Матеріали підготовки до лекції № 1.
Організація надання екстреної і невідкладної медичної допомоги в Україні. Первинне та вторинне обстеження. Зупинка кровообігу та дихання. Сучасний алгоритм серцево-легеневої та мозкової реанімації.
Служба екстреної (швидкої) медичної допомоги України- структура, що забезпечуєнаселення держави невідкладною та екстреною догоспітальною допомогою при різноманітних ситуаціях, які можуть загрожувати здоров’ю або життю людини. Екстрена медична допомога (ЕМД) є однією із ланок первинної медико-санітарної допомоги. В залежності від кількості населення, що обслуговується, станції (центри) ЕМД поділяються на 5 категорій:
5-а категорія- станції, які обслуговують територію з чисельністю населення до 50 000;
4-а категорія- від 51 000 до 200 000 жителів;
3-а категорія- від 201 000 до 500 000 жителів;
2-а категорія від 501 000 до 1 млн жителів;
1-а категорія-центри, які обслуговують від 1 до 2 млн жителів.
Отримання звернень за ЕМД здійснюється за номером телефону 103. Для отримання та обробки викликів в структурі станції (відділення) функціонує диспетчерське відділення (пункт). Основною мобільною функціонально-структурною одиницею станції (відділення) ЕМД є медична бригада, яка направляється на виклик для надання на місці необхідної медичної допомогив т. ч. проведення реанімаційних заходів, а також термінової госпіталізації хворих і потерпілих при наявності відповідних показів. Така медична допомога називається екстреною.
Екстрена медична допомога за найвищими стандартами має бути доступною для кожної людини за необхідністю будь -де та будь -коли. Це вимагає відповідної системи заходів з медичної допомоги для всіх людей, чиє життя раптово опинилося під загрозою, концепції надання дошпитальної, шпитальної та міжшпитальної екстреної медичної допомоги. Вчасно та добре організована допомога знижує летальність, тривалість та важкість раптових захворювань та травм, зменшує страждання пацієнтів-так звучить одне з базових положень Маніфесту Європейської Асоціації Екстреної медичної допомоги. Адже насправді характерною особливістю нашого сьогодення є невпинне зростання кількості нещасних випадків, катастроф, стихійних та екологічних бід, гострих захворювань, що супроводжуються різноманітними патологічними станами. Впродовж останніх десятиліть внаслідок посилення психоемоційних навантажень, зростання темпу і ритму сучасного життя, збільшилася кількість випадків так званої ектремальної патології (інфаркту міокарда, порушень ритму і провідності, розладів дихальної системи). Немає сумніву, що кінцевий результат лікування пацієнтів з такими захворюваннями чи пошкодженнями в значній мірі залежить від своєчасності і адекватності надання домедичної, екстреної медичної долікарської та кваліфікованої лікарської догоспітальної та ранньої госпітальної допомоги.
Типовий склад бригади ЕМД та розподіл функціональних обов’язків під час надання екстреної медичної допомоги
До складу бригади ШМД входять: лікар, 2 фельдшери та водій.З 01. 01. 2013 р. вступив в дію закон про “Екстренну медичну допомогу”. Згідно окремих положень цього закону, фінансування даної служби здійснюватиметься з обласного та частково державного бюджетів, адже не секрет, що міські та районні бюджети на сьогоднішній день здатні закривати окремі найбільш захищені статті, а саме зарплату, паливо, медикаменти.
З організаційної точки зору швидка медична допомога має реорганізуватися в Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, де, зокрема, передбачені скоординовані дії рятувальних служб 101, 102 та 103 зі створенням системи виклику за єдиним номером 112. Спорідненісь їх роботи важлива при ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру з великою кількістю постраждалих. Особливо це актуально під час ліквідації дорожньо-транспортних пригод та інших випадків, що стаються на межах територій районів, коли вияснення, з якого саме району мають виїжджати бригади ШМД призводить до втрати дорогоцінного часу. Згідно окремих положень цього Закону з підпорядкування центральних районних лікарень виводяться відділення ШМД зі створенням на їх базі самостійних станцій та підстанцій ШМД. Керівництво всіма підрозділами служби покладається на Територіальний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф обласного центру.
