Класифікація кламерів, показання до застосування

Класифікація кламерів, показання nдо застосування

Залежно nвід кількості зубів, що використовуються для фіксації кламери розрізняють на nточкову, лінійну і площинну, фіксацію.

1. ТОЧКОВА – використовується 1 кламер.

2. nЛІНІЙНА – використовується 2 кламери.

Лінія, що з’єднує кламери в nпротезі, називається кламерною лінією. Розрізняють діагональну, трансверзальну nі са­гітальні кламерні лінії.

3. ПЛОЩИННА ФІКСАЦІЯ – використовується 3,4 зуба, Найширше застосовуються nгнуті, круглі, одноплечі, утримуючі кламери з дроту, що пружинить, з nнержавіючої сталі завтовшки 0,8-1,1 мм або напівкруглого золотого дроту 583 nпроби.

 

 

За функцією кламери ділять на:   

·        nопорні

·        nутримуючі

·        nопорно-тримуючі.

 

nЗа  способом фіксації  на:

·        nстабільні

·        nнапів-стабільні

·        nлабільні.

 

 

Кламери, які застосовують для виготовлення бюгельних nпротезів, повинні відповідати таким вимогам:

·        nЗабезпечувати фіксацію і стабілізацію бюгельного протеза в порожнині рота.

·        nПід час жування раціонально розподіляти тиск між опорними зубами і слизовою nоболонкою альвеолярних відростків.

·        nОпорно-утримувальний кламер повинен передавати тиск під час жування по осі nзуба.

·        nПри пародонтиті треба застосовувати багатоланкові кламери із зачіпними петлями nдля шинування зубів.

·        nКламери не повинні перевантажувати тканини пародонта і розхитувати зуби.

·        nУ стані спокою кламер не повинен тиснути на зуб, інакше він діятиме як nортодонтична пружина. 

Ці вимоги задовольняє nопорно-утримувальний (комбінований) кламер, який складається з:

·        nдвох плечей

·        nоклюзійної накладки

·        nтіла

·        nвідростка (за допомогою нього він з’єднується з каркасом протеза).

Одні кламери складаються з усіх заданих деталей, інші nмістять лише частину їх.

 

Поверхню коронки зуба прийнято ділити на дві частини — nоклюзійну і ретенційну (ясенну) . Межею між ними служить екватор зуба.

Якщо плече кламера розмістити на ретенційній поверхні, nто він не зісковзне із зуба, оскільки утримується лише тією частиною екватора nзуба, що виступає. Такі кламери і їх плечі називаються утримувальними n(ретенційними). Частина зуба між екватором і оклюзійною поверхнею вважається nопорною. Кламери чи їх деталі, розташовані в цій ділянці, не зміщуються в nнапрямку ясен, тому що цьому перешкоджають ті ділянки зуба, які виступають.

 Такі частини nкламера називаються опорними. Кламери, деталі яких лежать на обох частинах коронки nзуба (опорній і утримувальній), називають комбінованими, або опорно-утриму n-вальними. Схематично в опорно-утримувальному кламері розрізняють три зони: nопорну, охоплювальну і утримувальну (ретенційну) , тобто зони опори, охоплення nй ретенції.

Зона опори передбачає передавання тиску на зуб під час nжування, зменшення тиску протеза на м’які тканини, зона охоплення — запобігання nзміщенню протеза вбік, зона ретенції — фіксацію протеза на місці, запобігання nруху кламера вгору — вниз.

Плечі опорно-утримувального кламера.

Верхнім, або кламерним, плечем називають ті частини, nкламера, які перешкоджають рухам протеза  в   оральному чи nвестибулярному напрямку.   Нижнім плечем,   чи кламерним nпружинним відростком,   називають  частину кламерного плеча, nяка   опускається нижче  за   екватор  і  nдосягає  ясенних ретенційних полів.    Таким чином nпружинний відросток  кламера   забезпечує його ретенцію  у nвертикальному напрямку на   опорному зубі  нижньої щелепи. nПлечі  опорно-утримувального кламера розташовують  з вестибулярної  nі оральної поверхонь  зуба. 

 Плечі  nкламера   оберігають  протез від зміщення під час горизонтальних nнавантажень   і разом з   тим сприяють стабілізації  nйого.   Оральне плече відходить від тіла  кламера  біля nоклюзійноі  накладки на  контактній поверхні  зуба,   nпоступово  спус­кається по  оральній поверхні  до  nекватора,   перетинає  його  і закінчується між nяснами  та   екватором у ретенційній  зоні  зуба. nВестибулярне  плече   також відходить  від  nтіла   кламера   біля оклюзійноі  накладки  nі  лежить  на   вестибулярній поверхні   опорного nзуба.   Завдяки  такому розташуванню плечей кламери nвиконують   опорну і  утримувальну функції.   nЯкщо  опорна   частина  у кламера  добре nвиражена,   то  оклюзійна  накладка  може  бути nмінімальною або її може зовсім не  бути.

Утримувальна   частина  плеча  nповинна   бути довгою і   тонкою,  щоб зберегти nпружність.   Починаючись  потовщеною  частиною  nбіля  тіла   і накладки,   плече поступово  nстоншується,  перетинає екватор,   звужується до половини nтовщі,   набуваючи загостреної  форми в  кінці.

 

Накладка

Частина  кламера,   яка лежить  nна  оклюзійній поверхні  зуба, називається накладкою.   nПризначення оклюзійноі накладки:

Передача   опорному зубу вертикального  nнавантаження під   час жування.

Запобігання просіданню протеза  під nнавантаженням.

Відновлення оклюзійного контакту з  зубами nантагоністами  та створення контакту протеза   з   nопорними зубами.

Відновлення висоти коронок.

Оклюзійна  накладка  може  бути  частиною nкламера   або  самостійним елементом бюгельного протеза.

     

 

Під час конструювання бюгельного протеза   nоклюзійні накладки розташовують  таким чином,  щоб навантаження nбуло  орієнтовано по  осі опорних зубів.

Неправильне розташування  оклюзійноі  nнакладки  часто призводить  до перевантаження періодонта   nв  горизонтальному напрямку,  що  спричинює розхитування й nвтрату опорних зубів. На   опорних зубах оклюзійну накладку nрозташовують у:

·        nприродних  фісурах   і  ямках;

·        nштучно  створених  заглибинах у опорних зубах;

·        nфісурах,  що виштамповані в металевих  коронках,   якими покривають nопорні  зуби;

·        nу вкладках.

Особливості  передачі навантаження  опорному nзубу через оклюзійну накладку залежать  від її розташування,   nвеличини,   форми, а   також від  форми nложа.   Якщо зуби в  положенні  центральної  оклюзії nзмикаються щільно й немає місця для оклюзійної  накладки,   nстворюють штучне ложе на жувальній поверхні  опорного зуба.   nФорма штучного ложа має  бути  сферичною,   а  дно nпорожнини — перпендикулярним до  осі   зуба. Довжина  — не nменша   за   1/3  оклюзійної  поверхні   nі  глибина  — 1,5 мм.   Така   форма   nзабезпечує  ковзання  оклюзійної накладки під час дії nгоризонтально  спрямованої  сили,  яка  виникає під час nжування,  що запобігає розхитуванню зуба.   Якщо штучне ложе nматиме прямокутну форму, то  оклюзійна  накладка   nтакої  форми перетвориться на  вкладку і  зміщення протеза під nчас жування призведе до розхитування опорного зуба.

Для  створення протидії   nтиску,   що  виникає під  час жування,   і nзапобігання деформації  оклюзійна  накладка  повинна мати достатню nтовщину   (до 2 мм).

Найчастіше  оклюзійну накладку розташовують  nу фісурі   зуба   з  боку дефекту зубного nряду.   Але  це  не   є  обов n’язковим.   Краще перенести накладку на медіальну поверхню опорного nзуба  або в  борозенку сусіднього.   У разі  nдистальне  обмежених дефектів  потрібно роз­ташовувати оклюзійну nнакладку на медіальній поверхні   опорних  зубів, щоб під  nчас  їжі  вона   своєю масою притискувала   nопорний зуб до зуба, що  стоїть попереду,   а  не nнахиляла  його в  бік дефекту й не розхитувала його.

На  вибір місця для  оклюзійної  nнакладки впливає не лише характер оклюзійних  співвідношень,   nале й спосіб розподілу сил,   котрі діють на  nпротез,   їх  інтенсивність,   відношення до осі nзуба.   Іноді  оклюзійні накладки трансформовані  nв   опори,   які  в  деяких  nконструкціях  накла­дають  не  на   оклюзійну поверхню nзуба,   а  на   будь-який виступ над межовою лінією.

 

 

Правильно розташована  оклюзійна  nнакладка   сприяє  фіксації  кламерів і  всього протеза.   nКоли в  конструкцію протеза входить достатня кількість оклюзійних nнакладок,   то  базис протеза може  бути зменшеним і  nнавпаки.   У разі  включених дефектів  накладки майже  nповністю передають  вертикальне навантаження на   опорні  nзуби,   внаслідок  чого бюгельний протез  за   nбудовою наближається до мостоподібного.

Тіло кламера.   Нерухома   nчастина,   яка  лежить між екватором та жувальною поверхнею nопорного  зуба  на  його  апроксимальніи поверхні (біля nконтактного зуба) .   У різних видах кламерів   тіло nможе  бути різним.

Відросток.   Тіло кламера переходить у nвідросток,  який з’єднує його з іншими частинами металевого каркасу.

 

Розташований на відстані   3 мм від nкрайового пародонта   (щоб його не травмувати).   Цей nжорсткий і  міцний  елемент лежить  на   nапроксимальніи поверхні   з   тим,   щоб  nбути вкритим штучним зубним рядом.

Непрямі  фіксатори,   що запобігають nперевертанню протеза.   Це допоміжні кламери у вигляді пальцеподібних nвідростків   (кімпайдерів) .   На  кінці вони мають  nневелику лапку,  яка прилягає до оральної поверхні  nзубів.   Як і дуга,  пальцеподібні  відростки не nповинні   торкатися слизової оболонки піднебіння.   nУтримувачі розташовують у ділянці   твердого піднебіння  nтак,  щоб вони не  заважали вимові.   Однак це не завжди nможливо,   тому застосування їх  обмежено.

Призначають утримувачі  для надання стійкості n протезу у вертикальному напрямку,   за  відсутності  nдистальних  опор на  верхній щелепі,   у разі наявності nдефекту  зубного ряду значної  величини,   плоского nпіднебіння.

Сідла

Кінці  дуги входять у решітку чи сітку для nкріплення базису бюгельного протеза.   Решітки й сітки розташовують у nсередині пластмасового базису таким чином,  щоб до  слизової  nоболонки альвеолярного відростка прилягав не метал,   а nпластмаса.   Лежать вони у межах дефекту на  альвеолярному nвідростку і  повторюють його за  формою. Мають  товщу 1—2 nмм,   відходять від природних зубів на   1—2 nмм,   а  від слизової оболонки — на 1—2 мм.

 

 

Базис бюгельного протеза

Елемент знімного протеза, який містить штучні зуби та nвідгалуження від металевих деталей його. Базис бюгельного протеза — пластинка nсідлоподібної форми, яка охоплює беззубі альвеолярні відростки та:

·        nслужить для укріплення штучних зубів;

·        nвідновлення форми та розмірів щелеп;

·        nпередає на альвеолярні відростки тиск, що виникає під час жування;

·        nобмежує зміщення протеза в горизонтальному напрямку.

 

 

Основні  типи опорно-утримувальних кламерів.

Кламери в  бюгельних протезах мають різну nформу,   конструкцію, виготовляють  їх з різного nматеріалу,   за різними методами,   і виконують вони nнеоднакові   функції.   Кожний із  них має певні n переваги й недоліки.

