Імплантології
Історія дентальної імплантології налічує десятиліття. Стародавні єгиптяни, греки, етруски, китайці, індійці, араби застосовували методи зубної трансплантології. У багатьох випадках в якості трансплантатів використовувалися зуби людини або тварин.
Американські індіанці поміщали камінь в порожню лунку зуба. Вони обробляли камінь, надаючи йому приблизну форму зуба. Застосовувалися також і вкладки. Знахідки свідчать про те, що в зубі просвердлюється заглиблення, в яке вводили камінь; або ж користувалися металом – відливали золотий диск, який, потім, вводили в підготовлене заглиблення в зубі.
У кінці XVIII століття починається пошук такого матеріалу для імплантації, який би відповідав принципам, що називається зараз биосовместимостью. На початку XIX століття для виготовлення імплантатів використовується золото.
У 1891 р. на IV Пироговском з’їзді, а потім у журналі “Медичне огляд” була представлена доповідь приват-доцента М.М. Знам’янського “Імплантація штучних зубів”. Він вказував, що для установки імплантату найкращим місцем є не лунка видаленого зуба, а відновити кістку, а матеріал для нього не повинен реагувати на фізіологічні процеси в кістки.
Починається використання різних біологічних матеріалів для виготовлення, як імплантату, так і протеза, вивчаються властивості інертності, толерантності, відбувається активне впровадження в клінічну практику металів. Були виявлені унікальні властивості титану – легкість, стійкість до корозії. У 1952 р. шведський учений P. Branemark сформулював необхідні умови для успіху зубного протезування з опорою на імплантати – стерильність, чистота поверхні, атравматичного, геометричне рівність ложа і конструкції, що призводить до міцного зрощуванню поверхні металу з кісткою, названим пізніше “остеоінтеграції”.
Перші сучасні імплантати в більшій чи меншій мірі наближені за формою до зубного кореня, вони виготовлялися з різних матеріалів, включаючи кераміку і дротяну сітку. Найбільш успішні конструкції повторюють перший імплантат, запропонований в 1940-х роках італійським зубним лікарем Форміджіні. Про суцільних гвинтових імплантатах, що вводяться в щелепи людини, повідомлялося ще раніше – братами Рядків у 1938 р.
Французький зубний лікар Рафаель Шершеве зробив найбільш успішну адаптацію конструкцію Форміджіні. Імплантат Шершеве був ендооссальную імплантатом, тобто він вводився в кістку. Імплантат виготовлявся з віталіума – сплаву кобальту і хрому – і організм не відторгав його. Частина імплантату, яка вводилася в щелепу, була практично спіральним гвинтом. З гвинтом був з’єднаний тонкий суцільний прямокутний стрижень, який виступав за лінію ясна, так що на ньому можна було закріпити штучний зуб.
Американський вчений L.Linkow створив гвинтовий імплантат з отвором в нижній третині внутрішньокістковий частини, що дозволило поліпшити його ретенцию.
У 1965 р. P. Branemark запропонував застосовувати розбірні конструкцію гвинтового імплантату, що складається з внутрішньокістковий частини і прикручують до неї опорної голівки (абатмента). У 1969 р. L. Linkow винайшов ще один імплантат з внутрішньокістковий частиною у формі пластини, що дозволило застосовувати його при вузьких альвеолярного відростка щелеп. З’являються конструкції трансмандібулярних імплантатів.
У 1970 р. H. Roberts запропонував ще одну конструкцію імплантату для атрофованою нижньої щелепи, що представляє собою дугоподібну пластину, розраховану для впровадження в трьох місцях нижньої щелепи.
В останнє десятиліття дентальна імплантація стала загальноприйнятою, доступним і ефективним методом лікування.
Сучасні технології не стоять на місці. І стоматологія, як величезна галузь медицини, не є винятком. До середини XX століття всі спроби імплантації зубів терпіли невдачу. Сьогодні, через багато років з моменту перших успішних дентальних імплантацій зубів, ця процедура доведена до досконалості і має цілу низку незаперечних переваг. Імплантологія – направлення стоматології, метою якого є не тільки позбавити людину від фізіологічних недоліків (відновити втрачені зуби і колишній овал обличчя), пов’язаних з втратою зубів, але й повернути йому привабливість і впевненість у собі. З імплантатами посмішка завжди буде красивою і бездоганною, мова – виразної і без дефектів, та й при вживанні їжі не доведеться вкотре замислюватися про наявність у роті чужорідного тіла.
Так уже склалося, що зуби дорослої людини не оновлюються, і їх у роті всього тридцять два максимум. Однак, з точки зору еволюції цієї кількості виявляється цілком достатньо і для здоров’я порожнини рота, і для здоров’я організму в цілому.
Отже, які зуби присутні (або, скажімо так, повинні бути присутніми) у роті людини:
12 молярів. Моляри – «зуби-здоровані», мають поглиблення. Їх основна функція – пережовувати їжу.
8 премолярів – зубів, сприяють у відриванні і перемелюванні їжі.
4 ікла. Очевидно, це спадщина «дикої природи». Як би там не було, функція у них та ж, що і у будь-яких інших іклів – встромлюють в їжу.
8 різців. Ці зуба оснащені ріжучим краєм, відповідно їх функція – відкушувати їжу. У відношенні цих зубів особливе значення має естетичний вигляд, оскільки вони першими опиняються під поглядом під час розмови або при посмішці.
Формування дитячих зубів має свої особливості:
Перший зуб у дітей прорізається у віці близько 6 місяців
До 3 років у більшості малюків формуються всі молочні зуби.
До 6-7 років молочні зуби починають випадати і з’являється кілька постійних зубів.
До 13-14 років кількість зубів має бути вже 28. У 18-25 років з’являються самі нездорові й болючі – зуби мудрості. У одних людей виростають усі 4 зуба мудрості, у когось може бути 1 або 2, у деяких зуби мудрості взагалі відсутні. Все залежить від індивідуальних особливостей.
В якому віці зуби мають велике значення:
завдяки зубам у людини є можливість нормально і повноцінно приймати їжу зуби беруть участь у формуванні мови
стан у роті впливає на психологічне самопочуття людини, так як зуби можна сміливо зараховувати до особливостей зовнішнього вигляду на здоров’я організму впливає не тільки якість гігієни порожнини рота, якість пережовування їжі, але і сам факт пережовування (а для цього необхідна наявність зубів), оскільки під час цього відбувається потрібна попередня підготовка роботи різних органів, пов’язаних з зубо-щелепної системою.
Отже, для чого людині потрібні зуби – зрозуміло, важливість їх наявності взагалі і здорового стану зокрема – теж. Тепер же давайте розберемося в тому, над чим, взагалі ж, не так вже часто замислюємося – що ж таке зуби і з чого вони складаються.
Вважається, що таке формування у роті як зуби – результат еволюційного процесу, і одна з версій, відкривають завісу таємниці походження зубів, пов’язує зуби з риб’ячою лускою. Вчені знаходять певну схожість між зубами людини і лускою деяких сучасних риб, наприклад, акул. Можна, звичайно, міркувати, що краще б схожість виявилося безпосередньо між зубами людини й акули, адже у акул зуби мають здатність до відновлення. Проте людині природа дала саме такі зуби, які є.
Отже, зуби людини. Зуби міцні як кістку, але не є кісткою, також як і не є її відростками. Вони мають сполучнотканинне походження, емаль ж зуба відбувається з епітелію.
Зуб складається:
з кореня. Корінь зуба міститься альвеолярному поглибленні (лунці щелепи) і є опорою зуба в щелепі. Фіксація кореня відбувається за рахунок зв’язкового апарату – сполучнотканинних волокон. Крім фіксації, зв’язковий апарат здійснює роль амортизатора, оскільки жувальні навантаження насправді дуже великі, і, в разі відсутності амортизації, може відбутися пошкодження альвеолярного дна.
з шийки зуба. Це частина зуба між коренем і коронкою. У нормі шийку зуба не видно, оскільки вона розташовується під краєм ясен.
з коронки. Саме цю частину ми зазвичай називаємо зубом, оскільки саме вона розташовується над ясенним краєм і видна в роті. Коронка покрита емаллю, і саме в її функції входить безпосереднє відкушування і пережовування їжі. У коронки зуба знаходиться порожнина зуба, яка переходить в зубній канал. У порожнині зуба знаходиться пухка тканина – зубна пульпа, яка заповнює як коронкову, так і кореневу частину зубної порожнини.
Гістологія зуба (види тканин, складових зуб):
емаль. Як вже говорилося – найтвердіша тканина зуба. Основним структурним утворенням емалі є емалеві призми. Емалеві призми і межпрізменние простору складаються з строго орієнтованих, в певному порядку розташованих кристалів гідроксиапатиту. До складу емалі входять неорганічні речовини (95%), органічні (1,2%) і вода (3,8%). В емалі зуба міститься 96,5% мінеральних солей. Особливістю емалі є та обставина, що відразу після її формування вона втрачає клітини. Можливо, ця обставина пояснює те, що при всій своїй міцності, емаль виявляється вельми вразлива до впливу мікроорганізмів і кислотного середовища.
дентин. Дентин – жива тканина зуба, в якій відбувається обмін речовин. Основна речовина дентину складають колагенові волокна, між якими знаходиться аморфне склеює речовина. Дентин розташовується під емаллю і становить основу зуба.
пульпа. Пульпа представлена кровоносними судинами, лімфатичними судинами, нервами, а також спеціальними клітинами – одонтобластів. Одонтобласти формують особливий шар на поверхні зубної порожнини і своїми численними відростками проникають у всі канальці дентину, завдяки чому й здійснюється обмін речовин в настільки міцному утворенні, як зуб. Пульпа виконує безліч функцій, серед яких і трофічна (поживна), і захисна, і регенеративна, і регуляторна. Достатня кількість судин і нервів в настільки замкнутому просторі при розвитку запалення досить швидко призводить до сильного больового синдрому.
Це лише основне, що можна розповісти про будову зуба і склад його тканин, але вже з цього видно, що зуби – це складне формування, що вимагає до себе уважного і дбайливого поводження.
Що ж таке імплантат і з чого він складається? Зубний імплантат – штучна опора (корінь), укорінюється в кістку верхньої або нижньої щелепи, на якій згодом фіксується коронка. Імплантати надають щелепнії кістці можливість функціонувати, а значить, не піддаватися руйнуванню, таким чином, зберігаючи пропорції обличчя. За допомогою сучасних імплантатів навіть повністю беззубу і з елементами руйнування кістки щелепу можна перетворити на білосніжну усмішку. Імплантати дозволяють заміщати дефекти зубного ряду будь-якої протяжності і локалізації, без обточування сусідніх зубів, так як імплантати не спираються на сусідні зуби, вони постійні, нерухомі і дарують неповторне відчуття «рідних» зубів. Зубний імплантат – це титановий стрижень, який дозволяє відновити втрачені зуби цілком, включаючи корінь. Імплантація зубів має на увазі установку імплантату в кістку щелепи і служить основою для постановки штучної коронки.
При виготовленні сучасних імплантатів застосовуються високі космічні технології, спрямовані на підвищення міцності з’єднання імплантату з щелепної кісткою, меншу травматизації кістки, і досягнення високого косметичного ефекту.
Для підвищення міцності і надійності кріплення гвинта-імплантату в кістці, його поверхня спеціально обробляється. При цьому використовується плазмове нанесення титану або бомбардування поверхні мікрочастками оксиду титану. Після такої обробки на поверхні імплантату утворюються дрібні нерівності і шорсткості. Саме вони підвищують надійність кріплення – кістка міцно «хапається» за них, таким чином, імплантат стає частиною щелепи.
Ще один спосіб підвищення міцності з’єднання імплантат-кістка – це спеціальна різьба на гвинті-імплантаті і абатмента, які розробляються з застосуванням інженерних та математичних розрахунків напружень в кістковій тканині. Це дозволяє уникнути високих пікових навантажень в оточуючих тканинах і запобігти «розхитування». Завдяки застосуванню цих технологій імплантат відчувається подібно природному зубу.
Переваги дентальної імплантації:
- дентальна імплантація дозволяє виконувати різні дефекти зубного ряду – від одного зуба до повної заміни природних зубів імплантатами;
- повноцінне відновлення зубних рядів одиночними коронками з опорою на імплантатах;
- надійне і якісне відновлення окремих зубів на основі штучних коренів;
- при повній відсутності зубів імплантація дає можливість застосування протезів, як знімних, так і незнімних;
- не обточуються сусідні зуби;
- оскільки після втрати зуба щелепа починає атрофуватися, імплантація зубів запобігає розсмоктування кістки;
- позбавлення від незручності, як фізичної, так і моральної, від зубних протезів;
- пацієнт не відчуває дискомфорту і може споживати будь-яку їжу;
- чудовий естетичний результат – імплантований зуб абсолютно не відрізняється від справжнього.
Напередодні процедури імплантації зубів лікар ретельно оцінює показання та протипоказання для стоматологічної імплантації. Навіть у ситуації, коли ви позбулися значної частини зубів, за допомогою сучасної імплантології Ви зможете зберігати впевненість у собі і у своїй посмішці.
Як виконується імплантація зубів в сучасних умовах?
Процедура установки імплантанта зовсім не приносить людині неприємних відчуттів, вона виконується з застосуванням місцевої анестезії. Сучасні технології дозволяють значно полегшити післяопераційний період. Дентальна імплантація зубів може бути одноетапної і двоетапної. Вибір методики визначається станом кісткової тканини. При одноетапній методиці імплантат розміщується у сформованому кістковому ложі, і протезування починається в перший тиждень після операції.
Якщо кісткова тканина значно зруйнована, і потрібно багато часу для інтеграції імплантату з кісткою, вдаються до двоетапної методикою. При двоетапній методиці в кісткове ложе поміщається коренева частина імплантату без коронки, і слизова оболонка над ним ушивається. Протезування починається при повній інтеграції кістки і імплантату – через 2-3 місяці на нижній щелепі, а на верхній – через 4-6 місяців. Коли є великий дефект зубного ряду, можна або імплантувати кожен втрачений зуб, або вдатися до протезування на імплантатах. Все це дозволяє повернути людині красиву посмішку і здорові зуби навіть у вкрай запущених, складних ситуаціях.
Проведена операція із встановлення імплантантів зубів дозволяє добиватися відмінних результатів відновлення цілісності зубного ряду у пацієнта. Імплантати можуть служити більше 20 років, даруючи при цьому неповторне відчуття «рідних» зубів.
Дентальна імплантологія – одне з найбільш перспективних напрямів в стоматології. В даний час стоматологічні імплантати застосовуються практично у всіх регіонах нашої країни, з проблем імплантації захищаються дисертації, проводяться конференції,з’являються спеціалізовані добре ілюстровані видання – журнали, книги, атлас. Багато наших стоматологи, пройшовши навчання і спеціалізацію за кордоном, придбавши знання і цінний досвід у різних клініках Німеччини, Канади, Франції та інших, активно працюють в цій галузі. У декількох Російських інститутах проводяться цикли удосконалення лікарів по розділу імплантології. Розпочато виробництво різних типів вітчизняних імплантатів (Москва, Санкт-Петербург, Томськ, Казань, Саратов іін.) Міжнародний симпозіум з
біоматеріалом в Канаді, 1998 р, відкривався доповіддю наукової групи дослідників імплантатів з пам’яттю форми на чолі з проф. В.Е. Гюнтером. На секції імплантології прозвучало 20 доповідей наших співвітчизників.
Основною теоретичною передумовою використання дентальних імплантатів є факт тканинної інтеграції (фіброссальной, остеоинтеграция) при інкорпорації в кісткову тканину щелепи біологічно інертних матеріалів. Переваги тієї чи іншої системи імплантації, є постійним предметом дискусії, проте помітна тенденція до більш широкогозастосування остеоінтегрірованних імплантатів з попередніми “приживлення” без навантаження внутрішньокісткової частини імпланта, як правило, має пористу поверхню.
Гнатодінамометрічні дослідження показують, що витривалість періімплантатних тканин до функціональних навантажень наближається до витривалості пародонту природних зубів. Клінічне застосування імплантатів як сомостоятельно протезів або додаткових опор для мостовидних абознімних протезів виявило ряд переваг перед традиційним зубним протезуванням:
1.
Зменшення або виключення препарування природних зубів.
2.
Можливість виключити знімні протези при заміщенні кінцевих дефектів.
3.
Можливість виготовлення незнімних протезів великої протяжності.
4.
Можливість виготовлення незнімних протезів при повній відсутності зубів або значне поліпшення фіксації повних знімних протезів.
5.
Відсутність необхідності зберігати зуби з сумнівним періодонтальних прогнозом.
Початок Російської імплантології тісно пов’язане з ім’ям вітчизняного вченого приват-доцента Н.Н. Знам’янського. Його експериментальні та клінічні дослідження заклали основу імплантології, причому не лише вітчизняної, а й внесли істотний вклад у закордонну. У 1891 році на. IV Пирогівському з’їзді, а потім у журналі “Медичне огляд” був представлений його доповідь “Імплантація штучних зубів”. Він вказував, що для установки імплантату найкращим місцем є не Лунка віддаленого зуба, а відновити кістку, а матеріал для нього не повинен реагувати на фізіологічні процеси в кістки. Однак, після досліджень Н.Н. Знам’янського розвитку та продовження робіт у цій області не було, аж до 50-х років. XX століття. Серйозну роботу провели В.Г. Єлісєєв і Е.Я. Варес, вони в якості матеріалу дентального імплантату вперше застосували пластмасу (поліметилметакрилат), але результат був отриманий негативним – оссеоінтеграціі не відбулося. Послідувала друга пауза у вітчизняному розвитку напрямку. В цей же час за кордоном імплантологія отримала бурхливий розвиток. Починає розвиватися біоматеріаловеденіе. Йде інтенсивний пошук біологічно сумісних матеріалів,активності металів щодо біологічних тканин, вивчаються властивості інертності, толерантності, відбувається активне впровадження в клінічну практику металів. Були виявлені унікальні властивості титану – легкість, стійкість до корозії, за рахунок міцного поверхневого оксидного шару – вростання в кістку (інтеграція), що раніше вважалося неможливим. Досліджувалися різні форми імплантатів.
