Матеріали підготовки до практичного заняття №2
ТЕМА:
Основи матеріалознавства.
Інструменти і прилади для ін¢єкцій, інфузій, проколів та відсмоктування. Засоби і методи передстерилізаційної обробки, дезінфекції та стерилізації
Матеріалознавство – наука, яка вивчає властивості матеріалів,їх походження, будову і можливі зміни, що відбуваються під впливом різних факторів.
ВИМОГИ ДО МАТЕРІАЛІВ ДЛЯ ВИГОТОВЛЕННЯ МЕДИЧНИХ ВИРОБІВ
Для виготовлення медичних інструментів, апаратів, приладів, устаткування тощо використовують безліч матеріалів:
– метали та їх сплави;
– пластичні маси;
– гуму;
– скло;
– кераміку;
– шкіру і її замінники;
– деревину та ін.
Матеріали для виготовлення медичних виробів повинні задовольняти такі вимоги:
> бути нешкідливими, біологічно інертними і нетоксични-
ми відносно тканин організму та не виділяти шкідливих
для організму людини речовин;
> мати стійкість до стерилізації та дезінфекції;
> бути механічно тривкими, зберігати постійну форму й об’єм;
> мати гарні технологічні властивості (наприклад, при литті,
штампуванні та інших видах обробки);
> бути стійкими до корозії.
При виборі матеріалу для виготовлення виробів медичного призначення необхідно зважати на основні властивості цих матеріалів.
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ВЛАСТИВОСТІ МАТЕРІАЛІВ
Сучасні методи дослідження дають досить повне уявлення про природні властивості будь-якого матеріалу або структуру речовини, її склад і будову, взаємодію з іншими матеріалами та біологічними середовищами.
При взаємодії з навколишнім середовищем і тканинами організму в матеріалах відбуваються зміни як у складі, так і в структурі, що спричиняють відповідні зміни їх властивостей.
Розрізняють властивості матеріалів:
– механічні;
– технологічні;
– фізичні;
– хімічні;
– біологічні.
Під механічними властивостями матеріалів розуміють їх здатність до опору різним чинникам зовнішнього впливу. Механічні властивості матеріалу вивчають за допомогою спеціальних машин і приладів. Методи випробувань можуть бути статичними і динамічними.
При статичних випробуваннях матеріал піддається повільному, але постійному впливу сили, при динамічних — навпаки, силові впливи мають швидкий і короткочасний характер удару.
До механічних властивостей відносять:
– твердість;
– міцність;
– пружність;
– пластичність;
– в’язкість;
– втомленість.
Твердість — важлива характеристика металів.
За нею судять про здатність протидіяти силам зношення, а також про сталість форми і розмірів виробів під час роботи.
Твердість — це здатність матеріалів чинити опір при входженні в його поверхню іншого тіла під дією сили.
Визначають твердість матеріалів кількома методами:
— методом Брінелля: за допомогою спеціального преса в поверхню досліджуваного тіла з певною силою вдавлюють сталеву загартовану кульку означеного діаметра. Цей метод придатний для матеріалів з невеликою твердістю;
— методом Роквелла: у піддослідний зразок вдавлюють діамантовий конус. Цей метод підходить для визначення матеріалів з високою твердістю;
— методом Віккерса: у випробовуваний матеріал вдавлюється усічена чотиригранна діамантова піраміда. Цим методом визначають твердість тонких виробів.
Міцність — здатність матеріалу чинити опір зовнішній силі, що прагне його зруйнувати.
Відношення розміру мінімального навантаження, при якому настає порушення цілісності матеріалу, і площі поперечного перетину називається межею міцності матеріалу.
Пружність — здатність матеріалу відновлювати форму після припинення дії сили. Пружні властивості матеріалів залежать як від природи речовини, так і від її будови, тому в кожному матеріалі вони виявляються по-різному. Для кожного матеріалу існує своя межа пружності.
Пластичність — властивість матеріалу, не руйнуючись, набувати форми, що її надають за допомогою сили, і зберігати цю форму після припинення дії сили. Найбільш пластичними є свинець, ковкі матеріали.
Матеріали, що під дією зовнішніх сил зовсім або майже не змінюють своєї форми, але швидко руйнуються, називаються крихкими. Крихкими є скло, чавун, деякі пластмаси (полістирол).
В’язкість — здатність матеріалу деформуватися, не руйнуючись під дією навантажень. Цей вид деформації характеризується тим, що досліджуваний зразок збільшується за розмірами в напрямку докладеної сили (звичайно по довжині) і звужується в поперечному перетині.
Утомленість — властивість матеріалів руйнуватися під впливом часто повторюваних навантажень, розмір яких не досягає межі міцності матеріалу. Чим більше циклів навантажень витримує зразок, тим він витриваліший. Межа втомленості визначається кількістю циклів навантаження, яку може витримати зразок матеріалу.
До технологічних відносять властивості, що дозволяють визначити, якій технологічній обробці може бути підданий матеріал, а також можливість найбільш ефективного його використання при виготовленні виробів.
Це насамперед:
– ковкість;
– грузькість;
– усадка;
– стирання.
Фізичні властивості матеріалів визначаються такими основними показниками:
– щільністю;
– температурою плавлення;
– температурою кипіння;
– тепло- і електропровідністю;
– тепловим розширенням.
До хімічних властивостей матеріалів відносять властивості, якими визначається їх взаємодія із середовищем, в якому вони постійно або тимчасово перебувають, наприклад, під час стерилізації, дезінфекції тощо. Хімічні властивості визначаються хімічним складом матеріалів.
Під біологічними властивостями матеріалів розуміють їх вплив на живі тканини й організм у цілому. Усі матеріали, які використовують для виготовлення виробів медичного призначення, проходять спеціальну перевірку на біологічну інертність у лабораторіях на тваринному та біологічному середовищі.
МЕТАЛЕВІ МАТЕРІАЛИ
Для виготовлення виробів медичного призначення використовують різні метали та їх сплави. Чисті метали тут трапляються рідко (крім благородних), тому що за своїми властивостями вони не завжди відповідають основним вимогам, пропонованим для виготовлення металевих виробів (мають недостатню тривкість, стійкість до корозії й т.п.).
Сплавом називається речовина, яка утворюється при поєднанні двох або кількох металів і що набуває нових якостей, не властивих жодному з компонентів. Компоненти, що входять до сплаву у розплавленому стані взаємно розчиняються й утворюють однорідну масу.
Метали та їх сплави можна розділити на дві великі групи:
– чорні;
– кольорові.
ЧОРНІ МЕТАЛИ ТА ЇХ СПЛАВИ
Широко використовуються сплави заліза з вуглецем — чавун і сталь.
Чавуни — сплави заліза з вуглецем, що містять понад 2 % вуглецю та інші елементи (сірку, фосфор, кремній, марганець).
Одержують їх виплавленням із залізних руд у доменних печах.
За призначенням чавуни класифікують на:
— передільні (білі) — призначені для переплавлення на сталь; мають підвищену твердість і ламкість, погано обробляються і відливаються, тому що недостатньо текучі в рідкому стані;
— ливарні (сірі) — мають добрі ливарні якості — текучість і малу усадку, легко обробляються різанням, добре чинять опір зносу (з них виготовляють основи столів, крісел, хрестовин, стойок тощо);
— високостійкі (модифіковані) — для виготовлення деталей, що піддаються значним навантаженням;
— ковкі— їх одержують відпалюванням білого чавуну; мають підвищену пластичність, хороші механічні властивості й високу корозійну стійкість;
— леговані — містять добавки кольорових металів, застосовуються для виробництва легованих сталей.
Для медичного устаткування підходять чавуни із вмістом вуглецю в межах 2,6—2,9 %.
Сталі — сплави заліза з вуглецем (до 2 % вуглецю), що мають у порівнянні з чавунами більшу міцність, пластичність і меншу твердість.
За хімічним складом сталі поділяються на:
– вуглецеві;
– леговані.
Вуглецеві сталі називають так за основним елементом — вуглецем, вміст якого у цих сталях не перевищує 1,35 %.
Із збільшенням відсотка вуглецю зростають їх міцність, твердість, пружність і знижуються пластичність, відносне подовшання й ударна грузькість.
За призначенням сталі бувають:
– конструкційні;
– інструментальні.
Конструкційні вуглецеві сталі містять вуглець у невеликій кількості (0,06—0,5 %), внаслідок чого набувають пластичності, добре обробляються литтям, тиском, різанням; придатні для виготовлення виробів складної форми.
Конструкційні сталі марки 15, ЗО, 45, що містять 0,15; 0,30 і 0,45 % вуглецю, використовують для виготовлення ручок інструментів, деталей приладів і апаратів. Із сталі 45 виготовляють деякі зуботехнічні інструменти.
Інструментальні вуглецеві сталі завдяки більш високому вмістові вуглецю (0,65—1,35 %) і зниженому вмісту сірки та фосфору мають значну твердість, зносостійкість, а також міцність і пластичність. Тому вироби з інструментальної сталі не крихкі і не деформуються при експлуатації.
Відповідно до Держстандарту ці сталі виготовляють якісними (марки В7, В8… ВІЗ) і високоякісними (марки В7А, В8А… ВІЗА), останні містять менше сірки та фосфору.
Марки розшифровуються так:
В — вуглецева, А — високоякісна сталь, цифри вказують на середній вміст вуглецю в десятих частках відсотка.
Вуглецеві інструментальні сталі В10А, В12А йдуть на виготовлення різальних інструментів (скальпелів, ножів), В7А — для пружних інструментів.
Леговані сталі — крім вуглецю, містять один або кілька легуючих елементів, що додаються спеціально (хром, нікель, вольфрам, ванадій, титан, молібден, марганець та ін.)
Інструментальні леговані сталі потрібні для виготовлення свердлильних, різальних, вимірювальних та інших інструментів, яким притаманні підвищена твердість і зносостійкість (зубні бори, фрези та ін.).
Для виготовлення медичних інструментів застосовують такі інструментальні леговані сталі:
– сталь 9X18 (0,9 % вуглецю і 18 % хрому) — для виготовлення різальних інструментів, які застосовують у нейрохірургії та офтальмології;
– сталь ЕІ-515 (1 % вуглецю, 13 % хрому, 1,6 % молібдену); сталь ХВ4 (4 % вольфраму) й ін.
Корозістійкі (що не ржавіють) леговані сталі стійкі до дії кислот, солей, якими стерилізують речовини, мають гарний зовнішній вигляд.
Відповідно до Держстандарту для медичних інструментів застосовують хромисті нержавіючі сталі марки 12X13, 20X13, 30X13 і 40X15.