Найраціональнішими за   формою є кламери nсистеми Нея.   Ця  система кламерів  була розроблена  nв   1956 р.   у Франкфурті-на-Майні   групою nфахівців,   куди входили  стоматологи,   nзубні   техніки,   інженери-металурги.   Автори nсистеми розподілили кламери на   5  основних груп і розробили nпоказання до їх  застосування. 

 

Кламер №1   (Аккера)   — nдвоплечовий кламер з  оклюзійною накладкою.   Його ще nназивають  сідлоподібним.   Складається із двох плечей і   nоклюзійної накладки,  що  з’єднані монолітно,   nа   також тіла,  розташованого на   боці дефекту nзубного ряду,   і  відростка.

Плечі  кламера   охоплюють   n3/4  поверхні  зуба,   виконують  опорну, стабілізуючу nта  фіксуючу функції.   Оклюзійна   накладка  nміститься у фісурі,   виконує  опорну функцію.

Кламер Аккера   застосовують  у nразі   середнього розташування межової лінії.   При цьому nопорні  елементи кламера  не заважають  оклюзійним nспіввідношенням,   а  утримувальні  зони опорних зубів nдосить добре виражені з  вестибулярного   і   nорального  боків.   Це можливо  за відсутності  чи nмінімального нахилу опорних зубів.

У разі  кінцевих дефектів  зубного ряду nнаявність жорсткого з’єднання кламера  з  базисом протеза   nсприяє передаванню тиску під час жування,   переважно на   nопорний зуб,   що  наближає  його до  незнімних консольних nпротезів.   Останнє призводить до  функціонального nперевантаження пародонта   опорних зубів.   Через це кламер nАккера найчастіше застосовують  тоді,   коли треба  nзамістити  обмежені  дефекти зубного ряду і  nпрямостоячі,   не нахилені  чи з мінімальним нахилом   n(до  0,5 мм) ,  моляри та  премоляри з добре  вираженим nекватором.

Жорстка   частина   nкламера   становить  2/3,   а   nеластична  — 1/3 довжини плеча.   Для визначення місця nзакінчення утримувальної частини кламера  на   опорному зубі  nпотрібен паралелометр,   в якому використовують  калібр №  n1   чи № 2.

Кламер №2 (Роуча) — розщеплений,   nТ-подібний,   кламер.   Має міцну оклюзійну накладку,  nяка  переходить у тіло,   і  два   nТ-подібні  плеча, прикріплені  до  сідла,  язикової  nчи піднебінної дуги.   Т-подібні розщеплення забезпечують добру nретенцію за рахунок використання дистально-апроксимальних  боків  nкоронки.

Кламер застосовують  тоді,   коли nнизькі  коронки зубів,  дистальний нахил ікол, премолярів  nі молярів,   а   також за  нетипового розташування nмежової  лінії  — коли вона  лежить  високо в ближній до nдефекту зоні   та   опущена  у віддаленій.

Внаслідок цього  опорної поверхні  на  nбоці нахилу зуба практично немає.   Над межовою лінією вдається nпомістити лише оклюзійну накладку кламера.

Помістити ж тіло і жорстку частину nкламера,   наприклад Аккера, неможливо.   У разі nмоделювання цих елементів  в  утримувальній зоні накласти готовий nкламер на   опорний зуб не вдається.   Застосування розщепленого  nкламера   Роуча  доцільне  також за  медіального  nнахилу молярів  і   високого розташування межової nлінії.   Цей кламер досить ефективний,   добре  nфіксує  сідло протеза розташовуючись   біля  самої шийки nзуба,   найкращим чином маскується і   є найбільш nкосметичним серед усіх інших видів литих кламерів.  Маючи довге nплече,   кламер добре  пружинить  і  м’яко  nдіє  на   опорний  зуб під  час руху протеза.

Для визначення ретенційної  зони на   nопорному зубі  користуються паралелометром та  калібрами №2 і № 3.

Кламер № 3 комбінований.   Складається він з nжорсткого  плеча (такого   самого ж,   як  nі  у кламера  № 1) ,   що  з’єднується з  nоклюзійною накладкою,   і другого пружного плеча    (як nу  Т-подібно розщепленого кламера  № 2) ,   не  зв n’язаного з  першою частиною і   спрямованого до дуги nпротеза.   Комбінований кламер застосовують у разі вестибулярного чи nорального нахилу зубів. Межова лінія у разі нахилу у вестибулярний бік буде nприпіднята на вестибулярному боці зуба, де й пропонується помістити Т-подібне nплече з горизонтальним відхиленням 0,5 мм (калібр № 2) . На оральному боці nзуба, де межова лінія, навпаки, буде низько опущена, поміщають плече nкламера  Аккера. У цьому разі воно буде повністю в опорній зоні і nвідіграватиме лише стабілізуючу роль. За нахилу в оральний бік діють навпаки: nтам, де припіднята межова лінія, застосовують охоплення на пружному плечі ( nкламер № 2) , а на боці опущення її – плече кламера № 1

Комбінований кламер застосовують головним чином тоді, nколи нахилені або повернуті опорні зуби, обмеженій кінцеві дефекти. Якщо nзастосовують комбінований кламер на іклах і різцях верхньої щелепи, Т-подібне nплече розташовують лише на вестибулярній поверхні зубів. Місце закінчення плеча nутримувальні частини визначають за допомогою калібру № 1.

Кламер № 4 — одноплечовий, зворотньої дії, з однією nоклюзійною накладкою. Існують два варіанти його. Один з них — кламер задньої nдії, застосовують при коротких коронках або у разі вестибулярного нахилу nпремолярів і передніх зубів, які обмежують дефект зубного ряду без дистальної опори. nВідросток цього кламера відходить від дуги бюгельного протеза, переходить у nтіло і оклюзійну накладку й закінчується утримувальним плечем на вестибулярній nповерхні опорного зуба. За вестибулярного нахилу межова лінія на оральній nстінці опорного зуба опущена, а (одноплечовий зворотньої дії), на вестибулярній n— дещо піднята. Відтак на оральному боці можна помістити жорсткі елементи nкламера (частину відростка і тіло).

Довге утримувальне плече при цьому охоплює nвестибулярну стінку, перетинаючи межову лінію, розташовується в утримувальній nзоні. При цьому горизонтальне відхилення повинно бути не більшим як на 0,25 мм n(калібр № 1) .Другий варіант кламера № 4 діє протилежним чином, його nзастосовують тоді, коли премоляри нахилені в бік язика. Від попереднього кламера nвін відрізняється насамперед тим, що відходить від базисної частини каркаса n(сідла) з вестибулярного боку і лежить на вестибулярній поверхні опорного зуба nнад межовою лінією, що опу­щена через оральний нахил. При цьому утримувальне nплече кламера огинає дистальну контактну стінку зуба, а потім оральну і після nперетину межової лінії розташовується в утримувальній зоні на оральній стінці. nОскільки в обох випадках кламер № 4 має лише одне плече, доцільно посилити nфіксацію протеза за рахунок допоміжного утримувального кламера на цьому самому nчи на протилежному боці. Позаяк кламер забезпечує однобічну ретенцію, для nпосилення фіксуючої дії кламера показано застосовувати подібний кламер з nдругого боку. Місце закінчення плеча утримувальної частини визначають за допомогою nкалібру № 2.

Кламер №5 — кільцевий, одноплечовий, складається із nдовгого плеча, яке охоплює майже всю поверхню зуба, та двох оклюзійних накладок nу медіальній і дистальній фісурах. Від  медіальної оклюзійної  nнакладки опорна частина плеча іде по поверхні зуба, що протилежна нахилу, на nрівні межової лінії і, охоплюючи дистальну поверхню, віддає на жувальну nповерхню зуба ще одну оклюзійну накладку. Спускаючись на боці нахилу зуба під nмежовою лінією, плече закінчується в стримувальній (одноплечовий,, кільцевий).    nзоні і створює пункт ретенції, але досить слабкий.

Кламер забезпечує добру опору, та його здатність до nфіксування виражена слабко. Тому передбачається посилення фіксування кламером з nдругого боку, Для збільшення жорсткості кільцевого кламера створюють друге nплече, яке йде від дуги чи від сідла і відходить від ясенного краю на 1, 5—2 nмм.

Кільцевий кламер застосовують на окремих молярах які nобмежують дефект зубного ряду і на верхній щелеці нахилені в бік щік, а на nнижній — язика.

Оклюзійні накладки забезпечують рівномірне передавання nтиску, що виникає під час жування, по осі зуба навіть тоді, коли зуб нахилений nу бік дефекту. Для визначення місця утримувальної частини плеча кільцевого nкламера використовують калібр № 2 у разі включених дефектів зубного ряду та nкалібр-стержень № 3 — у разі комбінованих.

Крім описаних типів кламерів системи Нея, для nконструювання бюгельних протезів застосовують і інші види литих кламерів.

Кламер Джексона — перекидний опорно-утримувальний nкламер із подвоєним плечем. Подвоєне плече може виконувати стабілізаційну й nретенційну функцію. Кламер застосовують на бічних зубах і передусім — на nділянках суміжних. Із боку щоки утворюють кільце, яке охоплює вестибулярну nповерхню опорного зуба. Застосовують у разі безперервного зубного ряду і за nнаявності місця для розташування перекидної частини кламера без підвищення nвисоти прикусу. Для визначення ретенції користуються калібром № 1.

Кламер Бонвіля — подвійний двоплечовий кламер з nоклюзійними накладками в фісурах суміжних зубів. Застосовують для протезування nу разі однобічних кінцевих дефектів зубного ряду, поміщають у безпе­рервному nзубному ряді, між молярами. Для визначення ретенції використовують калібр № 1.

Кламер Райхельмана — поперечний кламер з оклюзійною nнакладкою у вигляді поперечної перегородки, яка проходить через жувальну nповерхню у вестибулярно—оральному напрямку, котра з’єднує два плеча – nвестибулярне й оральне.

Показання до його застосування: однобічні кінцеві nдефекти. Показання звужуються через необхідність у спеціальній підготовці зуба: nна жувальній поверхні треба створити місце для поперечної накладки. Для nвизначення ретенціївикористовують калібр № 1.

Кламер системи Роуча має вигляд пружних Т-подібних nвідростків, які відходять від каркаса протеза й розташовуються в заглибинах. nОригінальність їх конструкції полягає в тому, що для фіксації бюгельних nпротезів потрібні мінімальні ретенціині зони на опорних зубах. Кламери мають nрозгалужену форму й виступають із бюгельного каркаса у вигляді шипів та лапок, nОскільки дотикаються вони поверхні зуба мінімальною площею, то меншою мірою nсприяють розвитку карієсу. Добре фіксують протези, відповідають естетичним nвимогам. Але через те, що їх важко розмістити, використовуються рідко, зате nзнайшли широке застосування як окремі деталі кламерів.

Балтерс запропонував ажурні кламери, які дозволяють nвикористовувати найменші анатомічні рєтенційні пункти зуба для здійснення nфункцій опори і утримування.

Кламер Боніхарта складається із Т-подібного плеча з nподовженим тілом у вигляді пружини, яка приєднується до бюгеля і розташовується nз вестибулярного боку в ділянці шийки зуба. Плече є частиною кламера, що nвстановлюється на горбиках передніх зубів. Для визначення ретенціі користуються nкалібром № 2.

Безперервний (багатоланковий) кламер має вигляд nз’єднаних між: собою плечей кількох кламерів. Поміщають орально чи nвестибулярно, прилягає до кожного природного зуба в ділянці горбика чи nекватора. Безперервні кламери мають ширину майже З мм, товщину — 1 мм. Форма їх nнапівовальна. За ступенем охоплення зубів багатоланкові кламери можуть мати nвигляд вузької (багатоланковий кламер Кеннеді) чи широкої смужки (шинуюча nсмужка) або з амбразурними кігтиками (кламер Кросе—Шре­дера). Можуть служити nдля зв’язку між складовими частинами протеза й стабілізації, а також одночасно nвиконувати обидві функції. Безперевні кламери охоплюють від 2 до 8 зубів чи nполовину зубного ряду з метою стабілізації протеза, у разі потреби відновити nбічні й кінцеві дефекти зубного ряду і для мобілізації зубів при захворюванні nтканин пародонта.

