ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА ЛІКАРСЬКА РОСЛИННА СИРОВИН, ЯКІ МІСТИТЬ ТРИТЕРПЕНОВІ САПОНІНИ
Сапонінами (від латин. sapo — мило) називають глікозиди рослинного та тваринного походження, більша частина яких виявляє поверхневу, гемолітичну активність та токсичність по відношенню до холоднокровних тварин.
Молекули сапонінів, як і інших глікозидів, складаються з сахарної частини та аглікону, який називають сапогеніном. За типом аглікону тритерпенові сапоніни поділяють на групи дамарану, циклоартану, лупану, фріделану, урсану, олеанану та ін. Глікозиди містять один чи два вуглеводні ланцюги лінійної або розгалуженої структури. Найчастіше вуглеводний ланцюг знаходиться у положенні С-3, але зустрічаються речовини, що містять вуглеводний залишок по карбоксильній групі аглікону. У вуглеводному ланцюзі може знаходитися від 1 до 11 моносахаридів: D-глюкоза, D-галактоза, D-ксилоза, L-арабіноза, L-рибоза, D-фукоза, L-рамноза та D-глюкуронова кислота. До складу деяких глікозидів входять залишки органічних кислот, наприклад ангелікова, тиглінова, корична, оцтова та ін.
Поширення та біологічні функції в рослинах. Сапоніни виявлено у 900 видах рослин, що відносяться до 90 родин. Тетрациклічні тритерпенові сапоніни містить обмежена група родин – Araliaceae, Cucurbitaceae та деякі ін. Пентациклічна група значно поширена в природі у рослинах 40 родин, зокрема Fabaceae, Caryophyllaceae, Asteraceae, Araliaceae, Polygalaceae, Lamiaceae тощо. З вищих спорових рослин тритерпенові сапоніни містять деякі види папоротей. Дуже рідко сапоніни трапляються в організмі тварин.
Наявність сапонінів виявлена в усіх частинах рослин, але накопичуються вони переважно у коренях, кореневищах, бульбах, плодах, значно менше в корі та наземній частині. Вміст сапонінів у різних видах рослин коливається у широких межах — від слідів до 10 % (мильне дерево – Quillaja saponaria, Rosaceae). Вміст сапонінів змінюється в залежності від періоду вегетації та кліматичних умов.
У рослинах сапоніни перебувають у вільному стані або у поєднанні з іншими речовинами. Найчастіше їх буває декілька, причому один або два домінують за кількісним вмістом. При вивченні сапонінів у рослинах були виявлені деякі особливості у їх накопиченні.
Рослини, що містять велику кількість ефірної олії, звичайно бідні на сапоніни. А. Розенталер та Л. Ружичка пояснюють це тим, що ізопренможе мати два шляхи перетворення: один веде до накопичення моно- та сесквітерпенів, головних складових частин ефірної олії, а інший – до утворення ди- та тритерпенів, а потім до накопичення тритерпенових сапонінів.
Незважаючи на значне поширення тритерпенових сапонінів у природі та давнє використання їх людиною, вивчені вони недостатньо внаслідок складності хімічної і стереохімічної будови. Їх досліджувало багато зарубіжних та вітчизняних вчених (Л. Ружичка із співавторами, З. Чернікова, А. Хорлін, Ю. Оводов, Г. Єляков та ін.).
Існує три точки зору на роль сапонінів у житті рослин: сапоніни – проміжна ланка між низькомолекулярними та полімерними речовинами, що містять вуглець; вони – резервні речовини (містять багато сахарів); захищають рослину (їх не поїдають комахи).
Тритерпенові сапоніни впливають на проникність рослинних клітин, що пов’язано з їх поверхневою активністю. Незначні концентрації сапонінів прискорюють, а концентровані – уповільнюють проростання насіння, ріст та розвиток рослин.
Фізико-хімічні властивості. Сапогеніни – кристалічні речовини з чіткою температурою топлення. Більшість глікозидів – аморфні речовини без чіткої температури топлення (з розкладом). У кристалічному вигляді отримано сапоніни, що містять не більш як чотири моносахариди.
