Матеріали підготовки до практичного заняття №2

25 Червня, 2024
0
0
Зміст

Матеріали підготовки до практичного заняття №2

 

                                                   ТЕМА:

 

Основи матеріалознавства.

Інструменти і прилади для ін¢єкцій, інфузій, проколів та відсмоктування. Засоби і методи передстерилізаційної обробки, дезінфекції та стерилізації

 

Матеріалознавство – наука, яка вивчає властивості матеріалів,їх походження, будову і можливі  зміни, що  відбуваються під впливом різних факторів.

 

ВИМОГИ ДО МАТЕРІАЛІВ ДЛЯ ВИГОТОВЛЕННЯ МЕДИЧНИХ ВИРОБІВ

 

Для виготовлення медичних інструментів, апара­тів, приладів, устаткування тощо використовують безліч ма­теріалів:

         метали та їх сплави;

          пластичні маси;

          гуму;

          скло;

          кераміку;

          шкіру і її замінники;

          деревину та ін.

Матеріали для виготовлення медичних виробів повинні задовольняти такі вимоги:

 >  бути нешкідливими, біологічно інертними і нетоксични-

ми відносно тканин організму та не виділяти шкідливих

для організму людини речовин;

 >  мати стійкість до стерилізації та дезінфекції;

 >  бути механічно тривкими, зберігати постійну форму й об’єм;

>   мати гарні технологічні властивості (наприклад, при литті,

штампуванні та інших видах обробки);

 >  бути стійкими до корозії.

При виборі матеріалу для виготовлення виробів медич­ного призначення необхідно зважати на основні властивос­ті цих матеріалів.

 

 ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ВЛАСТИВОСТІ МАТЕРІАЛІВ

 

Сучасні методи дослідження дають досить повне уявлення про природні властивості будь-якого матеріалу або структуру речовини, її склад і будову, взаємодію з іншими матеріалами та біологічними середовищами.

При взаємодії з навколишнім середовищем і тканина­ми організму в матеріалах відбуваються зміни як у складі, так і в структурі, що спричиняють відповідні зміни їх влас­тивостей.

Розрізняють властивості матеріалів:

         механічні;

         технологічні;

         фізичні;

         хімічні;

          біологічні.

 

Під механічними властивостями матеріалів розумі­ють їх здатність до опору різним чинникам зовнішнього впливу. Механічні властивості матеріалу вивчають за допо­могою спеціальних машин і приладів. Методи випробувань можуть бути статичними і динамічними.

При статичних випробуваннях матеріал піддається повільному, але постійному впливу сили, при динаміч­них — навпаки, силові впливи мають швидкий і коротко­часний характер удару.

До механічних властивостей відносять:

 – твердість;

міц­ність;

пружність;

пластичність;

в’язкість;

втомленість.

 

Твердість — важлива характеристика металів.

За нею судять про здатність протидіяти силам зношення, а також про сталість форми і розмірів виробів під час роботи.

Твер­дість — це здатність матеріалів чинити опір при входженні в його поверхню іншого тіла під дією сили.

Визначають твердість матеріалів кількома методами:

— методом Брінелля: за допомогою спеціального преса в поверхню досліджуваного тіла з певною силою вдавлю­ють сталеву загартовану кульку означеного діаметра. Цей метод придатний для матеріалів з невеликою твердістю;

— методом Роквелла: у піддослідний зразок вдавлюють діамантовий конус. Цей метод підходить для визначення матеріалів з високою твердістю;

— методом Віккерса: у випробовуваний матеріал вдав­люється усічена чотиригранна діамантова піраміда. Цим методом визначають твердість тонких виробів.

Міцність — здатність матеріалу чинити опір зовнішній силі, що прагне його зруйнувати.

Відношення розміру міні­мального навантаження, при якому настає порушення ціліс­ності матеріалу, і площі поперечного перетину називається межею міцності матеріалу.

Пружність — здатність матеріалу відновлювати форму після припинення дії сили. Пружні властивості матеріалів залежать як від природи речовини, так і від її будови, тому в кожному матеріалі вони виявляються по-різному. Для кожного матеріалу існує своя межа пружності.

Пластичність — властивість матеріалу, не руйнуючись, набувати форми, що її надають за допомогою сили, і зберіга­ти цю форму після припинення дії сили. Найбільш пластич­ними є свинець, ковкі матеріали.

Матеріали, що під дією зовнішніх сил зовсім або майже не змінюють своєї форми, але швидко руйнуються, назива­ються крихкими. Крихкими є скло, чавун, деякі пластмаси (полістирол).

В’язкість — здатність матеріалу деформуватися, не руй­нуючись під дією навантажень. Цей вид деформації харак­теризується тим, що досліджуваний зразок збільшується за розмірами в напрямку докладеної сили (звичайно по дов­жині) і звужується в поперечному перетині.

Утомленість — властивість матеріалів руйнуватися під впливом часто повторюваних навантажень, розмір яких не досягає межі міцності матеріалу. Чим більше циклів наван­тажень витримує зразок, тим він витриваліший. Межа вто­мленості визначається кількістю циклів навантаження, яку може витримати зразок матеріалу.

До технологічних відносять властивості, що дозволяють визначити, якій технологічній обробці може бути підданий матеріал, а також можливість найбільш ефективного його використання при виготовленні виробів.

Це насамперед:

          ковкість;

          грузькість;

          усадка;

          стирання.

 

Фізичні властивості матеріалів визначаються такими ос­новними показниками:

         щільністю;

          температурою плавлен­ня;

          температурою кипіння;

          тепло- і електропровідністю;

          тепловим розши­ренням.

 

До хімічних властивостей матеріалів відносять власти­вості, якими визначається їх взаємодія із середовищем, в якому вони постійно або тимчасово перебувають, наприклад, під час стерилізації, дезінфекції тощо. Хімічні властивості визначаються хімічним складом матеріалів.

Під біологічними властивостями матеріалів розуміють їх вплив на живі тканини й організм у цілому. Усі матері­али, які використовують для виготовлення виробів медич­ного призначення, проходять спеціальну перевірку на біо­логічну інертність у лабораторіях на тваринному та біологіч­ному середовищі.

 

 МЕТАЛЕВІ МАТЕРІАЛИ

 

Для виготовлення виробів медичного призначен­ня використовують різні метали та їх сплави. Чисті метали тут трапляються рідко (крім благородних), тому що за сво­їми властивостями вони не завжди відповідають основним вимогам, пропонованим для виготовлення металевих виро­бів (мають недостатню тривкість, стійкість до корозії й т.п.).

Сплавом називається речовина, яка утворюється при поєднанні двох або кількох металів і що набуває нових якос­тей, не властивих жодному з компонентів. Компоненти, що входять до сплаву у розплавленому стані взаємно розчиня­ються й утворюють однорідну масу.

Метали та їх сплави можна розділити на дві великі групи:

чорні;

кольорові.

 

ЧОРНІ МЕТАЛИ ТА ЇХ СПЛАВИ

 

Широко використовуються сплави заліза з вугле­цем — чавун і сталь.

 

Чавуни — сплави заліза з вуглецем, що містять понад 2 % вуглецю та інші елементи (сірку, фосфор, кремній, мар­ганець).

Одержують їх виплавленням із залізних руд у до­менних печах.

За призначенням чавуни класифікують на:  

— передільні (білі) — призначені для переплавлення на сталь; мають підвищену твердість і ламкість, погано оброб­ляються і відливаються, тому що недостатньо текучі в рід­кому стані;

— ливарні (сірі) — мають добрі ливарні якості — теку­чість і малу усадку, легко обробляються різанням, добре чи­нять опір зносу (з них виготовляють основи столів, крісел, хрестовин, стойок тощо);

— високостійкі (модифіковані) — для виготовлення де­талей, що піддаються значним навантаженням;

— ковкі— їх одержують відпалюванням білого чавуну; мають підвищену пластичність, хороші механічні властиво­сті й високу корозійну стійкість;

— леговані — містять добавки кольорових металів, за­стосовуються для виробництва легованих сталей.

Для медичного устаткування підходять чавуни із вміс­том вуглецю в межах 2,6—2,9 %.

 

Сталі — сплави заліза з вуглецем (до 2 % вуглецю), що мають у порівнянні з чавунами більшу міцність, пластич­ність і меншу твердість.

За хімічним складом сталі поділяються на:

 – вуглецеві;

 леговані.

 

Вуглецеві сталі називають так за основним елементом — вуглецем, вміст якого у цих сталях не перевищує 1,35 %.

Із збільшенням відсотка вуглецю зростають їх міцність, твер­дість, пружність і знижуються пластичність, відносне подов­шання й ударна грузькість.

За призначенням сталі бувають:

         конструкційні;

          інстру­ментальні.

Конструкційні вуглецеві сталі містять вуглець у неве­ликій кількості (0,06—0,5 %), внаслідок чого набувають плас­тичності, добре обробляються литтям, тиском, різанням; при­датні для виготовлення виробів складної форми.

Конструкційні сталі марки 15, ЗО, 45, що містять 0,15; 0,30 і 0,45 % вуглецю, використовують для виготовлення ручок інструментів, деталей приладів і апаратів. Із сталі 45 виготовляють деякі зуботехнічні інструменти.

Інструментальні вуглецеві сталі завдяки більш висо­кому вмістові вуглецю (0,65—1,35 %) і зниженому вмісту сірки та фосфору мають значну твердість, зносостійкість, а також міцність і пластичність. Тому вироби з інструмен­тальної сталі не крихкі і не деформуються при експлуатації.

Відповідно до Держстандарту ці сталі виготовляють якіс­ними (марки В7, В8… ВІЗ) і високоякісними (марки В7А, В8А… ВІЗА), останні містять менше сірки та фосфору.

Марки розшифровуються так:

В — вуглецева, А — високоякісна сталь, цифри вказують на середній вміст вуглецю в десятих частках відсотка.

Вуглецеві інструментальні сталі В10А, В12А йдуть на виготовлення різальних інструментів (скальпелів, ножів), В7А — для пружних інструментів.

 

Леговані сталі — крім вуглецю, містять один або кіль­ка легуючих елементів, що додаються спеціально (хром, ні­кель, вольфрам, ванадій, титан, молібден, марганець та ін.)

Інструментальні леговані сталі потрібні для виготов­лення свердлильних, різальних, вимірювальних та інших ін­струментів, яким притаманні підвищена твердість і зносо­стійкість (зубні бори, фрези та ін.).

Для виготовлення медичних інструментів застосовують такі інструментальні леговані сталі:

         сталь 9X18 (0,9 % вуг­лецю і 18 % хрому) — для виготовлення різальних інстру­ментів, які застосовують у нейрохірургії та офтальмології;

          сталь ЕІ-515 (1 % вуглецю, 13 % хрому, 1,6 % молібдену); сталь ХВ4 (4 % вольфраму) й ін.

Корозістійкі (що не ржавіють) леговані сталі стійкі до дії кислот, солей, якими стерилізують речовини, мають гарний зовнішній вигляд.

Відповідно до Держстандарту для медичних інструмен­тів застосовують хромисті нержавіючі сталі марки 12X13, 20X13, 30X13 і 40X15.

Перша цифра вказує на середній вміст вуглецю в сотих частках відсотка, X — хром, 13 — відсотко­вий вміст хрому.

Сталь марки 20X13 застосовується для виготовлення пінцетів, гачків, елеваторів, осей штифтів замкових з’єднань, ножиць, щипців-кусачок.

Сталь марки 30X13 має пружні властивості. З неї виго­товляють пружні інструменти (затискачі, пінцети, голкотри­мачі й т. п.).

