ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ

11 Червня, 2024
0
0
Зміст

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ

 

Вуглеводи є життєво необхідним для нормального енергетичного обміну головного мозку і підтримується за рахунок динамічної рівноваги між фізіологічними та біохіміч­ними процесами, що поставляють глюкозу в кров, та відповідними процесами, що зменшують її кількість у плазмі крові за рахунок надходження у клітини внут­рішніх органів.

Зміни концентрації глюкози в плазмі крові призводять до зсувів у біосинтезі та секреції в кров гормонів, які мають найбільше значення для регуляції процесів ферментативного контролю метаболізму глюкози, головним чином глюкагону, інсуліну, глюкокортикоїдів та соматотропіну.

 

Глюкагон. Інсулін

Співвідношення глюкагон/інсулін має найбільше значення для регуляції взаємовідношення між активностями процесів глюконеогенезу та гліколізу.

1. Зменшення рівня глюкоземїі(гіпоглюкоземія, гіпоглікемія), що настає че­рез декілька годин після останнього споживання їжі, супроводжується підви­щенням рівня секреції а-клітинами острівкової частини підшлункової залози гормону глюкагону, який стимулює процеси глюконеогенезу за розглянутими вище механізмами. За рахунок активації каскадної аденілатциклазної системи в мемб­ранах гепатоцитів глюкагон стимулює фосфороліз глікогену, що також робить свій внесок у збільшення рівня вільної глюкози.

2. Збільшення рівня глюкозн (гіперглюкоземія, гіперглікемія) стимулює секреції β-клітинами підшлункової залози гормону інсуліну, який підвищує ступінь проникності плазматичних мембран багатьох клітин для глюкози (окрім головного мозку), сприяючи їх внутрішньоклітинному метаболізму. Інсулін зменшує швидкість синтезу ферментів глюконеогенезу в печінці та, навпаки, стимулює синтез ключових регуляторних ферментів гліколізу — гексокінази, фосфофруктокінази, піруваткінази, переводячи, таким чином, обмін глюкози з глюкогенного на гліколітичний шлях. Крім того, інсулін стимулює синтез у печінці та м’язах глікогену, що також є метаболічним процесом, спрямованим на зменшення концентрації вільної глюкози.

 

Адреналінгормон мозкової частини надниркових залоз, збільшення секреції якого призводить до підвищення вмісту глюкози в крові за рахунок стимуляції фосфоролізу глікогену (детально – див. главу 13) в м’язах та частково в печінці, що, через Г-6-Ф-азну реакцію, супроводжується гіперглюкоземією.

Глюкокортикоїди, основним представником яких є кортизол, стимулюють глюконеогенез (і, відповідно, підвищують рівень глюкоземії при тривалому вве­денні в організм) за рахунок стимуляції синтезу в печінці ферментів глюконео­генезу — головним чином ФЕП-кінази, та ферментів, що перетворюють у субст­рати глюконеогенезу деякі глюкогенні амінокислоти (серии, тирозин, триптофан).

Соматотропін гормон аденогіпофіза, що, подібно до інсуліну, збільшує проникність плазматичних мембран клітин м’язової та жирової тканини для глюкози, але, на відміну від інсуліну, — активує глюконеогенез в печінці.

 

ГЛЮКОЗА

 

Глюкоза — основний представник вуглеводів плаз­ми. За своєю хімічною природою вона є альдогексозою, між двома основними формами якої (циклічною та ациклічною) встановлюється певна рівновага. Циклічна структура моносахариду (глюкопіраноза) виступає як окрема ланка олі­го- й полісахаридів. Завдяки тому, що глюкоза представле­на і альдегідною, формою, вона має відновлюючі властивості. З кров’ю ворітної вени вона надходить до печінки, част­ково затримується її клітинами, а частково потрапляє в за­гальний кровотік і вилучається клітинами інших органів і тканин.

 

Рис. Основні шляхи перетворення глюкози в клітині.

 

Підвищення вмісту глюкози в крові при максимумі перетравлення підвищує секрецію інсуліну, який приско­рює її транспортування до клітин, змінюючи проникність клітинних мембран, активуючи ферменти, відповідальні за проходження глюкози крізь мембрани. Внутрішньоклітин­ний обмін глюкози забезпечує організм енергією АТФ і важ­ливими метаболітами, потрібними в інших ланках обміну речовин.

