КОЛОРЕКТАЛЬНИЙ РАК
Епідеміологія. За останні десятиріччя спостерігається подальший ріст захворюваності на рак товстої кишки в усьому світі. В США і більшості європейських країн колоректальний рак знаходиться на 2-му місці серед всіх злоякісних пухлин. В структурі онкологічної захворюваності населення України станом на 2012 р. рак товстої кишки посів 2 місце після злоякісних пухлин шкіри: захворіло 19193 особи (9310 чоловіків і 9883 жінки). Захворюваність склала 42,2 випадки на 100 тис. населення (захворюваність на рак ободової і прямої кишок складає відповідно 22,5 та 19,7 випадків на 100 тис. нас.). В цьому ж році від раку товстої кишки померло 11659 хворих, показник смертності становив 25,7 на 100 тис. населення. За даними Національного канцер-реєстру (2012), рак ободової кишки І-ІІ стадій діагностують у 53,5 % випадків, ІІІ – у 23 %, ІV стадії – у 19 %. Для раку прямої кишки: І-ІІ стадія – 63,7 %, ІІІ – у 16,8 %, ІV стадії – у 15,3 %. Через суттєву запізнілу діагностику захворювання летальність до року з моменту встановлення діагнозу досягає 31-37 %, а радикальне лікування отримують лише близько третини хворих.
Етіологія. В етіопатогенезі раку товстого кишечника велике значення відіграє характер харчування. Їжа з підвищеним вмістом жирів і білків («західний» тип дієти) сприяє розвитку даного захворювання. Вважається, що продукти обміну білків (триптофан) є канцерогенними. Жирна їжа сприяє підвищенню рівня жовчних кислот, які під впливом мікрофлори кишечника утворюють стимулятори пухлинного росту (азоредуктаза та ін.).
Деякі продукти харчування містять природні речовини з канцерогенними властивостями (флавіноїди). До таких продуктів відносять каву, пиво та ін. Підраховано, що протягом 50 років життя людини через її кишечник проходить до
Має значення тривалість контакту канцерогену з епітелієм кишки, що залежить від кишкового пасажу. Адинамія, сидячий спосіб життя ведуть до застою калових мас, тривалої дії індолу, скатолу на слизову оболонку. Тому вживання їжі, багатої на клітковину, що пришвидшує пасаж, зменшує ступінь ризику даного захворювання.
За останні роки накопичено ряд даних про ендокринні порушення у хворих на рак товстої кишки, причому обговорюється можливість гормонотерапії цієї хвороби. Появились повідомлення про роль стероїдних гормонів у розвитку колоректального раку. Анаеробна флора кишки, яка має високу дегідрогеназну активність, діючи на жовчеві кислоти сприяє продукції з них естрогенів. Відомо, що вміст жовчевих кислот у товстій кишці хворих на колоректальний рак у кілька разів вищий ніж у здорових осіб. У пухлинах колоректального раку виявляють рецептори естрогенів (приблизно у 60% випадків). Тому і фактори ризику колоректального раку одинокові з факторами ризику раку грудної залози, раку ендометрію та раку яйників.
Передрак. До передракових станів кишечника слід віднести неспецифічний виразковий коліт та поліпоз. Однак не всі поліпи перетворюються в рак. Існує зв’язок між кількістю поліпів і їх розміром та частотою малігнізації. Поліпи розміром понад
За гістологічною структурою розрізняють: а) аденоматозні (залозисті) поліпи, які не перевищують
Лікування поліпів хірургічним методом: невеликі поліпи на тонкій ніжці видаляють методом ендоскопічної поліпектомії; у випадках великих поліпів на широкій основі показана резекція кишки.
