Матеріали для підготовки до лекції 7

23 Червня, 2024
0
0
Зміст

Матеріали для підготовки до практичного № 1

Відділ Покритонасінні. Клас Дводольні. Родини Жовтецеві, Макові та ін. Загальна характеристика родин, морфологічний опис та визначення видів

Відділ Покритонасінні або Квіткові рослини (Magnoliophyta) займає найважливіше місце серед інших відділів підцарства Вищі рослини. Сюди входить понад 250 тисячі видів рослин, серед яких багато господарсько-важливих груп рослин – хлібні, овочеві і плодово-ягідні культури, цілий ряд лікарських і декоративних рослин.

 Покритонасінні – відділ вищих насінних рослин, деревовидні або трав’янисті з добре розвиненими і різноманітними коренями, стеблами і листками. У квіткових існує цілий ряд особливостей будови – значних ароморфозів:

– З’являються нові органи: квітка і плід.

– Насіння формується з насінних зачатків, захищених стінками зав’язі, що перетворюються в оплодень, тому назва – покритонасінні.

– Маточка з зав’язью, стовпчиком і приймочкою, плід, який розвивається з зав’язі властиві тільки покритонасінним.

Добре розвинена оцвітина і справжні квітки (звідси назва – квіткові).

Гаметофіт редукований до кількох клітин що прискорює його розвиток.

Жіночий гаметофітвосьмиядерний зародковий мішок.

Чоловічий гаметофіт – пилкове зерно, складається з 2 клітин – вегетативної і генеративної.

Утворенню насіння передують запилення квіток і подвійне запліднення: один спермій запліднює яйцеклітину, другий – вторинне ядро зародкового мішка. Запліднення завершується утворенням зав’язі плоду з насінного зачатка насінини, з зиготи – зародка насінини, з заплідненого вторинного ядра – вторинного ендоспперму, що утворений тканиною з триплоїдним набором хромосом. Триплоїдність ядер ендосперму, яка несе батьківську і материнську спадкову інформацію, підвищує життєвість молодої рослини.

Для запилення, поширення плодів і насіння у квіткових рослин є різноманітні пристосування. Для цих рослин характерна найвища і найскладніша будова вегетативних органів, що дає їм можливість максимально пристосуватись до навколишнього середовища. У них добре розвинена провідна система, яка поєднує надземні і підземну частини (у деревині – наявність справжніх судин – трахей). Більшість з них автотрофи, але є і вторинні – гетеротрофи: комахоїдні рослини (росичка, пухирник). Багато видів позбавлені хлорофілу і ведуть частково (омела) або повністю паразитичний спосіб життя (павутиця).

Особливості поширення:

– Вони найбільш поширені на Земній кулі.

– Число видів квіткових рослин більше ніж у п’ять разів переважає загальну кількість багатоклітинних рослин.

– З’явилися наприкінці юрського періоду і до середини крейдяного періоду, зайняли панівне положення серед іншої флори.

– Різноманітність і поширеність зумовлені здатністю переносити різне освітлення і сухість повітря. Цьому сприяють розвинуті органи, особливості їх анатомічної будови та функціонування.

– Будь-яка життєва форма рослини має основні органи – корінь, стебло, листки і їх видозміни, а також квітки, насіння, плоди.

– Хороша пристосованість до різних умов існування (рослини пустель, тропіків, вологих місць).

– Адаптація до функціонування в істотно відмінних ґрунтових умовах (рослини. Що живуть на скелях, у тундрі і на засолених ґрунтах).

– Серед них є не тільки дерева і кущі (як у голонасінних), але ліани і трави.

– Поширеність зумовлена появою квітки – органа насінного розмноження; тут відбувається запилення і запліднення.

– Поширеності сприяють різні форми запилення, – не тільки вітром, але і комахами.

– Подвійне запліднення, розвиток ендосперму – запасні поживні речовини.

– Захищеність насіння від несприятливих умов.

Серед покритонасінних 2/3 припадає на двосім’ядольні рослини.

Пануванню покритонасінних сприяло:

– Сильний розвиток кореневої системи.

– Велика площа, різноманітність за формою листків дозволяє ефективно здійснювати фотосинтез.

– Велика кількість поживних речовин що утворюються, дозволяє рослині швидко рости.

– Переважання спорофіта (безстатевого диплоїдного покоління), який може бути представлений різною життєвою формою – травою, кущем, деревом, ліаною (однорічною або багаторічною).

– Широкі адаптації квітки і плоду.

– Розмноження насінням.