У 1965 р.шведський вчений P. Branemark розробив гвинтову конструкцію імплантату для 2-х моментної методики імплантації.
Він сформулював необхідні умови для успіху зубного протезування з опорою на інтегровані з кісткою імплантати – стерильність, чистота поверхні, атравматичного, геометричне рівність ложа і конструкції,період приживлення без навантаження. Було визначено поняття остеоінтеграції (контактного остеогенезу). Проведені операції мали дуже високі позитивні 5-и і 10-і літні результати.
1964р-1967г.г. – Американський вчений L. Linkow розробив пластинкові імплантати ( blad – went
), Застосувавши непрямий кістковий контакт – фіброссальная зв’язок імплантату з підлеглою кістковою тканиною. З’явилося поняття фіброостеоінтеграціі (дистантних остеогенез). Також були отримані високі ртдаленние результати.
У 1981 р. на з’їзді в Ташкенті було визнано відставання радянської стоматології в області імплантології, була відзначена необхідність розвитку даного напрямку в СРСР. На 80 – роки припадає новий підйом вітчизняної
імплантології. Ентузіасти з різних куточків колишнього СРСР – Прибалтики (С.П. Чепуліс, О.Н. Суров), Сибір (М.З. МіргазізовП.Г. Сисолятін, В.Н. Олесова, В.Е. Гюнтер, Ф.Т. Темерханов, В.К. Поленічкін, В.В. Воробйов, В.В. Трофимов, В.В. Дадикіна), України (С.І. Криштаб, В.В. Лось), Кавказ (А.Б. Городецький) та ін ведуть активну науково-дослідну роботу. МОЗ проводиться нарада з приводу імплантології, після нього з’являється наказ № 310 “Про заходи щодо впровадження в практику методу ортопедичного леченіяс використання імплантатів”. Йдуть комплексні дослідження, з’являються нові структури – спеціалізовані лабораторії, відділення та кабінети. Сибірські вчені отримали обгрунтування для застосування сплаву нікеліда титану з наскрізною пористістю і ефектом формовосстановленія в якості матеріалу для імплантатів. У 1986 р. в ЦНІІСтоматологіі було організовано відділення дентальної косметології (А.І. Матвєєва) з метою впровадження стоматології в широку практику. З’являються перші вітчизняні імплантати та інструменти.
З 1993 року, коли була заснована Стоматологічна асоціація Загальноросійська і з’явилася секція імплантологів при САО, почався подальший процес розвитку дентальної вітчизняної імплантології. Для впорядкованості системи організації та управління імплантологічній допомогою, обліку та статистики, розробки професійних стандартів на обладнання, інструменти, імплантати, лікування з використанням імплантатів, акредитації та ліцензування, сертифікації імплантологічних підрозділів, створення системи професійного контролю виробництва імплантаційного обладнання, інструментарію та імплантатів у 2000 році правління секції імплантологів Стар (після перейменування) розробило “Положення про надання стоматологічної допомоги населенню з використанням імплантатів”. У цій роботі взяли безпосередню участь провідні фахівці імплантології: проф. М.З. Міргазізов, проф. В.Н. Олесова, проф. А.І. Матвєєва, проф. А.А. Кулаков, проф. С.Ю. Іванов, д.м.н. Ф.Ф. Лосєв, к.м.н. М.В. Дунаєв, к.м.н. А.І. Жусев та ін У цьому Положенні зроблена спроба об’єднання в єдиному документі сучасних уявлень про необхідне оснащення імплантологічного прийому, рівень кваліфікації фахівців, особливостей обстеження пацієнтів (повна предімплатаціонной діагностика перед імплантацією і комплексного диспансерного спостереження після), даються варіанти організації імплантологічній служби в залежності від потужності установи.
Правління секції імплантологів СТАР сподівається, що цей документ допоможе зусиллям стоматологів (організаторам, науковцям, освітянам, практичним лікарям) досягти кращих світових стандартів у практичній імплантології.
Міжнародним стандартом повноцінного імплантату є поєднання 5-ти ознак ( Smith, 1987):
1.
Нерухомість окремого імплантату при клінічному дослідженні.
2.
Відсутність розрядження навколо імплантату по рентгенограмі
3.
Втрата кісткової тканини по вертикалі
4.
Конструкція імплантату не перешкоджає накладенню протеза, зовнішній вигляд задовільняє хворого.
5.
Відсутність болю, дискомфорту, інфекції у імплантату.
Відповідно до цих критеріїв бажаний рівень успішності до кінця 5-річного періоду імплантатів має становити 85%, 10-річного періоду – 80%. Сучасні технології імплантації та протезування дозволяють забезпечити ефективність імплантації 90% і вище.
Обстеження зубів перед імплантацією
Якщо людина зважилася на установку імплантатів, перш за все йому треба з’ясувати, чи є він підходящим кандидатом для цієї операції. Остаточно визначити це може тільки лікар.
Зазвичай, на першому візиті відбувається тільки огляд і діагностика. Лікар поставить пацієнтові питання, що стосуються зубів.
Лікарю необхідно буде знати, скільки зубів пацієнт втратив, за яких обставин це сталося (нещасний випадок або хвороба зубів; якщо останнє, яка хвороба) і коли все це сталося.
Лікар може запитати про зубних протезах, які пацієнт носить на даний момент (якщо він їх носить), і як він з ними управляється.
Лікар буде цікавитися загальним станом здоров’я, оскільки воно багато в чому визначає здоров’я зубів. Існують деякі медичні показання, при яких не рекомендується ставити імплантати; можливі й інші випадки, коли лікар порекомендує відкласти цю операцію до поліпшення стану здоров’я або до тих пір, поки положення не проясниться. У ході бесіди з’ясовують скарги, що відносяться до загальних захворювань. Серед них лікар розрізняє основні та другорядні і професійно оцінює їх. Пацієнт може скаржитися на болі та інші симптоми захворювань порожнини рота або щелепно-лицьової області, інших органів і систем організму. У випадках, коли пацієнт пред’являє скарги на сухість в порожнині рота, болі в мові, на ділянках виходу периферичних гілок трійчастого нерва, скронево-нижньощелепного суглоба, при ковтанні, слід встановити зв’язок цих симптомів з захворюваннями серцево-судинної, ендокринної, нервової систем, шлунково -кишкового тракту. При нав’язливості з фіксуванням окремих скарг необхідний більш глибокий аналіз нервово-психічного стану пацієнта, адекватності і мотивації лікування, пов’язаного з імплантаційній хірургією і тривалими термінами ортопедичної реабілітації.
Опитуючи хворого, уточнюють особливості його росту і розвитку. Необхідно отримати відомості про здоров’я батьків, умовах праці, побуту, відпочинку пацієнта, заняттях фізичною культурою. Особлива увага повинна бути звернена на шкідливі звички – куріння, вживання алкоголю, ліків, наркотиків. Всі ці відомості дозволяють отримати правильне загальне уявлення про фізичному і моральному здоров’ї пацієнта.
В цілому, можна сказати, що якщо людина достатньо здоровий для того, щоб йому видалили зуб, значить він достатньо здоровий, щоб йому заповнили цю втрату імплантованим зубом. Те ж можна сказати і на випадок встановлення мостоподібного протезу.
Після того, як з’ясовані всі питання про стан здоров’я зубів пацієнта, йому буде запропоновано зайняти місце в кріслі стоматолога, де буде проведено ретельний огляд зубів – це звичайна процедура для будь стоматологічної методики. Оглядаючи ротову порожнину, лікар дізнається не тільки про стан зубів, він бачить стан ясен і може судити про загальний стан здоров’я.
Для лікаря дуже важливо звернути увагу на зуби, що залишилися, щоб знати, чи є з ними проблеми, які слід вирішити до установки імплантатів. Для фахівця стан зубів – теж ключ до оцінки не тільки стану здоров’я пацієнта, але й кількості і якості кістки, прикритої яснами.
Потім досліджуються ясна і лунки відсутніх зубів, щоб визначити загальний стан ротової порожнини і кістки.
Крім цього, пацієнт буде направлений на отримання рентгенівських знімків зубів і щелеп.
Отримавши рентгенівські знімки зубів і щелеп пацієнта, лікар отримує інформацію про стан зубів, що залишилися, про кількість і розташуванні щелепної кістки. Крім цього, лікар визначає, чи потрібно провести додаткове лікування перед установкою імплантатів. Деякі процедури може виконати сам імплантолог, у момент установки імплантатів. Ці порівняно невеликі коректування включають в себе видалення коренів, які могли залишитися в щелепи, після того, як був видалений зуб, і висічення нависає або розпухлою тканини ясен, якщо це буде необхідно.
Якщо зуби можна врятувати, можливо буде потрібна допомога ендодонтолога (фахівця з лікування та пломбування кореневих каналів). Іноді може знадобитися звернення до парадонтолога, тобто лікаря, що спеціалізується на хворобах ясен, околозубних тканин і їхньому впливу на зуби. Якщо залишилося лише кілька зубів, пародонтологічних хірургія виконується в той же час, коли вставляються імплантати. Зуби, які врятувати не можна, будуть видалені до імплантації. Коли зуб видаляє імплантолог, його основне завдання – врятувати максимум кісткової тканини, що лежить під зубом.
Якщо видалені тільки кілька зубів, причому не з одного місця, то найчастіше імплантати ставляться відразу ж, за умови наявності достатнього обсягу кістки під цілою тканиною.
Для детальної оцінки стану зубів і кісткової тканини застосовуються наступні техніки:
Детальна рентгенографія. Дана методика дозволяє визначити щільність кісткової тканини, виявити наявність дефектів між країнами сусідніх зубів, а також визначити висоту альвеолярного гребеня.
Ортопантомограмма. Такий знімок дає попередній огляд зубних рядів обох щелеп, каналу нижньої щелепи, стану верхньощелепних пазух.
Комп’ютерна томограма. Це метод рентгенівської діагностики, позволяюшій отримати пошарове зображення самих різних структур зуба, імплантату і щелепи, що дозволяє підтвердити, чи підходить кісткова тканина щелепи для імплантації.
Санація ротової порожнини перед імплантацією
Перед тим, як почати імплантацію зуба обов’язкового лікування потребують карієс. Якщо карієс глибокий і ускладнений, то буде потрібно пломбировка кореневих каналів до рівня апікального отвору (до кінця кореня зуба). При неефективності терапевтичних заходів рекомендується хірургічне лікування. Мова йде про резекції верхівки кореня зуба і видаленні гранульом у разі їх наявності.
При виявленні періодонтиту (запалення околозубних простору) проводиться терапевтичне а іноді і хірургічне лікування підясенних зубних відкладень з обробкою зубоясенних кишень.
Виражений пародонтит і пародонтоз відносять до протипоказань до імплантації, тому перед імплантацією необхідно спробувати підлікувати оточують зуб тканини. Якщо підготовка до імплантації виявиться неефективною, то установка імплантата буде безуспішною.
Ортопедична підготовка може знадобитися в разі виявлення протезів чи інших ортопедичних конструкцій, які вимагають заміни. Краще цю заміну здійснити до установки імплантату. Крім того, необхідно врахувати сумісність матеріалів, щоб уникнути утворення гальванічних елементів від використання різних металів та інших ускладнень. Наприклад, якщо в роті будуть присутні одночасно нікельовані металеві вироби і титановий імплантат, то виникнуть електрохімічні потенціали, які приведуть до корозії. Саме тому бажано використовувати метали, що мають подібні властивості.
Обов’язково навчання пацієнта гігієні порожнини рота і специфічного догляду за протезами на імплантатах. Справа в тому, що якщо пацієнт не хоче або не може дотримуватися правил гігієни порожнини рота, то це є офіційною підставою для відмови від імплантації і навіть установки незнімних ортопедичних конструкцій. У цьому випадку протоколи лікування рекомендують установку знімних протезів.
Показання до імплантації зубів. Методом імплантації можна вирішити численні стоматологічні проблеми. Імплантати можна використовувати в багатьох ситуаціях, що вважалися раніше «безнадійними». Ця методика дозволяє вирішити проблеми не тільки людини, втратив зуб, але і також вирішити ситуацію людини, що залишився зовсім без зубів.
Остаточно ж, наскільки показана дана методика, визначає тільки лікар на підставі оцінки фізичного здоров’я пацієнта, анамнезу та короткого обстеження.
Одне з найбільш приємних достоїнств імплантатів – не стає на заваді вік пацієнта. Фактор загального стану здоров’я, звичайно, дуже важливий у цьому аспекті, але кістка зберігає свої якості незалежно від того, скільки років пацієнтові. Багато літніх людей страждають остеопорозом довгих кісток рук і ніг, але практично не зустрічаються випадків остеопорозу щелеп.
В цілому, до показань для імплантації відносять:
Одиночний включений дефект зубного ряду. Це означає, що дентальні імплантати можуть встановлюватися за наявності здорових сусідніх зубів і бажання зберегти їх здоровими, наприклад, щоб не обточувати їх під коронки мостовидних протезів та інших видів конструкцій.
Обмежені включені дефекти зубного ряду. Якщо в людини відсутня 2-3 зуба підряд, то їх можна відновити методом імплантації зубів. В даному випадку можливо навіть виконання мостовидной конструкції на імплантатах.
Кінцеві дефекти зубного ряду (немає останніх зубів в ряді). Цей вид дефектів зазвичай викликає труднощі при інших видах протезування, тому існує тільки одна точка опори у вигляді попереднього зуба. У разі імплантації зуба це питання знімається – імплантату майже байдуже наявність зубів в його оточенні.
Адентія (повне або майже повна відсутність зубів), особливо при зниженні висоти альвеолярних відростків.
Непереносимість знімних протезів, наприклад, внаслідок підвищеної чутливості до компонентів знімних протезів або при вираженому блювотний рефлекс. Відсутність функціональної оклюзії (змикання зубів).
Перед імплантацією необхідно отримання панорамного знімка щелеп. Це необхідно для вимірювання відстані від вершини альвеолярного гребеня до нижньощелепного каналу, гайморової пазухи та інших анатомічних утворень.
Обмеження до імплантації зубів. Умовно можна виділити наступні групи пацієнтів, кому лікар відмовить в установці імплантата (принаймні, в день прийому):
Пацієнти, у яких в роті присутні всі власні та здорові зуби. Пацієнти з деякими обмеженнями по здоров’ю.
Пацієнти, у яких не залишилося обсягу кістки, достатнього навіть для поднадкостнічного імплантатів.
Відносно першої категорії – то тут все просто: якщо зуби здорові, але людину не задовольняє, наприклад, їх зовнішній вигляд або форма, то методика імплантації в цих випадках не застосовується. Навпаки, стоматолог намагається зробити все можливе, щоб максимально зберегти справжню тканину зубів. Для естетичних операцій існують інші методики, не пов’язані з заміщенням натурального зуба штучним аналогом.
До другої категорії відносяться медичні ситуації, коли імплантація протипоказана відносно або абсолютно. До відносних протипоказань відносяться випадки, коли потрібні спеціальні заходи перед тим, як рахувати пацієнта кандидатом на установку імплантатів.
Наприклад, лікар не стане встановлювати імплантати людям із запущеними шкідливими звичками, так як утруднене загоєння тканин. Часто такі люди погано харчуються, володіють поганими гігієнічними даними. Куріння саме по собі не є протипоказанням, але хронічні курці і ті, хто палить дуже багато, як правило, мають періодонтальні захворювання, запалення ясен, низький рівень вмісту вітаміну С, який сприяє загоєнню ран.
Люди, хворі на діабет, теж відносяться до тих, кому лікар може відмовити в імплантації. Однак у більшості випадків діабет контролюється. Досвід лікування діабетиків показав, що загоєння у них відбувається, як у будь-якого іншого пацієнта, якщо операція виконувалася швидко і чисто, якщо у них здорова порожнина рота і прекрасні гігієнічні звички. У кожному окремому випадку потрібен уважний індивідуальний підхід. Якщо у пацієнта небудь була ревматична атака, перед тим, як вирішити, які імплантати встановлювати, слід переконатися в наявності достатньої висоти кістки і в бездоганній чистоті порожнини рота. Люди, які перенесли інфаркт, мали проблеми з серцем, наприклад, серцеві напади, перенесли операції на серці, мають імплантати клапанів серця і т.д. – Ще одна категорія пацієнтів, з якими потрібно підвищена обережність. Пацієнти, які пройшли радіаційну терапію, не підходять для установки імплантатів. У цих випадках зменшується подача крові до кістки, і установка імплантату, може викликати остео-радіо-некроз. Існують й інші випадки, наприклад, рідкісні захворювання крові, які повністю виключають установку імплантатів; інші ситуації, коли ця операція може бути ненадовго відкладена. У цю категорію входять: анемія, дуже високий тиск, колагеноз, нестача вітамінів і слабкість через суворої дієти. Однак і такі пацієнти через якийсь час, коли і імплантолог, і лікар-терапевт визнають, що вони готові до операції, можуть сподіватися на встановлення імплантатів.
