Матеріали для підготовки до практичного заняття  6

“Підклас Розиди. Родини Селерові, Жимолостеві, Жостерові “

Родина Товстянкові (Crassulaceae)

 

Родіола рожева (Rhodiola rosea) – багаторічна трав’яниста рослина з потовщеним кореневищем. Зрідка трапляється в Карпатах – занесена до “Червоної книги України”, тому потребує охорони. Листки прості, м’ясисті. Квітки двостатеві 5-членні. Пелюстки жовті. Підземні органи рослини під назвою “золотий корінь” використовують як тонізуючий засіб.

 

 

Каланхоє перисте, бріофілюм (Kalanchoe pinnata) – багаторічна теплолюбива рослина, яка походить з тропічної зони Земної кулі. Повсюдно культивується як лікарська та декоративна. У медицині використовують свіжу надземну частину рослини для виготовлення протизапальних, репаративних лікарських засобів. Застосовують при хронічних тонзилітах, парадонтозі, стоматитах.

Родина Ломикаменеві (Saxifragaceae)

Бадан товстолистий (Bergenia crassifolia) – багаторічна трав’яниста рослина з видовженим горизонтальним кореневищем. Батьківщина – алтай і Східний Сибір. Листки овальні, шкірясті, зібрані в прикореневу розетку. Квітки біло-рожеві, у волотях, з 5-членною подвійною оцвітиною. Маточка одна. Плід коробочка.

В Україні культивують  для заготівлі кореневища, яке містить дубильні речовини. Препарати з бадану виявляють кровоспинну, в’яжучу, протизапальну дію. Застосовують при маткових кровотечах, при стоматитах, дизентерії.

 

 

Родина Агрусові (Grossulariaceae)

Смородина чорна (Ribes nigrum) – невеликий кущ з простими 3-5-лопатевими листками, розміщеними почергово. Квітки рожево-зеленуваті, зібрані в суцвіття китиця. Плоди – чорні ягоди.

У медичній практиці використовують листя і плоди як полівітамінний засіб, джерело цінних органічних кислот, мікроелементів.

 

Родина Гіркокаштанові – Hippocastanaceae

Гіркокаштан звичайний – Aesculus hippocastanum L.   Деревна рослина з родини Гіркокаштанових. У народі часто називається просто каштаном, хоча з ботанічної точки зору каштан їстівний— зовсім інша рослина з родини Букові. Дерево з гарною густою кроною до 30 м заввишки. Старе гілля брунатно-сіре, молоді товсті пагони — світло-бурі, голі. Квітки зібрані в гроно 20-30 см заввишки, чашечки квіток дзвоникуваті, пухнасті з 5 нерівними лопатями. Віночок п’ятипелюстковий, білий з жовтуватою, далі червонястою плямою в зіві. Плід — зелена тристулкова коробочка 6 см завдовжки з неколючими шпичаками і з однією насіниною 2-3 см в поперечнику, покритою блискучою шкіркою, з сірою плямою на основі. Цвіте в травні, плоди дозрівають у вересні — жовтні.

Росте по всій території України (походить з Ірану) — висаджують у парках, вздовж алей. Збирають кору молодих гілок — навесні, квіти — в травні, шкірку насіння — восени.

Провідною ознакою варикозної хвороби є розширення підшкірних вен, через яку хвороба і отримала свою назву. Варикозне розширення вен, як правило, з’являється в молодому віці, ужінок – під час або після вагітності. На початкових стадіях захворювання з’являються нечисленні та достатньо неспецифічні симптоми. Хворих турбують відчуття тяжкості та підвищеної стомлюваності в ногах, розпирання, печіння та іноді нічні судоми в литкових м’язах. Одним із частих симптомів, що з’являються вже на самому початку захворювання, бувають минущі набряки та біль по ходу вен (часто ще не розширення). При варикозі ніг відзначають невелику набряклість м’яких тканин, звичайно в області стоп, щиколоток та нижній частині гомілок. Весь цей комплекс симптомів настільки відрізняється від пацієнта до пацієнту, що практично єдиною вдалою його назвою слід визнати «синдром важких ніг» (не плутати з«синдромом неспокійних ніг»). Не обов’язково наявність цього синдрому призводить до подальшої варикозної трансформації вен. Однак більшість хворих з варикозним розширеннямвен нижніх кінцівок у початку захворювання відзначали деякі з перерахованих симптомів. Всі ці симптоми зазвичай більш виражені у вечірній час, після роботи, або при тривалому стоянні, особливо в спекотну погоду.

Хвороба розвивається повільно – роками, а деколи і десятиліттями. Пізніше до перерахованих суб’єктивних симптомів приєднуються набряки, що регулярно виникають до вечора та зникають до ранку. Спочатку набряки спостерігаються в області кісточок і тилу стопи, а потім поширюються на гомілку. При появі таких набряків слід говорити про хронічну венозну недостатность. Колір шкіри набуває синюшного відтінку. Якщо пацієнти на цій стадії не отримують необхідного лікування, у деяких з них виникає гіперпігментація шкіри гомілок таліподерматосклероз. У більш запущених випадках виникають трофічні виразки

 

ЕСКУЗАН КРАПЛІ

 

 

Назва:	ЕСКУЗАН КРАПЛІ
Міжнародна непатентована назва:	Comb drug
Виробник:	“Pharma Wernigerode GmbH”, Німеччина
Лікарська форма:	Краплі
Форма випуску:	Краплі для перорального застосування по 20 мл у флаконах з крапельницею
Діючі речовини:	100 мл крапель містять: сухого екстракту з насіння кінського каштана – 5.4 г, тіаміну гідрохлориду – 0.5 г
Фармакотерапевтична група:	Ангіопротектори
Показання:	Хронічна венозна недостатність варикозного та посттромботичного генезу або її ускладнення; захворювання, які пов’язані з функціональним порушенням кровопостачання.

Застосовують при маткових і гемороїдальних кровотечах, геморагічних діатезах, при варикозному розширенні вен, тромбофлебітах (стимулює антитромбічну активність сироватки крові й посилює наповнення кров’ю жильної системи), при атеросклерозі (змінює хімізм, крові і особливо обмін холестерину), для профілактики апоплексії (в корі містяться глікозиди ескулетин і фраксин, які, подібно до дикумарину, уповільнюють зсідання крові, і речовини, рівноцінні хініну), при захворюваннях жовчного міхура, хронічних захворюваннях кишок, при суглобному ревматизмі, артритах різної етіології, малярії, нічному занімінні рук та ніг

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТРОПІКІВ, СУБТРОПІКІВ І ПОМІРНОЇ ЗОНИ

Родина Миртові (Myrtaceae)

Евкаліпт кулястий –  Eucalýptus glóbulus – високе дерево, яке поширене в Австралії. Листки евкаліпта кулястого містять летку олію (0,7—2 %), основ­ною складовою частиною якої е терпен цінеол, що має окислювальну і бактерицидну дію, терпени (пінен), альдегіди і сесквітерпенові спирти (міртенол, глобулол), смолисті речовини бальзамічної природи, дубильні речовини, фітонциди.

 

Діють як expectorans, secretolyticum, desinficiens, bacteriostaticum, advulnans, antispasmodicum, hemostypticum, tonicum.

Застосовують у вигляді відвару: 2 столові ложки подрібнених лист­ків заливають 1 склянкою води, кип’ятять 5 хв., охолоджують. П’ють по 1 столовій ложці 3 рази протягом доби. У великих дозах можуть зумовити подразнення слизової оболонки органів травлення і спричи­нити блювання, загальну слабкість, судоми. Цим відваром промивають гнійні рани і рани, які погано гояться, спринцюють піхву, полощуть горло при хронічному тонзиліті, роблять інгаляції при простудних хво­робах.

Препарати: листки евкаліпта (Folium Eucalypti), в упаковці по 100 г; брикети розміром 120Х65Х 10 мм, розділені на 10 частин — доз; настойка евкаліпта (Tinctura Eucalypti), у флаконах міст­кістю 25 мл. Призначають по 15—ЗО та 10—15 крапель на 1 склянку теплої води для полоскань горла й порожнини рота;евкаліптова олія (Oleum Eucalypti) містить 60 % цінеолу пінена. Для полоскань та інгаляцій при запальних захворюваннях; верхніх дихальних шляхів призначають по 15—20 крапель на 1 склянку теплої води. Входить до складу пектусину (Pectusinum) —див. М’ята перцева, дія інгаляційна

Родина Рутові – Rutaceae

Рід Цитрус (Citrus L.)

Серед численних плодових рослин цитрусові користуються особливою популярністю. Плоди мандаринів, апельсинів, лимонів, цитронів, грейпфрутів відрізняються високими живильними, лікувальними і дієтичними властивостями. Вони служать сировиною для отримання чудових соків, компотів, цукатів і варива, цінних ефірних масел і різних есенцій, що широко вик в харчовій, кондитерській і парфюмерній промисловості.

Плоди цитрусових багаті глюкозою, сахарозою, фруктозою (загальне власниці сахаров варіює від 6,34% у лимона до 7,02% у мандарина) і різноманітними вітамінами (З, D, А, В1, В2, РР) і провітамінами (А, Е). Так, за змістом вітаміну С плоди цитрусових значно перевершують плоди інших культур: у плодах апельсина, мандарина, лимона і грейпфрута міститься відповідно 66, 25-40, 52-60 і 38-41 мг%, аскорбінової кислоти, в плодах яблуні (сорт Антонівка) – 33, в груші – 3-10, у вишні – 15, в сливі – 4-7 у винограді – 2-3 мг%/. У несприятливі в метеорологічному відношенні роки кількість вітаміну С в плодах цитрусових різко знижується. Окрім споживання в свіжому або переробленому вигляді, цитрусові плоди широко використовуються в медицині при різних захворюваннях.

Родина Аралієві – Araliaceae

ЖЕНЬШЕНЬ  (корінь життя) – Panax ginseng

Багаторічна трав’яниста рослина. Коренева система женьшеня складається з короткого вертикального кореневища (так званої шийки) і власне кореня; корінь жовтувато-білий, товстий, м’ясистий, мало галузистий, часто буває схожий на фігуру людини. Стебло тонке, прямостояче, гладеньке, всередині порожнє, до 70 см заввишки, на верхівці увінчане розеткою з 2 – 5, а інколи й 6 листків. Листки черешкові, пальчастоп’ятискладні; листочки обернено овальні, по краю – пилчасті. Квітки двостатеві, білі, іноді ніжно-рожеві, зібрані у верхівковий одиничний зонтик. Цвіте у червні. Плід – соковита яскраво-червона кістянка.

Плоди достигають у серпні. В дикому стані женьшень росте у глухій тайзі на Далекому Сході. Садоводи-аматори з успіхом вирощують женьшень на грядках.

Для виготовлення ліків використовують корінь женьшеня. Збирають коріння женьшеня в першій половині серпня, коли його легко знайти за достиглими червоними плодами. Після достигання плодів корінь стає твердішим і витривалішим для зберігання. Викопують корінь обережно, щоб не відірвати від кореня “шийку” і не ушкодити бічні й додаткові корені. Викопаний корінь старанно очищають м’якою сухою щіткою від землі (мити не можна).

