Кров

 

Кров. Кровотворення (гемопоез).

При вивченні теми звернути особливу увагу на знання мікроскoпічної будови всіх формених елементів крові та їх електронномікроскопічні особливості структури, а також функції крові як тканини і кожної клітини зокрема. Хімічний склад та значення плазми крові. Вивчити (!) гемограму та лейкоцитарну формулу, знати їх значення в клініці, зсув лейкоцитарної формули вліво, вправо.

 

 

 

Морфологія та функції крові

Кров (sanguis)- це рідка тканина організму, що циркулює у системі замк­нених трубок-судин. Кров становить 1/13, або 5-9 %, маси тіла, що у дорослої людини дорівнює приблизно 5,0-5,5 л. Кров складається із рідкої частини –плазми, яка займає 55-60 % об’єму, і формених елементів, об’єм яких 40-45% (рис. 3.9). Плазма – це міжклітинна речовина крові. До формених елементів крові належать еритроцити, лейкоцити та тромбоцити (кров’яні пластинки).

 

Кров виконує низку життєво важливих функцій. Захисна функція крові по­лягає у забезпеченні гуморального і клітинного імунітету. Дихальна функція забезпечується шляхом переносу кисню та вуглекислоти. Суть трофічної функції – перенесення поживних речовин. Екскреторна функція полягає у виведенні шлаків. Гуморальна функція забезпечується шляхом транспорту гор­монів та інших біологічно активних речовин. Гомеостатична функція полягає у підтриманні сталості внутрішнього середовища організму, в тому числі імун­ного гомеостазу. Гемокоагуляційна- містить тромбоцити , фактори зсідання крові і при пошкодженні стінки судин утворюється тромб, що перешкоджає втраті крові.
Плазма крові – це колоїдний розчин, в’язкість якого у 5 разів вища, ніж в’язкість води. Плазма містить у собі 90-93% води та 7-10% сухого залишку. В останньому близько 7% складають білки і 3% – інші органічні та мінеральні речовини. Загальна концентрація мінеральних речовин у плазмі крові стано­вить 0,9%; рН плазми 7,36.

До білків плазми належать:

1)альбуміни, які становлять близько 4%; вони зв’язують та переносять з
кров’ю цілу низку речовин;

2)глобуліни становлять 1,1-3,1%, поділяються на альфа-, бета- і гамма-
глобуліни (імуноглобуліни); в останній фракції містяться антитіла;

3)фібриноген, кількість якого 0,2-0,4%, важливий тим, що завдяки його
здатності переходити у нерозчинну форму – фібрин – здійснюється процес
згортання крові.

Білки утримують в плазмі воду і підтримують онкотичний тиск крові.

Плазма, з якої видалений фібрин, називається сироваткою крові. Це жов­тувата, прозора рідина, яка використовується в лікувальній практиці, особливо у вигляді імунних сироваток ,які багаті на антитіла та антитоксини.

В плазмі крові підтримується певна(0,9%) концентрація солей(електролітів),що зумовлює постійну величину осмотичного тиску. В клініці використовують 0,9%( фізіологічний) розчин хлориду натрію.З постійністю електролітного складу плазми пов’язана кислотно-лужна рівновага.рН=7,36.

 

А

Пробірки з кров’ю: А) до центрифугування,Б) післе центрифугування

Формені елементи крові

Еритроцити, або червонокрівці, у ссавців і людини є нерухо­мими, високодиференційованими клітинами, які у процесі розвитку втратили ядро та всі цитоплазматичні органели і пристосовані до виконання практично єдиної функції-дихальної, що здійснюється завдяки наявності в них дихаль­ного пігменту – гемоглобіну.

Загальна кількість еритроцитів у крові однієї людини становить близько 25х10¹². Загальний об’єм еритроцитів у людини -2 л. Під час аналізів крові вміст усіх формених елементів подається на одиницю об’єму – 1 л. Отже, кількість еритроцитів дорівнює у чоловіків від 3,9х10′² до 6,0*10¹² в 1 л, у жі­нок – від 3,7х10¹² до 5,5х10¹² в 1 л . Більша концентрація еритроцитів спостерігається у крові новонароджених дітей – від 6,0*10¹² до 9,О*10¹² в 1 л, а також старих людей – до 6,О*10¹² в 1 л. Число еритроцитів у здорових людей може коливатися залежно від фізичного навантаження, перебування в умо­вах розрідженої атмосфери, дії гормонів тощо. Зокрема, жіночі статеві гормони гальмують розвиток еритроцитів, унаслідок чого вміст червонокрівців у крові жінок менший, ніж у чоловіків. Підвищення кількості еритроцитів в оди­ниці об’єму крові позначається терміном еритроцитоз або поліцитемія, а зниження – терміном еритроцитопенія.

 

Еритроцити людини

Еритроцити у людини і ссавців здебільшого мають форму двоввігнутих дисків, їх називають дискоцитами.

У нормі дискоцити становлять 80 % від за­гальної кількості еритроцитів. Трапляються й інші форми еритроцитів – планоцити (мають плоску поверхню), сфероцити (кулясті), ехіноцити (мають шипи) тощо. Така різноманітність форм у нормі позначається терміном фізіологічний пойкілоцитоз (від грецького “пойкілос” – різноманітний, “цитос” – клітина). Коли ж кількість змінених форм еритроцитів перевищує 20%, це явище має назву патологічного пойкілоцитозу. Форму еритроцитів підтримують бета-сіа-логлікопротеїн в еритроцитарній мембрані та спеціальний каркас, побудова­ний з білка спектрину, який зсередини прилягає до плазмолеми і пов’ язаний з нею іншим білком- анкерином.

 

 

Різні форми еритроцитів.

 

Діаметр еритроцита у людини 7,1-7,9 мкм, товщина клітини на краях 2-2,5 мкм, у центрі – до 1 мкм. Заглибина еритроцита у тонкій центральній частині має назву фізіологічної екскавації. Така форма клітини забезпечує збільшення її поверхні і прискорює насичення гемоглобіну киснем. В умо­вах норми 75% усіх еритроцитів мають вищеназвані розміри. Це так звані нормоцити. Частина клітин має діаметр понад 8 мкм. Це макроцити, їх кількість -12,5%. Решта еритроцитів може мати діаметр 6 мкм і менший. Це мікроцити. Якщо кількість макро- і мікроцитів перевищує 25%, це явище має назву анізоцитозу.

Під світловим мікроскопом у мазках крові еритроцити мають вигляд без­структурних округлих дисків, фарбуються оксифільно. Оксифілія зумовлена наявністю гемоглобіну. Центральна (тонка) частина еритроцита фарбується менш інтенсивно. Електронна мікроскопія свідчить, що еритроцит покритий плазмолемою товщиною близько 20 нм. На її зовнішній поверхні розташо­вані антигенні олігосахариди, які зумовлюють групову належність еритроцитів, фосфоліпіди, сіалова кислота. Усередині еритроцита розташований електрон­но-щільний вміст – численні гранули гемоглобіну розмірами 4-5 нм.

За хімічним складом еритроцити мають 60% води і 40% сухого залишку. 95% сухого залишку складає гемоглобін і лише 5% – інші речовини. Таким чином, гемоглобін становить одну третину загальної маси еритроцита. У крові дорослої людини міститься близько 600 г гемоглобіну, тобто в 100 г крові 15 г гемоглобіну. Гемоглобін — це складний білок, побудований з білкової части­ни – глобіну та небілкової групи – гему, що містить залізо. Гемоглобін є пігмен­том, який надає крові червоного кольору. Він здатний легко приєднувати ки­сень, утворюючи в легенях нестійку сполуку – оксигемоглобін, який легко роз­падається і віддає кисень тканинам. Частково гемоглобін зв’язується з вугле­кислотою, утворюючи карбгемоглобін, але більша частина вуглекислоти пе­реноситься плазмою крові. Гемоглобін також легко утворює сполуку з чадним газом (CO), яка має назву карбоксигемоглобіну. Спорідненість гемоглобіну із чадним газом в 300 разів вища, ніж із киснем, тому в атмосфері зі значним вмістом чадного газу гемоглобін стає заблокованим, недоступним для кисню, і організм у таких випадках гине від задухи (нестачі кисню).