Сталь марки 40X13 має підвищену твердість. З неї виго­товляють ножиці, долота, распатори, щипці-Ісусачки й т. п.

Хромисті сталі поступаються механічними і корозійни­ми властивостями хромонікелевим сталям марок 08Х18Н9, 12Х18Н10Т, 17Х18Н10Т.

Перша цифра позначає вміст вуглецю в сотих частках відсотка, друга — вміст хрому у відсотках, третя — нікелю у відсотках. Літера Т вказує на вміст титану (1 %).

Із хромонікелевих сталей виготовляють стерилізатори, відтискні інструменти, зубні коронки.

Маркування легованих сталей. Для маркування лего­ваних сталей існує буквено-цифрова система. За цією систе­мою легуючі елементи, що містяться в сталі, позначаються початковими буквами алфавіту. Наприклад, X — хром, Н — нікель, Т — титан, Ко — кобальт, за винятком деяких умов­но прийнятих скорочень: Г — марганець, С — кремній, Ф — ванадій, Ю — алюміній.

Кількісний вміст легуючих елементів та вуглецю позна­чають цифрами. Перші дві цифри в маркіровці легованої сталі означають кількість вуглецю, що міститься в сталі, із точністю до сотих відсотка.

Вміст вуглецю, менший за 0,15 %, у маркіровці не вка­зують. Цифри, що стоять за буквою легуючого елемента, озна­чають кількісний вміст цього елемента у відсотках. Цифру не ставлять у тих випадках, коли кількісний вміст елемента менший за 1,5 %. Наприклад, сталь марки 2Х18Н9 містить 0,20 % вуглецю, 18 % хрому і 9 % нікелю.

Маркіровка високоякісних сталей закінчується літерою А, наприклад, 35Х1НЗМА — це високоякісна легована сталь, що містить 0,35 % вуглецю, 1 % хрому, 3 % нікелю і близь­ко 1 % молібдену.

 

 КОЛЬОРОВІ МЕТАЛИ ТА ЇХ СПЛАВИ

 

Для виробництва товарів медичного призначен­ня широко використовують кольорові метали:

         алюміній;

          мідь;

          цинк;

          нікель;

          магній та їх сплави;

          дорогоцінні метали.

Мідь та її сплави.

 Мідь:

         стійка до корозії;

         має малу окиснюваність;

         добре обробляється тиском;

         легко штампується.

Латунь — сплав міді з цинком або з цинком та іншими елементами. Для виготовлення медичних виробів викорис­товується латунь марок: Л62, Л63 і ЛС59-1 (буква Л — ла­тунь, цифри — середня кількість міді у відсотках).

Вміст цинку визначають розрахунками: 100 % — це вміст міді; наприклад, у латуні марки Л62 цинку буде 38 %.

Латунь застосовується:

Л62 для виготовлення стерилізато­рів, катетерів, зондів, ватотримачів;

Л63  для виготовлення скобок, що накладають на пуповину, оправ дзеркал;

ЛС59-1 — для арматури шприців, канюль, голок, троакарів тощо.

Бронза — сплав міді з оловом та іншими кольоровими металами (алюмінієм, кремнієм, залізом, марганцем).

Ці спла­ви поділяють на:

         олов’яні;

         безолов’яні.

Із бронзи виготов­ляють арматуру приладів і апаратів.

Нейзільбер (МНЦ-15-20) — сплав міді з цинком і ніке­лем.

Він легкий, має малу теплопровідність, застосовується для виготовлення трахеотомічних трубок, канюль, очних ложок, зондів Воячека, скобок Мішеля,

Алюміній та його сплави.

 Використовуються сплави алюмінію з:

         міддю;

          марганцем;

          нікелем (дюралюміній);

          крем­нієм (силумін);

          алюмінієвим брухтом (повторний ливар­ний сплав).

Титан і його сплави.

 За міцністю титан подібніда до конструкційних сталей, а за корозійною стійкістю пере­вершує високолеговані нержавіючі сталі.

Тривкий сплав ВТ5-1 (5 % алюмінію і 2,5 % олова) застосо­вується для інструментів, призначених для з’єднання кісток.

Сплав ВТ-14 (5 % алюмінію, 3 % молібдену, 1 % вана­дію) використовується для виготовлення затискних мікро­хірургічних інструментів.

У медичній практиці знаходить застосування тантал як шовний матеріал (скоби для зшивальних апаратів).

З віталіуму виготовляють цвяхи для з’єднання кісток.

Застосування:

         Латунь (марка Л 62 )- для виготовлення стерилізаторів, зондів, катетерів.

         Латунь (марка Л 63)- для виготовлення скобок, що накладаються на пуповину; оправ для для дзеркал.

         Бронза- для арматури апаратів і приладів;

         Нейзільбер- для трахеотомічних трубок, канюль, очних ложок.

         Силумін – для виготовлення деталей складної формимають невелику вагу.

         Тривкий сплав ВТ 5-1 – для інструментів, признпчених для з’єднання кісток.

         Сплав ВТ-14 – для виготовлення затискачів.

Титан та його солі – за міцністю титан подібний до конструкційних сталей,  а за корозійною стійкістю перевищує високолеговані нержавіючі сталі.

 

 БЛАГОРОДНІ Й ДОРОГОЦІННІ МЕТАЛИ

   Вони приємні на зовнішній вигляд, корозійностійкі, мають високу температуру плавлення, з них можна виготовляти найтонші плівки.

    До дорогоцінних металів відносяться: срібло, золото. Платина і метали платинової групи – паладій, рутеній, родій, іридій тощо.

    Срібло – метал блискучо білого кольору з темп. плавлення 960град. Це теплопровідний і електропровідний метал. З усіх благородних металів срібло найменш хімічно стійке. Чисте срібло не придатне для лиття. Застосовується як складова частина нержавіючої сталі, золотих сплавів, припаїв до золота і як основа для сріблястих амальгам. Із срібла виготовляють трахеотомічні трубки, кліпси для накладання на кровоносні судини головного мозку, окремі офтальмологічні інструменти.

   Золото – метал жовтого кольору з металічним блиском, темп. плавлення 1064 град. Чисте золото має велику тягучість і ковкість. Використовують при протезуванні і як електрод. При зубному протезуванні використовують такі проби золота:

     Сплав 916 проби – 91,6% золота, 4,2% срібла і 4,2% міді;

                 750 проби – 75%   -“-          8,3% -“-        16,7% -“-

                 583 проби – 58,3   -“ –         13,7% -“-       28% -“-

  З платини виготовляють деякі голки.

         Корозія металів і захисні покриття

 

    Під дією різних хімічних сполук, наявності вологи більшість металів піддається корозії.

Корозія – це поступове руйнування металів з переходом їх до різних сполук, які змінюють властивості металів.

    Благородні й дорогоцінні метали відрізняються від інших кольорових металів комплексом позитивних влас­тивостей:

         приємним зовнішнім виглядо;

          корозійною стій­кістю;

          здатністю прокатуватися в найтонші плівки;

          високою температурою плавлення.

До дорогоцінних металів відно­сять: срібло, золото, платину і метали платинової групи — паладій, рутеній, родій, іридій та ін.

     Із срібла виготовляють окремі види офтальмологічних інструментів, трахеотомічні трубки, кліпси для накладання на кровоносні судини голов­ного мозку.

    Із платини виготовляють деякі голки. Золо­то використовується в зубопротезуванні, а також як елект­роди та інші вироби медичного призначення.

Для боротьюи з корозією застосовують наступні методи:

     А) метод ізолювання поверхні матеріалу від хімічних агентів шляхом фарбування, лакування або ж нанесення шару іншого, більш хімічно стійкого матеріалу ( нікелювання. хромування, покриття оловом).

     Б) виготовлення спеціальних сплавів, більш стійких до корозії. Такі сплави називаються нержавіючими. Вони не завжди мають повну стійкість до корозії, але все ж таки вони більш стійкі в порівнянні із звичайними сплавами металів. Другий метод є більш надійним, тому що при пошкодженні фарби, лаку, нікелевого або хромового покриття оголюється метал, який піддається корозії.

 

                  КЛАСИФІКАЦІЯ МЕДИЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ

 

     Всі медичні інструменти, які застосовують в медичній практиці класифікуються на:

– колючі;

– ріжучі;

– затискуючі;

– розширюючі;

– відтискуючі;

– зондуючі;

– бужуючі.

       Колючі застосовують для проколів з метою введення через них лікарських засобів, накладення швів, введення трубок, дренажів.

       Ріжучі – для розсічення або відділення частин тканин організму (резекція) і різних медичних матеріалів.

       Зажимні – для зупинення кровотечь з перерізаних судин, пережаття судин і статевих органів при їх резекції, утримання і фіксації органів з метою попередження їх переміщення, а також для утримання хірургічних голок і подачі стерильних інструментів і перев’язувального матеріалу.

     Розширюючі та відтискуючі – для розширення ран, порожнин і відтиснення органів і тканин, які не підлягають хірургічному втручанню з метою захисту їх від випадкового травмування.

    Зондуючі – для визначення розмірів і вмісту порожнин організму, а також направлення і протяжності каналів, ходів тіла людини як природних, так і отриманих в результаті патологічних станів.

    Бужуючі – для розширення, дослідження і лікування органів трубчастої форми 

        

 

ІНСТРУМЕНТИ ДЛЯ ПРОКОЛІВ, ІН’ЄКЦІЙ, І’НФУЗІЙ ТА  ВІДСМОКТУВАННЯ

      

      До них відносяться :                

                   шприци медичні ін’єкційні;

                   шприци для промивання порожнин;

                   шприци для вливань;

                   голки трубчасті ін’єкційні;

                    – голки трубчасті спеціальні;

                   – голки трубчасті пункційно-біопсійні;

                   троакари;

                   апарати і прилади для вливань і відсмоктування.

Засіб для вливання в малі вениГолка метелик

Голки ін’єкційні «Луер»

Шприц інсулін-туберкуліновий 1 мл

Кран трьохходовий для інфузійних магістралей

Система інфузійна SFM

Незважаючи на те що внутрішньовенні ін’єкції проводилися починаючи з середини століття XVII, шприц був винайдений лише в році 1853.

 

 

 

Цікаво, що сконструювали машинку для ін’єкцій (шприц) відразу дві людини, які працювали незалежно один від одного: шотландець Олександр Вуд (Wood) і француз Шарль Габріель Праваз (Charles-Gabriel Pravaz).

 

 

 

А назву їх дітища “Spritze” що означає “впорскувати, бризкати”, придумали німці.

 

 

«Впорскування в підшкірну клітковину придумано в 1853 р. А. Вудом в Единбурзі і застосовується в Німеччині з 1860 р. Для цього вживається той самий шприц, що і для ін’єкцій в судини. Правац винайшов цей шприц, власне, для хірургічних цілей; Вуду ж належить заслуга застосування цього шприца для підшкірних ін’єкцій »

Досліди доктора Вуда із застосування шприца були обумовлені його бажанням позбавити своїх пацієнтів від болю. Визнаний на початку дев’ятнадцятого століття загальний наркоз з хлороформу або закису азоту з ефіром хворі переносили погано, багато хто навіть вмирали від передозування, нещодавно відкрите знеболюючий засіб морфій при оральному прийомі майже не всмоктувалась. І тут Вуда осінило: що якщо спробувати вносити анестезуючу ліки прямо під шкіру? Розробка нового методу зайняла кілька років, особливо довелося повозитися над створенням приладу для уколів. Вуд взяв за основу ін’єктор Паскаля, доповнив його і поліпшив. Тріумфом шотландського доктора став вихід його статті “Новий метод лікування невралгій шляхом прямого введення опіатів в больові точки” в науковому журналі «Единбурзький вісник медицини та хірургії”.