Кламер С. С. Березовського забезпечує передачу nнавантаження на 2—3 зуби, що обмежують дефект зубного ряду. Опорні плечі nкламера охоплюють зуб з орального боку. Оклюзійні накладки поміщають у nміжзубних борозенках медіально від дефекту. Плече кламера охоплює контактну nповерхню зуба й переходить  на вестибулярну,   nзакінчуючись  нижче від межової лінії  в ретенційній nзоні.   Відросток кламера приєднується до дуги на   нижній nщелепі   чи до  каркаса  на  верхній.   nЗавдяки опорам,  що розташовані  медіально  від nдефекту,   цей кламер під  час жування розподіляє  тиск nна   кілька   зубів,   а   також nзапобігає вивиху зуба,   який  обмежує дефект.

Телескопічний кламер  складається із  nтелескопічних  коронок — внутрішньої і зовнішньої.   Перша  nпокриває  опорний зуб і має вигляд металевого ковпачка циліндричної  nформи,  друга — виражену анатомічну форму і  нормальні  nоклюзійні  співвідношення з антагоністами.   Зовнішні коронки nспаюють  із  каркасом протеза,   таким чином забезпечуючи nстабільне з’єднання.   За принципом передавання під час жування тиску nна   опорні  зуби  телескопічні коронки слід зарахувати nдо  опорно-утримувальних.   Телескопічні коронки застосовують у nразі низьких клінічних  коронок,   коли звичайні   nопорно-утримувальні  кламери не забезпечують  задовільної   nфіксації протеза,   а   також  тоді,   коли nнемає можливості   виготовити  суцільнолиті   nкаркаси  бюгельних протезів.

Біомеханіка nбюгельного протеза

Для отримання хороших клінічних результатів потрібно nзнати про можливу силову дію протеза, що може передаватись на зуби та nальвеолярний відросток , а також способів, придатних для зменшення або nрозподілу цих сил. Аналіз починають з класифікації дефектів зубних рядів з nзастосуванням таких класифікацій, як класифікація Кеннеді . Вона дозволяє nідентифікувати тип , місцеположення та кількісні характеристики дефектів зубних nрядів .

Якщо дефект зубного ряду по класифікації Кеннеді nвідноситься до 1-го або 2-го класу n(опора на зуби та м’які тканини) , то ідентифікують лінію обертання. Ця лінія з’єднує nточки контакту між каркасом та найбільш дистально розміщеними опірними зубами nна обох сторонах зубної дуги, кругом якої теоретично обертається зубний протез nпід час прикладання оклюзійних сил на базис протеза.

Дефект nзубного ряду, 3-й клас за Кеннеді:

Для знімного протезу, що повністю опирається на зуби nне властива рухливість пов’язана з податливістю тканин, тому лінія обертання nвідсутня. Це може завадити застосуванню жорстких фіксуючих елементів, хоча ці nелементи забезпечують добру ретенцію, опір і фіксацію, у зв’язку з наявністю nжорсткого блокуючого пристрою. Але, якщо прогноз для дистальних опорних зубів nсумнівний (зуби можуть бути втрачені) слід використовувати такі види фіксуючих nелементів, що розподіляють навантаження на передні зуби .

Дефект зубного ряду , 1-й , 2-й клас за Кеннеді: nВикористання фіксуючих елементів при відсутності дистальної опори. В даній nситуації навантаження слід розглядати більш детально, тому що з цього приводу nіснують різні точки зору. Деякі лікарі пропонують використовувати не жорсткі nфіксуючі елементи, що розподіляють навантаження.

Підґрунтям для цього є те, що під час функції присутня nдеяка рухливість дистального базису протеза, що опирається на м’які тканини; а nпри використанні жорстких з’єднувальних елементів навантаження на кінцевий nбюгельний протез призводить до обертання та нахилу опорних зубів , що викликає nпошкодження періодонту. Інші дослідники вважають, що використання фіксуючих nелементів, що розподіляють навантаження, призводить до перенавантаження альвеолярного nгребню. Це є чинником передчасної резорбції протезного ложа. Також навантажуючі nфіксуючі елементи, більш важка конструкція ніж жорсткі, що призводить до nполомок та підвищеного зносу протеза. Ще одна концепція підтримує використання nжорстких фіксуючих елементів у бюгельних протезах з кінцевим дефектом, вказуючи nна те, що беззубий альвеолярний гребінь з точно підігнаним протезом може nзабезпечити збереження опорних зубів. Але деякі автори стверджують, що при nвиникненні навантаження протеза у напрямку м’яких тканин силова дія передається nна опірні зуби (в результаті чого опорні зуби розхитуються). Ще одна теорія nвідома під назвою «концепція плаваючого базису знімного протеза» . Згідно цієї nтеорії застосовують жорсткі фіксуючі елементи та литий металевий бюгельний nпротез, виготовлений на основі мукостатичного відбитку альвеолярного гребеню. Патриця nатачмена, з’єднана з базисом знімного протеза, допускає повну посадку всередині nкомпонента, розміщеного всередині опірного зуба, тільки при дії на протез навантаження nпо направленню до м’яких тканин. Тому в покої м’які тканини, на які  nопирається знімний протез, зберігають свою анатомічну форму, а атачмен тільки nчастково займає своє місце.         Протез на цій стадії повністю підтримується м’якими nтканинами. Під час функції м’які тканини, що підтримують знімний протез, nзміщаються, приймаючи функціональну форму, а вертикальний стопор атачмена nвступає в контакт, протидіючи подальшому оклюзійному навантаженню. Тільки на nцій стадії знімний зубний протез в однаковій мірі опирається на зуби та nальвеолярний гребінь. Прибічники цієї концепції заявляють, що стимуляція м’яких nтканин під базисом такого протеза упереджує або сповільнює резорбцію nальвеолярного гребеня. В той час опоненти кажуть, що при жорсткому внутрішньому nатачмені допускається тільки вертикальне зміщення базису знімного протеза. Це nне відповідає вимогам будь-якого ротаційного руху бюгельного протеза, що може nвідбуватися   під час функції.

В зв’язку з цим,  користування протезом може nпризводити до небажаних силових дій на опорні зуби .

Розподілення nнавантаження в бюгельних протезах з дистальними кінцевими базисами

Важливим фактором в виборі методу лікування пацієнтів, nяким показані бюгельні протези, з кінцевим дефектом, є баланс між силами , що nприходяться на альвеолярний відросток та опорні зуби . Ці методи можуть значно nзмінюватися в залежності від величини підтримки, яку забезпечують протезу nокремі структури.

Якщо опорні зуби мають здоровий пародонт, що nзабезпечує їх добру стійкість, а альвеолярний відросток складається з щільної nкістки округлої форми, то альвеолярний відросток і зуби повинні розглядатись як nоднаково здатні забезпечити необхідну опору, а розподіл тиску має відбуватися nтеж в рівній мірі. Це особливо важливо на нижній щелепі, де відсутня опора в nобласті піднебіння.

Якщо пародонт опорних зубів слабкий, а альвеолярний nвідросток складається з кістки поганої якості (і зуби і альвеолярний гребінь є nпоганою опорою для ЧСП), то розподіл навантаження на них теж має бути nоднаковим. Але, якщо зуби слабкі, а альвеолярний гребінь є доброю опорою, то в nцьому разі він і має забезпечувати більшу підтримку. Напроти при слабкому nальвеолярному відростку більше навантаження має падати на зуби. Інші фактори nтакож впливають на вибір фіксуючих елементів. До них відносяться: вид nспіввідношення зубних дуг, наявний та запланований вид оклюзії, відстань між nверхньою та нижньою зубними дугами, простір для розміщення фіксуючих елементів, nпрогнозування та конструкція протеза та ін.

Дефект nзубного ряду, 4 клас за Кеннеді

На закінчення розглянемо ситуацію з втратою зубів у nфронтальній ділянці зубної дуги. До неї відносять інколи – і втрату передніх nзубів що поєднується з відсутністю зубів в бокових ділянках ( 1 та 2 клас за nКеннеді та їх підкласи ) . В цих клінічних ситуаціях краще проводити лікування nз застосуванням незнімних конструкцій в області дефекту фронтальних зубів, коли nце можливо. Ідеальна конструкція бюгельного протеза для таких ситуацій включає nв себе застосування балки, що розміщується близько від альвеолярного відростку nта з’єднує як незнімна одиниця опорні зуби на обох сторонах дефекту за nдопомогою коронок (дуговий фіксатор або балка Румпеля – Дольдера). Ретенція nзабезпечується за допомогою спеціальних фіксаторів або кнопок, що розміщуються nв базисі знімного протеза, та відповідних захватів на поверхні або всередині nбалки.

Механізм nперерозподілу жувального тиску

Жодний з видів фіксуючих елементів не може бути nзастосованим в усіх випадках. Вибір фіксуючого елемента зумовлений конструкцією nпротеза, анатомією, морфологією, місцезнаходженням та позицією опорних зубів. nВнутрішні атачмени мають переваги в зв’язку з дією сили ближче до продольної nосі зуба та більшим опором до дії вертикальних та горизонтальних сил, в той час nколи при застосуванні зовнішніх атачменів потрібно значно менше препарувати nопорні зуби.

Еластичні атачмени, на відміну від жорстких, сприяють nруху базису протеза у напрямку до м’яких тканин в процесі функції, а також nтеоретично зменшують величину сили що діє на опорні зуби. Таким чином, nеластичний атачмен діє як «деригент тиску». Він може забезпечувати шарнірні nрухи, припускаючи переміщення впродовж однієї площини, по багатьом площинам, а nтакож кругові рухи.

Точкові внутрішньокоронкові атачмени в основному nбувають жорсткі, в той час коли екстракоронкові являються еластичними. Жорстким nвнутрішньокоронковим атачменам притаманні всі необхідні властивості nбезпосереднього або прямого фіксатора. Еластичні екстракоронкові, напроти, не завжди nзабезпечують достатню опору та фіксацію протеза внаслідок еластичної природи. nЦя точка зору являється суперечливою, тому що у еластичних атачменів nзберігається властивість вільного переміщення в усіх площинах без обертальної nдії на зуби.

З’єднання між компонентами еластичних атачменів nповинно здійснюватись тільки у вигляді контакту між частковим знімним протезом nта зубами. Коли виконуються ці умови, знімний протез отримує не більш чим nретенцію, в той час як опора, прикріплення та стабілізація залежать в основному nвід величини альвеолярного гребня . В зв’язку з цим деякі автори вважають, що в nконструкції протеза мають бути додаткові компоненти для забезпечення необхідних nфункцій фіксатора та послідуючого виконання правильних принципів протезування. nСпеціально сконструйовані опори та направляючі площини на штучних коронках, що nзнаходяться в контакті з каркасом, можуть використовуватися для додаткового nпідтримання та кріплення знімного протеза. Щоб опори та направляючі площини nзабезпечували також правильне співвідношення між жорстким каркасом та зубами, nнеобхідно оцінювати точність посадки каркаса та співвідношення базису протеза nта альвеолярного гребня.

 

Вибір опорних зубів. Паралелометрія.

Для отримання хороших клінічних результатів потрібно nзнати про можливу силову дію протеза, що може передаватись на зуби та nальвеолярний відросток, а також способів, пригодних для зменшення або розподілу nцих сил. Аналіз починають з класифікації дефектів зубних рядів з застосуванням nтаких класифікацій, як класифікація Кеннеді. Вона дозволяє ідентифікувати тип, nмісцеположення та кількісні характеристики дефектів зубних рядів.

Якщо дефект зубного ряду по класифікації Кеннеді відноситься nдо 1-го або 2-го класу (опора на nзуби та м’які тканини), то ідентифікують лінію обертання. Ця лінія з’єднує nточки контакту між каркасом та найбільш дистально розміщеними опорними зубами nна обох сторонах зубної дуги, кругом якої теоретично обертається зубний протез nпід час прикладання оклюзійних сил на базис протеза.

