Композиційні матеріали: Класифікація, склад, позитивні та негативні nякості, показання до використання, методика застосування. Фотополімеризатори: nпризначення, фізико-технічна характеристика. Техніка безпеки роботи з ними.
Полімерні nпломбувальні матеріали на основі акрилових та nепоксидних пластмас нині знайшли широке застосування у стоматологічній практиці nзавдяки своїм позитивним властивостям. У свій час їх nподіляли на дві групи: ненаповнені матеріали та багатокомпонентні полімерні nкомпозиції (ком-позиційні матеріали).
Ненаповнені матеріали (пластмаси) — це високомолекулярні полімерні сполуки nакрилових або епоксидних смол. Раніше вони мали досить широке застосування, але nнині повністю витіснені композиційними пломбувальними nматеріалами.
Композиційні пломбувальні матеріали. nЇх упровадження nв стоматологічну практику почалося з 1962 р., коли R. Bowen синтезував nакриловий мономер “ВІS-Gma” — бісфенол-А-дигліцидилметакрилат. Вій nмав властивість дуже міцно утримувати неорганічний наповнювач в органічній nматриці. Нові матеріали вигідно відрізнялися значною nміцністю та косметичними властивостями.
Нині під назвою n”композиційні матеріали”, “композити” розуміють матеріали, nщо поєднують у собі дві фази: органічну — органічного матриксу (акрилової nоснови) та неорганічну — неорганічного наповнювача, який уведено до цього nматриксу для поліпшення його властивостей. Крім того, до їх складу входять силани, ініціатори nполімеризації, стабілізатори, барвники та пігменти.
Для виготовлення сучасних композитів використовують органічні nбагатофункціональні мономери, які мають поліпшені фізико-механічні nвластивості: бісфснол-А-дигліцидилметакрилат (ВІS-Gma), уретандиметакрилати n(UDМА), декандіолдиметакрилати (DGМА), триетиленгліколдиметакриляти (TGDМА) nтощо.
Тверднення матеріалу відбувається внаслідок nполімеризації мономерів шляхом сполучення їх один з одним за допомогою активних nіонів кисню та вільних радикалів. Ця реакція відбувається під nвпливом ініціаторної системи полімеризації, яка буває двох типів: хімічної та nсвітлової (фото) по-лімеризації. У композитах хімічної полімеризації ця система nскладається з пероксиду бензоїлу, який активізується третинними ароматичними nамінами. У фотокомпозитах для утворення вільних радикалів використовують nкамфарохінон.
Під час цієї реакції полімеризація може nінгібуватися киснем повітря, оскільки реактивність кисню до радикалів значно nвища, ніж у мономерів. Унаслідок цього на поверхні композиту утворюється шар nнедополімеризованого матеріалу (“шар, інгібований киснем”), товщина nякого залежить від глибини дифузії кисню. Деякі хімічні речовини (наприклад, nевгенол) також мають подібну активність, можуть приєднуватися до активних груп nмолекул мономерів і переривати реакцію полімеризації.
Як неорганічний наповнювач використовують подрібнені часточки nбарієвого скла, кварцу, фарфорового борошна, кремнію діоксиду nтощо. Вони визначають механічну міцність, nконсистенцію, рентгеноконтрастнІсть, усадку та термічне розширення композиту. nДля кращого сполучення наповнювача з органічними мономерами застосовують силани. nРозмір часточок наповнювала може коливатися від 8—12 nмкм (макронаповнювачі) до 0,01—0,001 мкм (мікронаповнювачі). Неорганічний nкомпонент матеріалу визначає також непрозорість та разом з барвниками його nколір. Це дозволяє відтворити в матеріалі практично nвсі відтінки забаршіення зубів та оптичні властивості емалі і дентину, так nзвані емалеві та дентинні відтінки композиту.
Залежно від розміру часточок nнеорганічного наповнювача та виду полімеризації розрізняють такі види nкомпозиційних матеріалів:
— макронаповнені (макрофільні) композити — розмір часточок 8— 12 мкм;
— мінінаповнені (мініфільні) nкомпозити — розмір часточок 1—5 мкм;
— мікронаповнені (мікрофільні) композити — розмір часточок менше ніж 1 мкм;
— гібридні композити — розмір nчасточок від 1-2 до 0,001 мкм.
Макронаповнені композиційні матеріали на 70—78 % nскладаються з часточок неорганічного наповнювача досить великих розмірів — до 12—20 мкм. Це надає композиту великої міцності, але водночас і великої абразивності та знижує nздатність до полірування. Унаслідок цього їх успішно застосовують для nвідновлення тих ділянок зубів, які зазнають значного nжувального тиску (порожнини І, II класу на жувальних зубах), а естетика nмає менше значення.
Мінінаповнені композити містять 50—55 % часточок розмірами n1—5 мкм. Це зменшує їх міцність, зате поліпшує полірування.
Мікронаповнені композити мають у своєму складі в середньому n37 % наповнювача з розмірами часточок 0,01—0,4 мкм.
Це призводить до зниження міцності матеріалу через те, що велика сумарна площа поверхні часточок наповнювача потребує nдля свого зв’язування великої кількості органічних мономерів матриксу. Водночас nці матеріали дають можливість добре відполірувати nповерхню пломби — практично до дзеркального блиску.
Різновидом мікронаповнених композитів є nнегомогенні мікронаповнені композиційні матеріали, до складу яких входять nтверді прополімеризати. Це дозволяє збільшити вміст nнаповнювача до 50—55 %, що значно підвищує міцність матеріалу. nМікронаповнені матеріали застосовують в основному для косметичного відновлення nтих ділянок зубів, які не зазнають значного впливу nжувального тиску.
Гібридні композиційні матеріали містять у своєму складі часточки nнаповнювача розмірами 1—2 мкм та мікрочасточки — 0,01—0,4 мкм, так звані nмікрогібридні композити. Концентрація наповнювача в них досягає 70—80 %, що nнадає їм великої міцності. Водночас наявність великої кількості мікро-часточок дозволяє відполірувати їх до дзеркального блиску. Такі властивості мїкрогібридів дозволяють застосовувати їх для nвідновлення всіх класів дефектів фронтальних та бічних зубів. За рахунок nвисокого вмісту неорганічного наповнювача мікрогібриди характеризуються високою nрентгеноконтрастністю, що має велике значення у разі пломбування порожнини на nконтактних поверхнях зубів і для виявлення вторинного карієсу.
Подальший nрозвиток гібридних композитів зумовив створення, так званих, тотально nвиповнених композиційних матеріалів. Вони характеризуються оптимально підібраним складом часточок неорганічного наповнювача різних nрозмірів.
Нині nвиробники пропонують велику гаму їх кольорових відтінків, nа також зручне їх пакування та використання.
В nзалежності від вмісту органічного наповнювача nрозрізняють: сильно наповнені матеріали (понад 75% наповнювача) , Слабко nнаповнені (66% або менше). Сильнонаповнені дуже стійкі nдо жувального тиску і мають універсальне застосування, слабконаповнені nвикористовують коли реставрація або пломба не зазнають жувального тиску. Вадою матеріалів є полімеризаційна усадка (2-5%)
Залежно nвід способу полімеризації композиційні матеріали поділяють на композити, що nполімеризуються хімічним способом, та композити, що полімеризуються під дією світла.