У людини є два типи гемоглобіну — НbА, характерний для дорослих, і НbF, харак­терний для плода. У дорослого НbА становить 98% і лише 2% становить НbF. У крові новонародженої дитини міститься 80% HbF і лише 20% НbА. Ряд захворювань крові (так звані гемоглобінози, або гемоглобінопатії) супроводжуються появою у крові інших типів гемоглобінів. Еритроцитам властива висока еластичність і пружність, завдяки чому вони здатні проходити судинами меншого діаметра, ніж вони самі. При цьому еритроцити можуть витягуватися у довжину до 20 разів і вигинатися.

У гіпотонічних розчинах еритроцити набухають в результаті поступлення в них води,розривається їх оболонка , виходить гемоглобін і це називається гемолізом.У гіпертонічних розчинах-зморщуються(кренуються).

Середній термін життя еритроцитів людини 70- 120 діб. Беручи до уваги загальне число еритроцитів у організмі та середню тривалість їхнього життя, можна підрахувати, що протягом доби руйнується 200 мільйонів еритроцитів і стільки ж утворюється їм на зміну. У крові, таким чином, можна знайти різні за віком еритроцити: молоді, функ­ціонально зрілі і такі, що старіють. Молоді форми еритроцитів мають назву ретикулоцитів. Вони не повністю насичені гемоглобіном, їм властива поліхроматофілія. У своїй цитоплазмі ретикулоцити містять сітчасту структуру (звідси походить назва цих клітин), яку можна виявити прижиттєвим фарбуванням мазка крові діамант-крезиловим синім. Електронно-мікроскопічно доведено, що сітчаста структура в цитоплазмі ретикулоцита – це залишки гранулярної ендоплазматичної сітки та вільних рибосом, на яких продовжується синтез гемоглобіну, а також мітохондрій. У нормі кількість ретикулоцитів становить 1—5 % від загального числа еритроцитів. Збільшення їх кількості є діагностичною ознакою посиленого кровотворення.

 

Еритроцити  жаби (ядерні)

 

Функції еритроцитів:1.Дихальна-газообмінна або транспорт кисню до тканин і видалення із організму вуглекислоти.2.Участь в регуляції кислотно-лужної рівноваги.3.Транспорт амінокислот,гормонів,ферментів,токсинів,лікарських препаратів.4.Визначення групової приналежності крові.

                                    Лейкоцити, або білокрівці

– це клітини крові, які на відміну від еритро­цитів мають ядро і всі цитоплазматичні органели, не мають дихального пігменту, здатні до виходу із судин та активного пересування шляхом утворення псевдоподій; ви­конують захисну функцію; основний термін життя проводять поза судинами. У дорослої людини в 1 л крові міститься від 4*10⁹/Л до 10*10⁹/Л лейкоцитів. Збільшення кількості лейкоцитів позначають терміном лейкоцитоз, а змен­шення – терміном лейкопенія.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Усі лейкоцити залежно від наявності чи відсутності у їхній цитоплазмі специфічної зернистості поділяють на гранулоцити, які містять зернистість, та агранулоцити, які її не містять. Залежно від фарбування зернистості гісто­логічними барвниками гранулоцити поділяють на три групи: нейтрофільні, ацидофільні та базофільні. Серед нейтрофільних гранулоцитів (залежно від форми ядра) визначають юні, паличкоядерні та сегментоядерні. Агранулоци­ти поділяють на лімфоцити і моноцити.

Нейтрофільні гранулоцити становлять 65-70% від за­гальної кількості лейкоцитів. Діаметр клітини у свіжій краплі крові становить 7-9 мкм, у мазку – 10-12 мкм. Цитоплазма фарбується слабко оксифільно. Зернистість дрібна, її погано видно як на свіжих, так і на фіксованих фарбова­них препаратах. У разі фарбування за методом Романовського-Гімзи зер­нистість набуває рожево-фіолетового кольору. Розміри гранул 0,2-0,5 мкм. Гранули нейтрофілів поділяються на первинні (азурофільні) і вторинні (нейт­рофільні, специфічні). Первинні гранули – це лізосоми. Вони містять різно­манітні гідролази, мієлопероксидазу, а також білки з бактерицидними влас­тивостями, зокрема лізоцим.

Вторинні гранули – це так звана специфічна зернистість, її вміст 80-90% від усієї зернистості у зрілих нейтрофілах. Для хімічного складу вторинних гранул нейтрофілів характерна наявність лужної фосфатази, основних каті­онних білків, фагоцитинів, лізоциму; тут відсутні лізосомальні ферменти і пероксидаза.

У цитоплазмі нейтрофілів слабко розвинені органели: є небагато міто-хондрій, невеликий комплекс Гольджі, іноді зустрічаються елементи ендоплазматичної сітки. Характерна наявність включень – глікогену, ліпідів. Таким чином, нейтрофіли містять повний набір речовин, за допомогою яких вони руйнують фагоцитовані мікроорганізми. Нейтрофільні гранулоцити ма­ють здатність активно рухатися, пересуватися у тканинах до вогнища запа­лення і фагоцитувати мікроорганізми та інші дрібні частинки. 1.1. Мечников назвав їх мікрофагами.

Як уже згадувалося вище, за формою ядра (відповідно до віку клітини) визначають три види нейтрофілів. Юні нейтрофіли є наймолодшими фор­мами, ядро в них має форму боба. їх кількість невелика і становить 0-1%.

 

 

Паличкоядерні нейтрофіли мають ядро, яке нагадує літеру S або С. їх вміст – 1-6%.

 

 

 

Сегментоядерні нейтрофіли є зрілими формами. Їхнє ядро складається із кількох сегментів, з’єднаних тонкими перетяжками. Кількість сегментів від 2 до 5, частіше 3-4, ядерний хроматин фарбується за методом Романовського у темно-фіолетовий колір.

 

 

 

У нейтрофілах жінок є приядерні сателіти – невеликі скупчення статевого хроматину; здебільшого вони мають форму барабанних паличок.Співвідношення трьох видів нейтрофілів має певне діагностичне значення і вико­ристовується у клініці. Наприклад, зростання кількості юних і паличкоядерних форм у поєднанні з лейкоцитозом свідчить про наявність в організмі вогнища запалення і це дістало назву зсув лейкоцитарної формули вліво, а збільшення сегментоядерних форм-зсув вправо.

За функцією це активні фагоцити(мікрофаги заІ.І.Мечніковим),які приймають участь у гострих запальних реакціях.Тривалість життя біля 8 діб.

Типи гранулоцитів

 

 

Еозинофільні гранулоцити становлять 0,5-5% від за­гальної кількості лейкоцитів. Діаметр клітини у свіжій краплі крові 9-10 мкм, у мазку – 12-14 мкм, тобто вони за розмірами більші, ніж нейтрофіли. Цито­плазма фарбується слабо базофільно. Специфічна зернистість великих розмірів (0,7-1,5 мкм), її добре видно. На свіжих препаратах вона блискуча, тому що добре заломлює світло. На препаратах, фарбованих за методом Романовського, специфічна зернистість ацидофілів яскраво-рожевого кольору.

Оксифілія гранул зумовлена наявністю основного білка, багатого на аргінін. Електронна мікроскопія виявляє у специфічних гранулах еозинофілів харак­терні кристалоїдні структури пластинчастої будови, які занурені у дрібно­зернистий аморфний матрикс. Серед складників специфічних гранул ацидофілів переважають гідролази та пероксидази, тому ці гранули вважають різновидом лізосом або пероксисом. Крім того, гранули еозинофілів містять фермент гістаміназу, а лізоцим і фагоцитин у них відсутні. Органели ци­топлазми розвинені слабко.