Дефект зубного ряду, 3-й клас за Кеннеді:

Для знімного протезу, що повністю опирається на зуби nне властива рухливість пов’язана з податливістю тканин, тому лінія обертання nвідсутня. Це може завадити застосуванню жорстких фіксуючих елементів, хоча ці nелементи забезпечують добру ретенцію, опір і фіксацію, у зв’язку з наявністю nжорсткого блокуючого пристрою. Але, якщо прогноз для дистальних опорних зубів nсумнівний (зуби можуть бути втрачені) слід використовувати такі види фіксуючих nелементів, що розподіляють навантаження на передні зуби.

Дефект зубного ряду , 1-й , 2-й клас за Кеннеді: nВикористання фіксуючих елементів при відсутності дистальної опори. В даній nситуації навантаження слід розглядати більш детально, тому що з цього приводу nіснують різні точки зору. Деякі лікарі пропонують використовувати не жорсткі nфіксуючі елементи, що розподіляють навантаження.

Підґрунтям для цього є те, що під час функції присутня nдеяка рухливість дистального базису протеза, що опирається на м’які тканини; а nпри використанні жорстких з’єднувальних елементів навантаження на кінцевий nбюгельний протез призводить до обертання та нахилу опорних зубів , що викликає nпошкодження періодонту. Інші дослідники вважають, що використання фіксуючих nелементів, що розподіляють навантаження, призводить до перенавантаження nальвеолярного гребню. Це є чинником передчасної резорбції протезного ложа. nТакож навантажуючі фіксуючі елементи, більш важка конструкція ніж жорсткі, що nпризводить до поломок та підвищеного зносу протеза. Ще одна концепція підтримує nвикористання жорстких фіксуючих елементів у бюгельних протезах з кінцевим nдефектом, вказуючи на те, що беззубий альвеолярний гребінь з точно підігнаним nпротезом може забезпечити збереження опорних зубів.

Але деякі автори стверджують, що при виникненні nнавантаження протеза у напрямку м’яких тканин силова дія передається на опорні nзуби (в результаті чого опорні зуби розхитуються). Ще одна теорія відома під nназвою «концепція плаваючого базису знімного протеза». Згідно цієї теорії nзастосовують жорсткі фіксуючі елементи та литий металевий бюгельний протез, nвиготовлений на основі мукостатичного відбитку альвеолярного гребеню.

Патриця атачмена, з’єднана з базисом знімного протеза, nдопускає повну посадку всередині компонента, розміщеного всередині опірного nзуба, тільки при дії на протез навантаження по направленню до м’яких тканин. nТому в покої м’які тканини, на які  опирається знімний протез, зберігають nсвою анатомічну форму, а атачмен тільки частково займає своє місце. Протез на nцій стадії повністю підтримується м’якими тканинами. Під час функції м’які nтканини, що підтримують знімний протез, зміщаються, приймаючи функціональну nформу, а вертикальний стопор атачмена вступає в контакт, протидіючи подальшому nоклюзійному навантаженню.

Тільки на цій стадії знімний зубний протез в однаковій nмірі опирається на зуби та альвеолярний гребінь. Прибічники цієї концепції nзаявляють, що стимуляція м’яких тканин під базисом такого протеза упереджує або nсповільнює резорбцію альвеолярного гребеня. В той час опоненти кажуть, що при nжорсткому внутрішньому атачмені допускається тільки вертикальне зміщення базису nзнімного протеза. Це не відповідає вимогам будь-якого ротаційного руху nбюгельного протеза, що може відбуватися   під час функції.

В зв’язку з цим,  користування протезом може nпризводити до небажаних силових дій на опорні зуби .

Розподілення навантаження в бюгельних протезах з nдистальними кінцевими базисами.

Важливим фактором в виборі методу лікування пацієнтів, nяким показані бюгельні протези, з кінцевим дефектом, є баланс між силами , що nприходяться на альвеолярний відросток та опорні зуби . Ці методи можуть значно nзмінюватися в залежності від величини підтримки, яку забезпечують протезу nокремі структури.

Якщо опорні зуби мають здоровий пародонт, що забезпечує nїх добру стійкість, а альвеолярний відросток складається з щільної кістки nокруглої форми, то альвеолярний відросток і зуби повинні розглядатись як nоднаково здатні забезпечити необхідну опору, а розподіл тиску має відбуватися nтеж в рівній мірі. Це особливо важливо на нижній щелепі, де відсутня опора в nобласті піднебіння.

Якщо пародонт опорних зубів слабкий, а альвеолярний nвідросток складається з кістки поганої якості (і зуби і альвеолярний гребінь є nпоганою опорою для ЧСП), то розподіл навантаження на них теж має бути nоднаковим. Але, якщо зуби слабкі, а альвеолярний гребінь є доброю опорою, то в nцьому разі він і має забезпечувати більшу підтримку. Напроти при слабкому nальвеолярному відростку більше навантаження має падати на зуби. Інші фактори nтакож впливають на вибір фіксуючих елементів. До них відносяться: вид nспіввідношення зубних дуг, наявний та запланований вид оклюзії, відстань між nверхньою та нижньою зубними дугами, простір для розміщення фіксуючих елементів, nпрогнозування та конструкція протеза та інш.

Дефект зубного ряду, 4 клас за Кеннеді:

На закінчення розглянемо ситуацію з втратою зубів у nфронтальній ділянці зубної дуги. До неї відносять інколи – і втрату передніх nзубів що поєднується з відсутністю зубів в бокових ділянках ( 1 та 2 клас за nКеннеді та їх підкласи ) . В цих клінічних ситуаціях краще проводити лікування nз застосуванням незнімних конструкцій в області дефекту фронтальних зубів, коли nце можливо. Ідеальна конструкція бюгельного протеза для таких ситуацій включає nв себе застосування балки, що розміщується близько від альвеолярного відростку nта з’єднує як незнімна одиниця опорні зуби на обох сторонах дефекту за nдопомогою коронок (дуговий фіксатор або балка Румпеля – Дольдера). Ретенція nзабезпечується за допомогою спеціальних фіксаторів або кнопок, що розміщуються nв базисі знімного протеза, та відповідних захватів на поверхні або всередині nбалки.

Механізм перерозподілу жувального тиску.

Жодний з видів фіксуючих елементів не може бути nзастосованим в усіх випадках. Вибір фіксуючого елемента зумовлений конструкцією nпротеза, анатомією, морфологією, місцезнаходженням та позицією опорних зубів. nВнутрішні атачмени мають переваги в зв’язку з дією сили ближче до продольної nосі зуба та більшим опором до дії вертикальних та горизонтальних сил, в той час nколи при застосуванні зовнішніх атачменів потрібно значно менше препарувати nопорні зуби.

Еластичні атачмени, на відміну від жорстких, сприяють nруху базису протеза у напрямку до м’яких тканин в процесі функції, а також nтеоретично зменшують величину сили що діє на опорні зуби. Таким чином, nеластичний атачмен діє як «деригент тиску». Він може забезпечувати шарнірні nрухи, припускаючи переміщення впродовж однієї площини, по багатьом площинам, а nтакож кругові рухи.

Точкові внутрішньокоронкові атачмени в основному nбувають жорсткі, в той час коли екстракоронкові являються еластичними. Жорстким nвнутрішньокоронковим атачменам притаманні всі необхідні властивості nбезпосереднього або прямого фіксатора. Еластичні екстракоронкові, напроти, не nзавжди забезпечують достатню опору та фіксацію протеза внаслідок еластичної nприроди. Ця точка зору являється суперечливою, тому що у еластичних атачменів nзберігається властивість вільного переміщення в усіх площинах без обертальної nдії на зуби.

      

З’єднання між компонентами еластичних атачменів nповинно здійснюватись тільки у вигляді контакту між частковим знімним протезом nта зубами. Коли виконуються ці умови, знімний протез отримує не більш чим nретенцію, в той час як опора, прикріплення та стабілізація залежать в основному nвід величини альвеолярного гребня . В зв’язку з цим деякі автори вважають, що в nконструкції протеза мають бути додаткові компоненти для забезпечення необхідних nфункцій фіксатора та послідуючого виконання правильних принципів протезування. Спеціально nсконструйовані опори та направляючі площини на штучних коронках, що знаходяться nв контакті з каркасом, можуть використовуватися для додаткового підтримання та nкріплення знімного протеза. Щоб опори та направляючі площини забезпечували nтакож правильне співвідношення між жорстким каркасом та зубами, необхідно nоцінювати точність посадки каркаса та співвідношення базису протеза та nальвеолярного гребня.

Етапи 1, 2. nОБСТЕЖЕННЯ ПАЦІЄНТА, ПІДГОТОВКА ЗУБНИХ РЯДІВ І ЗУБІВ ДО ПРОТЕЗУВАННЯ.

При виготовленні бюгельних протезів необхідно ретельно nдосліджувати зубощелепну систему: з’ясувати етіологію дефектів, характер nморфологічних змін, ступінь функціональних і естетичних порушень, а також nвстановити прогноз ортопедичного лікування, проводити при необхідності підготовку nзубних рядів і зубів до протезування.

План лікування повинен включати наступні заходи:

1. Вибір конструкції nбюгельного протеза і способу його виготовлення.

2. Встановлення nкількості опорних пунктів і місця їх розташування.

3. Вибір кламерів і способу nїх з’єднання з сідлами протеза.

4. Підготовку опорних nзубів, зубних рядів, оклюзійних поверхні слизової оболонки альвеолярного nвідростка.

5. Вибір способу nотримання відтисків.

6. Вибір способу nкорекції оклюзії і стабілізації протеза.

    

        

Підготовка nзубних рядів включає наступне:

1. Вирівнювання nоклюзійної поверхні зубних рядів.

2. Відновлення висоти nприкусу.

3. Заміщення невеликих nдефектів зубних рядів незнімними протезами.

Підготовка nопорних зубів включає:

1. Створення місця для nоклюзійних лапок.

2. Зміна контурів nопорних зубів.

3. Іммобілізацію nнедостатньо стійких або надмірно навантаженних зубів.

 

Цілі nпідготовки місця для оклюзійних накладок:

1. Створення nнеобхідного простору між оклюзійними поверхнями верхніх і нижніх зубів для nвиготовлення накладки достатньої товщини і міцності.

2. Створення nправильного нахилу опорних поверхонь для накладок.

3. Забезпечення nнеобхідної площі опори.

Опорна площадка оклюзійної накладки повинна перебувати nпід прямим кутом до поздовжньої осі зуба. Опорна поверхня оклюзійних накладок nповинна розташовуватися під кутом 70° до поздовжньої осі зуба.

 

Етап 3. nОТРИМАННЯ ВІДТИСКІВ.

Для виготовлення бюгельних протезів зняття відтисків nмає свої особливості. При дефектах зубних рядів, обмежених дистальною опорою, nможна обійтися анатомічними відтисками, знятими добре підібраними стандартними nложками. При дефектах без дистальної опори необхідно знімати функціональні nвідтиски індивідуальними ложками для отримання точного відбитку беззубої nділянки. Висота і довжина ложки повинні підходити так, щоб можна було отримати nвідтиск твердих і м’якихтканин порожнини рота до нейтральної зони і лінії n«А».Для виготовлення одного бюгельного протеза на вогнетривкій моделі необхідно nотримати два робочих відбитка і один допоміжний.

 

Етапи 4, 5. nВІДЛИВАННЯ МОДЕЛЕЙ. ВИГОТОВЛЕННЯ ВОСКОВИХ БАЗИСІВ З ОКЛЮЗІЙНИМИ ВАЛИКАМИ.

Моделі для виготовлення бюгельних протезів повинні nвідливатися з високоміцного гіпсу з використанням вібростолика. Висота моделі nповинна бути не меншого 4-5 см.