Композиційні матеріали, що полімеризуються хімічним nшляхом, звичайно складаються з двох паст, пасти та рідини або з nрідини та порошку. Такий nїх поділ зумовлений тими обставинами, що в одній з них містяться речовини, які nспричинюють (ініціюють) полімеризацію, так звані nкаталізуючі речовини. До складу цих композитів входить ініціююча система, що nскладається з пероксиду бензоїлу, який активізується nтретинними ароматичними амінами з утворенням вільних радикалів. У разі nзмішування основної пасти, що містить аміновий компонент, з каталізаторною, до nскладу якої входить пероксид бензоїлу, починається процес полімеризації матеріалу. nШвидкість полімеризації залежить від кількості ініціатора та температури nматеріалу (зуба). Переваги хімічного виду полімеризації — це рівномірна nполімеризація матеріалу незалежно від глибини порожнини та товщини пломби. nВадою цього виду композитів є то, що процес розпаду третинних амінів nпродовжується тривалий час і після тверднення nматеріалу, а це призводить до зміни кольору пломби — найчастіше вона жовтіє або nнавіть темніє.
Показання для застосування nкарбоденту:
ü nпломбування nкаріозних порожнин різних груп постійних зубів;
ü nвиготовлення nвкладок;
ü nодноетапне nвиготовлення пластмасових коронок і штифтових зубів;
Переваги:
ü nнизьке nводопоглинення;
ü nволодіє nхорошою пластичністю;
ü nпломби nдобре обробляються та поліруються;
Інструкція по nвикористанню:
ü nспіввідношення порошку та рідини 2:1 відповідно;
ü nретельно nзмішайте порошок та рідину;
ü nматеріал наносять в каріозну порожнину 1-2 порціями;
ü nчас nзатвердіння складає 5-7 хвилин;
ü nномера nкольорів відповідають єдиній стоматологічній nрозколірці
Покази до застосування
· nпломбування nбудь-яких каріозних порожнин різних груп постійних nзубів;
· nвідновлення nкутів передніх зубів;
· nодноетапне nвиготовлення пластмасових коронок та штифтових зубів;
· nвідновлення nпластмасової коронки, штифтового зуба та стертої поверхні облицювання комбінованої nкоронки;
Переваги:
· nматеріал nне має так званої «пісочної стадії»;
· nхороша nпластичність;
· nпломби nдобре обробляються та поліруються;
Інструкція nпо використанню:
· nповерхню nкоронки, штифтового зуба і фасетки, що підлягають nвідновленню, потрібно попередньо обробити абразивом та змочити рідиною;
· nспіввідношення порошку та рідини складає 2:1 відповідно;
· nмаса nзберігає пластичність 1,5 – 2 хвилини. Час затвердіння складає 8-10 хвилин. nПолірування здійснюють абразивним інструментом після повного затвердіння; Номера nкольорів відповідає єдиній стоматологічній розколірці;
Композиційний матеріал хімічного nзатвердіння з бондінговой системою. Властивості Compolux призначений для пломбування порожнин 3 та 5 класу, nпорожнин 1 класу премолярів і вибірково порожнин 4 класу, коли пломба повинна nзадовольняти косметичні вимоги. Основу Compolux становить смола Bis–GMA. Наповнювач має розмір часток у межах від субмікронних nдо 20 мікронів і містить 63% за масою.
Спосіб застосування
1. Підготовка порожнини зуба. Слідувати nзвичайним процедурам при підготовці порожнини зуба. На дно порожнини накласти ізолюючу прокладку.
2. Протруювання nповерхні зуба. Для отримання nхорошого зчеплення настійно рекомендується ізолювати зуб. Нанести гель для nтравлення на емаль за допомогою nпензлика. Не розтирати гель по поверхні зуба. nЗалишити на 15 секунд. При лікуванні молочних зубів і зубів з підвищеним вмістом фтору потрібно протравливать 90-120 сек. Якщо nвикористовується стеклоїономерних прокладка, не можна протравливать понад 15 nсек. Промити струменем води протягом 20-30 секунд. Не дозволяти пацієнтові nполоскати рот і не давати слині увійти в контакт з протруєної поверхнею емалі. nПросушити порожнину повітрям вільним від масла і nвологи. Поверхня емалі повинна мати беломеловой nвідтінок. Якщо це не так, повторити процедуру, nзалишаючи гель для травлення додатково протягом 15 сек.
3. Бондінг. На проксимальних nповерхнях зубів необхідне використання матриці. Нанести nтонкий однорідний шар Бондінг на поверхню зубів відразу nпісля того, як вони були протравлені. Розподілити в тонку плівку нанесений на nкожен зуб шар Бондінг за допомогою несильним струменя повітря, вільного від nмасла і вологи nабо за допомогою сухої пензлика. Уникати контакту з яснами або іншими nм’якими тканинами.
4. Змішування і накладення пломби.На папір для замішування беруться рівні кількості nПАСТИ – ОСНОВИ і ПАСТИ – КАТАЛІЗАТОРА. Уникнення nперехресного змішування паст, для чого необхідно використовувати протилежні nкінці пластмасових шпателів, які входять в комплект до Compolux. Після використання баночки з двома пастами слід негайно nзакривати і зберігати в темному, прохолодному місці. ПАСТА – ОСНОВА і ПАСТА – КАТАЛІЗАТОР змішуються шпателем протягом 20 сек nдо отримання однорідної маси, при цьому проводиться 1-2 руху шпателем в nсекунду. Матеріалом заповнюють суху підготовлену nпорожнину зуба з використанням неметалевих інструменту. При заповненні nвикористовувати невеликий надлишок матеріалу і накласти, як це годиться, nсмужку-матрицю.
5. Шліфування та полірування. Після закінчення 6 хвилин nвідшліфувати пломбу з використанням карборундових кіл, фінішних алмазних борів nабо дисків. Можуть застосовуватися різні nполірувальні матеріали, що дають гарні результати.
Композиційні матеріали, які полімеризуються під впливом nсвітла
При пломбуванні композиційними матеріалами виникає nнеобхідність проведення низки додаткових етапів. Після препарування або nнакладання ізолювальної прокладки відразу проводять кислотне протравлювання nемалі або ж емалі та дентину каріозної порожнини (так зване тотальне протравлювання). nУнаслідок розчинення кислотою неорганічних компонентів твердих тканин (емалі та nдентину) в них утворюються мікропори . У ці пори проникає композиційний nматеріал або адгезивна система, унаслідок чого значно зростає міцність nприєднання композита до тканин зуба. Для протравлювання застосовують розчини та nгелі, які містять різні кислоти. Найчастіше протравлюють 32 — 37 % розчинами nортофосфорної кислоти. До складу травильних гелів для дентину, так званих nдентинних кондиціонерів, уходять органічні кислоти — яблучна, малеїнова тощо. nТравильну рідину (гель) наносять на емаль або на емаль і дентин (у разі nтотального протравлювання) за допомогою пензликів, кусочків поролону тощо. Гелі nрозфасовані в спеціальні шприци з голками, з яких їх дуже зручно вносити в nкаріознупорожнину. Додатково вони забарвлені в різний колір —синій, зелений, nчервоний, що дозволяє візуально контролювати повноту вкриття всієї поверхні nтвердих тканин зубів і чистотупорожнини після вимивання гелю водою. Травильний nрозчин наносять на всі поверхні каріозної порожнини та краї емалі. Під час nпротравлювання каріозних порожнин на контактних поверхнях зубів необхідно nстежити, щоб гель не потрапив на сусідні зуби. Для уникнення цього в міжзубні nпроміжки вводятьматриці. Загальноприйнята nтривалість протравлювання становить 15 —30 с. Після цього травильний гель або nрідину змивають водою протягом n20 — 30 с.
