КЛАС ПАВУКОПОДІБНІ

КЛАС ПАВУКОПОДІБНІ (ARACHNOIDEA).

КЛІЩІ – ЗБУДНИКИ ХВОРОБ.

 

В світі існує велика кількість різних хвороб людини, тварин, рослин. Хвороби тварин називаються зоонозами. Ряд зоонозів є хворобами тільки тварин. Інші ж зоонози, за відомих умов, передаються від хворих тварин і людині, безпосередньо або через переносників. Переносниками є різні безхребетні тварини, головним чином кровосисні кліщі і комахи, які при живленні на хворій тварині (людині) разом з кров’ю сприймають збудника захворювання і можуть передавати його при кровосмоктанні. Такі хвороби одержали назву – трансмісивні (від слова «трансмісія» – передача). Для таких хвороб характерний існування в природньому осередку інфекції і називаються вони природно-осередковими. Людина хворіє природньо-осередковою хворобою тоді, коли вона потрапляє у певну пору року на територію природного вогнища, де піддається нападу голодних кровосисних переносників, що вже містять збудник хвороби. Цією обставиною визначається і сезонність хвороб – адже переносники в природі активні, як правило, не круглий рік, а тільки в теплу пору року. Природньо-осередкові хвороби приурочені до певних ландшафтів.

Різноманітність флори і фауни а також особливості рельєфу і клімату створили на території нашого краю сприятливі умови для існування ряду переносників природньо-осередкових інфекцій. Існує декілька природних вогнищ різних хвороб, до яких можна віднести чуму, туляремію, лептоспіроз, кримську геморагічну лихоманку, кліщові лихоманки, кровепаразитарні хвороби тварин та інші. Найбільш актуальною проблемою для нашого краю є активність природного вогнища кримської геморагічної лихоманки (КГЛ). Для цього захворювання характерна сезонність, як правило, весна – літо. Саме в цей період, основна маса дітей тісно контактує з природою, внаслідок чого висока вірогідність захворювання, особливо сільського населення. Щоб понизити ризик зараження кримською геморагічною лихоманкою і іншими інфекціями необхідно своєчасно і систематично проводити роботу серед населення по адекватній поведінці при знаходженні в природних вогнищах, починаючи з шкільної лави. Завдяки зусиллю педагогів в даному питанні формується правильне, здорове розуміння існуючої проблеми. Актуальність проблеми полягає в тому що не дивлячись на те, що цивілізація у великих містах досягла високого рівню і людина має всі необхідні умови для утримання домівки в чистоті, все ж така хвороба, як короста не дає спокою людині і сьогодні. Ідучи в ліс, контактуючи з домашніми тваринами паразит може оселитися під людською шкірою і тим самим викликати коросту. Таким чином, знання основних заходів профілактики захистять багато людей від хвороби, тим паче, що будь-яке захворювання легше попередити, чим лікувати.

 

Загальні відомості. Кліщі (Acarina) – це дрібні (від 0,1 до 30 мм) членистоногі тварини класу Павукоподібних підтипу Хеліцерових. На думку одних зоологів, кліщі – єдиний відділ, що включає 3 підряди: кліщі-сінокоси (Opilioacarina), акариформні кліщі (Acariformes) і паразитиформні кліщі (Parasitiformes). Інші зоологи вважають ці групи неспорідненими один одному відділами. Для кліща характерні шестинога личинка (у німф і дорослих до 8 ніг) і особлива передня ділянка тіла – “головка” (гнатосома), що часто рухомо зчленована з тілом і несе 2 передніх пари кінцівок (хеліцери і педипальпи). У небагатьох примітивних зберігається сегментація. Тіло кліща складається з крупних відділів. Для більшості акариформних кліщів характерний поділ на головний відділ (протеросому), що несе 4 пари кінцівок і задній відділ (гістеросому) з 2 задніми парами ніг. У паразитоформних кліщів є головогруди (просома), що несе всі 6 пар кінцівок, і безноге черевце (опістосома). У вищих представників обох підрядів відділи тіла звичайно зливаються. Покриви тіла тонкі, шкірясті або з щільними щитами, що більш менш зливаються. Забарвлення різноманітне, однокольорове або строкате.

