Анатомія лімфатичної системи
Поряд з nкровоносною системою у більшості хребтових тварин і людини є друга трубчаста nсистема – лімфатична, з якою пов’язане утворення і пересування лімфи.
В лімфу надходять: продукти nобміну речовин, гормони, ферменти, дрібні чужорідні тіла, мікроорганізми.
В різних органах nлімфа має неоднаковий склад.
Лімфатична nсистема тісно пов’язана із nкровоносною системою за розвитком, будовою і у функціональному відношенні, але, nв той же час, вона має ряд істотних особливостей.
Загальні риси подібності лімфатичної та nсудинної систем:
– стінки nлімфатичних судин мають будову подібну до венозних;
– лімфатичні nсудини, як і венозні, мають клапани, що забезпечують тік рідини від периферії nдо центру, тобто від тканин до серця;
– лімфатичні nсудини супроводжують кров’яні, маючи загальне розташування у сполучній тканині.
Відмінні риси подібності лімфатичної та nсудинної систем:
– судини nлімфатичної системи починаються не наскрізними, а замкненими капілярами, які nсліпо закінчуються;
– по ходу nлімфатичних судин розташовані лімфатичні вузли – біологічні фільтри для лімфи.
Лімфатичні nсудини, як і вени, починаються на периферії і напрямок току лімфи по них nзагалом паралельний рухові крові у венозних судинах. Найбільші лімфатичні nсудини впадають у вени і таким чином лімфа надходить у кров’яне русло.
Функція лімфатичної системи:
– дренажна nфункція – відводить від тканин надлишок води із розчиненими в ній nкристалоїдами;
– транспортна n(провідникова) функція – здійснює всмоктування і транспортування колоїдних nречовин, білків, краплинок жиру та інше;
– nметастазування. Особливою властивістю лімфатичних судин є їхня проникність для nклітин і різних чужерідних частинок. Бактерії і nклітини пухлин, що попадають у лімфатичні судини, переноситься током лімфи n(метастазування);
– захисна nфункція. В органах лімфатичної системи утворюються лімфоцити і антитіла, бере nучасть в знешкодженні продуктів розпаду клітин, в лімфатичних вузлах nзатримуються чужерідні речовини (наприклад пил);
– кровотворна nфункція, виробляє форменні елементи крові n(лімфоцити);
– імунна nфункція, забезпечує недоторканість генетичного фонду клітин організму;
– підтримка nгомеостазу організму.
Фактичне nвідкриття лімфатичної системи відбулось в 1622 році італійським анатомом Каспаром Азеллі.
Філогенез лімфатичної системи:
– у нижчих nхребтових (ланцетник, круглороті) є тільки одна гемолімфатична nсистема;
– відособлення nлімфатичної системи від кровоносної відбувається у риб, які мають поверхневі та nглибокі лімфатичні синуси;
– лімфатичне nсерце з’являється nу костистих риб;
– підшкірні nлімфатичні простори і лімфатичні серця з’являються у амфібій;
– у жаби nвиражені передня і задня пари лімфатичних сердець, скорочення їх сприяє nпросуванню лімфи у венозне русло;
– у плазунів з’являються nсплетення лімфатичних судин;
– у крокодилів nвперше утворюється лімфатичний вузол у брижі кишки;
– у птахів nголовні лімфатичні колектори впадають у плечоголовні nвени, і в лімфатичних судинах з’являються клапани;
– у савців найвищий розвиток лімфатичної системи: зростає nкількість клапанів у лімфатичних судинах, утворюється непарний грудний протік, nчисельнішими стають лімфатичні вузли, повністю редукуються лімфатичні серця.
Онтогенез лімфатичної системи:
– формування nлімфатичної системи у людини починається на 6-му тижні зародка, спершу nз’являються яремні лімфатичні мішечки, потім – підключичні мішечки і формується nмолочна (хілезна) цистерна та формується грудна nпротока;
– на 6-7 тижні nрозвитку зародка встановлюється зв’язок з nвенозною системою;
– на 9 тиждень nрозвитку плода встановлюється дефінітивне розташування лімфатичних стовбурів;
– розвиток nлімфатичних вузлів відбувається на тій стадії, коли лімфатичні судини вже добре nвиражені;
– nдиференціювання елементів лімфатичної системи закінчується після народження.
