Матеріали підготовки до лекції №3-4

Матеріали підготовки до лекції №3-4

         

 

Тема№3. Заходи безпеки під час експлуатації електроприладів, апаратів, що працюють під тиском, балонів з газом; охорона праці у фізіотерапевтичних, рентгенкабінетах, операційних

 

 План лекції

 

·                Небезпека ураження електричним струмом. Причини ураження електричним струмом.

·                Дія електричного струму на організм людини.

·                Заходи безпеки під час експлуатації електроапаратури.

·                Перша допомога при ураженні електричним струмом.

·                Вимоги техніки безпеки під час роботи з електроприладами,   електромагнітами та лазерним установками.

·                Будова та принцип дії автоклавів, стерилізаторів парових.       Правила експлуатації та техніка безпека при обслуговуванні їх. Основні причини вибухів автоклавів.

·                Допуск персоналу до роботи на автоклаві. Вимоги до приміщень, у яких установлено автоклави.

·                Класифікація балонів з газом. Маркування газових балонів.

·                Особливі вимоги під час роботи з кисневими балонами.

·                Допуск персоналу до роботи. Правила експлуатації та техніка   безпеки під час роботи з балонами, заповненими лікувальним газом.

·                Правила техніки безпеки та виробнича санітарія для  персоналу під час роботи в фізіотерапевтичному кабінеті. Вимоги до приміщення. Допуск персоналу до роботи.

·                Правила техніки безпеки під час проведення електропроцедур, теплопроцедур, інгаляцій, водо– грязелікування тощо.

·                Правила техніки безпеки та виробнича санітарія під час роботи в рентгенкабінеті.

·                Правила техніки безпеки та виробнича санітарія в операційній. Спецодяг, спецвзуття. Допуск до роботи.

·                Правила техніки безпеки під час роботи з вогне– та вибухонебезпечними речовинами.

 

 

 

 

 

 

 

 

Небезпека ураження електричним струмом.

Електричний струм. Протікання електричного струму через живу тканину організму людини викликає різні ефекти. Так, проходячи через організм людини, електричний струм справджує термічну, електролітичну, механічну і біологічну дії.

Термічна дія струму є наслідком перетворення електричної енергії в теплову при проходженні через ділянки тіла людини. Вона виявляється у виді опіків окремих ділянок тіла, нагріванні до високої температури органів, що лежать на шляху протікання електричного струму. При тривалому нагріванні в органах можуть спостерігатися функціональні розлади.

Електролітична дія струму виражається в розкладанні внутрішньоклітинної  рідини і крові на позитивні і негативні іони, що викликає зміну їхнього фізико-хімічного складу.

Механічна дія струму виражається у виникненні електродинамічного ефекту, що може спричинити розшарування, розриви тканин організму.

Біологічна дія  виявляється в роздратуванні і порушенні живих тканин організму електричним струмом, величина якого значно перевищує рівень біострумів, що може виявлятися в порушенні внутрішніх біоелектричних процесів.

Перераховані дії електричного струму на організм людини нерідко приводять до різних електричних травм, які розділяються на дві основні групи: 1 – місцеві електричні травми; 2 – електричні удари.

Місцеві електричні травми викликають ураження окремих ділянок живих тканин організму людини.

Електричні удари призводять до ураження життєво важливих органів.

При електричних ударах струм впливає на групи м’язів тіла людини, що може привести до судорог, до зупинки подиху чи серця.

До основних місцевих електричних травм відносяться: електричний опік, металізація шкіри, електричні знаки, механічні ушкодження і електроофтальмія.

Електричні опіки виникають у наслідок термічного ефекту при проходженні струму через тіло людини, а також при зовнішньому впливі на нього електричної дуги. Зовнішній вигляд опіків може бути різний – від почервоніння шкіри й утворення міхурів з рідиною до обвуглювання біологічних тканин.

Металізація шкіри зв’язана з дифузією в неї дрібних часток металу у разі ділянки тіла людини до струмоведучої частини чи при частковому  розплавлюванні такої частини під дією електричної дуги.

Механічні ушкодження обумовлені судорожним скороченням м’язів тіла, що може викликати їхній розрив чи ушкодження шкірних покривів, нервових волокон, сухожиль, вивих суглобів і навіть перелом кісток.

Електроофтальмія – запалення зовнішніх слизуватих оболонок ока – роговиці і кон’юктиви під дією потужного УФ-випрмінювання електричної дуги. 

Фактори, що впливають на ступінь ураження людини електричним струмом, є різноманітними. Це насамперед сила струму і час проходження його через організм людини, рід струму (перемінний чи постійний), шлях струму в тілі людини, а при дії перемінного струму – його частота.

Основним фактором, який визначає ступінь ураження людини, є величина електричного струму, що протікає через тіло людини. Цей параметр визначається, в основному, опором рогового шару шкіри, який при сухому її стані і відсутності ушкоджень може складати сотні тисяч Ом. При вологому чи ушкодженому шкірному покриві опір тіла людини падає до сотень Ом. При великих напругах, а також при значному часі протікання струму опір тіла людини знижується ще більше, що веде до росту струму і, як наслідок – до більш важкого ступеню ураження електричним струмом.

Відповідно до характеру впливу струму на людину, у залежності від його величини він підрозділяється на 4 групи: 1 – невідчутний; 2 – відчутний; 3 – невідпускаючий; 4 – смертельний.

Якщо аналізувати дію перемінного електричного струму частотою 50 Гц на організм людини, то можна вказати наступні порогові значення цих його категорій.

Відчутний струм. Такими вважаються його величини, при яких людина відчуває його дію, але може самостійно звільнитися від проводу чи тієї частини електричної установки які виявилися під напругою. Величина порогу відчутного струму лежить у межах 0,6…1,5 мА.

Струм, при якому потерпілий не може самостійно відірватися від струмоведучих частин, називається невідпускаючим. Порогова величина такого струму знаходиться у діапазоні 8…10 мА.

Смертельним струмом для людини виявляються його величини більшій, ніж 100 мА.

Перемінний струм у порівнянні з постійним більш небезпечний. Відповідні дослідження показують, що найбільш небезпечним є перемінний струм частотою 20…100 Гц. Саме цьому діапазону відповідає і струм промислової частоти (50 Гц).

Протікання струму через організм людини може здійснюватися самими різними шляхами. З усіх можливих шляхів протікання струму через тіло людини  найбільш небезпечними є ті, при яких уражається головний чи спинний мозок, а також серце чи легені У першому випадку особливо небезпечними шляхами протікання струму є «голова – права чи ліва рука», «голова – ноги», а у другому  – «права чи ліва рука – ноги», «права – ліва рука».  

На небезпеку ураження електричним струмом значний вплив роблять і параметри мікроклімату у виробничому приміщенні. Так, збільшення температури, відносної вологості, зниження рухливості повітря приводять до росту виділення вологи на поверхні шкірного покриву, що обумовлює зниження опору шкірних покривів і, як наслідок, – підвищує небезпеку ураження людини електричним струмом.

Захист від дії електричного струму на організм людини реалізується наступними напрямками:

·          відповідною конструкцією електричних установок. (До електричних установок відносяться пристрої, що генерують, переробляють, передають і споживають електричну енергію);

·          організаційними заходами;

·          застосуванням технічних методів і засобів захисту.

Причини ураження електричним струмом.

Основними причинами електротравматизму є:

— недостатня навченість, несвоєчасна перевірка знань та присвоєння груп кваліфікації за технікою безпеки персоналу, котрий обслуговує електроустановки;

— порушення правил влаштування, технічної експлуатації та техніки безпеки електроустановок;

— неправильна організація праці;

— неправильне розташування пускової апаратури та розподільних пристроїв, захаращеність підходів до них;

— порушення правил виконання робіт в охоронних зонах ЛЕП, електричних кабелів та ліній зв’язку;

— несправність ізоляції, через що металеві неструмопровідні частини обладнання виявляються під напругою;

— обрив заземлювального провідника;

— використання електрозахисних пристроїв, котрі не відповідають умовам виконання робіт;

— виконання електромонтажних та ремонтних робіт під напругою;

— застосування проводів та кабелів, котрі не відповідають умовам виробництва та використовуваній напрузі;

— низька якість з’єднань та ремонту;

— недооцінка небезпеки струму, котрий проходить через тіло людини та напруги, впливу котрої підлягає людина, коли її ноги знаходяться на ділянці з точками різного потенціалу („крокова напруга”);

— ремонт обірваного нульового провідника повітряної лінії при невимкненій мережі і приєднаному однофазовому навантаженні;

— живлення декількох споживачів від загального пускового пристроя з захистом запобіжниками, розрахованими на вимкнення найбільш потужного з них або від однієї групи розподільної шафи;

— недооцінка необхідності вимкнення електроустановки (зняття напруги) в неробочі періоди;

— виконання робіт без індивідуальних засобів електрозахисту або використання захисних засобів, котрі не пройшли своєчасного випробування;

— невиконання періодичних випробувань, зокрема перевірок опору ізоляції (електромереж, обмоток електродвигунів, котушок комутаційної апаратури, реле) та опорів заземлювальних пристроїв;

— користування електроустановками, опір ізоляції котрих не перевищує нормативних значень; використання електроустановок кустарного виготовлення, виготовлених з порушенням вимог правил електробезпеки (зокрема, розподільними та пусковими пристроями, електропечами);

— некваліфікований інструктаж робітників, котрі використовують ручні електричні машини;

— відсутність контролю за діями працівників з боку ІТП або виконавців робіт;

— відсутність маркування, запобіжних плакатів, блокувань,тимчасових огороджень місць електротехнічних робіт.

Ці причини можна згрупувати за наступними чинниками:

— дотик до струмоведучих частин під напругою внаслідок недотримання правил безпеки, дефектів конструкції та монтажу електрообладнання;

— дотик до неструмоведучих частин, котрі опинились під напругою внаслідок пошкодження ізоляції, перехрещування проводів;

— помилкове подання напруги в установку, де працюють люди;

— відсутність надійних захисних пристроїв.

Дія електричного струму на організм людини.

 

Дія електричного струму на організм характеризується такими основними вражаючими факторами:

—                 електричним ударом, що збуджує м’язи тіла та приводить до судорог, зупинці дихання рця;

—                 електричним опіком, який виникає у результаті виділення і сетепла при проходженні струму через тіло людини.

—                 в залежності від параметрів електричного ланцюга і стану людини може виникнути почервоніння шкіри, опік з утворенням міхурів, обвуглюванням тканин. при розплавлюванні металу відбувається металізація шкіри з проникненням у неї шматочків металу.

—                 дія струму на організм зводиться до нагрівання, електролізу і механічному впливу. це може служити поясненням важких наслідків електротравми за інших рівних умов. особливо чутлива до електричного струму нервова тканина і головний мозок. механічна дія струму приводить до розриву тканин, розшаруванню, ударної дії випаровування рідини з тканин організму.

—                 при термічній дії відбувається перегрів і функціональний розлад органів на шляху проходження струму.

—                 електролітична дія струму виражається в електролізі рідини в тканинах організму, зміні складу крові.

—                 біологічна дія струму проявляється в роздратуванні і перенапрузі нервової системи.

 

Змінний струм частотою 50 Гц, проходячи через тіло людини від руки до руки або від руки до ніг, при величині близько 100 мА може паралізувати серце, якщо дія струму на людину триває не менш як 3 с. Може виникнути фібриляція шлуночків серця, тобто безладне сіпання окремих волокон серцевого м’яза замість одночасного скорочення і розслаблення їх. При більшому струмі параліч серця може настати швидше, навіть за частку секунди.

Тривалість проходження струму має значення тому, що небезпека паралічу серця залежить не тільки від величини струму, а й від того, чи збігається момент проходження струму з такою фазою в роботі серця у кожному циклі стиснення і розширення, коли воно особливо чутливе до струму. Якщо струм проходить довше, ніж тривалість одного циклу стиснення і розширення серця, він обов’язково збіжиться з небезпечною фазою.

Фібриляція — найнебезпечніший наслідок від проходження електричного струму через тіло, бо відновити роботу фібрилюючого серця в людини можна тільки своєчасним застосуванням спеціального апарата «дефібрилятора»; цей апарат має право застосовувати тільки лікар.

 На фібриляцію припадає приблизно ¹/₅ усіх випадків паралічу серця при ураженні електричним струмом, а в ⁴/₅ випадків серце просто зупиняється (асистолічний стан), і його роботу можна відновити непрямим масажем серця вручну. Як показав аналіз нещасних випадків, струм, величина якого кілька ампер, звичайно не призводить до фібриляції, бо в цьому разі всі волокна серцевого м’яза стиснуті, поки він проходить, але цей струм призводить до теплового руйнування тканин тіла, а іноді через ураження нервової системи — до паралічу дихання. Дихання може паралізуватися вже при струмі 50–80 мА, якщо він проходить досить довго.

 При струмі 20–25 мА, що проходить між руками або між рукою і ногами, пальці судорожно стискають взятий у руку предмет, який виявився під напругою, настає параліч м’язів передпліччя, і людина не може самостійно звільнитися від дії струму. У багатьох потерпілих бувають спазми гортані: вони не можуть покликати на допомогу. Чим довше проходить струм, тим менший стає електричний опір тіла, і струм збільшується. Якщо він не буде негайно перерваний, може настати смерть.

Максимальним відпускаючим називають найбільший струм такої величини, при якій людина ще може самостійно відірвати руки від предмета, що є під напругою. Струм трохи більшої величини можна вважати пороговим (мінімальним) невідпускаючим.

Для чоловіків максимальні відпускаючі струми знаходяться в межах 9–23 мА, а для жінок — від 6 до 16 мА. Струм 10 мА часто вважають безпечним, як відпускаючий для більшості дорослих людей. Проте дослідження В. Є. Манойлова про смертельні ураження електрикою показали, що 18 % з них сталися при струмі до 5 мА, а при струмах 5–10 мА — 24 %.

За статистикою найменший струм, що призводив до смерті, становив 0,8 мА, тоді як пороговий відчутний струм у різних людей за різних обставин його проходження перебуває у межах від 0,2 до 1,3 мА. Можливість загибелі людей від ледь відчутних струмів пояснюється тим, що наслідок електроураження залежить не тільки від дії струму безпосередньо на серце або органи дихання, а й від дії його на нервову систему, що має різноманітні індивідуальні особливості (смерть може настати від нервового шоку).

Має значення шлях проходження через тіло і особливо місця входу і виходу струму. Наприклад, якщо струм проходить від правої руки до ніг, то через серце йде вдвоє більше загального струму, ніж при проходженні його від лівої руки до ніг.

Проте відомі випадки смертельних уражень електричним струмом, коли струм зовсім не проходив через серце, а проходив, наприклад, через палець на одній руці або через дві точки на одній гомілці. Це пояснюється впливом струму па центральну нервову систему, коли струм проходить через особливо уразливі точки на тілі людини. Не випадково багато їх збігається з точками, які використовують під час лікування голковколюванням.

Струм, що проходить через тіло людини, залежить від його опору. При низьких напругах цей опір майже цілком залежить під властивостей шкіри, поверхневий шар якої розглядають як тонкий і порівняно недосконалий діелектрик, а м’язи і кров — як провідник.

Залежно від цілості і стану шкіри, а також шляху струму через тіло опір може становити приблизно від 100 000 до 500 Ом (звичайно беруть 1 000 Ом). Опір шкіри залежить не тільки від її стану (суха, волога, огрубіла, непошкоджена, пошкоджена), а й від площі поверхні і щільності контакту, а також від сили струму, що проходить, і тривалості його дії. Чим вони більші, тим менший опір шкіри (із збільшенням тривалості проходження струму збільшуються нагрівання шкіри, потовиділення, у ній виникають електричні зміни).

 Опір шкіри залежить і від прикладеної напруги, бо вже при напрузі 10–38 В пробивається верхній, роговий шар шкіри. При напрузі 127–220 В і вище шкіра вже майже не впливає на опір тіла. Щодо напруги, яка може бути небезпечною, будучи прикладеною до тіла людини, то відомі випадки, коли навіть напруга, менша 12 В, спричиняла смерть, правда, це траплялося дуже рідко і при особливо несприятливих умовах.

Сказане вище свідчить, що найкращими заходами захисту людини від ураження електричним струмом є такі, які запобігають проходженню відчутного людиною електричного струму через її тіло. Проте застосування таких захисних засобів не завжди можливе.

 Найбільш поширені захисні засоби, наприклад, захисне заземлення або занулення, не виключають проходження струму через її тіло, а лише зменшують його величину або обмежують час проходження, тобто не гарантують абсолютної безпеки, а тільки зменшують імовірність серйозного ураження електрикою до досить малого ступеня.

 

 

Заходи безпеки під час експлуатації електроапаратури.

 

ВИМОГИ ДО ОБСЛУГОВУЮЧОГО ПЕРСОНАЛУ

Головною засадою організації безпечної експлуатації електроустановок є забезпечення обслуговування їх висококваліфікованим персоналом. Існує п’ять груп з електробезпеки

персоналу, котрий обслуговує електроустановки.

 

І група. Група присвоюється особам, які не мають спеціальної електротехнічної підготовки, але мають елементарну уяву про небезпеку ураження електричним струмом і про заходи електробезпеки при роботі на обслуговуваній дільниці, електроустановці. Для І групи стаж роботи в електроустановках не нормується

 

Пгрупа. Особи цієї групи повинні мати елементарне технічне знайомство з електроустановками, чітко уявляти небезпеку ураження електрострумом, наближення до струмоведучих частин, знати основні заходи безпеки при роботі на електроустановках, вміти надавати першу допомогу.

 

III група. Особи, що належать до цієї групи, повинні: знати будову електричних установок та вміти їх обслуговувати; мати уяву про небезпеку під час обслуговування електричних установок; знати загальні правила техніки безпеки, правила допуску до роботи в лектричних

установках напругою до 1000 В, спеціальні правила техніки безпеки з тих видів робіт, котрі входять в коло обов’язків даної особи; вміти здійснювати нагляд за тими, хто працює з електроустановками та надавати першу допомогу.

 

IV група. Особи цієї групи повинні: мати знання з електротехніки в обсязі спеціалізованого профтехучилища; мати повну уяву про небезпеку під час роботи на електроустановках; знати повністю ПТЕ та ПТБ; знати установку настільки, щоб вільно орієнтуватись в тому, які

саме елементи повинні бути вимкненими для безпечного виконання

 

 

V група. Особи цієї групи повинні: знати всі схеми та обладнання своєї дільниці; знати ПТЕ та ПТБ в загальній та в спеціальній частинах;

знати, чим викликана та чи інша вимога правил; вміти організовувати безпечне виконання робіт та здійснювати нагляд в елетричних устновках будь-якої напруги; навчати персонал інших груп правилам техніки безпеки; вміти надавати першу допомогу.

 

 Електробезпека при користуванні електроенергією
у побутових приміщеннях 

Правильне користування електроенергією вдома, в сухих приміщеннях, в приміщеннях з дерев’яною підлогою практично виключає випадки ураження електричним струмом.

Однак внаслідок порушення правил користування електроприладами і апаратами, викладених в інструкціях, які додаються заводом до цих приладів, несвоєчасного їх ремонту і недбалого зберігання часто трапляються випадки електротравми у побуті.

Нижче наведені основні вимоги, яких потрібно постійно дотримуватись при користуванні електроенергією в побутових умовах.

1. Захист від коротких замикань (автомати, пробкові запобіжники) в квартирній електропроводці повинен бути завжди справним (мал. 1).

Заміна заводських запобіжників, навіть тимчасово, усілякими металевими провідниками — «жучками» (мал. 2) може спричинити нещасний випадок чи пожежу.

                                         

Мал. 1                                                 Мал. 2

2. Основною умовою безпечного застосування електроенергії в побутових приміщеннях є справний стан ізоляції електропроводки, електроприладів і апаратів, електричних щитків, вимикачів, штепсельних розеток, лампових патронів і світильників, а також шнурів, з допомогою яких вмикають в електромережу електроприлади, телевізори, холодильники (мал. 3). Тому необхідно стежити за станом ізоляції, забезпечуючи своєчасний ремонт силами спеціалістів-монтерів.

3. Для того щоб уникнути пошкодження ізоляції, не слід:

·             підвішувати електропровід на гвіздках, металевих і дерев’яних предметах (мал. 4);

·             перекручувати проводи;

·             закладати провід і шнури за газові і водопровідні труби, за батареї опалення;

·             витягати за шнур вилку з розетки (мал. 5);

·             зафарбовувати і білити шнури і проводи (мал. 6).

Мал.3

4. У будинках, де квартирна електропроводка зроблена закритим способом під штукатуркою (мал7 ), вбивання у довільних місцях стіни гвіздків і костилів для підвішування штор, картин та інших предметів побуту, а також пробивання отворів і борозен можуть призвести до пошкодження схованої електропроводки і ураження електричним струмом. Тому всі подібні роботи треба виконувати лише з дозволу житлово-експлуатаційної контори чи домоуправління, а у власних будинках — попередньо переконавшись у відсутності в даному місці проводки.

Мал. 4

 

Мал. 5.   Мал. 6.     Мал. 7.     Мал. 8 Мал. 9 Мал.11  Мал. 12   Мал. 13	5. Освітлювальну арматуру і електролампи небезпечно чистити від забруднення і пилюки при включеному вимикачі, тобто під напругою, мокрими чи вологими ганчірками (мал. 8). Чистку треба виконувати при відключеному вимикачі сухою ганчіркою, стоячи на підставці, яка не проводить електрострум. 6. Пошкоджені вимикачі, лампові патрони, штепсельні розетки, електроприлади і апарати категорично заборонено ремонтувати або замінювати під напругою (мал. 9. Для цього прилад або світильник слід вимкнути з електромережі, а під час ремонту електропроводки —викрутити запобіжник (чи відключити автомат). Цю роботу має виконувати особа, обізнана з правилами ремонту. 7.При користуванні світильниками (особливо переносними), приладами, переносним електроінструментом небезпечно одночасно доторкатись батарей опалення, водопровідних труб та інших заземлених металевих конструкцій, які є в квартирі, тому що при пошкодженні ізоляції електричного приладу або світильника через тіло людини, яка доторкнулась до названих металевих конструкцій, пройде небезпечний для організму струм (мал.10,11 ). 8. Небезпека ураження електричним струмом може виникнути також в таких випадках: ·          при користуванні електроприладами з пошкодженою ізоляцією (мал. 12), електроплитками з відкритою спіраллю (мал13. ); ·          саморобними електропечами, електроводонагрівачами (мал. 14), при заповненні водою електронагрівальних приладів (чайників, каструль, самоварів та ін.), вже включених в мережу (мал. 15); ·                    при порушенні порядку включення приладу в електромережу (мал. 16) потрібно шнур спочатку підключати до приладу, а потім до мережі, а не навпаки); ·          при застосуванні оголених кінців проводу замість штепсельних вилок (мал.17 ). Мал. 10   Мал. 14   Мал. 15
Мал. 17                          Мал. 16
9. Малі діти, не розуміючи небезпеки, доторкаються до електроприладів, включених в мережу, і часто отримують опіки і більш серйозні травми (мал. 18,19). Необхідно виключити можливість доступу дітей до електроприладів і відкритих розеток.
Мал.18		Мал. 19
10. Особливо обережним треба бути при користуванні електроенергією у вологих приміщеннях, у приміщеннях із земляною, цегляною і бетонною підлогою (підвали, ванна кімната, вбиральня та ін.), які є добрими провідниками струму, бо за таких умов небезпека ураження електричним струмом збільшується. Тому у ванних кімнатах, санвузлах та інших подібних приміщеннях не допускається встановлювати вимикачі і штепсельні розетки, користуватись включеними в електромережу різними електронагрівальними приладами (плитками, камінами, рефлекторами), пральними машинами і переносними світильниками, а також використовувати стаціонарні світильники без запобіжної арматури (мал. 20).			Мал. 20

 

 

 

Перша допомога при ураженні електричним струмом.

 

Перша медична допомога — це комплекс заходів, спрямованих на відновлення або збереження здоров’я потерпілих, здійснюваних немедичними працівниками (взаємодопомога) або самим потерпілим (самодопомога). Найважливіше положення надання першої допомоги — її терміновість. Чим швидше вона надана, тим більше сподівань на сприятливий наслідок.

 

Послідовність надання першої допомоги:   

 

— усунути вплив на організм ушкоджуючих факторів, котрі

загрожують здоров’ю та життю потерпілим, оцінити стан потерпшого;

 

— визначити характер та важкість травми, найбільшу загрозу для

життя потерпілого і послідовність заходів щодо його рятування;

 

— виконати необхідні заходи з рятування потерпілих в послідовності

терміновості (відновити прохідність дихальних шляхів, здійснити штучне

дихання, провести зовнішній масаж серця);

 

— підтримати основні життєві функції потерпілого до прибуття

медичного працівника;

 

— викликати швидку медичну допомогу або вжити заходів щодо

транспортування потерпілого до найближчого лікувального закладу.

 

Рятування потерпілих від впливу електричного струму залежить від швидкості звільнення його від струму, а також від швидкості та правильності надання йому допомоги. Зволікання може зумовити загибель потерпілого. При ураженні електричним струмом смерть часто буває клінічною, тому ніколи не слід відмовлятися від надання допомоги потерпілому і вважати його мертвим через відсутність дихання, серцебиття, пульсу. Вирішувати питання про доцільність або непотрібність заходів з оживлення та винести заключения про його смерть має право лише лікар.

 

Весь персонал, що обслуговує електроустановки, електричні станції, підстанції і та електричні мережі, повинен не рідше 1 разу на рік проходити інструктаж з техніки безпеки про експлуатацію електроустановок, з надання першої медичної допомоги, а також практичне навчання з прийомів звільнення від електричного струму, виконання штучного дихання та зовнішнього масажу серця. Заняття повинні проводити компетентні особи з медичного персоналу або інженери з техніки безпеки, котрі пройшли спеціальну підготовку і мають право навчати персонал підприємства наданню першої допомоги. Відповідальним за організацію навчання є керівник підприємства.

 

В місцях постійного чергування персоналу повинні бути:

 

— аптечка з необхідними пристосуваннями та засобами для надання

першої медичної допомоги;

 

— плакати, присвячені правилам надання першої допомоги, виконання

штучного дихання та зовнішнього масажу серця, вивішені на видних місцях.

 

Дотик до струмоведучих частині що знаходяться під напругою, викликає мимовільне судомне скорочення м’язів та загальне збудження, котре може призвести до порушення і навіть повного припинення діяльності органів дихання та кровообігу. Якщо потерпілий тримає провід руками, його пальці так сильно стискаються, що звільнити провід стає неможливим. В зв’язку з цим першою дією того, хто надає першу допомогу, повинне бути швидке вимкнення тієї частини електроустановки, до котрої доторкається потерпілий. Вимкнення здійснюється за допомогою вимикачів, рубильника або іншого вимикаючого апарата .

Вивчіть і запам’ятайте ці правила. Перш за все необхідно швидко звільнити потерпілого від дії електричного струму, тобто відключити струмове коло з допомогою найближчої штепсельної вилки (рубильника) чи шляхом викручування запобіжників на щитку (мал. 21,22).

                       

Мал. 21                              Мал. 22

Мал. 23

У разі віддаленості вимикача від місця пригоди можна перерізати проводи чи перерубати їх (кожен провід окремо) сокирою чи іншим ріжучим інструментом з сухою ручкою з ізолюючого матеріалу (мал. 23). Якщо ручка металева, то для уникнення контакту особи, яка надає допомогу, з колом електричного струму, треба обгорнути ручку чистою сухою шовковою, вовняною, бавовняною чи проґумованою тканиною.

