Лекція 3

       Лекція   3. Авторське право і суміжні права

1.  Авторське право. Поняття і види результатів творчості, що охороняються авторським правом

   Духовна творчість народу є показником його мудрості, культури і моралі. Значення духовної творчості неперервно зрос­тає. Саме наука, література і мистецтво як результат духовної творчості формують світогляд народу, збагачують його культуру, визначають моральні засади суспільства.

Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Об’єктивні результати цих видів творчої діяльності людини і є предметом правової охорони.

      У зв’язку із створенням творів науки, літератури і мис­тецтва виникають певні суспільні відносини, пов’язані з їх вико­ристанням. Ці відносини потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. В об’єктивному розумінні – це су­купність правових норм, які регулюють відносини, що виника­ють внаслідок створення і використання творів науки, літерату­ри, мистецтва.

    У суб’єктивному розумінні авторське право є сукупністю прав, які належать автору або його правонаступникам у зв’язку із створенням і використанням творів науки, літератури, мис­тецтва.

Завдання авторського права – створити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність ре­зультатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих немайнових і майнових прав авторів.

       Джерела авторського права представлені нормативними ак­тами, до яких, перш за все, належать конституційні законодавчі акти, що визначають основні засади, та інші закони. Так, законодавство зазначає, що громадянин має виключне право розпоряд­жатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зок­рема, Закон України „Про власність” проголошує, що об’єктами права власності громадян є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці. Стаття 41 цього Закону вста­новлює, що об’єктами права інтелектуальної власності є твори на­уки, літератури і мистецтва.

      Серед джерел авторського права слід передусім назвати За­кон України „Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 p., Постанови Кабміну України „Про мінімальні ставки ав­торської винагороди за використання творів літератури і мис­тецтва” від 18 листопада 1994 р. та „Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва” від 18 липня 1995р.

       Особливу групу джерел сучасного авторського права ста­новлять міжнародні договори: підписана 14 липня 1967 р. у Стокгольмі Конвенція, що створює Всесвітню організацію інте­лектуальної власності (ВОІВ) (ця Конвенція набрала чинності з 1970 р.); Бернська конвенція про охорону літературних і ху­дожніх творів (1886 p.); Всесвітня (Женевська) конвенція про авторські права від вересня 1952 p.; Римська конвенція про охо­рону інтересів виконавців, виробників фонограм від незаконно­го відтворення їх фонограм (1971р.); Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програм сигналів, що передають­ся через супутники (1974 p.); Угода про заходи щодо охорони промислової власності й створення Міждержавної ради з пи­тань охорони промислової власності країн СНД (1993р.); Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, вироб­ників фонограм і організацій мовлення, до якої Україна приєдналася в 1999 р. та інші.

    2. Об’єкти авторського права

       Об’єктом авторського права є твір науки, літератури і мис­тецтва, виражений у будь-якій об’єктивній (матеріальній) формі. Твір – це результат творчої праці автора, комплекс ідей образів, поглядів тощо. Закон дає перелік об’єктів авторського права та їх загальні ознаки. Це можуть бути усні твори (промови, лекції, до­повіді, проповіді, виступи тощо), письмові (літературні, наукові тощо), музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного переліку об’єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові форми об’єктивного ви­раження творчої діяльності людей.

Проте об’єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який має певні, встановлені Законом, ознаки, а саме:

• творчий характер;

• вираження в об’єктивній формі.

Об’єктом авторського права може бути лише твір, який є ре­зультатом творчої праці автора. Не вважається об’єктом авторсь­кого права суто технічна робота

(наприклад, передрук чужого твору, його літературна обробка – редагування, коректура тощо).

Твір може бути виражений у будь-якій об’єктивній формі, але так, щоб його можна було відтворювати, сприймати. Сама об’єктивна форма може  бути найрізноманітнішою (усною, пись­мовою) – ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо. Але задум письменника чи композитора, який у свідомості автора уже склався в закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але ще не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об’єктом авторського права. Об’єктами ав­торського права визнаються не тільки твори, що втілені в будь-яку матеріальну форму, а й усі твори, наприклад, виголошені ви­ступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори, оскільки усні твори шляхом їх виголошення вважаються опублікованими, тоб­то такими, що набули об’єктивної форми.

   Самостійними об’єктами авторського права є так звані похідні твори — переклади, обробки, анотації, реферати, резюме, інсценізації, музичні аранжування та інші переробки творів на­уки, літератури і мистецтва та обробки фольклору — незалежно від того, чи є об’єктами авторського права твори, на основі яких створені похідні твори.

Авторським правом охороняються комп’ютерні програми усіх видів, включаючи прикладні програми і операційні системи. Комп’ютерні програми охороняються як літературні твори.

Авторське право визнається за будь-яким твором незалежно від його форми, готовності і художньої цінності, у тому числі й за такими, які не призначалися автором для публікації, наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження.

      Певна категорія творів не визнається об’єктами авторського права. Це передусім офіційні документи та акти органів держав­ної влади (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади. Однак слід мати на увазі, що автори проектів зазначених офіційних документів мають право авторства.

   Авторське право непоширюється на ідеї, методи, процеси, системи, способи, концепції, принципи, відкриття або просто факти.