Розчинність сапонінів залежить від будови і, в першу чергу, від кількості моносахаридів, що входять до їх складу. Сапоніни, що містять 2–4 сахарних залишки, розчиняються у воді погано, але із збільшенням їх кількості розчинність підвищується. Водні розчини та водні настої рослинної сировини, що містять сапоніни, при струшуванні утворюють стійку піну. Деякі сапоніни дають піну при розведенні 1:100000. Утворення піни пояснюється тим, що сапоніни зменшують поверхневий натяг на межі двох середовищ — вода та повітря. На відміну від мильної піни, піна сапонінів має нейтральну або кислу реакцію. Властивість сапонінів утворювати стійку піну є специфічною реакцією і широко використовується для якісного і кількісного визначення їх у рослинах, але відомі сапоніни, розчини яких при струшуванні не піняться.
Сапоніни гірше розчиняються в етиловому та метиловому спиртах. При нагріванні розчинність у спиртах підвищується, але при охолодженні розчинів сапоніни випадають в осад. В ефірі, хлороформі, ацетоні та інших органічних розчинниках сапоніни не розчиняються.
Усі сапоніни нестійкі по відношенню до сильних кислот, під дією яких гідролізуються. Багато сапонінів утворюють комплекси з білками, ліпідами тощо. З холестерином утворюють нерозчинні у воді, стійкі сполуки. Найхарактернішою особливістю три терпенових сапонінів є їх властивість викликати гемоліз – руйнування еритроцитів з вивільненнямгемоглобіну, що пояснюється здатністю сапонінів утворювати комплекси з холестерином мембран еритроцитів. Однак, не усі сапоніни викликають гемоліз (сапоніни солодки цих властивостей не мають). Гемолітична дія сапонінів грунтується на здатності розчиняти ліпоїдну частину оболонки еритроцитів, перетворювати її з напівпроникної у проникну. Внаслідок цього гемоглобін з еритроцитів переходить у плазму крові. Кров стає яскраво-червоною, прозорою. Сапогеніни не виявляють гемолітичної активності. Гемоліз використовувався для якісного та кількісного визначення сапонінів у рослинах.
Внаслідок гемолітичної активності сапоніни не можна вводити у вену та під шкіру.
Через непошкоджену шкіру сапоніни всмоктуються дуже повільно, що може призвести до її запалення або нагноєння. Вдихання сапонінів викликає сильне подразнення слизової оболонки верхніх дихальних шляхів та очей (чхання, кашель, сльозотеча).
Сапоніни і пилюка рослиниу яких наявні сапоніни викликає подразнення слизової оболонки очей, носа та рота. Приймання усередину малих доз шкоди не завдає, великі ж внаслідок подразнення слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, викликають блювання, діарею, головокружіння Особливо токсичні сапоніни по відношенню до нижчих хребетних та риб.
Біологічна дія та застосування. Рослинна сировина, що містить тритерпенові сапоніни, використовується в медицині, харчовій та легкій промисловості. Сапоніни мають муколітичну властивість, тому їх використовують при сухому і тривалому кашлі (китятки, синюха, первоцвіт). Їх поверхнева активність полегшує відхаркування; слиз, який утворюється під впливом сапонінів, легко відділяється. Подразнювальний вплив сапонінів на слизову оболонку шлунка викликає рефлекторне посилення секреції усіх залоз, що є цілющим і для бронхів. Але слід пам’ятати, що надлишок сапонінів подразнює слизові оболонки шлунка і кишечника.
Деякі сапоніни діють сечогінно (нирковий чай, хвощ польовий), інші тонізують центральну нервову систему або виявляють гіпотензивний, протизапальний та протимікробний ефекти. Встановлено також, що тритерпенові сапоніни з низьким гемолітичним індексом істотно не впливають на хід атеросклерозу, але збуджують центральну нервову систему (сапоніни аралієвих). В той же час, сапоніни з високим гемолітичним індексом мають виражений лікувальний ефект при атеросклерозі.
Сапоніни сприяють розчинності, транспорту і усмоктуванню інших БАР, тому навіть мала концентрація діючих речовин у присутності сапонінів викликає терапевтичний ефект.
