ГОНОРЕЯ, ТРИХОМОНІАЗ, ХЛАМІДІОЗ, КАНДИДОМІКОТИЧНІ УРАЖЕННЯ

28 Червня, 2024
0
0
Зміст

ГОНОРЕЯ, ТРИХОМОНІАЗ, ХЛАМІДІОЗ, nКАНДИДОМІКОТИЧНІ УРАЖЕННЯ

 

Гонорея  це венеричне, інфекційне nзахворювання, що передається статевим шляхом. У народі гонорея називається nтрипер. Гонорея часто виявляється серед чоловіків та жінок, що ведуть безладне nстатеве життя, особливо у молодому сексуально-активному віці.

Гонорея викликається nгонококом Нейсера (Neisseria ngonorrhoeae), грамнегативними nдиплококами, які розташовуються внутрішньоклітинно. nПри несприятливих умовах або спонтанно гонококи здатні утворювати L-форми nстійкі до дії антибіотиків, а також виробляти фермент b-лактамазу, nякий пригнiчує дію антибіотиків. Гонокок досить nшвидко гине в зовнішньому середовищі при сприятливих умовах протягом 2 годин. nІмунітету, як вродженого так і набутого, при гонореї не існує.

Інкубаційний період nгострої гонореї у чоловіків від 3 до 5 діб, у жінок від 5 до 10 днів. Але nпотрібно враховувати, що гонорея може себе не проявляти класичними симптомами, nа протікати приховано, часто це буває, якщо передається не долiкована nформа гонореї або ж під час інкубаційного періоду, якщо хворий приймав nантибактеріальні препарати.

Групи ризику: повії та nїхні клієнти, бізнесмени, туристи, наркомани, представники нетрадиційної nсексуальної орієнтації з частою зміною статевих партнерів, сексоголіки, nлюди що працюють в порноідустріїта  н..

 Шляхи передачі nгонореї:

*                 nОсновний шлях передачі гонореї статевий (генітальний), nвагінальний, анальний, оральний;

*                 nКрім статевого шляху зараження, гонорея може передаватися вертикальним nшляхом від хворої матері до дитини під час пологів, при проходженні дитини nчерез інфіковані гонококами родові шляхи матері;

*                 n Побутове зараження гонореєю. Нестатевий nшлях передачі гонореї зустрічається вкрай рідко, джерелом зараження в цих nвипадках стають рушники, білизна, губки, на яких зберігся невисохлий гонорейний nгній.

*                 nГонорея викликає гнійне запалення різних органів та систем.

У чоловіків гонорея вражає:

*             nСечівник (гонококовий уретрит);

*             nПередміхурову залозу (гонорейний простатит);

*             nНасінниi пухирцi n(гонорейний везикуліт);

*             nПридаток яєчка та само яєчко (гонорейний орхоепідидиміт);

*             nШкіру головки статевого члена (гонорейний баланіт);

*             nВнутрішнiй листок крайньої плоті (гонорейний постит);

*             nГонорейний баланопостит;

*             nКоллікуліт – запалення насінного горбика;

*             nЛіттреіт – запалення слизових залоз сечівника n(залоз Літтре);

*             nПарауретральнi протоки (гонорейний парауретріт);

*             nЦибулинниi (куперови) nзалози (гонорейний куперит);

*             nПряму кишку (гонорейний проктит);

*             nГорло (орофарингеальна гонорея);

*             nКон’юктиву очей (гонорейний кон’юнктивіт);

*             nКістково-м’язову систему. Рідше розвиваються гонорейний ендокардит та nменінгіт.

Ужінок гонорея nвражає:

*             nПіхву (гонорейний вагініт);

*             nШийку матки та саму матку (гонорейний цервіцит і nендометрит);

*             nМаткові труби та яєчники (гонорейний сальпінгоофорит, nаднексит);

*             nГонорейний пельвіоперитоніт є результатом nпереходу запального процесу з придатків матки на очеревину малого тазу;

*             nБартолінієві залози (бартолініт);

*             nСлизову оболонку рота, глотки, очей, прямої кишки;

*             nКістково-м’язову систему. Ще рідше розвиваються гонорейний ендокардит та nменінгіт.

Гонорея у дітей:

У новонароджених nчасто уражається слизова очей, що викликає розвиток гонококового кон’юнктивіту, nякий в деяких випадках стає причиною сліпоти. Відомо, що саме гонорея лежить в nоснові 55% випадків сліпоти новонароджених. Крім очей, гонорея, придбана під nчас пологів, може вражати статеві органи новонароджених дівчаток.

Класифікація nгонореї викладена в Міжнародної статистичної класифікації захворювань 10 nперегляду 1999 р.:

*             nГонококова інфекція нижніх відділів сечостатевої системи без абсцедування періуретральних та nпридаткових залоз;

*             nГонококова інфекція нижніх відділів сечостатевої системи з абсцедуванням періуретральних та nпридаткових залоз;

*             n Гонококовий пельвіоперитоніт nта інша гонококова інфекція сечостатевих органів;

*             n Гонококова інфекція очей;

*             n Гонококова інфекція кістково-м’язової nсистеми;

*             n Гонококовий фарингіт;

*             n Гонококова інфекція аноректальної області;

*             n Інші гонококові інфекції.

Існує nкласифікація в основу, якої покладено тривалість та вираженість nклінічних ознак захворювання:

·  Свіжа гонорея (тривалість до 2 місяців);

o а) гостра;

o б) підгостра;

o в) торпiдна (малосимптомна nабо безсимптомна з мізерним ексудатом, в якому nвиявляються гонококи);

·  Хронічна nгонорея (тривалість nбільше 2 місяців або невстановленої давності), даний вид гонореї протікає з nперіодами ремісії та загостреннями.

·  Гонококконосійство, коли збудник не викликає виникнення nвиділень і хворого нічого не турбує.

 

Симптоми nгонореї у чоловіків:

*             nНа початку захворювання чоловік відчуває легке пощипування, лоскотання, nсвербіж, печіння в сечівнику. З розвитком захворювання ці симптоми все більше nпосилюються з кожним днем;

*             n Відзначається набряклість, nпочервоніння та злипання губок уретри;

*             n Через 2-3 дні починаються спочатку nмізерні виділення з уретри, які згодом стають рясними, в’язкими, гнійними, nжовто-зеленими, іноді з домішкою крові. Виділення хворий відчуває протягом nусього дня. Вранці виділень більше, так як гній накопичується в уретрі, а губки nканалу злипаються;

*             nНа голівці члена можуть утворюватися поверхневі ерозії. Гнійний ексудат nнакопичується в препуцiальном мішку, потім nприєднується вторинна бактеріальна інфекція, що може призводити до запального nфімозу;

*             nБіль при сечовипусканні стає інтенсивною. З’являється біль внизу живота та nпри дефекації;

*             nВиникають спонтанні хворобливі ерекції, особливо вночі;

*             n Гемоспермія – nз’являється кров у спермі;

*             nПерша порція сечі стає каламутною, на світло можна визначити уретральні nнитки;

*             nПри переході запального процесу на простату, насінні пухирці, яєчка у nхворого піднімається температура, може виникнути озноб, а так само з’являються nсимптоми відповідних захворювань.