Структура організації лімфатичної nсистеми:
– лімфатичні nкапіляри і посткапіляри;
– лімфатичні nсудини;
– лімфатичні nвузли;
– лімфатичні nсплетення;
– лімфатичні nстовбури;
– лімфатичні nпротоки.
Тобто, із nлімфатичних капілярів лімфа тече у приносні nлімфатичні судини, потім у лімфатичні вузли та у виносні лімфатичні судини, nутворюючи лімфатичне сплетення, далі по лімфатичних стовбурах лімфа попадає у nлімфатичні протоки, які вливаються у венозне русло.
Грудна протока бере початок у nчеревній порожнині в заочеревинному просторі на рівні nI–II поперекових, nрідше XII–XI грудних хребців. Його коріннями є nправий і лівий поперекові стовбури, які утворюються із сплетень виносних nлімфатичних судин поперекових вузлів і містять лімфу з усієї нижньої половини nтіла. На початку цієї протоки знаходиться розширення – молочна цистерна. nГрудний протік проходить через черевну і грудну порожнину і на шиї, утворюючи nдугу, впадає у лівий венозний кут.
Права лімфатична протока nутворюється злиттям правих бронхосередостінного, підключичного nта яремного стовбурів і впадає у правий венозний кут.
Лімфатичні вузли голови та шиї, до них nналежать:
– потиличні nвузли;
– соскоподібні nвузли;
– поверхневі та nглибокі привушні вузли;
– лицеві вузли;
– язикові вузли;
– підборідні nвузли;
– піднижньощелепні вузли;
– передні шийні nвузли (поверхневі та глибокі);
– бічні шийні nвузли (поверхневі та верхні і нижні глибокі);
Лімфатичні вузли верхньої кінцівки, до них nналежать:
– ліктьові nвузли;
– плечові вузли;
– пахвові вузли;
– дельтоподібно-грудні n(підключичні).
Лімфатичні вузли грудної клітки, до них nналежать:
– передхребтові вузли;
– міжреброві nвузли;
– пригруднинні вузли;
– пригрудні вузли;
– верхні nдіафрагмові вузли;
– передосердні та бічні осердні nвузли;
– білястравохідні вузли;
– внутрішньолегеневі вузли;
– притрахейні вузли;
– верхні та nнижні трахеобронхові вузли;
– плечо-головні вузли;
Лімфатичні вузли живота, до них nналежать:
– ліві, праві та nпроміжні поперекові вузли;
– нижні nдіафрагмові вузли;
– нижні nнадчеревні вузли;
– черевні вузли;
– праві та ліві nшлункові вузли;
– праві та ліві nшлунково-чепцеві вузли;
– воротарні вузли;
– підшлункові nвузли;
– nпідшлунково-дванадцятипалі вузли;
– печінкові nвузли;
– верхні брижові вузли;
– нижні брижові вузли;
– брижово-ободові вузли.
Лімфатичні вузли таза, до них nналежать:
– спільні nклубові вузли;
– зовнішні nклубові вузли;
– внутрішні nклубові вузли;
– присечовоміхурові вузли;
– засечовоміхурові вузли;
– бічні сечовоміхурові вузли;
– припрямокишкові вузли;
– приматкові вузли;
– при піхвові nвузли.
Лімфатичні вузли нижньої кінцівки, до них nналежать:
– поверхневі nпахвинні вузли;
– глибокі nпахвинні вузли;
– підколінні nповерхневі вузли;
– підколінні nглибокі вузли.
Лімфа – це злегка nжовтувата рідина, що протікає у лімфатичних капілярах і судинах. Вона nскладається із лімфоплазми і форменних nелементів. За хімічним складом лімфоплазма близька до nплазми крові, але містить менше білка. Лімфоплазма nмістить також нейтральні жири, прості цукри і розчини nмінеральних солей NaCI, Na2CO3, а nтакож різні сполуки, до складу яких входять кальцій, магній, залізо..
До форменних елементів лімфи належать лімфоцити (98%), nмоноцити та незначна кількість інших видів лейкоцитів. Еритроцити зустрічаються nрідко.