Емульгуючі властивості сапонінів широко використовуються для стабілізації різних дисперсних систем (емульсії, суспензії).
У біохімічних лабораторіях за допомогою сапонінів проводять кількісне визначення стеринів. Індивідуальні сапоніни використовуються для виготовлення вакцин.
ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА, ЯКІ МІСТЯТЬ ТРИТЕРПЕНОВІ САПОНІНИ
НАГIДОК КВIТКИ —CALENDULAE FLORES
Нагідки лікарські — Calendula officin ґalis L.
Родина айстрові — Asteraceae
Хімічний склад сировини. Квітки містять тритерпеноїди, флавоноїди (0,3–0,8 %), каротиноїди, поліацетилени, ефірну олію (до 0,12 %), фенолокислоти, стероли та сесквітерпенові лактони гіркого смаку (календин). Тритерпенові сапоніни належать до похідних олеанолової кислоти — календулозиди А і В, є також тритерпеноїди α– і β-амірин, тараксастерол, арнідіол, фарадіол, календулодіол (похідне лупеолу). Після гідролізу вміст олеанолової кислоти перевищує 4 %.
Біологічна дія та застосування. Протизапальний і спазмолітичний засіб. Календулозиди знижують концентрацію холестерину у крові. Флавоноїди нагідок в експерименті виявили протизапальну і жовчогінну активність.
При зовнішньому застосуванні екстракт за активністю наближається до настойки арніки.
У гомеопатії використовується зібрана під час цвітіння трава.
У дерматології застосовується для попередження нагноювання ран як замінник йодної настойки, в стоматології – як гемостатик; при тонзилітах, ангінах і стоматитах — для полоскання; в гінекології – при ендометриті, ендоцервіциті, кольпіті.
СОЛОДКИ КОРЕНI —GLYCYRRHIZAE RADICES
Солодка гола — Glycyrrhiza glabra L.
Родина бобові — Fabaceae
Хімічний склад сировини. Перші повідомлення про хімічне дослідження солодки відносяться до 1819 р., коли з коренів була виділена гліциризинова кислота. Містять вони також тритерпенові глікозиди, флавоноїди, пектинові речовини та ін. Тритерпенові сполуки (20 %) представлені сапогеніном – гліциретиновою кислотою та біозидом — гліциризиновою кислотою, в молекулі якої два залишки глюкуронової кислоти приєднані до аглікону у положенні С-3.
Із біологічно активних сполук містяться також вуглеводи (20 %) – моно- та дисахариди, пектини (4–6 %), є також смоли, ліпіди, гіркі сполуки. Вміст водорозчинних речовин коливається від 30 до 40 %.
Біологічна дія та застосування. Корені солодки та продукти, що одержують з них, застосовуються з лікувальною метою з часів Гіппократа. Густий екстракт та сироп полегшують відходження харкотиння та поліпшують смак ліків; сухий екстракт та порошок коренів у суміші з іншими рослинами вживають як відхаркувальний засіб.
Тепер встановлено, що тритерпени солодки впливають на водно-сольовий обмін в організмі аналогічно гормонам кори надниркової залози. Враховуючи це, на основі тритерпенових сапонінів було створено ряд препаратів: гліцирам – моноамонійна сіль гліциризинової кислоти (виявляє протизапальнута протиалергійну дію, є синергістом кортикоїдних гормонів) і використовується для лікування бронхіальної астми та надниркової недостатності. Гліциренол – натрієва сіль гліциретинової кислоти — виявляє протизапальний та антимікробний ефект, використовується для лікування трихомонадних кольпітів.
Корені входять до складу збору грудного, проносного і “Елікасол”. Виготовляють “Порошок солодкового кореня складний”, “Грудний еліксир” (це комбінований препарат з відхаркувальною та протизапальною дією. Речовини, що входять до складу препарату, стимулюють секреторну функцію слизуватих оболонок верхніх дихальних шляхів, розріджують мокроту та сприяють відкашлюванню харкотиння. Грудний еліксир пом’якшує сухий непродуктивний кашель, знімає спазм гладеньких м’язів бронхів, ефективно скорочує період захворювання, що супроводжується кашлем та виліковує хворобу), густий і сухий екстракти як відхаркувальні і проносні засоби; препарати “Ліквіритон” і “Флакарбін” (флавоноїди) – гіперацидних гастритів, виразки шлунка та дванадцятипалої кишки. Рідкий екстракт є складовою комплексного препарату “Гербогастрин”, який застосовують при порушенні травлення.