Характерною є симптоматика дифузного поліпозу товстої кишки. Спадковий і сімейний анамнез, молодий вік хворих, скарги на пронос зі слизом і кров’ю, біль в животі і схуднення, виражена анемія, наявність численних поліпів в прямій кишці, які виявляються під час першого ж пальцевого дослідження або ендоскопії, характерна рентгенологічна картина дозволяють без труднощів діагностувати дифузний поліпоз. Розрізняють наступні види поліпозу товстої кишки:
► Синдром Пейтца-Єгерса – спадковий сімейний гамартомний поліпоз шлунково-кишкового тракту, успадковується за аутосомно-домінантним типом (пігментні плями на слизовій губ і щік, статевих органах, шкірі)
► Синдром Гарднера – спадковий симптомокомплекс (поєднання сімейного дифузного поліпозу товстої кишки з доброякісними пухлинами кісток, м’яких тканин і шкіри)
► Синдром Кронхкайта-Канада – поєднання дифузного поліпозу шлунково-кишкового тракту і дистрофії нігтів, алопеції і дифузної гіперпігментації шкіри
► Синдром Коудена – поліпоз шлунково-кишкового тракту поєднується з бородавчастими папулами на шкірі і в роті, злоякісними пухлинами молочних залоз, пухлинами щитоподібної залози і кістами яєчників
► Синдром Рувакаба-Мірі-Сміта – множинні поліпи товстої кишки і поліпоподібні новоутвори язика. Може спостерігатися макроцефалія, затримка розвитку
► Синдром Олфілда – поєднання поліпозу і пухлин наднирників, щитоподібної залози, кіст сальних залоз
► Синдром Турко – поліпоз і пухлина головного мозку
Лікування дифузного поліпозу проводиться хірургічним методом, об’єм втручання залежить від поширення поліпозу. Можлива резекція ураженої частини кишки, геміколектомія або тотальна колектомія.
До захворювань кишки, на фоні яких може виникнути рак, відносяться, як вже було сказано, неспецифічний виразковий коліт. За даними деяких авторів загроза виникнення раку у цих хворих у 8-10 разів більша, ніж у населення в цілому.
У випадках тотального ураження кишки, а також при довготривалому (більше 10 років) перебігу захворювання загроза розвитку раку збільшується у 30 разів. Частота ракового перетворення хронічного виразкового коліту, за даними зарубіжних авторів, складає 50 %, за даними вітчизняних авторів – 2-6 %.
Патологічна анатомія. Різні відділи товстої кишки уражуються пухлиною неоднаково. Рак прямої кишки трапляється у 45-50 % випадків, сигмоподібної кишки у 20-25 %, рак сліпої кишки – у 10-15 %. Рідше уражуються печінковий і селезінковий кути, поперечно-ободова кишка.
Пряма кишка по довжині поділяється на три частини:
1) анальну, довжиною 3-
Найчастіше уражується ампулярний відділ прямої кишки – у 80 % випадків, до 15 % раків прямої кишки припадає на надампулярний відділ, анальний канал уражується у 5 % випадків. Це має велике практичне значення, оскільки дозволяє у 85 % випадків діагностувати рак прямої кишки за допомогою одного лише пальцевого дослідження.
Макроскопово розрізняють екзофітну, ендофітну і змішану форми росту пухлин.
До екзофітної форми росту відносять поліпоподібний і грибоподібний рак, який має горбисту поверхню і росте в порожнину кишки. При ендофітній формі раку пухлина поширюється у підслизовому шарі і розрізняють дифузний (інфільтративний) рак та виразково-інфільтративний рак.
У правій половині, поперечній ободовій кишці, і ампулярному відділі прямої кишки, як правило, зустрічається екзофітна форма росту пухлини. Вони займають слизовий і підслизовий шари на обмеженій ділянці кишки, вдаючись у порожнину кишки. Ростуть екзофітні пухлини повільно.
В лівій половині товстого кишечника і надампулярній частині прямої кишки рак має виразково-інфільтративну або дифузну форму. Відбувається циркулярне ураження кишки із звуженням її просвіту у вигляді кільця завдяки різко вираженому фіброзному процесу.
За гістологічною будовою найчастіше зустрічається помірно-диференційована аденокарцинома (80 %). Колоїдний (слизовий) рак становить біля 12-15 %. Плоскоклітинний рак локалізується в анальному каналі.
Метастазування раку ободової і прямої кишок відбувається лімфогенним і гематогенним шляхами.
До регіонарних метастазів відносяться навколотовстокишкові та периректальні лімфатичні вузли, а також лімфатичні вузли, розміщені вздовж клубової, правої, середньої та лівої ободової, нижньої брижової та верхньої прямокишечної артерії.