Еозинофіли у червоному кістковому мозку проходять ті ж стадії розвитку, що й нейтрофіли, тобто існують юні, паличкоядерні та сегментоядерні еози­нофіли. Але оскільки вміст цих клітин у крові невеликий, юні і паличкоядерні форми еозинофілів трапляються дуже рідко і під час підрахунків не врахо­вуються. Ядро в сегментоядерних ацидофілах найчастіше складається з двох, рідше – з трьох сегментів. Сегменти більші, ніж у нейтрофілів. Структура ядра ніжніша, сегменти більш правильної форми. Еозинофільні лейкоцити рухомі, здатні до фагоцитозу, однак їхня фагоцитарна активність нижча, ніж у ней­трофілів. Вони беруть участь у захисних реакціях організму на сторонній білок, в алергійних та анафілактичних реакціях. Завдяки наявності ферменту гістамінази еозинофіли здатні до інактивації гістаміну. Крім того, вони можуть на­копичувати цю речовину, фагоцитуючи гранули, що містять гістамін, а також адсорбувати його на цитолемі, що містить рецептори до гістаміну.

Кількість еозинофілів зростає за наявності алергійних захворювань, деяких інфекцій, гельмінтозів. Еозинофіли перебувають у крові 3-8 год, після чого мігрують у сполучну тканину органів, де реалізують свою фізіологічну активність.Вони здатні фагоцитувати імунні комплекси антиген-антитіло,нейтралізувати токсичні речовини,забезпечують протигельмінтний імунітет.Тривалість життя-8-14днів.

 

 

 

Базофільні гранулоцити або базофіли становлять 0-1 % від загальної кількості лейкоцитів. Діаметр їх у краплі крові 9 мкм, на мазках – 11-12 мкм. Цитоплазма фарбується слабко оксифільно. Специфічна зернистість фарбується за Романовським інтенсивно базофільно, метахроматично (в пурпурово-фіолетовий колір), добре розчиняється у воді. Розміри гранул 0,5-1,2 мкм. Метахромазія гранул зумовлена наявністю у них кислого глікозаміноглікану гепарину. Крім того, в гранулах містяться гістамін, серо­тонін, пероксидаза, кисла фосфатаза, а також фермент синтезу гістаміну -гістидиндекарбоксилаза. Ядро базофілів не має певної форми (сегментоване, бобоподібне, рідше – сферичне тощо), розташоване в центрі клітини, по­рівняно бідне на гетерохроматин. Ядро фарбується менш інтенсивно, ніж зернистість, унаслідок чого остання прикриває ядро, маскує його.

Базофіли – малорухомі клітини, майже не здатні до фагоцитозу. їхня функ­ція полягає у метаболізмі гістаміну та гепарину. Гепарин є нативним анти­коагулянтом, тому базофіли беруть участь у регуляції процесу згортання крові. Гістамін зумовлює різке розширення судин, появу набряків тощо. Такі явища виникають у разі дегрануляції базофілів, які, таким чином, беруть участь в алергійних реакціях. Циркулюють у крові 1-2доби,мігрують в тканини,де живуть декілька діб.

 

 

 

Лімфоцити у крові дорослих становлять 19-38 % від за­гальної кількості лейкоцитів. Залежно від розмірів на рівні світлової мікро­скопії розрізняють три види лімфоцитів: малі мають діаметр 4,5-7 мкм і ста­новлять за кількістю 2/3 від усіх лімфоцитів крові; середні мають діаметр 7-10 мкм і становлять 1/3 усіх лімфоцитів; великі, діаметром понад 10 мкм, у крові дорослих не спостерігаються, їх можна знайти лише в лімфі грудної про­токи. Малі лімфоцити мають велике кулясте ядро, яке займає майже всю кліти­ну, розташоване у центрі або ексцентрично. У ядрі багато гетерохроматину, великі грудочки його розташовані компактно. Цитоплазма фарбується базофільно (за Романовським у блакитний колір) й оточує ядро у вигляді вузької облямівки або півмісяця. У цитоплазмі є світла перинуклеарна зона. Середні й великі лімфоцити мають більшу кількість цитоплазми, їхні ядра містять ніжнішу хроматинову структуру.

За даними електронної мікроскопії серед лімфоцитів розрізняють чотири типи клітин:

1. Малі світлі лімфоцити. їх найбільше – 70-75%. Вони мають світлу цито­-
плазму з невеликою кількістю вільних рибосом, містять також усі інші органели.

2.Малі темні лімфоцити, їх 12-13%. Вони мають темну електронно-щільну
цитоплазму, багато вільних рибосом, незначну кількість мітохондрій і дуже
рідко містять інші органели.

 

 

3.Середні лімфоцити. їх 10-12%. Хроматин пухкий, добре видно ядерце.
У цитоплазмі містяться практично всі органели.

 

 

Електронна мыкрофотографыя лімфоцита

 

4.Плазмоцити або лімфоплазмоцити. Вони становлять 1-2%. Харак­терна їхня ознака – концентрично розташовані навколо ядра канальці ендоплазматичної сітки.

За походженням та імунними функціями лімфоцити поділяють на два ос­новних різновиди – Т- і В-лімфоцити . Т-лімфоцити, або тимусзалежні лімфоцити, утворюються у тимусі, забезпечують реакції клітинного іму­нітету і регуляцію гуморального імунітету. Це лімфоцити-довгожителі, які мо­жуть жити кілька (навіть кілька десятків) років. Вони становлять 80% усіх лімфоцитів периферійної крові. Серед Т-лімфоцитів розрізняють кілька суб-популяцій: Т-кілери, або клітини-вбивці, специфічний цитотоксичний ефект яких забезпечує протипухлинний і трансплантаційний імунітет; Т-гелпери (по­мічники) мають здатність специфічно розпізнавати антиген і посилювати ут­ворення антитіл В-лімфоцитами; Т-супресори пригнічують здатність В-лімфоцитів до продукції антитіл; Т-клітини пам’яті-лімфоцити, що довший час збе­рігають інформацію про антиген. Дія Т-лімфоцитів на В-лімфоцити реалізується за допомогою спеціальних розчинних речовин – лімфокінів, які продукуються ними у відповідь на дію антигенів.

В- (або бурсазалежні) лімфоцити утворюються у птахів у фабрицієвій сумці, а в людини – в червоному кістковому мозку, а також, можливо, у лімфа­тичних вузликах травного каналу. В-лімфоцити забезпечують гуморальний імунітет. Вони живуть недовго (тижні, місяці) і становлять близько 20 % усіх

лімфоцитів крові. В-лімфоцити здатні перетворюватися в ефекторні клітини –плазмоцити, які продукують захисні білки-імуноглобуліни (антитіла).

Чітких морфологічних відмінностей між Т- і В-лімфоцитами не знайдено. Електронно-мікроскопічні дані свідчать, що у В-лімфоцитах краще розвинена гранулярна ендоплазматична сітка, а у Т-лімфоцитах міститься багато лізосом. Т-лімфоцити та їхні ядра менші за розмірами і в ядрах більше гетерохроматину. Т-лімфоцити містять кислу фосфатазу, а В-лімфоцити – лужну.

Ідентифікують Т- і В-лімфоцити та їхні субпопуляції імунологічними методами, більшість яких грунтується на специфічності будови мембран цих клітин. В-лімфоцити на своїй мембрані містять поверхневі імуноглобуліни, які виконують роль рецепторів для антигенів, Fc-рецептор і низку інших специфічних рецепторів та антигенів. Спе­цифіка мембрани Т-лімфоцита зумовлена наявністю так званого тета-антигену, ре­цепторів для деяких клітин (наприклад, Е-рецептор для еритроцитів барана, що за­безпечує реакцію розеткоутворення), Fc-рецептора для зв’язування імунних комп­лексів тощо.

Моноцити становлять 3-11% від загальної кількості лейко­цитів. За діаметром ці клітини найбільші серед білокрівців, особливо на мазках, унаслідок сильного розпластування їх на склі (18-20 мкм). У краплі свіжої крові їхні розміри значно менші (10—12 мкм). Цитоплазма фарбується базофільно, але не так яскраво, як у лімфоцита, а має димчасто-сірий відтінок. У цитоплазмі знаходяться усі органели, численні лізосоми. Ядро найчастіше бобоподібне, але може бути й іншої форми (у вигляді вісімки тощо). Дрібні зерна гетерохроматину розсіяні по всьому ядрі. Моноцити рухомі, здатні до фагоцитозу і піноцитозу. їхня здатність до адгезії зумовлена фагоцитарною активністю.

