Облік безготівкових взаєморозрахунків в аптечних підприємствах
1. Облік операцій на поточному рахунку в національній валюті. Порядок відкриття поточних рахунків у банку.
Будь-яка форма підприємницької діяльності передбачає активний обмін коштами. Посередниками в цих розрахунках є спеціальні державні та комерційні господарські одиниці – банки.
У процесі господарської діяльності постійно здійснюються допоміжні грошові розрахунки між підприємствами, між підприємством і бюджетом, органами страхування, громадськими організаціями, фізичними особами, завдяки чому завершується перетворення грошової форми виділених коштів на виробничі запаси, одержання грошової виручки та чистого прибутку, що міститься в ній. Отже, грошові розрахунки – найважливіший фактор обороту коштів, а їхнє своєчасне завершення – необхідна умова безперервного процесу виробництва.
Усі юридичні особи, незалежно від форм власності, а також фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, що є суб”єктами підприємницької діяльності, – здійснюють між собою розрахунки за товари, роботи, послуги та цінні папери.
Для зберігання коштів і здійснення всіх видів розрахункових, кредитних і касових операцій юридичним особам – суб”єктам підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, а такеож фізичним особам банки відкривають рахунки.
Підприємства, їхні відокремлені підрозділи, фізичні особи – суб”єкти підприємницької діяльності) можуть відкривати поточні та інші рахунки в будь-яких банках України та інших держав за власним вибором і за згодою цих банків. Власник рахунка протягом трьох робочих днів від дня відкриття або закриття рахунка повідомляє номер цього рахунка податковому органу за місцем своєї реєсрації і банкам, у яких уже мав відкриті рахунки в національній чи іноземні валюті. З поточного рахунка здійснюють операції, що забезпечують комерційну та іншу діяльність підприємства (розрахунки за товарно-матеріальні цінності з постачальниками і покупцями продукції; надання та одержання послуг; одержання заробітної плати й сплата обов”язкових платежів до бюджету і державних фондів; операції, пов”язані з забезпеченням власних матеріально-побутових потреб, та інші згідно із статутною діяльністю підприємства).
При відкритті всіх видів рахунків банк повинен у триденних строк повідомити про це податкову інспекцію за місцем реєстрації власника рахунка.
2. Виписки банку, їх перевірка та обробка.
При відкритті поточного рахунку в банку відкривають особовий рахунок підприємства з присвоєнням номера. Особові рахунки банк веде в двох примірниках: перший – для банку, другий видається підприємству як виписка з рахунка. Виписку банку з поточного рахунка (копія записів на цьому рахунку) з доданням відповідних первинних документів (об”ява на внесок готівки, чек, платіжне доручення, розрахунковий чек тощо) щоденно або в інші узгоджені з підприємством строки (залежно від частоти операцій по розрахунковомцу рахунку), передають уповноваженому представникові підприємствам або особам, які мають право підпису грошових документів.
Виписка банку є реєстром аналітичного обліку і підставою для бухгалтерських записів. Одержану з банку виписку в бухгалтерії перевіряють і обробляють: додають первинні документи, вказують коди рахунків, що кореспондують з синтетичним рахунком первинного порядку 31 “Рахунки в банках” (субрахунки 311,314). На дебеті рахунка 31 “Рахунки в банках” відображають надходження коштів, на кредиті – їх використання.
3. Облік розрахунків із підзвітними особами.
За неможливості оплатити витрати через банк або касу здійснюють видачу підзвітних сум. Готівку видають працівникам підприємства на господарські потреби й витрати у відряджені. Підзвітні суми видають на певний строк і з певною метою. Службове відрядження – поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншої місцевості для виконання службового доручення не за місцем основної роботи.
Витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку або є членами керівних органів платника податку, можуть бути включені до валових витрат платника податку тільки за наявності документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій) , рахунків готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення й проживання фізичної особи, страхові поліси тощо.
Додатково до витрат включають видатки на харчування й фінансування інших особистих потреб фізичної особи, що не підтверджені документально (добові витрати).
Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до валових витрат платника податку за наявності документів , що підтверджують зв”язок відрядження з основною діяльністю такого платника податку: запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; підписаної угоди (конт-ракту); інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядження особи в переговорах.
