Лекція 2: Фармакоекономіка як наука, її мета та завдання
План
1. Фармакоекономіка як наука: мета, задачі, предмет та об’єкти вивчення.
2. Споживачі результатів фармакоекономічних досліджень.
3. Зв’язок фармакоекономіки з суміжними дисциплінами та її місце в системі вищої фармацевтичної освіти.
4. Параметри фармакоекономічної оцінки лікарських засобів і методів лікування
5. Характеристика основних фармакоекономічних категорій
6. Значення основних фармакоекономічних категорій для проведення фармакоекономічних досліджень.
1. Фармакоекономіка як наука: мета, задачі, предмет та об’єкти вивчення
Умови виникнення фармакоекономіки як прикладної науки. В даний час зростає роль провізора в забезпеченні раціонального розподілу лікарських засобів, що обумовлене як постійно зростаючим їх асортиментом на фармацевтичному ринку, так і обмеженістю засобів, які виділяються державою на охорону здоров’я. Для оптимізації медичної допомоги в сучасних умовах провізор разом з інформацією про терапевтичну ефективність і безпеку лікарських засобів, основних схем лікування поширених захворювань повинен мати знання і за економічною оцінкою лікарської терапії, які передбачає дисципліна «Фармакоекономіка».
Фармакоекономіка розвивається з 60-70-х років у країнах Заходу з ринковою економікою. Вона виникла для вирішення розходжень між обмежиними фінансовими можливостями охорони здоров’я та великими витратами, які потребує сучасна медична діагностика, фармакотерапія. Фармакоекономіка вивчає стратегію пошуку нових підходів до оптимізації та раціоналізації лікарської терапії, проведення науково-обгрунтованої оцінки ефективності та вартісних характеристик медикаментозного лікування.
Її назва походить від поєднання слів: farmacon «лікарський засіб» та economie «економія». Уперше термін «фармакоекономіка» введений у 1986 році на Конгресі фармацевтів Канади в Торонто, коли R.Townsend із фармацевтичної компанії «Upjon» використав його у своїй доповіді. Перші дослідження з фармакоекономіки стосувалися аналізу витрат і ефективності лікування СНІДу новим лікарським засобом (група ретровірусних препаратів). Це модельне дослідження базується на даних із клінічних випробувань, які показали, що вартість лікування становить 10 тис. доларів на один рік життя і при цьому тривалість виживання хворих збільшиться на один рік життя за умови використання препарату. Необхідно було прийняти рішення про доцільність державного відшкодування витрат на цей препарат для хворих на СНІД, також суспільство та держава повинні були вирішити і морально-етичні проблеми фінансування.
Фармакоекономіка — прикладна наука, яка є методологією порівняльної оцінки медичних технологій (методів профілактики, діагностики та лікування, в т.ч. з використанням ЛП), на основі всебічного комплексного аналізу результатів їх застосування та економічних витрат.
Заснування фармакоекономіки як окремої науки в межах охорони здоров’я обумовлене: по-перше, загальною світовою диспропорцією між обмеженими фінансовими ресурсами держав та постійно зростаючими обсягами фінансування галузі охорони здоров’я; по-друге, значним збільшенням кількості ЛП на світовому фармацевтичному ринку та пошуками підходів, які б сприяли їх раціональному використанню та дозволили знизити і оптимізувати, перш за все, бюджетні витрати на охорону здоров’я, а також витрати страхових компаній та пацієнтів на основі аргументованого вибору.
Фармакоекономіка описує та аналізує результати лікування та витрати при використанні нових лікарських засобів для їх упровадження у практику.
Головна мета науки – оцінити ефективне використання ресурсів охорони здоров’я на фармакотерапію, інші медичні та фармацевтичні послуги.
Метою вивчення фармакоекономіки є підготовка фахівців, які б мали достатній рівень знань і практичні навички для визначення економічної ефективності методів діагностики, конкретних схем лікування, профілактики захворювань, що дозволить майбутнім провізорам вирішевати реальні профісійні завдання і є необхідною умовою забезпечення раціонального застосування лікарських засобів, як окремим споживачам, так і державою вцілому.