Тимчасові (молочні) nзуби та зуби, уражені флюорозом, nпротравлюють до 60 с. Після промивання водою каріозну порожнину висушують струменем повітря, nнаправляючи його на край nпорожнини, а не безпосередньо в неї. Це необхідно для nтого, щоб емаль була висушена повністю, а поверхня дентину залишилася nзволоженою. На ній не повинно бути надлишку рідини, nале волога поверхня дентину блищить у світлі світильника (так званий nвологий, іскристий дентин). Після цього тверді nтканини каріозної порожнини обробляють адгезивною системою, яка nвходить до комплекту композиційного матеріалу. Необхідно стежити, nщоб після протравлювання в каріозну порожнину не nпотрапляли слина, кров, ясенна рідина тощо. Це забруднює оброблену nповерхню і перешкоджає або різко зменшує силу nприєднання до неї адгезивної системи. Зараз створені травильні гелі, nякі не потребують змивання водою. Це так звані незмивні nкондиціонери — наприклад “NRC” (“Dentsply”), “Etch & nPrime” (“Degussa”).
Як правило, вони містять малеїнову та ітаконову nкислоти, які використовуються для протравлювання твердих тканин nзубів. Під час подальшого оброблення кондиціонера праймером nці кислоти частково розчиняються ним і полімеризуються разом із праймером. Композиційні матеріали світлової полімеризації досить nсуттєво відрізняються nвід інших пломбувальних матеріалів наявністю адгезивних систем. Нині є декілька їх видів, які nназивають поколіннями. Ці nсистеми відрізняються механізмом приєднання додентину. Найчастіше nз композиційними матеріалами застосовують адгезивні системи IIІ, IV і V поколінь. nАдгезивні системи III покоління не потребують (або потребують nлише частково) видалення з поверхні відпрепарованого дентину так званого забрудненого шару. Вони перетворюють n(перебудовують) його за рахунок ущільнення різними nхімічними речовинами, наприклад глютаральдегідом. Утворене з’єднання nдосить міцне (сила адгезії досягає 15 — 17 МПа), проте з часом перебудований забруднений шар nзазнає розпаду і в місці приєднання адгезиву до дентину утворюються nмікрощілини. Тому в разі застосування адгезивних систем III покоління не nпроводять (як правило) тотального кислотного nпротравлення дентину; на нього краще нанести ізолювальну прокладку. nПроте враховуючи досить міцне прикріплення адгезиву до дентину, прокладка може бути nмінімальною — закривати лише дно каріозної порожнини. Адгезивні системи III покоління мають механізм або світлової полімеризації (складна рідина), або хімічної — nскладаються з двох окремих nрідин: каталізивної та основної. На спеціальну дощечку із заглибленням вносять по 1 — 2 краплі основної nта каталізивної рідин, перемішують пензликом або nгладилкою і ними ж наносять nна попередньо підготовлені та висушені поверхні каріозної порожнини і прокладку. Струменем повітря рівномірно розподіляють адгезив тонким шаром по nоброблених поверхнях. Через 2 — 3 хв nадгезив починає твердіти, повне затвердіння відбувається через 4 — 5 хв від початку змішування його компонентів. Адгезив світлової полімеризації видавлюють із пляшечки (1—2 краплі залежно від величини каріозної порожнини) на nспеціальну платівку і nпензликом аналогічно наносять на поверхні каріозної порожнини. Видаляють надлишок, рівномірно розподіляють струменем повітря і полімеризують світлом nфотополімеризатора. Створені nадгезиви, які мають подвійний механізм полімеризації (хімічний та світловий), наприклад “Evicrol Dual Bond” (“Spofa Dental“). Він двокомпонентний, складається з основної та nкаталізивної рідин. Після nзмішування та нанесення на стінки каріозної порожнини його полімеризують світлом або він твердіє nсамостійно (хімічна nполімеризація) протягом 5 хв. Адгезивні системи IV — V nпоколінь утворюють у дентині гібридну nзону, надійно закривають дентинні трубочки і таким чином nсамостійно виконують роль ізолювальної прокладки. Томутв разі їх застосування можна обмежитися nлише вибірковим (плямами) вкриттям кальційумісними (містять кальцію nгідроксид) матеріалами ділянок дентину, що найближче nприлягають до пульпи (її рогів). Для цього найчастіше nзастосовують лікувальні прокладки типу “Dycal” (“Dentsply“), “Life” (“Kerr“).
“Calcimol“ (“VOCO“), які виготовлені на основі препаратів (акрилових nсмол) хімічної полімеризації. Проте nостаннім часом з’явились їх варіанти світлової nполімеризації, наприклад “Calcimol LC” (“VOCO”), “Basic nL” (“Vivadent”). Вони привабливіші в разі використання фотокомпозитів, nоскільки зменшують ризик від‘єднання такої прокладки nвід поверхні дентину при світловій полімеризації шару композиту. Адгезивні системи IV покоління складаються з праймера й адгезиву, в адгезивних системах V покоління вони поєднані в одній рідині (пляшечці). На протравлену та nвисушену до вологого стану поверхню дентину рівномірно nнаносять праймер спеціальними пензликами, поролоновими кульками, nаплікаторами тощо, які є в комплекті пломбувального матеріалу. В адгезивних системах nV покоління роль праймера виконує перша порція рідини. Праймер nрівномірно розподіляють по дну та стінках каріозної порожнини, nголовним чином на дентин, але його потрапляння на емаль не nпогіршує приєднання до неї композиту. Якщо поверхня дентину nактивно поглинає праймер, то рекомендують його нанести повторно. У депульпованому зубі поверхню дентину перед нанесенням праймера додатково nзволожують спеціальними препаратами (типу “Aqua Prep” (“Bisco”). Після оброблення поверхні дентину праймером nвона повинна виглядати nзлегка зволоженою, але без надлишку рідини. Таке оброблення nпроводять протягом 20 — 30 с залежно від виду ад- гезивної nсистеми. Оброблені поверхні обережно висушують струменем повітря nз повітряного пістолета для видалення надлишку органічного nрозчинника з шару праймера. Залежно від інструкції виробника nв подальшому може бути проведена світлова полімеризація праймера. На nоброблену праймером поверхню аналогічно (але новими аплікаторами) nнаносять адгезив (або ж другу порцію адгезиву V покоління) і розподіляють його по поверхні, видаляючи надлишок рідини. nОчікують 10 — 20 с і обережно nслабким струменем повітря nз повітряного пістолета його розподіляють по поверхні, при nцьому видаляючи надлишок розчинника. Необхідно, щобструмінь повітря був не дуже nсильним, оскільки в шар адгезиву можуть потрапити пухирці nповітря і спричинити його змутніння (після nполімеризації такий адгезив набуває вигляду білої смуги навколо nпломби). Адгезив повинен рівномірно вкривати оброблену поверхню nу вигляді блискучого шару, але без видимого надлишку ідини. nПісля цього проводять світлову полімеризацію ротягом n10—15 с. Оброблений полімеризованою адгезивною истемою шар nдентину (він сягає вглиб практично до відростків одонтобластів або власне пульпи) має nназву гібридного шару. Дентинні nтрубочки у ньому надійно і герметично закриті полімеризованою адгезивною системою n(тобто це власне та ж основа композиційного матеріалу, але без nорганічного наповнювача). На сьогоднішній день розроблені адгезивні системи (“Prime & nBond NT”, n”Dentsply” тощо), які містять дуже маленькі (у nмежах 0,001 — 0,0001 мк) часточки наповнювача, так nзваний нанонаповнювач.