Направлення працівників у відрядження здійснюється керівниками цих підприємств і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням пункту призначення, найменування підприємства, установи, місця відрядження працівнимка, терміну й мети відрядження. Працівнику видається посвідчення про відрядження.
Термін відрядження визначається керівником підприємства, але не може перевищувати:
I. в межах України – 30 календарних днів;
II. за кордон и- 60 календарних днів.
Фактичний час перебування в місцях відрядження визначається за відмітками в посвідчені про відрядження про день прибуття на місце відрядження і день вибуття з місця відрядження.За відрядженим працівником зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток або посадовий оклад з урахуванням доплат і надбавок (у випадках, передбачених чинним законодавством) за час відрядження, в тому числі й за час перебування в дорозі.Середній заробіток або посадовий оклад з урахуванням доплат і надбавок за час перебування працівника у відрядженні зберігається на всі робочі дні тижня за графіком, установленим за місцем постійної роботи.
За час перебування у відрядженні відшкодовуються витрати за найм житлового приміщення за наявності підтверджуючих документів у розмірі фактичних витрат з урахуванням додаткових послуг, що надаються в готелях.Державним службовцям, а також особам, які направляються у відрядження в межах України і за кордон підприємствами, установами, організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності підтверджуючих документів відшкодовують витрати:
1. на проїзд (включаючи перевез багажу) до місця відрядження і назад, а також до місця проживання;
2. На побутові послуги, що надаються в готелях (прання, чистка, лагодження і прасування одягу, взуття або білизни), але не більш як 10 % норм добових витрат для країни відрядження, які визначено у додатку до діючої Постанови, за всі дні проживання;
3. На бронювання місць у готелях в розмірі не більш як 50 % вартості місця за добу;
4. На користування постільною білизною в поїздах;
5. На комісійні у разі обміну валюти.
Витрати на службові телефонні переговори відшкодовуються в розмірах, узгоджених із керівництвом.
Авансові звіти складаються також за підзвітні суми, використані для оплати господарських послуг, купівлю товарно-матеріальних цінностей. Для цих звітів додають відповідні підтверджувальні документи (чеки, квитанції, акти). Звіти затверджує керівник підприємства. В авансовому звіті проставляють кореспондуючі рахунки за призначенням витрат.
Синтетичний облік розрахунків з підзвітними особами здійснюють на рахунку 37, субрахунок 372 “Розрахунок з підзвітними особами”.
4. Облік розрахунків із дебіторами. Облік довгострокової дебіторської заборгованості.
Підприємства укладають між собою і виконують угоди з купівлі засобів та предметів праці, реалізації продукції (робіт, послуг). За все, що придбане на стороні, слід платити гроші і відповідно одержувати платежі за відпущену продукцію або надані послуги. Вони також здійснюють розрахунки з бюджетом, бакками, органами страхування, громадськими організаціями, благодійними фондами, безпосередньо з працівниками тощо у двох формах: безготівковій та перерахуванням через систему банків або у вигляді полатежів готівкою (безготівкові та готівкові рахунки).
Безготівкові перерахунки через банк є основною формою розрахунків. Залежно від економічного змісту їх поділяють на:
1. розрахунки за товарними операціями;
2. розрахунки за фінансовими зобов”язаннями;
Усі розрахункові операції незалежно від форм розрахунків із сосенту виникнення поділяють на:
I. дебіторську заборгованість;
II. кредиторську заборгованість.
Дебіторська заборгованість – сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.
Юридичні та фізичні особи, які внаслідок подій, що відбулися, заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їхніх еквівалентів або інших активів, є дебіторами.Дебіторську заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги за строками погашення з моменту виникнення поділяються на:
1. довгострокову дебіторську заборгованість;
2. поточну дебіторську заборгованість .
Довгострокова дебіторська заборгованість –сума дебіторської заборгова-ності, яка не виникає у процесі нормального операційного циклу і буде погашена після 12 місяців від дати балансу.
Облік поточної дебіторської заборгованості.
Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботии, послуги визначається активом одночасно з визначенням доходу від реалізації продукції, то-варів, робіт, послуг і оцінюється за первісною вартістю. Таку заборгованість вклю-чають до підсумків балансу за чистою реалізаційною вартістю, яку обчислюють як суму поточної дебіторської заборгованості за вирахуванням резерву сумнівних боргів.