Робоча група, яку очолював ректор Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського, член-кор. НАМН України, голова комісії обласної ради з охорони здоров’я материнства та дитинства професор Л. Я. Ковальчук разом з провідними спеціалістами цієї галузі та науковцями вишу ґрунтовно вивчили та проаналізували організацію та діяльність служби ШМД Тернопілля, відокремивши при цьому ряд пріоритетних завдань, що мають на меті максимально наблизити «швидку» до хворого . Зокрема, детально ознайомившись з мапою Тернопільщини, визначили регіони з великою віддаленістю від станцій (відділень) ШМД та прийняли рішення про відкриття 18 пунктів тимчасового базування в районах області та 2 підстанцій у м.Тернополі. Заплановано створення цілодобових постів диспетчерів з прийомом викликів у ряді районів, де вони відсутні з їх подальшою передачею в єдину диспетчерську при Територіальному центрі. Для надання адекватної медичної допомоги населенню на догоспітальному етапі на кожній станції ШМД в районах слід забезпечити наявність не менше однієї цілодобової виїзної лікарської бригади, при цьому доукомплектувавши посади фельдшерів бригад ШМД їз врахуванням двох цілодобових постів на кожну ШМД у всіх підстанціях та пунктах.
Також планується забезпечити всі карети швидкої допомоги радіозв’язком та системами GPS-навігації, що дасть можливість постійного контакту диспетчера з бригадою та моніторингом пересування санітарного автомобіля. Координуючі дії єдиної диспетчерської служби дадуть змогу при потребі cкерувати з одного району бригаду до хворого, який знаходиться в іншому районі, таким чином нівелюється так званий територіальний принцип медичного обслуговування населення області.
Кардинальних змін зазнає і професійна підготовка медиків та водіїв «швидкої», адже буде створений Навчально-тренувальний центр підвищення кваліфікації медичного персоналу служби ШМД області, в якому передбачене навчання водіїв, фельдшерів та лікарів з їх обов’язковою сертифікацією. Наявність сертифікату підготовки у центрі повинно стани домінуючим чинником при прийомі на роботу. Зокрема, це стосується водіїв, більшість яких, на жаль, неохоче приймають участь у наданні екстреної медичної допомоги. Навчання здійснюватимуться силами працівників кафедр невідкладної та екстреної медичної допомоги та кафедри медицини катастроф і військової медицини ТДМУ ім. І. Я. Горбачевського. Окрім того, в цьому центрі також навчатимуться категорії немедичних працівників, які найчастіше контактують з великою кількістю людей, а саме: працівники ДАІ, ДСНС, вагонні провідники тощо.
Реалізація основних положень Закону про єдину систему надання екстреної медичної допомоги в нашій області за умови раціональної організації, управління та фінансування мережі станцій, підстанцій та пунктів тимчасового базування карет швидкої допомоги в кінцевому результаті здатне підвищити рівень готовності цієї важливої ланки в системі охорони здоров’я населення і сприятиме своєчасному та якіснішому наданню екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі.
НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА У СТАНАХ ЗАГРОЗИ ДЛЯ ЖИТТЯ:
Базова підтримка життєдіяльності (BLS)– комплекс заходів для підтримки або відновлення життєдіяльності організму в позалікарняних умовах, а також до прибуття бригади екстреної допомоги.
Базова підтримка життєдіяльності проводиться лікарем ЕМД, амбулаторії загальної практики – сімейної медицини,кабінету поліклініки, в тому числі акушера-гінеколога.