Робочу модель, призначену для вивчення в паралелометрі nі дублювання, відливають з високоміцного гіпсу. Другу допоміжну модель nвідливають з медичного гіпсу, вона необхідна для фіксації моделей в положенні nцентральної оклюзії, постановки штучних зубів і полімеризації пластмаси.

Етап 6. nВИЗНАЧЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ОКЛЮЗІЇ.

Визначення центральної оклюзії проводять по nзагальноприйнятій методиці, залежно від кількості зубів-антагоністів, що nзбереглися.

Етапи 7,8. nВИВЧЕННЯ МОДЕЛЕЙ В ПАРАЛЕЛОМЕТРІ (ПАРАЛЕЛОМЕТРІЯ). НАНЕСЕННЯ МАЛЮНКА КАРКАСА nБЮГЕЛЬНОГОПРОТЕЗА (ПАРАЛЕЛОГРАФІЯ).

     

 

Для визначення шляху введення протеза і планування nйого конструкції необхідне вивчення моделей в паралелометрі. Шляхом введення nпротеза називається рух протеза від початкового контакту його nкламернихелементів з опорними зубами до тканин протезного ложа, після чого nоклюзійні накладки встановлюються на своїх місцях, а базис точно розташовується nна поверхні протезного ложа.

Лінія екватора поділяє поверхню коронки опорного зуба nна дві частини: оклюзійну (опорну) і ясеневу (ретенційну). При похилому nположенні анатомічний екватор зуба не збігається з його клінічним екватором n(направляючою лінією, лінією огляду, межовою лінією, контрольної лінією).

Розрізняють nтакі варіанти контрольних ліній:

1. Поздовжня контрольна nлінія.

2. Контрольна лінія nпершого типу – з боку дефекту розташована близько до шийки зуба, з nпротилежного боку – ближче до оклюзійної поверхні.

3. Контрольна лінія другого nтипу – з боку дефекту розташована близько до оклюзійної поверхні зуба, з nпротилежного боку – ближче до шийки зуба.

4. Діагональна nконтрольна лінія – розташована діагонально з великим нахилом.

5. Висока контрольна nлінія – розташована близько до оклюзійної поверхні на вестибулярній nповерхні зуба.

6. Низька контрольна nлінія – розташована близько до шийки зуба на вестибулярної поверхні зуба.

    

 

У 1948 р. А. Грозовський описав методику визначення nклінічного екватора зуба за допомогою спеціального приладу, що є nпрототипом тимчасового паралелометра.

Паралелометр – це прилад, який служить для визначення відповідної nпаралельності двох і більше поверхонь зубів. З його допомогою nможна провести ряд наступних заходів:

1. Визначити необхідний nкут нахилу моделі та відповідний шлях введення бюгельного протеза.

2. Нанести на кожен nопорний зуб лінію огляду.

3. Визначити зону nретенційних закінчень кламмеров.

4. Підрізати вкриті nвоском області зубів нижче лінії огляду для створення паралельності поверхонь nна вогнетривкій моделі.

5. Правильно встановити nфіксатори (замки) на незнімних конструкціях протезів.

Прилад складається з основи і вертикальної стійки. На nстійці укріплено горизонтальне плече з цанговим патроном для  стрижнів: nстрижень для аналізу, графітовий стрижень, три стрижня для визначення глибини nретенции. Графітовий стрижень можна переміщати у вертикальній площині за nдопомогою ручки або маховика. Столик для фіксації моделі має підставу і nфіксуючу частину, скріплені за допомогою шарнірного з’єднання.

Існує два види пристрою паралелометра:

1. Паралелометри, у nякого столик для фіксації моделі переміщається щодо підстави приладу, а nгоризонтальне плече пересувається тільки у вертикальній площині.

2. Параллелометри, у nякого столик для фіксації моделі непорушно закріплений на підставі приладу, а nгоризонтальне плече пересувається у вертикальній і горизонтальній площині.

Змінюючи нахил моделі, можна знайти прийнятне для всіх nопорних зубів положення, при якому лінія огляду ділить коронкову частина зуба nна відносно рівномірні зони: опорну і ретенційну. Слід звернути увагу на те, що nшлях введення протеза визначається при обраному нахилі моделі, тому технік nповинен проводити припасування бюгельного протеза на моделі при заданому її nположенні.

Варіанти нахилу моделей:

1. Нульовий нахил.

2. Передній нахил (вище nзадній край моделі).

3. Задній нахил (вище передній nкрай моделі).

4. Правий нахил (вище nлівий кут).

5. Лівий нахил (вище nправий кут).

 Корекцію нахилу nмоделі проводять також для зменшення зон піднутрінь, особливо на фронтальних nзубах. Зоною піднутріння називають пропростір, обмежений стрижнем приладу і nповерхнею зуба з боку дефекту і слизовою оболонкою ясен. Ці зони помітно nзбільшуються при конвергенції зубів.

У зонах піднутрінь на готових протезах знаходиться nбазисна пластмасса, яка заважає виведенню протеза. Корекція базису в цих місцях nнебажана, оскільки погіршуються естетичні якості протеза. З ситуації можливі nдва виходи: перший – необхідно пришліфувати суміжні поверхні конвергуючих nзубів, другий – змінити кут нахилу моделі, зменшивши зону піднутріння у фронтальному nвідділі, збільшивши тим самим у бічному.

Методи орієнтації моделей в паралелометрі:

1. Метод довільної nорієнтації в паралелометрі.

2. Метод вибору.

3. Метод визначення nсередньої осі опорних зубів (за Новаком).

Метод довільної орієнтації в паралелометрі показаний nпри паралельності вертикальних осей зубів, при незначному їх нахилі, при малій nкількості кламерів. Модель на столик паралелометра встановлюють таким чином, nщоб оклюзійна поверхня опорних зубів була перпендикулярна стрижню грифеля. При nцьому методі положення лінії огляду буде залежати від природного нахилу зуба і nможе не збігатися з анатомічним екватором. Слід враховувати, що в результаті nцього на окремих опорних зубах можуть створюватися несприятливі умови для nрозташування кламерів.

 Метод вибору. nМодель на столик паралелометра встановлюють і закріплюють з нульовим нахилом n(оклюзійна поверхня опорних зубів перпендикулярна стрижню грифеля). Аналізують nрозташування лінії огляду, наявність і величину опорної і утримуючої зон nопорних зубів. Потім змінюють кут нахилу моделі і повторюють операції. З усіх nможливих нахилів моделі вибирають той, при якому на всіх опорних зубах nстворюються оптимальні умови для розташування фіксуючих елементів.

Метод визначення середньої осі опорних зубів.

Для того, щоб було легше відшукати шлях введення n(положення моделі відносно вертикального стрижня приладу) на вестибулярній nповерхні моделі відзначають осі опорних зубів, продовжуючи їх на бічну поверхню nгіпсової моделі. Встановлюють модель на столик паралелометра, закріплюють її nгвинтами і заздалегідь нахиляють так, щоб поздовжні осі опорних зубів зайняли nвертикальний напрямок.

При декількох опорних зубах, включаючи фронтальні і nбічні, орієнтуватися слід по осях основних опорних зубів. Для цього підставку nстолика з моделлю нахиляють так, щоб поєднати вісь одного з опорних зубів з nвказівним стрижнем. Потім столик переміщують по підставі приладу таким чином, nщоб поєднати верхню частину позначки осі другого опорного зуба з вказівним nстрижнем.

На бічній поверхні моделі проводять відмітку nпаралельно стрижня, в результаті чого утворюється кут між поздовжніми осями nдвох опорних зубів. Кут ділять навпіл і нахиляють підставку з моделлю до nсполучення вказівного стрижня з бісектрисою кута. Так визначається середня вісь nдвох опорних зубів. З іншими зубами поводяться аналогічно і тим самим знаходять nсередню вісь всіх опорних nзубів.                          n                        

Для написання лінії огляду (паралелографіі) nаналізуючий стрижень замінюють графітовим відмітчіком і окреслюють лінію nогляду, що відповідає обраному нахилу моделі. Окреслення проводять тілом nгрифеля, а не його кінчиком. Потім приступають до визначення глибини nретенційного закінчення кламера у відповідній зоні.

  

Ретенційні властивості кламера залежать від наступних nфакторів:

1. Типу кламера, а саме n- довжини плеча. Чим довше плече, тим далі від лінії огляду його можна nрозташувати.

2. Кривизни поверхні nзуба: чим більше виражена кривизна, тим ближче до лінії огляду слід nрозташовувати ретенційне плече кламмера. Тільки еластичні плечі можуть nнаближатися до пришийкової ділянки зуба.

3. Товщина кламмера: nчим більше товщина кламмера, тим менше його еластичність і, отже, тим ближче до nлінії огляду він повинен розташовуватися.

4. Метал для nвиготовлення: чим більше у металі еластичності, тим менше жорсткості у кламмера nі, отже, його можна розташовувати далі від лінії огляду.

Для визначення глибини ретенції існують спеціальні nстрижні, у яких довжина виступу може бути: 0,25 мм, 0,5 мм; 0,75 мм. Кожному nтипу кламмера відповідає стрижень для визначення місця закінчення ретенції nплеча. Обраний стрижень з урахуванням кривизни поверхні зуба поміщають в nцангові кріплення паралелометра і присувають до моделі. Рухами стрижня nвгору-вниз домагаються контакту його осі з лінією огляду і краю козирка стрижня nз поверхнею зуба. Останнє буде місцем закінчення ретенційних плеч кламмера. nПозначивши таким чином глибину ретенційних закінчень кламмера, можна приступати nдо нанесення малюнка каркаса.

 Основні конструктивні елементи бюгельних протезів:

1. Сідло (базис) – nпризначено для фіксації штучних зубів і заміщення втраченої частини nальвеолярного відростка.

2. Ретенційні елементи n- пристосування, призначені для утримання протеза під час функції:

а) кламмернасистема;

б) оклюзійні накладки;

в) аттачмени(замки і nшарніри);

г) система кріплення nРумпеля-Шредера-Дольдера;

д) телескопічна nсистема;

е) магнітні фіксатори.

3. Сполучні елементи – nслужать для взаємного з’єднання сідел протеза або сідла і ретенційних елементів nпротилежної сторони:

а) металеві дуги, nпластинки, відгалуження;

б) підтримуючі і nсполучні стрижні;

в) ретенційні петлі.

4. Непрямі фіксатори.

Телескопічна nсистема фіксації

Телескопічні системи фіксації або nтелескопічні коронки давно зарекомендували себе як дуже ефективний, надійний і nвисокоестетичний вид фіксації часткових знімних протезів. Останнім часом існує nбезліч різних систем телескопів: від традиційних литих телескопічних коронок з nблагородних сплавів, телескопічних коронок з неблагородних сплавів, nгальванотелеськопів, виготовлених на металеві або керамічні первинні частини до nтелескопічних коронок.

Телескопічна коронка складається з nдвох конструктивних елементів:

опорного(незнімного) – nщо фіксується на зубі, фіксуючого (знімного) – пов’язаного з базисом знімного nпротеза. Телескопічні коронки відносяться до подвійних коронок. Основна їх nособливість – плоскопаралельні робочі фрикційні поверхні.

 

Замкові кріплення n(атачмени)

Є альтернативою кламерної фіксації nзнімних протезів. Безперечною перевагою аттачменів є їх естетичність, nвідсутність видимих утримуючих елементів на опорних зубах. При nвикористаннізамкових кріплень утримання знімної частини протеза на протезному nложе здійснюється надійніше, ніж при кламернійфіксації. Замкове з’єднання nзабезпечує більш фізіологічну функціональну взаємодію частин комбінованого nпротеза, шляхом зменшення горизонтального навантаження на опорні зуби.

Залежно від способу передачі nжувального навантаження, аттачмени розділяють на жорсткі, шарнірні, ротаційні і nаттачмени, що вільно рухаються в межах податливої слизової оболонки протезного nложа.