Поточна дебіторська заборгованість –сума дебіторської заборгованості, яка виникає в процесі нормального операційного циклу або буде погашена протягом 12 місяців від дати балансу.
Облік розрахунків з покупцями (рахунок 36 “Розрахунки з покупцями та за-мовниками”). На цьому рахунку узагальнюють інформацію про розрахунки з покуп-цями та замовниками за вінвантажену продукцію, виконані роботи й послуги, окрім заборгованості, що заьбезпечена векселем.
5. Облік розрахунків за зобов”язаннями. Облік довгострокових зобов”язань.
У бухгалтерському обліку інформацію про зобов”язання формують згідно з вимогами П(С)БО 11 “Зобов”язання”. Зобов”язання – заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок подій, що відбулися, і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють економічні вигоди.
Зобов”язання визначається за умови, що його оцінка мрже бути достовірно визначена й існує вірогідність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу визнане раніше зобов”язання не підлягає погашенню, його суму включають до доходу звітного періоду.
За метою бухгалтерського обліку зобов”язання поділяються на:
1. довгострокові;
2. поточні;
3. забезпечення;
4. непередбачені.
Довгострокові зобов”язання – зобов”язання, на яке нараховуються відсотки і яке підлягає погашенню протягом 12 місяців від дати балансу, якщо первісний тер мін погашення перевищував 12 місяців і до затвердження фінансової звітності існує договір про переоформлення цього зобов”язання як довгострокового. Зобов”язання за кредитним договором, умови якого порушені, є довгостроковим, якщо:
1 .позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов”язання внаслідок порушення;
2. не очікуються наступні порушення кредитного договору протягом 12 місяців від дати балансу.
Довгострокові зобов”язання, на які нараховуються відсотки, відображають у балансі за їхньою теперішньою вартістю.
Теперішня вартість – дисконтова сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як передбачається, буде потрібна для пога-шення зобов”язання в процесі звичайної діяльності.
Облік довгострокових кредитів банків. До таких відносять заборгованість, що не підлягає погашенню протягом 12 місяців від дати балансу. Для одержання кредиту в банку укладають кредитний договір, в якому обумовлюють взаємні зо –бов”язаня та економічну відповідальність сторін. Кредит є цілеспрямованим, термі–новим, поворотним і платним (сплата відсотків за користування ним). Для одержан-ня кредиту підприємство подає в банк заяву, клопотання, техніко-економіне обгрун-тування, нотаріально засвідчений договір застави, документи, що підтверджують наявність майна, яке заставляють, накладні або рахунки, що підтверджують товарність кредиту.
Довгострокові кредити видаються банком на придбання основних засобів, на капітальне будівництво та інші цілі.
Облік розрахунків за довгостроковими кредитами банків і коштами, позичени–ми в інших осіб, які не є поточним зобов”язанням, ведеться на рахунку 50 “довгострокові позики”.
На кредиті рахунка 50 відображають суми одержаних довгострокових кредитів, а також переведення короткострокових (відстрочених), на дебеті – погашення заборгованості за ними і переведення в поточну заборгованість за довгостроковими зобов”язаннями.
6. Облік поточних зобов”язань.
Поточні зобов”язання відображають у балансі за суморю погашення – недис-контованою сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка буде сплачена для погашення зобов”язання в процесі звичайної діяльності підприємства.
Поточне зобов”язання – зобов”язання, яке буде погашено у процесі звичай–ного операційного циклу підприємства або має бути погашено протягом 12 місяців з дати балансу.
Поточними зобов”язаннями є:
1). Короткострокові кредити банків;
2). Короткострокові векселі видані;
3). Поточна заборгованість за довгостроковими зобов”язаннями;
4). Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги;
5). Поточна заборгованість за розрахунками:
1. з одержаних авансів;
2. з бюджетом;
3. з оплати праці;
4. зі страхування;
5. з учасниками;
6). Інші поточні зобов”язання:
I. розрахунки за нарахованими відсотками;
II. розрахунки з іншими кредиторами.
7. Облік короткострокових кредитів банків.
