Гнійні захворювання мяких тканин
Бешиха
Бешиха – це гостре та прогресуюче запалення всіх шарів шкіри або слизової оболонки.
Збудником бешихового запалення є стрептокок.
І. Класифікація за формою:
1. Еритемна.
2. Бульозна.
3. Флегмонозна.
4. Некротична ( гангренозна ).
ІІ. Діагностика.
1. Скарги на раптову появу лихоманки, різке підвищення температури тіла до 39 –400С, загальну слабість, та випинання яскраво-червоної плями, болючої, яка швидко збільшується в розмірах.
2. Анамнез. В анамнезі є невеликі пошкодження або поранення шкіри, трофічні виразки, гнійні захворювання шкіри, грибкові захворювання шкіри.
3. Дані об’єктивного обстеження. Еритемна форма бешихи. При огляді – на місці розвитку запального процесу є пляма яскраво-червоного кольору з чіткими, нерівними межами, з периферичним валиком у вигляді набряклого краю еритеми по всьому периметру патологічного вогнища. При пальпації шкіра в ділянці запалення гаряча на дотик, напружена, болюча.
Бульозна форма бешихи. На червоній шкірі ( переважно в центрі ) виникає декілька міхурів різних розмірів, які наповнені серозною, кров’янистою або гнійною рідиною
Флегмонозна форма бешихи. Запальні зміни на поверхні шкіри можуть бути незначними, а в підшкірній клітковині виникає флегмона.
Некротична форма бешихи. Виникає некроз шкіри та підшкірної клітковини.
4. Програма використання додаткових методів дослідження: а) загальний аналіз крові та сечі; б) біохімічний аналіз крові.
ІІІ. Диференціальна діагностика проводиться з: 1. Еризипелоїдом. 2. Еритемою. 3. Дерматитами. 4. Синдромом Лайелла ( при некротичній формі бешихи ). 5. Сибірською виразкою ( при некротичній формі бешихи ). 6. Лімфангоїтом.
IV. Ускладнення.
1. Поширення запального процесу на оточуючі тканини.
2. Метастазування інфекції та приєднання вторинної інфекції та токсемії.
3. Гнійне ураження слизових сумок, сухожильних піхв, суглобів.
4. Тромбофлебіт.
5. Лімфангоїт та лімфаденіт.
V. Тактика. Легкі та середньої важкості випадки еритемної форми бешихи лікуються в амбулаторно-поліклінічних умовах у хірурга або інфекціоніста. Лікування включає наступне:
1. Антибактеріальна терапія внутрішньомя’зево або внутрішньовенно.
2. Непряме введення антибіотиків в перший міжпальцевий проміжок тилу стопи.
3. Опромінення ділянки запалення ультрафіолетом ( еритемна доза ).
4. Обробка ділянки запалення 5% або 10% настойкою йоду.
5. Напівспиртові компреси або компреси з 25-30% розчином димексиду.
6. Препарати нікотинової кислоти.
Хворі на бешиху ( еритемна форма ), яка супроводжується лімфангоїтом та лімфаденітом, а також з флегмонозною та некротичною формою бешихи підлягають госпіталізації в хірургічний відділ.
VI. Експертиза непрацездатності. Хворі на бешиху ( еритемна форма ) знаходяться на лікарняному листку 6-10 днів. Термін перебування хворих на лиску непрацездатності з ускладненими формами бешихи вирішується індивідуально з врахуванням реабілітаційного періоду.
VII. Реабілітація. Реабілітаційні заходи повинні бути спрямовані на попередження розвитку вторинного лімфостазу та рецидиву бешихи. Хворим призначають фізіотерапевтичні ( парафіново-озокеритові аплікації, ультразвук на лімфатичні колектори – медіальна поверхня верхньої третини гомілки або пахова ділянка, діодинамотерапія, УВЧ ) та бальнеологічні ( аплікація сірководневого болота, сірководневі ванни ).
Еризипелоїд
Еризипелоїд – це серозно-інфільтративне запалення ( з перевагою набряку ) всіх шарів шкіри, яке викликається паличкою свинячої бешихи.
І. Класифікація за клінічним перебігом:
а) гострий;
б) хронічний;
в) рецидивуючий.
ІІ. Діагностика. 1. Скарги на свербіння, печіння та виникнення рожево-червоної плями на тильній або боковій поверхні кисті ( пальця ), підвищення температури тіла.
2. Анамнез. В анамнезі є незначні пошкодження або мацерація шкіри та робота з сирим м’ясом свиней, баранів, кроликів, риби, птиці.