Перша цифра вказує на середній вміст вуглецю в сотих частках відсотка, X — хром, 13 — відсотковий вміст хрому.
Сталь марки 20X13 застосовується для виготовлення пінцетів, гачків, елеваторів, осей штифтів замкових з’єднань, ножиць, щипців-кусачок.
Сталь марки 30X13 має пружні властивості. З неї виготовляють пружні інструменти (затискачі, пінцети, голкотримачі й т. п.).
Сталь марки 40X13 має підвищену твердість. З неї виготовляють ножиці, долота, распатори, щипці-Ісусачки й т. п.
Хромисті сталі поступаються механічними і корозійними властивостями хромонікелевим сталям марок 08Х18Н9, 12Х18Н10Т, 17Х18Н10Т.
Перша цифра позначає вміст вуглецю в сотих частках відсотка, друга — вміст хрому у відсотках, третя — нікелю у відсотках. Літера Т вказує на вміст титану (1 %).
Із хромонікелевих сталей виготовляють стерилізатори, відтискні інструменти, зубні коронки.
Маркування легованих сталей. Для маркування легованих сталей існує буквено-цифрова система. За цією системою легуючі елементи, що містяться в сталі, позначаються початковими буквами алфавіту. Наприклад, X — хром, Н — нікель, Т — титан, Ко — кобальт, за винятком деяких умовно прийнятих скорочень: Г — марганець, С — кремній, Ф — ванадій, Ю — алюміній.
Кількісний вміст легуючих елементів та вуглецю позначають цифрами. Перші дві цифри в маркіровці легованої сталі означають кількість вуглецю, що міститься в сталі, із точністю до сотих відсотка.
Вміст вуглецю, менший за 0,15 %, у маркіровці не вказують. Цифри, що стоять за буквою легуючого елемента, означають кількісний вміст цього елемента у відсотках. Цифру не ставлять у тих випадках, коли кількісний вміст елемента менший за 1,5 %. Наприклад, сталь марки 2Х18Н9 містить 0,20 % вуглецю, 18 % хрому і 9 % нікелю.
Маркіровка високоякісних сталей закінчується літерою А, наприклад, 35Х1НЗМА — це високоякісна легована сталь, що містить 0,35 % вуглецю, 1 % хрому, 3 % нікелю і близько 1 % молібдену.
КОЛЬОРОВІ МЕТАЛИ ТА ЇХ СПЛАВИ
Для виробництва товарів медичного призначення широко використовують кольорові метали:
– алюміній;
– мідь;
– цинк;
– нікель;
– магній та їх сплави;
– дорогоцінні метали.
Мідь та її сплави.
Мідь:
– стійка до корозії;
– має малу окиснюваність;
– добре обробляється тиском;
– легко штампується.
Латунь — сплав міді з цинком або з цинком та іншими елементами. Для виготовлення медичних виробів використовується латунь марок: Л62, Л63 і ЛС59-1 (буква Л — латунь, цифри — середня кількість міді у відсотках).
Вміст цинку визначають розрахунками: 100 % — це вміст міді; наприклад, у латуні марки Л62 цинку буде 38 %.
Латунь застосовується:
– Л62 для виготовлення стерилізаторів, катетерів, зондів, ватотримачів;
– Л63 для виготовлення скобок, що накладають на пуповину, оправ дзеркал;
– ЛС59-1 — для арматури шприців, канюль, голок, троакарів тощо.
Бронза — сплав міді з оловом та іншими кольоровими металами (алюмінієм, кремнієм, залізом, марганцем).
Ці сплави поділяють на:
– олов’яні;
– безолов’яні.
Із бронзи виготовляють арматуру приладів і апаратів.
Нейзільбер (МНЦ-15-20) — сплав міді з цинком і нікелем.
Він легкий, має малу теплопровідність, застосовується для виготовлення трахеотомічних трубок, канюль, очних ложок, зондів Воячека, скобок Мішеля,
Алюміній та його сплави.
Використовуються сплави алюмінію з:
– міддю;
– марганцем;
– нікелем (дюралюміній);
– кремнієм (силумін);
– алюмінієвим брухтом (повторний ливарний сплав).
Титан і його сплави.
За міцністю титан подібніда до конструкційних сталей, а за корозійною стійкістю перевершує високолеговані нержавіючі сталі.
Тривкий сплав ВТ5-1 (5 % алюмінію і 2,5 % олова) застосовується для інструментів, призначених для з’єднання кісток.
Сплав ВТ-14 (5 % алюмінію, 3 % молібдену, 1 % ванадію) використовується для виготовлення затискних мікрохірургічних інструментів.
У медичній практиці знаходить застосування тантал як шовний матеріал (скоби для зшивальних апаратів).
З віталіуму виготовляють цвяхи для з’єднання кісток.
Застосування:
Латунь (марка Л 62 )- для виготовлення стерилізаторів, зондів, катетерів.
Латунь (марка Л 63)- для виготовлення скобок, що накладаються на пуповину; оправ для для дзеркал.
Бронза- для арматури апаратів і приладів;
Нейзільбер- для трахеотомічних трубок, канюль, очних ложок.
Силумін – для виготовлення деталей складної формимають невелику вагу.
Тривкий сплав ВТ 5-1 – для інструментів, признпчених для з’єднання кісток.
Сплав ВТ-14 – для виготовлення затискачів.
Титан та його солі – за міцністю титан подібний до конструкційних сталей, а за корозійною стійкістю перевищує високолеговані нержавіючі сталі.
БЛАГОРОДНІ Й ДОРОГОЦІННІ МЕТАЛИ
Вони приємні на зовнішній вигляд, корозійностійкі, мають високу температуру плавлення, з них можна виготовляти найтонші плівки.
До дорогоцінних металів відносяться: срібло, золото. Платина і метали платинової групи – паладій, рутеній, родій, іридій тощо.
Срібло – метал блискучо білого кольору з темп. плавлення 960град. Це теплопровідний і електропровідний метал. З усіх благородних металів срібло найменш хімічно стійке. Чисте срібло не придатне для лиття. Застосовується як складова частина нержавіючої сталі, золотих сплавів, припаїв до золота і як основа для сріблястих амальгам. Із срібла виготовляють трахеотомічні трубки, кліпси для накладання на кровоносні судини головного мозку, окремі офтальмологічні інструменти.
Золото – метал жовтого кольору з металічним блиском, темп. плавлення 1064 град. Чисте золото має велику тягучість і ковкість. Використовують при протезуванні і як електрод. При зубному протезуванні використовують такі проби золота:
Сплав 916 проби – 91,6% золота, 4,2% срібла і 4,2% міді;
750 проби – 75% -“- 8,3% -“- 16,7% -“-
583 проби – 58,3 -“ – 13,7% -“- 28% -“-
З платини виготовляють деякі голки.
Корозія металів і захисні покриття
Під дією різних хімічних сполук, наявності вологи більшість металів піддається корозії.
Корозія – це поступове руйнування металів з переходом їх до різних сполук, які змінюють властивості металів.
Благородні й дорогоцінні метали відрізняються від інших кольорових металів комплексом позитивних властивостей:
– приємним зовнішнім виглядо;
– корозійною стійкістю;
– здатністю прокатуватися в найтонші плівки;
– високою температурою плавлення.
До дорогоцінних металів відносять: срібло, золото, платину і метали платинової групи — паладій, рутеній, родій, іридій та ін.
Із срібла виготовляють окремі види офтальмологічних інструментів, трахеотомічні трубки, кліпси для накладання на кровоносні судини головного мозку.
Із платини виготовляють деякі голки. Золото використовується в зубопротезуванні, а також як електроди та інші вироби медичного призначення.
Для боротьюи з корозією застосовують наступні методи:
А) метод ізолювання поверхні матеріалу від хімічних агентів шляхом фарбування, лакування або ж нанесення шару іншого, більш хімічно стійкого матеріалу ( нікелювання. хромування, покриття оловом).
Б) виготовлення спеціальних сплавів, більш стійких до корозії. Такі сплави називаються нержавіючими. Вони не завжди мають повну стійкість до корозії, але все ж таки вони більш стійкі в порівнянні із звичайними сплавами металів. Другий метод є більш надійним, тому що при пошкодженні фарби, лаку, нікелевого або хромового покриття оголюється метал, який піддається корозії.
КЛАСИФІКАЦІЯ МЕДИЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ
Всі медичні інструменти, які застосовують в медичній практиці класифікуються на:
– колючі;
– ріжучі;
– затискуючі;
– розширюючі;
– відтискуючі;
– зондуючі;
– бужуючі.
Колючі застосовують для проколів з метою введення через них лікарських засобів, накладення швів, введення трубок, дренажів.
Ріжучі – для розсічення або відділення частин тканин організму (резекція) і різних медичних матеріалів.
Зажимні – для зупинення кровотечь з перерізаних судин, пережаття судин і статевих органів при їх резекції, утримання і фіксації органів з метою попередження їх переміщення, а також для утримання хірургічних голок і подачі стерильних інструментів і перев’язувального матеріалу.
Розширюючі та відтискуючі – для розширення ран, порожнин і відтиснення органів і тканин, які не підлягають хірургічному втручанню з метою захисту їх від випадкового травмування.
Зондуючі – для визначення розмірів і вмісту порожнин організму, а також направлення і протяжності каналів, ходів тіла людини як природних, так і отриманих в результаті патологічних станів.
Бужуючі – для розширення, дослідження і лікування органів трубчастої форми
ІНСТРУМЕНТИ ДЛЯ ПРОКОЛІВ, ІН’ЄКЦІЙ, І’НФУЗІЙ ТА ВІДСМОКТУВАННЯ
До них відносяться :
– шприци медичні ін’єкційні;
– шприци для промивання порожнин;
– шприци для вливань;
– голки трубчасті ін’єкційні;
– голки трубчасті спеціальні;
– голки трубчасті пункційно-біопсійні;
– троакари;
– апарати і прилади для вливань і відсмоктування.
Засіб для вливання в малі вени “Голка – метелик”
Голки ін’єкційні «Луер»
Шприц інсулін-туберкуліновий 1 мл
Кран трьохходовий для інфузійних магістралей
Система інфузійна SFM
Незважаючи на те що внутрішньовенні ін’єкції проводилися починаючи з середини століття XVII, шприц був винайдений лише в році 1853.
Цікаво, що сконструювали машинку для ін’єкцій (шприц) відразу дві людини, які працювали незалежно один від одного: шотландець Олександр Вуд (Wood) і француз Шарль Габріель Праваз (Charles-Gabriel Pravaz).