ЕЛЕУТЕРОКОК

 

 

Назва:	ЕЛЕУТЕРОКОК
Міжнародна непатентована назва:	Eleutherococcus senticosus
Виробник:	ВАТ “Лубнифарм”, м.Лубни, Полтавська обл., Україна
Лікарська форма:	Екстракт рідкий
Форма випуску:	Екстракт рідкий для перорального застосування, спиртовий по 50 мл у флаконах; по 20 кг у бутлях
Діючі речовини:	1 флакон (бутель) містить спиртового екстракту із кореневищ з коренями елеутерококу колючого (1:1) – 50.0 мл або 20.0 л
Допоміжні речовини:	Спирт етиловий 40%
Фармакотерапевтична група:	Препарати, які “тонізують” центральну нервову систему
Показання:	Фізична і розумова перевтома, неврастенія і психастенія; функціональне виснаження ЦНС, що супроводжується зниженням працездатності, дратівливістю та безсонням; вегетоневроз; стани після важких оперативних втручань.

Родина Маслинкові – Eleagnaceae

Обліпиха крушиновидна (Hippophae rhamnoides L.) Невелике (до 4 м заввишки) деревце або кущ родини маслинкових з колючими гілками, вкритими сірою корою. Молоді пагони дрібними кулястими бруньками, вкриті сріблястими, а пізніше – іржасто-бурими лусочками. Листки лінійноланцетні (2-8 см завдовжки), цілокраї, зверху зелені, зісподу – бурувато-сріблясті, сидять зближено.

Квітки одностатеві, рослина дводомна. Тичинкові квітки буруваті в коротких колосках, дрібні з глибокодвороздільною оцвітиною і чотирма тичинками. Маточкові квітки зеленуваті, малопомітні, з трубчастою дволопатевою оцвітиною, сидять у пазухах листків. Маточка одна, зав’язь верхня. Плід – овальна кістянка (7-8 мм завдовжки), жовтувата або оранжево-червона. Плоди сидять густо, ніби обліплюючи стебло. Насіння (до 5 мм завдовжки) чорне, блискуче, з рівчачком.

У природних умовах росте по берегах річок і озер як домішка до вербово-тополевих заплавних лісів. Світлолюбна, морозостійка рослина. Цвіте у травні, плоди достигають у вересні. У природному стані обліпиха росте в дельті р. Дунаю (Одеська область), створюючи на піщаних кучугурах густі зарості. Культивується по всій Україні в полезахисних смугах, у захисних насадженнях уздовж доріг, у садах і парках. Райони заготівель – місця природного поширення і культури обліпихи.

        

Харчова, вітамінна, пилконосна, лікарська, танідоносна, фарбувальна, декоративна, фітомеліоративна, косметична рослина. Плоди ароматні, на смак подібні до плодів ананаса, гіркуваті, після перших приморозків втрачають гіркоту і набувають приємного кислуватого смаку. Їх використовують сирими і для різноманітної переробки. Наливки, настойки, лікери з обліпихи широко відомі не тільки в нашій країні, а й за рубежем. Завдяки надзвичайно високим смаковим і харчовим властивостям з плодів готують соки, екстракти, сиропи, різноманітні типи вин. Фруктово-ягідне обліпихове вино має золотисто-жовте забарвлення і характерний блиск, тонкий ананасний аромат.

Обліпихова олія, яка виробляється з плодів і насіння, використовується при променевих ураженнях шкіри, як бактерицидний засіб її використовують при багатьох інфекційних хворобах, у гінекологічній практиці, при виразках шлунка і дванадцятипалої кишки. Олією лікують також екземи, деякі хвороби очей. Сік і плоди використовують при гіповітамінозах, зокрема при цинзі; плоди з листками – для лікування ревматизму та хвороб шлунка; насіння – як добрий проносний засіб. У ветеринарній практиці гілки обліпихи застосовують для прискорення росту шерсті у овечок і надання їй блиску.

Родина гранатові Punicaceae

–

Гранат – Punica granatum.  Листопадне дерево або чагарник  висотою з сірувато-бурою корою. Пагони прямостоячі, рясно гілкуються. Листя численне, 2 – 4 см завдовжки, сидячі або на короткому червонуватому черешку, ланцетні або овальні, тупуваті, цілокраї, голі. Квітки одиночні на кінцях пагонів (рідко – по 2-3). Чашечка 3-6-зубчата, з перетяжкою посередині, м’ясиста, рожева або яскраво-червона, на кінцях зубців світліше. Віночок до 5 см в діаметрі, роздільний, 6-пелюстковий. Пелюстки яскраво-червоні або рожеві, рідше жовті або білі. Тичинки численні. Квітки з короткими стовпчиками – стерильні (не дають плодів), з довгими – плодові. Плід ягодоподібний, з соковитим багатосім’яним вмістом, їстівний – полівітамінний.

Родина Валеріанові

         Валеріана лікарська (Valeriana officinalis L.) Під назвою валеріана лікарська об’єднують кілька видів валеріан, що мають лікувальне значення: валеріана пагононосна (V. stolonifera Czern.), що росте на вологих луках, на сирих місцях у лісі, її кореневище розвиває довгі підземні пагони;  валеріана болотна (V. palustris Kr.), що росте на болотах, кореневище коротке, без пагонів, листки зісподу опушені;  валеріана руська (V. rossica Smirn.), що трапляється на суходільних луках, має кореневище без пагонів і короткощетинисті зісподу листки; валеріана блискуча (V. nitida Kr.), яка росте на заливних луках, по галявинах заливних лісів, кореневище без пагонів, стеблові листки з шістьма-сімома парами листочків, вкритих зісподу рідкими короткими щетинками.

Всі перелічені види валеріана – багаторічні трав’янисті рослини (30-100 см заввишки) з пучком численних тоненьких коренів, що мають сильний запах. Стебло поодиноке (рідко їх 2-3), пряме, порожнисте, борозенчасте, у верхній частині розгалужене. листки супротивні, непарноперисті з 3-19 парами листочків. Листочки довгасті, ланцетні, яйцеподібно-ланцетні або лінійно-ланцетні. Квітки неправильні, зрослопелюсткові, зібрані у великі щиткоподібно-волотисті суцвіття. Чашечка малопомітна, при плодах перетворюється у чубок з 5-15 перистих щетинок. Віночок 4-5 мм завдовжки, червонуватий, темнорожевий, зрідка білий або фіолетовий, трубчасто-воронкоподібний, з п’ятилопатевим відгином. Тичинок три, маточка одна з нижньою зав’яззю, стовпчиком і трироздільною приймочкою. Плід – гола або опушена сім’янка з чубком на верхівці.

Лікарська, ефіроолійна ї медоносна рослина. У науковій медицині застосовують кореневища з коренями валеріани – Rhizoma cum Radicibus Valerianae як засіб, що заспокійливо діє на нервову систему, як протиспазматичний, тонізуючий засіб, при нервових збудженнях, істерії, запамороченнях, безсонні, неврозах серця, нервовому серцебитті, астмі, епілепсії, мігрені, болях у животі і спазмах кишечнику, хворобах щитовидної залози, як протиблювотний і глистогінний засіб. Зовнішньо валеріану використовують у вигляді примочок і компресів при запаленнях очей. Корені валеріани містять ефірну валеріанову олію, алкалоїди, смолу, дубильні речовини й органічні кислоти, цукри і крохмаль.

Льон звичайний – Linum usitatissimum L.     — основна прядивна культура в Україні. При його вирощуванні одержують три цінних види продукції — високоякісне волокно, висихаючу олію і технічну сировину (кострицю). Волокно характеризується високими технологічними якостями — міцністю, гнучкістю, тониною. За міцністю воно в два рази перевищує бавовняне і в три рази — шерстяне. З нього виготовляють багато побутових, технічних, тарних і пакувальних тканин. Вони міцні, стійкі проти гниття, мають високі гігієнічні якості.

 Льон належить до родини льонових Linaceae, яка включає 22 роди, із них для практичної мети використовують переважно один рід — Linum L. Він об’єднує понад 200 видів, серед яких є однорічні й багаторічні трав’янисті рослини. Господарське значення має тільки культурний, або звичайний, льон — Linum usitatissimum L., який широко використовують на волокно і насіння.
Коренева система стрижнева. Стебло гладеньке, циліндричне, тонке. Залежно від різновидності має висоту від 15—20 до 100—120 см, розгалужується тільки зверху (льон-довгунець) або від основи по всій довжині (льон-кучерявець, льон-межеумок). З цим пов’язане і різне використання форм льону. Листки сидячі, ланцетні, цілокраї, зелені або сизі, густо розміщені на стеблі почергово, гладенькі, із восковим нальотом, 26—30 мм завдовжки і 2—4 мм завширшки.

Суцвіття — зонтикоподібні китиці, розміщені на верхівці стебла і його бічних розгалуженнях. Квітка п’ятірного типу, симетрична, складається із чашечки, що має п’ять загострених зелених чашолистиків із війками по краях, віночка, який складається з п’яти пелюсток голубого кoльору.
Плід — п’ятигнізда, округла, зверху загострена коробочка. В нормально розвинутій коробочці може бути не більше 10 насінин.
Насіння яйцеподібної форми, з вузьким, трохи загнутим носиком, коричневе з різними відтінками. Поверхня блискуча, гладенька, слизька. Його використовують в медичнійпрактиці в якості пом’якшувального, обволікаючого засобу. Насіння містить 35—42% висихаючої олії (йодне число 165—192) і близько 25% білкових речовин.

Родина Зонтичні (Селерові) – Apiaceae

Налічує біля 3000 видів рослин, з яких більше 10 використовують в офіцинальній медицині.

Підземні органи: стрижнева коренева система, іноді формується коренеплід (морква, петрушка). Стебла: прямостоячі,  борозенчасті, всередині порожнист. Листки: прості з роздільною або розчленованою листковою пластинкою, рідше цілісні; в основі мають розрослу піхву, яка охоплює стебло. Листкорозміщення чергове.

Суцвіття: складний зонтик, рідше головка. В основі суцвіть у деяких видів може бути обгортка з листків. Квітки: двостатеві (рідше одностатеві), актиноморфні (іноді крайові зигоморфні), з подвійною 5-членною оцвітиною; пелюстки вільні. Чашечка редукована до зубчиків. Андроцей складається з 5 вільних тичинок. Гінецей ценокарпний 2-плодолистковий, зав’язь нижня. Плід: двосім’янка (вислоплідник). Мерикарпії вислоплідника мають 5 поздовжніх реберець, між якими є заглиблення (борозенки), де розміщені схізогенні ефірноолійні канальці. Наявність виростів на поверхні плодів нерідко є діагностичною ознакою виду Рис. 1  Діагностичні ознаки рослин родини Селерові (Зонтичні)

 

Аніс звичайний (ганиж, ганус) – Anisum vulgarе

Однорiчна трав’яниста рослина родини селерових. Стебло борознисте, зверху розгалужене. Листки троякi: нижнi – довгоче-решковi, цiлiснi, округлi, глибокопилчастi; серединнi – плоскі, перистi; верхнi – тричiперисторозсiченi. Квiтки п’яти-пелюстковi, дрiбнi, бiлi, в складних зонтиках. Цвiте у червнi – липнi. Плід – двосiм’янка. Вирощують як лiкарську, ефiрноолiйну, пряну рослину. Використовують плоди анiсу. Збирають, коли дозрiє половина плодiв.
Плоди анiсу мiстять жирну олiю, бiлковi речовини, фурокумарини, ефiрну олiю до складу якої входять анетол, анiсовий альдегiд, кетон.
Препарати анiсу проявляють вiдхаркувальну, антисептичну, протизапальну, антиспастичну дiю. Позитивно впливає анiс при запальних процесах дихальних шляхiв (бронхiт, бронхiальна астма, бронхопневмонiя, ларингiт, трахеїт, коклюш), ентеритi, колiтi. Стимулює видiлення молока у матерiв-годувальниць. Плоди анiсу входять до складу грудного елiксиру та шлункового чаю.