Вирішення економічної ситуації в охороні здоров’я є складним, необхідно забезпечити оптимальне (ідеальне) лікування хворого при обмежених фінансових ресурсах. Саме фармакоекономіка допомагає порівняти витрати та результати різних медичних технологій (медична технологія – це практичне застосування знань для профілактики, діагностики, лікування захворювань).
Основним завданням фармакоекономіки як складового компонента, що забезпечує функціонування доказової медицини, є сприяння раціональному використанню ЛП, тобто досягнення максимального клінічного ефекту шляхом застосування дешевших і більш ефективних ЛП.
В умовах упровадження формулярної системи та стандартів медичної допомоги в охорону здоров’я всіх розвинених країн результати фармакоекономічного аналізу є підставою вибору до стандартів та формулярів тільки тих ЛП, використання яких економічно виправдане. Це ЛП, терапевтична ефективність та безпека яких, з одного боку, доведена у фармакоепідеміологічних дослідженнях, з іншого — вони характеризуються оптимальними витратами на одиницю ефективності, що відповідає можливостям Державного бюджету стосовно охорони здоров’я.
Предметом фармакоекономіки є результати (наслідки) медичних технологій та фінансові витрати на їх використання.
При проведенні фармакоекономічної оцінки для аналізу клінічних результатів (ефективності медичних технологій) використовують різні джерела інформації: звіти про клінічні дослідження ЛП, звіти лікувально-профілактичних закладів, наукові публікації: статті та огляди, які висвітлюють результати клінічних та фармакоепідеміологічних досліджень ЛП, мета-аналізи, систематичні огляди, статистичні дані про споживання ЛП. Для аналізу фінансових витрат використовують чинні на момент дослідження галузеві тарифи та прейскуранти цін на медичні послуги, прайс-листи на ЛП аптечних закладів та фармацевтичних фірм, базуючись при цьому на загальних економічних підходах.
Предмет дослідження фармакоекономіки:
• Результати фармакотерапії, можливості проведення порівняльного аналізу двох різних методів чи схем лікування;
• Безпечність та ефективність нових лікарських засобів;
• Економічні витрати на проведення фармакотерапії та діагностики;
• Документація рандомізованих клінічних випробувань лікарських засобів по групах хворих.
Предмет дослідження фармакоекономіки становлять:
1. Ефективність медичних технологій, коли можна визначити терапевтичні результати однієї схеми лікування у порівнянні з іншою або з плацебо (альтернативні медичні технології);
2. Вартісні витрати на профілактику, діагностику, фармакотерапію захворювань за альтернативними медичними технологіями;
3. Безпечність та ефективність нових лікарських засобів, що впроваджені в ринок;
4. Документація рандомізованих клінічних випробувань лікарських засобів. Рандомізовані контрольовані клінічні випробування (Randomized Controlled Clinical Trials – RCCT) – порівняльне дослідження ефективності лікарських засобів, коли хворі з чітко встановленим діагнозом (наприклад, серцева недостатність ІІ ступеня) методом випадкового відбору (random – випадковий) розподіляються в групи лікування різними препаратами (або препарат у порівнянні з плацебо), чітко фіксуються результати лікування і встановлюються переваги в ефективності препарату;
5. Фармакоепідеміологічна статистика – вивчення терапевтичної ефективності та кількості побічних дій/реакцій, небажаних реакцій на лікарський засіб на великій сукупності хворих за звичайних умов медичної практики після впровадження препарату на ринок. Встановлені показники безпечності лікарського засобу надалі екстраполюються на загальну популяцію хворих. Використовуються ретроспективні (випадок-контроль) або проспективні (когортні) спостереження за дією лікарських засобів;
6. Споживання та визначення потреби в лікарських засобах:
• в уніфікованому показнику – встановлені добові дози (defined daily doses), які рекомендовані ВООЗ;
• в економічних величинах, наприклад, вартість лікування захворювання препаратом, витрати на 100 хворих.