 

Найбільш поширеною формою патології речовин з пе­реважною патологією обміну вуглеводів є цукровий діабет — як варіант гіперглікемічного стану.

 

КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ВМІСТУ ГЛЮКОЗИ

 

Вміст глюкози в крові, що становить 6,2–7,7 ммоль/л, характеризує стан гіперглікемії. Зниження вмісту глюкози до 2,7–3,0 ммоль/л вважається гіпоглікемією; подальший спад його до 2,1–2,4 ммоль/л призводить до гіпоглікеміч­ної коми.

Гіперглікемії можуть бути панкреатичного і позапанкреатичного походження. Панкреатичні гіперглікемії зустрі­чаються: при цукровому діабеті, бронзовому діабеті, гост­рих і хронічних ураженнях підшлункової залози запальним, некротичним або циротичним процесом.

Позапанкреатичні гіперглікемії бувають аліментарни­ми, нервовими, печінковими, гормональними (за винятком підшлункової залози).

Гіпоглікемії також можуть бути спричинені рядом фак­торів: порушенням перетравлювання і всмоктування вуглеводів.

 

Оральний тест толерантності до глюкози (цукрове навантаження)

 

n     Це активна проба, яка служить для остаточного діагностування цукрового діабету.

n     Покази до проведення тесту:

       Граничні значення глікемії натще або після вживання їжі

       Глюкозурія

       Обмежена глюкозурія у вагітних

       Вагітні, які попередньо народжували великі плоди (>4 кг) або мали викидні

 

 

Рис. Оральний тест толерантності до глюкози в осіб молодших 50 років (а) і старших 50 років (б).

 

Інтерпретація орального тесту толерантності до глюкози

 

Рівень глюкози (ммоль/л)

Венозна кров

Капілярна кров

плазма

цільна кров

цільна кров

Цукровий

діабет

Глікемія натще

> 8

> 7

> 7

Показник на 120=й хв. тестування

> 11

> 10

> 11

Порушення толерантності до глюкози

Глікемія натще

< 8

< 7

< 7

Показник на 120-й хв. тестування

>8<11

>7<10

>8<11

 

 

Внутрішньовенний глюкозотолерантний тест

 

Внутрішньовенний глюкозотолерантний тест дозволяє виключити чинники, пов’язані з недостатністю перетравлювання і всмоктування вуглеводів в тонкому кишечнику, що робить вплив на рівень глюкози крові при пероральному її введенні. Протягом трьох днів до проведення дослідження пацієнт отримує дієту, що містить близько 150 г вуглеводів на добу. Дослідження проводять натщесерце. Глюкозу з розрахунку 0,5 г/кг маси тіла вводять внутрішньовенно у вигляді 25 % розчину протягом 1–2 хв. Концентрацію глюкози в плазмі крові визначають натщесерце і через 3, 5, 10, 20, 30, 45 і 60 хв. після внутрішньовенного введення глюкози. Іноді одночасно визначають інсулін плазми крові. Розраховують коефіцієнт асиміляції глюкози (К), що відображає швидкість зникнення глюкози з крові після внутрішньовенного введення. Для цього визначають час (t1/2), необхідний для зниження удвічі змісту глюкози, визначеного через 10 хв. після введення. Коефіцієнт асиміляції глюкози визначають за формулою: К = 70/T1/2,

 

 

Рис. Внутрішньовенний глюкозотолерантний тест

 

 

Фактори, які спричиняють підвищення вмісту глюкози в крові.

        

Всмоктування значної кількості глюкози з кишечника в кров при­зводить до так званої харчової, або аліментарної, гіперглікемії.

Аліментарна гіперглікемія — фізіологічне яви­ще, яке зв’язане з прийманням їжі, багатої на вуглеводи, які всмок­туються у вигляді моносахаридів. Велике навантаження спричи­няє швидке поповнення глікогенного резерву печінки і надлишок глюкози надходить у кров, що викликає гіперглікемію. Переви­щення ниркового порогу при цьому може зумовити глюкозурію. Аліментарна гіперг’лікемія і глюкозурія — явища, які швидко про­ходять.

Емоціональна гіперглікемія. Збудження, що. виникає в корі головного мозку, .надходить у довгастий мозок, а звідти по гілці симпатичного нерва — до мозкової частини над­ниркових залоз, що призводить до посиленого виділення адрена­ліну, який сприяє розщепленню глікогену в печінці на глюкозу — настає так звана психічна, або емоціональна, гіперглікемія.