А назву їх дітища “Spritze” що означає “впорскувати, бризкати”, придумали німці.
«Впорскування в підшкірну клітковину придумано в 1853 р. А. Вудом в Единбурзі і застосовується в Німеччині з 1860 р. Для цього вживається той самий шприц, що і для ін’єкцій в судини. Правац винайшов цей шприц, власне, для хірургічних цілей; Вуду ж належить заслуга застосування цього шприца для підшкірних ін’єкцій »
Досліди доктора Вуда із застосування шприца були обумовлені його бажанням позбавити своїх пацієнтів від болю. Визнаний на початку дев’ятнадцятого століття загальний наркоз з хлороформу або закису азоту з ефіром хворі переносили погано, багато хто навіть вмирали від передозування, нещодавно відкрите знеболюючий засіб морфій при оральному прийомі майже не всмоктувалась. І тут Вуда осінило: що якщо спробувати вносити анестезуючу ліки прямо під шкіру? Розробка нового методу зайняла кілька років, особливо довелося повозитися над створенням приладу для уколів. Вуд взяв за основу ін’єктор Паскаля, доповнив його і поліпшив. Тріумфом шотландського доктора став вихід його статті “Новий метод лікування невралгій шляхом прямого введення опіатів в больові точки” в науковому журналі «Единбурзький вісник медицини та хірургії”.
Більш сучасний шприц був запропонований Aneli році в 1857 році.
Повністю зроблені зі скла шприци з’явилися в 1894 році, їх сконструював французький склодув Фурньє (Fournier).
Ця ідея була тут же комерціалізована французькою компанією Луєр / Luer (це саме компанія, а не винахідник, як помилково зазначено в багатьох джерелах рунета) – в 1894-1897 роках були введені в практику цільні скляні шприци багаторазового використання, досить простого пристрою. Скляні шприци випускалися різного розміру – від 2 мл до 100 мл. Шприц мав циліндр з поділками, пустотілий поршень, що закінчується конусом. Дана конструкція добре переносила дезінфекцію кип’ятінням в розібраному вигляді. Випускали шприци фірми Луєр з термічно та хімічно стійкого скла, їх можна було стерилізувати в повітряному стерилізаторі (шприци видержіваюлі температуру 200 градусів). Конічне з’єднання, запропоноване фірмою Луєр, незабаром стало міжнародним стандар і самим розповсюдженим типом кріплення голки до циліндра шприца.
У 1906 році був сконструйований багаторазовий шприц типу «Рекорд» зі скляним циліндром, металевим поршнем і металевою голкою.
Скляний циліндр з поділками з двох сторін був завальцован в металеві колечка. У нижню колечко на різьбі ввертають сталевий конус для фіксації голки, в верхнє – входив металевий поршень з гумовими ущільнювальними кільцями.
Стерильні шприци пакували зазвичай в щільну коричневий папір – крафтпакет “. До шприцу покладалися багаторазові голки. Від тривалого вживання і багаторазової термообробки вони тупилися, тому дійсно в 70-80-е укол був процедурою більш болючою, ніж в наші дні.
А голки перед стерилізацією промивали і прочищали спеціальної дротиком, вона називалася “мандрен”.
В аптеках продавалися спеціальні контейнери для зберігання простерилізованого шприца (на фото праворуч). У такому контейнері перебувала спеціальна підставка для зберігання шприца в разобраном вигляді і пенал для двох ін’єкційних голок.
У Радянському союзі хлопці, яким вдавалося добути багаторазові шприци, використовували їх в одному – найважливішому якості – як бризкалки. Це найкраще далекобійні зброю застосовувалося під час ігор у дворах і на перервах.
У 1949-1950 Артур Сміт (Arthur E. Smith) отримав патенти США на одноразові шприци зі скла. А в 1956 Колін Мурдок (Colin Murdoch), фармацевт з Нової Зеландії, винайшов і запатентував пластиковий одноразовий шприц.
Основні технічні вимоги до шприців:
1.Скляні частини шприців повинні виготовлятися з безколірного і термостійкого скла.
2.Циліндр шприца повинен бути прозорим, мати чітку шкалу, яка не повинна змиватися.
3.Торець шприца повинен співпадати з нульовим діленням шкали.
4.Шприц повинен бути герметичним (між поршнем і циліндром, поршнем і наконечником, наконечником і голкою).
5.Поверхня шприців не повинна мати подряпин, тріщин, раковин, заусенців.
6.Шприці багаторазового використання повинні бути стійкими до дезінфекції, стерилізаційної обробки і стерилізації
Основні вимоги до голок ін’єкційних і біопсійних:
1. Вони повинні бути корозійностійкими; зовнішні поверхні їх і мандренів повинні бути гладкими, без подряпин, заусенців.
2. Головки голок не повинні мати гострих, країв, тріщин, заусенців.
3. Мандрен повинен вільно входити в канал голки.
4. Трубка голки повинна бути пружньою.
5. Кінець трубки голки повинен бути гострим, без заусенців; з’єднання трубки з головкою повинно бути міцним. Насадки голок повинні міцно триматися на конусі шприца і пропускати рідину.
6. Голки багаторазового використання повинні бути стійкими до дезінфекції, передстерилізаційної обробки і стерилізації.
ВИДИ ШПРИЦІВ:
шприц типу “РЕКОРД”;
шприц ЛЮЕРА;
шприц комбінований,
шприц одноразовий,
шприц для промивання порожнин ( Жане),
шприц безперервної дії.
Шприц типу “Рекорд” за конструкцією може бути з концентричним і ексцентричним положенням конусу. В останньому випадку конус зміщений і знаходиться збоку, а не по центру циліндра.
Скло цих шприців повинно бути хімічно і термічно стійким. Для цього у склад скла вводять оксиди цинку, кальцію, алюмінію, а для підвищення механічної стійкості – оксид барію, кислоту борну тощо.
Шприци стерилізують насиченою парою при темп. 132 град. Протягом
20 хв, або 120 град. протягом 45 хв. Можна також стерилізувати в сушильній шафі при темп. 160 град – 150 хв, 180 град. – 60 хв. якщо на шприці вказана температура 200 град., то 45 хв.
Шприц Люера виготовляють повністю із скла. Їм користуються при внутрішньовенних вливаннях і пункціях для відсмоктування. Він менш міцний, ніж шприц “Рекорд”.
Шприц комбінований – скляний шприц , у якого наконечник і конус виготовлені з латуні і прикріплені до скляного циліндра за допомогою легкоплавкого сплава. Випускають шприци з взаємозамінними по 2,5,10 і 20 мл і взаємонезамінними поршнями по 1,2,5,10 і 20 мл. Випускають також комбіновані шприци по 1 мл для інсуліну і туберкуліну.
Шприц для промивання порожнин (Жане) – широко застосовується в урології, акушерстві і гінекології, загальній хірургії тощо. Нагадує за будовою шприц “Рекорд”, але має ряд відмінностей: конус наконечника більш витягнутий і розрахований на приєднання катетера або гумової трубки; поршень з латуні, пустотілий, немає гальмівного кільця; пересування поршня обмежується і направляється в потрібному напрямку окремою муфтою.
ПРИЛАДИ ТА АПАРАТИ ДЛЯ ВЛИВАНЬ, ІНФУЗІЙ,
ВІДСМОКТУВАННЯ
В цю групу входять:
-апарат Боброва,
-плевроаспіратор (апарат для відсмоктування плевральних та інших ексудатів),
-пристрій для відсмоктування рідин,
та інші.
Апарат Боброва призначений для вливань великих об’ємів ізотонічних або фізіологічних розчинів. Складається із скляної градуйованої банки на 500 або 1000 мл, куди наливається розчин; гумової пробки з двома отворами, через які пропущені дві зігнуті під кутом трубки (одна довга, друга коротка) і гумового повітряного насоса. В комплект входять також два скляних фільтра, дві гумові трубки довжиною по 4о см і дві голки Боброва.
До кінця довгої скляної трубки приєднують гумову трубочку, вільний кінець якої насаджують на скляний фільтр, заповнений стерильною ватою. На інший кінець скляного фільтра насаджують гумовий повятрий насос. Коли повітря накачують в банку, в останній створюється підвищений тиск, внаслідок чого розчин з банки через гумову трубочку, яка приєднана до короткої трубочки, і голку поступає у кровоносну судину.
Апарат для відсмоктування плевральних та інших ексудатів.
( плевроаспіратор) складається з градуйованої банки емністю 500 мл,
гумової пробки з зажимом і двома отворами, куди вставляються дві зігнуті під кутом скляні трубки ( одна довга, інша коротка ). Коротка трубка за допомогою гумової трубочки з’єднана з металевим насосом. Довга скляна трубка з’єднана гумовою трубочкою із скляною трубкою, яка є контрольною. До неї прикріпляється інша гумова трубочка, яка закінчується краном- трійником з голкою.
При пересуванні поршня насосу догори повітря з банки поступає в циліндр насосу, а в банці створюється вакуум, що сприяє відсмоктуванню рідини з порожнини.
За допомогою крану-трійнику в порожнини можна вводити розчини лікарських речовин. В такому випадку поворотом крану перекривають гумову трубочку, яка йде до банки, і голкою, приєднаною до крану-трійника, вводять розчин.
Для масового підшкірного, внутрішньом’язевого (в/м) і внутрішньошкірного (п/ш) введення сироваток, вакцин та розчинів лікарських речовин застосовують гідравлічні, механічні, пневмогідравлічні та пневматичні безгольчасті ін’єктори, які дозволяють разово ввести дозу від 0,1-0,5 до 1-1,5 мл.
Для ін’єкцій лікарскьких засобів при наданні невідкладної допомоги застосовують шприц-тюбік.
Голки трубчасті ін’єкційні
Голки до шприців “Рекорд” і скляних шприців Люера призначені для введення лікарських речовин у вигляді розчинів, емульсій, суспензій в/м, п/ш, внутрішньовенному (в/в) тощо в залежності від виду лікарської форми.
Голки складаються з головки, з’єднаної з трубкою, вільний кінець якої зрізаний під кутом 45 град., а також з мандрена – дроту, який вставляється в канал трубки при стерилізації та зберіганні, щоб запобігти засмічення трубки і головки.
Головка голки для скляного шприца має круглу форму з дрібною насічкою , а головка голки до шприца “Рекорд” має дві площадки, що дозволяє міцно утримувати голку при насадженні на шприц. Голки позначаються номерами, де перші дві цифри означають діаметр трубки в десятих частках мм, а решта – довжину в мм.
