ІДЕНТИФІКАЦІЯ ЛРС ЗА МЕТОДАМИ ФАРМАКОГНОСТИЧНОГО АНАЛІЗУ
Для визначення тотожності лікарської рослинної сировини НАД передбачає застосування таких методів аналізу як: макроскопічний, мікроскопічний, рідше застосовують елементи фітохімічного аналізу — якісні реакції на присутність у сировині тих чи інших груп сполук.
Вибір методу дослідження залежить від товарного стану лікарської рослинної сировини (ціла, подрібнена тощо).
Для визначення тотожності лікарської рослинної сировини макроскопічним методом необхідно знати морфологічну характеристику родин, рослини яких є джерелом сировини, що переробляється на фармацевтичних підприємствах.
Макроскопічний метод аналізу лікарської рослинної сировини
Макроскопічний аналіз є основним методом встановлення тотожності цілої лікарської рослинної сировини.
У загальному комплексі фармакогностичного дослідження цей метод дуже важливий.
Головна його мета при визначенні ідентичності рослинної сировини — знайти у загальній картині морфологічних ознак специфічні, особливі, притаманні досліджуваному об’єктові, котрі вирізняють його серед інших.
Для оволодіння макроскопічним методом аналізу лікарської рослинної сировини необхідно знати характеристики родин та морфологічну будову органів рослин.
Морфологія органів рослин родин відділу покритонасінні, або квіткові. Основним джерелом лікарської сировини є покритонасінні рослини і деякі види голонасінних. Високоорганізовані вищі рослини розмножуються насінням. Сама назва «голонасінні» говорить про те, що насіння цих рослин розміщене відкрито (голо) на лусочках шишки і нічим не захищене (сосна, яловець). На відміну від голонасінних, покритонасінні рослини мають квітки та плоди.
Всередині зав’язі маточки квітки розміщуються насіннєві зачатки, котрі після запліднення перетворюються в насіння. Насіннєві зачатки захищені стінками зав’язі, а тому й насіння, що розвивається з них, захищене (накрите) стінками плода. Місцезнаходження насіння дало підставу назвати цей відділ рослин покритонасінними.
Відділ покритонасінні, або квіткові, розділяють на два класи: двосім’ядольні та односім’ядольні. Клас двосім’ядольних майже втричі чисельніший за клас односім’ядольних. Рослини, що відносяться до будь-якого із цих класів, мають свої певні ознаки, за якими їх легко можна відрізнити (табл. 1).
Т а б л и ц я 1
Порівняння основних морфолого-анатомічних ознак класів
двосім’ядольні та односім’ядольні
Наведені ознаки в основному притаманні кожному із класів, але зустрічаються і винятки. Так, у деяких видів родини жовтецевих (клас двосім’ядольні) пучки закриті, у подорожника коренева система мичкувата і листки мають дуговидне жилкування — тобто ознаки класу односім’ядольних; а деякі односім’ядольні рослини мають ознаки, характерні для двосім’ядольних.
Нижче наводиться характеристика тих родин, рослини яких широко застосовуються у медичній практиці, а сировина із них переробляється на фармацевтичних підприємствах.
Клас односім’ядольні.
Родина асфоделові — Asphodeliaceae. Переважно багаторічні трав’янисті рослини, рідше дерева, кущі, напівкущики. Багато з них — листкові сукуленти.
Листки чергові, багато- або дворядні. У багатьох трав’янистих рослин листки утворюють прикореневу, або верхівкову розетку.
Квітки двостатеві, актиноморфні з приквітками, зібрані в термінальні суцвіття, рідко квітки поодинокі. Оцвітина віночковидна, складається із шести квітколистків, розміщених у два кола. Тичинок шість. Гінецей ценокарпний з трьох плодолистків. Зав’язь верхня. Плоди — коробочки, горішковидні, соковиті, ягодоподібні. Насіння з м’ясистим або твердим ендоспермом і великим зародком.
Лікарські рослини: види алое.
Родина конвалієві — Convallariaceae. Багаторічні кореневищні трав’янисті рослини. Листки з дуговидним жилкуванням відходять від кореневища або розміщені на стеблах. Квітки актиноморфні, з простою віночковою оцвітиною, зібрані в китицеподібне суцвіття. Тичинок шість, інколи чотири (розташовані у два кола). Гінецей ценокарпний з трьох, рідше двох плодолистків. Зав’язь верхня. Плід — соковита ягода.
Лікарські рослини: конвалія, купина лікарська.
Родина мелантієві — Melanthiaceae. Найпримітивніша родина класу односім’ядольнi у порядку лілієцвіті.
Багаторічні трав’янисті рослини, підземні органи яких представлені кореневищами, цибулинами чи бульбоцибулинами. Листки прості, з дуговидним жилкуванням.
Квітки зібрані в суцвіття волоть або поодинокі, двостатеві, оцвітина проста, віночковидна, з шести вільних або зрослих квітколистків. Тичинок 6 (3 або 9). Гінецей з трьох плодолистків. Зав’язь верхня. Плід ценокарпний: коробочка, багатолистянка
або перехідні їх форми.
Лікарські рослини: чемериця Лобелієва, пізньоцвіт осінній, пізньоцвіт красивий. Підземні органи їх містять алкалоїди.
Раніше рослини вищеназваних родин класу односім’ядольні відносили до родини лілійні — Liliaceae.
Клас двосім’ядольні.
Родина айстрові (складноцвіті) — Asteraceae (Compositae). Багаторічні або однорічні трав’янисті рослини, ліани і невеликі дерева.
Листки прості, без прилистків, різноманітні за формою і розчленуванням. Розміщення листків чергове або супротивне, іноді вони утворюють прикореневу розетку. Квітки дрібні актиноморфні і зигоморфні, двостатеві, одностатеві і стерильні, зібрані в суцвіття — кошики або головки, які в свою чергу можуть утворювати інші види суцвіть (китиця, волоть, щиток тощо).
Характерною особливістю родини є будова суцвітини — кошика. Знизу кошики оточені обгорткою з листочків — приквіток, розташованих черепитчасто в один або декілька рядів.
Квітколоже за формою може бути плоским, випуклим, увігнутим, конічним, а поверхня його гладенька, з виїмками (місцями прикріплення кожної квітки), гола або з приквітками у вигляді лусок, щетинок чи волосків, іноді всередині воно порожнисте (хамоміла лікарська). Квітки мають подвійну оцвітину, але чашечка не характерна. Чашечка редукована, представлена чубчиком, летючками, щетинками, зубчиками або повністю відсутня. Віночок зрослопелюстковий — трубчастий, язичковий, несправжньоязичковий, лійкоподібний. Розрізняють чотири типи квіток.
· Т р у б ч а с т а квітка має правильну подвійну оцвітину. Чашечка розвинута слабо, часто представлена чубчиком. Віночок п’ятипелюстковий, зростається в коротку трубочку. На відгині віночка добре помітні 5 зубчиків. Трубчаста квітка двостатева, в ній містяться тичинки і маточка.
· Я з и ч к о в а квітка має неправильну оцвітину. Чашечка у вигляді чубчика або зубчиків, слабо розвинута. Віночок зростається із п’яти пелюсток і утворює язичок, по краю якого помітні 5 зубчиків. Квітка двостатева (є тичинки і маточка).
· Н е с п р а в ж н ь о я з и ч к о в а квітка має неправильну оцвітину. Чашечка слабо розвинута або відсутня. Віночок зростається з трьох пелюсток у вигляді язичка. На відгині добре помітні три зубчики. Квітка одностатева — жіноча, тичинки відсутні.
· Л і й к о п о д і б н а квітка має форму, що нагадує широку лійку. По краю
віночка добре помітні 5 —7 зубчиків. Оцвітина неправильна. Квітки стерильні —не мають ні тичинок, ні маточки. Плодів вони не утворюють, а лише приваблюють комах.
Квітки в суцвіттях-кошиках зустрічаються в різних комбінаціях.
1. Кошики складаються з трубчастих і несправжньоязичкових квіток. Крайові квітки несправжньоязичкові — жіночі; внутрішні — трубчасті, двостатеві (хамоміла, деревій, нагідки, сухоцвіт багновий, арніка, оман, соняшник, підбіл звичайний).
2. Кошики складаються з трубчастих квіток, розташованих у центрі кошика, і лійкоподібних — по краях кошика (волошка).
3. Кошики складаються лише з трубчастих квіток (пижмо, полин, жовтозілля, цмин, великоголовник сафлоровидний, череда, лопух).
4. Кошики складаються лише з язичкових квіток (кульбаба, цикорій).
Гінецей складається з двох плодолистків, зав’язь нижня. Плід — сім’янка або сім’янка з летючкою. Насіння без ендосперму.
У деяких рослин родини є вмістилища, залозки, молочники, а запасною речовиною є інулін.
Родина бобові — Fabaceae (Leguminosae). Одно- і багаторічні трав’янисті рослини, кущі, дерева або ліани. У більшості видів підземні органи — стрижнева коренева система. На коренях знаходяться бульбочки, в яких поселяються бактерії, здатні засвоювати азот із повітря. Всі органи родини багаті на білки.
Листки в основному складні, з прилистками, чергові. Прилистки часто опадають або розростаються, іноді перетворюються на колючки чи луски. Квітки зигоморфні або актиноморфні з подвійною оцвітиною, двостатеві (рідко одностатеві), з приквітками; зібрані в суцвіттях китиця, волоть, головка або зонтик. Чашечка з 5 зрослих чашолистків. Віночок з 5 або 4 пелюсток, дві з них зростаються. Пелюстки мають особливу назву: верхня велика — парус (прапор), бокові — весла, дві зрослих нижні — човник. Андроцей складається з 10 тичинок і може бути вільним, одно- чи багатобратнім. Гінецей монокарпний. Зав’язь верхня, одно- або двогнізда. Плід —одно-, дво- або багатонасінний розкривний, нерозкривний або членистий біб. Насіння без ендосперму, поживні речовини (білок, крохмаль, жирна олія) накопичуються в сім’ядолях зародка.