Первинне обстеження:
Підійдіть до постраждалого при можливості з-боку голови. Спершу візуально оцініть стан пацієнта в цілому (вік, стать, морфологія тіла, мова, колір шкірних покривів, поза, наявність рухів (грудної клітки, кінцівок), міміка, стан очей, видимі ураження травмуючим чинником), зробіть первинний висновок про його тяжкість і подальший алгоритм допомоги.
З’ясуйте стан притомності за алгоритмом AVPU:
A – Alert (притомний, дає адекватні відповіді на запитання, може виконати усвідомлені дії – на прохання медичного рятувальника);
V – RespondstoVerbalstimuli – реагує на голос, точніше на гучний звук біля вуха;
P– RespondstoPain – реагує на біль (щипок за шкіру в ділянці лівого грудного м’яза з поворотом на 180°);
U – Unresponsive – непритомний.
Покличте на допомогу
Починайте огляд АВС для виявлення затримки кровообігу
Затримкою кровообігу вважається стан, коли хворий не реагує на подразники (в т.ч. больові) і відсутнє правильне дихання;
А – забезпечення прохідності дихальнихшляхів (Airway),
В – оцінка дихання (Breathing),
С – оцінка кровообігу (Circulation).
КРОК А
А (airway) Забезпечення прохідності дихальних шляхів (оптимальний термін виконання – 8 – 10 секунд) оцініть, чи потрібно проводити ревізію ротової порожнини.
При наявних виділеннях (кров, блювотні маси), сторонні предмети, слід розкрити рот (між кутніми зубами варто поставити розпорку для попередження випадкового стискання пальців), вийняти сторонні тіла, пальцем з намотаною серветкою забезпечити туалет ротової порожнини і глотки(звільнити їх від виділень);
Забезпечте прохідність дихальних шляхів (фельдшер 1):оцініть, чи потрібно проводити ревізію ротової порожнини. При наявних виділеннях (кров, блювотні маси, сторонні предмети ( в залежності від механізму ураження), слід розкрити ротову порожнину (між кутніми зубами варто поставити розпорку для попередження випадкового стискання пальців), вийняти сторонні тіла затискачем з тампоном чи відсмоктувачем забезпечити туалет ротової порожнини і глотки, звільнити їх від виділень (якщо є декілька уражених, то пріоритетом є розташування їх за рельєфом місцевості головою вниз); закиньте голову і підніміть підборіддя;при підозрі на черепно-мозкову травму голову закидати заборонено, слід підняти підборіддя
Крок В. Оціни чи пацієнт дихає. Підрахуй частоту дихання за 10 с.
Інтубація трахеї:
В ідеалі натискання на грудну клітку припиняються на короткий час, в момент проходження голосових складок, а ларингоскопія виконується без перерви в натисканні на грудну клітку.
При неможливості проведення інтубації існують альтернативні методи (ларингеальна маска, ларингеальна трубка, комбітьюб). У процесі реанімації бажано проводити вентиляцію 100 % киснем.
Показання до проведення інтубації трахеї:
-апное;
-ризик аспірації;
-загроза або присутність порушення дихання (пошкодження дихальних шляхів, щелепно – лицьова травма);
-закрита черепно-мозкова травма;
-гіпоксемія, не дивлячись на проведення киснетерапії;
-частота дихання менше 10, або більше 30 за 1 хвилину (у дорослих);
-загроза зупинки дихання та серцевої діяльності (сепсис, тяжкі опіки).
Якщо дихання є патологічним, але не агональним (глибоке і шумне), а також поверхневим – постраждалому показана киснева терапія (10-15 л/хв).
Одночасно з вирішенням питання про необхідність штучної вентиляції легень і подачі кисню накладіть шийний комірець (Накладає лікар і фельдшер 2 або водій) і продовжуйте первинний огляд.
Якщо дихання неправильне або відсутнє:
У дорослих осіб спочатку виконується 30 натискань на грудну клітку, негайно після підтвердження затримки кровообігу, а потім 2 вдування.