Голки спеціального призначення. До них відносять: голку Бакулева, яка має бусинку, що обмежує глибину вколювання. Застосовується для ін’єкцій в порожнику навколосерцевої сумки без загрози травмування серця. Бусинка закріплена на трубці голки на відстані 2,75 мм від колючого кінця.
Голка для апарату Боброва призначена для в/м та п/ш вливань ізотонічних або фізіологічних розчинів. Має яйцеподібну головку, значно довгу трубку і малий кут заточки.
Голка для переливання крові вводиться у вену. Має коротку трубку (40 мм), порівняно великий кут заточки (20-30 град.), великий діаметр трубки (2 мм) і з’ємну насадку на головці голки. До цієї насадки можна легко приєднати гумову трубку.
Голка Богуша застосовується для проведення анестезії внутрішньоплевральних спайок і гідропрепарування плевральних зрощень за допомогою шприца “Рекорд”.
Голки пункційно- біопсійні. Призначені для проколу тканин і забору тканин або рідини для дослідження. До них відносять: голку Біра для спиномозкової пункції. Відрізняється від звичайних ін’єкційних голок наявністю масивної сплющеної головки, яку легко тримати, а також особливою конструкцією мандрену, який має свою головку. Мандрен щільно входить у канал голки і його зріз співпадає із зрізом голки. Таким чином, голка і мандрен складають єдиний загострений стержінь, який легко проколює щільні тканини, що знаходяться біля спиномозкового каналу.
Більшість пункційно- біопсійних голок мають таку ж будову. Як тільки голка досягає необхідної глибини, мандрен витягують, а в конусний отвір головки вставляють наконечник шприца, за допомогою якого виймають потрібну кількість призначеного для дослідження матеріалу.
Голка Бьорка застосовується для пункції серця з метою визначення тиску в його порожнинах. Має довжину 460 мм разом з насадкою.
Голка-викушувач застосовують для біопсії нирки. Вколюється разом з мандреном, потім останній висувається наперед з трубки ще на 20 мм і при оберненому втягуванні у трубку захоплює частину тканини вирізом, який є на мандрені.
Голка для пункційної біопсії паренхиматозних органів має мандрен, який складається з двох гілок, що розходяться при його висуванні з трубки і при оберненому втягуванні в трубку захоплюють частинки тканини. Біопсійні голки для м’яких тканин мають діаметр 2,0 і 2,2 мм.
Для забору кісткового мозку з трубчастих кісток застосовують лікувально-діагностичну кістковомозкову голку. Прокол кістки здійснюється повертанням голки навколо її осі, тобто голка працює як трепан.
Для пункції грудини і добування кісткового мозку застосовують голку Касирського.
Кінець голки заточений і загострений під кутом 30 град.
Голка для спиномозкового проколу випускається 2-х розмірів: довжиною 90мм і 120 мм з різним діаметром. Кінець голки має плоский короткий зріз. Вводиться в тканини разом з мандреном, який потім витягується. Мандрен виконує роль стилету троакара.
Голки для біопсії та лікувальних маніпуляцій діаметром більше 2,5 мм з мандреном, кінець якого зроблений у вигляді стилету, прийнято називати троакаром.
Троакари призначені для проколу щільних тканин ( грудної, черевної стінки). За їх допомогою можна вводити дренажі в плевральну або черевну порожнини з метою виведення з них рідини. Складається троакар з прямолінійного стилету у вигляді круглого стержня з гострим триграним кінцем. Має також трубку, в якій поміщається стилет, і ручку. Випускаються також троакари з 3-ма стилетами в наборі і ручкою.
Технічні вимоги: трубка повинна бути добре підігнана до стилету; стилет повинен бути гострим.
Функціональні властивості троакарів визначають шляхом проколювання картону або лубу товщиною 2 мм. Стилет повинен легко долати опір картону і не залишати його на краях трубки.
МЕТОДИ СТЕРИЛІЗАЦІЇ, ЯКІ ЗАСТОСОВУЮТЬ У МЕДИЦИНІ
ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ СТЕРИЛІЗАЦІЇ
ФІЗИЧНІ МЕТОДИ СТЕРИЛІЗАЦІЇ
У промислових масштабах знайшли широке впровадження декілька методів стерилізації, таких як, наприклад, хімічна стерилізація, стерилізація парою, гарячим повітрям, прожарюванням, газова і плазмова стерилізація, ВЧ-стерилізація й стерилізація ультрафіолетовими променями, електронними пучками, УФ-випромінюванням. Застосування того чи іншого методу обумовлене ступенем опірності різних видів мікроорганізмів різноманітним засобам впливу, фізико-хімічними властивостями виробів, що стерилізуються, екологічною безпекою, економічною доцільністю, технологічністю оснастки стерилізаційного устаткування та ін. Кожний із цих методів стерилізації має свої переваги й недоліки і може бути застосований тільки до певних видів об’єктів стерилізації.
Головні показники будь-якого промислового способу стерилізації мають задовольняти такі вимоги:
> надійність — тобто повинні репродуційно вести до стерильності об’єкта (забезпечувати одночасне і швидке знищення або видалення бактерій, які його обсіменяють або знаходяться в ньому, а також вірусів, грибів, найпростіших та інших мікроорганізмів);
> можливість застосування до багатьох об’єктів, що стерилізуються, без обмежень;
> здатність проникати в матеріал, не вступаючи в реакцію з ним;
> здатність давати сухий стерильний матеріал і забезпечувати його стерильність в упаковці при зберіганні після стерилізації;
> простота й безпечність;
> економічність щодо розмірів капіталовкладень, потреби в приміщенні й умовах служби апаратури та продуктивних витратах (тобто потреби в персоналі, енергії, догляді).
Теплова стерилізація.
Серед можливих методів стерилізації у фармацевтичному виробництві перевага віддається тепловій стерилізації.
Теплова стерилізація — це традиційний метод стерилізації, який має сьогодні безсумнівну перевагу перед іншими в основному з трьох причин. По-перше, він дає можливість стерилізувати препарати в кінцевій герметичній упаковці.
По-друге, завдяки тривалій практиці використання він забезпечений досить надійною апаратурою.
По-третє, він найбільш доступний (цей важливий аспект, очевидно, прямо пов’язаний з попереднім).
Одним із способів знезаражування інструментів, виробів із гуми, латексу й окремих полімерних матеріалів є стерилізація водяною парою під тиском у стерилізаторах (автоклавах). Вона здійснюється при відповідних тисках насиченої водяної пари і температурах:
— тиск пари 0,11 МПа при 120 ± 2 °С; t = 45 хв;
— тиск пари 0,20 МПа при 132 ± 2 °С; t = 20 хв.
Інструменти і вироби з гуми, призначені для стерилізації, обгортають пергаментним папером або подвійним шаром марлі, упаковують в стерилізаційні коробки і поміщають у стерилізатор.
Тривалість стерилізації (стерилізаційна витримка):
– при температурі 120 °С дорівнює 45 х.;
– при 132 °С — 20 хв.;
– при 100 °С — 60 хв.
По закінченні часу стерилізації нагрівання припиняють і випускають пару зі стерилізаційної камери. Кришку стерилізатора відкривають лише тоді, коли тиск пари досягає атмосферного, потім виймають коробки і барабани зі стерильними об’єктами.
Стерилізація сухим гарячим повітрям.
Ефективність цього методу залежить від температури, тривалості й теплопровідності об’єктів стерилізації. Призначені для стерилізації інструменти обгортають пергаментним папером або фольгою і складають у спеціальні конверти. Конверти завантажують у стерилізатори і стерилізують при температурі 160—200 °С.
За стандартами прийнято такі режими стерилізації:
– при температурі 180 °С стерилізаційна витримка становить 60 хв.;
– при 160 °С тривалість стерилізації — 2,5 год.
Можливе також використання більш високої температури 200 °С — із відповідним скороченням стерилізаційної витримки.
Вироби, простерилізовані в папері мішечному непросоченому, папері мішечному вологостійкому, папері для пакування продукції в автоматах, можуть зберігатися 3 доби.
Вироби, стерилізовані без упаковки, слід використовувати одразу після стерилізації.
Погана проникність сухого повітря та шкідлива дія при високих температурах на деякі матеріали, що стерилізуються,— тканини, гуму й т. ін.— обмежують його застосування, у зв’язку з цим воно не одержало такого широкого застосування, як пара.
Проте цей метод є також надійним, а в деяких випадках і єдино можливим.
Стерилізація надвисокочастотним (НВЧ) випромінюванням.
Досі у дослідників, що займаються вивченням дії надвисокочастотного (НВЧ) випромінювання на мікроорганізми, немає єдиної точки зору на його механізм інактивації. Існують гіпотези про винятковий тепловий механізм дії НВЧ-опромінення на біологічні об’єкти; не менш поширені уявлення про те, що, крім теплових ефектів, при інактивації мікроорганізмів має місце специфічний вплив НВЧ-випромінювання на компоненти клітин. НВЧ-опромінення поки що для стерилізації лікарських препаратів практично не використовується. Нагрівання у НВЧ-полях можна застосовувати для теплової стерилізації у варіанті швидкої високотемпературної обробки. Через відсутність широкого практичного впровадження НВЧ-стерилізації (хоча в літературі повідомляється про створення мікрохвильового автоклава для швидкої стерилізації розчинів) сьогодні важко порівнювати економічні показники цього процесу з витратами при стандартній тепловій стерилізації.
Стерилізація ультрафіолетовим та інфрачервоним світлом.
Невидиме інфрачервоне випромінювання з довжиною хвиль від 0,66 до 500 мкм (1 мкм = 0,0001 см) займає область спектра, яка лежить між червоними променями його видимої частини та ультракороткими радіохвилями.
Інфрачервоні промені використовуються для стерилізації хірургічних інструментів.
Вони не мають специфічної дії на мікроорганізми, останні гинуть не від променів, а від високої температури.
Для стерилізації інструментів інфрачервоним промінням в Австрії та деяких інших країнах виготовляються спеціальні апарати: конвейєрні печі, інфрачервоні печі з глибоким вакуумом.
Безперечною перевагою цього потенційно «працездатного» методу перед традиційним автоклавуванням можна вважати можливість відмови від небезпечної в роботі й нетехнологічної перегрітої пари.
Ультрафіолетове (УФ) випромінювання в діапазоні довжин хвиль 200—300 нм також забезпечує якісний стерилізаційний ефект, оскільки в молекул ДНК і білків мікроорганізмів є пік поглинання випромінювання при довжині хвилі X = 260 нм.
