Квітучий карієс: причини розвитку, патоморфологія, клініка, діагностика

4 Червня, 2024
0
0
Зміст

Квітучий карієс: причини розвитку, патоморфологія, клініка, діагностика. Лікування множинного карієсу: загальне та місцеве. Вторинний карієс депульпованих та недепульпованих зубів: причина, клініка, діагностика, диференціальна діагностика. Лікування, профілактика. Написання розширеної картки амбулаторного хворого на різні форми карієсу та некаріозних уражень.

 

Перебіг нетрадиційних (особливих) форм карієсу.

Актуальність. Актуальність проблеми вторинного карієсу полягає в тому, що 40-50 % всіх терапевтичних заходів здійснюється при вторинному карієсі і витрачається до 1/3 робочого часу лікаря стоматолога. Повторне відвідування хворих до лікаря з приводу вторинного карієсу вимагають великих матеріальних витрат. Крім цього вторинний карієс, як правило, протікає безсимптомно з інтенсивним руйнуванням твердих тканин зуба, що представляє певну небезпеку для подальшого розвитку пульпіту.

Найгостріший, квітучий перебіг карієсу зустрічається в клініці дитячої стоматології. У дорослих він може виникнути при ксеростомії стані, який виникає при різних патологіях і супроводжується значною або повною відсутністю слини. Карієс розвивається надзвичайно швидко – за 2-5 тижнів, він, як правило, множинний, із одночасним ураженням кількох поверхонь зубів (квітучий карієс). Прогресування такого карієсу дуже швидке, тому захисні шари прозорого і вторинного дентину не встигають утворитись.

Карієс стаціонарний, або призупинений є одним із варіантів розвитку хронічного процесу. При первинному огляді не завжди можна відрізнити стаціонарний хронічний карієс від такого, що продовжує розвиватись. Призупинитись карієс може внаслідок настання сприятливих умов, при добрій опірності організму. Якщо ситуація зміниться, стаціонарний карієс може знову прогресувати. Та коли захисна мінералізація надзвичайно виражена, дентин стає склоподібним, дуже твердим, надійно захищає пульпу, то при настанні несприятливих умов прогресування може і не відбутись, а швидше виникнуть нові вогнища уражень на інтактних поверхнях зубів.

Початкові форми призупиненого карієсу найчастіше лікувати не потрібно, і лише коли зуб, уражений таким карієсом, готується під незнімне протезування, тоді краще таку пляму висікти, а каріозну порожнину запломбувати, бо саме препарування зуба під штучну коронку може спровокувати загострення перебігу призупиненого карієсу вже під нею.

Карієс депульпованого зуба лікується як вторинний карієс, якщо немає клінічних та рентгенологічних змін у періодонті. При виявленні такого карієсу важливо не пропустити хронічний періодонтит.

Якщо в радянській стоматології поняття вторинний і рецидивний карієс вважались ідентичними, то німецькі вчені Е.Хельвіг і співавт. (1999) їх розділяють, а саме:

   під вторинним карієсом мають на увазі нові каріозні ураження, які локалізуються поруч із пломбою в раніше лікованих зубах. Причиною його є утворення мікрощілин між пломбою і твердими тканинами зуба, в які проникають бактерії, що сприяють утворенню каріозних дефектів по краю пломби в емалі і дентині (мал. 1,2,3,4,5).

 

Мал. 1 Вторинний карієс.

 

         під рецидивом карієсу розуміють відновлення процесу або прогресування захворювання, якщо каріозне ураження не було повністю усунуте під час попереднього лікування. Рецидив карієсу клінічно визначають за зміненою в кольорі емаллю поруч із пломбою і при рентгенологічному дослідженні (мал. 6).

 

Опис : 1

 

Мал. 2 Вторинний карієс.

 

Опис : 3

Мал. 3 Вторинний карієс.

 

Опис : 4

Опис : 5

Мал. 4,5 Вторинний карієс.

 

Опис : рецидивный и вторичный кариес1

Мал. 6 Рецидивний (а) та вторинний карієс (б).

 

Патогенез вторинного карієсу

Перша стадія (фаза) розвитку вторинного карієсу зубів обумовлена утворенням крайової мікрощілини між контактуючими поверхнями пломбувальних матеріалів і стінками каріозної порожнини.

Друга стадія розвитку вторинного карієсу зубів характеризується тим, що в крайову мікрощілини проникає ротова рідина, з розчиненими в ній кислотами, ферментами.

У третій стадії бактерії, що надходить із зубного нальоту, в крайову мікрощілини, розмножуються і активно руйнують тверді тканини зуба, особливо дентин, що містить значну кількість органічних речовин. У той же час органічні кислоти, ферменти, що надходять з ротовою рідиною і продукують мікроорганізмами, справляють істотний вплив і на цілісність пломбувальних матеріалів. В одних випадків посилюються процеси вологопоглинання і розчинності (для цементів), в інших – порушується бондінговой системи і відбувається відторгнення композитів від стінок каріозної порожнини і активізується корозія для пломб з амальгами.

Вторинний карієс зубів (ВК), як правило, приймає хронічний перебіг, що виражається в безсимптомності його проявів для хворого. Тривалість перебігу ВК, що супроводжується інтенсивним руйнуванням твердих тканин зуба, в подальшомо, не помітно для пацієнта може призвести до розвитку пульпіту. Клінічні ознаки вторинного карієсу зазвичай проявляються через 3-6 міс і більше після пломбування каріозної порожнини. Якщо порушена фіксація пломби або її дефект виявляється в більш ранні терміни, то навряд чи можна говорити про вторинний карієс.

Проте, з часом, коли патологічний процес біля краєвої щілини розвивається за типом середнього або глибокого карієсу, у хворого періодично виникають неприємні відчуття або больовий симптом на хімічні, температурні і механічні подразники. При цьому об’єктивно спостерігається потемніння емалі поблизу пломби, а в ряді випадків візуально виявляється зазор між стінкою порожнини і пломбою або навіть рухливість останньої.

На відміну від вторинного карієсу, рецидивуючий карієс клінічно протікає більш активно. Після пломбування хворі через 1-2 тижні пред’являють скарги на ниючі болі, що виникають у запломбованому зубі. Причому об’єктивно не спостерігається яких-небудь патологічних змін з боку прилеглої емалі до пломбувальних матеріалів. Такі суб’єктивні відчуття хворими пов’язано з тим, що патологічний процес під пломбою розвивається по шляху найменшого опору, по дентинних канальців до пульпи зуба. У цьому випадку може швидко розвинутися запалення пульпи зуба (пульпіт).

 

Діагностика вторинного карієсу

 

У повсякденній роботі лікаря-стоматолога широко використовуються рентгенографія при захворюваннях зубів. Однак лікарі, як правило, не звертають уваги на стан пломб. При наявності пломб з композитів вторинний карієс краще виявляється при вертикальному відхиленні променя на 10 градусів. У той час як на якість діагностики вторинного карієсу біля пломб з амальгами, коливання вертикального кута від 0 до 15 градусів не роблять істотного впливу.

При уважному огляді рентгенівського знімка та клінічний стан пломби добре визначаються патологічні зміни в зоні прилягання пломбувального матеріалу до стінок каріозної порожнини. Причому по рентгенівському знімку можна оцінити і глибину каріозного процесу, що виникає між пломбою і стінками каріозної порожнини. В даний час існує такий метод, як візіорадіографія, який з успіхом може використовуватися в оцінці клінічного стану пломб з різних пломбувальних матеріалів.

У лікуванні вторинного карієсу зубів перш за все необхідно вирішити головне питання, чи потрібно виправити частину пломби або повністю її видалити і замінити на нову. Питання це необхідно вирішувати з урахуванням локалізації вторинного карієсу і глибини патологічного процесу, а так само від активності клінічного перебігу первинного каріозного процесу. При локалізації вторинного карієсу на жувальній поверхні при хронічному перебігу первинного каріозного процесу, коли він має обмежену зону ураження, що поширюється уздовж однієї із стінок каріозної порожнини, немає необхідності видаляти всю пломбу.

У цьому випадку, потрібно з боку утвореного дефекту ретельно провести етап некротоміі, сформувати частину каріозної порожнини і намагатися заповнити її тим же пломбувальним матеріалом, з наступним шліфуванням і поліруванням поверхні пломби. У той же час якщо патологічний процес поширюється навколо пломби (або в декількох зонах крайового прилягання), то її необхідно видалити повністю, провести всі етапи формування та заповнити новим пломбувальним матеріалом.

Карієс кореня (карієс цементу) можливий при оголенні кореня в результаті інволютивних процесів у літніх людей, атрофії ясен, дистрофічних процесів при захворюваннях тканин пародонту, він часто розповсю­джується навколо кореня. Цей різновид карієсу не дуже поширений, бо при захворюваннях пародонту дентин реагує на вплив подразників утворенням склерозованого дентину, який сповільнює розвиток карієсу. При ураженні карієсом цементу зуба патологічний процес швидко прогресує, що сприяє утворенню середнього і глибокого карієсу. Особливість лікування таких зубів полягає в тому, що пломби тут тримаються погано, тому такі зуби слід покривати штучною коронкою.

