Лекція №8

Тема: КЛІНІЧНА ФАРМАЦІЯ В ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЇ (2)

Засоби, що стимулюють моторику шлунково-кишкового тракту

При захворюваннях ШКТ, які супроводжуються його гіпотонією, а тим більше атонією, виникає потреба в застосуванні засобів, які підвищують тонус і стимулюють його перестальтику. Оскільки провідною іннервацією, яка забезпечує маторну функцію ШКТ, є холінергічна, то для активізації цієї функції призначаються холінергічні засоби: М-холіноміметики (ацеклідин) і антихолінестеразні засоби (фізостигмін, галантамін, особливо прозерин).

Дія ацеклідину здійснюється через збудження М-холінорецепторів, а антихолінестеразних засобів – через з’язування і зворотне зниження активності ацетилхолінестерази, внаслідок чого в синапсах холінорецепторів накопичується ацетилхолін – медіатор структур ШКТ.

Як при дії ацеклідину, так і антихолінестеразних засобів підвищується не тільки моторика ШКТ, але й секреція шлункового соку.

Як стимулятор моторної функції травного тракту частіше всього застосовують прозерин, рідше ациклідин. Призначають їх для профілактики і лікування атонії шлунка і кишок після оперативного втручання, при хронічному атонічному закрепі тощо. Після підшкірного введення прозеріну ефект може наступити через декілька хвилин, при вживанні всередину – через 1-2 год. Здебільшого вводять його підшкірно або в м’язи по 1-2 мл 0,05 % розчину кожні 4 год, а ациклідин – під шкіру по 1-2 мл – 0,2 % розчину.

У процесі ліквідації атонії шлунка і кишок ацеклідином чи прозерином у хворих зникає почуття тиснення і переповнення в епігастральній ділянці, припиняється блювання зеленуватим вмістом, тупий розпираючий біль тощо.

Пітуїтрин для ін’єкцій впливає на моторику кишок за рахунок наявного в ньому гормону задньої долі гіпофіза – вазопресину. Він стимулює перистальтику як тонких, так і товстих кишок. Вводять його підшкірно або в м’язи по 5-10 ОД. Відновлення моторики кишок починається через 10-20 хв, поступово зростає, інколи навіть до появи спазмів і проносу.

У випадку післяопераційної атонії, паралітичної непрохідності кишок доцільно застосовувати гіпертонічні розчини натрію хлориду. Для цього 75-100 мл 5 % розчину вводять у клізмі для викликання дефекації.

Засоби, що стимулюють моторику шлунка і кишечника, протипоказані при бронхіальній астмі, стенокардії, атеросклерозі, органічних захворюваннях серця, епілепсії.

До засобів,які стимулюють моторику ШКТ, відносяться також проносні засоби (стор.).

 

Проносні засоби

Проносні засоби – це такі лікарські препарати, які після вживання всередину викликають розрідження вмісту кишок, посилення їх перистальтики і прискорення дефекації.  Вони усувають закрепи. Механізм  дії багатьох таких препаратів рефлекторний (викликають подразнення чутливих рецепторів кишок). Підвищення моторики на місці дії проносних засобів рефлекторно поширюється на інші ділянки кишок, а також  і на інші органи, особливо на серцево-судинну систему. Настає перерозподіл крові, що призводить до зменшення кровонаповнення судин мозку і у зв’язку з цим – до ліквідації загрози крововиливу. Проносні засоби, особливо сильнодіючі, стимулюють скоротливу функцію матки, тому під час вагітності і менструації їх  призначають з обережністю.

Залежно від локалізації дії розрізняють засоби, які підвищують моторну функцію: а) переважно на тонкої кишки; б) на всі відділи кишок.

Сольові проносні засоби. До препаратів, дія яких розповсюджується на всі відділи кишечника, належать солі, які дуже повільно всмоктуються у травному каналі. Це, перш за все, магнію і натрію сульфат, деякі мінеральні води (“Моршинська”, “Баталінська”, “Слов’янська”) і мінеральні солі, наприклад, карловарська, яка містить значну кількість натрію сульфату.