Облік поточних зобов”язань підприємств перед банками за одержаними від них кредитами (позиками) в національній та іноземних валютах, термін повернення яких не перевищує 12 місяців від дати балансу, і за позиками, термін сплати яких минув, ведеться на рахунку 60 “Короткострокові позики”. На кредиті рахунка відоб–ражають суми одержаних позик, на дебеті – суми їх погашення і проведення до дов–гострокових зобов”язань у випадку відстрочки позик.
Платіжне доручення – оформлене на спеціальному бланку розпорядження підприємства банкові, який його обслуговує, про перерахування певної суми зі свого рахунка на рахунок іншого підприємства.
Платіжне доручення банк приймає до виконання протягом 10 днів від дня його в иписування і лише в сумі, яка може бути оплачена, виходячи з наявності коштів на рахунку або за рахунок кредиту. Доручення на перерахування коштів у дохід до бюджету і за платежами податкового характеру до державних цільових фондів банк приймаєнезалежно від наявності коштів на рахунку підприємства.
Розрахунки платіжними дорученнями викристовуються між підприємствами за одержані товарно-матеріальні цінності (роботи, послуги); за товарно-матеріальні цінності та послуги в порядку попередньої оплати; в авансових платежах; у платежах до бюджету, органів соціального страхування, оплаті претензій з якості та нестачі продукції, штрафів, пені; при сплаті кредиторської заборгованості, а також для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості суб”єктів господарської діяльності.
За цією формою можуть здійснюватись розрахунки дорученнями, акцептова–ними банком, переказом коштів через відділення зв”язку без обмеження сум:
1. на ім”я окремих громадян: пенсії, аліменти, заробітна плата, авторський гонорар, суми витрат на відрядження;
2. для зарахування на рахунок банку торгової виручки , податків, тощо;
Доручення акцентується банком за умови депонування суми, яка міститься в ньому, на окремому балансовому рахунку. Для цього платник подає у своє відділення банку для акцептування доручення в трьох примірниках з підписом та відбитком печатки на перших двох примірниках. Так, при перерахуванні коштів на ім”я окремих громадян переказом складають списки із зазначенням одержувача грошей, сум і призначення переказу. На загальну суму переказу виписують платіжне доручення, яке разом із списком одержувачів подають у банк, де його акцептують. Відтак це платіжне доручення із списком здають у відділення зв”язку , яке оформляє прийом переказів. В обліку цей процес відображається записами:
Дт 685 “Розрахунки з іншими кредиторами”;
Кт 311 “Поточні рахунки в національній валюті”.
Платіжна вимога доручення – комбінований документ, який складається з двох частин: верхня – вимога постачальника (одержувач коштів) безпосередньо до покупця (платника) оплатити вартість продукції, відпущеної йому за угодою (викнаних робіт, наданих послуг); нижня – доручення платника своєму банку про перерахування з його рахунка сум, зазначених у графі “Сума до оплати”.
Платіжну вимогу-доручення заповнює постачальник і передає покупцеві разом з вінвантаженою продукцією або після надання послуг. Покупець, одержавши цей до–кумент, за наявності в нього коштів на розрахунковому рахунку зазначає прописом суму, яка підлягає сплаті, і код розрахункового рахунка, відтак передає у банк до оплати. Ячкщо на момент одержання платіжної вимоги – доручення на рахунку немає потрібної суми коштів, платіжні доручення виписують в міру накопичення коштів. При цьому можлива часткова оплата виставленої суми. Під час останнього платежу до одержаної виписки банку до платіжного доручення додається платіжна вимога-доручення, на оплату якої зроблено розрахунки.
Порядок і терміни передачі платником до банку платіжної вимоги-доручення встановлюються сторонами в договорі й банком не контролюються. Аналітичний облік за рахунком 63 “Розрахунки з постачальниками а підрядниками” ведеться за кожним платіжним документом і постачальником лінійним методом записом по кожній позиції.
Поширеною формою є також розрахунки акредитивами.
Акредитив – спосіб безготівкових розрахунків між підприємствами та органі-заціями, за якого банк платника дає доручення банку , що обслуговує одержувача платежу, сплатити відповідну суму в обумовлений строк за умов, зазначених в акредитивній заяві платника.
У банку покупця або постачальника може бути відкрито такі акредитиви: покриті (депоновані в банку постачальника або в банку покупця) і непокриті (га–рантовані), відзивні та безвідзивні. Найдоцільнішою є практика використання в розрахунках акредитивів із депонуванням коштів в банку постачальника.