При неможливості швидкого розриву кола електричного струму необхідно відтягнути потерпілого від проводу або ж відкинути сухою палицею обірваний кінець проводу від потерпілого.

Необхідно пам’ятати, що потерпілий сам є провідником електричного струму. Тому особі, яка надає йому допомогу, необхідно вжити застережних заходів, щоб самій не опинитись під напругою, а саме: вдягнути калоші, ґумові рукавиці чи обгорнути руки сухою тканиною, підкласти собі під ноги ізолюючий предмет — суху дошку, ґумовий килимок, чи, у крайньому випадку, згорнути сухий одяг.

Якщо вимкнути установку швидко не можна, слід вжити заходів щодо звільнення потерпілого від струмоведучих частин, до котрих він торкається. У всіх випадках той, хто надає допомогу, не повинен доторкатися до потерпілого без належних запобіжних заходів, оскільки це небезпечно для життя. Він також повинен слідкувати, щоб самому не опинитися в контакті з струмоведучою частиною або під кроковою напругою.

Для звільнення  потерпілого від струмоведучих частин або провода напругою до 1000 В слід скористатись канатом, палицею, дошкою або; будь-яким сухим предметом, що не проводить електричного струму.

 

Потерпілого можна також відтягнути за його одяг (якщо він сухий та відстає від тіла), уникаючи дотику до оточуючих металевих предметів та частин тіла. З метою ізоляції рук той, хто надає допомогу, повинен одягнути діелектричні рукавиці або обмотати руку шарфом, натягнути , на руку рукав піджака або пальто, накинути на потерпілого гумовий килимок, прогумований матеріал (плащ) або просто сухий матеріал. Можна також ізолювати себе, ставши на гумовий килимок, суху дошку або непровідну підстилку, жмут одягу. При відділенні потерпілого від струмопровідних частин рекомендується діяти однією рукою.

 

Якщо електричний струм проходить в землю через потерпілого і він судорожно стискає один провід, то простіше перервати струм, відокремивши потерпілого від землі (підсунувши під нього суху дошку, або відтягнувши за ноги від землі вірьовкою, або відтягнувши за одяг), дотримуючись при цьому запобіжних заходів. Можна також перерубати дроти сокирою з сухою ручкою або перекусити їх інструментом з ізольованими ручками. Перерубувати або перекушувати проводи слід пофазово, тобто кожний провід окремо, при цьому рекомендується стояти на сухих дошках, на дерев’яній драбині.

Для звільнення потерпілого від струмоведучих частин під напругою понад 1000 В слід одягнути діелектричні рукавиці та боти і діяти штангою або ізольованими кліщами, розрахованими на відповідну напругу.

Не слід забувати про небезпеку крокової напруги, якщо струмоведуча частина лежить на землі. Тому після звільнення потерпілого необхідно винести з цієї зони. Без засобів захисту пересуватися в зоні розтікання струму по землі слід не відриваючи ноги одна від одної .

 

На лініях електропередачі, коли їх не можна швидко вимкнути, слід з цією метою здійснити замикання проводів накоротко, накинувши на них гнучкий провід. Провід повинен бути відповідного поперечного перетину, щоб він не перегорів при проходженні через нього струму короткого замикання. Перед накиданням провода один кінець слід заземлити (приєднати його до металевої опори, до заземлювального спуску). З метою забезпечення зручності накидання на вільний кінець провідника бажано прикріпити вантаж. Накидати провід слід так, щоб він не торкнувся людей. Якщо потерпілий торкається лише одного провода, то достатньо заземлити лише цей провід.

 

Заходи долікарської допомоги залежать від стану, в якому знаходиться потерпший після звільнення від електричного струму. Після звільнення потерпілого від дії електричного струму необхідно оцінити його стан. У всіх випадках ураження електричним струмом необхідно обов’язково викликати лікаря незалежно від стану потерпілого.

 

Якщо потерпілий при свідомості та стійке дихання і є пульсом, але до цього втрачав свідомість, його слід покласти на підстилку з одягу, розстебнути одяг, котрий затруднює дихання, забезпечити приплив свіжого повітря, розтерти і зігріти тіло та забезпечити повний спокій, дати понюхати нашатирний спирт, сполоснути обличчя холодною водою. Якщо потерпілий, котрий знаходиться без свідомості, прийде до тями, слід дати йому випити 15—20 краплин настоянки валеріани і гарячого чаю.

 

Ні в якому разі не можна дозволяти потерпілому рухатися, а тим більше продовжувати роботу, оскільки відсутність важких симптомів після ураження не виключає можливості подальшого погіршення стану. Лише лікар може робити висновок про стан здоров’я потерпілого. Якщо потерпший дихає рідко і судорожно, але у нього не намацується пульсу необхідно відразу зробити йому штучне дихання.

 

За відсутності дихання та пульсу у потерпілого внаслідок різкого погіршення кровообігу мозку розширюються зіниці, зростає синюшність шкіри та слизових оболонок. У таких випадках допомога повинна бути спрямована на відновлення життєвих функцій шляхом проведення штучного дихання та зовнішнього (непрямого) масажу серця.

 

Потерпілого слід переносити в інше місце лише в тих випадках, коли йому та особі, що надає допомогу, продовжує загрожувати небезпека або коли надання допомоги на місці не можливе. Для того, щоб не втрачати час, не слід роздягати потерпілого. Не обов’язково, щоб при проведенні штучного дихання потерпілий знаходився в горизонтальному положенні. Якщо потерпілий знаходиться на висоті, необхідно перед спуском на землю зробити штучне дихання безпосередньо в люльці, на щоглі і на опорі.

 

Опустивши потерпілого на землю, необхідно відразу розпочати проведення штучного дихання та масажу серця і робити це до появи самостійного дихання і відновлення діяльності серця. або до передачі його медичному персоналу.

 

Вимоги техніки безпеки під час роботи з електроприладами, електромагнітами та лазерними  установками.

 

При розгляді питання щодо заходів безпеки при роботі з електроприладами відзначається, що в закладах охорони здоров’я, зо­кре­ма в аптечних установах, використовується різноманітна електроапаратура – ви­мі­рювальні прилади, стерилізатори, автоклави, ультрафіолетові лам­пи,сушильні шафи та ін.

      Для попередження і недопущення нещасних випадків при роботі з електроприладами необхідно щоби облаштування всього електрообладнання відповідало діючим «Правилам облаштування електроустановок (ПОУ)» та «Правилам техніки безпеки (ПТБ) при експлуатації електроустановок споживачів»

      Вимоги до безпечної експлуатації електроустановок викладені також в «ГОСТ. ССБТ. 12.1. 919 – 79. Электробезопасность. Общие требования и но­мен­­клатура видов защиты»   та в «ГОСТ ССБТ 12. 1 030 – 81 Электро­безо­пасность. Защитное заземление, зануление».

      Медичний персонал повинен знати типи і класи медичної апаратури і безпечно користуватись нею.

      Монтажем, наладкою та підключенням медичної апаратури займається інженерно – технічний персонал.

      Апаратура повинна бути заземлена. Забороняється використовувати в якості заземляючого пристрою водопровідні труби, труби центрального опалення і каналізації.

      Медичні працівники, в обов’язки яких входить обслуговування певної апа­ратури, при необхідності, повинні пройти навчання по безпечній екс­плуатації і бути атестовані.

      Персонал, який працює з електрообладнанням повинен бути старше 18 років, пройти медогляд і бути придатним до роботи, пройти вступний, первинний інструктажі та через кожних 3 місяці проходити повторні інструктажі.

      На кожному робочому місці має бути інструкція з безпечної роботи, а також заходи по наданню медичної допомоги при ураженні електрострумом.

 

Перед включенням електроприладу необхідно візуально перевірити електрошнур на наявність механічних порушень. Електроприлади повинні бути надійно заземлені згідно з правилами улаштування приладу. Забороняється працювати з електроприладами вологими руками. Не залишати електроприлад без нагляду на довгий час, після закінчення роботи перевірити, чи всі прилади вимкнені. При виявленні або виникненні несправності в електроприладі негайно викликати електрика, що обслуговує прилад. Категорично заборонено виконувати будь-які ремонтні роботи самостійно.

Рятування життя людини, ураженої струмом, у багатьох випадках залежить від швидкості і правильності дій осіб, що здійснюють допомогу. Передусім потрібно якнайшвидше звільнити потерпілого від дії електричного струму. Якщо неможливо відключити електричне обладнання від мережі, потрібно відразу приступити до звільнення потерпілого від струмопровідних частин, не доторкаючись при цьому до потерпілого.

Заходи долікарської допомоги після звільнення потерпілого залежать від його стану, її потрібно надавати негайно, по можливості на місці події, одночасно викликавши медичну допомогу. Якщо потерпілий не знепритомнів, потрібно забезпечити йому на деякий час спокій, не дозволяючи рухатись до прибуття лікаря. Якщо потерпілий дихає рідко і судорожно, але прослуховується пульс, потрібно негайно зробити йому штучне дихання. При відсутності дихання, розширення зіниць і посиніння шкіри потрібно робити штучне дихання і непрямий масаж серця.

Надавати допомогу необхідно до прибуття лікаря, оскільки є багато випадків, коли штучне дихання і масаж серця повертали потерпілих до життя.

             Захист від електромагнітних випромінювань

Джерелами електромагнітних полів є: атмосферна електрика, радіовипромінювання Сонця і галактик, електричні і магнітні поля Землі, штучні джерела. Штучними джерелами є індуктори, електрогенератори, лампові телевізори, монітори комп’ютерів, радіотелефони, радарні установки, трансформатори, антени, фланцеві зєднання хвильових трактів, відкриті кінці провідникових хвиль.

Лінії електропередач (ЛЕП) напругою до 1150 кВ, відкриті розподільні пристрої, які вмикають комутаційні апарати, пристрої захисту і автоматики, вимірювальні прилади, збірні з’єднувальні шини і допоміжні пристрої є джерелами електричних полів промислової частоти. Під час роботи з матеріалами і виробами, які легко електризуються, при експлуатації високовольтних установок постійного струму утворюються електростатичні поля.

Джерелами постійних магнітних полів є: електромагніти, соленоїди, імпульсні установки напівперіодного або конденсаторного типу і ін.

Електромагнітне поле, створене джерелами, характеризується неперервним розподілом у просторі, здатністю поширюватись зі швидкістю світла, діяти на заряджені частинки і струми, внаслідок чого енергія поля перетворюється в інші види енергії.

Дія електромагнітних полів на людину залежить від напруги електричного і магнітного полів, потоку енергії, частоти коливань, розміру опромінюваної поверхні тіла та індивідуальних особливостей організму.

Дія постійних магнітних і електростатичних полів залежить від напруги і часу дії. В результаті дії полів, які мають напруженість, що перевищує гранично допустимий рівень, розвиваються порушення зі сторони нервової, серцево-судинної систем, органів травлення і деяких біохімічних показників крові.

Основним параметром, який характеризує біологічну дію електромагнітного поля промислової частоти, є електрична напруга.

Дія електричного поля промислової частоти на організм людини зводиться до впливу електричного поля безпосередньо на мозок і центральну нервову систему. Поряд з біологічною дією електричне поле обумовлює виникнення розрядів між людиною і металевим предметом. Струм розряду може викликати судоми.

Електромагнітні хвилі діапазону радіочастот з довжиною хвилі від кількох міліметрів до десятків кілометрів широко застосовуються в різних галузях науки і техніки: в радіолокації, телебаченні, радіозв’язку, фізіотерапії, для термічної обробки металів, для сушки деревини, зварювання пластиків і ін.

Систематична дія ЕМП радіочастот з рівнями, що перевищують допустимі, може призводити до змін з боку нервової, серцево-судинної, ендокринної та інших систем організму, а також місцеве і загальне підвищення температури. Найбільш чутливі до загального опромінення: мозок, очі (кришталик) і ряд органів кишкового та сечостатевого тракту.

Симптоми шкідливої дії опромінення: головний біль, підвищена втомлюваність, розлад сну, роздратованість, біль в кінцівках, задишка, збільшена частота серцебиття, а в окремих випадках – нервово-психічні захворювання, випадання волосся, ламкість нігтів та ін. Якщо довжина хвилі співпадає з розмірами окремих органів тіла людини, можливе їх пошкодження навіть при малих дозах опромінення.

Зменшення потужності електромагнітного поля на робочому місці можна досягти шляхом збільшення віддалі між джерелом випромінювання і робочим місцем; зменшенням потужності випромінювання генератора, а також розміщенням відбиваючого та поглинаючого екранів між джерелом і робочим місцем; застосуванням індивідуальних засобів захисту.

Найбільш ефективним із названих методів захисту від електромагнітних випромінювань є встановлення екранів. Екранують джерело випромінювання або робоче місце. Екрани бувають відбиваючі і поглинаючі. Відбиваючі екрани виготовляють із металів – добрих провідників теплоти (мідь, латунь, алюміній, сталь).

Застосовують також заземлені екрани у вигляді камер або шаф, у яких розміщують відповідну апаратуру, кожухи, ширми, захисні козирки, що встановлюються на шляху випромінювання.

Засоби захисту (екрани, кожухи і т. п.) з радіопоглинаючих матеріалів виконують у вигляді тонких гумових килимків, гнучких та жорстких листів поролону або волокнистої деревини, яка просочена відповідним розчином, феромагнітних пластин.

Для індивідуального захисту від радіочастот застосовують спецодяг з металізованої тканини та шоломи. Очі захищають окулярами з металізованим склом або дротяною сіточкою. Всі працюючі на високочастотних установках повинні проходити медогляд.

Приміщення, в яких виконують роботи з наладки, регулювання і випробування установок, необхідно влаштувати так, щоб при вмиканні установок на повну потужність їх випромінювання практично не проникало через стіни, перекриття, віконні отвори і двері в суміжні приміщення. Товщину стінок і перекриттів приміщень визначають в кожному випадку шляхом розрахунків, виходячи з потужності установок і поглинаючих властивостей будівельних матеріалів.

Для захисту від електричних полів промислової частоти необхідно збільшувати висоту підвішування фазних проводів ЛЕП, зменшити відстань між ними і т. п. Шляхом правильного вибору геометричних параметрів можна понизити напругу поля поблизу ЛЕП в 1,6-1,8 рази. Для відкритих розподільних пристроїв рекомендуються екрани, які в залежності від призначення діляться на стаціонарні і тимчасові. Виконують їх у вигляді козирків, навісів і перегородок з металевої сітки. Екрани необхідно заземлювати.

У тих випадках, коли розглянуті методи захисту від електромагнітного випромінювання не дають бажаного результату, необхідно користуватися засобами індивідуального захисту (комбінезони та халати з металізованої тканини). Для захисту очей від електромагнітного випромінювання служать відповідні окуляри.

Крім вище перелічених, існує багато джерел, які генерують електромагнітне випромінювання оптичного діапазону (інфрачервоне, видиме, ультрафіолетове). Наприклад, на підприємствах, де виготовляють чутливі прилади, необхідне інтенсивне освітлення робочих місць. Тому технологи, всупереч рекомендаціям медиків, встановлюють люмінісцентні лампи на близькій відстані від голови працюючого, а іноді просто перед очима. В сучасному поліграфічному виробництві широко впроваджується фотодрук, що потребує застосування потужних джерел ультрафіолетового випромінювання. Лікувально-діагностичне устаткування, що застосовується в медицині, також може бути небезпечним для здоров’я пацієнтів та медичного персоналу. Загальна комп’ютеризація робочих місць в організаціях та установах призвела до того, що і користувачі, і програмісти після тривалої роботи з ПЕОМ відчувають нездужання, слабкість, скаржаться на неврози, аритмію.

Ультрафіолетове ураження організму може проявлятися симптомами загальної інтоксикації, або місцевого ураження. Симптоми загальної інтоксикації обумовлені денатурацією білка, надмірним утворенням активних речовин, що і викликає підвищену втомлюваність з явищами збудження і роздратованості, головний біль, погане самопочуття.

Симптоми місцевого пошкодження виникають в шкіряних покровах та в органі зору. Надмірне ультрафіолетове опромінення шкіряних покровів викликає дерматит, що супроводжується набряклістю, больовими відчуттями, сверблячкою. Все це може суттєво ускладнити виконання роботи або призвести до неможливості її виконання.

При ураженні очей (електроофтальмія) спостерігаються інтенсивна сльозотеча, ріжучий біль в очах, відчуття стороннього тіла, зниження чіткості зору та світлобоязнь. Ці явища починаються не пізніше ніж через 4…5 годин після опромінення, і можуть призвести до повного зриву діяльності зору.

Заходи захисту від впливу ультрафіолетового опромінення зводяться до використання окулярів, захисних масок, використання робочого одягу, що максимально закриває шкіряні покрови.

В Інституті праці АМН України (Київ) в результаті багаторічних досліджень розроблено нові Санітарні норми та правила облаштування, експлуатації і контролю за устаткуванням, яке генерує електромагнітне випромінювання оптичного діапазону. В санітарних нормах, чинних на сьогодні, враховується тільки вплив світла на сітківку ока. Але, крім видимих променів, світлові джерела випромінюють електромагнітні коливання – енергію, яка може негативно впливати на організм в цілому. Київські медики розробили свої нормативи, виходячи з цього. В проекті нових санітарних норм вчені врахували також вплив на людину загального природного фону, екологічну обстановку в Україні, яка, на жаль, є вкрай несприятливою, особливо після Чорнобильської катастрофи. В ньому встановлено жорсткі вимоги до приладів, що застосовуються, устаткування, конкретних засобів індивідуального захисту. Нові санітарні норми і правила розглядаються у Міністерстві охорони здоров’я України.

 

                                   ЛАЗЕРНЕ ВИПРОМІНЮВАННЯ

 

В даний час лазерна техніка знаходить дуже широке застосування. Зараз нараховується більше 200 галузей застосування ОКГ. Вони використовуються в дальнометрії, системах передачі інформації, телебаченні, спектроскопії, в електронній та обчислювальній техніці, при забезпеченні термоядерних процесів, біології, медицині, у металообробці, металургії, при обробці твердих і надтвердих матеріалів, при зварювальних роботах і ін.

 Мала кутова розбіжність ЛВ дозволяє здійснити його фокусування на площах малих розмірів (порівняних з довжиною хвилі) і одержувати щільність потужності світлового потоку, достатнью для інтенсивного розігрівання і випаровування матеріалів (щільність потужності випромінювання досягає 1011-1014 Вт/см2). Висока локальність нагрівання і відсутність механічних дій дозволяє використовувати лазери при збиранні мікросхем (зварювання металевих виводів і напівпровідникових матеріалів). За допомогою лазерного променю здійснюють проплав багатошарових матеріалів. Використовують ОКГ для приєднання резисторів, конденсаторів, виготовлення друкованих схем. Широко використовують ОКГ для одержання мікроотворів у надтвердих матеріалах.

Розширене застосування лазерних установок у різних галузях діяльності людини сприяє залученню великої кількості працівників для їх обслуговування. Поряд з унікальними властивостями (спрямованість і величезна щільність енергії в промені) і перевагами перед іншим устаткуванням лазерні установки створюють певну небезпеку для здоров’я обслуговуючого персоналу.

Принцип дії лазерного випромінювання заснований на використанні змушеного (стимульованого) електромагнітного випромінювання, одержуваного від робочої речовини в результаті порушення його атомів електромагнітною енергією зовнішнього джерела. Стимульоване випромінювання має такі якості:

1 – когерентність (сталість різниці фаз між коливаннями і монохроматичність – практично ширина смуги випромінювання 2 Гц);

2 – мала розбіжність променя (22″ – теоретична, 2′ – практична);

3 – висока щільність потужності (1014 Вт/см2).

У залежності від характеру робочої речовини розрізняють ОКГ: твірдотільні (робоча речовина – рубін, стекло з неодимом, пластмаси); напівпровідникові (Zn0, CaSe, Te, Pb і ін.); рідинні (з рідко земельними активаторами, органічними барвниками); газові (He-Ne, Ar, Xe, CO2 і ін.).

По режиму роботи лазери підрозділяються на безупинної дії й імпульсні. Зараз отримане лазерне випромінювання в діапазоні від 0.6 мм (субміліметрові) до 1 мкм, що входить в УФ область (ІЧ, видимий, УФ).

Уже з’явилися повідомлення про створення лазерів у діапазоні рентгенівського (6 нм – 0.01 нм) і ведуться роботи зі створення лазерів в області гамма-випромінювання (0.01 – 0.0005 нм). Лазерне випромінювання в цих діапазонах крім монохроматичності, когерентності, гострої спрямованості і високої щільності потужності буде мати і високу проникаючу здатність. Як ми вже говорили, лазерне випромінювання може бути сконцентрованим у вузько спрямованому промені з великою щільністю потужності. Щільність потужності в промені лазера досягає великих величин внаслідок додавання енергії безлічі когерентних променів окремих атомів, що приходять в обрану точку простору в однаковій фазі.

Випромінювання лазера з величезною щільністю потужності руйнує і випаровує матеріали. Одночасно в області падіння лазерного випромінювання на поверхню матеріалу в ньому створюється світловий тиск сотні тисяч мега паскалей (мільйони атмосфер) (лазерний промінь – потік фотонів, кожний з який має енергію й імпульс сили) до 106 МПа.

При цьому виникає температура до декількох мільйонів градусів К. При фокусуванні лазерного променя в газі відбувається утворення високотемпературної плазми, що є джерелом легкого рентгенівського випромінювання (1 нм).

Як технічний засіб лазер складаїться з основних елементів:

-активного середовища

-системи накачки

-резонатора

Агрегатний стан активної робочої речовини може бути: рідким, твердим або газоподібним.В якості резонатора використовують плоскопаралельне дзеркало, з високим коефіціїнтом відображення.

Накачка, тобто перевод атомів активного середовища на верхній рівень, забезпечуїться за допомогою потужнього джерела світла або електричним розрядом. В основу класифікацій лазерів покладено фізико-технічні параметри і ступінь небезпечності лазерного випромінювання для обслуговуючого персоналу.

Фізико-технічні класифікації:

а) в залежності від агрегатного стану активного середовища лазери бувають:

– твердотільними (на кришталах, склові)

– газові

– на фарбниках

– хімічні

– півпровідникові

б) в залежності від характеру генерації:

– непреривні

– імпульсні

в) в залежності від способу накачки активної речовини

– оптичні

– електричні

– хімічні

Медична класифікація (по ступені небезпеки лазерного випромінювання для обслуговуючого персоналу

   Клас I (безпечні) – вихідне випромінювання не шкідливе для очей.

  Клас II (малонебезпечні) – небезпечні для очей, пряме або дзеркальне відображення випромінювання.

Клас III (середньонебезпечні) – небезпечні для очей, пряме, дзеркально і дифузно відображене випромінювання, для шкіри пряме і дзеркальне відображення.

Клас IV (високонебезпечні) – небезпечні для шкіри, дифузно відображене випромінення.

В якості ведучих критеріїв при оцінці ступеня безпеки генеруючого лазерного випромінювання прийняті:

– величина потужності (енергія)

– довжина хвилі

– тривалість імпульса

– експозиція опромінення

Завдяки своїм винятковим здібностям (висока направленість променя, когерентність, монохроматичність) лазери знаходять винятково широке застосування в різних галузях промисловості, науки, техніки, зв’язку, с/г, біології, медицини.

В той же час розширення сфери їх використовування сприяї збільшенню контингенту осіб, що підлягають впливу лазерного випромінювання і висувають широке коло задач по профілактиці шкідливої і небезпечної дії цього відносно нового фактору оточуючого середовища.

До основних несприятливих факторів, що виникають при роботі лазерів, відносять:

– пряме

– дзеркальне відображене випромінювання

– дифузно відображене випромінювання

– розсіяне випромінювання

До супутніх – комплекс несприятливих фізичних і хімічних факторів, що виникають при роботі лазерів.

Біологічна дія лазерів на організм людини характеризуїться первинним і вторинним ефектами. До числа первинних – відносять органічні зміни, які виникають безпосередньо в опромінених тканинах, до числа вторинних – неспецифічні зміни, що виникають в організмі в відповідь на опромінення.

В основі впливу лазерного випромінювання лежить спільна термічна і механічна дія.

До найбільш вразливих органів і систем відноситься орган зору і шкіра.

Ефект впливу лазерного випромінювання на очі в значній мірі залежить від довжини хвилі і локалізації дії. Вираженість морфологічних змін і клінічна картина розладів функції зору може бути від повної втрати зору – сліпота до інструментально виявлених функціональних зрушень (а також катаракта, кон’юнктивіти, кератіти).

Характер пошкодження шкіри і слизових оболонок варіюї від легкої гіперемії до різного ступеня опіків.

Розрізняють 4 ступеня пошкодження шкіри лазерним опроміненням:

1 ступінь – опіки епідермісу: ерітема, десквамація епітелія.

2 ступінь – опіки дерми: пухирі, деструкція поверхневих шарів дерми.

3 ступінь – опіки дерми з її деструкціїю до глибоких шарів.

4 ступінь – деструкція всії площини шкіри, підшкірної клітковини і підлеглих шарів.

Профілактичні заходи:

·               Гігіїнічне нормування: ГДК або ГДР на основі ДСТу “Лазерна безпека”.

·               Загальні положення “Санітарних норм і правил, влаштування і експлуатації лазерів”.

·               При використовуванні лазерів II і III класу необхідно мати відгородження (захищення)    лазерної зони або екранування пучка випромінювання.

·               Лазери IV класу розміщуються в окремих ізольованих приміщеннях і забезпечуються дистанційним управлінням їх робіт.

·               При розміщенні в одному приміщенні декількох лазерів необхідно виключити можливість взаїмного опромінення операторів, працюючих на різних установках.

·               Для видалення можливих токсичних газів, парів або пилу обладнується потужна приточно-витяжна вентиляція. Для захисту від шуму обладнуються звукоізолюючі і звукопоглинаючі установки.

·               До індивідуальних засобів захисту відносять спеціальні окуляри, маски, щитки.

Роботи, пов’язані з обслуговуванням лазерних установок, відносяться до робіт з шкідливими умовами праці. Оператори лазерних установок підлягають попереджуючим і періодичним (1 раз в рік) медичним оглядам з обов’язковою участю терапевта, невропатолога і окуліста.

 

 

 

 

Будова та принцип дії автоклавів, стерилізаторів парових. Правила експлуатації та техніка безпека при обслуговуванні їх. Основні причини вибухів автоклавів.

Посудиною, що  працює  під  тиском,  називають  герметично  закриту  єм-

ність, призначену для ведення хімічних і теплових процесів, а також для збереження  і перевезення стиснутих зріджених чи розчинених газів  і рідин під тиском  (парові,  водогрійні  котли,  компресори,  газові  балони,  паро-газопроводи,автоклави). 

Середовище таких посудин може бути високотемпературним, низькотем-

пературним, мати тиск, що вимірюється тисячами атмосфер, або низький, у межах до 10-12 Па.

Границею посудини, що працює під тиском, є вхідні й вихідні штуцери. 

У ряді випадків розгерметизація посудин не тільки негативна в технічно-

му плані, але й небезпечна для обслуговуючого персоналу, виробництва в цілому та навколишнього середовища, тому що може викликати фізичний або хімічний  вибух.

Застосування великого числа посудин з різними технологічними парамет-

рами  висуває  завдання  створення  здорових  і безпечних  умов праці  з одночасним вирішенням питань зниження рівня виробничого травматизму.

 

Автоклави

Автоклави – посудини, що працюють, в основному під тиском пари і при високій температурі.