Ускладнення nгонореї у чоловіків:

*             nАбсцес передміхурової залози спостерігається нечасто, але протікає досить nважко. Хворі пред’являють скарги на загальну слабкість, нездужання, озноб. nТемпература тіла висока (до 40 градусів і вище). Сечовипускання малими nпорціями, прискорене і болісне. Рідко розвивається затримка сечі.

*             nПеріуретральной абсцес;

*             n Лiмфангiт статевого nчлена та паховий лімфаденіт;

*             n Куперiт (Cowperitis). Ураження гонореєю вивідних проток бульбоуретральних залоз (залоз nКупера);

*             n  nХронічний простатит;

*             n Хронічний орхоепідідіміт;

*             nВіддалене ускладнення після гонореї, стриктура уретри (звуження nсечовипускального каналу).

*             n При закупорці сім’явивідних nшляхів запальним інфільтратом може виникнути обтураційна nформа чоловічого безпліддя.

Симптоми nгонореї у жінок:

*             nЧасте хворобливе сечовипускання;

*             n Болі внизу живота;

*             nСверблячка, печіння у піхві;

*             nСверблячка в прямій кишці;

*             nГнійні виділення з піхви, неприємний запах;

*             n Підвищення температури, нудоту, рідкий nстілець;

*             n Порушення менструального циклу.

Ускладнення nгонореї у жінок:

·  При обтурації nматкових труб може виникнути безплідність;

·  У зв’язку з nтим, що у жінок гонорея не завжди проявляє себе гостро, процес може перейти в nхронічну форму та викликати хронічне запалення різних органів і систем;

·  При наявності nгонореї під час вагітності можливий викидень, загибель плода, післяпологова nінфекція, хоріоамніоніт, плацентарна недостатність.

Діагностика nгонореї

Діагностика гонореї грунтується на скаргах, об’єктивному огляді хворого, даних nанамнезу, лабораторних методах дослідження.

Про скарги хворих що nстраждають на гонорею описано вище.

При огляді хворого nлікар визначає, у чоловіків характер видимих виділень, почервоніння і набряк nгубок уретри, при пальпації болючість по ходу сечівника. У жінок при огляді nлікар визначає виділення, а так само гіперемію слизових вульви, nпіхви, шийки матки з гнійним виділенням. При запаленні матки та придатків nвизначається болючість при пальпації.

Після огляду та nпальпації лікар призначає лабораторні дослідження на наявність гонококів та nінші захворювання що передаються статевим шляхом так як гонорея часто nпоєднується з наступними інфекціями: трихомонади, хламідії, уреаплазми, мікоплазми, nгенітальний герпес, вірус nпапіломи людини, кандидоз та гарднерели.

1. Основний та самий чутливий nметод діагностики гонореї це бактерiоскопiчний n(мікроскопічний) метод. Лікар при першому відвідуванні хворого бере виділення з nуретри на предметне скло, відправляє у лабораторію, де мазок забарвлюється nспеціальними методами, вивчається під мікроскопом і в цей же день можна nотримати результат.

   2. nБактеріологічний метод це посів виділень на поживні середовища, результат можна nотримати не раніше 5-7 днів але даний метод дозволяє оцінити чутливість nгонококів до антибактеріальних препаратів.

 3. Серологічний nметод: РСК (реакція Борде-Жангу) або РИГА з nсироваткою крові хворого.

4. Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) за допомогою даного nметоду можна виявити ДНК інфекції.

 5. Культуральне дослідження

Лікування nгонореї

Гонорею повинен nлікувати тільки лікар, самолікування небезпечно недолікованнiстю, nпереходом у хронічну форму та ускладненнями.

На початку лікування nхворому рекомендується неактивний режим, статеві контакти забороняються.

При гострій гонореї nпризначається дієта, що виключає гостру, жирну, копчену, пересолену, пряну їжу, nалкоголь. Рекомендується рясне пиття.

Основне nлікування гонореї це призначення антибактеріальних препаратів (антибіотиків), nнаступних груп:

*             nПеніциліни (пеніциліну натрієва та калієва солі, nбіцилін (-1, -3 і -5), ампіцилін, ампіокс, nекмоновоціллін);

*             n Аміноглікозиди (мономіцин та канаміцин);

*             n Сульфаніламіди (бісептол);

*             nЦефалоспорини (цефазолін, nцефтріаксон, цефуроксим, цефотаксим, цефтазидим, цефоперазон, цефалексин);

*             nФторхінолони (офлоксацин, nнорфлоксацин, ципрофлоксацин, nлевофлоксацин, ломефлоксацин, nспарфлоксацин, гатифлоксацин);

*             n Макроліди n(еритроміцин, джозаміцин, кларитроміцин, nазитроміцин);

*             n Тетрацикліни (доксициклін, nтетрациклін);

*             n Бажано призначати противотрихомонаднi препарати у зв’язку з тим, що трихомонади останнім часом виявляються досить важко в nзв’язку з утворенням L-форм, але на тлі наявності трихомонад nлікування гонореї не буде ефективним. Противотрихомонаднi nпрепарати (метронідазол, тiнідазол, nорнідазол, німаразол, тетанітразол);

*             nДля лікування гонореї у жінок внутрівагінально nзастосовуються антибактеріальні свічки, таблетки, мазі, спринцювання;

*             nДля більшої біодоступності антибіотиків всередину nклітини застосовують ферментні препарати (вобензим, серратіопептидаза);

*             n На тлі наявності гонореї і лікування nантибіотиками може активізуватися грибкова інфекція Candida nAlbicans та ін., в зв’язку з чим бажано призначати nпротигрибкові препарати (кетоконазол, флуконазол, ітраконазол);

*             nПри болях, неприємних відчуттях, температурі рекомендую призначати нестероїдні протизапальні препарати бажано в свічках (диклофенак, мелоксикам, целекоксиб);

*             nЗ метою захисту печінки від вражаючої дії антибіотиків призначаються гепатопротектори (силібін, силімарин, вітамін Е, артишок);

*             nДля підняття імунітету проти гонореї рекомендуються наступні імуномодулятори (поліоксидоній, лонгiдаза, лавомакс, альфарекін, інтробіон), nполівітаміни;

*             n Для профілактики дисбактеріозу бажано nприймати (лінекс, хілак, біфі-форм, лактовіт, йогурт);

*             nПри хронічних та ускладнених формах гонореї застосовуються фізіотерапевтичні nметоди лікування: електрофорез з лікарськими препаратами (йодидом калію або nхлоридом кальцію), ультразвук, лазеротерапію, парафіно-озокеритотерапія, діатермія, індуктотермія, nелектричне поле УВЧ, грязелікування та інші процедури.

Профілактика nгонореї

*             nУтримання від випадкових статевих контактів та використання презервативів;

*             nПісля випадкового статевого акту – сечовипускання та промивання теплою nводою з антибактеріальним милом статевих органів;

*             n Негайне звернення до лікаря після випадкового nстатевого контакту або ж при виявленні перших ознак гонореї;

*             n Своєчасне виявлення та комплексне nлікування хворих та їх статевих партнерів;

*             n Обстеження всіх вагітних на наявність nгонореї;

*             nРегулярне обстеження на захворювання що передаються статевим шляхом;

*             n Санітарно-освітня робота венерологів, nурологів, гінекологів.

