Лікарські засоби із групи похідних аміду сульфанілової кислоти: синтез, властивості, аналіз, умови зберігання, застосування.
Лікарські засоби – похідні аміду сульфанілової кислоти
(Сульфаніламідні препарати)
Сульфанілова кислота
(п-амінобензолсульфокислота)
– продукт заміщення гідроксогрупи –ОН в молекулі сульфатної кислоти H2SO4 на залишок аніліну –C6H5–NH2 . Вона не є лікарською речовиною.
![]() |
– амід сульфанілової кислоти (п-амінобензолсульфамід, сульфаніламід) – джерело для отримання великої кількості лікарських препаратів, які близькі за хімічною структурою і лікувальною дією – сульфаніламідних препаратів, загальна формула яких
де R – радикали (аліфатичні або гетероциклічні) в сульфамідній групі – SO2NH2
R1 – радикал (аліфатичний, ароматичний або гетероциклічний) в ароматичній аміногрупі – NH2.
Історія розвитку хіміотерапії
Поява сульфаніламідів відноситься до 30-х років XX ст. у зв’язку з пошуком барвників для текстильної промисловості. У 1908 р. Гельмо синтезував п-амінобензолсульфамід H2N–C6H4–SO2–NH2 (увійшов потім до медичної практики під назвою білий стрептоцид) і на його основі отримували азобарвники для текстильної промисловості, не підозрюючи його біологічної активності.
У 1909 р. був отриманий барвник хризоїдин (дуже стійкий), а в 1913 р. було доведено його бактерицидну дію і запропонований лікарський препарат під назвою пірідіум.
![]() |
Лікувальний ефект таких барвників дав поштовх для розвитку робіт в цьому напрямку. Цьому сприяло і те, що в 30-х роках ХХ ст. була сильна пандемія крупозного запалення легенів, особливо в країнах Азії (Індія, Індонезія і ін.). Сильним лікарським засобом для боротьби із стрептококовою інфекцією став азобарвник пронтозил, синтезований в 1932 р. угорським ученим Домагком:
Це стало початком розвитку хіміотерапії – пошуку таких речовин, які вибірково діють на патогенні мікроорганізми, що викликають інфекційні захворювання, і в таких дозах практично не діють на макроорганізм.
Термін “хіміотерапія” вперше ввів П. Ерліх і він в 1891 р. використовував метиленову синьку для лікування малярії (барвник не тільки фіксується збудниками, а і вбиває їх, тобто проявляє бактерицидну дію). Основні положення хіміотерапії сформулював в 1891 р. російський учений Романовський.
Наступним етапом в розвитку хіміотерапії було створення П. Ерліхом препаратів сальварсанового ряду (сальварсан, неосальварсан) для лікування спірохетних інфекцій (сифіліс, поворотний тиф), протозойних захворювань (малярія, лейшманіоз, амебна дизентерія).
У 1941 р. ввели в медичну практику антибіотик пеніцилін і так почалася ера антибіотиків.
Першим сульфаніламідом в СРСР був червоний стрептоцид, який схожий на зарубіжний пронтозил. При відновленні червоного стрептоциду отримали сульфаніламід – стрептоцид, який почали застосовувати в медичній практиці з 1936 р.
![]() |
На основі стрептоциду синтезовано понад 20 тисяч сульфаніламідів, проте з лікувальною метою застосовується їх невелика кількість.
Був встановлений зв’язок між хімічною будовою і фізіологічною дією і зроблені такі висновки:
1. Необхідна наявність в молекулі сульфанілового радикалу, який забезпечує фізіологічний ефект.
2. Якщо аміногрупа H2N– в положенні 4 або її атоми Гідрогену замістити такими радикалами, при яких в організмі не може знову утворюватися вільна ароматична група –H2N, то така сполука є фізіологічно неактивною.
3. Переміщення H2N-групи з положення 4 в положення 2 або 3 бензенового ядра призводить до повної втрати активності.
4. Введення в бензолове ядро додаткових заступників руйнує або значно зменшує активність з’єднання.
5. При заміщенні Гідрогену сульфамідної групи –SO2–NH2 різними радикалуми фізіологічна дія збільшується або зменшується залежно від характеру радикалу. Кращі препарати за активністю можна отримати, якщо ці субституенти імітують деякі складові частини вітамінів. Так, до складу вітаміну В1 (тіаміну) входять тіазоловий і піримідиновий цикли, тому такі сульфаніламіди (норсульфазол, сульфазин) активніші в порівнянні з незаміщеним сульфаніламідом.
Механізм дії сульфаніламідів пояснює багато теорій, але загальноприйнятою є теорія конкурентної боротьби, яка грунтується на відкритті англійським ученим Вудсом (1940 р.) антагоністичної дії ряду продуктів, які містять п-амінобензойну кислоту (ПАБК)
ПАБК близька за структурою з сульфаніламідами і з іншого боку є чинником росту мікроорганізмів: з ПАБК синтезується в мікробній клітині фолієва і дигідрофолієва кислоти. При введенні сульфаніламідів порушується біосинтез дигідрофолієвої кислоти, оскільки сульфаніламідна молекула є біохімічним імітатором ПАБК. При цьому для витіснення 1 молекули ПАБК потрібно 23 тисяч молекул сульфаніламіду. Тому використовують ударні дози цих препаратів. Недостатні дози сульфаніламідів при лікуванні не здатні перервати інфекційний процес, причому мікроби можуть адаптуватися до часткового порушення обміну в клітині.
