікуванню пієлонефритів. Ряд антибіотиків (доксициклін, левоміцетин, ріфампіцин, лінкоміцин) інактивуються в печінці. Левоміцетин – в метаболіти, що виводяться нирками, ріфампіцин – в речовину, що втратила активність до грам +, але активних до грам – мікроорганізмів і мікобактерій. Тільки 5 – 15 % антибіотиків не змінюються в печінці. Екскреція деяких речовин з жовчю використовується для санації.

Але при ХПН в крові підвищується рівень ріфампіцину, лінкоміцину, тетрациклінів, еритроміцину, що підсилює не тільки загальнотоксичні, але і гепатотоксичні реакції. Особливу обережність треба проявляти при призначенні потенціально гепатотоксичних препаратів.

У виведенні препаратів беруть участь ще й інші механізми. Так, амфотерицин В щезає з крові через 8 год. після в/в введення. Але тільки 5 % дози виділяється через 8 год. з сечею, а решту знаходять в ній по закінченні лікування протягом двох місяців. Довго зберігаються в тканинах без втрати активності тетрацикліни, неактивними – аміноглікозиди і поліміксини.

При сумісному призначенні в результаті їх взаємодії проявляються небажані реакції або зниження ефективності дії сульфаніламіду чи антибіотика.

 

 

 

 

 

 

Зміна дії препарата при „конкуренції” в плазмі чи біотрансформації

 

Антибактеріальні препарати	Одночасно призначені препарати	Результат взаємодії
Сульфаніламіди пролонгованої дії	Антидіабетичні сульфаніламідні, антикоагулянти непрямої дії, метотрексат	Гіпоглікемія, небезпека кровотечі, інтоксикації метотрексатом, жовтушність склер
Налідиксова кислота	Антикоагулянти непрямої дії	Небезпека кровотечі
Сульфаніламіди, пеніциліни	Фенілбутазон, саліцилати	Підсилення і видовження ефекту антибактеріальних
Доксициклін	Фенобарбітал	Зниження активності доксицикліну
Левоміцетин, фурагін	Етанол, налідиксова кислота	Антабусовий синдром, зниження антибактеріальної дії
Сульфаметоксазол	Триметоприм	Підсилення антибактеріальної дії
Аміноглікозиди	Фуросемід, м’язеві релаксанти, етакринова кислота, поліміксин	Підсилення ото- і нефротоксичної дії, м’язевої релаксації
Цефалоспорини	Етакринова кислота, фуросемід	Підсилення нефротоксичної дії
Поліміксин	М’язеві релаксанти	Підсилення м’язевої релаксації

 

Сульфаніламідні препарати

Фармакодинаміка

• Антибактеріальний ефект – всі.

• п ротизапальний – салазосульфаніламіди і стрептонітол (для зовнішнього вжитку) –

• і мунокоригуюча дія – салазосульфаніламіди.

 

Спектр антимікробної (бактеріостатичної) дії

Найчутливіший – гемолітичний стрептокок. Спектр дії – мікроби, що потребують ПАБК і фолієвої кислоти.

Дуже чутливі : коки, кишкові збудники, великі віруси (трахоми, орнітозу, пахового лімфогрануломатозу), найпростіші.

Помірно чутливі : ентерококи, клебсієли, збудники туляремії, лепри, мікобактерії, найпростіші (лейшманії).

 

Комбіновані сульфаніламіди (бактерицидна дія) – більшість Г + і Г – бактерії

 

Побічні ефекти

• Дисбактеріоз (посилення бродіння і гниття, гіповітаміноз, авітаміноз В, К.)

• Лейкопенія, агранулоцитоз.

• Алергічні реакції (гаптени).

• Кристалурія. Сприяють процеси запалення сечовивідних шляхів і їжа кислого характеру.

• Ядерна жовтяниця у дітей (недостатність глюкуронілтрансферази).

• Токсичний вплив на ЦНС – нудота, запаморочення.

 

Протипоказання

Сульфаніламіди (особливо бактрим)

• вагітним, годувальницям (у дитини викликають метгемоглобінемію);

• дітям з гіпербілірубінемією (енцефалопатія) і дефіцитом глюкозо-6-фостатдегідрогенози в еритроцитах.

 

Фармакокінетика

Всмоктування – тонкий кишечник.

Зв’язок з альбуміном крові.

Препарати кишкової дії повільно всмоктуються з ШКТ – для колітів.

Метаболізм – починається у шлунку. Ацетилювання в печінці. Ацетильні похідні втрачають антимікробну властивість і легко випадають в осад у кислому середовищі. Препарати тривалої дії секретують з жовчю.

Виведення нирками активною секрецією і потім реабсорбують у канальцях нирок (більш тривалої дії).

 

Принципи дозування.

• Ударні дози (короткої дії – 4 – 6 г) зі зменшенням кожного дня на 1 г – до 2 г/добу. Добова доза ділиться на 6 прийомів. Тривалість лікування 7- 8 днів.

• Для препаратів тривалої дії ударна добова доза 2 г в перший день, підтримуюча 1 – 0,5 г (в один прийом).

• Надтривалої дії – ударна доза 1 г, після цього по 0,5 г 1 раз в 3 дні.

 

Фармакобезпека

• Запобігти кристалурії в нирках можна питтям великої кількості лужних напоїв.

• Препарати приймати натще і між їдою.