Родина поділяється на три підродини.
Підродина метеликові, або бобові — Papilionoidеae (Faboideae). Трав’янисті рослини, кущі, ліани, рідше дерева з пірчастими трійчастими, пальчастими, іноді простими листками з прилистками. Квітки з приквітками, зигоморфні, оцвітина подвійна, чашечка п’ятилиста зросло- або роздільнолиста. Віночок метеликоподібний. Тичинок 10 вільних, одно- або двобратніх. Плід — біб, що розкривається двома стулками, рідше розпадається на окремі однонасінні членики.
Лікарські рослини: термопсис, солодка, астрагал шерстистоквітковий, буркун лікарський, вовчуг польовий, софора японська, леспедеца, солодушка альпійська, псоралея, квасоля звичайна, арахіс підземний (земляний горіх). Містять алкалоїди, сапоніни, фенольні сполуки (флавоноїди, ксантони, фенолкарбонові кислоти, фурокумарини), жирну олію.
Підродина цезальпінієві — Ceasalpinіoideae. Дерева, кущі, ліани. Листки складні —парноперисті. Квітки зигоморфні, рідко актиноморфні, складові оцвітини роздільні, чотиричленні. Тичинок 10, усі вільні. Плід — біб, розкривний або такий, що розпадається на окремі членики.
Лікарські рослини: касія.
Підродина мімозові — Mimosoideae. Дерева, кущі, рідше напівкущі і трав’янисті рослини з перистими або двоякопарноперистими листками з прилистками, часом перетвореними на колючки. Квітки актиноморфні, дрібні, зібрані в кулясті або видовжені суцвіття; оцвітина подвійна, чашечка три- або чотирилиста, віночок чотири-, п’ятипелюстковий. Тичинок багато, нитки їх довгі, яскраво забарвлені, при основі мають нектарники; зав’язь верхня, одногнізда. Плід — біб, розкривний або такий, що розпадається на окремі членики.
Лікарські рослини: акація аравійська, акація срібляста. Накопичують водорозчинні камеді.
Родина гречкові — Polygonaceae. Багаторічні та однорічні рослини, рідше кущі або дерева (в тропіках). Cтебла циліндричні, суцільні, вузлуваті. Листки прості, чергові, цільні або лопатеві, при основі мають стеблообгортний розтруб, який утворився шляхом зростання прилистків. Наявність вузлів і розтрубів — характерна ознака родини. Квітки у волотях, китицях і колосках двостатеві, з простою білою, зеленою або рожевою 3 – 6-членною оцвітиною; тичинок 3 – 9; маточка складається з 2 – 3 плодолистків; плід — тригранний горішок, або сім’янка. Насіння з борошнистим ендоспермом.
Лікарські рослини: щавель кінський, ревінь тангутський, гірчак зміїний, г. перцевий, г. почечуйний, спориш (гірчак) звичайний, гречка звичайна.
Родина жовтецеві — Ranunculaceae. Багаторічні, однорічні трав’янисті рослини, рідше напівкущі, кущі або ліани.
Листки прості, без прилистків, чергові, здебільшого розсічені. Квітки різної будови — актиноморфні (горицвіт) або зигоморфні (аконіт, дельфіній), дво- і одностатеві, з простою і подвійною оцвітиною, в основному п’ятичленного типу. Іноді чашолистки яскраво забарвлені і мають шоломовидну форму або видовжені в шпорку. Тичинок і маточок багато. Квітколоже опукле, іноді конічне, видовжене. Частини квітки розміщені спірально, рідше по колу. Плоди різної будови: листянки, складні листянки, складні сім’янки, рідше ягодоподібні або багатогорішки. Насіння з маленьким зародком і великим ендоспермом.
Представники родини отруйні — накопичують алкалоїди, кардіостероїди.
Лікарські рослини: аконіт, дельфіній, чемерник, горицвіт.
Родина капустяні (хрестоцвіті) — Brassicaceae (Cruciferae). Багаторічні, дво- і однорічні трав’янисті рослини, рідше напівкущі або кущі (в тропіках). Листки прості, чергові, часто з розчленованою пластинкою, без прилистків; прикореневі листки у вигляді розетки. Листки і стебла нерідко вкриті характерними зірчастими двокінцевими волосками, з бородавчастою кутикулою, що може прислужитися для мікродіагностики видів.
Квітки правильні, двостатеві, здебільшого в китицях або волотях; чашечка складається з чотирьох пелюсток, розміщених навхрест. Тичинок 6, розташованих у два кола: дві коротші тичинки утворюють зовнішнє коло, а 4 довші — внутрішнє. Маточка з двох зрослих плодолистків. Зав’язь верхня. Плід — двостулковий стручок або стручечок, який розкривається знизу догори; насіння сидить на перетинці в плоді, воно без ендосперму, багате на жирну олію; нерідко з глікозидами, при ферментації яких виділяється їдка гірчична ефірна олія (діагностична ознака родини).
Лікарські рослини: гірчиця чорна, гірчиця сарептська, грицики звичайні, жовтушник розлогий.
Родинa мальвові — Malvaceae. Трав’янисті рослини, кущі, з простими, частіше пальчасто-розчленованими, черговими листками з прилистками. Лиcтки і стебла часто вкриті простими одноклітинними, зірчастими і багатоклітинними залозистими волосками. В усіх органах, окрім насіння, містяться клітини зі слизом.
Квітки крупні, поодинокі, двостатеві, актиноморфні, п’ятичленні, з подвійною оцвітиною і підчашшям; тичинок багато, їх нитки зростаються, утворюючи трубку, яка основою приростає до віночка і крізь неї проходять стовпчики маточки. Зав’язь верхня із 3 — 5 і більше зрослих плодолистків. Плід — коробочка або калачики, що розподіляються на окремі ниркоподібні насіннєві плодики. Насіння не має ендосперму. Наявність луб’яних волокон у стеблах — характерна ознака деяких рослин цього роду.
Лікарські рослини: алтея, бавовник.
Родина пасльонові — Solanaceae. Трав’янисті рослини (здебільшого багаторiчні), напівкущі, рідше кущі і невеликі дерева (в тропіках). Стебла трав’янистих рослин циліндричні, вилчасто-розгалужені. Рослини часто покриті численними залозистими волосками, виділення яких і обумовлює їх специфічний запах.
Листки прості, без прилистків, чергові, цільні або різновиднорозсічені. Квітки актиноморфні з подвійною п’ятичленною оцвітиною, поодинокі і в суцвітті (завиток), розташовані в пазухах листків або в розвилках стебел. Чашечка зрослолиста, часто зберігається при плодах. Віночок зрослопелюстковий різної форми: є трубчастий, колесоподібний або дзвоникуватий, лійкоподібний. Тичинки (5, рідко 2 – 4) прикріплюються до трубки віночка і чергуються з його зубчиками. Гінецей ценокарпний, утворений двома плодолистками; зав’язь верхня, двогнізда або чотиригнізда. Плід — коробочка або багатонасіннєва ягода. Насіння із загнутим зародком і з ендоспермом.
Лікарські рослини: блекота, беладона, дурман, скополія, паслін часточковий, перець стручковий однорічний та ін. Містять алкалоїди, а тому деякі рослини отруйні!
Родина ранникові — Scrophulariaceae. Пeреважно трав’янисті рослини, рідше кущі або дерева (в тропіках). Листки цільні, чергові, супротивні або кільчасті без прилистків. Прикореневі листки утворюють розетку. Квітки одностатеві, зигоморфні, зібрані в китицеподібні суцвіття з приквітками. Рослини бувають одно-і дводомні. Віночок чотири-, п’ятилопатевий, двогубий, часто зі шпоркою, колесоподібний або лійчастий; тичинок здебільшого 4, рідше 2 або 5; маточка складається з 2 плодолистків. Гінецей ценокарпний з верхньою двогніздою зав’яззю. Плід – коробочка, рідше ягода. Насіння з ендоспермом.
Лікарські рослини: наперстянка, дивина, авран.
Родина розові — Rosaceae. Дерева, кущі, багаторічні трав’янисті рослини, рідко дво- і однорічні. Листки чергові, прості й складні, з прилистками, зрощеними з основою листка (рахіса). Квітки актиноморфні, рідше зигоморфні, одиночні або в суцвіттях; найчастіше п’ятичленні (рідко 4- або 6-членні), з подвійною оцвітиною, а інодi з підчашшям. Тичинок багато, їх буває вдвічі більше від кількості членів оцвітини; розміщені вони циклічно. Гінецей апокарпний або ценокарпний. Зав’язь верхня або нижня, одно-, дво- або багатогнізда.
Усі члени квітки, крім гінецею, прикріплені до краю розширеного квітколожа і утворюють гіпантій (характерна особливість родини). Форма гіпантію буває різна: блюдцеподібна, дзвоникоподібна, глечикоподібна. Плоди різноманітні.
За типом квіток, характером гіпантію і плодів родину поділяють на 4 підродини.
Підродина таволгові — Spiraeoideae. Квітки 5 – 6-членні, невеликі, зібрані в суцвіття. Плід апокарпний — листянка (гадючник шестипелюстковий).
Підродина розові — Rosoideae. Квітки досить великі, поодинокі або в суцвіттях. Гіпантій розростається і бере участь в утворенні складних плодів, таких як: цинародій – багатогорішок шипшини; суничина (фрага) — багато горішків, розміщених на розрослому соковитому квітколожі (суниця звичайна); складна кістянка із соковитим оплоднем (малина); складний горішок (калган).
Підродина яблуневі — Maloideae. Зав’язь нижня. Плід — яблуко утворюється
при розростанні гіпантію і зростанні його із зав’яззю (горобина); або його модиф
ікація — яблуко кістянкоподібне (глід).