Значення сульфаніламідних препаратів для розвитку хіміотерапії дуже велике. Вони відкрили еру в створенні лікарських препаратів, які діють на стрепто-, пневмо-, стафіло- і менінгококи, кишкову паличку і тому широко застосовуються для лікування інфекційних захворювань, викликаних цими збудниками.
Класифікація і хімічна структура сульфаніламідних препаратів
Структурні формули, хімічні назви та застосування найважливіших сульфаніламідних препаратів у медичній практиці наведено в таблиці 1.
Загальні методи синтезу сульфаніламідів
Вперше в СРСР стрептоцид з ацетаніліду синтезували О.Ю. Магідсон і М.У. Рубцов.
Загалом, для отримання сульфаніламідів використовують різні органічні сполуки
![]() |
загальної формули , тобто похідні аніліну C6H5–NH2, в яких захищена
аміногрупа –NH2-группа (щоб захистити її від змін в процесі синтезу), наприклад реакцією
![]() |
ацилування, тобто ацетанілід
Метод 1. Синтез з ацетаніліду. Цей метод складається з трьох основних стадій.
1) Сульфування ацетаніліду хлорсульфоновою кислотою (хлорангідридом сульфатної кислоти HO–SO2–Cl) з отриманням хлорангідриду ацетилсульфанілової кислоти:
![]() |
ацетилсульфанілхлорид
2) Конденсація продукту з амоніаком NH3 або відповідним аміном R–NH2 з утворенням ацетилсульфаніламідів:
![]() |
Цю стадію треба проводити в слабколужному середовищі, щоб нейтралізувати хлоридну кислоту HCl, що утворюється, оскільки вона може вступати в реакцію з аміном (R–NH2·HCl) і тоді основна реакція конденсації може не відбуватися.
3) Омилення ацильної групи (оскільки ацильовані сульфаніламіди терапевтичного ефекту не мають) шляхом кип’ятіння з мінеральними кислотами (HCl, H2SO4 – кислотний гідроліз) або лугом (отримують Na–сіль сульфаніламіду).
![]() |
Метод 2. Синтез із сульфанілової кислоти
сульфанілова кислот Na п-амінобензолсуфонат ацилування H2N-групи
![]() |
Na п-ацетиламінобензолсульфонат п-ацетиламінобензолсульфохлорид
Алкіламід п-N-ацетилсульфанілової кислоти алкілсульфаніламід
Метод 3 Синтез з фосгену та аніліну (найбільш раціональний і економічний)
З фосгену Cl–CO–Cl (отруйний газ) і аніліну C6H5NH2 отримують карбметоксианілід*.
*На відміну від ацетилсульфаніламідів, карбометоксисульфаніламіди значно легше гідролізують навіть при нагріванні з 8 % розчином лугу NаOH при 75–80 0С або з розчином кальцій гідроксиду Ca(OH)2. Утворені при цьому Na–солі сульфаніламідів розкладають нейтралізацією хлоридною кислотою HCl.
![]() |
![]() |
![]() |
Хімічні властивості і реакції ідентифікації сульфаніламідів
І. Амфотерність сульфаніламідів та їх розчинність в кислотах і лугах
![]() |
Загальна формула більшості сульфаніламідів , тобто вони
містять в молекулі аміногрупу –NH2, що проявляє основні властивості і заміщену
сульфамідну групу , що проявляє кислотні властивості. Тому більшість
сульфаніламідів є амфотерними сполуками.
а) Як основи, вони розчиняються в кислотах з утворенням солей типу
![]() |
HCl·
.
Проте ці солі у воді сильно гідролізовані і практично не існують.
![]() |
б). У кислотній сульфамідній групі атом Гідрогену може заміщуватися на
метал з утворенням солей (див. норсульфазол-натрій, сульфацил-натрій, сульфазину аргентуму сіль).
Наявність цього угруповання зумовлює розчинність сульфаніламідів і в лугах і карбонатах лужних металів:
![]() |
Легко розчиняються і в розведених кислотах і в лугах: уросульфан, норсульфазол, сульфадимезин, сульфадиметоксин.
Якщо радикал R в сульфамідній групі має сильно виражені основні властивості, то такий препарат в лугах не розчиняється. Приклад – сульгін, який містить залишок гуанідину:
![]() |
Навпаки, у молекулі фталазолу аміногрупа заблокована залишком фталевої кислоти,
тобто міститься карбоксильна група – СООН і тому препарат розчинний в лугах і карбонатах лужних металів і нерозчинний в кислотах.
Також легко розчинний в розчині натрій гідроксиду NаOH салазодиметоксин, що містить залишок 5-аміносаліцилової кислоти:

ІІ. Реакції на ароматичне ядро
За рахунок наявності ароматичного циклу сульфаніламіди можуть вступати в реакції галогенізування, нітрування, сульфування. Наприклад, реакцію бромування в загальному вигляді можна зобразити таким рівнянням:
![]() |
ІІІ. Реакції на первинну ароматичну аміногрупу
Більшість сульфаніламідів містять вільну первинну ароматичну аміногрупу –С6Н5– NH2, тому вступають в реакцію діазотування (з розчином натрій нітриту NaNO2 в середовищі хлоридної кислоти НСl) з утворенням безбарвної солі діазонію з подальшим азосполученням (з лужним розчином b-нафтолу) з утворенням азобарвника червоного кольору.
сіль діазонію азобарвник червоного кольору
Сульфаніламіди, які містять вторинну аміногрупу –NH– дають цю реакцію тільки після попереднього гідролізу (стрептоцид розчинний, фталазол, салазодиметоксин).
![]() |
IV. Виявлення Сульфуру в молекулі сульфаніламіду
Наявність Сульфуру в молекулах сульфаніламідів ідентифікують після мінералізації субстанції шляхом окиснення концентрованою нітратною кислотою HNO3 або сплавлення з 10-кратною кількістю калій нітрату KNO3.