• Похідіні ПАБК знижують активність сульфаніламідів (сіль пеніциліну, розчинена на новокаїні).

• Поєднання з антибіотиками розширює спектр антимікробної дії.

• Токсичність сульфаніламідів зменшується призначенням вітамінів В і С, фолієвої кислоти.

• Передозування частіше зустрічається у дітей і в похилому віці (особливо після 10 – 14 доби лікування).

• Комбінування сульфаніламідів з поліміксином ефективне для захворювань, викликаних протеєм. З левоміцетином і тетрацикліном – посилює токсичність сульфаніламідів.

• Застосування у знижених дозах сприяє утворенню резистентних штамів.

• Сульфаніламіди не застосовувати з препаратами, які в метаболізмі змінюють свою або чужу активність.

• Стрептоцид не сумісний з дигітоксином, ізадрином, хлористоводневою кислотою, кофеїном, фенобарбіталом.

• За наявності гною, крові, де є ПАБК, активність препаратів знижується.

 

Нітрофурани –

препарати, близькі до а/б широкого спектру дії, використовують для лікування інфекцій сечовивідних шляхів і кишечника. Дешевші від антибіотиків.

Добре всмоктуються і рівномірно розподіляються. Виділяються, як і їх метаболіти, нирками, частково з жовчю в просвіт кишечника.

Не пригнічують імунітет. Посилюють фагоцитоз.

Бактерицидна дія.

Побічні дії.

• Диспепсичні прояви.

• Алергічні реакції.

• Метгемоглобінемія.

• Зниження агрегації тромбоцитів.

Для попередження побічних ефектів – багато пиття, антигістамінні препарати, вітаміни групи В.

Фуразолідон – інгібітор МАО. Підвищує чутливість до спиртних напитків (тетурамоподібна дія). Після їди 0,1 – 0,15 г 4 р. на добу не більше 10 днів.

Фурадонін – активніший, ніж фуразолідон. Елімінується з жовчю. Проникає через плаценту. т. 0,05; 0,1 4 р. на добу.

Фурагін – для лікування гнійно-запальної інфекції, парантерально вводиться 0,1 – 0,2 г 3 р. на добу 7 – 10 днів. Для промивань і спринцювань.

Фарінгосепт – захворювання носоглотки, сублінгвально 3 – 5 табл. через 15 – 30 хв. після їди.

Хіноксидин – активний для палички Фрідлендера, синьогнійної, кишечної й дизентерійної паличок, сальмонел, стафілококів і збудників газової гангрени. По 0,25г 3 р після їди, максимальна добова доза 1 г. Призначають при тяжких запаленнях у черевній порожнині.

Аналогічний діоксидин, але менш токсичний, можна його вводити в/в і в/порожнинно при сепсисі. Протипоказаний при недостатності наднирників, вагітності.

 

Похідні оксихіноліну

діють в основному на Г – флору і протозоїдні (дизентерійну амебу, лямблії, трихомонади).

За фармакокінетичними властивостями:

• ті, що погано всмоктуються (ентеросептол, мексаформ, мексаза, інтестопан);

• ті, що добре всмоктуються з ШКТ (5 – НОК).

Виділяються в активному стані через нирки.

Ентеросептол активний для кишкової палички, гнильних бактерій, амебної і бацилярної дизентерії. Тому використовують для передопераційної стерилізації кишечника.

Малотоксичний, але на 2 – 3-ій день можливі диспепсичні явища і елементи йодизму – насморк, біль в суставах.

Містить І, протипоказаний при гіпертиреозі.

Входить в склад дермозолону, мексаформу, мексази.

Побічні ефекти – диспепсичні явища, неврити, зокрема здорового нерва, мієлопатія.

Нітроксолін (5-НОК) – найменш токсичний. Добре всмоктується і виділяється нирками в незміненому вигляді. Добре проникає в простату. Не рекомендують дітям молодшого віку.

 

 

Фторхінолони

мають сильну бактерицидну дію ультраширокого спектру на велику кількість аеробних Г + та Г – мікроорганізмів.

Препарати ІІІ покоління активні до мікроорганізмів, що містяться в/клітинно. Стійкі до β-лактомаз.

Мають імуномоделюючу дію.

 

Побічні ефекти

Добре переносяться, але можливі:

• розлади ШКТ (нудота, анорексія);

• алергічні реакції;

• дисплазія хрящової тканини у дітей;

• біль голови, запаморочення;

• дисбактеріоз.

Протипоказання

Діти до 14 років і годувальниці (формування хряща); пацієнти з судомним синдромом, паркінсонізмом, НН.

 

 

 

 

Фармакобезпека

• Не застосовувати з залізовмісними, ранітидином.

• Протимікробна дія зменшується при призначенні інших антибактеріальних, що порушують синтез нуклеїнових кислот (тетрациклін, рифампіцин, нітрофурани) і білка (левоміцетин).

• Посилюють дію ліків, що метаболізуються системою цитохром Р 450 (теофілін, еуфілін, кофеїн).

• Добре надходять у рідини і тканини організму.

Властива значна тривалість дії, що дає змогу призначати 1 – 2 рази на добу.

Противірусні препарати

Механізм дії

Похідіні амантадину (ремантадин, оксолін) блокують проникнення у клітину вірусної РНК, чому і зменшується її синтез.