Карієс зуба під коронкою виникає внаслідок того, що штучна коронка була зроблена або накладена з порушеннями. Коронка погано прилягає до шийки зуба, цемент, який її фіксував, розсмоктався, і під коронкою розвинувся каріозний процес. Особливість такого карієсу в тому, що довший час подразники не попадають під коронку, і виявляється він здебільшого тоді, коли виникає самовільний біль, характерний для запалення пульпи.

Для попередження карієсу під коронкою необхідно:

1) ретельно пломбувати найменші дефекти в твердих тканинах зубів,

які будуть покриватись коронками;

2) якісно виготовляти і цементувати коронки.

Медична картка (історія хвороби) стоматологічного хворого

Всі отримані при обстеженні пацієнта дані заносяться в медичну кар­тку стоматологічного хворого. В неї записуються також усі етапи ліку­вання захворювань зубів і органів порожнини рота. Медична картка є офіційним юридичним документом. Ретельність її заповнення дуже важлива для призначення необхідного лікування, а також для правової оцінки дій лікаря.

У першому розділі картки – паспортній частині – містяться основні дані про пацієнта, його вік, стать, місце проживання, рід занять, адреса. Ця частина картки заповнюється в реєстратурі при первинному зверненні до лікаря.

Далі лікар заносить у картку дані опитування, огляду, клінічних та додаткових методів об’єктивного обстеження. Описуються скарги хворого, анамнез захворювання та життя пацієнта. В спеціальний розділ заносяться дані загального огляду хворого та його порожнини рота.

Для зручності записів результатів обстеження порожнини рота роз­роблені спеціальні схеми, які є досить різними. На сьогоднішній день існує декілька схем запису. Найчастіше використовують позначення зубного ряду у вигляді зубної формули. Відмітивши стан зубів на зубній формулі, лікар зазначає характер прикусу зубів (фізіологічний чи патологічний), стан тканин пародонта і слизової оболонки порожнини рота.

Детально описується місцевий стан вогнища ураження: каріозна порожнина, некаріозний дефект, травматичне ушкодження тощо. Тут відмічаються дані клінічного обстеження (огляду, перкусії, пальпації, зондування тощо). При проведенні додаткових методів обстеження (наприклад, рентгенологічних, електроодонтодіагностичних, лабора­торних) отримані дані також заносяться в картку.

Після опитування, огляду, додаткових методів обстеження лікар визначає діагноз захворювання і заносить його в спеціальну графу. В деяких складних випадках допускається, спеціально відмітивши це в картці, занесення попереднього діагнозу. Тоді остаточний діагноз із зазначенням точної дати його встановлення вписується після проведення повного комплексу діагностичного обстеження або, навіть, і попереднього пробного лікування.

У спеціальний розділ медичної картки заносять розроблений на осно­ві встановленого діагнозу та індивідуальних особливостей хворого план лікування. Наявність такого плану дозволяє провести повну комплек­сну терапію, не випускаючи з уваги найменших дрібниць. Окрім того, це дає можливість проводити лікування навіть у непередбачених випад­ках хвороби або за відсутності лікаря.

Етапи лікування при кожному відвідуванні хворим лікаря фіксують у спеціальному розділі “Щоденник лікування”. Вказується дата відвідування, стан хворого і короткий опис проведених лікувальних заходів та оперативних втручань. Обов’язково вказується лікар, який проводив лікування. Дані цього розділу картки заповнюються лікарем відразу ж після прийому хворого.

Після проведеного лікування в розділі “Епікриз” коротко описують отриманий результат та рекомендації хворому. Надалі, якщо в най­ближчий час не передбачається лікування хворого, медична картка збе­рігається в реєстратурі або архіві медичного закладу.

Сьогодні у медичних закладах все більшого поширення набуває зане­сення всієї необхідної інформації про пацієнтів та хід їх лікування в персональні ЕОМ, де можна зберігати повністю всі необхідні дані протя­гом багатьох років. За необхідності ці дані можуть бути дуже легко ви­ведені з пам’яті комп’ютера для використання їх лікарем


 





Код форми

за ЗКУД

 

 

 

 

 

 

 

 

Код закладу

за ЗКПО

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Міністерство охорони здоров’я України

 

МЕДИЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ

Найменування закладу

ФОРМА №

0

4

3

0

 

 

 

Затверджена наказом МОЗ України

 

2

7.

1

2.

9

9

р.

3

0

2

 

МЕДИЧНА КАРТА СТОМАТОЛОГІЧНОГО ХВОРОГО №_____

____р.  

Прізвище, ім’я, по батькові

 

 

 

 

Стать: чол. –1, жін. – 2

 

 

Дата народження:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(число, місяць, рік)

 

Адреса, телефон

 

Діагноз

 

Скарги

 

 

 

Перенесені та супутні захворювання

 

 

 

Розвиток теперішнього захворювання

 

 

 


стор. 2   ф.     043/о

Дані об’єктивного дослідження, зовнішній огляд, стан зубів: _______________________________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Опис : ctom1

Дата оглядів

8

7

6

5 (V)

4 (IV)

3(III)

2(II)

1(I)

1(I)

2(II)

3(III)

4 (IV)

5 (V)

6

7

8

 

Опис : ctom3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Умовні позначення

С- карієс, Р- пульпіт, Pt – періодонтит, Lp – локалізований пародонти, Gp – генералізований пародонти, R – корінь,  A – відсутній, Cd – коронка, Pl – пломба, F – фасетка, ar – штучний зуб, r – реставрація, H – гемісекція, Am – ампутація, res – резекція, pin – штифт, I – імплантація, Rp – реплантація, Dc – зубний камінь.

 


стор. 3   ф.     043/о

Прикус

__________________________________________________________________________________________________________

 

Стан гігієни порожнини рота, стан слизової оболонки порожнини рота, ясен, альвеолярних відростків та піднебіння. Індекси ГІ та РМА

 

 

 

 

 

 

 

 

Дані рентгенівських обстежень, лабораторних досліджень

 

 

 

 

 

Колір за шкалою “Віта”

 

Дані навчання навичкам гігієни порожнини рота

 

 

Дата контролю гігієни порожнини рота

 

 

 


стор. 4   ф.     043/о

 

ЩОДЕННИК ЛІКАРЯ

Дата

                           Анамнез, статус, діагноз, лікування та рекомендації

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      

Лікар ____________________________________________         Зав. відділенням ___________________________________________

 

стор. 5   ф.     043/о

ЩОДЕННИК ЛІКАРЯ

Дата

                          Анамнез, статус, діагноз, лікування та рекомендації

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Епікриз

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      

Лікар ____________________________________________         Зав. відділенням ___________________________________________

 


стор. 6   ф.     043/о

План обстеження

План лікування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 

Медична карта стоматологічного хворого

(форма № 043/0)

Медична карта стоматологічного хворого (форма № 043/0) заповнюється при первинному зверненні пацієнта в поліклініку.

Паспортні дані: прізвище, ім’я, по батькові, стать, адреса, рік народження хворого заповнюється медичною сестрою або реєстратором.

Діагноз і всі наступні розділи карти заповнюються безпосередньо лікуючим лікарем. Залежно від скарг та первинного клінічного діагнозу лікар повинен направити хворого на лабораторне дослідження, рентгенографію, отримання висновків фахівців відповідного профілю, в тому числі загальносоматичних, із поданням виписки із карти стоматологічного хворого, аналізів та іншої медичної документації. Згадану документацію вписують або вклеюють в медичну карту в розділ Дані рентгенологічних та лабораторних досліджень.

Припускається наступне уточнення діагнозу, розширення або навіть заміна з обов’язковою вказівкою дати. Діагноз повинен бути розгорнутим, описувати слід тільки стоматологічні захворювання.

Рядок Скарги записують зі слів пацієнта або родичів. Вписуються скарги, які найбільш точно відбивають стоматологічний стан пацієнта.

У рядок Перенесені та супутні захворювання вносяться дані як зі слів хворого (на що необхідно послатися), а також дані, підтверджені фахівцями інших лікувальних закладів. Необхідно обов’язково вказати, чи перебуває хворий під диспансерним наглядом та з приводу якого захворювання.

У рядку Розвиток теперішнього захворювання зазначається час появи перших симптомів цього захворювання, з чим хворий їх пов’язує, характер перебігу хвороби та раніше проведене лікування і його ефективність.

У рядку Дані об’єктивного дослідження, зовнішній огляд та стан зубів проводиться опис даних зовнішнього огляду, який включає стан шкірних покровів, кісткового скелету обличчя, червоної кайми губів тощо. Тут же необхідно вказати результати пальпації скронево-нижньощелепного суглоба, підщелепних, привушних слинних залоз. Запис даних огляду ротової порожнини розпочинають із визначення стану твердих тканин зубів та тканини пародонту. Перший ряд над розташованими схематично зубами і під ними відведений для внесення стану коронкової частини зуба з умовними позначеннями, включаючи наявність різних конструкцій зубних протезів.

