Диференціальне числення
Поняття похідної
Нехай у = f(x) є неперервна функція аргументу х, визначена на інтервалі (a, b). Візьмемо деяке значення незалежної змінної х і надамо її деякого приросту Dх. Тоді функція y = f(x) набуде приросту
Dу = f(x + Dx) – f(x)
Означення. Відношення приросту Dу функції у = f(x) до приросту незалежної змінної х називається диференціальним відношенням:
(1)
Відношення є тангенсом кута нахилу січної до осі Ох. При січна прямує до дотичної в точці Р. Тангенсом кута a нахилу дотичної до осі Ох при цьому буде границя відношення
.
Означення.
Функція у = f(x) називається диференційовною в . |
(2) |
Значення границі при цьому називається похідною функції
у = f(x) у точці х0 і позначається
Означення. Функція називається диференційовною на інтервалі І, якщо вона диференційовна в кожній точці х цього інтервалу.
Кожному значенню х із області диференційовності функції f (x) ставиться у відповідність її похідна в точці х. Отже, дістаємо похідну функцію, яку позначаємо f¢ (x). Дія відшукання похідної функції f (x) називається диференціюванням.
·
Похідні основних
елементарних функцій
1. Похідна степеневої функції
.
2. Похідна показникової функції
¨ Диференціальне відношення (1) дорівнює
.
Згідно з наслідком 4 із підрозд. 4.2.6 маємо:
.
Отже,
.
У частинному випадку при а = е дістаємо:
.
3. Похідна логарифмічної функції
¨ Записуємо диференціальне відношення (1):
Користуючись другою визначною границею, дістаємо
.
Отже, при шукана похідна подається так:
Зокрема, коли а = е, маємо:
. ¨
4. Похідні тригонометричних функцій
¨ 1. Для функції у = sinx диференціальне відношення (1) подається так:
.
Згідно з першою визначною границею маємо:
.
Отже,
.
2. Аналогічно для функції у = cosx дістаємо:
3. Для функції у = tgх диференціальне відношення (1) набуває вигляду:
Згідно з наслідком 1 і п. 4.2.5 .
Отже,
.
4. Аналогічно для функції у = ctgx записуємо:
Правила диференціювання
Правило 1. Похідна сталої дорівнює нулеві (сonst)¢ = 0. |
¨ ¨
.
Правило 2. Якщо u — будь-яка диференційовна функція від х і с — довільна стала, то (cu) ¢ = cu¢. |
¨
Правило 3. Якщо u та v — диференційовні функції від х, то їх сума u + v є диференційовною функцією: . Аналогічно, похідна суми будь-якого скінченного числа диференційовних функцій дорівнює похідним цієї функції: . |
¨ Нехай у = u + v. Якщо Du і Dv — прирости функцій u та v відносно приросту Dх аргументу х, то приріст функції у такий:
.
Остаточно маємо:
Правило 4. Добуток двох диференційовних функцій u та v є диференційовною функцією . |
Нехай у = uv, де u і v — диференційовні функції від х; ∆х — приріст аргументу х; Du і Dv — прирости u і v. Тоді приріст функції у буде такий:
Отже,
.
Коли Dх прямує до нуля, маємо:
.
Тоді
¨
Похідна добутку n функцій:
Правило 5. У точках, в яких , відношення двох диференційовних функцій є функція диференційовна, причому . |
¨ Розглянемо точки, в яких виконуються умови: ; u i v — диференційовні.
Нехай х набуває приросту Dх; Dу, Du, Dv — відповідні прирости функцій у, u і v.
Якщо в точці х, , коли Dх близьке до нуля. Тоді виконується рівність
.
Віднімаючи від неї вираз , дістаємо:
,
або
.
Якщо Dх прямує до 0, маємо:
. ¨
Похідна оберненої функції
Теорема 1. Якщо функція у = f(x) монотонна й має в точці х відмінну від нуля похідну, то функція, обернена до даної, подається у вигляді х = g(y) і має похідну х = g(y), обернену до похідної даної функції:
. (4)
Доведення. Нехай Dу — приріст змінної у, а Dх — відповідний приріст змінної х. Тоді
.