Підродина сливові — Prunoideae. Зав’язь одногнізда. Плід – монокарпій: соковита або суха кістянка (лавровишня, слива, абрикос, черемха, мигдаль). Насіння багате на жирну олію і містить ціаногенний глікозид — амигдалін.
Родина селерові (зонтичні) — Apiaceae (Umbelliferae). Переважно багаторічні трав’янисті рослини, а також одно- і дворічні, інколи напівкущі (в тропіках). Підземні органи — стрижнева коренева система, рідше коренеплоди або кореневища. Cтебла циліндричні, галузисті, порожнисті, ребристі.
Листки прості, без прилистків, чергові, дуже розсічені на вузькі лінійні частки, рідше цільні. Черешки листків часто із здутими піхвами, що охоплюють стебло. Квітки дрібні, актиноморфні, двостатеві (іноді одностатеві, тоді рослини дводомні), в складних зонтиках або в голівках з обгортками і обгорточками. Членів оцвітини і тичинок у квітці по 5; чашечка дуже редукована, п’ятизубчаста або й зовсім відсутня, пелюстки вільні, верхівки їх загнуті всередину. Гінецей ценокарпний, складається з двох плодолистків, зав’язь нижня, двогнізда, на якій знаходиться нектарниковий диск. Плід особливої будови — ценокарпний, називається вислоплідник (двосім’янка). Він розпадається на дві половинки — мерикарпії, які висять на карпофорі. На зовнішній (спинній) стороні мерикарпію помітні 5 головних реберець; у мезокарпії розміщуються секреторні канальці, кількість і форма яких є видовими діагности чними ознаками. Ендокарпій і насінна шкірка щільно зрослися. Насіння з ендоспермом і невеликим зародком.
Лікарські рослини: ефіроолійні — аніс, фенхель, кмин, коріандр; кумариноносні – амі велика, амі зубна, здутоплідник, кріп запашний, пастернак, морква посівна.
Родина ясноткові (губоцвіті) — Lamiaceae (Labiatae). Переважно трав’янисті рослини, рідше напівкущі або кущі, з чотиригранними стеблами і навхрест супротивними листками без прилистків. Нездерев’янілі їх частини вкриті ефіроолійними залозками з 8 радіально розміщеними видільними клітинами (характерна ознака родини).
Квiтки зигоморфні, двостатеві, з подвійною оцвітиною, у несправжніх кільцях знаходяться у пазухах листків, утворюючи на верхівках квіткової вісі суцвіття – китиці або головки. Чашечка зрослолиста, трубчаста або дзвоникоподібна з 5 зубцями або двогуба. Віночок часто двогубий, нижня губа трилопатева, верхня дволопатева, іноді віночок здається одногубим через недорозвиненість верхньої губи або схожий на актиноморфний. Тичинок 4 (у шавлії – 2), всі вони зрослися з трубочкою віночка. Андроцей двосильний. Гінецей ценокарпний, із двох плодолистків. Зав’язь верхня, чотиригнізда. Біля її основи знаходиться нектарниковий диск. Плід – цинобій, що розпадається на 4 ереми (горішки), оточені розрослою чашечкою. Насіння без ендосперму.
Лікарські рослини багаті на ефірні олії, а також містять тритерпени, хінони і фенольні сполуки: м’ята перцева, чебрець плазкий і звичайний, материнка, шавлія, лаванда, меліса, собача кропива звичайна і п’ятилопатева, шоломниця.
Макродіагностика лікарської рослинної сировини
різних морфологічних груп
Методика макроскопічного аналізу в значній мірі залежить від морфологічної приналежності лікарської рослинної сировини.
Звичайно макродіагностика зводиться до вивчення зовнішніх ознак лікарської сировини неозброєним оком або за допомогою лупи (10.) чи стереомікроскопа, вимірювання окремих його частин, визначення органолептичних показників (колір, запах, смак). При проведенні аналізу користуються відповідною нормативноаналітичною документацією на даний вид сировини.
Для визначення зовнішніх ознак досліджувану сировину розкладають на аналізній дошці, матовому склі, шматку лінолеуму, клейонці або темному папері (розміром 40 х
Розміри сировини визначають міліметровою лінійкою, а дрібне насіння і плоди – за допомогою міліметрового паперу. Для крупних об’єктів (від
Колір сировини визначають при денному світлі на поверхні сухої сировини, а також у зламі.
Запах визначають, розтираючи сировину між пальцями. Запах твердих, товстих об’єктів визначають після зіскрібання ножем або подрібнення у ступці.
Смак визначають у сухій сировині (не ковтаючи) або в її 10 %-му водному відварі. Смак визначається на останньому етапі, коли встановлено, що сировина неотруйна.
Листя — Folia
Листям у фармацевтичній практиці називають висушені листкові пластинки з черешком або без нього, а також окремі часточки складних листків.
Листок. Листок — один із головних вегетативних органів рослини, розміщений на стеблі. Він має звичайно плоску форму і одну площину симетрії. Однією з основних функцій листка є фотосинтез. У листку відбувається синтез органічних речовин із СО2 і води за допомогою сонячної енергії. Крізь листок відбувається транспірація – випаровування води рослиною. Випаровування забезпечує переміщення води по рослині і захищає її від перегрівання.
Листок складається з листкової пластинки, черешка, іноді двох прилистків (мал. 1). Останні можуть відпадати або розростатися (термопсис), зростатися і утворювати трубку — розтруб або перетворюватися на колючки (робінія звичайна).
Листок з однією листковою пластинкою називається простим (м’ята, скумпія). Листок, що складається з кількох листкових пластинок, називається складним (касія, горобина).
Залежно від характеру прикріплення листків до стебла і розвитку їх частин розрізняють безчерешкові: сидячі (звіробій), стеблообгортні (мак), простромлені; черешкові: з листковою піхвою — розширений черешок охоплює стебло (фенхель, кукурудза), збіжні — листкова пластинка звужується в черешок, який тісно прилягає до стебла вздовж
усього меживузля (живокіст).
Листкорозміщення — розміщення листків на стеблах. Розрізняють чергове, або спіральне листкорозміщення, при якому від стеблового вузла відходить один листок (деревій, блекота); супротивне — кожний вузол має два листки, розташовані один проти одного (м’ята, череда); кільчасте — від стеблового вузла відходять три і більше листків (марена красильна); розетка — на вкорочених стеблах листки зближені і утворюють прикореневу розетку (подорожник, грицики), а на стеблі з одним видовженим меживузлям листки розміщені у вигляді верхівкової розетки (женьшень, алое) (мал. 2).
Характеристика листкової пластинки. Листкова пластинка — головна частина листка більшості вищих рослин. Вона являє собою переважно плоске, рідше – трубчасте (цибуля) або голчасте (сосна) утворення, що прикріплюється до стебла основою або за допомогою черешків. Листкові пластинки різняться загальними обрисами, формою верхівки і основи, формою краю, жилкуванням та почленованістю. Край листка буває різної форми: цільнокраїй, зубчастий, виїмчастий, пилчастий, городчастий, звивистий, двозубчастий, двопилчастий.
Форми верхівки (А), основи (Б) і краю (В) листкової пластинки зображені на мал. 3.
Листкові пластинки простих цільних листків можуть відрізнятися одна від одної і співвідношенням своєї довжини та ширини. Основними формами листкових пластинок з округлими верхівкою і основою є: округла (довжина і ширина їх майже однакові), овальна (довжина дещо перевершує ширину) і довгаста (довжина у три – чотири рази більша за ширину).
У листків довгастої, ланцетної і оберненоланцетної форми довжина пластинки у три – чотири рази перевищує ширину. Найширша частина листкової пластинки у довгастих листків розташована посередині, у ланцетних — нижче від середини, у оберненоланцетних — вище від середини; у лінійних листків довжина пластинки перевищує ширину у п’ять і більше разів.
Листкові пластинки, довжина яких у півтора — два рази більша за ширину, мають еліптичну (верхівка загострена, основа клиноподібна), яйцеподібну (верхівка загострена, основа округла, широка частина знаходиться нижче від середини пластинки), оберненояйцеподібну (найбільша ширина розміщена вище середини листкової пластинки) форми. Листки, пластинки яких мають яйцеподібну форму з дуже розширеною основою, називаються широкояйцеподібними. Якщо довжина листків у 3 – 4 рази перевищує ширину, — ланцетна, а в 10 і більше разів, – лінійна (мал. 4).
Зустрічаються також ромбічні, ниркоподібні, стрілоподібні, списоподібні, мечоподібні, лопатоподібні й голчасті листки.
Прості листки мають не лише цільну пластинку, а й розчленовану. Форма і розміщення розчленування листкових пластинок буває різна. Листки, що за формою розчленування і жилкуванням нагадують пташине перо, називаються перистими. Перисті листки видовжені.
Листки, у яких частки за розміщенням нагадують пальці руки, називаються пальчастими. Довжина і ширина їх майже однакова.
Залежно від глибини розчленування пластинки листки розподіляються на лопатеві (мають лопаті), роздільні (мають частки), розсічені (мають сегменти).
У лопатевих — розчленування напівпластинки становить менше половини її ширини; у роздільних — більше половини ширини; у розсічених – розчленування доходить майже до центральної жилки. Отже, за глибиною і розміщенням частин розчленованих пластинок розрізняють такі листки: перистолопатеві, перистороздільні, перисторозсічені, пальчастолопатеві, пальчастороздільні, пальчасторозсічені (мал. 5).
Розчленування листкової пластинки може бути подвійним (полин гіркий, деревій) і потрійним (селерові).
Жилкування листків. Жилки — сукупність судинно-волокнистих пучків, розміщених у листковій пластинці (мал. 6.). Розрізняють такі види жилкування: дугоподібне, якщо жилки у вигляді дуг проходять вздовж листкової пластинки (конвалія), і паралельне – жилки проходять паралельно одна до одної і з’єднуються на верхівці пластинки (злаки). Такі види жилкування характерні для рослин класу односім’ядольних.