     3. Суб’єкти авторських відносин

      Автором наукового, літературного або мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без грома­дянства. Але поняття “автор твору” і поняття “суб’єкт авторсько­го права” не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автором твору завжди буде його творець. Творити може лише людина. От­же автором твору може бути тільки фізична особа, причому неза­лежно від віку. ,

Авторське право автора прийнято називати первісним, ав­торське право правонаступників – похідним. На твори, вперше ви­пущені у світ на території України або які не випущені, але знахо­дяться на території України в будь-якій об’єктивній формі, ав­торське право визнається за авторами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками незалежно від громадянства (ст.8 За­кону України “Про авторське право і суміжні права”. Далі – Закон). Закон визнає авторське право за авторами та їхніми правонаступ­никами також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або пере­бувають у будь-якій об’єктивній формі на території іноземної дер­жави, але їхніми авторами є громадяни України або автори мають постійне місце проживання на території України (ст.8 Закону).

Дія Закону поширюється також на авторів, твори яких впер­ше опубліковані в іншій країні, але протягом ЗО днів після цього опубліковані в Україні незалежно під громадянства і постійного місця проживання автора. За іншими особами авторське право на твори, які вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об’єк­тивній формі на території іноземної держави, визнається відповідно до міжнародних договорів або угод, в яких бере участь Україна,

Авторське право за іноземними правонаступниками вітчиз­няних авторів може бути визнане на території України у випадках передачі їм цього права у порядку, передбаченому законодавчими та іншими нормативними актами.

Порядок передачі українським автором права на викорис­тання його твору на території іноземної держави також встанов­люється законодавством України і може бути здійснене через Державне агентство України з авторських і суміжних прав.

27 травня 1973 р. вступило в силу рішення про приєднання колишнього СРСР до Всесвітньої (Женевської) конвенції з охо­рони авторських прав (у редакції 1952 p.). Оскільки Україна є однією із правонаступниць колишнього СРСР, то вона також взя­ла на себе зобов’язання за цією Конвенцією. Відповідно до її поло­жень кожна держава — учасниця Конвенції надає громадянам інших країн — учасниць Конвенції таку саму охорону авторських прав, як і власним громадянам.

Цей важливий акт забезпечує охорону прав вітчизняних ав­торів, закладає правову основу використання вітчизняних творів за кордоном. Всесвітня конвенція з охорони авторських прав по­ширюється також на музичні і кінематографічні твори та на твори образотворчого мистецтва.

У більшості випадків твори науки, літератури, мистецтва створюються однією особою, але іноді двома або кількома, тобто спільною творчою працею кількох співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між ними називаються співавторством (ст. 12 Закону).

Авторське право на твір, створений у співавторстві, нале­жить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, як­що вона може бути використана незалежно від інших частин твору. Кожен із співавторів зберігає .своє авторське право на створе­ну ним частину твору, яка має самостійне значення.

Цивільно-правова теорія виробила два види співавторства:

• коли неможливо виділити працю кожного співавтора – не­роздільне співавторство;

• коли складові частини чітко визначені і відомо, хто із співавторів написав ту чи іншу частину – роздільне співав­торство.

Співавторство можливе при створенні будь-яких творів. Для його визнання необхідні певні умови:

І.Твір, створений спільною творчою працею співавторів, має бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, вилучити одну чи кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У ба­леті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту — не опера, танок без музики — не балет. Проте можливе і таке поєднання двох форм творчості, коли жод­на з них не втрачає самостійного значення, але в такому випадку не буде співавторства.

2. Спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, свої погляди, а інший записує — це не співавторство.

3. Має бути угода про спільну працю над твором.

При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину. Одночасно він є співавтором твору в цілому. Співавторство має бути добровільним.

При нероздільному співавторстві твір може використовувати­ся лише за спільною згодою всіх співавторів. Проте право опубліку­вання та іншого використання твору належить однаковою мірою всім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. В разі порушення спільного авторського права кож­ний співавтор може доводити своє право в судовому порядку.

Відносини між співавторами можуть бути визначені догово­ром. У разі відсутності такого договору авторське право на твір .здійснюється всіма співавторами спільно.

Винагорода за використання твору належить співавторам у рів­них частинах, якщо угодою не передбачається інше (ст.12 Закону).

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за якого кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за за­вданням певної організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим, що вимагається від твору, створеного співавторами. Ав­торське право на колективний твір належить юридичній особі.

Не визнається співавтором, а отже, і суб’єктом авторського права також той, хто надав автору технічну допомогу (друкарки, креслярі тощо).

Суб’єктом авторського права може бути автор твору, а та­кож інші фізичні і юридичні особи, для яких авторське право мо­же виникати в силу закону, договору або спадкування. Так, відповідно до Закону суб’єктами авторського права можуть бути інші фізичні і юридичні особи. Зокрема, авторське право на збірники та інші складові твори належить їх упорядникам. Вони мають авторське право на здійснений ними добір і розташування матеріалів, що є результатом творчої праці (упорядкування). Проте упорядники зобов’язані суворо дотримуватись прав ав­торів кожного із творів, включених до складового (складеного) твору. У свою чергу автори творів, включених до складового (складеного) твору, мають право використовувати свої твори не­залежно від складового (складеного) твору, якщо інше не перед­бачено договором.

Автори похідних творів мають самостійне авторське право на здійснений переклад, переробку, аранжування або будь-яку іншу зміну. Переклад, аранжування або переробка твору не повин­ні завдавати шкоди авторським правам автора твору, що зазнав пе­рекладу, аранжування чи іншої переробки. Переклади чи перероб­ки творів можуть здійснюватись кількома різними особами.

Авторське право може перейти від автора до інших осіб — правонаступників. Так, за ст. 25 Закону авторське право померло­го автора переходить до його спадкоємців. Але в усіх випадках за автором зберігаються його особисті немайнові права. Отже, суб’єкти авторських прав — не автори — не можуть мати прав, які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід’ємними.

Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств та інших організацій часто створюють тво­ри у порядку виконання службових обов’язків чи службового за­вдання. У цих випадках особисті немайнові права належать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на викорис­тання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено договором. Виключне право на використання твору охоплює усі майнові пра­ва автора. Отже, усі вони належать роботодавцю за таких умов:

• автор перебуває у трудових відносинах із роботодавцем на підставі договору найму;

• договір найму визначає коло службових обов’язків автора, до числа яких входить створення певного роду творів;

• твір створено автором під час дії договору найму;

• у договорі найму не передбачено інше.

У договорі найму автора з роботодавцем має бути встанов­лено розмір авторської винагороди за кожний вид використання твору, створеного за договором найму, та порядок її виплати.

При будь-якому використанні твору, створеного за догово­ром найму, роботодавець має право зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.

Суб’єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізична чи юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставі цивільної угоди»відгювідно до ст.27 Закону. Крім того, ав­торське право може перейти від автора чи іншої особи, що має ав­торське право, до інших фізичних чи юридичних осіб або до дер­жави в порядку спадкування (ст. 25 Закону). Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому по­сяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Суб’єктами авторського права визнаються також видавці енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збірників і збірників, що продовжуються, колективних наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань. Зазначеним суб’єктам авторського права належать виключні права на викори­стання таких видань у цілому. Видавець має право при будь-яко­му використанні такого видання зазначати своє найменування

або вимагати такого зазначення. Такі видання прийнято називати колективними творами, які складаються з окремих творів різних авторів.

Самі видавці авторами творів, ідо включені до колективно­го твору, не визнаються. Автори творів, що включені до таких ко­лективних видань, зберігають і своє авторство, і виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому. Проте авторський договір може передбачати інше.

 Відповідно до Закону авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Але з цього загального правила встановлено винятки:

1) строк охорони творів, створених співавторами, діє протя­гом усього життя і 70 років після смерті останнього співавтора;

2) строк охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації;

3) строк охорони твору, який уперше було опубліковано після смерті автора, але в межах ЗО років після смерті, діє протя­гом 70 років від дати опублікування твору;

4) для творів, які були обнародувані анонімно або під псев­донімом, авторське право діє протягом 70 років від дати обнароду­вання твору.

Право авторства, право на ім’я і право протидіяти перекру-

ченню, спотворенню чи іншій зміні твору, що може завдати шко­ди честі та репутації автора, охороняються бсзстроково,

Твори, на які термін авторського прана скінчився, або які ніколи ним не охоронялися на території України, вважаються

суспільним надбанням.

Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно ви­користовуватися будь-якою особою без виплати авторської вина­городи.

4. Суб’єктивне авторське право, його зміст і межі

4.1. Особисті немайнові права авторів

Авторське право виникає з моменту створення твору.

Автору відповідно до Закону належать особисті немайнові і майнові права, що виникають у зв’язку зі створенням і використан­ням будь-якого твору науки, літератури або мистецтва. Для виник­нення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони ав­торського права, який розміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі — ©, імені (найменуван­ня) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору.

Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну пра­вомочність на твір, може їх зареєструвати в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права.

Державну реєстрацію здійснює Державне агентство України з авторських і суміжних прав у встановленому порядку.

Факт державної реєстрації прав автора засвідчується свідоцтвом.

Особисті немайнові права автора — це право на:

• авторство;

• авторське ім’я;

• недоторканність твору;

• обнародування твору.

Право авторства полягає в тому, що тільки справжній тво­рець вправі називати себе автором твору, а всі інші особи, що ви-

користовують твір, зобов’язані зазначати його ім’я (ст.13 Закону). Право авторства закріплює факт створення певного твору кон­кретною особою.

Зазначення імені автора при використанні твору обов’язкове в усіх випадках за одним винятком: якщо твір образотворчого мис­тецтва або фотографічний твір використовується у промисловості. У цьому випадку ім’я автора не згадується з суто технічних причин.

Право автора на ім’я дає можливість випустити свій твір під власним іменем, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначен­ня імені (анонімно) (ст. 13 Закону). У більшості випадків автор публікує свої твори під власним іменем, тобто вказує своє прізви­ще та ініціали.

Право на вибір способу зазначення імені, а також на роз­криття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у випадку, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (напри­клад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видав­ництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім’я авто­ра, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.

Право на недоторканність твору визначається в Законі як право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Це означає, що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншому ви­користанні твору забороняється без дозволу автора та його правонаступників вносити будь-які зміни, ‘Перекручення, спо­творення як до самого твору, так і його назви, позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжу­вати твір при його виданні ілюстраціями, передмовами, після­мовами, коментарями і будь-якими іншими поясненнями, до­повнювати або скорочувати твір. За типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна робити лише зі згоди автора.

Контроль за дотриманням вимог Закону щодо недоторкан­ності твору здійснює Державне агентство України з авторських і суміжних прав.

Право автора на недоторканність твору полягає і в тому, що пе­реклад твору на іншу мову з метою випуску у світ допускається ли-

ше зі згоди автора або його правонаступників і на підставі договору.

Переклад може здійснюватися лише за умови збереження цілісності й змісту твору.

Право на обнародування твору. Закон містить визначення

поняття обнародування твору. Це дія, здійснена зі згоди автора,

яка робить твір доступним для загального відома шляхом його

опублікування, публічного показу, передачі в ефір або в інший

‘ спосіб.

Зазначене право є особистим немайновим правом. Відповідно до Закону твір вважається обнародуваним, якщо він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким іншим чином повідомлений невизначеному колу осіб.