Гематогенно найчастіше уражуються печінка, легені і кістки.
Клінічні спостереження вказують на те, що пухлини, які розміщені у верхніх відділах прямої кишки, метастазують вгору, до кореня нижньої брижової артерії і вздовж парааортальних вузлів до воріт печінки. Пухлини нижніх відділів кишки метастазують в лімфатичні вузли тазу і в напрямку пахвинних вузлів, а при проростанні пухлини стінки вен ракові емболи можуть потрапити через нижні ректальні вени в систему нижньої порожнистої вени і в легені.
Класифікація раку прямої та ободової кишок за стадіями ТNM
Т0 – первинна пухлина не визначається
Тis – преінвазивна карцинома (cancer in situ)
Т1 – пухлина інфільтрує стінку кишки до підслизової
Т2 – пухлина інфільтрує м’язовий шар стінки кишки
Т3 – пухлина інфільтрує серозний шар стінки кишки.
Т4 – пухлина виходить за межі кишки, поширюючись на сусідні органи та тканини
N0 – нема метастазів у регіонарних лімфовузлах
N1 – поодинокі (1-3) метастази в регіонарних лімфовузлах
N2 – наявні метастази в чотирьох і більше регіонарних лімфовузлах
М0 – нема віддалених метастазів
М1 – наявні віддалені метастази
Класифікація стадійності раку товстої кишки за ТNМ
і співвідношення її з класифікацією за Dukes
|
Стадія І |
Т1-2 N0 М0 |
A |
|
Стадія ІІ |
Т3-4 N0 М0 |
B |
|
Стадія ІІІ |
будь-яке Т N1-2 М0 |
C |
|
Стадія ІV |
будь-яке Т будь-яке N М1 |
D |
Клініка. Характерних ознак, на основі яких можна було б виявити рак товстої кишки в початкових стадіях, не існує. Пухлина, що виникла на слизовій оболонці кишки, спочатку нічим себе не проявляє. Скарги з’являються лише тоді, коли порушується функція кишки або виникають загальні ознаки захворювання. Пізнє розпізнавання пухлини здебільшого залежить від недостатньої онкологічної настороженості медичних працівників і погрішностей в обстеженні хворих.
Екзофітні раки правої половини ободової кишки ростуть у просвіт і тривалий час не інфільтрують стінку, тому клінічна картина довгий час не супроводжується ознаками кишкової непрохідності. Нерідко навіть при значних розмірах пухлини частина стінки кишки вільна від неї і прохідність кишки не порушена.
В той же час пухлини правої половини ободової кишки супроводжуються загальними ознаками (інтоксикація, субфебрильна температура, слабкість, втомлюваність, схуднення, анемія). В таких випадках хвороба нерідко проявляється прогресуючою гіпохромною анемією і хворі звертаються до терапевта із скаргами на слабкість, запаморочення, головний біль. Враховуючи існування токсико-анемічної форми раку товстої кишки, не слід зупинятись на діагнозі гіпохромної анемії у хворих старшого віку до тих пір, доки за допомогою ретельно зібраного анамнезу і, особливо, рентгенологічного та ендоскопічного обстеження діагноз раку не буде відхилений. Екзофітна пухлина рано чи пізно розпадається з утворенням виразки. Інфікування пухлини сприяє розвитку запалення і проникненню інфекції в лімфатичні шляхи. Лімфангіт і лімфаденіт, які розвиваються у межах брижі, викликають запалення вісцеральної, а пізніше і парієтальної очеревини, що супроводжується появою болю в животі. З часом біль приймає постійний характер. Це так звана псевдозапальна форма раку товстої кишки з клінічною картиною апендициту, аднекситу або інших запальних процесів.
Інколи єдиним симптомом захворювання може бути наявність пухлини в животі, що пальпується (пухлинна форма). Пухлина з досить чіткими контурами, щільна, горбиста, рухома або обмежено рухома. Пухлинна форма раку частіше трапляється у поперековій ободовій, сліпій і сигмоподібній кишках.