СЕЧОСТАТЕВИЙ nХЛАМІДІОЗ

Патогенні хламідії, особливо C. trachomatis, досить часто викликають гострі або хронічні запалення nуретри, вагіни, шийки матки. Урогенітальний nхламідіоз впродовж останнього десятитиріччя nзустрічається частіше, ніж сифіліс і гонорея. Основний шлях передачі nзахворювань – статевий, значно рідше – побутовий.

Життєвий цикл хламідій

Матеріалом nдля лабораторного дослідження служать зскрібки зі nслизової уретри у чоловіків і жінок та зскрібки із nшийки матки у жінок.Український НДІ дерматології та nвенерології розробив уніфіковані методи діагностики сечостатевих хламідіозів. Серед них важливе значення мають nекспрес-методи, виявлення морфологічних структур та антигенів хламідій у досліджуваному матеріалі, виділення хламідій в культурах клітин, виявлення хламідійних nантитіл за допомогою серологічних реакцій, молекулярно-біологічний метод та полімеразна ланцюгова реакція.

1 .Мікроскопічні методи. Досліджуваний nматеріал беруть у хворих, які протягом місяця не повинні приймати антибіотики. Зскрібки роблять одноразовим зондом (щіточкою, ложечкою Фолькмана, жолобкуватим зондом). Інфекційний матеріал nнаносять на поверхню 8 мм ямки спеціального предметного скла. Мазок висушують n20-30 хв і фіксують у холодному ацетоні nпротягом  5-10 хв, забарвлюють за методом Романовського-Гімзи 35-40 хв, nобробляють підкисленим етанолом (3-5 крапель льодяної оцтової кислоти на 15-20 мл спирту) протягом 5-10 с, промивають водою, висушують і nмікроскопують. Ретикулярні тільця забарвлюються в синьо-фіолетовий колір, а nелементарні тільця – в рожево-червоний. Зернистрі nструктури хламідій розміщуються поблизу ядра. nВиявлення 5-10 типових включень має діагностичне значення.

 

Внутрішньоклітинне nрозташування хламідій

 РІФ

Антигени хламідій в інфекційному матеріалі виявляють за допомогою nпрямої і непрямої реакції імунофлуоресценції. Суть nпрямого методу полягає у з’єднанні мічених флуорохромом nантитіл із хламідійним антигеном і виявленні nспецифічного світіння  при люмінесцентній мікроскопії. Люмінуюча антихламідійна  nсироватка виготовляється в Харкові. Є багато закордонних діагностичних систем nдля проведення цього методу.

Суть nнепрямого методу полягає у з’єднанні комплексу антиген + немічені хламідійні анттіла з видовою (антиглобуліновою) міченою флуоресцеїном сироваткою.

ІФА

Окрім nмікроскопічних методів антигени хламідій в nінфекційному матеріалі можна виявити за допомогою імуноферментного nаналізу. Принцип методу полягає у взаємодії моноклональних nхламідійних антитіл, адсорбованих на твердій фазі, з nантигеном хламідій, що знаходиться у досліджуваному nматеріалі, й утворенні імунних комплексів. Матеріалом для аналізу можуть бути зскрібки зі слизових оболонок, центрифугати nсечі, секрети, біоптати тощо.

Вже nрозроблено й впроваджено в практику багато діагностичних тест-систем для ІФА. nДосліджуваний матеріал вносять на адсорбовані в лунках планшети антітіла. Оцінка результатів проводиться за допомогою імуноферментного аналізатора згідно з інструкцією до кожної nтест-системи. Чутливість ІФА для виявлення хламідій nколивається в межах 50-70 % у чоловіків і 88-100 % у жінок.

2.Експрес-методи. Ряд фірм США та nФранції розробили спеціальні діагностичні тести для проведення імунохроматографічних експрес-методів, які можуть видати nрезультат через 10-30 хв. Однак їх чутливість і специфічність значно менша ніж nпри проведенні повномасштабних досліджень.

3.Виділення хлімідій в кульутрах клітин. Найбільш nточним і доказовим методом діагностики хламідіозу є nвиділення збудника на культурі клітин (золотий стандарт). Найчастіше nвикористовують культури клітин L-929, McСoy, Hela, BHK-21. У стерильні плоскодонні пробірки nдіаметром 14 мм вносять на дно покрівні скельця, nдодають по 1 мл клітинної суспензії в живильному nсередовищі (1·105 клітин/мл) і ставлять на 24-48 год у термостат при 37 0С для утворення моношару клітин на покрівних nскельцях. Потім середовище виливають, вносять інфекційний матеріал, оброблений nантибіотиками, центрифугований протягом години при 3000 об/хв, інкубують у термостаті 2 год nпри 37 0С. Досліджуваний матеріал виливають, замінюють його nсвіжим живильним середовищем, інкубують у термостаті 48-72 год. Покрівні скельця з моношаром nклітин виймають, фіксують 10 хв метанолом, промивають nфосфатним буфером і забарвлють за методом Романовського-Гімзи. Покрівні nскельця монтують на предметному склі моношаром клітин nдонизу в канадському бальзамі.

Під nімерсійним об’єктивом виявляють наявність цитоплазматичних включень. nЕлементарні тільця хламідій забарвлюються у червоний, nа ретикулярні тільця – у синій колір.

При обробці nпрепаратів флуоресцентними антитілами моношар клітин nтакож монтують на предметному склі в гліцерині й досліджують за допомогою nлюмінесцентного мікроскопа. Метод високоспецифічний n(100 %) і чутливий (75 %), але досить складний, дорогий, результат отримують nчерез 72-96 год. Окрім того є великий ризик зараження персоналу. Для практичних nлабораторій він ще малодоступний.

4. nІмунологічна діагностика. У сучасній практиці серологічних досліджень nсечостатевих хламідіозів використовують 4 nімунологічні реакції:

    непрямої імунофлуоресценції,

    непрямої nгемаглютинації,

    зв’язування nкомплементу

    метод імуноферментного аналізу.

Матеріалом nдля дослідження в усіх 4-ох реакціях є сироватка крові хворих, секрети статевих nзалоз.

 З метою nвиявлення хламідійних антитіл у реакції непрямої імунофлуоресценції застосовують специфічний хламідійний антиген, який забезпечує реакції з антитілами nдо всіх варіантів C. trachomatis.

При nпостановці цієї реакції на предметному склі готують слайд-антигени. Скло nвміщують на трафарет із зазначенням зон нанесення антигенів (контрольного і nспецифічного). Слайди висушують 15-20 хв і фіксують в nохолодженому ацетоні. Потім на слайд-антигени наносять відповідні розведення nсироватки, інкубують 40 хв при 37 0С у вологій камері. Після цього nпрепарат тричі промивають фосфатним буферним розчином, додають антивидову люмінуючу сироватку, nще раз витримують 40 хв у вологій камері й знову nтричі промивають. Висушені слайди досліджують під люмінесцентним мікроскопом. nТехніку постановки реакції виконують згідно інструкції, що додається до кожногої діагностичної тест-системи.