Більш сучасний шприц був запропонований Aneli році в 1857 році.

Повністю зроблені зі скла шприци з’явилися в 1894 році, їх сконструював французький склодув Фурньє (Fournier).

Ця ідея була тут же комерціалізована французькою компанією Луєр / Luer (це саме компанія, а не винахідник, як помилково зазначено в багатьох джерелах рунета) – в 1894-1897 роках були введені в практику цільні скляні шприци багаторазового використання, досить простого пристрою. Скляні шприци випускалися різного розміру – від 2 мл до 100 мл. Шприц мав циліндр з поділками, пустотілий поршень, що закінчується конусом. Дана конструкція добре переносила дезінфекцію кип’ятінням в розібраному вигляді. Випускали шприци фірми Луєр з термічно та хімічно стійкого скла, їх можна було стерилізувати в повітряному стерилізаторі (шприци видержіваюлі температуру 200 градусів). Конічне з’єднання, запропоноване фірмою Луєр, незабаром стало міжнародним стандар і самим розповсюдженим типом кріплення голки до циліндра шприца.

У 1906 році був сконструйований багаторазовий шприц типу «Рекорд» зі скляним циліндром, металевим поршнем і металевою голкою.

 

Скляний циліндр з поділками з двох сторін був завальцован в металеві колечка. У нижню колечко на різьбі ввертають сталевий конус для фіксації голки, в верхнє – входив металевий поршень з гумовими ущільнювальними кільцями.

Стерильні шприци пакували зазвичай в щільну коричневий папір – крафтпакет “. До шприцу покладалися багаторазові голки. Від тривалого вживання і багаторазової термообробки вони тупилися, тому дійсно в 70-80-е укол був процедурою більш болючою, ніж в наші дні.

А голки перед стерилізацією промивали і прочищали спеціальної дротиком, вона називалася “мандрен”.

В аптеках продавалися спеціальні контейнери для зберігання простерилізованого шприца (на фото праворуч). У такому контейнері перебувала спеціальна підставка для зберігання шприца в разобраном вигляді і пенал для двох ін’єкційних голок.

У Радянському союзі хлопці, яким вдавалося добути багаторазові шприци, використовували їх в одному – найважливішому якості – як бризкалки. Це найкраще далекобійні зброю застосовувалося під час ігор у дворах і на перервах.

У 1949-1950 Артур Сміт (Arthur E. Smith) отримав патенти США на одноразові шприци зі скла. А в 1956 Колін Мурдок (Colin Murdoch), фармацевт з Нової Зеландії, винайшов і запатентував пластиковий одноразовий шприц.

Основні технічні вимоги до шприців:

1.Скляні частини шприців повинні виготовлятися з безколірного і термостійкого скла.

2.Циліндр шприца повинен бути прозорим, мати чітку шкалу, яка не повинна змиватися.

3.Торець шприца повинен співпадати з нульовим діленням шкали.

4.Шприц повинен бути герметичним (між поршнем і циліндром, поршнем і наконечником, наконечником і голкою).

5.Поверхня шприців не повинна мати подряпин, тріщин, раковин, заусенців.

6.Шприці багаторазового використання повинні бути стійкими до дезінфекції, стерилізаційної обробки і стерилізації         

 

Основні вимоги до голок ін’єкційних і біопсійних:

 

1. Вони повинні бути корозійностійкими; зовнішні поверхні їх і мандренів повинні бути гладкими, без подряпин, заусенців.

2. Головки голок не повинні мати гострих, країв, тріщин, заусенців.

3. Мандрен повинен вільно входити в канал голки.

4. Трубка голки повинна бути пружньою.

5. Кінець трубки голки повинен бути гострим, без заусенців; з’єднання трубки з головкою повинно бути міцним. Насадки голок повинні міцно триматися на конусі шприца і  пропускати рідину.

6. Голки багаторазового використання  повинні бути стійкими до дезінфекції, передстерилізаційної обробки і стерилізації.

                  

                   ВИДИ   ШПРИЦІВ:

 

шприц типу “РЕКОРД”;

шприц ЛЮЕРА;

шприц комбінований,

шприц одноразовий,

шприц для промивання порожнин ( Жане),

шприц безперервної дії.

 

       Шприц типу “Рекорд” за конструкцією може бути з концентричним і ексцентричним положенням конусу. В останньому випадку конус зміщений і знаходиться збоку, а не по центру циліндра.

    Скло цих шприців повинно бути хімічно і термічно стійким. Для цього у склад скла вводять оксиди цинку, кальцію, алюмінію, а для підвищення механічної стійкості – оксид барію, кислоту борну тощо.

   Шприци стерилізують  насиченою парою при темп. 132 град. Протягом

20 хв, або 120 град. протягом 45 хв. Можна також стерилізувати в  сушильній шафі при темп. 160 град – 150 хв, 180 град. – 60 хв. якщо на шприці вказана температура 200 град., то 45 хв.

    

  Шприц Люера виготовляють повністю із скла. Їм користуються при внутрішньовенних вливаннях і пункціях для відсмоктування. Він менш міцний, ніж шприц “Рекорд”.

    

  Шприц комбінований – скляний шприц , у якого наконечник і конус виготовлені з латуні і прикріплені до скляного циліндра за допомогою легкоплавкого сплава. Випускають шприци з взаємозамінними по 2,5,10 і 20 мл і взаємонезамінними поршнями по 1,2,5,10 і 20 мл. Випускають також комбіновані шприци по 1 мл для інсуліну і туберкуліну.

    

Шприц для промивання порожнин (Жане) – широко застосовується в урології, акушерстві і гінекології, загальній хірургії тощо. Нагадує за будовою шприц “Рекорд”, але має ряд відмінностей: конус наконечника більш витягнутий і розрахований на приєднання катетера або гумової трубки; поршень з латуні, пустотілий, немає гальмівного кільця; пересування поршня обмежується і направляється в потрібному напрямку окремою муфтою.

 

  ПРИЛАДИ ТА АПАРАТИ ДЛЯ ВЛИВАНЬ, ІНФУЗІЙ,

                               ВІДСМОКТУВАННЯ

 

 

     В цю групу входять: 

-апарат Боброва,

-плевроаспіратор (апарат для відсмоктування плевральних та інших ексудатів),

-пристрій для відсмоктування рідин,

 та інші. 

      

Апарат Боброва призначений для вливань великих об’ємів ізотонічних або фізіологічних розчинів. Складається із скляної градуйованої банки на 500 або 1000 мл, куди наливається розчин; гумової пробки з двома отворами, через які пропущені дві зігнуті під кутом трубки (одна довга, друга коротка) і гумового повітряного насоса. В комплект входять також два скляних фільтра, дві гумові трубки довжиною по 4о см і дві голки Боброва.

      До кінця довгої скляної  трубки приєднують гумову  трубочку, вільний кінець якої насаджують на скляний фільтр, заповнений стерильною ватою. На інший кінець скляного фільтра насаджують гумовий повятрий насос. Коли повітря накачують в банку, в останній створюється підвищений тиск, внаслідок чого розчин з банки через гумову трубочку, яка приєднана до короткої трубочки, і голку поступає у кровоносну судину.

Апарат для відсмоктування плевральних та інших ексудатів.

( плевроаспіратор) складається з градуйованої банки емністю 500 мл,

гумової пробки з зажимом і двома отворами, куди вставляються дві зігнуті під кутом скляні трубки ( одна довга,  інша коротка ). Коротка трубка за допомогою гумової трубочки з’єднана з металевим насосом. Довга скляна трубка з’єднана гумовою трубочкою із скляною трубкою, яка є контрольною. До неї прикріпляється інша гумова трубочка,  яка закінчується краном- трійником з голкою.

     При пересуванні поршня насосу догори повітря з банки поступає в циліндр насосу, а в банці створюється вакуум, що сприяє відсмоктуванню рідини з порожнини.

    За допомогою крану-трійнику в порожнини можна вводити розчини лікарських речовин. В такому випадку поворотом крану перекривають гумову трубочку, яка йде до банки, і  голкою, приєднаною до крану-трійника, вводять розчин.

    

     Для масового підшкірного,  внутрішньом’язевого (в/м) і внутрішньошкірного (п/ш) введення сироваток, вакцин та розчинів лікарських речовин застосовують гідравлічні, механічні, пневмогідравлічні та пневматичні безгольчасті ін’єктори, які дозволяють разово ввести дозу від 0,1-0,5 до 1-1,5 мл.

      Для ін’єкцій лікарскьких засобів при наданні невідкладної допомоги застосовують шприц-тюбік.

 

     Голки трубчасті ін’єкційні

         Голки до шприців “Рекорд” і скляних шприців Люера призначені для введення лікарських речовин у вигляді розчинів, емульсій, суспензій в/м, п/ш, внутрішньовенному (в/в) тощо в залежності від виду лікарської форми.

            Голки складаються з головки, з’єднаної з трубкою, вільний кінець якої зрізаний під кутом 45 град., а також з мандрена – дроту, який вставляється в канал трубки при стерилізації та зберіганні, щоб запобігти засмічення трубки і головки.

          Головка голки для скляного шприца має круглу форму з дрібною насічкою , а головка голки до шприца “Рекорд” має дві площадки, що дозволяє міцно   утримувати голку при насадженні на шприц. Голки позначаються номерами, де перші дві цифри означають діаметр  трубки в десятих частках мм, а решта – довжину в мм.

     Голки спеціального призначення. До них відносять: голку Бакулева, яка має бусинку, що обмежує глибину вколювання. Застосовується для ін’єкцій в порожнику навколосерцевої сумки   без загрози травмування серця. Бусинка закріплена на трубці голки на відстані 2,75 мм від колючого кінця.

     Голка для апарату Боброва  призначена для в/м та п/ш вливань ізотонічних або фізіологічних розчинів. Має яйцеподібну головку, значно довгу трубку і малий кут заточки.

      Голка для переливання крові вводиться у вену. Має коротку трубку (40 мм), порівняно великий кут заточки (20-30 град.), великий діаметр трубки     (2 мм) і з’ємну насадку на головці голки. До цієї насадки можна легко приєднати гумову трубку.

       Голка Богуша застосовується для проведення анестезії внутрішньоплевральних спайок і гідропрепарування плевральних зрощень за допомогою шприца “Рекорд”.

      Голки пункційно- біопсійні.  Призначені для проколу тканин і забору тканин або рідини для дослідження. До них відносять: голку Біра для спиномозкової пункції. Відрізняється від звичайних ін’єкційних голок наявністю масивної сплющеної головки, яку легко тримати, а також особливою конструкцією мандрену, який має свою головку. Мандрен щільно входить у канал голки і його зріз співпадає із зрізом голки. Таким чином, голка і мандрен складають єдиний загострений стержінь, який легко проколює щільні тканини, що знаходяться біля спиномозкового каналу.

      Більшість пункційно- біопсійних голок мають таку ж будову. Як тільки голка досягає необхідної глибини,  мандрен витягують, а в конусний отвір головки вставляють наконечник шприца, за допомогою якого виймають потрібну кількість призначеного для дослідження матеріалу.

     Голка Бьорка застосовується для пункції серця з метою визначення тиску в його порожнинах. Має довжину 460 мм разом з насадкою.

     Голка-викушувач застосовують для біопсії нирки. Вколюється разом з мандреном, потім останній висувається наперед з трубки ще на 20 мм і при оберненому втягуванні у трубку захоплює частину тканини вирізом, який є на мандрені.