Головними проявами раку лівої половини товстої кишки є порушення функціональної і моторної діяльності кишки. В ранній стадії захворювання відзначаються явища дискомфорту. Пухлина проявляється симптомами ентероколіту – ентероколітна форма раку товстої кишки. Поява болів в животі, здуття кишки, бурчання, затримка стулу, що змінюється проносом, повинні загострити увагу лікаря. Перелічені скарги повинні спонукати лікаря до проведення прискіпливого ендоскопічного і рентгенологічного обстеження хворого.
Для стенозуючої або обтураційної форми характерна симптоматика хронічної чи гострої кишкової непрохідності. Вона зустрічається у лівій половині товстої кишки, де просвіт кишки вужчий, а ріст пухлини інфільтруючий. Це призводить до стенозування кишки і розвитку закрепуу з періодичним здуттям живота та переймоподібними болями у вигляді корчів. Закреп змінюється частим рідким стулом з домішками крові та слизу. Пронос є наслідком гниття вмісту у супрастенотичній частині кишки.
Пронос з домішками слизу і крові інколи розцінюються хворим і лікарями як дизентерія, і хворих направляють в інфекційне відділення.
Слід відзначити, що окремі симптоми, самостійно зустрічаються рідко. Частіше у хворих виявляється комбінація клінічних проявів, що дає ще більше підстав для запідозрення раку товстої кишки.
Стосовно раку прямої кишки, то його симптоматика залежить від локалізації пухлини, форми росту і стадії захворювання. Звести її можна до 3-х клінічних синдромів: 1) наявність патологічних виділень із прямої кишки. Домішки крові, слизу або гною, що з’являються перед або під час дефекації, пов’язані з деструкцією пухлини і характерні для раку ампулярного відділу прямої кишки, де ріст пухлини переважно екзофітний; 2) больовий синдром має різний характер: при локалізації пухлини в надампулярному (ректосигмоїдному) відділі – болі періодичні, переймисті; при локалізації пухлини в анальному каналі болі з’являються і в більш ранніх стадіях, носять постійний характер, стаючи нестерпними під час акту дефекації; 3) група симптомів, пов’язана з порушенням функції кишки. До них належать закрепи, зміна форми калу, тенезми. Кишкова непрохідність спостерігається у 30 % хворих на рак прямої кишки.
Діагностика. Помилки в діагностиці раку товстої кишки можуть трапитись як під час профілактичних оглядів населення, так під час обстеження осіб, які звертаються до лікаря з певними скаргами.
Погана організація профілактичних оглядів здорового населення, а інколи й відмова від їх проведення є основними причинами пізнього розпізнавання колоректального раку. Єдиний ефективний масовий метод ранньої діагностики раку цієї локалізації – добре організований скринінг із формуванням груп підвищеного ризику.
Важливе значення для ранньої діагностики та профілактики раку товстої кишки має виділення факторів ризику. До них відносяться: 1) вживання їжі з високим вмістом жирів і білків; 2) нестача вітамінів А, С, Д, Е в їжі (збільшує ризик захворювання удвічі); 3) часті вживання алкоголю збільшує ризик у 1,9 рази; 4) ожиріння; 5) зменшення фізичної активності; 6) паління тютюну; 7) зниження репродуктивної функції у жінок; 8) операції з приводу раку товстої кишки у минулому (метахронний, множинний рак).При підозрі на рак товстої кишки велике значення надається анамнезу. Не слід обмежуватись лише фіксацією скарг хворого. Необхідно цілеспрямовано виявити наявність у хворого симптомів, характерних для пухлин ободової і прямої кишок, з’ясувати характер початкових симптомів, час і послідовність появи нових ознак. Слід мати на увазі, що рак товстої кишки протікає повільно, тому тривалість анамнезу часто становить 8-12 місяців.
При об’єктивному обстеженні звертають увагу на колір шкіри та слизових. Блідість шкіри може свідчити про наявність анемії на ґрунті раку правої половини товстої кишки.
При пальпації живота інколи можна виявити пухлину. Легше пальпуються пухлини сліпої, сигмоподібної, висхідної та низхідної ободової кишок. Пальпацію живота необхідно проводити в різних положеннях хворого: лежачи на спині, на правому чи лівому боці.