Оцінку nрезультатів проводять за ступенем специфічної флуоресценції комплексів nелементарних і ретикулярних тілець з антитілами, використовуючи класичну чотириплюсову систему. За титр хламідійних nантитіл сироватки хворого приймають те найбільше її розведення, при якому nспостерігається чітке яскраво-зелене світіння не менше, ніж на 2+. При хлімідійному ураженні сечостатевої системи він дорівнює n1:64 і вище.  Постановка РІФ методом парних сироваток повинна виявити nнаростання титру антитіл у 4 рази від початкового рівня.

Рекцію непрямої гемаглютинації використовують, в основному, для nдіагностики зоонозних хламідіозів і первинного nсерологічного скринингу захворювань у людей.

Реакція зв’язування nкомплементу дає змогу виявити антитіла до родоспецифічного nантигену хламідій. Ставлять її за звичайною схемою. nДіагноз вважають позитивним при титрі комплементзв’язуючих nантитіл 1:64 і вище..Виявлення хламідійних nантитіл імуноферментним методом основано nна взаємодії антигена з хламідій nна поверхні лунок полістирилових планшет з IgM і IgG у сироватках хворих nлюдей. Уже виготовлена велика кількість діагностичних наборів.

Спочатку nсироватку хворого розводять у допоміжному ряді пробірок, потім проводять nсорбцію антитіл у лунках мікротитрувального планшета. nДетальна методика постановки ІФА викладена в інструкції, що додається до nдіагностичної тест-системи. ІФА рекомендують ставити за допомогою парних nсироваток. Оцінку результатів здійснюють за допомогою імуноферментного nаналізатора за величиною оптичної щільності розчинів у лунках полістирилового планшета.

 Антибіотики, які застосовуються для лікування урогенітального хламідіозу.

n

Препарат

Схема терапії

Офлоксацин (Офлогексал)

По 300 мг 2 рази на добу, після їжі; при неускладненій формі 10 днів; при ускладненій і інших формах 14 днів

Пефлоксацин (Абактал)

По 400 мг 2 рази на добу, під час їжі; при неускладненій формі 10 днів; при ускладненій і інших формах 14 днів

Доксициклін

По 100 мг 2 рази на добу після їжі: перший прийом 200 мг; при неускладненій формі 10-14 днів; при ускладненій і інших формах 14 днів і більше

Тетрациклін

500 мг 4 рази на добу, після їжі; при неускладненій формі 10-14 днів; при ускладненій і інших формах 14 днів і більше

Еритроміцин

500 мг 4 рази на добу, за 1 годину до їжі; при неускладненій формі 10-14 днів; при ускладненій і інших формах 14 днів і більше

Сумамед

По 250 мг 1 раз на добу протягом 11 днів; перший прийом 500 мг, на курс 3 г;  при ускладненій і інших формах 14 днів

Вільпрофен (Джозаміцин)

По 500 мг 2 рази на добу, після їжі через 2 години; при неускладненій формі 10-12 днів; при ускладненій і інших формах 14 днів і більше

Роваміцин (Спіраміцин)

По 3 млн МО 3 рази на добу, після їжі через 2 години; при неускладненій формі 10 днів; при ускладненій і інших формах 14 днів і більше

Роксітроміцин (Рулід)

По 150 мг 2 рази на добу; при неускладненій формі 7-10 днів; при ускладненій і інших формах 14 днів і більше

 

Препарати інтерферону nі індуктори інтерферону, які застосовуються в комплексному лікуванні урогенітального хламідіозу

n

Препарат

Схема терапії

Інтерферон

0,5-1,0 млн МО в/м через день 2-3 тижні

Лейкінферон (ЛФ)

По 1 ампулі (10 000 МО) в/м 2-3 рази в тиждень 2-3 тижні

Інтерлок

По 500 000 МО в/м щоденно протягом 2 тижнів

Реаферон

По 1 млн МО в/м щоденно протягом 2 тижнів

Реальдірон

По 1 млн МО в/м щоденно протягом 2 тижнів

Аміксин в період загострення

250 мг 1 раз на добу 2 доби, потім по 125 мг через день 3-4 тижні

Полудан

200 мкг в/м щоденно протягом 10 днів

Циклоферон

200 мг в/м щоденно 10 днів

Неовір в період загострення

250 мг в/м щоденно – 3 дні, потім по 250 мг в/м через день 2-3  ін’єкції

Ридостін в період загострення

По 8 мг в/м 1 раз в 3 дні, на курс 3 ін’єкції

Імуномодулятори, які nзастосовуються в комплексному лікуванні урогенітального nхламідіозу.

 

n

Препарат

Схема терапії

Т Активін 1,0 мл

0,5-1,0 мл п/ш через день, на курс 7-10 ін’єкцій

Тімалін 1,0 мл

1,0 мл в/м щоденно, на курс 10 ін’єкцій

Деринат 1,5% – 5,0 мл

5,0 мл в/м кожні 3 дні, на курс 5-10 ін’єкцій

 

Препарати, які nзастосовуються в комплексному лікуванні урогенітального nхламідіозу з метою впливу на ланки патогенезу.

 

n

Препарат

Схема терапії

Засоби для системної ензимотерапії

Лідаза 64 УО

64 УО п/ш щоденно, на курс 10-15 ін’єкцій

Трипсин 10,0 мг

10,0 мг в/м, на курс 10-15 ін’єкцій

Вобензим таб. № 40

3 таб. 3 рази на добу протягом 2-4 тижнів за 40 хв до їжі, запиваючи 200-300 мл води

Гепатопротектори

Есенціале капс. № 50

2 капс. 2-3 рази на добу під час їжі 2-4 тижні

Карсил 70 мг капс. № 80

1 капс. 3 рази на добу 2-4 тижні

Легалон 70 мг драже № 40

1-2 драже 3 рази на добу 2-4 тижні

Антиоксиданти та їх синергісти

Вітамін Е 100 мг капс. № 25

1 капс. 1-2 рази на добу 2 тижні

Метіонін 250 мг таб. № 50

2 таб. 3 рази на добу 2-3 тижні

Аскорбінова кислота 0,1 г таб. № 50

3 таб. 3 рази на добу 1-2 тижні

Глютамінова кислота 0,5 г № 50

2 таб. 2-3 рази на день 2-3 тижні

Еубіотики

Біфідум бактерин 3-5 доз фл. № 10

3-5 доз розвести кип’яченою водою 2-3 рази на добу за 30 хв. до їжі 2-3 тижні;

 

5-10 доз розвести кип’яченою водою 1 раз на добу в тампонах інтравагінально на 2-3 години 1-2 тижні

Біфікол 3-5 доз фл. 10

3-5 доз розвести кип’яченою водою 2-3 рази на добу за 30 хв до їжі 2-3 тижні

Лактобактерин 3-5 доз фл. 10

5-10 доз розвести кип’яченою водою 1 раз на добу в тампонах інтравагінально на 2-3 год. 1-2 тижні

Ентерол капс. 10

1 капс. 1-2 рази на добу за 30 хв. до їжі

 

Хламідійна інфекція

Хламідійна лімфогранульома (венерична) (lymphogranuloma nvenereum)

Синоніми. Паховий nлімфогранулематоз, пахова лімфогранульома, чет­верта nвенерична хвороба, хвороба Ніколя-Фавра, nтропічний бубон.