Їх наявність у складі nадгезивної системи значно зменшує її полімеризаційну усадку в дентинних nтрубочках. Часточки наповнювача проникають разом з адгезивом у дентинні трубочки, що значно підвищує nміцність приєднання адгезивної системи до дентину.
Адгезивні системи IV — V поколінь nзабезпечують міцність з’єднання композиту з поверхнею дентину в межах 22 — 27 МПа. Після nоброблення каріозної порожнини адгезивною системою її можна заповнювати композиційним nматеріалом (мал. 56). Після накладання ізолювальної прокладки nкаріозну порожнину висушують nі заповнюють пломбувальним матеріалом, відновлюючи анатомічну форму коронки nзуба. Якщо використовують nтрадиційні пломбувальні матеріали, каріозну порожнину заповнюють 1—2 порціями замішаного nматеріалу.
Це викликане тим, що під час приготування матеріалу в ньому розпочинаються nпроцеси твердіння або nполімеризації і в разі внесення кількох порцій розриваються ланцюжки вже утворених полімерів. Таким nже чином nу каріозну порожнину вносять і композиційні матеріали хімічної полімеризації. nАмальгаму вносять невеликими порціями, ретельно притираючи її штопфером до дна і стінок nкаріозної порожнини (мал. 58). Фотокомпозити вносять окремими шарами завтовшки не nбільше за 1 — 2 мм n— більша товщина шару nрізко зменшує рівень світлової полімеризації (мал. n59). У nподальшому пломбу формують і обробляють відповідно до виду застосованого nпломбувального матеріалу.
Композиційні матеріали, які полімеризуються під nвпливом світла, стійкіші щодо цього, допускають регулювання моменту nполімеризації, можливість пошарового внесення матеріалу різних відтінків. Ініціатором полімеризації є nкамфарохінон та змінний активатор, які утворюють нестійку сполуку. Під впливом світла вона розпадається з утворенням вільних nрадикалів. Інтенсивне розцеплення камфарохінону відбувається під впливом світла nз довжиною хвилі 400—500 нм (оптимальна — 470 нм). Швидкість полімеризації nзалежить від тривалості освітлення та інтенсивності nсвітла. Ступінь та глибина полімеризації певною мірою залежать від кольору та nпрозорості композиту. Проте в будь-якому разі глибина тверднення матеріалу не nперевищує 4—5 мм (оптимальна глибина шару для nповноцінної полімеризації — 1—2 мм). Під час світлової nполімеризації в шарі композиту повністю розпадається ініціатор та амінний nактиватор, тому фотополімери здебільшого не змінюють свого кольору після nтверднення матеріалу.
Для забезпечення світлової полімеризації nкомпозиційного матеріалу необхідна певна кількість світлової енергії, її nнадають спеціальні джерела світла — фотополімеризаційні лампи. Вони забезпечують досить потужний nпучок світла — 300—400 мВт/см2 з діапазоном довжини nхвилі 450—500 нм (максимум випромінювання приблизно на довжині хвилі 470 нм). nДля підведення світлового потоку безпосередньо до зуба nзастосовують спеціальні світловоди різного (1-10 мм) діаметра. Для nзручності роботи у лампи вмонтовані таймери зі звуковими сигналами, які nдозволяють фіксувати час полімеризації (у середньому nвін коливається від 10—20 с до 40-60 с).
Світловий потік полімеризаційних ламп містить значну nчастку ультрафіолетового випромінювання, яке шкідливо впливає на органи зору медперсоналу nта пацієнтів. Це nобумовлює необхідність захисту очей спеціальними пристосуваннями: окулярами з nжовтими світлофільтрами, спеціальними щитками тощо. nУраховуючи шкідливий вплив полімеризаційних ламп, не рекомендують їх nзастосування за наявності різних хвороб органів зору. nЛампа випромінює також певну кількість інфрачервоного проміння, яке може nперегрівати пульпу зуба (підвищення температури пульпи до 60—70 °С спричиняє її некроз). Тому в терапевтичній стоматології nне рекомендують застосовувати фотополімеризатори з потужністю лампи понад 100 nВт, зазвичай їх потужність становить 35—75 Вт.
Наявність nнеорганічного наповнювача в композиційних матеріалах погіршує крайове nприлягання пломби до твердих тканин зубів. Для nполіпшення адгезії пломбувального матеріалу до емалі М. Вuonocore n(1955) запропонував протравлювати емаль кислотою. Вона розчиняє неорганічні nкомпоненти емалі, на поверхні якої утворюються мікропори глибиною 5—50 мкм. У nці пори проникає матеріал композиту або його nадгезивної системи і з’єднує емаль та композиційний матеріал. Сила з’єднання, nщо утворюється, досягає 20—30 МПа, що дозволяє використовувати його в багатьох клінічних ситуаціях. Найчастіше для nкислотного протравлювання використовують 35—37 % розчиниабо гелі фосфорної nкислоти. Тривалість процедури звичайно становить 20—60 с, після nчого кислота ретельно вимивається з емалі струменем води.
Поява нових поколінь nадгезивних систем зробила реальним міцне з’єднання композиційного матеріалу з дентином. Це викликало потребу проводити також і nкислотне протравлювання його поверхні. З цією метою використовують препарати nфосфорної кислоти, а також так звані дентинні кондиціонери — гелі, в які, крім nфосфорної, уведені й слабші кислоти: яблучна, малеїнова nтощо.
Можливість утворення nміцного постійного зв’язку з твердими тканинами зуба є необхідною здатністю nкомпозиційних матеріалів. Застосування техніки nкислотного протравлювання емалі та емалевих зв’язуючих агентів дозволило nдосягти міцного з’єднання композиту з поверхнею емалі.
Приєднання композиційного матеріалу nдо дентину було значною проблемою. Для її розв’язання були створені адгезивні nсистеми. Вони являють собою комплекси мономерів композиту в nпоєднанні з розчинниками та речовинами, здатними утворювати хімічний зв’язок з nмінеральними та органічними компонентами дентину. Практично у всіх nадгезивних системах використовувалися біфункціональні nмолекули, що мали таку схематичну будову:
М-R-Х, n
де М — метакрилатна nгрупа, R — зв’язуюча речовина, X — функціональна група, яка безпосередньо nз’єднується з поверхнею дентину. Метакрилатна група приєднується nдо мономерів композиту, зв’язуюча еластична молекула з’єднує композит з nприкріпленим до дентину адгезивом. Функціональна група містить у своєму складі різні активні групи, здатні утворювати хімічні зв’язки з nнеорганічними та органічними компонентами дентину. За останні роки було nрозроблено кілька поколінь адгезивних систем, які розрізняються залежно від nвиду з’єднання компонентів адгезивної системи з дентином. Нині в композиційних nматеріалах застосовують адгезивні системи третього, четвертого та п’ятого поколінь. Основною nвластивістю, за якою проводиться ця диференціація, є здатність адгезивів nутворювати так звану гібридну зону дентину.