Твір може бути обнародуваний різними способами, але істотним є те, що його зміст повідомлений невизначеному колу осіб. Обнародування полягає в ознайомленні з ним громадськості в будь-який спосіб, що залежить від його форми та характеру. Письмові твори (наукові, художні, драматичні, музично-драма­тичні тощо) випускаються у світ шляхом видання; твори образо­творчого мистецтва — шляхом показу на виставках, у музеях для загального огляду. Скульптури, наприклад, виставляють на пло­щах, вулицях, у пам’ятних місцях тощо. Музичні твори можна ви­пустити у світ шляхом публічного виконання, передачі по радіо чи телебаченню або шляхом видання.

Не вважається обнародуванням (опублікуванням) інфор­мація про твір з викладом його короткого змісту або повідо­млення обмеженому колу осіб (наприклад, коли поет прочитає свого вірша у колі друзів, композитор виконає сонату на сімей­ному вечорі).

Право першого обнародування твору належить лише авто­ру. Тільки він може вирішувати, чи готовий його твір до випуску в світ. Порушення цього права дає автору підстави вимагати сплати гонорару або відшкодування завданих збитків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони випуску його у світ.

4.2. Майнові права автора та іншої особи, що має авторське право

І. Передусім автору чи іншій особі, що має авторське право належить виключне право на використання твору в будь-якій формі і будь-який спосіб (ст.14 Закону). Закон містить визначен­ня поняття «виключне право» — право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії, за винятком випадків, передбачених Законом). Отже, крім суб’єкта авторського права ніхто і в і будь-який спосіб вико­ристати твір не має права.

Закон надає автору чи іншій особі, що має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:

1. Відтворення творів, тобто виготовлення одного або більше примірників твору або фонограми у будь-якій ма­теріальній формі, в тому числі у звуко- і відеозапису. Примірник — це результат будь-якого відтворення твору.

2. Публічне виконання і публічне сповіщення творів.

Публічне виконання — це подання творів, виконань, фоног­рам, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та в інший спосіб як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї або близьких знайомих. Публічне виконання аудіовізуального твору означає демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору в їх послідо­вності.

Публічне,сповіщення — така передача в ефір чи по проводах зображень і (або) звуків творів, виконань, фонограм, передач ор­ганізацій мовлення, коли зазначені зображення чи звуки можуть бути сприйняті особами, що не належать до кола сім’ї чи близьких знайомих.

3. Публічний показ — будь-яка демонстрація оригіналу або примірників творів, виконань, передач організацій мов­лення безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадра тощо.

4. Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефір чи по про­водах вже переданих в ефір творів за умови, шо воно здійснюється іншою організацією.

Мається на увазі, що жодна організація мовлення не може здійснювати публічне сповіщення в ефір чи по проводах твору без дозволу його автора.

5. Переклад ТВОРІВ. Ніхто без дозволу автора не може пере­класти його твір іншою мовою. Автор оригіналу може сам здійснити переклад свого твору іншою мовою (авторсь­кий переклад). За наявності авторського перекладу ніхто інший не може перекладати цей само твір на ту ж саму мо­ву. Від авторського перекладу слід відрізняти авторизо­вані переклади, тобто переклади, схвалені автором. Той самий твір однією мовою можуть перекладати різні пе­рекладачі. Кожен із них зберігає авторське право на свій переклад. Автор твору і його перекладач не є співавторами твору. При цьому перекладач не несе відповідальності за зміст оригіналу, а автор оригіналу не несе відповідальності за якість перекладу.

Можливий переклад не з мови оригіналу, а з проміжного пе­рекладу. Наприклад, твір французького автора перекладений російською мовою. Якщо передбачається цей твір перекласти на українську, але не з французької мови, а з російської, то російський переклад буде проміжним. Переклад українською мо­вою зазначеного твору може бути здійснений з дозволу як фран­цузького автора, так і автора російського перекладу.

6. Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів.

Переробки творів можуть здійснюватися і різними способа­ми, і в різних формах. Наприклад, на основі одного твору (роз­повідного) створюється інший — драматичний чи сценарій або навпаки. Такі твори прийнято називати похідними.

Похідний твір — продукт інтелектуальної творчості, заснованої на іншому наявному творі (переклад, адаптація, аранжування тощо).

Адаптація твору — це пристосування або полегшення твору для сприйняття малопідготовленими читачами або пристосуван­ня літературно-художнього тексту для осіб, що починають вивча­ти іноземну мову.

Аранжування — перекладення музичного твору, написаного для одного музичного інструменту чи складу інструментів (го­лосів), стосовно іншого інструменту або іншого складу — розши­реного чи звуженого,

7. Розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найом чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору.

Продаж твору не потребує пояснення. Щодо інших способів відчуження, то маються на увазі дарування, обмін тощо.

Здача в найом — передача права володіння і користування оригіналом чи примірником твору або фонограми на певний строк із метою одержання прямої чи опосередкованої комерційної вигоди.

Прокат — передача твору іншим особам у тимчасове корис­тування за обумовлену плату.

8. Здача в найом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп’ютерних програм, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі. Здача в найом означає передачу права володіння оригіна­лом чи примірником твору або фонограми на певний строк з ме­тою одержання прямої чи опосередкованої комерційної вигоди.

9. Імпорт примірників творів з метою розповсюдження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу автора або іншої особи, яка має авторське право.

Імпорт — ввезення в Україну творів із-за кордону. Такий імпорт може бути здійснений лише з дозволу автора твору.

II. Будь-яке використання творів іншими особами дає авто­ру чи іншій особі, що має авторське право, право вимагати випла­ти винагороди. Винагорода може здійснюватись у вигляді плате­жу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складається із змішаних платежів.

При цьому слід мати на увазі: якщо примірники пра­вомірно опублікованого твору введені в цивільний оборот шля­хом їх продажу, то допускається їх подальше розповсюдження без згоди суб’єкта авторського права і без виплати авторської винагороди.