Дягель лікарський (Angelica archangelica L)                     Дворічна трав’яниста рослина родини зонтичних з товстим, порожнистим, округлим, гіллястим стеблом, часто червонуватим, особливо в верхній частині. Листки (до 80 см завдовжки) зверху яскраво-зелені, знизу сіруваті, тонкі, м’які з великими здутими піхвами, двічі-, тричіперисторозсічені, з великими яйцеподібними, гострозубчастими листочками, інколи при основі серцеподібними. Прикореневі листки довгочерешкові, верхні – сидячі. Суцвіття 10-17 см у діаметрі, зонтик без обгортки або з одним (двома) листочками і численними опушеними променями. Зонтички мають багатолисті обгортки. І вітки дрібні, правильні, зубці чашечки малопомітні. Віночок п’ятичленний, пелюстки зеленувато-білі, еліптичні, з загнутою верхівкою, майже без виїмки. Тичинок .п’ять, маточка одна, з нижньою зав’яззю і двома стовпчиками. Плід –

двосім’янка завдовжки 5-6 мм. Сім’янки овальні, стиснуті із спинки, з майже рівними крайовими ребрами. У науковій медицині з лікувальною метою використовують кореневище з коренями – Radix Archangelicae, .як шлунковий засіб для поліпшення травлення, посилення секреторно; і рухової функції кишечника і як сечогінний засіб. У коренях дягелю містяться ефірні олії, гіркі й дубильні речовини, смоли, цукор (до 20% ), органічні кислоти. Цей набір речовин зумовлю сечогінну, потогінну; вітрогінну, болезаспокійливу відхаркувальну дію; а- також дезинфікуючі і антипаразитарні його властивості.

Кмин звичайний (ганус, дикий аністмин, тмiн) – Carum carvi

Дворiчна трав’яниста рослина родини зонтичних. Стебло голе, вiд середини розгалужене, до 90 см заввишки. Листки черговi, довгастi, 2-3-перистi, кiнцевi частки у них лiнiйнi, закiнчуються коротким м’яким вiстрям. Квiтки дрiбнi, двостатевi, бiлi або рожевi, у складних зонтиках. Цвiте у червнi – липнi. Плід – двосiм’янка. Плоди дозрiвають у липнi – серпнi.

Росте на луках, узлiссях, лiсових галявинах, вирощується як пряна рослина.
Для лiкарських потреб заготовляю          ть насiння кмину, коли плоди перших зонтикiв побурiють. Плоди кмину звичайного мiстять ефiрну i жирну олiї, флавоноїди (кверцитин, кемпферол), вiтамiни, мiнеральнi речовини, терпеноїди.
Галеновi препарати кмину мають бактерицидну, анестезуючу, жовчогiнну, спазмолiтичну, вiдхаркувальну, протизапальну дiю.
Препарати кмину застосовують при атонiчних запорах, холециститах, метеоризмi, набряках, для стимуляцiї виділення молока у матерiв-годувальниць, збудження апетиту, зменшення процесiв бродiння у кишечнику.

Любисток лікарський –  Levіsticum officinale

Багаторічна, холодостійка трав’яниста рослина, розмножується насінням, поділом кореневища, відростками. Цвіте в червні-липні. До грунтів любисток не дуже вибагливий, добре реагує на вологу і світло в початковій стадії розвитку. При вирощуванні насінням у перший рік утворює розетку, а в наступні – генеративні органи.

Батьківщина любистку — Азія, в природних умовах росте в горах Ірану. Культивується в Західній Європі, країнах Азії і Північної Америки. В Україні культивується всюди, часто росте в здичавілому вигляді. Усі частини-рослини використовують як спеції для ароматизації кондитерських виробів, напоїв, маринадів, при дієтичному харчуванні, як приправу в салати, м’ясні та інші блюда, соуси, маринади. Ефірну олію застосовують у парфумерії й кулінарії. Насіння використовують при засолюванні овочів, випіканні хліба та інших виробів.  З коренів готують варення, цукати. Особливо корисне застосування при хворобі печінки, жовчного міхура, нирок, при ревматизмі, метеоризмі та ожирінні. В народній медицині використовують як сечогінний і відхаркувальний засіб, а також для зміцнення волосся. Морква дика – Daucus carota L.

Одно-дворічна травяниста рослина. Стебло – пряме, висотою 25-80 см, жорстковолосисте . Листки – двічі або тричіперисторозсічені, з довгастими або лінійними, надрізанозубчастими часточками. Суцвіття – квітки зібрані у великі зонтики, крайні більші. Пелюстки білі або жовті, всередині зонтика квітка неплодоносна, темно-червона, на довгій ніжці.

Пастернак посівний – Pastinaca sativa L.

  

Дворiчна трав’яниста гола рослина родини зонтичних. У перший рiк утворює розетку листкiв i м’ясистий соковитий веретеноподiбний коренеплід; на другий рiк розвивається прямостояче розгалужене гранчастоборозенчасте стебло, до 200 см заввишки. Стебловi листки черговi, сидячi, перисторозсiченi. Квiтки п’ятипелюсткові, двостатевi, правильнi, зiбранi у складнi зонтики, пелюстки жовтi. Цвiте у липнi – серпнi. Плід – двосiм’янка.
Культивується як овочева i лiкарська рослина.
Для виготовлення галенових препаратiв використовують плоди, траву i коренеплоди. Траву збирають пiд час цвiтiння (можна застосовувати свiжу траву). Плоди (насiння) у перiод повної стиглостi. Коренеплоди – використовують свiжими або висушують.
У траві є каротин, аскорбiнова i фолiєва кислоти, тiамiн, рибофлавiн, фурокумарин. У плодах – фурокумарини, флавоноїди, вiтамiни, жирна олiя. У коренеплодах – вуглеводи, крохмаль, пектиновi та мiнеральнi речовини, жирна олiя, вiтамiни, слизі. Галеновi препарати пастернаку мають, загальнозмiцнюючi, болетамувальнi, відхаркувальні, сечогінні, спазмолiтичнi, протизапальнi, протикашльовi властивостi.

Петрушка кцучерява –Petroselinum crispum

Дворiчна трав’яниста, гола рослина родини селерових (зонтичних). У перший рiк утворює розетку з листкiв i потовщений веретеноподiбний корiнь, на другий – прямостояче, круглясте, вздовж штриховане, вiд середини стебло розгалужене, до 100 см заввишки. Листки темно-зеленi, прикореневi довгочерешковi, верхнi трироздiльнi. Квiтки правильнi, п’ятипелюсткові, двостатевi, зiбранi в складнi зонтики; пелюстки округлi, при основi серцеподібнi, виїмчастi. Цвiте у червні – липнi. Плід – двосiм’янка.
Культивують як пряну рослину.
Для лiкарських потреб використовують плоди, рiдше листя i коренеплоди петрушки кучерявої.

 

Листя заготовляють у перший рiк вегетацiї i використовують свiжим або висушеним як траву до їжi. Плоди збирають у перiод стиглостi. Коренеплоди викопують у кiнцi першого року вегетацiї (восени або навеснi).
Усi частини рослини мiстять ефiрнi олiї, флавоноїди, кумарини, вiтамiни, бiлки, мiкро- та макроелементи.
Галеновi препарати петрушки кучерявої посилюють дiурез, підвищують тонус гладкої мускулатури кишечника, матки i сечового мiхура. Сприяють видiленню жовчi, покращують роботу печінки і селезінки.
Застосовують галенові препарати петрушки кучерявої при набряках, водянцi, гіпертонічній хворбі, нирковокам’янiй хворобi, метеоризмi, захворюваннях печінки і селезінки.

Фенхель звичайний – Foeniculum vulgare L.

Багаторiчна або дворiчна гола сиза рослина родини селерових. Стебло прямостояче, до 200 см заввишки, круглясте, галузисте. Листки черговi яйцеподібно- трикутнi; нижнi листки черешковi, верхнi – сидячi. Квiтки правильнi, двостатевi, п’ятипелюстковi, зiбранi в складнi зонтики. Цвiте у липнi – серпнi. Плід – двосiм’янка, достигає у вереснi.
Вирощують як ефiроолiйну, лiкарську i пряносмакову рослину.
Для виготовлення галенових препаратiв збирають плоди фенхелю коли вони в центральних зонтиках набувають зеленувато-бурого забарвлення.
         Препарати фенхелю проявляють спазмолiтичні, вітрогінні, сечогiнні властивостi, посилюють секрецiю залоз шлунково-кишкового тракту.
Застосовують галенові препарати фкехелю звичайного при захворюваннях шлунково-кишкового тракту (метеоризм, атонiя кишечника, кишкова колiка, спастичнi колiти), жовчнокам’яній та нирковокам’яній хворобі, бронхiтах, бронхіальній астмі, коклюшi, гiпогалактiї (недостатнє видiлення молока у годувальниць).

РОДИНА  ЖИМОЛОСТЕВІ – CAPRIFOLIACEAE

Родина Жимолостеві включає об’єднує близько 500 видів рослин, які поширені здебільшого в помірних широтах.

Життєві форми: вічнозелені або листопадні дерева, кущі, трав’янисті рослини.

Листки: прості або складні, з прилистками і без них. Листкорозміщення супротивне. Квітки: зигоморфні або актиноморфні, двостатеві (рідше одностатеві чи безстатеві); оцвітина подвійна. Чашечка зрослолиста, віночок складається із 3-5 зрослих пелюсток.  Андроцей складається з 3-5 тичинок, які приросли до трубки віночка. Гінецей 3-5-плодолистковий ценокарпний; зав’язь нижня або середня. Квітки зібрані в щиткоподібні суцвіття або розташовані поодиноко в пазухах листків. Плід: ягода, кістянка або коробочка. Насіння з ендоспермом.

                              Калина звичайна – Viburnum opulus L.

Високий гіллястий кущ 2-4 м висотою з сірою корою. Пагони зеленувато-сірі з супротивними, великими (до 57 мм) бруньками. Листки до 10 см завдовжки, супротивні, майже голі. Пластинка їх 3-5-лопатева з серцеподібною основою, зелена, з двома ниткоподібними прилистками, черешки довгі. Запашні квітки зібрані в плоскі кінцеві щиткоподібні суцвіття, крайові квітки великі, білі, безплідні, серединні – дрібніші, двостатеві. Чашечка з п’ятьма зубчиками, віночок (до 5 мм у діаметрі) п’ятироздільяий, тичинок п’ять, маточка одна, стовпчик короткий з трироздільною приймочкою, зав’язь нижня. Плоди – ягодоподібні червоні, овальні кістянки (6,514 мм завдовжки і 4,5-12 мм завширшки), містять забарвлену червоним соком плоску тверду кісточку.

Калина звичайна росте в підліску мішаних і листяних лісів, по берегах рік і водойм. Рослина зимостійка, тіньовитривала. Цвіте у травні – червні, плоди достигають у вересні. Поширена майже по всій Україні.

У народній медицині кору застосовують при простуді, золотусі, носових кровотечах, плоди – при геморої, сік – горлових простудах, кашлі, хворобах шкіри, квітки і плоди – при склерозі, туберкульозі легень, гіпертонії, захворюванні нирок, серцевих хворобах і як потогінний засіб. С вказівки на позитивний вплив плодів при лікуванні ракових захворювань, діатезу, виразки шлунка. У гомеопатії застосовують есенцію з свіжої кора. У ветеринарній практиці квітки й плоди використовують при лікуванні ящура, запалень слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і ротової порожнини тварин.

Плоди калини містять цукри (5-6 %), білки (0,37 %), ізовалеріанову й оцтову кислоти (2,56% ), дубильні і фарбувальні речовини, вітамін С.

Бузина чорна – Sambucus nigra L.