Людям третьої категорії – з недоліком кісткової тканини – медицина може запропонувати методики остеопластичних операцій, що сприяють нарощенню кістки; після чого, дуже ймовірно, установка імплантатів стане доступною.
В цілому, до абсолютних протипоказань до імплантації відносяться:
захворювання крові та кровотворних органів
захворювання центральної нервової системи
злоякісні новоутворення різних органів і систем
патології імунітету
Системні захворювання сполучної тканини
туберкульоз і його ускладнення
деякі захворювання слизової оболонки порожнини рота: хронічний рецидивуючий афтозний стоматит, червоний вовчак, пухирчатка, синдром Шегрена та ін
гіпертонус жувальних м’язів.
Найбільш високотехнологічним винаходом, наявними на сьогоднішній день в арсеналі стоматолога, є імплантати. Звичайно, у міру розвитку, з’являється безліч різновидів таких конструкцій.
Вибір стоматолога, яким саме типом імплантату скористатися для досягнення потрібної мети, буде залежати від комплексу показань і можливих протипоказань. Самі ж імплантати варіюються від характеристики конструкції і від методики їх установки.
Отже, існуючі види зубних імплантатів:
кореневидної форми. Імплантати кореневидної форми зазвичай використовуються, коли є достатній обсяг кістки для їх установки. Іноді доводиться вдаватися до синус-лифтингу для нарощування кісткової маси і вже потім застосовувати корневідного імплантату. Внутрішньокісткова частина імплантату може бути циліндричної і гвинтовий.
пластинкові. Застосовуються у випадках нестачі кісткової тканини (занадто вузька кістка) для установки імплантатів кореневидної форми. В кістка впроваджується досить протяжна по своїй довжині пластина, що підвищує стійкість конструкції.
комбінованої форми. Цей вид імплантатів являє собою комбінацію корневідного і пластинкових імплантату.
субперіостальних (поднадкостнічного). Цей вид зубних імплантатів встановлюють під яснами, між окістям і кісткою. Застосовуються у разі сильної втрати кісткової тканини.
Ендодонтичний стабілізовані. Встановлюються в кісткову тканину через верхівку кореня зуба. Використовуються у разі необхідності подовження і зміцнення кореня зуба.
внутріслізістие. Використовуються для стабілізації повних або часткових зубних протезів. При їх установці не відбувається впровадження в кісткову тканину.
За формою конструкції виділяють наступні види імплантатів:
гвинтові;
циліндричні;
пластинкові;
у формі натурального зуба (конічні);
зі ступенями;
з кортікальнимі накладками;
трубчасті і деякі інші.
Методики імплантації можуть підрозділятися за принципом взаємини вживляти конструкції з тканинами ротової порожнини і щелепи; а також щодо термінів і характеру проведеної імплантації (одноетапна або двоетапна імплантація).
Одноетапна і двоетапна методики пов’язані з самою конструкцією обраного лікарем імплантату. Існують конструкції імплантатів, що складаються як би з двох частин – внутрішньокісткової частини імплантата і головки, призначеної для подальшого протезування. Відповідно, застосування такої конструкції імплантатів складає двоетапну імплантацію. Після впровадження внутрішньокісткової частини імплантата слизова оболонка над ним вшиваються. Протезування починається після приєднання головки імплантату, на нижній щелепі через 2-3 місяці з моменту операції, на верхній – через 4-6 місяців.
Застосування нерозбірних імплантатів складає одноетапну імплантацію. Протезування в даному випадку починається в перші дні після установки конструкції в кістку.
Відносно термінів проведення операції, йдеться про відстрочений або безпосередньому проведенні втручання.
Відстрочена імплантація проводиться після прийняття яких-небудь заходів по відновленню кісткової тканини в області впровадження імплантату. Безпосередня імплантація проводиться одномоментно з видаленням зуба в альвеолярну лунку. Зважаючи неспівпадання імплантату з розміром лунки така імплантація ефективна при двоетапної методикою з попередніми “приживлення” кореневої частини.
Сучасна стоматологія має в своєму розпорядженні великою різноманітністю методик зубної імплантації. Експрес-імплантація зубів (одноетапна імплантація) здійснюється без розрізу ясна і нарізання різьби під імплант, а коронка на імплант встановлюється протягом 1 тижня. Методика дозволяє встановлювати імплантат відразу після видалення зуба.
В інших країнах цей метод можна зустріти під такими назвами:
одноетапна імплантація зубів
імплантація з негайною навантаженням
безкровна імплантація зубів
Безшовна імплантація зубів
експрес-імплантація зубів
малоінвазивна імплантація зубів
трансгінгівальная імплантація зубів
і навіть «ендоскопічна імплантація зубів»
З різних назв цієї методики видно, що процедура ця, на відміну від класичного протоколу, виконується без великих розрізів і накладення швів, а протезування проводиться в найкоротші терміни після установки самого імпланта.
Підокістні імплантати (субперіостальних імплантати) встановлюються під окістя, тобто між безпосередньо кісткою і тонкою сполучнотканинною пластинкою, що покриває кістку.
Підокістні імплантати є складні, досить тонкі, суцільнолиті кобальто-хромові або титанові конструкції сідлоподібної форми, що виконують ті ж функції, що і імплантати, встановлювані в кістку. Така конструкція дозволяє проводити установку імплантату при недостатній висоті альвеолярної частини, але, при цьому, досить протяжна по довжині, що, в свою чергу, забезпечує надійність і функціональність структури. Повний поднадкостнічний імплантат одягається на кістку монолітним каркасом і може служити надійною опорою як знімного, так і незнімними протезами. Імплантат виготовляється за попередньою зліпку з кісткової тканини щелепи і поміщається під окістя в процесі операції.
Вимоги для розміру кістки при даному виді імплантації мінімальні: не менше
Установка субперіостальних імплантату може проводиться по одноетапного методу, або ж по двохетапному.
При одноетапного методі використовується комп’ютерна томографія щелепи. На основі отриманих таким шляхом даних формується модель щелепи, яка обробляється зуботехнічною лабораторією, де і відбувається виготовлення імплантату необхідної форми. Потім відбувається власне установка імплантата – підготовка щелепної кістки, впровадження імплантату і накладення декількох швів на ясна.
Такий метод відрізняється від двоетапного тим, що лікаря не доводиться проводити операцію для отримання зліпка структури кістки, для чого необхідно відокремити окістя від кістки. Подальші дії аналогічні одноетапного методу: за зліпком виготовляється індивідуальний імплантат, який потім впроваджується під окістя.
До підокістних імплантатів, незважаючи на їх поддесневой розташування, застосування методів забезпечення оральної гігієни також необхідно.
Внутрішньослизові імплантати (внутрішньослизові вставки) – конструкції грибоподібної форми на широкій основі.
Функціональною особливістю імплантатів є те, що вони створені для людей, що користуються знімними протезами. Застосування вставок покликане вирішувати проблеми, пов’язані з порушенням фіксації знімних зубних протезів, а також подальших наслідків цього – порушень смакових відчуттів і мовних проблем.
Конструкція імплантату складається з двох частин:
знаходиться в слизовій оболонці порожнини рота
стає частиною знімного зубного протеза
Перевагою даного виду імплантатів є те, що при їх правильному застосуванні немає необхідності в препаруванні кістки і виключається травма анатомічних утворень. За рахунок гарної фіксації протеза на імплантатах, можлива його корекція, тобто зменшення тієї частини протеза, яка закриває піднебіння.
Враховуючи особливості конструкції можна стверджувати, що для установки імплантатів немає ніяких спеціальних вимог або обмежень по відношенню до структури кісткової тканини, що характерно для всіх інших видів імплантації. Однак є деякі умови та вимоги до состянии слизової оболчки, що цілком природно: вона повинна бути товщиною не менше
Комбіновані імпланти
Функціональна суть комбінованих імплантів аналогічна всім іншим імплантам, змінюється лише форма. Справа в тому, що бувають випадки, коли структура якогось одного виду не вирішить проблему – потрібна конструкція, яка об’єднує в собі переваги різних модифікацій. Таким чином, з’явилися наступні види імплантатів:
Дискові імплантати. У даній конструкції дійсно присутній диск – на кінці внутрішньокісткової циліндричної частини. До техніки прямий постановки дискового імплантату лікар може вдатися у разі неможливості встановлення гвинтового імплантату, або якщо для вирішення проблеми пацієнта треба було б занадто велике за кількістю і тривалий втручання із застосуванням інших методик. Справа в тому, що особливість конструкції зводить нанівець фактор атрофії лунки зуба після його видалення.
Чрезкостние імплантати представляють собою розбірну конструкцію, що складається з дугоподібною скоби, яка встановлюється на нижній край тіла нижньої щелепи позаротові оперативним шляхом, у зв’язку з чим їх ще називають трансмандібулярнимі імплантатами. Це означає, що через підборіддя, а не через ротову порожнину, встановлюється скоба, що несе на собі довгі, що проходять наскрізь кістку щелепи, штифти. Така методика застосовується при вираженій атрофії кісткової тканини.
Імплантат ramus-frame (буквально – «гілку-каркас») належать до категорії внутрішньокісткових імплантатів, хоча їх зовнішній вигляд відрізняється від імплантатів цієї категорії. Він має форму розгалуженої пластини і впроваджується хірургічним шляхом в щелепних кісток у трьох місцях: у фронтальному відділі і в області лівої і правої щелепи (приблизна область зубів мудрості). Цей імплантат використовується при вкрай атрофованою нижньої щелепи, коли висота кістки недостатня для установки імплантатів кореневидної форми і може служити опорою як для знімного, так і незнімного протеза. Таким чином, імплантат ramus-frame заміщає собою відсутню кісткову масу, і, оскільки установка інших конструкцій проводиться на нього, немає необхідності проводити тривалу стимуляцію росту відсутньої кісткової тканини.
Гібриди коренеподібних і пластинчастих конструкцій за своєю структурою повністю відповідають своїй назві. Це циліндричні імплантати з меншим, ніж у стандартних модифікацій, діаметром, у яких присутні пластинчасті частини. Така конструкція дозволяє провести установку імплантату в тих випадках, коли стан кістки не дозволяє в достатній мірі забезпечити функціональність і надійність застосування «класичних» коренеподібних або пластинчастих імплантатів.
Те, яку методику застосувати, безумовно, буде вирішувати лікар, виходячи з конкретної ситуації, з якою звернувся до нього пацієнт. Як ми бачимо, імплантати комбінованої форми мають достатню різноманітність модифікацій, щоб знайти найбільш оптимальне рішення.
Коренеподібні імпланти
Натуральний корінь зуба сидить у позначеній йому природою «лунці» і прикріплений до кісткової тканини природним «цементом». Установка корневідного імплантату зажадає формування спеціальної «лунки» в кістковій тканині. У міру розвитку технологій, з’являються нові матеріали. Зараз медицина має речовиною, напилення якого на внутрішньокісткової частини імплантата, забезпечує найбільш швидке зрощення імплантату з живими тканинами, так як за своїм складом ця речовина близько природному складу кісткової тканини.
Вимоги до кістки:
Вертикальна висота кістки більше
Товщина кістки (щечно-язична) більш
Ширина кістки (медіально-дистальна) для кожного імплантату більш
Точність ложа і імплантату.
В даний час двома основними типами коренеподібних імплантатів є:
Циліндричні імплантати, згідно з назвою, представляють із себе внутрішньокісткового, яка замінює натуральний корінь зуба, конструкцію циліндричної форми. Методика застосування двоетапна, так як циліндричні імплантати виготовляють розбірними; це означає, що після періоду загоєння, імплантат розкривають і вставляють у нього абатмент. Імплантати циліндричної форми мають геометрично розвинену, текстуровану поверхню або біоактивної покриття.
Гвинтові імплантати мають різьбові насічки, за допомогою яких внутрішньокісткова частина угвинчується в кісткову тканину. Різьбова конструкція досить стійка і досить добре приживається. Гвинтові імплантати можуть бути розбірними і нерозбірними, одно-та двохетапного, мати гладку, шорстку поверхню або покриття з біоактивних матеріалів.
Існують ще комбіновані імплантати, в конструкції яких присутній пластинкових частина.
В даний час існує безліч модифікацій коренеподібних імплантатів, що розрізняються по довжині, по діаметру, по складу і структурі поверхні. Це дає лікареві можливість вирішити практично будь-яку проблему, з якою звернувся до нього пацієнт.
Пластиночні імпланти
Якщо, в силу об’єктивних причин, методика установки корневідного імплантату буде непридатна (наприклад, кістка дуже вузька), єдиним рішенням може виявитися використання пластинкових імплантату.
Ці імплантати являють собою пластини, що імплантуються в кістку. Відповідно, ці імплантати відносяться до внутрішньокісткових конструкціям. Пластини можуть нести на собі одну або кілька надкостних структур (абатментів).
Вимоги до кістки для установки пластинкових імплантату:
Вертикальна висота кістки більше
Товщина кістки (щечно-язична) більше
Ширина кістки (медіально-дистальна) більш 10мм, (виняток: у разі дизайну одиночного зуба потрібно менше).
Особливості пластинкових імплантатів:
поверхню пластинкових імплантатів досить велика, і контакт конструкції з кісткою відбувається з двох сторін, що робить дуже позитивний ефект.
дозволяють встановлювати декілька зубних протезів.
вартість установки пластинкових імплантатів нижче, ніж методика коренеподібних імплантатів.
Процедура установки пластинкових імплантатів в цілому аналогічна методиці коренеподібних, за винятком наступних моментів:
Свердління декількох вертикальних каналів на глибину установки імплантату.
З’єднання отворів між собою для формування канавки, в яку і буде встановлений імплантат.
Позитивні моменти одноетапної імплантації:
можливість відновити втрачений зуб за 2-4 відвідин стоматолога;
не викликає дискомфортні відчуття після імплантації.
метод рекомендований пацієнтам, панічно боїться хірургічних процедур;
широкий вибір ортопедичних рішень, що дозволяють в строго індивідуальних випадках протезувати одиничні зуби в найкоротші терміни;
можливість установки імпланту відразу після видалення зуба.
На жаль, доводиться констатувати той факт, що залишаються нездійсненими мрії багатьох пацієнтів про велику кількість постійно і стабільно функціонуючих зубів протягом усього життя.
Питання стає особливо гострим у випадках проблем, пов’язаних з аугментації (нарощенням) кістки і застосуванням гвинтових імплантатів.
Принципово новою концепцією дентальної імплантації, завдяки якій можна встановлювати імплантати без кісткової пластики навіть у тих випадках, коли рівень кісткової тканини складає всього
Плюси методу BOI-імплантації зубів:
лікування може проводитися у всіх пацієнтів без виключення, незалежно від ступеня стоншування кісткової тканини щелепи, а також наявності / відсутності зубів, що залишилися;
хірургічне лікування потрібно тільки один раз, імплантати встановлюються і Шинуюча відразу ж після видалення зуба;
менше число хірургічних втручань та інших процедур зменшує загальну вартість лікування;
ефективність базальних імплантатів рідко залежить від кровопостачання кістки щелепи, в порівнянні з традиційними імплантатами;
установка тимчасового металопластикового протеза на 3 день після операції.
Установка зубного імплантату включає кілька стадій:
Формування імплантаційного ложа – проводиться розріз слизової оболонки і препарування тканин щелепи з відділенням ясна і окістя, тобто проводиться оголення кісткової тканини щелепи. Далі обробляється поверхню кісткової тканини і робиться відмітка на кістковому ложі для установки імплантату. Така попередня обробка бором власне кісткової тканини може не знадобитися при деяких різновидах технологій установки імплантату, тобто достатньо провести лише її оголення.
Свердління. Спочатку проводиться попереднє свердління тонким свердлом для формування необхідного по довжині місця під імплантат. Далі отвір розширюється і формується остаточне імплантаційне ложе тієї форми, яка необхідна для установки даного імплантату. Звичайно застосовується кілька сверлений, особливо під ступінчасті імплантати. Для точного свердління часто використовують спеціальні шаблони з отворами, які попередньо моделюються на гіпсовій конструкції, а потім переносяться в порожнину рота. Контроль глибини свердління здійснюється глибиноміром. Після висвердлювання імплантаційного ложа використовують мітчики для створення необхідної різьблення, що збігається з такою на імплантаті.
Установка імплантату. У підготовлений отвір з нарізаним різьбленням допомогою спеціального пристрою вворачивается імплантат. Потім вставляють пристрій вивертається, а на те місце імплантату, на яке потім буде встановлений абатмент, за допомогою спеціальної викрутки встановлюється заглушка. Це робиться для запобігання вростання тканин у внутрішній різьбовий канал.
Ушивання. Після установки заглушки всі раніше зроблені надрізи вшивають над імплантатом, тобто корневідного імплантату з заглушкою повністю занурюється під край ясен, тому в нормі корінь зуба не виступає над слизовою оболонкою. Надкостнічние клапті і клаптики слизової оболонки повертають на місце, а рану зашивають наглухо самими звичайними хірургічними вузловими швами.
Далі потрібен час, зазвичай 3-5 місяців в залежності від місця установки імплантату, після якого проводяться подальші заходи: установка формувача ясен, після зняття якого встановлюється абатмент.