Лімфа nутворюється в лімфатичних капілярах тканин і органів шляхом всмоктування nтканинної рідини. Склад лімфи різний в залежності від якого органу вона nвідтікає. Так, лімфа, що відтікає від шлунково-кишкового тракту, багата на nжири, білки і цукор. Лімфа, що проходить через лімфатичні вузли, збагачується nагранулоцитами тощо. Тому розрізняють периферійну лімфу (до лімфатичних nвузлів), проміжну (після проходження через лімфатичні вузли – виносні nлімфатичні судини) і центральну лімфу (грудний і правий лімфатичні протоки).
Імунна система
Імунна система (systema immune) nоб’єднує органи та тканини, які забезпечують захист організму від генетично nчужорідних клітин чи речовин, що потрапляють ззовні або утворюються в ньому, nзабезпечуючи сталість внутрішнього середовища організму.
Органи імунної nсистеми, які містять лімфоїдну тканину, виконують nфункцію ”охорони постійності внутрішнього середовища на протязі всього життя nіндивідуума”.
Імунна система nвиробляє імунокомпетентні клітини, в першу чергу nлімфоцити, а також плазмоцити, включають їх в імунний nпроцес, забезпечують розпізнання та знищення прониклих nв організм чужорідних речовин.
Генетичний контроль nв організмі здійснюють популяції Т– і В-лімфоцити, які при участі макрофагів nзабезпечують імунну відповідь в організмі.
Отже, імунітет (від лат. immunitas – звільнення) забезпечує постійність внутрішнього nсередовища організму і захист його від живих тіл та речовин, які мають ознаки чужорідності. Він є гуморальний та клітинний.
Імунітет може бути:
– специфічний; – вроджений;
– неспецифічний; n– набутий;
– гуморальний; n– активний;
– клітинний; n – пасивний.
Гуморальний nімунітет, тобто nзахист за допомогою антитіл, які знешкоджують антигени, забезпечується nВ-лімфоцитами (бурсозалежними лімфоцитами), що nрозвиваються у червоному кістковому мозку (medulla ossium rubra).
З бурсозалежних лімфоцитів (В–лімфоцити) nпоходять плазмоцити nі лімфоцити, які продукують антитіла.
Клітинний nімунітет, тобто nзнищення сторонньої або власної переродженої клітини, забезпечується nТ–лімфоцитами (тимусзалежними лімфоцитами), що nрозвиваються у загруднинній залозі (thymus) та макрофагами. Вони частково формують і nгуморальний імунітет.
Тимусзалежні лімфоцити (Т–лімфоцити) поділяються на:
– Т–кілери, nякі взаємодіють при контакті з клітиною–мішенню;
– Т–хелпери, nякі є клітинами–помічниками, що прискорюють імунну реакцію;
– Т–супресори, nякі пригнічують імунну реакцію.
Імунна система або лімфатична система (systema lymphoideum) поділяється на:
– центральні органи імунної системи або первинні лімфатичні органи n(organa lymphoidea primaria), або до яких належать:
– загруднинна nзалоза (thymus);
– кістковий мозок (medulla ossium);
– периферійні органи імунної системи або вторинні лімфатичні органи (organa lymphoidea secundaria), до яких nналежать:
– неінкапсульовані, nце:
– мигдалики: лімфатичне кільце глотки та ротової порожнини (anulus lymphoideus pharyngis et cavitatis noris) – неінкапсульований nорган імунної системи, що складається із шести мигдаликів;
– лімфоїдні nвузлики стінки травної, дихальної та сечової систем n(noduli lymphoidei systematis digestorii, respiratorii et urinarii), зокрема вузлики червоподібного відростка (nodi appendiculares);
– інкапсульовані, nце:
– лімфатичні nвузли (nodі lymphoideі) – інкапсульовані органи імунної системи;
– селезінка (splen), зокрема її nбіла пульпа (pulpa alba);
– лімфоцити, це:
– поодинокі лімфоцити та макрофаги (lymphocyti net macrophagi), які nзнаходяться у крові, лімфі, сполучній та епітеліальній тканинах.
Окрім лімфатичних органів, лімфатична nсистема має замкнену систему судин, які впадають у венозну систему, тобто є nчастиною судинної системи (systema vasorum) або додатковим руслом венозної системи.