Основна небезпека при обслуговуванні автоклавів полягає в маніпуляціях

з кришками, що можуть закріплюватися різними способами: байонетним, напівкілъцевим  затвором,  клиновим  або  бугельним  захватом.  У  конструкціях  зшвидкознімними  кришками,  як  правило,  не  передбачені  необхідні  засоби  для забезпечення безпеки обслуговування. Із-за цього бувають випадки відкривання кришки при наявності тиску в автоклаві, впуск пари в автоклав при незакритій або не повністю закритій кришці. Це може призвести до відриву кришки, аварії, травм обслуговуючого персоналу.

Фактори, що сприяють виникненню аварійних ситуацій при роботі з ав-

токлавами

У більшості випадків причина таких аварійних ситуацій полягає в насту-

пних технологічних і конструктивних похибках:

•  впуск пари в автоклав при неповному закладанні зубів кришки у відпові-

дні пази;

•  несправність пристроїв блокування на  початку чи на протязі протікання технологічного процесу;

•  несправність контрольних приладів. 

 

Рис. 24       Автоклав для стерилізації матеріалів

Автокла́в (грец. αύτός — сам і лат. clavis — ключ) — герметичний пристрій для здійснення технологічної обробки речовин в герметичній посудині під дією підвищених температур та надлишкового тиску.

Автоклави широко застосовують у виробництві будівельних матеріалів, хімічній і харчовій промисловості, кольоровій металургії, медицині і т. д. Застосовується, зокрема, для приготування зрідженого палива з вугілля, а також виробництва вугільних термобрикетів (автоклавно-брикетний комплекс).

Виготовляють їх із сталі спеціальних сортів, чавуну, міді та інших металів. Внутрішню поверхню автоклавів іноді покривають антикорозійними матеріалами. Автоклави мають різну форму (найчастіше циліндричну), вагу до 100 т і висоту до 20 м. Промислові автоклави працюють під тиском до 3 000 атм.

                                         І Н С Т Р У К Ц І Я

              по режиму роботи і техніці безпеки Автоклава (АВ-75)

1. Підготовка до роботи і робота.

Заповнити водопарову камеру водою, для чого:

а) відкрити вентиль пару і кришку автоклаву.

б) відкрити верхній кран водовказівної колонки, поставивши ручку крана в горизонтальному положенні “на себе”.

в) залити воду через лійку до верхньої мітки кожуха водовказівної колонки.

Застереження: для зменшення накипоутворення рекомендовано заливати воду дистильовану або кип’ячену.

2. Заповнивши водопарову камеру, закрити вентиль пару і верхній кран водовказівної колонки, опустивши ручку крана вниз. Загрузити автоклав матеріалом і закрити кришку щільно підклавши її прижимами. Перше завантаження матеріалу рекомендовано проводити в попередньо прогрітий автоклав.

3. Установити стрілки на електроконтактному манометрі в положенні, вказуючи межі автоматичної підтримки тиску. Переважно при роботі автоклава на тиск 0,9 атм., а другу на 1,1 атм. Тиск вибирається із врахуванням одержання необхідної температури для стерилізації закладеного матеріалу.

4. Повернути ручку вимикача на електрощиті на положення “Включено”, при цьому загоряється сигнально лампа.

5. Через 20-30 хв. після включення автоклаву , коли тиск пару по манометру досягає І-ї атмосфери, повільно відкрити вентиль пари і разом із паром витіснити із стерилізаційної камери повітря.

Продування здійснювати протягом 5-7 хв. Закрити вентиль викиду конденсату.

6. При використанні потрійного робочого тиску, що переважно співпадає із першим автоматичним відключенням електронагрівачів, замітити годину початку стерилізації.

7. Під час стерилізації необхідно 3-4 рази на 15 секунд привідкривати вентиль скиду конденсату і проводити короткочасне продування.

8. Після закінчення стерилізації виключити автоклав, повернувши вимикач на електрощиті в положенні “виключено”.

9. Зупинити автоклав для повільного охолодження під тиском на 5-6 хв., потім привідкрити вентиль скиду конденсату і повільно протягом 5-6 хв. випустити пар із стерилізаційної камери.

10. Переконавшись у відсутності тиску пари в стерилізаційній камері по манометру, зупинці парування через вентиль скиду конденсату необхідно привідкрити кришку автоклава і залишити його в такому положенні на 15-20 хв.

Замітка: Повільний скид тиску пари із стерилізаційної камери через вентиль скиду конденсату і видержка автоклава із привідкритою кришкою забезпечує поступове зниження температури стерилізуючого матеріалу, що особливо важливо при стерилізації лікарських форм, в скляній посуді.

11. Відкрити кришку автоклава і витримати автоклав в такому положенні протягом 10-20 хв.

12. Вигрузити стерилізований матеріал  при цьому склянні пляшки не рекомендовано ставити без прокладки картону (фанери або іншого матеріалу) під них на холодні залізні тележки (каталки), мармурові або цементні підставки.

13. Для проведення наступної стерилізації, якщо рівень води в паровій камері нижче нижньої відмітки на кожусі водовказівного скла, то воду необхідно долити в послідовності, вказаної в ч. І. теперішньої інструкції.

                                    ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ

До використання автоклаву допускаються особи, в віці не менше 18 років, які пройшли медичний огляд, курсове навчання і інструктаж по безпечному обслуговуванню автоклава. Персоналу, що обслуговує автоклав, категорично забороняється:

а) випускати пар в стерилізаційну камеру при неповністю закріпленій кришці.

б) включати автоклав при недостатньому рівні води у водопаровій камері.

в) відкривати кришку автоклава або ослабити її міцність при наявності тиску в стерилізаційній камері, доливати воду у водопарову камеру при наявності тиску в ній.

г) працювати на автоклаві, якщо він не заземлений, якщо пройшли строки гідравлічного дослідження автоклаву і перевірок манометра, при несправному або невідрегульованому попереджувальному клапані.

д) залишати автоклав без нагляду в робочому стані, тобто під тиском. Автоклав повинен бути зупинений, якщо тиск автоклаву піднімається вище дозволеного, не дивлячись на виконання всіх вимог інструкції, а також, якщо на елементах автоклаву працюючих під тиском, знайдені тріщини, здуття або протікання у зварних швах і т.д.

                                     ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ

                        при обслуговуванні сушильного шафи

1. Обслуговування шафи може виконувати особа, ознайомлена із положенням по обслуговуванню і кваліфікована для проведення стерилізації гарячим паром.
2. Протягом експлуатації апарату контролюють температуру і слідкують за тим, чи горять контрольні лампочки на електрощиту і на апараті.
3. Робота із незаземленою шафою категорично забороняється. Використання в якості заземлення опалювальної, електропровідної або газової мережі не допускається.
4. Забороняється класти в камеру шафи матеріал, що загоряється при температурі термостатування або близькій до неї.
5. При експлуатації сушильна шафа не повинна встановлюватися поблизу опалювальної системи.
6. Праця на несправному апараті забороняється.

                                       ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ

                  При обслуговуванні дистилятора

1. Перед експлуатацією апарата необхідно перевірити правильність підключення всіх проводів і наявність заземлення.
2. Категорично забороняється включати апарат в електричну мережу не заземливши його.
3. При аварійному режимі у випадку його зупинки подачі води із водопроводу в камері випарювання починається бурне кипіння і посилене піноутворення – не затримуючись швидко відключити апарат від електричної мережі.
4. Категорично забороняється включати апарат в освітлювальну мережу.
5. При любій несправності (заміні сигнальної лампочки і т.д.) апарат повинен бути відключений від мережі.
6. При роботі із апаратом стояти на гумовому килимку.
7. Перед включенням апарату включити воду.

 

Апаратура для стерилізації. Правила роботи

Стерилізація – це повне знищення в тому чи іншому об’єкті всіх без винятку мікроорганізмів і їх спор не залежно від того чи вони хворобливі чи не шкідливі. Стерилізація має велике значення при виготовленні всіх лікарських форм і особливо ін’єкційних.

Стерилізувати можна різними методами:

1. Механічний метод стерилізації

2. Хімічний метод стерилізації

3. Стерилізація ультрафіолетовим промінням

Механічний метод стерилізації

Цей метод полягає у виділеннях мікроорганізмів від рідини за допомогою мікропористих фільтрів.

В якості мікропористих фільтрів використовують коолін, форфор, азбест, колодій.

Принцип фільтрації базується на адсорбції бактерій поро фільтрів.

Хімічний метод стерилізації

При цьому методі знищення мікроорганізмів відбувається під дією деяких хімічних речовин антисептиків. Це кризол, фенол, хлор етан, але хімічний метод стерилізації практично не застосовують в аптеці.

Стерилізація ультрафіолетовим промінням

Ультрафіолетові промені мають бактерицидну дію. В аптеках ці промені використовують для санації приміщень і обеззараження дистильованої води.

В якості джерела ультрафіолетових променів використовують бактерицидні і ртутно-кварцеві лампи.

В аптечній практиці використовують виключно методи стерилізації за допомогою дії високої температури. Ультрафіолетові промені використовують для обеззараження повітря приміщень аптеки, шляхом встановлення бактерицидних ламп. Температура від 15 0С до 40 0С є найбільш сприятлива для розвитку мікроорганізмів. Більш висока температура згубно діє на мікроорганізми. Найбільш надійна стерилізація досягаються при температурі 60 0С і більше. Текучий пар, або кипляча вода убивають бактерії досить швидко, але спори зберігаються на протязі години і більше. Пара під тиском убиває мікроорганізми швидше в знижує спори.

Є різна апаратура для стерилізації.

Стерилізувати можна:

1. За допомогою газової горілки.

2. За допомогою електричної сушильної шафи

3. Кип’ятіння у відповідних ємностях.

4. Стерилізація текучим паром проводяться в аптечних стерилізаторах.

Стерилізатор складається з циліндричної ємності, яка облицьована кожухом металічним, має металічну кришку, яка щільно прикручується термометром і водомірним склом. На дно ємності наливають воду і вміщують мате леву підставку з отворами.

При роботі із стерилізатором слід дотримуватись правил:

1. Нагрівати стерилізатор слід після поміщення в ньому предметів стерилізації – після загрузки.

2. Початком стерилізації вважати час виходу потоку пари з стерилізатора і показанням на термометрі температуру 100 0С.

3. Пара в стерилізаторі повинна рівномірно обтікати предмет, що стерилізується.

4. Температуру слід постійно контролювати.

Найбільш зручні парові стерилізатори, в яких автоматично підтримується заданий тиск і температура, а також визначена можливість просушування матеріалу після стерилізації (вата, фільтрувальний папір, марля і т.д.).

 

 

 

 

 

 

Допуск персоналу до роботи на автоклаві. Вимоги до приміщень, у яких установлено автоклави.

 

 Робота у автоклавній

 

     Ці Правила  поширюються  на  електричні,  парові  та  вогневі автоклави (вітчизняні чи імпортні) незалежно від  їх  типу та призначення.

На кожний автоклав,  що надходить до лабораторії, має бути паспорт установленої форми,  до якого повинна бути прикладена інструкція  з  монтажу  та  експлуатації  (додаються  до   кожного автоклава заводом-виготовлювачем).

 Установлення, введення в експлуатацію та експлуатація  автоклавів   повинна   здійснюватися  відповідно  до  вимог  ДНАОП 0.00-1.07-94 та цих Правил.

      Автоклави,   до  пуску  їх  у  роботу,  повинні  бути зареєстровані в експертно-технічних центрах (ЕТЦ).  Автоклави  1-ї групи,  що  працюють  при  температурі не вище 200 град.C,  в яких добуток тиску в МПа (кгс/кв.см) на місткість у куб.м  (літрах)  не перевищує 0,05 (500), а також посудини 2,3 і 4-ї груп, що працюють при зазначеній вище  температурі,  в  яких  добуток  тиску  в  Мпа (кгс/кв.см)  на місткість у куб.м (літрах) не перевищує 1 (10000), реєстрації в ЕТЦ не підлягають  (група  посудини  визначається  за

табл. 5 ДНАОП 0.00-1.07-94).

     Автоклави, на які поширюється дія ДНАОП 0.00-1.07-94, підлягають  технічному  огляду  до  пуску  в роботу,  періодично в процесі експлуатації і, в разі потреби – позачерговому.

      Дозвіл  на  введення в експлуатацію автоклава, що не підлягає реєстрації в ЕТЦ,  видається особою,  призначеною наказом по  лабораторії  для  здійснення  нагляду  за  технічним  станом і експлуатацією     автоклавів,     на     підставі     документації підприємства-виготовлювача  після  технічного  огляду  і перевірки організації обслуговування.

     Дозвіл на  введення  автоклава  в  експлуатацію записується в паспорті автоклава.

     Відповідальність   за   справний   стан   і  безпечну експлуатацію автоклавів,  їх ремонт та нагляд за технічним  станом покладається  на  призначеного  наказом по лабораторії працівника, який має інженерно-технічну освіту та  в  межах  його  компетенції пройшов перевірку знань вимог ДНАОП 0.00-1.07-94.

      При виявленні несправностей,  а також порушень правил та  інструкцій під час експлуатації автоклавів,  відповідальний за нагляд повинен ужити заходів щодо усунення цих  несправностей  або порушень, і в разі необхідності припинити експлуатацію автоклавів.

      Автоклави   необхідно   встановлювати    в    окремих приміщеннях (автоклавних), площею не менше 10 кв.м.

В  автоклавній,  на  видному  місці,  повинна   бути вивішена інструкція з експлуатації автоклавів.  Приміщення   автоклавної   повинно   мати   природне освітлення та примусову витяжну вентиляцію, фрамугу, кватирку.

      Підлога  у  приміщенні  для  електричного  автоклава повинна  бути  з  ізолювального  матеріалу  – дерева або лінолеуму (допускається із плитки або  асфальту  за  умови  покриття  її  на робочих  місцях спеціальними ізолювальними гумовими килимками,  як передбачено вимогами ДНАОП 0.00-1.21-98 та ПТЕ).

 Двері  автоклавної повинні відчинятися назовні.  Під час роботи автоклава не  можна  замикати  двері.  Не  допускається встановлювати в автоклавній засклені двері.

      Приміщення  автоклавних  використовують  тільки за прямим  призначенням.  Не  допускається проведення в них будь-яких інших робіт, не пов’язаних із використанням автоклава.

  Не  допускається  зберігати  в автоклавній сторонні предмети, захаращувати та забруднювати приміщення.       Вхід  до  автоклавної  під  час  роботи дозволяється тільки обслуговуючому персоналу та  особам,  спеціально  допущеним для нагляду за автоклавом.

      Автоклав установлюється так,  щоб його  зручно  було обслуговувати з усіх боків. Відстань від стін до автоклава повинна бути не менше 0,8 м.  Шафові автоклави встановлюють на відстані не менше 1,5 м від стіни (в бік відкривання кришки).

      Автоклави підключають до електричної мережі згідно з електротехнічними  правилами  та  нормами.  Їх  підключають  через електрощит з рубильником,  запобіжниками, контрольними приладами – амперметром  та  вольтметром.  Електрощит установлюється на висоті 1,5  м  від  підлоги  та  не  далі  як  за  1  м  від   автоклава.

Забороняється    підключати   до   цього   щита   інші   споживачі електроенергії.

     Не допускається  вмикання електричного автоклава у штепсельну розетку.

 Автоклав   повинен   мати  справний  манометр,  який установлюють  так,   щоб   його   показання   були   чітко   видно обслуговуючому персоналу.

     На шкалі манометра  власником  автоклава  наноситься червона  риска  на  поділках,  які  відповідають  робочому тиску в автоклаві.  Замість червоної риски дозволяється  прикріплювати  до корпуса  манометра  металеву пластинку,  що пофарбована в червоний колір і щільно прилягає до скла манометра.

Перевірка   манометрів   із   їх   пломбуванням  або клеймуванням повинна проводитися  не  рідше  ніж  один  раз  у  12 місяців.  Крім  цього,  не  рідше  одного разу в 6 місяців власник автоклава має проводити  додаткову  перевірку  робочих  манометрів контрольним   манометром  із  занесенням  результатів  до  журналу контрольних  перевірок.   Якщо   немає   контрольного   манометра, допускається  додаткову  перевірку  проводити  перевіреним робочим манометром,  який має однакову шкалу й клас точності з манометром, що перевіряється.

      Манометр не дозволяється застосовувати, якщо:

     – відсутня  пломба  або  клеймо  з  відміткою  про проведення перевірки;

     – прострочений термін перевірки;

     – стрілка манометра під час його виключення  не  повертається на  нульову  відмітку  шкали  на величину,  яка перевищує половину погрішності, що допускається для цього приладу;

     – розбите скло або є інші пошкодження,  що можуть позначитисяна правильності його показань.

Автоклави  під час експлуатації повинні через кожний рік підлягати  технічному  огляду  та  гідравлічному  випробуванню відповідно до вимог ДНАОП 0.00-1.07-94.

     Технічний   огляд   та   гідравлічне    випробування автоклавів,  які  не  підлягають  реєстрації  в  ЕТЦ,  проводятьсякомісією,  яку очолює особа,  відповідальна за нагляд за технічним станом  та експлуатацію автоклавів.  Комісія призначається наказомкерівника лабораторії.

 Ремонт   автоклава   дозволяється  проводити  тільки спеціалісту,  який має посвідчення на право ремонту приладів,  які працюють під тиском (автоклавів).

      Працівник,  який  відповідає  за   безпечну   роботу автоклава  або  завідувач  бактеріологічною  кухнею перед тим,  як допустити  призначену  особу  до  роботи  з  автоклавом,   повиненознайомити  її  з  правилами безпеки та інструкцією з експлуатації  автоклава.

      Про  проведену  стерилізацію  інфікованого матеріалу (культур,  токсинів,  заражених тварин тощо) в  автоклаві  роблять запис   у   журналі  обліку  стерилізації  інфікованого  матеріалу.

 Роботу  автоклавів перевіряють хімічними тестами або максимальними термометрами при кожному  завантаженні  автоклава  і щомісячно – бактеріологічним методом.

          Перевірку роботи автоклавів (стерилізаторів) бактеріологічним методом виконують згідно із спецуіальною  методикою.

     Персонал, який обслуговує автоклав, не повинен:

     – залишати працюючий автоклав без нагляду;

     – відкривати  автоклав  або  заливати в нього воду,  коли він

         перебуває під тиском;

     – працювати з автоклавом, який має дефекти;

     – допускати в автоклавну осіб,  робота яких  не  пов’язана  з

роботою автоклава.

 

 

Класифікація балонів з газом. Маркування газових балонів.

Газові балони для метану мають специфічну сигарообразну форму та вентиль у центрі торця

 

Балони для метану відрізняються один від одного розмірами й матеріалом, з якого виготовлені (металопластикові або суцільнометалеві). Їх називають ще “балони високого тиску”, тому що ці ємності повинні витримувати 200 атмосфер.

Продаж балонів – це один з наших видів діяльності, тому ми знаємо усе про їх. Балон пропановий – це резервуар з робочим тиском 16 атмосфер. Товщина стінки такого балона – 3 мм. Він призначений для зберігання зрідженого нафтового газу (пропан-бутан). Залежно від об’єму вільного місця в автомобілі й наявності ніші для запасного колеса можна застосовувати газові балони відповідного типу й необхідного розміру. Зустрічаються наступні типи автомобільних газових (пропанових) балонів:

·            У вигляді циліндру. Циліндричні балони виробляються із зовнішнім діаметром 200 мм, 240 мм, 270 мм, 300 мм, 315 мм, 360 мм, 400 мм, 450 мм. Залежно від довжини й діаметра одержуємо різні об’єми балонів з 10 до 230 літрів. Найбільш популярні розміри – 40, 50, 60, 90 літрів. Циліндричні балони монтують на автомобілях за допомогою спеціально підготовлених кріплень відповідно до розміру балона.

·            У вигляді тора. Тороїдальні балони (у розмовній мові – “тор”, “таблетка”, “бублик”, “під запаску”) максимально відповідають за формою й розмірами запасному колесу. Це дозволяє встановити газовий балон у спеціальну нішу замість запасного колеса. Найбільш популярний об’єм тороїдального балону – 40 або 42 літра (600 х 200 мм): він вміститься в більшість ніш для запасного колеса. Конструктивно розрізняють внутрішні, зовнішні й вертикальні тороїдальні балони

 

Такі екзотичні види, як комбіновані балони (складаються з декількох циліндричних балонів, з’єднаних між собою у тверду зборку), зустрічаються дуже рідко.

Для безпеки максимальне наповнення газових балонів обмежене 80% від загального об’єму. Заправлення газових балонів і витрата газу з них забезпечується мультиклапаном, що монтується на горловину балона. На табличці вказується загальний об’єм балона.

Правила безпеки при експлуатації балонів

У виробничих процесах часто застосовують різноманітні балони, призначені для зберігання, перевезення та використання стиснених (азот, повітря, кисень, сірководень), зріджених (аміак,сірчистий ангідрид, діоксид вуглецю, фреон) чи розчинних (ацетилен) газів під тиском 0,6 15 МПа.
      Найчастішим причинами вибухів балонів є:
– удари або їх падіння, особливо при високих чи низьких температурах, оскільки у першому випадку різко зростає тиск у балоні за рахунок нагрівання газу, що міститься у ньому, а у другому – матеріал, з якого виготовлений балон, набуває крихкості;
– переповнення балона зрідженим газом без залишення вільного нормованого об’єму (біля 10% від усього об’єму балона);
– нагрівання балона сонячними променями чи іншими джерелами, що спричиняє збільшення тиску у ньому вище допустимого;
– помилкове використання балона, наприклад наповнення кисневого балона метаном;
– занадто швидке наповнення балона, яке також супроводжується різким нагріванням газу і, як наслідок, збільшенням тиску.
      Застосування спеціальних матеріалів і способів виготовлення, що підвищують механічну міцність балонів, обладнання запобіжними ковпаками й опірними башмаками підвищує їх безпеку. Балони виготовляють з вуглецевої та легованої сталі безшовними при тиску 3 МПа і вище, та зварними зі швами при меншому тиску.
       Вентилі та редукційні клапани забезпечують відбір газу при більш низькому тиску, ніж у балоні, що запобігає вибуху балона при наповненні чи відборі.
Для запобігання неправильному використанню балонів, призначених для різних газів, вентилі мають різну різьбу (для кисню та інертних газів – праву, для горючих – ліву). Крім того, балони фарбують у різні кольори та наносять на них кольорові смуги та відповідні написи 
При зберіганні балонів необхідно їх розміщувати на відстані не менше 1 м від джерел тепла та на відстані не менше 5 м від джерел відкритого полум’я. Переміщення балонів здійснюють за допомогою спеціально пристосованих для цього візків або інших пристроїв. Балони зберігаються і транспортуються з накрученими запобіжними ковпаками. Під час перевезення у горизонтальному положенні між балонами встановлюються підкладки із дерев’яних брусів з вирізаними гніздами, та одягаються мотузкові або гумові кільця товщиною не менше 25 мм (по два кільця на балон), на які балони опираються, при цьому вентилі балонів укладають в один бік. Перевезення балонів у вертикальному положенні здійснюють у спеціальних контейнерах або без них з використанням прокладок між балонами і стропувальним закріпленням від можливого падіння.
       Газові балони зберігаються як у спеціальних приміщеннях (складах), так і на відкритому повітрі за умови їх захисту від сонячних променів та дії атмосферних опадів.
Наповнені балони зберігаються у вертикальному положенні в спеціальних гніздах, клітках або огороджуються бар’єром для запобігання їх падінню. Балони без башмаків можуть зберігатись у горизонтальному положенні на дерев’яних рамах або стелажах.
Склади для зберігання балонів з газами будуються одноповерхові з негорючих матеріалів, що не утворюють іскор. При зберіганні на балони не повинно потрапляти сонячне проміння. Не допускається зберігати разом з балонами вибухо- та пожежонебезпечні матеріали. Приміщення повинні добре вентилюватися. Електричні мережі повинні бути виконані в іскрозахисному варіанті.
Балони з отруйними газами зберігають в спеціальних закритих приміщеннях.
При обслуговуванні, переміщенні і транспортуванні балонів повинні виконуватись правила безпеки, що виключають можливість травмування людей та пошкодження балонів.

ПРАВИЛА БУДОВИ ТА БЕЗПЕЧНОЇ ЕКСПЛУАТАЦІЇ ПОСУДИН, ЩО ПРАЦЮЮТЬ ПІД ТИСКОМ (зі змінами та доповненнями)
Державний нормативний акт про охорону праці. ЗАТВЕРДЖЕНО, наказ ДержнаглядохоронпрацІ 18.10.94 № 104. Обов’язкові для всіх міністерств, відомств, об’єднань, організацій, підприємств (незалежно від їх відомчої належності і форми власності), юридичних і фізичних осіб, Київ 1998, ДНАОП 0.00-1.07-94.

                           ДОДАТКОВІ ВИМОГИ ДО БАЛОНІВ
Загальні вимоги
    Балони повинні мати вентилі, щільно вкручені в отвори горловини.. Балони для стиснених, зріджених і розчинених газів місткістю більше 100 л повинні бути забезпечені паспортом.
    На балони місткістю понад 100 л повинні встановлюватися запобіжні клапани.. Бокові штуцери вентилів для балонів, які наповнюються киснем та іншими негорючими газами повинні мати праву різьбу. Источник: http://www.aquafanat.com.ua
      На верхній сферичній частині кожного металевого балона повинні бути вибиті (чітко видні) такі дані:
1) товарний знак підприємства-виготовлювача:
2) номер балона;
3) фактична маса порожнього балона (кг): для балонів місткістю до 12 л включно з точністю до 0,1 кг; понад 12 до 55 л включно – з точністю до 0,2 кг; маса балонів місткістю понад 55 л указується відповідно до НД на їх виготовлення:
4) дата (місяць, рік) виготовлення і наступного опосвідчення;
5) робочий тиск (Р), МПа (кгс/см2);
6) пробний гідравлічний тиск (П), МПа (кгс/см2);
7) місткість балонів, л:
для балонів місткістю до 12 л включно-номінальна;
для балонів місткістю понад 12 до 55 л включно – фактична з точністю до 0,3 л;
для балонів місткістю понад 55 л – відповідно до НД на їх виготовлення;
8) клеймо ВТК підприємства-виготовлювача круглої форми діаметром 10 мм (за винятком стандартних балонів місткістю понад 55 л);
9) номер стандарту для балонів місткістю понад 55 л.
Висота знаків на балонах повинна бути не менше 6 мм, а на балонах місткістю 55 л – не менше 8 мм.
Маса балонів, вказується з урахуванням маси нанесеної фарби, кільця для ковпака і башмака, якщо такі передбачені в конструкції, але без маси вентиля і ковпака.
На балонах місткістю до 5 л або товщиною стінки менше 5 мм паспортні дані можуть бути вибиті на пластині, припаяній до балона, або нанесені емалевою чи олійною фарбою.
      Написи на балони наносять по обводу на довжину не менше 1/3 обводу, а смуги – по всьому обводу, причому висота букв на балонах ємкістю понад 12 л має бути 60 мм, а ширина смуги – 25 мм. Розміри написів і смуг на балонах ємкістю до 12 л повинні визначатися в залежності від величини бокової поверхні балонів.
        Зовнішня поверхня балонів повинна бути пофарбована: Назва газу – Вуглекислота, Колір балонів – Чорний, Текст напису – Вуглекислота, Колір напису – Жовтий.
Фарбування балонів і написи на них можуть виконуватися масляними, емалевими або нітрокрасками.
Фарбування балонів і нанесення написів під час експлуатації здійснюється наповнювальними станціями або випробувальними пунктами.
Маркірування та фарбування неметалевих балонів повинні проводитися у відповідності до ТУ на балон.
Источник: http://www.aquafanat.com.ua

                  Опосвідчення балонів.                                   Опосвідчення балонів включає:
1) огляд внутрішньої і зовнішньої поверхонь балонів;
2) перевірку маси і місткості;
3) гідравлічне випробування.
       При задовільних результатах підприємство, на якому проведено опосвідчення, вибиває на балоні своє клеймо круглої форми діаметром 12 мм, дату проведеного і наступного опосвідчення (в одному ряду з клеймом).
  Огляд балонів здійснюється з метою виявлення на їх стінках корозії, тріщин, вм’ятин, планів та інших пошкоджень (для визначення придатності балонів до подальшої експлуатації). Перед оглядом балони мають бути ретельно очищені і промиті водою, а в необхідних випадках промиті відповідним розчинником або дегазовані.
      Балони, в яких під час огляду зовнішньої і внутрішньої поверхні виявлені тріщини, плени, вм’ятини видимі, раковини і риски глибиною понад 10 % від номінальної товщини стінки, надриви і вищерблення, знос різьби горловини, а також на яких відсутні деякі паспортні дані, повинні бути вибраковані..