Будова кінцівок варіює залежно від способу живлення і способу життя. Хеліцери з клішнею на кінці, кігтеподібні або голкоподібні служать для захоплення їжі, роздрібнення її або для проколу шкіри тварини-господаря і закріплення на ньому; у самців деяких кліщів хелицери пристосовані для спаровування. Педипальпи прості, їх основні членики формують передротову порожнину, інші утворюють щупальце. Ноги з кігтиками і присосками, у деяких без них. Шкірні органи чуття – щетини і ліровидні органи – розсіяні на тілі і кінцівках. Око 1-2 пари (іноді є 1 непарний серединний), у багатьох очі відсутні. Дихання шкірне або трахейне; трахеї відкриваються 1-4 парами дихалець (стигм) на передньому краю тіла або на його боках. Кліщі роздільностатеві, у багатьох виражений статевий диморфізм.

Положення статевого отвору сильно варіює, у самок іноді є парні отвори, крім непарного яйцевидільного. Запліднення сперматофорне (самець прикріплює сперматофор до статевого отвору самки або залишає його на субстраті, а самка захоплює його) або внутрішнє, що супроводжується спаровуванням. Існує нестатеве розмноження (партеногенез). Більшість кліщів відкладає яйця, деякі живородящі.

Цикл розвитку включає фази яйця, передличинки, личинки, прото- дейто- тритонімфи і дорослих кліщів; у багатьох кліщів окремі фази розвитку випадають; іноді (у аргасових кліщів) німфи линяють кілька разів і число німфальних стадій непостійне.

 

Коротка характеристика деяких видів кліщів.

 Відомо понад 10 тис. видів кліщів. До акариформних кліщів відносяться саркоптиформні (панцирні кліщі, коморні, волосяні, пір’яні, коростяні і ін.) і тромбидиформні  (павутині кліщі, водяні кліщі, краснотілки, залозниці, галові кліщі та ін.). До паразитиформних кліщів належать гамазові кліщі, аргасові кліщі, іксодові кліщі та ін. Поширені повсюдно. Більшість мешкає на суші, деякі в морях і прісних водах. Особливо численні у помірних і тропічних країнах.

Хижі і рослиноїдні, живуть вільно в ґрунті, лісовій підстилці, на рослинах, в органічних залишках, що розкладаються, в норах і кублах тварин; багато з них паразитує на рослинах, тваринах і на людині; є і порожнинні паразити. Деякі корисні: беруть участь в утворенні ґрунтів, переробляють рослинні залишки, винищують деяких шкідників рослин. Багато кліщів заподіюють велику шкоду. Іксодові, аргасові і деякі гамазові кліщі сильно шкодять людині і тваринам як ектопаразити і переносники збудників трансмісивних хвороб: енцефаліту, геморагічної і ін. лихоманок, тощо; вони переносять віруси, бактерії, спірохети, анаплазми, піроплазми, тейлерії, мікрофілярії. Деякі панцирні кліщі – проміжні господарі плоских червів – паразитів домашніх тварин. Комірні кліщі ушкоджують запаси зерна і ін. продуктів; галові, павутинні кліщі і деякі гамазові кліщі шкодять рослинам; коростяні кліщі паразитують в шкірі людини і тварин, викликаючи коросту. Кліщ акарапис викликає хворобу бджіл – акарипідоз. Личинки, нападаючи на людину, викликають дерматити, передають японську лихоманку – тсутсугамуші.

Кліщі краснотілки (Trombea) – надсімейство з підряду тромбідиформних кліщів. Довжина до 2-3 мм, забарвлення від білувато-рожевого до червоного. Включає 2 сімейства: Trombiculidae і Leeuwenhoekiidae, що об’єднують 1600 видів. Поширені всесвітньо, від тундри до субтропіків і тропіків. Дорослі і німфи живуть в ґрунті; хижаки, харчуються нижчими комахами і їх яйцями. Паразитує тільки одна фаза життєвого циклу кліща – личинка; тварини-господарі – ссавці, птахи, плазуни, земноводні. Деякі види нападають на людину.