СИНЮХИ КОРЕНЕВИЩА З КОРЕНЯМИ – POLEMONII RHIZOMATA CUM RADICIBUS
Синюха блакитна – Polemonium coeruleum L.
Род. синюхові – Polemoniaceae
Хімічний склад. Тритерпенові сапоніни до 20-30% (96% кислі сапоніни і 4% нейтральні), що проявляють високу гемолітичну активність. Для коренів і кореневищ гемолітичний індекс складає 11000, трави – 1000, насіння – 3000. При гідролізі отримані кристалічні сапогеніни, D-галактоза і L-арабіноза. Окрім сапонінів, є ліпіди, органічні кислоти, крохмаль, смолянисті речовини (1,28%), жирні та ефірні олії.
Фармакологічні властивості. Синюха блакитна в експерименті на тваринах проявляє протикашльову, відхаркувальну, седативну (що перевершує валеріану), виражену кровоспинну, ранозагоювальну, сечогінну і дезинфікуючу дію. Антибактеріальні властивості виражені відносно кокової групи мікробів.
Застосування. Препарати синюхи застосовують в основному як відхаркувальний і седативное засіб.
Синюху переважно призначають при хронічному бронхіті. Як відхаркувальний засіб вона ефективна при скупченні слизу в дихальних шляхах, особливо у ослаблених хворих, осіб літнього віку.
Седативні властивості синюхи вивчені в психіатричній практиці.
Відвар коренів синюхи (Decoctum radicis Polemonii coerulei) можна зберігати не більше 2 діб в темному прохолодному місці.
Сапоніни синюхи і препарати з неї можуть використовуватися як седативного засіб при різних порушеннях центральної нервової системи, а також при патологічних станах, пов’язаних з порушенням обміну холестерину.
ОРТОСИФОНА ТИЧИНКОВОГО ЛИСТЯ –ORTHOSIPHONIS STAMINEI FOLIA
Ортосифон тичинковий (нирковий чай) – Orthosiphon stamineus Benth.
Род. ясноткові – Lamiaceae
.
Хімічний склад. Листки ниркового чаю містять тритерпенові сапоніни з агліконом сапофоніном, гіркий глікозид ортосифонін (0,01%), розчинний у воді, спирті, нерозчинний в хлороформі. У листках знайдені також в незначній кількості алкалоїди, жирна олія (2-7%), органічні кислоти (винна до 1-5%, лимонна, фенолкарбонова і розмаринова); b-сітостерин, сліди таніну, листки багаті солями калію. Індивідуальна діюча речовина не встановлена, тому визначаються екстрактні речовини.
Фармакологічні властивості. Нирковий чай проявляє діуретичні властивості. Сечогінний ефект супроводжується посиленим виділенням з організму сечовини, сечової кислоти і хлоридів; діурез збільшується удвічі, виділення хлоридів – на 39%. Нирковий чай проявляє антиспастичну дію на органи з гладкою мускулатурою, а також підвищує секрецію шлункового соку і підсилює жовчовиділення.
Застосування. Нирковий чай знайшов застосування в багатьох країнах світу при гострих і хронічних захворюваннях нирок, що супроводжуються набряками, альбумінурією, азотемією і утворенням ниркових каменів; при циститах і уретритах, подагрі і діабеті; при холециститах і жовчнокам’яній хворобі, захворюваннях серця з набряками. Нирковий чай підвищує клубочкову фільтрацію, покращує функцію канальців. При лікуванні нирковим чаєм відбувається підлужнення сечі. Після застосування ниркового чаю посилення діурезу настає на 1-й день прийому, але найвиразніше – через 2-3 дні.