Об’єктом фармакоекономіки як самостійної прикладної науки є оцінка показника ефективності витрат (співвідношення витрат і ефективності медичних технологій) або вартості одиниці ефективності.
Основними об’єктами досліджень у фармакоекономіці є:
1. Витрати в охороні здоров’я (оплата з ліків, служб, зарплата лікарів);
2. Результати лікування:
• біологічні (кількість серцевих нападів, астматичних приступів; захворюваність, смертність);
• економічні (зменшення валового національного доходу);
• суспільні (суспільні асигнування, якість життя, вигода).
Основними методичними підходами фармакоекономіки є методи фармакоекономічного, а також інших фармацевтичних наук, серед яких АВС-, VEN- та частотний аналізи. Мета фармакоекономічного аналізу — обґрунтування вибору оптимальної медичної технології на основі показника ефективності витрат. Фармакоекономічні розрахунки дозволяють прогнозувати необхідний обсяг фінансування на різних рівнях, починаючи з конкретних лікувально-профілактичних закладів і закінчуючи загальнодержавним. Провідною ознакою методичного підходу фармакоекономіки є комплексність, що полягає у виборі ЛП на основі аналізу безпеки, якості, терапевтичної та економічної ефективності, рівня їх споживання та структури захворюваності населення.
2. Споживачі результатів фармакоекономічних досліджень
Актуальність фармакоекономіки підтверджується можливістю використання результатів фармакоекономічного аналізу різними учасниками фармацевтичного ринку. Керівники системи охорони здоров’я та члени формулярного комітету використовують результати фармакоекономічного аналізу для формування оптимального списку ЛП, що дозволяє оптимізувати та знижувати витрати держави на їх використання. Виробники ЛП використовують результати фармакоекономічного аналізу для обґрунтування цінової політики, відбору ЛП у державні переліки ліків і формуляри, витрати на які відшкодовуються державою або закладами соціальної допомоги; керівники аптечних закладів, фармацевтичних фірм — для формування оптимального асортименту та просування ЛП на фармацевтичному ринку; провізори, лікарі — для більш повного використання асортименту зареєстрованих ЛП і призначення їх з урахуванням прогнозованого результату та економічного статусу пацієнта; співробітники науково-дослідних лабораторій — для обґрунтування перспективності та економічної доцільності розроблення і впровадження нових ЛП.
Фармакоекономіка є механізмом фармацевтичного менеджменту та маркетингу для забезпечення ефективного функціонування охорони здоров’я, а саме медикаментозного забезпечення на засадах сучасної доказової медицини
Основними споживачами фармакоекономічних даних є:
• Експерти – вчені і фахівці, яким необхідні об’єктивні економічні докази при порівнянні даних за ефективністю і безпечністю фармацевтичних препаратів для внесення їх у відповідні переліки, формуляри лікарських засобів;
• Керівники і фахівці державних і регіональних підрозділів охорони здоров’я, яким треба визначати оптимальні бюджетні асигнування під час реалізації територіальних програм охорони здоров’я з використанням фармакоепідеміології;
• Спеціалісти фармацевтичних і дистриб’ютерських компаній, метою яких є проведення оптимальної цінової політики впровадження лікарських засобів на фармацевтичний ринок.
3. Зв’язок фармакоекономіки з суміжними дисциплінами та її місце в системі вищої фармацевтичної освіти
Знання про оцінку економічної ефективності фармакотерапії надає наука – фармакоекономіка.
Фармакоекономіка – це сучасна прикладна наука, яка є методологією економічної оцінки якості лікарського і медичного лікування на основі взаємопов’язаного клініко-економічного аналізу.