У чисельнику – стан на час огляду, в знаменнику – стан після проведеного лікування. Над другим рядом схематично зображених зубів і під ним вносять дані об’єктивного дослідження стану пародонту, його норму (N), ступінь атрофії – 1/4, 1/2, 3/4 та ступінь рухомості зубів – І, ІІ, ІІІ.

Під таблицею схематично розташованих зубів в письмовому вигляді відображають додаткові дані відносно зубів, кісткових тканин альвеолярних відростків (зміна їх форми, положення тощо).

У рядку Прикус відмічають тип взаємовідношення зубних рядів в нормі, при аномаліях, патологічному стані, а також характер взаємовідношення альвеолярних відростків щелеп при відсутності антагонуючих зубів або їх повній відсутності, орієнтуючись на їх співвідношення в стані відносного спокою.

У рядку Дата навчання навичкам гігієни ротової порожнини необхідно зазначити дату, коли проведена бесіда відповідно правильної чистки зубів, інших навиків гігієни порожнини рота.

У рядку “Дата контролю гігієни ротової порожнини” проставляється дата після оцінки гігієнічного стану ротової порожнини за методикою, що описана Ю.А. Федоровим та В.В. Володкіною (1970).

У рядку Стан гігієни порожнини рота, стан слизової оболонки ротової порожнини, ясен, альвеолярних відростків піднебіння проводиться опис стану слизової оболонки ротової порожнини за даними візуального обстеження, гігієнічного індексу (ГІ), а також визначається папілярно-маргінально-альвеолярний індекс (РМА), який служить показником для оцінки проявів гінгівіту та пародонтальний індекс (РІ), спрямований на виявлення розвинутих форм патології.

У рядку Колір за шкалою Віта зазначають відповідність кольорової гами застосованого матеріалу кольору коронок зубів пацієнта.

Спеціальний розділ карти відводиться для складання плану обстеження, плану лікування даного хворого з відмітками про проведені в необхідних випадках консультації суміжними фахівцями. Для запису наступних звернень пацієнта з даним захворюванням, а також у випадку звернення з новими захворюваннями служить розділ карти, який називається Щоденник, де вписуються відповідні дані. Завершує його епікриз – стислий опис результатів лікування та рекомендовані лікарем практичні заходи. Після лікування ставиться підпис лікаря, який провів лікування та завідуючого відділенням, а після закінчення окремих етапів лікування ставиться підпис лікаря, який безпосередньо лікує хворого.

В стоматологічній поліклініці, відділенні, або кабінеті на хворого заводять одну медичну карту стоматологічного хворого.

При наступних зверненнях до фахівців любого профілю може виникнути необхідність додатку (титульного листа медичної карти, який повинен мати той же номер, що карта і прикріплюватись до раніше заповненої карти, де має відображатись весь стоматологічний статус пацієнта).

Медична карта стоматологічного хворого, як юридичний документ, зберігається в реєстратурі протягом 5 років, після чого здається в архів.

 

ПРОТОКОЛИ НАДАННЯ СТОМАТОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ

МКХ-10 К00.4 Порушення формування зубів

Клінічна форма – системна гіпоплазія.

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ

Клінічні:

                     скарг немає або на естетичний дефект зуба;

                     наявність симетричних плям білого кольору різної форми на вестибулярній поверхні зубів або наявність хвилястої, борознистої та крапчастої емалі;

                     з часом може виникати каріозна порожнина.

Допоміжні

Метод прижиттєвого (вітального) забарвлювання за допомогою 2 % водного розчину метиленового синього.

ЛІКУВАННЯ:

                     гігієнічне навчання та виховання;

                     призначення лікувально-профілактичних паст, що містять кальцій, фториди;

                     професійна гігієна порожнини рота;

                     Са, Р-вмісні препарати (10-20 процедур щодня або через день) місцево;

                     фторовмісні препарати (місцево);

                     пломбування композиційними матеріалами і склоіономерними цементами – при ускладненні карієсом.

Фізіотерапевтичне:

                     електрофорез – 10 % розчин кальцію глюконату або кальцію хлориду або 2,5 % розчин гліцерофосфату кальцію (5-6 сеансів);

                     електрофорез – 1-2 % розчин натрію фториду на емаль зуба, використовується одразу після застосування аплікацій Са, Р-вмісних препаратів (3-4 сеанси).

Загальне:

                     комплексні препарати кальцію, мікроелементів, вітамінів (курс  30 днів, двічі на рік);

                     раціональне харчування з обмеженням вживання рафінованих вуглеводів.

ДИСПАНСЕРИЗАЦІЯ У СТОМАТОЛОГА:

                     огляд кожні 3-6 місяців;

                     профілактика карієсу.

КРИТЕРІЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ЛІКУВАННЯ

Відновлення анатомічної форми зуба.

 

МКХ-10 К 00.30 Флюороз зубів

Клінічна форма – флюороз.

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ

Клінічні:

                     сумнівний флюороз – на емалі ледь помітні білі плями або крапки;

                     дуже слабкий флюороз – на поверхні непрозорі, білі плями, що займають не більше 35 % поверхні емалі зуба;

                     слабкий флюороз – білі непрозорі плями на поверхні зуба, що займають не більше 50 % поверхні емалі зуба;

                     помірний флюороз – наявні коричневі плями на поверхні зуба;

                     тяжкий флюороз – всі поверхні зубів уражені: відмічається коричнева пігментація та деструкція емалі.

ЛІКУВАННЯ:

                     гігієнічне навчання та виховання;

                     призначення лікувально-профілактичних паст, що містять кальцій, фториди;

                     професійна гігієна порожнини рота;

                     відбілювання зубів 33 % перекисом водню, 0,5 % лимонною кислотою (місцево);

                     Са, Р-вмісні препарати (10-20 процедур щодня або через день) місцево;

                     пломбування композиційними матеріалами і склоіономерними цементами – при ускладненні карієсом.

Фізіотерапевтичне

Електрофорез – 10 % розчин кальцію глюконату або 2,5 % розчин ліцерофосфату кальцію (5-6 сеансів).

Загальне:

                     комплексні препарати кальцію, мікроелементів, вітамінів (курс 30 днів, двічі на рік);

                     раціональне харчування з обмеженням вживання рафінованих вуглеводів та продуктів, що містять кальцій і фосфор.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ПАЦІЄНТАМ:

                     щодо методики чищення зубів;

                     щодо призначення засобів гігієни – зубні щітки середньої жорсткості, флоси;

                     щодо призначення лікувально-профілактичних паст, що містять кальцій і фториди.

ДИСПАНСЕРИЗАЦІЯ У СТОМАТОЛОГА

Огляд кожні 3-6 місяців.

КРИТЕРІЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ЛІКУВАННЯ

Відновлення анатомічної форми зуба.

 

Шифр МКХ К. 02.0 – 02.9 Гострий початковий карієс постійних зубів

 

Клінічна форма: початковий карієс постійного зуба, гострий перебіг

Критерії діагностики:

Клінічні:

                     скарги на косметичний дефект твердих тканин зуба (виникнення плями);

                     скарги на появу незначної чутливості, оскоми від різних подразників, переважно хімічних (кисле, солодке);

                     плями з’являються після прорізування зуба;

                     наявність плям (білих, крейдоподібного відтінку або пігментованих) з матовою поверхнею;

                     найчастіше вони виникають в так званих ретенційних пунктах: фісурах, ямках жувальної та інших поверхонь зубів, пришийковій ділянці;

                     локалізація плям: найчастіше у фісурах молярів та премолярів, на контактній поверхні зубів, у пришийковій ділянці вестибулярних поверхонь зубів;

                     на окремих ділянках емалі зубів виникають тьмяні, позбавлені природньої прозорості, матові, матово-білі з крейдоподібним відтінком плями;

                     ділянка емалі білого кольору, втратила природний блиск, матового відтінку, поверхня емалі шорсткувата, при зондуванні безболісна, досить тверда;

                     при зондуванні може відмічатися шорсткість, незначна податливість та болючість поверхні плями;

                     спочатку плями невеликих розмірів, але поступово прогресуючи, збільшуються у розмірах; з часом може виникнути каріозна порожнина.

Допоміжні діагностичні критерії:

                     ефективним методом діагностики та диференційної діагностики гострого початкового карієсу є використання кольорових реакцій з різними барвниками: 2 % водний розчин метиленового синього, 0,1 % водний розчин метиленового червоного, кармін, конгорот, тропеолін тощо;

                     з цією метою можливе використання спеціальних препаратів барвників, наприклад, “Caries marker” (“VOCO“), “Caries Detecto“” (“Hager & Werken“), “Seek” (“Ultradent“), “Радсидент” (“Радуга-Р”) тощо;

                     для визначення карієс резистентності емалі використовують ТЕР-тест: метод вітального забарвлення емалі 2 % водним розчином метиленового синього. Протравлені кислотою ділянки емалі забарвлюються у різної інтенсивності синій колір, який оцінюють за 10-бальною шкалою;

                     для оцінки гігієнічного стану порожнини рота використовують індекс гігієни Федорова-Володкіної, індекс гігієни Грін-Вермільона тощо.