Аналоги нуклеозидів (ацикловір, рибавірин й ін.) – інгібують синтез вірусної ДНК і РНК.

Аналоги пірофосфату (фоскарнет натрій) – пригнічує ДНК-полімеразу вірусів.

Інтерферони блокують синтез вірус-специфічних білків, які розпізнають РН к-вірусні від клітинних (універсальні і природні сполуки).

Індуктори інтерферонів (циклоферон, гропринозин, аміксин) стимулюють синтез ендогенного інтерферону в організмі людини. Гропринозин має подвійний ефект (противірусний й імуностимулюючий).

Інгібітори ВІЛ-протеїнази зв’язуються зі специфічними рецепторами, що приводить до неактивних вірусів.

 

Побічна дія

Похідні амантадину – диспепсичні явища, депресія, підвищена збудливість, ремантадин тератогенний і ембріотоксичний.

Зидовудин (блокатори ВІЛ-протеїнози) – анемія.

Аналози нуклеозидів – (в/в) флебіти, алергії, диспепсії. Ацикловір – кишкова коліка, пригнічення кровотворення.

Інтерферони – нудота, підвищення температури, міалгія, запалення у місці введення, алергії.

Індуктори інтерферонів – без ефектів.

 

Протипоказання

Аналоги нуклеозидів – дітям до 3 міс. Похідні амантадину, інтерферони – при захворюваннях печінки і нирок, вагітності.

Гропринозин – при подагрі, тяжкій НН, вагітності і лактації.

Фоскарнет натрій – при вагітності і лактації.

 

Фармакобезпека

Ганцикловір не з’єднувати з імпінемом.

Інтерферон – з НСПЗ і ГКС.

В офтальмологічній практиці використовують тільки 0,025 %, 0,5 % оксолінову мазь.

 

Антибіотики

За останні 20 років 30 нових інфекційних захворювань. Тому антибіотики посідають І місце за широтою захворювання.

Класифікація антибіотиків за механізмом їх дії

Бактерицидні			Бактеріостатичні
інгібітори синтезу компонентів мікробної стінки	інгібітори функції цитоплазматичної мембрани	інгібітори синтезу білка та інгібітори ДНК-гідрази бактерій*	інгібітори синтезу білка та нуклеїнових кислот
β-лактами	поліміксини	азаліди	макроліди
глікопептиди	граміцидин	аміноглікозиди рифампіцини	лінкозаміди азаліди
фосфоміцин циклосерин бацитрацин	протигрибкові антибіотики полієнового ряду	фторхінолони*	тетрацикліни фузидин хлорамфенікол

 

1. Пеніциліни

Класифікація та препарати

Природні		Напівсинтетичні
Короткої дії	Депо-препарати	Антистафі-лококові	Широкого спектру дії (аміно-пеніциліни)	Антисиньо-гнійні (карбокси-пеніциліни, уроїдопені-циліни*)	Комбіновані
Бензил-пеніциліну натрієва та калієва солі s Феноксиме-тилпеніцилін	Бензатин бензил-пеніцилін Біцилін-5	s Окса-цилін Ä s Клокса-цилін Ä s Флукло-ксацилін	s Ампіциліну тригідрат s Амоксоциліну тригідрат s Пенамецилін s Бакампіцелін	Карбеніцилін Тикарцилін Азлоцилін* Піперацилін* Мезлоцилін*	Ä s Ампіцилін + сульбактам Ä s Амоксоцилін + клавуланова к-та Ä Тикарцилін + клавуланова к-та Ä s Амоксицилін + Метронідазол Ä Ампіокс s Вампілокс

Ä – стійкі до вета-лактамаз, s – кислотостійкі

Механізм дії

Незворотна інактивація транспептидази à інгібіція синтезу компонентів клітинної стінки. Бактерицидна дія на організми, що розмножуються.

 

Фармакодинаміка

Сильна бактерицидна дія.

Низька токсичність.

Добре всмоктування.

Велика широта терапевтичної дії.

Перехресна алергія між пеніцилінами і цефалоспоринами

Природні пеніциліни – Г + і Г – коки, Г + палички, анаероби, спірохети, актиноміцети. Швидко розвивається стійкість мікроорганізмів ( β-лакта м ози руйнують кільце антибіотика ).

Антистафілококові – близькі до природних, не руйнуються стафілококовими β-лактамозами.

Напівсинтетичні – діють ще і на кишкову і синьо гнійну паличку.

Аміноциліни – діють ще і на ентеробактерії. Амоксицилін – на Helicobacter pylori .

Показання до застосування.

Ангіна – природні пеніциліни (крім біциліну-5), антистафілококові, ампіциліну тригідрат, амоксициліну тригідрат (флемоксин солютаб, грамокс А, грамокс Д), комбіновані (крім хелікоцину).

Пневмонія, скарлатина, ревматизм, сифіліс, бешиха – природні, антистафілококові, амінопеніциліни (крім бакампіциліну), азлоцилін, піперацилін, мезлоцилін, комбіновані (крім хелікоцину).

Едокардит – природні пеніциліни (крім біциліну), антистафілококові, ампіциліну тригідрат, амоксициліну тригідрат (флемоксин солютаб, грамокс А, грамокс Д), комбіновані (крім хелікоцину).

Гонорея – бензилпеніциліну натрієва та калієва солі, уназин, амоксициліну тригідрат (флемоксин солютаб, грамокс А, грамокс Д).