Фармакоекономіка є інтегральною дисципліною, оскільки з одної сторони використовує досягнення фармації, медицини, а з іншої – базується на можливостях, попиті та практиці в галузі економіки, статистики, соціології, психології, математики та інших. Крім того, фармакоекономіка з фармакології бере дані про ефекти лікарських засобів, з клінічної фармації – про безпеку лікарських засобів, з фармакоепідеміології – про терапевтичну ефективність лікарських засобів. Складовою частиною фармакоекономіки є економічні аспекти маркетинових досліджень різних груп лікарських препаратів. Так, на основі маркетингу з елементами фармакоекономіки визначені формулярні списки препаратів для лікувально-профілактичних закладів, професором кафедри технології ліків і організації економіки фармації Львівського державного медичного університету Заліською О.М., розроблені моделі розрахунку потреби в лікарських засобів для урологічних і кардіологічних хворих, а також розрахунок потреби в радіодіагностичних засобах.
Необхідно відмітити, що предмет досліджень фармакоекономіки частково є споріднений до організації та економіки фармації. У цій найковій дисципліні напрацьовані окремі наукові результати, в тому числі теоретичного характеру, які безпосередньо пов’язані з проблематикою фармакоекономіки. Це класичні дослідження з визначення потреби у лікарських засобах на основі використання централізованих даних про споживання лікарських засобів за тривалий період часу з екстраполюванням динаміки надовгострокову перспективу, а для препаратів специфічної дії – методологічною основою були показники захворюваності. У фармакоекономіці також ведеться вивчення кількості виписаних рецептів на лікарські засоби, проте аналіз проводиться у встановлених добових дозах.
Певні граничні з фармакоекономікою дослідження уже напрацьовані в Україні в галузі фармацевтичного забезпечення системи медичного страхування.
Відмінні особливості фармакоекономіки в порівнянні з іншими областями знань:
1. Інтегральний характер (дозвляє ефективно використовувати досягнення з різних областей знань з метою гармонізації лікарського забезпечення населення);
2. Прикладне значення (вирішує проблеми конкретної області з її специфікою і особливостями функціонування);
3. Народно-господарське значення (дозволяє раціонально використовувати обмежені ресурси системи охорони здоров’я і грошових засобів хворих);
4. Соціальне значення (визначається специфікою об’єктів дослідження: терапевтичним ефектом, фізичним здоров’ям і соціально-психологічною адаптацією в суспільстві).
4. Параметри фармакоекономічної оцінки лікарських засобів і методів лікування
Фармакоекономіка є базою соціальної системи охороно здоров’я, зокрема, медичного страхування у країнах Заходу, тому в практичному плані займається економічними, фармакотерапевтичними, організаційними розпобками, спрямованими на найбільш ефективне забезпечення хворих медичною і фармацевтичною допомогою при обмеженому фінансуванні охорони здоров’я.
На сучасному етапі функціонування ринкових механізмів, інтеграції України у євопейське та світове співтовариство виникла необхідність розробки теоретичних засад та практичного впровадження фармакоекономічних методик аналізу лікарських засобів для дослідження споживання й уточненого прогнозувння потреби в лікарських засобах із певною адаптацією до специфіки ринкової економіки України. Ключовим питанням фармакоекономічних досліджень є ідентифікація та визначення ефективності фармакотерапії, інших медичних чи фармацевтичних послуг.
Пошук шляхів оптимального використання ресурсів, направлених на функціонування системи охорони здоров’я, на сьогоднішній день є всесвітньою проблемою. Це обумовлено вираженою диспропорцією між обмеженими фінансовими ресурсами країн і державними витратами, що постійно збільшуються, на медичну допомогу населенню.
Чинники, що сприяють зростанню витрат на охорону здоров’я:
• Старіння населення;
• Збільшення спектру і вартості медичних послуг і їх територіальна недоступність;
• Зміни в образі життя населення, пов’язані з розповсюдженням факторів ризику (куріння, зловживання алкоголем), соціально-обумовлених захворювань;
• Зростання загальноосвітнього і життєвого рівня населення, який вимагає надання повного спектру медичних послуг в комфортних умовах;
• Зростання цін на лікурські препарати і засоби медичної допомоги;
• Низька платоспроможність частини населення;
• Недостатній рівень роботи системи охорони здоров’я (наприклад, відсутність профілактичних заходів, направлених на попередження та інше).