Лікування:

Місцеве лікування:

          проведення професійної гігієни порожнини рота;

          навчання пацієнта раціональній індивідуальній гігієні порожнини рота;

          індивідуальний підбір засобів гігієни порожнини рота та зубної щітки;

          призначення лікувально-профілактичних зубних паст, що містять кальцій, фториди, мінеральні речовини; сольових паст тощо;

          ремінералізуюча терапія з використанням препаратів фтору, кальцію, ремінералізуючих розчинів, фторвмісних лаків тощо;

          герметизація (неінвазивна, інвазивна) фісур жувальних зубів (цементами, герметиками хімічної та світлової полімеризації);

          електрофорез препаратів фтору: 1-2 % розчин натрію фториду тощо (5-6 сеансів);

          електрофорез препаратів кальцію: 10 % розчин кальцію глюконату, кальцію хлориду, 2,5 % розчин гліцерофосфату кальцію (5-6 сеансів);

          електрофорез ремінералізуючих препаратів типу «Ремодент» тощо.

Загальне лікування:

                     нормалізація дієти з обмеженням вживання легкозасвоюваних вуглеводів (не більше 30 г цукру на добу);

                     у разі необхідності (наприклад, вагітним) призначення комплексних препаратів кальцію, фтору, мікроелементів, вітамінів (курс 30 днів, 2 курси на рік).

Рекомендації пацієнтам:

                     по раціональній гігієні порожнини рота і методиці чищення зубів;

                      по призначенню індивідуальних засобів гігієни (зубні щітки середньої жорсткості, флоси);

                     по призначенню лікувально-профілактичних паст, що містять фториди, солі кальцію та мінеральні солі.

Профілактика рецидивів:

                     диспансерний нагляд у стоматолога (не рідше одного разу на рік), у разі декомпенсованого перебігу карієсу – частіше.

Можливі результати:

1). У разі ефективності проведеного лікування – зникнення або зменшення розміру плям (білих, крейдоподібного відтінку); підвищення карієсрезистентності емалі (ТЕР-тест), відновлення природного блиску емалі; можлива пігментація плями з ущільненням її поверхні;

2). У разі неефективності проведеного лікування – виникнення каріозної порожнини у межах емалі (поверхневий карієс) і подальший розвиток каріозного процесу; виникнення нових вогнищ ураження на інших зубах.

Критерії ефективності лікування:

Стабілізація процесу: повне зникнення плями або її пігментація (жовта, жовто-коричнева) з наявністю твердої гладенької поверхні емалі у цій ділянці.

 

Шифр МКХ  К. 02.0 – 02.9 Хронічний початковий карієс постійних зубів

 

Клінічна форма: Початковий карієс постійного зуба, хронічний перебіг

Критерії діагностики

Клінічні:

                     скарги на косметичний дефект твердих тканин зуба (виникнення пігментованої плями), больові відчуття відсутні;

                     поява на поверхні емалі зубів жовтих або коричневих плям;

                     плями з’являються після прорізування зуба;

                     найчастіше вони виникають в так званих ретенційних пунктах (місцях ретенції залишків їжі): фісурах, ямках жувальної та інших поверхонь зубів, пришийковій ділянці;

                     локалізація плям: найчастіше у фісурах молярів та премолярів, на контактній поверхні зубів, у пришийковій ділянці вестибулярних поверхонь зубів;

                     в уражених ділянках емалі після висушування повітрям їх поверхня стає матовою, при зондуванні плями безболісні і мають дещо шорстку поверхню;

                     з часом може відбуватися збільшення розмірів плями або виникає каріозна порожнина;

Допоміжні діагностичні критерії:

                     ефективним методом діагностики та диференційної діагностики гострого початкового карієсу є використання кольорових реакцій з різними барвниками: 2 % водний розчин метиленового синього, 0,1 % водний розчин метиленового червоного, кармін, конгорот, тропеолін тощо;

                     з цією метою можливе використання спеціальних препаратів барвників, наприклад, Caries marker (VOCO), Caries Detector (Hager & Werken), Seek (“Ultradent“), Радсидент (“Радуга-Р”) тощо;

                     для визначення карієс резистентності емалі використовують ТЕР-тест: метод вітального забарвлення емалі 2 % водним розчином метиленового синього. Протравлені кислотою ділянки емалі забарвлюються у різної інтенсивності синій колір, який оцінюють за 10-бальною шкалою;

                     для оцінки гігієнічного стану порожнини рота використовують індекс гігієни Федорова-Володкіної, індекс гігієни Грін-Вермільона тощо.

Лікування:

Місцеве лікування:

          проведення професійної гігієни порожнини рота;

          навчання пацієнта раціональній індивідуальній гігієні порожнини рота;

          індивідуальний підбір засобів гігієни порожнини рота та зубної щітки;

          призначення лікувально-профілактичних зубних паст, що містять кальцій, фториди, мінеральні речовини; сольових паст тощо;

          коли каріозні плями розміщені на фронтальних зубах і є косметичними дефектами їх можна зішліфувати з поверхні емалі з подальшою обробкою цих ділянок ремінералізуючими засобами;

          перед зішліфовуванням доцільне застосування відбілюючих засобів, які містять перекис карбаміду для зменшення рівня пігментації плями і відповідно меншого об’єму видалення емалі;

          ремінералізуючу терапію та електрофорез проводять у разі необхідності після зашліфовування при некомпенсованому перебігу карієсу. Для цього використовують:

          ремінералізуюча терапія з використанням препаратів фтору, кальцію, ремінералізуючих розчинів, фторвмісних лаків тощо;

          герметизація (неінвазивна, інвазивна) фісур жувальних зубів (цементами, герметиками хімічної та світлової полімеризації);

          електрофорез препаратів фтору: 1-2 % розчин натрію фториду тощо (5-6 сеансів);

          електрофорез препаратів кальцію: 10 % розчин кальцію глюконату, кальцію хлориду, 2,5 % розчин гліцерофосфату кальцію (5-6 сеансів);

          електрофорез ремінералізуючих препаратів типу Ремодент тощо;

          якщо для повного усунення плями необхідно видалити значну кількість емалі, то утворений дефект відновлюють композиційними матеріалами або компомерами;

          темно-коричневі та чорні каріозні плями є проявами карієсу, що зупинився (стаціонарного карієсу) і, як правило, не потребують спеціального ремінералізуючого лікування, окрім випадків їх видалення препаруванням як косметичних дефектів.

Загальне лікування:

                     нормалізація дієти з обмеженням вживання легкозасвоюваних вуглеводів (не більше 30 г цукру на добу);

                     у разі необхідності (наприклад, вагітним) призначення комплексних препаратів кальцію, фтору, мікроелементів, вітамінів (курс 30 днів, 2 курси на рік).

Рекомендації пацієнтам:

                     по раціональній гігієні порожнини рота і методиці чищення зубів;

                      по призначенню індивідуальних засобів гігієни (зубні щітки середньої жорсткості, флоси);

                     по призначенню лікувально-профілактичних паст, що містять фториди, солі кальцію та мінеральні солі.

Профілактика рецидивів:

                     диспансерний нагляд у стоматолога (не рідше одного разу на рік), у разі декомпенсованого перебігу карієсу – частіше.

Можливі результати:

1). У разі ефективності проведеного лікування – зменшення розміру пігментованої плями, ущільнення її поверхні, зменшення інтенсивності її забарвлення 2 % водним розчином метиленового синього за 10-бальною шкалою, відновлення природного блиску емалі. Можлива більш інтенсивна пігментація плями з ущільненням її поверхні (наявність такого косметичного дефекту допускають на бокових зубах).

2). У разі неефективності проведеного лікування – виникнення каріозної порожнини у межах емалі (поверхневий карієс) і подальший розвиток каріозного процесу; виникнення нових вогнищ ураження на інших зубах

Критерії ефективності лікування:

Стабілізація процесу: зменшення розміру пігментованої плями, зменшення інтенсивності її забарвлення, ущільнення її поверхні. На бокових зубах як ефективний результат допускається інтенсивна пігментація плями з ущільненням її поверхні.