Абатмент – сполучна ланка між зубним імплантатом і кріпиться на ньому зубним протезом. Як тільки зубні імплантати зрослися з кісткою, виконується процедура установки абатментів. Ця операція хоч і відноситься до хірургічної, але набагато простіше і безболісніше, ніж установка імплантатів. Під час цієї операції хірург видаляє гвинти-заглушки, які необхідні для захисту імплантатів під час процесу загоєння. На місце цих заглушок якраз і вкручується абатмент.
Абатменти можуть мати різні форми і розміри, в залежності від цілей подальшого протезування, проте їх об’єднує одне: однією стороною вони накручуються на кореневій імплантат, а іншою стороною звернені до майбутнього протезу.
Абатменти можуть бути керамічними, пластиковими, металевими і навіть змішаними. Матеріал абатмента залежить як від майбутньої конструкції протеза, так і від вибору стоматолога і його пацієнта. Адже всі ці параметри позначаються як на ціні, так і на якості всієї конструкції. Крім матеріалу абатменти відрізняються розмірами, формою, діаметром навинчивающейся частини і навіть кутом нахилу по відношенню до імплантату. Розмір різьблення абатмента визначається, звичайно ж, діаметром кореневого імплантату, на який і накручується абатмент. Абатменти найчастіше бувають готовими, тобто промисловими, наприклад: «Абатмент похилий титановий (15 градусів) для імплантатів
Після того, як операція імплантації зубів повністю завершена і абатмент встановлений, ніякого хірургічного втручання зазвичай більше не передбачається. Потрібно лише перерва в 1-2 тижні на загоєння тканин навколо абатмента. Після цього можна приступати до протезування зубів в різних варіантах.
Головні питання імплантації
Вибір, що встає перед пацієнтом, говорячи про імплантацію
Зубна імплантація не завжди була самостійним напрямком. Вона взяла своє початку, як галузь стоматології, що відноситься до ортопедії. З того моменту, як імплантація стала самостійним напрямом стоматології, вона встигла накопичити чималий досвід і придбала безліч методик, матеріалів, різновидів конструкцій. З одного боку, цьому не можна не порадіти – адже тепер пацієнт може розраховувати на допомогу в будь-якому випадку, наскільки б не була складна його ситуація. З іншого боку, це ж розвиток створило ряд складнощів для пацієнта, правда, дещо іншого порядку.
Історично склалося в нашій країні, що більшість стоматологічних клінік мають сьогодні приватну організацію. І саме тут пацієнт стикається складністю вибору: клінік безліч, різноманітність методик і конструкцій велике, достаток рекламних оголошень обіцяють, по суті, одне і те ж. Кому довіритися? Звичайно, можна читати відгуки пацієнтів в Інтернеті, можна запитувати думку знайомих. Але справа в тому, що людина, висловлюючи свою думку, спирається на власний досвід, але випадок кожного пацієнта, насправді, суворо індивідуальний. Як же зробити свій вибір? Як отримати якісні послуги? І при цьому так, щоб не викласти на «зубної вівтар» всі заощадження?
Якість послуг з імплантації і вибір пацієнта
Сучасні конструкції для дентальної імплантації якісні. Це пояснюється досить просто: немає сенсу ставити імплантат, який виготовлений з матеріалу, відторгається організмом, або імплантат, ризик «відмови» якого дуже високий, адже ознаки цього будуть вже на стадії приживлення конструкції до кістки, і пацієнт обов’язково прийде за усуненням проблеми. Крім того, не існує таких понять, наприклад, як тимчасовий імплантат. Тобто, параметри якості, які можна було б провести аналогією з протезами, на імплантацію не поширюються. Таким чином, виробник завжди прагне створити максимально якісну конструкцію.
З чого ж тоді будуть складатися параметри якості імплантації? Спробуємо відповісти, і це буде стосуватися якості надання самих послуг:
наявність в клініці матеріалів і устаткування для проведення всіх етапів лікування – від планування до установки коронки
наявність в клініці конструкцій, за допомогою яких можна вирішити клінічний випадок будь-якої складності
наявність висококваліфікованих фахівців
забезпечення пацієнту максимально швидких і максимально комфортних умов лікування
Ще раз згадаємо про основні властивості кісткової тканини щелепи. Вона створена для надійної фіксації кореня зуба і зубної коронки на ньому. Вона призначена для того, щоб витримувати досить великий тиск при відкушуванні і жуванні. По суті справи, головний момент приживлюваності імплантату полягає в закладеному природою прагненні організму до усунення порожнеч. Тобто, якщо втрачений зуб, організм починає усувати цю порожнечу. Однак «зсередини» він це зробити не може: корінні зуби, на жаль, заново не ростуть. Відбувається інший процес – сусідні зуби починають зміщуватися в бік порожнього місця, паралельно з цим відбувається постійна усадка кісткової тканини, яка колись утримувала втрачений зуб. Запроваджений імплантат знову наділяє кістка необхідної навантаженням, що стимулює ріст кісткової тканини навколо вживленої конструкції. Тобто, сама кістка прагне врости в, нехай і штучну, але зубну опору.
Звичайно, для того, щоб цей процес протікав правильно, лікар з усією відповідальністю підходить до вибору імплантата згідно його формі, типом конструкції, покриттю поверхні. Дуже важливо для лікаря точно визначити, куди саме буде встановлений обраний імплантат.
За умови, що у пацієнта немає абсолютних протипоказань до імплантації і усунені відносні (тимчасові) протипоказання, він може розраховувати на успішне приживлення імплантатів. Зараз успішність імплантації досягає 98% випадків. Встановлені імплантати здатні успішно працювати 15-20 років і довше.
Крім правильної установки імплантатів, велике значення має правильне протезування. На термін служби імплантату великий вплив робить якість внутриполостной операції та її стерильність, якість виготовлення та встановлення коронки, яка повинна забезпечувати можливість правильної гігієни. Але навіть при ідеальній коронці неодмінною умовою гарного стану імплантату є проходження періодичного, не рідше двох разів на рік, профілактичного огляду, під час якого лікар-гігієніст видаляє потенційні вогнища розвитку інфекції, які не можуть бути усунені за допомогою зубної щітки.
Якщо імплантат все ж відмовив, він уже сприяє не зростанню кістки, а її руйнуванню, так само, як і розхитався зуб. Найбільш надійний спосіб «лікування» відмовив імплантату – це його видалення. У більшості випадків на місце видаленого імплантату можна встановити новий, який буде успішно працювати.
Імплантат — це виріб з небіологічного матеріалу, котрий вводиться до організму для виконання будь–яких функцій протягом тривалого часу.
Імплантат — це штучний корінь, виконаний з інертного матеріалу, вкручений до кістки, з великою надією на інтеграцію з нею.
Велике поширення у практиці хірургічної та ортопедичної стоматології набули внутрішньокісткові імплантати, що виконують функцію опори зубних протезів.
Усі сучасні імплантати на 90% виготовляються з титану.
Процес остеогенезу кісткових клітин на поверхні імплантату (TiO2), уживленого до щелепної кістки — на оксидному шарі відбувається адгезія та згортання білків, а також іонів кальцію та фосфору; — оксидна плівка є базою для формування остеокондуктивної матриці, на якій здійснюється мітоз остеогенних клітин та наступна життєдіяльність остеобластів–остеоцитів; — оксидний шар створює сприятливі фізико–хімічні умови для утворення кальцій– та титан–фосфатних сполучень безпосередньо на поверхні імплантату; — білки плазми крові (фібриноген) взаємодіють з поверхнею металу; — цей білок є основою для утворення волокон фібрину, який є необхідним для спрямованої проліферації остеогенних клітин; — через 3–5 днів (період проліферації остеогенних клітин та їх перетворення у остеобласти) фібриноген звільняє місце для специфічних білків (вітро– та фібронектіна), що забезпечує адгезію остеобластів та адсорбцію колагену.
Остеоінтеграція (Бренемарк) — механізм, пов’язаний з хімічними та біохімічними процесами, які відбуваються у прикордонній зоні імплантат — кістка при взаємодії оксидного слою титану з кістковою тканиною, у яком важливу роль відіграють протеоглікани.
Задачі імплантологічного лікування: — естетика; — відновлення функціональної оклюзії.
Імплантація у історичному аспекті 1891 р. — професор Знаменський М. М. описав експеримент з уживляння собакам імплантатів з порцеляни та каучуку. 1955 р. — проф. Варес Е. Я. (Львів) провів експеримент з уживляння пластмасового імплантату собаці. 1958 р. — наказ Мінздоров СРСР із заборони імплантації. 1964 р. — Леонард Лінков запропонував пластинчасту конструкцію імплантаті з отворами. 1965 р. — створена Шведська національна школа імплантологів, у основу якої покладено теорію остеоінтегруємих двоетапних імплантатів. Автор — професор Бренемарк. 1978 р. — рівень розробок у світі досяг стандарту, що дозволив досягати добрих результатів імплантологічного лікування. Серед дослідників «третьої хвилі» розвитку вітчизняної імплантології можна поставити лікарів з Каунаса — професорів С. П. Чепуліса, О. М. Сурова. 1986 р. — Мінздоров СРСР видав наказ № 310 «Щодо заходів з впровадження у практику методу ортопедичного лікування з використанням імплантатів».
Класифікація імплантатів
за матеріалом: • титан; • цирконій, • сплави заліза; • кобальт–хром;
—за формою: • циліндричні (Бренемарка); • гвинтоподібні; • листоподібні (пластинчасті Лінкова, Blade); • форми кореня натурального зубу;
—за структурою матеріалу: • безпористі; • поверхнево–пористі; • із наскрізною пористістю; • комбіновані;
—за локалізацією: • підслизові; • внутрішньокісткові;
— за конструкцією внутрішньокісткової частини: • розбірні; • нерозбірні;
— за способом виготовлення: • стандартні; • індивідуальні;
— за строком жувального навантаження: • негайне навантаження; • відстрочене навантаження.
Технологія імплантації зубов бере свій початок в 1965 році, коли шведський професор Інгвар Бранемарк в результаті досліджень, що проводилися ним у Гетеборзького університету, виявив, що титан здатний приживлятися в кістковій тканині. Як часто буває, це відкриття було зроблено ним зовсім випадково. Досліджуючи процеси кровопостачання кістки, вчений встановив мініатюрну оптичну камеру з титану в кістку кролика. Через деякий час він виявив, що камера вросла в кістку. Це явище отримало назву остеоінтеграції і лягло в основу методу імплантології в сучасній стоматології.
Спочатку ніхто не думав про використання цього явища в стоматології, випробування вирішили проводити на автомобілістах, що потрапили в аварії і отримали травми стегна. Однак, знову втрутився випадок. Хтось Госта Ларссон, який мав великі проблеми із зубами і щелепних кісток, почув про дослідження Бранемарка і вирішив стати першим добровольцем. Лікування Ларссона було успішним, незважаючи на новизну методу. За допомогою імплантатів йому поставили протез на нижню щелепу, який вирішив всі його проблеми. А його випадок, в свою чергу, довів, що щелепно-лицьові кістки – найкраще місце для вживлення імплантату.
Продовжувачем справи Бранемарка став канадський вчений-дантист Джордж Зарб. У 1982 році в Торонто була організована перша конференція з остеоінтеграції за участю всіх провідних на той момент дослідників у цій галузі. Так з’явилася на світ нова методика відновлення. У нашій країні імплантація зубів, як і багато інших напрямків прикладної науки і, зокрема, медицини, отримала широке поширення лише в пострадянський час.
Імплантат – це титановий стрижень, на який як на шуруп “нагвинчує” протез або коронка. Таким чином, приватним випадком в протезуванні є імплантація зубів і ціни на неї сьогодні досить високі, перш за все, через високу вартість титану. Імплантат може використовуватися як у якості безпосередньо зуба, так і в якості опори для установки протеза.
Слід зауважити, що приживляемость імплантату відбувається не завжди – успішні випадки в стоматологічній практиці складають 95%. В інших випадках пацієнтам залишається скористатися одним з традиційних видів протезування зубів, вартість на яку в цілому нижче, ніж на імплантацію.
У 1891г. на IV Пироговській з’їзді, а потім у журналі “Медичне огляд” була представлена доповідь приват-доцента Н.Н. Знаменского “Імплантація штучних зубів”. Він зазначав, що для установки імплантату найкращим місцем є не Лунка віддаленого зуба, а відновитися кістка, а матеріал для нього не має реагувати на фізіологічні процеси в кістки. Починається використання різних біологічних матеріалів для виготовлення, як імплантату, так і протеза, вивчаються властивості інертності, толерантності, відбувається активне впровадження в клінічну практику металів. Були виявлені унікальнівластивості титану – легкість, стійкість до корозії.
У 1952р. шведський вчений P. Branemark сформулював необхідні умови для успіху зубного протезування з опорою на імплантати – стерильність, чистота поверхні, атравматічность, геометричне рівність ложа і конструкції, що призводить до міцному зрощування поверхні металу з кісткою, названим пізніше “остеоінтеграціей”. Починається час активної розробки конструкцій різноманітних за формою імплантатів. У 1963р. на основі імплантатів A. Strock, R. Chercheve і S. Tramonte американський вчений L. Linkow створив гвинтовий імплантат з отвором в нижній третині внутрішньокістковий частини, що дозволило поліпшити його ретенцію.
У 1965р. P. Branemark запропонував застосовувати розбірні конструкцію гвинтового імплантату, що складається з внутрішньокістковий частини і прикручують до неї опорної голівки (абатмента).
У 1969р. L. Linkow винайшов ще один імплантат з внутрішньокістковою частиною у формі пластини, що дозволило застосовувати його при вузьких альвеолярного відростка щелеп. У 1964р. IASmall почав розробляти імплантат, що представляв собою пластину з ретенціоннимі і чрескостнимі штирями для атрофірованной нижньої щелепи, а голландські хірурги H. Bosker і L. VanDijk запропонували розбірний варіант цієї конструкції, назвавши його трансмандібулярним імплантатом.
У 1970р. H. Roberts запропонував ще одну конструкцію імплантату для атрофірованной нижньої щелепи, що представляє собою дугоподібні пластину, розраховану для впровадження в трьох місцях нижньої щелепи.
У 1980-ті роки було запропоновано величезна кількість конструкцій, більшість з яких є модифікацією імплантату системи Branemark. Конструкція двохетапний гвинтових імплантатів P. Branemark знайшла широке застосування на практиці. У 1990-ті роки на основі експериментальних досліджень була доведена можливість остеоінтеграціі при використанні одноетапного гвинтових імплантатів.
Зараз, коли минуло понад 50 років з моменту перших успішних імплантації зубів, ця процедура доведена до досконалості. І постулат, що говорить, що зуби другий раз не виростила, спростують. В даний час імплантація зубів має цілий ряд незаперечних переваг і вважається реальної заміною протезуванню.
Етапи імплантації зубів.
Імплантація зубів включає в себе 3 етапи.
Перший етап – це хірургічна операція, яка включає в себе впровадження імплантанта в кістку щелепи. Хірургічна операція виконується в стоматологічному кабінеті під місцевою анестезією або загальним наркозом. Під час цієї операції в щелепи утворюється кісткове ложе і в нього вкручується імплантант. Імплантанти встановлюються атравматично, акуратно працюючи з кісткою. Це втручання набагато менш травматично, ніж видалення зубів мудрості. Після виконаної операції існує загоюються період, який приблизно тривати від 3-4х місяців до півроку. У цей період відбувається загоєння імплантату в кістки, а після чого ставиться титановий абатмент.
Через одну – два тижні приступають до наступного етапу лікування – виготовлення зубного протеза. Третій етап називається ортопедичним, виготовляється зубний протез. Після установки титанового абатмента, виходять відбитки з зубних рядів. На підставі цих відбитків виготовляються моделі зубних рядів, по яких і виготовляється штучна коронка, обрана під колір зубів пацієнта. Також існує імплантанти встановлюються в кісткову тканину в одне відвідування (одноетапна імплантація)
Протипоказання до дентальної імплантації
2.2.2.1. Соматичні абсолютні: а) захворювання кісткової тканин
— остеоартроз (хвороба Педжета);
— остеомаляція кістки;
— генералізована фіброзна остеодистрофія (хвороба Реклінгаузена);
— остеодистрофія ниркового походження;
— остеопороз кістки;
— остеосклероз кістки;
— хвороба Кушинга;
— глюкокортикоїдна медикаментозна залежність;
— первинний та вторинний гіперпаратіроїдізм;
— порушення метаболізму вітаміну D;
— стійке зниження кальцію у плазмі крові;
б) гіпертиреоз;
в) гіперфункція гіпофізу;
г) інфекційні захворювання (сифіліс, туберкульоз, актиномікоз, ВІЛ);
д) захворювання сполучної тканини (склеродермія, системна червона вовчанка);
е) захворювання крові (анемія, лейкоз, агранулоцитоз);
ж) захворювання нирок зі стійким порушенням їх видільної функції;
з) захворювання печінки (цироз, інфекційний гепатит);
и) променева терапія.
2.2.2.2. Соматичні відносні:
— психічні;
— регулярне вживання алкоголю та наркотичних засобів;
— недавно перенесений інфаркт чи інсульт;
— вагітність чи лактація;
— лікування препаратами, що погіршують регенерацію тканин (гормональна або хіміотерапія, прийом імунодепресантів).
2.2.2.3. Місцеві абсолютні:
— зміни кісткової тканини (остеомієліт, кісти щелеп, пухлини, фіброзна кісткова дисплазія);
— зміни слизової оболонки:
— лейкоплакії;
— стоматити (герпетичний, кандідозний).