III. Важливим нововведенням є право доступу автора до тво­ру образотворчого мистецтва. За цією нормою автор має право до­ступу до свого твору образотворчого мистецтва, який знаходиться у власності іншої особи. Такий доступ може мати на меті викорис­тання твору для його відтворення – виготовлення примірників, слайдів, карток тощо. Власник не може відмовити автору в доступі до твору без поважних для цього підстав. Однак доступ автора до зазначеного твору може мати місце за певних умов:

1) автор при передачі носія твору образотворчого мистецтва у власність іншій особі не поступився своїми майновими правами;

2) доступ автора до твору необгрунтоване не зачіпає закон­них прав та інтересів власника твору образотворчого ми­стецтва.

IV. Ще одним істотним нововведенням є так зване право слідування. Воно полягає в тому, що автор за життя, а після його смерті спадкоємці мають право на одержання п’яти відсотків від ціни кожного наступного продажу носія твору образотворчого мистецтва. Це право не відчужене, але воно належить не тільки автору твору, а і його спадкоємцям. Воно зберігає чинність протя­гом чинності самого авторського права, а набуває її після першого відчуження твору, здійсненого автором.

3.5. Вільне використання творів

Закон певною мірою обмежує виключне право автора на вико­ристання твору. Використання твору без згоди автора Закон нази­ває «вільним використанням». Дозволяється в окремих, зазначених у Законі, випадках вільне використання творів без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди та вільне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди.

Без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з обов’язковим зазначенням імені автора і джерела запозичен­ня допускається:

1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів:

2) використання літературних і художніх творів як ілюстрації у виданнях, у передачах мовлення, у записах звуку або зображення навчального характеру;

3) відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічне повідомлення опублікованих у газетах або журналах ста­тей із поточних економічних, політичних, релігійних пи­тань або передача в ефір творів такого ж характеру, коли це спеціально заборонено автором;

4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засоба­ми фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій;

5) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

6) відтворення творів для судового і адміністративного про­вадження;

7) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похорон;

8) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, до­повідей та інших подібних творів.

В усіх зазначених випадках твори використовуються чи відтворюються в обсязі, виправданому поставленою метою;

9) відтворення твору в особистих цілях за умов, передбаче­них статтями 16—19 Закону.

Відтворення творів у особистих цілях без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з виплатою винагороди допускається лише в одному випадку. Відповідно до п. 9 ст. 15 За­кону допускається відтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах (ст. 19 Закону), без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з випла­тою авторської винагороди.

Винагорода у зазначеному випадку виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнан­ня (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріальних носіїв (звуко- або відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт-дисків тощо), які використовуються для такого відтворення.

Збір і розподіл такої винагороди здійснюються однією із ор­ганізацій, що управляє майновими правами авторів, виконавців і виробників фонограм на колективній основі, відповідно до угоди між цими організаціями. Зазначена винагорода розподіляється в такій пропорції: сорок відсотків — авторам, тридцять відсотків — виконавцям, тридцять відсотків — виробникам фонограм, якщо інше не передбачено угодою.

3.6. Право на авторську винагороду

Право на авторську винагороду — це основне майнове право автора чи іншої особи, що має авторське право. Підставою для ви­нагороди є факт використання твору в будь-який спосіб.

Конкретними юридичними фактами, що породжують у ав­тора чи іншої особи, що має авторське право, право на винагоро­ду, можуть бути:

а) авторський ліцензійний договір (видавничий, постано­вочний, ценарний, художнього замовлення тощо);

б) факт позадоговірного використання твору, коли за Зако­ном не вимагається згода авторів, але передбачена випла­та авторської винагороди (ст. 19 Закону);

в) неправомірне використання твору.

Як бачимо, право на одержання винагороди породжується, як правило, лише фактом використання твору. Сам по собі факт наявності твору в об’єктивній формі права на винагороду не породжує.

Винагорода, яку одержує автор чи інша особа, що має ав­торське право, є по суті винагородою за працю, вкладену у ство­рення твору. Вона може бути у формі заробітної плати (напри­клад, штатний художник, науковий співробітник науково-дослідної установи) або авторського гонорару. Можливе поєднан­ня цих форм оплати.

Винагорода має виплачуватися за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використан­ня твору або складатися із змішаних платежів.

Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за ство­рення і використання твору визначається в авторському договорі.

3.7. Суміжні права

Суміжні права безпосередньо пов’язані з авторськими права­ми, саме тому вони називаються суміжними і охороняються одним законом. Особливістю суміжних прав є те, що вони грунтуються на використанні, як правило, чужих авторських прав. Суміжні права випливають із творчої діяльності з реалізації, використання вже об­народуваних творів літератури і мистецтва. Наприклад, поет напи­сав слова пісні, композитор написав музику до цієї пісні. Але пісня може бути донесена до слухачів тільки певним виконавцем — співа­ком. Творчість співака є суміжною творчою діяльністю з реалізації самої пісні. Із цієї творчої діяльності випливає право співака на власне виконання пісні, яке одержало назву суміжного права.

Суміжні права останнім часом набули прискореного розвит­ку. Сучасні технічні засоби надають можливість певним чином фіксувати виконання будь-якого виконавця (артиста, диригента, клоуна тощо) і в такий спосіб вилучати доход із чужої майстер­ності, таланту. Щоб цьому запобігти, і запроваджено охорону суміжних прав.

Під суміжними правами закон розуміє три групи прав: а) пра­ва виконавців; б) права виробників фонограм; в) права організацій мовлення. Це права на оригінальність, майстерність, манеру вико­нання, на інтерпретацію твору. Це низка прав виробників фонограм і прав організацій мовлення на їх програми передач.