     Голка для пункційної біопсії паренхиматозних органів має мандрен, який складається з двох гілок, що розходяться при його висуванні з трубки і при оберненому втягуванні в трубку захоплюють частинки тканини. Біопсійні голки для м’яких тканин мають діаметр 2,0 і 2,2 мм.

      Для забору кісткового мозку з трубчастих кісток застосовують лікувально-діагностичну кістковомозкову голку. Прокол кістки здійснюється повертанням голки навколо її осі, тобто голка працює як трепан.

     Для пункції грудини і добування кісткового мозку застосовують голку Касирського.

Кінець голки заточений і загострений під кутом 30 град.

    Голка для спиномозкового проколу  випускається 2-х розмірів: довжиною 90мм і 120 мм з різним діаметром. Кінець голки має плоский короткий зріз. Вводиться в тканини разом з мандреном, який потім витягується. Мандрен виконує роль стилету троакара.

     Голки для біопсії та лікувальних маніпуляцій діаметром більше 2,5 мм з мандреном, кінець якого зроблений у вигляді стилету, прийнято називати троакаром.

     Троакари призначені для проколу щільних тканин ( грудної, черевної стінки). За їх допомогою можна вводити дренажі в плевральну або черевну порожнини з метою виведення з них рідини. Складається троакар з прямолінійного стилету у вигляді круглого стержня з гострим триграним кінцем. Має також трубку, в якій поміщається  стилет, і ручку. Випускаються також троакари з 3-ма стилетами в наборі і ручкою.

      Технічні вимоги: трубка повинна бути добре підігнана до стилету; стилет повинен бути гострим.

      Функціональні властивості троакарів визначають шляхом проколювання картону або лубу товщиною 2 мм. Стилет повинен легко долати опір картону і не залишати його на краях трубки.

 

МЕТОДИ СТЕРИЛІЗАЦІЇ, ЯКІ ЗАСТОСОВУЮТЬ У МЕДИЦИНІ

 ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ СТЕРИЛІЗАЦІЇ

          ФІЗИЧНІ МЕТОДИ СТЕРИЛІЗАЦІЇ

 

У промислових масштабах знайшли широке впро­вадження декілька методів стерилізації, таких як, напри­клад, хімічна стерилізація, стерилізація парою, гарячим по­вітрям, прожарюванням, газова і плазмова стерилізація, ВЧ-стерилізація й стерилізація ультрафіолетовими проме­нями, електронними пучками, УФ-випромінюванням. Застосу­вання того чи іншого методу обумовлене ступенем опірнос­ті різних видів мікроорганізмів різноманітним засобам впливу, фізико-хімічними властивостями виробів, що стери­лізуються, екологічною безпекою, економічною доцільністю, технологічністю оснастки стерилізаційного устаткування та ін. Кожний із цих методів стерилізації має свої переваги й не­доліки і може бути застосований тільки до певних видів об’єктів стерилізації.

 

 

 

Головні показники будь-якого промислового способу сте­рилізації мають задовольняти такі вимоги:

>   надійність — тобто повинні репродуційно вести до сте­рильності об’єкта (забезпечувати одночасне і швидке зни­щення або видалення бактерій, які його обсіменяють або знаходяться в ньому, а також вірусів, грибів, найпрості­ших та інших мікроорганізмів);

>  можливість застосування до багатьох об’єктів, що стери­лізуються, без обмежень;

>  здатність проникати в матеріал, не вступаючи в реакцію з ним;

>  здатність давати сухий стерильний матеріал і забезпечу­вати його стерильність в упаковці при зберіганні після стерилізації;

>  простота й безпечність;

>  економічність щодо розмірів капіталовкладень, потреби в приміщенні й умовах служби апаратури та продуктив­них витратах (тобто потреби в персоналі, енергії, догляді).

 

Теплова стерилізація.

 Серед можливих методів стерилізації у фармацевтичному виробництві перевага від­дається тепловій стерилізації.

Теплова стерилізація — це традиційний метод стерилі­зації, який має сьогодні безсумнівну перевагу перед іншими в основному з трьох причин. По-перше, він дає можливість стерилізувати препарати в кінцевій герметичній упаковці.

По-друге, завдяки тривалій практиці використання він за­безпечений досить надійною апаратурою.

По-третє, він най­більш доступний (цей важливий аспект, очевидно, прямо пов’язаний з попереднім).

Одним із способів знезаражування інструментів, виробів із гуми, латексу й окремих полімерних матеріалів є стерилі­зація водяною парою під тиском у стерилізаторах (авто­клавах). Вона здійснюється при відповідних тисках наси­ченої водяної пари і температурах:

— тиск пари 0,11 МПа при 120 ± 2 °С; t = 45 хв;

— тиск пари 0,20 МПа при 132 ± 2 °С; t = 20 хв.

Інструменти і вироби з гуми, призначені для стериліза­ції, обгортають пергаментним папером або подвійним ша­ром марлі, упаковують в стерилізаційні коробки і поміща­ють у стерилізатор.

Тривалість стерилізації (стерилізацій­на витримка):

– при температурі 120 °С дорівнює 45 х.;

– при 132 °С — 20 хв.;

– при 100 °С — 60 хв.

 По закінченні часу сте­рилізації нагрівання припиняють і випускають пару зі сте­рилізаційної камери. Кришку стерилізатора відкривають лише тоді, коли тиск пари досягає атмосферного, потім вий­мають коробки і барабани зі стерильними об’єктами.

 

Стерилізація сухим гарячим повітрям.

Ефектив­ність цього методу залежить від температури, тривалості й теплопровідності об’єктів стерилізації. Призначені для сте­рилізації інструменти обгортають пергаментним папером або фольгою і складають у спеціальні конверти. Конверти завантажують у стерилізатори і стерилізують при темпера­турі 160—200 °С.

За стандартами прийнято такі режими стерилізації:

         при температурі 180 °С стерилізаційна витримка становить 60 хв.;

          при 160 °С тривалість стерилізації — 2,5 год.

Можливе та­кож використання більш високої температури 200 °С — із відповідним скороченням стерилізаційної витримки.

Вироби, простерилізовані в папері мішечному непросоченому, папері мішечному вологостійкому, папері для паку­вання продукції в автоматах, можуть зберігатися 3 доби.

Вироби, стерилізовані без упаковки, слід використовувати одразу після стерилізації.

Погана проникність сухого повітря та шкідлива дія при високих температурах на деякі матеріали, що стерилізують­ся,— тканини, гуму й т. ін.— обмежують його застосування, у зв’язку з цим воно не одержало такого широкого застосу­вання, як пара.

Проте цей метод є також надійним, а в де­яких випадках і єдино можливим.

 

Стерилізація надвисокочастотним (НВЧ) випро­мінюванням.

Досі у дослідників, що займаються вивчен­ням дії надвисокочастотного (НВЧ) випромінювання на мік­роорганізми, немає єдиної точки зору на його механізм інактивації. Існують гіпотези про винятковий тепловий ме­ханізм дії НВЧ-опромінення на біологічні об’єкти; не менш поширені уявлення про те, що, крім теплових ефектів, при інактивації мікроорганізмів має місце специфічний вплив НВЧ-випромінювання на компоненти клітин. НВЧ-опромі­нення поки що для стерилізації лікарських препаратів прак­тично не використовується. Нагрівання у НВЧ-полях мож­на застосовувати для теплової стерилізації у варіанті швидкої високотемпературної обробки. Через відсутність широ­кого практичного впровадження НВЧ-стерилізації (хоча в літературі повідомляється про створення мікрохвильово­го автоклава для швидкої стерилізації розчинів) сьогодні важко порівнювати економічні показники цього процесу з витратами при стандартній тепловій стерилізації.

 

Стерилізація ультрафіолетовим та інфрачерво­ним світлом.

 Невидиме інфрачервоне випромінювання з до­вжиною хвиль від 0,66 до 500 мкм (1 мкм = 0,0001 см) за­ймає область спектра, яка лежить між червоними променя­ми його видимої частини та ультракороткими радіохвилями.

Інфрачервоні промені використовуються для стериліза­ції хірургічних інструментів.

 Вони не мають специфічної дії на мікроорганізми, останні гинуть не від променів, а від високої температури.

Для стерилізації інструментів інфра­червоним промінням в Австрії та деяких інших країнах виготовляються спеціальні апарати: конвейєрні печі, інфра­червоні печі з глибоким вакуумом.

Безперечною перевагою цього потенційно «працездатно­го» методу перед традиційним автоклавуванням можна вважати можливість відмови від небезпечної в роботі й нетехнологічної перегрітої пари.

Ультрафіолетове (УФ) випромінювання в діапазоні дов­жин хвиль 200—300 нм також забезпечує якісний стерилі­заційний ефект, оскільки в молекул ДНК і білків мікроор­ганізмів є пік поглинання випромінювання при довжині хви­лі X = 260 нм.

Для стерилізації звичайно використовують газорозрядні лампи низького тиску на парах меркурію або меркурієво-ксенонові дугові лампи, що мають у своєму спе­ктрі потужну лінію на X = 254 нм. У спектрах меркурієво-ксенонових ламп є ще лінії на довжинах хвиль 385, 405, 436, 546, 577 нм, що перевершують за інтенсивністю лінію 254 нм. Тому застосовують рефлектори з багатошаро­вим поглинаючим покриттям з А12О3, NaF, Sc202, MgF2 та інших матеріалів.

Існує декілька методів стерилізації УФ-випромінюванням, таких, наприклад, як опромінення поверхні на відстані, занурення випромінювача в газ або рідину, що стерилізу­ється, тощо.

Оскільки інтенсивність УФ-випромінювання від­чутно зменшується зі збільшенням відстані від джерела, то іноді застосовують оптичні волоконні системи з ниток кварцу або германію оксиду для підведення УФ-випромінювання від випромінювача до об’єкта, що стерилізується.

До недолі­ків УФ-методу стерилізації можна віднести такі явища:

— відбувається неповна стерилізація предметів склад­ної конфігурації, що мають щілини, отвори, сховані від про­менів поверхні;

— немає достатньої глибини обробки, оскільки УФ-про-мені цілком поглинаються в перших кількох атомних ша­рах речовини;

— не можна обробляти предмети в непроникних для УФ-променів упаковках;

— УФ-випромінювання при великих дозах може при­зводити до руйнації полімерних молекул поверхневих ша­рів стерилізованих предметів із пластмаси й поліетилену. Крім того, час стерилізації УФ-випромінюванням великий, вона може тривати декілька годин.

 

Радіаційна стерилізація.

 Цей метод придатний для обробки лікарських препаратів в обмеженому обсязі, але його можна віднести до найбільш вивчених у всіх аспектах ме­тодів стерилізації, не виключаючи й теплової, особливо коли йдеться про нешкідливість опроміненої продукції. Причи­на цього дещо парадоксального явища полягає в тому, що радіаційна стерилізація широко використовується в усьо­му світі при виготовленні полімерних медичних виробів і є одним з основних способів забезпечен­ня стерильності зазначених систем.

Переваги радіаційного методу такі:

         технологічність (включаючи можливість організації безупинного автомати­зованого процесу);

         універсальність (можливість забезпечен­ня високої ефективності стерилізації практично для будь-якого виду об’єкта при оптимальних умовах опромінення);

         можливість досягнення будь-якої заданої надійності стери­лізації; простота контролю ефективності процесу завдяки простим методам дозиметрії поглинутої енергії.

 За еконо­мічними показниками цей метод сьогодні перевершує асеп­тичне виготовлення зі стерильною фільтрацією, але ще по­ступається тепловій стерилізації, однак у майбутньому може наблизитися до неї, а можливо, й перевищити через немину­че зниження відносної (у порівнянні з іншими джерелами енергіїУвартості ізотопів, яка є переважною в сумарній вар­тості процесу.