3. Дані об’єктивного обстеження. При огляді в місці контакту з інфекцією спостерігається рожево-червона пляма з ділянкою помірного набряку, яка чітко обмежена від незміненої шкіри. Захворювання може вражати один або декілька пальців, таких плям може бути декілька, іноді вони зливаються в одну пляму. В ділянці плями можуть з’являтись міхурі з серозним або серозно-кров’янистим вмістом.
4. Програма використання додаткових методів дослідження: а) загальний аналіз крові та сечі; б) біохімічний аналіз крові.
ІІІ. Диференціальна діагностика проводиться з: 1. Бешихою. 2. Гострим лімфангоїтом. 3. Панарицієм.
IV. Ускладнення.
1. Лімфангоїт.
2. Лімфаденіт.
3. Еризипілоїдний артрит.
V. Тактика. Лікування еризипелоїду проводиться хірургом в амбулаторно-поліклінічних умовах.
Лікування включає:
а) імобілізацію кінцівки;
б) антибактеріальну терапію;
в) УФО еритемними дозами;
г) напівспиртові компреси;
д) обробку ураженої поверхні 5% або 10% настойкою йоду або 25-30% розчином димексиду.
VI. Експертиза непрацездатності. Хворі на еризипелоїд знаходяться на листку непрацездатності 6-7 днів. Протягом 1-3 місяців заборонений контакт з сирим м’ясом.
VII. Реабілітація. Реабілітаційні заходи аналогічні реабілітаційним заходам після перенесеної бешихи.
Лімфаденіт
Лімфаденіт – це запалення лімфатичних вузлів, яке виникає внаслідок наявності первинного вогнища в тій чи іншій ділянці тіла.
І. Класифікація за формою запалення:
а) серозний;
б) гнійний;
в) аденофлегмона.
За перебігом:
а) гострий;
б) хронічний.
ІІ. Діагностика. 1. Скарги на збільшення лімфатичних вузлів та високу температуру тіла.
2. Анамнез. В анамнезі слід шукати первинне запальне вогнище ( фурункул, карбункул, панарицій, інфікована рана та ін. ).
3. Дані об’єктивного обстеження. В ділянці розташування лімфатичних вузлів спостерігається припухлість, інколи і самі збільшені лімфатичні вузли. При пальпації визначають збільшені, нерухомі, болючі лімфатичні вузли. При нагноєнні лімфатичних вузлів – типові ознаки абсцесу або флегмони: почервоніння шкіри, флюктуація та інші.
4. Програма використання додаткових методів дослідження: а) загальний аналіз крові та сечі; б) біохімічний аналіз крові; в) при необхідності – консультація гематолога.
ІІІ. Диференціальна діагностика проводиться з:
1. Захворюваннями, при яких збільшуються лімфатичні вузли – інфекційні ( скарлатина, дифтерія, венеричні захворювання ), захворювання крові.
2. Метастазами пухлин.
3. Защемленою стегновою грижею.
4. Венозною або артеріальною аневризмою.
IV. Ускладнення. 1. Абсцес. 2. Флегмона. 3. Флебіти. 4. Сепсис.
V. Тактика. Ліквідація первинного вогнища та антибактеріальна терапія проводиться в хірургічному відділі стаціонару.
VI. Експертиза непрацездатності. Термін перебування на листку непрацездатності буде залежати від гнійного захворювання, яке викликало лімфаденіт.
VII. Реабілітація. В післяопераційному періоді призначають УФО на ділянку гнійної рани в поєднанні з електричним полем УВЧ, діодинамотерапією. При хронічному лімфаденіті також використовують пелоїдотерапію.
Лімфангоїт
Лімфангоїт – це гостре гнійне запалення лімфатичних судин. 15)
І. Класифікація:
а) поверхневий лімфангоїт;
б) глибокий лімфангоїт;
в) змішаний лімфангоїт.
ІІ. Діагностика.
1. Скарги на виникнення болючих тяжів та почервоніння шкіри над ними, підвищення температури тіла до 38-390С, загальну слабість, озноб.
2. Анамнез. В анамнезі є гнійні захворювання шкіри або підшкірної клітковини.
3. Дані об’єктивного обстеження. При огляді спостерігається яскраво-червоні смуги, які направляються від первинного вогнища ( фурункул, карбункул, панарицій та ін. ) до найближчого лімфатичного вузла ( стовбуровий лімфангоїт ). В інших випадках можуть спостерігатись багато тонких червоних смуг, які зливаються в одну густу сітку ( сітчастий лімфангоїт ). Як правило, пальпуються збільшені лімфатичні вузли.