Магнію сульфат – безбарвні призматичні кристали, легко розчинні у воді, розчин гіркувато-солоний. Цей препарат – найбільш активний проносний засіб.

Натрію сульфат  – безбарвні, прозорі кристали, добре розчинні у воді. Розчини гіркувато-солоного смаку.

Аніони і катіони цих солей погано всмоктуються в кишках, тому в їх просвіті створюється високий осмотичний тиск. Він перешкоджає всмоктуванню води, яка постійно знаходиться у кишках. Крім того, гіпертонічні розчини цих солей сприяють дифузії води у просвіт кишок і вони переповнюються рідиною Це призводить до механічного подразнення барорецепторів і рефлекторного посилення перистальтики кишок. Проносній дії сольових засобів сприяє також підвищене утворення в кишках сірководню, який є природним подразником їх рецепторів.

Приймають їх натще, в дозі 20-30 г (попередньо розчиняють в 1/2 склянки води), запивають 1-3 склянками теплої води. За цих умов проносний ефект настає через 4-6 годин. Якщо кількість прийнятої води збільшити, ефект може наступити через 1-3 год. Концентровані розчини цих солей можуть викликати рефлекторний спазм пілоруса, що затримуватиме надходження їх у кишку.

При вживанні сольових проносних засобів стає неможливим всмоктування в кишках не тільки води, але й різних речовин – харчових, лікарських, різних отрут. Тому основним показанням до застосування їх у медичній практиці є гострі отруєння токсичними агентами, прийнятими всередину. У комбінації з протиглисними засобами сольові проносні призначають з метою прискореного виведення гельмінтів і протигельмінтних препаратів з організму. Повторний прийом сольового проносного засобу в найближчий час недопустимий через подразнення ним слизової оболонки кишок.

Сольові проносні препарати застосовують також у випадках загрози крововиливу в мозок і при набряку його, рідше при набряках у зв’язку з хронічною недостатністю серця для дегідратації організму. У таких випадках натрію сульфат призначають по 20-30 г в концентрованих розчинах (на півсклянки води), сприяє виведенню максимальної кількості рідини з організму.

Протипоказами до застосування сольових, як і інших проносних засобів, є гострі захворювання органів черевної порожнини (апендицит, холецистит, цистит, перитоніт тощо), наявність механічних перешкод для просування вмісту кишок (защемлена грижа, ілеус), захворювання, які супроводжуються кровотечами з матки, травного тракту тощо.

До препаратів, які стимулюють моторну функцію переважно тонкої кишки, належать ті олії, які не гідролізуються і не всмоктуються в кишках (вазелінова олія), або розщеплюються і резорбуються частково (рицинова, оливкова, мигдалева, а також риб’ячий жир). Крім подразнюючого впливу на слизову оболонку тонкої кишки, ці олії або у незміненому, або в емульгованому стані виводяться назовні, сприяючи розмякшенню калових мас і полегшенню їх просування в товстій кишці.

Моторну функцію переважно товстої кишки підвищує багато засобів рослинного і синтетичного походження. Найбільш широке застосування отримали препарати із рослин, які містять антраглікозиди, а із синтетичних – фенолфталеїн та ізафенін.

Антраглікозиди – це складні ефіри, при гідролізі яких виділяються похідні антрахінону і цукор. Цей процес здійснюється дуже повільно в кишках, тому послаблюючий ефект настає через 8-10 год після прийому. Діючими речовинами є не антраглікозиди як такі, а продукти їх гідролізу, а саме з антрахінону як емодин та ін. Ці речовини, подразнюючи рецептори, переважно товстої кишки, викликають рефлекторне посилення перистальтики і внаслідок цього їх спорожнення. Припускають, що гідроліз антраглікозидів відбувається не в кишках, а в інших органах, можливо в печінці. Потім продукти гідралізу їх разом з жовчю виділяються в кишки, де впливають на відповідні рецептори. Деякі з цих продуктів, а саме хризофанова кислота, виділяються з організму з сечею, забарвлюючи їх у коричневий колір (при кислій її реакції) чи червоний (при лужній реакції) колір. Антраглікозидні препарати, виділяючись з молоком матері, можуть викликають кишкову кольку у новонароджених дітей.