![]() |
Сульфат-іони SO42–, що утворюються при цьому, виявляють з допомогою реакції з розчином барій хлориду BaCl2 в середовищі розведеної хлоридної кислоти HCl. Для цього залишок після мінералізації розчиняють у воді і фільтрують. До 5 мл фільтрату додають 1 мл кислоти хлоридної розведеної Р HCl і 1 мл розчину барій хлориду Р1 BaCl2 ; утворюється білий осад:
SO42– + Ba2+ ® BaSO4
Осад нерозчинний ні в мінеральних кислотах, ні в лугах.
V. Взаємодія з солями важких металів
Завдяки кислотним властивостям сульфамідної групи –SO2–NH–, сульфаніламіди утворюють з солями важких металів (CuSO4, CoCl2, FeCl3 і ін.) забарвлені комплекси, які розчинні або нерозчинні у воді. Для цього препарат розчиняють в
![]() |
Кольорові реакції деяких сульфаніламідів з солями важких металів
№№ п/п |
Сульфаніламід |
Комплекс з CuSO4 |
Комплекс з CoCl2 |
|
1. |
Стрептоцид |
Стабільних КС не утворює |
|
|
2. |
Сульфацил-натрій |
Блакитно-зелений осад |
|
|
3. |
Норсульфазол-натрій |
Брудно-фіолетовий осад |
Бузковий осад, що переходить в брудно-фіолетовий |
|
4. |
Етазол-натрій |
Трав’янисто-зелений осад, що переходить в чорний |
Білий осад |
|
5. |
Сульфадимезин |
Жовто-зелений осад, швидко переходить у коричневий |
|
|
6. |
Сульфадиметоксин |
Аморфний осад брудно-жовтого кольору із зеленим відтінком |
Яскраво-рожевий осад з ліловим відтінком |
|
7. |
Сульфален |
Брудно-зелений осад, що переходить в зеленувато-блакитний |
|
|
8. |
Сульфазин |
Брудно-зелений осад з жовтуватим відтінком, що переходить в брудно-ліловий |
Бузковий осад |
|
VI. Реакція з реактивом Легаля
При додаванні реактиву Легаля – розчину натрію нітропрусиду Na2[Fe(CN)5NO] в присутності натрій гідроксиду NаOH з подальшим підкисленням утворюються червоні або червоно-коричневі розчини або осіди. Сульфадимезин в цій реакції утворює фіолетове забарвлення.
VII. Піроліз субстанцій сульфаніламідів
При нагріванні субстанцій сульфаніламідів в сухій пробірці утворюються плави різного кольору і різні леткі продукти.
Забарвлення плавів і газ, що виділяється
№№ п/п |
Сульфаніламід |
Забарвлення плаву |
Газ, що виділяється |
1. |
Стрептоцид |
фіолетово-синє |
NH3, запах аніліну |
2. |
Сульгін |
фіолетово-червоне |
NH3 |
3. |
Уросульфан |
фіолетово-червоне |
NH3 |
4. |
Норсульфазол |
темно-буре |
H2S |
5. |
Етазол |
темно-буре |
H2S |
VIIІ. Лігнінова проба (для експрес-аналізу)
Реакція на первинну ароматичну аміногрупу: на шматок газетного невибіленого паперу (!) наносять декілька кристалів випробовуваної субстанції і змочують декількома краплями хлоридної кислоти HCl; з’являється оранжево-жовте забарвлення азометинових барвників (Шиффових основ).
IX. УФ-спектроскопія
Знімають УФ-спектр розчину субстанції в певному розчиннику і порівнюють його з УФ-спектром ФСЗ даного сульфаніламіду.
X. ІЧ-спектроскопія
ІЧ-спектр субстанції, знятий в дисках з калій бромідом KBr, має відповідати спектру ФСЗ даного сульфаніламіду.
Кількісне визначення сульфаніламідів
Для кількісного визначення сульфаніламідів використовують різні методи.
1. Нітритометрія
Цей метод можна використовувати для кількісного визначення більшості сульфаніламідів, в молекулах яких міститься вільна ароматична аміногрупа: стрептоциду, сульфацил-натрію, сульгіну, уросульфану, норсульфазолу, норсульфазол-натрію, сульфадимезину, сульфадиметоксину, сульфапиридазину та ін.
В основі визначення лежить діазотування вільної ароматичної аміногрупи:
Em = M. м.
Для кількісного визначення стрептоциду розчинного, фталазолу, салазодиметоксину та ін., в молекулах яких немає вільної ароматичної аміногрупи, метод нітритометрії можна застосувати тільки після попереднього гідролізу:
![]() |
Суть методики. До розчину субстанції додають 10 мл кислоти хлоридної розведеної Р HCl,
Титрування проводять при температурі не вище 18–20 ºС, а в деяких випадках потрібне охолодження до 0–10 ºС.
Точку еквівалентності визначають за допомогою:
внутрішніх індикаторів:
– тропеоліну 00 – до жовтого забарвлення;
– суміші тропеоліну 00 і метиленового синього (4 краплі і 2 краплі) – перехід червоно-фіолетового забарвлення до блакитного;
– нейтрального червоного – до синього забарвлення;
зовнішніх індикаторів:
– йодкрахмального (йодидкрохмального) паперу – до синього забарвлення;
потенціометрично (без застосування індикаторів).
Паралельно проводять контрольний дослід.
Надмірна крапля титранта NaNO2 реагує з КI йодкрахмального паперу в середовищі HCl з утворенням йоду I2 і тому йодкрохмальний папір синіє.