Досить чітко встановлено типові дози випромінювання, необхідні для надійної стерилізації електронами (як пра­вило, 20—ЗО кГр), розроблено радіаційне устаткування для високопродуктивної стерилізації, вирішено питання безпе­ки роботи установок для персоналу і населення.

Є два види устаткування для опромінення:

–   установки з кобальтом-60;

–   прискорювачі електронів.

Обидва ці види призначаються для задоволення вимог великого промисло­вого виробництва. У порівнянні з масивними розмірами уста­новки з кобальтом-60 розміри прискорювача електронів не­великі. Пучок електронів спрямовується на стрічку кон­вейєра, на якій знаходяться предмети однакового розміру, наприклад, упаковки із шовним матеріалом, шприци тощо.

При стерилізації іонізуючим випромінюванням вико­ристовуються радіоактивні джерела на основі Co60 або Cs132. Залежно від виду і властивостей предметів, що стерилізу­ються (шовні й перев’язувальні матеріали, хірургічні інстру­менти, лікарські препарати), слід обирати чітко визначену дозу поглинутої потужності іонізуючого випромінювання. Це пов’язано з можливістю виникнення наведеної радіації в стерилізованих предметах. Енергія випромінювання не по­винна перевищувати 6 МеВ. Наприклад, при стерилізації у-квантами Co60 пластмасових одноразових шприців норма поглинутої дози в Англії і СІЛА складає 25 кГр, у Скандинав­ських країнах — 35 кГр. Після опромінення стерилізовані предмети піддаються ретельному радіаційному контролю.

Обробка матеріалів нейтронами навіть невеликих енер­гій (<8 МеВ) та електронами з енергією >10 МеВ також при­зводить до виникнення наведеної радіації.

 До вад радіацій­ного методу стерилізації можна віднести:

         радіаційну небез­пеку;

          виникнення наведеної радіації;

          руйнацію молекулярної структури стерилізованих полімерних предметів;

          дорожне­чу і високу енергоємність устаткування (наприклад, при­скорювачів заряджених часток).

Принципове обмеження застосування радіаційної стери­лізації стосується тих лікарських речовин, при радіолізі яких «пряма дія випромінювання» повинна ініціювати ланцюго­ві процеси розкладання, але, як відомо з радіаційної хімії, таких систем узагалі небагато, а серед лікарських сполук ще менше.

З розвитком того або іншого варіанту радіацій­ної стерилізації уможливлюється надійна стерилізація цим методом широкого кола готових препаратів різного складу і призначення. Тому вже сьогодні можна говорити, з огляду на сукупність мікробіологічних, медико-біологічних, фізи-ко-хімічних і технологічних досліджень та розробок, про створення досить загального методу стерилізації, готового для впровадження у виробництво.

В експериментах із тривалого зберігання встановлено, що стерилізуюче опромінення зазвичай не знижує терміни при­датності препаратів, а в ряді випадків стерилізовані радіаційно препарати стабільніші при зберіганні, ніж ті самі об’­єкти після теплової стерилізації. У таких випадках уведен­ня у виробничий цикл радіаційної стерилізації замість традиційної теплової може дати прямий економічний ефект ще й за рахунок збільшення термінів придатності ліків.

Ультразвукова стерилізація.

 Ультразвукова (УЗ) стерилізаційна обробка знаходить застосування в стериліза­ції медичних інструментів і дуже обмежено — для одержан­ня стерильних рідких систем: розчинів, емульсій, суспензій.

Механізми дії УЗ-коливань у кавітаційному режимі на во­дяні середовища, очевидно, споріднені з механізмами радіа­ційно-хімічних процесів. З цієї причини питання стабільно­сті компонентів ліків при УЗ-стерилізації мають багато спіль­ного з аналогічними проблемами радіаційної стерилізації (хоча є, звичайно, і специфіка, пов’язана з перебігом поряд із сонохімічними перетвореннями процесів релаксації високих локальних тисків у розчині), і одним із шляхів їх вирішення є, мабуть, застосування розроблених для радіаційної стерилі­зації методів стабілізації розчинів за рахунок уведення до­бавок. Інший можливий шлях підвищення тривкості ліків при УЗ-впливі полягає в доборі таких умов обробки, які за­безпечують зниження енергії, уведеної в систему, на тих час­тотах ультразвуку, що одночасно зі стерилізацією приводять до ефективних сонохімічних перетворень.

Одним із способів такого підвищення ефективності ульт­развуку при стерилізації є послідовна обробка системи ульт­развуком різних частот. При цьому перша стадія впливу сенсибілізує мікроорганізми (але не інактивує і не повинна викликати сонохімічних процесів), а друга стадія (яка може призводити навіть до псування ліків) спричиняє власне ін­активацію сенсибілізованих на першій стадії мікроорганіз­мів за час значно менший, ніж при прямому впливі ультра­звуку на цій частоті. Тим самим глибина розпаду складо­вих частин препарату може бути значно знижена.

 

Плазмові методи стерилізації.

 Серед ефективних методів стерилізації, заснованих на нових фізичних прин­ципах, чільне місце посідають плазмові методи стерилізації, де в ролі стерилізуючого агента виступають різні види низь­котемпературної плазми. До переваг плазмових методів сте­рилізації належать: висока ефективність і швидкість сте­рилізації, універсальність методів по відношенню до видів мікроорганізмів, що знищуються, і стерилізованих предме­тів, що стерилізуються, екологічна безпека тощо.

Низькотемпературна плазма являє собою частково іоні­зований газ, температура іонного та нейтрального компонен­тів якого наближена до кімнатних температур.

Як плазмоутворювачі використовуються гази О2, Н2, Аг, Не, Н202, СН2О, С2Н4О та інші, а також різноманітні суміші газів.

Механізми впливу плазми на мікроорганізми можуть бути такі: руйнівний для хімічних зв’язків вплив високо­енергетичних електронів, іонів, нейтральних часток; радіа­ційний вплив УФ та інших видів (рентгенівське, ВЧ, НВЧ) випромінювання; хімічний вплив радикалів із плазми. Та­ким чином, установка з низькотемпературною плазмою по­єднує в собі одночасно прискорювач електронів помірних енергій, джерело ультрафіолетового та рентгенівського ви­промінювання і плазмохімічний реактор.

Суть методу плазмохімічної стерилізації така. У низь­котемпературній плазмі з тиском Р 133 Па електрони, щіль­ність яких лежить в інтервалі  1010—1014, роблячи коливальні рухи в індукційному або ємнісному змінному зовнішньому полі, зіштовхуючись із молекулами, передають енергію в їхні внутрішні ступені свободи. При цьому знач­но збільшується реакційна здатність усередині кожної гру­пи молекул плазмоутворюючого газу між різними групами молекул, а також між плазмою і молекулярною структурою мікроорганізмів.

При виборі режимів роботи плазмової установки можуть виникати великі потоки високоенергетичних часток, що, крім стерилізаційної дії, призводить до руйнації молекул поверх­невих шарів стерилізованих предметів, наприклад, із пласт­маси чи поліетилену.

Поверхні, які стерилізуються, при цьому можуть також розігріватися і термічно руйнуватися або втрачати свої за­дані фізичні властивості.

 

ХІМІЧНІ МЕТОДИ СТЕРИЛІЗАЦІЇ

 

Стерилізація газами.

Для термолабільних або ко­родуючих під впливом водяної пари інструментів раціо­нальним є метод газової стерилізації.

Цим методом стери­лізують: хірургічні інструменти, які ріжуть і колють, інстру­менти з мікронним заточенням, а також зонди, катетери, полімерні вироби, що не витримують парової, сухожарової стерилізації хімічними розчинами.

       Стерилізацію цим ме­тодом проводять, використовуючи гази певного хімічного складу, що мають спороцидну дію: етиленоксид, метилбро-мід, пропіленоксид, формальдегід та ін.

Широке впровадження здавна має хімічна стерилізація, особливо її варіант, у якому як бактерицидний агент вико­ристовується суміш етиленоксиду з різними газами.

Стерилізацію проводять в упаковці з двох шарів полі­етиленової плівки завтовшки 0,06—0,2 мм, пергаменту, па­перу мішечного непросоченого, паперу мішечного волого­стійкого, паперу для упаковування продукції на автоматах.

Інструменти поміщають у газові стерилізатори або мікроаеростати. У камерах стерилізаторів підтримуються від­повідна температура, концентрація газу, тиск, волога і час експозиції.

Термін зберігання виробів, простерилізованих в упаков­ці з поліетиленової плівки,— до 5 років, у пергаменті або папері — 20 діб.

Контакт об’єкта стерилізації (а також мікроорганізмів) із газом здійснюється в результаті адсорбції газу або внаслі­док конденсації пари на поверхні об’єкта. Швидкість стери­лізації залежить від швидкості дифузії молекул газу через клітинну оболонку мікроорганізмів, а також здатності їхніх білкових сполук вступати у взаємодію з бактерицидом.

Висока швидкість дифузії етиленоксиду, зокрема через полімерні плівки, що використовують для упаковування, дає можливість стерилізувати готову продукцію в упаковці. Метод досить універсальний, застосовується в першу чергу для стерилізації різноманітних полімерних виробів медич­ного призначення.

Вадами газової стерилізації є:

         висока вартість;

         залеж­ність ефективності процесу від багатьох параметрів (складу газу, вологості, температури й т. д.), які утруднюють його здійснення;

          хімічні реакції етиленоксиду з рядом полімерів;

         оприлюднена лише в останні роки мутаген­на і канцерогенна дія етиленоксиду, залишкова концентра­ція якого зависока для багатьох стерилізованих виробів.

Рядом робіт встановлено антимікробну ефективність обробки порошків етиленоксидом, проте питання про ста­лість лікарських компонентів і готової форми в цілому прак­тично залишається відкритим і потребує детального вивчен­ня на конкретних препаратах.

При розгляді питання про можливість використання ети­леноксиду для стерилізації необхідно враховувати також високу токсичність і мутагенність як самого етиленоксиду, так і продуктів його взаємодії з багатьма матеріалами (у першу чергу 2-хлоретанолу, етиленгліколю й ін.), а також можливість тривалої присутності досить високих залишко­вих концентрацій цих сполук в обробленому матеріалі.

 

Стерилізація розчинами.

 Цей метод придатний для виробів із полімерних матеріалів, скла, гуми, корозійно-стій­ких матеріалів і сплавів.

Хоча цей метод стерилізації менш ефективний, ніж метод фізичної стерилізації, потреба в його застосуванні часто виникає при роботі з інструментами, виго­товленими з термолабільних матеріалів.

Для рідинної сте­рилізації використовують найрізноманітніші хімічні сполу­ки: хлор, фенол, гідрогену пероксид, йодовмісні сполуки, кис­лоти, луги, окиснювачі, альдегіди й багато інших речовин.

Ефективність стерилізації розчинами залежить від кон­центрації активнодіючої речовини, часу стерилізаційної витримки і температури стерилізованого розчину.

 

Широко використовуються для дезінфекції та стерилі­зації розчини гідрогену пероксиду.

У 3 % -вому розчині гід­рогену пероксиду вегетативні форми мікроорганізмів при 50 °С гинуть через 15—20 хв, а спори — через ЗО—40 хв.

Для стерилізації медичних інструментів рекомендуєть­ся 6 % -вий розчин гідрогену пероксиду. Стерилізація цим розчином при температурі 18 °С повинна тривати 360 хв, а при температурі 50 °С — 180 хв.