         Місцеві назва – бозняк, буз, самбук, бездерево. Гіллястий кущ або невелике деревце родини адоксових (5-5,5 м заввишки) з світло-бурою тріщинуватою корою. Пагони буруваті, засіяні коричневими сочевиками, всередині містять широку, білу, м’яку серцевину. Листки 35 см завдовжки, супротивні, непарноперисті. Листочки яйцеподібні або яйцеподібно-довгасті, гостропилчасті, з косовитягнутою вершиною, по жилках опушені. При розтиранні відчувається неприємний запах.

         Квітки дрібні, жовтувато-білі, зібрані в щиткоподібні волоті з п’ятьма головними гілочками. Віночок п’ятипелюстковий (до 5 мм у діаметрі), тичинок 4-5, маточка одна, зав’язь нижня. Плід – тринасінна кістянка, чорно-ліловий.

Бузина чорна росте в підліску листяних і мішаних лісів, по чагарниках, на лісових порубах, узбіччі лісових доріг, на узліссях. Світлолюбна рослина. Цвіте у травні – червні. Поширена майже по всій Україні, особливо у правобережному і лівобережному Лісостепу, Закарпатті, Прикарпатті, рідше на Поліссі, в Степу, в Криму і в Карпатах. Промислова заготівля можлива у Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Черкаській, Кіровоградській, Харківській, Полтавській, Донецькій, Сумській, Тернопільській, Івано-Франківській, Львівській, Чернівецькій і Закарпатській областях. Запаси сировини значні.

У народній медицині листки і кора рекомендуються при ревматизмі, подагрі, артритах, водянці, діабеті, зовнішньо при болях у вухах, рожистих запаленнях, опіках, геморої, простудах. Плоди бузини застосовують для фарбування шовкових тканин у червоний колір. Квітки збирають для добування ефірної олії. Сухі квітки містять 0,027% ефірної олії з терпенами і парафіноподібними речовинами, кавову, валер’янову, яблучну, оцтову кислоти і дубильні речовини.

РОДИНА ЖОСТЕРОВІ –RHAMNACEAE

Родина Жостерові налічує понад 900 видів рослин, більшість із яких зростає в тропіках і субтропіках. На території України в природних умовах зростають жостір проносний і крушина ламка.

Життєві форми: невисокі дерева, кущі, кущики, часто з колючками.

Листки: прості цілісні,  чергові або супротивні, з прилистками.

Квітки: актиноморфні, двостатеві або одностатеві з подвійною 4-5-членною оцвітиною. Кількість тичинок дорівнює кількості пелюсток, вони приростають до пелюсток основами тичинкових ниток. Гінецей ценокарпний 3-4 плодолистковий; зав’язь верхня.

Суцвіття: квітки утворюють пучки в пазухах листків або цимозні суцвіття.

Плоди: ценокарпні кістянки з 2-4 кісточками або сухі схизокарпії. У деяких видів плоди знаходяться на м’ясистих яскравих плодоніжках.

Крушина ламка – (Frangula alnus Mill.; Rhamnus frangula L.

Місцеві назва – крушинник, вовчі ягоди, собача черешня. Розгалужений кущ родини жостерових (1,3 м заввишки) з гладенькою, майже чорною корою, гілки тонкі, без колючок, молоді пагони червоно-коричневі з ланцетними білими сочевичками. Листки чергові, черешкові, овальні або оберненояйцеподібні (до 6 см завдовжки) з шістьма-вісьмома косими, паралельними жилками по боках серединної жилки. Квітки двостатеві, п’ятичленні, зібрані по 2-7 у пазухах листків, па довгих квітконосах. Чашечка зеленувата, 4-5-роздільна, віночок дрібний, вузькодзвоникуватий, частки його зверху зеленуваті, всередині жовті або білуваті. Тичинок чотири або п’ять, маточка одна з одним стовпчиком, зав’язь верхня. Плід чорний, соковитий з трьома гладенькими лінзоподібними насінинами. Крушина ламка росте в підліску хвойних, мішаних і листяних лісів, у заростях. чагарників, по берегах водойм, боліт, стариць, на вологих луках. Тіньовитривала рослина. цвіте у травні червні.

У науковій медицині використовують кору крушини – Cortex Frangula, як проносний засіб при хронічних запорах і геморої. Входить кора і до складу послаблювального шлункового або протигемороїдального чаю. Глікозид емодін, який добувають з кори крушини, входить до складу препарату холагол, що вживається при жовчнокам’яній хворобі, запаленнях і цирозі печінки. Кора містить глікозиди, сапоніни, смоли, крохмаль, таніди, ефірні олії, мінеральні солі.

У народній медицині кора вважається добрим швидкодіючим засобом при хворобах печінки, при водянці, пропасниці, хронічних запорах, надмірних менструаціях, глистах та хворобах шкіри. Кору використовують також при гастритах, хворобах кишечника, при дизентерії, виразці шлунка, водянці, пухлинах печінки, листки – при недокрів’ї. У гомеопатії застосовують есенцію з свіжої кори.

Жостір проносний – Rhamnus cathartica L.

Місцеві назви – жестір, жерст, проскурина тощо. Кущ або невелике деревце родини жостерових (1,5-8 м заввишки) з темною корою і супротивними гілками, які часто закінчуються колючкою. Молоді пагони сірі, блискучі. Листки супротивні (3-6 см завдовжки), яйцеподібні або еліптичні, дрібнозарубчасто-пилчасті, голі, з трьома-чотирма дугоподібними жилками на кожній половині листка, довгочерешкові. Квітки дрібні, здебільшого одностатеві, зібрані пучками по 10-15 у пазухах листків. Оцвітина квіток зеленувата, 4-5-членна, пелюстки чергуються з частками чашечки або їх немає зовсім. Чашечка вузькодзвоникувата. Жіночі квітки з однією маточкою, стовпчик – 24-роздільний, зав’язь верхня. Чоловічі квітки з чотирма тичинками. Плід – чорний, кулястий (6-8 мм у діаметрі), блискучий, містить три-чотири насінини.

У науковій медицині використовують плоди жостеру – Fructus Rhamni catharticae. Вони рекомендуються як проносний засіб, особливо при хронічних запорах. У великих дозах плоди мають блювотну дію і викликають запалення кишково-шлункового тракту. У плодах жостеру містяться цукор, пектин, камеді, смоли, янтарна кислота, глюкозиди й фарбувальні речовини.

РОДИНА БОБОВІ – FABACEAE

Бобові (Fabaceae або Leguminosae) — родина дводольних роздільнопелюсткових рослин. Налічує понад 500 родів і близько 13000 видів, поширених по всій земній кулі. Бобові належать до різноманітних життєвих форм — однорічних та багаторічних трав’янистих рослин, півкущів, кущів, дерев, ліан. Листки здебільшого з прилистками, пірчасто- або пальчастоскладні, рідше прості; іноді пластинки листків мало-розвинуті або редуковані, а їхню функцію виконують листовидні черешки (філодії) або зелені стебла (кладодії). Квітки двостатеві, здебільшого неправильні, рідше правильні, з подвійною оцвітиною, поодинокі або в суцвіттях, частіше в китицях. Тичинок 4, 5, 10 або більше. Маточка з одного плодолистка, з верхньою одногніздою зав’яззю. Плід — біб, здебільшого багатонасінний, розкривний, рідше — однонасінний, нерозкривний.

Бобові поділяють на 3 підродини: Мімозові (Mimosoideae), Цезальпінієві (Caesalpinioideae) і Метеликові (Papilionoideae), які ряд авторів вважає за окремі родини, об’єднуючи їх в порядок Leguminosales. Бобові відомі з крейдяного періоду; в Україні рештки їх знайдено в еоценових відкладах Середнього Придніпров’я і в сарматських відкладах Причорномор’я. Філогенетично бобові через підродину мімозових тісно зв’язані з підродиною Spiraeoideae родини розоцвітих.

В Україні росте близько 300 видів, які становлять майже 6 % видів дикоростучої флори країни. Бобові мають велике господарське значення. Серед них є чимало багатих на білкові речовини та вітаміни харчових рослин (квасоля, горох, боби, сочевиця, арахіс та ін.) та кормових (види люцерни, конюшини, еспарцету, чини, горошку та ін.). Деякі види дають цінні речовини: бальзами (міроксилон, копаїфера), гумі та дубильні речовини (аравійські акації та ін.), камеді (трагакантові астрагали), барвники (індигофера, дрік красильний та інші), цінну деревину (кампешове, чорне, червоне та сандалове дерева). Деякі види бобових використовуються в медицині (термопсис, солодець, буркун, калабарський біб, касія). Багато бобових — декоративні рослини (альбіція, гліцинія, робінія, запашний горошок та ін.). Бобові підвищують родючість ґрунту, оскільки на їх коренях селяться бульбочкові бактерії, що засвоюють атмосферний азот. На полях бобові використовуються як зелене добриво.

Життєві форми: трав’янисті рослини, рідше кущі, ліани або дерева.

Підземні органи: стрижнева коренева система, іноді є кореневище. На коренях Бобових оселяються бульбочкові бактерії, формуючи бактеріоризу (1).

Листки: переважно складні – трійчасті, пальчасті або перисті (2), з прилистками (3).  Частини листка іноді видозмінюються у вусики (4) або колючки (5). Листкорозміщення чергове.

Суцвіття: найчастіше китиця (6), рідше головка, волоть або зонтик.

Квітки: двостатеві, зигоморфні (рідше актиноморфні), з подвійною оцвітиною. Чашечка 5-членна, зрослолиста (7), залишається при плодах. Віночок метеликоподібний (8). Андроцей (9) складається з 10 тичинок: одна переважено вільна, інші зростаються до половини. Гінецей монокарпний (10), зав’язь верхня.

Плід: біб (11), який може бути одно- або багатонасінним, розкривним і нерозкривним. Сформоване насіння не має ендосперму. Запасні поживні речовини (білки, жирна олія) відкладаються  у сім’ядолях насінини.

 

         Ара́хіс (Arachis) — рід рослин родини бобових. Містить кілька десятків видів, що дико ростуть у Південній Америці. Поширений у культурі у деяких країнах (Індія, Китай, США та багато країн Африки). Щонайменьш один вид, арахіс культурний або підземний (A. hypogaea) — широко культивується як олійна культура. Представники роду — однорічні трав’нисті рослини 25-35 см заввишки. Квітки з’являються у травні — червні. Листки парноперисті, із чотирма овально-яйцеподібниими листочками. Квітки сидячі або на коротких ніжках у пазухах листків. Плід — підземний біб, видовжено-цилідричний, 1-5-насінний. Насіння деяких видів їстівне, містить багато олії.

Астрагал (Astragalus) — рід однорічних і багаторічних трав’янистих рослин, рідше напівкущів і кущів род. бобових. Листки непарнопірчасті; квітки зібрані в китиці; плід — біб. Відомо бл. 1600 видів, пошир. в Пн півкулі (переважна більшість в Перед. і Серед. Азії); з них в УРСР — 31. Серед астрагалу є цінні кормові рослини, деякі запроваджені в культуру. Велике значення мають посухостійкі види.

         БУРКУН  ЛІКАРСЬКИЙ –  Melilótus officinális (L.) Pall.         Дворiчна трав’яниста рослина родини бобових. Стебло прямостояче, розгалужене. Листки трiйчастi, дрібнозубчасті. Квiтки двостатевi, дрiбнi, жовтi, в багатоквiткових пазушних ки-тицях. Цвiте у червнi – серпнi. Плід – біб. Росте на лiсових галявинах, узлiссях, бiля дорiг, як бур’ян у садах.