2NaNO2 + 2KI + 4HCl ® I2 + 2NO + 2KCl + 2NaCl + 2H2O
При використанні індикаторів титрування зазвичай проводять 3 рази: перше титрування – пробне; друге – повільне збільшення титранту NaNO2, особливо поблизу точки еквівалентності; третє – “сліпа” проба.
2. Алкаліметрія в середовищі органічного розчинника
Метод придатний для кількісного визначення субстанцій кислотного характеру, які мало розчинні у воді. Органічний розчинник екстрагує з водної фази нерозчинну субстанцію і тим самим в процесі титрування не спостерігатиметься помутніння.
Суть методу полягає в тому, що наважку субстанції сульфаніламіду (наприклад, норсульфазолу) розчиняють в розчині спирту, нейтралізованому за тимолфталеъном, (або використовують водний-ацетоновий розчин) і титрують стандартним розчином натрій гідроксиду NаOH у присутності індикатора тимолфталеїну.
![]() |
Em = M. м.
3. Алкаліметрія, неводне титрування
Цей метод використовується для кількісного визначення фталазолу, фтазину, салазопіридазину та ін.
Суть методики (ДФ Х). Наважку субстанції фталазолу (проявляє слабкокислотні властивості) вносять у суху конічну колбу, розчиняють в диметилформаміді (ДМФА, основний (протофільний) розчинник), нейтралізованому безпосередньо перед титруванням за тимоловим синім. З цією метою до певного об’єму ДМФА додають 2–3 краплі тимолового синього (розчин тимолового синього в ДМФА має червоно-вишневе забарвлення) і краплями титрант –
Em = M. м./2
4. Ацидиметрія у присутності органічного розчинника.
Цей метод можна використовувати для кількісного визначення Na-солей сульфаніламідів – сульфацил-натрій, норсульфазол-натрій, этазол-натрій та ін. Титрування проводять стандартним розчином хлоридної кислоти HCl у присутності органічних розчинників (суміш спирту і ацетону) і індикатора метилового оранжевого (до рожевого забарвлення).
Хімізм процесу в загальному вигляді можна зобразити таким рівнянням:
![]() |
Em = M. м.
5. Броматометрія, зворотне титрування, з йодометричним закінченням
Визначений об’єм аліквоти досліджуваного розчину субстанції поміщають в колбу з притертим скляним корком, додають надлишок стандартного розчину калій бромату КBrO3, кристалічний калій бромід KBr, підкисляють кислотою хлоридною Р HCl (або сульфатною H2SO4), закривають корком і залишають на 15 хв, періодично струшуючи.
KBrO3 + 5KBr + 6HCl = 3Br2 + 6KCl + 3H2O
Бром Br2, що виділився, реагує з субстанцією сульфаніламіду (реакція на бензеновое кільце) з утворенням дибромпохідного:
![]() |
Потім додають розчин калій йодиду KI. Бром Br2, що не прореагував, реагує з калій йодидом KI з утворенням йоду I2:
Br2 + 2KI = I2 + 2KBr
Йод I2, що виділився, титрують стандартним розчином натрій тіосульфату Na2S2O3 у присутності крохмалю до зникнення синього забарвлення (додають крохмаль під кінець титрування):
I2 + 2Na2S2O3 = 2NaI + Na2S4O6
I2 + 2е ® 2I–
2S2O32– – 2е ® S4O62–
Паралельно проводять контрольний дослід.
Em = M. м./4
6. Йодохлорометрія, зворотне титрування
До певного об’єму досліджуваного розчину сульфаніламіду додають надлишок стандартного розчину йодомонохлориду ICl, який реагує з субстанцією згідно з рівнянням (йодування бензенового циклу йде у вільних о-положеннях від Н2N-групи):
Йодомонохлорид ICl, що не прореагував, реагує з калій йодидом KI з утворенням йоду I2, який титрують стандартним розчином натрій тіосульфату Na2S2O3 (індикатор – крохмаль).
ICl + KI = I2 + KCl
I2 + 2Na2S2O3 = 2NaI + Na2S4O6
Паралельно проводять контрольний дослід.
Em = M. м./4
7. Аргентометрія, метод Мора
Деякі сульфаніламіди (напр., норсульфазол) легко утворюють солі при титруванні розчином аргентум нітрату AgNO3 (кислотні властивості сульфамідної групи –SO2–NH–):
![]() |
Як відомо, при застосуванні методу Мора необхідне нейтральне середовище. Нітратна кислота HNO3, що утворюється, сприятиме розчиненню Ag-солі (зміщує реакцію вліво). Тому титрування проводять у присутності бури (натрій тетраборату декагідрат) Na2B4O7∙10Н2О, яка нейтралізує HNO3:
Na2B4O7 + 2HNO3 + 5Н2О = 4H3BO3 + 2NaNO3
Як індикатор використовують розчин калій хромату K2CrО4. Титрування проводять до оранжево-червоного осаду: надлишкова крапля титранту AgNO3 реагує з індикатором K2CrО4 з утворенням осаду Ag2CrО4 оранжево-червоного кольору:
2AgNO3 + K2CrО4 → Ag2CrО4¯ + 2КNO3
Em = M. м.
