Матеріали для підготовки до лекції

“ Покритонасінні – вищий етап еволюції рослинного світу. Основні відмінності між класами Дводольні та Однодольні. Представники  підкласів Магноліїди та Ранункуліди “

 Систематика рослин – це наука, яка вивчає різноманітність рослин нашої планети, займається їх об’єднанням у споріднені групи і розташовує ці групи в такому порядку, який відображає еволюцію рослинного світу.

На Земній кулі налічується величезна різноманітність рослин – близько 500 тисяч видів. У зв’язку з цим, основні завдання сучасної систематики рослин – це опис і класифікація рослин, а також об’єднання в систему (на підставі наявності загальних і відмінних рис будови).

Людина цікавиться рослинами із стародавніх часів. В процесі господарської діяльності люди прагнули розділити рослини на окремі групи. Спочатку рослини розділяли за їх господарськими ознаками: їстивні, неїстивні, отруйні.

Починаючи з IV ст. н. е. вчені розробляли штучні системи рослинного світу, які базувалися на морфологічних ознаках рослин, при цьому використовувалися лише поодинокі ознаки (кількість тичинок в квітці тощо), а не їх сукупність. В XVII столітті стали створювати природні системи побудовані на комплексі морфологічних ознак, але без врахування споріднених зв’язків груп рослин.

Велику роль в розвитку систематики як науки відіграли праці видатного шведського ботаніка XVІІІ століття Карла Ліннея. Вчений запропонував вживати подвійні назви рослин та систематизував наявні на той час дані про основні групи рослин.

         На сьогоднішній день найпоширенішою еволюційною системою є система рос. вченого А.Л. Тахтаджяна, яка побачила світ у 1987 році і визнана та використовується ботаніками багатьох країн.

 

Відділ Покритонасінні або Квіткові рослини (Magnoliophyta) займає найважливіше місце серед інших відділів підцарства Вищі рослини. Сюди входить понад 250 тисячі видів рослин, серед яких багато господарсько-важливих груп рослин – хлібні, овочеві і плодово-ягідні культури, цілий ряд лікарських і декоративних рослин.

 

Характерною особливістю представників відділу є наявність квітки як генеративного органу (звідси назва відділу Квіткові рослини), а також те, що насінні зачатки розвиваються усередині маточки і захищені від негативного впливу навколишнього середовища (звідси інша назва відділу – Покритонасінні).

 

Найважливішими особливостями Покритонасінних є: наявність квітки як органу розмноження, формування насінного зачатка всередині зав’язі маточки (а не відкрито, як у Голосінних), сильна редукція гаметофіту (порівняно із спорофітом). Чоловічий гаметофіт складається всього іх 2-3 клітин, а жіночий – з 7 клітин, подвійне запліднення, в результаті якого формується диплїдна зигота і триплоїдний ендосперм.

У відділі Покритонасінні виділяють 2 класи: Дводольні (Magnoliopsida) та Однодольні (Liliopsida)

Ці два класи  відрізняються за наступними основними ознаками:

1 – зародок насінини Дводольних має 2 сім’ядолі, а Однодольних 1 сім’ядолю – звідси і назви класів;

2 – коренева система у Дводольних стрижнева, в Однодольних мичкувата;

3 – провідні пучки в стеблі Дводольних відкриті (мають камбій, за рахунок якого стебло потовщується), а в Однодольних закриті (не мають камбію);

4 – листки Дводольних дуже різноманітні (бувають прості і складні) з сітчастим жилкуванням; у Однодольних листки прості, з паралельним або дугоподібним жилкуванням;

5 – квітки Дводольних 4-5-членні, Однодольних – 3-6-членні.

Клас ДВОДОЛЬНІ (MAGNOLIOPSIDA)

ПІДКЛАС  МАГНОЛІЇДИ

Представники підкласу Магноліїди дали початок всім іншим підкласам.

До складу  підкласу входять 3 основних родини – Магнолієві, Лимонникові і Лаврові. В медичній практиці використовують:

Магнолія великоквіткова (Magnolia grandiflora) – вічнозелене дерево  з з крупними блискучими листками яйцеподібної форми. Квітки до 30 в діаметрі, білі, запашні. Плід – складна листянка. Листя використовують в якості гіпотензивного засобу.