Кліщі – сінокосці (Opilioacarina), представники примітивних кліщів. Тіло овальне, довжина 1-2 мм, слабко склеротизовано. Ноги довгі і тонкі. Відомо 10 видів. Зустрічаються дуже рідко. Мешкають в рослинних залишках. Виявлені 2 види: Paracarus hexophthalmus і Opilioacarus italicus. Галові кліщі -чотириногі кліщі (Tetrapodii), надсімейство Павукоподібних акариформних кліщів. Галові кліщі дуже дрібні (0,1-0,6 мм). Мають тільки дві передні пари ніг, дві задні пари ніг редуковані. Тулуб розділений на короткий передній відділ, покритий щитком і подовжений задній з тонким кільчастим покривом. Ротові органи смоктального типу. Органів дихання і очей немає. Галові кліщі відкладаютьь яйця, з яких розвиваються личинка, німфа і дорослий кліщ. Мешкають на рослинах, висмоктуючи вміст клітин, викликають різні пошкодження: деформацію тканин, зміни забарвлення і курчавість листя, порушення галуження. Багато Галових кліщів, особливо з роду Eriophyes (грушевий кліщ, яблуневий галовий кліщ, сливовий кліщ і ін.), утворюють різноманітні  гали – утворення,  усередині яких живуть і розмножуються кліщі. Відомо до 150 видів Галових кліщів. Вони шкодять плодовим, винограду, польовим і городнім культурам, а також лісовій рослинності; деякі переносять вірусні хвороби рослин. Заходи боротьби ускладненні  через прихований спосіб життя Галових кліщів. Застосовуються отрути системної дії в поєднанні з агротехнічнимизаходами.

Гамазові кліщі (Gamasoidea) – група кліщів віділу Parasitiformes налічує  близько 20 родин. Тулуб овальний або довгастий (0,3-4 мм), покритий щитками (цілісний або подвійний спинний і декілька черевних); на тілі численні щетинки, постійні по числу і положенню. Ноги шестичленні, з кігтиками і присосками. Хеліцери з клешнями або голковидні, висуваються з трубчастого утвору – зрощених тазів педипальп.

Дихають за допомогою трахей, що відкриваються стигмами з боків тіла, відкладають яйця, багато представників – живородящі.  Шестинога личинка, линяючи, перетворюється на восьминогу німфу першу, німфу другу і в дорослого кліща. Розвиток нетривалий: за сезон можуть давати десятки поколінь. Більшість – хижаки; мешкають в грунті, лісовій підстилці, гної, де харчуються дрібними членистоногими, нематодами, тощо. Деякі види оселяються на гнойових і трупоїдних комахах.

Представники ряду родин (Laelaptidae, Macronyssidae, Dermanyssidae і ін.) перейшли до паразитизму і кровосмоктанню на плазунах, птахах і ссавцях. Способи паразитування різноманітні (форми, що живуть в кублах тварин-господарів або постійно на їх тілі, в дихальних органах і ін.). Деякі види нападають на людину. Укуси наприклад курячого кліща (Dermanyssus gallinae), що розмножується в пташниках, викликають гострий  дерматит, вони переносять збудників інфекційних захворювань.

Щурячий кліщ (Macronyssus bacoti), що живе в щурячих норах і тріщинах стін будівель, може передавати людині через укус щура висипний тиф і чуму.

Мишачий кліщ (Allodermanyssus sanguineus) передає захворювання, що викликає гарячку – везиколізний рикетсіоз. Кліщі роду Hirstionyssus, здатні поширювати туляремію серед гризунів в природних осередках цієї інфекції.

 

Панцирні кліщі, Орібатиди (Oribatei), підряд Павукоподібних відділу Acariformes. Найчисленніша покілкості видів група зі всіх грунтових членистоногих. Панцир – замкнута склеротизована капсула з отворами (статевим, анальним і для ротових органів), прикритими кришками. Для них характерні поділ циклу розвитку на два біологічно і морфологічно різних етапи. Статевонезрілі фази (личинка, німфи) мають м’які покриви, шкірне дихання,

живуть у верхніх шарах ґрунту. Статевозрілі особини дихають трахеями, живуть на поверхні ґрунту, лісової підстилки і здійснюють вертикальні міграції при коливаннях вологості і температури. Весь цикл триває 30-75 діб. Панцирні кліщі проміжні господарі стожкових червів з сімейства Anoplocephalidae, збудників ряду гельмінтозів твари, зокрема монієзіоза. Яйця черв’яка, що проковтнув кліщ розвиваються протягом 70-100 діб в зародку – цистицеркоїди (інвазивна стадія), що залишаються в тілі кліща до його загибелі або попадання з травою в організм тварини. Заходи боротьби – дегельмінтизація тварин і вибір пасовищ, вільних від панцирних кліщів.