Топографія дефекту зубного ряду nістотно впливає на вибір аттачмена. Практика показує, що аттачмениє методом nвибору у всіх випадках, коли можна застосовувати традиційні кламери.

Магнітна фіксація

Магнітні фіксатори можна розділити на nтри типи:

1. Міжщелепні відштовхуючі – nвнутрішньопротезної дії.

2. Однощелепні притягаючі – магнітні nімпланти.

3. Внутрішньокореневі магнітні nпритягаючі фіксатори.

 

Штангова система nкріплення Румпеля-Шредера-Дольдера

Ця конструкція включає опорну nнезнімну частину у вигляді коронок або надкореневих ковпачків, між якими є nштанга або балка(патриця) і знімну частину, розташовану в базисі, металеву nконтрштангу (матриця), точно повторюючу форму штанги.

Детально цей матеріал буде  nпредставлений в наступних темах.

Сполучні елементи каркаса.До них відносяться металеві пластинки, дуги, відгалуження, nпідтримуючі  стрижні, ретенційні петлі або кріплення. Вони служать для nз’єднання різних частин бюгельного протеза в одну конструкцію. Залежно від nпризначення розрізняють основні сполучні елементи – пластинки, дуги і допоміжні n- відгалуження, стрижні і петлі.

За допомогою з’єднувальних елементів nбазиси зв’язуються між собою, а також з іншими частинами каркаса – кламерами, nнепрямими фіксаторами і оклюзійними накладками.

Сполучні елементи повинні nрозташовуватися з урахуванням фонетики, естетики і анатомічних особливості nщелеп. Вони збільшують жорсткість окремих частин каркаса і, таким чином, nсприяють загальному зміцненню конструкції протеза.

Всі з’єднувальні дуги і пластинки nповинні бути жорсткими, щоб функціональне навантаження розподілялася між nопорними зубами і базисами на робочій і балансуючій стороні. Дуги і пластинки, nвиготовлені з кобальтохромового сплаву, можуть бути тонше відповідних елементів nз золото-платинового сплаву, що покращує функцію мови і не відбивається на nміцності.

ПІДНЕБІННІ nДУГИ

Дуги за місцем розташування на nтвердому піднебінні бувають: задні, серединіні, передні.

Задня піднебінна дугапоказана при плоскому піднебінні з nнепіддатливою слизової оболонкою, при вираженому торусі. Задня дуга не заважає nмові і не травмує тканини твердого піднебіння. Дистальна межа задньої nпіднебінної дуги повинна буть розташована на 4-5 мм ближче кордону твердого та nм’якого піднебіння.

Серединна піднебінна дугапоказана при відносно високому небі, nневивираженому торусі, досить товстій слизовій оболонці в області серединного піднебінного nшва. Передній кордон дуги не доходить до області піднебінних складок.

Серединну дугу слід виготовляти більш nширокої (до 6-8 мм) і тонкою (не більше 0,5-0,7 мм), ніж задню.

Передня піднебінна дуга показана:

1) при неможливості nвиготовлення задньої або серединної дуги при наявності різко вираженого торуса, nпри підвищеному блювотному рефлексі;

2) неможливості nвиготовлення безперервного кламмера, перешкоджаючого  опусканню заднього nкраю протеза;

3) при необхідності nпосилення жорсткості протеза, що має довгі сідла, з’єднаних задньою дугою.

Передня піднебінна дуга повинна nрозташовуватися на відстані від ясеневого краю і по можливості менше перетинати nпіднебінні складки. Передню дугу роблять тонкою, плоскою і широкою. На Верхній nщелепі дуга повинна мати Товщина 0.9-1.2 мм, а ширину 8-10 мм (Сорокін Г.П.), n4-6мм (Перзашкевіч Л.М.). Відстояти від слизової Оболонки на 0.5 мм n(Перзашкевіч Л.М.).

ПІДНЕБІННІ nПЛАСТИНКИ

 Піднебінні металеві пластинки nзастосовуються при протяжних дефектах зубів у фронтальному відділі щелепи або nза наявності ряду включених дефектів. В останньому випадку від металевої nпластинки відходять відгалудження до литих зубів або фасеток, заміщуючих ці nдефекти.

Піднебінні пластинки мають значно nбільшу ширину, ніж дуги. Можуть покривати до половини поверхні твердого nпіднебіння. Використання пластинки в суцільнолитому протезі забезпечує міцність nйого конструкції і сприяє раціональному розподілу вертикальної і горизонтальної nскладових жувального навантаження на опорні тканини. Товщина пластинки коливається nв межах 0,35-0,5 мм.

Пластинка повинна прилягати до nслизової оболонки. Винятком являється область торуса і піднебінних складок.

Металева пластинка може nрозташовуватися тільки в області піднебінних складок або може бути розширеною і nз’єднуватися з багатоланцюговими накладками на передніх зубах. В останньому nвипадку область ясеневого краю повинна бути звільнена від контакту з металом nщоб уникнути травми крайового періодонта.

ЯЗИЧНА n(Лінгвальна) ДУГА

Язична дуга повинна бути обов’язково nвужче і товще піднебінної дуги, її розміри коливаються від 1,7 до 2,3 мм при nвисоті близько 4 мм.

Язична дуга розміщується на 2-3 мм nнижче шийок зубів. Крім того, вона повинна бути вище рівня дна порожнини рота nна 1-2 мм, щоб м’які тканини, що покривають дно порожнини рота, не nнашаровувалися на неї. Вона відстоїть від слізової оболонки на 1-1,2 мм. Ширина nдуги на нижній щелепі не повинна буті менше 3мм, товщина – 1.5 мм (Соснін nГ.П.).

 Слід зазначити, що розміщення nязичної дуги по можливості далі від ясеневого краю є кращим. Однак це залежить nвід топографії дефекту.

До моделювання язичної дуги на nгіпсовій моделі всі нерівності рельєфу повинні бути усунені, тобто ізольовані nза допомогою воску. Залежно від стану слизової оболонки дуга повинна nрозташовуватися на відстані 0,5-1,0 мм від слизової оболонки. Тому при nзахворюваннях періодонта і навіть незначному збільшенні обсягу слизової nоболонки просвіт повинен бути не менше 1 мм, а при нормальному стані – 0,5 мм. nПри покатости внутрішньої поверхні нижньої щелепи потрібно відносно широка nщілина (до 1 мм) між дугою і слизовою оболонкою; при незначній покатости зазор nможе бути зменшений (до 0,5 мм).

При наявності валика слизової nоболонки верхній край нижньої дуги може майже торкатися ясеневого виступу. nРозміри поперечного перерізу дуги залежать від її довжини. Чим довше дуга, тим nбільше має бути її поперечний переріз. Перетину дуги зазвичай надають nполугрушевідную форму, така форма не зменшує жорсткості, але значно менше nдратує язик.

Язикова дуга повинна бути в 2 рази nширше многозвеньових накладок, розташованих на внутрішній поверхні фронтальних nзубів. Крім того, повинна бути чітка лінія переходу нижньої дуги в область nкріплення базисів, тобто створені обмежувачі. Ці додаткові елементи каркаса nповинні бути розташовані під кутом в 60 ° до горизонталі. Подальше виготовлення nбазисів з пластмаси повинно касатися цих обмежувачів, а не перекривати їх. nЗавдяки цьому між опорними зубами і базисом утворюються промивні простори, що nважливо для профілактики хвороб періодонта.

Виготовлення язичної дуги може бути nнеможливо:

1) при наявності nдвосторонньої конвергенції моляров;

2) відсутності місця nдля дуги;

3) високому nприкріпленні вуздечки язика;

4) при значному нахилі nальвеолярного відростка вперед.

У цих випадках показано виготовлення nязичної пластинки або вестибулярної дуги.

ЯЗИЧНА n(Лінгвальна) ПЛАСТИНКА

Замість язичної дуги іноді nзастосовують язичну металеву пластинку.

При цьому верхній край пластинки nповинен розташовуватися на 2-3 мм вище зубних горбиків, забезпечуючи рівномірне nнавантаження всіх зубів.

Перевагою металевої пластинки є nзахист ясен від залишків їжі, особливо при аномальному розташуванні передніх nзубів і захворюваннях періодонта.

Язична металева пластинка повинна nзаповнювати міжзубні проміжки, забезпечуючи хороший стабілізуючий ефект. Нижній nкрай пластинки повинен бути декілька потовщений для міцності, а її внутрішня nповерхню нижче напрямної лінії не повинна стосуватися ясеневого краю і слизової nоболонки щелепи. Між металом та м’якими тканинами повинен бути зазор в 0,1-0,2 nмм. Велика щілину сприяє гіпертрофії тканин.

Проміжок між металевою пластинкою і nслизовою оболонкою створюється шляхом блокування міжзубних проміжків, ясенного nкраю і області внутрішньої поверхні нижньої щелепи на моделі за допомогою nвоску. Язикова металева пластинка може застосовуватися при високому nрозташуванні дна порожнини рота, екзостозах і високому прикріпленні вуздечки nязика. Нерідко, вона краще пластмасової через тонкощі і теплопровідность nметалу, який надає стимулюючу дію на слизову оболонку.

ВЕСТИБУЛЯРНА  nДУГА

При язичному нахилі премоляров не nпредставляється можливим використовувать дугу або металеву пластинку між nнахиленими зубами. У таких випадках застосовується вестибулярна дуга. Остання nслужить для з’єднання двох або декількох базисів бюгельного протеза з боку губ nі щік. Поміщається вестибулярна дуга в області перехідної складки на нижній nщелепі таким чином, щоб не травмувати м’які тканини. Особливу увагу при цьому слід nприділити звільненню вуздечок губи і щік та ізоляції виступів альвеол іклів. Оскільки nвестибулярна дуга длініше язичної, її переріз повинен бути збільшений, щоб nзабезпечити необхідну жорсткість і міцність. Іноді в області одних зубів nрозміщується вестибулярна дуга, а в другій області – язична. При моделюванні nкаркаса слід пам’ятати, що піднебінні і язичні дуги, металеві пластинки і nвідгалуження розташовуються на відстані 5-7 мм від ясенного краю, щоб уникнути nзастрявання їжі і гіпертрофії слизової оболонки.

ПІДТРИМУЮЧІ  nСТРИЖНІ

Застосовуються між тілом кламерів і nретенційними кріпленнями каркаса. При моделюванні елементів протеза підтримуючі nстрижні укладаються на модель в останню чергу, після моделювання nопорно-утримуючих кламерів, дуг, відгалужень і ретенційних кріплень. Останні nможуть бути у вигляді ретенційних грат чи петель. Природньо, вони повинні nвідстояти від моделі для забезпечення зазору в 1-2 мм, щоб розташувати базисну nпластмасу.

МОДИФІКОВАНИЙ nБЕЗПЕРЕРВНИЙ КЛАМЕР

Показанням до використання модифікованого nбагато ланцюгового кламмера є дуже маленький простір між дном порожнини рота і nясенним краєм після гінгівектоміі або при значній атрофії альвеолярного nвідростка. Клінічні коронки зубів у цих випадках довгі, що дозволяє застосувати nширокий безперервний кламмер, який замінює дугу.

Непрямі фіксатори

Ці конструкції сприяють стійкості nсуцільнолитого протеза на щелепі, запобігаючи його перекиданню. Їх називають n«кіпмайдерами»-непрямими фіксаторами або запобіжниками від перекидання. Щодо nосі обертання протеза вони розташовуються на стороні, протилежної базису. Чим nдалі від базису розташовується непряма фіксація, тим вона ефективніша.

Відомі такі види непрямої фіксації:

– Плече Cummer або nвідросток з накладкою на оральну поверхню фронтальних зубів;

– Оклюзійна накладка;

– Багатоланцюгові nнакладки;

– Амбразурні гачки.