– Розвиток насіння зумовлений появою маточки у квітці.

– Утворення плоду сприяє розселенню рослин тваринами.

– Подвійне запліднення.

Подвійне запліднення – процес у квіткових рослин протягом відтворення, при якому дві клітини сперми запліднюють дві клітини в яєчнику. Зерно пилку приклеюється до плодолистка і вирощує пилкову трубку, яка проникає у яйце через крихітну пору, мікропілу. Два спермії випускаються в яєчник через цю трубку. Одна з двох клітин сперми запліднює яйцеклітину, формуючи диплоїдну зиготу або ембріон, також відому як насінний зачаток. Друга клітини сперми зливається з двома гаплоїдними полярними ядрами в центрі ембріонального мішечка. В результаті формується триплоїдна клітина (3n). Ця клітина поділяється через мітоз і формує ендосперму, багату поживними речовинами тканину насіння. Якщо насіння розвивається без запліднення, цей процес називається апомікс.

– Різні типи судин в ефективній системі для транспорту води і поживних речовин.

– Утворення зав’язі, всередині якої знаходиться насінний зачаток, майбутня насінина.

– Насіння захищене (покрите) стінками плоду.

– Незалежність запліднення від водного середовища.

Ці два класи  відрізняються за наступними основними ознаками:


1 – зародок насінини Дводольних має 2 сім’ядолі, а Однодольних 1 сім’ядолю – звідси і назви класів;

2 – коренева система у Дводольних стрижнева, в Однодольних мичкувата;

3 – провідні пучки в стеблі Дводольних відкриті (мають камбій, за рахунок якого стебло потовщується), а в Однодольних закриті (не мають камбію);

4 – листки Дводольних дуже різноманітні (бувають прості і складні) з сітчастим жилкуванням; у Однодольних листки прості, з паралельним або дугоподібним жилкуванням;

5 – квітки Дводольних 4-5-членні, Однодольних – 3-6-членні.


Клас ДВОДОЛЬНІ (
MAGNOLIOPSIDA)

ПІДКЛАС  МАГНОЛІЇДИ

Представники підкласу Магноліїди дали початок всім іншим підкласам.

До складу  підкласу входять 3 основних родини – Магнолієві, Лимонникові і Лаврові. В медичній практиці використовують:

Магнолія великоквіткова (Magnolia grandiflora) – вічнозелене дерево  з з крупними блискучими листками яйцеподібної форми. Квітки до 30 в діаметрі, білі, запашні. Плід – складна листянка. Листя використовують в якості гіпотензивного засобу.

   

 

         Лавр благородний (Laurus nobilis) – вічнозелене дерево. з шкірястим ланцетним листям, яке використовують як пряність. Дерево — 4—6 (8) м висотою чи чагарник; гілля голе. Листки прості, видовжено-ланцетні, на коротких черешках, по краях хвилясті, 7—12 (20) см дов. і 2,5—4,5 (8) см шир., голі. Квіти маленькі, жовтуваті, дрібні, одностатеві. зібрані по 4—6 в зонтиковидних суцвіттях. Цвіте в березні — червні. Плоди — 2 см завдовжки, овальні кістянки чорнувато-синього кольору, з однією насіниною, достигають у жовтні. Використовують ефірну олію листя та інших частин рослини у складі мазей (при ревматизмі, невралгіях).

   

Камфорний коричник, камфорний лавр, або камфорне дерево (лат. Cinnamomum camphora) — вид вічнозелених дерев роду коричників (Cinnamomum) родини Лаврових.

Висота камфорного коричника коливається між 20-30 м. Його листя блискуче і воскувате на вигляд, довжиною 5- з численними прозорими точками, в яких міститься ефірна олія. При ламанні чи розтиранні листя коричника воно пахне камфорою. Весною у дерева з’являється яскравозелений листяний покрив з великою кількістю маленьких білих квіточок. Останні перетворюються на грона ягід, зовнішньо подібних до чорниці, товщина яких в середньому становить 1 см. Дерево має міцний і грубий стовбур тьм’яного відтінку.

З камфорного коричника добувають камфору, білу кристалічну речовину, яка століттями використовується як приправа у кулінарії, ароматична смола та ліки. Її запах відганяє комах і вбиває міль.

Камфорний коричник поширений на островах Тайвань і Хайнань, південно-західній Японії, південному Китаї, Кореї та Індокитаї, де його вирощують на деревину та для виробництва камфори. Цей вид також культивується на чорноморському узбережжі Кавказу.