Під час препарування дентину на його поверхні утворюється так званий забруднений, nабо розмазаний, він утворюється з неорганічних часточок дентину, апатитів, nобривків колагенових волокон основної речовини дентину і має товщину 0,5—5,0 nмкм. Ці уламки у вигляді корків закривають отвори дентинних канальців, nперешкоджаючи проникненню в них різних речовин. nАдгезивні системи третього покоління включають у свій nсклад цей забруднений шар перетворюють (модифікують) його і приєднуються таким nчином до дентину. Адгезивні системи четвертого та п’ятого поколінь глибоко nпроникають у товщу дентину, просочують його і після nтверднення утворюють у ньому гібридну зону. Щоб вони могли проникнути у дентин, необхідно усунути забруднений шар. Цього досягають nшляхом кислотного протравлювання дентину. За такої nумови цей шар розчиняється в кислоті, вимивається водою, після чого отвори nдентинних канальців відкриваються. У такі відкриті nустя дентинних канальців легко проникають компоненти адгезивної системи.
Після протравлювання кислотою на поверхні дентину також утворюється nдемінералізований шар, який на 30 % складається з колагену та його nдемінералізованих волокон. Ці волокна у разі будь-якого ушкодження (наприклад, nвисушування порожнини сильним струменем повітря) легко склею-ються, спадаються nі знову закривають устя дентинних канальців. Тому після nобережного просушування порожнини на поверхні дентину повинна залишитися деяка nкількість вологи, в якій колагенові волокна знаходяться в завислому стані (вони nмовби плавають у цій рідині). Такий дентин має вигляд піску nпісля дощу і трохи блищить у промінні світильника стоматологічної установки — nтак званий вологий, або іскристий, дентин.
У відкриті після nвидалення забрудненого шару устя дентинних канальців тепер може легко nпроникнути адгезивна система. Для глибшого проникнення необхідні нев’язкі, nнегусті, дуже гідрофільні мономери, розчинні в органічних розчинниках (ацетон, nспирт). Спеціально створені для цього композиції адгезивної системи отримали nназву праймерів. Вони дуже глибоко (практично до nпульпи) проникають у товщу дентину, хімічно та механічно з’єднуючись з його nструктурами. Потім на поверхню дентину наносять тоненьку плівку nвласне адгезиву. Після світлової полімеризації у товщі nдентину утворюється так званий гібридний шар, або гібридна зона. Під нею розуміють просочений адгезивною системою композиту n(праймером та адгезивом) шар дентину, який досягає пульпи. Завдяки утворенню nгібридної зони досягається надійна ізоляція пульпи від nтоксичного впливу компонентів композиту та дуже міцне (до 20—30 МПа) з’єднання nкомпозиційного матеріалу з дентином.
Характерною особливістю адгезивних систем четвертого покоління є те, що nвони складаються з двох компонентів: праймера та адгезиву. Вони nутворюють гібридну зону, надійно закривають (герметизують) дентинні канальці. nЦі системи багатоцільові, вони забезпечують з’єднання композиційного матеріалу nз твердими тканинами зубів, металами, фарфором, компомерами тощо.
Подальшим nрозвитком систем четвертого покоління було створення однокомпонентних nзв’язуючих агентів п’ятого покоління. Вони поєднують у nсобі особливості праймеру та адгезиву й утворюють міцніший зв’язок з твердими nтканинами зубів. За хімічним складом та основними властивостями ці адгезиви не nвідрізняються від систем четвертого покоління, але nзавдяки створенню нових умов стабілізації вдалося сумістити праймер та адгезив nв одній композиційній рідині (одній пляшечці). Це полегшує їх клінічне nвикористання та зменшує ризик помилок.
Таким nчином, сучасні композиційні матеріали світлової nполімеризації мають низку специфічних властивостей, а саме:
— дуже nвисоку механічну міцність: у середньому 300—370 МПа у nразі стискування;
— nутворюють хімічний зв’язок з твердими тканинами зубів (емаль, дентин);
— nсклеюють матеріали фрагментами (композит — композит, композит — склоіономерний nцемент тощо);
— nбіологічно толерантні до матеріалів;
— nідентичні з природними тканинами зубів за фізичними nвластивостями (прозорість, колір, стійкість до стирання тощо).
Це nдозволяє використовувати композиційні матеріали для відновлення будь-яких nдефектів твердих тканин зубів, що з’являються унаслідок карієсу, некаріозних nуражень, травм, аномалій форми та положення зубів, корекції зубних рядів і nвиготовлення невеликих мостоподібних протезів.
Адгезивні nсистеми композиційних матеріалів забезпечують досить надійну ізоляцію пульпи від токсичної дії мономерів композиту, проте в деяких випадках nнеобхідна додаткова її ізоляція за допомогою інертніших матеріалів. Для цього nзастосовують спеціальні матеріали, що містять деякі медикаментозні добавки n(наприклад, кальцію гідроксид), склоіономерні цементи та компомери. Крім nнадійної ізоляції пульпи вони повинні міцно з’єднуватися з основним nкомпозиційним матеріалом та твердими тканинами зубів. nЗгідно із сучасними вимогами ці матеріали повинні утворювати з композитом одне nмонолітне ціле, міцно з’єднане з тканинами зубів.
Особливості nпломбування композиційними матеріалами. Сучасні композиційні матеріали світлової nполімеризації мають низку специфічних особливостей методики використання, що nвідрізняє їх від інших пломбувальних матеріалів. Технологія їх застосування nдоволі складна, потребує значного часу (1—3 год) і дуже чутлива до будь-яких її nпорушень. Тому працювати з та-кими матеріалами необхідно у спеціально підготовлених стоматологічних кабінетах, обладнаних nвідповідною апаратурою та інструментами. Композиційні матеріали дуже чутливі до nбудь-якого забруднення операційного поля (каріозної порожнини, відновлюваного nзуба тощо), тому надійна ізоляція має дуже велике значення. Таку ізоляцію nпротягом тривалого часу можуть забезпечити лише кофердами. Бажано, щоб nлікар-стоматолог працював разом з помічником (асистентом або медичною сестрою) n— так звана робота в чотири руки. Медичний персонал nповинен працювати в гумових рукавичках, оскільки компоненти композиційного nматеріалу, а особливо адгезивної системи, є дуже сильними алергенами.
Відновлення nдефектів зубів композитами nможе дати дуже високий косметичний ефект, оскільки є можливість заповнити nпорожнину матеріалами, які за своїм кольором та прозорістю повністю nвідповідають усім відтінкам втрачених тканин зубів, тобто дентину та емалі.
Основний nпринцип відновлення полягає в тому, що втрачені тканини дентину відновлюють nматеріалом з дентинними (опаковими) відтінками, а емалі — з різноманітними nемалевими. Через це велике значення має правильний вибір nкольору пломбувального матеріалу. Добираючи матеріал, орієнтуються на умовний nподіл коронки зубів на тіло, різальний край (жувальна nповерхня) та шийку зуба. В основному відтінок матеріалу підбирають nза кольором тіла коронки, а потім вже орієнтуються на відтінки інших її частин. nДля цього ножна користуватись і спеціальними nтаблицями.