У медичній практиці широко використовуються препарати, з кореня ревеню, кори крушини, листя сени, алое тощо.

Ревінь тангутський  – на Україні культивуєтся. Корені і кореневища 3-4-річних рослин заготовляють з серпня по жовтень, а також весною у період відростання прикореневого листя. Очищену сировину підсушують під навісом або в добре провітрюваних приміщеннях. Досушують в сушарках при температурі 60^оС. Строк придатності сировини 5 років.

Корені і кореневища ревеня містять антраглікозиди, танноглікозиди, хризофанову кислоту, смоли, пектинові речовини, крохмаль тощо. З них виготовляють порошок, таблетки (по 0,3 і 0,5 г), сухий екстракт, сироп. Для досягнення проносного ефекту їх призначають в дозах 0,5-2 г на прийом, звичайно ввечері після їди. Ефект настає ранком. Препарати ревеня в менших дозах (0,05-0,2 г), навпаки, викликають закріплюючий ефект. Це зумовлено тим, що вони містять у своєму складі, крім антраглікозидів, танноглікозиди, які не посилюють, а навпаки, пригнічують моторику кишечника. Сироп ревеня використовується як легкий проносний засіб, в основному в дитячій практиці.

Крушина вільховидна – це кущ чи деревце висотою 1-3 м і більше з темною корою, гладеньким стовбуром і гілками. Використовують кору, яку збирають весною до появи листя. Зняту кору сушать швидко, не допускаючи почорніння внутрішньої частини. Використовують її не раніше ніж через рік. У корі присутні антраглікозиди, алкалоїди, дубильні речовини, цукор, яблучна кислота тощо.

З кори крушини виготовляють рідкий та сухий екстракти, проносні збори тощо. Сухий екстракт випускається також в таблетках по 0,2 г для прийому всередину по 1-2 таблеткці перед сном. Рідкий екстракт призначається по 20-40 крапель на прийом.

Сена (касія вузьколиста) – напівкущ. Сировиною служить листя. У ньому містяться антраглікозиди, флавонові глікозиди, органічні кислоти, полісахариди тощо. Використовується для виготовлення настою, таблеток, екстракту сухого, порошку солодкового кореня складного, ряду зборів та деяких імпортних препаратів – сенаде, глаксена та ін. Настій листя сени (1:10) призначається по 1 столовій ложці 1-3 рази на день, таблетки (по 0,3 г) – по 1-2  2-3 рази на день перед їдою, порошок солодкового кореня складний – по 1-2 чайних ложки 1-3 рази на день, змішавши з водою.

Збір протигемороїдальний складається із листя сени, кори крушини, трави деревію, плодів коріандру та кореня солодки – по 20 г. Одну столову ложку збору заварюють склянкою кип’ятку, настоюють 20 хвилин, проціджують. Призначають по 1/2-1 склянці на ніч.

Проносні засоби, які містять антраглікозиди, як і синтетичні препарати (фенолфталеїн та ізафенін), застосовуються переважно для усунення звичного закрепу, атонії кишечника, метеоризму, а також при затримці та затрудненні випорожнень у зв’язку з гемороєм. У таких випадках ці препарати вживають у великих дозах, а при відсутності ефекту через тривале використання одного засобу переходять на інший.

Проносні препарати, які містять антраглікозиди, при передозуванні можуть викликати біль в животі та тенезми. Їх не слід призначати вагітним жінкам та годувальницям, а також пацієнтам з захворюваннями печінки і нирок. Негативні реакції на проносні засоби попереджуються старанним підбором доз.