Хвороба розповсюджена в тропічних та nсубтропічних країнах.

Етіологія. Збудник Chlamidia trachomatis, серотипи L1, L2, L3.

Шлях зараження статевий.

Патогенез. Збудники містяться в nгнійних виділеннях і проникають в організм через мікротравми шкіри і слизових nоболонок. Уражаються лім­­­фа­тичні судини та вузли, розвивається лімфангіїт та лімфаденіт тих структур, які дренують місце nзаглиблення збудника, згодом розвивається запалення навколишніх тканин n(періаденіт) із формуванням абсцесів та но­риць. Пізніше — фіброз, облітерація nлімфатичних судин, слоновість і стриктури.

Інкубаційний період — 3-12 днів nдо початку первинної стадії, 10-30 днів (до 6 місяців) до початку вторинної nстадії.

Клініка.

Первинна стадія.

На місці заглиблення nзбудника в ділянці геніталій утворюється папула, nерозія або виразка. Вони не болючі, тому хво­рі не звертаються за допомогою. nЕрозії і виразки можуть бути згру­пованими (герпетиформними), nдрібними. У чоловіків можливий розвиток уретриту, лімфангіїту, nабсцесів по ходу лім­фатичних судин з наступним їх проривом і утворенням нориць nсечови­пус­кального каналу, рубцюванням, деформацією статевого члена. У жінок nможе виникати цервіцит, параметрит, сальпінгіт. nМожливий також розвиток вто­ринної висипки у вигляді вуз­луватої еритеми (10 n%), багатофор­мної еритеми, кропив’янки.

Вторинна стадія.

1. Паховий синдром: nоднобічний лімфаденіт (бубон) — у 65 % хворих, шкіра над ним у третини хворих гіперемійована, набрякла, бубон нагною­ється і nпроривається, в інших — розсмоктується. Симптом борозни: конгло­мерат запальних nпахових лімфовузлів розділений надвоє заглибиною, що відповідає паховій nзв’язці.

2. Ректальний синдром nспостерігають в осіб, які практикують статеві зв’язки через задній прохід. nРозвиваються проктит, коліт, гіперплазія лімфо­їдної nтканини товстої і прямої кишки, параректальних nлімфовузлів, пара­проктит із норицями, стриктури прямої кишки, розширення nлімфатичних судин, періанальні вегетації. Естіомен — слоновість статевих органів у по­єднанні із nвиразками, які мають хронічний перебіг. Цей симптом розви­вається через 1-20 nроків після початку хвороби і частіше трапляється у жінок.

Патогістологічні зміни не характерні: у лімфовузлах — абсцеси, некрози, обмежені гістіоцитами, в епідермісі — акантозпапіломатоз, в дермі — набряк і розширення nлімфатичних шляхів, фіброз, інфільтрати із лімфо­цитів та плазматичних клітин.

Діагностика. Реакція зв’язування комплементу є чутливим nметодом діагностики, титр антитіл сягає 1:64. Метод прямої імунофлуоресценції nіз застосуванням моноклональних антитіл найчутливіший і специфічний. Культуральна nдіагностика дає тільки 30 % позитивних результатів.

Диференційний nдіагноз: первинний nсифіліс, шанкроїд, генітальний nгерпес, рак прямої кишки.

Лікування. Доксициклін по 0,1 г 2 рази на nдобу 21 день, або еритроміцин по 0,5 г 4 рази на добу теж впродовж 21 дня, або nсульфаніламіди. Бубони дренують хірургічним шляхом. Можливі спонтанні ремісії. nЛікують ста­тевих партнерів.

Профілактика така ж, nяк і інших хвороб, що передаються статевим шляхом.

Класифікація хламідійної інфекції

*                 nХламідійна інфекція нижнього відділу nсечостатевого каналу

*                 nХламідійна інфекція тазових та інших nсечостатевих органів

*                 nХламідійна інфекція сечостатевого каналу, неуточнена

*                 nХламідійна інфекція аноректальної nділянки

*                 nХламідійний фарингіт

Хламідійна інфекція, що nпередається статевим шляхом, іншої ло­калізації

Етіологія і nпатогенез. Збудники — Chlamidia ntrachomatis, серотипи від D nдо К, мають виражений тропізм до циліндричного епітелію, уражають власну nпластинку слизових оболонок, розмножуються внутрішньоклітинно, nдля них характерний енергозалежний паразитизм. nРозрізняють дві основні форми хламідій: елементарні nта ретикулярні тільця. Елементарні тільця — це інфекційна форма збудника, яка nзабезпечує передачу інфекції і присто­сована до позаклітинного існування, метаболічно слабо активна. Одночасно в клітину може nпроникнути кілька елементарних тілець, які мають тенден­цію до злиття усередині nклітини, утворюючи одне включення у кожній інфікованій клітині. В результаті nпослідовних перетворень і змін відбува­ється руйнування інфікованих клітин з nушкодженням мембрани. Цей цикл триває 48-72 год. Новоутворені елементарні nтільця виходять із клітини та інфікують нові клітини. Ретикулярні тільця — це nвегетативна форма хла­мідій, які утворюються в nпроцесі розмноження всередині інфікованої клі­тини і є попередниками нового nпокоління елементарних тілець. Вони прак­тично не спричиняють зараження. Обидва nвиди тілець мають різні тинкто­ріальні властивості, nщо дозволяє диференціювати їх при мікроскопії. Хламі­дії nмають складну антигенну структуру. Позаклітинні хламідії nвтрачають вірулентність упродовж 24-36 год при nтемпературі 35-37 °С. При темпе­ратурі 95-100 °С вони інактивуються nвпродовж 5-10 хв. Встановлена мож­ливість збереження хламідій nу забрудненому матеріалі (бавовняна тканина) до двох діб при температурі 18-19 n°С. Урогенітальні штами хламідій nдуже чут­ливі до всіх дезінфікувальних речовин. Хламідії не є нормальними пред­ставниками мікрофлори nлюдини, тому їх виявлення вказує на наявність ін­фекційного процесу.