Непрямі фіксатори застосовуються nзавжди при відносно великому вигині язичної дуги на нижній щелепі при I і II nкласах дефектів зубних рядів за Кеннеді. При I класі дефектів і протяжної дузі nнепряма фіксація розташовується на іклах. При IV класі в якості непрямих nфіксаторів застосовуються кламерами, які розташовуються на дистальній поверхні nостанніх молярів, перешкоджаючи зсуву базису. Оклюзійна накладка непрямого nфіксатора допомагає розподілу вертикальної складової навантаження більше, ніж nна два опорних зуба, а при наявності горбків, між якими розташовується nнакладка, остання бере участь у передачі горизонтальної складової навантаження. nНерідко, при II класі дефектів зубних рядів за Кеннеді застосовується непряма nфіксація зубів, а також збільшується стабілізація протеза на верхній щелепі, nособливо при маловираженому альвеолярному відростку і плоскому піднебінні. У nвсіх випадках, коли опорними є тільки 2 зуба, доцільно застосування непрямих nфіксаторів, які, крім збільшення загальної опори протеза, забезпечують nстабілізацію протеза на щелепі. При I класі дефектів зубного ряду непряма nретенція не застосовується, коли передні зуби розташовуються майже по прямій nлінії. Непряма ретенція не застосовується також при нахилі передніх зубів в nоральному напрямку, за винятком випадків вибору шляху введення протеза ззаду nнаперед.

Базиси бюгельних nпротезів:

Базис (сідло) – частина спираючогося nпротеза, що несе на собі штучні зуби і замещающую частина альвеолярного nвідростка.Базиси бюгельних протезів можуть бути пластмасові, металеві або nкомбіновані. До сучасних базисних матеріалів пред’являється ряд певних вимог. Матеріал nбазису повинен:

1) володіти nпостійністю форми і розмірів під час обробки, експлуатації та ремонту;

2) мати nіндиферентність до тканин і рідин порожнини рота;

3) мати достатню nміцність при мінімальній товщині;

4) вбирати обмежену nкількість рідини, тобто не набухати;

5) задовольняти nвимогам естетики і зберігати колір при користуванні протезом;

6) мати достатню nпружність і міцність;

7) забезпечувати nможливість переробки і перебазування при атрофії підлеглих тканин;

8) добре поліруватися nта зберігати поліровку;

9) мати достатню nстійкість до зношування при нормальній експлуатації;

10) мати малу питому nвагу;

11) володіти nдостатньою теплопровідністю.

В даний час жоден з матеріалів nповністю не відповідає цим вимогам, тому переважно застосовуються комбіновані nбазиси. Пластмасу з’єднують з базисом протеза за допомогою каркасів сходового nабо петельного типу. Каркас повинен відстояти від поверхні слизової оболонки не nменше ніж на 1 мм і розташовуватися на оральної поверхні ската альвеолярного nвідростка так, щоб гребінь його був покритий пластмасою. Товщина металевих nпетель або перекладин сходового каркаса неповинна перевищувати 1-1,5 мм. Задній nкрай каркаса не повинен заходити на область горбів. Штучні зуби в спираючихся nпротезах з’єднуються з базисом різними способами в залежності від матеріалу, з nякого вони виготовлені. Пластмасові зуби монолітно з’єднуються з пластмасовим nбазисом за рахунок хімічної спорідненості, а з металевим – механічним способом nза допомогою різних ретенційних пристосувань (петель або дужок). Порцелянові nдіаторичні і крампоні зуби зміцнюються механічним шляхом за допомогою nпластмаси. Трубчасті зуби фіксують цементом на вертикальних металевих штифтах, nвідлитих одночасно з каркасом протеза. Вільно закінчуються базиси повинні мати nдостатньо велику площу, так як невеликий базис під дією функціонального nнавантаження викликає травму слизової оболонки і резорбцію підлеглих тканин, в nрезультаті чого збільшується його занурення. Нерівномірне прилягання базису до nслизової оболонки може прискорити атрофічний процес в кості. Ряд авторів nвважає, що площа базисів повинна в 3 рази перевищувати площу штучних бічних nзубів. Якщо площа базису незначно відрізняється від площі розташованих на ньому nзубів, то через підвищене навантаження можлива резорбція альвеолярного nвідростка. Korber (1957) в експерименті довів, що можливість базису протеза nпротистояти функціональному навантаженню прямо пропорційна його периметру, а не nплощі. Отже, доцільно максимально удлиняти базис на нижній щелепі в nретромолярну область, а на верхній щелепі перекривати бугор.

Межі базисів бюгельних протезів:

Дистальна межа – на нижній щелепі nповинна проходити позаду нижньощелепних горбків, на верхній – перекривати nверхньощелепні горби.

Вестибулярна межа – на верхній і на nнижній щелепах проходить в межах нейтральної зони з урахуванням положення nщічних складок і тяжів.

Межа базису з боку власне порожнини nрота – на верхній щелепі при високих і середньої висоти альвеолярних відростках nз піднебінної сторони проходить на рівні переходу альвеолярного відростка в nтверде піднебіння. При низьких альвеолярних відростках і плоскому піднебінні nслід перекривати базисом частину твердого піднебіння, а також замість дуги nвикористовувати піднебінну пластину. На нижній щелепі кордон проходить в nзалежності від висоти альвеолярного відростка і місця прикріплення м’язів дна nпорожнини рота. Кордон розташовується в двох зонах: під’язиковій і nретроальвеолярній областях. У під’язиковій області межа не доходить 2 мм до nпереходу альвеолярного відростка в дно порожнини рота. У ретроальвеолярній nобласті межа плавно переходить в дистальну або створюється «крило базису».

Слід також мати на увазі, що при I nкласі дефектів зубного ряду зміщення базисів в трансверзальному напрямку nзбільшує процеси атрофії, особливо в області латеральних схилів альвеолярного nвідростка.

При невеликих і середніх дефектах, nобмежених з двох сторін стійкими зубами, базиси можуть займати меншу площу з nметою збільшення простору для мови.

Для виключення хронічного nгіпертрофічного гінгівіту в області ясеневого краю опорних зубів між ним і nбазисом необхідне створення невеликого промивного проміжку для самоочищення від nзалишків їжі. При наявності недостатніх проміжків між базисами і опорними nзубами спостерігаються запальні явища і глибокі зубоясеневі кишені.

З’ЄДНАННЯ nКАРКАСА з базисом протеза

Залежно від клінічних умов з’єднання nможе бути:

1) жорстке n(стабільне);

2) пружне n(полулабільне);

3) шарнірне n(лабільне).

Вибір способу з’єднання кламерів з nсідлами протеза визначається наступними факторами:

1) кількістю і nстійкістю опорних зубів;

2) величиною і nтопографією дефектів зубних рядів;

3) ступенем nподатливості слизової оболонки;

4) функціональним nспіввідношенням зубних рядів.

Останній фактор має велике значення. nТак, наприклад, якщо опорним зубам на стороні протеза протистоїть повний nзнімний протез, то жорстке з’єднання кламмеров не зробить негативного впливу на nїх опорні тканини. Якщо ж на протилежній щелепі є інтактний зубний ряд, то nбільшу частину навантаження слід перенести на слизову оболонку, тобто nзастосувати пружні з’єднання.

Застосування жорсткого з’єднання, при nякому передача жувального тиску відбувається на опорні зуби, робить протез nнайбільш функціональним.  Для стабільної фіксації необхідні певні умови:

1) достатню кількість nстійких опорних зубів;

2) сприятливе nспіввідношення довжини коронки і довжини кореня;

3) відсутність nпатологічних змін періодонта;

4) включені дефекти n(III, IV класи).

При включених дефектах завжди nзастосовується жорстке з’єднання. При невеликих дефектах III класу жувальний nтиск передається переважно на опорні зуби. При великих дефектах III класу або nпри дефектах IV класу частина тиску повинна перерозподілятися на слизову nоболонку. У цих випадках для зменшення навантаження на опорні зуби збільшують nїх кількість і використовують з’єднувальні штанги. При кінцевих дефектах I і II nкласу функціональне навантаження розподіляеться між опорними зубами і слизовою nоболонкою. Податливість слизової оболонки приблизно в 10 разів перевищує nподатливість періодонта.  Слід зазначити, що застосування пружних і nлабільних сполук ускладнює виготовлення протезів. Жорстке ж з’єднання технічно nпросто здійснимо і дозволяє при правильному розташуванні опорних елементів зменшити nнегативну дію протеза на опорні тканини. Однак існують клінічні ситуації n(недостатня кількістьопорних зубів, їх мала стійкість), в яких застосування nпружного або лабільного з’єднання необхідно.

Розподілення навантаження в nбюгельних протезах з дистальними кінцевими базисами.

Важливим фактором в виборі методу nлікування пацієнтів, яким показані бюгельні протези, з кінцевим дефектом, є nбаланс між силами , що приходяться на альвеолярний відросток та опорні зуби . Ці методи можуть значно змінюватися в залежності від nвеличини підтримки, яку забезпечують протезу окремі структури.

Якщо опорні зуби мають здоровий nпародонт, що забезпечує їх добру стійкість, а альвеолярний відросток nскладається з щільної кістки округлої форми, то альвеолярний відросток і зуби повинні nрозглядатись як однаково здатні забезпечити необхідну опору, а розподіл тиску nмає відбуватися теж в рівній мірі. Це особливо важливо на нижній щелепі, де nвідсутня опора в області піднебіння.

Якщо пародонт опорних зубів слабкий, nа альвеолярний відросток складається з кістки поганої якості (і зуби і nальвеолярний гребінь є поганою опорою для ЧСП), то розподіл навантаження на них nтеж має бути однаковим. Але, якщо зуби слабкі, а альвеолярний гребінь є доброю nопорою, то в цьому разі він і має забезпечувати більшу підтримку. Напроти nпри слабкому альвеолярному відростку більше навантаження має падати на зуби. nІнші фактори також впливають на вибір фіксуючих nелементів. До них відносяться: вид співвідношення зубних дуг, наявний та nзапланований вид оклюзії, відстань між верхньою та нижньою зубними дугами, nпростір для розміщення фіксуючих елементів, прогнозування та конструкція nпротеза та інш .

Дефект nзубного ряду , 4 клас за Кеннеді:

На nзакінчення розглянемо ситуацію з втратою зубів у фронтальній ділянці зубної nдуги. До неї відносять інколи – і втрату передніх зубів що поєднується з nвідсутністю зубів в бокових ділянках ( 1 та 2 клас за nКеннеді та їх підкласи ) . В цих клінічних ситуаціях краще проводити лікування nз застосуванням незнімних конструкцій в області дефекту фронтальних зубів, коли nце можливо. Ідеальна конструкція бюгельного протеза для таких ситуацій включає в себе застосування балки, що розміщується близько nвід альвеолярного відростку та з’єднує як незнімна одиниця опорні зуби на обох nсторонах дефекту за допомогою коронок (дуговий фіксатор або балка Румпеля – nДольдера). Ретенція забезпечується за допомогою спеціальних nфіксаторів або кнопок, що розміщуються в базисі знімного протеза, та nвідповідних захватів на поверхні або всередині балки.

Механізм перерозподілу nжувального тиску

Жодний з видів фіксуючих елементів не може бути застосованим в усіх nвипадках. Вибір фіксуючого елемента nзумовлений конструкцією протеза, анатомією, морфологією, місцезнаходженням та nпозицією опорних зубів. Внутрішні атачмени мають переваги в зв’язку з дією сили nближче до продольної осі зуба та більшим опором до дії вертикальних та nгоризонтальних сил , в той час коли при застосуванні зовнішніх атачменів nпотрібно значно менше препарувати опорні зуби.

Еластичні nатачмени, на відміну від nжорстких, сприяють руху базису протеза у напрямку до м’яких тканин в процесі nфункції, а також теоретично зменшують величину сили що діє на опорні зуби. nТаким чином, еластичний атачмен діє як «деригент тиску». Він може забезпечувати nшарнірні рухи, припускаючи переміщення впродовж однієї площини, по багатьом nплощинам, а також кругові рухи.