Препарування каріозної nпорожнини необхідно проводити дуже ретельно, з повним видаленням усіх nрозм’якшених твердих тканин емалі та дентину. Ураховуючи міцне з’єднання nкомпозиційних матеріалів з твердими тканинами зубів, nне завжди необхідно формувати порожнину ящикоподібної форми, утворювати nвиступи, додаткові порожнини тощо. Бажане повне видалення пігментованих nділянок дентину, оскільки це може впливати на режим світлової полімеризації nкомпозиту. Форма оброблення емалевого краю залежить від nміцності з’єднання адгезивної системи, сучасні матеріали не потребують його nскошування під кутом у 45°. У разі пломбування некаріозних дефектів потрібно nвидалити під час препарування так званий безпризматичний шар емалі для кращого nприєднання матеріалу.
Етапи nпломбування композиційними пломбувальними матеріалами. Підготовлений до пломбування зуб з відпрепарованою nпорожниною ретельно Ізолюють від ротової порожнини (бажано за допомогою nкофердаму). Незалежно від виду композиту пломбування nскладається з таких загальних етапів :
1. nКислотного протравлювання.
2. nІзоляції пульпи.
3. nОброблення твердих тканин зубів адгезивною системою.
4. nВнесення композиційного матеріалу та його полімеризації.
5. nЗавершального (остаточного) оброблення та полірування nпломби (реставрації).
Кислотне nпротравлювання. nІснує кілька його nваріантів залежно під виду адгезивної системи nкомпозиту. У разі nзастосування ацгезивних систем третього покоління проводять кислотне nпротравлювання лише емалі, оскільки забруднений шар дентину модифікується даним nтипом адгезивної системи. Адгезивні системи четвертого-п’ятого nпоколінь потребують тотального про-травлювання емалі та дентину.
Травильний nгель наносять на емаль і залишають на ній протягом 20—30 с, після nчого (у разі тотального протравлювання) протягом 15—20 с проводять nпротравлювання поверхні дентину. Потім 20—30 с nпорожнину промивають водою та висушують повітрям. Не рекомендують направляти nструмені води або повітря прямо на поверхню дентину, nщоб не спричинити колапсу колагенових волокон. Висушування дентину проводять до nотримання його трохи вологої поверхні, яка виблискує у промінні світильника (вологий, або іскристий, дентин).
Протравлений край емалі за цей час повністю nвисушується і набуває крейдоподібного матового nкольору. З цього моменту на протравлені поверхні зуба nне повинна потрапляти будь-яка волога.
Ізоляція nпульпи. Композиційні nматеріали можуть значно подразнювати пульпу зуба. Для nзапобігання подразненню необхідно використовувати ізолюючі прокладки. У разі застосування композитів nхімічної полімеризації з цією метою можна використовувати цинк-фосфатні, nсклоіономерні цементи, лаки, кальцієвмісні матеріали тощо. Єдиною вимогою до nпрокладок є те, то вони не повинні містити евгенолу. Як правило, прокладка nнакладається на дно каріозної порожнини до рівня nемалево-цементного з’єднання.
Композиційні nматеріали світлової полімеризації використовують з nадгезивними системами четвертого-п’ятого поколінь. Вони nгерметично закривають дентинні канальці, що є надійною ізоляцією пульпи. У разі nїх застосування можна обмежитися лише вибірковим (плямами) покриттям кальцієвмісними nматеріалами ділянок дентину, що близько прилягають до nрогів пульпи. Це можуть бути препарати хімічного тверднення, однак придатнішими nдля цього є матеріали світлової полімеризації. Для nізоляції можуть бути використані склоіономерні цементи переважно з механізмом nсвітлового тверднення та компомери. Ці матеріали досить міцні, тому їх можна nвикористовувати не тільки для ізолюючої прокладки, але й nдля створення основного об’єму майбутньої пломби або реставрації.
Оброблення nтвердих тканин зубів адгезивною системою. Після кислотного протравлювання та nвисушування каріозної порожнини на поверхню відпрепарованих твердих тканин nзубів наносять адгезивну систему. Для цього користуються спеціальним пензликом n(він є у наборі nкомпозиційного матеріалу) або невеличкою поролоновою губкою розміром 1—2 мм. nАдгезив наносять тонким, без видимого надлишку, шаром nі розрівнюють по поверхні слабким струменем повітря. У подальшому проводять світлову полімеризацію адгезиву.
У nкомпозиційних матеріалах хімічного тверднення звичайно застосовують адгезивні nсистеми третього покоління, які складаються з двох компонентів: каталізуючої та nосновної рідини. На спеціальну пластинку наносять по одній краплі кожної і nзмішують шпателем, пензликом (невеличкою губкою) вносять у каріозну порожнину і nрозподіляють по поверхні. Видаливши пензликом надлишок адгезиву, розрівнюють nйого струменем повітря. Відразу ж у порожнину вносять замішану порцію nкомпозиційного матеріалу.
Адгезивні системи nчетвертого покоління складаються з праймеру та адгезиву. Спочатку в порожнину nна поверхню дентину пензликом (губкою) вносять праймер, який швидко nпроникає(усмоктується) в неї. Поверхня дентину повинна бути трохи вологою, без nнадлишку на ній рідини праймеру. Якщо вона суха, то nпроцедуру оброблення повторюють. Праймер наносять на 20—30 с, після чого обережно висушують повітрям і, якщо це nвимагається інструкцією даного матеріалу, полімеризують світлом протягом 10—20 nс. На оброблену праймером поверхню аналогічно (але окремим пензликом або новою nгубкою) наносять адгезив. Розподіляють Його тонким, без надлишку, шаром по nповерхні дентину та емалі І розрівнюють слабким струменем повітря. Вичікують n10—20 с і проводять світлову полімеризацію адгезиву nпротягом 10—20 с — згідно з інструкцією.
Застосування адгезивної nсистеми п’ятого покоління відрізняється тим, що там nроль праймеру виконує перша порція рідини адгезивної системи. Оброблена nадгезивом поверхня має блискучий вигляд, і до її поверхні повинен nлегко прилипати композиційний матеріал.
Внесення nкомпозиційного матеріалу та його полімеризація. Заповнювати підготовлену nкаріозну порожнину композитом хімічної полімеризації необхідно одною-двома nпорціями. Матеріал ретельно притискують до дна та стінок nкаріозної порожнини, щоб уникнути утворення в майбутній пломбі пухирців nповітря. Композит вносять у порожнину з деяким надлишком, щоб компенсувати nполімеризаційну усадку матеріалу. Цей надлишок після тверднення обробляють nдо утворення потрібної форми і полірують. Це також необхідно і для видалення з nйого поверхні шару матеріалу, інгібованого киснем, який недостатньо nполімеризований і може з часом руйнуватися та поглинати пігменти. У композиційних матеріалах хімічного nтверднення полімеризація відбувається відносно рівномірно nу всій товщі матеріалу, починаючись найчастіше біля тепліших стінок каріозної nпорож-нини. Таким чином, композит спочатку з’єднується з твердими тканинами nзубів, а полімеризаційна усадка утворюється на поверхні пломби. її легко nусунути шляхом внесення під час пломбування матеріалу nз деяким надлишком.