Сифіліс – бензилпеніциліну натрієва та калієва солі, феноксиметилпеніцилін, бензатин бензилпеніцилін, ампіокс.

Бактеріальний менінгіт – бензилпеніциліну натрієва та калієва солі, ампіциліну тригідрат, карбеніцилін, амоксицилін (флемоксин солютаб, грамокс А, грамокс Д).

Синьогнійна інфекція – антисиньогнійні пенщиліни.

Кишкові інфекції – широкого спектра дії, комбіновані (крім хелікоцину, ампіоксу).

Газова гангрена, дифтерія, сибірська виразка – бензилпеніциліну натрієва та калієва солі, ампіокс.

Виразка шлунка та дванадцятипалої кишки – ампіциліну тригідрат, амоксициліну тригідрат (флемоксин солютаб, грамокс А, грамокс Д), хелікоцин.

Гнійні інфекції шкіри та м`яких тканин — природні пеніциліни, оксацилін, клоксацилін, ампіциліну тригідрат, амоксициліну тригідрат (флемоксин солютаб, грамокс А, грамокс Д), ампіокс, амоксиклав, вампілокс.

Урологічні інфекції – ампіциліну тригідрат, амоксициліну тригідрат (флемоксин солютаб, грамокс А, грамоксД), уназин, амоксиклав, хелікоцин, тиментин.

Побічні ефекти

Алергічні реакції, дисбактеріоз, диспепсія. Нефротоксична дія бензилпеніциліну (епілептичні судоми).

 

Протипоказання

Алергія до пеніциліну.

Особи, хворі на БА, сінну лихоманку й ін.

Епілепсія для ендолюмбального введення.

Фармакобезпека

Бензилпеніцилін руйнується HCl шлункового соку.

Пеніциліни не сумісні з макролідами, α-глобуліном, глюкозою, КІ, вітамінами С, Р, К, В 1 і В 12, антикоагулянтами, стрептоміцином.

Розчин пеніциліну не змішують в одному шприці.

2. Інші β-лактамні антибіотики

Зв’язуються з пеніцилінзв’язуючими білками, інгібують синтез клітинної стінки, проявляють бактерицидну дію. Абсолютно стійкі до β-лактамаз.

Постантибіотичний ефект іміпенему відносно Г –бактерій. Всі інші β-лактамні – більше до Г +.

Це антибіотики глибокого резерву (іміпенем, меропенем, азтреонам).

Алергічні реакції, при в/в – флебіти, в/м – болісність, диспепсичні розлади, діарея.

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Цефалоспорини

Класифікація та препарати

І покоління	ІІ покоління	ІІІ покоління	І V покоління
Цефапірин s Цефадроксил s Цефалексин s Цефрадин Цефалотин	s Цефуроксим s Цефаклор Це ф отетан Це ф амандол Це фо кситин Це ф метазол Це фо ніцид Це фпрозил	Цефо перазон (Цефобід) Цеф отаксим Цеф тазидим Цеф триаксон Цеф одизим Цефп ірамід s Цеф подоксим s Цеф іксим s Цеф тибутен Цефтиз оксим	Цефепім Цефпіром

s – кислотостійкі

І покоління активне до Г + коків (крім ентерококів). Не діє на Г –бактерії, окрім кишкової палички. Стійкі до β-лактамаз Г + коків.

ІІ покоління , як І, активні до Г – флори. Не діє на синьогнійну паличку і ентерокок. Стійкі до β-лактамаз Г –бактерій.

ІІІ покоління більш активне до Г – флори і менш активне до золотистого стафілокока.

І V покоління високоактивне до Г –флори. Проникають у суглоби і кістки

Показання до застосування

Інфекції, викликані Г + мікроорганізмами – цефалоспорини I покоління та Г – мікроорганізмами – цефалоспорини ІІ, Ш і IV поколінь.

Інфекції кісток та суглобів, шкіри та м’яких тканин, сечових шляхів, опікових ран (всі цефалоспорини).

Інфекції черевної порожнини – цефотетан, цефамандол, цефоксикситин, цефалоспорини ІІІ і IV поколінь.

Інфекції сечостатевих та жовчовивідних шляхів – цефоперазон (цефобід)

Септицемія – цефоперазон (цефобід), цефалотин, цефуроксим, цефамандол, цефокситин, цефотаксим, цефтриаксон, цефтизоксим, цефалоспорини IV покоління.

Бронхіт – цефрадан, цефуроксим, цефіксим.

Бактеріальний ендокардит – цефапірин, цефалотин.

Менінгіт – цефоперазон (цефобід), цефуроксим, цефотаксим, цефтазидин, цефтриаксон, цефтизоксим.

Пневмонія, інфекції верхніх та нижніх дихальних шляхів – цефоперазон (цефобід), цефалексин, цефрадин, цефалотин, цефалоспорини ІІ покоління, цефотаксим, цефтазидим, цефтриаксон, цефподоксим, цефтизоксим.

Гонорея – цефоперазон (цефобід), цефуроксим, цефотетан, цефокситин, цефотаксим, цефтриаксон, цефподоксим, цефіксим, цефтизоксим.

Отит – цефалексин, цефрадиан, цефіксим.

Синьогнійна інфекція – цефоперазон (цефобід), цефтазидим, цефепім, цефпіром.