Діагностика ранніх форм раку ободової і прямої кишки можлива при проведенні профілактичних оглядів груп населення з підвищеним ризиком. З цією метою запропоновано метод виявлення прихованої крові в калі, так званий “гемокульт-тест”. Приховану кров у калі виявляють у 97-98 % осіб з підвищеним ризиком, але пухлину підтверджують у 10 %. І все ж таки, постійний позитивний результат дослідження за наявності відповідних клінічних даних дає підставу запідозрити пухлину товстої кишки і приступити до ретельного інструментального обстеження хворого.
Значення пальцевого дослідження прямої кишки в розпізнаванні захворювань органів малого тазу, черевної порожнини в цілому і раку прямої кишки трудно переоцінити. Пальцеве дослідження прямої кишки є обов’язковим і незамінним методом діагностики раку прямої кишки.
Вище підкреслювалось, що переважна більшість пухлин прямої кишки локалізується в ампулярному відділі і разом з пухлинами анального каналу складає біля 85 % від всіх раків прямої кишки. Ця обставина дозволяє зробити висновок, що у 85 % випадків рак прямої кишки можна діагностувати за допомогою одного тільки пальцевого дослідження, оскільки пальцем можна досягти пухлину на віддалі 10-
Крім того при пальцевому дослідженні можна одночасно скласти уявлення про величину пухлини і розміри інфільтрації стінки кишки, визначити щільність пухлини, наявність розпаду чи виразкування пухлини, її зв’язок з навколишніми органами і тканинами, а також ступінь рухомості і звуження прямої кишки. Більшість вчених підкреслює, що пальцеве дослідження завжди повинно передувати будь-якому виду інструментальної ендоскопії. Його необхідно проводити в різних положеннях хворого: колінно-локтьовому, на спині із зігнутими і приведеними до живота ногами, навпочіпки і в гінекологічному кріслі.
Обов’язковим є пальцеве дослідження прямої кишки при підозрінні на пухлину товстого кишечника, оскільки воно дає змогу виключити синхронну пухлину прямої кишки, а в пізніх стадіях діагностувати метастаз Шніцлера.
Ректороманоскопія є обов’язковим інструментальним методом дослідження в діагностиці раку прямої кишки. Цей метод дозволяє виявити пухлину на висоті 25-
Фіброколоноскопію почали впроваджувати в клінічну практику з 1969 р. Цей метод є найбільш інформативним при досліджені ободової кишки, оскільки за допомогою колоноскопа можна оглянути всі відділи товстої кишки включно до сліпої. Цінність фіброконоскопії полягає також в тому, що вона дає можливість виявити найменші патологічні зміни на слизовій оболонці ободової кишки, виявити невеликі пухлини, включаючи поліпи, і провести біопсію пухлини чи поліпектомію.
Ведучу роль в діагностиці раку товстої кишки відіграє рентгенологічне обстеження: іригоскопія та іригографія. Іригоскопія проводиться при щільному наповненні кишки сумішшю барію і після випорожнення, роздуваючи просвіт кишки повітрям. При щільному наповненні вивчають контури кишки, виявляють наявність дефектів наповнення і звуження. Після випорожнення вивчають рельєф слизової. При екзофітних пухлинах виявляється дефект наповнення, при ендофітних пухлинах визначається деформація рельєфу слизової, обрив складок, звуження просвіту кишки, ригідність стінки, відсутність перистальтики. Результати рентгенологічного дослідження багато в чому залежать від якості підготовки кишки до обстеження.
Лапароскопія дозволяє виявити пухлину товстої кишки у випадках проростання її серозного покрову чи поширення на сусідні структури, а також діагностувати метастатичне ураження печінки.
Більш ефективний метод діагностики об’ємних утворів в печінці – комп’ютерна томографія, за допомогою якої можна точно визначити число, розміри та поширення метастазів.
Лікування. Радикальним методом лікування раку товстої кишки є тільки операція. При локалізації пухлини в сліпій, висхідній кишках і печінковому куті виконується правобічна геміколектомія. При цьому видаляють всю праву половину товстої кишки до рівня середньої товстокишкової артерії та дистальну частину клубової кишки завдовжки 20-
При раку попереково-ободової та сигмоподібної кишки показана резекція кишки, відступаючи 5-
У запущених випадках раку, а також при наявності протипоказань до радикальної операції виконуються симптоматичні операції – обхідні анастомози: ілеотрансверзоанастомоз чи сигмотрансверзоанастомоз або протиприродний анус чи колостома.