Композиційні матеріали світлової полімеризації nвипускають у непрозорих шприцах (місткістю 3—4 г) або у спеціальних капсулах по 0,25 г композиту. Необхідну кількість матеріалу видавлюють із шприца на спеціальну nпластинку і вносять у каріозну порожнину. У разі використання капсул n(карпул) матеріал з них видавлюють безпосередньо у nпорожнину за допомогою спеціального пристосування. Фотополімери вносять у nпорожнину пошарово, товщина шару не перевищує 1—2 мм. Це потрібно для повної світлової полімеризації матеріалу та щоб запобігти його nзначній полімеризаційній усадці.
Заповнюючи порожнину, необхідно прагнути не до nгоризонтального (щодо дна каріозної порожнини), а до більш вертикального, nнавскісного, положення шарів матеріалу, розміщуючи їх ближче до стінок порожнини. Світлову nполімеризацію проводять лампою з боку стінки (точніше, через неї) порожнини, до nякої повинна прикріпитися дана порція матеріалу. Наступну порцію накладають з nбоку протилежної стінки і, таким чином, вдається nдосягти найкращого прикріплення матеріалу до стінок порожнини .
Кожний nшар композиційного матеріалу, що його вносять у порожнину, підлягає nпевному циклу оброблення, який повинен бути проведений дуже ретельно. Цей цикл nскладається із внесення порції матеріалу, пластичного оброблення, фіксації форми направленою полімеризацією, завершальної nпо-лімеризації порції композиту. Перед унесенням порції композиту необхідно nвпевнитися у наявності на поверхні полімеризованого адгезиву інгібованого nкиснем шару. Він необхідний для з’єднання порції композиту з адгезивом і має nвигляд блискучого вологого шару, який легко знімається інструментом або кулькою nз вати. Внесена порція композиту повинна легко nприклеїтися до поверхні заполімеризованого адгезиву.
Під час пластичного оброблення внесеної порції композиту її розподіляють nштопфером по поверхні, починаючи з центру. За такої умови відбувається nвитіснення інгібованого киснем шару під оброблюваною nпорцією композиту і він міцно приєднується до розміщеного нижче шару адгезиву nабо композиту. Цю процедуру проводять з певним тиском на порцію композиту, nоскільки за відсутності тиску неможливо витіснити інгібований киснем шар. Також nце неможливо зробити у приміщенні, де температура перевищує 24 °С, оскільки композит за такої температури стає більш nплинним і його не можна притиснути до поверхні попередньо полімеризованого nшару. Після такого “приклеювання” даній nпорції композиту надають необхідної для пломбування форми.
Фіксацію nформи внесеної порції композиту направленою полімеризацією проводять nполімеризаційиою лампою. Початкове тверднення порції композиту проводять, nспрямовуючи промінь лампи через склеювану поверхню. Оскільки полімеризація nматеріалів світлового тверднення розпочинається у nмісці першого контакту променя світла та композиту, то за такою методикоюполімеризації nматеріал міцно приєднується до даної поверхні усунути шляхом внесення під час nпломбування матеріалу з деяким надлишком.
Композиційні матеріали світлової полімеризації випускають у непрозорих nшприцах (місткістю 3—4 nг) або у спеціальних капсулах по 0,25г композиту. Необхідну кількість nматеріалу видавлюють із шприца на спеціальну пластинку і вносять у каріозну nпорожнину. У разі використання капсул (карпул) матеріал nз них видавлюють безпосередньо у порожнину за допомогою спеціального nпристосування. Фотополімери вносять у порожнину пошарово, товщина шару не nперевищує 1—2 мм. Це потрібно для повної світлової nполімеризації матеріалу та щоб запобігти його значній полімеризаційній усадці. nЗаповнюючи порожнину, необхідно прагнути не до горизонтального (щодо дна nкаріозної порожнини), а до більш вертикального, навскісного, положення шарів nматеріалу, розміщуючи їх ближче до стінок порожнини. Світлову nполімеризацію проводять лампою з боку стінки (точніше, через неї) порожнини, до nякої повинна прикріпитися дана порція матеріалу. Наступну порцію накладають з nбоку протилежної стінки і, таким чином, вдається nдосягти найкращого прикріплення матеріалу до стінок порожнини.
Кожний nшар композиційного матеріалу, що його вносять у порожнину, підлягає nпевному циклу оброблення. Цей цикл складається із внесення порції матеріалу, nпластичного оброблення, фіксації форми направленою nполімеризацією, завершальної полімеризації порції композиту.
Перед nунесенням порції композиту необхідно впевнитися у наявності на поверхні полїмеризованого nадгезиву інгібованого киснем шару. Він необхідний для з’єднання порції nкомпозиту з адгезивом і має вигляд блискучого вологого шару, який легко nзнімається інструментом або кулькою з вати. Внесена порція nкомпозиту повинна легко приклеїтися до поверхні заполімеризованого nадгезиву.
Під час пластичного оброблення внесеної порції композиту її розподіляють nштопфером по поверхні, починаючи з центру. За такої умови відбувається nвитіснення інгібованого киснем шару під оброблюваною nпорцією композиту і він міцно приєднується до розміщеного нижче шару адгезиву nабо композиту. Цю процедуру проводять з певним тиском на порцію композиту, nоскільки за відсутності тиску неможливо витіснити інгібований киснем шар. Також nце неможливо зробити у приміщенні, де температура перевищує 24°С, оскільки композит за такої температури стає більш nплинним і його не можна притиснути до поверхні попередньо полімеризованого nшару. Після такого “приклеювання” даній nпорції композиту надають необхідної для пломбування форми.
Фіксацію nформи внесеної порції композиту направленою полімеризацією проводять nполімеризаційиою лампою. Початкове тверднення порції композиту проводять, nспрямовуючи промінь лампи через склеювану поверхню. Оскільки полімеризація nматеріалів світлового тверднення розпочинається у nмісці першого контакту променя світла та композиту, то за такою методикою nполімеризації матеріал міцно приєднується до даної поверхні.
Інгібований киснем шар nутворюється навіть під прозорими матрицями, за nдопомогою яких відновлюють поверхні зубів, тому його необхідно обов’язково nусувати, незважаючи на отриману гладеньку та блискучу поверхню композиту.
Завершальне n(остаточне) оброблення та полірування пломби (реставрація).
Воно nнеобхідне для видалення недополімеризованого інгібованого киснем шару nкомпозиційного матеріалу, який утворюється на його поверхні. Під nчас його проведення видаляють надлишки матеріалу, проводять контурне оброблення nповерхні з метою надання їй анатомічної форми та остаточне полірування.
Видалення nнадлишку матеріалу здійснюють турбінними борами (алмазними, фінішними nтощо) різної форми. Процедуру контролюють за допомогою копіювального паперу. nПерехід від твердих тканин зубів на поверхню пломби не nповинен відчуватися зондом. Цими самими борами поверхні пломби або реставрації nнадають необхідної анатомічної, відповідної відновлюваному зубу форми. nПолірування пломби проводять спеціальними головками, nдисками, щіточками, пастами тощо, які рекомендує виробник композиційного nматеріалу. Контактні поверхні обробляють шліфувальними стрічками nз різним ступенем зернистості. Таке оброблення слід проводити без значного nтиску, щоб не перегрівати тверді тканини зубів і не ушкоджувати пульпу.