Епідеміологія і шляхи nзараження. Урогенітальний хламідіоз nє най­поширенішою інфекцією людини, що передається статевим шляхом, впро­довж nостанніх 25 років. У 1995 році у світі, за даним ВООЗ, зареєстровано біля 90 nмлн. нових випадків цієї хвороби. Причини широкого розповсю­дження цієї nхвороби: малосимптомний або безсимптомний nклінічний перебіг, складність діагностики та лікування, відсутність специфічних nза­ходів профілактики. Хворі на урогенітальний хламідіоз чутливіші до nВІЛ-інфекції, а штами вірусу СНІДу, виділені від цих nхворих, мають більшу вірулентність. Проблема хламідіозу nмає не тільки медичне значення (чис­ленні ускладнення, невиношування nвагітності, неонатальна захворюваність), а також nнегативні соціально-демографічні та економічні наслідки (зниження nнароджуваності, лікування, медичне обслуговування тощо). Кількість хво­рих на урогенітальний хламідіоз щорічно nзбільшується у всіх країнах світу. Основну вікову групу хворих складають особи nу віці 20-24 роки. Приблизно у 2 рази збільшується ризик хламідійної nінфекції у жінок, які викорис­то­вують оральні гормональні контрацептиви. У nчоловіків із симптомами урет­риту хламідії виявляють nу 20-60 % випадків, а на тлі епідидиміту цей від­соток становить, за даними nВООЗ, 40-80 %. У жінок із симптомами церві­циту ці nзбудники виявляють у 20-40 %; із симптомами сальпінгіту — у 20-70 %, уретриту — nу 5-10 %. За даними ВООЗ, 40-50 % дітей, що народилися від матерів, хворих на хламідійний цервіцит, мають nклінічно виражену хламідійну інфекцію, а у 35-50 % nвиявляють хламідійний кон’юн­ктивіт, у 11-20 % — nпневмонію, у 60-70 % дітей наявні ознаки генералізо­ваної nін­фекції. Офтальмія новонароджених, спричинена хламідіями, nтрап­ляється у 5 разів частіше, ніж гонококова. Шляхи зараження урогенітальною хла­мідій­ною nінфекцією: статевий, інтранатальний n(вроджений), при прохо­дженні через пологові шляхи. Джерелом збудника є інфіковані хламідіями особи. Позастатевий nшлях передачі (забруднені інфікованим матеріалом ру­ки, інструменти, білизна, nпредмети туалету, спільна постіль то­що) мож­ливий, але трапляється надзвичайно nрідко. Найвразливішими є дів­чатка. Інкубаційний nперіод 5-14 днів.

Імунітет. Вродженого nімунітету до хламідій немає, а перенесена хла­мідійна інфекція теж не створює стійкого імунітету, nхоча у крові виявляють антитіла-свідки.

Персистуюча урогенітальна хламідійна інфекція є відхиленням від нормального циклу розвитку хламідій, він переривається, хламідії nстають менш чутливими до захисних факторів організму та антибіотиків, вони не nрозмножуються, не виявляються звичайними лабораторними дослі­джен­­нями. Персистентні форми хламідій nактивно виробляють білок, асо­ційова­ний із внутрішньою мембраною, так званий n«білок теплового шоку» (HSP-60), який можна виявити за допомогою ДНК-зондової гібридизації, полі­меразної nчи лігазної ланцюгової реакції. Персистенція nє головним чинником у патогенезі хламідійної nінфекції. Фактори, які можуть nініціювати персис­тен­цію хламідій nв організмі: субтерапевтичні nдози антибіотиків, дефіцит есенціальних амінокислот n(триптофан, ізолейцин), недостатня терапія гам­маінтерфероном nта його індукторами. Місцем персистенції можуть бути суб­епітеліальні тканини, де хламідії nтривалий час підтримують зв’язок із макроорганізмом у вигляді аномальної nнеінфекційної, але життєздатної форми. Повторні спалахи хламідіозу nна тлі персистенції формують специ­фіч­ну nсенсибілізацію із розвитком реакцій гіперчутливості nсповільненого типу, тобто розвивається імунопатологічний nпроцес із переважанням пролі­феративних явищ, що nпризводить до розвитку цілої низки ускладнень. З клінічного погляду важливо nз’ясувати: чи нашарувався новий спалах хламі­діозу на nперсистуючу інфекцію та її наслідки, чи у хворого є nгострий нетри­ва­лий неускладнений процес. У випадках персистенції nнеобхідна тривала етіотропна терапія (до 14 днів) у nпоєднанні із патогенетичною.

Лікування хламідійної інфекції

Лікування хламідіозу залишається проблемою. Ускладнює ситуацію і те, що nхламідіоз частіше виявляють у поєднанні з іншими nзбудниками, які передаються статевим шляхом. Навіть у випадках застосування nдосить ак­тивних протихламідійних препаратів частота nрецидивів коливається від 2 до 50 %. Під дією пеніциліну хламідії nтрансформуються у L-подібні форми і обумовлюють розвиток ускладнень, рецидиви nінфекцій та безсимптомне но­сійство. nОскільки хламідії є внутрішньоклітинними паразитами, nто вибір препаратів обмежують тими, які здатні проникати і накопичуватися всере­дині nклітин (тетрацикліни, макроліди, хінолони). nЗастосування макролідів другого покоління (кларитроміцин, джозаміцин, азитроміцин, рокситро­мі­цин, мідекаміцин) дає непогані результати. Переваги цих nантибіотиків: добра біодоступність, висока nконцентрація в тканинах, одно- чи дворазове вжи­вання nна добу, мало побічних реакцій, можливість застосування у вагітних жінок. nНаприклад, рокситроміцин добре акумулюється внутрішньоклітинно, а також у фагоцитах, посилюючи їх nактивність. А мідекаміцин виявляє ак­тивність nстосовно мікоплазм та уреаплазм, що дуже важливо у nвипадках мікст-інфекцій. Відомі випадки резистентності хламідій nдо тетрацикліну та еритроміцину, однак досить активним є доксициклін. nІз хінолонів най­актив­нішим вважають офлоксацин (таривід).

Міжнародні nсхеми лікування хламідійної інфекції:

I. Неускладнені nінфекції уретри, слизової оболонки каналу шийки матки або прямої кишки.

*                 nДоксициклін по 100 мг 2 рази на день упродовж 7 nднів.

*                 nТетрацикліну гідрохлорид по 500 мг 4 рази на день n7 днів.

*                 nЕритроміцин (для хворих, які не переносять тетрацикліни, і вагітних) по 500 nмг 4 рази на день 7 днів, а також у випадках офтальмії, пневмонії но­вонароджених nу відповідних дозах.

*                 nОсоби, які були у статевому контакті із хворими на хламідійну nінфекцію або негонококовий уретрит, підлягають nобстеженню на хвороби, що пере­даються статевим шляхом, та лікуванню.

*                 nЕксперти ВООЗ вважають, що немає переконливих даних про те, що міс­цева nтерапія хламідіозу проявляє додатковий ефект.

II. У випадках nгострого неускладненого хламідіозу рекомендують:

1. Офлоксацин (таривід, заноцин) по 300 мг 2 рази на день 7 днів.

2. Азитроміцин (сумамед) одноразово n1,0 г за годину до їди, іноді ще на 2-й день 0,5 г.

3. Рокситроміцин (рулід) по 150 мг 2 nрази на добу за 30 хв до їди 7 днів.

4. Спіраміцин (роваміцин) по 3 млн МО 3 рази на день 7 днів.

5. Ципрофлоксацин (ципробай, ципролет, цифран, ципринол) по 250 мг 2 рази на добу 7 днів.

У хронічних, nускладнених випадках рекомендують одночасно із анти­біотикотерапією (доксициклін nпо 100 мг 2 рази на добу 14 днів; азитроміцин у nперший день 0,5 г, у наступні дні 0,25 г 1 раз на день упродовж 10-11 днів, на nкурс 3,0 г; тетрациклін 0,5 г 4 рази на день 14 днів та інші), циклоферон 10 ін’єкцій внутрішньом’язово n(стимулятор інтерферонів, імуномодулятор), неовір внутрішньом’язово 7 nін’єкцій.