При токсикозі, мозкових травмах та деяких інфекційних за­хворюваннях можуть спостерігатись явища гіперглікемії як ре­зультат подразнення центральної нервової системи.

Спостерігається гіперглікемія при високій температурі, шоко­вих станах, менінгіті, енцефаліті та деяких інших збудженнях і подразненнях центральної нервової системи. Гіперфункція моз­кової частини надниркових залоз, гіперадреналінемія також при­зводять до гіперглікемії.

При гіпофункції острівців Соболева—Лангерганса підшлункової залози змінюється співвідношення інсуліну до адреналіну в бік переважання адреналіну. При цьому настає гіперглікемія.

Гіперфункція кіркової частини надниркових залоз, що супро­водиться збільшенням у крові кількості глюкокортикоїдів, спричи­няє посилене перетворення білків у вуглеводи, внаслідок чого збільшується кількість цукру в крові.

Через те що адренотропний гормон (АКТГ) викликає підви­щене виділення глюкокортикоїдів кори надниркових залоз, вплив цих гормонів не можна розглядати ізольовано, а лише в поєднанні з дією гормонів кори надниркових залоз. Дія вказаних гормонів полягає, з одного боку, в гальмуванні використання цукру тка­нинами, з другого — в посиленому перетворенні білків у глюкозу. Все це зумовлює гіперглікемію.

Сповільнене втягнення в обмін глюкози при наркозі, запален­нях, септичних захворюваннях і токсичних ураженнях викликає гіперглікемію внаслідок порушення функції ферментативних систем.

Джерелом глюкози при різних видах гіперглікемії є вуглеводи їжі, глікоген печінки, а також ендогенна глюкоза, що утворюється з білків і, можливо, жирів при так званому гліконеогенезі.

Всі види гіперглікемій поділяють на і н с у л яр н і, зв’язані з недостатністю функції острівцевого апарата підшлункової за­лози, іекстраінсулярні, не зв’язані з підшлунковою за­лозою.

Екстраінсулярні гіперглікемії охоплюють ряд фізіологічних і патологічних явищ, що не зв’язані з порушенням функції під­шлункової залози.

Особливе місце серед патологій вуглеводного обміну займає галактоземія. Рівень цукру в крові при цьому коливаєть­ся в межах 150—300 мг%, з яких 25—75% припадає на частку галактози. Тому термін гіперглікемія у таких випадках не від­биває суті явища, бо кількість самої глюкози в крові залишається в нормі і може навіть знижуватись.

Ідіопатична галактоземія (відповідно галактозурія) спостері­гається при тяжкій клінічній картині. Аліментарне збільшення кількості галактози (інколи лактози) в крові не має істотного зна­чення.

У дітей лактоза нагромаджується в крові і виводиться з сечею при есенціальній лактозурії.

Арабіноза і ксилоза можуть нагромаджуватись у крові і з’яв­лятися в сечі при цукровому діабеті.

Зниження кількості глюкози в крові (гіпоглікемія) виявляється при тривалому голодуванні або-підвищеному фізичному навантаженні, коли запаси глікогену в печінці різко зменшую­ться і в тканинах посилено розщеплюється глюкоза.

Гіпоглікемія спостерігається при мікседемі (гіпофункція щито­видної залози), бронзовій хворобі (гіпофункція надниркових за­лоз), а також при гіпофункції передньої частки гіпофіза. В усіх випадках вміст глюкози в крові становить менше 80 мг%. Гіпо­глікемія буває також при порушенні функції нирок внаслідок порушення всмоктування вуглеводів, порушення процесів глікогенолізу та глікогеноге-нсзу, посиленим розщепленням, глюкози в тканинах, поси­леним виділенням глюкози через нирки.

Глюкозурії можуть бути наслідками гіперглікемії. Крім того, зустрічаються ниркові глюкозурії — первинні та вто­ринні.

При цукровому діабеті порушується обмін речовин, пе­реважно з порушенням обміну вуглеводів. В основі лежить інсулінова недостатність, як абсолютна, так і відносна. Це веде до накопичення глюкози в крові — гіперглікемії, а при перевищенні ниркового порога — й до глюкозурії. Пору­шення обміну вуглеводів супроводжується порушеннями об­міну білків і жирів, тому виражений цукровий діабет може супроводжуватися тріадою: гіперглікемія, глюкозурія і ке-тоз (ацетонові тіла в крові й сечі).