Для стерилізації звичайно використовують газорозрядні лампи низького тиску на парах меркурію або меркурієво-ксенонові дугові лампи, що мають у своєму спектрі потужну лінію на X = 254 нм. У спектрах меркурієво-ксенонових ламп є ще лінії на довжинах хвиль 385, 405, 436, 546, 577 нм, що перевершують за інтенсивністю лінію 254 нм. Тому застосовують рефлектори з багатошаровим поглинаючим покриттям з А12О3, NaF, Sc202, MgF2 та інших матеріалів.
Існує декілька методів стерилізації УФ-випромінюванням, таких, наприклад, як опромінення поверхні на відстані, занурення випромінювача в газ або рідину, що стерилізується, тощо.
Оскільки інтенсивність УФ-випромінювання відчутно зменшується зі збільшенням відстані від джерела, то іноді застосовують оптичні волоконні системи з ниток кварцу або германію оксиду для підведення УФ-випромінювання від випромінювача до об’єкта, що стерилізується.
До недоліків УФ-методу стерилізації можна віднести такі явища:
— відбувається неповна стерилізація предметів складної конфігурації, що мають щілини, отвори, сховані від променів поверхні;
— немає достатньої глибини обробки, оскільки УФ-про-мені цілком поглинаються в перших кількох атомних шарах речовини;
— не можна обробляти предмети в непроникних для УФ-променів упаковках;
— УФ-випромінювання при великих дозах може призводити до руйнації полімерних молекул поверхневих шарів стерилізованих предметів із пластмаси й поліетилену. Крім того, час стерилізації УФ-випромінюванням великий, вона може тривати декілька годин.
Радіаційна стерилізація.
Цей метод придатний для обробки лікарських препаратів в обмеженому обсязі, але його можна віднести до найбільш вивчених у всіх аспектах методів стерилізації, не виключаючи й теплової, особливо коли йдеться про нешкідливість опроміненої продукції. Причина цього дещо парадоксального явища полягає в тому, що радіаційна стерилізація широко використовується в усьому світі при виготовленні полімерних медичних виробів і є одним з основних способів забезпечення стерильності зазначених систем.
Переваги радіаційного методу такі:
– технологічність (включаючи можливість організації безупинного автоматизованого процесу);
– універсальність (можливість забезпечення високої ефективності стерилізації практично для будь-якого виду об’єкта при оптимальних умовах опромінення);
– можливість досягнення будь-якої заданої надійності стерилізації; простота контролю ефективності процесу завдяки простим методам дозиметрії поглинутої енергії.
За економічними показниками цей метод сьогодні перевершує асептичне виготовлення зі стерильною фільтрацією, але ще поступається тепловій стерилізації, однак у майбутньому може наблизитися до неї, а можливо, й перевищити через неминуче зниження відносної (у порівнянні з іншими джерелами енергіїУвартості ізотопів, яка є переважною в сумарній вартості процесу.
Досить чітко встановлено типові дози випромінювання, необхідні для надійної стерилізації електронами (як правило, 20—ЗО кГр), розроблено радіаційне устаткування для високопродуктивної стерилізації, вирішено питання безпеки роботи установок для персоналу і населення.
Є два види устаткування для опромінення:
– установки з кобальтом-60;
– прискорювачі електронів.
Обидва ці види призначаються для задоволення вимог великого промислового виробництва. У порівнянні з масивними розмірами установки з кобальтом-60 розміри прискорювача електронів невеликі. Пучок електронів спрямовується на стрічку конвейєра, на якій знаходяться предмети однакового розміру, наприклад, упаковки із шовним матеріалом, шприци тощо.
При стерилізації іонізуючим випромінюванням використовуються радіоактивні джерела на основі Co60 або Cs132. Залежно від виду і властивостей предметів, що стерилізуються (шовні й перев’язувальні матеріали, хірургічні інструменти, лікарські препарати), слід обирати чітко визначену дозу поглинутої потужності іонізуючого випромінювання. Це пов’язано з можливістю виникнення наведеної радіації в стерилізованих предметах. Енергія випромінювання не повинна перевищувати 6 МеВ. Наприклад, при стерилізації у-квантами Co60 пластмасових одноразових шприців норма поглинутої дози в Англії і СІЛА складає 25 кГр, у Скандинавських країнах — 35 кГр. Після опромінення стерилізовані предмети піддаються ретельному радіаційному контролю.
Обробка матеріалів нейтронами навіть невеликих енергій (<8 МеВ) та електронами з енергією >10 МеВ також призводить до виникнення наведеної радіації.
До вад радіаційного методу стерилізації можна віднести:
– радіаційну небезпеку;
– виникнення наведеної радіації;
– руйнацію молекулярної структури стерилізованих полімерних предметів;
– дорожнечу і високу енергоємність устаткування (наприклад, прискорювачів заряджених часток).
Принципове обмеження застосування радіаційної стерилізації стосується тих лікарських речовин, при радіолізі яких «пряма дія випромінювання» повинна ініціювати ланцюгові процеси розкладання, але, як відомо з радіаційної хімії, таких систем узагалі небагато, а серед лікарських сполук ще менше.
З розвитком того або іншого варіанту радіаційної стерилізації уможливлюється надійна стерилізація цим методом широкого кола готових препаратів різного складу і призначення. Тому вже сьогодні можна говорити, з огляду на сукупність мікробіологічних, медико-біологічних, фізи-ко-хімічних і технологічних досліджень та розробок, про створення досить загального методу стерилізації, готового для впровадження у виробництво.
В експериментах із тривалого зберігання встановлено, що стерилізуюче опромінення зазвичай не знижує терміни придатності препаратів, а в ряді випадків стерилізовані радіаційно препарати стабільніші при зберіганні, ніж ті самі об’єкти після теплової стерилізації. У таких випадках уведення у виробничий цикл радіаційної стерилізації замість традиційної теплової може дати прямий економічний ефект ще й за рахунок збільшення термінів придатності ліків.
Ультразвукова стерилізація.
Ультразвукова (УЗ) стерилізаційна обробка знаходить застосування в стерилізації медичних інструментів і дуже обмежено — для одержання стерильних рідких систем: розчинів, емульсій, суспензій.
Механізми дії УЗ-коливань у кавітаційному режимі на водяні середовища, очевидно, споріднені з механізмами радіаційно-хімічних процесів. З цієї причини питання стабільності компонентів ліків при УЗ-стерилізації мають багато спільного з аналогічними проблемами радіаційної стерилізації (хоча є, звичайно, і специфіка, пов’язана з перебігом поряд із сонохімічними перетвореннями процесів релаксації високих локальних тисків у розчині), і одним із шляхів їх вирішення є, мабуть, застосування розроблених для радіаційної стерилізації методів стабілізації розчинів за рахунок уведення добавок. Інший можливий шлях підвищення тривкості ліків при УЗ-впливі полягає в доборі таких умов обробки, які забезпечують зниження енергії, уведеної в систему, на тих частотах ультразвуку, що одночасно зі стерилізацією приводять до ефективних сонохімічних перетворень.
Одним із способів такого підвищення ефективності ультразвуку при стерилізації є послідовна обробка системи ультразвуком різних частот. При цьому перша стадія впливу сенсибілізує мікроорганізми (але не інактивує і не повинна викликати сонохімічних процесів), а друга стадія (яка може призводити навіть до псування ліків) спричиняє власне інактивацію сенсибілізованих на першій стадії мікроорганізмів за час значно менший, ніж при прямому впливі ультразвуку на цій частоті. Тим самим глибина розпаду складових частин препарату може бути значно знижена.
Плазмові методи стерилізації.
Серед ефективних методів стерилізації, заснованих на нових фізичних принципах, чільне місце посідають плазмові методи стерилізації, де в ролі стерилізуючого агента виступають різні види низькотемпературної плазми. До переваг плазмових методів стерилізації належать: висока ефективність і швидкість стерилізації, універсальність методів по відношенню до видів мікроорганізмів, що знищуються, і стерилізованих предметів, що стерилізуються, екологічна безпека тощо.
Низькотемпературна плазма являє собою частково іонізований газ, температура іонного та нейтрального компонентів якого наближена до кімнатних температур.
Як плазмоутворювачі використовуються гази О2, Н2, Аг, Не, Н202, СН2О, С2Н4О та інші, а також різноманітні суміші газів.
Механізми впливу плазми на мікроорганізми можуть бути такі: руйнівний для хімічних зв’язків вплив високоенергетичних електронів, іонів, нейтральних часток; радіаційний вплив УФ та інших видів (рентгенівське, ВЧ, НВЧ) випромінювання; хімічний вплив радикалів із плазми. Таким чином, установка з низькотемпературною плазмою поєднує в собі одночасно прискорювач електронів помірних енергій, джерело ультрафіолетового та рентгенівського випромінювання і плазмохімічний реактор.
Суть методу плазмохімічної стерилізації така. У низькотемпературній плазмі з тиском Р 133 Па електрони, щільність яких лежить в інтервалі 1010—1014, роблячи коливальні рухи в індукційному або ємнісному змінному зовнішньому полі, зіштовхуючись із молекулами, передають енергію в їхні внутрішні ступені свободи. При цьому значно збільшується реакційна здатність усередині кожної групи молекул плазмоутворюючого газу між різними групами молекул, а також між плазмою і молекулярною структурою мікроорганізмів.
При виборі режимів роботи плазмової установки можуть виникати великі потоки високоенергетичних часток, що, крім стерилізаційної дії, призводить до руйнації молекул поверхневих шарів стерилізованих предметів, наприклад, із пластмаси чи поліетилену.
Поверхні, які стерилізуються, при цьому можуть також розігріватися і термічно руйнуватися або втрачати свої задані фізичні властивості.
ХІМІЧНІ МЕТОДИ СТЕРИЛІЗАЦІЇ
Стерилізація газами.
Для термолабільних або кородуючих під впливом водяної пари інструментів раціональним є метод газової стерилізації.
Цим методом стерилізують: хірургічні інструменти, які ріжуть і колють, інструменти з мікронним заточенням, а також зонди, катетери, полімерні вироби, що не витримують парової, сухожарової стерилізації хімічними розчинами.
Стерилізацію цим методом проводять, використовуючи гази певного хімічного складу, що мають спороцидну дію: етиленоксид, метилбро-мід, пропіленоксид, формальдегід та ін.
Широке впровадження здавна має хімічна стерилізація, особливо її варіант, у якому як бактерицидний агент використовується суміш етиленоксиду з різними газами.
Стерилізацію проводять в упаковці з двох шарів поліетиленової плівки завтовшки 0,06—0,2 мм, пергаменту, паперу мішечного непросоченого, паперу мішечного вологостійкого, паперу для упаковування продукції на автоматах.