Слід пам’ятати, що цефалоспорини застосовуються для лікування важких госпітальних інфекцій, викликаних полірезистентними штамами бактерій.

Протипоказання

Цефтриаксон – при СКХ

Всі – вагітним, алергізованим хворим.

 

Фармакобезпека

Цефалоспорини не поєднуються з еритроміцином.

Більшість з них не застосовуються з петльовими діуретиками, етанолом. При потребі комбінувати з іншими антибіотиками не слід їх змішувати в одному шприці, спочатку цефалоспорин, потім аміноглікозид.

 

Шляхи введення

Цефалоспорини, які вживають усередину	Цефалоспорини, які вводять парентерально
	І покоління	ІІ покоління	ІІІ покоління	І V покоління
ц ефадроксил	ц ефазолін	ц ефамандол	ц ефотаксим	ц ефепім
ц ефаклор		ц ефуроксим	ц ефоперазон	ц ефпіром
ц ефалексин			ц ефтазидим
ц ефрадин			ц ефтизоксим
ц ефуроксим			ц ефтриаксон
ц ефподоксим

 

4. Тетрацикліни

Всі препарати кислотостійкі. Пригнічують синтез білка на рівні рибосом. Утворюють хелати в 2-х, 3-х валентними катіонами металів Mg, Fe . Дія бактеріостатична. Накопичується у мікробних клітинах. Препарати широкого спектру дії.

 

Класифікація та препарати

Природні	Напівсинтетичні
Тетрациклін Окситетрациклін	Доксициклін (Вібраміцин) Метациклін Міноциклін

Побічна дія

Алергічні реакції, дисбактеріоз, катаболічна дія, порушення утворення зубної й кісткової тканини. Гепатотоксичність, нефротоксичність. Виражена тератогенна дія, діарея, гемолітична анемія.

 

Показання до застосування

Ангіни, синусити, гострий отит, бронхіти, пневмонії (мікоплазмові, пневмококові, хламідійні) – всі тетрацикліни.

Актиномікоз, орнітоз, трахома, холера, чума, туляремія, бруцельоз, сибірська виразка, рикетсіози, сифіліс, малярія, лептоспіроз – тетрациклін, доксициклін (вібраміцин, юнідокс солютаб).

Кампілобактеріоз – тетрациклін, доксициклін (вібраміцин, юнідокс солютаб).

Акне – тетрациклін, міноциклін, доксициклін (юнідокс солютаб).

Хламідійні інфекції сечостатевих органів, інфекції жовчовивідних шляхів- тетрациклін.

Рикетсіози (сипний тиф, плямиста гарячка, ку-гарячка, кліщова гарячка) — доксициклін (вібраміцин, юнідокс солютаб), міноциклін.

Гонорея, дизентерія, інфекції сечових шляхів, ендоцервіцит, гнійний менінгіт, діарея мандрівників, I стадія хвороби Лайма, кашлюк, пситакоз – доксициклін (вібраміцин).

Протипоказання

Протипоказані при нирковій недостатності, вагітності, лактації, дітям до 8 років.

 

Фармакобезпека

Добре всмоктуються, зв’язуються з білками крові. Концентруються в жовчі, виводяться з сечею, калом.

Не застосовуються одночасно з ерготаміном, вітаміном С, препаратами кальцію, стрептоміцином, пеніциліном.

Знижують протромбін крові хворим, що приймають антикоагулянти.

Порушується їх всмоктування антацидами, виведення пришвидшується алкоголем, барбітуратами, фенітоїном.

Тетрацикліни знижують активність пероральних контрацептивів. Рекомендовано приймати їх з вітамінами групи В і ністатином.

При інфекціях, спричинених β-гемолітичним стрептококом, лікувати вібраміцином не менше 10 днів.

Створює стійкі сполуки з кальцієм у кістковій тканині (жовто-сіро-коричневі зуби).

 

5. Макроліди та азаліди

Макроліди – бактеріостатичні препарати, що зв’язуються з рибосомами і попереджують синтез білків.

Це препарати широкого спектру дії, ефективні навіть до облігатних в/легеневих мікроорганізмів – збудників „атипових” пневмоній – хламідій, мікоплазм, без побічних ефектів.

 

Класифікація та препарати

МАКРОЛІДИ ТА АЗАЛІДИ*
І покоління	ІІ покоління і ІІІ покоління	Комбінації тетрациклінів і макролідів та ін.*
Еритроміцин s Олеандоміцин	s Джозаміцин s Рокситроміцин s Спіраміцин s Мідекаміцин s Кларитроміцин s Азитроміцин* s Диритроміцин	Зинерит* s Олететрин s Ерециклін

s – кислотостійкі

Протипоказання

·       

 

• Індивідуальна непереносимість.

• Спіраміцин – в період лактації.

• Рокситроміцин, кларитроміцин – в період вагітності і лактації.

• Кларитроміцин – дітям до 6 місяців.

 

6. аміноглікозиди та глікопептиди

Аміноглікозиди зв’язуються з рибосомами, що незворотно пригнічує синтез білка.

Глікопептиди пригнічують синтез пептидоглікана, який є структурним компонентом стінки бактеріальної клітини.