Фенолфталеїн, як і ізафенін, за характером проносної дії близький до антраглікозидів. Впливає переважно на товсту кишку. Ефект настає через 6-8 год після прийому і зберігається протягом 2-4 діб. Тривалість дії фенолфталеїну зумовлена тим, що він, всмоктуючись у кишках, надгодить у печінку, звідки з жовчю виділяється знову в кишки (ентерогепатична циркуляція). У зв’язку з повільним виділенням з організму,  при повторному вживанні можлива кумуляція. Вона проявляється подразненням нирок і висипаннями на шкірі. Призначають усередину по 0,1-0,2 г (1-2 таблетки) перед сном. У менших дозах він викликає розм’якщення калових мас протягом кількох днів.

Ізафенін,  порівняно з фенолфталеїном, має активнішу проноснудію, менш токсичний і не подразнює нирок. У лужному середовищі кишок розщеплюється з виділенням діоксифенілізатину, який і викликає проносну дію, збуджуючи перистальтику переважно товстої кишки. Його можна призначати дітям і вагітним жінкам. Інколи викликає болючість в області черевної порожнини.

В якості проносних засобів в медичній практиці застосовуються також препарати, які набухають в кишках, наприклад, морська капуста, метилцелулоза, агар, насіння подорожника тощо.

 

Засоби, що пригнічують моторику шлунково-кишкового тракту

При надмірно високому тонусі м’язів шлунка, що спостерігається у хворих на виразкову хворобу, пілороспазмом, спастичний коліт тощо, використовують спазмолітичні препарати. Це, перш за все, М-холінолітики (атропін, платифілін, метацин), гангліоблокатори (бензогексоній, пентамін, пірилен та ін.), міотропні засоби (папаверин, но-шпа).

Ці препарати широко використовують не тільки при захворюваннях шлунка, але й для усунення спазмів кишок, наприклад, при свинцевій кольці, геморої, органічному стенозі, спастичному закрепі, отруєннях холіноміметичними засобами тощо.

Серед вказаних засобів найбільш ефективним є атропіну сульфат. Вводять його під шкіру або в м’язи по 0,25-0,5 мл 0.1 % розчину, а при отруєннях холіноміметичними засобами – в вену по 1-3 мл 0.1 % розчину, повторно. Використовується також екстракт беладонни сухий. Його призначають усередину по 0,005-0,025 г 2-3 рази на день, частіше в таблетках. Діє на кишки за рахунок атропіну й інших алкалоїдів, які містяться в ньому, часто комбінуючи з натрію гідрокарбонатом вісмуту нітратом та ін. Платифіліну гідротартрат призначають всередину по 0,003-0,005 г або в 0.5 % розчині по 10-15 крапель 3 рази в день, у свічках ректальних по 0,01 г 2 рази на добу.

Бензогексоній застосовується при спастичному коліті, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки і інших захворюваннях, які супроводжуються підвищеним тонусом ШКТ. Вводять його під шкіру або в м’язи по 0,8-1,5 мл 2.5 % розчину однократно або по 0,4-0,6 мл 2 рази на добу. Лікування рекомендується починати з мінімальних доз. При повторному введенні спазмолітичний ефект зменшується у зв’язку з розвитком толерантності. Тому в процесі лікування дозу бензогексонію необхідно поступово збільшувати. Менш ефективним є призначення його всередину в зв’язку з неповною і нестабільною резорбцією його в кишках. Моторику кишок пригнічують також інші гангліоблокатори (пентамін, диколін, пірелен тощо).

Папаверину гідрохлорид і но-шпу застосовують в комбінації з іншими спазмолітичними і аналгезуючими засобами. Вони проявляють безпосередньо розслаблювальну дію на гладеньку мускулатуру внутрішніх органів. Призначають папаверину гідрохлорид всередину в таблетках по 0,02 г 2-3 рази на день, у свічках також по 0,02 г або під шкіру по 1-2 мл 2 % розчину, но-шпу – всередину по 0,04 – 0,08 г 2-3 рази на день, або внутрішньовенно по 2-4 мл 2 % розчину.