4. Програма використання додаткових методів дослідження: а) загальний аналіз крові та сечі; б) біохімічний аналіз крові.
ІІІ. Диференціальна діагностика проводиться з: 1. Бешихою. 2. Еритемою. 3. Тромбофлебітом поверхневих вен.
IV. Ускладнення. 1. Абсцес. 2. Флегмона. 3. Бешиха. 4. Тромбофлебіт. 5. Сепсис.
V. Тактика. Тактика полягає в ліквідації первинного вогнища та призначенні антибактеріальної терапії. Всі ці заходи проводяться в хірургічному відділі лікарні.
VI. Експертиза непрацездатності. Термін перебування на листку непрацездатності безпосередньо залежить від патології, яка стала причиною лімфангоїту.
VII. Реабілітація. В післяопераційному періоді використовуються методи реабілітації, які були вказані при лікуванні попередніх гнійних захворювань.
Фурункул
Фурункул – це гостре гнійне некротичне запалення волосяного мішечка та сальної залози. 8)
І. Діагностика. 1. Скарги на наявність гнійника або гнійників на шкірі, підвищення температури тіла.
2. Анамнез. В анамнезі виявляють причини утворення гнійника: мікротравми, недотримання особистої гігієни, цукровий діабет та ін.
3. Дані об’єктивного обстеження. На початку розвитку захворювання на місці утворення фурункула з’являється помірна гіперемія та запальний інфільтрат діаметром від декількох міліметрів до
4. Програма використання додаткових методів дослідження:
5. а) загальний аналіз крові та сечі;
6. б) біохімічний аналіз крові ( цукор крові )
ІІ. Диференціальна діагностика проводиться з:
1. Гідраденітом.
2. Сибірською виразкою.
3. Актиномікозом.
4. Сифілітичною та туберкульозною гранульомою.
ІІІ. Ускладнення.
1. Лімфангоїт.
2. Лімфаденіт.
3. Тромбофлебіт.
4. Базальний гнійний менінгіт.
5. Сепсис.
IV. Тактика. Хворі на фурункул, клінічний перебіг якого ускладнився лімфангоїтом, лімфаденітом підлягають госпіталізації в хірургічний відділ. Госпіталізації також підлягають хворі, у яких фурункул розташовується на верхній губі, носо-губній складці, носі.
В інших випадках лікування фурункула проводиться в амбулаторних умовах. Принципи терапії в стадії інфільтрації полягають в наступному: туалет шкіри навколо запального вогнища ( обробка 700 спиртом, 2% розчином саліцилового спирту, 5% розчином йодної настойки ). Волосся навколо вистригають, а на фурункул накладають пов’язку з гіпертонічним розчином, сухе тепло у вигляді грілки, солюкса, УВЧ, УФО ділянки запалення, електрофорез з антибіотиком на ділянку запалення. На стержень фурункула можна ставити саліцилову кислоту ( кристали ), для чого, в лейкопластирі вирізають отвір відповідно діаметру стержня, проводять аплікацію лейкопластиру, на отвір ставлять саліцилову кислоту. Якщо фурункул розкрився, то його стержень обережно, без грубих маніпуляцій видаляють пінцетом і накладають гіпертонічну пов’язку.
Заборонено – видавлювати некротичні маси з фурункула ( особливо на обличчі ) та ставити мазеві пов’язки до прориву фурункула ( це приводить до розповсюдження інфекції ).
V. Експертиза непрацездатності. Хворі з абседуючим фурункулом знаходяться на листку непрацездатності до 10 днів.
VI. Реабілітація. Після операції призначають: УФО гнійної рани, УВЧ, солюкс, діодинамотерапію.
Карбункул
Карбункул – це множинне гостро-гнійне некротичне запалення волосяних мішечків та сальних залоз, яке поширюється на всю товщу шкіри та підшкірної жирової тканини. 9)
І. Діагностика. 1. Скарги на утворення болючого інфільтрату, почервоніння шкіри та множинні гнійні вогнища в центрі інфільтрату, високу температуру тіла.
2. Анамнез. В анамнезі є мікротравми, цукровий діабет, ожиріння, недотримання правил особистої гігієни.
3. Дані об’єктивного обстеження. Захворювання починається з появи невеликої ділянки гіперемії шкіри та інфільтрату з поверхневою пустулою. Інфільтрат за короткий термін часу збільшується в розмірах, підсилюється набряк шкіри та її напруження. Шкіра в ділянці запалення стає синюшною, потім – багровою. На поверхні інфільтрату спостерігаються множинні гнійні вогнища ( “ корки” або “ головки” ), навкруги інфільтрату – набряк та почервоніння. Гнійнички поступово розкриваються, поверхня карбункула набуває вигляд решета, з отворів виділяється гній та некротизована тканина. Для карбункула є характерним те, що процеси змертвіння тканини розповсюджуються до власної фасції даної ділянки, а в окремих випадках і глибше. Типова локалізація карбункула – задня поверхня шиї, спина, лице, сідниці, стегна.