 Забороняєтся експлуатація балонів, на яких вибиті не всі дані .

Балони, переведені на понижений тиск, можуть використовуватись для заповнення газами, робочий тиск яких не перевищує допустимого для даних балонів, при цьому на них мають бути вибиті: маса; робочий тиск (Рроб), МПа (кгс/см2); пробний тиск (Рпроб), МПа (кгс/см2); дата проведеного та наступного опосвідчення і клеймо пункту випробування.
Свідчення на балоні, які нанесені раніше, за винятком номера балона, товарного знаку підприємства-виготовлювача і дати виготовлення, повинні бути забиті.

                    Експлуатація балонів.

При експлуатації балонів забороняється повністю виробляти газ, який в них знаходиться. Залишковий тиск газу в балоні повинен бути не менше 0,05 МПа (0,5 кгс/см2)..

 Випускання газів із балонів в ємкості з меншим робочим тиском має здійснюватись через редуктор, призначений для даного газу і пофарбований у відповідний колір.
Камера низького тиску редуктора повинна мати манометр і пружинний запобіжний клапан, відрегульований на відповідний дозволений тиск в ємкості, в яку перепускається газ..

 При неможливості через несправність вентилів випустити на місце вживання газ із балонів, останні треба повернути на наповнювальну станцію.
      Наповнення балонів зрідженими газами має відповідати нормам – маса газу на 1 л місткості балона не більше 0.720 кг, місткість балона, що припадає на 1 кг газу не більше 1.34 л.

       Забороняється наповнювати газом балони, в яких:
1) вийшов строк назначеного опосвідчення;
3) пошкоджений корпус балона;
4) несправні вентилі;
5) відсутні належні пофарбування або надписи;
6) відсутній надлишковий тиск газу;
7) відсутні встановлені клейма.
       Наповнення балонів, в яких відсутній надлишковий тиск газів, здійснюється після попередньої їх перевірки відповідно до інструкції підприємства-наповнювача (наповнювальної станції).

 Перенасадка башмаків і кілець для ковпаків, заміна вентилей мають здійснюватися на пунктах опосвідчення балонів.. Здійснювати насадку башмаків на балони дозволяється тільки після випускання газу, викручування вентилів і відповідної дегазації балонів. Очистка і пофарбування наповнених газом балонів, а також закріплення кілець на їх горловині забороняється.

 Балони з газами можуть зберігатись як у спеціальних приміщеннях, так і на відкритому повітрі, в останньому випадку вони повинні бути захищені від атмосферних опадів і сонячних променів.
         Балони з газом, які встановлюються в приміщеннях, повинні знаходитись на відстані не менше 1 м від радіаторів опалення та інших опалювальних приладів і печей і не менше ніж на 5 м від джерел тепла з відкритим вогнем. Источник: http://www.aquafanat.com.ua

 

 

 

 

Особливі вимоги під час роботи з кисневими балонами.

Балони з киснем, ацетиленом для газового зварювання

 Вибухи кисневих балонів можуть відбуватися з таких причин:

•  Попадання масла чи інших жирових речовин у внутрішню область венти-

ля або балона, а також при накопиченні в них іржі. Для запобігання таких

ситуацій необхідне промивання балону відповідними розчинниками.

•  Удари чи падіння балонів як при підвищеній, так і при зниженій темпера-

турах. Особливо  небезпечні  удари  чи  падіння  балонів  при  температурі,

зниженій  до  to =  –  (30…40) оС,  тому що  при  цьому  значно  понижується 

ударна в’язкість сталі.

•  Помилкове заповнення балонів іншим газом. Для виключення цього є чі-

 тке  загальноприйняте маркірування,  яке полягає  у фарбуванні балонів  у

різні кольори: балони з киснем – у голубий з чорним надписом; ацетилен

– у білий з червоним надписом і т. д.

•  Через неправильну технологію чи використання невідповідних матеріалів

при виготовленні балону.

•  Корозійне руйнування матеріалу балону.

•  Порушення правил експлуатації балону.

 

ІНСТРУКЦІЯ З ОХОРОНИ ПРАЦІ №

З БЕЗПЕЧНОЇ ЕКСПЛУАТАЦІЇ, ЗБЕРІГАННЯ І ТРАНСПОРТУВАННЯ
БАЛОНІВ (З КИСНЕМ, АЦЕТИЛЕНОМ, ІЗ ЗРІДЖЕНИМИ ГАЗАМИ ТА ІН. ГАЗАМИ)

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.

1.1. Дія інструкції поширюється на всіх робітників лінійного виробничого управління електричних  мереж, виконуючих роботи з експлуатації, зберігання і транспортування балонів (з киснем, ацетиленом, із зрідженими газами та ін. газами).
1.2. Інструкція розроблена на основі ДНАОП 0.00-8.03-93 “Порядок опрацювання та затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві”, ДНАОП 0.00-4.15-98 “Положення про розробку інструкцій з охорони праці”, ДНАОП 0.00-4.12- “Типове положення про навчання з питань охорони праці”, ДНАОП 0.00-1.07-94* “Правил будови та безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском”, “Правил пожежної безпеки в Україні”.
1.3. До самостійної роботи допускаються особи віком не молодше 18 років, які придатні за станом здоров‘я

 

Перед допуском до самостійної роботи, після отримання вступного інструктажу, первинного інструктажу, попереднього спеціального навчання з питань охорони праці, перевірки знань з охорони праці, яка проводиться за екзаменаційними білетами, перевірки вмінь та навичок безпечного виконання робіт, працівник повинен пройти стажування безпосередньо на робочому місці. Допуск до самостійної роботи здійснюється при позитивних результатах стажування, перевірки вміння та навичок безпечного виконання робіт.
В процесі роботи робітник періодично проходить медичні огляди (1 раз в 2 роки).
Повторний інструктаж з ОП на робочому місці проводиться 1 раз в три місяці.
Повторна перевірка знань з питань охорони праці робітника проводиться щорічно.
Якщо робітник при перевірці знань з охорони праці показав незадовільні знання, він до самостійної роботи не допускається, а проходить додаткове навчання і в місячний термін підлягає повторній перевірці знань. При незадовільних результатах повторної перевірки знань робітник до роботи не допускається і працевлаштовується згідно з чинним законодавством.
1.4. Позапланова перевірка знань проводиться:
– при переході на інше підприємство;
– в разі внесення змін в інструкцію з безпечної експлуатації балонів;
– на вимогу інспектора Держнаглядохоронпраці або відповідального по нагляду за технічним станом та експлуатацією посудин.
1.5. За невиконання даної інструкції робітник несе дисциплінарну, матеріальну, адміністративну чи кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.
1.6. У разі перерви в роботі по експлуатації, зберіганню і транспортуванню балонів понад 12 місяців робітник після перевірки знань повинен перед допуском до самостійної роботи пройти стажування.
1.7. Допуск до самостійної експлуатації, зберігання і транспортування балонів оформляється наказом по управлінню.
1.8. Робітник, який експлуатує балони повинен:
1.8.1. Виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку.
1.8.2. Знати про особисту відповідальність за виконання правил охорони праці та безпеку товаришів по роботі.
1.8.3. Вміти надавати першу медичну допомогу потерпілим від нещасних випадків.
1.8.4. Вміти користуватись первинними засобами пожежогасіння.
1.8.5. Утримувати робоче місце в чистоті і порядку.
1.8.6. Дотримуватись правил експлуатації, транспортування та зберігання балонів.
1.9. Балони повинні мати вентилі, щільно вкручені в отвори горловини.
1.10. Бокові штуцери вентилів для балонів, які наповнюються пропаном та іншими горючими газами, повинні мати ліву різьбу; а для балонів, які наповнюються киснем та іншими негорючими газами, – праву різьбу.
1.11. Кожний вентиль балонів для вибухонебезпечних горючих речовин, шкідливих речовин 1 і 2-го класів небезпеки повинен бути забезпечений заглушкою, яка накручується на боковий штуцер.
1.12. Вентилі в балонах для кисню повинні вкручуватись із застосуванням ущільнювальних матеріалів, загоряння яких в середовищі кисню виключається.
1.13. На верхній сферичній частині кожного металевого балона повинні бути вибиті (чітко видні) такі дані:
– товарний знак підприємства-виготовлювача;
– номер балона;
– фактична маса порожнього балона (кг): для балонів місткістю до 12 л включно – з точністю до 0,1 кг, понад 12 до 55 л включно – з точністю до 0,2 кг; маса балонів місткістю понад 55 л указується відповідно до нормативної документації (НД) на їх виготовлення;
– дата (місяць, рік) виготовлення і наступного опосвідчення;
– робочий тиск (Р), МПа (кгс/см2);
– пробний гідравлічний тиск (П), МПа (кгс/см2);
– місткість балонів, л: для балонів місткістю до 12 л включно – номінальна; для балонів місткістю понад 12 до 55 л включно – фактична з точністю до 0,3 л; для балонів місткістю понад 55 л – відповідно до НД на їх виготовлення;
– клеймо відділу технічного контролю (ВТК) підприємства-виготовлювача круглої форми діаметром 10 мм (за винятком стандартних балонів місткістю понад 55 л);
– номер стандарту для балонів місткістю понад 55 л.
1.14. Висота знаків на балонах повинна бути не менше 5 мм, а на балонах місткістю 55 л – не менше 8 мм.
1.15. Маса балонів, за винятком балонів для ацетилену, вказується з урахуванням маси нанесеної фарби, кільця для ковпака і башмака, якщо такі передбачені конструкцією, але без маси вентиля і ковпака.
1.16. На балонах місткістю до 5 л або товщиною стінки менше 5 мм паспортні дані можуть бути вибиті на пластині, припаяній до балона або нанесені емалевою чи олійною фарбою.
1.17. Написи на балони наносять по обводу на довжину не менше 1/3 обводу, а смуги – по всьому обводу, причому висота літер на балонах ємністю понад 12 л має бути 60 мм, а ширина смуги – 25 мм.
Розміри написів і смуг на балонах ємністю до 12 л повинні визначатися в залежності від величини бокової поверхні балонів.
1.18. Зовнішня поверхня балонів повинна бути пофарбована відповідно до таблиці 1.

 

 

Таблиця 1

Фарбування і нанесення написів на балони

1.19. Фарбування балонів і написи на них можуть виконуватися масляними, емалевими або нітрофарбами. Фарбування наново виготовлених балонів і нанесення написів здійснюється підприємствами-виготовлювачами, а під час експлуатації – наповнювальними станціями або випробувальними пунктами. Маркірування та фарбування неметалевих балонів повинні проводитися у відповідності до ТУ на балон.
1.20. Головні небезпечні та шкідливі виробничі фактори, які діють на робітника, який обслуговує балони:
– загазованість робочої зони;
– недостатня освітленість робочої зони;
– порушення правил транспортування балонів;
– порушення правил зберігання балонів;
1.21. Робітники, які експлуатують балони, безкоштовно забезпечуються спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту у відповідності до діючих “Відомчих норм безкоштовної видачі спецодягу та засобів індивідуального захисту ДК”Укртрансгаз” та колективного договору ДК”Укртрансгаз”.

2. ЕКСПЛУАТАЦІЯ БАЛОНІВ.

2.1. Експлуатація, зберігання і транспортування балонів в управлінні повинні здійснюватись відповідно до вимог цієї інструкції.
2.2. Робітники, які експлуатують балони, мають бути навчені і проінструктовані за даною інструкцією.
2.3. Під час експлуатації балонів забороняється повністю виробляти газ, який в них знаходиться. Залишковий тиск газу в балоні повинен бути не менше 0,05 МПа (0,5 кгс/см2).
2.4. Випускання газів із балонів в ємності з меншим робочим тиском має здійснюватись через редуктор, призначений для даного газу і пофарбований у відповідний колір.
Камера низького тиску редуктора повинна мати манометр і пружинний запобіжний клапан, відрегульований на відповідний дозволений тиск в ємності, в яку перепускається газ.
2.5. У разі неможливості через несправність вентилів випустити на місце вживання газ із балонів останні треба повернути на наповнювальну станцію. Випускання газу із таких балонів на наповнювальній станції має здійснюватися відповідно до інструкції, затвердженої в установленому порядку.
2.6. Наповнення балонів зрідженими газами має відповідати нормам, вказаним у таблиці 2.
Для газів, не указаних у даній таблиці, норма наповнення встановлюється виробничими інструкціями наповнювальних станцій.
Таблиця 2

Норми наповнення балонів зрідженими газами

2.7. Забороняється надавати для наповнення газом балони, в яких:
2.7.1. Вийшов строк назначеного опосвідчення.
2.7.2. Вийшов строк перевірки пористої маси.
2.7.3. Пошкоджений корпус балона.
2.7.4. Несправні вентилі.
2.7.5. Відсутні належні пофарбування або написи.
2.7.6. Відсутній надлишковий тиск газу.
2.7.7. Відсутні встановлені клейма.
Наповнення балонів, в яких відсутній надлишковий тиск газів, здійснюється після попередньої їх перевірки відповідно до інструкції підприємства-наповнювача (наповнювальної станції).
2.8. Перенасадка башмаків і кілець для ковпаків, заміна вентилів мають здійснюватися на пунктах опосвідчення балонів.
Вентиль після ремонту, пов’язаного з його розібранням, повинен бути перевірений на щільність при робочому тиску.
2.9. Балони з газом, які встановлюються в приміщеннях, повинні знаходитись на відстані не менше 1 м від радіаторів опалення та інших опалювальних приладів, і не менше, ніж на 5 м від джерел тепла з відкритим вогнем.

3. ЗБЕРІГАННЯ БАЛОНІВ.

3.1. Балони з газами можуть зберігатись як у спеціальних приміщеннях, так і на відкритому повітрі, в останньому випадку вони повинні бути захищені від атмосферних опадів і сонячних променів.
Склади і відкриті майданчики повинні розміщатися на відстані не менше 20 м від інших складів, 50 м від житлових будинків і 100 м від громадських будівель.
Складське зберігання в одному приміщенні балонів з киснем і горючими газами забороняється.
3.2. Наповнені балони з насадженими на них башмаками мають зберігатися у вертикальному положенні. Для запобігання падіння балони треба встановлювати в спеціально обладнані гнізда, клітки або огороджувати бар’єром.
3.3. Балони, які не мають башмаків, можуть зберігатись у горизонтальному положенні на стелажах.
3.4. Склади для зберігання балонів, наповнених газами, повинні бути одноповерховими, з покриттями легкого типу і не мати горищних приміщень. Стінки, перегородки, покриття складів для зберігання газів мають бути із неспалимих матеріалів не нижче II ступеня вогнестійкості. Висота складських приміщень для балонів повинна бути не менше 3,2 м від підлоги до нижчих виступаючих частин кровельного покриття. Підлоги складів мають бути рівними з неслизькою поверхнею, а складів для балонів з горючими газами – з поверхнею із матеріалів, які виключають іскроутворення при ударі по них будь-яким предметом.
3.5. Освітлення складів для балонів з горючими газами мусить відповідати нормам для приміщень, небезпечних відносно вибухів.
3.6. У складах повинні бути вивішені інструкції і плакати стосовно поводження з балонами, які знаходяться на складі.
3.7. Склади для балонів, наповнених газом, повинні мати природну або штучну вентиляцію відповідно до вимог санітарних норм проектування виробничих приміщень.
3.8. Склади для, балонів з вибухо- і пожежонебезпечними газами повинні знаходитись у зоні блискавкозахисту.
3.9. Розриви між складами для балонів, наповнених газами, між складами і суміжними виробничими будівлями, громадськими приміщеннями, житловими будинками повинні задовольняти вимогам НД.
3.10. Балони, в яких виявлено витікання газу, повинні негайно прибиратися зі складу в безпечне місце.
3.11. Обслуговуючий персонал повинен знати пожежну небезпеку газів, що зберігаються на складах, порядок евакуації балонів та правила гасіння горючих газів.
3.12. Не дозволяється:
3.12.1. Зберігання будь-яких сторонніх речовин, матеріалів, обладнання, предметів у складах балонів з газами.
3.12.2. Транспортування і зберігання балонів з газами без запобіжних ковпаків та нагвинчених на штуцери заглушок.
3.12.3. Зберігання балонів із пошкодженим корпусом (вм’ятинами, тріщинами, корозією тощо), а також із простроченим терміном періодичного огляду.
3.12.4. Зберігання балонів з горючими газами та окислювачами у приміщеннях, які не є спеціальними складами балонів.
3.12.5. Допуск у склад балонів з горючими газами осіб у взутті, підбитому металевими цвяхами або підковами.
3.12.6. Ударяти балони один об одний під час навантаження, розвантаження і зберігання, падіння ковпаків та балонів на підлогу.
3.13. Забороняється зберігати горючі матеріали і проводити роботи з відкритим вогнем навколо складу з балонами на відстані менше 10 м.
3.14. Перевірка стану балонів, що зберігаються, повинна проводитись щоденно.
3.15. При виявленні пошкоджень балонів або виділенні з них газів необхідно:
3.15.1. Балони з негорючими газами віддалити в сторону і покласти на землю.
3.15.2. Балони з горючими газами віддалити на відстань не менше 100 м від житлових і виробничих будівель, ретельно усунувши при цьому можливість спалаху газів від іскри або інших джерел вогню, а потім установити спостереження за виходом з балонів газів до повного припинення шипіння або відсутності запаху.
3.16. Особи, які допущені до знешкоджування балонів з горючими і отруйними газами, повинні бути забезпечені спецодягом і фільтруючим протигазом марки А.
3.17. Не допускається сумісне зберігання в одному штабелі порожніх і наповнених балонів, а також балонів з різними газами (різного кольору).

4. ТРАНСПОРТУВАННЯ БАЛОНІВ.

4.1. Перед початком виконання вантажно-розвантажувальних робіт необхідно впевнитися в справності балонів з газом, що надійшли, наявності гарантійної наклейки або пломби на запобіжному ковпаку, наявності сигнального кольору. Усі балони повинні мати стандартне клеймо, дату огляду і дату послідуючого випробування,
4.2. Транспортування балонів по території управління повинно проводитися на спеціальних візках.
Не допускається перенесення балонів на руках і на плечах.
4.3. Під час переміщення балонів не дозволяється братися за вентилі, скидати і ударяти один об другий.
4.4. Не допускається проводити вантажно-розвантажувальні роботи в промаслених рукавицях і забрудненими маслом руками. З’єднання навіть незначної кількості масла (жиру) з киснем може викликати вибух.
4.5. Перевезення наповнених газами балонів має здійснюватися на ресорному транспорті у горизонтальному положенні, обов’язково з прокладками між балонами. Всі балони під час перевезення треба укладати вентилями в один бік.
4.6. Дозволяється перевезення балонів у спеціальних контейнерах, а також без контейнерів у вертикальному положенні, обов’язково з прокладками між ними і загорожею від можливого падіння.
4.7. Транспортування і зберігання балонів мають здійснюватись з накрученими ковпаками.
Транспортування балонів для вуглеводних газів здійснюється відповідно до “Правил безпеки систем газопостачання України”.
4.8. Під час транспортування балони необхідно захищати від прямого попадання сонячних променів та атмосферних опадів, а також від поштовхів і перекочування.
4.9. Під час безконтейнерного транспортування балонів необхідно дотримуватись наступних правил:
4.9.1. На балонах повинні бути до відказу накручені запобіжні ковпаки і заглушки.
4.9.2. Балони повинні укладатися в дерев’яні гнізда, оббиті повстю або іншим м’яким матеріалом.
4.9.3. Балони повинні бути укладені не більше, ніж в один ряд, таким чином, щоб запобіжні ковпаки були з одного боку.
4.9.4. При навантаженні більше одного ряду балонів повинні застосовуватись прокладки на кожний ряд для запобігання їх стикання один з одним. Для прокладок можуть застосовуватись дерев’яні брусся з вирізаними гніздами для балонів, а також вірьовочні або гумові кільця, товщиною не менше 25 мм (по два кільця на балон), або інші прокладки, які захищають балони від ударів один о другий.
4.9.5. Укладати балони допускається в межах висоти бортів.
4.9.6. Забороняється перевозити балони на автомашинах за наявності в кузові багна, сміття, слідів мастила.
4.9.7. При навантаженні і розвантаженні не дозволяється скидання їх та удари один об одний, а також розвантаження вентилями вниз.
4.10. Спільне транспортування на машині кисневих і ацетиленових балонів заборонено.
4.11. В виняткових випадках можна перевозити в автомашині кисневі і ацетиленові балони при виконанні наступних вимог:
4.11.1. Одночасно можна транспортувати в сумі не більше 10 балонів; в кузові не повинно бути слідів мастила та жиру.
4.11.2. Перед навантаженням ацетиленові балони повинні бути очищеними від слідів мастила та жиру.
4.11.3. Балони повинні бути укладені не більше, ніж в один ряд на дерев’яних підставках.
4.12. Не дозволяється транспортування балонів з киснем і балонів з горючими газами.
4.13. Балони, які мають виділення газу, не повинні транспортуватись.
4.14. Забороняється перевезення балонів на самоскидах і автомашинах, кузов яких у середині оббитий залізом.
4.15. В тих випадках, коли через несправність вентиля газ не був використаний, при його поверненні на завод-наповнювач на балоні робиться напис: “Обережно!”, “Повний”, “З газом”. Ремонтувати вентилі своїми засобами, а також розбирати їх, коли балони наповнені, забороняється.
4.16. Під час навантаження і розвантаження автомашини для транспортування балонів, двигун повинен бути виключений.

5. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ РОБОТИ.

5.1. Упорядкувати робоче місце.
5.2. Пристосування, інструмент покласти у відведене для них місце.
5.3. Зняти спецодяг, повісити у відведене для нього місце.
5.4. Вимити руки, обличчя водою з милом.
5.5. Доповісти керівникові про всі недоліки, які мали місце під час роботи.

6. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ В АВАРІЙНИХ СИТУАЦІЯХ.

6.1. При виявленні виділення газу, наявності тріщин на балонах, несправності вентиля та інше необхідно прийняти заходи по недопущенню сторонніх осіб в небезпечну зону.
6.2. Повідомити про те, що сталося, керівника.
6.3. У разі виникнення пожежі викликати пожежну частину та приступити до гасіння її наявними засобами пожежогасіння.
6.4. Виконувати всі вказівки керівника робіт по ліквідації небезпеки.
6.5. Якщо є потерпілі, надавати їм першу медичну допомогу, при необхідності, викликати швидку медичну допомогу.
6.6. Послідовність надання першої допомоги:

·            припинити дію на організм факторів, що спричинили нещасний випадок, які загрожують здоров’ю чи життю потерпілого (звільнити від дії електричного струму, винести з зараженої зони, загасити одяг, що спалахнув, витягти з води) і оцінити його стан;

·            визначити характер і важкість травми, найбільшу загрозу для життя потерпілого, послідовність заходів по його рятуванню;

·            вжити необхідних заходів по рятуванню потерпілого в порядку першочерговості (відновити проходимість дихальних шляхів, провести штучне дихання, зовнішній масаж серця, зупинити кровотечу, накласти пов’язку тощо);

·            викликати швидку допомогу чи лікаря або вжити заходів для відправки потерпілого в найближчий медичний заклад;

·          підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичної допомоги.

 

 

 

 

Допуск персоналу до роботи. Правила експлуатації та техніка безпеки під час роботи з балонами, заповненими лікувальним газом.