Є добрим медоносом. Для лiкарських потреб заготовляють траву буркуна, зібрану пiд час цвiтiння. Трава буркуна мiстить глiкозиди (мелiлотозид), кумарини, мелiлотин, похiднi пурину, жироподiбнi речовини, бiлок, ефiрну олiю, мiнеральнi речовини. Галеновi препарати буркуна мають антикоагулянтнi, болетамувальні, вiдхаркувальнi, седативнi, сечогiннi, судинорозширюючi, протисудомнi властивостi. Застосовують при кровотечах, стенокардiї, гiпертонiчній хворобі, бронхітах, кашлi, безсоннi, болях у шлунку, ревматизмi, зобі, нервових розладах, лейкопенiї, набряках. Протипоказані при вагiтностi.

Внутрiшньо – настiй трави буркуна (2 ст ложки сировини на 200 мл окропу) приймати по 2 ст ложки тричі на день. Зовнiшньо – настiй квiток буркуна на олiї (1:10, настоювати 10 днiв) використовувати при наривах. Настiй трави (2 ст ложки сировини на 500 мл окропу) служить для примочки при фурункулах.

Вовчу́г польови́й (Ononis arvensis L.). Родова назва рослини походить від грецького слова “онен” — осел, бо ще Діоскорид відмітив, що осли охоче поїдають її, тим часом як інші тварини уникають. Популярним був вовчуг у XVI ст в Західній Європі як сечогінний засіб. Це — багаторічна трав’яниста рослина. Стебла висхідні, прямі, опушені. Листки трійчасті, з великими прилистками. Квітки пазушні, метеликові, рожеві, на коротких квітконіжках, на кінці стебла утворюють колосоподібні суцвіття. Цвіте в червні — липні. Запах неприємний. Плід — біб. Підземна частина складається з темно-бурого, багатоголового кореневища і стрижневого, в нижній частині галузистого кореня. Росте на луках, серед чагарників та по берегах річок. Корені містять ізофлавоновий глікозид, солодкий глікозид не встановленої будови, тритерпеновий сапонін і трохи ефірної олії, яка осмолюється при зберіганні.

Використовують відвар коренів вовчуга і 20%-ну настойку на 70%-ному спирті як кровоспинний, проносний, сечогінний і протигеморойний засіб, а також при лікуванні подагри, епілепсії, запаленні сечового міхура і нирок, каменях у нирках. Ванни із відвару трави призначають при лікуванні екземи. Тривале вживання вовчуга зменшує ламкість капілярів.

Під вовчуг рекомендують відводити пухкі, багаті на гумус ґрунти. Восени вносять добрива: органічні — у вигляді гною або компосту (0,2 т/100 м²), мінеральні — з розрахунку 0,6 кг/100 м² фосфорних і 0,3 кг калійних.

Гуньба сінна – Trigonélla foenum–graecum L. Однорічна трав’яниста рослина родини бобових. Стебло прямостояче, розсіяноопушене до 50 см заввишки. Листки чергові, трійчасті, з зубчастих листочків. Квітки зигоморфні по 1 – 2 в пазухах листків; віночок блідо-жовтий. Цвіте у червні. Плід – біб

В Україні гуньбу сінну розводять як ефіроолійну та кормову рослину.
Для виготовлення галенових препаратів використовують насіння рослини.
У насінні рослини гуньби сінної містяться алкалоїд (тригонелін), ефірна олія, нікотинова кислота, та інші вітаміни, сапоніни (діостенін, тригонелін, гітогенін), слиз, холін, рутин, гіркі речовини ,мінеральні речовини.
Насіння гуньби сінної вживають як тонізуючий засіб, який збуджує апетит. Призначають при кахексії, захворюваннях леге-нів, шлунково-кишкового тракту, авітамінозі РР, при чоловічій слабкості.

        

КОЗЛЯТНИК ЛІКАРСЬКИЙ (ГАЛЕГА) – Galéga officinális L. Багаторічна трав’яниста рослина заввишки до 40 —90 см, рідше до 1,5 м. Корінь стрижневий, з коротким багатоголовим кореневищем. Стебла численні, прямостоячі, гіллясті, густо вкриті листям, голі або вкриті розсіяними волосками. Листки з прилистками, непарноперисті, черешкові, 5 — 20 см завдовжки, з 5 —10 парами лінійно-ланцетних листочків. Квітки численні, зібрані в густі, що перевищують довжину листків, пазушні китиці, досягають 8 —27 см у довжину.

Віночок метеликовий, близько 1 см завдовжки, ясно-блакитний, зрідка білий. Плоди — багатонасінні, голі, 2 — 4 см завдовжки. Цвіте в червні–серпні. Росте на вологих суглинистих ґрунтах.

Всі органи рослини містять в собі алкалоїди. Для лікування застосовується трава (лат. Herba galegae). З насіння виділено алкалоїд галагін, лютеолін та його глюкозид галутеолін. В траві міститься алкалоїд пеганін і сапоніни. Застосовується як сечогінне і потогінне, а також для посилення секреції молока і для лікування діабету.

          КАСІЯ (СЕНА)- Sénna Mill

.

Великий рід рослин з родини Бобові, листя і плоди яких використовують в медичній практиці як послаблюючі засоби.

                   Квасоля звичайна     – однорiчна трав’яниста рослина родини бобових. Стебло прямостояче, розгалужене, невитке, до 80 см заввишки (у виглядi куща). Листки двочерешковi, трiйчастi. Квiтки бiлi, рожевi або лiловi, в пазушних китицях. Цвiте у червнi – серпнi. Плід – біб.

Вирощують як харчову i лiкарську рослину.
Для виготовлення лiкарських препаратiв використовують стулки стручкiв (Cortex fructus Phaseoli vulgaris).

Стулки квасолi мiстять мiнеральнi i дубильнi речовини, клiтковину.
 Застосовують при цукровому дiабетi, гiпертонiчнiй хворобi, запаленні нирок

 

Солодка гола (С. гладка, ЛАКРИЧНИК) – Glycyrrhíza glábra L.

  Багаторічна трав’яниста майже гола рослина родини бобових. Стебло прямостояче, здебільшого розгалужене, до 120 см заввишки. Листки чергові, непарноперисті, овальні або видовжено яйцеподібні, вкриті крапковими залозками. Квітки двостатеві, неправильні, на довгих пазушних квітконосах, зібрані китицями, віночок метеликовий білувато-лілуватий. Цвіте у червні – липні. Плід – видовжений, голий, 2 – 6 насінний біб.

Росте по солончакуватим місцях.
Для виготовлення ліків використовують корені солодки, які копають рано навесні або восени після того як надземні частини рослини починають в’янути.
Корінь солодки голої містить сапонін (гліциризин), флавоноїди, стерини, карбеноксолон, аспарагін, мінеральні речовини (мікро- та макроелементи, вітаміни, вільну гліциретинову кислоту та інші сполуки.
Препарати солодки голої мають багатосторонню терапевтичну дію. Гліциризин зумовлює відхаркувальні, протизапальні, спазмолітичні, сечогінні та послаблюючі властивості. Наявністю флавоноїдів пояснюються антигістамінні й холінолітичні властивості, а також проти виразкова активність. Гліциризинова і гліциритинова кислоти виявляють протизапальну, проти алергічну, антибіотичну і протипухлинну дію.Тривале застосування солодки може спричинити порушення водно-електролітного балансу й призвести до набряків. Галенові препарати солодки використовуються як відхаркувальний, обволікаючий і як такий, що пом’якшує кашель, при захворюваннях верхніх дихальних шляхів.

Препарати солодки знижують кислотність шлункового соку, мають гастро протекторну дію (із солодки отримано в очищеному вигляді активну сполуку стероїдної будови, яка тримала назву карбеноксолон), використовують як допоміжний засіб при бронзовій хворобі й гіпофункції кори наднирників. Для стимуляції кори наднирників солодку використовують при системну вовчаку, алергічних дерматитах, пухирчатці. Китайські лікарі відносять корінь солодки до засобів, що омолоджують організм.

Теромопсис ланцетовидний  – Thermópsis lanceoláta R. Br. s. L

Багаторічна травяниста рослина, трава і насіння якого містить алкалоїди та використовується в медичній практиці як відхаркувальні, аналептичні засоби.

РОДИНА РОЗОВІ – Rosaceae

Спектр життєвих форм у родині Розові великий: бувають трави, кущі, ліани, дерева. Стебла різноманітні: бувають прямостоячі, повзучі, лежачі, виткі. Іноді частини пагона видозмінюються в колючки (терен, глід).

Листки бувають прості або складні (трійчасті, непарноперисті), з прилистками, жилкування сітчасте.

Квітки актиноморфні, двостатеві (рідко різностатеві), з 5-, рідше 4-членною подвійною оцвітиною. Чашечка іноді з підчашею (суниці лісові). Тичинок багато. Гінецей апокарпний або ценокарпний. Зав’язь може бути верхня, середня або нижня. Характерною ознакою є розвиток гіпантія.

Суцвіття різноманітні: китиця (черемха), зонтик (глід, вишня), щиток (яблуня) та ін. Плоди Розових різноманітні: багатогорішок, кістянка, багатокістянка, яблуко.

                   Шипшина собача (Rosa canina L.) — високий кущ родини розових (1,5-2,5 м заввишки) з дугоподібно звисаючими гілками, вкритими міцними гачкуватими шипиками. Молоді пагони зеленувато-червоні з шилоподібними шипиками і щетинками. Листки чергові непарноперисті, з сімома, рідше дев’ятьма листочками (10-16 см завдовжки, 6-12 см завширшки). Листочки з обох боків голі, овально-видовжені, пильчасті, прилистки довгі, зрослися з черешком. Квітки поодинокі, рідше зібрані по три-п’ять у щиткоподібних суцвіттях, оточених приквітками. Чашолистків п’ять, вони перисторозсічені, після цвітіння спрямовані вниз, а незадовго до достигання плодів частково відпадають. Віночок (до 5 см у діаметрі) рожевий або біло-рожевий з п’ятьма вільними пелюстками. Квітколоже увігнуте, тичинок і маточок багато. Плоди ягодоподібні (18-20 мм завдовжки), червоно-оранжеві, різні за формою, з численними волосистими сім’янками. Шипшина собача росте на схилах, узліссях, рідше під пологом мішаних і листяних лісів, уздовж доріг, на пустищах. Світлолюбна, морозостійка рослина. Цвіте у травні — червні, плоди достигають у серпні — вересні.

Поширена шипшина собача на Поліссі, в Лісостепу, Степу. Промислова заготівля можлива в усіх областях України. Запаси сировини значні, в середньому щорічно збирають понад 1000 т плодів. В Україні велика різноманітність шипшин (близько 50 видів). Серед них найчастіше трапляються:

         Вітамінна, лікарська, харчова, медоносна, ефіроолійна, танідоносна, фарбувальна, декоративна рослина. Шипшини відіграють важливу роль у харчуванні людини як найбагатші і неперевершені джерела життєво необхідних вітамінів. У рослинному світі плоди шипшина мають найвищу вітамінну активність. Вони містять вітамін С (від 1000 до 4800 мг%), каротин, рибофлавін, вітаміни В₂, Р, К, Е. Крім вітамінів, до складу плодів шипшина входять солі калію, кальцію, магнію, заліза, фосфору; лимонна і яблучна кислоти, цукри, фітонциди, ефірні олії, дубильні речовини. Найвищу вітамінну активність має шипшина корична. У вітамінній промисловості плоди шипшина застосовують для одержання препаратів і продуктів переробки, багатих на вітамін С, а також як джерело полівітамінів та інших поживних і смакових речовин. З них виготовляють кристалічну аскорбінову кислоту, сухі препарати з плодів шипшина у вигляді таблеток, таблетки «вітамін С з глюкозою» тощо. Крім того, з плодів одержують рідкий концентрований сік і джем. Шипшина не виділяє багато нектару, але її охоче відвідують бджоли і збирають з неї велику кількість пилку. На шипшині іноді виділяється падь. Рекомендують висаджувати її у місцях, де наприкінці травня — першій половині червня мало пилконосів.