При цукровому діабеті можливі також гіпо- та гіперглікемічні коми.

Гіперглікемічна кома спостерігається при високих по­казниках глюкози крові (до 300—600—800 мг%, або 16,5— 33—44 ммоль/л і вище). Головною причиною коми є пору­шення перебігу ферментативних реакцій і накопичення недоокиснених продуктів. Гіпоглікемічна кома може роз­виватися при різних рівнях глюкози в крові, але основною причиною її розвитку є недостатнє надходження глюкози до клітин й тканин, насамперед до центральної нервової сис­теми. Вміст глюкози в крові — у межах норми або зниже­ний, проте іноді спостерігається виділення кетонових тіл як результат гіперглікемії.

При прихованому діабеті, тобто за відсутності гіперглі­кемії, глюкозурії та кетозу, встановленню діагнозу сприяє навантаження глюкозою, яке виявляє діабетоїдний тип ди­наміки вмісту глюкози. Може допомогти також виявлення збільшених значень рівня холестеролу.

При бронзовому діабеті (гемохроматозі, сидерофілії) вна­слідок порушення обміну заліза, надлишкового відкладан­ня пігментів у підшлунковій залозі нерідко спостерігається розвиток цукрового діабету.

При решті форм панкреатичної гіперглікемії, пов’язаної з гострими й хронічними ураженнями підшлункової залози запальним, некротичним або циротичним процесом, причина гіперглікемії полягає в порушенні вироблення інсуліну, і залежно від гостроти й тривалості основного процесу гіпер­глікемія триває більший або менший проміжок часу та може супроводжуватися глюкозурією або протікає без неї.

При гострому ураженні підшлункової залози, хоча й у мен­шій кількості випадків, може спостерігатися глюкозурія, переважно при геморагічних некрозах та гнійних панкреа­титах (нерідко при ураженні хвостової частини залози). У цих випадках проводити визначення глюкози в крові до­цільно з другого дня захворювання. Глікемічні криві ви­значати не рекомендується.

Аліментарну гіперглікемію розглядають як фізіологіч­ну. Гіперглікемія цього типу і можлива глюкозурія швид­ко минають.

Нервові гіперглікемії (емоційні) є наслідком подразнення центральної нервової системи травматичного, механічного, токсичного характеру і спостерігаються при мозкових трав­мах, пухлинах мозку, високій температурі, шоковому ста­ні, менінгітах, енцефалітах, токсикозах, внутрішньочереп­них геморагіях, отруєннях, емоційному збудженні (страх, плач).

Збудження симпатоадреналової системи, що супроводжу­ється гіперглікемією, змінюється гіпоглікемією.

Печінкові гіперглікемії спостерігаються при дифузних ураженнях печінки.

Гормональні гіперглікемії (за винят­ком інсулінової) трапляються при гіпертиреоїдизмі, хворо­бі Іценка — Кушинга, феохромоцитомі, гіперпродукції со-матотропіну, передозуванні кортизону та деяких інших препаратів. У всіх цих випадках може спостерігатися гі­перглікемія і глюкозурія, проте лише з приєднанням цук­рового діабету виявляються кетонові тіла.

Схильність до гіпоглікемії внаслідок непереносимості деяких видів цукрів може бути наслідком порушення пере­травлювання і всмоктування здебільшого дисахаридів.

Це переважно спадкові захворювання, при яких не син­тезуються ферменти слизової оболонки кишок (тобто ензимо-патії), проте подібну картину дає й інгібування ферментів.

Найчастіше зустрічається непереносимость сахарози, лак­този, мальтози та ізомальтози, що супроводжується поси­ленням бродіння і збільшенням вмісту молочної кислоти в кишках. Однак подібну симптоматику можна спостері­гати при ахілії (ахлоргідрії) шлунка.

Порушення перетравлювання і резорбції вуглеводів тра­пляються при захворюваннях підшлункової залози, дефі­циті панкреатичної амілази, а також тяжкому лямбліозі.

Різке обмеження всмоктування вуглеводів при ентеро­коліті, диспепсії, невтримному блюванні, проносі тощо.

-33-

При захворюваннях, які найчастіше зв’язані з порушенням обміну вуглеводів і його регуляції, а також з патологією нирок, кількість глюкози в сечі збільшується — розвивається глюкозурія.