4. Програма використання додаткових методів дослідження: а) загальний аналіз крові та сечі; б) біохімічний аналіз крові.
ІІ. Диференціальна діагностика проводиться з:
1. Фурункулом.
2. Абсцесом.
3. Флегмоною.
4. Сибірською виразкою.
ІІІ. Ускладнення.
1. Лімфангоїт.
2. Лімфаденіт.
3. Бешиха.
4. Менінгіт.
5. Сепсис.
Вище згадані ускладнення мають місце в 50% випадків при карбункулах обличчя та верхньої губи.
IV. Тактика. В початкових стадіях ( стадія інфільтрації ) проводиться консервативна терапія в амбулаторних умовах: антибактеріальна терапія, фізіотерапевтичні процедури – УФО на ділянку запалення, електрофорез з антибіотиком, УВЧ, солюкс. При локалізації карбункула на обличчі, верхній губі, а також при таких ускладнення, як лімфангоїт, лімфаденіт, бешиха хворі підлягають госпіталізації в хірургічний відділ.
V. Експертиза непрацездатності. Хворі на карбункул знаходяться на листку непрацездатності 10 – 12 днів.
VI. Реабілітація. В після операційному періоді призначають: УФО на ділянку гнійної рани, діодинамотерапію, УВЧ, солюкс.
Гідраденіт
Гідраденіт – це запалення потових залоз. Типові місця виникнення гідраденіту – підпахвинні ділянки, промежина. 10)
І. Діагностика.
1. Скарги на виникнення запального інфільтрату в підпахвинній або паховій ділянці, на промежині, або наявність гнійного утвору у вищевказаних ділянках, підвищену температуру тіла.
2. Анамнез. В анамнезі є дерматити, підвищена пітливість, застосування депілюючих середників, механічне подразнення, авітаміноз.
3. Дані об’єктивного обстеження. На рівні розташування апокринових залоз виникає запальний інфільтрат у вигляді щільного, болючого, до 1,5 –
4. Програма використання додаткових методів дослідження: а) загальний аналіз крові та сечі; б) біохімічний аналіз крові.
ІІ. Диференціальна діагностика проводиться з:
1. Фурункулом.
2. Лімфаденітом.
3. Туберкульозом підпахвинних лімфовузлів.
4. Лімфогранулематозом.
ІІІ. Ускладнення.
1. Лімфангоїт.
2. Лімфаденіт.
3. Субпекторальна флегмона.
4. Сепсис.
IV. Тактика. В початковій стадії захворювання консервативна терапія проводиться в амбулаторних умовах. Лікування починається з туалету шкіри навколо запального процесу ( обробка 700 спиртом, 2% розчином саліцилового спирту, 5% розчином йоду, зголювання волосся ). Консервативна терапія включає антибіотикотерапію, фізіотерапію ( УФО, УВЧ, солюкс, електрофорез з антибіотиками. При утворенні гнійника, в амбулаторних умовах проводиться оперативне втручання з евакуацією гною та адекватним дренуванням. При розвитку вище перерахованих ускладнень хворий підлягає госпіталізації в хірургічний відділ.
V. Експертиза непрацездатності. Хворим на гідраденіт видається лист непрацездатності терміном до 10 днів.
VI. Реабілітація. Після розкриття гідраденіту призначаються фізіотерапевтичні процедури: УФО на післяопераційну рану, УВЧ, діодинамотерапію. Необхідною умовою попередження виникнення гідраденіту є дотримання умов особистої гігієни.
Флегмона
Флегмона – це гостре необмежене гнійне запалення клітковинних просторів ( підшкірного, міжм’язового, заочеревинного та ін. )
І. Класифікація за характером ексудату:
а) серозна;
б) гнійна;
в) гнійно-геморагічна;
г) гнильна.
В залежності від глибини розташування:
а) епіфасціальна;
б) субфасціальна ( міжм’язова ).
За локалізацією
а) флегмона кінцівки;
б) тулуба;
в) сідничної ділянки;
г) підпахвинного простору;
д) субпекторальна;
е) заочеревинного простору.
При деяких локалізаціях флегмони мають спеціальну назву – парапроктит (запалення біляпрямокишечної клітковини), паранефрит (запалення біляниркової клітковини ).