Препарати, які ліквідують спазм кишок, часто поєднують з іншими засобами. За неефективності їх що може бути у разі дуже сильного спастичного болю, призначають анальгетики, наприклад, морфіну гідрохлорид. Однак слід пам’ятати, що наркотичні анальгетики не можна призначати тоді, коли гострий біль у животі зумовлений захворюваннями, які потребують невідкладного хірургічного втручання (гострий перитоніт, защемлена грижа, неприхідність кишок та ін.).

У випадках болючих тенезмів спазмолітичні засоби комбінують з препаратами опію. При гіперсекреції і підвищеній кислотності шлункового соку, що звичайно супроводжується болем, спазмолітики потрібно поєднувати з антацидними препаратами та анестезином. До анестезину в комбінації з препаратами беладони звертаються у випадках запальних процесів прямої кишки (звичайно призначають їх у клізмах або свічках). У разі болю в животі внаслідок метеоризму, спазмолітики комбінують з активованим вугіллям.

Засоби, які усувають спазм кишок, нерідко комбінують з іншими препаратами. При неефективності їх, що може спостерігатися при приступах дуже сильного спастичного болю, показані наркотичні анальгетики, наприклад, омнопон, промедол тощо.

При болючих тенезмах спазмолітичні засоби слід комбінувати з препаратами опію, при гіперсекреції і високій кислотності шлункового соку, що супроводжується болем – їх поєднують з антацидними засобами чи анестезином. До комбінації анестезину з препаратами беладонни звертаються у випадку запальних захворювань прямої кишки, призначаючи їх в клізмі або у свічках. При болю в животі, обумовленому метеоризмом, спазмолітики комбінують з активованим вугіллям чи ентеросорбентами.

 

Протипроносні засоби

Пронос є клінічним проявом багатьох захворювань та інтоксикацій (дизентерії, холери, туберкульозу, септичних процесів, отруєнь миш’яком, солями важких металів тощо). Нерідко його причиною можуть бути недостатня секреторна функція шлунка (ахілія) і підшлункової залози, захворювання ендокринних залоз.

Усунення проносу при цих захворюваннях базується на точному діагнозі, раціональному харчуванні і науково-обгрунтованому підборі лікарських препаратів. Зокрема, при наявності проносу у хворих з недостатньою секреторною функцією шлунка або підшлункової залози слід застосовувати препарати замінної терапії (пепсин, шлунковий сік натуральний, панкреатин). У випадках, коли причиною проносу є інфекційне захворювання,  ефективними засобами з протимікробною дією є (антибіотики, сульфаніламідні препарати, похідні нітрофурану).

Крім цих засобів, при наявності у хворих проносу застосовуються в’яжучі, обволікаючі і адсорбуючі препарати тощо.

В’яжучі препарати (вісмуту нітрат основний, ряд препаратів рослинного походження), вступаючи в реакцію з білками поверхні слизових оболонок, ерозій і виразок, утворюють альбумінати у вигляді плівки, яка захищає поверхню слизової оболонки шлунка і кишок від механічних, термічних і хімічних подразнень (стор.). В результаті цього зменшується потік патологічних імпульсів із зони пошкодження, гальмується всмоктування токсичних речовин. Це сприяє зникненню запального процесу, послабленню моторики кишок, прискоренню епітелізації ерозій і виразок.

Вісмуту нітрат основний проявляє, крім в’яжучої, протимікробну дію (стор.   ). Як проносні засоби використовуються також настої і відвари трави звіробою (herba Hyperici), плоди чорниць (Fructus Myrtilli), кореневище перстачу (Rhizoma Тormentillаe) і ін.

У гастроентерологічній практиці в’яжучі засоби застосовують при запальних і запальновиразкових ураженнях тонкої і товстої кишок (ентериті, ентероколіті, коліті) та діареї будь-якого походження. При інфекційних захворюваннях кишок ці засоби комбінують з протимікробними препаратами. Для усунення проносу нерідко в’яжучі засоби комбінують з спазмолітиками, обволікаючими і адсорбуючими препаратами. При запальних захворюваннях прямої кишки в’яжучі засоби часто поєднують з анестезином, препаратами беладонни у вигляді лікувальної клізми і свічок.