В Японії велетенські дерева камфорного коричника можна часто зустріти в околицях синтоїстських святилищ і парках. Багато японських міст і містечкок затвердили його своїм муніципальним дерево-символом. Зокрема, коричник для Хіросіми — це уособлення життєдайної сили, яка надихала мешканців на відродження міста після ядерного бомбардування 1945 року, а для Наґої — це старі священні дерева, супутники місцевої святині Ацута.

 


Лимонник китайський (Schizandra chinensis) Лимонник китайський (лат. Schizandra chinensis) — одно- або дводомна дерев’яниста листяна зі специфічним запахом лимона деревна ліана родини лимонникових.

 

Витка рослина, стебла якої досягають довжини 4-8-10 (15) м. Листки чергові, оберненояйцевидні або загострено: еліптичні, цілокраї чи слабо зазубрені, з червоними черешками. Квітки роздільностатеві (одностатеві, рідко — двостатеві), переважно білі (бувають рожево-білі), ароматні, з воскоподібними членами оцвітини, по 3—5 у пазухах листків. Плід — соковита багатолистянка, що складається з численних червоних ягодоподібних одно- або двонасінних плодиків. Плоди оранжево-червоні. Цвіте у травні — червні. Плоди достигають у вересні – жовтні.. Рослина родом з лісів Північного Китаю та Далекого Сходу Росії. На території України трапляється в колекціях науково-дослідних установ, на ділянках садоводів-любителів як декоративна, харчова і лікарська рослина.

Лимонник добре росте на досить родючих і зволожених грунтах, відрізняється високою зимостійкістю. Розмножується відводками, зеленими і здеревілими живцями, поділом куща і насінням.

Для присадибного садівництва в Україні представляють також інтерес цінні плодові рослини з лікувальними властивостями плодів: великоплідний глід Арнольда, вітамінні форми шипшини, барбарис, жимолость їстівна, зизифус (унабі) та ін.

         Лимонник китайський відносять до рослин — стимуляторів центральної нервової системи. Галенові препарати лимонника підвищують розумову й фізичну працездатність, стійкість до несприятливих умов, регулюють кровообіг, збуджують дихання, посилюють гостроту зору, прискорюють звикання очей до темноти, активізують моторну й секреторну функції органів травлення, покращують обмін речовин, зменшують концентрацію цукру в крові при діабеті, стимулюють регенеративні процеси та імунобіологічні реакції й тонізують діяльність матки. Показаннями до призначення лимонника китайського є фізична й розумова перевтома, підвищена сонливість, гіпотонія, астенічні й депресивні стани у психічних і нервових хворих, загальне виснаження у зв’язку з хронічними інфекційними захворюваннями та інтоксикаціями, в’ялогранулюючі рани і трофічні виразки. В акушерстві й гінекології препарати лимонника показані при ранніх токсикозах і гіпотензії вагітних, при астенії після патологічних пологів і порожнинних операцій та в клімактеричний період за умови нормального артеріального тиску.

Протипоказано вживати препарати лимонника при безсонні, гіпертонії, нервовому збудженні та органічних захворюваннях серцево-судинної системи. При передозуванні можливе перезбудження нервової й серцево-судинної системи.

Приймати препарати лимонника рекомендується натщесерце або через 4 години після їди. Дія настає через 30—40 хвилин і триває 4—6 годин. Курс лікування — 20—25 днів.

Отже, використовують настоянку плодів і насіння як тонізуючий, стимулюючий засіб.

ХВИЛІВНИК ЗВИЧАЙНИЙ  Aristolochia clematitis

Багаторічна трав’яниста ясно-зелена гола, з наприємним запахом рослина родини хвилівникових. Стебло просте, гранчасто-борозенчасте, до 100 см заввишки, часто звивисте. Листки довгочерешкові, яйцевидно-нирковидні, тупі або на верхівці виїмчасті, з шорсткими цілісними краями, зверху ясно-зелені, зісподублідіше, розташовані двома рядами. Квітки двостатеві, неправильні, жовтуваті, здебільшого по 3 – 5 у пазухах листків на коротких ніжках або майже сидячі. Цвіте у травнічервні.

Траву збирають в період цвітіння рослини, а коріннявосени, після достигання насіння. Коріння хвилівника містить алкалоїди магнофлорин і аристолохін, ситостерин, багатоядерні ароматичні сполуки: аристолохієві кислоти та деякі невідомі кислоти. У траві хвилівника міститься алкалоїд аристолохін, аристолохієва кислота, феніл карбонові кислоти, флавоноїди, ефірні олії та інші. Експериментальними дослідженнями встановлено, що галенові препарати хвилівника стимулюють роботу серця, розширюють кровоносні судини, збуджують дихання, виявляють відхаркувальну й сечогінну дії, посилюють менструації. Науково підтверджено, що галенові препарати хвилівника проявляють гранулюючу, епітелізуючу й протимікробну дію. Галенові препарати хвилівника мають болезаспокійливу й протисверблячу властивості.