ІІ. Діагностика. 1. Скарги на підвищення температури тіла до 400С, біль та припухлість ураженої ділянки тіла, почервоніння шкіри, порушення функції ураженої частини тіла, головний біль та загальну слабість.
2. Анамнез. В анамнезі – наявність фурункулів, карбункулів, крововиливів, гематом, травм, абсцесів, ін’єкцій.
3. Дані об’єктивного обстеження. При поверхнево розташованій флегмоні можна виявити гіперемію шкіри, набряк, порушення функції ураженої ділянки. При пальпації визначається різко болюче ущільнення підшкірної клітковини, локальне підвищення температури тіла, флюктуація, яка свідчить про гнійне розплавлення тканин.
При глибоких флегмонах місцеві ознаки запального процесу незначно виражені, а на перше місце виходять загальні ознаки запалення: болючість в ділянці ураженого органу, порушення його функції, висока температура тіла, наявність щільного інфільтрату в глибині тканини.
4. Програма використання додаткових методів дослідження: а) загальний аналіз крові та сечі; б) біохімічний аналіз крові; в) пункція гнійника.
ІІІ. Диференціальна діагностика проводиться з: 1. Бешиховим запаленням. 2. Ревматоїдною пурпурою. 3. Лімфангоїтом. 4. Абсцесом.
IV. Ускладнення.
1. Лімфангоїт.
2. Лімфаденіт.
3. Тромбофлебіт.
4. Бешиха.
5. Сепсис.
6. Кровотеча.
V. Тактика. Поверхнево розташовані флегмони, без явищ ускладнення можуть бути розкриті в амбулаторно-поліклінічних умовах під загальним знечуленням. Хворі з поверхневими флегмонами та наявністю одного з перерахованих ускладнень, а також з глибокими флегмонами підлягають госпіталізації в хірургічний відділ.
VI. Експертиза непрацездатності. Хворі після операції розкриття флегмони знаходяться на листку непрацездатності від 10 до 14 днів.
VII. Реабілітація включає комплекс фізіотерапевтичних (УВЧ, діодинамотерапія, парафіново-озокеритові аплікації ) та бальнеологічних (аплікація болота, сірководневі ванни ).
Панарицій
Панарицій – це гнійне запалення тканин пальця.
І. Класифікація за анатомічним принципом:
1. Шкірний.
2. Підшкірний.
3. Кістковий.
4. Суглобовий.
5. Сухожильний.
6. Паранохія.
7. Піднігтьовий.
8. Пандактиліт.
Анатомічні особливості:
а) значна кількість на невеликій ділянці фукціонально важливих утворів ( фасція, сухожилки, сухожильні піхви, судини, нерви, суглоби );
б) сотова будова підшкірно-жирової клітковини;
в) рухома шкіра та рихла підшкірна клітковина, яка багата лімфатичними судинами;
г) ізольоване одне від одного розташування сухожильних піхв ІІ, ІІІ, IV пальців; д) сполучення сухожильних піхв І пальця з променевою, а V пальця з ліктьовою синовіальними сумками.
Відповідно до анатомічних особливостей:
а) запальний процес поширюється не в ширину, а в глибину;
б) при запальному процесі різко підвищується внутрішньотканинний тиск, що веде до швидкого утворення некрозу;
в) розвиток запального процесу на долоні приводить до набряку тильної поверхні пальців та кисті;
г) можливий перехід запального процесу І або V пальців на передпліччя.
ІІ. Діагностика.
1. Скарги. Загальними скаргами є інтенсивного характеру біль в уражено пальці, його набряк, почервоніння шкіри, обмеження рухомості пальця, підвищення температури тіла.
2. Анамнез. В анамнезі є мікротравми виробничого або побутового характеру.
3. Дані об’єктивного обстеження. Дані об’єктивного обстеження залежать від форми панарицію. Огляд ( шкірний панарицій ) відмічається почервоніння шкіри та відшарування епідермісу з утворенням міхура, в якому є мутна або гнійна рідина. Необхідно пам’ятати, що таким чином може проявитись панарицій за типом “запонки”
Огляд при пароніхії – почервоніння навколонігтевого валика, набряк, гній під нігтем. При підшкірному панариції – відмічається набряк пальця, гіперемія шкіри на тильній поверхні пальця.
Огляд при сухожильному панариції – рівномірний набряк пальця з набряком на тильній його поверхні. Палець знаходиться в положенні незначного згинання. При кістковому панариції – уражений палець має вигляд колби, булави або веретена, набряк пальця та гіперемія шкіри. При суглобовому панариції – весь палець має характерну веретеноподібну форму, гіперемія шкіри в ділянці суглоба. При пандактиліті – деформація пальця, збільшення його в об’ємі, шкіра багрово-червоного кольору, є нориці, через які виділяється гній.