Одним з підходів, що дозволяють знизити і оптимізувати бюджетні витрати на охорону здоров’я, є проведення фармакоекономічних досліджень, яке передбачає визначення оптимального варіанту фармакотерапії або діагностики захворювання на основі одночасної оцінки клінічних результатів (ефективності ти безпеки) і вартості альтернативних медичних технологій. При цьому одна з технологій може бути пов’язана з фармакотерапією, а інша, окрім фармакотерапії, може додатково включати інші лікувальні підходи (наприклад, масаж, фітотерапію).
Фармакоекономічні дослідження представляють інтерес не тільки для держави, але і для хворого та інших учасників фармацевтичного ринку (служб охорони здоров’я ізного рівня, страхових компаній, фармацевтичних і дистриб’юторських компаній, виробників лікарських засобів, наукових лабораторій, що займаються розробкою нових лікарських засобів, лікарів): зниження вартості та терміну лікування, кількості випадків переходу захворювання в хронічну форму, частоти виникнення побічних ефектів, підвищення ефективності терапії.
5. Характеристика основних фармакоекономічних категорій
За своєю суттю фармакоекономіка є еклектичною інтегральною наукою, що використовує терміни та поняття, які належать до трьох наукових категорій: медичних (характеризують клінічні результати медичних технологій (дієвість, ефективність, безпека)), гуманістичних (відбивають клінічні результати медичних технологій через сприйняття їх пацієнтом і суспільством (поліпшення якості життя пацієнта, комплаєнс)), та економічних (описують фінансову складову медичних технологій (витрати, економічна ефективність)). Вищенаведені категорії — це узагальнені поняття, що відбивають явища та процеси притаманні фармакоекономіці як окремому науковому напрямку в галузі медико-біологічних наук і використовуються в фармакоекономічних дослідженнях.
Дієвість (efficacy) — це доведена дія ЛП, встановлена в контрольованих умовах (клінічних дослідженнях I і II фази) до його реєстрації. Зазвичай дієвість — це прямі клінічні ефекти ЛП: зміни фізіологічних, біохімічних та фізичних показників організму хворого (зниження АТ при артеріальній гіпертензії, підвищення рівня гемоглобіну при анемії); усунення симптомів захворювання (зниження інтенсивності болю в суглобах та ін.); зниження частоти ускладнень або кількості повторних госпіталізацій.
Терапевтична ефективність (effectiveness) — це ефективність ЛП після його реєстрації та виведення на фармацевтичний ринок, що встановлена на великій (понад 10 000 осіб) кількості хворих в умовах реальної клінічної практики при проведенні фармакоепідеміологічних досліджень. Найчастіше показниками терапевтичної ефективності є ті, визначення яких є вірогідним та значущим на великій кількості хворих в умовах тривалого терміну, а саме: зниження смертності (напр. загальної або серцево-судинної при гіпертонічній хворобі), підвищення виживаності, збільшення тривалості життя (напр. після хіміотерапії), тобто опосередковані клінічні ефекти.
Безпека (safety) — це частота, кількість і тяжкість побічних ефектів при застосуванні ЛП (напр. при застосуванні натрію диклофенака виникають порушення з боку ШКТ у близько 30% хворих). Безпеку ЛП необхідно враховувати, оскільки частота, кількість і тяжкість побічних ефектів впливає на вартість фармакотерапії.
Корисність (utility) − показник ефективності медичних технологій, встановлений за поліпшенням якості життя пацієнтів після проведеного лікування.
Комплаєнс (compliance) — готовність пацієнта дотримуватися режиму лікування й умов раціонального застосування призначених ЛП .