Серед причин, які призводять до появи цукру в сечі, необхідно відзначити: 1) гіперглікемії, вміст яких перевищує нирковий по­ріг; 2) захворювання нирок, що зв’язані з порушенням реабсорбції глюкози у ниркових Канальцях; 3) появу в крові незвичайного цукру з низьким нирковим кліренсом.

Нирковий поріг — величина індивідуальна, у дітей вона коливається в межах 190—230 мг%, у дорослих — 150— 180 мг%. Нирковий поріг і зв’язана з ним глюкозурія змінюються при деяких впливах.

При захворюваннях нирок типу гострих нефритів, ураженні тубулярного апарата, отруєнні флоридзином, жовтяниці та ін­ших захворюваннях нирковий поріг знижується. При хронічних ниркових захворюваннях, діабеті, введенні пітуїтрину, паратгор-мона, адреналіну він підвищується.

Розрізняють три види глюкозурій: 1) зв’язані з інсулярним апа­ратом підшлункової залози (панкреатогенні); 2) неінсулярні, по-запанкреатичні (екстраінсулярні); 3) зв’язані із захворюванням нирок (ренальні).

Панкреатичні (інсулярні) глюкозурії зумовлюються порушен­ням функції інсулярного апарата підшлункової залози з недостат­нім утворенням інсуліну. При цукровому діабеті у зв’язку з не­достатністю інсуліну порушується утворення глікогену з глюкози, що призводить до гіперглікемії.

При гіперглікемії, яка перевищує нирковий поріг, настає глю­козурія. При цукровому діабеті вона є одним з важливих симп­томів захворювання. Рівень цукру ,в сечі при цьому коливається від 0 до 12%. Відомі поодинокі випадки підвищення ниркового порогу при діабеті, коли може бути гіперглікемія без глюкозурії. Описано випадок гіперглікемії, яка досягала 582 мг% і не супро­водилась глюкозурією. Ступінь глюкозурії визначається добовим виділенням глюкози з сечею, бо при діабеті значно збільшується діурез. Добова кількість глюкози, що виводиться у хворого з сечею, може становити 500-600 г.

Кількість цукру, що виводиться з сечею, необхідно порівнювати з кількістю вуглеводів, що надходить в організм з їжею.

При цукровому діабеті глюкоза з сечею виводиться натщесерце. Введення інсуліну спричиняє зниження гіперглікемії і зникнення глюкозурії.

Гострі панкреатити супроводяться гіперглікемією і глюкозурією, які зникають при видужанні.

Глюкозурії при голодуванні також зв’язані з порушенням функ­ції підшлункової залози.

До позапанкреатичних треба віднести глюкозурії, які мають місце при ураженні інших залоз внутрішньої секреції, центральної нервової системи, а також аліментарну глюкозурію.

Серед глюкозурій центрально-нервового походження необхідно виділити ті, які зв’язані з функціональним збудженням централь­ної нервової системи та симпатичного відділу вегетативної нервової системи. Вони, очевидно, спричиняються рефлекторним посилен­ням розкладу глікогену в печінці. Як правило, такі глюкозурії швидко проходять. Подібну глюкозурію можна виявити у сту­дентів, які складають іспити, у хворих перед операцією та ін.

Токсичні, механічні та інші подразнення центральної нервової системи також зумовлюють гіперглікемію. Спостерігають гіпер­глікемію і глюкозурію при енцефалітах, менінгітах, токсикозах, черепних травмах, пухлинах головного мозку, внутрішньочерепних крововиливах, гарячкових станах та деяких видах отруєння (не треба змішувати їх з отруєннями, які призводять до ушкодження ниркового епітелію).

У літературі описано випадки глюкозурій, які виникають при прийманні ліків (діуретину, кофеїну; внутрішньовенному введенні гіпертонічних розчинів), при отруєннях (окисом вуглецю, хлоро­формом, фосфором). Певно, тут має місце як рефлекторний вплив на вуглеводний обмін, так і безпосередній на нирки.

Серед ендокринних глюкозурій треба відзначити глюкозурії, які зв’язані з гіперфункцією надниркових залоз (мозкової речовини і менше кори), гіпофіза та щитовидної залози.

Гіперфункція щитовидної залози (тиреотоксикоз) у 25—35% хворих супроводиться глюкозурією. Введення адреналіну спричи­няє адреналінову глюкозурію; глюкозурія спостерігається також при пухлинах надниркових залоз — феохромоцитомі, гіпернефромі.