Вибір виду радикальної операції на прямій кишці залежить від локалізації пухлини і стадії.
В зв’язку з цим всі радикальні операції поділяють на сфінктерозберігаючі і без збереження сфінктера. До сфінктерозберігаючих операцій відносяться різні види резекції прямої кишки:
1) внутрішньоочеревинна (передня) резекція прямої кишки виконується при розміщенні пухлини на відстані
2) черевно-анальна резекція прямої кишки зі зведенням дистальних відділів ободової кишки виконується при пухлинах, розміщених на відстані 7-
3) резекція прямої кишки з закриттям наглухо дистальної частини і виведенням проксимального відділу на передню черевну стінку у вигляді ануса (операція Гартмана). Операція Гартмана проводиться при пухлинах, розміщених на віддалі 12-
Черевно-промежинна екстирпація прямої кишки (операція Кеню-Майлса) виконується при локалізації пухлини нижче
Необхідно підкреслити, що питома вага сфінктерозберігаючих операцій на прямій кишці з приводу раку повинна неухильно збільшуватись, досягаючи 70-90 %. На сучасному етапі альтернативою черевно-анальній резекції і навіть черевно-промежинній екстирпації є низька передня резекція прямої кишки, яка виконується із застосуванням апаратів для формування циркулярних анастомозів (степлерів).
Лікування раку прямої кишки повинне бути комбінованим, яке полягає у проведенні передопераційної променевої терапії (інтенсивної – протягом 4-х днів по 5 Гр з наступною радикальною операцією; або середнім фракціонуванням дози – по 3 Гр протягом 10 днів). В останньому варіанті операцію виконують через 3 тижні.
Додаткова (ад’ювантна) хіміотерапія раку ободової і прямої кишок після радикальної операції застосовується при пухлинах Т4, наявності регіонарних метастазів (ІІІ стадія), та інших несприятливих факторах. Найпоширенішою схемою І лінії є схема клініки Мейо:
Лейковорин – 20 мг/м2, в/в, 1-5 дні
5-фторурацил – 450 мг/м2, в/в, 1-5 дні
Розпочинають ХТ через 3 тижні після операції. Цикли повторюють кожні 4 тижні, всього 4-6 циклів.
При первинно-нерезектабельному раку прямої кишки застосовують наступну тактику:
1. Передопераційна променева терапія – СВД 50 Гр разом з 5-фторурацилом по 500 мг через день, сумарно –
2. Через 3-4 тижні – спроба операції.
3. При відсутності ефекту – паліативна хіміотерапія.
У випадках нерезектабельного або метастатичного раку застосовують хіміотерапію другої лінії. Найпоширенішими схемами є FOLFOX і FOLFIRI.
Схема FOLFOX:
Оксаліплатин (елоксатин) – 85 мг/м2 в/в крап. (1,5-2 год.) – 1 день
Кальцій фолінат (лейковорин) – 400 мг/м2 в/в крап. (30 хв.) – 1 день
5-фторурацил – 400 мг/м2 в/в болюсно – 1 день
– 2400 мг/м2 в/в крап. (46 год.) – 1-3 дні
Схема FOLFIRI:
Іринотекан (CAMPTO) – 180 мг/м2 в/в крап. (1,5-2 год.) – 1 день
Кальцій фолінат (лейковорин) – 200 мг/м2 в/в крап. (30 хв.) – 1 день
5-фторурацил – 2400 мг/м2 в/в крап. (46 год.) – 1-3 дні
В зазначені схеми включають інгібітори неоангіогенезу (таргетна терапія) – авастин (бевацизумаб), ербітукс (цетуксимаб), панітумаб, сунітініб (сутент), сорафеніб, темсиролімус.
При печінкових метастазах останнім часом застосовують резекції печінки, електрохімічний лізис, хіміоемболізацію печінкових артерій, радіочастотну термоабляцію.
Прогноз. П’ятирічне виживання хворих на рак ободової і прямої кишки після радикальних операцій загалом досягає 50-60 %, а при І та ІІ стадіях – 80 %.