8. Куприметрія
Метод грунтується на здатності сульфаніламідів утворювати забарвлені комплекси з лужним розчином купрум сульфату CuSO4. Тому до розчину Na-солі сульфаніламіду додають навіть не титрований ( не стандартизований) розчин купрум сульфату CuSO4 і натрій гідроксиду NаOH
![]() |
Потім додають розчин сульфатної кислоти H2SO4, яка призводить до руйнування комплексу і звільнення еквівалентної кількості CuSO4. Потім додають розчин калій йодиду KI:
2CuSO4 + 4KI ® Cu2I2 + I2 + 2K2SO4
Йод I2, що виділився, титрують стандартним розчином натрій тіосульфату Na2S2O3 у присутності крохмалю (додають під кінець титрування, до знебарвлення розчину) :
I2 + 2Na2S2O3 = 2NaI + Na2S4O6
Em =
9. Гравіметрія після мінералізації препарату
При мінералізації субстанції сульфаніламіду за допомогою концентрованої нітратної кислоти HNO3 або сплавлення з 10-кратною кількістю калій нітрату KNO3 Cульфур переходить у сульфат-іони SO42–.
![]() |
Їх кількісно осаджують за допомогою розчинної солі Барію – барію хлориду ВаCl2:
SO42– + Ba2+ → BaSO4↓
Отриманий осад барій сульфату BaSO4 фільтрують, висушують, прожарюють до постійної маси і зважують. За масою BaSO4 обчислюють вміст сульфаніламіду.
10. Метод К’єльдаля (класичний) – визначення Нітрогену в препараті.
З цією метою субстанцію мінералізують кип’ятінням в спеціальному приладі в присутності калій сульфату K2SO4, купрум сульфату CuSO4 і концентрованої сульфатної кислоти H2SO4. При цьому Нітроген переходить в аммоній гідрогенсульфат NH4HSO4, який при взаємодії з лугом NaOH утворює амоніак NH3:
NH4HSO4 + 2NaOH ® NH3 + Na2SO4 + 2H2O
1) Одержаний амоніак NH3 відганяють в колбу-приймач з ортоборатною (борною) кислотою H3BO3:
NH3 + H3BO3 ® NH4BO2 + H2O
2NH3 + 4H3BO3 ® (NH4)2B4O7 + 5H2O
Утворені солі (метаборат NH4BO2 и тетраборат амонію (NH4)2B4O7) титрують стандартним розчином хлоридної кислоти HCl в присутності змішаного індикатора (суміш метилового червоного і метиленового синього (2:1):
NH4BO2 + HCl + H2O ® NH4Cl + H3BO3
(NH4)2B4O7 + 2HCl + 5H2O ® 2NH4Cl + 4H3BO3
Еквівалентна маса препарату залежить від числа атомів Нітрогену в молекуле субстанції.
2) ДФУ. Зміни в методиці визначення Нітрогену після мінералізації сульфатною кислотою
Згідно ДФУ, близько 40 мл відгону збирають у приймач, що містить 20,0 мл
NH3 + HCl = NH4Cl + H2O
Відгін титрують
NH4Cl + NaOH = NaCl + NH4OH
Випробування повторюють, використовуючи замість випробовуваної речовини 50 мг глюкози Р.
Вміст Нітрогену у відсотках обчислюють за формулою: % N = 0,01401(n2–n1)/m,
де:
m – маса наважки випробовуваної субстанції, у грамах;
n1 – об’єм
n2 – об’єм
11. Колориметрія
Метод грунтується на одержанні забарвлених продуктів різних реакцій (азобарвників, комплексів з важкими металами та ін.).
12. Спектрофотометрія в УФ- або видимій ділянці спектру
Зберігання. Список сильнодіючих речовин. У щільно закупореному контейнері, в сухому, прохолодному, захищеному від світла місці.
В. р. д. для дорослих всередину
В. д. д. для дорослих всередину
Застосування. Антибактеріальні засоби хіміотерапії
Сульфаніламіди виявляють бактеріостатичну дію, яка пов’язана з порушенням утворення мікроорганізмами необхідних для їх розвитку чинників росту – фолієвої та дигідрофолієвої кислот та інших речовин, в молекулу яких входить п-амінобензойна кислота (ПАБК). Сульфаніламіди, які за будовою нагадують ПАБК, є її імітаторами, тобто використовуються мікробною клітиною замість ПАБК і тим самим порушують в ній обмінні процеси. Діють на стрепто-, пневмо-, стафіло- і менінгококи, кишкову паличку, і тому широко застосовуються для лікування інфекційних захворювань, спричинених цими збудниками.
Для досягнення терапевтичесого ефекту сульфаніламіди треба приймати в дозах, достатніх для попередження використання мікроорганізмами ПАБК, що міститься в тканинах. При недостатніх дозах або дуже ранньому припиненні лікування можлива поява стійких штамів збудників, що не піддаються надалі дії сульфаніламідів. Треба враховувати, що деякі препарати, в молекулу яких входить залишок ПАБК (наприклад, новокаїн), можуть виявляти виражену антисульфаніламідну дію.
Багато сульфаніламідних препаратів (стрептоцид, норсульфазол, сульфазин, сульфадимезин, сульфапіридазин, сульфадиметоксин та ін.) відносно легко всмоктуються і швидко накопичуються в крові і органах в бактеріостатичних концентраціях і тому застосовуються для лікування різних інфекційних хвороб.
Інші сульфаніламіди (фталазол, фтазин, сульгін) важко всмоктуються, відносно довго знаходяться в кишечнику у високих концентраціях, виділяються переважно з калом, і тому застосовуються при інфекційних захворюваннях шлунково-кишкового тракту.
Уросульфан виділяється в значних кількостях нирками і тому застосовується переважно при інфекціях сечових шляхів.
До сульфаніламідів короткої дії (концентрація в крові зменшується на 50 % менше ніж за 8 годин) належать: стрептоцид, норсульфазол, етазол, сульфадимезин.
Сульфазин – сульфаніламід середньої дії (концентрація в крові зменшується на 50 % за 8–16 годин).