 

Шифр МКХ  К. 02.0 – 02.9 Поверхневий карієс постійних зубів

 

Клінічна форма – поверхневий карієс постійних зубів, гострий перебіг

Критерії діагностики:

Клінічні

                     скарги на незначний біль, а частіше відчуття оскоми в зубі, які виникають від хімічних подразників і швидко проходять після припинення їх дії;

                     можливий короткочасний біль від температурних та механічних подразників, частіше в місці локалізації дефекту;

                     наявність крейдоподібного кольору плями чи дефекту на поверхні емалі, частіше в ретенційних пунктах (місцях ретенції залишків їжі): фісурах, ямках жувальної та інших поверхонь зубів, пришийковій ділянці;

                     поява крейдоподібного кольору плями чи дефекту емалі відмічається через деякий час після прорізування зуба;

                     в ділянці крейдоподібного кольору ураження емалі виявляється неглибокий дефект (порожнина), розміщена в межах емалі, краї дефекту нерівні;

                     каріозна порожнини розташована у межах емалі зі збереженням цілості емалево-дентинного з’єднання;

                     при зондуванні відмічається шорсткість, розм’якшення емалі, затримка зонда;

                     інколи на фоні білої каріозної плями відмічається лише шорстка при зондуванні поверхня, проте при подальшому препаруванні під нею виявляється осередок розм’якшеної емалі.

Допоміжні діагностичні критерії:

                     ефективним методом діагностики та диференційної діагностики гострого початкового карієсу є використання кольорових реакцій з різними барвниками: 2 % водний розчин метиленового синього, 0,1 % водний розчин метиленового червоного, кармін, конгорот, тропеолін тощо;

                     з цією метою можливе використання спеціальних препаратів барвників, наприклад, Caries marker” (VOCO), Caries Detector (Hager & Werken), Seek (“Ultradent“), Радсидент (“Радуга-Р”) тощо – метод життєвого (вітального) пофарбування за допомогою 2 % водного розчину метиленового синього (пошкоджені ділянки емалі забарвлюються).

Лікування:

Місцеве лікування:

                     проведення професійної гігієни порожнини рота;

                     навчання пацієнта раціональній індивідуальній гігієні порожнини рота;

                     індивідуальний підбір засобів гігієни порожнини рота та зубної щітки;

                     призначення лікувально-профілактичних зубних паст, що містять кальцій, фториди, мінеральні речовини; сольових паст тощо;

                     місцеве знеболювання (анестетики);

                     препарування каріозної порожнини;

                     пломбування каріозної порожнини:

                     при локалізації каріозної порожнини на вестибулярній поверхні фронтальних зубів і премолярів її пломбують композитами, компомерами, склоіономерними, силікатними цементами;

                     при локалізації каріозної порожнини на жувальній поверхні молярів: препарування та пломбування каріозної порожнини діаметром до 2 мм амальгамою, композитом, компомером чи склоіономерним цементом;

                     якщо площа каріозного ураження більша 2 мм – препарування та пломбування усіх фісур жувальної поверхні моляра;

                     покриття інших крейдоподібного кольору ділянок фісур жувальної поверхні молярів герметиком;

                     при наявності значної кількості каріозних плям і дефектів емалі – ремінералізуюча терапія з використанням препаратів фтору, кальцію, ремінералізуючих розчинів, фторвмісних лаків тощо;

                     герметизація (неінвазивна, інвазивна) фісур жувальних зубів (цементами, герметиками хімічної та світлової полімеризації);

                     електрофорез препаратів фтору: 1-2 % розчин натрію фториду тощо (5-6 сеансів);

                     електрофорез препаратів кальцію: 10 % розчин кальцію глюконату, кальцію хлориду, 2,5 % розчин гліцерофосфату кальцію (5-6 сеансів);

                     електрофорез ремінералізуючих препаратів типу Ремодент тощо.

Загальне лікування:

                     нормалізація дієти з обмеженням вживання легкозасвоюваних вуглеводів (не більше 30 г цукру на добу);

                     у разі необхідності (наприклад, вагітним) призначення комплексних препаратів кальцію, фтору, мікроелементів, вітамінів (курс 30 днів, 2 курси на рік).

Рекомендації пацієнтам:

                     по раціональній гігієні порожнини рота і методиці чищення зубів;

                     по призначенню індивідуальних засобів гігієни (зубні щітки середньої жорсткості, флоси);

                     по призначенню лікувально-профілактичних паст, що містять фториди, солі кальцію та мінеральні солі.

Профілактика рецидивів:

                     диспансерний нагляд у стоматолога (не рідше одного разу на рік), у разі декомпенсованого перебігу карієсу – частіше.

Можливі результати:

1). У разі ефективності проведеного лікування – пломба повністю заповнює каріозний дефект, при зондуванні не відмічається щілини між пломбою і твердими тканинами зуба. Відновлені форма, функція та косметичні якості зуба. Відмічається стабілізація каріозного процесу, відсутність ознак вторинного карієсу.

2). У разі неефективності проведеного лікування – виникнення каріозної порожнини у межах емалі (вторинний поверхневий карієс) або подальше прогресування каріозного процесу (виникнення середнього карієсу); виникнення нових вогнищ каріозного ураження на інших зубах.

Критерії ефективності лікування:

Стабілізація каріозного процесу, збереження пломби протягом тривалого часу, відновлення форми, функції та косметичних якостей зуба.

 

Шифр МКХ  К. 02.0 – 02.9 Поверхневий карієс постійних зубів

 

Клінічна форма – поверхневий карієс постійних зубів, хронічний перебіг

Критерії діагностики:

Клінічні

                     хронічний поверхневий карієс протікає майже без больових відчуттів, скарги на біль практично відсутні;

                     можливий короткочасний біль від хімічних, температурних та механічних подразників (який відразу припиняється після їх усунення), частіше в місці локалізації каріозного дефекту;

                     наявність жовто-коричневого або коричневого кольору плями чи дефекту на поверхні емалі, частіше в ретенційних пунктах (місцях ретенції залишків їжі): фісурах, ямках жувальної та інших поверхонь зубів, пришийковій ділянці;

                     поява жовто-коричневого або коричневого кольору плями чи дефекту емалі відмічається через деякий час після прорізування зуба;

                     на поверхні емалі виявляються невеликої глибини (у межах емалі) порожнини, які виповнені досить щільною емаллю жовто-коричневого або коричневого кольору зі збереженням цілості емалево-дентинного з’єднання;

                     в ділянці жовто-коричневого або коричневого кольору ураження емалі виявляється неглибокий дефект (порожнина), розміщена в межах емалі, краї дефекту нерівні;

                     каріозна порожнина має широкий, розкритий, без навислих країв вхідний отвір;

                     ураження виповнені досить щільною емаллю жовто-коричневого або коричневого кольору;

                     при зондуванні відмічається шорсткість, розм’якшення емалі, затримка зонда;

                     зондування каріозного дефекту практично безболісне;

                     при локалізації хронічного поверхневого карієсу в ділянці фісур їх краї можуть бути збережені.

Допоміжні діагностичні критерії:

                     ефективним методом діагностики та диференційної діагностики хронічного початкового карієсу є використання кольорових реакцій з різними барвниками: 2 % водний розчин метиленового синього, 0,1 % водний розчин метиленового червоного, кармін, конгорот, тропеолін тощо;

                     з цією метою можливе використання спеціальних препаратів барвників, наприклад, Caries marker” (VOCO), Caries Detector (Hager & Werken), Seek (“Ultradent“), Радсидент (“Радуга-Р”) тощо – метод життєвого (вітального) пофарбування за допомогою 2 % водного розчину метиленового синього (пошкоджені ділянки емалі забарвлюються).

Лікування:

Місцеве лікування:

                     проведення професійної гігієни порожнини рота;

                     навчання пацієнта раціональній індивідуальній гігієні порожнини рота;

                     індивідуальний підбір засобів гігієни порожнини рота та зубної щітки;

                     призначення лікувально-профілактичних зубних паст, що містять кальцій, фториди, мінеральні речовини; сольових паст тощо;

                     препарування каріозної порожнини;

                     місцеве знеболювання (анестетики);

                     пломбування каріозної порожнини:

                     при локалізації каріозної порожнини на вестибулярній поверхні фронтальних зубів і премолярів її пломбують композитами, компомерами, склоіономерними, силікатними цементами;

                     при локалізації каріозної порожнини на жувальній поверхні молярів: препарування та пломбування каріозної порожнини діаметром до 2 мм амальгамою, композитом, компомером чи склоіономерним цементом;

                     якщо площа каріозного ураження більша 2 мм – препарування та пломбування усіх фісур жувальної поверхні моляра;

                     покриття інших зміненого кольору ділянок фісур жувальної поверхні молярів герметиком;

                     при наявності значної кількості каріозних плям і дефектів емалі – ремінералізуюча терапія з використанням препаратів фтору, кальцію, ремінералізуючих розчинів, фторвмісних лаків тощо;

                     герметизація (неінвазивна, інвазивна) фісур жувальних зубів (цементами, герметиками хімічної та світлової полімеризації);

                     електрофорез препаратів фтору: 1-2 % розчин натрію фториду тощо (5-6 сеансів);

                     електрофорез препаратів кальцію: 10 % розчин кальцію глюконату, кальцію хлориду, 2,5 % розчин гліцерофосфату кальцію (5-6 сеансів);

                     електрофорез ремінералізуючих препаратів типу “Ремодент” тощо.