Для листків видів класу двосім’ядольних характерне перисте і пальчасте жилкування. При перистому жилкуванні від головної жилки відходять під кутом бічні жилки першого порядку, від них — другого порядку і т.д. Залежно від розміщення бічних жилок на пластинці розрізняють перистокрайове, перистопетельне і перистосітчасте жилкування. При пальчастому жилкуванні від основи листкової пластинки в різні боки розходяться декілька жилок вздовж лопатей листка, які розгалужуються. Подібно до перистого виду жилкування пальчасте може бути пальчастоперистокрайовим, пальчастопетельним і пальчастосітчастим.
Складні листки. Складний листок має окремі самостійні листочки. Розрізняють перистоскладні та пальчастоскладні листки (мал. 7). У перистоскладних листочки розміщені на загальному черешкові — рахісі (частина осі складного листка). Листок, що закінчується двома листочками, називається парноперистоскладним, а листок, що закінчується одним листочком, — непарноперистоскладним.
Пальчастоскладні листки рахіса не мають, його листочки розходяться в радіальних напрямках від верхівки загального черешка (гіркокаштан). Залежно від кількості листочків листки називають п’яти-, семипальчастими, а ті, що складаються
з трьох листочків, — трійчастими.
Макроаналіз листка. На сухому листку визначають під лупою опушеність верхньої та нижньої поверхонь, характер галуження жилок, виступають вони чи вдавлені, а також колір з обох сторін, запах, смак (для неотруйних). Тонкі великі листки, які у сировині звичайно бувають зім’ятими і зморщеними, розм’якшують у вологій камері або занурюють на кілька хвилин у гарячу воду, а потім старанно розправляють пінцетом або препарувальними голками на рівній поверхні. Відмічають форму пластинки листка, розчленування, край, жилкування, відсутність або наявність черешка, піхви, розміри листків (довжину, ширину пластинки, а іноді довжину черешка). Шкірясті листки не потребують попередньої обробки.
Трави — Herbae
Травами у фармацевтичній практиці називають висушені (рідше свіжі) всі надземні частини трав’янистих рослин, тобто стебла з листками, квітками, іноді з плодами.
Стебло — головний осьовий орган рослин. Стебло з розміщеними на ньому листками і бруньками називається пагоном (Cormus).
Бруньки (Gemmae) — це зародки пагонів. Вони складаються із короткого стебла з конусом росту на верхівці та листочків, розміщених у черепицеподібному порядку, тісно притиснутих один до одного. Вегетативні бруньки містять лише зародки вегетативних органів; генеративні (квіткові) – зародки квіток і суцвіть; змішані – вегетативних і генеративних органів.
Квіткові бруньки, що містять зародок однієї квітки, називаються пуп’янками (Alabastrae).
Місця прикріплення листків до стебла називаються вузлами, а ділянки стебла між двома вузлами одного пагона — меживузлями; кут між стеблом і листком у місці його відходження має назву пазухи листка.
Довжина меживузля у різних рослин неоднакова. Стебла з нерозвиненими вкороченими меживузлями так і називаються — вкорочені. Вузли на них дуже зближені й листки утворюють прикореневу розетку.
Видовжене безлисте стебло, яке закінчується квіткою або суцвіттям, називається квітковою стрілкою (примула, кульбаба, подорожник). У деяких рослин стебло порожнисте (валеріана, рослини родини селерових). Порожнисте стебло з потовщеними вузлами у рослин родини злакових називається соломиною.
Стебла бувають прості (гірчак зміїний), галузисті, вилчасто-галузисті (хамоміла, дурман тощо).
За положенням у просторі їх розподіляють на прямостоячі (деревій, шавлія, пижмо), підведені (чебрець), лежачі, або сланкі (повзучі) (мучниця, барвінок, якірці), виткі (ліани: хміль, пасифлора, стефанія) та чіпкі (марена).
Стебла переважно мають циліндричну і чотиригранну форму (поперечний зріз їх має форму округлу або чотирикутника), ребристу (грицики, звіробій), борознисту (селерові), ребристо-борознисту (хамоміла). Стебла бувають голі, густо опушені
(мати-й-мачуха) і шершаво-опушені (оман високий).
Продовження життя стебел здебільшого обумовлюється життєвою формою рослин. За життєвою формою рослини поділяються на трав’янисті, напівкущі, кущі і дерева. Так, стебла трав’янистих однорічних, дворічних і багаторічних рослин розвиваються упродовж одного вегетаційного періоду, тобто з весни до осені, а восени відмирають.
Дворічні рослини першого року розвивають прикореневі розетки листків, а на другий рік життя — видовжені стебла з квітками і плодами, після чого рослини гинуть. У багаторічних трав’янистих рослин підземні органи (корені, кореневища, цибулини) в зимовий період зберігаються під землею, а навесні утворюють нові надземні пагони.
Напівкущі мають здерев’янілу багаторічну нижню частину стебла і верхню – трав’янисту, яка щороку відмирає, а весною відростає (шавлія, чебрець). У кущів стебла багаторічні, повністю здерев’янілі і галузяться майже біля самої землі (шипшина, смородина). Нерідко виділяють ще групу кущиків, які відрізняються від кущів невеликою висотою (мучниця, брусниця, чорниця). Дерева мають дуже розвинуті багаторічні здерев’янілі стебла, які поділяються на головний стовбур і стебла (гілки) другого, третього й інших порядків (дуб, липа, береза, тощо).
Рослини певної життєвої форми мають умовні позначення:
Макроаналіз трави. На сухій сировині визначають опушеність рослини, її колір, запах, жилкування листків, розміри стебла. Діаметр квітки або суцвіття визначають на сухому зразку, довжину і ширину листків — у розмоченому вигляді. У розмочених травах визначають форму і характер листка, листкорозташування, характер прикріплення листка до стебла, форму стебла, тип суцвіття, будову квітки і тип плода, якщо вони є. Листки, квітки і плоди відривають і досліджують окремо.
Квітки — Flores
Квітками у фармацевтичній практиці називають як окремі висушені квітки або їх частини, так і цілі суцвіття (наприклад, кошики хамоміли, пижма) або їх частини (крайові лійкоподібні квітки волошки).
Квітка — це орган рослин, за допомогою якого відбувається їхнє статеве розмноження. Вона складається із квітконіжки, квітколожа, оцвітини, тичинок і маточки.
Квітки можуть бути верхівковими (розміщені на верхівці стебла або пагонів) і пазушними (розвиваються у пазухах листків), одиночними або зібраними у суцвіття.
Квітконіжкою квітка прикріплюється до стебла. Деякі рослини мають квітки без розвинених квітконіжок, їх називають сидячими. Розширена верхня частина квітконіжки називається квітколожем (мал. 8).
Це вкорочена вісь, до якої прикріплюються всі частини квітки.
Деякі рослини мають гіпантій — дуже розширене квітколоже, з яким зростаються основи листочків оцвітини і тичинок. Гіпантій бере участь в утворенні плода (яблуко) або утворює несправжній плід (шипшина).
Квітка буває правильна, або актиноморфна (мал. 9), якщо квітколистки однакові за формою, розмірами і через центр її можна провести не менш як дві площини симетрії (квітки родин капустяних, розових та ін.); неправильна, або зигоморфна квітка (мал. 10), у якої квітколистки розрізняються між собою і через неї можна провести лише одну площину симетрії (родини ясноткових і більшості бобових); асиметрична, якщо ні в одному напрямку через квітку не можна провести площину симетрії.
Оцвітина — сукупність видозмінених листочків, що оточують репродуктивні частини квітки (тичинки, маточки). Вона буває простою або подвійною. Проста оцвітина (Perigonium. P) має подібні вільні або зрослі листочки, не розділена на чашечку і віночок. У простої оцвітини всі листочки забарвлені в один колір. Непоказну просту оцвітину зеленого кольору називають чашечкоподібною (кропива); іншого кольору — віночкоподібною (конвалія), а квітки без оцвітини — голі, або безпокривні (верба, вільха).
Подвійну оцвітину диференційовано на чашечку і віночок.
Чашечка (Calyx.Са) — сукупність чашолистків, забарвлених переважно в зелений колір, різної форми (шилоподібні, конусні, ланцетні, трикутні тощо). Вони складають зовнішнє або кілька зовнішніх кіл оцвітини. Кількість чашолистків у квітці варіює від двох (макові) до невизначеної кількості (чайні), але у більшості двосім’ядольних їх 4 – 5.
Чашечка буває роздільнолистою (чашолистки вільні) і зрослолистою (чашолистки зростаються між собою). Кількість зубчиків по краю зрослолистої чашечки відповідає кількості чашолистків у ній. Чашечка може видозмінюватися на чубчики, луски, зубці тощо.
Віночок (Corolla.Со) — внутрішня частина подвійної оцвітини. Він складається із яскраво забарвлених квітколистків — пелюсток, вільних (роздільнопелюстковий), або зрослих (зрослопелюстковий). Кількість пелюсток у зрослопелюстковому віночку можна визначити за кількістю зубчиків по його краю. Різновидність віночків велика. Вони відрізняються забарвленням, кількістю пелюсток, їх формою і розмірами. Нижню звужену частину пелюсток називають нігтик, верхню розширену і відігнуту — відгин, а місце переходу нігтика у відгин — зів. Зрослі нігтики утворюють трубку. В зіві можуть знаходитись різні вирости, які у сукупності утворюють придатковий віночок — привіночок (пасифлора). У деяких рослин пелюстки утворюють видовжені здуття – шпорки (зозулинці).
Роздільнопелюсткові актиноморфні віночки за формою розподіляються на: хрестовидні, що складаються із 4 пелюсток; це характерна ознака для видів родини капустяні (грицики, гірчиця); зірчасті — із 5 пелюсток з короткими нігтиками; вони притаманні видам родини розових (аронія, глід); гвоздевидні – із 5 пелюсток з видовженими нігтиками; така форма віночка притаманна видам родини гвоздичні (мильнянка тощо).