Обволікаючі засоби, як високомолекулярні речовини, утворюють з водою колоїдні розчини. Вони механічно захищають слизову оболонку травного каналу від подразнень. Внаслідок цього зменшуються інтенсивно здійснюються рефлекторні реакції, гальмується моторика кишок, сповільнюється всмоктування різних речовин. Створюються сприятливі умови для зменшення запалення.

Обволікаючу дію мають крохмаль, аравійська камедь, препарати з алтейного кореня, бульб салепу, насіння льону тощо.

Засоби, що впливають на зовнішньосекреторну функцію підшлункової залози

Підшлункова залоза відіграє важливу роль в травленні і обміні речовин. У ній виробляються ферменти, які забезпечують розпад білків, жирів і вуглеводів у кишках. При захворюваннях, які супроводжуються недостатністю зовнішньосекреторної функції підшлункової залози, порушується як травлення, так і обмін речовин. Виникає потреба в препаратах, які містять ферменти цієї залози.

До цієї групи відносять різні за походженням лікарські засоби, які стимулюють чи заміщують зовнішньо секреторну функцію підшлункової залози, або гальмують її, пригнічують активність протеолітичних ферментів. До лікарських засобів, які стимулюють або заміщують цю функцію підшлункової залози, відносяться панкреатин, панзинорм, фестал, котазим, лікарські збори з насіння кропу, листя м’яти перцевої, плодів глоду, квіток безсмертника піщаного, ромашки лікарської, лікарські чаї з м’яти, звіробою, триколірної фіалки, липового цвіту тощо. А гальмують секреторну активність підшлункової залози (інгібітори протеолітичних ферментів такі препарати як гордокс, контрикал, інгітрил, кислота амінокапронова, лікарські збори з плодів анісу, трави чистотілу, стовпчиків з прймочками кукурудзи, коріння кульбаби, трави звіробою та ін.

Панкреатин – препарат підшлункової залози забійної худоби, в якому містяться ферменти цієї залози, переважно трипсин і амілаза. Приймають його всередину по 0,5-1 г 3-4 рази на день до їди, запиваючи “Боржомі” чи слабким розчином натрію гідрокарбонату.

Амілаза панкреатичного соку, як і у складі панкреатину, перебуває в активному стані. Вона забезпечує розщеплення крохмалю і глікогену до дисахаридів. Трипсин же знаходиться в них у вигляді трипсиногену, тобто в неактивній формі. Лише у кишках під впливом ентерокінази кишкового соку він перетворюється в активний трипсин. Цей фермент разом з ферментом хімотрипсином здійснює розщеплення білків до амінокислот. Він руйнує пептидні зв’язки, утворені карбоксильними групами аргініну й лізину, а хімотрипсин – зв’язки циклічних амінокислот. Сприяючи нормалізації процесу травлення в кишках, панкреатин запобігає метеоризму або усуває його.

Панкреатин як замісний засіб застосовується у випадках розладу травлення зумовленого недостатністю зовнішньосекреторної функції підшлункової залози (хронічний панкреатит, пухлина або атрофія залозистих елементів) і порушення функції печінки. Крім того, панкреатин доцільно призначати хворим на гіпоацидний гастрит, при хронічний ентероколіт, осіб поєднанні з вітаміном В₁₂ –  панкреатин застосовується також при гіперхромній анемії.

Широке визнання в медичній практиці отримали препарати, до складу яких входить комплекс активних факторів травного тракту, зокрема, панзинорм форте.

Панзинорм форте – препарат, до складу кожного драже якого входять: ліпаза 6000 ОД, трипсин 450 ОД, хімотрипсин 1500 ОД, амілаза 7500 ОД, холева кислота 0,0135 г, пепсин 50 ОД, гідрохлориди амінокислот 0,1 г і хлороводнева кислота 100 мекв. Ці фактори полегшують перетравлювання білків, жирів і вуглеводів, що сприяє їх повному всмоктуванню у тонкій кишці.