   

 

         Лавр благородний (Laurus nobilis) – вічнозелене дерево. з шкірястим ланцетним листям, яке використовують як пряність. Квітки дрібні, одностатеві. Плід – темно-синя соковита листівка. Використовують ефірну олію листя та інших частин рослини у складі мазей (при ревматизмі, невралгіях). З деревини і листя лавра камфорного (Cinnamó́mum cámphora) отримують камфору.

   

Лимонник китайський (Schizandra chinensis) – витка ліана, у якої листя має лимонний запах. Рослина дводомна, з простим еліптичним листям, біло-рожевими квітками і червоними плодами-многолистянками. Використовують настоянку плодів і насіння як тонізуючий, стимулюючий засіб.

Копитняк європейський (Asarum europaeum L.) Народні назви – волосняк, підгорішник, підкопитник тощо. 3 родини хвилівникових – Aristolochiaceae.

Багаторічна трав’яниста рослина (5-10 см заввишки) з повзучим, розгалуженим кореневищем з трьома лускоподібними низовими листками. Стебло коротке, лежаче, звичайно з двома, рідше з трьома прикореневими довгочерешковими листками. Листки ниркоподібні, трохи шкірясті, зверху блискучі, короткоопушені, цілокраї. Квітки правильні, з простою зрослою віночкоподібною оцвітиною. Віночок трипелюстковий, дзвоникуватий, зовні буруватий, всередині темно-червоно-бурий. Частки його яйцеподібні, на верхівці загнуті всередину квітки. Тичинок 12, маточка одна з напівнижньою зав’яззю. Плід – шестигнізда коробочка.

У науковій медицині використовують кореневища з коренями і листками копитняка – Rhisoma et Folia Asari. Їх використовують як серцевий засіб, настій свіжих листків входить до складу препарату акофіт, яким лікують радикуліт та інші невралгічні захворювання.

ГЛЕЧИКИ ЖОВТІ – Nuphar lutea. Багаторiчна водяна рослина родини лататтєвих, має товсте повзуче кореневище. Листки плаваючi, шкiрястi, яйцеподібноовальнi. Квiтки одиничнi, великi, двостатевi. Цвiте у червнi – липнi. Плід – ягодоподiбний, гладенький.

Росте в стоячих i повiльно протікаючих водах.
Для лiкарських потреб заготовляють кореневища, якi пiд час цвiтiння i восени – виривають, попередньо пiдрiзавши ножем. Кореневище мiстить алкалоїди (нуфаридин, нуфлеїн, тiобiнуфурадин), смоли, гiркi i дубильнi речовини, цукри.

Застосовують при трихомонадних урогенiтальних захворюваннях, при отитах, спричинених грампозитивними мікроорганізмами, для лiкування захворювань шкіри i слизових оболонок, та як протизаплiдний засiб. Вiдвар п’ють при запальних процесах травного тракту, ревматизмi, iмпотенцiї. Мiсцево – при трихомонадних кольпiтах, для запобiгання вагiтностi. Борошно кореневища – засiб для боротьби з тарганами.
Внутрiшньо – вiдвар кореневища глечиків жовтих (4 ст ложки сировини на 1 л окропу, кип’ятити 6 хвилин, охолодити, процiдити) приймати по 1 ст ложцi тричі на день.

Підклас РАНУНКУЛІДИ  

Родина Жовтецеві (Ranunculaceae)

         У складі родини налічується близько 2000 видів рослин, поширених в областях холодного і помірного клімату. Більшість представників – трав’янисті рослини, рідше трапляються чагарники або дерева.

Коренева система мичкувата. Корені рослин бувають потовщені – у вигляді коренебульб.  Листки прості, без прилистків, цілісні або роздільні. Листя розташоване почергово або супротивно, іноді зібране в прикореневій розетці.

Квітки дуже різноманітні: поодинокі або в суцвіттях, актиноморфні або зигоморфні; двостатеві і одностатеві. Чашолистків 5, пелюсток найчастіше також 5, тичинок багато, гінецей апокарпний. В квітках часто є нектарники. Плоди – складні листянки або горішки.

Багато видів родини є отруйними через високий вміст алкалоїдів та серцевих глікозидів.