У науковій медицині застосовують плоди шипшина — Fructus Rosae, які рекомендують при хворобах печінки і жовчного міхура, а також як полівітамінний засіб. З них готують препарат холосас. У народній медицині плоди застосовують при хворобах печінки, нирок, сечового міхура, серця, при підвищеній кислотності шлункового соку, туберкульозі легень, гіпертонії. Пелюстки, уварені з медом, застосовують при рожистих запаленнях шкіри, відвар коренів — при каменях у нирках і гіпертонії; гілки — при дизентеріях і розладах кишково-шлункового тракту. У гомеопатії застосовують свіжі плоди.

Плоди шипшини використовують також і в харчовій промисловості. З них готують варення, джем, пастилу, пюре, повидло, причому в процесі переробки втрачається не більше 35 % вітамінів. Плоди шипшина придатні для виробництва цукерок, мармеладу, драже, а концентровані препарати з нах добавляють до кондитерських виробів для їх вітамінізації. З них готують наливки, безалкогольні напої, вина, чайно-кофейні сурогати, які відзначаються ароматичністю, зумовленою наявністю ефірних олій.

Пелюстки шипшини — чудова сировина для ефіроолійної промисловості, парфумерії, лікеро-горілчаного виробництва. З насіння добувають жирну олію, багату каротином (до 40 %). Використовують при пролежнях, трофічних виразках, дерматозах, як жовчогінний, сечогінний протизапальний засіб. У коренях і галах шипшини містятыя таніди. Їх можна використовувати для фарбування тканин у коричневий колір. Шипшини мають важливе значення в декоративному садівництві як підщепи для вирощування садивного матеріалу культивованих сортів троянд.

Завдяки посухостійкості і здатності до паросткового поновлення, добре розвиненій кореневій системі шипшина ціняться в протиерозійних і захисних насадженнях. Інші види шипшина мають аналогічне застосування.

Збирають плоди у стадії повної стиглості, але не перестиглими. Збирають їх вручну, одягаючи фартухи і брезентові рукавиці. Зібрані плоди сортують, укладають у невеликі плетені кошики і відправляють для переробки. Сушать плоди цілими або подрібненими у печах чи сушарках, при температурі 80-90°, розстилаючи тонким шаром. Висушені плоди відділяють від чашолистків на спеціальних віялках або решетах і пакують у паперові мішки чи тюки вагою по 40-50 кг. Зберігають у сухих прохолодних приміщеннях. Строк зберігання — два роки. Шипшина потребує бережливого використання.

Шипшина  корична –

Rósa majális Herrm. = R. cinnamómea L

Невисокий, до 2 м заввишки кущ. Стебло висхiдне або звисаюче, коричнювато-червоне, вкрите шипиками. Квiтконоснi пагони майже не мають колючок. Листки спiральнi, непарно-перистi з прилистками. Квiтки великi, до 5 см в дiаметрi, правильнi, двостатевi. Цвiте у травнi – червнi. Плід – гiпантiй, кулястий, червоний або пурпурово-червоний.

                   Росте в лiсах, чагарниках, особливо по берегах рiчок.
ЇЇ можна вважати справжнiм символом лiта. У народній уяві ця рослина з красою, молодістю, ласкою, розкошуванням, є уособленням дівочої вроди. Недарма про неї складено стільки легенд.
Троянду – квітку кохання і краси – дуже шанували стародавні греки й римляни, які складали про неї чарівні розповіді. Поява квітки пов’язувалася з народженням богині мудрості у греків; у римлян – Міневри. На честь цієї події на землі буцімто розцвіли троянди і всі білого кольору.
Інші якості троянди також фіксує міфологія. Одного разу, бенкетуючи на Олімпі, боги як завше пили вино безсмертя – нектар. Амір, син богині кохання, невдало повернувшись, перекинув келих з божественним напоєм. Краплі потрапили й на пелюстки троянд, а відтак рослини набули найчарівніших пахощів.

Кожен помічав, що краплини роси надають невимовної краси пелюсткам будь-яких квітів. Але на пелюстках троянд вони навдивовижу чарівні. В античному світі пояснювали це тим, що богиня зорі Аврора щоранку, зустрічаючись на небі зі своїм батьком Сонцем, плаче з радості, і саме сльози богині виблискують діамантами на пелюстках її улюблених квітів – троянд. Відтоді троянда символізує також прихильність дітей до батьків.

Давнi перси славилися розарiями. За стародавньою легендою саме там соловейко закохався у красуню-троянду i спiвав їй найпрекраснiших пiсень. Але троянда не вiдповiла взаємнiстю, і бiдолаха помер вiд туги.
Легенда стародавнiх римлян розповiдає, що богиня мисливства Дiана приревнувала Амура до вродливої нiмфи Розас. Дiана пiдстерегла красуню, схопила її й кинула в колючі заростi. Зранена німфа не могла вибратися з колючих кущів стекла кров’ю. Довiдавшись про смерть коханої Амур примчав на те мiсце i став гiрко плакати. І сльози закоханого юнака зробили чудо: колючi кущi раптом ожили й зацвiли червоними запашними квiтами породженими кров’ю прекрасної нiмфи Розас та чистими i щирими слiзьми кохання Амура. З тих пір ці квiтки вважаються символом кохання i краси.
За древньогрецькою міфологією з морської пiни бiля берегiв Кiпру постала божественно гарна Афродiта, то Земля дуже розгнiвалась i вирiшила створити щось не менш прекрасне. Так з’явилася троянда – квітка, що своєю вродою покликана змагатися із самою богинею любові.
Древньоримська міфологія називає богиню кохання Венерою. Якось гуляючи в олiмпiйському саду, вона в задумі зупинилася бiля єдиної в Едемi троянди i кiнчиком пальця необачно торкнула одну із гiлок. Зойкнувши від несподіваного болю, красуня подивилася на палець. На ньому червоніли крапельки крові. Не встигла Венера й глянути, як крапелька скотилася долі і, впавши на землю, перетворилася на запашну червону троянду, яку закоханий в богиню Ерос ублагав присвятити йому.
Використовують плоди шипшини травневої, якi збирають у стадiї повної стиглостi.

Плоди шипшини мiстять вiтамiни (А, В, С, РР, К, пантотенову кислоту), флавоноїди (астрагалiн, гiперозид, кверцетин, кемпферол), органiчнi кислоти (лимонну, яблучну, янтарну), цукри, пектиновi сполуки, мiнеральнi речовини (залiзо, калiй, магнiй, марганець, фосфор).
Плоди шипшини мають протицинготну, атисклеротичну, протизапальну, антиоксидантну дію. Посилюють активнiсть ферментних систем i синтез гормонiв, прискорюють регенерацiю тканин, пiдвищують опiрнiсть органiзму до несприятливих факторiв зовнiшнього середовища, пiдсилюють секрецiю жовчi, пiдвищують дiурез.

Використовують при гiповiтамiнозах, iнфекцiйних захворюваннях, атеросклерозi, гiпертонiчнiй хворобi, анемiї, лейкозах, зобі, радіаційному опроміненні, злоякiсних пухлинах, виразковiй хворобi шлунка i дванадцятипалої кишки, кровотечах, геморагiчному дiатезi, гемофiлiї, гiпертиреозi, недостатностi функцiї наднирникiв, бронхiтах, бронхiальнiй астмi, гiнгiвiтах, стоматитах, виразках, ранах, дерматитах.
Внутрiшньо – настiй плодiв (3 ст ложки сировини помiстити у термос, залити 500 мл окропу, закрити i залишити на нiч для настоювання) пити по 50 мл тричі на день до їди. Настiй пелюсток шипшини (20 г сировини залити 200 мл окропу, настоювати 15 хв) приймати по 50 мл 4 рази на день до їди.
Зовнiшньо – настiй пелюсток шипшини (1:10) служить для обмивання обличчя при зморшках i для попередження їх утворення зморшок на обличчi.

Глід колючий – Cratáegus oxycanthaL.

Невелике дерево, на гiлках – прямi колючки. Листки зверху темно-зеленi, знизу – яскраво-зеленi, волосистi. Квiтки правильнi, двостатевi, бiлi або рожевi, зібрані в щи-ткоподібні суцвiття. Цвiте у травнi – червнi. Плоди яблукоподібнi, кулястi, криваво-червонi з борошнистим м’якушем, з кiсточками. Росте в Карпатських лiсах. Для лiкарських потреб заготовляють квiтки i плоди. Квiтки (з листками або без них) на початку цвiтiння, коли частина цвіту ще не розкрилася. Плоди – у перiод повного достигання.

Квiтки глоду мiстять флавоноїди (вiтексин, гiперозид, гомоорiєнтин, кверцетин, орiєнтин, рампозид), фенолокислоти, амiни (ацетилхолiн, холiн). У плодах є флавоноїди, кумарини, стерини, фенольнi сполуки (антоцiани), катехiни, органiчнi кислоти, цукри, пектиновi речовини, вiтамiни (А, С, К), мiнеральнi речовини. Галеновi препарати глоду проявляють кардiотонiчну, седативну, десенсибiлiзуючу активнiсть. Збiльшують силу серцевих скорочень, нормалiзують артерiальний тиск, зменшують збудливiсть центральної нервової системи, сприяють розвитку глибокого i спокiйного сну. Дiя препаратiв глоду залежить вiд дозування: малi тонiзують серцеву дiяльнiсть, великi – проявляють спазмолiтичний i седативний ефект.
Застосовують при захворюваннях серцевого м’яза, коронаритах, супроводжуваних стенокардiєю, гiпертонiчнiй хворобi, атеросклерозi, неврозах. Внутрiшньо – настiй квiток глоду (5 г сухої сировини на 200 мл окропу, настоювати 1 год) приймати по 2 ст ложки 4 рази на день. Настоянку квiток (10 г свiжих квiток на 100 мл 70% розчину спирту, настоювати 15 днiв) приймати по 25 крапель тричі на день з водою. Настоянку плодiв (10 г сухих плодiв на 100 мл 70% розчину спирту настоювати на протязi 10 днiв) приймати по 35 крапель тричі на день разом з водою. Настiй плодiв (15 г сухих плодiв на 200 мл окропу, настоювати 1 год) вживати по 2 ст лож-ки 4 рази на день. Екстракт плодiв рідкий (25 г сухих плодiв на 100 мл окропу, кип’ятити до зменшення об’єму на половину) приймати по 40 крапель тричі на день. Для посилення дiї галенових препаратiв глоду використовують у сумiшi з iншими лiкарськими рослинами (валерiана, мелiса, шишки хмелю, барвiнок малий тощо).

Суниці лісові – Fragária vésca L.

          Багаторiчна трав’яниста рослина родини розових. Кореневище коротке з тонкими корінцями, та довгими повзучими пагонами-вусами. Стебло прямостояче або висхiдне, до 30 см заввишки. Листки трiйчастi, прикореневi – на довгих черешках; прості – листочки сидячi, овально-ромбiчнi, зверху темно- зеленi, знизу ясно-зеленi, густо вкритi притиснутими шовковистими волосками, по краю – з зубцями. Квiтки білі (до 20 мм у діаметрі), правильнi, двостатевi, на довгих тонких квiтконiжках, у щиткоподібному суцвiттi; мають по 5 бiлих пелюсток. Тичинок і маточок багато, вони розміщені на випуклому квітколожі. Цвiте у травнi – червнi. Плід – поникла яскраво-червона ягода.