Ураховуючи nзначну твердість композиційних матеріалів, для nполірування поверхні потрібний значний час, приблизно 60 с на полірування nтільки однієї поверхні пломби. Відполірована поверхня повинна мати характерний nдля емалі дзеркальний блиск сухої поверхні, оскільки змочена рідиною nвона виглядає блискучою з самого початку. Змінюючи умови освітлення, перевіряють правильність вибору відтінків матеріалута nполірування пломби. Після закінчення полірування nпроводять фінішну світлову полімеризацію пломби (реставрації) протягом 1 хв.
Особливості nпломбування композитами каріозних порожнин різних nкласів. Створення nпохилого емалевого краю під час препарування каріозної порожнини залежить від nвиду адгезивної системи композиційного матеріалу і може не проводитись у разі nвикористання систем четвертого-п’ятого поколінь. Накладання ізолюючої прокладки nрекомендують у разі використання адгезивів третього nпокоління. Заповнення порожнини фото-композитом проводять пошарово, навскісно, nшари матеріалу повинні максимально прилягати до стінок nпорожнини.
У разі nпломбування каріозних порожнин II класу найскладнішим є створення контактних nпунктів та доброї маргінальної адаптації матеріалу до приясенної стінки каріозної порожнини. Обов’язковим є розклинювання nзубів спеціальними распаторами або клинцями (дерев’яними або прозорими, залежно nвід виду композиційного матеріалу). Ці клинці nодночасно фіксують металеву або прозору матрицю.
Композиційний nматеріал хімічної полімеризації вносять у підготовлену nпорожнину з надлишком однією-двома порціями. Матеріал світлової nполімеризації вносять пошарово, навскісними шарами, які максимально прилягають nдо стінок порожнини. Ураховуючи складність приєднання фотокомпозиту до nприясенної стінки, рекомендовано цю частину nреставрації виконувати зі склоіономерного цементу, компомеру або композиту nхімічної полімеризації.
Оброблення nконтактної поверхні проводять без видалення клинців. nДня перевірки надійності утвореного контактного пункту між зубами уводять nматрицю, а клинці виймають. За такої умови матриця повинна фіксуватись nу міжзубному проміжку та вийматися з деяким зусиллям. Якість оброблення та nполірування створеної контактної поверхні перевіряють nза допомогою зубних шовкових ниток (дентальних флосів): нитка повинна вільно, nбез затримки, ковзати по контактній поверхні.
Каріозні nпорожнини III та IV класів відновлюють аналогічно. nІнколи для поліпшення косметичного ефекту реставрації рекомендують емалевий nкрай порожнини на вестибулярній поверхні зуба зробити похилим. У разі nзаповнення її композитом у цьому місці утворюється поступовий його перехід на тверді тканини, що поліпшує косметичний ефект та маскує nлінію переходу “композит — емаль”. Зверху цю лінію переходу можна nперекрити композитом прозорих відтінків (так званого nінцизіального відтінку матеріалу).
Компомери
У 1994 р. з’явився новий nклас полімерних пломбувальних матеріалів — компомери, nякі поєднують у собі переваги композиційних матеріалів та склоіономсрів.
Новий nматеріал було названо “компомер” — термін, який походить від двох слів, — КОМПОзит та склоіоноМЕР. У цьому матеріалі nпоєдналися технології композитів та іономсрів, що дозволило створити унікальну nкомбінацію чудових естетичних якостей, фізичних nвластивостей та простоти використання.
У nкомпомерах були використані нові мономери, у складі яких були як здатні полімеризуватися групи nкомпозитних смол, так і кислотні групи склоіономерного полімеру. Початкова nреакція тверднення відбувається так само, як і у композитів, — за рахунок світлової полімеризації мономеру. Одночасно за наявності nволи відбувається й кислотно-лужна реакція тверднення склоіономеру. До складу компомерів входять акрилові nсмоли (наприклад, UDМА та деякі інші), стронційфторкремнієве скло, стронцію nфлюорид, ініціатори полімеризації та стабілізатори.
Компомер nмає значну твердість та міцність — від 260—280 до 340— n350 МПа у разі стискування та до 120—150 МПа — у разі згинання, що практично nдорівнює аналогічним показникам композитів. Порівняно зі склоіономерами nматеріал має дуже високі естетичні властивості та стабільність кольору протягом nкількох років без виникнення характерних для склоіономерів матовості та nрозтріскування поверхні пломби. Застосування адгезивів nу поєднанні зі склоіономерним механізмом прикріплення nдо твердих тканин зубів забезпечує компомеру високу міцність з’єднання та nщільність крайового прилягання, а виділення фтору — проти каріозний ефект. Як і nсклоіономери, компомер не потребує пошаровою внесення у порожнину, що значно nполегшує його клінічне використання. Подібне поєднання таких якостей та nлегкість застосування зумовили дуже швидке поширення цих матеріалів nі їх популярність.
Представниками nнього класу пломбувальних матеріалів є “Dyract” n(“Dentsly”), “F-2000” (“3М”), “Еlan” (“Кеrr”), “Соmpoglass” n(“Vivadent”), “Нуtас” (“ЕSРЕ”) та ін.
Компомери в основному nзастосовують для пломбування каріозних порожнин V та III класів постійних зубів, усіх класів тимчасових (молочних) зубів, невеликих nпорожнин І та II класів постійних зубів, некаріозних nуражень у місцях без значного жувального навантаження (клиноподібні дефекти, nерозії тощо), як основа реставрацій тощо. Останнім часом з’явилися нові модифікації nкомпомерів, наприклад “Dyract АР” (“Dentsply”), які мають nще кращі фізико-механічні властивості, що дозволяє nзастосовувати їх за такими самими показаннями, як і композити.
Як і nкомпозиційні матеріали, компомери випускають у шприцах nі капсулах. Підготовка до заповнення порожнини та nпочаткові етапи пломбування не відрізняються від таких у разі застосування nкомпозитів світлової полімеризації. Відмінності спостерігаються на етапі nвнесення матеріалу, оскільки компомери можна вносити товстим шаром, заповнюючи nпрактично повністю каріозні порожнини середніх розмірів. Вони менше реагують на nнапрямок світла полімеризаційної лампи, оскільки мають додатково склоіономерний nмеханізм тверднення. Завершальне оброблення та полірування не відрізняються від завершального оброблення композитів .
Використана nлітература:
1. Боровский Е.В. Терапевтическая стоматология: nУчебник для студентов медицинских вузов /Под ред. nЕ.В.Боровского. М. «Медицинское информационное агентство», 2003. – 840с. nил.
2. Максимовский Ю.М., Максимовская nЛ.Н., Орехова Л.Ю. «Терапевтическая стоматология». Учебник/ Под ред. Ю.М.Максимовского. – М. Медицина, n2002. – 640с. ил.
3. Николаев А.И. Цепов Л.М. Практическая nтерапевтическая стоматология. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: nМЕДпресс-информ, 2003. – 560с.
4. Николаев А.И., Цепов Л.М. nПрактическая терапевтическая стоматология: Учебное пособие – 6-е nизд., перепаб. и доп. – М. МЕДпресс-информ, 2007. – 928с.
5. Пропедевтическая стоматология: nУчебник для медицинских вузов/ Под ред. nЭ.А.Базикяна. – М.: ГЭОТАР-Медиа, 2008. – 768с.