Моноцити перебувають у кров’яному руслі недовго – від 36 до 104 год, після чого виходять із судин і в тканинах перетворюються на макрофаги–гістіоцити, які є кінцевою стадією диференціації цих клітин крові. Моноцити, таким чином, належать до макрофагічної системи організму.

 

 

 

Тромбоцити, або кров’яні пластинки, – це фрагменти ци­топлазми гігантських клітин кісткового мозку – мегакаріоцитів. Мегакаріоцити мають розміри до кількох десятків мікрометрів, а розміри тромбоцитів –2~3 мкм, тому кажуть, що гіганти кісткового мозку народжують карликів крові. Кількість тромбоцитів 200-400х10⁹ в 1 л крові. Підрахувати ці формені елементи важко через здатність їх склеюватися у конгломерати. Підвищення вмісту тром­боцитів у периферійній крові позначається терміном тромбоцитоз і спостері­гається у разі великих травм, лейкозів. Зниження кількості тромбоцитів – тром­боцитопенія – може супроводжувати різні форми патології.

Кожна кров’яна пластинка складається з гіаломера, що є її основою і фар­бується слабко оксифільно, та грануломера (або хромомера), який має ви­гляд базофільних (азурофільних) зерняток у центрі пластинки. Грануломер не містить у собі ДНК. Ззовні кров’яні пластинки оточені плазмолемою. У гіаломері міститься крайовий пучок мікротрубочок, який допомагає тромбоциту підтри­мувати форму. Тут також містяться актинові та міозинові мікрофіламенти.

У складі грануломера електронна мікроскопія виявила два типи гранул: щільні, темні альфа-гранули, хімічний склад яких недостатньо вивчений, і се,-ротонінові гранули. У грануломері є також зерна глікогену і мітохондрії. Кро­в’яні пластинки мають відростки різних розмірів і товщини (так звані вусики). Цими відростками пластинки зчеплюються одна з одною під час згортання крові. Відсутність вусиків у тромбоцитах супроводжується порушеннями про­цесів згортання крові.

       Електронна мікроскопія тромбоцита

Функція тромбоцитів – участь у процесах згортання крові. Тромбоцити містять фермент тромбопластин, який бере участь у перетворенні фібрино­гену на фібрин. Крім того, кров’яні пластинки швидко розпадаються, склею­ються у конгломерати, навколо яких виникають нитки фібрину. Це сприяє утворенню тромба, що закриває ушкоджену судину. Фактор ретракції згустка у гіаломері сприяє його ущільненню. Тромбоцити також виділяють речо­вини, що спричиняють звуження судини у разі її ушкодження та зменшення проникності судинної стінки.

 

 

 

Гемограма. Лейкоцитарна формула. У крові здорової людини формені елементи знаходяться у певних кількісних співвідношеннях, що називають гемограмою. Відсоткові співвідношення різних видів лейкоцитів у мазку пери­ферійної крові складають лейкоцитарну формулу. Гемограма та лейкоцитарна формула можуть змінюватися у разі різних захворювань. Ці зміни використовуються у медицині для діагностики відпо­відних хвороб.

 

 

 

Вікові зміни крові. Кількість еритроцитів у новонароджених дітей більша, ніж у дорослих, і дорівнює від 6,0х10¹² до 9,0х10¹² в 1 л. Кількість лейкоцитів під час народження дитини також більша і сягає 10-30х10⁹ в 1 л. Відрізняється від дорослих і дитяча лейкоцитарна формула, яка змінюється протягом перших 14-15 років життя. Ці зміни стосуються співвідношення нейтрофілів і лімфоцитів. Під час народження дитини відсотковий вміст згаданих лейкоцитів такий са­мий, як і в дорослої людини, тобто біла кров має нейтрофільний профіль (ней­трофілів більше, ніж лімфоцитів). Далі кількість нейтрофілів починає знижува­тися, а лімфоцитів – рости і на 4-5-ту добу постнатального періоду відсоток нейтрофілів і лімфоцитів стає однаковим (приблизно по 45%). Процес знижен­ня кількості нейтрофілів і росту числа лімфоцитів триває протягом 1-2 років, коли стабілізується так звана дитяча лейкоцитарна формула, яка маєлімфоцитарний профіль (65% лімфоцитів і 25% нейтрофілів). У наступний період кількість лімфоцитів починає знижуватися, а нейтрофілів – зростати, що знову призво­дить до зрівнювання їхнього відсоткового співвідношення на 4-5-му році жит­тя дитини. Процес зниження числа лімфоцитів і зростання нейтрофілів продов­жується до 14-15 років, коли лейкоцитарна формула стає такою, як і в дорослого.

Якщо описані зміни формули зобразити графічно, то дві криві, якими по­значено відсотковий вміст нейтрофілів і лімфоцитів, перетнуться двічі – на 4-5-ту добу та на 4-5-му році життя. Тому означені періоди отримали назву першого і другого фізіологічних перехресть.

Лімфа (lympha)                                                            Лімфа являє собою жовтувату рідину, яка циркулює по лімфа­тичних судинах. Вона складається із лімфоплазми та формених елементів. Хімічний склад лімфоплазми близький до плазми крові, але вона містить мен­ше білка. Серед білків у лімфоплазмі переважають альбуміни; вона містить також нейтральні жири, цукри, мінеральні речовини. Формені елементи лім­фи представлені переважно лімфоцитами (95-98%), незначною кількістю інших видів лейкоцитів, іноді трапляються еритроцити. Склад лімфи у різних частинах тіла неоднаковий. Наприклад, лімфа, що відтікає від кишки, має ба­гато жирів; лімфа, що пройшла через лімфатичні вузли, збагачена лімфоцитами. Розрізняють периферійну лімфу (перед впаданням до лімфатичних вузлів), проміжну (після проходження через лімфатичні вузли) і центральну (лімфу грудної і правої лімфатичної проток).Лімфа утворюється шляхом фільтрації тканинної рідини у лімфатичні ка­піляри. Тканинна рідина, у свою чергу, утворюється за рахунок надходження води, білків та інших речовин з кровоносних капілярів у міжклітинний простір. З лімфатичних капілярів лімфа надходить у периферійні лімфатичні судини, по них – у лімфатичні вузли, і по системі грудної та правої лімфатичної про­ток вливається до лівої і правої підключичних вен у ділянці злиття з внутріш­німи яремними венами.

 Гемоцитопоез.

Формені елементи крові, які здебільшого є високоспеціалізованими клітинами, мають об­межений термін життя. Напри­клад, еритроцити живуть близь­ко 120 діб, гранулоцити перебу­вають у крові 10…20 год, а в тка­нинах 24…48 год, моноцити цир­кулюють у крові ЗО…60 год, тромбоцити живуть 2…3 доби. Сталість якісного та кількісного складу формених елементів кро­ві досягається їх постійним утво­ренням, розвитком, що й позна­чають терміном г е м о ц и т о п о е з (від грецького «гайма» — кров, «цитос» — клітина, «поезіс»— творення), або крово­творення. У процесі кровотво­рення компенсується природна втрата віджилих формених еле­ментів, тому гемопоез можна розглядати як процес фізіологіч­ної регенерації крові.

Після народження кровотво­рення відбувається в органах, які мають назву кровотворних. До них належать червоний кіст­ковий мозок плоских та епіфі­зів довгих трубчастих кісток — тут утворюються еритроцити, гранулоцити, моноцити, тромбо­цити і попередники лімфоцитів; селезінка, лімфатичні вузли, тимус — у цих органах здійс­нюється диференціація і роз­множення Т- і В-лімфоцитів і плазмоцитів. Гемопоетичну тканину червоного кісткового мозку називають мієлоідною, а процес утворення ери­троцитів, гранулоцитів, моноцитів і тромбоцитів позначають терміном мієлопоез. Кро­вотворну тканину, яка розташо­вана в селезінці, лімфатичних вузлах і тимусі (а також систе­му цих органів), називають лімфоїдною, а процес утворення в них лімфоцитів і плазмоци­тів — л і м ф о п о е з о м.