Починайте натискання на груднину:
– станьте на коліна біля хворого;
– покладіть зап’ястя однієї руки на середню третину груднини, зап’ястя другої руки на тильний бік кисті першої руки;
– сплетіть пальці обох долонь і переконайтесь, що ви не будете натискати на ребра постраждалого.
Не натискайте на надчеревну ділянку та нижню частину груднини;
нахиліться над постраждалим, прямі руки розташуйте перпендикулярно до груднини і натискайте на глибину 4-5см;
після кожного натискання полегшіть компресію грудної клітки, не відриваючи долоні від груднини; повторюючи натискання з частотою понад 100 за хв. (трохи менше, ніж 2 натиски/секунду);
період компресії і релаксації груднини повинен бути однаковим.
Поєднайте натискання на грудну клітку із штучним диханням:
Затисніть крила носа вказівним та великим пальцями руки, яка лежить на чолі постраждалого.
Залишіть рот трохи відкритим, одночасно підтримуючи у піднятому положенні нижню щелепу.
Зробіть нормальний вдих і щільно охопіть рот хворого своїм ротом, переконавшись, що повітря не проходить.
Повільно(не форсовано)вдихайте повітря в рот хворій впродовж 1 секунди (ДО 500 – 800 мл), спостерігаючи одночасно, чи грудна клітка піднімається, як при нормальному диханні.
Утримуючи голову відігнутою, а нижню щелепу піднятою, відсуньте свій рот від рота хворого і спостерігайте, чи під час видиху його грудна клітка опускається.
Продовжуйте компресію грудної клітки і вдування повітря у співвідношенні 30:2.
Перервіть свої дії для перевірки стану постраждалого тільки тоді, коли він почне правильно дихати; в іншому випадку не переривайте реанімації.
Крок С.
Одночасно з’ясуйте, чи є пульс на сонній артерії (протягом 10 с), якщо пацієнт без свідомості (лікар).
Якщо немає – приступайте до закритого масажу серця (лікар поки фельдшер 2 готує кардіомонітор і дефібрилятор) з частотою 100 разів за 1 хв. – 30 натискувань на грудну клітку і 2 вдування повітря (фельдшер 1). Одночасно під’єднайте електроди кардіомонітора, підключіть його, з’ясуйте причину зупинки серця (фельдшер 2).
Огляньте, чи немає зовнішньої кровотечі (лікар). При її наявності зупиніть кровотечу – притисніть рану своєю рукою через стерильну серветку. Якщо кровотеча припиняється – накладіть затискач, тиснучу пов’язку або забезпечуйте тиск на судину на відстані.
Порушення прохідності дихальних шляхів.
Непрохідність дихальних шляхів- гострий стан, який виникає при попаданні до них різноманітних сторонніх тіл:їжі, великих іграшок, речей (в т. ч. протезів ) та ін. Причиною гострої раптової асфіксії, яка виникає при цьому, є грубі порушення біомеханіки дихання та ковтання. Зазвичай, без своєчасної невідкладної допомоги вже на 5-6 хвилині наступає період клінічної смерті. Саме через це нерідко бригада ЕМД, приїхавши до такого потерпілого, розпочинає свою діяльність з реанімаційних заходів. Тому дуже важливо, щоб свідомі громадяни буди обізнані з базовими елементами домедичної допомоги і надавали її з перших секунд, викликавши «швидку».
Головні ознаки та симптом механічної асфіксії.
Потерпілий, що знаходиться у притомному стані, як правило, жестами показує, що він подавився. При цьому його руки охоплюють шию, він буде «хапати повітря ротом», в очах зявляється переляк, голос відсутній. У немовлят та у дітей молодшого віку , в яких присутня свідомість, спостерігається відсутність плачу, крику а також неможливість здійснити продуктивний вдих.
Якщо постраждалий знаходиться в непритомному стані, то ознаками задухи буде відсутність активних рухів грудної клітки та шуму повітря, що видихується, а при проведенні штучного дихання відчувається опір проходженню повітря в легені.