Пухлини задньої частки гіпофіза, гіперпітуїтризм у 25—40% хворих також супроводяться глюкозурією.

Випадки цукрового діабету, які не піддаються лікуванню ін­суліном, очевидно, зв’язані з ендокринними порушеннями з боку гіпофіза та інших залоз внутрішньої секреції.

Слід зупинитися також на можливості появи глюкозурії при захворюваннях печінки — печінкові глюкозурії. Во­ни зв’язані з недостатністю глікогенсинтезуючої функції пе­чінки. Часто характерною ознакою бронзового діабету є глюкозурія.  Значну групу становлять ренальні (ниркові) глюкозурії, серед яких виділяють первинні і вторинні.

Первинна ренальна глюкозурія, зв’язана з аномаліями реабсорб­ції глюкози у ниркових канальцях, називається ренальним діабетом. Метаболізм вуглеводів при цьому не порушений, але значно знижений нирковий поріг (25—125 мг%).

При ренальному діабеті з сечею постійно виділяється глюкоза. В той же час рівень цукру в крові залишається в нормі. Глікемічна

 

Цукровий діабет

Цукровий діабетендокринна хвороба, щоо характеризується генетично детермінованим абсолютним або відносним дефіцитом гормону підшлункової залози інсуліну. В основі розвитку цукрового діабету лежить зниження продукції інсуліну в β-клітинах острівкового (інсулярного) апарату підшлункової залози або нездатність відповідних клітинних рецепторів реагувати на інсулін.

Відповідно до зазначеного розрізняють:

інсулінозалежпий цукровий діабет (ІЗЦЦ), який розвивається внаслідок руйнування значної’ кількості (звичайно більше 90 %) секретуючих інсулін р-клі-тин. Причиною деструкціїр-клітин є генетичне зумовлений автоімунний процес. ІЗЦЦ складає 10-15 % всіх випадків цукрового діабету і проявляється гіпер­глікемією та схильністю до кетонеміїта кетоацидозу. Ця форма цукрового діабету розвивається звичайно в ранньому віці (до ЗО років), найчастіше у дітей та підлітків;

інсулінонезалежний цукровий діабет (ІНЗЦЦ)форма цукрового діабету, за якого у більшості хворих зберігаються β-клітини в інсулярній частині підшлункової залози, але порушені специфічні реакції клітин на дію інсуліну або регуляція його секреції під впливом збільшеної концентрації глюкози крові. ІНЗЦЦ розвивається звичайно у дорослих (старше З0 років) та осіб похилого віку і проявляється гіперглікемією та ожирінням.

 

Вуглеводний метаболізм при ЦД

Ø     пригнічення гексокінази (гепато-, міо- та адіпоцити)

Ø     посилення глікогенолізу

Ø     активація глюконеогенезу

Ø     порушення роботи циклу Кребса

 

БІОХІМІЧНІ ПРОЯВИ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ:

Ø     ГІПЕРГЛІКЕМІЯ

Ø     ГЛЮКОЗУРІЯ ( БІЛЬШЕ 10 ММОЛЬ/Л)

Ø     КЕТОНЕМІЯ, КЕТОНУРІЯ, АТЕРОСКЛЕРОЗ

Ø     КЕТОАЦИДОЗ

Ø     ГІПЕРАМІНОАЦИДЕМІЯ І АМІНОАЦИДУРІЯ

Ø     ПОЛІУРІЯ

Ø     ПОЛІДИПСІЯ

Ø     ПОЛІФАГІЯ

Ø     ДЕГІДРАТАЦІЯ

 

ОТТГ при цукровому діабеті

n     Значення рівня глюкози в плазмі крові, встановлене на 120-й хв тестування та в одній з інших часових точок, що рівне або вище за 11,0 ммоль/л, свідчить про наявність ЦД навіть у пацієнтів, які не мають проявів захворювання.

n     Якщо концентрація глюкози є рівною або вищою за 11,0 ммоль/л лише після 2 годинного тестування при значенні натще 8,0 ммоль/л, то визначення необхідно повторити через 6 тижнів.

n     Повторне отримання такого самого результату тесту (рівень глюкози через 2 год > 11,0 ммоль/л ) свідчить про наявність діабету

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Приєднуйся до нас!
Підписатись на новини:
Наші соц мережі