Характерною морфологічною ознакою органів імунної системи є рання закладка n(в ембріогенезі) і стан зрілості їх уже у новонароджених, а також значний nрозвиток їх в період становлення і дозрівання організму та формування його nзахисних систем.
В подальшому поступово проходить вікова інволюція органів імунної ситеми, що найбільш виражено в центральних органах імуногенеза. В них рано (в юнацькому віці) зменшується nкількість лімфоїдної тканини, а на її місці nрозростається сполучна (жирова) тканина.
Для лімфоїдної тканини органів імунної системи nвластива наявність лімфоїдних вузликів як без nгермінативного (світлого) центра, так і з гермінативним центром – центром nрозмноження (центр ділення клітин і утворення нових лімфоцитів).
Загальна маса органів імунної системи в тілі людини складає (без кісткового nмозку) біля 1,5- кг (приблизно 1012 лімфоїдних nклітин).
До nорганів лімфатичної системи належать, окрім системи nлімфатичних судин та вузлів, органи імунної системи та кровотворення.
Імунітет (лат. immunitas – nзвільнення) забезпечує сталість внутрішнього середовища організму і захист його nвід живих тіл та речовин, які мають ознаки чужорідності.
Реакція nімунітету, тобто звільнення організму від речовин та клітин зі сторонніми nантигенними властивостями, здійснюються лімфоцитами, макрофагами, базофілами та nіншими клітинами лейкоцитарного ряду.
Основна роль у nзабезпеченні гуморального імунітету (захист за допомогою виділення спеціальних nгамма-глобулінів – антитіл, які знешкоджують агтигени) nналежить В-лімфоцитам, а клітинного імунітету (знищення сторонньої або власної nпереродженої клітини) – Т-лімфоцитам та макрофагам.
В nімунній системі розрізняють центральні органи і периферійні.
Первинні лімфатичні органи n(центральні органи імунної системи), до них належать червоний кістковий мозок nта загруднинна залоза.
Вторинні лімфатичні органи n(периферійні органи імунної системи) поділяють на інкапсульовані n(селезінка, лімфатичні вузли) та неінкапсульовані n(мигдалики, лімфатичні фолікули шлунково-кишкового тракту, а також поодинокі nлімфоцити та макрофаги, які розташовані у крові, лімфі, сполучній та nепітеліальній тканинах).
Органи імунної nсистеми розташовуються в тілі людини в певних місцях: на межах середовищ nпроживання мікрофлори, на ділянках можливого проникнення в організм чужорідних nутворень. Тут формуються прикордонні (охоронні) зони, що являють собою “фільтри”, які містять лімфоїдну тканину.
Топографія лімфоїдних nорганів:
– мигдалики nглотки залягають у стінках початого відділу травної трубки і дихальних шляхів (лімфоїдне кільце Пирогова-Вальдейера);
– групові лімфоїдні вузлики (пеерові або лімфоїдні бляшки) клубової кишки розташовуються у стінці nкінцевого відділу тонкої кишки, поблизу місця впадіння клубової кишки в сліпу;
– вузлики nчервоподібного відростка знаходяться поблизу границі двох різних відділів nтравної трубки: тонкої і товстої кишок;
– поодинокі лімфоїдні вузлики розсіяні у товщі слизової оболонки nорганів травлення і дихальних шляхів для здійснення імунного нагляду на межі nорганізму і зовнішнього середовища, представленого повітрям і вмістом травного nтракту;
– численні nлімфатичні вузли лежать на шляху просування лімфи від органів і тканин у nвенозну систему. Чужорідний агент, що попадає в тік лімфи, затримується і знешкоджується nв лімфатичних вузлах;
– на шляху току nкрові з артеріальної системи в систему ворітної печінкової вени, що nрозгалужується в печінці, лежить селезінка.
Морфологічні ознаки органів імунної nсистеми:
– рання закладка nцих органів;
– на момент nнародження дитини ці органи вже сформовані, тобто перебувають у зрілому стані;
– значний nрозвиток цих органів у дитячому і підлітковому віці, тобто в період становлення nі визрівання організму і формування його захисних систем;
– вікова nінволюція органів імунної системи найбільш виражена в центральних органах nімуногенезу. В них рано (починаючи з підліткового і юнацького віку) зменшується nкількість лімфоїдної тканини, а на її місці nрозростається сполучна (жирова) тканина.