Аргасові кліщі, аргазиди (Argasidae) – сімейство паразитичних кліщів надсімейства Ixodoidea. Тіло сплощене, овальне, довжина від 3 до 30 мм. Покриви шкірясті, забарвлення голодних кліщів сірувате, жовто-буре, тих, що напилися крові – лілувате. Існує  5 родів, що  об’єднують 100 видів.  Поширені у країнах з теплим кліматом; на півдні Європейської частини, на Кавказі, в Середній Азії, Казахстані. Всі вони харчуються кров’ю наземних хребетних, живуть в укриттях – норах і кублах тварин, в тріщинах грунту, щілинах споруд

і т. п.; нападають на тварин-господарів звичайно вночі. При смоктанні крові сильно роздуваються. Можуть голодувати роками. У людини укуси викликають свербіння, поява на шкірі червоного висипу. Аргасові кліщі – переносники ряду захворювань людини і тварин.

 

Коростяний кліщ

Acarus scabiei або Sarcoptes hominis викликає коросту. Самка кліща крупніша за самця (відповідно 0,4-0,45 і 0,2 мм в довжину, 0,25-0,35 і 0,14-0,19 мм завширшки). При розгляді неозброєним оком паразит має вигляд шпилькової голівки білого кольору. Після запліднення, яке відбувається на поверхні шкіри, самець гине, а самка проникає в поверхневі шари епідермісу, прокладаючи в них ходи. Роговий шар шкіри самка буравить міцними хітиновими щелепами. Поза шкірою самка гине протягом декількох днів. За 6-8 тижнів життя самка відкладає в коростяному ході до 50 яєць. Статевозрілі кліщі розвиваються з яєць протягом 3-7 тижнів. Підраховано, що за 3 місяці з яєць, відкладених однією самкою, народиться близько 150 млн. кліщів.

Захворювання дещо частіше зустрічається в осінньо-зимовий період, хоча хворих реєструють протягом всього року. Інкубаційний період триває від 7-10 днів до 1місяця і довше. Зараження відбувається при безпосередньому контакті з хворим, при користуванні його постільною або натільною білизною, знаходженні в одному ліжку. Серед дітей інфекція може передаватися через іграшки, якщо ними заздалегідь користувалася хвора дитина.

 

Симптоми зараження. На місці проникнення кліща в шкіру з’являється маленька бульбашка. Проте головним симптомом корости є сильне свербіння, особливо різке увечері і вночі, після того, як хворий лягає в ліжко. Окрім характерного свербіння, яке часто є і першою ознакою захворювання, відзначають появу парних і розсіяних точкових вузликово-бульбашкових висипань, коростяних ходів (штрихоподібні пунктирні лінії сіруватого кольору) садна від разчухування шкіри. Улюбленою локалізацією корости є міжпальцеві складки кисті, бічні поверхні пальців рук, згинальна поверхня променезап’ясткових суглобів, розгинальна поверхня передпліч, ліктьового суглоба, передньобокова поверхня тулуба, область передніх стінок пахвових западин, молочних залоз (коло соска), живота особливо у області пупкового кільця, сідниць, стегна, гомілок і область статевого члена. Іноді на розгинальній поверхні ліктьових суглобів можна виявити сухі кірки, луски (симптом Горчакова- Арді), які покривають папуловезикульозні елементи. Коростяні ходи особливо часто можна виявити у області променезап’ясткових суглобів і в міжпальцевих складках рук. Їх довжина від 2-3 мм до 0,5 см. Якщо розглядати коростяний хід в лупу, то видно, що він складається з близько розташованих чорних крапок – отворів, які прориває кліщ для виходу на поверхню молодих кліщів і для доступу повітря. На місці бульбашок утворюються кров’яні скориночки величиною з шпилькову голівку. Вказані вище місця улюбленої локалізації корости пояснюються тим, що коростяний кліщ полюбляє розташовуватися на ділянках з тонким роговим шаром. У маленьких дітей відзначають декілька іншу локалізацію корости: вона вражає внутрішні краї стоп, підошви, долоні, сідниці і шкіру голови. Сильне свербіння, супроводжуюче коросту, призводить до розчухувань, куди хворі нерідко заносять інфекцію, унаслідок чого короста ускладнюється фолікулітами, фурункулами, лімфаденітом, лімфангітом, імпетиго, ектимами. Остання обставина нерідко змінює клінічну картину корости і значно ускладнює діагностику (встановленню правильного діагнозу допомагають характер свербіння і локалізація процесу). При поширеній і ускладненій корості виявляють еозинофілію в крові і іноді альбумінурію в сечі. Короста може ускладнитися і мікробною екземою (у жінок переважно в колі сосків, у чоловіків – на внутрішній поверхні стегон). У цих випадках осередки ураження мають різкі межі, іноді мокнуть, покриті великою кількістю гнійничків, кірок. Останнім часом частіше стали спостерігатися стерті форми корости (scabies discreta), при якій відсутні характерні висипання (зокрема, коростяні ходи), але є сильне свербіння. Ця форма корости спостерігається у охайних людей або при неправильному лікуванні. При ретельному огляді хворих і в цих випадках вдається виявити одиничні, парно розташовані папуловезикули, вузлики, найдрібніші бульбашки.