 

Широкий антимікробний спектр має р-пропіллактон: ві­руси гинуть у його 0,05—0,4 % -вих розчинах, грибки — при концентраціях 0,25—0,5 %, вегетативні й спорові форми бактерій — при 0,5—2,0 %.

Бактерицидна дія р-пропіллактону з’являється вже при концентрації 1 : 1000, синьогній-на паличка гине в 2,0 %-вому розчині через 10 хв.

Для дезінфекції та стерилізації медичних інструментів користуються 1—2%-вими розчинами р-пропіллактону. Стерилізаційна витримка для медичних інструментів при використанні 1 % -вого розчину р-пропіллактону при 50 °С складає 60 хв, а при 25 °С — 240 хв.

 У 2 % -вому розчині при 50 °С стерилізація триває 40 хв.

 

Сильним дезінфектантом і стерилізуючим агентом є надоцтова кислота, антимікробна дія якої виявляється при концен­трації 0,01 %. Розчини надоцтової кислоти мають фунгіцидну і спороцидну дію. Дія розчинів виявляється дуже швидко і дріжджі в 1 %-вому розчині гинуть через 1 хв. Інструменти, виготовлені з полімерних матеріалів, занурені в 1 % -вий роз­чин надоцтової кислоти, за ЗО хв стають стерильними.

Стерилізація інструментів 1 %-вим розчином надоцто­вої кислоти при 180 °С повинна тривати 45 хв.

Хімічну стерилізацію розчинами проводять у закритих емальованих, скляних або пластмасових ваннах.

Зараз відома велика кількість антимікробних методів, проте стерилізуючих серед них порівняно небагато. Слід назвати в першу чергу сполуки хлору, органічні та неорга­нічні, які широко використовують для дезінфікуючої обробки води і поверхонь (наприклад, хлорамін, трихлорізоціануро-ва кислота і її солі, кальцію гіпохлорид). Певні зручності дає застосування хлору, виділеного при електролізі розчину натрію хлориду. До речі, в останні роки опубліковано цікаві матеріали про високу антимікробну активність води і со­льових розчинів, підданих електролізу, при цьому йдеться про плив на вегетативні форми мікроорганізмів. Без сумні­ву, така обробка має знайти застосування в технології стери­лізації та деконтамінації

«Сучасні дезінфекційні засоби»

Однією з найбільш гострих проблем медицини є – внутрішньо лікарняні інфекції (ВЛІ). Захворюваність на внутрішньо-лікарняні інфекції (ВЛІ) соьгодні обумовлена комплексом факторів і формуванням госпітальних штамів збудників ВЛІ, порушенням вимог санітарно-протиепідемічного режиму та використання дезінфекційних засобів при проведенні дезінфекційних заходів.

 Формування внутрішньогоспітальних штамів відбувається шляхом появи більш вірулентних і патогенних штамів полірезистентних до дії антибіотиків і дезінфектантів. Цьому сприяє циркуляція мікроорганізмів серед хворих зі зниженою опірністю організму, пригніченим природнім імунітетом, носійство серед медичних працівників, а також нераціональне застосування антибіотиків та дезінфекційних засобів, порушення режимів дезінфекції і старилізації.

 Першочерговим завданням щодо заходів профілактики ВЛІ залишається дотримання санітарно – гігієнічного та протиепідемічного режиму в лікувально-профілактичних закладах з використанням сучасних засобів і технологій дезінфекції та стерилізації, правильний вибір і раціональне застосування дезінфекційних засобів, з визначенням чутливості збудників до дезінфекційних засобів. Одним з ефективних заходів профілактики ВЛІ в лікувально-профілактичних закладах (ЛПЗ) є поточна дезінфекція оточуючого хворих і медпрацівників середовища, а також виробів медичного призначення, яка проводиться дезінфекційними розчинами встановленої концентрації. Дезрозчини знижують мікрофлору до відповідних рівнів, унеможливлюючи виникнення і розвиток ВЛІ. Мікроорганізми нехочуть бути знищеними, а тому волни борються за своє виживання в оточуючому середовищі і результатом цієї боротьби є виникнення стійких штамів збудників, які роками живуть в ЛПЗ у вигляді госпітальної інфекції і контамінують оточуюче середовище.

 Впровадження у медичну практику великої кількості дезінфекційних засобів зробило актуальною проблему оптимізації їх вибору, який у кожному конкретному випадку має проводитись із урахуванням епідемічної ситуації, особливостей та рівня мікробної контамінації об’єктів знезараження.

 Удосконалення дезінфекційних технологій на практиці вимагає удосконалення вибору дезінфікуючих засобів у залежності від конкретної дезінфектологічної задачі. З цією метою має здійснюватись комплексна система оцінки всіх значимих властивостей дезінфекційного засобу, які оптимізують виконання поставленої мети – забезпечення найвищої ефективності проведення дезінфекційних заходів.

 Сучасні дезінфекційні засоби являють собою багатокомпонентні композиції, що складаються із діючих та допоміжних речовин, які забезпечують їх цільове призначення. За хімічною природою діючої речовини вони належать до наступних груп хімічних сполук:

– альдегідовмісні;

– галоїдовмісні;

– кисневмісні;

– поверхнево-активні речовини (ПАР);

– спиртовмісні;

– феноловмісні;

– луги;

– кислоти. Кожна група дезінфекційних засобів має свої переваги і недоліки, які мають визначити сферу її застосування. Найбільш широко у сучасній дезінфекційній практиці застосовуються ПАР, зокрема четвертинні амонієві сполуки (ЧАС) та галоїдовмісні, в основному хлорвмісні, засоби. Перевагами ЧАС є низька токсичність, сприятливі фізико-хімічні та екологічні характеристики, наявність мийних властивостей, стабільність самих засобів, та їх робочих розчинів, простота приготування останніх; недоліками – відсутність спороцидної дії, недостатньо виражені віруліцидні та туберкулоцидні властивості. Засоби на основі алкіл амінів за спектром протимікробної дії наближаються до альдегідовмісних, мають дещо меншу токсичність для теплокровних та сприятливі фізико-хімічні властивості. Гуанідіни мають низьку токсичність, не леткі, але мають недостатні віруліцидні та туберкуліцидні властивості. Здатність цих сполук утворювати плівку на об’єктах знезараження , з одного боку сприяє пролонгації знезаражувальної дії, з іншого – є неприпустимою для високотехнологічних об’єктів знезараження. Хлорвмісні засоби є найдешевшими, мають досить широкий спектр протимікробної дії за несприятливих фізико-хімічних властивостей, наявності вираженої подразнювальної дії на слизові оболонки очей та верхніх дихальних шляхів та пошкоджу вальної дії щоло об’єктів знезараження. Альдегідовмісні засоби є універсальними за спектром протимікробної дії, стабільними при зберіганні, але досить токсичні. Кисневмісні засоби мають виражені бактерицидні, віруліцидні, фунгіцидні та спороцидні властивості, але несприятливі для використання фіхико-хімічні властивості недостатня стабільність при зберіганні. Спиртовмісні засоби діють швидко, але і швидко випаровуються , тому їх доцільно застосовувати для дезінфекції невеликих за розмірами об’єктів та важкодоступних вузлів обладнання та апаратури. Застосування феноловмісних засобів, кислот, лугів відходить у минуле.

 На теперішньому етапі оптимальним є використання дезінфекційних засобів на основі ЧАС та алкіл амінів, гуанідінів, спиртів, пероксидів, альдегідів.

 Станом на 01.01.2012 року в Україні було зареєстровано близько 425 власне дезінфекційних засобів (з них тільки 21,5% вітчизняного виробництва), які у переважній більшості являють собою багатофункціональні композиції, що складаються з діючих та допоміжних речовин.

 Зареєстровані в Україні дезінфекційні засоби за діючою речовиною умовно можна віднести до наступних груп хімічних сполук: альдегідовмісні, галоїдовмісні, ПАР, кисневмісні, спиртовмісні, кислоти, луги.

 Асортимент дезінфекційних засобів є достатнім у кількісному складі і достатньо різноманітним у якісному відношенні. Найбільшу частку у структурі зареєстрованих в Україні дезінфекційних засобів традиційно складають ПАР, хлорвмісні та спиртовмісні засоби. Дещо підвищилась у порівнянні з попередніми роками частка альдегідовмісних та кисневмісних засобів і відповідно зменшилось використання кислот та лугів.

 В умовах забезпечення можливості раціонального вибору дезінфекційних засобів, яка наразі існує в Україні, слід відходити від практики невиправдано широкого застосування універсальних за спектром протимікробної дії дезінфекційних засобів та при знезараження певного кола об’єктів надавати перевагу найбільш придатним за своїм цільовим призначенням дезінфектантам.

 Найбільшою за чисельністю серед зареєстрованих в Україні є група ПАР, у якій переважають композиційні засоби, що містять ЧАС. Багаторічний досвід застосування за кордоном засобів, які містять в якості діючої речовини ЧАС, свідчать про те, що в умовах тривалого використання госпітальні штами мікроорганізмів набувають стійкості до їх дії. Найбільш вірогідним є підвищення стійкості до дезінфектантів, які мають широку сферу застосування, а також діючі речовини яких здатні затримувати ріст мікроорганізмів у великих розведеннях ( 1:1000, 1: 10 000 та більше ). Пояснюється це тим що зазначені дезінфектанти у невеликих концентраціях тільки затримують ріст мікроорганізмів, які потрапляючи у сприятливі умови поновлюють свою життєдіяльність. Тому при оцінці дезінфікуючої активності засобів на основі ЧАС слід виключати бактеріостатичну дію і рекомендувати для застосування тільки бактеріцидні концентрації, а в умовах застосування їх на практиці необхідно систематично визначати стійкість госпітальних штамів до дії цих засобів. При виборі дезінфекційного засобу слід надавати перевагу композиційним засобам, які наряду із ЧАС містять речовини із інших груп хімічних сполук, зокрема похідні гуанідіни, спирти тощо. Перспективним є також застосування засобів на основі алкіл амінів та ЧАС, що дозволяє розширити сферу застосування цих засобів.

 Що стосується похідних гуанідінів, то найбільш перспективним є їх використання у складі композиційних засобів для дезінфекції різноманітних поверхонь приміщень, медичних приладів та обладнання.

 На сьогодні в Україні зареєстровано велику кількість дезінфекційних засобів на основі спиртів, інколи із незначним вмістом ЧАС, альдегідів, алкіл амінів, призначених для обробки невеликих за розміром поверхонь приміщень та вузлів і деталей медичного обладнання та апаратури. Спиртовмісні засоби для дезінфекції рук можуть мати у своєму складі ПАР.

 Хлорвмісні засоби ще не вичерпали свого потенціалу щодо застосування в дезінфекційній практиці. Перспективним є поліпшення технологічних та споживчих властивостей цих засобів за рахунок створення композицій із вмістом лужних компонентів, ПАР, інгібіторів корозії та створення більш безпечних форм їх застосування.

 Переважну більшість у групі зареєстрованих хлорвмісних засобів складають солі дихлорізоцианурової кислоти та гіпохлорити. У цій групі перевагу слід надавати удосконаленим завдяки корисним добавкам засобам на основі гідантоїну, хлорпохідних ізоцианурових кислот. Гіпохлориту натрію, які мають менш виражену місцево- подразнювальну дію, є менш агресивними щодо об’єктів знезараження, мають мийні властивості, добре розчиняються у воді та стабільні при зберіганні.

 В останні роки в Україні зареєстровано велику кількість засобів на основі пероксикислот, частка яких складає 13,38% у загальній структурі зареєстрованих дезінфекційних засобів. При виборі дезінфектантів у цій галузі слід надавати перевагу засобам, які відрізняються більш сприятливими фізико-хімічними властивостями, простотою та зручністю приготування робочих розчинів та стабільністю при зберіганні засобу.