Отже, суміжні права можна визначити як права на резуль­тати творчої діяльності виконавців, виробників фонограм та ор­ганізацій мовлення з використанням творів літератури і мис­тецтва, авторські права на які належать іншим особам.

Об’єктами суміжних прав, таким чином, е:

а) виконання для фіксації, відтворення і розповсюдження за допомогою технічних засобів;

б) записи виконання та інші записи за допомогою технічних засобів (фонограми, відеограми);

в) програми (передачі) організацій мовлення.

Зазначені результати творчої діяльності можуть одержати правову охорону лише за певних умов, визначених законом. Права виконавців охороняються, якщо:

1) виконання вперше мало місце на території України;

2) виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється відповідно до закону;

3) виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у пе­редачу організації мовлення, що охороняється відповідно до Закону.

Права виробників фонограм охороняються, якщо:

1) виробник є громадянином України або юридичною осо­бою з офіційним місцезнаходженням на території Ук­раїни;

2) фонограму вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом ЗО днів від дня її публікації в іншій державі;

3) перша фіксація фонограми мала місце в Україні. Права організацій мовлення охороняються, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі з передавачів, розташованих на те­риторії України.

3.8. Суб’єкти суміжних прав

Первинними суб’єктами суміжних прав є виконавець, ви­робник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення.

Виконавцями визнаються актори (театру, кіно тощо), співа­ки, музиканти, диригенти, танцюристи, а також інші особи, які ви­конують роль, співають, читають, декламують, грають на музичних інструментах чи у будь-який інший спосіб виконують твори літера­тури або мистецтва, включаючи твори фольклору. Тобто виконав­цями визнаються також особи, які хоча і не с офіційно артистами, співаками тощо, але виконують їх функції. Виконавцями визнають­ся також особи, які здійснюють таку само творчу діяльність, у тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери.

Виконавцями можуть бути громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства незалежно від віку.

Виробниками фонограм можуть бути фізичні і юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі. Проте щодо юридичних осіб закон ро­бить застереження. Вони одержують захист своїх суміжних прав лише за умови, що їх постійне місцезнаходження — на території України. При цьому не має значення, так би мовити, “громадянст­во” цієї юридичної особи. Вона може бути українською або іно­земною.

Фонограми — виключно звуковий запис будь-якого вико­нання чи інших звуків. Грамофонні платівки, диски, магнітофонні касети та інші носії записів визнаються примірниками фонограми.

До суб’єктів суміжних прав закон відносить також органі­зації мовлення, тобто тільки юридичних осіб. Це організації радіо-і телебачення, які використовують твори літератури і мистецтва у своїх програмах передач як в ефір, так і по проводах.

Безумовно, до суб’єктів суміжних прав належать організації мовлення як державні, так і приватні чи інших форм власності.

3.9. Суб’єктивні суміжні права, їх зміст і межі

1. Передусім всі суб’єкти суміжних прав мають використо­вувати свої суб’єктивні права в такий спосіб, щоб не пору­шити прав авторів, чиї твори використовуються. Вико­навці мають здійснювати свої суб’єктивні права за умови дотримання нрав авторів, чиї твори виконують. Виробни­ки фонограм і організації мовлення зобов’язані дотриму­ватись прав авторів і виконавців, організації мовлення — прав виробників фонограм, авторів і виконавців.

2. Закон не передбачає процедури закріплення виникнення і здійснення суміжних прав. Проте виробники фонограм і виконавці з метою інформування про належність їм суміжних прав, що виникли у процесі створення фоногра­ми, можуть на всіх її примірниках або їх упаковках вико­ристовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак містить латинську літеру R у колі – ® та ім’я (наймену­вання) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми.

Права виконавців. Виконавцям належить ряд особистих не-майнових і майнових прав. До особистих немайнових прав вико­навців належать право на ім’я, на охорону своїх виступів від спо­творення і на згадування свого імені у зв’язку з використанням виконання там, де це можливо.

Виконавцю належить виключне право на використання ви­конання у будь-якій формі, включаючи право на одержання вина­городи за кожний вид використання.

Виключне право на використання виконання означає право дозволяти або забороняти здійснення таких дій:

1) записувати раніше не записане виконання;

2) відтворювати запис виконання;

3) сповіщати виконання в ефір, по кабелю або здійснювати інше публічне сповіщення виконання;

4) здавати в найом опубліковану фонограму, що включає виконання за участю виконавця.

Дозвіл на використання виконання дає сам виконавець. Як­що виконання здійснювалось колективом виконавців — керівник такого колективу шляхом укладання письмового договору з кори­стувачем.

Якщо виконання використовується в аудіовізуальному творі, то відповідним договором між виконавцем і постановником аудіовізуального твору передбачається передача виконавцем по­становнику прав, викладених вище. При цьому виконавець зберігає право на винагороду за здачу в найом примірників тако­го аудіовізуального твору.

Виконавець може укласти договір на використання свого виконання організацією мовлення для сповіщення в ефір або по кабелю.

Розмір винагороди виконавцю за таке використання вста­новлюється в зазначеному договорі.

Виключне право на використання виконання, створеного за до­говором найму, належить особі, з якою виконавець перебуває в трудо­вих відносинах (роботодавцю), якщо договором не передбачено інше. Особисті немайнові права на виконання належать виконавцю.

Виключні права, що належать виконавцю, можуть передава­тися за договором іншим особам.

Права виробника фонограми. Виробнику фонограми нале­жить виключне право на використання фонограми у будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за таке вико­ристання.