Акредити виставляють для розрахунків тільки з одним постачальником на обумовлений в акредитивному договорі термін. З акредитива не можна видавати готівку, а також сплачувати товари, що залишаються на відповідальному зберіганні в постачальника.
Після відвантаження товару (продукції) постачальник подає до свого відділення банку рахунки на відвантажену продукцію, на підставі яких йому зараховується
платіж з акредитива. Списання коштів у банку платника здійснюється на під–ставі одержаних від банку постачальника рахунків і доданих до них товарно-транс–портних документів, номерів і дат приймально-здавальних документів.
Розрахунки чеками використовують у безготівкових розрахунках підприємств і фізичних осіб з метою зменшення розрахунків готівкою за одержані товари, виконані роботи, послуги. Чек – письмове розпорядження платника певній установі сплатити з його рахунка власнику чека певну суму.Чеки дійсні протягом 10 днів, не враховуючи дня їх виписування.Розрізняють грошові і розрахункові чеки.
Грошовий чек – чек, який використовують для ождержання власником чека через кредитну установу готівки для виплати заробітної плати, премій, допомоги, коштів на відрядження.
Розрахунковий чек – письмове розпорядження власника рахунка своєму банку про перерахування певної суми грошей з його рахунка на рахунок одержувача коштів.
Чекова книжка –зброшуровані у вигляді книжки по 10, 20, і 26 аркушів розрахункові чеки, які можуть бути виписані підприємством на суму, що не перевищує встановленого йому ліміту. Ліміт чекової книжки обмежено сумою попередньо депонованих у банку коштів на особовому рахунку чекодавця. Термін дії чекової книжки – один рік. Нелімітована чекова книжка – зброшуровані у
вигляді книжки чеки, оплату яких банк гарантує без обмеження ліміту. Гарантією платежу є попереднє депонування коштів або банківський кредит. Термін дії книжки – один рік від дня видачі.
Для одержання чекової книжки підприємство подає заяву за підписом осіб, що мають право підпису документів для здійснення операцій за поточним рахунком, з відбитком печатки. Разом із заявою до банку подають платіжне доручення для депонування коштів на окремому рахунку чекодавця.
При видачі чековоїх книжки банк на обкладинці проставляє граничну суму
(ліміт), затверджує її підписом керуючого банком і печаткою.
Чекодавець виписує чек і проставляє такі реквізити: суму – цифрами у спеціа-льній зоні правої частини чека і прописом – в центральній частині чека; мотив для перерахувань над графою “Сума прописом”; назву одержувача платежу на полі “Кому”; дату, місце заповнення на спеціальних полях чека. Чекодавець реєсрує видані чеки на спеціально відведених сторінках в кінці чекової книжки. Чекоотри-мувач здає в банк чеки з реєстрами. В реєстрі повинні бути такі реквізити: назва банку платника (чекодавця), його номер, назва і номер банку, де відкрито кореспон-денський рахунок банку полатника, номер кореспондуючого рахунка; номер раху-нка чекодавця; сума чека; номер чека. Реєстр підписується і засвідчується печаткою чекоотримувача згідно з карткою зразків.
Виписаний для оплати чек при пред”явленні його в банк одержувача має бути засвідчений підписом посадових осіб чекодавця і його печаткою, що підтверджує факт одержання матеріальних цінностей або наданя послуг.Після закінчення терміну дії чекової книжки невикористана сума ліміту повертається ина поточний рахунок власника чекової книжки.Підприємствам, що здійснюють торгову і посередницьку діяльність, банк видає лімітовані чекові книжки. Облік розрахунків здійснюється на субрахунку 313 “Інші рахунки в банку в національній валюті”.В обліку ці розрахунки відображаються так само, як і за акредитивної форми розрахунків.За рівномірного постачаня товарів покупці розраховуються з постачальниками в порядку планових платежів.
7. Облік поточної заборгованості.Розрахунки за одержаними авансами.
Підприємства отримують аванси під поставку продукції або товарів, під виконання робіт чи послуг. Облік одержаних авансів або сум попередньої оплати покупцями та замовниками продукції та виконаних робіт здійснюється на субрахунку 681 “Розрахунки за авансами одержаними” рахунка 68 “Розрахунки за іншими опера-ціями”. На кредиті відображають збільшення заборгованості, на дебеті – її зменшення.