       Аконіт отруйний (Aconitum napellus) – багаторічна трав’яниста рослина, у якої підземні органи потовщені у вигляді двох бульбокоренів. Листки пальчасторозсічені. Стебло висотою, до 100 см, пряме. Листки черешковi пальчастороздiльнi. Квiтки голубi, синюватi або жовтi, в розлогiй китицi, неправильної форми. Цвiте у липнi – серпнi. Плід – збiрний, з голих або слабоопушених листянок.

Росте в Карпатах на луках, серед чагарникiв, на лiсових галявинах, в долинах гiрських рiчок.

Коренебульби аконiту строкатого мiстять алкалоїди (аконітин, аконiфiн, ацетилзонгорин, зонгорамiн та iншi).
Галеновi препарати аконiту мають болетамувальну, протимiкробну, протипухлинну активнiсть. Використовують при ревматизмi, невралгiї, мiгренi, ішіасі, злоякiсних пухлинах, простудних захворюваннях дихальних шляхiв.

Дельфіній сітчастоплодий (Delfinium dictyocarpum). Багаторічна трав`яниста рослина заввишки 80-150 см. Стебло порожнисте. Листки 5-7-пальчасторозсічені, з довгими черешками. Квітки (діаметр до 2,5 см) блакитно-фіолетові, зібрані в китицю. Цвіте у червні – липні. Плодоносить у липні. Розмножується насінням і вегетативно. Заходи охорони. Охороняється у заказнику загальнодержавного значення Росішний (Воловецький р-н Закарпатської обл.). Потрібно дослідити стан популяцій та поширення виду, з`ясувати причини зміни чисельності. Використовують траву рослини, яка містить алкалоїди, подібні за дією отруті кураре (розслабляють мускулатуру).

Горицвіт весняний (Adonis vеrnalis) – Багаторiчна трав’яниста рослина. Стебла численнi, голi або злегка опушенi, простi або розгалуженi, до 20 см заввишки. Низовi листки бурi, лускоподібнi; серединнi – сидячi. Квiтки великi, до 5 см у дiаметрi, правильнi, одиничнi, на верхiвках стебел i гiлок; пелюстки яскраво-жовтi. Цвiте у квiтнi – травнi. Плід – сiм’янка.

Росте на схилах пагорбiв i культивується як лiкарська i декоративна рослина.  Горицвiт – одна iз перших весняних квiток, поява якої знаменує пробудження природи.

З лiкувальною метою заготовляють траву травнi – липнi.
Трава горицвiту мiстить глiкозиди, основними з яких є адонiтоксин, цимарин, адонiтоксол, вернадигiн; флавоноїди, фітостерини.
За характером дiї препарати горицвiту належить до групи кардiотонiчних (серцевих глiкозидiв). Проявляють позитивну кардiотонiчну дiю.

Застосовують при серцевiй недостатностi, набряках, функцiональних неврозах серця, вегетодистонiї (входить до складу мікстури Бехтерєва).

Внутрiшньо – настiй трави (1:30, тобто 5 г трави на 150 мл окропу) приймати по 1 ст ложцi 4 рази на день. Слiд пам’ятати, що рослина належить до середнього ступеню токсичності i при передозуваннi може викликати отруєння органiзму (про симптоми отруєння i лікування див. У відомостях про отруєння серцевими глiкозидами). Препарати горицвіту не рекомендується призначати при виразковій хворобі шлунка, гстриті.

Зовнiшньо використовують порошок трави горицвiту для присипання ран i виразок, а настiй трави (1:30) у вигляді ванн для ніг – як болетамувальний засiб при рематизмi суглобiв i мiозитах.

ЧЕМЕРНИК ЧЕРВОНУВАТИЙ (гуньор, шпинс) – Helleborus purpuracens. Багаторічна трав’яниста рослина родини жовтецевих, з товстим, коротким, косоростучим кореневищем, яке несе численні придаткові корені. Надземна частина складається з 2 – 4 товстих шкірястих прикореневих листків – темно-зеле, розміщених на довгих черешках. Квітки від 1 до 4 розпукуються на невисокій стрілці. Вони мають 5 великих забарвлених віночкоподібних чашолистків, а пелюстки віночка перетворені в трубчасті нектарники. Тичинок багато; маточок 3 – 10. Плід – збірна листянка.