 

 

 

 

Класифікація та препарати

Аміноглікозиди (АГ)				Глікопептиди (ГП)
І покоління	ІІ покоління	ІІІ покоління	комбіновані засоби
с трептоміцин Мономіцин Канаміцин	Гентаміцин	Амікацин Тобраміцин Нетилміцин Сизоміцин Ізепаміцин Пароміцин Фраміцетин	Кремген	Ванкоміцин Тайкопланін

 

 

 

Фармакодинаміка

Бактерицидний тип дії

І покоління аміноглікозидів – проти мікробактерій туберкульозу.

ІІ (гентаміцин) – І V покоління – проти багатьох мікроорганізмів.

Глікопептиди (ванкоміцин) – високоактивні до більшості резистентних збудників.

Показання до застосування та взаємозамінність

Аміноглікозиди

Туберкульоз, бруцельоз, чума, туляремія, лепра – стрептоміцин.

Кишкові інфекції – АГ І покоління, крім стрептоміцину, АГ ІІ і ІІІ поколінь, крім фраміцетину.

Передопераційна стерилізація кишечника – пароміцин, канаміцин.

Синьогнійна інфекція – АГ ІІ і ІІІ поколінь, крім фраміцетину.

Пневмонія, сепсис, інфекції сечовивідних шляхів – АГ ІІ і ІІІ поколінь, крім фраміцетину.

Інфіковані опіки – АГ I і ІІ поколінь, амікацин.

Інфекційно-запальні хвороби ринофарінеальної області –фраміцетин.

Екзема, нейродерміт, дерматити, червоний плоский лишай, червоний вовчак, псоріаз, трофічні виразки, фолікуліт, фурункульоз, дисгідроз, опіки, укуси комах – кремген.

Глікопептиди

Тяжкі системні інфекції, що спричинили множинно стійкі штами стафілококів, стрептококів, пневмококів, корине-бактерій, лістерій, актиноміцетів та клостридій; псевдомембранозний коліт, ентероколіт, менінгіт, сепсис, остеомієліт.

Профілактика та лікування раневої інфекції, ендокардиту, що спричинили ентерококи або дифтероїди.

 

Побічні ефекти

У аміноглікозидів – нейротоксичність, ото-, нефротоксичність, лихоманка, диспепсія.

У глікопептидів – флебіт, висип, нудота, гіпотензія, діарея, запаморочення, нефро-, гемато-, ототоксичність.

 

Фармакобезпека

Не поєднувати один з одним і з іншими ото- і нефротоксичними продуктами (петльовими діуретиками, цефалоспоринами).

Не змішувати в одному шприці стрептоміцин з пеніцилінами і цефалоспоринами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7. Антибіотики різних груп

Класифікація та препарати

Лінкозаміди	Фузиди-ни	Хлорамфеніколи	Рифам-піцини	Фосфо-міцини	Полі-міксини	Інші та комб.*
Лінкоміцину г/х Кліндаміцин	Фузидієва к-та	Хлорамфенікол Іруксол (комб.) Синтоміцин	Рифам-піцин	Фосфор-міцин	Полі-міксину М сульфат	Левосин* Спектино-міцин

Лінкозаміди, фузидини та хлорамфеніколи зв’язуються з рибосомами мікроорганізмів, пригнічують синтез білка. при цьому покращується фагоцитоз, зменшується продукція бактеріальних ендотоксинів.

Рифампіцин пригнічують синтез РНК.

Фосфоміцин інгібує синтез компонентів клітинної оболонки мікроба, але не так, як пеніцилінів, а через блок ацетилмурамової кислоти.

Поліміксин М порушує функцію клітинних мембран шляхом зміни поверхневого катіонного ефекту.

 

Показання до застосування та взаємозамінність

Газова гангрена, правець (лінкозаміди).

Інфекції нижніх дихальних шляхів (лінкозаміди, фосфоміцини).

Анаеробні інфекції черевної порожнини та малого тазу (лінкозаміди, фосфоміцин).

Інфіковані рани (левосин, іруксол, синтоміцин).

Туберкульоз, лепра (рифампіцини).

Інфекції шкіри, м`яких тканин, кісток (левосин, лінкозаміди, фузидини, іруксол, синтоміцин).

Кишкові інфекції (хлорамфенікол, поліміксини).

Псевдомембранозний коліт (фузидини).

Остеомієліт (фузидини, лінкозаміди, рифампіцини, фосфоміцини).

Гонорея, гонорейний уретрит, цервіцит та проктит (спектиноміцин).

Септицемія (лінкозаміди, фузидини).

Токсоплазмоз, малярія (кліндаміцин).

Бактеріальний менінгіт, рикетсіози, бруцельоз, туляремія (хлорамфенікол).

Побічна дія

Лінкозаміди – диспепсичні прояви, в/в – тромбофлебіти, в/м – абсцеси, гепатотоксичність. Псевдомембранозний коліт.

Левоміцетин пригнічує еритропоез, при per rectum – аноректальний синдром, порушення з боку ЦНС.

Поліміксин – нейро-і ототоксичність, алергічні реакції.

Рифампіцин порушує функції печінки, при швидкому в/в введенні â АТ, при тривалому введенні – тромбофлебіт, сеча забарвлюється в червоний колір.

 

Протипоказання

Хлорамфенікол – вагітність, лактація, патологія кровотворення.

Поліміксини – захворювання печінки і нирок.

Рифампіцин – жовтяниця, діти грудного віку, вагітні, флебіти, захворювання печінки і нирок.