ІНСТРУКЦІЯ

з охорони праці № 6 при експлуатації балонів

І. Загальні положення

1.1. Дія інструкції поширюється на всі підрозділи Лабораторії.
1.2. По даній інструкції робітник інструктується перед початком роботи на підприємстві (первинний інструктаж), а потім через кожні 3 місяці (повторний інструктаж). Результати інструктажу заносяться до «Журналу реєстрації інструктажів із питань охорони праці», в журналі після проходження інструктажу повинен бути підпис інструктуючого та робітника.
1.3. Власник повинен застрахувати робітника від нещасних випадків та професійних захворювань. У разі пошкодження здоров’я з вини власника, він (робітник) має право на відшкодування заподіяної йому шкоди.
1.4. За невиконання даної інструкції робітник несе дисциплінарну, матеріальну, адміністративну та кримінальну відповідальність.
1.5. До обслуговування балонів допускаються особи віком не молодше 18 років, які пройшли медичне обстеження, навчання по спеціальній програмі, атестовані і мають посвідчення на право обслуговування балонів, пройшли вступний інструктаж з охорони праці, інструктаж на робочому місці та інструктаж із пожежної безпеки.
1.6. Періодична перевірка знань робітників, які обслуговують балони, проводиться не рідше 1 разу в 12 місяців.
1.7. Позапланова перевірка знань проводиться:
1.7.1. При переході на інше підприємство.
1.7.2. У разі внесення змін в інструкцію по режиму та безпечному обслуговуванню балонів.
1.7.3. На вимогу інспектора Держнаглядохоронпраці або відповідального за нагляд, технічний стан та експлуатацію балонів.
1.8. При перерві в роботі по обслуговуванню балонів понад 12 місяців робітник після перевірки знань повинен перед допуском до самостійної роботи пройти стажування.
1.9. Допуск до самостійного обслуговування балонів оформляється наказом по підприємству.
1.10. Інструкція по безпечному обслуговуванню балонів повинна бути видана на руки під розписку або вивішена на робочому місці.
1.11. Робітник, який обслуговує балони повинен:
1.11.1. Виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку.
1.11.2. Пам’ятати про особисту відповідальність за виконання правил охорони праці та безпеку товаришів по роботі.
1.11.3. Уміти надавати першу медичну допомогу потерпілим при нещасних випадках.
1.11.4. Уміти користуватись первинними засобами пожежегасіння
1.11.5. Утримувати робоче місце в чистоті й порядку.
1.11.6. Дотримуватись правил експлуатації, транспортування та зберігання балонів.
1.12. Балони повинні мати вентилі, щільно вкручені в отвори горловини; або витратно-наповнювальні штуцери у спеціальних балонів, що не мають горловини.
1.13. Балони для стиснених, зріджених і розчинених газів місткістю більше 100 літрів повинні бути забезпечені паспортом.
1.14. На балони місткістю понад 100 л повинні встановлюватися запобіжні клапани. При груповому встановленні балонів допускається встановлення запобіжного клапана на всю групу балонів.
1.15. Бокові штуцери вентилів для балонів, які наповнюються воднем та іншими горючими газами, повинні мати ліву різьбу; а для балонів, які наповнюються киснем та іншими негорючими газами, – праву різьбу.
1.16. Кожний вентиль балонів для вибухонебезпечних горючих речовин, шкідливих речовин 1-го і 2-го класів небезпеки повинен бути забезпечений заглушкою, яка накручується на боковий штуцер.
1.17. Вентилі в балонах для кисню повинні вкручуватись із застосуванням ущільнювальних матеріалів, загоряння яких у середовищі кисню виключається.
1.18. На верхній сферичній частині кожного металевого балона повинні бути вибиті (чітко видні) такі дані:
1.18.1. Товарний знак підприємства-виготовлювача.
1.18.2. Номер балона.
1.18.3. Фактична маса порожнього балона (кг); для балонів місткістю до 12 л включно – з точністю до 0,1 кг, понад 12 до 55 л включно – із точністю до 0,2 кг; маса балонів місткістю понад 55л указується відповідно до НД на їх виготовлення.
1.18.4. Дата (місяць,рік) виготовлення і наступного опосвідчення;
1.18.5. Робочий тиск (Р), МПа (кгс/см2).
1.18.6. Пробний гідравлічний тиск (П), МПа (кгс/см2).
1.18.7. Місткість балонів, л:
1.18.7.1. Для балонів місткістю до 12 л включно – номінальна.
1.18.7.2. Для балонів місткістю понад 12 до 55 л включно – фактична з точністю до 0,3 л.
1.18.7.3. Для балонів місткістю понад 55л – відповідно до НД на їх виготовлення.
1.18.8. Клеймо ВТК підприємства-виготовлювача круглої форми діаметром 10 мм (за винятком стандартних балонів місткістю понад 55 л).
1.18.9. Номер стандарту для балонів місткістю понад 55 л.
1.19. Висота знаків на балонах повинна бути не менше 6 мм, а на балонах місткістю 55 л – не менше 8 мм.
1.20. Маса балонів, за винятком балонів для ацетилену, вказується з урахуванням маси нанесеної фарби, кільця для ковпака і башмака, якщо такі передбачені конструкцією, але без маси вентиля і ковпака.
1.21. На балонах місткістю до 5 л або товщиною стінки менше 5 мм паспортні дані можуть бути вибиті на пластині, припаяній до балона або нанесені емалевою чи олійною фарбою.
1.22. Балони для розчиненого ацетилену повинні бути заповнені відповідною кількістю пористої маси і розчинника за стандартом. За якість пористої маси і за правильність наповнення балонів відповідальність несе підприємство, яке наповняє балони пористою масою. За якість розчинника і за правильне його дозування відповідальність несе підприємство, яке здійснює заповнення балонів розчинником. Після заповнення балонів пористою масою і розчинником на його горловині вибивається маса тари (маса балона без ковпака, але з пористою масою й розчинником, башмаком, кільцем і вентилем).
1.23. Написи на балони наносять по обводу на довжину не менше 1/3 обводу, а смуги – по всьому обводу, причому висота букв на балонах ємністю понад 12 л має бути 60 мм, а ширина смуги – 25 мм.
Розміри написів і смуг на балонах ємністю до 12 л повинні визначатися в залежності від величини бокової поверхні балонів.
1.24. Зовнішня поверхня балонів повинна бути пофарбована відповідно до таблиці.

Фарбування і нанесення написів на балони

Назва газу	Колір балонів	Текст напису	Колір напису	Колір смуги
Азот	Чорний	Азот	Жовтий	Коричневий
Аміак	Жовтий	Аміак	Чорний	–
Аргон сирий	Чорний	Аргон сирий	Білий	Білий
Аргон технічний	Чорний	Аргон технічний	Синій	Синій
Аргон чистий	Сірий	Аргон чистий	Зелений	Зелений
Ацетилен	Білий	Ацетилен	Червоний	–
Бутилен	Червоний	Бутилен	Жовтий	Чорний
Нафтогаз	Сірий	Нафтогаз	Червоний	–
Бутан	Червоний	Бутан	Білий	–
Водень	Темно-зелений	Водень	Червоний	–
Повітря	Чорний	Стиснуте повітря	Білий	–
Гелій	Коричневий	Гелій	Білий	–
Закис азоту	Сірий	Закис азоту	Чорний	–
Кисень	Голубий	Кисень	Чорний	–
Кисень медичний	Голубий	Кисень медичний	Чорний	–
Сірководень	Білий	Сірководень	Червоний	Червоний
Сірнистий ангідрид	Чорний	Сірнистий ангідрид	Білий	Жовтий
Вуглекислота	Чорний	Вуглекислота	Жовтий	–
Фосген	Захисний	–	–	Червоний
Фреон 11	Алюмінієвий	Фреон 11	Чорний	Синій
Фреон 12	Алюмінієвий	Фреон 12	Чорний	–
Фреон 13	Алюмінієвий	Фреон 13	Чорний	2 червоні
Фреон 22	Алюмінієвий	Фреон 22	Чорний	2 жовті
Хлор	Захисний	–	–	Зелений
Циклопропан	Оранжевий	Циклопропан	Чорний	–
Етилен	Фіолетовий	Етилен	Червоний	–
Всі інші горючі гази	Червоний	Назва газу	Білий	–
Всі інші негорючі гази	Чорний	Назва газу	Жовтий	–

1.25. Фарбування балонів і написи на них можуть виконуватися масляними, емалевими або нітрофарбами. Фарбування наново виготовлених балонів і нанесення написів здійснюється підприємствами – виготівниками, а під час експлуатації – наповнювальними станціями або випробувальними пунктами. Маркірування та фарбування неметалевих балонів повинні проводитися у відповідності до ТУ на балон.
1.26. Основні небезпечні та шкідливі виробничі фактори, які діють на робітника, який обслуговує балони:
1.26.1. Загазованість робочої зони.
1.26.2. Недостатня освітленість робочої зони.
1.26.3. Порушення правил транспортування балонів.
1.26.4. Порушення правил зберігання балонів.
1.27. Робітники, які обслуговують балони, забезпечуються спецодягом та іншими засобами інд
IV. Зберігання балонів

4.1. Балони з газами можуть зберігатись як у спеціальних приміщеннях, так і на відкритому повітрі, в останньому випадку вони повинні бути захищені від атмосферних опадів і сонячних променів.
Склади і відкриті майданчики повинні розміщатися на відстані не менше 20 м від інших складів, 50 м від житлових будинків і 100 м від громадських будівель. Складське зберігання в одному приміщенні балонів з киснем і горючими газами забороняється.
4.2. Балони з отруйними газами повинні зберігатись в спеціальних закритих приміщеннях, будова яких регламентується відповідними нормами і положеннями.
4.3. Наповнені балони з насадженими на них башмаками мають зберігатися у вертикальному положенні. Для запобігання падіння балони треба встановлювати в спеціально обладнані гнізда, клітки або огороджувати бар’єром.
4.4. Балони, які не мають башмаків, можуть зберігатись у горизонтальному положенні на дерев’яних рамах або стелажах. Під час зберігання на відкритих площадках дозволяється укладати балони з башмаками в штабелі з прокладками з вірьовок, дерев’яного брусся або гуми між горизонтальними рядами. При укладанні балонів у штабелі висота останніх не повинна перевищувати 1,5 м. Вентилі балонів мають бути повернуті в один бік. Між штабелями має бути прохід шириною 1 – 1,5 м.
4.5. Склади для зберігання балонів, наповнених газами, повинні бути одноповерховими, з покриттям легкого типу і не мати горищних приміщень. Стінки, перегородки, покриття складів для зберігання газів мають бути із неспалимих матеріалів не нижче П ступеня вогнестійкості: вікна і двері повинні відчинятися назовні. Скло на вікнах і дверях повинно бути матовим або пофарбованим у білий колір. Висота складських приміщень для балонів повинна бути не менше 3,2 м від підлоги до нижніх виступаючих частин кровельного покриття. Підлоги складів мають бути рівними, з неслизькою поверхнею, а складів для балонів з горючими газами – з поверхнею із матеріалів, які виключають іскроутворення при ударі по них будь-яким предметом.
4.6. Освітлення складів для балонів із горючими газами мусить відповідати нормам для приміщень, небезпечних відносно вибухів.
4.7. У складах повинні бути вивішені інструкції, правила і плакати стосовно поводження з балонами, які знаходяться на складі.
4.8. Склади для балонів, наповнених газом, повинні мати природну або штучну вентиляцію відповідно до вимог санітарних норм проектування виробничих приміщень.
4.9. Склади для балонів з вибухо- і пожежонебезпечними газами повинні знаходитись у зоні блискавкозахисту.
4.10. Складське приміщення для зберігання балонів повинно бути розділене неспалимими стінками на відсіки, у кожному з яких допускається зберігання не більше 500 балонів (40 л) з горючими або отруйними газами і не більше 1000 балонів (40 л) з негорючими і неотруйними газами.
Відсіки для зберігання балонів із негорючими і неотруйними газами можуть бути відділені неспалимими перегородками висотою не менше 2,5 м з відкритими отворами для проходження людей та отворами для засобів механізації. Кожний відсік повинен мати самостійний вихід назовні.
4.11. Розриви між складами для балонів, наповнених газами, між складами і суміжними виробничими будівлями, громадськими приміщеннями, житловими будинками повинні задовольняти вимогам НД.
4.12. Балони, в яких виявлено витікання газу, повинні негайно прибиратися зі складу в безпечне місце.
4.13. Приміщення для зберігання горючих газів необхідно обладнувати газовими аналізаторами, а за їх відсутності адміністрація об’єкта повинна встановити порядок відбирання та контролю проб повітря.
4.14. Склади для зберігання балонів з горючими газами повинні мати постійно працюючу примусову вентиляцію, що забезпечує безпечні концентрації газів.
У цих складах дозволяється лише водяне, парове, низького тиску або повітряне опалення.
На дверях (воротах) складів балонів з газами необхідно вивішувати таблички із зазначенням вогнегасної речовини, котру дозволяється застосовувати під час пожежі.
Обслуговуючий персонал повинен знати пожежну небезпеку газів, що зберігаються на складах, порядок евакуації балонів та правила гасіння горючих газів.
4.15. Не дозволяється:
4.15.1. Зберігання будь-яких сторонніх речовин, матеріалів, обладнання, предметів у складах балонів з газами.
4.15.2. Транспортування і зберігання балонів з газами без запобіжних ковпаків та нагвинчених на штуцери заглушок.
4.15.3. Зберігання балонів із пошкодженим корпусом (вм’ятинами, тріщинами, корозією тощо), а також із простроченим терміном періодичного огляду.
4.15.4. Зберігання балонів з горючими газами та окислювачами у приміщеннях, які не є спеціальними складами балонів.
4.15.5. Розміщення в одному відсіку складу більше 500 балонів з горючими або отруйними газами, 1000 балонів з негорючими та неотруйними газами; зберігання в будівлі складу більше 3000 балонів (у перерахунку на 40-літрові).
4.15.6. Допуск у склад балонів з горючими газами осіб у взутті, підбитому металевими цвяхами або підковами.
4.15.7. Перевищення встановлених норм заповнення балонів стисненими, зрідженими або розчиненими газами (норма заповнення та методи її контролю повинні зазначатися в інструкції).
4.15.8. Удари балонів один об один під час навантаження, розвантаження і зберігання, падіння ковпаків та балонів на підлогу.
4.16. При підвищенні температури в складі понад 35 ° С необхідно включити припливно-витяжну вентиляцію і вжити заходів щодо охолодження балонів шляхом накриття Їх мокрим брезентом.
4.17. Забороняється зберігати горючі матеріали і проводити роботи з відкритим вогнем навколо складу з балонами на відстані менше 10 м.
4.18. Перевірка стану балонів, що зберігаються, повинна проводитись щоденно.
4.19. При виявленні пошкоджень балонів або виділенні з них газів необхідно:
4.19.1. Балони з негорючими і неотруйними газами віддалити в сторону і покласти на землю
4.19.2. Балони з горючими газами віддалити на відстань не менше 100 м від житлових і виробничих будівель, ретельно усунувши при цьому можливість спалаху газів від іскри або інших джерел вогню, а потім установити спостереження за виходом з балонів газів до повного припинення шипіння або відсутності запаху.
4.19.3. Балони з отруйними газами віддалити від житлових і виробничих будівель на
відстань не менше 100 м і опустити вентилем вниз (балони з аміаком – у бочку з
вапняним розчином).
4.20. Особи, які допущені до знешкоджування балонів з горючими і отруйними газами, повинні бути забезпечені спецодягом і фільтруючим протигазом марки А. Роботи по усуненню витіків хлору повинні проводитись у шлангових протигазах ПШ – 1, ізолюючих протигазах КІП – 6 або КІП – 7.
4.21. Допускається сумісне зберігання балонів з аміаком і балонів з інертними газами (вуглекислим газом, азотом). Балони з аміаком не повинні стикатися.
4.22. При відправленні балонів, наповнених аміаком, на завод-наповнювач з причини несправності, на балонах повинен бути зроблений попереджувальний напис “Несправний, з аміаком” і повідомлення в супроводжуючому листі про несправність балонів і про наявність в них аміаку.
4.23. Не допускається сумісне зберігання в одному штабелі порожніх і наповнених балонів, а також балонів з різними газами (різного кольору).
4.24. Не допускається сумісне зберігання (в одному приміщенні) балонів з киснем і горючими газами (хлором, воднем і ін.).

V. Транспортування балонів

5.1. Перед початком виконання вантажно-розвантажувальних робіт необхідно впевнитися в справності балонів з газом, що надійшли, наявності гарантійної наклейки або пломби на запобіжному ковпаку, наявності сигнального кольору. Усі балони повинні мати стандартне клеймо, дату огляду і дату послідуючого випробування.
5.2. Транспортування балонів по території підприємства повинно проводитися на спеціальних візках.
Допускається перенесення балонів вручну при наявності пристосувань, що забезпечують повну безпеку (носилок, брезентових корсетів з повстяною прокладкою, пасків для кріплення і т. ін.). Не дозволяється перенесення балонів на руках і на плечах.
5.3. Під час переміщення балонів не дозволяється братися за вентилі, скидати і ударяти балони один об другий.
5.4. Не допускається проводити вантажно-розвантажувальні роботи в промаслених рукавицях і забрудненими маслом руками. З’єднання навіть незначної кількості масла (жиру) з киснем може викликати вибух.
5.5. Переміщення балонів у пунктах наповнення і споживання газів має здійснюватися на спеціально пристосованих для цього візках або за допомогою інших пристроїв.
5.6. Перевезення наповнених газами балонів має здійснюватися на ресорному транспорті або на автокарах у горизонтальному положенні, обов’язково з прокладками між балонами. Для прокладок можуть застосовуватись дерев’яні брусся з вирізаними гніздами для балонів, а також вірьовочні або гумові кільця товщиною не менше 25 мм (по два кільця на балон) або інші прокладки, які треба укладами вентилями в один бік.
5.7. Дозволяється перевезення балонів у спеціальних контейнерах, а також без контейнерів у вертикальному положенні, обов’язково з прокладками між ними і загорожею від можливого падіння.
5.8. Транспортування і зберігання балонів мають. здійснюватись з накрученими ковпаками.
5.9. Під час транспортування балони необхідно захищати від прямого попадання сонячних променів та атмосферних опадів, а також від поштовхів і перекочування.
5.10. При безконтейнерному транспортуванні балонів необхідно дотримуватись наступних правил:
5.10.1. На балонах повинні бути до відказу накручені запобіжні клапани і заглушки.
5.10.2. Балони повинні укладатися в дерев’яні гнізда, оббиті повстю або іншим м’яким матеріалом.
5.10.3. При навантаженні більше одного ряду балонів повинні застосовуватись прокладки на кожний ряд для запобігання їх стикання один з одним. Для прокладок можуть застосовуватись дерев’яні брусся з вирізаними гніздами для балонів, а також вірьовочні або гумові кільця, товщиною не менше 25 мм (по два кільця на балон), або інші прокладки, які захищають балони від ударів один об один.
5.10.4. Балони повинні бути укладені не більше ніж в один ряд таким чином, щоб запобіжні ковпаки були з однієї сторони.
5.10.5. Укладати балони допускається в межах висоти бортів.
5.10.6. Забороняється перевозити балони на автомашинах при наявності в кузові багна, сміття, слідів мастила.
5.10.7. При навантаженні і розвантаженні не допускається скидання їх та удари один об один, а також розвантаження вентилями вниз.
5.11. При транспортуванні балонів в контейнерах дозволяється транспортування наповнених і порожніх балонів в одному кузові. Укладати порожні і наповнені балони в один контейнер не дозволяється.
5.12. Спільне транспортування на машині кисневих і ацетиленових балонів заборонено.
5.13. У виняткових випадках можна перевозити в автомашині кисневі і ацетиленові балони при виконанні наступних вимог:
5.13.1. Одночасно можна транспортувати в сумі не більше 10 балонів; у кузові не повинно бути слідів мастила та жиру,
5.13.2. Перед навантаженням ацетиленові балони повинні бути очищеними від слідів мастила та жиру.
5.13.3. Балони повинні бути укладені не більше ніж в один ряд на дерев’яних підставках.
5.14. Не дозволяється транспортування балонів з киснем і балонів з горючими газами чи хлором; балонів з киснем і барабанів з карбідом кальцію.
5.15. Балони, які мають виділення газу, не повинні транспортуватись.
5.16. Контейнер для транспортування балонів повинен випробовуватись на подвійне навантаження щорічно; оглядатись кожні 10 днів.
5.17. Забороняється перевезення балонів на самоскидах і автомашинах, кузов яких у середині оббитий залізом.
5.18. У тих випадках, коли через несправність вентиля газ не був використаний, при його поверненні на завод-наповнювач на балоні робиться напис: “Обережно!”, “Повний”, “З газом”. Ремонтувати вентилі своїми засобами, а також розбирати їх, коли балони наповнені, забороняється.
5.19. Під час навантаження і розвантаження автомашини для транспортування балонів, двигун повинен бути виключеним, за винятком тих випадків, коли автомашина має пристрій для навантаження та розвантаження балонів з приводом від двигуна.

VI. Вимоги безпеки після закінчення роботи

6.1. Привести в порядок робоче місце.
6.2. Пристосування, інструмент покласти у відведене для них місце.
6.3. Перевірити, щоб не було витікання газу з балонів.
6.4. Зняти спецодяг і покласти у призначене для нього місце.
6.5. Вимити руки, лице теплою водою з милом; при можливості прийняти душ.
6.6. Повідомити керівника робіт про всі недоліки, які мали місце під час роботи.

VII. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях

7.1. Аварійна ситуація може виникнути у разі: витікання газу, вибуху балонів, вибуху суміші газу з повітрям, пожежі та інше.
7.2. При виникненні такої ситуації необхідно припинити роботи, виключити обладнання, огородити небезпечну зону, не допускати до неї сторонніх осіб.
7.3. Повідомити про те, що сталося керівника робіт.
7.4. Якщо є потерпілі – надавати їм першу медичну допомогу; при необхідності викликати “швидку допомогу”.
7.5. Надання першої медичної допомоги:
7.5.1. Надання першої допомоги при ураженні електричним струмом.
При ураженні електричним струмом необхідно негайно звільнити потерпілого від дії електричного струму, відключити електроустановку від джерела живлення, а при неможливості відключення – відтягнути його від струмоведучих частин за одяг або застосувати підручний ізоляційний матеріал.
При відсутності у потерпілого дихання і пульсу необхідно робити йому штучне дихання і непрямий (зовнішній) масаж серця, звернувши увагу на зіниці. Розширені зіниці свідчать про різке погіршення кровообігу мозку. При такому стані необхідно негайно приступити до оживлення потерпілого і викликати швидку медичну допомогу.
7.5.2. Перша допомога при пораненні.
Для надання першої допомоги при пораненні необхідно розкрити індивідуальний пакет, накласти стерильний перев’язочний матеріал, що міститься у ньому, на рану і зав’язати її бинтом.
Якщо індивідуального пакету якимось чином не буде, то для перев’язки необхідно використати чисту носову хустинку, чисту полотняну ганчірку і т. . На те місце ганчірки, що приходиться безпосередньо на рану, бажано накапати декілька капель настойки йоду, щоб одержати пляму розміром більше рани, а після цього накласти ганчірку на рану. Особливо важливо застосовувати настойку йоду зазначеним чином при забруднених ранах.
7.5.3. Перша допомога при переломах, вивихах, ударах.
При переломах і вивихах кінцівок необхідно пошкоджену кінцівку укріпити шиною, фанерною пластинкою, палицею, картоном або іншим подібним предметом. Пошкоджену руку можна також підвісити за допомогою перев’язки або хустки до шиї і прибинтувати до тулуба.
При передбачуваному переломі черепа (несвідомий стан після удару голови, кровотеча з вух або рота) необхідно прикласти до голови холодний предмет (грілку з льодом або снігом, чи холодною водою) або зробити холодну примочку.
При підозрі перелому хребта необхідно потерпілого покласти на дошку, не підіймаючи його, чи повернути потерпілого на живіт обличчям униз, наглядаючи при цьому, щоб тулуб не перегинався з метою уникнення ушкодження спинного мозку.
При переломі ребер, ознакою якого є біль при диханні, кашлі, чханні, рухах, необхідно туго забинтувати груди чи стягнути їх рушником під час видиху.
7.5.4. Надання першої допомоги при теплових опіках.
При опіках вогнем, парою, гарячими предметами, ні в якому разі не можна відкривати пухирі, які утворюються, та перев’язувати опіки бинтом.
При опіках першого ступеня (почервоніння) обпечене місце оброблюють ватою, змоченою етиловим спиртом.
При опіках другого ступеня (пухирі) обпечене місце оброблюють спиртом, 3 % – ним марганцевим розчином або 5 % – ним розчином таніну.
При опіках третього ступеня (зруйнування шкіряної тканини) накривають рану стерильною пов’язкою та викликають лікаря.
7.5.5. Перша допомога при кровотечі.
Для того, щоб зупинити кровотечу, необхідно:
– підняти поранену кінцівку доверху;
– кровоточиву рану закрити перев’язочним матеріалом (із пакета), складеним у клубочок, придавити її зверху, не торкаючись самої рани, потримати на протязі 4-5 хвилин;
– якщо кровотеча зупинилася, то не знімаючи накладеного матеріалу, поверх нього покласти ще одну подушечку з іншого пакета чи кусок вати і забинтувати поранене місце (з деяким натиском);
– при сильній кровотечі, яку не можна зупинити пов’язкою, застосовується здавлювання кровоносних судин, які живлять поранену область, за допомогою згинання кінцівок в суглобах, а також пальцями, джгутом або закруткою; при великій кровотечі необхідно терміново викликати лікаря.
7.6. Якщо сталася пожежа, необхідно викликати пожежну частину і приступити до гасіння наявними засобами пожежегасіння.
7.7. Виконувати всі вказівки керівника робіт по усуненню небезпечної ситуації.
Інструкція з безпечної експлуатації, зберігання і транспортування балонів

 

 

Правила техніки безпеки та виробнича санітарія для персоналу під час роботи в фізіотерапевтичному кабінеті. Вимоги до приміщення. Допуск персоналу до роботи.

Розглянемо охорону праці медпрацівників під час роботи в фізіотерапевтичних кабінетах   шляхом вивчення  нормативних документів з охорони праці на прикладі Правил облаштування, експлуатації і техніки безпеки фізіотерапевтичних (відділень) кабінетів.

Основне  завдання Правил: забезпечення  найбільш сприятливих і безпечних  умов для  здоров’я медичного персоналу і хворих  під час проведення  фізіотерапевтичних процедур.

Дотримання цих Правил є обов’язковим при  проектуванні, будівництві, реконструюванні та експлуатації ФТК.

Новостворений або реконструйований ФТК повинен бути прийнятим спеціальною комісією за обов’язковою участю СЕС, головного спеціаліста, технічного інспектора профспілки медичних працівників, місцевого профспілкового осередку, усіх зацікавлених сторін. Приймання  приміщення  оформлюється актом.

ФТК  призначений для електролікування, світлолікування, теплолікування, водолікування, грязелікування, аероіоноаерозоль- і електроаерозольтерапії, лікування інгаляцією та лікування масажем.

Для проведення процедур  по кожному виду  лікування повинні бути обладнані окремі приміщення, але  допускається в одному приміщенні  електро- і світлолікування (за винятком стаціонарних апаратів УВЧ-генераторів  та апаратів  мікрохвиль).

Не дозволяється розміщення ФТК у підвальних або напівпідвальних приміщеннях  (підлога яких розташована на 0,5 м нижче планувальної відмітки тротуару).

Дозволяється використання  тільки тієї ФТ-апаратури, яка  дозволена до використання  МОЗ України. Обладнання повинно відповідати діючим правилам устрою електричних установок, а ФТ-апаратура  – діючим медико-технічним вимогам.

Приміщення та апаратуру дозволяється використовувати тільки за прямим призначенням. Забороняється використовувати світлолікувальних апаратів для підігріву повітря в приміщеннях.

Забороняється прийом їжі у виробничих приміщеннях.

Одночасне проведення процедур однією медсестрою  в різних (не суміжних) приміщеннях заборонено, а у суміжних приміщеннях двері між ними повинні бути зняті і  пройма дверей повинна бути вільною.

Хворі та сторонні особи можуть перебувати в ФТК тільки в присутності персоналу.

ФТ кабінет має мати  кімнати відпочинку для хворих, обладнані  кушетками і кріслами з розрахунку 4м² на кушетку та  2м²  – на крісло. Для відпочинку після тепло-водо-грязелікувальних процедур необхідно виділяти площу в 80% робочих місць, а після прийому інших процедур -25%. 40%  місць в кімнаті відпочинку  забезпечується кріслами.

Усі лікувальні приміщення  і кабінети лікарів мають бути забезпеченні умивальниками з подачею гарячої та холодної води.

Зав. кабінетом зобов’язаний розробити інструкції з ТБ і ВС для кожного структурного підрозділу та подати його на затвердження  керівнику закладу чи його заступнику. Затверджені інструкції  повинні бути вивішені на видному місці.

Особи, щойно прийняті на роботу,  допускаються до роботи лише після  відповідного інструктажу з безпечних прийомів і методів роботи та перевірки знань  цих Правил у відповідності з профілем роботи. Черговий періодичний (повторний)  інструктаж робочого персоналу  з ТБ повинен проводитися не рідше одного разу на рік. При отриманні нового апарату  повинен проводитися позачерговий інструктаж з експлуатації та догляду за цим апаратом.

Реєстрація  проведеного ввідного і періодичного інструктажа повинна здійснюватися  у журналі по формі. Журнал має бути у завідувача кабінетом (відділенням).

До самостійного проведення ФТ-процедур   можуть бути допущені особи тільки з закінченою середньою медичною освітою, які мають  посвідчення про закінчення курсів спеціалізації з фізіотерапії за програмою, затвердженою МОЗ України. Проведення ФТ процедур молодшим медперсоналом забороняється.

Особи, які не досягли 18 річного віку, до роботи на генераторах УВЧ і НВЧ та знаходженню у сфері впливу УВЧ і НВЧ  не допускаються.

До самостійної роботи  з технічного обслуговування і ремонту ФТ апаратури  можуть бути допущені  особи зі спеціальною освітою, або які закінчили курси  за спеціальною програмою, затвердженою МОЗ України та мають відповідне посвідчення на право проведення зазначених робіт.