Звідси
.
Оскільки обернена функція також неперервна, дістаємо
.
Отже,
.
Похідні обернених тригонометричних функцій:
Якщо , то для функцій оберненими є відповідно такі:
За теоремою 1 маємо:
;
;
;
.
Похідна складної функції
Правило 6. |
Теорема 2. Похідна складної функції : — правило ланцюга. |
Доведення. Позначимо u = j(х). Тоді у = f(u). Знайдемо прирости функцій у = f(u), u = j(x):
Далі запишемо диференціальне відношення (1):
Коли то й . Тому
.
Логарифмічна похідна
Нехай у = f(x) диференційовна функція. Тоді можемо записати
(6)
При f(x) > 0, безпосередньо маємо (6); при f(x) < 0 дістаємо .
Отже,
.
Означення. Похідна функції , обчислена за формулою (6), називається логарифмічною похідною f у точці х.
Якщо і , дістаємо такі формули для обчислення логарифмічних похідних функцій F(x) i G(x):
(7)
Похідна показниково-степеневої функції
Означення. Функція називається показниково-степеневою функцією.
Прологарифмуємо рівняння
.
Продиференціюємо обидві частини останнього рівняння:
(9)
Правило диференціювання
показниково-степеневої функції:
Щоб знайти похідну показниково-степеневої функції, потрібно спочатку продиференціювати її як показникову, а потім як степеневу функцію. Результати додати
Окремі випадки:
1. Нехай функція y = f(x) є показниковою:
, тобто .
Тоді
.
2. Нехай функція у = f(x) є степеневою,
, тобто v(x) = a.
Тоді
Похідні вищих порядків
Нехай у = f(x) — деяка диференційовна функція на інтервалі І, причому похідна цієї функції у¢ = f¢(x) також є диференційовною функцією на зазначеному інтервалі. Похідна функції f ¢(x) називається похідною другого порядку функції f і позначається f ¢¢ або f (2). Якщо f (2) диференційовна на інтервалі І, то похідна функції f (2) називається похідною третього порядку функції f (х) і позначається f (2).
Аналогічно, похідною n-го порядку f (n) функції f (х) за індукцією називається похідна функції f (n-1), якщо вона існує і диференційовна.
Іноді замість позначення f (n)(х) застосовують символ або Dny, Dnf(x).
Правила знаходження
похідних n–го порядку
На похідні n-го порядку легко поширюються правила, розглянуті в підрозд. 5.1.3.
Очевидно, виконуються рівності:
Виведемо так звану формулу Лейбніца, яка дає змогу обчислювати похідну n-го порядку від добутку двох функцій u(x) та v(x). Для того щоб вивести цю формулу, знайдемо спочатку кілька похідних, а далі встановимо загальне правило:
Закон утворення похідних зберігається для похідних будь-якого порядку й полягає ось у чому:
Вираз (u + v)n потрібно розкласти за формулою бінома Ньютона й у здобутому розкладі замінити показники степенів для u та v показниками порядку похідних, причому нульові степені
(u0 = v0), що входять у крайні члени розкладу, слід замінити самими функціями (тобто похідними нульового порядку):
.
Це є формула Лейбніца.
Зауваження. Повне доведення цієї формули можна подати методом повної математичної індукції [9].
Поняття диференціала
Нехай функція у = f(x) диференційовна в інтервалі .
З означення диференційовності маємо:
Звідси можна записати:
(1)
де функція при задовольняє умову
Із (1) для приросту функції дістаємо:
Покладемо, що .
Означення. Величина f¢(x)Dх називається диференціалом функції f(x) за приростом Dх.
Позначення:
Геометрична інтерпретація:
Диференціал є лінійним наближенням (апроксимацією) до приросту функції: . Наскільки менше , настільки краще наближення (апроксимація)
Правила обчислення диференціала
Правило 1. Нехай .
Тоді
або
Правило 2. Дано .
Тоді
Правило 3. Маємо , .
Тоді
Правило 4. Якщо , , то
Правило 5. Якщо функція має обернену , то
.
Правило 6. Якщо функції задані у параметричному вигляді
, ,
.