Роздільнопелюсткові зигоморфні віночки мають лише одну метеликову форму. Віночок складається із п’яти пелюсток: найбільша з них — парус, або прапор, дві бічні — весла і дві, що зрослися верхівками, — човник. Метеликова форма віночка характерна для рослин родини бобові (буркун, солодка, термопсис, вовчуг).
За формою зрослопелюсткові актиноморфні віночки різноманітні: колесоподібні – із п’яти пелюсток з короткими нігтиками і широким відгином, як у картоплі; трубчасті – із п’яти пелюсток з видовженими нігтиками, невеликим відгином або він відсутній; така форма характерна для видів айстрових; лійкоподібні – із п’яти пелюсток, що з видовженими нігтиками, широким відгином, як у дурману; дзвоникуваті – із п’яти або більше пелюсток, що зрослися майже до верхівки, нагадують дзвінок, наприклад, як у беладони, скополії, конвалії.
До зрослопелюсткових зигоморфних відносять такі форми віночків: язичкові – із п’яти пелюсток зрослих і видовжених у вигляді язичка (квітки кошика кульбаби); несправжньоязичкові – з трьох зрослих пелюсток і дворедукованих (крайові квітки кошика хамоміли, деревію тощо); лійкоподібні – п’ять – сім пелюсток, видовжені нігтики, зрослі у вигляді вузької трубки і нерівномірно розширені віночки в зіві (крайові квітки суцвіття волошки); двогубі – п’ять пелюсток, дві з них утворюють верхню губу, а три – нижню, середня пелюстка більш розвинена, ніж дві бічні (характерні ознаки видів родини ясноткові); одногубі – різновидність двогубих (верхня губа редукована); двогубий зі шпоркою – пелюстки утворюють порожній виріст, який називається шпоркою (орлики); наперсткоподібні – злегка двогубі,розширені у зіві (наперстянки).
Андроцей (Androceum.A) – сукупність тичинок у квітці. Тичинка складається з тичинкової нитки і пиляка.
Тичинкові нитки мають різні розміри, вкриті волосками або без них. У деяких рослин тичинкові нитки відсутні, такі тичинки називаються сидячими.
Розрізняють андроцей: чотирисильний – дві тичинки з короткими тичинковими нитками і чотири – з довгими (у квіток рослин родини капустяні); двосильний – дві тичинки з довгими і дві з короткими тичинковими нитками (у квіток рослин родини ясноткові); однобратній – всі тичинки зростаються (у деяких рослин родин бобові та мальвові); двобратній – дев’ять тичинок зростаються тичинковими нитками, а одна вільна (у деяких видів родини бобові); багатобратній – багато тичинок, і вони зростаються тичинковими нитками в кілька пучків (як у звіробою).
Пиляки складаються з двох пилякових мішків, що формують по два пилякових гнізда з пилком, і в’язальця, яке з’єднує їх із тичинковою ниткою.
Недорозвинені тичинки у квітці називаються стамінодіями (шавлія лікарська, авран лікарський). Тичинки зумовлюють чоловічу стать квіток.
Гінецей (Gynoeceum.G) – плодолистик або їх сукупність у квітці, що утворюють одну чи кілька маточок, які складаються з приймочки, стовпчика і зав’язі. Якщо стовпчик відсутній, така маточка називається сидячою. Залежно від кількості плодолистків, що утворюють маточку, на зав’язі може бути один, два або багато стовпчиків. Довжина їх неоднакова у різних рослин одного виду, причому тичинки також мають різну довжину. Різностовпчастість (гетеростилія) притаманна гречці, первоцвітові тощо. Це пристосування рослин до перехресного запилення.
Зав’язь – найважливіша частина маточки покритонасінних рослин. У порожнині зав’язі містяться насінні зачатки (від одного до кількох). Після запліднення із насінних зачатків утворюється насіння, а зав’язь перетворюється на плід.
Розрізняють чотири типи гінецеїв: монокарпний, або простий – має одну маточку, утворену одним плодолистком; апокарпний – дві і більше вільних маточок, кожна з яких утворена одним плодолистком; ценокарпний – з однієї складної маточки, утвореної двома або кількома плодолистками, зрослими між собою; псевдомонокарпний – із складної маточки з одногніздою зав’яззю і одним насіннєвим зачатком.
Будова маточки, її наявність чи відсутність у квітці є діагностичною систематичною ознакою рослин. Маточки зумовлюють жіночу стать квітки.
Квітки двостатеві мають тичинки і маточки; одностатеві (роздільностатеві) – чоловічі або жіночі; безстатеві, або стерильні, не мають ні тичинок, ні маточок (крайові квітки родини айстрових).
Якщо різностатеві квітки знаходяться на одній рослині, вона називається однодомною (кукурудза, гарбузи та ін.); якщо чоловічі квітки знаходяться на одній, а жіночі – на іншій рослині, то рослини називаються дводомними (кропива, обліпиха, секуринега, коноплі).
Суцвіття. Квітки бувають крупні й дрібні. Крупні квітки розміщуються звичайно поодиноко на верхівках головного і бічних пагонів або у пазухах листків, а дрібні зібрані у суцвіття того чи іншого типу. Суцвіттям називається пагін, на якому розміщені квітки, приквітники і приквітнички. За характером галуження суцвіття розділяються на бічноквітники (моноподіальні, ботриоїдні, невизначені) та верхоквітники (симподіальні, цимоїдні, визначені).
У моноподіальному суцвітті (мал. 11) чітко виражений головний стрижень – вісь першого порядку, а також розвиваються бічні осі. Квітки в них розкриваються акропетально (від основи до вершини) або доцентрово, якщо вони розміщені в одній площині (щиток, зонтик, кошик). Залежно від кількості осей суцвіть моноподіальні суцвіття поділяються на прості й складні.
До простих моноподіальних суцвіть відносять суцвіття з однією віссю, на якій квітки знаходяться на квітконіжках або сидячі. До них належать такі су цвіття: колос – сидячі квітки, розміщені на головній осі (подорожник); сережка – поникле суцвіття, що складається з дрібних, переважно одностатевих квіток. Вони, як правило, опадають після цвітіння (чоловічі суцвіття горіха, ліщини, верби, дуба); початок – колос із дуже потовщеною м’ясистою віссю (кукурудза); китиця – на головній осі сидять квітки на квітконіжках, приблизно однаково ї довжини (черемха). У деяких рослин квітки розміщені з одного боку осі, тобто утворюється однобічна китиця (конвалія, наперстянка пурпурова, наперстянка великоквіткова); щиток китицеподібне суцвіття, у
Мал 11. Моноподіальні суцвіття.
Прості: 1 — колос; 2 — сережка; 3 — початок; 4 — китиця; 5 — однобічна китиця; 6 — щиток; 7 — головка; 8 — зонтик; 9 — кошик. Складні: 10 — складний колос; 11 — складний зонтик; 12 — волоть (складна китиця); 13 — складний щиток.
якого нижні квіткон іжки довші за верхні, завдяки чому всі квітки розміщені майже в одній площин і (глід, терен); зонтик – вісь дуже вкорочена, квітки на квітконіжках май-же однакової
Мал. 12. Симподіальні суцвіття.
1 — завиток; 2 — звивина; 3 — дихазій (розвилина); 4 — плейохазій (верхоквітник).
довжини і виходять нібито з верхівки вкороченої головної осі; часто біля основи квітконіжок знаходяться приквітки, що утворюють обгортку (первоцвіт, цибуля); головка – вісь вкорочена, булавовидно розширена, квітки майже сидячі (конюшина); кошик – суцвіття з розширеним спільним квітколожем, на якому розміщені численні сидячі квітки, які бувають чотирьох типів – язичкові, несправжньоязичкові, трубчасті, лійкоподібні. По краю квітколожа є обгортка з приквіток, що надає кошику подоби великої квітки (нагідки, соняшник тощо).
Моноподіальні суцвіття називаються складними, якщо осі другого порядку несуть не окремі квітки, а прості суцвіття.
До складних моноподіальних (ботриоїдних) відносять такі суцвіття: складний колос – на головній осі його сидять прості колоски (пшениця, жито та ін.); складний зонтик – на дуже вкороченій головній осі сидять прості зонтики, які звичайно мають свої приквітки (обгортки), приквітки біля основи зонтика утворюють загальну обгортку (амі, морква); складна китиця (волоть) – на головній осі є бічні осі, які можуть галузитися, а на них почергово розміщені суцвіття – прості китиці (виноград, бузок); складний щиток – на дещо вкороченій головній осі розміщені суцвіття – прості щитки, а квітки знаходяться майже на одному рівні (калина, горобина).
Спостерігаються мішані (агрегатні) суцвіття, наприклад, у рослин роду полин квітки зібрані у суцвіття кошик, які, в свою чергу, утворюють волоть; у вівса квітки зібрані у суцвіття колос, а колоски утворюють волоть.
Симподіальні суцвіття (мал. 12) характеризуються тим, що після утворення першої квітки ріст верхівки головної осі припиняється, а ріст суцвіття продовжують бічні пагони, які також закінчуються квіткою. Суцвіття називається визначеним, бо кількість пагонів у них постійна в рамках виду, а іноді й роду. Розкриття квіток у суцвітті відбувається базипетально (від верхівки суцвіття до бічних пагонів) або відцентрово (від центру до периферії), якщо квітки розміщені в одній площині. Визначені суцвіття у природі зустрічаються значно рідше, ніж невизначені. Найчастіше зустрічаються такі форми визначених суцвіть: завиток (монохазій) – вісь суцвіття розгалужується симподіально в один бік, кожен пагін закінчується квіткою (блекота); звивина (монохазій) – вісь суцвіття галузиться симподіально в обидва боки, кожен пагін закінчується квіткою (півники); дихазій (двопроменевий верхоквітник) – бічні пагони розташовані супротивно під квіткою або брунькою головної вісі й закінчуються квітками (марена красильна); плейохазій, або несправжній зонтик — на численних бічних пагонах, розташованих під квіткою головної вісі, квітки розміщені кільчасто, і кожен пагін закінчується квіткою; різновиди плейохазію – несправжня кільчастість (квітки розміщені навколо пагона в одній площині, у вигляді замкненого кільця) і напівкільчастість (кільце розірване на два півкільця, що знаходяться в одній площині), характерні для родини ясноткових.