 У чемерника червонуватого листкова пластинка пальчасто розсічена на 5 – 7 часток, кожна з яких в свою чергу розсічена на 2 – 3 частки другого порядку. Квітки у чемерника брудно-фіолетові, з темними жилками, а всередині – жовтувато-пурпурні. Цвіте чемерник у квітні.
Росте в листяних лісах, головним чином на схилах гір.
Заготовляють кореневища; їх викопують після осипання насіння.
Кореневища чемерника містять глікозиди (гелебригенін, гелеборин, гелебореїн, гельборсид, корельборин – подібні строфантину); рамнозу, глюкозу, стероїди, сапоніни, ефірні олії.
Наукова назва роду походить від грецьких слів hellein, що в перекладі означає “убивати”, та bora – “їжа”. Така назва зумовлена отруйністю чемерників, які містять у собі глікозиди. Велика кількість їх занадто збуджує серце, порушуючи ритмічність роботи окремих частин його, що може призвести до смерті. З давніх-давен у Європі відомі властивості чемерників.

Про них згадується в багатьох легендах. В одній з давньогрецьких легенд говориться про те, що в царя Протея була красуня донька, яка страждала психічним розладом. Взявся вилікувати її чемерником один пастух, котрий тривалий час спостерігав дію цієї рослини на худобі. Так, з часів давньої Греції і через усе середньовіччя пройшла віра в цілющу силу чемерника для лікування психічних захворювань. У наш час справді виявлено, що в невеликих дозах чемерник діє заспокійливо на центральну нервову систему.

Чорнушка дамаська (Nigella damascena) – однорічна трав’яниста рослина з перисторозсіченими на лінійні частки листками.  Квітки поодинокі, правильні, двостатеві, блакитного кольору. Плоди коробочкоподібні,  з чорним насінням. Використовують насіння, яке містить ферменти,  при захворюваннях КШТ.      

СОКИРКИ ПОЛЬОВІ –  Consolida regalis
Однорiчна трав’яниста рослина родини жовтцевих. Стебло прямостояче, розчепiрено-розгалужене, до 60 см заввишки. Листки черговi, багаторазово розсiченi, нижнi – черешковi, верхнi – сидячi. Квiтки неправильнi, з простою п’ятичленною яскраво-фiолетовою, рожевою або бiлою оцвiтиною, зiбранi в негустi китицi, що утворюють волотеподібне суцвiття. Цвiте у червнi – серпнi. Плід – листянка.
Росте як бур’ян у посiвах, бiля дорiг.
З лiкувальною метою заготовляють траву, квiтки i насiння.
Трава мiстить алкалоїди (калькатрипiн), флавоноїди (кверцетин, кемпферол). У квiтках є алкалоїди (калькатрипiн, магнофлорин, делькозин), антоцiановий глiкозид (дельфiнiн), флавоноїди, маніт, пiгменти. У насiннi – алкалоїди (дельсолiн, делькозин, лiкоктонiн, консолiдин), жирна олiя.

Трава сокирок польових виявляє сечогiнну дію, квiтки – протизапальну, вiдхаркувальну, насiння – iнсектицидну.
Надмiрне вживання насiння може спричинити отруєння. Алкалоїди сокирок польових виявляють курареподібну дію, тобто паралізують дихальний центр і впливають на роботу серця.
Застосовують при циститах, дисменореї, гiпертонiчнiй хворобi, пневмонiї, плевритi, кровотечах, кон’юнктивiтах, головному і зубному болю, захворюваннях шкіри. Внутрiшньо – настiй трави

 

Жовтець повзучий – рослина-бур‘ян. Морфологічна будова рослини. Стебло – лежаче, 20-60 см завдовжки, розгалужене, з сланкими пагонами, які вкорінюються по вузлах. Листки – на довгих черешках, з трійчастороздільною пластинкою Суцвіття – квітки поодинокі, на довгих борознистих квітконіжках, віночок жовтий. Корінь – мичкувате кореневище (підземне стебло), з якого виростають шнуровидні корені. Насіння. Плід – горішок. Колір – коричневий. Форма – оберненояйцевидний, з слабозморшкуватою поверхнею. Розмір – довжина 2,5-3,5, ширина 2,25-2,75, товщина 0,5-1 мм. Маса 1000 плодів – 2,25- 3 г. Розвиток Сходить – в березні-травні й протягом усього літа. Цвіте -травні -липні. Плодоносить – в червні – серпні.