Розрахунки з бюджетом.
Інформацію про розрахунки підприємства за всіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства, і за фінансовими санкціями обліковують на рахунку 64 “Розрахунки з податками й платежами”.На кредиті рахунка 64 відображають нараховані платежі до бюджету, на дебеті – податки, що належать до відшкодування з бюджету, їх сплату, списання та ін.
Кореспонденція рахунків за поточном рахунком.
Синтетичний облік операцій за поточним рахунком здійснюють на грошовому рахунку 31 “Рахунки в банках”. На дебеті рахунка відображають надходження (збільшення) грошей, на кредиті – їх списання. Сальдо рахунка може бути тільки дебетовим і показує залишок грошей на певну дату. Оборот по дебету цього рахунка показує надходження готівки з каси, одержання коштів від реалізації, повернення банківських кредитів, надходження заборгованостей від покупців і замовників та ін.
На кредиті рахунка 31 відображають зменшення коштів у зв”язку з видачею готівки в касу, погашенням заборгованостей постачальникам, підрядникам, до бюджету, в банк за одержані кредити, тобто списання коштів. Для оперативних цілей протягом місяця використовують дані про залишки грошових коштів на поточному рахунку підприємства в банку, відображені у виписках банку.
По закінченні місяця бухгалтер збирає всі виписки з підколотими до них додатками первинних документів за датами у хронологічному порядку і зшиває в окрему папку. Порядок складання всіх бухгалтерських реєстрів і первинних документів до них законодавством поки що не регламентовано. На практиці бухгалтери зшивають їх різними способами, найпоширеніші з них такі:
1 зшивають первинні документи, що відносяться до певного рахунка, зверху – журнал-ордер і відомість, а також (за необхідності) відомості аналітичного обліку, листки-розшифровки та ін. Відтак усі журнали-ордери і відомості до них з перівинними документами складають за рахунками в порядку збільшення, і формується книга за місяць;
2/Зшивають первинні документи, що стосуються певного рахунка, зверху –журнал-ордер і відомість, а також (за необхідностівідомості аналітичного обліку, листки-розшифровки та ін. Усі документи за певним рахунком складають у папку і наприкінці року зшивають у наростаючому порядку за місяцями.
Платіжне доручення — це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.
Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товар
Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільових державних фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позичками.
Платіжне доручення приймає банк тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крім доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів, обов’язкових платежів і внесків до державних цільових фондів.
Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунка в банку, то розрахунки між постачальником і покупцем платіжним дорученням не можливі, підприємство може виконати розрахунок гарантованим платіжним дорученням через підприємства зв’язку.
Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою (рис. 2.1):
1 — постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги);
2 — постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію;
3 — покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення;
4 — банк покупця списує з його рахунка кошти;
5 — банк покупця повідомляє покупця — власника рахунка про списання коштів;
6 — банк покупця передає електронним зв’язком або надсилає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника;
7 — банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника;
8 — банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунка.
Переваги:
• відносно простий і швидкий документообіг;
• прискорення руху коштів;
• можливість використання цієї форми розрахунків за нетоварних платежів.
Платіжні вимоги-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина — вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина — доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник і направляє покупцеві. Покупець, у разі згоди оплатити товар, заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.
Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності.
Вони можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право повністю відмовитись від акцепту платіжної вимоги-доручення, коли товари не було замовлено; коли товари відвантажено не на погоджену адресу; коли їх доставлено достроково; коли вони недоброякісні; коли не погоджено ціну товару.
Часткова відмова від акцепту платіжної вимоги-доручення може бути, коли поряд із замовленими відвантажено і якісь додаткові товари; коли документально встановлено наявність недоброякісної або не укомплектованої частини товару;
У разі завищення цін, арифметичних помилок у товаротранспортних документах тощо.
8 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;
9 — банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок.
Переваги:
• відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості.
Недоліки:
• недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів;
• неможливість розрахунків чеками на велику суму;
• складність оформлення чека.
Акредитив — це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товаротранспортних документів за відвантажений товар.