 

Порівняльна характеристика побічної дії антибіотиків

Антибіотики	Алер-гійні реа- кції	Супер- інфекція (дисбак- теріоз)	Місцева подраз- нююча дія	Пригнічення функції
				нирок	печінки	крово- творення	VIII пари черепно-мозкових нервів
Пеніциліни	+	+	+	–	–	–	–
Цефалоспорини	+	+	+	+	–	–	–
Макроліди	+	+	+	–	–	–	–
Аміноглікозиди	+	+	+	+	–	–	+
Тетрацикліни	+	+	+	–	+	–	–
Левоміцетин	+	+	+	–	–	+	–
Поліміксин	+ –	+	+	+	–	–	–

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Побічна дія антибіотиків

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У таблиці  наведено перелік протимікробних ЛЗ, що можуть мати несприятливий вплив у разі їх застосування під час вагітності, із зазначенням періодів особливого ризику. Дані ґрунтуються на результатах клінічних досліджень, для деяких нових ЛЗ наведено результати дослідження на тваринах.
Відсутність ЛЗ у нижченаведеному списку не передбачає його безпечність. Варто зазначити, що дані, наведені в переліку, не завжди збігаються з думкою виробників.
Важливе значення має також врахування ризиків у разі порушень функцій печінки або нирок. У випадку порушень функцій печінки слід обмежувати використання кліндаміцину, ніфедипіну, рифампіцину, хлорамфеніколу, препаратів групи цефалоспоринів та макролідів; у разі ниркової недостатності протипоказані такі групи протимікробних препаратів, як тетрацикліни (крім доксицикліну), хінолони першої генерації – похідні 8-оксихіноліну, сульфаніламіди, нітрофурани.
У звичайних дозах у разі ниркової недостатності використовуються пеніциліни, цефалоспорини, тетрацикліни, макроліди, лінкозаміди, рифампіцин.
Значна кількість фармакологічних груп ЛЗ та їх окремі представники традиційно належать до препаратів із високим рівнем ризику проявів ПР у зв’язку з особливостями їх клініко-фармакологічних параметрів. Відомо, що у разі застосування рифампіцину найчастіше розвиток ПР спостерігається з боку печінки у зв’язку з утворенням токсичних метаболітів препарату внаслідок ацетилювання. Ризик пов’язаний як із фармакодинамічними особливостями цього ЛЗ, так і з іншими факторами: алкоголізмом, захворюваннями печінки, взаємодією з іншими гепатотоксичними препаратами – індукторами мікросомальних ферментів, у тому числі з ізоніазидом (гепатити виникають у 5-8% випадків, тоді як у разі монотерапії ізоніазидом – у 1,2%, а рифампіцином – у 0,3%).

Медичні помилки клінічної медицини
Фактори ризику розвитку ПР під час застосування лікарських засобів, за даними ВООЗ, Д.В. Рейхардт (2007), А.П. Вікторов (2007), можна представити таким чином:

І. Соціальні фактори.
1. Скорочення термінів і програм досліджень фармакологічної активності й досліджень безпечності ЛЗ.
2. Одночасне виведення на ринок ЛЗ та їх маркетинг у багатьох країнах світу.
3. Реклама ЛЗ, самолікування безрецептурними ЛЗ, фетишизація і «міфотворчість» серед лікарів і населення.
4. Поліпрагмазія.
5. Відсутність достовірної (за вимогами ВООЗ) інформації про ПР та належного інформаційного обміну.
6. Широке застосування БАД і генеричних препаратів.
7. Помилки лікарів і медичного персоналу.
8. Підвищення частоти застосування фармакотерапії як методу лікування.
9. Фальсифікація ЛЗ.

ІІ. Особливості вихідного стану організму (фізіологічні та патофізіологічні).
1. Генетичні особливості (поліморфізм ацетилтрансферази, бутирилхолінестерази, 2-, 6-дегідрогенази).
2. Вік: діти раннього віку (особливо недоношені), люди похилого й старечого віку (паспортний вік не завжди відповідає біологічному).
3. Стать.
4. Маса тіла.
5. Вагітність.
6. Захворювання (у тому числі й хронічні), особливо органів біотрансформації або екскреції ЛЗ чи їх активних метаболітів:
– хвороби печінки;
– застійна серцева недостатність;
– ниркова недостатність.
7. Вплив біологічних ритмів, що змінюється впродовж доби:
– активність усмоктування ЛЗ у тонкому кишечнику;
– рН шлункового соку й сечі; активність ферментів, що метаболізують ЛЗ, зокрема цитохрому Р450;
– інтенсивність ниркового й печінкового кровотоку;
– чутливість рецепторів.
8. Хворі з обтяженим анамнезом (алергічним тощо).
9. Хворі, що отримують тривалий курс фармакотерапії.
10. Хворі, яким призначені ЛЗ, що спричинюють подібні ПР.

ІІІ. Фактори з боку ЛЗ.
1. Особливості хімічної структури і фізико-хімічні властивості.
2. Шлях введення, лікарська форма.
3. Особливості фармакокінетики й фармакодинаміки ЛЗ.
4. Наслідки взаємовпливу ЛЗ між собою та їжею.
5. Протипоказання до медичного застосування і фактори ризику.

ІV. Вплив факторів навколишнього середовища.
1. Фізичні фактори.
2. Хімічні фактори.