Точкові nвнутрішньокоронкові атачмени в основному nбувають жорсткі, в той час коли екстракоронкові являються еластичними. Жорстким nвнутрішньокоронковим атачменам притаманні всі необхідні властивості nбезпосереднього або прямого фіксатора. Еластичні екстракоронкові, напроти, не nзавжди забезпечують достатню опору та фіксацію протеза внаслідок еластичної nприроди. Ця точка зору являється суперечливою, тому що nу еластичних атачменів зберігається властивість вільного переміщення в усіх nплощинах без обертальної дії на зуби.

З’єднання між компонентами еластичних nатачменів повинно здійснюватись тільки у вигляді контакту між частковим знімним nпротезом та зубами. Коли виконуються ці умови, знімний протез отримує не nбільш чим ретенцію, в той час як опора, прикріплення та стабілізація залежать в nосновному від величини альвеолярного гребня . В nзв’язку з цим деякі автори вважають, що в конструкції протеза мають бути nдодаткові компоненти для забезпечення необхідних функцій фіксатора та nпослідуючого виконання правильних принципів протезування. Спеціально nсконструйовані опори та направляючі площини на штучних коронках, що знаходяться nв контакті з каркасом, можуть використовуватися для додаткового підтримання та кріплення знімного протеза. Щоб опори та nнаправляючі площини забезпечували також правильне співвідношення nміж жорстким каркасом та зубами, необхідно оцінювати точність посадки каркаса nта співвідношення базису протеза та альвеолярного гребня.

Фіксація за допомогою nтелескопічних систем.

До опорно-фіксуючих пристосуваньзнімних протезів, у nтому числі і бюгельных, відносяться всілякі телескопічні системи, що включають nрізні конструкції  коронок, опорних балок. Ця система nхарактеризується наявністю двох конструктивних елементів — опорної (незнімною), nфіксованої на зубах і знімного протеза.

Протези з фіксацією nтелескопічними коронкамипоказані при дефектах I, II або III класів по Кенеді. nОпорні зуби, на яких кріпляться телескопічні коронки, nмають бути стійкими, без патологічних змін в тканинах пародонту, осі опорних nзубів паралельні. У антагонуючому зубному ряді не повинно бути вираженого nфеномену Попова. Застосування телескопічних коронок вважається найбільш nпоказаними при дефектах з поодинокими зубами, що стоять, зберегли нормальну nвисоту. 

Виготовлення nтелескопічних коронок протипоказано в наступних випадках:

1.     наявність nвыраженыхпатологічних змін в пародонті опорних зубів;

2.     значний нахил опорнихзубів, що nне дозволяє створити паралельність між ними шляхом nпрепарування;

3.     наявність nсерцево-судиннихзахворювань в анамнезі, зубів, що не допускають препарування;

4.     патологічна стертістьтвердих nтканин зубів II і III ступеня.

Телескопічні фіксувальні елементи

Виготовлення схемних nпротезів з телескопічноюсистемою фіксації включає наступне клінічні і nлабораторні етапи:

1.     препарування опорних зубів під внутрішні коронки;

2.     зняття зліпків, отримання nробочих моделей;

3.     лабораторне виготовлення nвнутрішніх коронок;

4.     припасування

 і фіксація nвнутрішніх коронок у роті хворого;

5.     отримання робочих зліпків для nнаружныхкоронок;

6.     лабораторне виготовлення nнаружныхкоронок;

7.     припасувала зовнішніх коронок nу роті хворого;

8.     зняття зліпків для nвиготовленнязнімних протезів;

9.     визначення центральноїоклюзії;

10.                       nперевірка воскової композиції знімних зубних протезів nз штучними зубами;

11.                       nприпасувала і накладення готового протеза.

Перша — внутрішня коронка nготується у формі «наперстка» в зуботехнічій лабораторії безвідновлення nанатомічної форми зуба. Припасовують у роті, фіксують цементом. Після твердіння цементу знімають зліпок для виготовлення nдругої — зовнішньої телескопічною коронки.

Моделювання зовнішньої коронки проводятьтак, щоб по nвідношенню до внутрішньої коронки утворився проміжок в 0,5 мм з вестибулярної, nоральної і апроксимальної поверхонь і 1мм по жувальній поверхні. У пришийковій області nзовнішня коронка повинна щільно прилягати до внутрішньої.

До телескопічних систем nслід віднести і балочну або штангову nфіксацію знімних протезів. Така фіксація найбільш доцільна nпри великих дефектах III класу. На опорні зуби виготовляють коронки, до яких nприпаюють штанги. Уперше таку конструкцію запропонував Вайсер (1911).

Ця конструкція включає опорну незнімну частину у nвигляді коронок або надкореневих ковпачків, між якими є штанга або балка n(патриця); відповідно у базисі розміщується металева контрштанга (матриця), що nточно повторює форму штанги.

Для зміцнення в пластмасі nдо покривної пластинки припаюють дротяні відгалуження. Зарубіжніфірми nвипускають пластмасові і металеві заготівлі nтелескопічних штанг з квадратним, эллипсовидним і каплевидним перерізом. Такі nштанги добре фіксують про-тез при усіх жувальних рухах і, крім nтого, здійснюють надійну стабілізацію опорних зубів. Завдяки балці зуби nоб’єднуються в еди-ный блок, що робить їх стійкішими до жувального тиску.

Найкраще застосування цих nштанг — включеннідефекти у бічних відділах при високій nкоронковій частині опорних зубів. При низькій корон-ке бракує місця для штанги nі базису.

Проте nтака система фіксації протезів маєряд недоліків :

• по-перше, така конструкція слож-напо своєму виконанню, оскільки замість одного знімного протеза — необхідно виготовити два, тобто незнімний і знімний;

• по-друге, вона пов’язаназавжди з виготовленням незнімного протеза, показання до якого мають бути дуже обмежені із-за неминучості препарування твердих тканин зубів.

n

Тому штангове кріплення показане пре-имущественнопри дефектах, ускладнених nзаболе-ванием пародонту, коли потрібне стабилизиро-вать (імуннодефіцит) опорні nзуби. З‘єднання можливе в різних напрямах: nсагитталь-ном, фронтальному, і навіть в круговому (мал. 391, в).

Фіксація за допомогою nзамкових кріплень (аттачментов).

Замкове кріплення (attachment) —складається з двох (іноді і більше) частин, матриці nі патрицы, які разом формують високоточне розбірне з’єднання. Одна з цих частин може nбути сполучена з поверхнею штучної коронки, фіксована в корені зуба, укріплена nна импланте, фіксована за допомогою адгезійної техніки nдо твердих тканин коронки зуба. Інша — інтегрована в знімний протез і nвикористовується для забезпечення механічного з’єднання.

Замкові кріплення повинні nфункціонально забезпечувати:

• Опору— опір руху протеза у напрямку до тканин протезного ложа;

• Ретенцию— опір руху протеза по напряму від тканин протезного ложа;

• Зворотно-поступальні рухи— протидія силам, що викликаються ретенційними елементами;

• Стабілізацію— протидія силам, що викликають зміщення протеза під час функції;

• Фіксацію— протидія руху опорного зуба від протеза і руху протеза від опорного зуба.

n

Типи замкових кріплень :

ПРЕЦИЗІЙНІ ЗАМКОВІ КРІПЛЕННЯ (high – precision ndental attachments) : Прецизійні nзамкові кріплення є високоточними, виготовляються фабричним шляхом фрезерування nна верстатах з комп’ютерним управлінням і мають обмежені допуски точності. Допустима неточність в nлінійних розмірах подібних замкових кріплень складає nменше 0.01 мм. Склад і міцність сплавів, з яких виготовлені прецизійні замкові кріплення теж строго регламентовані. Практично усі nвисокоточні замкові кріплення встановлюються методом зварювання (пайки) або nтехнології cast – on. Використання складових частин фабричного виготовлення nдозволяє порівняно легко здійснювати лагодження протезів.

НАПІВПРЕЦИЗІЙНІ ЗАМКОВІ КРІПЛЕННЯ(semi – precision ndental attachments) : Напівпрецизійні nзамкові кріплення виготовляються шляхом прямого литва по фабричному або nіндивідуально виготовленим пластиковим або восковим заготівлям. Більшість заготівель для nнапівпрецизійних замковых кріплень фабричний nвиготовляється шляхом литного пресування з беззольних пластмас. Подібні nзамковык кріплення називаються “Напівпрецизійними n(напівточними)” оскільки точність їх лінійних розмірів залежить від умов nтехнологічного процесу.

До позитивних сторін напівпрецизійних замкових nкріплень можна віднести їх відносно невисоку вартість, можливість виготовлення nз будь-яких наявних литних сплавів, відсутність різнорідних металів в протезі, nвідсутність необхідності в спайці/зварюванню частин замкових кріплень і каркаса nпротеза.

Типи забезпечуваної замковими кріпленнями nретенции :Що активуються ЗК— забезпечують активну ретенцию nміж матрицею і патрицей, у міру користування протезом можуть бути повторно nреактивированы. Являються ЗК вибору при виготовленні знімних протезів.

Що nНе активуються ЗК— забезпечують пасивну ретенцию між елементами, nтобто сила ретенции між матрицею і патрицей по усьому періоду користування nпротезом залишається незмінній і не може бути збільшена або зменшена. nНайчастіше подібні ЗК застосовуються при виготовленні розбірних і зчленовуваних nмостовидных протезів або знімних мініпротезів.

Жорсткі nі Лабільні замковые кріплення :Ужорстких ЗК (solid/rigid attachments) їх елементи нерухомі по відношенню один одного. ЗК nтакого типу раціонально використати при протезуванні невеликих включених nдефектів зубних рядів, коли усе жувальне навантаження передається на опорні nзуби. Улабільних ЗК (resilient attachments) nматриця і патрица сполучені рухливо, що забезпечує перерозподіл навантаження nміж опорними зубами і слизовою оболонкою протезного ложа. Лабільні ЗК застосовуються nпри протезуванні кінцевих дефектів зубних рядів.

Класифікація замкових кріплень nза типом конструктивних особливостей :

У сучасній nстоматологічній літературі прийнято розділяти усі типи ПЗК на 6 груп:

1.     Позакоронкові ЗК (Extracoronal attachments)

2.     Внутрішньокоронкові ЗК (Intracoronal attachments)

3.     Суглобові nз’єднання (Auxillary attachments)

4.     Анкерні nПЗК (Anchors)

5.     Дуги (Bars)

6.     Інші nтипи ПЗК

Сфера nзастосування замкових кріплень.Замкові кріплення можуть використовуватися для nвиготовлення наступних видів ортопедичних конструкцій :

• Часткових знімних протезів при протезуванні уни- і б-латеральных кінцевих і включених дефектах зубних рядів

• Покриваючих протезів типу “overdenture”

• Зчленовуваних (розбірних) мостовидных протезів великої протяжності

• Мостовидных протезів при конвергенції або дивергенції зубів, обмежуючих зубів

• Протезах, що фіксуються на имплантах (operatory removed implant dentures).

n

Переваги і недоліки замкових кріплень

Перевагами nЗК являються:

• Більш висока точність в порівнянні з кламерами

• Більш високі естетичні якості протезів виготовлених з використанням ЗК і коротший період звикання пацієнтів до подібних протезів

• Наявність стандартних взаємозамінних складових частин

• Можливість адгезійної техніки фіксації частин ЗК до коронок інтактних зубів

• Тривалий термін служби протезів, виготовлених з використанням ЗК (в середньому він складає 7-10 років).

• Можливість зміни матриць і повторної активації

n

До числа відносних nнедоліків ЗК можна віднести їх більш високу вартість в порівнянні з nкламерами, більш високі вимоги до якості технічних процедур (моделюванню, литву nкаркаса протеза) і наявність додаткового устаткування (параллелофрез, nустаткування для пайки/зварювання).