Екстрена медична допомога при механічній асфіксії.
Оптимальним способом ліквідації задухи у потерпілого з неповною непрохідністю є кашель, при якому частіше сторонній предмет може евакуюватись самостійно. Допоміжним первинним заходом при цьому буде ревізія ротової порожнини. Встановлено, що ця методика є ефективною у кожному пятому випадку; в противному разі варто вдатися до виконання декількох різких поштовхів між лопатками. Людина, яка здатна відкашлятись і розмовляти, отримує достатньо повітря для дихання. Якщо кашель довго не проходить, а дихання повітрям відсутнє, слід діяти, як у ситуації з повною непрохідністю дихальних шляхів. Надання першої допомоги в таких випадках базується на виконанні прийому Геймліха. Рятівник стає за спиною потерпілого, притискаючи стиснуті кулаки в місці дещо вище пупка і нижче кінця грудини, роблячи при цьому 5-6 різких поштовхів у напрямку знизу-доверху та спереду дозаду. При цьому він дає команду потерпілому енергійно видихати одночасно перегинаючи його тулуб допереду та донизу. Дана методика сприяє створенню високого тиску у трахеї постраждалого, внаслідок чого видихуване повітря здатне виштовхнути стороннє тіло назовні. Особливостями здійснення прийому Геймліха у вагітних жінок та у потерпілих з надмірною масою тіла є зміна місця прикладання, а саме стиснення грудної клітки аналогічною технікою виконання.
Зупинка кровообігу та дихання. Серцево-легенево мозкова реанімація в світлі сучасних клінічних протоколів.
Наше сьогодення характеризується невпинним зростанням кількості нещасних випадків, катастроф, стихійних та екологічних бід, гострих захворювань, що супроводжуються розвитком важких патологічних станів та нерідко закінчуються смертю. Особливо вражаючими з року в рік є зростаючі показники догоспітальної летальності, які, зокрема, свідчать про те, що майже 80% смертей відбувається поза межами стаціонару і тенденції до їх зниження, на жаль, не спостерігається. Зокрема, кожногодня на дорогах України гине більше десятка людей і не важко порахувати,у скільки тисяч смертей ця трагедія виливається щорічно. Це спонукає медичну спільноту до пошуків нових, прогресивних розробок та способів проведення реанімаційних заходів на всіх рівнях надання медичної допомоги, в тому числі розробки сучасних алгоритмів на основі клінічних протоколів з медицини невідкладних станів. Значна роль у вирішенні цих проблемних питань належить Європейській раді реанімації, яка з року в рік пропонує і постійно оновлює свої рекомендації щодо кваліфікованих а, від так, ефективних методик виконання серцево-легенево-мозкової реанімації, останні з яких датовані 2012 роком.
Особливої актуальності вони набувають в практиці лікаря ЕМД, якому, в силу своїх функціональних обовязків, найчастіше доводиться мати справу з, так званою, необгрунтованою раптовою смертю, що настає внаслідок нещасних випадків (травми, утоплення, отруєння, ураження електричним струмом і ін.), серцевих нападів. В їх основі лежать потенційно зворотні зміни за умови своєчасного надання невідкладної допомоги, в першу чергу саме силами служби ЕМД. Водночас, успішна реанімаця в значній мірі залежить від того, чи потерпілому була надана вчасна домедична допомога і чи вона надавалась до приїзду бригади ЕМД взагалі. Тому, нерідко медикам доводиться на місці події на жаль, константувати у пацієнта стан соціальної або біологічніої смерті. Додає складності в роботі бригади ЕМД і той чинник, що реанімаційні міроприємства, як правило, їм доводиться проводитити в екстремальних умовах із надзвичайно обмеженими часовими рамками.
Поняття про термінальні стани.