Контроль nвилікування проводиться за допомогою наявних і доступ­них nлабораторних методів через 1,5 місяця після закінчення лікування. Вияв­лення хламідій вимагає повторного курсу антихламідійної nтерапії препа­ратами інших груп. Необхідно по можливості виключити реінфекцію. nЛабо­ра­торні дослідження до і після лікування бажано проводити в одній і тій nса­мій лабораторії і цими ж методами, хоча можна використати більш чутливі методи.Критеріями вилікуваності є відсутність nклінічних симптомів та не­гативні результати лабораторного дослідження. nВраховують також резуль­тати обстеження статевих партнерів.

Профілактика, як і усіх хвороб, що передаються статевим nшляхом. Об­стежують на хламідійну інфекцію жінок, у nяких були самовільні аборти, із хронічними запальними процесами сечостатевих nорганів, а також без­плідні пари.

УРОГЕНІТАЛЬНИЙ nТРИХОМОНІАЗ 
n(TRICHOMONIASIS UROGENITALIS)

Етіологія. Збудник — Trichomonas nvaginalis — паразитує тільки в ор­ганізмі людини, nнестійкий у зовнішньому середовищі, чутливий до виси­хання, гине при митті рук nз милом, а при обробці дезрозчинами гине через кілька nсекунд, у водопровідній воді — через 15-50 хв. В організмі людини існує у 3 nформах: грушоподібна (звичайна), амебоїдна з nвираженою фаго­цитарною активністю (може фагоцитувати nгонококи, мікоплазми та інші збудники, які залишаються у ньому життєздатними, і nпри руйнуванні три­хомонад під впливом ліків виходять nз них і можуть спричинити рецидив гонококової інфекції, мікоплазмозу); nу вигляді кулькових тіл (форма роз­­множення).

Шляхи nзараження. Зараження в абсолютній більшості відбувається nстатевим шляхом. Переважно дівчатка можуть інфікуватись через забруд­нені nпредмети догляду (хоча це трапляється надзвичайно рідко), а новона­роджені — nпід час проходження через пологові шляхи хворої матері. Інку­баційний період nвід 3 до 30 днів, у середньому 5-10 днів.

Епідеміологія. Поширеність трихомоніазу nзначна, частота цієї хвороби серед жінок, які живуть активним статевим життям, nсягає 50-70 %. За даними ВООЗ, на трихомоніаз хворіє nдо 10 % населення, цю хворобу виявляють у 50-60 % пацієнтів венерологічних nстаціонарів. Частота реєстрації трихомо­ніазу у nхворих на гонококові уретрити сягає 62-87 %.

Клініка. Основними вогнищами трихомонадної nінвазії є уретра, а у жінок — ще піхва і цервікальний nканал. Залежно від тривалості хвороби та інтенсивності запальної реакції, nрозрізняють свіжий трихомоніаз (до 2 мі­сяців), nхронічний (більше 2 місяців) і трихомонадоносійство. nСвіжий, у свою чергу, поділяють на гострий, підгострийторпідний (малосимптомний).

У жінок розвиваються nсимптоми вагініту з можливим розвитком урет­риту, ендоцервіциту, nвестибуліту, ендометриту. У гострих випадках наявні nзнач­ні гнійні, іноді пінисті, виділення з піхви, які подразнюють слизові nоболонки і шкіру, спричиняють значну сверблячку зовнішніх статевих ор­ганів, а nтакож відчуття паління. За наявності уретриту губки уретри набряклі, гіперемійовані, під час масажу зі сторони піхви виділяється nневелика кіль­кість гною. У випадках торпідного nперебігу суб’єктивних відчуттів може не бути, слизова оболонка піхви і nзовнішніх геніталій дещо гіперемійована nабо нормальна, виділення з піхви незначні, білого кольору. Трихомоніаз nу жі­нок перебігає у вигляді вульвовагініту у 45-52 n%, цервіциту і ендо­церві­циту n— у 20-30 %, циститу, ендометриту, аднекситу — у 8-9 n%, безпліддя — до 9 %.

У дівчаток трихомоніаз nперебігає за типом вульвовагініту гостро, під­гостро чи малосимптомно. nСуб’єктивно — невелика болючість чи паління при сечовипусканні, сверблячка геніталій, гіперемія вульви і nслизової обо­лонки, жовто-білі чи жовті виділення.

У чоловіків ця хвороба у nбільшості перебігає торпідно або суб’єктивно асимптомно, а гострий перебіг трапляється рідко і nсупроводжується гній­ними виділеннями і дизуричними nявищами (почащення сечовипускання, різь тощо). У nвипадках підгострого перебігу суб’єктивні симптоми nнезначні, виділення з уретри у невеликій кількості, сірого чи сіро-жовтого nкольору. Торпідний перебіг супроводжується незначними nсуб’єктивними і об’єк­тивними симптомами або їх взагалі немає. Тотальний nуретрит — відповідно частим сечовипусканням, різзю, палінням в кінці nсечовипускання, тоталь­ною піурією, іноді nтермінальною гематурією. Можливі ускладнення: проста­тит, епідидиміт, nвезикуліт, цистит, баланопостит, пієліт, рідко — nстриктури уретри.

Особливість змішаної трихомонадно-гонококової інфекції: продов­жується nінкубаційний період, трихомонади фагоцитують nгонококи, що може бути однією із причин рецидивів гонококової інфекції, тому nпри такому по­єднанні доцільно призначати лікування одночасно обох інфекцій або nспочатку лікувати трихомоніаз, а потім — гонококову nінфекцію.

 Діагностика грунтується на nвиявленні збудників у виділеннях із урет­ри, піхви, цервікального nканалу. Мазки забарвлюють метиленовим синім і за Грамом; досліджують також нативні мазки. Специфічність методу ДНК-зонда nдля діагностики трихомоніазу становить 99,8 %.

Лікування. Лікуванню підлягають хворі та їхні статеві nпартнери. Ос­новним препаратом для системного лікування трихомоніазу nзалишається ме­тронідазол (трихопол). nСхеми застосування різні, перевагу віддають одномоментному nзастосуванню 8 таблеток (2 г), відсоток одужання сягає 90 %, а застосування nтакої дози 2-3 рази на добу збільшує відсоток одужання до 97-98 %. Необхідно nпам’ятати, що метронідазол може продовжити інкуба­ційний nперіод сифілісу, спричинити позитивну реакцію Вассермана, nа трива­ле неконтрольоване вживання цього препарату призводить до злущення nепітелію слизових оболонок і сприяє розвитку кандидозу. nОписані випадки ре­зистентності збудника до метронідазолу. nВикористовують також тинідазол (фазижин, nтиніба) 2 г одномоментно, а nприйом 4 г (8 таблеток) призводить до 100 % одужання. Застосовують кліон-Д (метронідазол+міконазолу nніт­рат), наксоджин (німоразол), nорнідазол (тиберал), атрикан, солкотривак. Для інтравагінальної терапії використовують вагінальні nтаблетки, свічки: кло­тримазол, хлорхінальдин, nфазижин, метронідазол, нітазол, полівідо-йод, тер­жинан, макмірор.