У відповідності з наказом  міністра охорони здоров’я України  медичний і технічний персонал ФТК  повинен проходити обов’язкові медичні огляди:

а)  при поступленні на роботу  і періодичні не рідше одного разу в 12 міс., при роботі в умовах  впливу НВЧ, УВЧ і ВЧ -(короткі хвилі);  при поступленні  на роботу і періодичні, не рідше одного разу в 24 міс., при роботі в умовах впливу високих частот – ВЧ (середні і довгі хвилі).

б) при поступленні на роботу і періодичні, не рідше одного разу в 12 міс., з усіма видами робіт з радіоактивними речовинами  та джерелами іонізуючих випромінювань.

Кожний вид медогляду детально регламентується за видом спеціалістів – лікарів  та видом обстежень, у тому числі лабораторних.

Медперсонал ФТК, а також  особи, зайняті технічним обслуговуванням ФТ апаратури, повинні бути підготовлені до надання першої медичної допомоги при ураженні електричним струмом та світловим випромінюванням.

Описи, заводські інструкції, схеми, паспорти на ФТ апаратуру та контрольно-технічний журнал мають знаходитися у завідувача кабінетом. 

У ФТК повинен систематично здійснюватися контроль  зовнішнього середовища  на наявність шкідливості:

а) забруднення повітря озоном, антибіотиками, сірководнем, парафіном та ін. хімічними  речовинами;

б)  радіоактивне  випромінювання.

 

 

Правила техніки безпеки під час проведення електропроцедур, теплопроцедур, інгаляцій, водо– грязелікування тощо.

Електро- і світлолікування (ЕСЛ)

Приміщення для ЕСЛ має бути сухим і світлим. Забороняється для покриття підлоги і штор використовувати синтетичні матеріали, які створюють статичні електричні заряди (підлога дерев’яна або покрита лінолеумом).

Стіни на висоту 2 м повинні бути зафарбовані масляною фарбою світлих тонів. Не можна облицьовувати стіни керамічною плиткою.

На 1 процедурну кушетку необхідно не менше 6 м², а при наявності 1 процедурної кушетки в кімнаті загальна площа має бути не менше 12 м².

Для проведення внутрішньопорожнинних процедур гінекологічним хворим повинні виділятися спеціально призначені приміщення.

Для проведення процедур виготовляють спеціальні кабіни з пластмасових або ламінованих дерев’яних плит. Розмір кабін:  висота 2 м, довжина 2,2 м,  ширина визначається розмірами апаратури, як правило 1,8 – 2м.

В кожній кабіні повинна встановлюватися 1 кушетка, 1 стаціонарний апарат для фізіотерапії, 1 бра для локального освітлення.

В кабінеті для ЕСЛ виділяється  спеціальний ізольований бокс площею 1,8 м²  для робіт з підготовки лікувальних процедур (миття, кип’ятіння, сушка гідрофільних прокладок, тубусів), приготування розчинів та ін. Там же може бути встановлений рефрижератор для зберігання лікувальних розчинів, мазей та ін.

До початку роботи кожної робочої зміни медичні сестри повинні перевіряти справність апаратури і заземлених проводів. При несправності необхідно негайно повідомити  про це завідувача відділенням, а при його відсутності – головному лікареві або його заступникові. Одночасно роблять запис у контрольно-технічному журналі. Записи про дефекти  наступними змінами не поновлюють до ліквідації несправності.

Спеціаліст-електромеханік (фізіотехнік) повинен згідно графіку, але не рідше 1 разу на два тижні, проводити профілактичний огляд  всієї електро- і світлолікувальної апаратури  і видаляти виявлені дефекти  з відміткою про це в журналі.

У кожному приміщенні для ЕСЛ  встановлюють груповий щит із загальним рубильником або пускачем  на 60-100 А (наприклад, АП-50, А-3114/7), на якому встановлено  вольтметр мережі з перемикачем фаз. Груповий щит монтують із запобіжників Е-27 або автоматичних вимикачів максимального струму на 15 А з числом груп відповідно встановлених апаратів. Розподільча напруга для живлення апаратів –  220 В.  

Рубильник або пускач можна встановлювати окремо на висоті 1,6 м від рівня підлоги.

У кожній кабіні для вмикання апаратів  на висоті 1,6 м встановлюють пусковий щиток.  Він складається з  ізоляційної панелі, на якій встановлюється 3-полюсний рубильник (кнопку ПНВ або пускач А-50), штепсельну розетку і 4 клеми лабораторного типу в ізоляційній оправі. Дві  праві клеми – для підключення  стаціонарної потужної апаратури,  1 клема для заземлення апаратури через рубильник, ще одна (крайня ліва) -для безпосереднього з’єднання з шиною  заземлення.

До штепсельних розеток підключають тільки переносну та вимірювальну апаратуру зі споживаною потужністю не більше 500 Вт. Більш потужну апаратуру підключають через дві праві клеми на щитку.

Проводи, якими підключають апарати до мережі, повинні бути виготовлені з гнучкого кабелю, а при його відсутності – з гнучких проводів, які введені в гумову трубку.

Проводи, які  йдуть від апаратів до хворого, повинні мати якісну ізоляцію. Проводи з висохлою та тріснутою ізоляцією експлуатувати заборонено.

Під час проведення процедур не можна  залишати проводи на тілі хворого.

Металічні корпуси і штативи електро- і світлолікувальної апаратури, у тому числі переносні, а також нагрівачі , які можуть виявитися під напругою в результаті пошкодження ізоляції, підлягають захисному заземленню незалежно від місця їх встановлення і проведення процедур.

Для заземлюючих пристроїв повинні бути використані в першу чергу  природні заземлювачі. Опір заземлюючого пристрою повинен бути не більшим 4 Ом для мереж з ізольованою нейтраллю, а для повторного заземлення  нульового проводу в мережах з глухозаземленою нейтраллю  – не більше 10 Ом.   

Відгалуження  проводів від апаратів до заземлювача (шини)  повинно бути виконане третім (окремим) проводом. Використання для цієї мети нульового (робочого) проводу відгалуження забороняється. 

Включення апарату в електромережу  виконується 3-жильним кабелем, одна жила якого використовується для заземлення корпусу апарата.

В заземлюючих проводах  не повинно бути вимикачів та запобіжників.

Використання для заземлення труб водопроводу, опалення, каналізації, газопроводу, паропроводів і блискавковідводу забороняється.

Металічні заземлені корпуси апаратів при контакному накладенні електродів слід встановлювати за межею досягання їх для хворого, а при неможливості дотримання цієї умови, доступні для хворого заземлені корпуси апаратів повинні бути захищені екраном від можливого дотикання хворого.

При встановленні чотирикамерних ванн крани, труби та інші металічні частини водопроводної та каналізаційної мережі  повинні бути на недосяжній для хворого відстані . Ванни наповнюють водою через гумові шланги. Видаляють воду з ванни  з допомогою гумового шлангу і ежектора (водоструменевої помпи), який приводиться в дію від водопроводу.

При проведенні ЕЛ процедур поза фізіотерапевтичного кабінету (у перев’язочній,  операційній, палаті і т.д.) , коли хворі приймають їх на металічних столах або ліжках, повинна бути виключена можливість дотикання з ними хворого. Для цього стіл окривають шерстяною ковдрою, 3-4 шарами  прогумованої тканини, а також  простирадлом таких розмірів, щоб краї його звисали з усіх кінців стола.

При наявності в зазначених випадках плиткової підлоги  місце персоналу повинне бути покрите ізолюючим матеріалом не менш 1 м².

Забороняється працювати на апаратах при несправній або вимкненому  електричному  блокуванні дверей або зім’ятих стінках корпусу апарату.

Для кип’ятіння інструментів, прокладок і т.д.  застосовують баки, стерилізатори або електроплитки тільки з закритим нагрівачем.

Забороняється проведення процедур УВЧ-терапії без ретельної настройки контуру в резонанс  з генератором  і при сумарному зазорі під обома електродами      більше 6 см. Експлуатація апаратів для мікрохвильової терапії (сантиметрові і дециметрові хвилі)  можлива лише в спеціально відведених  приміщеннях площею 9м² на кушетку, але не менше 12 м². Апарат встановлюють таким чином, щоб випромінювач був спрямований у бік зовнішньої стіни.

Експлуатація апаратів з контактним розташуванням випромінювачів  можлива поза екранованої кабіни в загальному приміщенні.

Перебування медперсоналу в зоні  прямого випромінювання апаратів сантиметрових і дециметрових хвиль заборонено.

З метою зниження напруженості поля до гранично допустимих величин  застосовують засоби захисту:

а) екранування джерел випромінювання з допомогою металічних камер  або щитів, покритих поглинаючими речовинами;

б) виконання кабін або щитів з бавовняної тканини з мікропроводом В-1, артикул 4381 (або аналогічної за властивостями).

При проведенні УЗ процедур  під водою (в спеціальних фаянсових ванночках) медсестра повинна працювати в тканинних рукавичках з поверх надітими гумовими рукавичками.

Очі хворих і персоналу при використанні УФ випромінювачів  необхідно захищати окулярами-консервами з темними  скельцями   з шкіряною або гумовою оправою. У проміжках між процедурами рефлектори з лампами повинні бути закритими заслінками або щільними чорними з білою підкладкою тканинними “юбками” довжиною 40 см. Ввімкнена лампа, але яка не експлуатується,  повинна бути опущеною до рівня кушетки.

При опроміненні ІЧ променями обличчя на очі хворого надягають “окуляри” з товстої шкіри або картону. Персонал не повинен довгочасно дивитися на ввімкнену лампу і тим наражати  очі на небезпеку ураження тепловими променями.

Для уникання небезпеки падіння уламків скла або металічних частин  раптово  розбитої лампи розжарювання в лампах “Соллюкс” останні не можна розміщати поблизу тіла пацієнта, а тільки під кутом по відношенню до тіла хворого й на безпечній відстані.

При організації групового профілактичного УФ опромінення повинні бути передбачені наступні приміщення:

а) власне фотарій;

б) кімната для роздягання;

в) робоче місце медичної сестри.     

Робоче місце м/с обладнують поза фотарієм і забезпечують звуковою сигналізацією. Спостереження за пацієнтами у фотарії здійснюється через засклене оглядове вікно площею не менше 0,5 м².

Фотарій повинен бути забезпечений приточно-витічною вентиляцією з підігрівом повітря до 20  22^о С. Включають і виключають лампи в фотарії через пусковий щит з кімнати  м/с.

Під час проведення лікувальних процедур медсестри зобов’язані постійно слідкувати за роботою апаратів і не мають права виходити з лікувального приміщення під час проведення лікувальних процедур.

Після закінчення робочого дня усі рубильники, вимикачі апаратів, а також усі вилки штепсельних розеток повинні вимикатися.

При аварії будь-якого з апаратів він повинен негайно бути відключеним, а при аварії електромережі або пожежі повинен бути негайно вимкненим головний  рубильник мережі.

При виникненні пожежі   персонал повинен самостійно  застосовувати необхідні заходи для її ліквідації, одночасно оповіщаючи  про пожежу керівника лікувального закладу; при ураженні людей електричним струмом їм  негайно повинна бути надана необхідна медична допомога.

Проведення фізіотерапевтичних процедур на апаратах, що живляться від повітряної електромережі, при наближені грози забороняється.

Виконання будівельних, механічних, електромеханічних (не пов’язаних з ремонтом апаратури) або інших робіт у приміщеннях  для електро-, світлолікування дозволяють лише після узгодження  з особою, відповідальною за відділення (кабінет) при вимкненому головному рубильнику.

 

Кожний із видів фізіотерапевтичного лікування має свої технологічні особливості, у відповідності до яких розроблені правила безпечної праці та  вимоги з ТБ.

Теплолікування — парафіно- і озокеритолікуваня.  Для його здійснення необхідне окреме приміщення з розрахунку 6 м² на 1 робоче місце (кушетку).

Враховуючи, що парафін і озокерит легко загоряються, підігрів їх необхідно проводити в витяжній шафі в спеціально призначеній кімнаті (“кухні”) площею 8м².

Парафін і озокерит підігрівають у спеціально призначених підігрівачах або на водяній бані. Підігрів на відкритому вогні забороняється. Приміщення має бути забезпеченим вогнегасниками, наприклад, типу ОУ-2.

Водо-грязелікування.

Види водо-грязелікування: ванни: вуглекислі, кисневі, азотні, перлинні; сірководневі; радонові; газонасичені метанових вод; субаквальні (підводні кишкові промивання); душі; плавальний басейн; грязелікування

Приміщення для водо-грязелікування  повинні задовольняти технічні норми гідроізоляції та санітарно-гігієнічні норми для приміщень із підвищеною вологістю повітря, висотою не менше з м  в чистоті.

Електрична проводка  і пускові пристрої в приміщеннях, пов’язаних із проведенням водних і грязевих процедур , повинні бути зроблені  в герметичному виконанні.

У водолікувальних приміщеннях має бути виділена кімната для персоналу площею з розрахунку 1,5 м² на одну ванну, але не менш як 8м². Для персоналу радонових і сірководневих процедур повинна передбачатися душова кабіна площею 2м².

Роботи в оглядових каналізаційних колодязях допускаються лише після випуску з них газу.

Робочі спускаються в оглядові колодязі при забезпеченні їх шланговим респіратором і рятувальним канатом, який утримується на поверхні двома робітниками.

Оглядові колодязі повинні бути завжди зачиненими міцними кришками  в рівень з поверхнею землі.

Балони з вуглекислотою, киснем і азаотом встановлюють у приміщенні для ванн на відділі не менше 0,5 м від труб центрального опалення і гарячого водопостачання, так щоб на них не падали прямі сонячні промені. Балони обов’язково кріплять до стіни металічною скобою.

При роботі з кисневими балонами необхідно дотримуватися наступного:

а) з метою запобігання вибуху балони з киснем  не повинні містити промаслених  (просалених) частин або прокладок і до них не можна доторкатися предметами, просоченими жиром;

б) балони з киснем повинні бути спорядженими спеціальним редукційним вентилем;

в) балони з киснем необхідно оберігати від падіння або ударів;

г) не підмотувати різьбові з’єднання льоном, паклею, а також змащення суриком та іншими жиромісткими матеріалами.        

Групова аероіонотерапія, аерозольна і електроаерозольна терапія

Площі приміщень для апаратів групової аероіонної, аерозольної та електроаерозольної терапії повинні відповідати вимогам, які встановлені заводом-виготовлювачем.

Вимоги до освітлення, температурного режиму і приточно-витяжної вентиляції такі ж, як і в кабінетах  електро- і світлолікування.

Індивідуальна аероіонотерапія і електроаерозольтерапія повинні проводитися в окремому  кабінеті.

Інгаляція

Для групової інгаляції виділяють кімнату площею з розрахунку 4 м² на апарат, але не менше 12 м². Проведення  інгаляцій в електро- і світлолікувальних кабінетах заборонено.

Компресор встановлюють у підвальному  та напівпідвальному приміщенні площею не менше 6 м².

Температура у приміщенні для інгаляцій повинна бути +20^оС.

 

Правила техніки безпеки та виробнича санітарія під час роботи в рентгенкабінеті.

 

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РАДІАЦІЙНОЇ  БЕЗПЕКИ  ПРИ

ЗАСТОСУВАННІ ДЖЕРЕЛ ІОНІЗУЮЧОГО

ВИПРОМІНЮВАННЯ В МЕДИЦИНІ

 

Одним з основних джерел штучного опромінення населення є медичне опромінення, яке створює більше 70% дози, що одержує населення від природних джерел.

Крім того, маючи найчисленнішу групу працівників, зайнятих у сфері дії іонізуючого випромінювання, цей вид професійної діяльності  дає значний внесок в колективну дозу опромінення населення.

Основними видами використання джерел іонізуючого  випромінення в медицині є: рентген- і радіодіагностика, рентген- і радіотерапія, а також рентгенівські профілактичні дослідження.

За допомогою  рентген- і радіодіагностики в даний час ставиться близько  80% діагнозів захворюваннь. В сучасній практиці використовуються нові високочутливі методи рентгенологічних досліджень – ангіографія, рентгенівська комп’ютерна томографія, позитронна  емісійна томографія. За останні роки спостерігається зростання рентгенологічних досліджень. Так, у 1999 році в Україні кількість рентгенологічних досліджень складала 0,81 на одну людину, в 2000 році – 0,85, в 2001 році – 0,98. В Запорізькій області відповідно – 0,90,  0,96 і 1,13. Після 2001 року зберігається така ж тенденція.

Все це ставить перед лікарями-гігієністами задачу зниження доз опромінення як персоналу, так і пацієнтів, при використанні іонізуючого випромінювання в медицині.

Основними напрямками цієї роботи є:

– контроль дотримання санітарно-технічних вимог в рентгенівських і радіологічних відділеннях;

– контроль за дотриманням вимог радіаційної безпеки персоналом рентгенівських і радіологічних відділень;

– контроль за дотриманням вимог радіаційної безпеки  пацієнтів при проведенні рентгенологічних і радіологічних досліджень.

Основними принципами, на яких базується захист персоналу при використанні джерел випромінювання в медицині є: скорочення часу роботи з джерелом, використання стаціонарних  і індивідуальних засобів захисту, вибір оптимальних методик дослідження, які дозволяють при достатній якості діагностики знизити дозу опромінення персоналу.

Треба також враховувати, що при використанні рентгенівського випромінювання в приміщеннях є ряд шкідливих професійних чинників нерадіаційної природи: продукти іонізації повітря (озон і окисли азоту), свинцевий пил від просвинцованних засобів захисту, а у рентгенлаборантів – контакт з хімічними реактивами при обробці рентгенівської плівки.

Протирадіаційний захист пацієнтів заснований на наступних принципах:

– опромінення повинне бути обґрунтованим і призначене тільки лікарем для досягнення корисних діагностичних  і терапевтичних ефектів, які неможливо отримати іншими методами діагностики і лікування (принцип виправданості);

– колективні дози, що одержує населення при проведенні рентгенологічних і радіологічних процедур, повинні бути настільки низькими, наскільки це розумно досягається  з урахуванням економічних і соціальних чинників (принцип оптимізації);

– величина дози опромінення встановлюється тільки лікарем індивідуально для  кожного пацієнта, виходячи з клінічних показань, при цьому повинна враховуватись необхідність запобігання виникнення детермінованих ефектів в здорових тканинах і в організмі в цілому (принцип  неперевищення).

Ліміти доз опромінення пацієнтів  не встановлюються, але рекомендуються  граничні рівні річної дози опромінення для різних категорій пацієнтів (див.”Нормування радіаційної безпеки”).

Основні вимоги до санітарно-технічного стану рентгенкабінетів полягають в наступному.

В медичній практиці дозволяється використовувати рентгенівські апарати, що мають сертифікат відповідності, реєстраційне свідоцтво Мінохоронздоров’я України і висновок санітарно-епідеміологічної експертизи, що надається органами Держсаннагляду України.

Забороняється розміщення рентгенкабінетів в житлових будинках і дитячих установах за винятком рентгенстоматологічних. Дозволяється функціонування рентгеніагностичних кабінетів в поліклініках, які  вбудовані в житлові будинки, якщо суміжні по вертикалі і горизонталі приміщення не є житловими.

Кількість приміщень рентгенкабінетів, їх площа і оздоблення повинні відповідати чинним будівельним нормам і правилам.

В приміщеннях рентгенкабінету повинні забезпечуватися комфортні умови для персоналу і пацієнтів (освітленість, температура повітря, вологість та  ін.).

Вентиляція повинна бути автономною. Кратність повітрообміну в годину повинна складати:  витяжка – 4, приплив – 3. Приплив повинен здійснюватися у верхню зону приміщень, витяжка – з нижньої і верхньої зони у співвідношенні  2:3.

До початку роботи кабінету всі вимірювальні прилади рентгенівського апарату повинні бути повірені, а технічний стан  апарату перевірений фахівцями спеціалізованої організації.

З метою запобігання попадання свинцю в організм персоналу засоби індивідуального захисту з просвинцованної гуми повинні бути запаковані  в чохли з плівкових матеріалів або клейонки; під рукавички з просвинцованної гуми необхідно надягати тонкі бавовняні рукавички. Стаціонарні засоби захисту, вироблені із свинцю,  повинні бути покриті масляною фарбою.

Забороняється приймання їжі, куріння і використання косметики в процедурній рентгенкабінету.

До початку експлуатації рентгенівський кабінет повинен бути прийнятий комісією в порядку, встановленому будівельними нормами і правилами. Після цього територіальне рентген-радіологічне відділення (РРВ) видає технічний паспорт на рентгенкабінет.

Підставою на початок експлуатації рентгенкабінету є санітарний паспорт, виданий територіальною санепідстанцією.

До експлуатації рентгенівського апарату допускаються особи, що не мають медичних протипоказань, у віці не молодше 18 років, що пройшли інструктаж і перевірку знань з правил безпеки при роботі з ДІВ.

Медичні рентгенологічні дослідження проводяться персоналом, що має документ про фахову підготовку. Обов’язковим є проходження курсів післядипломної освіти як для лікарів-рентгенологів, так і для рентгенлаборантів 1 раз на 5 років.

Лікар-рентгенолог має право використовувати в своїй роботі тільки ті методики променевої діагностики і профілактики, які затверджені Мінохоронздоров’я України.

Рентгенодіагностичні дослідження проводяться з обов’язковим використанням індивідуальних засобів захисту всіма особами, що беруть участь в проведенні досліджень.

Для захисту рук лікаря при пальпації під контролем екрану необхідно користуватися захисними рукавичками, а також скорочувати тривалість знаходження рук в прямому пучку опромінення.

При дослідженні дітей молодшого віку необхідно застосовувати спеціальні пристрої для підтримки їх за екраном, що виключають необхідність в допомозі персоналу.

Не дозволяється знаходження в процедурній сторонніх осіб, що не мають прямого відношення до рентгенодіагностичних досліджень.

Рентгенлаборант не має права обслуговувати два і більш працюючих рентгенівських апарата  одночасно, навіть у разі розташування їх пультів управління в одній кімнаті.

Протирадіаційний захист пацієнтів повинен бути забезпечений при всіх видах медичного опромінювання.

Рентгенологічне дослідження пацієнту може призначати лікуючий лікар за обґрунтованими клінічними показаннями. Лікар-рентгенолог, а також лікуючий лікар, повинні знати очікувані рівні доз опромінення пацієнтів, можливі реакції організму і ризик віддалених наслідків.

На вимогу пацієнта йому повинна бути надана повна інформація про очікувану або отриману ним дозу опромінення і можливі наслідки.

Пацієнт має право відмовитися від рентгенологічного дослідження, за винятком профілактичних досліджень, що проводяться в цілях виявлення захворювань, небезпечних в епідеміологічному відношенні.

Рентгенодіагностичні дослідження  за юридичними показниками можуть проводитися тільки за наявності письмової згоди особи, що обстежуєтся, а в примусовому порядку – тільки за рішенням слідчих або судових органів.

Не дозволяється  необґрунтоване направлення на РДД, а також необґрунтоване повторне проведення дослідження.

При проведенні інструментальних методів діагностики необхідно віддавати перевагу альтернативним (нерадіаційним) методам дослідження (УЗД, ендоскопія, та ін.).

Відповідальним за проведення РДД є лікар-рентгенолог, який приймає остаточне рішення про доцільність, об’єм і вид дослідження. При цьому необхідно вибирати найбільш безпечний метод РДД.

Ризик відмови від РДД повинен явно перевищувати ризик від опромінення.

Не дозволяється проведення профілактичних рентгенологічних досліджень органів грудної порожнини  дітям до 15 років. Заборонено проведення профілактичних досліджень методом рентгеноскопії.

Вагітним жінкам РДД проводяться тільки за клінічними показниками, по можливості, в другій половині вагітності, за винятком випадків надання медичної допомоги за життєвими показаннями.

Проведення РДД в амбулаторно-поліклінічних умовах не повинне дублюватися в умовах стаціонару. Повторні дослідження повинні проводитися тільки для уточнення тактики лікування або появи нового захворювання.

При направленні  хворого на консультацію або до іншої лікувальної установи, результати РДД (знімки, опис знімків) повинні передаватися разом з індивідуальною карткою хворого.

При необґрунтованих направленнях на РДД лікар-рентгенолог повинен відмовитися від проведення РДД,  проінформувавши про це лікуючого лікаря, і зафіксувати відмову в історії хвороби (амбулаторній карті).

При всіх рентгенологічних дослідженнях обов’язково проводиться захист області тазу і щитовидної залози пацієнтів, а у дітей раннього віку – захист всього тіла за межами досліджуваної області.

З метою зниження колективних доз опромінювання населення і зменшення ризику виникнення віддалених радіаційних наслідків визначені категорії пацієнтів, для кожної з яких рекомендовані граничні рівні опромінювання (див. розділ «Нормування радіаційної  безпеки»).

Перевищення дози опромінення при профілактичному обстеженні (1 мЗв·рік^-1) дозволяється тільки в умовах несприятливої епідеміологічної обстановки і лише за узгодженням з органами держсаннагляду.

Лікар-рентгенолог зобов’язаний вести облік індивідуальних дозових навантажень пацієнта в журналі обліку РДД, а також в листі обліку дозових навантажень, який вклеюється в амбулаторну медичну карту пацієнта або історію розвитку дитини. Наприкінці кожного року розраховується сумарна доза опромінювання, отримана пацієнтом за рік.

За запитом органів держсанепідслужби адміністрація лікувальної установи зобов’язана надавати відомості про дози опромінювання пацієнтів і персоналу.

Відповідно до наказу МЗУ № 295 від 18.07.01. «Про створення системи контролю і обліку індивідуальних доз опромінення населення при рентгенорадіологічних процедурах» в лікувально-профілактичних установах створюються підрозділи, на які  покладено здійснення обліку і аналіз доз опромінювання пацієнтів і персоналу рентгенівських і радіологічних відділень лікарень.

Система контролю доз передбачає розрахунок і облік дози кожного пацієнта і індивідуальну дозиметрію персоналу.

Узагальнена інформація про променеві навантаження персоналу направляється в Харківський НДІ  медичної радіології, а пацієнтів – в Український науковий центр радіаційної медицини (м. Київ).

Аналіз доз опромінення пацієнтів за рахунок рентгенологічних досліджень можна проводити використовуючи усереднені величини ефективних доз, розраховані фахівцями Запорізької обласної санепідстанції (табл. 9).

 

Таблиця 9

СЕРЕДНІ  ЕФЕКТИВНІ  ДОЗИ ОПРОМІНЮВАННЯ

ПАЦІЄНТІВ  ПРИ  РЕНТГЕНІВСЬКИХ  ПРОЦЕДУРАХ

 

Найменування процедури	Доза (мЗв)
Рентгеноскопія:
Органи грудної порожнини	0,9
Шлунково-кишковий тракт	1,65
Інші	0,8
Рентгенографія:
Органи грудної порожнини	0,25
Шлунково-кишковий тракт	1,2
Кістково-суглобова система	1,0
Інші	0,5
Флюорографія	0,5

Прим.: спеціальні методи дослідження включаються  в число рентгенографічних і рентгеноскопічних процедур за приналежністю.

 

Розрахунки проводяться за формулою:

 

 де

 

E – середня ефективна доза опромінювання населення регіону;  Еі – ефективна доза, отримана за рахунок і-процедури;  p_i – частота  і-процедури.

Частота рентгенологічних процедур розраховується на основі даних річних звітів лікувально-профілактичних установ.

Адміністрація лікувальної установи несе відповідальність за перевищення регламентованих дозових навантажень відповідно до чинного законодавства.