При пальпації – незалежно від форми панаріцію виникає різкий біль, його посилення при спробі згинання ( сухожильний панарицій ), патологічна рухомість або крепітація в суглобі ( суглобовий панарицій ), або посилення болю при повштохоподібному тиску по довжині пальця ( суглобовий панарицій ). Місце найбільшого болю зручно визначати пуговчатим зондом. Старе правило каже: “ Палець пальцем не пальпують”.
4. Програма використання додаткових методів дослідженя: а) загальний аналіз крові та сечі; б) біохімічний аналіз крові; в) рентгенографія пальця.
ІІІ. Диференціальна діагностика проводиться з:
1. Еризипелоїдом.
2. Бешихою.
3. Тендовагінітом.
IV. Ускладнення.
1. Кістковий, сухожильний, суглобовий панарицій та пандактиліт при шкірній та підшкірних формах.
2. Флегмона кисті та передпліччя.
3. Лімфангоїт.
4. Лімфаденіт.
5. Сепсис.
V. Тактика. Хірургічний метод лікування є основним. Допускається консервативна терапія на початковій серозно-інфільтративній стадії, яка включає: іммобілізацію пальця, кисті та передпліччя в функціонально вигідному положенні за загальними правилами, антибактеріальна терапія ( внутрішньом’язеве або внутрішньовенне ретроградне під джгутом введення ), електорофорез з антибіотиками, УВЧ, діодинамотерапія, напівспиртові компреси або компреси з 25-30% димексиду.
Операція при підшкірному панариції проводиться під провідниковою анестезією в амбулаторно-поліклінічних умовах. Добре знеболення дає провідникова анестезія за Лукашевичем-Оберстом.
На основу пальця накладають прокип’ячений резиновий джгутик або марлеву пов’язку. Дистальнише джгутика почергово по бокових поверхнях пальця вводять 2% розчин новокаїну або лідокаїну. Необхідно почекати 8-10 хвилин.
Для вскриття підшкірного панаріцію нігтевої фаланги найбільш поширеним є поздовжний розріз через точку найбільшої болючості/ Покази до овального розрізу за Клаппом повинні бути обмежені, тому що після нього залишається довготривало незаживаючі рани, а в подальшому формується грубий рубець на робочій поверхні пальця. Краще всього застосовувати напівовальний ( клюшкоподібний ) розріз з двох боків.
На середній та основній фалангах панарицій розкривають боковими розрізами за Клаппом. Ці розрізи не слід продовжувати на лінію міжфалангових суглобів. Глибина розрізу – шкіра та підшкірна клітковина. Спочатку розрізи виконують на одній передньо-боковій поверхні фаланги, потім на другій. Рани дренують смужкою тонкої гумки або дренування доповнюють марлевою турундою з антисептиком. Дренажі видаляють через 48 годин. Наступне лікування полягає в перев’язках з гіпертонічним розчином або антисептичним розчином, ванночках з марганцевокислим калієм. Після очищення рани переходять на місцеві пов’язки.
При пароніхіях – більшість хірургів використовують спосіб Клаппа. Нігтевий валик окреслюють розрізом на відстані декількох міліметрів від його краю. Потім валик дещо зсувають в проксимальному напрямі. Коріння нігтя зрізають ножицями. При операції є обов’язковим видалення всього кореня нігтя, відшарованого гноєм. У випадках, коли під нігтем є обмежене скопичення гною ( розташування ближче до вільного краю нігтя ), то з боку вільного краю ножицями висікають трикутник з такого розрахунку, щоб верхівка трикутника припадала на гнійник.
Ускладненні форми панарицію ( суглобовий, кістковий, сухожильний, пандактиліт ) підлягають госпіталізації в хірургічний відділ.
VI. Експертиза непрацездатності. Хворі на шкірний, підшкірний панарицій та пароніхію знаходяться на листку непрацездатності до 10 днів. Хворі з ускладненими формами панарицію знаходяться на лікарняному листку до 19 днів.
VII. Реабілітація. Спрямована на попередження розвитку порушень функції пальців та кисті ( обмеження рухомості, анкілоз ). З цією метою використовують мікрохвильову терапію, УВЧ, лікувальну гімнастику, цинк-електорофорез на палець.
Абсцес
Абсцес – це обмежене скопичення гною внаслідок гнійного розплавлення тканини в вогнищі гнійного запалення. 12)
І. Класифікація за локалізацією:
1. Поверхневі ( в підшкірній клітковині ).