Контрольні nдослідження у чоловіків проводять через 7-10 днів після закінчення nлікування, при необхідності після аліментарної провокації через місяць дослідження nповторюють, а у жінок контрольні дослідження бажано nпроводити перед або через 1-2 дні після менструації впродовж трьох циклів. За nвідсутності трихомонад і збереженні запальних явищ nслід виключити хламідіоз, мікоплазмоз, nкандидоз.

Профілактика, як і інших хвороб, що передаються статевим nшляхом.

ГЕНІТАЛЬНИЙ nГЕРПЕС (HERPES GENITALIS)

Протягом останніх nдесятиліть кількість випадків цієї патології значно зросла, хвороба nконтагіозна.

Етіологія. Збудник Herpes simplex virus I (40 %) та II (60 n%) типів.

Джерело зараження. Хворі люди та nвірусоносії. Резервуаром вірусу у чоловіків найчастіше є сечостатевий канал, у nжінок — канал шийки матки, де вірус виявляють у 3-15 % навіть у міжрецидивному періоді.

Шляхи передачі — статевий, під час орогенітальних nконтактів.

Патогенез. Інфікування одним типом вірусу не перешкоджає nвиник­ненню інфекції, обумовленої другим типом вірусу, тоді утворюються так nзвані «подвійні» антитіла.

Клініка. Первинний генітальний nгерпес виникає після 1-10-денного інкубаційного nперіоду і відрізняється від подальших рецидивів тяжчим і три­­ва­лішим nперебігом (до 3-5 тижнів) з гарячкою, нездужанням, збіль­шен­ням і болючістю nпахових лімфовузлів.

У жінок хвороба проявляється nгострим везикулярним вульвовагінітом. Частіше nуражаються малі статеві губи, клітор, піхва, шийка матки, промежи­на, стегна. nНа тлі еритеми, набряку виникають згруповані везикули з прозо­рим, а згодом nкаламутним вмістом, у подальшому вони руйнуються, утво­рюючи поліциклічні ерозії, рідко — виразки, тріщини, суб’єктивно — nболю­чість, сверблячка, відчуття тяжкості в промежині. У третини хворих збіль­шені, nболючі пахові лімфовузли.

Перебіг: наступні рецидиви перебігають малосимптомно, а взагалі рецидивний перебіг генітального герпесу nспостерігають у 50-70 % інфіко­ваних.

Атипові форми: виразкова, набрякова, геморагічна, nнекротична, пер­систуюча.

Можливі ускладнення: дифузний геморагічний nабо виразковий цер­віцит, безпліддя, невиношування вагітності, передчасні пологи, транспла­цен­тарне інфікування плода та передача інфекції nдитині під час пологів (до 50 %).

У чоловіків клініка аналогічна, nіз локалізацією висипки на голівці та стов­бурі статевого члена, внутрішньому nлистку препуціуму, в заголівковій nборозенці (герпетичний баланопостит).

Патогістологія. В епідермісі — одно- і багатокамерні порожнини, ділянки балонуючої дегенерації. У балонуючих nклітинах — внутрішньо­ядерні включення. В дермі — запальна реакція із nвтягненням судин. Вони інфільтровані, периваскулярні nінфільтрати.

 Діагностика. Враховують клініку, перебіг, наявність nрецидивів. Діагноз підтверджують при необхідності ізоляцією вірусу, визначенням nантитіл, роб­лять мазки-відбитки за Тцанком з метою nвиявлення багатоядерних клітин, імунофлуоресцентні nдослідження.

Диференційний nдіагноз — із твердим nсифілітичним шанкром (в біль­шості випадків ерозія nодна, щільна, неболюча, щільний неболючий nсклера­деніт, вияв­лення трепонем nна поверхні ерозії, позитивні серологічні реакції на сифі­ліс), імпетиго.

Лікування. Ацикловір в таблетках і мазях (герпевір, nзовіракс, лизавір, віро­лекс та інші. У задавнених випадках розростання nнастільки великі, що нагадують пухлину. Аногенітальні nбородавки не спричиняють суб’єктив­них відчуттів, але при розвитку запалення nможе розвинутись відчуття па­ління, болючості.

Діагностика клінічна, враховують м’яку консистенцію, nрозміщення на вузькій ніжці, часточкову поверхню.

Диференційний nдіагноз проводять в nосновному із широкими сифілітич­ними кондиломами. Сифілітичні кондиломи — на nширокій інфільтрованій основі, щільні, мідно-червоного, іноді бурого кольору, nповерхня не має час­точ­кової структури, наявні інші прояви сифілісу. У nвиділеннях на поверхні широких кондилом знаходять велику кількість блідих трепонем, позитивні серологічні реакції на сифіліс. Ще nнеобхідно мати на увазі і злоякісні пух­лини.

Лікування може бути хірургічним і консервативним. Застосовують nкріо­терапію, карбондіоксидний лазер (ефективність до n97 %), змащування конди­ліном з наступним nвикористанням теброфенової або кемантанової nма­зі, тушування концентрованою мурашиною кислотою 1 раз у 4-5 днів (всього 2-4 nсеанси), використовують розчин «солкодерм», іноді nефективна психо­терапія, левамізол. Вказані методи nтерапії не знищують папіломавіросів, а тільки nусувають патологічні розростання тканин.

 

На nсьогодні не існує загальноприйнятої класифікації УРОГЕНІТАЛЬНОГО КАНДИДОЗУ.

Рекомендують розрізняти такі клінічні форми nзахворювання:

*                nкандидоносійство;

*                nгострий урогенітальний кандидоз;

*                nхронічний урогенітальний кандидоз.


nПід кандидоносійством розуміють повну відсутність nклінічних проявів кандидозу, а також постійне nзнаходження псевдоміцелія в біологічних середовищах.
Кандидоносії є причиною інфікування статевих партнерів, а також новонароджених у процесі пологів.

Урогенітальний кандидоз зустрічається частішежінок, рідше n— у чоловіків. За гострої nта підгострої форм кандидозу перебіг nзахворювання триває не більше 2-х місяців. Запальні явища мають виражений характер: гіперемія, набряк, висипання на шкірі і слизових оболонках. Хронічна форма триває понад 2 місяці. На шкіріслизових оболонках з’являються вторинні елементи (інфільтрація, атрофія тканин тощо). Захворювання протікає по типу вульвовагініту або дерматиту вульви. До типових симптомів nналежать свербіж і виділеннявагіни. Крім nцього, може з’являтися болючість у піхві, подразнення в ділянці вульви, диспареунія. Характерною ознакою захворювання є сіро-білі нашарування на слизових оболонках, під якими спостерігаються вогнища яскраво-червоного кольору.

іагностика проводиться за наявності клінічних проявів захворювання і мікроскопічного виявлення грибів роду Candida.

 Лабораторна діагностика урогенітального кандидозу включає nтакі методи дослідження:

*                nмікроскопія;

*                nкультуральна діагностика;

*                nсерологічні реакції;

*                nімунологічні методи;

*                nімуноферментний аналіз;

*                nполімеразна ланцюгова реакція.


nТерапія кандидозу має включати не тільки етіотропне лікування, але і ліквідацію сприяючих факторів, що дозволить підвищити її nефективність і знизити кількість рецидивів захворювання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Приєднуйся до нас!
Підписатись на новини:
Наші соц мережі