Економічна ефективність (benefit) — показник ефективності витрат фінансових ресурсів (прибуток на одну вкладену грошову одиницю, Фармакоекономічний аналіз — «витрати–вигода (користь)») при застосуванні ЛП або медичних технологій.
Витрати (cost) у фармакоекономіці — матеріальні та нематеріальні витрати, пов’язані із застосуванням медичних технологій.
6. Значення основних фармакоекономічних категорій для проведення фармакоекономічних досліджень
Фармакоекономічні дослідження – це вивчення ефективності фармакотерапії при певній медичній технології, встановлення її терапевтичної та економічної відмінностей від альтернативної. При цьому одна з технологій є пов’язана з фармакотерапією, інша, може, крім фармакотерапії, включати певні лікувальні заходи (наприклад, масаж, рефлексотерапія тощо). Одночасно оцінюються витрати на ці альтернативні медичні технології.
Метою фармакоекономічних досліджень є виявити найбільш ефективну, безпечну та економічно вигідну медичну технологію. Фармакоекономіка бере відповідальність за постійні спроби мінімізації вартості фармацевтичних засобів і послуг, а при умові зростання їх вартості, підвищувати якість і користь фармацевтичного обслуговування хворого.
Проведення фармакоекономічного аналізу є доцільним, коли при переході з технології А на технологію В одержують підвищення ефективності й вартості – варіант 1, або варіант 4 (витрати знижуються, але ефективність не буде нижчою, ніж ефективність технології В). При цьому фармакоекономічне дослідження повинно стати базою для експертизи, яка з двох медичних технологій могла би бути ефективнішою, тобто за прийнятною (доступною) віртістю і достатньою ефективністю.
Фармакоекономічна оцінка (Pharmacoeconomics evaluation) лікарських засобів дозволяє дати відповідь на питання: які відмінності набуваються хворим реально у результаті лікування різними препаратами. При фармакоекономічній оцінці моделюють економічні, терапевтичні та соціальні результати лікування, тому лікарські засоби розглядаються з позиції їх терапевтичних, економічних властивостей, а також впливу на суспільство. Безпечність та ефективність лікарського засобу є основними характеристиками, проте препарат можна оцінювати з позиції його вартості вцілому для охорони здоров’я, і для якості життя хворого.
Фармакоекономіка допомагає вирішити, які терапевтичні показники, характеристика пацієнта та практична опіка є найбільш прийнятні для індивідуального втручання у хворобу, а також допомагає оптимізувати використання лікарських засобів. Це зумовлено такими причинами:
• Облік лікарських засобів у фармації. Найбільш досконало опрацьована система обліку надходження й реалізації, тому регулюванню підлягає споживання лікарських засобів. У зв’язку з цим необхідно розмістити фінанси так, щоб їх надходження регулювало можливості споживання лікарських засобів, наприклад, фнансовий ліміт на одного хворого, на певний діагноз або встановлення дотації хворому. Системно ця проблема вирішується залежно від концепції лікарського забезпечення в охороні здоров’я.
• Раціональне використання лікарських засобів. Згідно визначень ВООЗ раціональне використання лікарських засобів – це метод ефективного застосування ліків, при якому використовуються наступні вимоги:
1. Кожна людина має право вчасно одержати необхідний лікарський засіб протягом установленого періоду лікування в ефективній дозі.
2. Людина повинна отримати оптимальний лікарський засіб, тобто з ліків із біоеквівалентною активністю буде обраний найменш вартісний препарат, що з фінансової точки зору хворий витратив на фармакотерапію найменше коштів.
3. Інформація для хворого про призначення та прийом лікарського засобу повинна бути повною, хворий має довірять лікарському засобу, приймати його згідно призначення та бути повністю інформованим про можливий ризик лікування.
• Співучасть пацієнта. Співучасть хворого впливає на фінансові витрати держави в охороні здоров’я. Фінансова співучасть пацієнта повинна бути чітко регламентована на законодавчому рівні, щоб було встановлено, яку частину витрат буде компенсовано на основі медичної страховки, а яку частину витрат, хворий бере на себе за рахунок самолікування. У державах Заходу розповсюджена концепція самолікування, для чого проводять категоризацію ліків, визначають переліки препаратів, які вільно продаються (ОТС-препарати), а також за фінансовою співучастю пацієнта – самооплата ліків за рецептами.