2. Глибокі ( розташовуються в глибоко розташованих тканинах та органах ).
За перебігом:
1. Гострий.
2. Хронічний.
ІІ. Діагностика. 1. Скарги на біль в певній ділянці тіла, набряк, почервоніння шкіри, порушення функції тієї частини тіла, де знаходиться гнійник, підвищення температури тіла.
2. Анамнез. В анамнезі є незначні травми, фурункул, карбункул, ін’єкції або інші маніпуляції, гематоми, метастатичні абсцеси при сепсисі.
3. Дані об’єктивного обстеження. Підвищення температури тіла ( розмах між ранішньою та вечірньої температурою тіла більше ніж 20 ). Огляд. При поверхневих абсцесах спостерігається обмежена припухлість, почервоніння шкіри, місцеве підвищення температури шкіри. При глибоких та хронічних абсцесах вищеперераховані ознаки відсутні.
Пальпаторно визначається болючість та симптом флюктуації. Цей симптом відсутній при невеликому абсцесі, який знаходиться в глибині тканини. 5)
4. Програма використання додаткових методів дослідження: а) загальний аналіз крові та сечі; б) біохімічний аналіз крові; в) пункція гнійника; г) рентгенологічне, ультразвукове обстеження; д) термографія.
ІІІ. Диференціальна діагностика проводиться з: 1. Посттравматичною гематомою. 2. Аневризмою. 3. “Холодним абсцесом” туберкульозного походження. 4. Судинними пухлинами.
IV. Ускладнення.
1. Лімфангоїт.
2. Лімфаденіт.
3. Поширення запального процесу з розвитком флегмони.
4. Сепсис.
V. Тактика. Лікування абсцесів – хірургічне. При поверхнево розташованих абсцесах оперативне втручання може бути зроблене в амбулаторно-поліклінічних умовах. При великих або глибоких абсцесах тканин та органів хворі підлягають госпіталізації в хірургічний відділ для відповідного хірургічного лікування.
VI. Експертиза непрацездатності. Хворі після розкриття поверхнево розташованого абсцесу знаходяться на листку непрацездатності 10-12 днів.
VII. Реабілітація. Реабілітаційні заходи починають робити вже в ранньому післяопераційному періоді. Вони включають: фізіотерапевтичні процедури, які спрямовані на розсмоктування інфільтрату ( УВЧ, діодинамік, діатермія, парафінові та озокеритові аплікації ), ЛФК для відновлення функції ураженої ділянки тіла.
Флегмона кисті
І. Класифікація.
1. Флегмона долонної поверхні:
а) підмозольний абсцес;
б) надапоневротична флегмона;
в) міжпальцева ( комісуральна ) флегмона;
глибокі –
а) флегмона серединного долонного простору;
б) флегмона простору підвищення І пальця ( тенара );
в) флегмона простору підвищення м’язів V пальця ( гіпотенара ).
2. Флегмона тилу кисті:
а) підшкірні;
б) підапоневротичні.
ІІ. Діагностика.
1. Скарги на біль в кисті, незначний набряк, почервоніння на тилу кисті, порушення її функції, загальну слабість, підвищення температури тіла.
2. Анамнез. В анамнезі є мозоля, яка розташовується над головками п’ясних костей, інфікування, незначні пошкодження, гнійні захворювання пальців.
3. Дані об’єктивного обстеження. Підмозольний абсцес. При огляді спостерігається гній під відшарованим епідермісом, гіперемія шкіри, набряк тилу кисті.
Підшкірна флегмона – відзначається припухлість долоні, незначний набряк тилу кисті та гіперемія.
Міжпальцева флегмона – припухлість, гіперемія та набряк, як долоні, так і тилу кисті, пальці розсунуті, знаходяться в напівзігнутому положенні.
Флегмона серединного долонного простору – відзначається вибухання долонної поверхні, різко виражений набряк тилу кисті, гіперемія шкіри, як долоні, так і тилу кисті, ІІІ, IV, V пальці знаходяться в зігнутому положенні, може спостерігатись лімфангоїт передпліччя.
Флегмона простору підвищення м’язів І пальця – в ділянці підвищення І пальця визначається обмежена шкірною складкою тенара, кругла, майже куляста припухлість, інша частина долоні залишається не зміненою, І палець зігнутий в міжфаланговому просторі та відведений назовні.
Флегмона простору підвищення м’язів V пальця – припухлість та гіперемія шкіри, набряк тилу кисті по її ліктьовому краю.
Підапоневротична флегмона – немає гіперемії шкіри, однак є набряк кисті, збільшення її в об’ємі, пальці знаходяться в зігнутому положенні.