До препаратів тривалої дії (“депо-сульфаніламіди”, концентрація в крові зменшується на 50 % не менше як за 24–48 годин) належать: сульфапіридазин, сульфадиметоксин, сульфамонометоксин. Концентрація сульфалену – препарату зверхтривалої дії, зберігається в крові до 7 днів.
Швидкість виведення з організму значною мірою визначає величину дози і частоту прийому препарату. Препарати, що погано всмоктуються, можна призначати одночасно з тими, що добре всмоктуються. Сульфаніламіди можна комбінувати з антибіотиками.
При прийомі сульфаніламідів можуть спостерігатися алергічні реакції і побічні явища: нудота, блювота, дерматити, порушення функції нирок. Внаслідок поганої розчинності сульфаніламідів та їх ацетильних похідних (особливо в кислій сечі), можуть утворюватися в нирках кристали, які можуть закупорити сечові шляхи. У зв’язку з повільним виділенням з організму можливо кумулювання побічних явищ (диспепсичні явища, зміни крові, алергічні реакції). Тому рекомендується приймати ці препарати тільки за вказівкою лікаря.
Для попередження вказаних ускладнень при прийомі сульфаніламідів хворі мають отримувати лужне пиття у великих кількостях.
Протипоказане застосування вказаних препаратів хворим з токсико-алергічними реакціями, що виникають при прийомі якого-небудь сульфаніламіду.
Форми випуску: порошок, таблетки по
Таблиця 1
![]() |
Класифікація, структура і хімічні назви сульфаніламідних препаратів
№№ п/п |
Препарат |
Радикал R (у сульфамідній групі) |
Радикал R1 (в ароматичній аміногрупі) |
Формула і хімічна назва препарату |
Застосування, форми випуску |
|
Алифатические (R) похідні |
||||||
|
Стрептоцид Sulfanilamide* |
– |
– |
п-Амінобензолсульфамид
|
Різні інфекційні хвороби, порошок, таблетки 0,3 г і 0,5 г, мазь 10 %, лінімент 5 % |
|
|
Стрептоцид розчинний Streptocidum solubile |
– |
–CH2SO3Na |
Натрію п-сульфамідобензоламіно метиленсульфонат |
Порошок, 1–1,5 % р-н в/м і п/к.; 2–5–10 % р-ни в/в; лінімент 5 %; комбінований препарат – інгаліпт |
|
|
Сульфацил-натрій Sulfacetamidum natricum* Альбуцид-натрій
|
Залишок натрій-ацетаміду гідрат |
– |
Натріюп-амінобензолсульфонілацетаміду гідрат |
В очній практиці, порошок, 10–20–30 % р-н (очні краплі); 30 % р-н для ін’єкцій; 10–20–30 % очна мазь |
|
|
Сульгін Sulfaguanidine*
|
Залишок гуанідину гідрат |
– |
п-Амінобензолсульфонілгуанідину гідрат |
Кишкові інфекції, порошок, таблетки по 0,5 г |
|
|
Уросульфан
Sulfacarbamide*
|
Залишок сечовини гідрат |
– |
п-Амінобензолсульфонилмочевины гідрат |
При інфекціях сечових шляхів, (цистити, пиелиты, пиелонефриты), таблетки по 0,5 г |
|
Гетероциклические (R) похідні |
||||||
|
Норсульфазол Sulfathiazole*
|
Тіазоловий цикл
|
– |
2-(п-Амінобензолсульфамідо)-тиазол |
Пневмонія, менінгіт, сепсис, дизентерія й ін., порошок, таблетки по 0,25 м і 0,5 г |
|
|
Норсульфазол-натрій Sulfathiazolum natricum* |
Тіазоловий цикл
|
– |
Натрію 2-(п-амінобензолсульфамідо)-тиазол |
Розчини 5 % і 10 % в/в капельно, очні краплі 10 % при блефаритах, коньюнктивитах; комбінований препарат – інгаліпт |
|
|
Сульфазин Sulfadiazin* |
Пиримидин |
–
|
2-(п-Амінобензолсульфамідо)-пиримидин |
Дизентерія, малярія разом із з противомалярийными засобами, приймають усередину, порошок, таблетки по 0,5 г |
|
|
Сульфазина серебрянная сіль Silver Sulfadiazine |
Пиримидиновый цикл |
– |
Аргентума сіль 2-(п-амінобензолсульфамідо)-пиримидина |
Бактерицидна дія, мазь 1 % для лікування раневых і опікових поверхонь |
|
|
Сульфадиме зин Sulfadimidine* |
Пиримидиновый цикл |
– |
2-(п-Амінобензолсульфамідо)-4,6-диметилпиримидин |
При різних кокковых інфекціях, сепсисі,гонореї, дизентерії; порошок, таблетки по 0,25 і 0,5 г |
|
|
Этазол Sulfaethidole* |
1,3,4-Тиадиазоловый цикл |
– |
2-(п-Амінобензолсульфамідо)-5-этил-1,3,4-тиадиазол |
Пневмонії, дизентерія, пиелиты, цистити раневые інфекції й ін., порошок, таблетки по 0,25 і 0,5 г, мазь 5 % |
|
12.