 У звичайних умовах сфера застосування дезінфекційних засобів на основі альдегідів має обмежуватись їх цільовим призначенням, а саме дезінфекцією та стерилізацією виробів медичного призначення, а також дезінфекцією складного медичного обладнання та апаратури.

 Асортимент використовуваних деззасобів на об’єктах нагляду області постійно розширюється – до 83 найменувань деззасобів та антисептиків. На жаль, продовжують використовуватись в основному до 75 % традиційні хлорвмісні препарати (хлорне вапно, хлорантоїн, дезактін, Дез Таб, Санідез, Бланідас Актив, Жавель Клейд, Бланідас марка А та ін.), що мотивується відносною дешивизною хлорвмісних препаратів та недостатністю бюджетних коштів. В незначній кількості застосовуються сучасні високоефективні багатокомпонентні дезінфекційні засоби нового покоління ( Полідез, Дескоцид, Гексадекон, Лізоформін, Бріліант, Тріацид, Дескоцид Н та ін.). З антисептиків в основному використовуються Манорапід, АХД 2000, Стериліум, Горостен, Хоспісепт, Аніос гель, Медасепт.

 Таким чином при виборі дезінфекційного засобу необхідно, насамперед, враховувати характер і рівень мікробної контамінації та особливості об’єкта знезараження і, відповідно спектр протимікробної дії, безпечність у застосуванні, фізико-хімічні властивості та цільове функціональне призначення, тобто оптимальну пристосованість для знезараження певного кола об’єктів дезінфекційного засобу. Існуюче на сьогодні різноманіття дезінфекційних засобів дозволяє здійснювати обґрунтований раціональний вибір засобів для знезараження певного кола об’єктів з конкретною метою у будь-яких умовах.

 ДЕЗІНФЕКЦІЙНІ, ДЕЗІНСЕКЦІЙНІ ТА ДЕРАТИЗАЦІЙНІ ЗАСОБИ

Дезінфекція — це методи і засоби знищення хвороботворних мікроорганізмів на шляхах передачі від дже­рела інфекції до здорового організму.

Дезінсекція — методи і засоби боротьби з членисто­ногими комахами (кліщами, тарганами, клопами, блохами, молями), що переносять інфекційні захворювання і завда­ють шкоди харчовим і сільськогосподарським продуктам, житловим приміщенням.

Дератизація — знищення шкідливих гризунів, що за­вдають економічних збитків народному господарству, а та­кож є джерелом інфекційних захворювань.

Більшості споживачів відомі такі дезінфікуючі засоби, як: вапно хлорне, гіпохлорити, хлорамін, гідрогену пероксид, феноли.

Однак останніми роками в країні налагоджено ви­пуск (хоча й у невеликих кількостях) нових дезінфікуючих засобів: препаратів на основі органічних сполук хлору — ДП-2, хлорцину, сульфохлорантину; препаратів на основі ам-фолітної ПАР (амфолану і катіонних ПАР) — катаміну АБ і полісепту.

Зарубіжні препарати теж регулярно вивчають­ся вітчизняними спеціалістами з метою реєстрації та мож­ливої закупівлі.

Основним завданням сучасної медичної дезінсекції є розробка науково обґрунтованих інтегрованих програм бо­ротьби з комахами, що мають епідеміологічне і санітарно-гігієнічне значення, а також удосконалення профілактич­них і винищуючих заходів.

 

Засоби дезінфекції.

 Існують фізичні та хімічні методи дезінфекції.

До фізичних методів відносять:

         механічні (чищення, во­логе прибирання, прання, вибивання тощо);

         термічні (із за­стосуванням високої або низької температури, водяної пари, висушування, випалювання й т. п.);

          ультрафіолето­ве опромінення.

Механічні методи дезінфекції призначені для знезара­ження об’єктів і видалення з них забруднюючих речовин. Іноді ці методи практикуються як самостійні, але частіше вони передують дезінфекції хімічними засобами і підвищу­ють їх ефективність (наприклад, очищення ендоскопів пе­ред дезінфекцією хімічними засобами).

Термічні методи дезінфекції найбільш ефективні й у порівнянні з механічними частіше застосовуються як самостійні, особливо кип’ятіння, знезаражування в дезінфек­ційних камерах, повітряних або парових стерилізаторах. Але температурний чинник може бути використаний також у комбінації з хімічними дезінфектантами і миючими засо­бами. Це відбувається, наприклад, у мийно-дезінфікуючих машинах, призначених для миття і дезінфекції лаборатор­ного посуду, хірургічного інструментарію, ендоскопів та ін­ших виробів медичного призначення.

Хімічні методи. Перелік хімічних засобів дезінфекції включає багато хімічних речовин з антимікробною активні­стю.

Вони належать в основному до таких груп:

— хлор і хлорактивні сполуки;

— йод, бром та їх сполуки;

— пероксидні сполуки;

— ПАР; альдегіди; кислоти, надкислоти й деякі їх солі;

— спирти;

— феноли, крезоли та їх похідні.

З неорганічних сполук хлору вкрай низькою стабільніс­тю відрізняється натрію гіпохлорит NaOCl — вітчизняний препарат, що містить 14—17 % активного хлору.

Кальцію гіпохлорит СаОС12 застосовують для дезінфек­ції у вигляді різноманітних промислових продуктів із різ­ним (23—60 %) вмістом активного хлору — кальцію гіпо­хлорит нейтральний, кальцію гіпохлорит водорозчинний.

До органічних сполук хлору, придатних для дезінфекції, відносять:

         хлорамін;

         хлорпохідні ціанурових кислот;

          гідантоїну.

 На основі калію С2СІ2К2ОзК або натрію C2Cl2N2O3Na хлорізоціануратів розроблено композицію хлорцин.

На основі трихлорізоціанурової кислоти С3С1зК3Оз роз­роблено композицію ДП-2, у результаті чого її розчинність збільшилася з 0,05 до          25 %. Досить високий (до 45 %) вміст активного хлору посилює високі антимікробні властивості ДП-2. Ця композиція є не тільки бактерицидом, але й спороцидом.

Найбільш відомою хлорпохідною гідантоїну є дихлорметилгідантоїн C6H6N202Cl2. Його головна вада — слабка роз­чинність.

За кордоном серед хлорактивних препаратів найбільш популярні гіпохлорити, хлорамін, похідні хлорізоціанурових кислот як у чистому вигляді, так і у формі композицій.

Зі сполук йоду широке застосування для дезінфекції мають йодофори — речовини, що є комплексами йоду і носі­їв, у ролі яких виступають високомолекулярні сполуки й ПАР. З йодофорів, розроблених, вивчених і запропонова­них до застосування, у нас відомі йодопірон і йодонат, носія­ми йоду в яких є відповідно полівінілпіролідон і сульфонат.

Останніми роками вітчизняними авторами як носії йоду вивчені деякі водорозчинні неіоногенні ПАР. Скажімо, до­ведено можливість використання з цією метою блок-сополі-мерів етиленоксиду й пропіленоксиду з молекулярною ма­сою 1000 і 1500, неонолів АФ9-12, АФ9-9 і 2В1317-12 навіть без стабілізуючих добавок.

Зарубіжні спеціалісти застосують як дезінфектанти і антисептики такі препарати на основі йодофорів: с-280, веладин, оізан, супердип (усі виробництва Швейцари), дайа-зан (виробництва Японії).

Рідка форма засобів на основі гідрогену пероксиду незручна для застосування, це підштовхує дослідників до пошуку пероксидних сполук у твердій формі.

За кордоном композиції на основі гідрогену пероксиду у твердій і рідкій формах одержали широке визнання через високу ефективність, широкий спектр дії, невелику токсич­ність, екологічну безпечність і зручність у застосуванні. При­кладом може бути препарат apisin, що випускається у ви­гляді готових робочих розчинів різної концентрації (аеро­золі або порошки, залежно від цільового призначення). Ним широко користуються в Австрії та Німеччині.

Високою антимікробною активністю і широким спект­ром антимікробної дії відрізняються препарати з групи надкислот. Такими дезінфікуючими засобами у вітчизня­ній практиці є дезоксон-1 і дезоксон-4.

 

Для дезінфекції при кишкових і краплинних інфекціях бактеріальної етіології в інфекційних відділеннях і лікуваль­но-профілактичних закладах підходить алкіл (С12—С14) — диметилбензиламоній хлорид, що випускається промисло­вістю. Його комерційна назва «Катамін АБ». Для знезара­жування різних поверхонь, речей, білизни і посуду рекомен­дується 0,5%-вий розчин цього препарату застосовувати впродовж 15—120 хв

( залежно від характеру об’єкта, що знезаражується, і наявності на ньому органічного забруд­нення). Він дозволяє поєднати два процеси — миття і дезін­фекцію, що дуже зручно для працівників лікувально-профі­лактичних закладів.

Фенольні препарати вітчизняного виробництва (фенол, крезоли, лізол, бензилфенол, хлор-р-нафтол та ін.) за актив­ністю, токсичністю і ступенем чистоти поступаються закор­донним і тому використовуються для «грубої» дезінфекції, тобто для знезаражування «некритичних об’єктів», що не відіграють вирішальної ролі в передачі інфекції. Виняток становлять бензилфенол і хлор-р-нафтол, що широко засто­совуються для дезінфекції.

За цільовим призначенням побутові дезінфікуючі засо­би можна поділити на миючо-дезінфікуючі, чистячо-дезін-фікуючі і відбілюючо-дезінфікуючі. До їх складу, крім дію­чої речовини, входять такі компоненти: ПАР, органічні та неорганічні добавки, абразиви тощо. Віднесення дезінфек­тантів до складу миючих і чистячих засобів дозволяє поєд­нати механічне чищення оброблюваних об’єктів і дезінфек­цію в один процес.

У групі миючо-дезінфікуючих засобів на основі хлорак­тивних речовин для дезінфекції та відбілювання речей ві­домі такі засоби, як «Білка» та «Білизна» (на основі каль­цію і натрію гіпохлоритів), дихлор-1 і хлорцин (на основі хлорізоціануратів), сульфохлорантин (на основі дихлорди-метилгідантоїну), причому «Білку» і дихлор-1 можна засто­совувати як при ручному, так і при машинному пранні бі­лизни.

Чистячо-дезінфікуючі засоби, призначені для очищення й дезінфекції санітарно-технічного обладнання (ванн, рако­вин, унітазів), випускаються як порошки або пасти. Найчастіше діючою речовиною в них є хлорактивні сполуки (до 7 % активного хлору). Прикладом можуть служити засоби «Дезус» (на основі хлораміну), «Блиск-2» (на основі солі кальцію гіпохлориту), «Беласепт» (на основі хлорізоціану-ратів).

Миючі та дезінфікуючі засоби на основі ПАР, на відмі­ну від хлорактивних, не мають відбілюючих властивостей і тому придатні для дезінфекції кольорової білизни з ба­вовняної і синтетичної тканин (капрон, віскоза тощо). Від­сутність неприємного запаху і кородуючої властивості ро­бить такі препарати бажаними при знезаражуванні посу­ду. На жаль, асортимент подібних засобів (рідин й паст) на основі ПАР значно менший, ніж засобів із вмістом хлор­активних речовин.

 

Основні напрями розробки дезінфікуючих засобів.

Пошуки нових дезінфікуючих засобів здійснюються пере­важно серед традиційних класів хімічних сполук.

До них відносять:

— хлорактивні сполуки;

— похідні гідрогену пероксиду;

— альдегіди;

— феноли і спирти;

— різні ПАР;

— інші сполуки.