Копитняк європейський (Asarum europaeum L.) Народні назви – волосняк, підгорішник, підкопитник тощо. 3 родини хвилівниковихAristolochiaceae.

Багаторічна трав’яниста рослина (5-10 см заввишки) з повзучим, розгалуженим кореневищем з трьома лускоподібними низовими листками. Стебло коротке, лежаче, звичайно з двома, рідше з трьома прикореневими довгочерешковими листками. Листки ниркоподібні, трохи шкірясті, зверху блискучі, короткоопушені, цілокраї. Квітки правильні, з простою зрослою віночкоподібною оцвітиною. Віночок трипелюстковий, дзвоникуватий, зовні буруватий, всередині темно-червоно-бурий. Частки його яйцеподібні, на верхівці загнуті всередину квітки. Тичинок 12, маточка одна з напівнижньою зав’яззю. Плід – шестигнізда коробочка.

У науковій медицині використовують кореневища з коренями і листками копитнякаRhisoma et Folia Asari. Їх використовують як серцевий засіб, настій свіжих листків входить до складу препарату акофіт, яким лікують радикуліт та інші невралгічні захворювання.

ГЛЕЧИКИ ЖОВТІ – Nuphar lutea. Багаторiчна водяна рослина родини лататтєвих, має товсте повзуче кореневище. Листки плаваючi, шкiрястi, яйцеподібноовальнi. Квiтки одиничнi, великi, двостатевi. Цвiте у червнiлипнi. Плідягодоподiбний, гладенький.

Росте в стоячих i повiльно протікаючих водах.
Для лiкарських потреб заготовляють кореневища, якi пiд час цвiтiння i восенивиривають, попередньо пiдрiзавши ножем.
Кореневище мiстить алкалоїди (нуфаридин, нуфлеїн, тiобiнуфурадин), смоли, гiркi i дубильнi речовини, цукри.

Застосовують при трихомонадних урогенiтальних захворюваннях, при отитах, спричинених грампозитивними мікроорганізмами, для лiкування захворювань шкіри i слизових оболонок, та як протизаплiдний засiб. Вiдвар п’ють при запальних процесах травного тракту, ревматизмi, iмпотенцiї. Мiсцево – при трихомонадних кольпiтах, для запобiгання вагiтностi. Борошно кореневищазасiб для боротьби з тарганами.
Внутрiшньовiдвар кореневища глечиків жовтих (4 ст ложки сировини на 1 л окропу, кип’ятити 6 хвилин, охолодити, процiдити) приймати по 1 ст ложцi тричі на день.

Підклас РАНУНКУЛІДИ  

Родина Жовтецеві (Ranunculaceae)

         У складі родини налічується близько 2000 видів рослин, поширених в областях холодного і помірного клімату. Більшість представників – трав’янисті рослини, рідше трапляються чагарники або дерева.

Коренева система мичкувата. Корені рослин бувають потовщені – у вигляді коренебульб.  Листки прості, без прилистків, цілісні або роздільні. Листя розташоване почергово або супротивно, іноді зібране в прикореневій розетці.

Квітки дуже різноманітні: поодинокі або в суцвіттях, актиноморфні або зигоморфні; двостатеві і одностатеві. Чашолистків 5, пелюсток найчастіше також 5, тичинок багато, гінецей апокарпний. В квітках часто є нектарники. Плоди – складні листянки або горішки.

Багато видів родини є отруйними через високий вміст алкалоїдів та серцевих глікозидів.

       Аконіт отруйний (Aconitum napellus) – багаторічна трав’яниста рослина, у якої підземні органи потовщені у вигляді двох бульбокоренів. Листки пальчасторозсічені. Стебло висотою, до 100 см, пряме. Листки черешковi пальчастороздiльнi. Квiтки голубi, синюватi або жовтi, в розлогiй китицi, неправильної форми. Цвiте у липнiсерпнi. Плідзбiрний, з голих або слабоопушених листянок.

Росте в Карпатах на луках, серед чагарникiв, на лiсових галявинах, в долинах гiрських рiчок.