В кожному рентгенкабінеті повинна бути наступна документація, яка характеризує санітарно-технічний і радіаційний стан кабінету:

– санітарний паспорт, виданий органами СЕС;

– технічний паспорт, виданий РРВ;

– наказ про призначення особи, відповідальну за РБ, за радіаційний контроль, та її посадові обов’язки;

– наказ про віднесення осіб, які працюють, до персоналу категорії А;

– наказ про допуск персоналу, віднесеного до категорії А, до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання;

– наказ про призначення особи, відповідальну за підготовку і реалізацію програми навчання;

– висновки медичної комісії про проходження персоналом А попереднього (періодичних) медоглядів;

– прибутково-видатковий журнал обліку джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ);

– акт інвентаризації ДІВ;

– документи з проходження навчання з питань радіаційної  безпеки та перевірки знань у категорії  А;

– журнали реєстрації інструктажу з радіаційної безпеки персоналу категорії А;

– положення про відповідальну особу за радіаційну безпеку в ЛПЗ;

– інструкція з радіаційної безпеки;

– інструкція з запобігання і ліквідації радіаційної аварії;

– контрольні рівні РБ;

– карти обліку індивідуальної дози опромінення персоналу категорії А;

– протокол дозиметричного контролю засобів захисту в рентгенівському кабінеті;

– договір на технічне обслуговування рентгенапаратів;

– контрольно-технічний журнал на рентгенапарат;

– акт перевірки ефективності вентиляції;

– акти випробувань пристрою захисного заземлення;

– протокол перевірки трансформаторної олії на  діелектричну міцність;

– протокол випробувань засобів індивідуального захисту та захисних пристроїв на відповідність свинцевому еквіваленту;

 

 

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ЕКСПЛУАТАЦІЇ РЕНТГЕНІВСЬКИХ УСТАНОВОК МЕДИЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

 

І. ЗАГАЛЬНІ ПРИЗНАЧЕННЯ

1. Дані правила розповсюджуються на всі рентгенівські апарати і кабінети медичних установ незалежно від їх типу, призначення і місцезнаходження.

Примітка. З виданням даних правил відміняються всі діючі до цього часу правила і норми, які відносилися до організації і експлуатації рентгенівських кабінетів і апаратів, обладнання, захисту, техніки безпеки і ін.

2. Рентгенівські апарати і кабінети повинні відповідати діючим правилам обладнання електричних установок.

3. В рентгенівських кабінетах повинні додержуватися типові правила пожежної безпеки в лікувально-профілактичних установах системи МОЗ СРСР, затверджені 29/VІІІ. 1949 р. за №632 (крім п. п. 2, 3, 4, 13 розділу VІІІ) та інструкція по обладнанню та веденню рентгенівських архівів в лікувальних установах, затверджена МОЗ СРСР 23/ІV. 1955 р.

4. Будь-які відхилення від вищевказаних правил не дозволяються.

Для правильного розуміння вище перелічених правил і строгого виконання їх обслуговуючим персоналом в кожному кабінеті необхідно проводити роз’яснювальну роботу.

5. На кожний діючий рентгенівський апарат необхідно скласти по відповідній формі паспорт і завести контрольно-технічний журнал.

 

ІІ. ПОРЯДОК ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ВВЕДЕННЯ В ЕКСПЛУАТАЦІЮ

6. Організація нових та реконструкція працюючих рентгенівських кабінетів дозволяє при наявності затвердженого рентгенорадіологічним відділом Івано-Франківської області клінічної лікарні і погодженого з облсанепідстанцією проекту на плані в трьох екземплярах в масштабі 1:50 з детальною пояснюючою запискою, з розрахунком захисту, електричної сітки, заземлення і інших пояснень до креслень.

7. Після закінчення монтажу апарата повинен бути проведений прийом роботи в присутності представника рентгенорадіологічного відділу. Рентгенорадіологічний відділ видає дозвіл на введення його в експлуатацію і технічний паспорт. При прийомі слід перевірити відповідність виконаних робіт з даними правилами, з правилами обладнання електротехнічних установок і з типовими правилами пожежної безпеки в лікувально-профілактичних установах МОЗ СРСР.

Прийом монтажних робіт і видача дозволу на введення кабінету в експлуатацію повинні бути оформлені актом в двох примірниках. При прийомі перш за все слід впевнитися в тому, що всі електромонтажні і рентгеномонтажні роботи виконані в повній відповідності з вимогами діючих законоположень і правил обладнання. Особливу увагу слід звернути на перевірку виконання розпоряджень, які гарантують електричну безпеку експлуатації рентгенівського кабінету. Найбільш детальному контролю підлягають захисні пристосування від дії рентгенівського випромінювання і їх відповідність вимогам існуючих нормативів.

8. Розміщення рентгенівської апаратури в кожному кабінеті повинно бути таким, щоб не виникали перешкоди для повного використання її потужності і конструктивних можливостей, щоб рентгенологічне обстеження носилочних хворих можна було проводити без перешкод.

По відношенню до застарілих рентгенівських апаратів зміни в їх конструкції або в електричній схемі можуть бути допущені тільки з дозволу рентгенорадіологічного відділу.

9. Експлуатація відкритих рентгенівських апаратів забороняється.

 

ІІІ. ВИМОГИ ДО ПРИМІЩЕННЯ

10. Приміщення стаціонарного рентгенівського кабінету повинно бути сухим.

Процедурна кімната повинна мати природне освітлення з відношенням площі вікон до площі підлоги не менше 1:10.

11. Підлога в приміщенні повинна бути з ізолюючого матеріалу: дерева або лінолеуму на дереві. Дозволяється експлуатація захищених апаратів в операційних і прозекторських з плитковою або асфальтовою підлогою при умові, що вона покрита на робочих місцях персоналу, обслуговуючого апарат, і обстежуваного хворого спеціальними килимками з гуми (які передбачені правилами обладнання електротехнічних установок).

 

В процедурній діючого апарату дозволяється помістити тільки флюорограф, томофлюорограф. В цих випадках площа приміщення повинна бути не менша 30 м кв.

Примітка. Ширина рентгенівського кабінету повинна бути не менша 4 м.

ІV. ЕКСПЛУАТАЦІЯ РЕНТГЕНІВСЬКИХ КАБІНЕТІВ

13. Приміщення рентгенівського кабінету може використовуватися тільки за його прямим призначенням. Проведення в кабінеті будь-яких інших робіт, не зв’язаних з використанням апарата, не дозволяється.

14. Рентгенівська апаратура повинна постійно утримуватися в справному стані і в чистоті.

Працівники рентгенівського кабінету зобов’язані негайно повідомляти завідуючого рентгенівським відділом про зауважені недоліки і несправності апаратури. Опис знайдених дефектів необхідно заносити в контрольно-технічний журнал установленої форми; дані про усунення дефектів необхідно записувати в цьому ж журналі.

15. В приміщеннях рентгенкабінету необхідно щодня проводити вогке прибирання. Прибирання кабінету і миття підлоги проводиться після закінчення роботи і ні в якому разі перед початком роботи. Сітковий рубильник під час прибирання необхідно вимикати.

16. Для забезпечення нормальної роботи рентгенівського апарата температура приміщення, в якому він знаходиться, повинна бути не менша 200С.

17. В приміщеннях рентгенівського, флюорографічного кабінетів та в фотолабораторіях повинна бути встановлена приточно-витяжна вентиляція з трьохкратним обміном за годину. Управління вентиляцією розміщується: для окремого рентгенівського кабінету – безпосередньо в ньому, а для рентгенівського відділу – в приміщенні відділу.

Примітки. 1. В діагностичному рентгенівському кабінеті і фотолабораторії вентиляційні отвори не повинні порушувати затемнення.

2. Вентиляційні пристрої повинні бути розміщені так, щоб їх шум не був перешкодою в роботі рентгенівського кабінету.

Опалювання рентгенівського та флюорографічного кабінетів повинно бути закритим. Розміщення пічних дверцят в приміщенні кабінету і фотолабораторії не дозволяється.

Розміщення умивальників в процедурних рентгентерапевтичних кабінетах не дозволяється.

Не дозволяється закриття вікон наглухо, заклеювання віконних стекол папером чи замальовування їх непрозорою фарбою. При виконанні рентгенівських знімків вдень приміщення процедурної повинно мати природне освітлення.

18. Рентгенівський кабінет повинен бути укомплектований обслуговуючим персоналом згідно з штатними нормами, затвердженими МОЗ СРСР.

Стан здоров’я персоналу рентгенкабінету контролюється при прийманні на роботу і пізніше – не рідше одного разу на рік.

19. Робота на рентгенівських апаратах може виконуватись персоналом, який має необхідну кваліфікацію і допущений до даної роботи адміністрацією установи.

Молодший персонал і прибиральниці повинні бути проінструктовані про специфіку роботи в рентгенівських кабінетах.

20. Сторонні особі і хворі можуть знаходитись в рентгенівському кабінеті тільки в присутності обслуговуючого персоналу.

21. Ключ від рентгенкабінету повинен знаходитись у особи, яка допущена до управління апаратом.

22. Забороняється в апаратних приміщеннях зберігати господарський інвентар або будь-які інші предмети, крім запасних рентгенівських трубок і кенотронів, встановлених на спеціальних полицях або шафах.

23. Перед початком роботи обслуговуючий персонал повинен впевнитись у відсутності сторонніх осіб в кабінеті і в апаратному приміщенні, після чого перевірити справність рентгенівського апарату, головне – його рухомих частин, і для перевірки включити апарат.

24. На дверях процедурної кімнати повинен бути прикріплений плакат або світловий сигнал “БЕЗ ВИКЛИКУ НЕ ЗАХОДИТИ”. Вивішування плакатів з зображенням черепу забороняється.

25. Під час лікаря-рентгенолога в кабінеті рентгенлаборант має включати апарат тільки за вказівкою лікаря.

26. Під час проведення рентгенівських процедур персонал кабінету повинен безперервно і уважно слідкувати за хворим.

27. При виконанні будь-яких рентгенівських процедур (просвічування, знімки, терапія) персонал кабінету повинен весь час мати на увазі, що в результаті легковажного чи невмілого застосування рентгенівських променів хворого можна пошкодити. Тому максимально допустимі експозиції, встановлені відповідними нормативами, повинні бути відомі персоналові і перевищувати їх ні в якому разі не дозволяється.

 

28. Головний (сітковий) рубильник повинен включатися безпосередньо перед процедурою і виключатися після її закінчення в кінці робочого дня. Укладання хворих при ввімкнутому розжаренні рентгенівської трубки забороняється.

Примітка. Це не відноситься до рентгенофлюорографічних апаратів і захищених рентгентерапевтичних апаратів спеціальної конструкції, в яких закінчення періоду опромінення здійснюється не вмиканням апарата, а закриттям діафрагми.

29. При ввімкнутому головному рубильнику, з допомогою якого апарат вмикається в електричну сітку, апарат весь час повинен знаходитися під наглядом працюючого на ньому персоналу. В цей час лаборантові не дозволяється відходити від пульту управління.

30. Для проведення рентгенотерапії рентгенлаборант повинен одержати спеціальну картку хворого з письмовою вказівкою лікаря-рентгенолога про умови опромінення (напруга, сила струму, фільтр і т. ін.).

Ні один сеанс рентгенотерапії не можна починати без такої чи подібної їй письмової вказівки лікаря-рентгенолога.

31. Перед початком кожного рентгентерапевтичного сеансу наявність відповідних фільтрів, вірність укладення хворих, їх захист від невикористаного рентгенівського опромінення повинні бути перевірені лікарем-рентгенологом.

Крім цього, лікар-рентгенолог зобов’язаний слідкувати за тим, щоб всі інші, вказані ним умови, виконувалися рентгенлаборантом абсолютно точно на протязі всього сеансу рентгенотерапії.

32. При проведенні глибокої рентгенотерапії в процедурному приміщенні не дозволяється знаходитись будь-кому, за винятком хворого, що лікується.

33. Не рідше ніж один раз на місяць в рентгентерапевтичних кабінетах необхідно проводити вимірювання лікувальної дозі і визначення шару половинно-ослаблення.

Ці вимірювання повинні проводитьсь також при кожній зміні трубки чи кенотрона і після проведеного ремонту рентгентерапевтичної апаратури. Протоколи вимірювання повинні зберігатися в кабінеті.

В кожному рентгенівському кабінеті повинен знаходитися тільки один хворий.

Особи, які підтримують хворого, або дитину, обов’язково повинні одягати захисні просвинцьовані фартухи.

34. Під час прийому дітей до 14 років рентгенологічне обстеження повинно виконуватися не менше ніж трьома особами: лікарем, рентгенлаборантом і медичною сестрою або санітаркою, в обов’язки якої входить супроводження дитини до місця процедури і спостерігання за дитиною під час процедури. При цьому перебування в процедурній більше ніж однієї дитини не дозволяється. Для обстеження дітей молодшого віку необхідне спеціальне пристосування для підтримки їх за екраном, яке виключає необхідність в допомозі медичного персоналу.

При відсутності спеціального пристосування підтримування дітей під час обстеження доручається медичним сестрам або санітаркам того відділу, з якого доставлені діти.

Всі особи, які допомагають при обстеженні дітей повинні бути забезпечені необхідними захисними засобами.

35. Барієва суміш і інші контрастні речовини, призначенні для рентгенівського дослідження, повинні виготовлятися спеціально призначеною для цього особою. Забороняється виконувати всю роботу в фотолабораторії чи апаратному приміщенні рентгенівського кабінету.

36. Після закінчення робочого дня всі рубильники і вимикачі відключаються, а регулюючі частини встановлюються в початкове положення. Ручки розподілюючих пристроїв (які знімаються) необхідно зняти. Екрани для просвічування закриваються світлонепроникними чохлами.

37. При аварії рентгенівського обладнання або електропроводів, а також при пожежі головний рубильник апарата повинен бути негайно вимкнутий.

Якщо аварія супроводилася пораженням людини електричним струмом, то перш за все необхідно виключити головний рубильник, а потім негайно подати допомогу потерпілій людині.

При аварії або пожежі персонал рентгенівського кабінету може вживати необхідних заходів самостійно без попереднього повідомлення завідуючого кабінетом.

 

V. ВИМОГИ ДО ЗАЗЕМЛЕННЯ І ЗАЗЕМЛЮВАЧІВ

38. Всі металеві частини апаратів, ізольовані від частин, які знаходяться під напругою, повинні бути надійно з’єднанні електрично і заземленні.

При сітці з зануленням нульовий провід повинен бути з’єднаний з заземленням. В цьому випадку заземлення апарата слід розглядати як вторинне заземлення нульового проводу. Послідовне вмикання заземлених частин апарата – в заземлюючий провід не дозволяється.

39. В апаратах повинна бути застосована загальна система заземлення для всіх кіл високої і низької напруги.

40. Опір розтікання заземлювачів повинен бути не більший 10 Ом.

41. При виконанні заземлення повинні широко використовуватися природні заземлювачі:

а) водопровідні труби діючого водопроводу;

б) обсадні труби артезіанські колодязів;

в) металеві конструкції будинків і споруд, які мають надійне з’єднання з землею;

г) металеві оболонки кабелів, прокладених в землі, при кількості їх не менше двох.

Використання як заземлювачів трубопроводів горючих рідин, горючих і вибухових газів, труб опалення, каналізації і громовідводів забороняється.

42. Поперечний переріз заземлюючих проводів повинен бути не менший вказаних величин:

а) сталеві, прокладені відкрито – 12 мм кв.;

б) сталеві, недоступні для нагляду (зокрема під землею) – 48 мм кв. при товщині не менше 4 мм;

в) мідні, голі, одножильні, відкрито прокладені – 4 мм кв.

43. В заземлюючих проводах не повинно бути вимикачів і запобіжників.

44. Заземлюючі проводи і штаби, прокладені в приміщеннях, повинні бути доступні для огляду і захищені від механічних пошкоджень та механічних впливів.

 

VI. ТЕХНІЧНИЙ НАГЛЯД

45. Схеми працюючих апаратів, їх опис і заводські інструкції, а також паспорти і протоколи перевірки та градуювання електровимірювальних приладів і дозиметрів повинні знаходитися в рентгенівському кабінеті.

46. Не рідше ніж один раз на місяць необхідно проводити технічний огляд усієї рентгенівської установки і запобіжний ремонт її.

47. Не рідше одного разу на рік всі апарати повинні бути оглянуті і випробувані представником рентгенорадіологічного відділу.

Контрольній перевірці підлягають: вимірювальні прилади, стан заземлення, сигналізація, блокуючі пристрої, механічна міцність кабелів високої напруги, стан апарата (трансформатора, рентгенівської трубки, штативів, засобів захисту від рентгенівського випромінювання і т. ін.).

Результати перевірки і термін усунення зауважених дефектів записуються в акт, складений в двох екземплярах. Один з них зберігається в рентгенівському кабінеті, а другий – в рентгенорадіологічному відділі.

48. Не рідше одного разу на п’ять років трансформаторне масло перевіряється на електричну міцність.

Примітка. Випробування рідкого діелектрика в запаяних блок-трансформаторах рентгенівських апаратів, а також в захисних кожухах рентгенівських трубок проводиться по мірі необхідності.

VІІ. ПРОТИПОЖЕЖНІ ЗАХОДИ

49. В рентгенівських кабінетах повинні зберігатися “Типові правила пожежної безпеки в лікувально-профілактичних установах в системі МОЗ СРСР”, затверджені і введені в дію наказом №632 МОЗ СРСР від 29 серпня 1949 року.

Даними правилами передбачається:

а) призначення наказом по лікувально-профілактичній установі особи, відповідальної за протипожежний стан рентгенівського відділу (кабінету);

б) всі працівники, які приймаються на роботу в рентгенівський кабінет, повинні бути перед допущенням їх до роботи проінструктовані по питаннях пожежної безпеки;

в) кількість плівок, які зберігаються в лікувальній установі, не повинна перевищувати 50 кг, причому в сховищі плівки повинні знаходитися в металевих шафах типу касових або фільмостатів, розміщених в спеціально відведеному для цієї мети приміщенні;

г) місцезнаходження сховища плівок і рентгенограм, його обладнання і кількість плівки повинні бути в кожному окремому випадку погоджені з органами пожежного нагляду.

50. В рентгенівських кабінетах і фотолабораторіях необхідно дотримуватись таких протипожежних правил:

а) забороняється куріння;

б) дозволяється користуватись тільки природним і електричним освітленням;

в) кількість рентгенограм і плівок не може перевищувати 2 кг, причому вони повинні зберігатися в шафі або скрині, яка щільно закривається;

г) кількість плівок для поточних потреб не може перевищувати однієї коробки кожного розміру, причому зберігання плівок і рентгенограм без коробок чи конвертів забороняється;

д) не дозволяється зберігати плівки поблизу вікон, електричних ламп і приладів опалення;

є) в рентгенівських кабінетах забороняється виконувати обезболювання легко запальними речовинами. В разі необхідності хворого доставляють в рентгенкабінет після проведення обезболювання в іншому приміщенні;

ж) підігрівання фотографічних розчинів повинно проводитися з допомогою теплої води;

з) для одержання гарячої води, кип’ятіння барієвої суміші дозволяється користуватися тільки електричними каструлями;

і) крім рентгенівських плівок і рентгенограм (в дозволених кількостях) в будь-якому з приміщень рентгенівського кабінету забороняється зберігання вогненебезпечних матеріалів (в тому числі трансформаторного і касторового масла);

к) в кожному рентгенівському кабінеті, а також в фотолабораторії повинен знаходитися вогнегасник.

 

VІІІ. ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ ДАНИХ ПРАВИЛ

51. Дані правила стосуються в повному об’ємі нововстановлених апаратів.

Згідно з цим ні один з нововстановлених апаратів не може бути пущений в експлуатацію, якщо він не відповідає даним правилам.

52. Працюючі рентгенівські апарати, приміщення, вентиляція і т. ін., які не відповідають даним правилам, можуть далі експлуатуватися тільки в кожному окремому випадку з дозволу рентгенорадіологічного відділу і технічної інспекції ЦК профспілки медичних працівників (республіканських і обласних комітетів профспілки).

53. Кожний рентгенівський кабінет повинен мати друкований екземпляр даних правил.

 

            

Правила техніки безпеки та виробнича санітарія в операційній. Спецодяг, спецвзуття. Допуск до роботи.

 

Операційний блок – це комплекс спеціально обладнаних приміщень, призначених  для проведення хірургічних операцій.

Розвиток хірургії, поглиблення її спеціалізації зумовили створення  профільованих  операційних – травматологічних, нейрохірургічних, офтальмологічних, гінекологічних, урологічних, стереотаксичних, бароопераційних та ін. Вони відрізняються відповідним обладнанням, зокрема, мікрохірургічною технікою, рентгенівськими та лазерними установками, апаратами для штучного кровообігу та ін.

Ускладнення операцій, насичення операційних  складною технікою привело  до необхідності  створення ОБ з чітко  організованою роботою усіх ланок, серед яких основною є ОПЕРАЦІЙНА. 

ОБ, як правило входить до складу хірургічного відділення. Проте у великих лікувальних закладах  ОБ може обслуговувати декілька хірургічних відділень. Іноді ОБ виділяють у окреме самостійне відділення.

До ОБ входять: операційна, передопераційна, стерилізаційна, кабінет трансфузійної терапії (переливання крові), наркозна,  матеріальна, гіпсова, кабінет завідувача, кімнати персоналу, санітарний пропускник та ін.

ОБ розташовується ізольовано від інших приміщень стаціонару. Він може знаходитись при відділеннях, які він забезпечує, але може бути розташованим в окремих приміщеннях, займати цілі поверхи та ін. При розміщенні в окремих приміщеннях ОБ бажано віддавати 2-3 поверхи, а стерилізаційні та інші підсобні  і господарські приміщення розташовувати  на першому поверсі.

До складу ОБ входять операційні для асептичних операцій. Для гнійних операцій виділяють приміщення  у гнійному відділенні. Для проведення екстрених операцій надають приміщення поруч з прийомним відділенням.

Загальні вимоги до сучасного ОБ: достатність кубатури, освітлення, зручність для прибирання та миття. Покривні матеріали приміщень повинні бути стійкими до  багаторазової стерилізації хімічними антисептиками та УФ променями. Опалення і вентиляція  мають забезпечувати оптимальні умови для роботи персоналу та здоров’я хворих, а обладнання  повинно відповідати  сучасним вимогам хірургії та анестезіології й, при можливості, знаходитися за межами операційної зали. У клініках  з метою викладання  має бути передбачена можливість спостереження  за ходом втручання через прозору (скляну) стелю з другого ярусу або шляхом телевізійної трансляції в аудиторію. Необхідний також постійний надійний зв’язок ОБ з підрозділами лікувального закладу за допомогою телефону, сигналізації  та системи ліфтового сполучення.

Розташування  і взаємозв’язок приміщень ОБ, особливості роботи персоналу визначаються насамперед вимогами асептики. Саме цим зумовлений поділ ОБ на зони з різними режимами роботи:

Перша зона – стерильна.(операційна, стерилізаційна  інструментарію). Персонал операційної бригади може попасти в цю зону через санпропускник і передопераційну, а хворий – з наркозної. 

Друга  – зона  суворого режиму (передопераційна, мийна, наркозна –  вони безпосередньо сполучені з операційною).

Третя – зона обмеженого режиму (кімната для збереження крові, апаратна, інструментально-матеріальна,  приміщення медперсоналу, експрес-лабораторія, чиста половина санпропускника та ін.).

Четверта зона – загальнолікарняного режиму (приміщення, вхід до яких не пов’язаний з проходженням через попередні зони, зокрема, кабінети завідувача, ст. операційної медсестри, кімната використаної білизни та ін.).

ОПЕРАЦІЙНА – спеціально обладнане приміщення для проведення хірургічних операцій.

Загальні вимоги. Операційна для проведення асептичних операцій в типових лікарнях розгортається із розрахунку дві на 100 хірургічних ліжок. У клініках та інших науково-дослідних  клінічних закладах – з розрахунку 3-4 на 100 ліжок.

Площа однієї операційної має бути 36-48 м², висота повинна бути не меншою 3,5 м при ширині 5 м. При наявності  системи кондиціювання повітря висота може бути 3 м. В клініках, де демонструють операції, площа операційної зали має бути збільшена до 60-70 м². При необхідності збільшити пропускну здатність операційної в ній встановлюють ще один операційний стіл.

Стіни, підлога і стеля мають бути гладкими, стики між ними закругленими. підлогу вистеляють кахельними плитками світлих тонів. З метою запобігання ймовірного утворення іскор від удару металевих предметів об кам’яну підлогу (а це може призвести до нещасного випадку) доцільно підлогу покривати електропровідним технічним пластиком або лінолеумом. У центрі операційної  або в одному з кутів  у підлозі мається   отвір з сіткою для стікання  брудної води під час  прибирання.

Стіни й стелю зафарбовують  масляною фарбою або викладають кахлем у світлі тони (світло-зелений, світло-жовтий, світло-оранжевий). Ці кольори добре відбивають світло. Крім того, світла фарба  полегшує контроль  за якістю прибирання приміщення.

Комунікації. Водопровідні та каналізаційні труби прокладають у стінах; усі інженерні  комунікації (електро-, газопостачання, опалення, вакуум) повинні  бути скритими). Електричні проводи повинні проходити в запобіжних бергманнівських трубках.

Електропостачання  великих ОБ повинно здійснюватися від двох окремих джерел. Розподільний щит розташовують не нижче 1,6 м від підлоги: це необхідно для запобігання вибуху наркотичних газопарових сумішей від можливої випадкової іскри (у протилежному випадку використовують іскропоглинаючі пристрої). Під час прибирання розетки і вимикачі закривають засувками.   Щит повинен мати з пари маркірованих розетки для підводу електричної напруги 36,127 і 220 В, а також одну силову розетку 380 В та клеми заземлення. Для нормальної роботи електронних приладів і апаратів передбачене встановлення екранної сітки з контуром заземлення.

Кисень, газоподібні засоби  для наркозу подаються до наркозних апаратів  з колекторів, розташованих ззовні приміщення або з балонів.  Найбільш доцільним є монтаж газових комунікацій  з боку стелі  з підведенням до операційного столу на рухомих кронштейнах з використанням промаркованих трубок з метою запобігання можливих помилок при підведенні газу.  Вакуум-система також розміщена ззовні приміщення й підводиться в операційну через той же розподільчий щит.

Освітлення. Надзвичайно велике значення має освітлення операційного поля. До нього ставляться такі вимоги: достатня освітленість,  мінімальний засліплювальний вплив  джерел світла і блискучість; рівномірність освітлення, відсутність різких і глибоких тіней, а також перепадів освітлення під час операції; наближення спектра випромінювання штучного джерела до спектра природного світла;  відсутність нагрівання лампи.

Для освітлення операційної використовують  природне (денне) й штучне світло. При плануванні  операційну орієнтують  за сторонами світу таким чином, щоб вікна виходили на північ, північний схід і захід. Операційний стіл  встановлюють перпендикулярно до вікна. У південних широтах для запобігання сильного перегріву операційної сонячними променями  ззовні вікон встановлюють рифлені ставні, здатні розсіювати та поглинати сонячне теплою. Норми природного освітлення операційної визначають із співвідношення  площі вікон до площі підлоги, яке має бути не меншим 1:3. Денне світло найбільш рівномірно розподіляється  в операційній, що має квадратну форму. При цьому глибина  приміщення  не повинна перевищувати висоту віконних рам більш ніж у 2,5 рази.  Освітленість на поверхні операційного поля  має бути в межах 3000-4000 лк, в окремих випадках допускається підвищення її до 10000 лк. Освітлення, що відповідає зазначеним вище вимогам , забезпечують безтіньові лампи, які підвішуються над операційним столом.