Інструменти поміщають у газові стерилізатори або мікроаеростати. У камерах стерилізаторів підтримуються відповідна температура, концентрація газу, тиск, волога і час експозиції.
Термін зберігання виробів, простерилізованих в упаковці з поліетиленової плівки,— до 5 років, у пергаменті або папері — 20 діб.
Контакт об’єкта стерилізації (а також мікроорганізмів) із газом здійснюється в результаті адсорбції газу або внаслідок конденсації пари на поверхні об’єкта. Швидкість стерилізації залежить від швидкості дифузії молекул газу через клітинну оболонку мікроорганізмів, а також здатності їхніх білкових сполук вступати у взаємодію з бактерицидом.
Висока швидкість дифузії етиленоксиду, зокрема через полімерні плівки, що використовують для упаковування, дає можливість стерилізувати готову продукцію в упаковці. Метод досить універсальний, застосовується в першу чергу для стерилізації різноманітних полімерних виробів медичного призначення.
Вадами газової стерилізації є:
– висока вартість;
– залежність ефективності процесу від багатьох параметрів (складу газу, вологості, температури й т. д.), які утруднюють його здійснення;
– хімічні реакції етиленоксиду з рядом полімерів;
– оприлюднена лише в останні роки мутагенна і канцерогенна дія етиленоксиду, залишкова концентрація якого зависока для багатьох стерилізованих виробів.
Рядом робіт встановлено антимікробну ефективність обробки порошків етиленоксидом, проте питання про сталість лікарських компонентів і готової форми в цілому практично залишається відкритим і потребує детального вивчення на конкретних препаратах.
При розгляді питання про можливість використання етиленоксиду для стерилізації необхідно враховувати також високу токсичність і мутагенність як самого етиленоксиду, так і продуктів його взаємодії з багатьма матеріалами (у першу чергу 2-хлоретанолу, етиленгліколю й ін.), а також можливість тривалої присутності досить високих залишкових концентрацій цих сполук в обробленому матеріалі.
Стерилізація розчинами.
Цей метод придатний для виробів із полімерних матеріалів, скла, гуми, корозійно-стійких матеріалів і сплавів.
Хоча цей метод стерилізації менш ефективний, ніж метод фізичної стерилізації, потреба в його застосуванні часто виникає при роботі з інструментами, виготовленими з термолабільних матеріалів.
Для рідинної стерилізації використовують найрізноманітніші хімічні сполуки: хлор, фенол, гідрогену пероксид, йодовмісні сполуки, кислоти, луги, окиснювачі, альдегіди й багато інших речовин.
Ефективність стерилізації розчинами залежить від концентрації активнодіючої речовини, часу стерилізаційної витримки і температури стерилізованого розчину.
Широко використовуються для дезінфекції та стерилізації розчини гідрогену пероксиду.
У 3 % -вому розчині гідрогену пероксиду вегетативні форми мікроорганізмів при 50 °С гинуть через 15—20 хв, а спори — через ЗО—40 хв.
Для стерилізації медичних інструментів рекомендується 6 % -вий розчин гідрогену пероксиду. Стерилізація цим розчином при температурі 18 °С повинна тривати 360 хв, а при температурі 50 °С — 180 хв.
Широкий антимікробний спектр має р-пропіллактон: віруси гинуть у його 0,05—0,4 % -вих розчинах, грибки — при концентраціях 0,25—0,5 %, вегетативні й спорові форми бактерій — при 0,5—2,0 %.
Бактерицидна дія р-пропіллактону з’являється вже при концентрації 1 : 1000, синьогній-на паличка гине в 2,0 %-вому розчині через 10 хв.
Для дезінфекції та стерилізації медичних інструментів користуються 1—2%-вими розчинами р-пропіллактону. Стерилізаційна витримка для медичних інструментів при використанні 1 % -вого розчину р-пропіллактону при 50 °С складає 60 хв, а при 25 °С — 240 хв.
У 2 % -вому розчині при 50 °С стерилізація триває 40 хв.
Сильним дезінфектантом і стерилізуючим агентом є надоцтова кислота, антимікробна дія якої виявляється при концентрації 0,01 %. Розчини надоцтової кислоти мають фунгіцидну і спороцидну дію. Дія розчинів виявляється дуже швидко і дріжджі в 1 %-вому розчині гинуть через 1 хв. Інструменти, виготовлені з полімерних матеріалів, занурені в 1 % -вий розчин надоцтової кислоти, за ЗО хв стають стерильними.
Стерилізація інструментів 1 %-вим розчином надоцтової кислоти при 180 °С повинна тривати 45 хв.
Хімічну стерилізацію розчинами проводять у закритих емальованих, скляних або пластмасових ваннах.
Зараз відома велика кількість антимікробних методів, проте стерилізуючих серед них порівняно небагато. Слід назвати в першу чергу сполуки хлору, органічні та неорганічні, які широко використовують для дезінфікуючої обробки води і поверхонь (наприклад, хлорамін, трихлорізоціануро-ва кислота і її солі, кальцію гіпохлорид). Певні зручності дає застосування хлору, виділеного при електролізі розчину натрію хлориду. До речі, в останні роки опубліковано цікаві матеріали про високу антимікробну активність води і сольових розчинів, підданих електролізу, при цьому йдеться про плив на вегетативні форми мікроорганізмів. Без сумніву, така обробка має знайти застосування в технології стерилізації та деконтамінації
«Сучасні дезінфекційні засоби»
Однією з найбільш гострих проблем медицини є – внутрішньо лікарняні інфекції (ВЛІ). Захворюваність на внутрішньо-лікарняні інфекції (ВЛІ) соьгодні обумовлена комплексом факторів і формуванням госпітальних штамів збудників ВЛІ, порушенням вимог санітарно-протиепідемічного режиму та використання дезінфекційних засобів при проведенні дезінфекційних заходів.
Формування внутрішньогоспітальних штамів відбувається шляхом появи більш вірулентних і патогенних штамів полірезистентних до дії антибіотиків і дезінфектантів. Цьому сприяє циркуляція мікроорганізмів серед хворих зі зниженою опірністю організму, пригніченим природнім імунітетом, носійство серед медичних працівників, а також нераціональне застосування антибіотиків та дезінфекційних засобів, порушення режимів дезінфекції і старилізації.
Першочерговим завданням щодо заходів профілактики ВЛІ залишається дотримання санітарно – гігієнічного та протиепідемічного режиму в лікувально-профілактичних закладах з використанням сучасних засобів і технологій дезінфекції та стерилізації, правильний вибір і раціональне застосування дезінфекційних засобів, з визначенням чутливості збудників до дезінфекційних засобів. Одним з ефективних заходів профілактики ВЛІ в лікувально-профілактичних закладах (ЛПЗ) є поточна дезінфекція оточуючого хворих і медпрацівників середовища, а також виробів медичного призначення, яка проводиться дезінфекційними розчинами встановленої концентрації. Дезрозчини знижують мікрофлору до відповідних рівнів, унеможливлюючи виникнення і розвиток ВЛІ. Мікроорганізми нехочуть бути знищеними, а тому волни борються за своє виживання в оточуючому середовищі і результатом цієї боротьби є виникнення стійких штамів збудників, які роками живуть в ЛПЗ у вигляді госпітальної інфекції і контамінують оточуюче середовище.
Впровадження у медичну практику великої кількості дезінфекційних засобів зробило актуальною проблему оптимізації їх вибору, який у кожному конкретному випадку має проводитись із урахуванням епідемічної ситуації, особливостей та рівня мікробної контамінації об’єктів знезараження.
Удосконалення дезінфекційних технологій на практиці вимагає удосконалення вибору дезінфікуючих засобів у залежності від конкретної дезінфектологічної задачі. З цією метою має здійснюватись комплексна система оцінки всіх значимих властивостей дезінфекційного засобу, які оптимізують виконання поставленої мети – забезпечення найвищої ефективності проведення дезінфекційних заходів.
Сучасні дезінфекційні засоби являють собою багатокомпонентні композиції, що складаються із діючих та допоміжних речовин, які забезпечують їх цільове призначення. За хімічною природою діючої речовини вони належать до наступних груп хімічних сполук:
– альдегідовмісні;
– галоїдовмісні;
– кисневмісні;
– поверхнево-активні речовини (ПАР);
– спиртовмісні;
– феноловмісні;
– луги;
– кислоти. Кожна група дезінфекційних засобів має свої переваги і недоліки, які мають визначити сферу її застосування. Найбільш широко у сучасній дезінфекційній практиці застосовуються ПАР, зокрема четвертинні амонієві сполуки (ЧАС) та галоїдовмісні, в основному хлорвмісні, засоби. Перевагами ЧАС є низька токсичність, сприятливі фізико-хімічні та екологічні характеристики, наявність мийних властивостей, стабільність самих засобів, та їх робочих розчинів, простота приготування останніх; недоліками – відсутність спороцидної дії, недостатньо виражені віруліцидні та туберкулоцидні властивості. Засоби на основі алкіл амінів за спектром протимікробної дії наближаються до альдегідовмісних, мають дещо меншу токсичність для теплокровних та сприятливі фізико-хімічні властивості. Гуанідіни мають низьку токсичність, не леткі, але мають недостатні віруліцидні та туберкуліцидні властивості. Здатність цих сполук утворювати плівку на об’єктах знезараження , з одного боку сприяє пролонгації знезаражувальної дії, з іншого – є неприпустимою для високотехнологічних об’єктів знезараження. Хлорвмісні засоби є найдешевшими, мають досить широкий спектр протимікробної дії за несприятливих фізико-хімічних властивостей, наявності вираженої подразнювальної дії на слизові оболонки очей та верхніх дихальних шляхів та пошкоджу вальної дії щоло об’єктів знезараження. Альдегідовмісні засоби є універсальними за спектром протимікробної дії, стабільними при зберіганні, але досить токсичні. Кисневмісні засоби мають виражені бактерицидні, віруліцидні, фунгіцидні та спороцидні властивості, але несприятливі для використання фіхико-хімічні властивості недостатня стабільність при зберіганні. Спиртовмісні засоби діють швидко, але і швидко випаровуються , тому їх доцільно застосовувати для дезінфекції невеликих за розмірами об’єктів та важкодоступних вузлів обладнання та апаратури. Застосування феноловмісних засобів, кислот, лугів відходить у минуле.
На теперішньому етапі оптимальним є використання дезінфекційних засобів на основі ЧАС та алкіл амінів, гуанідінів, спиртів, пероксидів, альдегідів.
Станом на 01.01.2012 року в Україні було зареєстровано близько 425 власне дезінфекційних засобів (з них тільки 21,5% вітчизняного виробництва), які у переважній більшості являють собою багатофункціональні композиції, що складаються з діючих та допоміжних речовин.