Термінальний стан – остання стадія життя, в якій виокремлюють наступні етапи вмирання організму: передагонію, термінальну паузу, агонію та клінічну смерть і коли внаслідок дії різноманітних патологічних процесів відбувається різке пригнічення збалансованої дяльності життєвих функцій органів і систем, що підтримують гомеостаз.
Передагонія– початковий етап вмирання організму, який характеризується різким пригнічення функцій центральної нервової системи, дихання та кровообігу з ймовірним розвитком коми. Характерними проявами передагонії є артеріальна гіпотензія, (зниження систолічного АТ менше 60 мм. рт. ст.), частий пульс слабкого наповнення і напруження, неадекватне поверхневе дихання, блідість та ціанотичність шкірних покровів. Цей стан може тривати від декількох годин до декількох діб.
Термінальна пауза-перехідний період між передагонією та агонією, який проявляється різким прискоренням дихання з його подальшою зупинкою, зниженням АТ до нуля та тимчасовим згасанням функції кори головного мозку. Термінальна пауза буває не завжди, здебільшого її спостерігають у разі гострої масивної крововтрати.
Агонія – короткотривалий (декілька хвилин) період, який характеризується активацією ретикулярної формації і вегетативних центрів довгастого мозку (напруження захисно-компенсаторних механізмів, які втратили свою доцільність). Агонія є останнім етапом життя організму, що помирає і клінічно проявляється глибокими рідкими неефективними дихальними рухами, нетривалим підвищенням систолічного артеріального тиску до 90 мм. рт. ст., відновленням свідомості. При цьому АТ дуже швидко знижується до 20 мм. рт. ст., і на тлі наростання гіпоксемії, гіпоксії та декомпенсованого метаболічного ацидозу настає клінічна смерть.
Клінічна смерть-перехідний патологічний стан організму, який прявляється відсутністю його зовнішніх ознаків життєдіяльності (функції ЦНС, дихання та кровообігу) без настання у них незворотніх змін, особливо в тканинах головного мозку. Клінічна смерть, яка зазвичвй не перевищує 4-5 хвилин, є останньою ланкою термінального стану.
При ряді патологічних ситуацій (утоплення, ураження електричним струмом та блискавкою, наїзд автомобілем, странгуляційна асфіксія, інфаркт міокарда тощо) клінічна смерть може спіткати потерпілого несподівано, без попередніх проявів вмирання.
Важливим фактором, що впливає на ефективність реанімації при клінічній смерті, є температура навколишнього середовища та тривалість вмирання. При раптовій зупинці серця клінічна смерть в умовах нормотермії триває до 5 хвилин, при мінусових температурах – до 10 і більше хвилин. Тривалий період вмирання значно погіршує ефективність реанімації, скорочуючи період клінічної смерті.
Поняття про соціальну та біологічну смерть
У випадку прижиттєвої загибелі мозку стан хворого визначається поняттям “соціальна(мозкова, громадянська) смерть.” Соціальна смерть-це проміжок часу, який починається з моменту загибелі клітин кори головного мозку і триває до тих пір, поки зберігається можливість відновлення дихання та кровообігу.
Причинами розвитку даного стану можуть бути запізнілі, хоча й кваліфіковані реанімаційні заходи (так, діяльність серця здатна до відновлення через десятки хвилин, а інших органів- навіть через годину і більше), чи, навпаки, своєчасна, однак, некваліфікована реанімація (не забезпечення якісної ШВЛ, класичні помилки під час компресії грудної клітки, неналежна або відсутня електро та медикаментозна підтримка тощо). Ознаки прижиттєвої смерті мозку: відсутність притомності, спонтанного дихання, арефлексія, нестабільна гемодинаміка (артеріальний тиск підтримується лише стимулюючою терапією), прогресивне пониження температури тіла, негативна холодова проба (відсутність ністагму при введенні в зовнішній слуховий прохід. Діагностичним інструментальним підтвердженням даного стану в стаціонарних умовах є відсутність електричної активності на електроенцефалограмі (пряма лінія, зареєстрована протягом 30 хвилин, двічі на добу), відсутність змін на ЕЕГ після внутрішньовенного введення р-ну бемегріду, відсутність різниці за вмістом кисню у притікаючій (артеріальній) та відтікаючій від мозку (венозній) крові.