У всіх акредитивах обов’язково має передбачатися дата закінчення строку і місця подання документів для платежу. Дата, яку зазначено в заяві, є останнім днем для подання бенефіціаром до оплати реєстру документів за акредитивом та документів, передбачених умовами акредитива.
Акредитив, кошти за яким заброньовані в банку-емітенті, закривається ним після закінчення строку, зазначеного в акредитиві, з додаванням нормативного строку проходження документів спецзв’язком від виконуючого банку до банку-емітента або після отримання від виконуючого банку підтвердження про невиконання акредитива.
Розрахунки з використанням факторингу.
З метою прискорення розрахунків на договірних засадах з постачальником банки здійснюють за оплату торгово – комісійні (факторингові операції).
Факторинг – являє собою купівлю банком у клієнта права на вимогу боргу (без права зворотної вимоги до клієнта). Як правило, банк купує дебіторські рахунки, пов’язані з постачанням товарів або наданням послуг.
Факторингова послуга оформляється між банком і клієнтом спеціальним договором. У зобов’язання банку включається не тільки стягнення боргів, але і функції по обслуговуванню боргу, аналіз кредитоспроможності боржників, інкасування, залікові операції, приймання на себе ризику тощо. Клієнт, що продав банку дебіторський борг отримує від банку гроші (готівку, переказ, оплату чека тощо) у розмірі 80-90% суми боргу; залишені 10-20% суми банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає стягнену суму клієнту.
Електронні засоби.
У сучасних умовах зростає обсяг грошових розрахунків фізичних і юридичних осіб із використанням пластикових карток, їх використовують для розрахунків за товари (роботи, послуги), а також для отримання готівки. Банківські картки класифікують за їх власниками, за схемою використання тощо. За власниками картки бувають приватними та корпоративними. Власниками приватних платіжних карток є фізичні особи, яким відкривають окремий картковий рахунок, на якому акумулюють кошти власника картки. На одну і ту саму особу може бути відкрито необмежену кількість карткових рахунків. Корпоративні картки — це платіжні картки, які дають можливість їх власникам здійснювати платіжні операції за рахунок коштів, що їх акумулюють на картковому рахунку юридичної особи.
Платіжна дисципліна полягає в суворому дотриманні суб’єктами господарювання встановлених правил проведення розрахункових операцій і виконанні засадничих принципів здійснення грошових розрахунків. Додержання платіжної дисципліни сприяє прискоренню кругообігу коштів і зміцненню фінансового стану підприємства. Порушення розрахункової дисципліни найчастіше буває наслідком незадовільної роботи фінансових служб підприємства або його складного фінансового стану.
Кредиторська заборгованість виникає здебільшого за розрахунків з постачальниками і свідчить про використання в фінансово-господарській діяльності коштів, які не належать підприємству, але перебувають у нього в обороті. Зменшенню дебіторсько-кредиторської заборгованості підприємств сприятиме дальше вдосконалення грошових розрахунків, через використання обігу, клірингової системи обслуговування.
Термін «портфельні інвестиції» може мати кілька значень. Наприклад, у випадках, коли інвестори вкладають кошти в цінні папери або похідні цінні папери, вказане інвестування вважається портфельним. Тобто в даному контексті, цим терміном підкреслюється, що мова йде не про інвестиції, внесені до статутних фондів юридичних осіб, а про інвестиції у цінні папери (їх похідні).
Зміцненню платіжної дисципліни сприяє запровадження санкцій за її порушення. Санкцію в господарських відносинах слід розглядати як примусову міру покарання за порушення встановленого порядку здійснення господарсько-фінансової діяльності. Застосування санкцій спрямовано на зміцнення договірної, кредитної, розрахункової, фінансової дисципліни і поліпшення роботи економічного суб’єкта.
Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й безумовного виконання господарських угод. Такі санкції застосовуються у вигляді сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми невиконаного зобов’язання. Регулюються нормами Цивільного кодексу України.
Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підприємств за порушення ними кредитної дисципліни, за несвоєчасне повернення отриманих кредитів.
Фінансові санкції застосовуються за порушення суб’єктами господарювання фінансової дисципліни. Вони застосовуються державними органами, податковою адміністрацією.
^ Фінансова санкція – грошова сума, що стягується з суб‘єктів господарювання за порушення вимог законів про регулювання готівкових і безготівкових розрахунків.