Тирси – змішаний тип суцвіття – головна вісь росте моноподіально, а бічні утворюють цимоїдні суцвіття (гіркокаштан звичайний).
Оцвітина: проста Р; подвійна – чашечка Са, віночок Со; тичинки (андроцей) А. Сукупність плодолистків (гінецей) G.
Якщо однойменні частини квітки розміщені кільцево, то вказують кількість частин у кожному кільці, а між ними ставлять знак “+”. Зрослі частини позначають цифрою в дужках. Велику кількість частин квітки (більше 12) – знаком “∞”. Верхню зав’язь показують, підкреслюючи цифру, що означає кількість плодолистків, знизу; нижню – відповідно рискою над цифрою.
Макроаналіз квіток. На сухому зразку визначають опушеність, колір, запах і розміри, тобто діаметр квітки або кошика айстрових. Потім квітки розмочують у гарячій воді для визначення їх будови. Розмочену квітку кладуть на предметне скло, а потім під лупою або стереомікроскопом розчленовують її двома голками, послідовно розривають і розглядають чашечку, віночок, тичинки і маточку.
Плоди — Fructus
Плодами у фармацевтичній практиці називають висушені (іноді свіжі) справжні і несправжні плоди, супліддя, збірні (складні) плоди, а також їх частки.
Плід – орган статевого розмноження квіткових рослин, який утворюється із зав’язі маточки і здебільшого ще з деяких інших частин квітки (квітколоже, оцвітина тощо). Із насінних зачатків, що знаходяться у гніздах зав’язі, утворюється насіння. Плід складається із зовнішньої частини – оплодня і насінини чи насіння, що розвивається всередині плода.
Оплодень, або перикарпій має три шари: зовнішній – екзокарпій, або шкірка, на якому можуть бути різні утворення – волоски, крючечки; основна маса оплодня – середня частина – мезокарпій; внутрішня частина – ендокарпій, наприклад, кісточка у соковитих плодів.
Плоди мають різні розміри, форму, забарвлення, консистенцію оплодня (сухий, соковитий), наявність чи відсутність виростів, кількість насінин.
Залежно від будови гінецеїв розрізняють відповідні типи плодів: 1) монокарпний, 2) апокарпний, 3) ценокарпний, 4) псевдомонокарпний.
Т а б л и ц я 2
Типи плодів
Макроаналіз плодів. На сухому зразку визначають спочатку форму плода, його тип (за ботанічною термінологією), зовнішній вигляд, колір, запах, смак, іноді роблять поперечний розріз і визначають кількість гнізд і насінин у кожному гнізді, наявність ефіроолійних канальців або вмістилищ тощо.
Плоди із соковитими оплоднями після сушіння стають більш або менш зморщеними і втрачають первинну форму; після огляду в сухому стані їх розмочують у киплячій воді протягом 5 – 10 хв., виймають насінини або кісточки з кістянок, відмивають від м’якот і і розглядають.
Насіння — Semina
Насінням у фармацевтичній практиці називають висушене стигле ціле насіння або окремі його сім’ядолі.
Насіння складається із насінної шкірки, зародка, ендосперму і на поверхні має рубчик – місце прикріплення насінної ніжки та насіннєвий вхід, крізь який проника є вода, необхідна для проростання насіння.
Насінна шкірка має свої особливості: вона може бути шкірястою і твердою. В одних рослин поверхня шкірки гладенька, блискуча, в інших – з виростами, подібними до бородавочок, шипиків або волосків.
Зародок має зародковий корінець, стебельце і бруньку, а також одну (односім’ядольні) або дві (двосім’ядольні) сім’ядолі.
Розрізняють дві групи насіння: насіння з ендоспермом (селерові, злакові) і насіння без ендосперму (бобові, гарбузові). Поживні речовини накопичуються в ендоспермі, а в насінні без ендосперму – у зародку. Насіння одних рослин багатена крохмаль (кукурудза, пшениця, рис), інших – на жирну олію (льон, соняшник) або на білки (бобові).
Макроаналіз насіння. Насіння не потребує попередньої обробки: його безпосередньо розглядають неозброєним оком або в лупу. Визначають форму, розміри й зовнішній вигляд оболонки насінини, яка може бути опушеною або голою, гладенькою або ямчастою, колір, запах, смак. Крім того, діагностичне значення мають розміщення зародка, наявність і форма рубчика або насінного входу.
Кори — Cortices
Корами у фармацевтичній практиці називають зовнішню частину стовбурів, гілок, коренів дерев і кущів, розташовану до периферії від камбію.
Макроаналіз кори. Кора існує у вигляді плоских, жолобкуватих шматків або скручена в трубочку, якщо її знято з тонких молодих гілок. Її розглядають у сухому вигляді, визначають колір, розміри (довжину і товщину) шматків. Зовнішня поверхня кори з бурим або сірим корком, звичайно гладенька або з поздовжніми (або поперечними) зморшками, іноді з тріщинками. Кора гілок і стовбурів має округлі або довгасті сочевички. Внутрішня поверхня кори звичайно світліша, гладенька або ребриста. Характер поперечного зламу залежить від внутрішньої будови кори. Якщо в корі багато луб’яних волокон, злам буде нерівномірно cколотим, при тонких луб’яних волокнах — злам щетинистий, волокнистий. Якщо волокон немає або мало, — злам рівний, зернистий.
Іноді для встановлення хімічної природи сполук кори її внутрішню поверхню змочують різними реактивами.
Корені — Radices. Кореневища — Rhizomata.
Цибулини — Bulbi. Бульби — Tubera.
Бульбоцибулини — Bulbotubera
У фармацевтичній практиці застосовують висушені, рідше свіжі підземні органи багаторічних рослин, зібрані восени або напровесні, очищені або відмиті від землі, звільнені од відмерлих часток, залишків стебел та листків. Вони можуть бути цілі, нарізані, в скибочках, розщеплені вздовж, вкриті перидермою або обчищені.
Корінь – вегетативний орган вищих рослин. Корені бувають прості або розгалужені, циліндричної, рідше конічної форми.
Корені поділяють на головний (розвивається із зародкового корінчика і схожий на стрижень) і бічні (відходять від головного кореня); придаткові (з’являються не з головного або бокових коренів, а зі стебел чи листків). Сукупність усіх коренів однієї рослини називається кореневою системою. Розрізняють стрижневу, мичкувату та мішану кореневі системи (мал. 13). Стрижнева система характеризується добре розвинутим головним коренем, який дуже відрізняється від бокових за товщиною і довжиною. Ця система притаманна двосім’ядольним рослинам.
Мичкувата коренева система складається з пучка численних придаткових коренів (головний корінь не розвивається). Така система характерна для односім’ядольних рослин (злаки та ін., виняток – подорожник та череда).
У мішаній кореневій системі – розвинений головний корінь з бічними і придатковими (суниці).
Крім типових коренів, є видозмінені корені: коренеплоди (пастернак, морква) і підземні метаморфози пагонів: кореневища, цибулини, бульби, бульбоцибулини.
Кореневище (мал. 14) – підземна видозміна пагонів у кущів, напівкущів і багаторічних трав’янистих рослин, що виконує функції відкладання запасних поживних речовин, вегетативного відновлення і розмноження. Кореневища – зовні схожі на корені. Іноді важко відрізнити підземний пагін від кореня. Основні відмінні ознаки підземних пагонів – наявність редукованих листків у вигляді лусок або, якщо останні відпали, наявність листкових рубців, бруньок у пазухах лусок; відсутність кореневого чохлика тощо.
Мал. 14
Кореневища бувають прості, галузисті, багатоголові, циліндричні, овальні, кулеподібні, чоткоподібні, прямі, зігнуті, перекручені, зморшкуваті зі слідами коренів, відмерлих листків і стебел; всередині суцільні, порожнисті або з перетинками (аїр, бадан, гірчак зміїний, валеріана).
Характер зламу обумовлюється насамперед структурою елементів механічної тканини і буває рівний, зернистий, волокнистий, щетинистий, причіпливий.
Корені можуть мати первинну будову (всередині видно центральний осьовий циліндр, в якому розміщено радіальний пучок) і вторинну (в центрі знаходиться деревина).
Кореневища можуть мати пучкову і безпучкову будову.
Цибулина (мал. 15) — видозмінений підземний (рідше надземний) пагін, що має дуже вкорочене стебло (так зване денце) з м’ясистими, лускоподібними, щільно розміщеними листками; зовні покритий сухими лусками (цибуля, часник, унгернія). Цибулини бувають грушеподібної, яйцеподібної, сплюснуто-кулеподібної та ін. форми (морська луківка, унгернія). Вони служать для вегетативного відновлення і розмноження.
Бульби (мал. 16) — видозмінені потовщені пагони за рахунок великої кількості поживних речовин. Вони мають кулеподібну, яйцеподібну або пальчасто-роздільну форму (картопля, види орхідних, стефанія). Утворюються бульби картоплі на кінцях підземних стебел – столонів, а зозулинцевих — через потовщення придаткових коренів. Бульбоцибулини — це проміжна форма між бульбами і цибулинами. Зовні вони покриті сухими лусками, як цибулини. А запасні поживні речовини відкладаються всередині, у м’ясистій, дуже розвинутій стебловій частині — денці, яке займає більшу частину бульбоцибулини (пізньоцвіт).