Коренебульби аконiту строкатого мiстять алкалоїди (аконітин, аконiфiн, ацетилзонгорин, зонгорамiн та iншi).
Галеновi препарати аконiту мають болетамувальну, протимiкробну, протипухлинну активнiсть. Використовують при ревматизм
i, невралгiї, мiгренi, ішіасі, злоякiсних пухлинах, простудних захворюваннях дихальних шляхiв.

Дельфіній сітчастоплодий (Delfinium dictyocarpum). Багаторічна трав`яниста рослина заввишки 80-150 см. Стебло порожнисте. Листки 5-7-пальчасторозсічені, з довгими черешками. Квітки (діаметр до 2,5 см) блакитно-фіолетові, зібрані в китицю. Цвіте у червнілипні. Плодоносить у липні. Розмножується насінням і вегетативно. Заходи охорони. Охороняється у заказнику загальнодержавного значення Росішний (Воловецький р-н Закарпатської обл.). Потрібно дослідити стан популяцій та поширення виду, з`ясувати причини зміни чисельності. Використовують траву рослини, яка містить алкалоїди, подібні за дією отруті кураре (розслабляють мускулатуру).

Горицвіт весняний (Adonis vеrnalis) – Багаторiчна трав’яниста рослина. Стебла численнi, голi або злегка опушенi, простi або розгалуженi, до 20 см заввишки. Низовi листки бурi, лускоподібнi; серединнiсидячi. Квiтки великi, до 5 см у дiаметрi, правильнi, одиничнi, на верхiвках стебел i гiлок; пелюстки яскраво-жовтi. Цвiте у квiтнiтравнi. Плідсiм’янка.

Росте на схилах пагорбiв i культивується як лiкарська i декоративна рослина.  Горицвiт – одна перших весняних квiток, поява якої знаменує пробудження природи.

З лiкувальною метою заготовляють траву травнiлипнi.
Трава горицвiту мiстить глiкозиди, основними з яких є адонiтоксин, цимарин, адонiтоксол, вернадигiн; флавоноїди, фітостерини.
За характером дiї препарати горицвiту належить до групи кардiотонiчних (серцевих глiкозидiв). Проявляють позитивну кардiотонiчну дiю.

Застосовують при серцевiй недостатностi, набряках, функцiональних неврозах серця, вегетодистонiї (входить до складу мікстури Бехтерєва).

Внутрiшньонастiй трави (1:30, тобто 5 г трави на 150 мл окропу) приймати по 1 ст ложцi 4 рази на день. Слiд пам’ятати, що рослина належить до середнього ступеню токсичності i при передозуваннi може викликати отруєння органiзму (про симптоми отруєння i лікування див. У відомостях про отруєння серцевими глiкозидами). Препарати горицвіту не рекомендується призначати при виразковій хворобі шлунка, гстриті.

Зовнiшньо використовують порошок трави горицвiту для присипання ран i виразок, а настiй трави (1:30) у вигляді ванн для ніг – як болетамувальний засiб при рематизмi суглобiв i мiозитах.

ЧЕМЕРНИК ЧЕРВОНУВАТИЙ (гуньор, шпинс) – Helleborus purpuracens. Багаторічна трав’яниста рослина родини жовтецевих, з товстим, коротким, косоростучим кореневищем, яке несе численні придаткові корені. Надземна частина складається з 2 – 4 товстих шкірястих прикореневих листків – темно-зеле, розміщених на довгих черешках. Квітки від 1 до 4 розпукуються на невисокій стрілці. Вони мають 5 великих забарвлених віночкоподібних чашолистків, а пелюстки віночка перетворені в трубчасті нектарники. Тичинок багато; маточок 3 – 10. Плід – збірна листянка.

 У чемерника червонуватого листкова пластинка пальчасто розсічена на 5 – 7 часток, кожна з яких в свою чергу розсічена на 2 – 3 частки другого порядку. Квітки у чемерника брудно-фіолетові, з темними жилками, а всередині – жовтувато-пурпурні. Цвіте чемерник у квітні.
Росте в листяних лісах, головним чином на схилах гір.
Заготовляють кореневища; їх викопують після осипання насіння.
Кореневища чемерника містять глікозиди (гелебригенін, гелеборин, гелебореїн, гельборсид, корельборин – подібні строфантину); рамнозу, глюкозу, стероїди, сапоніни, ефірні олії.
Наукова назва роду походить від грецьких слів hellein, що в перекладі означає “убивати”, та bora – “їжа”. Така назва зумовлена отруйністю чемерників, які містять у собі глікозиди. Велика кількість їх занадто збуджує серце, порушуючи ритмічність роботи окремих частин його, що може призвести до смерті. З давніх-давен у Європі відомі властивості чемерників.