|
Этазол-натрий Sulfaethidolum natricum* Aethazolum solubile |
1,3,4-Тиадиазоловый цикл |
– |
Натрію 2-(п-Амінобензолсульфамідо)-5-этил-1,3,4-тиадиазол |
Пневмонії, дизентерія, пиелиты, цистити раневі інфекції й ін., ін’єкції 10 % і 20 % в/в повільно; гранули для дітей |
|
|
Сульфален Sulfalene* |
Пиразиновый цикл |
– |
2-(п-Амінобензолсульфамідо)-3-метоксипиразин |
Інфекції органів подиху, жолвевивідних і сечевивідних шляхів; дуже тривала дія; таблетки по 0,2 г 1 раз у 7–10 днів |
|
|
Сульфапири дазин Sulfamethoxypyridazine* |
Пиридазиновый цикл |
– |
6-(п-Амінобензолсульфамідо)-3-метоксипиридазин |
Для лікування і профілактики гнійних хірургічних інфекцій і ін., тривала дія; порошок, таблетки по 0,5 г |
|
|
Сульфапири дазин-натрий Sulfapyridazinum-natrium |
Пиридазиновый цикл |
– |
Натрію 6-(п-амінобензолсульфамідо)-3-метоксипиридазина тетрагидрат |
При місцевій гнійній інфекції для зрошення раней у виді пов’язок з 3–5–10 % р-нів; очні краплі 10 % і 20 % для лікування трахоми, очні плівки |
|
|
Сульфамоно метоксин Sulfamonomethoxine* |
Пиримидиновый цикл |
–
|
6-(п-Амінобензолсульфамідо)-4-метоксипиримидин |
|
|
|
Сульфадиме токсин Sulfadimethoxine* Мадрибон |
Пиримидиновый цикл |
– |
6-(п-Амінобензолсульфамідо)-2,4-диметоксипиримидин |
Сульфаніламід тривалої дії; застосовується при багатьох інфекціях |
|
Гетероциклические (R) похідні й ароматичні і гетероциклические (R1) похідні |
||||||
|
Фталазол Phthalylsulfathiazole* |
Тиазоловый цикл |
Залишок фталевої кислоти (фталил-) |
2-(п-Фталиламінобензолсульфамідо)-тиазол |
При кишкових інфекціях (дизентерії, колітах, энтероколитах), при операціях на кишечнику; порошок, таблетки по 0,5 г |
|
|
Фтазин Phthazinum |
Пиридазиновый цикл |
Залишок фталевої кислоти (фталил-) |
6-(п-Фталиламінобензолсульфамідо)-3-метоксипиридазин |
При важких формах дизентерії, энтероколитов, колітів; порошок, таблетки по 0,5 г |
|
|
Салазопиридазин Salazodine* |
Пиридазиновый цикл |
Залишок 5-аміносалициловой кислоти |
5-(п-[N-(3-метоксипиридазинил-6)-сульфамідо]-фенилазо)-саліцилова кислота |
Розпадається в кишечнику до сульфапиридазина і 5-аміносалициловой кислоти. Для лікування неспецифічного виразкового коліту і хвороби Крона ректально у виді суспензії 5 % і свіч, усередину (після їжі) таблетки по 0,5 г |
|
|
Салазодиметоксин Salazodimethoxinum |
Пиримидиновый цикл |
Залишок 5-аміносалициловой кислоти |
5-{п-[(2,4-диметоксипиримидинил-6)-сульфамідо]-фенилазо}-саліцилова кислота |
При кишкових інфекціях. Розпадається в кишечнику до сульфадиметоксина і 5-аміносалициловой кислоти. Приймають усередину (після їжі) у таблетках по 0,5 г |
|
|
Бактрим Бисептол Ко-Тримоксазол Co-Trimoxazolle* |
Комбінований препарат
Сульфаметоксазол (бактериостатическое дія) 3-(п-амінобензолсульфамідо)-5-метилизоксазол
Триметоприм (бактериостатическое дія) 2,4-диаміно-5-(3,4,5-триметоксибензил)-пиримидин |
Подвійне блокування метаболізму бактерій: сульфаметоксазол порушує біосинтез дигидрофолиевой кислоти, а триметоприм блокує наступну стадію – відновлення дигидрофолиевой кислоти в тетрагидрофолиевую кислоту. Таблетки Бисептол-480 (Польща). |
|||
Таблиця 2
Властивості, реакції ідентифікації і методи кількісного визначення деяких сульфаніламідів |
|||||
№№ п/п |
Препарат
|
Хімічна формула й аналітико-функціональні групи |
Властивості (опис і розчинність), специфічні домішки |
Реакції ідентифікації |
Методи кількісного визначення |
|
Стрептоцид |
|
Білий крист. порошок, мало розчин. у холодній воді, легко розчин. у гарячій воді. |
1. Р-ция утворення азокрасителя. 2. Пиролиз ® плав сине-фиол. кольору, запах аміаку NH3 і аніліни |
1. Нитритометрия Їм = М.м. 2. Фотоколориметрія 2. Броматометрия Їм = М.м./4 3. Йодохлорометрия Їм = М.м./4 |
|
Стрептоцид розчинний |
|
Білий крист. порошок, розчинний у воді, практично не розчин. в ефірі і хлороформі |
1. Образ. азокрасителя тільки після лужного гідролізу. 2. Гідроліз препарату з послед. выявл. SO2 і HCHO 3. Р-ции на іони Na+ |
1. Ацидиметрія в присут. орг. р-нителя Їм = М.м. 2. Нитритометрия після щел. Гідролізу Їм = М.м. |
|
Сульфацил-натрий |
|
Білий крист. порошок, легко розчин. у воді, практ. не розчин. в орг. р-нниках