Макроаналіз підземних органів. На сухому матеріалі без попередньої обробки відмічають колір поверхні та внутрішньої частини підземного органа (обов’язково на свіжому зламі або зрізі, бо при тривалому контакті з повітрям поверхні буріють), для визначення розмірів вимірюють його довжину і діаметр у найширшому місці.
Для розпізнавання типу підземних органів особливо важливе значення має розміщення провідних елементів. Для їх виявлення об’єкт з одного краю вирівнюють у поперечному напрямі скальпелем (тверді об’єкти спочатку розмочують у воді) і розглядають неозброєним оком або під лупою. Якщо за такого способу не досить виразно видно розміщення провідних елементів, то роблять товсті поперечні зрізи скальпелем із заздалегідь розмоченого матеріалу, як для приготування мікроскопічних зрізів, і забарвлюють флороглюцином або іншим реактивом на лігнін.
Мікроскопічний метод аналізу лікарської рослинної сировини
Для встановлення тотожності сировини в різаному, подрібненому і порошкованому стані, а також у брикетах та гранулах основним методом аналізу є, безперечно, мікроскопічний метод, але застосовують також мікрохімічні та гістохімічні реакції.
Розглядаючи препарати у мікроскопі, треба зосередити увагу на тих ознаках, які відрізняють певний орган однієї рослини від того самого органа іншої рослини. Такі ознаки називають діагностичними, а мікроскопічний метод аналізу зводиться до їх виявлення.
Мікроскопічний аналіз грунтується на знанні анатомічної будови рослин і полягає в тому, щоб в загальній картині анатомічно ї будови різних органів і тканин сировини знайти характерні діагностичні ознаки.
Б у д о в а т к а н и н і о р г а н і в р о с л и н. Клітини, що входять до складу органів рослин, не розкидані безладно, а мають певну будову і спеціалізовані функції. Такі групи клітин і складають тканину. Тканиною називається сукупність клітин, однакових за будовою, походженням і функціями. Кожна тканина має відповідні анатомо-фізіологічні ознаки. Залежно від функцій розрізняють такі типи рослинних тканин: твірні; покривні; механічні; основні — паренхімні; провідні; видільні.
В тілі ряду рослин містяться молочники. Їх розглядають у складі однієї із тканин (основної, видільної, провідної) або самостійно.
Твірні тканини (меристеми) – (від грецьк. слова meristos — ділимий) розміщені у місцях, де відбувається ріст. Залежно від походження меристеми бувають первинними й вторинними, а за розміщенням в органах рослин вони діляться на верхівкові (апікальні), бічні (латеральні), вставні (інтерколярні) та раневі.
Верхівкові меристеми знаходяться на кінчиках коренів на верхівках пагонів і обумовлюють їх ріст у довжину.
Вставні меристеми, як і верхівкові, обумовлюють ріст пагонів у довжину. Вони зустрічаються в основах меживузлів стебел і листків. За рахунок вставних меристем, крім пагонів, ростуть і листки.
Бічні меристеми за походженням можуть бути первинними (прокамбій та перицикл) і вторинними (камбій та фелоген). Із прокамбію формуються первинні елементи флоеми і ксилеми, а також механічної тканини. Камбій обумовлює ріст стебла й кореня у товщину, а фелоген формує вторинні покривні тканини — перидерму і кірку.
Раневі (травматичні) меристеми утворюються в місцях пошкодження рослин. Живі клітини, розміщені навколо пошкодженої ділянки, починають ділитися і розростатися. Утворюється однорідна недиференційована біомаса – калюс.
Покривні тканини. Усі частини рослин відокремлюються від зовнішнього середовища за допомогою покривних тканин, які зберігаються протягом усього життя рослини. Комплекс клітин, які розміщуються на поверхні всіх органів рослин, відносять до покривних тканин. Залежно від часу, місця утворення і будови розрізняють первинні (епідерма) і вторинні (перидерма й кірка) покривні тканини.
Епідерма (шкірка) утворюється вже у зародку насіння і функціонує один вегетаційний період (іноді декілька років), а потім змінюється перидермою. Епідерма – жива паренхімна, щільна тканина, клітини якої мають целюлозні нерівномірно потовщені оболонки.
Форма клітин епідерми дуже різноманітна, але постійна для кожного виду, тому є важливою діагностичною ознакою. У видів двосім’ядольних рослин клітини звичайно паренхімні, з хвилястими оболонками, що забезпечує міцніше зчеплення.
Покривні тканини коренів (епіблема, або ризодерма) відрізняються від епідерми надземних частин рослин наявністю кореневих волосків.
Всі частини епідерми, які межують із зовнішнім середовищем, просочуються кутином, який утворює плівку на поверхні епідерми – кутикулу, що запобігає випаровуванню вологи і проходженню газів.
Кутикула може бути ледь помітною або досить товстою, гладенькою, зморшкуватою або зі складочками.
На епідермі бувають, крім воскового нальоту, різні вирости – волоски (трихоми). Вони зменшують випаровування вологи і захищають рослину від різких коливань температури.
Звичайно волоски відокремлюються перетинкою від тієї епідермальної клітини, на якій вони утворилися; але є такі волоски, що не відділилися спеціальною перетинкою. Якщо такі вирости дуже короткі, їх називають сосочками (чебрець).
За будовою розрізняють декілька видів волосків (мал. 6.17): прості, що можуть бути одно- і багатоклітинними (іноді з бородавчастою кутикулою). Деякі одноклітинні волоски мають галузисту форму (грицики, жовтушник). Зустрічаються також великі одноклітинні з кулеподібною верхівкою і розширеною основою, зануреною в епідермальний виріст-підставку, – жалкі волоски (кропива). Вони дуже ламкі, бо просочені кремнеземом. Коли волосок ламається, його гострі кінці пошкоджують шкіру, мурашина кислота, що міститься у порожнині волоска, виливається і подразнює рану.
Іноді одноклітинні щільно притиснуті волоски утворюють пучковий волосок (гірчак перцевий і почечуйний).
Деякі багатоклітинні волоски за формою нагадують літеру Т, а тому їх називають Т-подібними волосками (полин гіркий).
Головчасті волоски складаються з ніжки й головки, можуть бути одно- і багатоклітинними. Головчасті волоски, у яких під кутикулою накопичуються продукти життєдіяльності рослин, називають залозистими волосками. Їх розділяють на клейкі залозисті волоски (блекота, дурман) та ефіроолійні залозисті волоски, або ефіроолійні залозки (характерні для рослин ясноткових, айстрових). Залозки та жалкі волоски за розміщенням відносять до покривних тканин, а за функціями – до видільних.
Волоски та залозки різних типів, як правило, служать діагностичною ознакою виду.
В епідермі розміщуються продихи, за допомогою яких рослинний організм зв’язується із зовнішнім середовищем (мал. 18). Крізь продихи відбувається газообмін у процесах фотосинтезу та дихання і виділяється вода в пароподібному стані. Продих – це щілина між двома замикаючими клітинами. Кожний продих
складається із двох замикаючих клітин і продихової щілини, яка являє собою міжклітинник. Замикаючі клітини відрізняються від звичайних епідермальних ниркоподібною формою, потовщенням целюлозних оболонок і наявністю хлоропластів. Навколо замикаючих розташовані побічні клітини, дві або більше.
Мал 18. Епідерма листка і продих у поперечному розрізі:
1 — замикаючі клітини продиху;
2 — побічні клітини продиху;
3 — повітряна порожнина;
4 — звичайні клітини епідерми.
Продих разом із побічними клітинами називається продиховим апаратом, або продиховим комплексом. Залежно від кількості, розмірів і розміщення побічних клітин між собою і по відношенню до замикаючих клітин розрізняють не менше 14 типів продихових апаратів (мал. 19).
Характерні типи продихових комплексів для двосім’ядольних:
аномоцитний (від грецьк. anomos – безладний) – продих оточений невизначеною кількістю клітин, які не відрізняються від епідермальних;
анізоцитний (від грецьк. anisos — неоднаковий) — продих оточений трьома побічними клітинами, одна з яких менша або більша від трьох інших;
парацитний (від грецьк. para — поруч, поряд) — кожна із замикаючих клітин продиху супроводжується однією або більшою кількістю побічних клітин, розміщених з ними паралельно;
діацитний (від грецьк. dia — поодинці, нарізно) — продих оточений двома побічними клітинами, розміщеними перпендикулярно до продихової щілини;
актиноцитний (від грецьк. aktis — промінь) — продих оточують п’ять або більше побічних клітин, радіально розміщених відносно замикаючих клітин.
Найбільш поширеним типом продихового апарату в односім’ядольних є тетрацитний (від грецьк. tetra — чотири) — замикаючі клітини оточені чотирма побічними клітинами, з яких дві латеральні, а дві полярні.
Замикаючі клітини продихів містять хлоропласти, де відбувається процес фотосинтезу. Решта клітин епідерми безбарвна, крізь них добре проникає сонячне світло.
У багатьох видів рослин є водяні продихи — гідатоди, крізь які виділяються краплини води.
Мал. 20. Поперечний зріз покривної тканини
1 — волосок;
2 — епідерма;
3 — первинна кора;
4 — перидерма;
5 — корок;
6 — фелоген;
7 — фелодерма;
8 — луб.
Перидерма — вторинна покривна тканина, що утворюється на багаторічних рослинах у кінці першого року життя внаслідок діяльності коркового камбію, або фелогену і покриває стебла, корені, плоди та ін. Це багатошарова тканина, що складається із корка, фелогену і фелодерми (мал. 20.).
Мал. 21. Поперечний зріз сочевички
1 — епідерма;
2 — корок;
3 — фелоген;
4 — фелодерма;
5 — виповнювальні клітини
сочевички.
Для здійснення газообміну в частині рослин, вкритих перидермою, є спеціальні пристосування — сочевички (мал. 21), які утворюються також внаслідок діяльност і фелогену. Сочевички мають різну форму, розміри, забарвлення, що може служити діагностичною ознакою при характеристиці лікарської сировини, наприклад, кори крушини.