Зареєстровані в Україні дезінфекційні засоби за діючою речовиною умовно можна віднести до наступних груп хімічних сполук: альдегідовмісні, галоїдовмісні, ПАР, кисневмісні, спиртовмісні, кислоти, луги.
Асортимент дезінфекційних засобів є достатнім у кількісному складі і достатньо різноманітним у якісному відношенні. Найбільшу частку у структурі зареєстрованих в Україні дезінфекційних засобів традиційно складають ПАР, хлорвмісні та спиртовмісні засоби. Дещо підвищилась у порівнянні з попередніми роками частка альдегідовмісних та кисневмісних засобів і відповідно зменшилось використання кислот та лугів.
В умовах забезпечення можливості раціонального вибору дезінфекційних засобів, яка наразі існує в Україні, слід відходити від практики невиправдано широкого застосування універсальних за спектром протимікробної дії дезінфекційних засобів та при знезараження певного кола об’єктів надавати перевагу найбільш придатним за своїм цільовим призначенням дезінфектантам.
Найбільшою за чисельністю серед зареєстрованих в Україні є група ПАР, у якій переважають композиційні засоби, що містять ЧАС. Багаторічний досвід застосування за кордоном засобів, які містять в якості діючої речовини ЧАС, свідчать про те, що в умовах тривалого використання госпітальні штами мікроорганізмів набувають стійкості до їх дії. Найбільш вірогідним є підвищення стійкості до дезінфектантів, які мають широку сферу застосування, а також діючі речовини яких здатні затримувати ріст мікроорганізмів у великих розведеннях ( 1:1000, 1: 10 000 та більше ). Пояснюється це тим що зазначені дезінфектанти у невеликих концентраціях тільки затримують ріст мікроорганізмів, які потрапляючи у сприятливі умови поновлюють свою життєдіяльність. Тому при оцінці дезінфікуючої активності засобів на основі ЧАС слід виключати бактеріостатичну дію і рекомендувати для застосування тільки бактеріцидні концентрації, а в умовах застосування їх на практиці необхідно систематично визначати стійкість госпітальних штамів до дії цих засобів. При виборі дезінфекційного засобу слід надавати перевагу композиційним засобам, які наряду із ЧАС містять речовини із інших груп хімічних сполук, зокрема похідні гуанідіни, спирти тощо. Перспективним є також застосування засобів на основі алкіл амінів та ЧАС, що дозволяє розширити сферу застосування цих засобів.
Що стосується похідних гуанідінів, то найбільш перспективним є їх використання у складі композиційних засобів для дезінфекції різноманітних поверхонь приміщень, медичних приладів та обладнання.
На сьогодні в Україні зареєстровано велику кількість дезінфекційних засобів на основі спиртів, інколи із незначним вмістом ЧАС, альдегідів, алкіл амінів, призначених для обробки невеликих за розміром поверхонь приміщень та вузлів і деталей медичного обладнання та апаратури. Спиртовмісні засоби для дезінфекції рук можуть мати у своєму складі ПАР.
Хлорвмісні засоби ще не вичерпали свого потенціалу щодо застосування в дезінфекційній практиці. Перспективним є поліпшення технологічних та споживчих властивостей цих засобів за рахунок створення композицій із вмістом лужних компонентів, ПАР, інгібіторів корозії та створення більш безпечних форм їх застосування.
Переважну більшість у групі зареєстрованих хлорвмісних засобів складають солі дихлорізоцианурової кислоти та гіпохлорити. У цій групі перевагу слід надавати удосконаленим завдяки корисним добавкам засобам на основі гідантоїну, хлорпохідних ізоцианурових кислот. Гіпохлориту натрію, які мають менш виражену місцево- подразнювальну дію, є менш агресивними щодо об’єктів знезараження, мають мийні властивості, добре розчиняються у воді та стабільні при зберіганні.
В останні роки в Україні зареєстровано велику кількість засобів на основі пероксикислот, частка яких складає 13,38% у загальній структурі зареєстрованих дезінфекційних засобів. При виборі дезінфектантів у цій галузі слід надавати перевагу засобам, які відрізняються більш сприятливими фізико-хімічними властивостями, простотою та зручністю приготування робочих розчинів та стабільністю при зберіганні засобу.
У звичайних умовах сфера застосування дезінфекційних засобів на основі альдегідів має обмежуватись їх цільовим призначенням, а саме дезінфекцією та стерилізацією виробів медичного призначення, а також дезінфекцією складного медичного обладнання та апаратури.
Асортимент використовуваних деззасобів на об’єктах нагляду області постійно розширюється – до 83 найменувань деззасобів та антисептиків. На жаль, продовжують використовуватись в основному до 75 % традиційні хлорвмісні препарати (хлорне вапно, хлорантоїн, дезактін, Дез Таб, Санідез, Бланідас Актив, Жавель Клейд, Бланідас марка А та ін.), що мотивується відносною дешивизною хлорвмісних препаратів та недостатністю бюджетних коштів. В незначній кількості застосовуються сучасні високоефективні багатокомпонентні дезінфекційні засоби нового покоління ( Полідез, Дескоцид, Гексадекон, Лізоформін, Бріліант, Тріацид, Дескоцид Н та ін.). З антисептиків в основному використовуються Манорапід, АХД 2000, Стериліум, Горостен, Хоспісепт, Аніос гель, Медасепт.
Таким чином при виборі дезінфекційного засобу необхідно, насамперед, враховувати характер і рівень мікробної контамінації та особливості об’єкта знезараження і, відповідно спектр протимікробної дії, безпечність у застосуванні, фізико-хімічні властивості та цільове функціональне призначення, тобто оптимальну пристосованість для знезараження певного кола об’єктів дезінфекційного засобу. Існуюче на сьогодні різноманіття дезінфекційних засобів дозволяє здійснювати обґрунтований раціональний вибір засобів для знезараження певного кола об’єктів з конкретною метою у будь-яких умовах.
ДЕЗІНФЕКЦІЙНІ, ДЕЗІНСЕКЦІЙНІ ТА ДЕРАТИЗАЦІЙНІ ЗАСОБИ
Дезінфекція — це методи і засоби знищення хвороботворних мікроорганізмів на шляхах передачі від джерела інфекції до здорового організму.
Дезінсекція — методи і засоби боротьби з членистоногими комахами (кліщами, тарганами, клопами, блохами, молями), що переносять інфекційні захворювання і завдають шкоди харчовим і сільськогосподарським продуктам, житловим приміщенням.
Дератизація — знищення шкідливих гризунів, що завдають економічних збитків народному господарству, а також є джерелом інфекційних захворювань.
Більшості споживачів відомі такі дезінфікуючі засоби, як: вапно хлорне, гіпохлорити, хлорамін, гідрогену пероксид, феноли.
Однак останніми роками в країні налагоджено випуск (хоча й у невеликих кількостях) нових дезінфікуючих засобів: препаратів на основі органічних сполук хлору — ДП-2, хлорцину, сульфохлорантину; препаратів на основі ам-фолітної ПАР (амфолану і катіонних ПАР) — катаміну АБ і полісепту.
Зарубіжні препарати теж регулярно вивчаються вітчизняними спеціалістами з метою реєстрації та можливої закупівлі.
Основним завданням сучасної медичної дезінсекції є розробка науково обґрунтованих інтегрованих програм боротьби з комахами, що мають епідеміологічне і санітарно-гігієнічне значення, а також удосконалення профілактичних і винищуючих заходів.
Засоби дезінфекції.
Існують фізичні та хімічні методи дезінфекції.
До фізичних методів відносять:
– механічні (чищення, вологе прибирання, прання, вибивання тощо);
– термічні (із застосуванням високої або низької температури, водяної пари, висушування, випалювання й т. п.);
– ультрафіолетове опромінення.
Механічні методи дезінфекції призначені для знезараження об’єктів і видалення з них забруднюючих речовин. Іноді ці методи практикуються як самостійні, але частіше вони передують дезінфекції хімічними засобами і підвищують їх ефективність (наприклад, очищення ендоскопів перед дезінфекцією хімічними засобами).
Термічні методи дезінфекції найбільш ефективні й у порівнянні з механічними частіше застосовуються як самостійні, особливо кип’ятіння, знезаражування в дезінфекційних камерах, повітряних або парових стерилізаторах. Але температурний чинник може бути використаний також у комбінації з хімічними дезінфектантами і миючими засобами. Це відбувається, наприклад, у мийно-дезінфікуючих машинах, призначених для миття і дезінфекції лабораторного посуду, хірургічного інструментарію, ендоскопів та інших виробів медичного призначення.
Хімічні методи. Перелік хімічних засобів дезінфекції включає багато хімічних речовин з антимікробною активністю.
Вони належать в основному до таких груп:
— хлор і хлорактивні сполуки;
— йод, бром та їх сполуки;
— пероксидні сполуки;
— ПАР; альдегіди; кислоти, надкислоти й деякі їх солі;
— спирти;
— феноли, крезоли та їх похідні.
З неорганічних сполук хлору вкрай низькою стабільністю відрізняється натрію гіпохлорит NaOCl — вітчизняний препарат, що містить 14—17 % активного хлору.
Кальцію гіпохлорит СаОС12 застосовують для дезінфекції у вигляді різноманітних промислових продуктів із різним (23—60 %) вмістом активного хлору — кальцію гіпохлорит нейтральний, кальцію гіпохлорит водорозчинний.
До органічних сполук хлору, придатних для дезінфекції, відносять:
– хлорамін;
– хлорпохідні ціанурових кислот;
– гідантоїну.
На основі калію С2СІ2К2ОзК або натрію C2Cl2N2O3Na хлорізоціануратів розроблено композицію хлорцин.
На основі трихлорізоціанурової кислоти С3С1зК3Оз розроблено композицію ДП-2, у результаті чого її розчинність збільшилася з 0,05 до 25 %. Досить високий (до 45 %) вміст активного хлору посилює високі антимікробні властивості ДП-2. Ця композиція є не тільки бактерицидом, але й спороцидом.
Найбільш відомою хлорпохідною гідантоїну є дихлорметилгідантоїн C6H6N202Cl2. Його головна вада — слабка розчинність.
За кордоном серед хлорактивних препаратів найбільш популярні гіпохлорити, хлорамін, похідні хлорізоціанурових кислот як у чистому вигляді, так і у формі композицій.
Зі сполук йоду широке застосування для дезінфекції мають йодофори — речовини, що є комплексами йоду і носіїв, у ролі яких виступають високомолекулярні сполуки й ПАР. З йодофорів, розроблених, вивчених і запропонованих до застосування, у нас відомі йодопірон і йодонат, носіями йоду в яких є відповідно полівінілпіролідон і сульфонат.