2.2.2.4. Місцеві відносні:
— незадовільна гігієна порожнини рота;
— пародонтит;
—
— — бруксизм;
— — гінгівіт
Імплантати виготовляються з промислово чистого титану. Тому приживлення імплантанта з кісткою складає 97%, що є відмінним результатом
Перевага імплантації зубів.
Зубні імплантанти відновлюють форму і функції відсутніх зубів.
1. Зубні імплантанти дають можливість заміщати дефекти різної величини без обточування сусідніх зубів. Наприклад, при відсутності одного зуба доводиться обточувати дві сусідні зуби для виготовлення мостовидного протеза. А при імплантації сусідні зуби не доторкаються. У даному випадку один імплантант відновлює один відсутній зуб.
2. Зубний імплантант може використовуватися для відновлення одного відсутнього зуба, щоб зміна сусідніх зубів не спостерігалося.
3. Імплантанти можуть використовуватися як опори для постанови мостовидного протеза при відновленні великих дефектів зубного ряду.
4. Імплантанти дають можливість виготовити незнімні протези на беззубной щелепи.
5. Імплантатни можуть служити опорою для знімних протезів, за допомогою цього можна досягти хорошої фіксації в порівнянні зі звичайним знімним протезом
При втраті зубів, кість, позбавлена функціонального навантаження, швидко атрофується. Впровадження в кістку зубних імплантатів призупиняє атрофію (зменшення у висоті і в ширину) кістки в області відсутнього зуба.
Необхідно відновити дефект зубного ряду, не піддаючи препарування сусідні зуби.
Це особливо актуально для пацієнтів, яким з ряду тих чи інших причин важко або неприпустимо використання знімних зубних протезів.
Імплантація зубів – альтернатива знімними зубними протезами.
На сьогоднішній день сучасна імплантація зубів дозволяє відновлювати повну беззубу щелепу незнімними або умовно-знімними конструкціями
Етапи встановлення імплантантів.
На ілюстраціях розглянемо поетапну установку імплантанта.
1. Відсутність одного зуба на верхній щелепі.
Перший етап – обстеження. Робляться рентгенівські знімки, оцінюється область імплантації.
2. Установка імплантанта
У місце відсутнього зуба формується в кості ложі, встановлюється імплантант.
3. Виготовлення коронки на імплантант.
З імплантанта знімається зліпок, по зліпках виготовляється коронка.
4. Фіксація коронки на імплантант.
Установка двох імплантантів, виготовлення мостовидного протеза.
1. Відсутність трьох поспіль стоячих зубів на нижній щелепі
Перший етап – обстеження. Робляться рентгенівські знімки, оцінюється область імплантації.
2. Установка двох імплантантів.
У місце відсутніх зубів формуються в кості ложі, встановлюються імплантанти.
3. Виготовлення мосту на імплантанти. З імплантантів знімаються зліпки, по зліпках виготовляється мостовідний протез.
4. Фіксація мостовидного протеза на імплантантах.
Виготовлення незнімних протезів на повністю беззубу щелепу за допомогою імплантатів.
1. Повністю беззуба щелепа.
Перший етап – обстеження. Робляться рентгенівські знімки, оцінюється область імплантації.
2. Установка п’яти імплантантів.
У відділі передніх зубів формуються в кості ложі, встановлюються імплантати.
3. Виготовлення незнімного мостовидного протеза на імплантати.
З імплантатів знімаються зліпки, по зліпках виготовляється мостовідний протез.
4. Фіксація мостовидного протеза на імплантанти.
Ось так виглядає незнімна конструкція при відновленні повністю беззубою щелепи.
Виготовлення умовно-знімного протеза на двох імплантантах.
Нижня щелепа. Для виготовлення умовно-знімного протеза на імплантанти, на нижній щелепі встановлюють два імплантанта. Для нормального несення навантаження на нижній щелепі досить імплантантів довжиною
Мостовідний протез на імплантатах
Ця конструкція нагадує звичайний мостовідний протез.
Але тільки в цій конструкції опорними зубами є імплантанти, а не природні зуби.
Імплантанти служать як нові корені і опорами для мостовидного протеза
Імплант- це штучний титановий корінь, який вводиться в кістку щелепи за допомогою спеціальних вкладок на місце відсутнього зуба і на який згодом фіксується коронка. Імплантація широко використовується у разі відсутності у пацієнта одного здорового зуба, при частковій або повній відсутності зубів.
Початкова ситуація: відсутній один зуб.
У кістку імплантований імплант
В імплант угвинчений абатмент.
На абатмент закріплена коронка.
У кістку імплантований імплант.
В імплант угвинчений абатмент.
Зх мірне зображення інтегрованого імпланту з абатментом.
На абатмент закріплена коронка.
Встановлений міст з опорою на ці імпланти.
Готовий результат.
МІФИ про імплантацію.
Розглянемо найбільш поширені міфи:
«Якщо імплант не приживеться».
За останній час відсоток відторгнення імплантів неухильно прагне до нульової відмітки, що за даними статистичних досліджень складає від 0,4% до 4%. Таким чином, вірогідність відторгнень після імплантації значно нижча, ніж відсоток ускладнень при депульпації зубів, необхідній при встановленні мостовиднихпротезів.
«Імплантація – це боляче».
Для лікування або видалення зубів потрібна набагато серйозніша анестезія, та і сам процес значно неприємніший, ніж при імплантації. За статистикою лише 20% пацієнтів приймають увечері, в день операції, одну пігулку знеболюючого, інші 80% не відчувають ніякої хворобливості.
«Імплантація – це довго».
Час постановки одного імпланта займає всього 30 хв., потім він приживається впродовж 3-х міс. Постановка імпланта не вимагає додаткових маніпуляцій і не доставляє дискомфорту. Далі до імпланту приєднують абатмент, на який і виготовляється коронка. Крім того, при виготовленні звичайних коронок значну частину часу доводиться приділяти обточуванню зубів у роті пацієнта. А при виготовленні коронки на імпланті усі ці маніпуляції робляться техніком на моделях в лабораторії. Що значно скорочує час знаходження пацієнта в кріслі.
Методи імплантації зубів.
За взаємвідношення імплантату з м’якими і твердими тканинами виділяються сдледующіе методи імплантації:
* Внутріслизова імплантація. Показана для поліпшення кріплення (фіксації) знімного протеза при атрофії альвеолярного відростка верхньої щелепи, особливо при дефектах розвитку неба. Для цього зазвичай використовуються металеві імплантати у вигляді кнопок, але які і кріпиться знімний протез.
* Субмукозная (підслизових) імплантація. Зазвичай передбачає наявність магнітів, розташованих під слизовою оболонкою. Застосовується для запобігання зняття знімних протезів, тобто поліпшення фіксації і сітабілізаціі.
* Піднадокістная (субперіостальная) імплантація. Вимагає виготовлення індивідуальних конструкцій. Для цього під час операції отримують відбиток зі структури кісткової поверхні. Потім за допомогою лиття виготовляють імплантанти і під час операції встановлюють його під надокісницю. Така імплантація використовується при вираженій атрофії щелеп і вираженої втрати зубів, що дозволяє в подальшому використовувати імплантат для різних видів протезування.
* Внутрішньокістковий-поднадокістна імплантація використовується для встановлення спеціальних імплантатів з голівкою, шийкою, субперіостальной і ендостальною частиною конструкції. Ці імплантати мають складну геометрію, поєднують в собі всі позитивні моменти поднадкостнічних і внутрішньокістковий імплантатів і при цьому не мають їх вадами. Використовуються для установки в передньому відділі щелеп при відсутності декількох зубів у тих місцях, де необхідна максимальна стійкість імплантату при всіх рухах щелепи.
* Внутрізубно-внутрішньокістковий імплантація. Застосовується для профілактики та усунення патологічної рухливості зубів при періодонтіте і пародонтозі, на тлі сильного руйнування коронки зуба, а також для додання стійкості зубам в видалення верхівки кореня зуба. Для такого методу імплантації використовуються металеві штифти.
* Внутрішньокістковий імплантація – метод імплантації пластіночних, циліндричних, конічних та інших імплантатів через розріз ясна та надкостніци в кісткову тканину щелепи. Показанням для вибору певної форми імплантату служить розміщення дефекту, товщина і висота кісткової тканини в місці імплантації, анатомічні особливості будови щелепи і деякі інші фактори.
У зв’язку з цим виділяють:
* Пластинчаті імплантати. Вони вперше були запропоновані ще в 1967 році в США. Застосовуються при кінцевих дефектах зубних рядів (відсутність декількох останніх в ряду зубів) при непереносимості знімних протезів.
* Гвинтові імплант (кореневі імплантати). Найбільш популярні на сьогодні конструкції. Їх легше встановлювати і вони дають менше ускладнень.
* Чрезкостние імплантати. Застосовуються рідко і в основному для кріплення знімних протезів
У цілому серед перерахованих методів імплантації зубів найбільш популярна сьогодні саме внутрішньокістковий імплантація, т.к. має максимальну результативність(більше 95% успіху).
Іншим критерієм класифікації методів імплантації є факт повідомлення імплантату з порожниною рота на період приживлення. Виділяються:
· одноетапною
· двоетапною
· безпосередньою
· відстроченою
Одноетапна методика імплантації. Ця методика характеризується тим, що імплантати встановлюються у вже сформоване кісткове ложе в щелепі. Установка протеза проводиться в перші дні після операції.
Двоетапна методика характеризується тим, що в кісткове ложе щелепи поміщається коренева частина імплантату, після чого над ним зашивається слизова оболонка. Після цього, протез зуба встановлюється звичайно приблизно через 2-3 місяці з моменту операції (для нижньої щелепи) і через 4-6 місяців (для верхньої щелепи).
При безпосередній імплантації виконується видалення зуба й встановлення імплантату в альвеолярну лунку. Часто трапляється розбіжність зубного імплантату й розміру лунки зуба. У таких випадках проводиться двохетапна методика імплантації, коли здійснюється «попереднє» приживлення кореневої частини зубного імплантату.
При відстроченій імплантації встановлення самого імплантату здійснюється тільки після повної перебудови кісткової тканини в місці, де був вилучений зуб. Звичайно для цього потрібно приблизно від 1,5 до 12 місяців.
Гвинтовий зубний імплантат
Гвинтовий імплантат складається з декількох частин. Це:
· Тіло імплантату
· Гвинт-Заглушка
· Абатмент
· Формувач ясен.
Тіло імплантату
Ця частина імплантату безпосередньо вводиться в кістку й залишається там. Для цього спочатку в самій кістці створюється ложе у вигляді нарізаного отвору, у яке імплантат і встановлюється.
Іноді для того, щоб досягти достатньої стабільності імплантату в кістці, застосовуються спеціальні «самонарізні» імплантати.
Крім гвинтової нарізки імплантату, для поліпшення його фіксації й процесу остеоінтеграції на його поверхні можуть бути особливості рельєфу, пористе покриття й т.д. Крім того, щоб поліпшити міцність з’єднання використовуються різні виїмки або поглиблення, які не дають імплантату крутитися навколо осі або зміщатися.
Гвинт заглушка
Щоб попередити вростання м’яких тканин і кістки в отвір імплантату, перед тим, як імплантат закривається слизовою оболонкою ясен, у нього встановлюється гвинт-заглушка. А перед установкою абатмента гвинт видаляється.
Абатмент
Абатмент – це як би сполучна ланка між імплантатом і коронкою.
Абатменти бувають за своєю формою циліндричні, кутові, конусні й індивідуальні. Призначення абатмента – це з’єднання тіла імплантату й протеза зуба.
Циліндричні абатменти знайшли застосування в тих випадках, коли та частина протеза зуба, що звернена до слизових ясен, розташована ледве вище її рівня.
Конусоподібні абатменти характеризуються більш природним виглядом і гарними естетичними властивостями. При цьому коронка протеза зуба може бути розташована вище або нижче ясен.
Кутові абатменти застосовуються в тих випадках, коли будова кістки щелепи вимагає того, щоб вісь імплантату й вісь абатмента не збігалися, а трохи відхилялися.
Індивідуальні абатменти виготовляються залежно від даної клінічної ситуації.
Формувач ясен
Формувач ясен служить для того, щоб сформувати правильний контур ясен. Він звичайно трохи ширше за розмірами, ніж сам абатмент.
Етапи зубної імплантації
Встановлення зубних імплантатів – залежить від ступеня складності заходів і особливостей пацієнта.
Важлива роль у процесі встановлення зубних імплантатів приділяється характеру відсутніх зубів, обраному способу встановлення протезів, а також особливостям кістки щелепи в місці, де передбачається встановлення імплантату.
Характер відсутності зубів впливає на вибір не тільки типу імплантату й методу його установки, але також і на розміри зубного імплантату.
Серед основних типів дефектів зубного ряду можна відзначити:
· одиночні,
· складаються із двох і більше зубів,
· кінцеві дефекти зубного ряду
· повна відсутність зубів (адентія).
Перед тим, як проводиться імплантація, хворий обов’язково обстежується на наявність супутніх захворювань, причому не тільки порожнини рота, але й усього організму, тому що вони можуть впливати на процес остеоінтеграції. При цьому враховуються, як спосіб майбутньої імплантації, так і тип самого імплантату. Трохи менш важливим фактором вважається об’єм кісткиі щелепи, на якій встановлюється імплантат.
Сама процедура установки зубного імплантату проводиться із застосуванням атравматичної техніки. Це означає, що операція проводиться з найменшою травматизацією навколишніх тканин. Крім того, дуже строго дотримується принцип асептики й антисептики, тобто стерильності умов проведення операції. Це забезпечує сприятливе загоєння рани без яких-небудь ускладнень.
Як тільки імплантат повністю й надійно зафіксувався в кості щелепи, стоматолог встановлює на нього абатмент (верхню частину). Даний етап процедури імплантації менш складний. На цьому етапі лікар знімає спеціальні гвинти-заглушки, які застосовуються для захисту імплантатів у процесі остеоінтеграції.
Після цього проводиться вгвинчування формувача ясна в імплантат. Усе. Після цього хірургічний етап імплантації завершений. Біля двох тижнів буде потрібно для загоєння. Далі лікар приступає до етапу протезування.
Протези на імплантатах дозволяють відновити анатомічну цілісність зубних рядів і забезпечити відповідне й адекватне навантаження на кісткову тканину, що оточує імплантати. Крім того, цим досягається й не менш важливий косметичний ефект від лікування.
Залежно від того, як фіксуються зубні протези, вони можуть бути:
– незнімними,
– умовно-знімними,
– комбінованими,
– знімними.
Крім того, зараз виготовляються протези, які відновлюють не тільки зубний ряд, але й частину ясен – так звані протези з ясеневою маскою. Крім самого протезування, важливою умовою для правильного розподілу механічного навантаження в кістковій тканині, де розташовані імплантат
Експрес імплантація зубів полягає в тому, що після того, як зуб вилучений, пацієнтові відразу ж установлюють зубний імплантат. Проведення негайної установки зубного імплантату рекомендоване в наступних ситуаціях:
– У випадку травми, коли зуб зламаний і це ушкодження проникає глибоко під тканину ясен.
– Зуб зруйнований так, що інші способи відновлення не підходять.
– Зуби, які пацієнт лікував раніше, і наступному лікуванню вони не підлягають.
Переваги такої негайної установки зубного імплантату:
· Цей метод установки імплантату дозволяє зменшити час, витрачений на лікування. Це пояснюється так. Звичайно після видалення зуба імплантат можна встановити тільки через 1,5 місяця. А після цього ще 6 місяців займає процес остеоінтеграції імплантату в кістку щелепи. Негайна імплантація дозволяє скоротити цей процес на 6 місяців.
· Зменшується незручність для пацієнта. Якщо при двохетапній зубній імплантації пацієнтові доводитися переносити незручність і дискомфорт, як при видаленні зуба, так і при встановленні імплантату, то одномоментна імплантація характеризується меншим дискомфортом для пацієнта – одномоментно видалення зуба й постановка імплантату.
· Відразу після установки імплантату можна поставити тимчасову коронку.
Комп’ютерне моделювання в зубній імплантації
Сьогодні комп’ютерне моделювання в стоматології зробило великий переворот у використанні зубних імплантатів. У лікаря з’явилася можливість створити точну тривимірну модель майбутньої конструкції імплантату з урахуванням всіх особливостей пацієнта. Це дозволяє створити хірургічний шаблон, що, у свою чергу, дає можливість провести операцію без зайвої травматизації м’яких тканин.
Помітимо, що сьогодні пацієнт не повинен терпіти ніяких незручностей, пов’язаних з вживленням імплантату. На період остеоінтеграції зазвичай лікар установлює тимчасову коронку, що повністю, як з погляду функціональності, так і з погляду естетичності, може заміняти втрачений зуб. Після того, як зубний імплантат прижився, лікар установлює вже постійну коронку (протез).
Матеріал, з якого робиться постійна коронка, вибирається лікарем залежно від положення втраченого зуба (тобто від того, яку він буде виконувати функцію) і від побажань пацієнта.
Серед матеріалів для коронки може бути обрані металокераміка або безметалова кераміка (оксид цирконію, оксид алюмінію). Сама зубна коронка виготовляється зубним техніком у лабораторії. Успішність результату забезпечується тісним співробітництвом стоматолога й зубного техніка, які повинні працювати в тісному творчому тандемі.
У сучасній стоматології йде тенденція скорочення строків остеоінтеграції зубного імплантату, що зв’язано, у першу чергу, з розвитком новітніх технологій. Сьогодні можна із упевненістю сказати, що максимальний період загоєння імплантату на верхній щелепі – це 6 місяців, і на нижній щелепі – 4 місяці.