Загальне лікування:

                     нормалізація дієти з обмеженням вживання легкозасвоюваних вуглеводів (не більше 30 г цукру на добу);

                     у разі необхідності (наприклад, вагітним) призначення комплексних препаратів кальцію, фтору, мікроелементів, вітамінів (курс 30 днів, 2 курси на рік).

Рекомендації пацієнтам:

                     по раціональній гігієні порожнини рота і методиці чищення зубів;

                      по призначенню індивідуальних засобів гігієни (зубні щітки середньої жорсткості, флоси);

                     по призначенню лікувально-профілактичних паст, що містять фториди, солі кальцію та мінеральні солі.

Профілактика рецидивів:

                     диспансерний нагляд у стоматолога (не рідше одного разу на рік), у разі декомпенсованого перебігу карієсу – частіше.

Можливі результати:

1). У разі ефективності проведеного лікування – пломба повністю заповнює каріозний дефект, при зондуванні не відмічається щілини між пломбою і твердими тканинами зуба. Відновлені форма, функція та косметичні якості зуба. Відмічається стабілізація каріозного процесу, відсутність ознак вторинного карієсу. На бокових зубах як ефективний результат допускається інтенсивна пігментація плями (без подальшого утворення каріозної порожнини) з ущільненням її поверхні.

2). У разі неефективності проведеного лікування – виникнення каріозної порожнини у межах емалі (вторинний поверхневий карієс) або подальше прогресування каріозного процесу (виникнення середнього карієсу); виникнення нових вогнищ каріозного ураження на інших зубах.

Критерії ефективності лікування:

Стабілізація каріозного процесу, збереження пломби протягом тривалого часу, відновлення форми, функції та косметичних якостей зуба.

 

Шифр МКХ  К. 02.0 – 02.9 Середній карієс постійних зубів

 

Клінічна форма – середній карієс постійних зубів, гострий перебіг

Критерії діагностики:

Клінічні:

                     скарги на незначний біль, а частіше відчуття оскоми в зубі, які виникають від хімічних подразників і швидко проходять після припинення їх дії;

                     можливий короткочасний біль від температурних та механічних подразників, частіше в місці локалізації дефекту;

                     наявність крейдоподібного кольору плями з каріозним дефектом у її центрі на поверхні зуба, частіше в ретенційних пунктах (місцях ретенції залишків їжі): фісурах, ямках жувальної та інших поверхонь зубів, пришийковій ділянці;

                     поява крейдоподібного кольору плями і каріозного дефекту твердих тканин зуба відмічається через деякий час після прорізування зуба;

                     в ділянці крейдоподібного кольору ураження емалі виявляється неглибокий дефект – каріозна порожнина, яка розміщена у межах плащового дентину, краї дефекту нерівні крейдоподібного кольору;

                     каріозна порожнина має вузький вхідний отвір, найбільшу ширину біля емалево-дентинного з’єднання і поступово звужується у напрямку до пульпи;

                     при зондуванні відмічається шорсткість, розм’якшення емалі, розм’якшений дентин, який вистилає каріозну порожнину сіро-білого або жовтуватого кольору, рідше він дещо пігментований;

                     розм’якшений дентин може мати хрящеподібну консистенцію і зніматися інструментом (екскаватором) пластами;

                     зондування каріозної порожнини мало болісне за винятком стінок в ділянці емалево-дентинного з’єднання;

                     реакція на перкусію – безболісна;

                     температурна проба: біль від холодного (води), що зникає відразу після усунення подразника.

Допоміжні діагностичні критерії:

                     рентгенографія: наявність каріозної порожнини у твердих тканинах коронки зуба;

                     визначення порогу больової електрозбудливості пульпи (методом електроодонтодіагностики): вона реагує больовим відчуттям на силу струму 6-12 мкА.

Лікування:

Місцеве лікування:

                     проведення професійної гігієни порожнини рота;

                     навчання пацієнта раціональній індивідуальній гігієні порожнини рота;

                     індивідуальний підбір засобів гігієни порожнини рота та зубної щітки;

                     призначення лікувально-профілактичних зубних паст, що містять кальцій, фториди, мінеральні речовини; сольових паст тощо;

                     місцеве знеболювання (анестетики);

                     препарування каріозної порожнини;

                     при локалізації каріозної порожнини на вестибулярній поверхні фронтальних зубів і премолярів її пломбують композитами, компомерами, склоіономерними, силікатними цементами;

                     при локалізації каріозної порожнини на жувальній поверхні молярів: препарування та пломбування каріозної порожнини діаметром до 2 мм амальгамою, композитом, компомером чи склоіономерним цементом;

                     якщо площа каріозного ураження більша 2 мм – препарування та пломбування усіх фісур жувальної поверхні моляра;

                     при пломбуванні композитами хімічної полімеризації, силікатними цементами та амальгамою обов’язково ізолююча прокладка – із фосфат-цементу або склоіономерного цементу;

                     покриття інших зміненого кольору ділянок фісур жувальної поверхні молярів герметиком;

                     при наявності значної кількості каріозних плям і дефектів емалі – ремінералізуюча терапія з використанням препаратів фтору, кальцію, ремінералізуючих розчинів, фторвмісних лаків тощо;

                     герметизація (неінвазивна, інвазивна) фісур жувальних зубів (цементами, герметиками хімічної та світлової полімеризації);

                     електрофорез препаратів фтору: 1-2 % розчин натрію фториду тощо (5-6 сеансів);

                     електрофорез препаратів кальцію: 10 % розчин кальцію глюконату, кальцію хлориду, 2,5 % розчин гліцерофосфату кальцію (5-6 сеансів);

                     електрофорез ремінералізуючих препаратів типу «Ремодент» тощо.

Загальне лікування:

                     нормалізація дієти з обмеженням вживання легкозасвоюваних вуглеводів (не більше 30 г цукру на добу);

                     у разі необхідності (наприклад, вагітним) призначення комплексних препаратів кальцію, фтору, мікроелементів, вітамінів (курс 30 днів, 2 курси на рік).

Рекомендації пацієнтам:

                     по раціональній гігієні порожнини рота і методиці чищення зубів;

                      по призначенню індивідуальних засобів гігієни (зубні щітки середньої жорсткості, флоси);

                     по призначенню лікувально-профілактичних паст, що містять фториди, солі кальцію та мінеральні солі.

Профілактика рецидивів:

                     диспансерний нагляд у стоматолога (не рідше одного разу на рік), у разі декомпенсованого перебігу карієсу – частіше.

Можливі результати:

1). У разі ефективності проведеного лікування – пломба повністю заповнює каріозний дефект, при зондуванні не відмічається щілини між пломбою і твердими тканинами зуба. Відновлені форма, функція та косметичні якості зуба. Відмічається стабілізація каріозного процесу, відсутність ознак вторинного карієсу;

2). У разі неефективності проведеного лікування – виникнення каріозної порожнини у межах емалі (вторинний середній карієс) або подальше прогресування каріозного процесу (виникнення глибокого карієсу); виникнення нових вогнищ каріозного ураження на інших зубах. Можливе виникнення запалення пульпи (пульпіт) або періодонта (періодонтит).

Критерії ефективності лікування:

Стабілізація каріозного процесу, збереження пломби протягом тривалого часу, відновлення форми, функції та косметичних якостей зуба.

 

Шифр МКХ  К. 02.0 – 02.9 Середній карієс постійних зубів

 

Клінічна форма – середній карієс постійних зубів, хронічний перебіг

Критерії діагностики:

Клінічні:

                     має практично безсимптомний перебіг;

                     можливі скарги на незначний біль, а частіше відчуття оскоми в зубі, які виникають від хімічних подразників і швидко проходять після припинення їх дії;

                     можливий короткочасний біль від температурних та механічних подразників, частіше в місці локалізації дефекту;

                     наявність каріозної порожнини на поверхні зуба, частіше в ретенційних пунктах (місцях ретенції залишків їжі): фісурах, ямках жувальної та інших поверхонь зубів, пришийковій ділянці;

                     поява каріозної порожнини у твердих тканин зуба відмічається через деякий час після прорізування зуба;

                     каріозна порожнина розміщена у межах плащового дентину, краї дефекту нерівні пігментовані (жовто-коричневого, коричневого кольору);

                     каріозна порожнина має широкий вхідний отвір, найбільшу ширину біля емалево-дентинного з’єднання;

                     при зондуванні відмічається шорсткість, розм’якшення емалі, розм’якшений дентин, який вистилає каріозну порожнину пігментований;

                     зондування каріозної порожнини мало болісне за винятком стінок у ділянці емалево-дентинного з’єднання;

                     реакція на перкусію – безболісна;

                     температурна проба: можливий біль від холодного (води), що зникає відразу після усунення подразника.

Допоміжні діагностичні критерії:

                     рентгенографія: наявність каріозної порожнини у твердих тканинах коронки зуба;

                     визначення порогу больової електрозбудливості пульпи (методом електроодонтодіагностики): вона реагує больовим відчуттям на силу струму 6-12 мкА.