Нирковий чай застосовують одночасно з серцевими глікозидами у хворих з недостатністю кровообігу II-III стадії. Його призначають також хворим гіпертонічною хворобою з порушенням функції нирок.
Настій листків ниркового чаю (Infusum folii Orthosiphoni staminei) готують з розрахунку
ASTRAGALI DASYANTHI HERBA –АСТРАГАЛА ШЕРСТИСТОКВІТКОВОГО ТРАВА
Астрагал шерстистоквітковий – Astragalus dasyanthus Pall.
Род. бобові – Fabaceae
Хімічний склад. У траві астрагала шерстистоквіткового виявлені тритерпенові глікозиди (дазиантозиди), флавоноїди (кемпферол, кверцетин, ізорамнетин і астрагалозид), дубильні речовини, кумарини і оксикумарини, амінокислоти, вітаміни, токоферол (переважно α-токоферол, що володіє Е-вітамінною активністю). Астрагал відноситься до рослин, що накопичують селен. У його траві знайдено до 1,5 мг% селену.
У рослині містяться різноманітні макро- і мікроелементи (кальцій, кремній, алюміній, залізо, магній, кобальт, цинк, мідь, марганець, молібден, хром).
Фармакологічні властивості. Біологічно активні речовини астрагалу проявляють широкий спектр фармакологічних ефектів. Заспокійливими, гіпотензивними, судинорозширювальними, кардіотонічними і діуретичними властивостями володіють астрагали шерстистоквітковий, солодколистний, піщаний.
Поряд з седативною та гіпотензивною діями астрагал шерстистоквітковий дає ефекти, аналогічні серцевим глікозидам, а також розширює коронарні судини, судини нирок, підвищує діурез.
При експериментальному вивченні астрагала відмічено збільшення тривалості дії наркотиків і снодійних, поліпшення мозкового кровообігу і тканинного дихання мозку.
Астрагал містить унікальний природний комплекс токоферолів і селену, необхідний для м’язової діяльності. Цей комплекс використовують в експерименті та в клінічній практиці при різній м’язовій дистрофії. Крім того, астрагал нормалізує функцію згортальної та антизгортальної систем крові.
З астрагалів отриманий ізофлавон з цитостатичною активністю. Виділений з рослин роду астрагал флавоновий глікозид проявляє гіпоазотемичну дію, аналогічну імпортному препарату «Леспенефрилу», що застосовується як антиазотемічний і діуретичний засіб в комплексній терапії латентної і компенсованої стадії хронічної ниркової недостатності.
Застосування. Астрагал застосовують при початкових формах гіпертонічної хвороби.
Поліпшення мозкового кровообігу у хворих гіпертонічною хворобою супроводжувалося зниженням АТ в центральній артерії сітківки і в скроневій артерії.
При лікуванні настоєм астрагала хворих ішемічною хворобою серця враховували, окрім гіпотензивних і кардіотонічних властивостей астрагала, його здатність гальмувати вазомоторні регуляторні центри.
Позитивний вплив астрагала на систему коагуляції крові знайшов відображення в збільшенні часу згортання крові, підвищенні толерантності плазми до гепарину, збільшенні вільного гепарина, нормалізації показників фібриноліза.
Відмічений позитивний лікувальний ефект при лікуванні настоєм астрагала хворих гострим і хронічним гломерулонефритом.
Настій астрагала шерстистоквіткового при місцевому застосуванні проявляє ранозагоювальну та епітелизуючу дії. Застосовують настій при гінгівітах, стоматитах і пародонтозі у вигляді полоскань і для прийому всередину.
Ускладнень і побічних явищ при призначенні астрагала шерстистоквіткового не спостерігалося.
Настої трави астрагала (Infusum herbae Astragali) готують з розрахунку
ЗАМАНИХИ КОРЕНЕВИЩА З КОРЕНЯМИ – ECHINOPANACIS RHIZOMATA CUM RADICIBUS
Оплопанакс високий –Oplopanax elatus Nakai
Хімічний склад. У листка, стеблах і кореневищах заманихи міститься від 2,7 до 5% ефірної олії, спирти, альдегіди (до 10%), феноли (3%), вільні кислоти (4%), лігнаны, алкалоїди, мінеральні речовини. Найбільша кількість ефірної олії виявлена в коренях і кореневищах рослин (1,8%).