Існують деякі методи для прискорення приживлення імплантату. Наприклад, застосовується власна кров пацієнта (в обсязі до 30 мл). З неї одержують плазму, що збагачена факторами росту самого пацієнта. А сучасна система стерилізації обладнання виключає ризик перехресного зараження й значно зменшує строки загоєння м’яких тканин і приживлення. Така методика дозволяє скоротити традиційні строки на 2 місяці.
Майже в половині випадків пацієнт вже може піти додому в день проведення операції імплантації з тимчасовими зубними коронками або знімними протезами, які спираються на встановлені зубні імплантати без будь-яких негативних наслідків. Під час періоду остеоінтеграції імплантату пацієнт повинен буде зайти кілька разів до лікаря для контролю. Однак дати 100-відсоткову гарантію відсутності яких-небудь ускладнень неможливо через індивідуальність кожного пацієнта. Але це не означає, що при відторгненні імплантату вся справа «загублена». Будь-який зубний імплантат можна відновити за допомогою деяких додаткових процедур.
Зазвичай на період приживлення імплантату для пацієнта виготовляється тимчасовий зубний протез із пластмаси. Він, при цьому, не заважає приживленню імплантату й до того ж повністю відновлює зовнішній вигляд зубного ряду (естетичний ефект!). Ну а після того, як зубний імплантат прижився, тимчасові коронки видаляються, а на їхнє місце до імплантатів прикручуються сполучні елементи, на яких уже фіксується постійний протез.
Рентгенографія перед імплантацією зубів
Перш ніж проводити установку зубного імплантату, лікар повинен з’ясувати якість і стан кісткової тканини щелепи, тому що від цього залежить і результат. Для цього звичайно проводяться рентгенологічні дослідження:
· Детальна рентгенографія
· Ортопантомограма
· Комп’ютерна томографія
Ортопантомограма
Цей метод рентгенографії дозволяє одержати лікареві гарний попередній огляд стану зубних рядів обох щелеп. При цьому можна з’ясувати взаємовідносини між альвеолярним відростком щелепи і її тілом.
При ортопантомограмі можна одержати прекрасні зображення основних анатомічних структур, приміром, каналу нижньої щелепи, верхньощелепних пазух, відстань яких до майбутього імплантату дуже важливо враховувати. Крім того, ортопантомограма дозволяє оцінити довжину й кількість необхідних зубних імплантатів.
Детальна рентгенографія
Детальні (прицільні) рентгенологічні знімки застосовуються з метою:
· Визначення ступеня щільності кісткової тканини щелепи,
· З’ясування ступеня дефекту між коріннями поруч розташованих сусідніх зубів, особливо в передніх відділах щелепи,
· Для оцінки розташування альвеолярного гребеня щелепи стосовно зубів.
Комп’ютерна томографія на апараті Periotest
Комп’ютерна томографія – це метод рентгенівської діагностики, що дозволяє одержати пошарове зображення різних структур зуба, імплантату й щелепи. При цьому використовується комп’ютерна обробка зображень. Знімки, отримані на КТ, дозволяють добре побачити всі шари кістки.
Це дозволяє підтвердити, чи підходить кісткова тканина щелепи для імплантації, при цьому розмір імплантатів може бути в межах від 3 до
Синус-ліфтинг (субантральна аугментація)
Синус-ліфтинг (або субантральна аугментація) – це хірургічне втручання, що спрямоване на поліпшення умов для установки зубних імплантатів при атрофії кістки верхньої щелепи. Тобто – це відновлення кісткової тканини. Варто сказати, що дане оперативне втручання вже не є новинкою, тому що воно відомо в оперативній стоматології із другої половини минулого століття.
Різновиди синус-ліфтинга
Відомо два види синус-ліфтинга:
· Відкритий
· Закритий
Показаннями до закритого синус-ліфтингу є висота кісткової тканини в області верхньощелепних пазух не менш
Які показання до проведення синус-ліфтингу?
Синус-ліфтинг проводиться в тих випадках, коли є значна атрофія кісткової тканини в бічних відділах верхньої щелепи, що затрудняє установку в неї зубних імплантатів. Кістка верхньої щелепи відрізняється від нижньої тим, що в ній є порожні простори – пазухи, і крім того, її обсяг менше, ніж у нижньої кістки. Коли зуб випадає (або його видаляють), пневматизація (легкість) верхньощелепної пазухи збільшується, а це, у свою чергу, погіршує якість кісткової тканини.
Коли масив кісткової тканини збільшується після синус-ліфтингу, це дозволяє стоматологові застосовувати зубні імплантати більшої довжини, а це, звичайно, більше підходить, особливо в бічних відділах верхньої щелепи, щоб створити умови для відповідного опору навантаженню при жуванні.
Операція синус-ліфтингу показана у випадку, коли висота альвеолярного відростка щелепи не дозволяє встановити зубний імплантат більше
Зубні імплантати можна встановити як одночасно із проведенням операції синус-ліфтинга, так і з якимось проміжком між ними, для повного загоєння ділянки імплантації. Вибір тої або іншої методики залежить від висоти альвеолярного відростка.
Показаннями для одночасної установки зубних імплантатів і субантральної аугментації (тобто синус-ліфтинга) є:
· Проведення операції синус-ліфтинга без яких-небудь ускладнень,
· Мінімальна товщина кістки верхньої щелепи в межах 3-
· Відсутність патологічних змін кісткової тканини в області проведення операції синус-ліфтингу.
Якщо зубні імплантати встановлюються відразу після операції синус-ліфтинга, то їх зазвичай «розкривають» і піддають навантаженню вже через 6-9 місяців після хірургічного втручання. Таке поступове збільшення навантаження на кістку дозволяє їй стати міцніше, а стоматологові дозволяє оцінити реакцію імплантату на навантаження до того, як виготовлена постійна ортопедична конструкція.
У випадку, коли одночасна установка зубних імплантатів і операція синус-ліфтинга протипоказана, зазвичай імплантати встановлюють приблизно через 4 місяці після операції синус-ліфтинга. У цьому випадку значна частина матеріалу кістки ще не встигає зміцніти, тому залишиться м’якою. Це дозволяє провести установку зубного імплантату легко й атравматично.
Установка зубного протеза на імплантати
Після того, як установлені зубні імплантати, проводиться наступний етап лікування – виготовлення й установка протеза зуба. Саме протез служить «заміною» зуба, відновлює зовнішній вигляд зубного ряду, служить для адекватного розподілу навантаження на кісткову тканину.
Залежно від того, яка анатомічна частина зубного ряду відновлюється, зубні протези можуть бути простими, а також з ясеневою маскою, коли крім зуба протез «імітує» ще й частину ясен, причому виглядає це дуже ефектно.
По тому, як протези фіксуються в роті пацієнта, вони можуть бути:
· незнімними,
· умовно-знімними,
· комбінованими,
· знімними.
При виготовленні будь-яких із зазначених вище видів протезу на імплантатах звичайно потрібен ряд заходів:
· зняття відбитків (або зліпків),
· оцінка положення центральної оклюзії (прикусу),
· виготовлення робочої моделі протеза,
· виготовлення воскової моделі металевої основи протеза,
· виливок металевої основи протеза,
· приміряння металевої основи протеза на моделі й у ротовій порожнині,
· повторна оцінка положення центральної оклюзії разом з металевою основою протеза,
· визначення колірної характеристики облицювання протеза,
· формування облицювання протеза,
· фіксація протеза на імплантатах,
· контроль і підстроювання положення центральної оклюзії й рухів нижньої щелепи.
Фіксація протеза на зубних імплантатах має ту перевагу, що вона дозволяє забезпечити оптимальну жувальну функцію. Крім того, звичайний знімний протез займає більше площі в ротовій порожнині, тому що для стабільної фіксації йому потрібна «опора» на піднебіння, під’язичну область і початок порожнини рота. А це викликає значні незручності для пацієнта, якому доводиться звикати до такого положення речей. Це, відповідно, у свою чергу, негативно відображається на можливості жування й смакових відчуттях.
На відміну від цього, протези з опорою на зубні імплантати не мають таких незручностей. Підвищення ефективності жування спричиняє поліпшення роботи шлунково-кишкового тракту, а, отже, і загальне оздоровлення організму.
Ускладнення під час і після імплантації зубів
Будь-яке хірургічне втручання може супроводжуватися деякими ускладненнями. Все залежить від досвіду лікаря, складності проведеної операції й деяких інших факторів, у тому числі, і від того, як буде сам пацієнт дотримуватися запропонованих йому інструкцій після операції.
Ефективність приживлення імплантату в кістці досягає, звичайно, більше 90%. Однак, у деяких випадках, з тих або інших причин, імплантат не приживляється в кістці щелепи. Звичайно це виявляється на другому етапі імплантації, коли приходить час ставити коронку. У такому випадку цей імплантат необхідно видалити й установити інший, або відразу ж, або через якийсь час.
Потенційними причинами, що впливають на такий результат установки імплантату, можуть бути:
· Інфекційні процеси навколо зубного імплантату,
· Паління (при цьому відзначається погіршення мікроциркуляції крові й внаслідок цього порушення процесу загоєння кістки і ясен),
· Нестача кісткової тканини навколо імплантату (у цьому випадку імплантат може майже вільно рухатися в кості, і його приживлення просто не відбувається).
Крім того, згодом також можуть проявлятися деякі ускладнення. Наприклад, як і у випадку зі справжнім зубом, при розвитку інфекції в ясневій кишені навколо імплантату може виникнути так званий періімплантит (запалення тканин навколо імплантату). Якщо не лікувати цей стан, поступово відбувається атрофія, «роз’їдання» кістки, у якій тримається зубний імплантат. У результаті відбувається розслаблення імплантату в кості і його доводиться видаляти. Лікування такого стану практично таке ж, як і звичайного періодонтиту при справжньому зубі.
Ускладнення при установці зубних імплантатів
На щастя, ускладнення як під час, так і після цієї процедури, зустрічаються рідко. Серед них можна відзначити такі, як:
· Інфекційні ускладнення
Кісткова тканина і ясна, які оточують імплантат, можуть інфікуватися, що приводить до ускладнень. Це ускладнення в основному зустрічається у випадку, коли імплантати встановлюються Вам уперше. Як відомо, ротова порожнина є найбільше «брудним» у бактеріальному плані місцем у людини. Тому навіть якщо дотримуватися всіх принципів асептики й антисептики, при першій установці імплантатів може траплятися інфікування навколишніх тканин.
· Перевантаження зубного імплантату
Під час процесу остеоінтеграції (процесу, під час якого відбувається вживляння імплантату в кістку щелепи) варто обмежити навантаження на імплантати, що стосується жування, доти, поки імплантат повністю й міцно впровадиться в кістку. Крім того, перевантаження імплантату трапляється, якщо на ньому встановлено кілька зубних протезів. Природа створила зуб так, що одна коронка зуба має тільки одну систему кореня. Те ж саме справедливе і стосовно імплантатів.
· Руйнування зубного імплантату
У цьому світі ніщо не вічне, а тим більше, титановий сплав, з якого зроблений зубний імплантат. Титан – це метал, що може просто поламатися. На щастя, таке ускладнення, все-таки, зустрічається рідко, тому що сучасна стоматологія для виготовлення імплантатів і протезів зубів застосовує міцні й надійні матеріали. Однак, якщо таке все-таки трапилося, то обов’язково потрібно видаляти імплантат і ставити новий.
· Атрофія кістки навколо зубного імплантату
У випадку, коли кісткова тканина атрофується навколо даного зуба, говорять про т.зв. періодонтит (періодонт – тканини, що оточують корінь зуба й фіксують його). Така ж ситуація може трапитися й з імплантатом, коли довкола нього виникає атрофія кістки. На щастя, навіть у цьому випадку зубний імплантат у переважній більшості зберігає свою нерухомість. Тому так важливо регулярно проводити рентгенологічний контроль стану кісткової тканини в області зубного імплантату.
· Запалення
У цьому випадку має місце запальний процес у тканинах, які оточують зубний імплантат (кістка і ясна). Причини такого запалення можуть бути різними.
ІНСТРУМЕНТАРІЙ:
Імплантат — це виріб з небіологічного матеріалу, котрий вводиться до організму для виконання будь–яких функцій протягом тривалого часу.
Імплантат — це штучний корінь, виконаний з інертного матеріалу, вкручений до кістки, з великою надією на інтеграцію з нею.
Велике поширення у практиці хірургічної та ортопедичної стоматології набули внутрішньокісткові імплантати, що виконують функцію опори зубних протезів.
Усі сучасні імплантати на 90% виготовляються з титану.
Процес остеогенезу кісткових клітин на поверхні імплантату (TiO2), уживленого до щелепної кістки
— на оксидному шарі відбувається адгезія та згортання білків, а також іонів кальцію та фосфору;
— оксидна плівка є базою для формування остеокондуктивної матриці, на якій здійснюється мітоз остеогенних клітин та наступна життєдіяльність остеобластів–остеоцитів;
— оксидний шар створює сприятливі фізико–хімічні умови для утворення кальцій– та титан–фосфатних сполучень безпосередньо на поверхні імплантату;
— білки плазми крові (фібриноген) взаємодіють з поверхнею металу;
— цей білок є основою для утворення волокон фібрину, який є необхідним для спрямованої проліферації остеогенних клітин;
— через 3–5 днів (період проліферації остеогенних клітин та їх перетворення у остеобласти) фібриноген звільняє місце для специфічних білків (вітро– та фібронектіна), що забезпечує адгезію остеобластів та адсорбцію колагену.
Остеоінтеграція (Бренемарк) — механізм, пов’язаний з хімічними та біохімічними процесами, які відбуваються у прикордонній зоні імплантат — кістка при взаємодії оксидного слою титану з кістковою тканиною, у яком важливу роль відіграють протеоглікани.
Задачі імплантологічного лікування:
— естетика;
— відновлення функціональної оклюзії.
Імплантація у історичному аспекті
1891 р. — професор Знаменський М. М. описав експеримент з уживляння собакам імплантатів з порцеляни та каучуку.
1955 р. — проф. Варес Е. Я. (Львів) провів експеримент з уживляння пластмасового імплантату собаці.
1958 р. — наказ Мінздоров СРСР із заборони імплантації.
1964 р. — Леонард Лінков запропонував пластинчасту конструкцію імплантаті з отворами.
1965 р. — створена Шведська національна школа імплантологів, у основу якої покладено теорію остеоінтегруємих двоетапних імплантатів. Автор — професор Бренемарк.
1978 р. — рівень розробок у світі досяг стандарту, що дозволив досягати добрих результатів імплантологічного лікування.
Серед дослідників «третьої хвилі» розвитку вітчизняної імплантології можна поставити лікарів з Каунаса — професорів С. П. Чепуліса, О. М. Сурова.
1986 р. — Мінздоров СРСР видав наказ № 310 «Щодо заходів з впровадження у практику методу ортопедичного лікування з використанням імплантатів».
Класифікація імплантатів
— за матеріалом:
• титан;
• цирконій,
• сплави заліза;
• кобальт–хром;
—за формою:
• циліндричні (Бренемарка);
• гвинтоподібні;
• листоподібні (пластинчасті Лінкова, Blade);
• форми кореня натурального зубу;
—за структурою матеріалу:
• безпористі;
• поверхнево–пористі;
• із наскрізною пористістю;
• комбіновані;
—за локалізацією:
• підслизові;
• внутрішньокісткові;
— за конструкцією внутрішньокісткової частини:
• розбірні;
• нерозбірні;
— за способом виготовлення:
• стандартні;
• індивідуальні;
— за строком жувального навантаження:
• негайне навантаження;
• відстрочене навантаження.
Технологія імплантації зубов бере свій початок в 1965 році, коли шведський професор Інгвар Бранемарк в результаті досліджень, що проводилися ним у Гетеборзького університету, виявив, що титан здатний приживлятися в кістковій тканині. Як часто буває, це відкриття було зроблено ним зовсім випадково. Досліджуючи процеси кровопостачання кістки, вчений встановив мініатюрну оптичну камеру з титану в кістку кролика. Через деякий час він виявив, що камера вросла в кістку. Це явище отримало назву остеоінтеграції і лягло в основу методу імплантології в сучасній стоматології.
Спочатку ніхто не думав про використання цього явища в стоматології, випробування вирішили проводити на автомобілістах, що потрапили в аварії і отримали травми стегна. Однак, знову втрутився випадок. Хтось Госта Ларссон, який мав великі проблеми із зубами і щелепних кісток, почув про дослідження Бранемарка і вирішив стати першим добровольцем. Лікування Ларссона було успішним, незважаючи на новизну методу. За допомогою імплантатів йому поставили протез на нижню щелепу, який вирішив всі його проблеми. А його випадок, в свою чергу, довів, що щелепно-лицьові кістки – найкраще місце для вживлення імплантату.
Продовжувачем справи Бранемарка став канадський вчений-дантист Джордж Зарб. У 1982 році в Торонто була організована перша конференція з остеоінтеграції за участю всіх провідних на той момент дослідників у цій галузі. Так з’явилася на світ нова методика відновлення. У нашій країні імплантація зубів, як і багато інших напрямків прикладної науки і, зокрема, медицини, отримала широке поширення лише в пострадянський час.
Імплантат – це титановий стрижень, на який як на шуруп “нагвинчує” протез або коронка. Таким чином, приватним випадком в протезуванні є імплантація зубів і ціни на неї сьогодні досить високі, перш за все, через високу вартість титану. Імплантат може використовуватися як у якості безпосередньо зуба, так і в якості опори для установки протеза.