Різні теорії кровотворення які існували до недавніх часів, базуються на виділенні однієї або кількох родоначальних клі­тин, з яких утворюються усі види зрілих формених елементів. Поліфілетичні теорії, згідно з якими існують дві, три і більше вихідних клітинних форм (вони мали назви – дуалістична, тріалістична та ін.) у даний час мають лише історичний інтерес.

Тепер загальновизнаною є уні­тарна теорія кровотворення, згід­но з якою всі зрілі формені еле­менти крові походять з однієї за­гальної родоначальної клітини. Вперше основи цієї теорії сфор­мулював ще на початку XX ст., російський гістолог О. О. Макси­мов, який вважав, що така кліти­на існує і має морфологію мало­го лімфоцита. У наш час ці уяв­лення підтверджені численними експериментами, які базують­ся на нових методах досліджень і дають змогу отримувати клі­тинні клони (група клітин, що утворюються з однієї клітини), або кровотворні колонії, у селе­зінці смертельно опромінених мишей (метод колонієутворення; Тіл- Мак Кулох, 1961). Дані, отримані в цих дослідах, ляг­ли в основу сучасної унітарної теорії кровотворення, згідно якої всі зрілі формені елемен­ти крові походять з єдиної ви­хідної клітини, яку називають стовбуровою к р о в о ­творною клітиною (СКК).

  Популяція СКК має такі озна­ки:

1) поліпотентність, тобто здатність диференціюватися у напрямках усіх видів формених елементів крові;

2) здатність до самопідтримання протягом ча­су, близького до терміну існу­вання самого організму людини: число мітозів, яке здіснює одна клітина, може перевищувати 100;

3) незважаючи на високу здатність до проліферації, стов­бурова клітина у нормі поділяє­ться дуже рідко, перебуваючи у G₀-фазі клітинного циклу, однак під дією, наприклад, радіації вона може дуже швидко почати проліферацію;

4) СКК знахо­дяться у стані постійної й інтен­сивної репопуляції, тобто міг­рують з одних кровотворних органів у інші через кров; дока­зом цього є факт, що СКК зав­жди можна знайти у крові у ви­гляді клітин, здатних відновити гемопоез опромінених тварин.

У дорослих ссавців СКК скуп­чені головним чином у червоному кістковому мозку (на 10⁵ ядер­них клітин кісткового мозку припадає 50 СКК). Загальна кількість стовбурових крово­творних клітин у людини стано­вить приблизно 5*10¹⁰ (третина з них знаходиться у мітотично­му циклі). Виникають стовбу­рові клітини крові в ембріональ­ному періоді у жовтковому мішку (знайдені вперше у семи-восьмиденних ембріонів мишей) і потім розселяються по всій кровотворній системі: СКК дорос­лих тварин є їхніми нащадками.

Морфологічно СКК не іденти­фіковані, що пов’язано з їх ма­лою концентрацією в кістковому мозку (10^-3 … 10^-4). Описано морфологію так званого канди­дата у стовбурову клітину крові, отриманого спеціальними мето­дами згущення. Ця клітина по­дібна до лімфоцитів кісткового мозку. Форма її кругла або овальна, діаметр 8 мкм, ядерно-цитоплазматичне відношення більше трьох (тобто клітина ядерного типу). Діаметр ядра 5 мкм, воно овальне або кругле з хвилястими краями, із щільни­ми скупченнями хроматину бі­ля ядерної мембрани. Обідок цитоплазми тонкий, багато по­одиноких рибосом, невелика кількість мітохондрій та канальців гранулярної ендоплазматич­ної сітки; комплекс Гольджі спостерігається дуже рідко.

Згідно з сучасною схемою кровотворення у всіх гістогенетичних рядах, що завершуються утворенням зрілих формених елементів крові, виділяють такі класи клітин:

І    клас – поліпотентні клітини-попередники (представле­
ний СКК);

ІІ клас – частково детерміновані клітини- попередники ( потенції цих клітин частково обмежені щодо подальшої диференціації, тобто з них можуть утворюватися уже не всі види формених елементів).

ІІІ клас – уніпотентні клі­тини-попередники (ці клітини здатні розвиватися лише в одно­му напрямку під впливом гормоноподібних речовин, які мають назву гемопоетинів;в різ­них гїстогенетичних рядах існують різні гемопоетини);

IV клас – морфологічно розпізнавані проліферативні клітини-попередники ( на відміну від клітин перших трьох класів, які морфологічно неіндифіковані й існування яких доведено лише експериментальним шляхом,  клітини IV класу можна розпізнати на мазках кісткового мозку, вони здатні до мітотичного поділу);

V клас – клітини, що дозрівають ( втрачають здатність до мітотичного поділу і зазнають змін, пов’язаних із їх перетворенням у зрілі формені елементи);

  VI  клас – зрілі клітини,здатні до виходу в кров.

                     Сучасна схема кровотворення

 

Окремі гістогенетичні ряди мають такі назви: еритропоез, гранулоцитопоез, моноцитопоез, тромбоцитопоез, лімфопоез.

Еритропоез

Відбувається у постнатальному періоді в червоному кістковому мозку. Джерело роз­витку – стовбурова кро­вотворна клітина (І клас). Під впливом специ­фічного мікрооточення строми кісткового мозку ця клітина, по­діляючись, диференціюється у клітину-попередника мієлопоезу (II клас, частково детермі­нована; з неї можуть утворитися тільки мієлоїдні елементи). Цю клітину ще позначають як колонієутворюючу одиницю грану­лоцитів, еритроцитів, моноцитів, мегакаріоцитів(КТО—ГЕММ),або напівстовбурову клітину(НСК). З цієї клі­тини утворюються більш детер­міновані попередники двох видів (це стосується еритропоезу): КТО—ГнЕ (колонієутворююча одиниця нейтрофільних грану­лоцитів та еритроцитів) і КТО— МГЦЕ (колонієутворююча оди­ниця мегакаріоцитів та еритроцитів). Таким чином, наступна стадія розвитку еритроцитів — їх уніпотентний попе­редник КТО-Е (клітини III класу, розвиваються тільки в напрямку еритроцитів) може утворитися двома шляхами — з КТО-ГнЕ або КТО—МГЦЕ. Уніпотентну клітину еритропоезу називають ще еритропоетинчутливою (ЕЧК), тому що її подальша диференціа­ція індукується гормоном еритропоетином. Останній вироб­ляється у нирках і посилює про­ліферацію ЕЧК та їх перетво­рення в проеритробласти. Цей гормон також стимулює розви­ток і розмноження еритроїдних клітин подальших стадій.

Проеритробласти (IV клас) — перші морфологічно розпізнавані клі­тини еритроїдного ряду. Мають круглу форму, великі за розмі­ром (діаметр клітин 15…25 мкм). Ядро велике, кругле, розташо­ване центрально, має дрібносітчасто-зернисту структуру, міс­тить 1-3 ядерця; цито­плазма забарвлюється базофільно, навколо ядра знаходиться світла перинуклеарна зона, є багато рибосом, невелика цент­росома з двома центріолями, ха­рактерною є наявність зерен феритину (комплекс білка з залі­зом) і виростів цитоплазми. Проеритробласти поділяються і перетворюються в базофільні еритробласти.

Базофільні еритро­бласти мають трохи мен­ші розміри порівняно з проеритробластами (10…18 мкм). Хро­матин у ядрі починає розташо­вуватися грудочками промене­подібно, як спиці в колесі. Ци­топлазма інтенсивно базофільна внаслідок великої кількості РНК.

Поліхроматофільні еритробласти менші за розмірами (10… 14 мкм), ядро менше, більш щільне, з чіткою колесоподібною структурою хроматину. Ядерця не визна­чаються. Цитоплазма забарв­люється поліхромно, тобто і кислими і основними барвниками. Оксифілія зумовлена наявністю гемоглобіну, а базофілія — на­явністю РНК. Гемоглобін у цих клітинах може розташовуватися дифузно, тоді вся цитоплазма забарвлюється у сіруватий колір або плямами, які сприймають кислі барвники, або у вигляді обідка навколо ядра. Число ри­босом у цих клітинах зменшується, феритин розміщується агрегатами. Поліхроматофільні еритробласти поділяються мітозом. Їх пізні генерації називають­ся поліхроматофільними нормобластами.