Лікування:

Місцеве лікування:

                     проведення професійної гігієни порожнини рота;

                     навчання пацієнта раціональній індивідуальній гігієні порожнини рота;

                     індивідуальний підбір засобів гігієни порожнини рота та зубної щітки;

                     призначення лікувально-профілактичних зубних паст, що містять кальцій, фториди, мінеральні речовини; сольових паст тощо;

                     місцеве знеболювання (анестетики);

                     препарування каріозної порожнини;

                     пломбування каріозної порожнини:

                     при локалізації каріозної порожнини на вестибулярній поверхні фронтальних зубів і премолярів її пломбують композитами, компомерами, склоіономерними, силікатними цементами;

                     при локалізації каріозної порожнини на жувальній поверхні молярів: препарування та пломбування каріозної порожнини діаметром до 2 мм амальгамою, композитом, компомером чи склоіономерним цементом;

                     якщо площа каріозного ураження більша 2 мм – препарування та пломбування усіх фісур жувальної поверхні моляра;

                     при пломбуванні композитами хімічної полімеризації, силікатними цементами та амальгамою обов’язково ізолююча прокладка – із фосфат-цементу або склоіономерного цементу;

                     покриття інших зміненого кольору ділянок фісур жувальної поверхні молярів герметиком;

                     при наявності значної кількості каріозних плям і дефектів емалі – ремінералізуюча терапія з використанням препаратів фтору, кальцію, ремінералізуючих розчинів, фторвмісних лаків тощо;

                     герметизація (неінвазивна, інвазивна) фісур жувальних зубів (цементами, герметиками хімічної та світлової полімеризації);

                     електрофорез препаратів фтору: 1-2 % розчин натрію фториду тощо (5-6 сеансів);

                     електрофорез препаратів кальцію: 10 % розчин кальцію глюконату, кальцію хлориду, 2,5 % розчин гліцерофосфату кальцію (5-6 сеансів);

                     електрофорез ремінералізуючих препаратів типу «Ремодент» тощо.

Загальне лікування:

                     нормалізація дієти з обмеженням вживання легкозасвоюваних вуглеводів (не більше 30 г цукру на добу);

                     у разі необхідності (наприклад, вагітним) призначення комплексних препаратів кальцію, фтору, мікроелементів, вітамінів (курс 30 днів, 2 курси на рік).

Рекомендації пацієнтам:

                     по раціональній гігієні порожнини рота і методиці чищення зубів;

                      по призначенню індивідуальних засобів гігієни (зубні щітки середньої жорсткості, флоси);

                     по призначенню лікувально-профілактичних паст, що містять фториди, солі кальцію та мінеральні солі.

Профілактика рецидивів:

                     диспансерний нагляд у стоматолога (не рідше одного разу на рік), у разі декомпенсованого перебігу карієсу – частіше.

Можливі результати:

1). У разі ефективності проведеного лікування – пломба повністю заповнює каріозний дефект, при зондуванні не відмічається щілини між пломбою і твердими тканинами зуба. Відновлені форма, функція та косметичні якості зуба. Відмічається стабілізація каріозного процесу, відсутність ознак вторинного карієсу.

2). У разі неефективності проведеного лікування – виникнення каріозної порожнини у межах емалі (вторинний середній карієс) або подальше прогресування каріозного процесу (виникнення глибокого карієсу); виникнення нових вогнищ каріозного ураження на інших зубах. Можливе виникнення запалення пульпи (пульпіт) або періодонта (періодонтит).

Критерії ефективності лікування:

Стабілізація каріозного процесу, збереження пломби протягом тривалого часу, відновлення форми, функції та косметичних якостей зуба.

 

Шифр МКХ  К. 02.0 – 02.9 Глибокий карієс постійних зубів

 

Клінічна форма – глибокий карієс постійних зубів, гострий перебіг

Критерії діагностики:

Клінічні:

                     скарги на біль, а частіше відчуття оскоми в зубі, які виникають від хімічних подразників і швидко проходять після припинення їх дії;

                     можливий короткочасний біль від температурних та механічних подразників, частіше в місці локалізації каріозного дефекту;

                     наявність каріозної порожнини на різних поверхнях зуба, частіше в ретенційних пунктах (місцях ретенції залишків їжі): фісурах, ямках жувальної, контактних та інших поверхонь зубів, пришийковій ділянці;

                     поява каріозної порожнини у твердих тканин зуба відмічається через деякий час після прорізування зуба;

                     каріозна порожнина розміщена у межах навколопульпарного дентину з навислими краями емалі;

                     в ділянці крейдоподібного кольору ураження емалі виявляється глибокий дефект – каріозна порожнина, яка розміщена у межах навколопульпарного дентину, краї дефекту нерівні крейдоподібного кольору;

                     каріозна порожнина має відносно вузький вхідний отвір, найбільшу ширину біля емалево-дентинного з’єднання і поступово розширяється у напрямку до пульпи;

                     при зондуванні відмічається шорсткість, розм’якшення емалі, розм’якшений дентин, який вистилає каріозну порожнину сіро-білого або жовтуватого кольору, рідше він дещо пігментований;

                     розм’якшений дентин може мати хрящоподібну консистенцію і зніматися інструментом (екскаватором) пластами;

                     при зондуванні відмічається болісність в ділянці емалево-дентинного з’єднання, а також (менш виражена) на дні порожнини в точках найбільш тонкого дентину над пульпою;

                     в точках проекції рогів пульпи склепіння порожнини зуба дуже тонке, дентин розм’якшений і його дуже легко проткнути зондом і поранити пульпу. Це супроводжується різким болем і появою у каріозній порожнині крапельки крові;

                     реакція на перкусію – безболісна;

                     температурна проба: різкий біль від холодного (води), що зникає відразу після усунення подразника;

Допоміжні діагностичні критерії:

                     рентгенографія: наявність каріозної порожнини у твердих тканинах коронки зуба;

                     визначення порогу больової електрозбудливості пульпи (методом електроодонтодіагностики): вона реагує больовим відчуттям на силу струму 6-12 мкА.

Лікування:

Місцеве лікування:

                     проведення професійної гігієни порожнини рота;

                     навчання пацієнта раціональній індивідуальній гігієні порожнини рота;

                     індивідуальний підбір засобів гігієни порожнини рота та зубної щітки;

                     призначення лікувально-профілактичних зубних паст, що містять кальцій, фториди, мінеральні речовини; сольових паст тощо;

                     місцеве знеболювання (анестетики);

                     препарування каріозної порожнини;

                     проводять антисептичну обробку каріозної порожнини теплим (36-370С) 0,02 % розчином фурациліну, мікроциду, 0,5 % розчином етонію, 0,01 % розчином хлоргексидину біглюконату та іншими не подразнюючими антимікробними засобами;

                     лікування гострого глибокого карієсу проводять у два відвідування. У перше відвідування на дно каріозної порожнини накладають лікувальну прокладку і закривають порожнину тимчасовою пломбою;

                     лікувальні прокладки можуть бути: антибактеріальні пасти, що пригнічують мікрофлору і одонтотропні (пластикостимулюючі) пасти, які стимулюють відкладення пульпою вторинного дентину;

                     у разі відстроченого (через декілька місяців) лікування гострого глибокого карієсу каріозну порожнину закривають тимчасовою пломбою із цинк-фосфатного або склоіономерного цементу. При відсутності скарг після закінчення цього терміну (через півроку, рік) у подальшому проводять пломбування каріозної порожнини композиційними матеріалами;

                     постійне пломбування каріозної порожнини проводять у друге відвідування пацієнта:

                     при локалізації каріозної порожнини на вестибулярній поверхні фронтальних зубів і премолярів її пломбують композитами, компомерами, склоіономерними, силікатними цементами;

                     при локалізації каріозної порожнини на жувальній поверхні молярів: препарування та пломбування каріозної порожнини діаметром до 2 мм амальгамою, композитом, компомером чи склоіономерним цементом;

                     якщо площа каріозного ураження більша 2 мм – препарування та пломбування усіх фісур жувальної поверхні моляра;

                     при пломбуванні композитами хімічної полімеризації, силікатними цементами та амальгамою на лікувальну прокладку накладають ізолюючу прокладку – із фосфат-цементу або склоіономерного цементу;

                     покриття інших зміненого кольору ділянок фісур жувальної поверхні молярів герметиком;

                     при наявності значної кількості каріозних плям і дефектів емалі – ремінералізуюча терапія з використанням препаратів фтору, кальцію, ремінералізуючих розчинів, фторвмісних лаків тощо;

                     герметизація (неінвазивна, інвазивна) фісур жувальних зубів (цементами, герметиками хімічної та світлової полімеризації);

                     електрофорез препаратів фтору: 1-2 % розчин натрію фториду тощо (5-6 сеансів);

                     електрофорез препаратів кальцію: 10 % розчин кальцію глюконату, кальцію хлориду, 2,5 % розчин гліцерофосфату кальцію (5-6 сеансів);

                     електрофорез ремінералізуючих препаратів типу «Ремодент» тощо;

                     при декомпенсованому перебігу карієсу чи поганій гігієні порожнини рота при виборі пломбувального матеріалу перевагу слід надавати склоіономерним цементами.