Коростяний хід знаходиться в основному у роговому шарі. Тільки його сліпий кінець досягає мальпігієвого шару або проникає в нього. У цій ділянці ходу і розташовується самка кліща. У мальпигієвому шарі розвивається внутрішньоклітинний і міжклітинний набряк, за рахунок якого утворюється невелика бульбашка. У дермі є хронічний запальний інфільтрат, що складається в основному з лімфоцитів. Цей інфільтрат розташований під коростяним ходом Коросту іноді можна змішати з почесухою, при якій хворих також турбує свербіння. Проте в цьому випадку свербіння буває і вдень і вночі, хвороба іноді триває роками, характеризується сірим кольором шкіри, білим дермографізмом, наявністю вузликів, часто покритих кров’яними скориночками, що розташовані переважно на розгинальних поверхнях кінцівок, збільшенням лімфатичних вузлів.

Діагностиці сприяють парне розташування папуловезикул на улюблених для корости ділянках шкіри, наявність коростяних ходів, посилення свербіння вночі, поява висипань, що сверблять, у декількох членів сім’ї, наявність симптому Горчакова – Арді. Іноді встановити діагноз допомагає наявність «ознаки трикутника»: у поперековій області коростяні висипання розташовані трикутником, вершина якого направлена у бік міжсідничної складки. На цій ділянці, окрім звичайних висипань, є імпетигінозні елементи, пігментація, з подальшим утворенням атрофічних плям. При складності клінічної діагностики корости проводять лабораторне дослідження з метою виявлення коростяного кліща. Його можна витягнути з коростяного ходу голкою. Ефективний метод тонких зрізів лезом безпечної бритви бульбашок або коростяних ходів разом з вмістом. Середовище обробляють розчином 20% їдкого лугу, накривають покривним склом і розглядають під мікроскопом (мале збільшення). У препараті виявляють кліщі або продукти їх життєдіяльності – яйця, екскременти у вигляді купок чорних крапок.

 

Лікування. Застосовують засоби, які розпушують роговий шар і, проникаючи в коростяні ходи, знищують кліщів. Вибір протипаразитарних засобів вельми обширний. Проте ефект терапії часто визначається не характером засобу, а правильністю його застосування  і ретельністю лікування. Перед втиранням протикоростяного засобу хворому доцільно прийняти гарячий душ, який сприяє механічному видаленню з поверхні шкіри кліщів і розпушуванню рогового шару. За наявності піодемії або екзематозного процесу до почала лікування душ не призначають. Миття також забороняють під час лікування. Протикоростяні засоби втирають в шкіру тулуба і кінцівок, особливо ретельно – в місця улюбленої локалізації корости. Втирання не проводять в шкіру голови. Крім того, за наявності екзематизації або імпетигінизації антипаразитарні засоби також не втирають, а змащують ними уражені ділянки. Одночасно проводиться лікування ускладнень. Вельми ефективно втирання в шкіру розчину бензилбензоату (бензиловий ефір бензойної кислоти). Використовують для дорослих 20% водномильну емульсію бензилбензоата для маленьких дітей – 10%. Емульсію втирають по 10 хвилин 2 рази (з 10-хвилинною перервою). Після цього хворий надягає знезаражений одяг і змінює постільну білизну. На наступний день втирання повторюють. Через 3 дні проводять миття в лазні або під душем і зміну білизни. Для лікування дітей, як указувалося вище, готують 10% мильноводну емульсію бензилбензоаза або протягом 3 днів застосовують 10% бензилбензоатну мазь, приготовану на емульсивній основі. В умовах Крайньої Півночі бензилбензоат доцільно готувати на Ol. vaselini в 10 або 20% концентрації. Лікування корости по методу Демьяновіча проводять 60% розчином натрію тіосульфату (розчин №1)