Специфічна домішка – натрій сульфіт Na2SO3 (визначають йодометрически) |
1. Р-ция утворення азокрасителя. 2. З р-ном CuSO4 – осад синьо-зеленого кольору 3. Р-ции на іони Na+ 4. Кисл. гідроліз препарату з послед. виявленням СН3СООН
|
1. Нитритометрия Їм = М.м. 2. Ацидиметрія в присут. орг. р-нителя Їм = М.м. |
|
Сульгин |
|
Білий мілкокрист. порошок, дуже мало розчин. у воді, орг. р-нниках і лугах (на відміну від уросульфана) |
1. Р-ция утворення азокрасителя. 2. Пиролиз ® плав фиол-красн. кольору, запах аміаку NH3 3. Реакція Сакагучи: 4. с a-нафтолом у середовищі NaOH, Br2 або NaBr ® нафтохинонимины красно-фиол. кольору 4. Пиролиз препарату ® NH3 |
1. Нитритометрия й ін. Їм = М.м. |
|
Уросульфан |
залишок сечовини |
Білий крист. порошок, кислого смаку, мало розчин. у воді, спирті, легко розчин. в ацетоні, розв. к-тах і лугах |
1. Пиролиз ® плав фиол.-красн. кольору, запах NH3 2. Р-ция з NaOH ® NH3 (розкладання сечовини) 3. З р-ном NaNO2 при нагрівання. ( рубиново-красн. окраш. (відмінність від сульгина й ін. сульфаніламідів)
|
1. Нитритометрия й ін. Їм = М.м. |
|
Норсульфазол |
|
Білий, іноді з жовтуватий. Відтінком порошок, дуже мало розчин. у воді й орг. р-нниках, розчин. у к-тах і лугах |
1. Р-ция утворення азокрасителя 2. Пиролиз ® плав темно-бурого кольору, запах H2S (гетероцикл. Сульфур) (Pb¯) 3. З р-ном CuSO4 – осад грязно-фиол. кольору 4. З р-ном CоCl2 – осад сирен. кольору ® грязно-фиол. колір
|
1. Нитритометрия Їм = М.м. 2. Аргентометрия Їм = М.м. 3. Алкаліметрія у водно-ацетон. р-ні або в спирті Їм = М.м. |
|
Норсульфазол-натрій |
|
Пластинчасті, блискучі, безбарвні кристали, легко розчин. у воді |
1. Р-ция утворення азокрасителя 2. Пиролиз ® плав темно-бурого кольору, запах H2S (гетероцикл. Сульфур) (Pb¯) 3. З р-ном CuSO4 – осад грязно-фиол. кольору 4. З р-ном CоCl2 – осад сирен. кольору ® грязно-фиол. колір 5. Реакції на іони Na+
|
1. Нитритометрия й ін. Їм = М.м. 2. Ацидиметрія в присут. орг. р-нителя Їм = М.м. |
|
Сульфадимезин |
|
Білий або з жовтув. відтінком порошок, практ. не розчин. у воді, мало розчин. у спирті, практ. не розчин. в ін. орг. р-нниках, легко розчин. у к-тах і лугах |
1. Р-ция образ. азокрасителя 2. З р-ном CuSO4 – осад желтов.-зелений. кольору ® коричневий 3. З реактивом Легаля (р-ном окисленого Na-нитропруссида Na2[Fe(CN)5NO]) ® фиолет. фарбування
|
1. Нитритометрия й ін. Їм = М.м. |
|
Сульфадиметоксин |
|
Білий, іноді з жовтув. відтінком порошок, практ. не розчин. у воді, мало розчин. у спирті, легко розчин. у розчин. HCl і лугах |
1. Р-ция образ. азокрасителя 2. З р-ном CuSO4 – аморфний осад грязно-жовтого кольору з зеленим відтінком 3. З р-ном CоCl2 – осад яскраво-рожевого кольору з ліловим відтінком
|
1. Нитритометрия й ін. Їм = М.м. |
|
Фталазол |
|
Білий, іноді з жовтув. відтінком порошок, практ. не розчин. у воді, ефірі і хлороформі, дуже мало розчин. у спирті, розчин. у розчинах лугів і карбонатів лужних металів.
Специфічні домішки – фталева кислота (визначають алкалиметрически); – норсульфазол (визначають нитритометрически) |
1. Не розчиняється в кислотах. 2. Р-ция утворення азокрасителя тільки після кислотного гідролізу 3. Р-ция утворення флуоресцеина після кислотного гідролізу (на фталеву кислоту) ® зелена флуоресценція |
1. Алкаліметрія, неводне титрування Їм = М.м./2 |
|
Салазодиметоксин |
|
Буровато-оранж. мілкокрист. порошок, практ. не розчин. у воді, дуже мало розчин. у спирті, легко розчин. у лугах |
1. Р-ция образ. азокрасителя тільки після гідролізу 2. Р-ция з р-ном FeCl3 (на фенольний гідроксил) ® сине-фиол. фарбування 3. Р-ция із солями важких металів (на групи –СООН і –SO2–NH–) |
1. Нитритометрия після гідролізу Їм = М.м./2 2. Алкаліметрія в присут. орг. р-нителя Їм = М.м./2 3. Метод Кьельдаля Їм = М.м./5
|
|
Бактрим Ко-тримоксазол Бисептол |
|
|
1. Темпер. плавлення 169–172 (З 2. Ик-спектроскопия 3. Тонкошарова хроматографія 4. Образ. азокрасителя
1. Темпер. плавлення 199–203 (З 2. ИК-спектроскопия 3. УФ-спектроскопия 4. З р-ном KMn4 + H2SO4 нагрівши. + HCHO + H2SO4 нагрівши. + метиленхлорид ® зелена флуоресценція
|
1. Нитритометрия й ін. Їм = М.м. 2. Метод Кьельдаля Їм = М.м./4 3. Алкаліметрія в присут. орг. р-нителя Їм = М.м.
|