Ознакою функціональної зрілості периферійних nорганів імунної системи є наявність в них лімфоїдних nвузликів, особливо з центрами розмноження (гермінативними центрами). Вони є nцентрами поділу клітин і утворення нових лімфоцитів.
Загальна маса nорганів імунної системи (без кісткового мозку) в тілі людини складає близько n1,5-2 кг.
Центральні органи імуногенезу (кістковий nмозок і загруднинна залоза) мають свої особливості nрозташування і будови:
– утворення nстовбурових клітин для лімфоцитів різних популяцій. Стовбурові клітини є також nродоначальниками усіх клітин крові. В кістковому мозку диференціюються nВ-лімфоцити, а у загруднинній залозі – Т-лімфоцити;
– розташування nцентральних органів імуногенезу у добре захищених від зовнішніх впливів місцях. nТак, кістковий мозок знаходиться в комірках губчастої речовини кісток, а загруднинна залоза лежить в грудній порожнині позаду досить nширокої і міцної груднини.
– центральні nоргани імуногенезу не утворюють лімфоїдні вузлики чи nбляшки, які характерні для периферійних органів імуногенезу. В кістковому мозку nлімфоцити розташовуються разом з мієлоїдною (кровотворною) тканиною, а в загруднинній залозі – разом з епітеліоцитами nцього органу.
Закономірності анатомії периферійних nорганів імунної системи:
– в їх утворенні nберуть участь досить щільні скупчення лімфоїдної nтканини – лімфоїдні вузлики, які в своєму формувані проходять ряд етапів (лімфоїдні nскупчення, лімфоїдні вузлики, центри розмноження або nгермінативні, або світлі центри у вузликах).
– вони nрозташовуються на шляхах можливого проникнення в організм генетично чужорідних nречовин і на шляхах міграції чужорідних речовин, які утворились в самому nорганізмі.
Реакції клітинного імунітету виникають nпри:
– трансплантації nорганів та тканин;
– аутоімунних захворюваннях (при цих хворобах реакція nспрямована проти власних органів та тканин);
– хронічних nбактеріальних, вірусних та грибкових інфекціях тощо.
Недостатність клітинного імунітету nспричиняє виникнення онкологічних хвороб.
Ураження лімфоцитів вірусом або послаблення лімфоцитів іншими факторами (екологічними, nрадіаційними, хімічними та ін.) викликає nрозвиток синдрому набутого імунного nдефіциту – сніду.
Червоний nкістковий мозок, medulla ossium rubra, є одночасно первинним nлімфатичним органом і єдиним у дорослої людини органом кровотворення. nСтовбурові клітини, що розміщені у червоному кістковому мозку, в процесі поділу nдають початок усім форменим елементам крові, у тому числі і клітинам nлейкоцитарного ряду, що забезпечують імунітет. Червоний кістковий мозок є nмісцем набуття лімфоцитами В-компетентності. Червоний кістковий мозок міститься nв епіфізах трубчастих кісток, грудині, хребцях, кістках склепіння черепа та nінших кістках, що містять губчасту речовину. Найбільша кількість його nзнаходиться в епіфізах та великогомілкової кісток. Загальна вага червоного nкісткового мозку дорівнює 2.0-2.5 кг. Він побудований з ретикулярної тканини та nгемопоетичних клітин. Важливою структурою кісткового nмозку є синусоїди – широкі капіляри (до 0.5 мм) з просвітом неправильної форми nта тонкою ендотеліальною оболонкою. При скороченні nсинусоїдних ендотеліоцитів утворюються пори, крізь nякі до крові надходять клітини, народжені у червоному кістковому мозку . У nнормі ендотелій синусоїдів попереджає міграцію до nкрові незрілих формених елементів. Окремі патологічні процеси в організмі nлюдини можуть змінювати бар’єрну функцію цього ендотелію. Так гіперспленізм (збільшення селезінки) викликає затримку nзрілих клітин крові у кістковому мозку (гіперплазію кісткового мозку). nКровопостачання кісткового мозку забезпечується живильними артеріями тих кісток nв яких міситься цей мозок. Живильна артерія проникає nкрізь живильний отвір (foramen nutricium) і йде у живильному каналі (canalis nutricium). Ця артерія у кортикальному nшарі кістки розгалужується на артеріоли, а глибше – на капіляри, які переходять nу синусоїди. Іннервація кісткового мозку забезпечується аферентними та nавтономними нервовими волокнами, які досягають кісткового мозку разом з nсудинами крізь живильний отвір. Нервова сітка найкраще виражена у червоному nкістковому мозку, який реагує на зміни у стані організму людини. Кровотворення nв утробному періоді розвитку людини простежується у жовтому мішку (від кінця n3-го тижня до початку 4-го місяця розвитку), у печінці (від 5-го тижня nембріогенезу до народження) у селезінці