Слід зауважити, що приживляемость імплантату відбувається не завжди – успішні випадки в стоматологічній практиці складають 95%. В інших випадках пацієнтам залишається скористатися одним з традиційних видів протезування зубів, вартість на яку в цілому нижче, ніж на імплантацію.
У 1891г. на IV Пироговській з’їзді, а потім у журналі “Медичне огляд” була представлена доповідь приват-доцента Н.Н. Знаменского “Імплантація штучних зубів”. Він зазначав, що для установки імплантату найкращим місцем є не Лунка віддаленого зуба, а відновитися кістка, а матеріал для нього не має реагувати на фізіологічні процеси в кістки. Починається використання різних біологічних матеріалів для виготовлення, як імплантату, так і протеза, вивчаються властивості інертності, толерантності, відбувається активне впровадження в клінічну практику металів. Були виявлені унікальнівластивості титану – легкість, стійкість до корозії.
У 1952р. шведський вчений P. Branemark сформулював необхідні умови для успіху зубного протезування з опорою на імплантати – стерильність, чистота поверхні, атравматічность, геометричне рівність ложа і конструкції, що призводить до міцному зрощування поверхні металу з кісткою, названим пізніше “остеоінтеграціей”. Починається час активної розробки конструкцій різноманітних за формою імплантатів. У 1963р. на основі імплантатів A. Strock, R. Chercheve і S. Tramonte американський вчений L. Linkow створив гвинтовий імплантат з отвором в нижній третині внутрішньокістковий частини, що дозволило поліпшити його ретенцію.
У 1965р. P. Branemark запропонував застосовувати розбірні конструкцію гвинтового імплантату, що складається з внутрішньокістковий частини і прикручують до неї опорної голівки (абатмента).
У 1969р. L. Linkow винайшов ще один імплантат з внутрішньокістковою частиною у формі пластини, що дозволило застосовувати його при вузьких альвеолярного відростка щелеп. У 1964р. IASmall почав розробляти імплантат, що представляв собою пластину з ретенціоннимі і чрескостнимі штирями для атрофірованной нижньої щелепи, а голландські хірурги H. Bosker і L. VanDijk запропонували розбірний варіант цієї конструкції, назвавши його трансмандібулярним імплантатом.
У 1970р. H. Roberts запропонував ще одну конструкцію імплантату для атрофірованной нижньої щелепи, що представляє собою дугоподібні пластину, розраховану для впровадження в трьох місцях нижньої щелепи.
У 1980-ті роки було запропоновано величезна кількість конструкцій, більшість з яких є модифікацією імплантату системи Branemark. Конструкція двохетапний гвинтових імплантатів P. Branemark знайшла широке застосування на практиці. У 1990-ті роки на основі експериментальних досліджень була доведена можливість остеоінтеграціі при використанні одноетапного гвинтових імплантатів.
Зараз, коли минуло понад 50 років з моменту перших успішних імплантації зубів, ця процедура доведена до досконалості. І постулат, що говорить, що зуби другий раз не виростила, спростують. В даний час імплантація зубів має цілий ряд незаперечних переваг і вважається реальної заміною протезуванню.
Етапи імплантації зубів.
Імплантація зубів включає в себе 3 етапи.
Перший етап – це хірургічна операція, яка включає в себе впровадження імплантанта в кістку щелепи. Хірургічна операція виконується в стоматологічному кабінеті під місцевою анестезією або загальним наркозом. Під час цієї операції в щелепи утворюється кісткове ложе і в нього вкручується імплантант. Імплантанти встановлюються атравматично, акуратно працюючи з кісткою. Це втручання набагато менш травматично, ніж видалення зубів мудрості. Після виконаної операції існує загоюються період, який приблизно тривати від 3-4х місяців до півроку. У цей період відбувається загоєння імплантату в кістки, а після чого ставиться титановий абатмент.
Через одну – два тижні приступають до наступного етапу лікування – виготовлення зубного протеза.
Третій етап називається ортопедичним, виготовляється зубний протез. Після установки титанового абатмента, виходять відбитки з зубних рядів. На підставі цих відбитків виготовляються моделі зубних рядів, по яких і виготовляється штучна коронка, обрана під колір зубів пацієнта. Також існує імплантанти встановлюються в кісткову тканину в одне відвідування (одноетапна імплантація)
Протипоказання до дентальної імплантації
2.2.2.1. Соматичні абсолютні:
а) захворювання кісткової тканини:
— остеоартроз (хвороба Педжета);
— остеомаляція кістки;
— генералізована фіброзна остеодистрофія (хвороба Реклінгаузена);
— остеодистрофія ниркового походження;
— остеопороз кістки;
— остеосклероз кістки;
— хвороба Кушинга;
— глюкокортикоїдна медикаментозна залежність;
— первинний та вторинний гіперпаратіроїдізм;
— порушення метаболізму вітаміну D;
— стійке зниження кальцію у плазмі крові;
б) гіпертиреоз;
в) гіперфункція гіпофізу;
г) інфекційні захворювання (сифіліс, туберкульоз, актиномікоз, ВІЛ);
д) захворювання сполучної тканини (склеродермія, системна червона вовчанка);
е) захворювання крові (анемія, лейкоз, агранулоцитоз);
ж) захворювання нирок зі стійким порушенням їх видільної функції;
з) захворювання печінки (цироз, інфекційний гепатит);
и) променева терапія.
2.2.2.2. Соматичні відносні:
— психічні;
— регулярне вживання алкоголю та наркотичних засобів;
— недавно перенесений інфаркт чи інсульт;
— вагітність чи лактація;
— лікування препаратами, що погіршують регенерацію тканин (гормональна або хіміотерапія, прийом імунодепресантів).
2.2.2.3. Місцеві абсолютні:
— зміни кісткової тканини (остеомієліт, кісти щелеп, пухлини, фіброзна кісткова дисплазія);
— зміни слизової оболонки:
— лейкоплакії;
— стоматити (герпетичний, кандідозний).
2.2.2.4. Місцеві відносні:
— незадовільна гігієна порожнини рота;
— пародонтит;
— бруксизм;
— гінгівіт
Імплантати виготовляються з промислово чистого титану. Тому приживлення імплантанта з кісткою складає 97%, що є відмінним результатом
Перевага імплантації зубів.
Зубні імплантанти відновлюють форму і функції відсутніх зубів.
1. Зубні імплантанти дають можливість заміщати дефекти різної величини без обточування сусідніх зубів. Наприклад, при відсутності одного зуба доводиться обточувати дві сусідні зуби для виготовлення мостовидного протеза. А при імплантації сусідні зуби не доторкаються. У даному випадку один імплантант відновлює один відсутній зуб.
2. Зубний імплантант може використовуватися для відновлення одного відсутнього зуба, щоб зміна сусідніх зубів не спостерігалося.
3. Імплантанти можуть використовуватися як опори для постанови мостовидного протеза при відновленні великих дефектів зубного ряду.
4. Імплантанти дають можливість виготовити незнімні протези на беззубной щелепи.
5. Імплантатни можуть служити опорою для знімних протезів, за допомогою цього можна досягти хорошої фіксації в порівнянні зі звичайним знімним протезом
При втраті зубів, кість, позбавлена функціонального навантаження, швидко атрофується. Впровадження в кістку зубних імплантатів призупиняє атрофію (зменшення у висоті і в ширину) кістки в області відсутнього зуба.
Необхідно відновити дефект зубного ряду, не піддаючи препарування сусідні зуби.
Це особливо актуально для пацієнтів, яким з ряду тих чи інших причин важко або неприпустимо використання знімних зубних протезів.
Імплантація зубів – альтернатива знімними зубними протезами.
На сьогоднішній день сучасна імплантація зубів дозволяє відновлювати повну беззубу щелепу незнімними або умовно-знімними конструкціями
Етапи встановлення імплантантів.
На ілюстраціях розглянемо поетапну установку імплантанта.
1. Відсутність одного зуба на верхній щелепі.
Перший етап – обстеження. Робляться рентгенівські знімки, оцінюється область імплантації.
2. Установка імплантанта.
У місце відсутнього зуба формується в кості ложі, встановлюється імплантант.
3. Виготовлення коронки на імплантант.
З імплантанта знімається зліпок, по зліпках виготовляється коронка.
4. Фіксація коронки на імплантант.
Установка двох імплантантів, виготовлення мостовидного протеза.
1. Відсутність трьох поспіль стоячих зубів на нижній щелепі.
Перший етап – обстеження. Робляться рентгенівські знімки, оцінюється область імплантації.
2. Установка двох імплантантів.
У місце відсутніх зубів формуються в кості ложі, встановлюються імплантанти.
3. Виготовлення мосту на імплантанти. З імплантантів знімаються зліпки, по зліпках виготовляється мостовідний протез.
4. Фіксація мостовидного протеза на імплантантах.
Виготовлення незнімних протезів на повністю беззубу щелепу за допомогою імплантатів.
1. Повністю беззуба щелепа.
Перший етап – обстеження. Робляться рентгенівські знімки, оцінюється область імплантації.
2. Установка п’яти імплантантів.
У відділі передніх зубів формуються в кості ложі, встановлюються імплантати.
3. Виготовлення незнімного мостовидного протеза на імплантати.
З імплантатів знімаються зліпки, по зліпках виготовляється мостовідний протез.
4. Фіксація мостовидного протеза на імплантанти.
Ось так виглядає незнімна конструкція при відновленні повністю беззубою щелепи.
Виготовлення умовно-знімного протеза на двох імплантантах.
Нижня щелепа. Для виготовлення умовно-знімного протеза на імплантанти, на нижній щелепі встановлюють два імплантанта. Для нормального несення навантаження на нижній щелепі досить імплантантів довжиною
Мостовідний протез на імплантатах
Ця конструкція нагадує звичайний мостовідний протез.
Але тільки в цій конструкції опорними зубами є імплантанти, а не природні зуби.
Імплантанти служать як нові корені і опорами для мостовидного протеза
МІФИ про імплантацію.
Розглянемо найбільш поширені міфи:
«Якщо імплант не приживеться».
За останній час відсоток відторгнення імплантів неухильно прагне до нульової відмітки, що за даними статистичних досліджень складає від 0,4% до 4%. Таким чином, вірогідність відторгнень після імплантації значно нижча, ніж відсоток ускладнень при депульпації зубів, необхідній при встановленні мостовиднихпротезів.
«Імплантація – це боляче».
Для лікування або видалення зубів потрібна набагато серйозніша анестезія, та і сам процес значно неприємніший, ніж при імплантації. За статистикою лише 20% пацієнтів приймають увечері, в день операції, одну пігулку знеболюючого, інші 80% не відчувають ніякої хворобливості.
«Імплантація – це довго».
Час постановки одного імпланта займає всього 30 хв., потім він приживається впродовж 3-х міс. Постановка імпланта не вимагає додаткових маніпуляцій і не доставляє дискомфорту. Далі до імпланту приєднують абатмент, на який і виготовляється коронка. Крім того, при виготовленні звичайних коронок значну частину часу доводиться приділяти обточуванню зубів у роті пацієнта. А при виготовленні коронки на імпланті усі ці маніпуляції робляться техніком на моделях в лабораторії. Що значно скорочує час знаходження пацієнта в кріслі.
Методи імплантації зубів.
За взаємвідношення імплантату з м’якими і твердими тканинами виділяються сдледующіе методи імплантації:
* Внутріслизова імплантація. Показана для поліпшення кріплення (фіксації) знімного протеза при атрофії альвеолярного відростка верхньої щелепи, особливо при дефектах розвитку неба. Для цього зазвичай використовуються металеві імплантати у вигляді кнопок, але які і кріпиться знімний протез.
* Субмукозная (підслизових) імплантація. Зазвичай передбачає наявність магнітів, розташованих під слизовою оболонкою. Застосовується для запобігання зняття знімних протезів, тобто поліпшення фіксації і сітабілізаціі.
* Піднадокістная (субперіостальная) імплантація. Вимагає виготовлення індивідуальних конструкцій. Для цього під час операції отримують відбиток зі структури кісткової поверхні. Потім за допомогою лиття виготовляють імплантанти і під час операції встановлюють його під надокісницю. Така імплантація використовується при вираженій атрофії щелеп і вираженої втрати зубів, що дозволяє в подальшому використовувати імплантат для різних видів протезування.
* Внутрішньокістковий-поднадокістна імплантація використовується для встановлення спеціальних імплантатів з голівкою, шийкою, субперіостальной і ендостальною частиною конструкції. Ці імплантати мають складну геометрію, поєднують в собі всі позитивні моменти поднадкостнічних і внутрішньокістковий імплантатів і при цьому не мають їх вадами. Використовуються для установки в передньому відділі щелеп при відсутності декількох зубів у тих місцях, де необхідна максимальна стійкість імплантату при всіх рухах щелепи.
* Внутрізубно-внутрішньокістковий імплантація. Застосовується для профілактики та усунення патологічної рухливості зубів при періодонтіте і пародонтозі, на тлі сильного руйнування коронки зуба, а також для додання стійкості зубам в видалення верхівки кореня зуба. Для такого методу імплантації використовуються металеві штифти.
* Внутрішньокістковий імплантація – метод імплантації пластіночних, циліндричних, конічних та інших імплантатів через розріз ясна та надкостніци в кісткову тканину щелепи. Показанням для вибору певної форми імплантату служить розміщення дефекту, товщина і висота кісткової тканини в місці імплантації, анатомічні особливості будови щелепи і деякі інші фактори.
У зв’язку з цим виділяють:
* Пластинчаті імплантати. Вони вперше були запропоновані ще в 1967 році в США. Застосовуються при кінцевих дефектах зубних рядів (відсутність декількох останніх в ряду зубів) при непереносимості знімних протезів.
* Гвинтові імплант (кореневі імплантати). Найбільш популярні на сьогодні конструкції. Їх легше встановлювати і вони дають менше ускладнень.
* Чрезкостние імплантати. Застосовуються рідко і в основному для кріплення знімних протезів
У цілому серед перерахованих методів імплантації зубів найбільш популярна сьогодні саме внутрішньокістковий імплантація, т.к. має максимальну результативність(більше 95% успіху).
Іншим критерієм класифікації методів імплантації є факт повідомлення імплантату з порожниною рота на період приживлення. Виділяються:
- одноетапною
- двоетапною
- безпосередньою
- відстроченою
Одноетапна методика імплантації. Ця методика характеризується тим, що імплантати встановлюються у вже сформоване кісткове ложе в щелепі. Установка протеза проводиться в перші дні після операції.
Двоетапна методика характеризується тим, що в кісткове ложе щелепи поміщається коренева частина імплантату, після чого над ним зашивається слизова оболонка. Після цього, протез зуба встановлюється звичайно приблизно через 2-3 місяці з моменту операції (для нижньої щелепи) і через 4-6 місяців (для верхньої щелепи).
При безпосередній імплантації виконується видалення зуба й встановлення імплантату в альвеолярну лунку. Часто трапляється розбіжність зубного імплантату й розміру лунки зуба. У таких випадках проводиться двохетапна методика імплантації, коли здійснюється «попереднє» приживлення кореневої частини зубного імплантату.
При відстроченій імплантації встановлення самого імплантату здійснюється тільки після повної перебудови кісткової тканини в місці, де був вилучений зуб. Звичайно для цього потрібно приблизно від 1,5 до 12 місяців.
Гвинтовий зубний імплантат
Гвинтовий імплантат складається з декількох частин. Це:
- Тіло імплантату
- Гвинт-Заглушка
- Абатмент
- Формувач ясен.
Тіло імплантату
Ця частина імплантату безпосередньо вводиться в кістку й залишається там. Для цього спочатку в самій кістці створюється ложе у вигляді нарізаного отвору, у яке імплантат і встановлюється.
Іноді для того, щоб досягти достатньої стабільності імплантату в кістці, застосовуються спеціальні «самонарізні» імплантати.
Крім гвинтової нарізки імплантату, для поліпшення його фіксації й процесу остеоінтеграції на його поверхні можуть бути особливості рельєфу, пористе покриття й т.д. Крім того, щоб поліпшити міцність з’єднання використовуються різні виїмки або поглиблення, які не дають імплантату крутитися навколо осі або зміщатися.
Гвинт заглушка
Щоб попередити вростання м’яких тканин і кістки в отвір імплантату, перед тим, як імплантат закривається слизовою оболонкою ясен, у нього встановлюється гвинт-заглушка. А перед установкою абатмента гвинт видаляється.
Абатмент
Абатмент – це як би сполучна ланка між імплантатом і коронкою.
Абатменти бувають за своєю формою циліндричні, кутові, конусні й індивідуальні. Призначення абатмента – це з’єднання тіла імплантату й протеза зуба.
Циліндричні абатменти знайшли застосування в тих випадках, коли та частина протеза зуба, що звернена до слизових ясен, розташована ледве вище її рівня.
Конусоподібні абатменти характеризуються більш природним виглядом і гарними естетичними властивостями. При цьому коронка протеза зуба може бути розташована вище або нижче ясен.
Кутові абатменти застосовуються в тих випадках, коли будова кістки щелепи вимагає того, щоб вісь імплантату й вісь абатмента не збігалися, а трохи відхилялися.
Індивідуальні абатменти виготовляються залежно від даної клінічної ситуації.
Формувач ясен
Формувач ясен служить для того, щоб сформувати правильний контур ясен. Він звичайно трохи ширше за розмірами, ніж сам абатмент.