Цей комбінований препарат стимулює виділення власних ферментів підшлункової залози, шлунка і тонкої кишки, а також жовчі. Жовч, завдяки своїм жовчним кислотам, забезпечує всмоктування  жирів і жиророзчинних вітамінів – А, Е, К, Д. Отже, панзинорм форте покращує функціональний стан ШКТ, сприяє нормалізації травлення і обміну речовин.

Застосовується панзинорм форте при захворюваннях, які супроводжуються зовнішньосекреторною недостатністю підшлункової залози, шлунка, кишечника, печінки, діяльності жовчного міхура. Доцільно використовувати його при метеоризмі, проносах неінфекційного походження. Призначають по 1 драже 3 рази на день, інколи по 2 драже, протягом декількох днів-тижнів-місяців-років, запиваючи невеликою кількістю води, не розжовуючи.

Серед комплексних препаратів. Що застосовуються як заміщувальні засоби, одним з найбіль поширених є фестал, до складу якого входять панкреатичні ферменти лідаза й амілаза по 10 ОД, протеаза – 17 ОД, компоненти жовчі – 0,025 г, геміцелюлоза – 0,05 г. Має високоактивну ферментну дію, розщеплює і забезпечує всмоктування жирів, білків та вуглеводів. Призначають у випадках зовнішньосекреторної недостатності підшлункової залози, хронічного гастроентериту, гепатиту, недостатності травної системи в похилому віці, постійфекційного коліту, розладу функції травної системи після хірургічних втручань та застосування кислоти аміносаліцилової, антибіотиків. Приймають по 1-3 драже під час або відразу після їди 3 рази на день протягом 2 міс.

Протипоказанням для призначення фесталу є алергія на компоненти, що входять до складу препарату, тяжку ураження печінки з високим рівнем білірубіну, обтурація ховчних шляхів, печінкова кома, непрохідність кишок. Побічна дія не встановлена.

Побічну або близьку дію мають інші комплексні ферментні препарати: котазин форте, дагестал та ін.

Поряд з протеолітичними ферментами до складу підшлункового соку входять також їх інгібітори, які продукуються клітинами підшлункової залози, печінки, тривушних залоз та інших органів. Вони гальмують активність цих ферментів, утворюючи з ними неактивні комплекси, запобігаючи таким чином можливості впливу їх на тканину самої підшлункової залози. Але при деяких захворюваннях залози (гострий панкреатит, загострення хронічного панкреатиту

Контрикал – антиферментний препарат. Отримують його із легенів великої рогатої худоби. Він є інгібітором трипсину, хімотрипсину, калікреїну, плазміну. З цими ферментами утворює неактивні комплекси. Застосовується при гострому і хронічному рецидивуючому панкреатиті в період загострення, при панкреонекрозі, для попередження можливого післяопераційного перетравлення підшлункової залози її соком. Крім того, котрикал застосовують у випадках шоку внаслідок крововтрати, несумісності крові, тяжких травм, при опіках, передчасного відшарування плаценти, внутрішньоутробній смерті плода та інших станах, які супроводжуються різким підвищенням фібринолітичної активності крові. Контрикал є ефективним антидотом у випадках передозування фібринолізину. При гострому панкреатиті, некрозі підшлункової залози, загостренні хронічного панкреатиту контрикал вводять внутрішньовенно повільно в дозах 75000-125000 ОД і більше. Потім протягом того ж дня додатково вводять крапельно ще 25000-75000 ОД. Далі у міру покращення стану хворого і зниження активності діастази в сечі, дозу поступово зменшують. Для профілактики безпосередньо перед операцією контрикал уводять в дозі 50000 ОД внутрішньовенно повільно, а під час операції, як і в перші дні після неї – крапельно ще 50000-1000000 ОД. При хронічному рецидивуючому панкреатиті добова доза контрикалу звичайно не перевищує 25000-50000 ОД. При гострому панкреатиті використовують також пентоксил. Він є не тільки інгібітором трипсину, а й має протинабрякову і протизапальну дію. Призначають по 0,25 г 3-4 рази на день.