Група хлорактивних сполук має дві підгрупи — неорга­нічні й органічні сполуки.

До першої належать хлорне вап­но, гіпохлорити лужних і луго-земельних матеріалів. Для дезінфекції води тепер застосовують хлор, а також хлору діоксид.

 Серед органічних речовин широке застосування одержали монохлорамін, хлоровані похідні ціанурової кисло­ти, дихлордиметилгідантоїн.

 

Гідрогену пероксид здавна застосовується в медичній практиці як дезінфікуючий засіб, але він має недолікшвид­ке розкладання в присутності білка і крові. Цієї вади по­збавлені його похідні — надкислоти, що є високоефективни­ми спороцидами. На жаль, такі продукти викликають коро­зію металів, що обмежує сферу їх застосування.

Альдегіди також мають широкий спектр дії, включаючи спорові форми. У порівнянні з іншими сдороцидами сполу­ки цієї групи не викликають корозії, проте мають сильний запах.

Зараз у дезінфекційній практиці поширені три представ­ники групи альдегідів — формальдегід, гліоксаль, глутаро-вий альдегід. Перевага цих сполук перед іншими спороцида­ми полягає у відсутності корозії знезаражуваних предметів.

Препарати фенолу не популярні в нашій країні, хоча й мають певні переваги. Недостатнє хімічне очищення, відсут­ність активних дезодорантів робить їх практично непридат­ними для використання.

У світовій практиці як дезінфікуючі засоби з групи монофенолів використовують:

– бензилхлорфенол;

– бензилфенол;

– хлор-п-ксиленол, та інші заміщені феноли і їх сполуки.

Широко відомі ці сполуки під назвами превентоли (фірма «Байєр», Німеччина) та ніпациди («Ніпа», Великобританія).

Із спиртів практичне значення зберігає: етанол, у меншій мірі — ізопропанол, гліколі й інші полігідроксильовані спо­луки, які часто вводять до складу дезінфікуючих рецептур.

 

Поверхнево-активні речовини мають ряд переваг перед іншими бактерицидними препаратами: вони не мають за­паху, не псують знезаражуваних предметів, добре розчиня­ються у воді, їм притаманні високі антикорозійні та анти­статичні, а також мийні властивості.

Серед катіонних ПАР особливе місце займають четвер­тинні амонієві сполуки (ЧАС). У нашій країні обмежене практичне значення мають лише два представники ЧАС — «Катамін АБ» і алкілтриметиламоній хлорит.

У світовій практиці популярні дезінфектанти, що нале­жать до групи амфолітних ПАР і відомі під назвою ТЕГО. Поряд із високою бактерицидною активністю вони мають мийні властивості, не кородують метали. Першим і поки що єдиним представником цієї групи в нашій країні є амфолан, промисловий випуск якого розпочато у 1989 році.

 

Засоби дезінсекції.

 Застосування інсектоакарицидів у системі охорони здоров’я є обов’язковим елементом заходів, спрямованих на регулювання чисельності членис­тоногих і в першу чергу — переносників хвороб. За даними ВООЗ, несприятлива обстановка у світі зберігається через такі хвороби, як малярія, філяріоз, хвороба Шагаса, чума та інші, переносниками яких є комарі, мошки, клопи, блохи.

Інсектициди, рекомендовані до практичного застосуван­ня в медичній дезінсекції, мають відповідати таким вимогам:

         максимально висока ефективність у боротьбі проти шкідливих видів членистоногих при якомога менших нор­мах витрат;

          відсутність негативного впливу на людей, тва­рин або інші організми; відсутність кумуляції в організмі теплокровних;

         низька токсичність для гідробіонтів та ін­ших корисних організмів, що живуть у водоймах і ґрунті;

         порівняно швидке розкладання у воді й ґрунті з утворен­ням безпечних продуктів;

         достатня безпечність зберігання, що виключає можливість гострих отруєнь обслуговуючого персоналу й населення; висока економічна ефективність при використанні; безпечна і зручна форма застосування пре­парату.

На сучасному етапі основним принципом дезінсекції є раціональне використання різноманітних засобів і методів регулювання чисельності членистоногих у залежності від їх виду, стадії розвитку, конкретних умов існування.

Засто­сування хімічних засобів дедалі частіше поєднується з ін­шими методами обмеження чисельності шкідливих члени­стоногих.

Протягом останніх десятиліть у медичній дезінсекції найчастіше використовували інсектициди, що належать до таких класів хімічних сполук, як ФОС, піретроїди, карбамати, ХОС. Набули поширення також препарати біологічної природи.

Найбільш популярним є хлорофос, який добре вивчений і давно використовується в медичній дезінсекції. Не мен­ший попит існує на препарат диметилдихлорвінілфосфат (ДДВФ). На основі ДДВФ випускають балони «Дихлофос». Для боротьби із синантропними комахами зараз випуска­ють суміші ДДВФ із карбофосом («Карбозоль), перметри-ном («Перфос-Л), неопінааміном («Неофос»), а для бороть­би з літаючими комахами — аерозольний балон «Нефрафос». На основі ДДВФ випускаються засоби для боротьби з мол-лю — «Молемор» (у вигляді пластин із віддушкою) і «Дез-моль» (у вигляді таблеток).

Для медичної дезінсекції у вітчизняній практиці вико­ристовують також карбофос, сульфідофос (обмежено), сумітіон, інші застосовують у невеликих кількостях. Окрім на­званих інсектицидних препаратів із групи ФОС, дозволені до застосування: дифос (для боротьби з личинками комарів та постільних клопів); актелік — вітчизняного й закордонного виробництва (для боротьби з мухами, блохами, кліща­ми, комарами, клопами і тарганами); дибром (застосовуєть­ся переважно зарубіжними спеціалістами як препарат гос­трої і залишкової дії для боротьби з тарганами); дурсбан (для боротьби із синантропними комахами) і ряд інших препаратів.

У сучасний практиці широко використовують препара­ти на основі Bacillus thuringiensis H-14 (бактокуліцид, бак-толарвіцид), БЛП і Bacillus sphaericus (сфероларвіцид).

У захисті людей від кровососних членистоногих важли­ве місце належить розробці нових ефективних і економічно вигідних репелентних препаратів. Основними діючими ре­човинами більшості сучасних препаратів є ефективні репе­ленти діетилтолуамід (ДЕТА) і бензоїлпіперидин, а також малоефективний препарат диметилфталат (ДМФ). На осно­ві сумішей цих репелентів вітчизняна промисловість випус­кає ряд препаратів: суміш ДЕТА і ДМФ входить до складу композиції в аерозольному балоні «Рефтамід»; на основі суміші ДМФ із бензоїлпіперидином випускають емульсію і крем «Ребефтал». На жаль, при впорядкуванні рецептур цих препаратів добір співвідношень діючих речовин здійс­нюється емпірично, без аналізу закономірностей одночасної дії репелентів.

 

ПАКУВАННЯ, МАРКУВАННЯ, ТРАНСПОРТУВАННЯ І ЗБЕРІГАННЯ ДЕЗІНФІКУЮЧИХ ЗАСОБІВ

 

Пакування.

 Дезінфекційні та дезінсекційні засо­би «ангро» запаковують у барабани по 25, 50, 100 л, бочки місткістю 50—275 л, п’ятишарові паперові бутильовані мішки із вкладкою з полівінілхлориду, скляні сулії на 20— 40 л, поліетиленові каністри, балони місткістю до 50 л і в різноманітну склотару (за НТД на конкретний засіб).

Сулії, бочки, каністри, барабани закривають герметично пробками, парафінують, обгортають еластичною полівініл-хлоридною плівкою або водонепроникним папером і обв’я­зують.

Для дрібного пакування деззасобів індивідуального ко­ристування застосовують поліетиленові пакети, полімерні

та скляні флакони й банки, картонні коробки, аерозольні упаковки, туби.

 

Маркування.

На тарі й упаковці із деззасобами мають бути такі написи:

— найменування заводу-виготовлювача і товарний знак;

— найменування продукту і його сорт;

— номер партії і тарного місця;

— дата виготовлення;

— маса брутто і нетто;

— зазначення НТД.

При необхідності додають попереджувальні написи: «Не­безпечно — окиснювач», «Бережись опіку», «їдка речовина», «Отрута», «Хлор», «Берегти від вогню» й ін.

У супровідному документі про якість продукту вказу­ється:

— найменування заводу-виготовлювача і його товарний знак;

— найменування продукту;

— номер партії;

— сорт;

— дата випуску;

— маса нетто і брутто;

— зазначення НТД;

— результати аналізу і показники якості.

Транспортування здійснюється будь-яким видом закритого транспорту відповідно до вимог НТД на конкрет­ний продукт.

Зберігання.

Деззасоби слід зберігати в герметич­но закупореній тарі, у захищеному від світла й прохолодно­му місці, в ізольованих приміщеннях, на відстані від примі­щень для зберігання пластмасових, гумових і металевих виробів, від приміщень для одержання дистильованої води, лікарських засобів та інших фармацевтичних товарів. Тому відділ зберігання (складу) деззасобів знаходиться, як прави­ло, на окремій території, подалі від усіх інших відділів.

Мішки, барабани, ящики укладаються на дерев’яний нас­тил у штабелі висотою не більше 3,5 м.

 

 

 

 

 

Джерела інформації :

А – Основні

1. Гридасов В.І., Оридорога Л.М., Винник О.В. Фармацевтичне і медичне товарознавство: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Харків.: В-во НФАУ; Золоті сторинки, 2002. – 160с.

2. Громовик Б.П.  Медичне і фармацевтичне товарознавство: товари аптечного асотрименту. Навч.пос. для фарм. фак-в ВМНЗ III-IVр.а: 2010.-496с.

3.  Крендаль П.Е., Кабатов Ю.Ф. Медицинское товароведение. М.: Медицина, 1984. –  384 с.

4. http://www.ses.sumy.ua/news/print.php?id=472

В – Додаткові;

3.  Соколова Н.Ф., Рябченко В.А. Проблеми дезинфекции и стерилизации. – М., 1991. – Вип. 25. – с. 54-59.

4.  Вашков В.И. Средства и методы стерилизации, применяемые в медицине.- М.: Медицина, 1973.- 368 с.

5.  Использование гамма – излучения для микробной деконтаминации лекарственных средств / Е.П. Павлов, Э.Г. Тушов, И.И. Самойленко и др. // Хим.- фарм. журн. -1992.- Т. 26.-№ 2. – С. 76-78.

6. Опыт применения упаковок однократного использования для стерилизации изделий медицинского назначения / Н.В. Рамкова, Г.И. Мельникова, Т.М. Готье  и др. // Мед. техника.- 1991.- № 5 .- С. 44-45.

7.   Молчанов Г.И. Ультразвук в фармации. – М., 1990.

8. Ґудзь О.В. Современные подходы к дезинфекции медицинских инструментов и эндоскопов. – Провизор. – 1999. – № 11. – с. 37-39.

9.   Кучма И. Антисептические и дезинфицирующие средства. – Провизор.- № 11. – с. 38-41.

10.  Фросин В.Н., Цибиков В.В. Медицинские стерилизаторы. – М.: Медицина, 1981 .

11.  Кортуков Е.В., Волеводский В.С., Павлов Ю.К. Основы материаловедения. – м.: Высш. шк., 1988. – С. 3-6.

12.  Мозберг Р.К. Материаловедение. – М.: Высш. шк., 1991. – 448 с.

13.  Тимофеев Н.С., Тимофеев Н.Н. Асептика и антисептика.- Л.: Медицина, 1989.- 240 с.

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Приєднуйся до нас!
Підписатись на новини:
Наші соц мережі