Поліхроматофільні нормобласти мають роз­міри до 10 мкм, тобто менші, ніж попередники, ядро втрачає колесоподібне розташування хроматину і ущільнюється. Воно стає пікнотичним, майже без­структурним. Клітини втрачають здатність до поділу (V клас). 80% клітин на цій стадії втрачає ядро і перетворюється на кістковомозкові ретикулоцити. Остан­ні продовжують накопичувати гемоглобін, їхнє дозрівання у кістковому мозку продовжуєть­ся протягом 36…44 год, по­тім вони надходять у кров у вигляді зрілих еритроцитів (VI клас). Частина кістковомозкових ретикулоцитів зали­шає кістковий мозок не повністю насиченими гемоглобіном — це і є ретикулоцити крові. 20 % поліхроматофільних нормобластів, не втрачаючи ядра, продовжують накопичувати ге­моглобін і перетворюються в ок с и ф і л ь н і  н о р м о б л а с т и. Їхня цитоплазма оксифільна.       Вони втрачають ядро
шляхом виштовхування його з клітини або відриву від клітини ядерного фрагмента (таким же шляхом втрачають ядро поліхроматофільні нормобласти) і перетворюються в еритроцити.

Весь процес утворення ерит­роцитів у здорових людей від проеритробласта до еритроцита продовжується шість-вісім днів. Диференціація ядерних елементів еритропоезу триває 100…140 год. Морфологічно роз­пізнавані клітини еритроїдного ряду здійснюють 5…6 мітозів, а у попередніх класах –10…15 мітозів. З кожного проеритробласта утворюється 30…60 еритроцитів. Загальне число еритроїдних клітин у кістковому мозку людини дорівнює 3*10¹¹.

Таким чином, у процесі роз­витку еритроцитів від проеритробласта до зрілої клітини про­ходять такі основні зміни:

1) ба­зофілія цитоплазми, зумовлена наявністю значної кількості РНК у рибосомах, змінюється на поліхроматофілію, а потім на оксифілію внаслідок збіль­шення кількості гемоглобіну і зменшення кількості РНК; втра­чаються усі органели;

2) ядро ущільнюється, пікнотизується і виштовхується;

3) розміри клітини у процесі диференціації зменшуються від 15…25 до 7…8 мкм.

У нормі потреба в еритроци­тах забезпечується за рахунок посиленого розмноження поліхроматофільних еритробластів. Якщо потреба організму в ери­троцитах зростає (наприклад, при крововтратах), еритробла­сти починають розвиватися із попередників, а останні – зі стовбурових клітин.

Гранулоцитопоез (розвиток гранулоцитів). Першими кліти­нами гранулоцитопоезу є стовбурова кровотворна клітина червоного кістково­го мозку і клітина-п о п ередник мієлопоезу, які аналогічні вищеописаним для розвитку еритроцитів (І і II класи). Наступним етапом є утворення більш детермінованої клітини-попередника грануло­цитів і моноцитів-макрофагів, або КТО—ГМ. З неї при розвит­ку гранулоцитів утворюються уніпотентні поперед­ники (III клас): базофілів (КТО—В), еозинофілів (КТО—Ео) та нейтро­філів (КТО—Гн). Крім того, уніпотентний попередник ней­трофілів може утворюватися та­кож із КТО—ГнЕ (колонієтвірна одиниця нейтро­філів та еритроцитів). Гормон, який стимулює диференціацію та проліферацію клітин даного ряду, має назву гранулопоетину.

Першою морфологічно розпіз­наваною клітиною цього ряду є мієлобласт (IV клас). Вона велика (до 20 мкм), круг­ле ядро розташоване у центрі, займає більшу частину клітини, цитоплазма її базофільна. Ядро має ніжносітчасту структуру (на відміну від еритробласту не містить зерен хроматину), має від двох до п’яти ядерець синьо­го кольору. У цитоплазмі багато рибосом, мітохондрій, можна виявити неспецифічну азурофільну зернистість. Експери­ментально доведено, що морфо­логічно ідентичні мієлобласти уже комітовані тільки до одно­го шляху диференціації і серед них є базофільні, еозинофільні та нейтрофільні мієлобласти. Вони поділяються мітозом один раз і перетворюються у промієлоцити.

Промієлоцити мають розміри 12…20 мкм, на відміну від міелобластів мають згрубілу структуру ядра, меншу кількість неспецифічної зернистості. Утворення промієлоцитів супро­воджується появою специфіч­ної зернистості, залежно від її характеру, розрізняють три ти­пи цих клітин — базофільні, еозинофільні та нейтрофільні. Промієлоцити здійснюють один мітоз і перетворюються у мієло­цити.

Мієлоцити мають розмі­ри 8… 12 мкм. Ядро містить щільні хроматинові тяжі, які чер­гуються зі світлими ділянками, ядерця відсутні. Цитоплазма слабо базофільна або слабо оксифільна (тобто базофілія цитоплазми зменшується), на­ростає число специфічних зерен. Серед мієлоцитів чітко визна­чаються три різновиди: базо­фільні, еозинофільні та нейтро­фільні. Ці клітини поділяються мітозом двічі, співвідношення ранніх і пізніх мієлоцитів стано­вить 1:2. Перетворюються в метамієлоцити.

Метамієлоцити–круглі клітини діаметром близь­ко 8 мкм, об’єм цитоплазми пе­реважає над об’ємом ядра. Ядро бобовидної або підковоподіб­ної форми. Ці клітини вже не поділяються і тому належать до класу дозріваючих клітин (V клас). Існує три види цих клі­тин — базофільні, еозинофільні та нейтрофільні. Метамієлоцити можуть попадати у периферійну кров і тоді називаються юними.

Із метамієлоцитів утворюють­ся паличкоядерні гранулоцити шляхом зміни форм ядра (воно видовжується і вигинається). У зрілих сегментоядерних гра­нулоцитів ядро поділяється на сегменти (VI клас). Найбільше сегментується ядро у нейтрофільних гранулоцитів і наймен­ше — у базофілів.

Таким чином, при утворенні гранулоцитів у клітинах відбу­ваються такі морфологічні змі­ни: зменшення розмірів кліти­ни; зменшення базофілії цито­плазми; порушення ядерно-цитоплачматичного співвідношен­ня у бік зростання кількості цитоплазми; ущільнення і змі­на форми ядра; накопичення специфічної зернистості.

Морфологічно розпізнавані клітинні форми на шляху перетворення бластів на гранулоцити

 

 

Моноцитопоез (розвиток моноцитів). Клітини-попередники моноцитів перших двох класів були описані вище. З клітини-попередника гранулоцитів і моноцитів-макрофагів утворюєть­ся уніпотентний попе­редник моноцитів, або КТО-М (Ш клас). Перша мор­фологічно розпізнавана кліти­на — моноцито б ласт (IV клас). Це велика клітина (до 22 мкм) з круглим ядром і вузькою облямівкою базофільної цитоплазми. Поділяючись, вона диференціюється в промоноцит, а останній пере­творюється у моноцит. При цьо­му з клітиною відбуваються такі зміни: збільшується кількість цитоплазми, її базофілія дещо зменшується, а ядро набуває бобовидної форми. Ядерно-ци­топлазматичне співвідношення у моноцита дорівнює 1:1. Моно­цити, однак, не є кінцевою ста­дією диференціації цього ряду і перетворюються далі у макро­фаги (гістіоцити-макрофаги) сполучної тканини. На шляху від моноцитобласта до макрофа­га відбувається 7-8 мітозів.

 

 

Лімфопоез

Згідно з унітарною тео­рією кровотворення джерелом розвитку лімфоцитів є стов­бурова кровотворна клітина (І клас), з

якої утво­рюється клітина- п о п е редник лімфопоезу (II клас). Далі розвиток цієї клі­тини іде у двох напрямках відповідно до двох різновидів лімфоцитів — Т і В. В обох рядах виникають у н і п о т е н т н і попередники, які че­рез лімфобласти(Ті- В)перетворюються у лімфоцити (Т і В).