Суниця лісова росте в хвойних і мішаних лісах, на лісових галявинах, серед чагарникiв, на узбіччях доріг і на узліссях. Світлолюбна рослина. Цвіте у травні, плоди достигають у червні – липні. Поширена на Поліссі, в Лісостепу, Карпатах. Промислова заготівля можлива у Волинській, Ровенській, Житомирській, Київській, Чернігівській, на півночі Хмельницької і Сумської, у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій і Закарпатській областях. Запаси сировини значні, часто утворює суцільні зарості.

Листя суницi мiстить алкалоїди, флавоноїди, дубильнi речовини, вітаміни. Свiжi плоди мiстять вітаміни (А, С, В, Р), флавоноїди (галактозид, цiанiдин), органiчнi кислоти (яблучну, cалiцилову), дубильнi речовини, пектини, цукри, ароматичнi сполуки, солi залiза, кобальту, марганцю, селену, кальцію i фосфору.

Популярність плодів суниці як дієтичного і лікувального засобу пояснюється їхніми смаковими якостями, які поєднуються з широким діапазоном лікувальної дії. Харчова, вітамінна, лікарська, танідоносна, косметична рослина. Плоди вживають у їжу свіжими, сушеними, використовують їх також для приготування варення, джемів, начинки для цукерок, тіста-пюре для інших кондитерських виробів, соків, екстрактів тощо. Ягоди суниць є прекрасною сировиною для фруктово-ягідного виноробства, для виготовлення різних типів високоякісних вин. Вина з лісових суниць мають тонкий аромат і приємний смак.

Свіжі ягоди мають неповторний аромат, прекрасно діють на організм людини, причому в продуктах переробки суниці зберігають аромат, властивий свіжим плодам.

Плоди суниці містять цукри (до 10 % ), лимонну, яблучну й саліцилові кислоти (1,6 % ), дубильні й фарбувальні речовини, пектин. Крім того, вони відзначаються високим вмістом заліза, мікроелементів, біологічно активних речовин, ефірних олій. Плоди і листки суниці багаті на вітаміни, у плодах містяться вітамін С (до 60 мг% ), каротин (0,08 мг% ), вітамін В₁ (0,03 мг%), вітамін 132 (0,1 мг%), вітамін К (0,1 мг % ), РР. Листки суниць теж можуть використовуватись як джерело вітаміну С (400 мг% ), їх вживають як сурогат чаю.У науковій медицині застосовують плоди і листки суниці – Fructus et Folium Fragariae як слабкий сечогінний засіб, при подагрі, ниркових каменях, жовчнокам’яній хворобі, при маткових кровотечах, недокрів’ї. У народній медицині лікування суницею дуже популярне. Їх використовують як потогінний і сечогінний засіб, при хворобах печінки, нирок, недокрів’ї та білокрів’ї, туберкульозі легень, безсонні; листки також при гіпертонії, для поліпшення роботи серця і обміну речовин. Корені суниці застосовують від ревматизму і як слабкий сечогінний засіб. Свіжі плоди прикладають до місць, уражених екземою. У гомеопатії застосовують плоди суниць. Соком ягід натирають вулики, щоб запобігти захворюванню бджіл. У кореневищах суниці містяться таніди (9,4% ). У косметичній практиці застосовують живильні маски з ягід суниці, сік – для виведення ластовиння і лишаїв.

Збирають стиглі ягоди суниці вранці, в суху погоду або в кінці дня до з’явлення роси. Ягоди збирають обережно і зразу ж вживають в їжу або відправляють для переробки. Свіжі ягоди в звичайних умовах довго не зберігаються. Зібрані ягоди пакують у невеликі (по 2-3,5 кг), кошики або решета. Сушать їх у печах або сушарках при температурі 60-65°, розкладаючи тонким шаром на решетах. Висушені плоди пакують у мішки вагою по 50 кг і зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Плоди можуть пошкоджуватися комірними хрущиками.

Листки збирають під час цвітіння, обриваючи їх без черешків. Сушать на горищах або під наметами, розстилаючи тонким шаром і періодично перемішуючи. Сухі листки пакують у тюки по 50 кг і зберігають у сухих прохолодних приміщеннях

МАЛИНА – Rúbus idaeus L.

         Напiвкущова рослина родини розових. Має рiчнi вегетуючi пагони i здерев’янiлi дворiчнi стебла, якi утворюють вкороченi квiтконоснi гiлочки. Листки черговi, трiйчастi, зверху майже голi, темно-зеленi, зiсподу – бiлоповстистi. Квiтки двостатевi, в щиткоподібно-волотистому суцвiттi i в пазушних малоквiткових китицях. Цвiте у травнi – червнi. Плід – складна, червона або жовта соковита кiстянка. Плоди лостигають у липнi.

 

Росте в лiсах, підлiсках, на заплавних луках, по чагарниках, вирубках.
Для виготовлення галенових препаратiв використовують стиглi плоди, квiтки i листя. Квiтки i листя збирають у травнi – червнi.
Свiжі плоди малини мiстять цукри (глюкозу, сахарозу, фруктозу), органiчнi кислоти, вiтамiни, мiнеральнi речовини, флавоноїди ( астрагалiн, гiперозид, кемпферол), ефiрну олiю, макро- та мiкроелементи. У квiтках i листi малини є флавони, дубильнi речовини, вiтамiни, цукри, мiнеральнi речовини.
Галенові препарати малини мають антианемiчнi, антиангінальні, протизапальнi, потогiннi, протипростуднi, гiпоглiкемiчнi, гiпотензивнi, антиатеросклеротичнi, жарознижувальні властивості, покращують роботу шлунково-кишкового тракту.
Застосовують галенові препарати при анемiї, гiпертонiчнiй хворобi, атеросклерозi, грипi, бронхiтах, холециститах, кровотечах, набряках, цукровому дiабетi, стоматитах, гiнгiвiтах, ангiнi, шкiрних захворюваннях.
Внутрiшньо – настiй сушених плодiв (2 ст ложки сировини на 200 мл окропу, настоювати 20 хв) пити по 100 мл двічі на день. Настiй листя або квiтiв (20 г сировини на 200 мл окропу, настоювати 20 хв), приймати по 2 ст ложки 4 рази на день.
Зовнiшньо – настiй квiток або листя малини (10 г сировини на 200 мл окропу, настоювати до повного охолодження) служить для зрошування, полоскання, примочок на пошкодженi дiлянки шкiри.

Горобина чорноплідна, або аронія чорноплідна (Aronia melanocarpa Elliot.), кущ родини розових (Rosaceae) 2-2,5 м заввишки з простими цілокраїми листками, черешки короткі з широкими прилистками, що не обпадають, плід опушений, у період стиглості голий, округлої форми, чорного кольору з сизим нальотом (до 12 мм у діаметрі). Плоди горобини чорноплідної (Fructus Aronia melanocarpa) використовують для виробництва вітамінних соків, таблеток, особливо багатих на вітамін Р, а також харчових барвників. Насіння містить жирну олію (14,821,9%) .

  Лікувальні властивості: гіпотензивний, протисклеротичний, вітамінний, кровоспинний, спазмолітичний, протизапальний, капілярозміцнювальний, сечогінний, жовчогінний засіб.

Походить з Північної Америки. Вперше введена в культуру І.Мічуріним. З тих пір набула швидкого поширення по всій середній смузі колишнього СРСР.

Чорноплідна горобина корисна при гіпертонічній хворобі перших двох стадій. Органічні сполуки йоду, які містить аронія у великій кількості, здатні виводити з організму надлишок холестерину. В ній є речовини, що впливають на центральну нервову систему. Препарати, виготовлені з чорноплідної горобини, мають високу капілярозміцнювальну активність. Через високий вміст вітаміну Р їх рекомендують при геморагічних діатезах, тиреотоксикозах, гломерулонефритах, кровотечах різного походження, під час лікування антикоагулянтами.

Сік, плоди аронії зрівноважують процеси збудження й гальмування в головному мозку і знижують емоційну неврівноваженість. Але аронія має і недолік – незначний вміст аскорбінової кислоти. Тому для лікування гіпертонії та атеросклерозу рекомендують вживати плоди аронії в суміші з плодами шипшини або чорної смородини, багатих на вітамін С. Біофлавоноїдоактивні речовини, які містяться в горобині, мають здатність нейтралізувати й виводити з організму радіоактивний стронцій.

Горобина звичайна – Sórbus aucupária L. Місцеві назви – грабина,

горобина. Невисоке дерево або кущ родини розових (Rosaceae) до 15 м заввишки з гладенькою сірою корою та густою кроною. Молоді гілочки сірувато-червоні, опушені, з великими пухнастими бруньками. Листки опушені (10-20 см завдовжки) , чергові, непарноперисті, складаються з 9-15 ланцетних або довгастих, загострених, зубчастих по краю листочків. Квітки численні, зібрані в складні щиткоподібні суцвіття, всі частини яких опушені. Квітколоже, урноподібної форми, шерстисто-повстисте або голе; чашечка з п’ятьма широкотрикутними війчастими чашолистками. Віночок білий (0,8-1,5 см у діаметрі), пелюсток п’ять, тичинок багато, маточка одна, стовпчиків три, зав’язь нижня. Плід – кулястий, оранжево-червоний.

Горобина звичайна росте в підліску або другому ярусі хвойних, мішаних, зрідка листяних лісів, па лісовик галявинах і узліссях. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте в травні, плоди достигають у вересні. Поширена на Поліссі, в північній частині Лісостепу, а також у Карпатах, гірському Криму. В культурі вирощують по всій Україні, крім степових районів. Заготовляють у Волинській, Ровенській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Сумській, Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях, у гірських районах Криму. Запаси сировини значні.

Харчова, деревинна, медоносна, лікарська, танідоносна, фарбувальна, декоративна, фітомеліоративна рослина.

Плоди горобини використовують головним чином для переробка, у свіжому вигляді вживають у їжу. Вони чудова сировина для лікеро-горілчаного, безалкогольного, кондитерського виробництва. При консервуванні з них готують желе, цукерки типу „горобина в цукрі“, повидло, мармелад, варення, пастилу. Плоди сушать і з них виробляють „плодові порошки“ і борошно, консервують.

Плоди горобини містять цукри (до 5% ), яблучну, лимонну, винну й янтарну кислоти (2,5% ), дубильні (0,5% ) і пектинові (0,5 %) речовини, сорбіт і сорбозу, амінокислоти, ефірні олії, солі калію, кальцію, магнію, натрію. Плоди використовують як полівітамінний засіб і каротиновмісну сировину.

Наявність вітаміну Р ставить горобину на одне з перших місць серед інших плодових рослин. Препарати з плодів горобини знижують кількість жиру в печінці і холестерину в крові, порошок з плодів горобини підвищує резистентність кровоносних судин. Багаті плоди горобини і на вітамін С (до 160 мг%) та каротин (до 56 мг% )

У народній медицині використовують плоди й суцвіття горобини при сечокам’яній хворобі, порушенні обміну речовин, простуді, шлунково-кишкових захворюваннях, а відвар кори – при гіпертонії. Плоди береки застосовують як сечогінний засіб. У ветеринарній практиці міцний відвар з плодів використовують при легеневих хворобах тварин. Кора горобини звичайної містить 7-11% танідів, молоді гілки дають чорну фарбу.

Рослина дуже декоративна, особливо в період цвітіння та достигання плодів. Має багато декоративних форм, з яких особливо виділяється плакуча – з видовженими звисаючими до землі гілками; моравська – з вишуканою кроною і тонкими червоними гілками.

Рекомендується для групових і поодиноких насаджень, алей у парках, для озеленення вулиць. Плоди горобини звичайної – чудовий кори для диких птахів і звірів.