(від 3-го місяця nутробного розвитку до народження). Формування кісткового мозку починається з nкінця 2-го місяця внутрішньоутробного розвитку спочатку в ключиці, дещо пізніше n– в плоских кістках, а згодом – у трубчастих кістках. З боку окістя всередину nпорожнин, що містяться у хрящовій моделі кісток, вростають мезенхімно-судинні nбруньки. На 3-му місяці розвитку навколо кровоносних судин з’являються nретикулярна тканина та мало диференційовані бласти. nДо початку 4-го місяця, коли закінчується резорбція хряща остеобластами та nформування кісткової тканини остеобластами, з’являються осередки кровотворення, nякі продукують клітини лімфоїдного типу. На 5-му nмісяці у кістковому мозку виникає диференційоване кровотворення клітин гранулоцитарного, еритроцитарного nта мегакаріоцетарного рядів. До моменту народження nдитини мозкові порожнини усіх кісток заповнюються червоним кістковим мозком, в nякому зосереджується майже увесь дефінітивний гемопоез. nУ дитини 3-4х років усі кісткомозкові порожнини nзаповнені червоним кістковим мозком. Згодом частина його починає заміщатись на nжовтий кістковий мозок внаслідок жирових відкладень. До 15-ти років діалізи nусіх трубчастих кісток, за виключенням верхньої третини стегна, є заповненими nжовтим кістковим мозком. У дорослої людини певні патологічні стани, які збільшують nпотребу у крові (напр.. крововтрата), викликають перетворення частини жовтого nкісткового мозку на червоний.
Вилочкова залоза (загрудинна nзалоза, тимус) thymus. Розташовується у nпередньому середостінні та у передній частині верхнього середостіння безпосередньо nза грудиною. Ззаду залоза прилягає до осердя, аорти, лівої плечоголовної nвени та верхньої порожнистої вени. Верхня частина залози зазвичай виступає над nверхнім краєм ручки грудини, розташовуючись позаду грудинно-під’язикового nта
грудинно-щитоподібного м’язів, а нижня частина досягає рівня IV nребрового хряща. Найчастіше вилочкова залоза nскладається з двох часток (lobus): правої та лівої. nВерхні ділянки цих часток потоншуються і розходяться, утворюючи ніби вила, звідки nі походить українська назва залози. Латинська назва пішла від назви трави «тим’ян», яка використовувалась у давніх релігійних обрядах, nабо від thymus – дух, душа. Частки вилочкової nзалози з’єднані між собою щільною сполучною тканиною, у 30% людей частки nрозділені прошарком жирової тканини. Залоза має м’яку консистенцію та nжовтуватий колір( у дітей – сіро-рожевий) із-за вмісту жирової тканини, nкількість якої збільшується з віком. Маса залози найбільша у підлітків
14-15 років – nблизько 30-35г. після статевого дозрівання відбувається регресія вилочкової залози і її маса дорівнює у 25-річних – близько n25г, у 60-річних – близько 15г ( як і у новонароджених), у 70-річних – близько n5-10г. Тимур зовні вкритий сполучнотканинною оболонкою ( капсула вилочкової залози), від якої в його товщу відходять nперегородки, що розділяють частки на часточки вилочкової nзалози (lobuli thymi), розмірами від 0.2 до 5.0 мм. nОснову часточок
(паренхіму тимуса) складають ретикулярні клітини, між якими nрозташовуються лімфоцити, що звуться тут клітинами вилочкової nзалози – тимоцитами. Периферійна ділянка часточки nзветься корою (кірковою речовиною) вилочкової залози
(cortex thymi), вона містить більше nлімфоцитів, і тому має темніше забарвлення. Більш світла центральна ділянка nчасточки зветься мозком (мозковою речовиною) вилочкової nзалози (medulla thymi), вона nмістить невелику кількість лімфоцитів. У підкапсулярні nзоні кіркової речовини під впливом гормону тимозина.