• Згода хворого (compliance) дотримуватись вимог прийому, дозування лікарського засобу, тривалості й періодичності лікування, дотримання дієть, способу життя, наприклад, відмова від шкідливих звичок – уживання алкоголю, паління, зловживання кавою тощо. Це є обов’язковою умовою раціонального використання ліків, бо навчання хворого правильно застосовувати лікарський засіб, забезпечує максимальний терапевтичний ефект ліків і досягається compliance хворого шляхом проведення належної фармацевтичної опіки.
Фармакоекономіка є важливою складовою частиною страхової системи охорони здоров’я, бо результати фармакоекономічного аналізу використовуються для стандртизації медичної допомоги та лікарського забезпечення.
У країнах Заходу за результатами фармакоекономічних досліджень створюються рекомендації (Guidelines) лікування певного захворювання, дотримання вимог яких є обов’язковим при проведенні фармакотерппії. Для Східноєвропейських країн більш прийнятий термін Стандарти (Протоколи) лікування, які затверджуються на законодавчому рівні, тому дотримання їх вимог є обов’язковим для забезпечення належної якості медичної допомоги.
Стандарт (Протокол) лікування – нормативний документ, затверджений на державному (регіональному) рівні гарантований обсяг медичної допомоги і лікарського забезпечення, зокрема, схема прийому лікарського засобу в конкретній лікарській формі, дозі, курсу лікування при певній нозологічній формі захворювання чи при певній клінічній ситуації. (Нозологічна форма – це сукупність клінічних, лабораторно-діагностичних ознак, які дозволяють чітко ідентифікувати захворювання у певній стадії, формі перебігу (наприклад, гострий бронхіт, хронічний трахеїт у стадії загострення, калькульозний пієлонефпит)). Головна мета стандартів лікування – це раціональна терапія й оптимальне використання економічних фінансів.
Впровадження обов’язкового соціального медичного страхування в Україні вимагає грунтовних розробок методології фармакоекономічної оцінки лікарських засобів та внесення її у законодавчі документи, що регламентують фармацевтичне забезпечення хворих, зокрема, із хронічними захворваннями, пільгових категорій населення. Система державних гарантій медичного обслуговування в Україні повинна передбачати, як доступність профілактичних, діагностичних, лікувальних заходів, так і дотримання їх належної якості.
Витрати на фармакотерапію становлять провідне місце у структурі витрат бюджету охорони здоров’я, у перспективі – фондів обов’язкового медичного соціального страхування. Водночас просте скорочення фінансування на ліки не призводить до поліпшення якості медичної допомоги, зокрема, фармакотерапії. Застосування дешевих, проте малоефективних лікарських засобів, викликає реальний ріст витрат на лікування хворих через вищу частоту ризиків, ускладнень, тривалості курсів фармакотерапії, а також скорочує використання нових ліків, тому що більш вартісні препарати витісняються з ринку.
При створенні Стандартів лікування хворих виникає проблема наукового обгрунтування включення конкретного методу діагностики та лікування до складу обов’язкового переліку заходів, які повинен отримати хворий. Затвердження Стандартів (Протоколів) лікування хворих із конкретним переліком лікарських засобів із доведеною ефективністю, безпечністю, які економічно винідні в умовах існуючої структури фармацевтичного ринку конкретної держави, дозволяє забезпечити оптимальне лікування хворих, поліпшити показники якості медичної допомоги.
Оволодіння провізорами навичками фармакоекономічної оцінки лікарських засобів для вибору найбільш економічно вигідно на курс лікування препарату сприяє раціональному використанню коштів, як конкретного хворого, так і бюджетних чи страхових ресурсів в охороні здоров’я.