Про них згадується в багатьох легендах. В одній з давньогрецьких легенд говориться про те, що в царя Протея була красуня донька, яка страждала психічним розладом. Взявся вилікувати її чемерником один пастух, котрий тривалий час спостерігав дію цієї рослини на худобі. Так, з часів давньої Греції і через усе середньовіччя пройшла віра в цілющу силу чемерника для лікування психічних захворювань. У наш час справді виявлено, що в невеликих дозах чемерник діє заспокійливо на центральну нервову систему.


Чорнушка дамаська (Nigella damascena) – однорічна трав’яниста рослина з перисторозсіченими на лінійні частки листками.  Квітки поодинокі, правильні, двостатеві, блакитного кольору. Плоди коробочкоподібні,  з чорним насінням. Використовують насіння, яке містить ферменти,  при захворюваннях КШТ.      

СОКИРКИ ПОЛЬОВІ  Consolida regalis
Однорiчна трав’яниста рослина родини жовтцевих. Стебло прямостояче, розчепiрено-розгалужене, до 60 см заввишки. Листки черговi, багаторазово розсiченi, нижнiчерешковi, верхнiсидячi. Квiтки неправильнi, з простою п’ятичленною яскраво-фiолетовою, рожевою або бiлою оцвiтиною, зiбранi в негустi китицi, що утворюють волотеподібне суцвiття. Цвiте у червнiсерпнi. Плідлистянка.
Росте як бур’ян у посiвах, бiля дорiг.
З лiкувальною метою заготовляють траву, квiтки i насiння.
Трава мiстить алкалоїди (калькатрипiн), флавоноїди (кверцетин, кемпферол). У квiтках є алкалоїди (калькатрипiн, магнофлорин, делькозин), антоцiановий глiкозид (дельфiнiн), флавоноїди, маніт, пiгменти. У насiннiалкалоїди (дельсолiн, делькозин, лiкоктонiн, консолiдин), жирна олiя.

Трава сокирок польових виявляє сечогiнну дію, квiтки – протизапальну, вiдхаркувальну, насiнняiнсектицидну.
Надмiрне вживання нас
iння може спричинити отруєння. Алкалоїди сокирок польових виявляють курареподібну дію, тобто паралізують дихальний центр і впливають на роботу серця.
Застосовують при циститах, дисменореї, г
iпертонiчнiй хворобi, пневмонiї, плевритi, кровотечах, кон’юнктивiтах, головному і зубному болю, захворюваннях шкіри. Внутрiшньонастiй трави

 

Жовтець повзучий – рослина-бурян. Морфологічна будова рослини. Стебло – лежаче, 20-60 см завдовжки, розгалужене, з сланкими пагонами, які вкорінюються по вузлах. Листки – на довгих черешках, з трійчастороздільною пластинкою Суцвіття – квітки поодинокі, на довгих борознистих квітконіжках, віночок жовтий. Корінь – мичкувате кореневище (підземне стебло), з якого виростають шнуровидні корені. Насіння. Плід – горішок. Колір – коричневий. Форма – оберненояйцевидний, з слабозморшкуватою поверхнею. Розмір – довжина 2,5-3,5, ширина 2,25-2,75, товщина 0,5-1 мм. Маса 1000 плодів – 2,25- 3 г. Розвиток Сходить – в березні-травні й протягом усього літа. Цвіте -травні -липні. Плодоносить – в червні – серпні.

Бур`яни   Жовтець повзучий

Біологічні особливості. Максимальна плодючість – до 350 плодів Глибина проростання – 7-8 см (не більше). Поширення. Поширений на всій території України, переважно на понижених місцях, на полях, городах, в садах, на луках і пасовищах. На цих уже угіддях поширені інші види жовтцю: ж, їдкий, ж, польовий, ж, отруйний. Всі вони отруйні, знижують продуктивність природних кормових угідь, погіршують якість сіна.

 

Родина МАКОВІ (PAPAVERACEAE)

Включає близько 700 видів трав’янистих рослин,  поширених в помірній зоні. Більшість видів родини мають молочники з алкалоїдовмсним молочним соком. Листки прості, без прилистків. Квітки двостатеві, актиноморфні, з подвійною оцвітиною, поодинокі або в суцвіттях. Чашолистків 2 (рано опадають), пелюсток 4. Гинецей паракарпний, зав’язь верхня. Тичинок багато. Плід коробочка різної форми: округлої або видовженої.