Загруднинна залоза, тимус (thymus)
Загруднинна залоза є первинним nлімфатичним органом (organ lymphoideum primarium) лімфатичної nсистеми (systema lymphoideum) – орган імунної системи, у nякому відбувається неантигенозалежна диференціація і nпроліферація субпопуляцій Т–лімфоцитів із стовбурових nклітин.
У подальшому Т–лімфоцити з тимуса потрапляють в кров nі заселяють тимусзалежні зони (Т– зони).
Загруднинна залоза (thymus) розміщена за грудниною (sternum) у передній частині верхнього середостіння (mediastinum superius) в ділянці верхнього міжплеврального проміжку (spatium interpleuricum).
Спереду від тимуса міститься груднина (sternum), а саме її ручка (manubrium sterni) та тіло груднини (corpus sterni) до рівня nприкріплення хряща IV ребра.
Позаду (thymus) тимуса розташовані осердя; серцева сумка (pericardium) і початкові відділи великих судин серця.
Якщо шийна частина nтимуса добре розвинута, то вона піднімається через верхній отвір грудної клітки n(apertura thoracis superior) в ділянку передтрахейного простору (spatium npretracheale), тобто позаду від груднинно–щитоподібного м’яза (musculus sternothyreoideus) і груднинно–під’язикового м’яза (musculus sternohyoideus), наближаючись до перешийка щитоподібної залози (isthmus glandulae thyroideae).
Тимус (thymus) складається з двох асиметрично видовжених часток:
– правої частки (lobus dexter);
– лівої частки (lobus sinister);
– можуть бути додаткові часточки загруднинної залози (lobuli thymici accessorii).
Ці nчастки зрощені одна з одною nв середній своїй частині або тісно nстикаються на рівні середини.
Нижня частина кожної частки (lobus) розширена і розміщена на рівні nIV ребрового хряща (cartilago costalis nquarta [IV]).
Ззовні загруднинна залоза (thymus) вкрита тонкою сполучнотканинною nкапсулою, від якої відходять перекладки (trabeculae), nщо розділяють частки на часточки загруднинної залози (lobuli thymi) і побудовані з:
– кіркової речовини загруднинної залози (cortex thymi) ;
– мозкової речовини загруднинної залози (medulla thymi).
Паренхіма загруднинної залози (parenchyma thymi) складається із ретикулярних клітин, між якими nрозташовуються лімфоцити під назвою nтимоцити (thymocyti).
У кірковій речовині (cortex thymi) міститься більше лімфоцитів (забарвлення паренхіми темніше), а у мозковій речовині – їх невелика кількість (світла nцентральна ділянка часточки).
У мозковій речовині (medulla thymi) Т–лімфоцити набувають тих властивостей, які сприяють захисним реакціям організму, тут присутні тимічні тільця (тільця Гассаля).
Під nвпливом гормону тимозина n(продукується епітеліальними nклітинами строми органа) nпроходить проліферація лімфобластів nі диференціація Т–лімфоцитів n(тимусозалежних лімфоцитів).
Т–лімфоцити поступають у кров і лімфу, покидають загруднинну залозу і заселяють тимусзалежні зони вторинних лімфатичних органів (organa lymphoidea secundaria) – селезінки (splen) та лімфатичних вузлів (nodi lymphoidei).
Основна функція загруднинної залози (thymus) – забезпечення визрівання та підтримання ефекторних n(кілерних) і регуляторних (хелперних і супресорних) популяцій Т–лімфоцитів.
Загруднинна залоза (thymus), згідно з останніми дослідженнями, бере nучасть в регуляції нервово–м’язової передачі, фосфорно–кальцієвого обміну, вуглеводного та білкового обміну, взаємодії з іншими ендокринними залозами. Саме тому загруднинну залозу можна віднести nі до органів ендокринної системи.