Виключне право на використання фонограми означає право дозволяти або забороняти вчинення таких дій:

1) відтворювати фонограму;

2) розповсюджувати примірники фонограми будь-яким чи­ном: продавати, здавати в найом тощо;

3) імпортувати примірники фонограми з метою розповсюд­ження;

4) переробляти або будь-яким іншим чином змінювати фо­нограму.

Без згоди виробника фонограми і без виплати йому винаго­роди можуть розповсюджуватись правомірно опубліковані примірники фонограми за умови, що вони уже введені в цивільний оборот шляхом їх продажу.

Права організації мовлення. Організації мовлення нале­жить виключне право на використання її передачі у будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за таке вико­ристання. Виключне право на використання передачі мовлення означає право організації ефірного або кабельного мовлення доз­воляти або забороняти вчинення таких дій:

1) записувати передачу;

2) відтворювати запис передачі;

3) одночасно сповіщати в ефір (по кабелю) передачу іншій організації ефірного (кабельного) мовлення;

4) сповіщати передачу по кабелю (в ефір);

5) публічно сповіщати передачу з місця з платним входом.

Обмеження прав виконавців, виробників фонограм і ор­ганізацій мовлення. Вільне використання виконання, фонограм і програм мовлення допускається за умови, що таке використання не заподіє їм шкоди, не обмежить необгрунтованим способом за­конних інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення.

ВикористаІшЯ-фонограм. опублікованих із комерційною ме­тою. Без згоди виробників фонограм, опублікованих із ко-

мерційною метою, і виконавців, записаних на таких фонограмах, але з виплатою винагороди допускається:

1) публічне виконання фонограм;

2) передача фонограм в ефір;

3) передача фонограм по проводах.

Строки чинності суміжних майнових прав. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років після першої фіксації виконання або постановки. Права виробників фонограм діють про­тягом 50 років після першого опублікування фонограм, а якщо публікації фонограми не було, то протягом 50 років після першої фіксації звукового запису. Права організацій мовлення діють про­тягом 50 років після першої передачі в ефір або по проводах.

Законом в окремих випадках можуть встановлюватися інші строки чинності суміжних прав.

До спадкоємців виконавця і правонаступників виробників фонограм і організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконання фонограми, передачі в ефір і по проводах, а також право на одержання винагороди в межах ча­стини строків чинності права, що залишилися.

Особисті немайнові права виконавця у спадщину не перехо­дять. Проте спадкоємці мають право захищати авторство на об’єкт суміжних прав і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворен­ню чи іншій зміні виконання, фонограми і програми мовлення або будь-якому посяганню на об’єкт, що може зашкодити честі і репу­тації виконавця, виробника фонограми чи організації мовлення.

3.10. Захист авторського права і суміжних прав

Захист майнових і особистих немайнових прав авторів, ви­конавців, виробників фонограм і організацій мовлення здій­снюється нормами різних галузей права — кримінального, адміністративного, цивільного тощо. Але найчастіше застосову­ються цивільно-правові засоби захисту авторського права і суміжних прав. Порушення прав автора можуть бути пов’язані з порушенням його майнових інтересів або тільки особистих прав. Випуск у світ твору без зазначення імені автора, зі змінами, самовільно здійсненими видавництвом, постановка драматичного твору зі змінами без схвалення автора, перекручення твору — все це порушення особистих прав без матеріальної шкоди. У таких випадках автор вправі вимагати задоволення його порушених інтересів.

Порушення майнових прав зумовлює обов’язок порушника відшкодувати автору завдані збитки.

Захист інтересів автора та його правонаступника в Укра’їні і за кордоном здійснює Державний департамент інтелектуальної власності України (ДДІВ). Він наділений широкими повноважен­нями і здійснює представництво та захист інтересів усіх авторів (літераторів, художників, композиторів, журналістів, кінемато­графістів тощо), у тому числі й іноземних. На прохання авторів ДДІВ України захищає їхні інтереси у взаємовідносинах із видав­ництвами, збирає від усіх видовищних підприємств винагороду за публічне виконання творів на території України і за кордоном та виплачує її авторам чи їх правонаступникам. ДДІВ України одер­жує і виплачує українським та іноземним авторам, їхнім правонас­тупникам потиражну винагороду за кінофільми, телефільми, ви­користання творів образотворчого мистецтва тощо. Представники ДДІВ України виступають у суді від імені авторів та їхніх правона­ступників у позовах, що випливають з авторського права.

Закон докладно визначає, що є порушенням авторського права і суміжних прав. Зокрема, порушенням авторського права і суміжних прав є:

— будь-яке відтворення, розповсюдження та інше викорис­тання, а також ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають авторське право чи суміжні права, примірників творів, фонограм, програм мовлення;

— ввезення на територію України примірників творів і фо­нограм, які в Україні охороняються, із країн, де ці твори і фонограми не охороняються.

Примірники творів і фонограм, виготовлених і розповсюд­жених із порушенням авторського права і суміжних нрав, є кон-трафактними, тобто незаконно виготовленими.

Способи забезпечення позову у справах про порушення ав­торського права і суміжних прав. Якщо є достатні підстави вважа-

ти, що конкретна особа припустилась порушення авторського пра­ва чи суміжних прав, то суд чи суддя одноособове має право вине­сти ухвалу про заборону порушнику вчиняти певні дії (виготовлен­ня, відтворення, продаж, здача в найом, імпорт тощо) та інші спосо­би використання, а також транспортування, зберігання або во­лодіння з метою випуску в цивільний оборот примірників творів, фонограм, щодо яких є підстави вважати, що вони контрафактні.