Розвиток Т – л і м ф о ц и т і в проходить у тимусі під впливом специфічного мікрооточення його строми і гормону цього органа. Розвиток В – л і м ф о ц и т і в у людини здійснюється у червоному кістковому мозку і, можливо, у лімфатичних фоліку­лах травної трубки. Поперед­ники Т- і В-лімфоцитів утво­рюються також у червоному кістковому мозку.

Особливістю цих рядів є те, що зрілі клітини не є кінцевими елементами і їхній подальший гістогенез залежить від присут­ності антигенів. Тоді вони переходять у бластні форми і почи­нають поділ. При повторній антигенній стимуляції В-лімфоцити, наприклад, можуть давати клони з астрономічним числом клітин, здійснюючи до 90 мітозів. Цей так званий антигензалежний процес диференціації лімфо­цитів відбувається у периферій­них кровотворних органах- селезінці та лімфатичних вуз­лах. Тут із стимульованих анти­геном Т-лімфоцитів через Т-лім­фобласти, великі та середні лім­фоцити утворюються Т-кілери, Т-супресори,       Т-клітини   пам’я­ті.                                                                             Стимульовані В-лімфоцити через плазмобласти і проплазмоцити трансформуються в плазмоцити  і В-клітини пам’яті.

 

 

Тромбоцитопоез

Перші два класи клітин-попередників тромбоцитопоезу описані вище при викладі еритропоезу (СКК—КТО—ГЕММ—КТО—МГЦЕ). Уніпотентний попередник-це колонієтвірна  одиниця мегакаріоцитів (КТО—МГЦ), або тромбоцитопоетинчутлива клітина за назвою факто­ра гормонального типу, який діє у цьому гістогенетичному ряді.

Мегакаріобласт – наймолодша морфологічно роз­пізнавана клітина тромбоцито­поезу. Вона кругла, розміри її 25…40 мкм. Ядро з рівномірним розподілом хроматину насичено­го фіолетового кольору містить одне – три ядерця. Цитоплазма базофільна, темно-синього ко­льору, має дві зони; перину-клеарну, яка містить органели, і периферійну, пронизану вги­наннями плазмолеми, що утво­рюють складні демаркаційні тру­бочки. З мегакаріобласту вини­кає промегакаріоцит. Розміри його 40…80 мкм. Ядро часто бухтоподібне, починається його сегментація і огрубіння структури. Цитоплазма стає менш базофільною, з’являється азурофільна зернистість, трубоч­ки демаркаційної системи ви­никають не тільки на пери­ферії, а й у середній зоні цито­плазми. Промегакаріоцит ди­ференціюється далі у мегакаріо­цит.

Мегакаріоцит—найбільша клітина черво­ного кісткового мозку, її розміри від 50…70 до 100 мкм. Ядро поліморфне, фрагментоване, із заглибленнями і вирізами, дуже химерної (примхливої) форми, структура його грубосітчаста, ядерець немає. Цитоплазма ба­зофільна, забарвлюється у фіо­летовий або рожево-фіолетовий колір, містить азурофільну зер­нистість. Клітина нечітко відме­жована від оточуючого середови­ща. За ходом демаркаційних трубочок цитоплазма розби­вається на невеличкі фрагменти, які відокремлюються від кліти­ни, перетворюючись на кров’яні пластинки (з одної клітини утво­рюється три-чотири тисячі тром­боцитів) . Особливість мегакаріо­цитів полягає також у тому, що ці клітини є поліплоїдними, при­чому число хромосомних наборів у них може досягати 32-64. Поліплоїдизація цих клітин зумовлена тим, що на шляху їхнього утворення з мегакаріобластів поділи не відбуваються, а здійснюються чотири-п’ять ендомітозів, у результаті чого збільшується об’єм і ядра і ци­топлазми.

Мегакаріоцити локалізуються екстраваскулярно, прилягаючи до ендотеліальних клітин, а їхні цитоплазматичні відростки про­никають у просвіт синуса. Від­ростки бувають двох типів. Одні не містять органел і фіксують мегакаріоцит до ендотелію. Інші мають розміри 2,5X120 мкм і, проникаючи у просвіт синусів, дають початок приблизно тисячі тромбоцитів. Можливо також, що мегакаріоцити регулюють міграцію інших кровотворних клітин через стінку синусів.

 

 

Схема кровотворення

 

Ембріональний гемопоез.

У процесі ембріонального гемопоезу відбувається розвиток кро­-
ві як тканини.У людини кровотворення вперше спостерігається на другому-третьому тижні ембріонального розвитку в стінці жовткового мішка. Спочатку тут виникають ущільнені ділянки мезенхіми -кров’яні острівці.

               Мезенхіма

 Клітини на периферії острівця стають плоскими, сполучаються між собою і утворюють судинну стінку. Центральні клітини втрачають відростки, заокруглюються і перетворюються у СКК.

 

 

 Частина СКК диференціюється у первинні клітини крові (бласти)-великі клітини з базофільною цитоплазмою і великими, добре помітними ядерцями в ядрі. Ці
клітини мітотично поділяються і перетворюються в первинні еритробласти(м е г а л о б л а с т и) –великі ядерні клітини з базофільною цитоплазмою. Вони швидко на­копичують гемоглобін, пере­творюючись на оксифільні еритробласти, а останні втрачають
ядро і стають первинними еритроцитами —мегалоцита-
ми. Але втрата ядра відбувається не у всіх клітин: частина пер-­
винних еритроцитів функціонує у вигляді ядерних клітин. Таким
чином, еритроцити на цьому етапі ембріогенезу утворюють-­
ся скороченим шляхом, мають великі розміри, виникають все-­
редині судин (інтраваскулярно). Такий тип кровотворення має
назву м е г а л о б л а с т и ч н о г о і є нормою для ембріогенезу. Поява такого кровотво­рення у постнатальному періоді
свідчить про патологію (злоякісна анемія). Поряд з мегалобла-
стичним , у стінці жовткового мішка починається процес н о р-мобластичного крово­творення, який веде до появи еритроцитів-нормоцитів. Крім того, тут екстраваскулярно з частини первинних клітин-бластів утворюється невелика кількість гранулоцитів — нейтрофі­лів та еозинофілів. Описаний тип ембріонального кровотворення отримав назву мезобластичного(позазародкового).

Частина СКК лишається у недиференційованому стані, розно­ситься з кров’ю до різних орга­нів зародка, в яких починаєть­ся процес кровотворення. На­приклад, на п’ятому тижні ембріогенезу кровотворення починається у печінці. Тут утво­рюються еритроцити і грануло­цити, головним чином нейтрофільні та еозинофільні. Розви­ток іде екстраваскулярно. Крім гранулоцитів, у печінці фор­муються гігантські клітини –мегакаріоцити. Процес крово­творення у печінці припиняється до кінця внутріутробного пе­ріоду.

 

Жовтковий мішок. 1-мезенхіма, 2-3 ендотелій капіляра,

5-первинні клітини крові.

 

На початку другого місяця ембріогенезу виникає тимус, а на сьомому-восьмому тижні він заселяється стовбуровими клітинами, з яких утворюються перші лімфоцити. На третьому місяці кровотворення почи­нається у селезінці. Тут із стов­бурових клітин утворюються всі формені елементи крові. Та­ким чином, селезінка являє со­бою в ембріогенезі універсаль­ний кровотворний орган. Після п’ятого місяця в ній починає переважати лімфопоез. Цей пе­ріод ембріонального гемопоезу отримав назву гепато-тимо-лієнального. З четвертого місяця ембріоге­незу починає функціонувати кістковий мозок, а з шостого місяця він стає основним уні­версальним органом кровотво­рення. У цьому періоді гемопоез іде також у тимусі, лімфатичних вузлах і селезінці, внаслідок чого його називають медулло-тимо-лімфоїдним.

ПРАКТИЧНА РОБОТА

І. Вивчити такі мікропрепарати:

Робота1. МАЗОК КРОВІ ЛЮДИНИ.

Забарвлення азуром ІІ-еозином (за Романовським).