Мак снодійний  (Papaver somniferum) – однорічна трав’яниста рослина, яку культивують. Рослина має перистолопатеві листки,  вкриті восковим нальотом. Квітки великі, рожево-фіолетові з темною плямою в основі пелюсток. Плід – куляста коробочка. Рослина має молочники з отруйним соком (опієм), який використовують в медицині як болезаспокійливий і наркотичний засіб.

У народній медицині при кашлі використовують також пелюстки квіток маку дикого.

         Чистотіл великий (Chelidonium majus)


 багаторічна трав’яниста рослина, молочний сік якої оранжевий. Стебла прямі, гіллясті, опушені волосками. Листя перисторозсічене. Квітки невеликі, жовті Плід – стручковидна коробочка. В медичній практиці чистотіл використовують для лікування бородавок, захворюваннях жовчного міхура.

Мачок жовтий (Glaucium flavum) – Одно- або дворічна трав’яниста рослина родини макових. Стебло голе, розгалужене, до 50 см заввишки. Стеблові листки густо опушені, рештаголі. Прикореневі листки ланцетні, трикутні або яйцеподібні, виїмчасто-лопатеві, шкірясті, синьо-зелені. Квітки правильні, пелюсток – 4, вони завдовжки 3 – 4 см, лимонно-, золотисто- або оранжевожовті. Цвіте у травнілипні. Пліддвогнізда стручкоподібна коробочка.
Росте на сухих місцях.

Для лікарських потреб заготовляють збирають надземну частину рослини.

Трава мачку жовтого містить алкалоїди глауцин, ауротензин, магнофлорин, глауфлорин, сангвінарин та інші, гіркоту, органічні кислоти, мінеральні речовини.
В народній медицині використвовують траву мачка як сечогінний засіб при літіазі, а також як відхаркувальний, протикашльовий, заспокійливий, протидіабетичний засіб. Місцево при гнійних ранах.

Експериментальними дослідженнями встановлено, що галенові препарати мачку жовтого мають виразну гіпотензивну, спазмолітичну та протикашлеву дію.

Внутрішньонастій трави (10 г сировини на 200 мл окропу, настояти 50 хв) пити по 1 ст ложці тричі на день.
Зовнішньонастій трави ( 20 г сировини на 200 мл окропу, настояти 50 хв) промивати гнійні рани.

Родина Барбарисові – Berberidaceae

Барбарис звичайний (Berberis vulgaris L.)  Гіллястий кущ (1,2-2,5 м заввишки). Пагони сірі, ребристі, дугоподібні, несуть трироздільні, рідше п’ятироздільні колючки (2 см завдовжки), Молоді гілочки жовтуваті або жовтувато-червоні. Листки чергові, тонкі, овальні, обернено-яйцеподібні або видовжені (1-4 см завдовжки і 0,5-2 см завширшки), на верхівці тупуваті, з клиноподібнозвуженою основою; по краю гострозубчастопплчасті, зісподу сітчасті, з невеликими прилистками. Суцвіттяпониклі китиці (до 6 см завдовжки), розміщені на верхівках укорочених пагонів. Квітки жовті (68 мм у діаметрі). Чашолистків три, забарвлених в однаковий колір з пелюстками, пелюсток три; у квітці ще є шість пелюсткоподібних нектарників, які мають по дві залозки при основі. Тичинок шість, маточка одна, зав’язь верхня.

Плід – видовжена, яскраво-червона ягода (5-12 мм завдовжки) з однією-трьома коричневими матовими насінинами (4-6 мм завдовжки). Росте у підліску, в хвойних і мішаних лісах, на узліссях, в чагарниках, на кам’янистих схилах. Морозостійка, світлолюбна рослина. Цвіте в травні – червні, плоди достигають у вересні. Барбарис поширений по всій Україні як природно, так і в культурах.

Оригінальні смакові властивості плодів барбарису зумовлені наявністю в них цукрів (до 7 %), органічних кислот (до 7 %), вітаміну С (близько 170 мг %). Плоди містять також пектинові, дубильні й фарбувальні речовини. У фруктово-ягідному виробництві з плодів готують лікери, наливки, соки, сиропи, екстракти, безалкогольні напої, які відзначаються своєрідним смаком. Молоді пагони й листки барбарису містять яблучну кислоту, вітаміни С (120 мг %), А (140 мг %), вживають у їжу їх у вигляді салатів і маринадів. Барбарис звичайний – добра медоносна рослина.