Окремим фактором ризику є медичні помилки – найбільша «біла пляма» сучасної клінічної медицини. Наприклад, у США в 1999 р. внаслідок медичних помилок померло більше хворих, ніж від автомобільних аварій та раку молочної залози (В.К. Лепахін і співавт., 2002). Щорічно у цій країні від медичних помилок, пов’язаних із неправильним застосуванням ЛЗ, помирає близько 7 тис. осіб, що на 16% перевищує показник смертності внаслідок виробничого травматизму.
Витрати або відшкодування внаслідок медичних помилок у США становлять близько 37,7 млрд доларів на рік, з яких близько 17 млрд доларів – витрати, які можна було б попередити.
За даними ДФЦ МОЗ України, станом на 24 березня цього року медичні помилки в загальній структурі зареєстрованих ПР були причиною розвитку останніх в 0,44% випадків. Однак це лише «надводна частина айсберга», якщо порівнювати з кількістю лікарів, які повідомляють про ПР. Крім того, ретельно це питання в нашій країні ще не вивчалося. Найчастіше помилки були пов’язані з неврахуванням обтяженого анамнезу хворих – 39,7%, перевищенням допустимої дози – 4,1%, віковими обмеженнями – 21,6%, помилковими призначеннями – 25,7% тощо. З вини пацієнтів ПР виникали лише в 0,2% випадків. За фармакологічними групами ЛЗ домінували ПР через помилки, пов’язані з призначенням антибіотиків для системного застосування, – 36,5%, друге місце належало нестероїдним протизапальним ЛЗ – 11,8%, третє – спазмолітичним, антихолінергічним ЛЗ і препаратам, які стимулюють перистальтику, – 8,8%. Варто зауважити, що АБ були основною причиною ПР під час самолікування – 25,7% випадків.
Помилки під час протимікробної терапії можна систематизувати таким чином (А.Г. Гілман і співавт., 2006):
· призначення протимікробної терапії у випадках захворювань, викликаних збудниками, які не піддаються її дії (наприклад, вірусні інфекції);
· вибір неправильного режиму лікування (надто висока чи надто низька доза, неправильний інтервал між введеннями);
· нехтування іншими методами лікування – наприклад хірургічною обробкою тощо;
· відсутність відомостей щодо збудника захворювання – приблизно в 50% випадків протимікробну терапію в стаціонарах США призначають за відсутності даних щодо збудника, при цьому препарати та дози підбирають за звичкою, а не за конкретними показаннями.
В Україні до медичних помилок поряд із зазначеними вище причинами, пов’язаними з фармакотерапією АБ, слід віднести ігнорування деякими лікарями алергологічного анамнезу. Наприклад, призначення хворому з алергією в анамнезі до пеніцилінів представників групи цефалоспоринів, попри існуючу між цими групами АБ перехресну алергію; або призначення пацієнту із нирковою недостатністю нефротоксичних препаратів. Попередній аналіз свідчить, що саме під час антибіотикотерапії трапляється найбільша кількість ПР, пов’язаних з медичними помилками, – до 37%.
У зв’язку з цим запорукою ефективного та безпечного лікування хворих є дотримання принципів застосування АБ, сформульованих ВООЗ ще у 1994 р.:
· Точність встановлення діагнозу (локалізація запального процесу, вірогідний збудник, прогнозована чутливість збудника до АБ).
· Обґрунтування потреби у застосуванні АБ (слід ураховувати ті обставини, що гострі процеси краще піддаються лікуванню, тоді як хронічні характеризуються формуванням тканинних бар’єрів, що перешкоджають проникненню препарату в ділянку запалення).
· Вибір оптимального препарату:
– специфічність щодо ймовірного збудника (перевагу слід надавати АБ із вузьким спектром дії);
– урахування особливостей фармакокінетики;
– урахування особливостей хворого (вік, маса тіла, алергологічний анамнез, функція нирок та печінки, вагітність, грудне вигодовування, супутня патологія, застосування інших ЛЗ).
· Вибір оптимальної дози, режиму дозування та шляху введення.
· Визначення тривалості курсу лікування (на підставі клінічних даних та бактеріологічних показників).
· Ефективність призначеного препарату необхідно визначити протягом 3-4 діб. За відсутності ефекту від ЛЗ слід вирішити:
– чи є бактеріальна інфекція?
– чи правильно вибрано ЛЗ?
– чи не приєдналась суперінфекція?
– чи не сформувався абсцес?
– чи немає чужорідного тіла?
– чи не викликана лихоманка безпосередньо застосуванням антибіотика?
Але головною проблемою, яку необхідно подолати, є те, щоб жодний прояв ПР під час медичного застосування ЛЗ не був непоміченим. В Україні, за даними 2006 р., лише 6,8% лікарів повідомляє про ПР. За цими показниками Україна не дуже відстає від країн з найрозвиненішою системою контролю за ПР (Велика Британія, Швеція, Норвегія, Данія, Австралія, Нова Зеландія), в яких про появу ПР повідомляють до 10% лікарів (А.В. Астахова, В.К. Лепахін, 2004), з іншого боку, у Канаді цей показник становить лише 4% (Б. Карлтон і співавт., 2007).
Урахування вищенаведених принципів дозволить зробити антибіотикотерапію раціональнішою, що, у свою чергу, позитивно впливатиме на якість життя пацієнтів.

 

табл 1

 

табл 2

 

табл 3

 

табл 4