Плоди збирають разом з плодоніжками, зрізуючи ножицями або секатором, складають у кошики, ящики або відра. Для тривалого зберігання в свіжому вигляді плоди розкладають у приміщеннях шаром 9-16 см при температурі близько 0° і вологості повітря 80-85%. Перед транспортуванням на пункти переробка плоди очищають від листків і плодоніжок, сортують і пакують у паперові мішки чи картонні ящики. Сушать плоди горобини в печах або сушарках при температурі 50-60°. Сухі плоди пакують у матер’яні мішки вагою по 20-40 кг і зберігають у сухих приміщеннях на стелажах або дошках. Строк зберігання – до двох років.

         Черемха звичайна (Padus avium Mill. або Prunus padus) (P. racemosa (Lam.) Gilib.). Місцева назва – черемшина. Невисоке (2-10 м заввишки) дерево або високий кущ родини розових з сірувато-чорною корою і помітними сочевичками на ній. Молода кора пахуча. Пагони ясно-зелені або коричнево-червоні, блискучі. Листки чергові, тонкі, видовжепоеліптичні (5-

12 см завдовжки, 2-6 см завширшки), зверху голі, знизу по жилках опушені, дрібнопилчасті, до вершини загострені. Черешки короткі, біля основи пластинки мають дві маленькі залозки, прилистки лінійно-шилоподібні, залозисто-зубчасті, рано обпадають.

Квітки пахучі, численні, розміщені на голих квітконіжках у густих пониклих китицях (10-15 см завдовжки), Квітколоже чашоподібне. Чашечка з п’яти трикутних. по краях залозистих чашолистків, віночок білий (до 1,5 см у діаметрі), пелюсток п’ять, тичинок багато, маточка одна з одним стовпчиком і верхньою зав’яззю. Плід – однонасінна куляста кістянка (8-10 мм у діаметрі), чорна, блискуча; кісточка округло-яйцеподібна, складчаста. Росте у підліску або другому ярусі мішаних і листяних лісів, по чагарниках, уздовж річок і озер, по ярах і заплавних луках. Зимостійка, світлолюбна рослина. Цвіте у квітні – травні, плоди достигають у липні – серпні. Поширена майже по всій Україні, крім Степу і Криму. Райони заготівель – Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Сумська, Харківська, Хмельницька. Тернопільська, Чернівецька, Івано-Франківська, Львівська, Закарпатська області. Запаси сировини значні.

Харчова, медоносна, лікарська, фітонцидна, фарбувальна, деревинна, декоративна рослина. Плоди черемхи мають солодкувато-терпкий присмак, але в стадії повної стиглості терпкуватий присмак звикає і плоди стають придатними для вживання в їжу свіжими. Частіше їх використовують для різноманітної переробки: приготування наливок, фруктово-ягідних вин, їх сушать і консервують. У плодах черемхи містяться цукри (близько 5% ), яблучна й лимонна кислоти, дубильні речовини, мигдалева олія, мінеральні сполуки. Висушені плоди дуже часто використовують для одержання “черемхового борошна”, з якого готують начинку для пирогів, фруктових і хлібних виробів, печива тощо. Нерідко її разом з медом або цукром застосовують для приготування киселів, настоїв, желе, чаю. Черемха звичайна – весняний медонос і пилконос, що дає підтримуючий взяток. Іноді бджоли збирають на її листках медяну росу.

У науковій медицині плоди її – Fructus Pruni padi – застосовують як протипроносний в’яжучий засіб.

У народній медицині застосовують всі частини рослини: квітки при хворобах очей, кору як сечогінний і потогінний засіб, листки – при проносі і бронхітах, суцвіття – при порушенні обміну речовин, плоди як антицинготний засіб, а всі частини рослини – при анемії, запаленні слизової оболонки рота. Є вказівки на застосування черемхи при простуді, ревматизмі, туберкульозі легень, подагрі та пропасниці. У листках ї квітках містяться фітонциди, що знищують шкідливих бактерій та оздоровлюють повітря. З кори добувають зелену і буро-червону фарби, які застосовують для фарбування тканин.

Деревина черемхи блискуча, легка, буро-червоного кольору, застосовується для різьблення і дрібних виробів. Черемха – дуже декоративна рослина, особливо форми з плакучими гілками, махровими квітками і різнобарвними листками. Рекомендується для поодиноких і групових посадок. С вказівки на інсектицидні властивості черемхи. Насіння злаків обкурюють перед сівбою димом від спалювання гілок черемхи.

Плоди черемхи збирають з китицями у період їх повної стиглості в ясну суху погоду. Свіжі плоди можуть зберігатися в прохолодних приміщеннях протягом кількох тижнів. Зберігають їх у кошиках, перекладаючи шари ягід листками. Сушать плоди на сонці, у печах чи вогневих сушарках при температурі до 40-50°. Висушені плоди сортують на решетах і відділяють плодоніжки й гілочки. Пакують у мішки вагою по 60 кг і зберігають у сухих прохолодних приміщеннях.

РОДОВИК ЛІКАРСЬКИЙ – (багровець, грижник, чорноголовка) – Sanguisorba officinalis. Трав’яниста багаторiчна рослина родини розових. Має коротке здерев’янiле розгалужене кореневище i додатковi коренi. Стебло прямостояче, до 150 см заввишки, ребристе, вгорi розгалужене, всерединi порожнисте, як i листки – зовсiм голе, блискуче. Листки непарноперистi, з багатьма видовжено-яйцеподібними або елiптичними, серцеподібними при основi й округлими на верхiвцi, пилчасто-зубчастими по краю, цупкими

темно-зеленими зверху i сизуватими знизу листочками. Прикореневi листки зiбранi розеткою на довгих черешках.

Квiтки правильнi, двостатевi, безпелюстковi, в яйцеподібних головках на довгих прямих квiтконосах. Цвiте у червнi – вереснi. Плід – однонасiнний горiшок. Росте на заливних луках, по берегах рiчок, узлiссях.

Для виготовлення лiкарських форм використовують кореневище родовика лікарського з корiнням. Викопують коріння восени, коли надземна частина починає в’янути. Корені такореневище родовика лікарського мiстять дубильнi речовини, органiчнi кислоти, ефiрну олiю, сапонiни, флавоноїди, гiркоти, вiтамiни (А, С, К), цукри, мiнеральнi речовини (макро- та мікроелементи).

Галенові препарати родовика лікарського мають судинозвужувальнi (при місцевому впливі), в’яжучi, протизапальнi, кровоспиннi, ранозагоювальні властивостi. Застосовують галенові препарати родовика лікарського при кровотечах, холециститах, ентероколiтах, ангiнi. Місцево – при кольпiтах, ерозіях, флебiтах, виразках, гнійних незаживаючих ранах. Внутрiшньо – екстракт родовика рiдкий по 40 крапель тричі на день. Вiдвар кореневища родовика лікарського (1:30) приймати по 1 ст ложцi тричі на день.Зовнiшньо – вiдвар кореневища (1:20) служить для полоскання, примочок, спринцювань.

Перстач прямостоячий, калган (Potentilla erecta (L.) Hampe).Місцеві назви – калган, дерев’янка, зав’язник тощо. Багаторічна трав’яниста рослина родини розових (Rosaceae) 15-50 см заввишки з товстим, коротким бульбисто потовщеним дерев’янистим кореневищем. Квітконосні стебла виходять з пазух прикореневих, збірних у пучок листків. Стебла висхідні або прямостоячі, у верхній частині вилчасторозгалужені, короткоопушені, листорозміщення чергове. Стеблові листки зелені, трійчасті з великими парними прилистками, сидячі, з клиноподібно-видовженими надрізано-пилчастими догори листочками. Прикореневі листки 3-5-пальчасті, черешкові. Квітки на довгих квітконіжках, поодинокі (10-13 мм у діаметрі), правильні, з подвійною вільнопелюстковою оцвітиною. Чашечка з чотирма вузькими частками і підчашею, волосиста. Пелюсток чотири. Вони блідо-жовті, оберненояйцеподібні, виїмчасті, трохи довші від чашечки. Тичинок 15-20, маточок багато, зав’язь верхня. Плід складається з багатьох горішкоподібних сім’янок.

Перстач прямостоячий росте в соснових і мішаних лісах, на лісових полянах і суходільних луках, на окраїнах боліт. Світлолюбна рослина. Цвіте у червні – вересні.

Поширений по всій Україні. Заготовляють у Волинській, Ровенській, Житомирській, Чернігівській, Київській, Сумській, Закарпатській і Львівській областях. Запаси сировини значні, але у зв’язку з осушенням боліт вони помітно зменшуються.

Лікарська, харчова, танідоносна, фарбувальна й косметична рослина.

У науковій медицині застосовують кореневища перстача прямостоячого – Rhizoma Tormentillae, які містять дубильні речовини (до 31% ), кристалічний ефір торментол, глікозиди, хінну, елагову кислоти, флобафени, смолу, крохмаль. Кореневища використовують як в’яжучий, кровоспинний і бактерицидний засіб, при запальних процесах шлунково-кишкового тракту, при дизентерії, легеневих, кишкових і маткових кровотечах, зовнішньо – при опіках, екземах та інших нашкірних хворобах; при запальних процесах слизових оболонок рота.

У народній медицині кореневища застосовують при хворобах шлунка, нирок, печінки, як кровоспинний засіб при внутрішніх кровотечах, хворобах серця і легень, а також від цинги.

У гомеопатії використовують спиртовий екстракт кореневища У ветеринарії застосовують водні настої як кровоспинний засіб. Висушені кореневища перстача прямостоячого багаті на крохмаль, перемеленими їх застосовують як специфічну домішку до борошна. Сирі кореневища використовують як приправу або сировину для різноманітних страв.

У лікеро-горілчаному виробництві корені використовують для приготування горілок і лікерів, які мають лікувальне значення. Широко застосовують їх також і в рибоконсервній промисловості. Кореневища дають чорну фарбу, тому їх використовують для дублення шкур. У косметиці застосовують мазь з кореневищ як зм’якшувальний засіб для сухої шкіри, для загоєння ран на руках, ногах і губах, порошок, з кореневища – для чищення зубів. Перстач білий використовують у народній медицині при опущеннях матки, порошком присипають нариви. Перстач сріблястий має в’яжучі і кровоспинні властивості, у народній медицині застосовують при захворюваннях горла та при бронхіальній астмі.

Рекомендована література

1.     Ткаченко Н.М.,  Сербін А.Г.  Ботаніка. – Х.: Основа, 1997.– С.297-323.

2.     Медична ботаніка. Систематика рослин: Методичні вказівки до практичних занять для студентів фармацевтичного факультету / С.М. Марчишин, Р.Є. Нечай, М.І. Шанайда, І.З. Кернична. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. – С. 67-77, 100-108.

3.     Сербин А.Г., Серая Л.М., Ткаченко Н.М., Слободянюк Т.А. Медицинская ботаника: Учебник для студентов вузов. – Х.: Изд-во НФаУ: Золотые страницы, 2003. – 142–163.

4.     Лекарственные растения Украины / Ивашин Д.С., Катина З.Ф., Рыбачук И.З. и др. – К.: Урожай, 1978. – 320 с.

5.     Нечитайло В.А., Кучерява Л.Ф. Ботаніка. Вищі рослини. – К.: Фітосоціоцентр, 2000. – З. 105-127.

6.     Рейвн П., Еверт Р., Айкхорн С. Современная ботаніка: В 2-х т. – М.: Мир, 1990.

7.     Randy Moore, W.Dennis Clark, Kingsley R.Stern, Darell Vodopich.  Botany.– WCB, 1995. – P. 623–650.

8.     Іnternet-файли.