Пальпація. Загальним симптомом є різкий біль при пальпації. Так, при підшкірній флегмоні різко виражений біль виникає в ділянці міжпальцевих проміжків, як з долонної, так і тильної поверхні. При флегмоні серединного долонного простору розгинання ІІІ, IV, V пальців не можливе з-за болю. При флегмоні простору м’язів підвищенні І пальця пальпація болюча в І міжпальцевому проміжку, рухи в І та ІІ пальці обмежені з-за різкого болю. При флегмоні простору м’язів підвищення V пальця, пальпація ділянки гіпотенара болюча, рухи пальця обмежені, болючі.
4. Програма використання додаткових методів дослідження: а) загальний аналіз крові та сечі; б) біохімічний аналіз крові; в) рентгенографія кисті.
ІІІ. Диференціальна діагностика проводиться з: 1. Гострим артритом суглобів кисті. 2. Бешиховим запаленням. 3. Еризипелоїдом. 4. Різноманітними формами флегмони кисті. 5. Лімфатичним набряком кисті.
IV. Ускладнення.
1. Поширення запального процесу на клітковину передпліччя ( клітковина Пирогова –Парона ).
2. Гнійний артрит.
3 Променевий тендобурсит.
4. Лімфангоїт.
5. Сепсис.
V. Тактика. Поверхневі флегмони кисті підлягають оперативному лікуванню в амбулаторно-поліклінічних умовах. 27), 28), 29), 30)
Розкриття флегмони проводиться під провідниковою або внутрішньовенною анестезією, з подальшим дренуванням гумовими або комбінованим гумово-марлевим дренажем. Глибокі флегмони підлягають госпіталізації в хірургічний відділ.
VI. Експертиза непрацездатності. Хворі після оперативного лікування на флегмону кисті знаходяться на листку непрацездатності 10-12 днів.
VII. Реабілітація. Завданням реабілітаційних заходів є відновлення функціональної здатності кисті ( фізіотерапевтичні процедури – парафін-озокеритові аплікацій, мікрохвильова терапія, УВЧ. ЛФК ).
Флегмона стопи
І. Класифікація.
1. Поверхнева ( надапоневротична ).
2. Глибока ( підапоневротична ).
3. Флегмона тилу стопи.
Особливості анатомічної будови стопи. Відходження від підошовного апоневрозу двох вертикальних перегородок, які ділять клітковину стопи на три фасціально-клітковинних простори. Таким чином, в зовнішньому просторі розташовуються м’язи V пальця, в серединному – сухожилки згиначів пальців стопи, судини, нерви, у внутрішньому просторі знаходяться м’язи І пальця. Особливості поширення гнійного процесу. Гнійні процеси частіше виникають в серединному клітковинному просторі. Саме цей простір сполучається з клітковиною гомілки, що приводить до поширення гною на гомілку.
ІІ. Діагностика. 1. Скарги на біль в стопі, її набряк, порушення функції, високу температуру тіла.
2. Анамнез. В анамнезі є мікротравми, гнійні процеси пальців стопи, інфікування тріщин, мозолей.
3. Дані об’єктивного обстеження. Огляд. Поверхнева флегмона – набряк та гіперемія стопи, згладженість склепіння стопи. Глибока флегмона – відсутня гіперемія, однак є набряк стопи.
Пальпація. При пальпації виражений біль при натискуванні на місце запалення, посилення болю при рухах пальцями, флюктуація при поверхневих флегмонах.
7. Програма використання додаткових методів дослідження: а) загальний аналіз крові та сечі; б) біохімічний аналіз крові; в) рентгенографія стопи.
ІІІ. Диференціальна діагностика проводиться з 1. Бешихою. 2. Лімфангоїтом. 3. Гострим артритом. 4. Лімфостазом.
IV. Ускладнення.
1. Поширення запального процесу на тил стопи та задню поверхню гомілки.
2. Гнійний артрит.
3. Остеомієліт.
4. Сепсис.
V. Тактика. Флегмони стопи підлягають оперативному лікуванню. Хворі з поверхневими флегмонами лікуються в амбулаторно-поліклінічних умовах. Хворі з глибокими флегмонами стопи або флегмонами стопи, перебіг яких має вищеперераховані ускладнення підлягають оперативному лікуванню в хірургічному стаціонарі.
VI. Експертиза непрацездатності. Хворі на флегмону стопи знаходяться на листку непрацездатності 10-12 днів.
VII. Реабілітація. Реабілітаційні заходи такі ж самі, як при флегмоні кисті.