Етапи зубної імплантації
Встановлення зубних імплантатів – залежить від ступеня складності заходів і особливостей пацієнта.
Важлива роль у процесі встановлення зубних імплантатів приділяється характеру відсутніх зубів, обраному способу встановлення протезів, а також особливостям кістки щелепи в місці, де передбачається встановлення імплантату.
Характер відсутності зубів впливає на вибір не тільки типу імплантату й методу його установки, але також і на розміри зубного імплантату.
Серед основних типів дефектів зубного ряду можна відзначити:
- одиночні,
- складаються із двох і більше зубів,
- кінцеві дефекти зубного ряду
- повна відсутність зубів (адентія).
Перед тим, як проводиться імплантація, хворий обов’язково обстежується на наявність супутніх захворювань, причому не тільки порожнини рота, але й усього організму, тому що вони можуть впливати на процес остеоінтеграції. При цьому враховуються, як спосіб майбутньої імплантації, так і тип самого імплантату. Трохи менш важливим фактором вважається об’єм кісткиі щелепи, на якій встановлюється імплантат.
Сама процедура установки зубного імплантату проводиться із застосуванням атравматичної техніки. Це означає, що операція проводиться з найменшою травматизацією навколишніх тканин. Крім того, дуже строго дотримується принцип асептики й антисептики, тобто стерильності умов проведення операції. Це забезпечує сприятливе загоєння рани без яких-небудь ускладнень.
Як тільки імплантат повністю й надійно зафіксувався в кості щелепи, стоматолог встановлює на нього абатмент (верхню частину). Даний етап процедури імплантації менш складний. На цьому етапі лікар знімає спеціальні гвинти-заглушки, які застосовуються для захисту імплантатів у процесі остеоінтеграції.
Після цього проводиться вгвинчування формувача ясна в імплантат. Усе. Після цього хірургічний етап імплантації завершений. Біля двох тижнів буде потрібно для загоєння. Далі лікар приступає до етапу протезування.
Протези на імплантатах дозволяють відновити анатомічну цілісність зубних рядів і забезпечити відповідне й адекватне навантаження на кісткову тканину, що оточує імплантати. Крім того, цим досягається й не менш важливий косметичний ефект від лікування.
Залежно від того, як фіксуються зубні протези, вони можуть бути:
– незнімними,
– умовно-знімними,
– комбінованими,
– знімними.
Крім того, зараз виготовляються протези, які відновлюють не тільки зубний ряд, але й частину ясен – так звані протези з ясеневою маскою. Крім самого протезування, важливою умовою для правильного розподілу механічного навантаження в кістковій тканині, де розташовані імплантат
Експрес імплантація зубів полягає в тому, що після того, як зуб вилучений, пацієнтові відразу ж установлюють зубний імплантат. Проведення негайної установки зубного імплантату рекомендоване в наступних ситуаціях:
– У випадку травми, коли зуб зламаний і це ушкодження проникає глибоко під тканину ясен.
– Зуб зруйнований так, що інші способи відновлення не підходять.
– Зуби, які пацієнт лікував раніше, і наступному лікуванню вони не підлягають.
Переваги такої негайної установки зубного імплантату:
- Цей метод установки імплантату дозволяє зменшити час, витрачений на лікування. Це пояснюється так. Звичайно після видалення зуба імплантат можна встановити тільки через 1,5 місяця. А після цього ще 6 місяців займає процес остеоінтеграції імплантату в кістку щелепи. Негайна імплантація дозволяє скоротити цей процес на 6 місяців.
- Зменшується незручність для пацієнта. Якщо при двохетапній зубній імплантації пацієнтові доводитися переносити незручність і дискомфорт, як при видаленні зуба, так і при встановленні імплантату, то одномоментна імплантація характеризується меншим дискомфортом для пацієнта – одномоментно видалення зуба й постановка імплантату.
- Відразу після установки імплантату можна поставити тимчасову коронку.
Комп’ютерне моделювання в зубній імплантації
Сьогодні комп’ютерне моделювання в стоматології зробило великий переворот у використанні зубних імплантатів. У лікаря з’явилася можливість створити точну тривимірну модель майбутньої конструкції імплантату з урахуванням всіх особливостей пацієнта. Це дозволяє створити хірургічний шаблон, що, у свою чергу, дає можливість провести операцію без зайвої травматизації м’яких тканин.
Помітимо, що сьогодні пацієнт не повинен терпіти ніяких незручностей, пов’язаних з вживленням імплантату. На період остеоінтеграції зазвичай лікар установлює тимчасову коронку, що повністю, як з погляду функціональності, так і з погляду естетичності, може заміняти втрачений зуб. Після того, як зубний імплантат прижився, лікар установлює вже постійну коронку (протез).
Матеріал, з якого робиться постійна коронка, вибирається лікарем залежно від положення втраченого зуба (тобто від того, яку він буде виконувати функцію) і від побажань пацієнта.
Серед матеріалів для коронки може бути обрані металокераміка або безметалова кераміка (оксид цирконію, оксид алюмінію). Сама зубна коронка виготовляється зубним техніком у лабораторії. Успішність результату забезпечується тісним співробітництвом стоматолога й зубного техніка, які повинні працювати в тісному творчому тандемі.
У сучасній стоматології йде тенденція скорочення строків остеоінтеграції зубного імплантату, що зв’язано, у першу чергу, з розвитком новітніх технологій. Сьогодні можна із упевненістю сказати, що максимальний період загоєння імплантату на верхній щелепі – це 6 місяців, і на нижній щелепі – 4 місяці.
Існують деякі методи для прискорення приживлення імплантату. Наприклад, застосовується власна кров пацієнта (в обсязі до 30 мл). З неї одержують плазму, що збагачена факторами росту самого пацієнта. А сучасна система стерилізації обладнання виключає ризик перехресного зараження й значно зменшує строки загоєння м’яких тканин і приживлення. Така методика дозволяє скоротити традиційні строки на 2 місяці.
Майже в половині випадків пацієнт вже може піти додому в день проведення операції імплантації з тимчасовими зубними коронками або знімними протезами, які спираються на встановлені зубні імплантати без будь-яких негативних наслідків. Під час періоду остеоінтеграції імплантату пацієнт повинен буде зайти кілька разів до лікаря для контролю. Однак дати 100-відсоткову гарантію відсутності яких-небудь ускладнень неможливо через індивідуальність кожного пацієнта. Але це не означає, що при відторгненні імплантату вся справа «загублена». Будь-який зубний імплантат можна відновити за допомогою деяких додаткових процедур.
Зазвичай на період приживлення імплантату для пацієнта виготовляється тимчасовий зубний протез із пластмаси. Він, при цьому, не заважає приживленню імплантату й до того ж повністю відновлює зовнішній вигляд зубного ряду (естетичний ефект!). Ну а після того, як зубний імплантат прижився, тимчасові коронки видаляються, а на їхнє місце до імплантатів прикручуються сполучні елементи, на яких уже фіксується постійний протез.
Рентгенографія перед імплантацією зубів
Перш ніж проводити установку зубного імплантату, лікар повинен з’ясувати якість і стан кісткової тканини щелепи, тому що від цього залежить і результат. Для цього звичайно проводяться рентгенологічні дослідження:
- Детальна рентгенографія
- Ортопантомограма
- Комп’ютерна томографія
Ортопантомограма
Цей метод рентгенографії дозволяє одержати лікареві гарний попередній огляд стану зубних рядів обох щелеп. При цьому можна з’ясувати взаємовідносини між альвеолярним відростком щелепи і її тілом.
При ортопантомограмі можна одержати прекрасні зображення основних анатомічних структур, приміром, каналу нижньої щелепи, верхньощелепних пазух, відстань яких до майбутього імплантату дуже важливо враховувати. Крім того, ортопантомограма дозволяє оцінити довжину й кількість необхідних зубних імплантатів.
Детальна рентгенографія
Детальні (прицільні) рентгенологічні знімки застосовуються з метою:
- Визначення ступеня щільності кісткової тканини щелепи,
- З’ясування ступеня дефекту між коріннями поруч розташованих сусідніх зубів, особливо в передніх відділах щелепи,
- Для оцінки розташування альвеолярного гребеня щелепи стосовно зубів.
Комп’ютерна томографія на апараті Periotest
Комп’ютерна томографія – це метод рентгенівської діагностики, що дозволяє одержати пошарове зображення різних структур зуба, імплантату й щелепи. При цьому використовується комп’ютерна обробка зображень. Знімки, отримані на КТ, дозволяють добре побачити всі шари кістки.
Це дозволяє підтвердити, чи підходить кісткова тканина щелепи для імплантації, при цьому розмір імплантатів може бути в межах від 3 до
Синус-ліфтинг (субантральна аугментація)
Синус-ліфтинг (або субантральна аугментація) – це хірургічне втручання, що спрямоване на поліпшення умов для установки зубних імплантатів при атрофії кістки верхньої щелепи. Тобто – це відновлення кісткової тканини. Варто сказати, що дане оперативне втручання вже не є новинкою, тому що воно відомо в оперативній стоматології із другої половини минулого століття.
Різновиди синус-ліфтинга
Відомо два види синус-ліфтинга:
- Відкритий
- Закритий
Показаннями до закритого синус-ліфтингу є висота кісткової тканини в області верхньощелепних пазух не менш
Які показання до проведення синус-ліфтингу?
Синус-ліфтинг проводиться в тих випадках, коли є значна атрофія кісткової тканини в бічних відділах верхньої щелепи, що затрудняє установку в неї зубних імплантатів. Кістка верхньої щелепи відрізняється від нижньої тим, що в ній є порожні простори – пазухи, і крім того, її обсяг менше, ніж у нижньої кістки. Коли зуб випадає (або його видаляють), пневматизація (легкість) верхньощелепної пазухи збільшується, а це, у свою чергу, погіршує якість кісткової тканини.
Коли масив кісткової тканини збільшується після синус-ліфтингу, це дозволяє стоматологові застосовувати зубні імплантати більшої довжини, а це, звичайно, більше підходить, особливо в бічних відділах верхньої щелепи, щоб створити умови для відповідного опору навантаженню при жуванні.
Операція синус-ліфтингу показана у випадку, коли висота альвеолярного відростка щелепи не дозволяє встановити зубний імплантат більше
Зубні імплантати можна встановити як одночасно із проведенням операції синус-ліфтинга, так і з якимось проміжком між ними, для повного загоєння ділянки імплантації. Вибір тої або іншої методики залежить від висоти альвеолярного відростка.
Показаннями для одночасної установки зубних імплантатів і субантральної аугментації (тобто синус-ліфтинга) є:
- Проведення операції синус-ліфтинга без яких-небудь ускладнень,
- Мінімальна товщина кістки верхньої щелепи в межах 3-
4 мм , що достатньо для міцної первісної фіксації ендоосальних імплантатів, - Відсутність патологічних змін кісткової тканини в області проведення операції синус-ліфтингу.
Якщо зубні імплантати встановлюються відразу після операції синус-ліфтинга, то їх зазвичай «розкривають» і піддають навантаженню вже через 6-9 місяців після хірургічного втручання. Таке поступове збільшення навантаження на кістку дозволяє їй стати міцніше, а стоматологові дозволяє оцінити реакцію імплантату на навантаження до того, як виготовлена постійна ортопедична конструкція.
У випадку, коли одночасна установка зубних імплантатів і операція синус-ліфтинга протипоказана, зазвичай імплантати встановлюють приблизно через 4 місяці після операції синус-ліфтинга. У цьому випадку значна частина матеріалу кістки ще не встигає зміцніти, тому залишиться м’якою. Це дозволяє провести установку зубного імплантату легко й атравматично.
Установка зубного протеза на імплантати
Після того, як установлені зубні імплантати, проводиться наступний етап лікування – виготовлення й установка протеза зуба. Саме протез служить «заміною» зуба, відновлює зовнішній вигляд зубного ряду, служить для адекватного розподілу навантаження на кісткову тканину.
Залежно від того, яка анатомічна частина зубного ряду відновлюється, зубні протези можуть бути простими, а також з ясеневою маскою, коли крім зуба протез «імітує» ще й частину ясен, причому виглядає це дуже ефектно.
По тому, як протези фіксуються в роті пацієнта, вони можуть бути:
- незнімними,
- умовно-знімними,
- комбінованими,
- знімними.
При виготовленні будь-яких із зазначених вище видів протезу на імплантатах звичайно потрібен ряд заходів:
- зняття відбитків (або зліпків),
- оцінка положення центральної оклюзії (прикусу),
- виготовлення робочої моделі протеза,
- виготовлення воскової моделі металевої основи протеза,
- виливок металевої основи протеза,
- приміряння металевої основи протеза на моделі й у ротовій порожнині,
- повторна оцінка положення центральної оклюзії разом з металевою основою протеза,
- визначення колірної характеристики облицювання протеза,
- формування облицювання протеза,
- фіксація протеза на імплантатах,
- контроль і підстроювання положення центральної оклюзії й рухів нижньої щелепи.
Фіксація протеза на зубних імплантатах має ту перевагу, що вона дозволяє забезпечити оптимальну жувальну функцію. Крім того, звичайний знімний протез займає більше площі в ротовій порожнині, тому що для стабільної фіксації йому потрібна «опора» на піднебіння, під’язичну область і початок порожнини рота. А це викликає значні незручності для пацієнта, якому доводиться звикати до такого положення речей. Це, відповідно, у свою чергу, негативно відображається на можливості жування й смакових відчуттях.
На відміну від цього, протези з опорою на зубні імплантати не мають таких незручностей. Підвищення ефективності жування спричиняє поліпшення роботи шлунково-кишкового тракту, а, отже, і загальне оздоровлення організму.
Ускладнення під час і після імплантації зубів
Будь-яке хірургічне втручання може супроводжуватися деякими ускладненнями. Все залежить від досвіду лікаря, складності проведеної операції й деяких інших факторів, у тому числі, і від того, як буде сам пацієнт дотримуватися запропонованих йому інструкцій після операції.
Ефективність приживлення імплантату в кістці досягає, звичайно, більше 90%. Однак, у деяких випадках, з тих або інших причин, імплантат не приживляється в кістці щелепи. Звичайно це виявляється на другому етапі імплантації, коли приходить час ставити коронку. У такому випадку цей імплантат необхідно видалити й установити інший, або відразу ж, або через якийсь час.
Потенційними причинами, що впливають на такий результат установки імплантату, можуть бути:
- Інфекційні процеси навколо зубного імплантату,
- Паління (при цьому відзначається погіршення мікроциркуляції крові й внаслідок цього порушення процесу загоєння кістки і ясен),
- Нестача кісткової тканини навколо імплантату (у цьому випадку імплантат може майже вільно рухатися в кості, і його приживлення просто не відбувається).
Крім того, згодом також можуть проявлятися деякі ускладнення. Наприклад, як і у випадку зі справжнім зубом, при розвитку інфекції в ясневій кишені навколо імплантату може виникнути так званий періімплантит (запалення тканин навколо імплантату). Якщо не лікувати цей стан, поступово відбувається атрофія, «роз’їдання» кістки, у якій тримається зубний імплантат. У результаті відбувається розслаблення імплантату в кості і його доводиться видаляти. Лікування такого стану практично таке ж, як і звичайного періодонтиту при справжньому зубі.
Ускладнення при установці зубних імплантатів
На щастя, ускладнення як під час, так і після цієї процедури, зустрічаються рідко. Серед них можна відзначити такі, як:
- Інфекційні ускладнення
Кісткова тканина і ясна, які оточують імплантат, можуть інфікуватися, що приводить до ускладнень. Це ускладнення в основному зустрічається у випадку, коли імплантати встановлюються Вам уперше. Як відомо, ротова порожнина є найбільше «брудним» у бактеріальному плані місцем у людини. Тому навіть якщо дотримуватися всіх принципів асептики й антисептики, при першій установці імплантатів може траплятися інфікування навколишніх тканин.
- Перевантаження зубного імплантату
Під час процесу остеоінтеграції (процесу, під час якого відбувається вживляння імплантату в кістку щелепи) варто обмежити навантаження на імплантати, що стосується жування, доти, поки імплантат повністю й міцно впровадиться в кістку. Крім того, перевантаження імплантату трапляється, якщо на ньому встановлено кілька зубних протезів. Природа створила зуб так, що одна коронка зуба має тільки одну систему кореня. Те ж саме справедливе і стосовно імплантатів.
- Руйнування зубного імплантату
У цьому світі ніщо не вічне, а тим більше, титановий сплав, з якого зроблений зубний імплантат. Титан – це метал, що може просто поламатися. На щастя, таке ускладнення, все-таки, зустрічається рідко, тому що сучасна стоматологія для виготовлення імплантатів і протезів зубів застосовує міцні й надійні матеріали. Однак, якщо таке все-таки трапилося, то обов’язково потрібно видаляти імплантат і ставити новий.
- Атрофія кістки навколо зубного імплантату
У випадку, коли кісткова тканина атрофується навколо даного зуба, говорять про т.зв. періодонтит (періодонт – тканини, що оточують корінь зуба й фіксують його). Така ж ситуація може трапитися й з імплантатом, коли довкола нього виникає атрофія кістки. На щастя, навіть у цьому випадку зубний імплантат у переважній більшості зберігає свою нерухомість. Тому так важливо регулярно проводити рентгенологічний контроль стану кісткової тканини в області зубного імплантату.
- Запалення
У цьому випадку має місце запальний процес у тканинах, які оточують зубний імплантат (кістка і ясна). Причини такого запалення можуть бути різним