Профілактичні заходи злоякісних новоутворень товстого кишечника включають регулярне обстеження осіб, які входять до групи ризику (люди старше 50 років, хворі на хронічні захворювання товстої кишки). Особлива увага приділяється пацієнтам з поліпами товстої кишки. У скринінгові заходи входять: щорічний аналіз калу на приховану кров, сигмоїдоскопія кожні 5 років, кожні 10 років – колоноскопія. Особи, які страждають на сімейний поліпоз, підлягають обстеженню кожні 2-3 роки. План обстеження громадян, що входять до групи онкологічного ризику, обговорюється з лікарем індивідуально.
Загальні заходи профілактики раку прямої кишки включають активний спосіб життя, правильне збалансоване харчування, багате рослинною клітковиною без перевантаженості тваринними жирами, відмова від куріння і зловживання алкогольними напоями, своєчасне виявлення і лікування захворювань, що провокують розвиток злоякісних пухлин.
Підготував доц. М.І. Домбрович
Джерела інформації:
1. Вуд М., Банн П.Секреты гематологии и онкологии / Пер. с англ. – М.: “Издательство Бином”, 1997. – С. 396-398.
2. Галайчук І.Й. Клінічна онкологія. Частина І: Посібник. – Тернопіль. Укрмедкнига, 2003. – С 151-172.
3. Довідник з онкології / Шалімов С.О., Гріневич Ю.Я., Возіанов О.Ф. та ін.; за ред. С.О. Шалімова, Ю.А. Гріневича, Д.В. М’ясоєдова. – К.: Здоров’я, 2000. – С. 435-444.
4. В.І. Дрижак, М.І. Домбрович. Медсестринство в онкології. – Тернопіль ”Укрмедкнига“. – 2001. – С 113-124.
5. Клиническая оперативная колопроктология: Руководство для врачей / Под ред. В.Д. Федорова, Г.И. Воробьева, В.Л. Ривкина. – М.: ГНЦ проктологии, 1994. – 432 с.
6. Комбіноване лікування хворих на рак ободової кишки: Монографія / С.О. Шалімов, О.І. Євтушенко, Д.В. М’ясоєдов, В.В. Приймак. – К.: Четверта хвиля, 2006. – 168 с.
7. Комбинированное и комплексное лечение больных со злокачественными опухолями: Руководство для врачей /Под ред. В.И. Чиссова. – М.: Медицина, 1989. – С. 327-363.
8. Лисицин К.М., Ревской А.К. Неотложная хирургия при онкологических заболеваниях органов брюшной полости. – М.: Медицина, 1986. – С. 89-133.
9. Онкологія: Підручник. – 3-тє видання, перероб. і доп./Б.Т. Білинський, Н.А. Володько, А.І. Гнатишак, О.О. Галай та ін.; за ред. проф. Б.Т. Білинського. – К.: Здоров’я, 2004. – С. 284-306.
10. Ошибки в клинической онкологии: Руководство для врачей /Под ред. В.И.Чиссова, А.Х.Трахтенберга. – М.: Медицина, 1993. – С. 360-378.
11. Рак прямой кишки / В.Д. Фёдоров, Т.С. Одарюк, В.Л. Ривкин и др. – Под ред. В.Д. Фёдорова. – 2-е изд. – М.: Медицина, 1987, 320 с.
12. Шалимов А.А., Саенко В.Ф. Хирургия пищеварительного тракта. – К.: Здоров’я, 1987. – С. 401-448.
13. Шалимов С.А., Колесник Е.А., Гриневич Ю.Я. Современные направления в лечении колоректального рака: Монография. – К., 2005. – 112 с.
14. Шпарик Я.В., Білинський Б.Т. Хіміотерапія раку товстої кишки. Ebewe, 1999. – 48 с.
15. Шпарик Я.В., Ковальчук І.В., Білинський Б.Т. Довідник онколога. – Львів: “Галицька видавнича спілка”, 2000. С. 67-68.
16. Щепотін І.Б., Ганул В.Л., Кліменко І.О. та ін. Онкологія. – К.: Книга плюс, 2006. – С 227-250.
17. Юхтин В.И. Хирургия ободочной кишки. – М.: Медицина, 1988. – С. 19-76.