Активний комплекс складають тритерпенові сапоніни – ехіноксозиди, флавоноїдні глікозиди, кумарини, смолянисті речовини.
Фармакологічні властивості. Досліджували настоянку, виготовлену методом мацерації з коренів рослини на 40% спирті в співвідношенні 1:5. Спирт перед дослідом видаляли, випаровувавши на водяній бані.
У тварин настоянка заманихи викликає рухове збудження і “скорочує тривалість сну, що викликається барбіталом натрію. Компоненти настоянки заманихи (глікозиди та ефірна олія) кожен окремо також проявляють збуджуючу дію. Мабуть, стимулюючі властивості настоянки заманихи обумовлені всім комплексом діючих речовин рослини.
Є дані про антагонізм дії глюкокортикоїдів і препаратів заманихи, аралиї та елеутерокока, наприклад, експерименти на щурах показали, що препарати листків заманихи змінюють толерантність щурів до цукрів і викликають гіпоглікемію.
ЖЕНЬШЕНЯ КОРЕНІ – GINSENG RADICES
Женьшень звичайний – Panax ginseng C. A. Меy.
Род. аралієві – Araliaceae
Хімічний склад. Корінь містить тетратерпенові сапоніни, панаксозиди. Встановлені структура аглікона та склад вуглеводної частини. Крім того, містяться сліди ефірної олії, жирна олія, фітостерини, смоли, пектинові речовини, крохмаль, вітаміни, жирні кислоти, суміш яких називають панаксовою кислотою, багато мікроелементів – заліза, марганцю і ін. Зола кореня більш ніж наполовину складається з фосфатів.
Застосування. Препарати женьшеня ефективні при фізичному та розумовому втомленні, зниженій працездатності, особливо після тривалих захворювань, при діабеті, хронічному гіпо- та анацидному гастриті; вони підвищують загальну опірність організму до захворювань та несприятливого впливу зовнішнього середовища. Випускають настойку женьшеня. Настойка, сухий та рідкий екстракти входять до складу препарату йохімбе-гармонія і комплексних імпортних ліків тонізуючої дії.
КОРЕНІ АРАЛІЇ МАНЬЧЖУРСЬКОЇ – RADICES ARALIAE MANDSHURICAE
Аралія маньчжурська – Aralia mandshurica Rupr. et Maxim
Род. Аралієві – Araliaceae
Хімічний склад. У коренях, особливо в корі коренів, містяться тритерпенові сапоніни (аралозиди А, В, С), окрім них, в коренях містяться алкалоїд аралін, карденоліди, флавоноїди, антоціани, крохмаль, камедь, смолянисті і дубильні речовини, ефірна олія, вуглеводи, мінеральні солі, вітаміни С, В1, холін. У гілках і листках містяться вуглеводи, ефірна олія, флавоноїди, алкалоїди, тритерпеноїди, органічні кислоти і антоціани. У насінні є ненасичені жирні кислоти (лінолева).
Фармакологічні властивості. Препарати аралиї маньчжурської проявляють антитоксичними, тонізуючими, протизапальними, діуретичними, гіпотензивними та цукро-знижуючими властивостями. Водний відвар і настоянка з коренів аралії проявляють збуджуючу дію на центральну нервову систему, стимулюють роботу серця, зменшують тривалість сну, викликаного наркотичними речовинами. Незначно порушують дихання, сприяють збільшенню життєвої ємності легенів і м’язової сили, проявляють антистресову дією. Позитивну дію аралії пов’язують з активацією ферментних систем і посиленням енергетичного забезпечення організму.
Настоянку аралії маньчжурської застосовують при астенічних станах, при депресіях, зокрема при віддалених наслідках черепно-мозкових травм з астенічним синдромом і неврастенічними реакціями, при шизофренії з астено-іпохондричним синдромом, при астенодепресивних станах, неврастенії, аменореї, грипозному арахноїдиті з вираженим астенічним синдромом і т.п.