На зазначені твори або фонограми судом може бути накла­дений арешт, і всі примірники творів або фонограм можуть бути вилучені із володіння порушників. Арешт і вилучення можуть бу­ти застосовані до матеріалів та обладнання, призначених для ви­готовлення контрафактних творів або фонограм.

3.11. Цивільно-правові способи захисту авторського права і суміжних прав

Особи, які мають авторське право чи суміжні права, можуть вимагати:

1) відновлення положення, що існувало до порушення прав, і припинення дій, що порушують авторське право чи суміжні права або створюють загрозу його порушення;

2) визнання авторського права чи суміжних прав;

3) відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду;

4) стягнення доходу, одержаного порушником внаслідок по­рушення авторського права і суміжних прав, замість відшкодування збитків;

5) виплати компенсації в сумі від 5 до 5000 неоподатковува­них мінімумів доходів громадян, встановлених законо­давством України, що визначається судом замість відшкодування збитків або стягнення доходу;

6) вжиття інших, передбачених законодавчими актами, за­ходів, пов’язаних із захистом авторського і суміжних прав.

Зазначені в пунктах 3—5 заходи вживаються за вибором особи, що має авторське право чи суміжні права.

У разі відмови порушника виконати рішення суду про при­пинення дій, що порушують право або створюють загрозу його по-

рушення, на нього може бути накладений штраф у розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користь позивача.

Контрафактні примірники твору або фонограми, матеріали і обладнання, Ідо використовувались для їх відтворення, судом мо­жуть бути конфісковані. Проте контрафактні примірники творів чи фонограм можуть бути передані позивачеві на його прохання. Не затребувані позивачем контрафактні примірники твору чи фо­нограми, а також матеріали і обладнання, що використовувались для їх відтворення, за рішенням суду підлягають знищенню.

Однак конфіскації не підлягають контрафактні примірники творів чи фонограм, добросовісно придбані третіми особами.

 

 

 

Додатки

 

                    “З А К О Н  У К Р А Ї Н И
               Про авторське право і суміжні права

     Цей Закон  охороняє  особисті немайнові права і майнові права авторів  та  їх  правонаступників,  пов’язані  із  створенням   та використанням  творів  науки,  літератури  і мистецтва – авторське право,  і права виконавців,  виробників фонограм  і  відеограм  та організацій мовлення – суміжні права.
                             Розділ I
                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
     Стаття 1. Визначення термінів
     У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
     автор – фізична особа,  яка  своєю  творчою  працею  створила  твір;
   аудіовізуальний твір   –   твір,  що  фіксується  на  певному матеріальному носії (кіноплівці,  магнітній плівці  чи  магнітному диску,  компакт-диску  тощо)  у  вигляді  серії послідовних кадрів (зображень)   чи   аналогових   або   дискретних   сигналів,   які відображають  (закодовують)  рухомі  зображення  (як  із  звуковим супроводом,  так і без  нього),  і  сприйняття  якого  є  можливим виключно  за  допомогою  того  чи  іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо),  на якому рухомі зображення  візуально відображаються  за  допомогою  певних  технічних  засобів.  Видами аудіовізуального  твору  є  кінофільми,  телефільми,  відеофільми, діафільми,   слайдофільми   тощо,   які   можуть   бути  ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими;
     база даних (компіляція даних) – сукупність творів,  даних або будь-якої  іншої  незалежної інформації у довільній формі,  в тому числі – електронній,  підбір і розташування складових частин  якої та  її  упорядкування  є  результатом  творчої  праці,  і складові
частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені  за допомогою  спеціальної  пошукової  системи  на  основі електронних засобів (комп’ютера) чи інших засобів;
     виключне право – майнове право особи,  яка  має  щодо  твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права,  на використання цих об’єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання  іншим
особам у межах строку, встановленого цим Законом;
     ім’я автора  –  сукупність  слів чи знаків,  що ідентифікують автора:  прізвище та ім’я автора;  прізвище,  ім’я та по  батькові автора;  ініціали автора; псевдонім автора; прийнятий автором знак
(сукупність знаків) тощо;
     комп’ютерна програма – набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів,  схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі,  придатній для зчитування комп’ютером, які приводять його у дію  для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює
як операційну  систему,  так  і  прикладну  програму,  виражені  у вихідному або об’єктному кодах);
     організація колективного управління (організація коллективного управління  майновими  правами)  –  організація,  що  управляє  наколективній основі майновими правами суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав і не має на меті одержання прибутку;
     особа – фізична або юридична особа;
     Стаття 2. Законодавство України про авторське право                і суміжні права
     1. Дія цього Закону поширюється на:
     а) твори, зазначені у частині першій статті 8 цього Закону, і об’єкти  суміжних  прав,  зазначені  у  статті  35  цього  Закону, незалежно  від  місця їх першого оприлюднення (або не оприлюднені, але  знаходяться  в  об’єктивній  формі  на  території   України), авторами  яких або особами,  яким належить авторське право і (або) суміжні права на них,  є фізичні особи,  які є громадянами України або  не  є її громадянами,  але мають постійне місце проживання на території України,  або юридичні особи, які мають місцезнаходження на території України;
права.
                            Розділ II
                         АВТОРСЬКЕ ПРАВО
     Стаття 7. Суб’єкти авторського права
     Суб’єктами авторського права є автори  творів,  зазначених  у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.
     Стаття 8. Об’єкти авторського права
     1. Об’єктами  авторського  права  є  твори  у  галузі  науки, літератури і мистецтва, а саме:
     1) літературні      письмові      твори      белетристичного, публіцистичного,  наукового,  технічного  або   іншого   характеру (книги, брошури, статті тощо);
     2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
     3) комп’ютерні програми;
     4) бази даних;