 Шарнірні збалансовані противагами пристрої цих ламп дають можливість змінювати напрямок променів світла. При необхідності  додаткового освітлення бокових поверхонь операційного поля  використовують пересувні та переносні лампи. Освітлення дублюється також  аварійною мережею з живленням від акумуляторів  з автоматичним вмиканням.

Мікроклімат. Особливості мікроклімату операційної полягають у тому, що під час операції підвищується температура та вологість повітря, відбувається забруднення його  наркотичними газами та бактеріальною флорою, накопичується статична електрика. Все це несприятливо впливає на здоров’я хворих і персоналу, особливо при наявності повітряно-крапельної інфекції, яка може спричинити гнійно-запальні ускладнення. 

Температура в операційній має бути в межах 22-23^оС. Іноді, наприклад, при опіках, при тривалому оперуванні на відкритій черевній  порожнині, необхідно дотримання рівня 25-30^оС. Опалення здійснюється електроплитами, вмонтованими в нижню частину стіни, причому з автоматичним регулюванням постійності температури.

Особливі вимоги поставлені до вентиляції, яка за типом мусить бути примусовою притічно-витяжною з переважанням притоку очищеного повітря над відсмоктаним з приміщення при 10-20-кратному повітрообміні за 1 год. Широкого розповсюдження набули централізовані та локальні установки для кондиціювання повітря. Вони забезпечують багатократний повітрообмін, в результаті якого в операційну надходить підігріте, зволожене стерильне повітря. На даний час уже створені операційні з ламінарним (лінійним), як правило, горизонтальним, потоком  довкруги операційного стола, в зоні якого відбувається 500-кратний повітрообмін повітря за 1 год.

Оснащення операційної. Операційний стіл,  наркозна апаратура, апарат для діатермокоагуляції, обладнання робочого стола операційної медсестри, операційні меблі, освітлювальна система, сигналізація, спеціальна апаратура і обладнання, які визначаються профілем операції, вакуумна (відсмоктувальна) система, бактерицидні лампи та ін.

До анестезіологічного оснащення входять наркозні апарати, підводка кисню і наркотичних газоподібних середників, наркозний столик, інша спеціальна апаратура (моніторинг біофізіологічних функцій організму під час наркозу і операції).

Для роботи операційної медсестри необхідні малі пересувні інструментальні столики на високій ніжці, які розташовують поряд з операційним столом, перев’язочні столики для резерву інструментарію і перев’язочних засобів. На окремих столах зосереджено шовний матеріал, розчини, спирт. У стерильних барабанах на підставках поруч з операційним столом розташована операційна білизна (простирадла, халати). Через вікно в стіні  між операційною і стерилізаційною медсестра отримує стерильний інструментарій, розчини, кров та інші засоби, Через інше вікно на підйомнику видаляються використана білизна та перев’язочні засоби.

Найбільш прогресивним є метод підготовки матеріалів та інструментів  для оперативних втручань  у вигляді спеціальних наборів (білизна, інструментарій  в окремих упаковках). Вони завчасно простерилізовані й мають відповідний паспорт з зазначенням типу набору й терміну його придатності. Поступово металічні бікси Шіммельбуша  будуть  поступатись місцем типовим упаковкам разового використання.

До складу меблів операційної, окрім операційних столів, алюмінієвих підставок, штативів для ампул з інфузійними розчинами., входять металічні стільці з обертальними сидіннями. Ніжки меблів  покриті гумовими наконечниками (для запобігання шуму та іскріння при пересуванні). Спеціальні підставки,  або тази обгорнені  простирадлом для поглинання шуму при падінні інструменту встановлені довкола операційного столу  і поруч з операційною м/с. На одній із стін  встановлюють спеціальний годинник з великим циферблатом і великою секундною стрілкою.

Для боротьби з бактеріальним забрудненням використовують бактерицидні опромінювачі з потужними джерелами УФ випромінювання. Це або кварцові горілки з суцільним спектром УФ випромінювання або розрядні лампи з лінійчатим спектром. Як правило в операційних площею 40м² на висоті не менше 2 м від підлоги встановлюють дві лампи на протилежних стінах.

До спеціального обладнання відноситься різна вимірювальна апаратура, наприклад, електрокардіограф, кардіоскоп, тонометр, та ін., дефібрілятор, апаратура для екстракорпорального кровообігу, мікрохірургічних операцій та операцій з застосуванням лазерної техніки та ін.

Операційна  є основним підрозділом ОБ. Інші приміщення виконують допоміжні, проте дуже важливі функції.

Передопераційна призначена для обробки (миття) рук  хірургів і медсестер. У відділеннях на  менш як 250 ліжок  вона може суміщатися з матеріальною та інструментальною кімнатами.

Стерилізаційна. Обладнання: стерилізатори автоклави, стерилізатори-кип’ятильники,  сухожарові стерилізатори. Розташовується, як правило, окремо  від інших приміщень, але в невеликих лікарнях  може бути в межах ОБ, сполучаючись з операційною через вікно. ‘ 

Кабінет переливання крові. Засоби зберігання крові і плазмозамінюючих  розчинів; при відсутності спеціальної лабораторії, в ньому розміщують усе необхідно для визначення  групи крові та резус-фактора..

Наркозна. Призначена для введення хворого у стан наркозу. Така організація справи зменшує ризик інфікування операційної. Окремо виділяється при ОБ, розрахованих на більш як 200 хворих. відділеннях 

Матеріальна. Призначена для зберігання медикаментів. При невеликих операційних вказані запаси зберігають у шафах, що розміщені в стерилізаційній  або передопераційній.

Гіпсова. (Як правило, в ОБ ортопедичних і травматологічних відділень). Обладнання для виготовлення і накладання гіпсових пов’язок

Кабінет завідувача і кімната старшої м/с. Знаходяться в зоні загального режиму і сполучені з передопераційною через санітарний пропускник.  

Санітарний пропускник. Складається з 2 кімнат, розділених між собою душовою з двома виходами. Перша кімната розташована в зоні загального режиму, там же  розміщені шафки для особистого одягу персоналу. Друга кімнат сполучена з зоною суворого режиму. В ній персонал , що пройшов душову, одягається у спеціальний операційний костюм і взуття. Після операції персонал  проходить у зворотному порядку, одягаючись  у свій одяг.

Особливості експлуатації операційної:

а) Загальні правила. Доступ в ОБ суворо обмежений. Особи не з числа персоналу можуть перебувати в ОБ лишу у супроводі відповідальних осіб. В операційній заборонено перебувати хворим на ГРІ та гнійно-запальними процесами. В ОБ не можна перебувати в шерстяному та синтетичному одязі. Використовується операційний одяг, який відрізняється від одягу інших підрозділів, у тому числі й гнійної операційної. Перспективним є використання замість традиційної маски прозорого герметичного шолому, до якого постійно подається стерильне повітря, і видихуване повітря видаляється вакуумною системою.

В операційній для планових втручань  виконують спочатку  чисті операції (на судинах, щитовидній залозі, суглобах та ін. і лише потім приступають до проведення операцій з можливим мікробним забрудненням (холецистектомія, резекція шлунка та ін.).

До роботи в гнійних операційних. Ставляться додаткові  вимоги: інструментарій, білизна і перев’язочний матеріал зберігають окремо і ніколи не застосовують при виконанні чистих операцій. Використаний перев’язочний матеріал спалюють у печах з газовими горілками у підвальному приміщенні (матеріали подаються  через спеціальний сміттєпровід і знезаражуються розчином лізолу).

Виключається  робота персоналу за сумісництвом (м/с і санітарок) у чистій та гнійній операційних.

б) Прибирання операційного блоку.  Виконується вологим способом.

Прибирання попереднє:  вологою ганчіркою щодня зранку перед операцією з горизонтальних поверхонь (столи, підлога) прибирають  пил, який випав  за ніч.

Поточне прибирання: під час операції (збирають салфетки, які впали на підлогу, тампони, протирають забруднену кров’ю  підлогу).

Після закінчення чергової операції прибирають весь невикористаний матеріал і інструменти, обробляють антисептиком клейонки операційних столів;

 Заключне прибирання: після завершення усіх операцій (миття підлоги, дезінфекція підлоги і меблів з вмиканням на 1 год. бактерицидних ламп;

Генеральне прибирання: проводиться в кінці робочого тижня – стелю, підлогу, стіни і вікна миють  із шлангів гарячою водою з милом і антисептиком. Після просушування і протирання насухо включають на 12-14 год. бактерицидні лампи.  здійснюють позачергові посіви, при необхідності – позачергове генеральне прибирання ОБ з тимчасовим призупиненням його функціонування.

Персонал ОБ періодично проходить поглиблене  обстеження і бактеріологічний контроль.

в) Бактеріологічний контроль. В приміщеннях ОБ щомісячно здійснюють  бактеріологічні посіви повітря, шовного та перев’язочного матеріалу, змивів з інструментів. Не рідше одного разу на тиждень  проводять посів з рук учасників операцій. При почастішанні нагноєнь  післяопераційних ран

 

 

Правила техніки безпеки під час роботи з вогне– та вибухонебезпечними речовинами.

 

 

Інструкція про порядок зберігання та поводження в аптечних закладах з лікарськими засобами та виробами медичного призначення, які мають

вогненебезпечні та вибухонебезпечні властивості

Вступ

В медичній практиці широко використовуються лікарські засоби та медичні вироби, які мають вогненебезпечні та вибухонебезпечні властивості. Неправильне зберігання та поводження з вищеназваними лікарськими засобами та виробами медичного призначення можуть бути причиною пожежі. Крім великих матеріальних втрат, можна завдати серйозної шкоди здоров’ю працівників аптечних закладів.

 

В залежності від фізико-хімічних властивостей названих груп вогненебезпечні речовини поділяються на легкозаймисті та легкогорючі, а вибухонебезпечні – на вибухові та вибухонебезпечні, які здатні до утворення вибухових сумішей та стислих газів.

 

З метою попередження пожеж, запобігання нещасним випадкам встановлюються особливі правила зберігання та поводження з вищеназваними речовинами, які наводимо нижче.

 

I. Загальні положення

 

1. Ця інструкція поширюється на всі аптечні заклади, незалежно від їх підпорядкування та форми власності.

 

2. Всі співробітники аптечних закладів повинні знати та виконувати вимоги, які викладені в цій інструкції. Відповідальність за виконання вимог інструкції співробітниками покладається на керівників закладів.

 

3. Кожен, хто поступає на роботу, повинен пройти первинний інструктаж на робочому місці з питань зберігання вогненебезпечних, вибухонебезпечних речовин, стислих газів, техніки безпеки та пожежної безпеки, надання першої допомоги потерпілому при нещасному випадку.

 

4. Не рідше одного разу в рік необхідно проводити перевірку знань у співробітників з питань зберігання лікарських засобів, які мають вогненебезпечні та вибухонебезпечні властивості, техніки безпеки та протипожежної безпеки. З цією метою створюється кваліфікаційна комісія. результати перевірки повинні бути оформлені протоколом.

 

5. В закладах, де не менше 50 співробітників, створюються добровольні пожежні дружини (надалі-ДПД).

 

6. Члени ДПД допомагають адміністрації на добровільних засадах без відриву від виробництва в дотриманні умов правильного зберігання вогненебезпечних та вибухонебезпечних речовин, забезпечення протипожежного режиму, правил пожежної безпеки, слідкують за справністю та готовністю первинних засобів пожежогасіння.

 

7. Члени ДПД в своїй роботі керу.ться положенням про ДПД, затвердженим Міністерством внутрішніх справ України 27.09.94 р. № 521 та заохочуються згідно з діючими правилами.

 

8. Відповідальність за організацію та підготовку ДПД, розподіл обов’язків та забезпечення протипожежного режиму неусть керівники закладів.

 

9. Всі аптечні заклади та аптечні склади (бази) повинні мати та зберігати в належних місцях первинні засоби гасіння пожежи в кількостях, які узгоджені з місцевими органами Держпожежнагляду.

 

10. В місцях зберігання вогненебезпечних та вибухонебезпечних речовин, а також на робочих місцях, де в процесі роботи використовуються названі речовини, повинна висіти дана інструкція.

 

11. В аптеках та на аптечних складах (базах) повинні бути розроблені, узгоджені з Держпожежнаглядом та затверджені адміністрацією правила пожежної бехпеки для даного закладу, складені та розміщені в приступних для ознайомлення місцях, та поетажні плани евакуації на випадок пожежі або стихійного лиха.

 

II. Вимоги до приміщень зберігання вогненебезпечних та вибухонебезпечних засобів.

 

1. Речовини вогненебезпечні, які здатні до утворення вибухових сумішей, а також схильні до самозаймання при контакті з повітрям, водою, горючими речовинами або при дії сонячних променів, повинні зберігатися ізольовано в умовах, які повністю виключають можливість такого контакту, а також впливу температур та механічного впливу.

 

2. Складські приміщення для зберігання вогненебезпечних та вибухонебезпечних речовин повинні повністю відповідати будівельним нормам та правилам проектування. Вони повинні бути ізольовані, сухі, захищені від світла прямих сонячних променів, атмосферних осадів та грунтових вод. Ці приміщення, а також коридори, що до них прилягають, та підсобно-допоміжні приміщення повинні бути обладнані механічною припливно-витяжною вентиляцією.

 

3. Приміщення для зберігання вогненебезпечних (легкозаймистих) речовин повинні бути побудовані з вогнетривких матеріалів і розташовані на відстані не менше 20 м від інших складських будівель та 50 м від житлових приміщень.

 

4. Лікарські засоби вогненебезпечні та вибухонебезпечні слід зберігати за принципом подібності, згідно з їх фізико-хімічними та пожежонебезпечними властивостями, характером упаковки. З цією метою вогнестійкі склади розбиваються на окремі приміщення (відсіки), що ізольовані одне від одного глухими вогнетривками стінами (перегородками).

 

5. При відсутності окремих сховищ для легкозаймистих речовин допускається зберігання їх в загальних вогнетривких будівлях, а також в будівлях, поділених на секції при обов’язковій ізоляції приміщень виділених для зберігання речовин від сусідніх приміщень вогнетривкими стінами, які відповідають вимогам пожежної небезпеки та узгоджені з органами Держпожежнагляду. Такі приміщення повинні мати вентиляцію.

 

6. Необхідну кількість вогненебезпечних речовин для поточних витрат допускається тримати в фасувальних кімнатах складів або аптек, але при суворому дотриманні заходів пожежної безпеки. Залишкові кількості вогненебезпечних речовин по закінченні роботи в кінці зміни повертають на місце основного зберігання.

 

7. Підлога складів та розвантажувальних майданчиків повинна мати тверде, рівне покриття, що виключає вибоїни та інші нерівності. Забороняється використовувати дошки та залізні листи для вирівнювання підлоги. Підлога повинна забезпечувати зручне та безпечне пересування людей, вантажів та транспортних засобів, простоту та легкість прибирання складських приміщень.

 

8. Приміщення складів для зберігання вогненебезпечних та вибухонебезпечних лікарських засобів повинні бути обладнанні вогнертивкими стійкими стелажами та піддонами. Стелажі установлюють на віддалі 25 см від підлоги та стін, ширина стелажів не повинна перевищувати 1 м. Повздовжній прохід між стелажами повинен бути не менш 1.35 м.

 

9. Електропровадка, освітлювальна арматура та електрообладнання повинні бути у вибухонебезпечному виконанні з розміщенням вимикачів та кнопочних автоматів у коридорі.

 

10. В аптеках для зберігання вогненебезпечних та вибухонебезпечних речовин передбачається ізольоване приміщення.

 

11. Приміщення для зберігання вогненебезпечних та вибухонебезпечних речовин повинно бути заблоковано охоронною та пожежною сигналізацією.

 

12. Приміщення для зберігання легкозаймистих та горючих речовин повинні бути розташовані на першому поверсі, мати в зовнішній стіні віконний отвір не менш 1.1 м2 при ширині або висоті не менше 0.75 м залізобетонні перекриття, стіни з вогнертивких матеріалів з межою вогнестійкості не менше 0.75 години, цементовану підлогу з ухилом від дверей та двері з межою вогнестійкості не менше 0.6 години, мати зовнішній вихід з будівлі або всередені будівлі в коридорі ізольований від всіх інших приміщень.

 

13. В аптеках з мінімальним об’ємом роботи допускається зберігання легкозаймистих та горючих рідин у вбудованих вогнертивких шафах з дверцятами шириною не менш ніж 0.7 м та висотою не менше ніж 1.2 м. Мсце розташування шафи повинно бути віддалено від тепловивідних поверхонь та проходів, до неї повинен бути забезпечений вільний доступ.

 

14. В аптеках, розміщених в будівлі іншого призначення, кількість вогненебезпечних речовин, які зберігаються в нерозфасованому вигляді (легозаймисті рідини), не повинна перевищувати 100 кг.

 

15. Легкозаймисті рідини в кількості понад 100 кг необхідно зберігати в будинку, що розміщений окремо в скляній або металевій тарі, ізольованій від приміщень зберігання вогненебезпечних речовин інших груп.

 

16. Під особливою увагою та постійним суворим контролем повинні знаходитися приміщення приймання, відпуску та фасування лікарських засобів та медичних виробів з вогненебезпечними та вибухонебезпечними властивостями. При надходженні товару необхідно терміново його розподіляти по місцям основного зберігання. Для уникнення нещасних випадків в приміщеннях приймання та відпуску категорично забороняється навіть короткочасне зберігання цієї медичної продукції. При її прийманні особливу увагу слід звертати на стан укупорки тари індивідуального зберігання. Категорично забороняється одночасне розфасування декількох лікарських речовин в одному приміщенні. Кількість речовин на робочому місці фасувальника не повинна перевищувати змінної потреби. В кінці робочого дня залишки речовин повертають в приміщення основного зберігання. Після фасування кожного найменування лікарських засобів приміщення ретельно провітрюється.

 

17. На складах основного зберігання вогненебезпечних та вибухонебезпечних речовин ззовні, а також на дверях кожного приміщення зберігання і роботи з названими речовинами та всередині цих приміщень повинні бути зроблені незмивні, чіткі написи: “Вогненебезпечно”, “Вибухонебезпечно”, “Курити забороняється”, “У випадку пожежі дзвонити по телефону …”. Відповідальному необхідно оглядати приміщення щоденно з емтою проведення інших профілактичних заходів в кінці робочого дня.

 

III. Особливі вимоги, які пред’являються до зберігання вогненебезпечних та вибухонебезпечних речовин.

 

1. Зберігання вогненебезпечних речовин.

 

1.1. До групи вогненебезпечних речовин, які зберігаються в аптечних закладах, належать легкозаймисті речовини, що представлені в основному рідинами та легкозаймистими речовинами (Додаток № 1).

 

1.2. На складах легкозаймисті та легкогорючі речовини повинні зберігатися окремо від інших матеріалів.

 

1.3. Основною небезпечною властивістю легкозаймистих та легкогорючих рідких речовин є текучість, легке випаровування та легке займання від будь-якого зовнішнього джерела: відкритого вогню, іскри, електричного розряду. Тому зберігання та роботу з вогненебезпечними речовинами слід проводити дуже обережно і подалі від вогню. При необхідності нагрівання цих речовин повинно здійснюватися на водяних банях або електроплитках з закритою спіраллю.

 

1.4. Пари більшості легкозаймистих рідин чинять шкідливий вплив на організм, тривале вдихання цих парів може призвести до непритомності. Тому ємкості з цими речовинами повинні бути щільно закупорені. Забороняється зберігати легкозаймисті та горючі речовини у відкритій тарі.

 

1.5. Легкозаймисті рідини (колодій, спирт етиловий, скипидар, евір та інші) (Додаток № 1) зберігають в щільно закупореній міцній стекляній або металевій тарі, щоб запобігати випаровуванню рідин з посудин.

 

1.6. Бутилі, балони та інші великі ємкості з легкозаймистими та горючими рідинами повинні зберігатися на полицях стелажів в один ряд по висоті, забороняється їх зберігання в декілька рядів по висоті з використанням різних прокладних матеріалів, складування цих речовин біля опалювальних приладів не допускається. Відстань від стелажа або штабеля до нагрівального елемента повинна бути не менш ніж 1 м.

 

1.7. Бутилі з легкозаймистими та горючими рідинами повинні зберігатися в тарі, що уберігає від ударів або в балоно-перекидачах в один ряд.

 

1.8. В аптеках на робочих місцях може зберігатися така кількість цих речовин, яка не перевищує змінну потребу. При цьому ємкості повинні бути щільно закриті.

 

1.9. Забороняється зберігання легкозаймистих та горючих рідких речовин по вінця заповненій тарі. Ступінь заповнення повинен бути не більше 90 % об’єму. Спирти в невеликих кількостях зберігаються в металевих ємкостях, які заповнюють не більш, як на 95 % об’єму.

 

1.10. Забороняється сумісно зберігання легкозаймистих речовин з мінеральними кислотами (особливо сірчаною та азотною), стисненим та зрідженим газами, легкозаймистими речовинами (перев’язочним матеріалом, рослинним маслом, сіркою), а також з неорганічними солями, які з органічними речовинами утворюють вибухонебезпечні суміші (хлорат калію, перманганат калію, хромат калію і такі інші).

 

1.11. Ефір медичний та ефір для наркозу зберігають в фабричній упаковці, в темному прохолодному місці (подалі від вогню та нагрівальних приладів).

 

1.12. Кальцію гіпохлорид не горючий, але при контакті з рідкими маслоподібними органічними продуктами може викликати їх займання, а з аміаком та солями амонію-вибух, тому зберігання його повинно здійснюваться ізольовано з врахуванням описаних властивостей.

 

1.13. При роботі з легкозаймистими рідинами (фасування, переношення, вантаження) необхідно дотримуватись особливої обережності, а також постійно спостерігати за станом тари, її герметичністю та справністю. При виявленні несправності тари терміново вживають заходи до їх усунення або речовини, які в ній містились перекладають в іншу справну тару.

 

1.14. Пробки бочок допускається відгвинчувати та загвинчувати тільки інструменатми з м’якого металу, який не дає іскор при ударі, з допомогою дерев’яних молотків. При відкатці бочок та завантаженні їх в сховище необхідно бути обережним, щоб уникнути удару бочки та утворення іскор.

 

1.15. Окремі легкозаймисті рідини (спирт, ефір медичний та інші) мають властивість утворювати при зберіганні статистичну електрику, іскра якої може викликати спалах рідини. Тому фасування таких рідин на складі слід проводити в окремих приміщеннях, обладнаних особами протипожежного захисту. При зливанні та фасуванні їх металевий посуд повинен мати заземлення.

 

1.16. Тару, звільнену від легкозаймистих рідин, слід залишати на який час відкритою.

 

2. Зберігання вибухонебезпечних речовин

 

2.1. До цієї групи речовин належать вибухові речовини та речовини вибухонебезпечні, тобто ті, що здатні до утворення вибухових сумішей (Додаток № 1).

 

2.2. Речовини цієї групи повинні зберігатися в ізольованому вогнестійкому складі в спеціальних приміщеннях (відсіках), ізольованих вогнетривкими стінками. Нітрат срібла в аптеках і на складах в невеликих кількостях (на складах до 5 кг, в аптеках до 50 г) необхідно зберігати ізольовано згідно з правилами зберігання отруйних речовин.

 

2.3. При зберіганні вибухонебезпечних речовин слід вживати заходів проти забруднення їх пилом, який може бути причиною вибуху.

 

2.4. Ємкості з вибухонебезпечними речовинами (штанглази, бляшані барабани, склянки) необхідно щільно закривати для уникнення попадання пару в повітря.

 

2.5. Перманганат калію привзаємодії з пилом, сіркою, органічними маслами, ефірмаи, спиртом, гліцерином, органічними кислотами та іншими органічними речовинами – вибухонебезпечний. Зберігати його на складах слід в спеціальному відсіку в бляшаних барабанах, а в аптеках – в штанглазах з притертими пробками окремо від вищеназваних засобів. Забороняється сумісне зберігання з легкозаймистими та горючими речовинами. Бляшані барабани та штанглази з перманганатом калію своєчасно звільняють від пилу обережно, уникаючи тертя.

 

2.6. Розчин нітрогліцерину (вибухова речовина) слід зберігати в аптеках або аптечних складах (базах) добре закупорених скланках або металевій посудині в прохолодному темному місці з дотриманням застережених заходів від вогню. Совати посуд з нітрогліцерином та відважувати цей препарат слід особливо обережно, бо випаровування пролитого нітрогліцерину загрожує вибухом. Попадання навіть малих кількостей на шкіру може викликати сильні головні болі.

 

2.7. Ефір при зберіганні (особливо при контакті з повітрем) утворює перекиси, які при струсі, ударі, терті або підвищенні температури можуть викликати вибух, тому робота з ним потребує особливої обережності.

 

2.8. Категорично забороняється зберігання всіх вибухонебезпечних та вогненебезпечних речовин з кислотами та лугами.

 

2.9. Переносити балони з вогненебезпечними та займистими рідинами необхідно вдвох в спеціально пристосованих клітях або в корзинах з справними ручками. Корзини з великими бутилями, ящики або кліті (понад 20 кг), а також речовини, які вміщені в тверду тару, необхідно переміщати тільки на спеціальних візках з м’яким ходом колес.

 

2.10. При зберіганні азотної та сірчаної кислот мають бути вжиті заходи до недопущення зіткнення їх з деревиною, соломою та іншими речовинами органічного походження.

 

2.11. В приміщеннях, де зберігаються вибухонебезпечні та вогненебезпечні речовини, при аваріях електроосвітлення категорично забороняється входити з гасовими лампами та свічками. У таких випадках слід користуватися тільки електроліхтарем.

 

IV. Зберігання кисневих балонів та поводження з ними

 

Однією з можливих причин виникнення пожежі може бути неправильне зберігання кисневих балонів та неправильне поводження з ними, оскільки кисень не горючий, але активно підтримує горіння газу. Зберігання кисневих балонів та поводження з ними повинні суворо відповідати діючим правилам.

 

 

 

                                                                 Додаток № 1до Інструкції про порядок зберігання та   поводження злікарськими засобами та виробами медичного призначення,які мають вогненебезпечні та вибухонебезпечні властивості,затвердженої наказом МОЗ України від 16.03.93 р. № 44

 

Перелік вогненебезпечних та вибухонебезпечних засобів:

 

Вибухові речовини

 

1. Нітрогліцерин

 

Вибухнебезпечні речовини

 

1. Калію перманганат

 

2. Срібла нітрат (список А)

 

Легкозаймисті речовини  

 1. Спирт та спиртові розчини

    2. Спиртові та ефірні настойки

    3. Спиртові та ефірні екстракти

    4. Ефір

    5. Скипидар

    6. Молочна кислота

    7. Хлоретили

    8. Колодій

    9. Клеол

    10. Рідина Новікова

    11. Органічні масла

    12. Рентгенівські плівки

 

 

 

Легкогорючі речовини 

  1. Перев’язочний матеріал (вата, марля і таке інше)

    2. Сірка

    3. Гліцерин

    4. Рослинні масла

    5. Лікарська рослинна сировина

 

Примітка: При необхідності зберігання пожежо- та вибухонебезпечних речовин, неперерахованих в переліку, питання про їх зберігання може бути вирішене після з’ясування їх вогне- та вибухонебезпечності