і 6% розчином концентрованої або 18% розчином розбавленої хлористоводневої кислоти (розчин № 2). Спочатку двічі протягом 10 хвилин втирають в ділянку шкіри розчин № 1 (з 10-хвилинним інтервалом), а потім втирають розчин № 2 (по 5 хв з 5-хвилинним інтервалом) Розчин натрію тіосульфату наливають в тарілку і втирають в шкіру рукою, змочуючи її розчином. Розчин хлористоводневої кислоти наливають в жменю безпосередньо з пляшки. Після цієї процедури хворий надягає чисту білизну і змінює постільну білизну. Наступного дня лікування повторюють. Митися дозволяється через 2 дні після закінчення лікування. Дітям натрію тіосульфат призначають в концентрації 40%, розчин концентрованої хлористоводневої кислоти-4%, розбавленої-12%. Можна втирати 20-33% сірчану мазь (дітям -10%) або мазь Вількинсона (по 15% сірки і дьогтю, 10% крейди і по 30% зеленого мила і вазеліну). У дітей застосовують мазь Вількинсона навпіл з цинковою пастою. Ці мазі втирають в шкіру 1 раз на день протягом 5 днів. На 6-й день проводять миття в лазні або під душем і лише після цього зміну натільної і постільної білизни.

Застосування сірчаної мазі і мазі Вількинсона обмежене через забруднення ними білизни і можливості розвитку дерматиту, який ліквідовують після відміни мазі і призначення цинкової пасти. Мазь Вількинсона може зумовити пождразнення нирок (нефропатія), тому її не можна призначати особам, страждаючим захворюванням нирок.

 

Організація боротьби і заходи профілактики. Головною умовою успішної боротьби з коростою є одночасне лікування всіх хворих в осередку ураження. Для виявлення хворих оглядають на коросту  сім’ї або дитячі колективи, якщо хворим є дитина. Своєчасне виявлення хворих, ізоляція їх від колективу і лікування – важливі умови в профілактиці розповсюдження захворювання. При несприятливій епідеміологічній обстановці для лікування хворих коростою і проведення заходів, дезинсекцій, створюють спеціальні установи – скабіозорії. Важливе значення має ретельна дезинсекція натільної і постільної білизни або дезінфекція їх в сухожаровій або вологій камері. Білизну хворих можна також прати з кип’ятінням і подальшим пропрасовуванням гарячою праскою. Верхній одяг знешкоджують в камері або обпилюють ДДТ. Украй рідко зустрічається особлива форма- так звана норвезька короста (деякі автори вважають її дуже запущеною формою звичайної корости), яка була вперше описана в Норвегії в 1884 р. Даніельсеном. Ця форма виникає при ослабленні організму (у тих, що одночасно хворіють на лепру, сирингомієлію і подібні захворювання), у осіб, розумово відсталих. При норвезькій корості шкіра в осередках ураження суха, покрита товстими темно-зеленого кольору кірками, що місцями нагадують суцільний панцир, що обмежує рухи і що робить їх хворобливими. Нігті різко потовщені. Волосся на ділянках поразки має сухий і тусклий вигляд. Виявляється загальне збільшення лімфатичних вузлів. Від хворого відходить неприємний запах. Враховуючи вираженість клінічної симптоматики корости, слід зазначити при цьому незначність свербіння або його відсутність. При видаленні кірок оголюється гіперемійована шкіра, на якій оком можна бачити масу білих крапок – коростявих кліщів, які у великій кількості знаходяться і в лусках, кірках. Для видалення кірок застосовують 5-10% сірчано-дігтярну мазь після чого проводять звичайне протикоростяне лікування в комбінації з призначенням загальнозміцнюючих засобів.