У деяких дерев (вільха) перидерма зберігається протягом усього життя. Поверхня їх стебел залишається гладенькою. В інших дерев перидерма замінюється над ійнішою покривною тканиною — кіркою (мал. 22).
Мал. 22. Схема будови кірки.
1 — корок;
2 — корова паренхіма;
3 — кам’янисті клітини;
4 — луб’яні волокна.
Кірка виникає завдяки діяльності фелогену, який утворюється із клітин корової паренхіми. Вперше утворений фелоген за кілька років перестає функціонувати, а новий з’являється між клітинами корової паренхіми і знову утворює перидерму. Тканини, що знаходяться між першою (зовнішньою) і другою (внутрішньою) перидермами, поступово відмирають, стискуються новими клітинами, тріскаються, утворюючи мертвий прошарок між перидермами. Така складна тканина назива ється кіркою.
Механічні тканини. В своїй сукупності складають каркас (скелет), який підтриму є органи рослин, протидіючи їх ламанню або розриву. Механічні тканини розташован і щільно — без міжклітинників (виняток — пухка коленхіма). Клітини механічних тканин, крім коленхіми, мертві, з потовщеними оболонками, іноді просочені лігніном.
До механічних тканин належать коленхіма (первинного походження) і склеренх
іма (первинного і вторинного походження).
Коленхіма — залежно від характеру потовщення клітинних оболонок і розміщення клітин буває кутова, пластинчаста і пухка (мал. 23).
Коленхіма розміщена в частинах первинної кори стебел, у черешках і жилках листків.
Склеренхіма — це мертва тканина з потовщеними здерев’янілими оболонками і нечисленними галузистими порами. За розміщенням клітин і за хімічним складом їх оболонок склеренхіму поділяють на склереїди (кам’янисті клітини) і волокна (стереїди).
1 — коленхіма: а — кутова; б — пластинчаста; в — пухка; 2 — кам’янисті клітини (склереїди); 3— волокна (стереїди).
Склереїди, як правило, паренхімні клітини з рівномірно потовщеними оболонками, які мають значну кількість щілиноподібних пор. Форма склереїд може бути паличкоподібною, зірчастою, ниткоподібною, розгалуженою тощо.
Волокна — це прозенхімні клітини з потовщеними оболонками по всій довжині. В рослинах вони знаходяться у вигляді тяжів, циліндрів, обкладок, окремих груп у корі (корові волокна), у флоемі (луб’яні волокна) та ксилемі (деревинні волокна, або лібриформ).
Корові волокна бувають первинного і вторинного походження. Вони утворюються в коровій частині рослини у вигляді циліндрів і розміщуються під епідермою.
Луб’яні, або флоемні волокна — дуже видовжені клітини з потовщеними, частково здерев’янілими оболонками і численними косими порами.
Ксилемні, або деревинні волокна мають потовщені оболонки, завжди просочені лігніном. Вони діляться на волокнисті трахеїди і волокна лібриформу.
Видільні тканини. Сукупність клітинних структур, у яких накопичуються кінцеві продукти метаболізму (ефірні олії, бальзами, смоли тощо) або за допомогою яких ці продукти виводяться із рослини, називаються видільними тканинами. Вони бувають двох основних видів: зовнішньої і внутрішньої секреції.
До видільних тканин зовнішньої секреції належать залозисті клейкі волоски, ефіроолійні залозки (мал. 24), жалкі волоски, гідатоди тощо.
Мал. 24. Ефіроолійні залозки.
1 — округлі з радіальним розміщенням видільних клітин (тип ясноткових);
а — вигляд зверху; б — вигляд збоку.
2 — овальні з ярусним розміщенням видільних клітин (тип айстрових);
а — вигляд зверху; б — вигляд збоку.
Залозисті волоски і залозки виділяють секрет у порожнину між оболонкою і кутикулою. Жалкі волоски виливають свій секрет після того, як обламується їхня головка.
Гідатоди виводять воду крізь щілину між двома замикаючими клітинами. Вони розташовані на кінчиках зубчиків, на верхівці та по краю листків.
Видільні тканини внутрішньої секреції представлені секреторними клітина ми — ідіобластами, секреторними вмістилищами, канальцями, смоляними ходами,
молочниками тощо.
|
Секреторні клітини зустрічаються у всіх органах рослин і відрізняються від інших клітин великими розмірами. У секреторних клітинах, крім запасу продуктів, накопичуються й інші включення — кінцеві продукти життєдіяльності речовин: ефірні олії, смоли, бальзами, слиз, кристали оксалату і карбонату кальцію тощо. В залежності від форми кристали бувають різних типів (мал. 25): поодинокі призматичні або у вигляді кристалоносної обкладки навколо волокон і жилок листка; зірчасті — друзи; у вигляді голок, що розміщуються поодиноко або пучками в клітині — рафіди; видовжено-призматичні, паличкоподібні — стилоїди; дрібні кристали, що заповнюють всю клітину, — кристалічний пісок. Зустрічаються кристали карбонату кальцію — цистоліти.
Мал. 25. Кристалічні включення.
1 — поодинокі, призматичні; 2 — стилоїди; 3 — рафіди; 4 — друзи; 5 — кристалічний пісок; 6 — цистоліт.
Секреторні вмістилища і канальці — це порожнини або канали, утворені схізогенним або лізигенним способами.
Схізогенні вмістилища формуються у міжклітинниках різних органів. Їх оточують секреторні клітини, які здатні ділитись і збільшувати вмістилище (евкаліпт, оман тощо).
Лізигенні вмістилища утворюються при нагромадженні секрету в одній клітині, яка відмирає; також відмирають клітини, що знаходяться поруч, внаслідок чого вмістилище збільшується.
Канальці утворюються у міжклітинниках. У них накопичуються ефірні олії та кумарини ( у плодах селерових), смоли (сосна, ялиця та ін.) Існують також смоляні й слизові канальці.
Молочники — це утворення, де міститься молочний сік — латекс (видозмінений клітинний сік). До складу молочного соку можуть входити терпеноїди (кульбаба), алкалоїди (мак, чистотіл), білки, ферменти (динне дерево). Постійної структури молочників у видів однієї родини немає. Для кожного виду рослин характерна своя структура молочників.
Основні, або паренхімні тканини — це тканини, що складаються із живих клітин з різноманітними функціями. Форма клітин цих тканин буває округлою, багатогранною, лопатевою, витягненою, але завжди паренхімною, за що вони й отримали назву паренхімних. Ця тканина складає основу первинної кори та серцевини
стебел, первинної кори коренів, мезофілу листків тощо.
Паренхімні тканини виконують різноманітні функції. Особливість клітин основно
ї паренхіми полягає в тому, що вони можуть змінювати свою функцію, а також набувати меристематичної активності. Клітинна оболонка паренхімних тканин тонкостінна, целюлозна. У деревині й серцевині дерев вона просочується лігніном.
Залежно від структури, функцій і розміщення в органах розрізняють такі основні групи паренхімних тканин: асиміляційну, запасаючу, вбираючу і аеренхімну.
Асиміляційна паренхіма характерна для листків, зелених стебел та інших зелених частин рослин, що виконують асиміляційну функцію і містять багато хлоропластів. Головною їх функцією є фотосинтез. Залежно від форми, будови, особливостей розміщення клітин виділяють палісадну (стовпчасту), губчасту і складчасту тканини.
У клітинах запасаючої паренхіми накопичуються продукти запасу. Запасаюча тканина може знаходитися в коровій частині, деревині, серцевині, насінні, підземних видозмінах стебел і коренів, кореневищах, бульбах, коренеплодах тощо.
Практичне значення запасаючої тканини полягає в тому, що вона є джерелом сировини для різних галузей промисловості.
Своєрідною запасаючою тканиною є водонакопичуюча тканина. Вона притаманна сукулентним рослинам (алое, агава).
Вбираюча тканина, або поглинальна паренхіма, складається з тонкостінних клітин із целюлозними оболонками. Основна її функція — усмоктування води й розчинів мінеральних речовин із грунту. Найбільш характерною вбираючою тканиною є епіблема, або ризодерма — зона усмоктування кореня.
Аеренхіма, або провітрююча паренхіма, характерна наявністю в ній великих міжклітинників. Найкраще розвинена аеренхіма у водяних і болотних рослин. Система міжклітинників у цих рослин тягнеться від листків до коренів і забезпечує їх клітини повітрям.
Провідні тканини — тканини, які допомагають пересуватися поживним речовинам між підземними органами рослин та надземними. Вони забезпечують дві протилежні течії — висхідну і низхідну. Висхідна течія несе воду з розчиненими в ній мінеральними речовинами від кореня до всіх надземних частин рослини по судинах і трахеїдах.
Судини, або трахеї — це мертві видовжені трубки. Залежно від характеру потовщення і пористості оболонок судини поділяють на такі види: кільчасті, спіральні – у вигляді спіралі, кільчасто-спіральні, драбинчасті, пористі, або крапчасті (у потовщеній оболонці залишаються непотовщені місця у вигляді округлих крапок), сітчасті (на судинах залишаються непотовщеними місця у вигляді неправильної сітки)
(мал. 26).
Трахеїди — це також мертві прозенхімні клітини із здерев’янілими оболонками і облямованими порами. Трахеїди виконують не лише провідну, а й механічну функцію. Низхідна течія несе органічні речовини, що утворюються в асиміляційній тканин і (переважно у листках) до всіх частин рослини по ситоподібних трубках.
Ситоподібні трубки — це живі видовжені клітини, які мають на поперечних оболонках перфорації, схожі на сита. До ситоподібних трубок щільно притиснуті і об’єднані з ними живі клітини-супутниці.
Судини, трахеїди, ситоподібні трубки об’єднуються з механічною і основною тканинами і утворюють комплексні тканини — ксилему і флоему.