Біологічна (справжня, кінцева, танатогенна) смерть виникає тоді, коли внаслідок незворотніх змін в організмі, насамперед в ЦНС, повернення до життя неможливе. Основними причинами біологічної смерті є неадекватні: легенева вентиляція, транспорт кисню, робота серця, а також пошкодження центральної нервової системи (ЦНС).
До ранніх ознак біологічної смерті відносяться: помутніння та висихання рогівки, симптом «котячого ока» (при надавлюванні на очне яблуко зіниця деформується і витягується поздовж).
Пізні ознаки біологічної смерті: трупні плями та трупне закоченіння.
Слід вказати на декілька факторів, що впливають на, так званий, післяреанімаційний прогноз.До життєво-важливих систем, виключення функціонування яких призводить до стрімкого розвитку клінічної смерті, відносяться дихання, кровообіг і ЦНС. Шанси на врятування потерпілого напряму залежать від того, яка з них першою припиняє своє функціонування. Так, у випадку порушення функції дихання можливість відновлення серцевої діяльності є найвищою, при ураженні серця- нижчою, водночас, при цьому існує більша ймовірність відновлення функції ЦНС. При первинному ураженні центрів головного мозку ймовірність відновлення серцевої діяльності висока, а вищої нервової діяльності- низька. У такому випадку розвиток соціальної смерті можливий навіть при своєчасній та кваліфіковано проведеній реанімації.
Водночас, існують абсолютні та відносні протипокази до серцево-легеневої реанімації. Так, абсолютними протипоказами до СЛМР є кваліфіковано підтверджений стан біологічної смерті. До відносних протипоказів належать потерпілі, що знаходяться в стані клінічної смерті і мають множинні травми, які несумісні з життям (на етапі медичного сортування, надто з великою кількістю уражених) де, як правило, реанімаційні заходи не проводяться («чорна повязка»). Пріоритетними в цій ситуації залишаються потерпілі, яким своєчасна якісна реанімаційна медична допомога може призвести до відновлення серцевої діяльності та дихання без незворотніх змін в корі головного мозку («червона повязка»). Також відносними протипоказами до СЛМР є стан соціальної смерті, а також хворі, що знаходяться в термінальній стадіїї невиліковних захворювань (онкологічні, гематологічні тощо), однак у цих випадках подеколи на передній план виходять різноманітні деонтологічні, етичні а той юридичні аспекти.
Повернути хворого до повноцінного життя зі стану клінічної смерті можливо лише при кваліфікованому та послідовному проведенні комплексу реанімаційних заходів.
Реанімаційні заходи – комплекс невідкладних міроприємств, направлених на відновлення життєдіяльності організму та попередження незворотніх порушень його органів та систем.
Для швидкої якісної діагностики та ефективного своєчасного надання дошпитальної допомоги потерпілим, які знаходяться в стані клінічної смерті, до і після приїзду бригади ЕМД у світових рятувально- медичних колах існує так званий “ланцюг виживання.” Він складається із наступних ланок: швидке розпізнавання зупинки серця та виклик бригади ШМД – своєчасна первинна СЛР – своєчасна дефібриляція – кваліфіковані реанімаційні заходи бригади ЕМД – комплексне післяреанімаційне лікування.
Саме така послідовність дій і естафетне спрацювання всіх ланок даного ланцюга дозволяє суттєво знизити летальність потерпілих, що перебувають в стані клінічної смерті, проводячи їм ефективні реанімаційні заходи відповідно на догоспітальному (до медична, долікарська, лікарська дошпитальна) етапі та в подальшому на етапі стаціонарного лікування.