Загальне лікування:

                     нормалізація дієти з обмеженням вживання легкозасвоюваних вуглеводів (не більше 30 г цукру на добу);

                     у разі необхідності (наприклад, вагітним) призначення комплексних препаратів кальцію, фтору, мікроелементів, вітамінів (курс 30 днів, 2 курси на рік).

Рекомендації пацієнтам:

                     по раціональній гігієні порожнини рота і методиці чищення зубів;

                      по призначенню індивідуальних засобів гігієни (зубні щітки середньої жорсткості, флоси);

                     по призначенню лікувально-профілактичних паст, що містять фториди, солі кальцію та мінеральні солі.

Профілактика рецидивів:

                     диспансерний нагляд у стоматолога (не рідше одного разу на рік), у разі декомпенсованого перебігу карієсу – частіше.

Можливі результати:

1). У разі ефективності проведеного лікування – пломба повністю заповнює каріозний дефект, при зондуванні не відмічається щілини між пломбою і твердими тканинами зуба. Відновлені форма, функція та косметичні якості зуба. Відмічається стабілізація каріозного процесу, відсутність ознак вторинного карієсу;

2). У разі неефективності проведеного лікування – виникнення каріозної порожнини у межах емалі (вторинний глибокий карієс) або подальше прогресування каріозного процесу: виникнення запалення пульпи (пульпіт) або періодонта (періодонтит); виникнення нових вогнищ каріозного ураження на інших зубах.

Критерії ефективності лікування:

Стабілізація каріозного процесу, збереження пломби протягом тривалого часу, відновлення форми, функції та косметичних якостей зуба.

 

Шифр МКХ  К. 02.0 – 02.9 Глибокий карієс постійних зубів

 

Клінічна форма – глибокий карієс постійних зубів, хронічний перебіг

Критерії діагностики:

Клінічні:

                     має практично безсимптомний перебіг;

                     можливий короткочасний біль від хімічних, температурних та механічних подразників, частіше в місці локалізації каріозного дефекту;

                     наявність каріозної порожнини на різних поверхнях зуба, частіше в ретенційних пунктах (місцях ретенції залишків їжі): фісурах, ямках жувальної, контактних та інших поверхонь зубів, пришийковій ділянці;

                     поява каріозної порожнини у твердих тканин зуба відмічається через деякий час після прорізування зуба;

                     каріозна порожнина розміщена у межах навколопульпарного дентину, займає значну частину коронки зуба, дефект відкритий назовні (навислі краї емалі відламуються внаслідок їх крихкості);

                     каріозна порожнина має широкий вхідний отвір, її ширина практично однакова біля емалево-дентинного з’єднання і поблизу пульпи;

                     краї дефекту нерівні пігментовані (жовто-коричневого, коричневого кольору);

                     при зондуванні відмічається шорсткість, розм’якшення емалі, розм’якшений дентин, який вистилає каріозну порожнину пігментований;

                      зондування каріозної порожнини мало болісне за винятком стінок у ділянці емалево-дентинного з’єднання;

                     реакція на перкусію – безболісна;

                     температурна проба: можливий біль від холодного (води), що зникає відразу після усунення подразника.

Допоміжні діагностичні критерії:

                     рентгенографія: наявність каріозної порожнини у твердих тканинах коронки зуба;

                      визначення порогу больової електрозбудливості пульпи (методом електроодонтодіагностики): вона реагує больовим відчуттям на силу струму 6-12 мкА.

Лікування:

Місцеве лікування:

                     проведення професійної гігієни порожнини рота;

                     навчання пацієнта раціональній індивідуальній гігієні порожнини рота;

                     індивідуальний підбір засобів гігієни порожнини рота та зубної щітки;

                     призначення лікувально-профілактичних зубних паст, що містять кальцій, фториди, мінеральні речовини; сольових паст тощо;

                     місцеве знеболювання (анестетики);

                     препарування каріозної порожнини;

                     пломбування каріозної порожнини:

                     при локалізації каріозної порожнини на вестибулярній поверхні фронтальних зубів і премолярів її пломбують композитами, компомерами, склоіономерними, силікатними цементами;

                     при локалізації каріозної порожнини на жувальній поверхні молярів: препарування та пломбування каріозної порожнини діаметром до 2 мм амальгамою, композитом, компомером чи склоіономерним цементом

                     якщо площа каріозного ураження більша 2 мм – препарування та пломбування усіх фісур жувальної поверхні моляра

                     при пломбуванні композитами хімічної полімеризації, силікатними цементами та амальгамою обов’язково ізолююча прокладка – із фосфат-цементу або склоіономерного цементу;

                     покриття інших зміненого кольору ділянок фісур жувальної поверхні молярів герметиком;

                     при наявності значної кількості каріозних плям і дефектів емалі – ремінералізуюча терапія з використанням препаратів фтору, кальцію, ремінералізуючих розчинів, фторвмісних лаків тощо;

                     герметизація (неінвазивна, інвазивна) фісур жувальних зубів (цементами, герметиками хімічної та світлової полімеризації);

                     електрофорез препаратів фтору: 1-2 % розчин натрію фториду тощо (5-6 сеансів);

                     електрофорез препаратів кальцію: 10 % розчин кальцію глюконату, кальцію хлориду, 2,5 % розчин гліцерофосфату кальцію (5-6 сеансів);

                     електрофорез ремінералізуючих препаратів типу “Ремодент” тощо;

                     при декомпенсованому перебігу карієсу чи поганій гігієні порожнини рота при виборі пломбувального матеріалу перевагу слід надавати склоіономерним цементами.

Загальне лікування:

                     нормалізація дієти з обмеженням вживання легкозасвоюваних вуглеводів (не більше 30 г цукру на добу);

                     у разі необхідності (наприклад, вагітним) призначення комплексних препаратів кальцію, фтору, мікроелементів, вітамінів (курс 30 днів, 2 курси на рік).

Рекомендації пацієнтам:

                     по раціональній гігієні порожнини рота і методиці чищення зубів;

                      по призначенню індивідуальних засобів гігієни (зубні щітки середньої жорсткості, флоси);

                     по призначенню лікувально-профілактичних паст, що містять фториди, солі кальцію та мінеральні солі.

Профілактика рецидивів:

                     диспансерний нагляд у стоматолога (не рідше одного разу на рік), у разі декомпенсованого перебігу карієсу – частіше.

Можливі результати:

1). У разі ефективності проведеного лікування – пломба повністю заповнює каріозний дефект, при зондуванні не відмічається щілини між пломбою і твердими тканинами зуба. Відновлені форма, функція та косметичні якості зуба. Відмічається стабілізація каріозного процесу, відсутність ознак вторинного карієсу.

2). У разі неефективності проведеного лікування – виникнення каріозної порожнини у межах емалі (вторинний глибокий карієс) або подальше прогресування каріозного процесу: виникнення запалення пульпи (пульпіт) або періодонта (періодонтит); виникнення нових вогнищ каріозного ураження на інших зубах.

Критерії ефективності лікування:

Стабілізація каріозного процесу, збереження пломби протягом тривалого часу, відновлення форми, функції та косметичних якостей зуба.

 

 

Література:

1.                 Диагностика и дифференциальная диагностика кариеса зубов и его осложнений. Учебное пособие. / [В.Ф. Михальченко, Л.И. Рукавишникова, Н.Н.Триголос ] – М.: АОр «НПП «Джангар», 2006. – 104 с.

2.                 Протоколи надання стоматологічної допомоги / за ред. головного стоматолога МОЗУкраїни, заслуженого лікаря України, канд. мед. наук Ю.З. Опанасюка // Київ: ТОВ ВЩ – «Світ сучасної стоматології», 2005. – 506 с.

3.                 Терапевтическая стоматология / [Е.В. Боровский, Ю.Д. Барышева, Ю.М. Максимовский и др.]; под ред. Е.В. Боровского. – М.: 000 «Медицинское Информационное Агентство», 1997. – 544 с.

4.                 Терапевтична стоматологія / [A.К. Ніколішин, B.М. Ждан, А.В. Борисенко ]; за ред. проф. А. К. Ніколішина. — Т. І. — Полтава: “Дивосвіт”, 2005. – 392 с.

5.                 Терапевтична стоматологія: Підручник. / [М.Ф. Данилевський, А.В. Борисенко, А.М. Політун, Л.Ф. Сідельнікова]. – К.: Здоровя, 2004. – Т. 2. – 400 с.

 

Матеріали підготувала

асистент кафедри терапевтичної стоматології,

канд. мед. наук Бойцанюк С.І.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Приєднуйся до нас!
Підписатись на новини:
Наші соц мережі