Лікарські препарати. Настоянка коренів аралії: залити 100 мл 7%-ного спирту
На основі коренів аралії виготовлений препарат «Сапарал», вживають як тонізуючий засіб при астенодепресивних станах, неврастенії, а також для профілактики і лікування розумової і фізичної перевтоми. Препарати з аралії маньчжурської малотоксичні.
КАШТАНА НАСІННЯ –Hippocastani Semina
ГІРКOКАШТАН ЗВИЧАЙНИЙ – Aesculus hippocastanum L.
ГІРКOКАШТАНОВІ – Hippocastanaceae
Хімічний склад. Насіння містить суміш тритерпенових сапонінів, відому під загальною назвою есцин. У продуктах гідролізу ідентифікують два сапогеніни – протоесцигенін і барингтогенін С, які є похідними олеанану. Загальний вміст сапонінів складає 3–13 %. Крім того, насіння містить флавоноїди (0,15 %), у кількості значно меншій, аніж у листках.
Фармакологічні властивості. Фармакологічну дію екстракту кінського каштана пов’язують з наявністю в ньому глікозидів – ескуліну і есцину. Екстракт кінського каштана і препарати, приготовані з нього, підвищують тонус венозних судин, прискорюють кровоток у венах, що перешкоджає утворенню і наростанню явищ тромбозу. Крім того, ці препарати зменшують проникність капілярів, поліпшують мікроциркуляцію, перешкоджають утворенню згустків у капілярах, мають протизапальні властивості. Ескулін стимулює антитромбічну активність сироватки крові, збільшує вироблення антитромбіну в ретикулоендотеліальній системі судин. Есцин знижує в’язкість крові. Екстракт плодів кінського каштана уповільнює згортання крові.
Препарати використовують як венотонізуючий, протизапальний, протинабряковий, капілярозміцнюючий, судинозвужуючий, знеболюючий засіб.
Застосування. Препарати з плодів кінського каштана застосовують при варикозному розширенні вен, гострому і хронічному тромбофлебіті, трофічних виразках гомілок, при порушеннях артеріального периферичного кровообігу (атеросклероз судин кінцівок, артериїт, тромбоемболія дрібних судин), при запаленні гемороїдальних вузлів без кровотечі.
Лікарські засоби. Екстракт кінського каштана і його препарати – “Ескузан“, „Есцин”, „Есцингель”, „Ескувазин”, “Анавенол“, “Есфлазид“, “Репаріл“, “Репарил-гель“.
Хвоща польового трава –Equiseti Arvensis herba
Хвощ польовий – Equisetum arvense L.
Родина Хвощеві – Equisetaceae
Хімічний склад сировини. У траві хвоща до 5% тритерпенового сапоніну еквізетоніна, структура якого ще не вивчена. Наступною групою біологічно активних речовин є алкалоїди: нікотин, еквізетрин та 3-метоксипіредин, які у траві хвоща польового наявні у значній кількості. Також наявні: флавоноїди, фенолкарбонові кислоти, дубильні речовини. Вміст у зольному залишку кремнієвої кислоти становить 6-10%, а іноді досягає 20%. Рослина концентрує також молібден і селен.
Напрями використання. Виявляє багатобічну терапевтичну дію: сечогінну, кровоспинну, протизапальну, літолітичну, дезінтоксикаційну при отруєнні свинцем.
Препарати хвоща призначають в якості сечогінного засобу при застійних явищах кардіогенного походження (вади серця, серцева недостатність), а також при набряках, пов’язаних з легенево-серцевою недостатністю. При захворюваннях сечовивідних шляхів (пієлітах, циститах, уретритах) польовий хвощ часто призначають одночасно з іншими рослинами, які мають сечогінні і протизапальні властивості. Також відвари і настої хвоща призначають при сечокам’яній хворобі, гемороїдальних і маткових кровотечах, а також при гострому і хронічному отруєнні свинцем. Відвар трави хвоща, який має дезінфікуючі властивості, застосовують зовнішньо при хронічних виразках або гнійних ранах, які погано загоюються.
Екстракт входить до складу комплексних препаратів марелін, фітоліт, фітолізин, мікстури Траскова, збору арфазетин.