Біологічні особливості. Максимальна плодючість – до 350 плодів Глибина проростання – 7-8 см (не більше). Поширення. Поширений на всій території України, переважно на понижених місцях, на полях, городах, в садах, на луках і пасовищах. На цих уже угіддях поширені інші види жовтцю: ж, їдкий, ж, польовий, ж, отруйний. Всі вони отруйні, знижують продуктивність природних кормових угідь, погіршують якість сіна.

 

Родина МАКОВІ (PAPAVERACEAE)

Включає близько 700 видів трав’янистих рослин,  поширених в помірній зоні. Більшість видів родини мають молочники з алкалоїдовмсним молочним соком. Листки прості, без прилистків. Квітки двостатеві, актиноморфні, з подвійною оцвітиною, поодинокі або в суцвіттях. Чашолистків 2 (рано опадають), пелюсток 4. Гинецей паракарпний, зав’язь верхня. Тичинок багато. Плід коробочка різної форми: округлої або видовженої.

Мак снодійний  (Papaver somniferum) – однорічна трав’яниста рослина, яку культивують. Рослина має перистолопатеві листки,  вкриті восковим нальотом. Квітки великі, рожево-фіолетові з темною плямою в основі пелюсток. Плід – куляста коробочка. Рослина має молочники з отруйним соком (опієм), який використовують в медицині як болезаспокійливий і наркотичний засіб.

У народній медицині при кашлі використовують також пелюстки квіток маку дикого.

         Чистотіл великий (Chelidonium majus) –

 багаторічна трав’яниста рослина, молочний сік якої оранжевий. Стебла прямі, гіллясті, опушені волосками. Листя перисторозсічене. Квітки невеликі, жовті Плід – стручковидна коробочка. В медичній практиці чистотіл використовують для лікування бородавок, захворюваннях жовчного міхура.

Мачок жовтий (Glaucium flavum) – Одно- або дворічна трав’яниста рослина родини макових. Стебло голе, розгалужене, до 50 см заввишки. Стеблові листки густо опушені, решта – голі. Прикореневі листки ланцетні, трикутні або яйцеподібні, виїмчасто-лопатеві, шкірясті, синьо-зелені. Квітки правильні, пелюсток – 4, вони завдовжки 3 – 4 см, лимонно-, золотисто- або оранжевожовті. Цвіте у травні – липні. Плід – двогнізда стручкоподібна коробочка.
Росте на сухих місцях.

Для лікарських потреб заготовляють збирають надземну частину рослини.

Трава мачку жовтого містить алкалоїди глауцин, ауротензин, магнофлорин, глауфлорин, сангвінарин та інші, гіркоту, органічні кислоти, мінеральні речовини.
В народній медицині використвовують траву мачка як сечогінний засіб при літіазі, а також як відхаркувальний, протикашльовий, заспокійливий, протидіабетичний засіб. Місцево при гнійних ранах.

Експериментальними дослідженнями встановлено, що галенові препарати мачку жовтого мають виразну гіпотензивну, спазмолітичну та протикашлеву дію.

Внутрішньо – настій трави (10 г сировини на 200 мл окропу, настояти 50 хв) пити по 1 ст ложці тричі на день.
Зовнішньо – настій трави ( 20 г сировини на 200 мл окропу, настояти 50 хв) промивати гнійні рани.

Родина Барбарисові – Berberidaceae

Барбарис звичайний (Berberis vulgaris L.)  Гіллястий кущ (1,2-2,5 м заввишки). Пагони сірі, ребристі, дугоподібні, несуть трироздільні, рідше п’ятироздільні колючки (2 см завдовжки), Молоді гілочки жовтуваті або жовтувато-червоні. Листки чергові, тонкі, овальні, обернено-яйцеподібні або видовжені (1-4 см завдовжки і 0,5-2 см завширшки), на верхівці тупуваті, з клиноподібнозвуженою основою; по краю гострозубчастопплчасті, зісподу сітчасті, з невеликими прилистками. Суцвіття – пониклі китиці (до 6 см завдовжки), розміщені на верхівках укорочених пагонів. Квітки жовті (68 мм у діаметрі). Чашолистків три, забарвлених в однаковий колір з пелюстками, пелюсток три; у квітці ще є шість пелюсткоподібних нектарників, які мають по дві залозки при основі. Тичинок шість, маточка одна, зав’язь верхня.