Іноді виникають масові ураження людей пузатим кліщем ( Pediculoides ventricosis), що викликає так звану зернову коросту (з’являються невеликі папули і пухирі, сильне свербіння. Цей кліщ живе на злаках і зернах і потрапляє до людини при вантаженні зерна, роботі в зернових складах, спання на соломі зараженої кліщем. Лікування проводять так само, як при звичайній корості. Кліщі коней, щурів, курей, блакитний, потрапляючи на шкіру людини можуть наносити укуси (утворюються папули, пухирі), викликати сильне свербіння, але не проникають в епідерміс і не утворюють коростяні ходи. Цих кліщів можна виявити у білизні.

 

Родина Залозниці (Demodicidae) – мікроскопічні кліщі, які живуть у сальних залозах та волосяних сумках ссавців. Мають видовжене тіло, короткі ноги, сисний ротовий апарат, дуже плодючі. В одній сальній залозі може бути до 200 кліщів. Залозник вугровий (Demodex folliculorum) – збудник демодекозу.

Залозниця призводить до закупорювання волосяного мішечка та зниження функції сальної залози. Коли в уражені місця проникають патогенні мікроби, то виникають запальні процеси. На шкірі з’являються вугри (гнійні утворення). Масове ураження кліщами–залозниками викликає демодекозну коросту:  шкіра стає зморшкувата, виникають пустули з виділенням лімфи, випадає волосся. Зараження відбувається як при безпосередньому контакті з хворою людиною чи твариною, так і через різні речі. Діагноз ґрунтується на дослідженні під мікроскопом гною з вугрів у краплі гліцерину на предметному склі.

Заходи профілактики аналогічні таким, як і при корості.

 

Родина Іксодові  (Іхосіdае). Іксодові кліщі—тимчасові зовнішні паразити. Тимчасового хазяїна, на яко­му вони живляться, називають хазяїн-живитель. Здобич кліщі очікують у відкритій природі, що спричинило по­яву у них особливих пристосувань. Клі­щі можуть довго голодувати, але присмоктавшись до хазяїна, тривало, ін­коли кілька днів, смокчуть кров. Сам­ки здатні поглинати таку кількість крові, яка у сотні разів переважає ма­су їхнього тіла. Метаморфоз, який включає стадії: яйця, личинки, німфи і дорослої форми, триває інколи не менше 3 років 

Мала можливість зустрічі з гоcподарем призводить до масової за­гибелі кліщів на усіх стадіях розвит­ку, проте їх виручає плодючість. Самки деяких видів відкладають до 17 тис яєць, з них статевої зрілості досягає незначна кількість. Яйця відкладаються у тріщини землі або у кору відмерлих рослин. Личинки, які вилупилися, живляться однора­зово, звичайно на дрібних ссавцях (гризуни, комахоїдні). Сита  личинка залишає хазяїна і через деякий час линяє, перетворюючись у німфу. Остання після живлення і линьки перетворюється в імаго.

Статевозрілі самки іксодових кліщів живляться тільки раз у житті і переважно на великих ссавцях. У наведеному тут прикладі має місце зміна трьох хазяїнів, але трапляються кліщі, які мають двох хазяїнів, а інколи розвиваються на тілі тільки одного.

У личинок і німф кліщів для пошуків хазяїна-живителя є дуже тонка адаптація: добре розвинені рецептори, які сприймають вібрацію ґрунту, підвищення температури і концентрації вуглекислоти у повітрі. Саме ці фактори супроводжують появу великої тварини або людини, і реакція на них полег­шує присмоктування до хазяїна. Процес кусання кліщів безболісний (на усіх стадіях розвитку), бо кліщі виділяють особливі анестезуючі речовини, завдяки чому присмоктування їх залишається не поміченим.