У науковій медицині використовують листки, кору й корені барбарису – Folia, Cortex, Radix Berberidis. Листки використовують в акушерсько-гінекологічній практиці як кровоспинний засіб. У коренях і корі барбарису міститься алкалоїд берберин. Їх застосовують у медицині як засіб, що знижує кров’яний тиск і серцебиття. Вони мають також глистогінні й кровоспинні властивості.

Молоді гілки, кору й корені барбарису використовують для фарбування вовни в лимонно-жовтий, а шкір – у червонувато-жовтий кольори. Сік із свіжих стиглих ягід у суміші з галунами дає рожеву фарбу, яку використовують для фарбування льону, шовку, паперу й вовни. У декоративному садівництві барбарис застосовують для створення живоплотів, бордюрів, окремих груп. Не рекомендується розводити в лісових смугах поблизу сільськогосподарських угідь, тому, що він є проміжною рослиною-живителем шкідливих для злаків іржастих грибів.

ПІДКЛАС КАРІОФІЛІДИ

     Родина Гвоздичні – Caryophyllaceae

Мильнянка лікарська (Saponaria officinalis) – багаторічна трав’яниста рослина. Листя просте еліптичне, розташоване супротивно. Квітки правильні, двостатеві, з 5-пелюстковим рожевим віночком, зібрані в дихазій. Плід – коробочка. Містить велику кількість сапоннінів ( у фармації використовують як відхаркувальний, сечогінний засіб).

Остудник голий (Herniaria glabra)  багаторічна травяниста ролсина до 20 см заввишки з численними лежачими стеблами. Листки цілісні, почергові. Квітки жовтувато-зелені, з простою 5-членною оцвітиною, зібрані в пазухах листків. Плід – горішок. Траву використовують як сечогінний засіб.

 

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ:

1.        Ткаченко Н.М.,  Сербін А.Г.  Ботаніка. – Х.: Основа, 1997.– С.332-355.

2.        Нечитайло В.А., Кучерява Л.Ф. Ботаніка. Вищі рослини. – К.: Фітосоціоцентр, 2000.

3.        Григора І.М., Алейніков І.М., Лушпа В.І. та ін. Курс загальної ботаніки. – Київ: Фітосоціоцентр, 2003. – 500 с.

4.        Яковлев Г.П., Челомбитько В.А. Ботаника: Учеб. для фармац. институтов и фармац. фак. мед. вузов / Под ред. И.В. Грушвицкого. – М.: Высш. шк., 1990. – 367 с.

5.        Хржановский В. Г. Курс общей ботаники. – М.: Высшая школа, 1976. –

6.        Географія рослин з основами ботаніки: Навч. посібник / Гришко-Богменко Б.К., Морозюк С.С., Мороз І.В., Оляніцька Л.Г. – К.: Вища школа, 1991. – 255 с.

7.        Заверуха Б.В., Андриенко Т.Л., Протопопова В.В. Охраняемые растения Украины. –К.: Наук. думка, 1983. – 175 с.

8.        Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник / Відп. ред. А.М. Гродзинський. – К.: Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана, 1992. – 544 с.

9.        Определитель  высших растений  Украины /  Доброчаева Д.Н., Котов М.И., Прокудин Ю.Н. и др. – К.: Наук. думка, 1987. – 548 с.

10.    Довженко В.Р., Довженко А.В. Растения служат человеку: Справочник. – Симферополь: Таврия, 1991. – 368 с.

11.    Рейвн П., Эверт Р., Айкхорн С. Современная ботаника: В 2-х т. – М.: Мир, 1990.

12.    Randy Moore, W.D. Clark, Kingsley R.Stern, Darell Vodopich.  Botany.– Toronto: WCB, 1995. – 824 р.

13.    Шанайда М.І., Фіра Л.С. Сучасні тенденції фармакогностичного дослідження лікарських рослин родини губоцвіті // Медична хімія. – 2005. – Т.7, № 1. – С. 108–112.

14.    Медична ботаніка. Систематика рослин: Методичні вказівки до практичних занять для студентів фармацевтичного факультету / С.М. Марчишин, Р.Є. Нечай, М.І. Шанайда, І.З. Кернична. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. – С. 78-99.

 

Серед найновіших видань – посібник з ботаніки, підготовлений викладачами кафедри фармакогнозії з медичною ботанікою ТДМУ

15.   


Марчишин С.М., Нечай Р.Є., Шанайда М.І. Ботаніка. Навчально-польова практика.– Тернопіль: ТДМУ “Укрмедкнига“, 2006.– 200 с.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Приєднуйся до нас!
Підписатись на новини:
Наші соц мережі