1.   Препарат вивчити за великого збільшення (імерсійний об’єктив х 90) мікроскопа. Знайти такі клітини крові:

І. еритроцитИ – без’ядерні клітини рожевого кольору,

ІІ. ЛЕйкоцити – клітини більші за величиною, містять ядро, їх є значно менше в мазку, ніж еритроцитів (1:600). Серед лейкоцитів знайти:

І. ГРАНУЛОЦИТИ:

Нейтрофіли переважають серед інших типів (65-70 %). Ці клітини містять в цитоплазмі дрібну зернистість рожево-фіолетового кольору і різні форми ядер: сегментоядерні (47-72 %) – ядра мають 3-5 сегментів, паличкоядерні (5 %) – ядро має вигляд зігнутої палички і юні – (0,5%) –бобовидна форма ядра.

1.   Еозинофіли – більші клітини, ніж нейтрофіли. В цитоплазмі містять великі гранули червоного або оранжевого кольору, що добре заломлюють світло. Ядро клітини переважно складається з двох сегментів, вони становлять 2-5 % всіх лейкоцитів.

2.   Базофіли — (0,5 %), таких же розмірів, що і нейтрофіли. В цитоплазмі знаходяться великі гранули інтенсивно забарвлені в фіолетово-синій колір. Ядро клітини не має певної форми (сегментоване, бобовидне, рідше сферичне), забарвлене слабо базофільно.

ІІ.    АГРАНУЛОЦИТИ:

1.   Лімфоцити (19-38 %) — мають велике кулясте ядро, яке займає майже всю клітину, розташоване переважно у центрі і оточене вузькою облямівкою базофільної цитоплазми.

2.   Моноцити (3-11 %) — найбільші серед лейкоцитів. Цитоплазма займає більшу частину клітини і забарвлюється помірно базофільно (димчасто-сірий відтінок) і містить дрібну неспецифічну азурофільну зернистість. Ядро переважно бобовидної форми.

Ш. КРОВ’ЯНІ ПЛАСТИНКИ – це дрібні пластинки, які розташовуються групами. Центральна частина їх темніша (грануломер), а периферійна – світліша (гіаломер). Замалювати і позначити: 1. Еритроцит. 2. Нейтрофільний гранулоцит. 3. Еозинофільний гранулоцит. 4. Базофільний гранулоцит. 5. Лімфоцит. 6. Моноцит. 7. Тромбоцит(кров’яні пластинки).

P     Яким способом забарвлюють мазки крові?

P     Як відрізняти в препаратах еритроцити і лейкоцити?

P     Яких видів лейкоцитів Ви знайдете найбільше при вивченні мазка крові?

 

 

Робота 2. КРОВОТВОРЕННЯ В СТІНЦІ ЖОВТКОВОГО МІШКА (поперечний зріз зародка курки).

Забарвлення залізним гематоксиліном.

За малого збільшення в стінці жовткового мішка між ентодермою і вісцеральним листком мезодерми знайти первинні кровоносні судини. За великого збільшення розглянути поперечний зріз судин і всередині їх первинні клітини крові. Це, в основному, еритробласти, що мають велике ядро і базофільну цитоплазму. Стінка судини складається з плоских ендотеліальних клітин. За великого збільшення замалювати і позначити: 1. Ендотеліальні клітини. 2. Еритробласти.

P     В якому органі відбувається утворення крові як тканини?

P     В який період ембріогенезу відбувається закладка крові як тканини?

P     Що таке інтраваскулярне кровотворення?

 

 

Робота 3. МАЗОК ЧЕРВОНОГО КІСТКОВОГО МОЗКУ.

Забарвлення гематоксиліном-еозином.

В препараті за великого збільшення (імерсійний об’єктив х 90) знайти клітини:

I.         Еритроцитопоетичного ряду: 1. Базофільні еритробласти – невеликі клітини (10-12 мкм) з круглим ядром і різко базофільною цитоплазмою. 2. Поліхроматофільні еритробласти (8-10 мкм) – цитоплазма забарвлена і основними і кислими фарбами. 3. Оксифільні еритробласти – невеликі клітини з оксифільною цитоплазмою. 4. Зрілий еритроцит.

II.      Гранулоцитопоетичного ряду: 1. Проміелоцити – великі клітини з круглим або ова­льним ядром і злегка базофільною цитоплазмою, в якій виявляються       первинні (азурофільні) гранули. 2. Міелоцити – великі (12-18 мкм) клітини з круглим ядром, в цитоплазмі яких поряд з первинною виявляється і вторинна (специфічна) зернистість. 3. Метаміелоцити – клітини з бобовидним ядром – юні гранулоцити, з посегментованим ядром – сегменто-ядерні грануло­цити (нейтрофіли, базофіли, еозинофіли).

III.   Мегакаріоцити – великі клітини, що містять багато слабобазофільної цитоплазми і велике ядро. Замалювати препарати і позначити: 1. Базофільний еритробласт. 2. Поліхро­ма­тофіль­ний еритробласт. 3. Оксифільний еритробласт. 4. Еритроцит. 5. Промієло­цит. 6. Міелоцит. 7. Метаміелоцит: а) нейтрофільний, б) еозинофільний, в) базофільний. 8. Мегакаріоцит.

P     Що таке мієлограма?

P     Кровотворення в червоному кістковому мозку відбувається екстраваскулярно чи інтраваскулярно?

 

 

 

 

 

ІІ. Електронні мікрофотографії (див. у тексті)

1.     Еритроцит

2.     Ретикулоцит

3.     Тромбоцит

4.     Нейтрофіл

5.     Еозинофіл

6.     Базофіл

7.     Лімфоцит

8.     Плазмоцит

9.     Моноцит

10. Макрофаг

11. Червоний кістковий мозок

 

 

Джерела інформації:

 

1.Таблиці:

http://intranet.tdmu.edu.ua/www/tables/0521.jpg

http://intranet.tdmu.edu.ua/www/tables/0520.jpg

2.Компакт-диск: ” Ультраструктура клітин, тканин та органів ” (клітини крові, кістковий мозок.»

http://intranet.tdmu.edu.ua/index.php?dir_name=cd&file_name=index.php#3

3.Волков К.С. – Ультраструктура клiтин i тканин. Навчальний посiбник-атлас 2004 р., с.54-67.

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/books/Volkov(atlas).pdf

4.  Гістологія людини.  О. Д. Луцик, А Й. Іванова, К.С. Кабак, Ю. Б. Чайковський. Київ:      Книга плюс, 2010. – С. 125 – 157.

5.Гістологія людини. О.Д. Луцик, А.Й. Іванова, К.С. Кабак, Ю.Б.Чайковський. Київ: Книга плюс, 2003.-с.127-160.

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/books/gistologia_lucyk.pdf

6.Стволовые клетки. В.Н. Запорожан, Ю.И. Бажора, Одесса, 2004, -с. 5-16.

7.    Презентація лекції з теми: «Кров. Кровотворення».

http://intranet.tdmu.edu.ua/ukr/kafedra/index.php?kafid=hist&lengid=ukr&fakultid=m&kurs=1

8.    Матеріали до практичних занять.

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/histolog/classes_stud/%d0%a3%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b0/%d0%bc%d0%b5%d0%b4%d0%b8%d1%87%d0%bd%d0%b8%d0%b9/1%20%d0%ba%d1%83%d1%80%d1%81/

9.   Методичні вказівки до практичних занять для студентів. http:// intranet. tdmu. edu. ua – Web site.

10.  Відеофільм з теми «Кров. Кровотворення». http:// intranet. tdmu. edu. ua – Web site.

11. И. В. Алмазов,  Л. С. Сутулов. Атлас по гистологии и эмбриологии. М.:Медицина. – 1976. – С. 128-148.

12.інші гістологічні сайти

     http://intranet.tdmu.edu.ua/data/cd/cd_gistolog/video/

http://cal.vet.upenn.edu/histo/mammalblood/mammalblood.html

http://www.morphology.dp.ua/_mp3/blood.php

http://www.meddean.luc.edu/LUMEN/MedEd/Histo/frames/h_fram11.html

     http://www.kumc.edu/instruction/medicine/anatomy/histoweb/blood/blood.htm

Автор:доц. Якубишина Л.В.