 

Інші іксодові кліщі. У степовій і лісовій зонах живуть іксодові кліщі, які належать до роду Dermacentor. Личинки і німфи їх живляться  на дрібних ссавцях, головним чином на гризунах, Dermacentor  pictus який живе в мішаних лісах і Dermacentor marginatus – мешканець степів, передають збудників туляремії. У тілі кліщів збудник туляремії не втрачає життєздатність довгі роки, з чим по­в’язане тривале існування осередків цієї хвороби. Dermacentor marginatus переносить також збудників бруцельозу—хвороби,  яка трапляється у дрібної і великої рогатої худоби, свиней та в людини. D. nuttalli, живучи у степах Західного Сибіру і Забайкалля, підтримує у природі осередки і передає людині спірохет — збудників кліщового висипного тифу.

Іксодові кліщі – облігатні гематофаги, тимчасові зовнішні пасовищні паразити, що очікують тварин – хазяїв у відкритій природі. Вони залізають на невисокі рослини, де сидять, витягнувши вперед передні ноги, на яких є чутливі органи. Коло тварин – хазяїнів дуже широке. Імаго живиться на тваринах великого розміру – копитних, хижаках, личинки та німфи – на гризунах, комахоїдних, дрібних хижаках, птахах, ящірках. Дорослі кліщі можуть смоктати і кров людини. У них на голівці знаходиться хоботок із гачками. За допомогою хеліцер кліщі розрізають шкіру, а за допомогою гачків хоботка прикріплюються до неї на декілька (4-16) днів і висмоктують значну кількість крові, збільшуючись у вазі у 220 разів. Це характерно для личинок, німф та самок, які мають невеликий щиток на спині, що дозволяє їх тілу розтягуватись і збільшуватися при смоктанні крові. У самців тіло не збільшується, чому заважає щиток, що покриває всю спину і вони менше п’ють крові або зовсім не живляться. Живлення – дуже складний процес, під час якого кліщ не тільки смокче кров, але і розвивається. Відбуваються фізіологічні зміни слинних залоз, кишечнику; покриви не розтягуються, а ростуть без линяння – явище у членистоногих дуже рідкісне. Запліднення звичайно відбувається на хазяїні, після чого самки п’ють необхідну для дозрівання яєць кількість крові і покидають його. Після відкладання яєць (у деяких видів до 17 тисяч) самки гинуть. Життєвий цикл триває 1-3 роки і проходить зі зміною 2-3 хазяїв.

Іксодові кліщі мають велике медичне і ветеринарне значення. Вони переносять багато збудників хвороб людини та тварин.

Деякі збудники розмножуються в кліщах і передаються потомству через яйця (трансоваріально), при цьому сам кліщ не страждає. Специфічний зв’язок іксодид з великою кількістю інфекцій не випадковий і пояснюється рядом адаптацій, у першу чергу, особливостями живлення. Повільне смоктання великої кількості крові, ріст і розвиток, тривале знаходження паразита на тілі хазяїна та їх зміна і різноманітність, чітка узгодженість живлення і дозрівання яєць – все це створює сприятливі умови для зараження кліща і взаємопристосування збудника хвороби і кліща-переносника.

Для пошуків хазяїна в личинок і німф є дуже тонка адаптація: добре розвинені рецептори, які сприймають вібрацію ґрунту, підвищення температури і концентрації вуглекислоти в повітрі. Процес кусання кліщів безболісний (на всіх стадіях розвитку), бо кліщі виділяють особливі анестезуючі речовини, завдяки чому присмоктування їх залишається непоміченим.

 

 Родина Аргасові (Аrgasidae). Аргасові кліщі живуть у норах, печерах і лігвищах тварин, у жилих та нежилих будівлях, переважно глинобитних. Вони менш вибагливі до умов життя, ніж Іксодові, тому менше гинуть і в них немає пристосування до інтенсивного розмноження. Самка відкладає тільки сотні, а інколи десятки яєць. Цим кліщам доводиться задовольнятися здобиччю, яка потрапляє у сховище, і коло їх хазяїнів дуже широке (хребетні від рептилій до людини). У них з’явилася властивість насичуватися швидше, до­ки годувальник знаходиться у сховищі. Смоктання крові у них триває від 3 до 30 хв. Оскільки живлення відбувається менше часу яєць дозріває менше. Але кліщі відкладають їх декілька разів за життя. Внаслідок того, що сховище може тривалий час не відвідуватися, кліщі, можуть роками голодувати.