Плід – видовжена, яскраво-червона ягода (5-12 мм завдовжки) з однією-трьома коричневими матовими насінинами (4-6 мм завдовжки). Росте у підліску, в хвойних і мішаних лісах, на узліссях, в чагарниках, на кам’янистих схилах. Морозостійка, світлолюбна рослина. Цвіте в травні – червні, плоди достигають у вересні. Барбарис поширений по всій Україні як природно, так і в культурах.

Оригінальні смакові властивості плодів барбарису зумовлені наявністю в них цукрів (до 7 %), органічних кислот (до 7 %), вітаміну С (близько 170 мг %). Плоди містять також пектинові, дубильні й фарбувальні речовини. У фруктово-ягідному виробництві з плодів готують лікери, наливки, соки, сиропи, екстракти, безалкогольні напої, які відзначаються своєрідним смаком. Молоді пагони й листки барбарису містять яблучну кислоту, вітаміни С (120 мг %), А (140 мг %), вживають у їжу їх у вигляді салатів і маринадів. Барбарис звичайний – добра медоносна рослина.

У науковій медицині використовують листки, кору й корені барбарису – Folia, Cortex, Radix Berberidis. Листки використовують в акушерсько-гінекологічній практиці як кровоспинний засіб. У коренях і корі барбарису міститься алкалоїд берберин. Їх застосовують у медицині як засіб, що знижує кров’яний тиск і серцебиття. Вони мають також глистогінні й кровоспинні властивості.

Молоді гілки, кору й корені барбарису використовують для фарбування вовни в лимонно-жовтий, а шкір – у червонувато-жовтий кольори. Сік із свіжих стиглих ягід у суміші з галунами дає рожеву фарбу, яку використовують для фарбування льону, шовку, паперу й вовни. У декоративному садівництві барбарис застосовують для створення живоплотів, бордюрів, окремих груп. Не рекомендується розводити в лісових смугах поблизу сільськогосподарських угідь, тому, що він є проміжною рослиною-живителем шкідливих для злаків іржастих грибів.

 

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ:

1.        Ткаченко Н.М.,  Сербін А.Г.  Ботаніка. – Х.: Основа, 1997.– С.332-355.

2.        Нечитайло В.А., Кучерява Л.Ф. Ботаніка. Вищі рослини. – К.: Фітосоціоцентр, 2000.

3.        Григора І.М., Алейніков І.М., Лушпа В.І. та ін. Курс загальної ботаніки. – Київ: Фітосоціоцентр, 2003. – 500 с.

4.        Яковлев Г.П., Челомбитько В.А. Ботаника: Учеб. для фармац. институтов и фармац. фак. мед. вузов / Под ред. И.В. Грушвицкого. – М.: Высш. шк., 1990. – 367 с.

5.        Хржановский В. Г. Курс общей ботаники. – М.: Высшая школа, 1976. –

6.        Географія рослин з основами ботаніки: Навч. посібник / Гришко-Богменко Б.К., Морозюк С.С., Мороз І.В., Оляніцька Л.Г. – К.: Вища школа, 1991. – 255 с.

7.        Заверуха Б.В., Андриенко Т.Л., Протопопова В.В. Охраняемые растения Украины. –К.: Наук. думка, 1983. – 175 с.

8.        Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник / Відп. ред. А.М. Гродзинський. – К.: Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана, 1992. – 544 с.

9.        Определитель  высших растений  Украины /  Доброчаева Д.Н., Котов М.И., Прокудин Ю.Н. и др. – К.: Наук. думка, 1987. – 548 с.

10.    Довженко В.Р., Довженко А.В. Растения служат человеку: Справочник. – Симферополь: Таврия, 1991. – 368 с.

11.    Рейвн П., Эверт Р., Айкхорн С. Современная ботаника: В 2-х т. – М.: Мир, 1990.

12.    Randy Moore, W.D. Clark, Kingsley R.Stern, Darell Vodopich.  Botany.– Toronto: WCB, 1995. – 824 р.

13.    Шанайда М.І., Фіра Л.С. Сучасні тенденції фармакогностичного дослідження лікарських рослин родини губоцвіті // Медична хімія. – 2005. – Т.7, № 1. – С. 108–112.

14.    Медична ботаніка. Систематика рослин: Методичні вказівки до практичних занять для студентів фармацевтичного факультету / С.М. Марчишин, Р.Є. Нечай, М.І. Шанайда, І.З. Кернична. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. – С. 78-99.