Останніми роками вітчизняними авторами як носії йоду вивчені деякі водорозчинні неіоногенні ПАР. Скажімо, доведено можливість використання з цією метою блок-сополі-мерів етиленоксиду й пропіленоксиду з молекулярною масою 1000 і 1500, неонолів АФ9-12, АФ9-9 і 2В1317-12 навіть без стабілізуючих добавок.
Зарубіжні спеціалісти застосують як дезінфектанти і антисептики такі препарати на основі йодофорів: с-280, веладин, оізан, супердип (усі виробництва Швейцари), дайа-зан (виробництва Японії).
Рідка форма засобів на основі гідрогену пероксиду незручна для застосування, це підштовхує дослідників до пошуку пероксидних сполук у твердій формі.
За кордоном композиції на основі гідрогену пероксиду у твердій і рідкій формах одержали широке визнання через високу ефективність, широкий спектр дії, невелику токсичність, екологічну безпечність і зручність у застосуванні. Прикладом може бути препарат apisin, що випускається у вигляді готових робочих розчинів різної концентрації (аерозолі або порошки, залежно від цільового призначення). Ним широко користуються в Австрії та Німеччині.
Високою антимікробною активністю і широким спектром антимікробної дії відрізняються препарати з групи надкислот. Такими дезінфікуючими засобами у вітчизняній практиці є дезоксон-1 і дезоксон-4.
Для дезінфекції при кишкових і краплинних інфекціях бактеріальної етіології в інфекційних відділеннях і лікувально-профілактичних закладах підходить алкіл (С12—С14) — диметилбензиламоній хлорид, що випускається промисловістю. Його комерційна назва «Катамін АБ». Для знезаражування різних поверхонь, речей, білизни і посуду рекомендується 0,5%-вий розчин цього препарату застосовувати впродовж 15—120 хв
( залежно від характеру об’єкта, що знезаражується, і наявності на ньому органічного забруднення). Він дозволяє поєднати два процеси — миття і дезінфекцію, що дуже зручно для працівників лікувально-профілактичних закладів.
Фенольні препарати вітчизняного виробництва (фенол, крезоли, лізол, бензилфенол, хлор-р-нафтол та ін.) за активністю, токсичністю і ступенем чистоти поступаються закордонним і тому використовуються для «грубої» дезінфекції, тобто для знезаражування «некритичних об’єктів», що не відіграють вирішальної ролі в передачі інфекції. Виняток становлять бензилфенол і хлор-р-нафтол, що широко застосовуються для дезінфекції.
За цільовим призначенням побутові дезінфікуючі засоби можна поділити на миючо-дезінфікуючі, чистячо-дезін-фікуючі і відбілюючо-дезінфікуючі. До їх складу, крім діючої речовини, входять такі компоненти: ПАР, органічні та неорганічні добавки, абразиви тощо. Віднесення дезінфектантів до складу миючих і чистячих засобів дозволяє поєднати механічне чищення оброблюваних об’єктів і дезінфекцію в один процес.
У групі миючо-дезінфікуючих засобів на основі хлорактивних речовин для дезінфекції та відбілювання речей відомі такі засоби, як «Білка» та «Білизна» (на основі кальцію і натрію гіпохлоритів), дихлор-1 і хлорцин (на основі хлорізоціануратів), сульфохлорантин (на основі дихлорди-метилгідантоїну), причому «Білку» і дихлор-1 можна застосовувати як при ручному, так і при машинному пранні білизни.
Чистячо-дезінфікуючі засоби, призначені для очищення й дезінфекції санітарно-технічного обладнання (ванн, раковин, унітазів), випускаються як порошки або пасти. Найчастіше діючою речовиною в них є хлорактивні сполуки (до 7 % активного хлору). Прикладом можуть служити засоби «Дезус» (на основі хлораміну), «Блиск-2» (на основі солі кальцію гіпохлориту), «Беласепт» (на основі хлорізоціану-ратів).
Миючі та дезінфікуючі засоби на основі ПАР, на відміну від хлорактивних, не мають відбілюючих властивостей і тому придатні для дезінфекції кольорової білизни з бавовняної і синтетичної тканин (капрон, віскоза тощо). Відсутність неприємного запаху і кородуючої властивості робить такі препарати бажаними при знезаражуванні посуду. На жаль, асортимент подібних засобів (рідин й паст) на основі ПАР значно менший, ніж засобів із вмістом хлорактивних речовин.
Основні напрями розробки дезінфікуючих засобів.
Пошуки нових дезінфікуючих засобів здійснюються переважно серед традиційних класів хімічних сполук.
До них відносять:
— хлорактивні сполуки;
— похідні гідрогену пероксиду;
— альдегіди;
— феноли і спирти;
— різні ПАР;
— інші сполуки.
Група хлорактивних сполук має дві підгрупи — неорганічні й органічні сполуки.
До першої належать хлорне вапно, гіпохлорити лужних і луго-земельних матеріалів. Для дезінфекції води тепер застосовують хлор, а також хлору діоксид.
Серед органічних речовин широке застосування одержали монохлорамін, хлоровані похідні ціанурової кислоти, дихлордиметилгідантоїн.
Гідрогену пероксид здавна застосовується в медичній практиці як дезінфікуючий засіб, але він має недолік — швидке розкладання в присутності білка і крові. Цієї вади позбавлені його похідні — надкислоти, що є високоефективними спороцидами. На жаль, такі продукти викликають корозію металів, що обмежує сферу їх застосування.
Альдегіди також мають широкий спектр дії, включаючи спорові форми. У порівнянні з іншими сдороцидами сполуки цієї групи не викликають корозії, проте мають сильний запах.
Зараз у дезінфекційній практиці поширені три представники групи альдегідів — формальдегід, гліоксаль, глутаро-вий альдегід. Перевага цих сполук перед іншими спороцидами полягає у відсутності корозії знезаражуваних предметів.
Препарати фенолу не популярні в нашій країні, хоча й мають певні переваги. Недостатнє хімічне очищення, відсутність активних дезодорантів робить їх практично непридатними для використання.
У світовій практиці як дезінфікуючі засоби з групи монофенолів використовують:
– бензилхлорфенол;
– бензилфенол;
– хлор-п-ксиленол, та інші заміщені феноли і їх сполуки.
Широко відомі ці сполуки під назвами превентоли (фірма «Байєр», Німеччина) та ніпациди («Ніпа», Великобританія).
Із спиртів практичне значення зберігає: етанол, у меншій мірі — ізопропанол, гліколі й інші полігідроксильовані сполуки, які часто вводять до складу дезінфікуючих рецептур.
Поверхнево-активні речовини мають ряд переваг перед іншими бактерицидними препаратами: вони не мають запаху, не псують знезаражуваних предметів, добре розчиняються у воді, їм притаманні високі антикорозійні та антистатичні, а також мийні властивості.
Серед катіонних ПАР особливе місце займають четвертинні амонієві сполуки (ЧАС). У нашій країні обмежене практичне значення мають лише два представники ЧАС — «Катамін АБ» і алкілтриметиламоній хлорит.
У світовій практиці популярні дезінфектанти, що належать до групи амфолітних ПАР і відомі під назвою ТЕГО. Поряд із високою бактерицидною активністю вони мають мийні властивості, не кородують метали. Першим і поки що єдиним представником цієї групи в нашій країні є амфолан, промисловий випуск якого розпочато у 1989 році.
Засоби дезінсекції.
Застосування інсектоакарицидів у системі охорони здоров’я є обов’язковим елементом заходів, спрямованих на регулювання чисельності членистоногих і в першу чергу — переносників хвороб. За даними ВООЗ, несприятлива обстановка у світі зберігається через такі хвороби, як малярія, філяріоз, хвороба Шагаса, чума та інші, переносниками яких є комарі, мошки, клопи, блохи.
Інсектициди, рекомендовані до практичного застосування в медичній дезінсекції, мають відповідати таким вимогам:
– максимально висока ефективність у боротьбі проти шкідливих видів членистоногих при якомога менших нормах витрат;
– відсутність негативного впливу на людей, тварин або інші організми; відсутність кумуляції в організмі теплокровних;
– низька токсичність для гідробіонтів та інших корисних організмів, що живуть у водоймах і ґрунті;
– порівняно швидке розкладання у воді й ґрунті з утворенням безпечних продуктів;
– достатня безпечність зберігання, що виключає можливість гострих отруєнь обслуговуючого персоналу й населення; висока економічна ефективність при використанні; безпечна і зручна форма застосування препарату.
На сучасному етапі основним принципом дезінсекції є раціональне використання різноманітних засобів і методів регулювання чисельності членистоногих у залежності від їх виду, стадії розвитку, конкретних умов існування.
Застосування хімічних засобів дедалі частіше поєднується з іншими методами обмеження чисельності шкідливих членистоногих.
Протягом останніх десятиліть у медичній дезінсекції найчастіше використовували інсектициди, що належать до таких класів хімічних сполук, як ФОС, піретроїди, карбамати, ХОС. Набули поширення також препарати біологічної природи.
Найбільш популярним є хлорофос, який добре вивчений і давно використовується в медичній дезінсекції. Не менший попит існує на препарат диметилдихлорвінілфосфат (ДДВФ). На основі ДДВФ випускають балони «Дихлофос». Для боротьби із синантропними комахами зараз випускають суміші ДДВФ із карбофосом («Карбозоль), перметри-ном («Перфос-Л), неопінааміном («Неофос»), а для боротьби з літаючими комахами — аерозольний балон «Нефрафос». На основі ДДВФ випускаються засоби для боротьби з мол-лю — «Молемор» (у вигляді пластин із віддушкою) і «Дез-моль» (у вигляді таблеток).
Для медичної дезінсекції у вітчизняній практиці використовують також карбофос, сульфідофос (обмежено), сумітіон, інші застосовують у невеликих кількостях. Окрім названих інсектицидних препаратів із групи ФОС, дозволені до застосування: дифос (для боротьби з личинками комарів та постільних клопів); актелік — вітчизняного й закордонного виробництва (для боротьби з мухами, блохами, кліщами, комарами, клопами і тарганами); дибром (застосовується переважно зарубіжними спеціалістами як препарат гострої і залишкової дії для боротьби з тарганами); дурсбан (для боротьби із синантропними комахами) і ряд інших препаратів.
У сучасний практиці широко використовують препарати на основі Bacillus thuringiensis H-14 (бактокуліцид, бак-толарвіцид), БЛП і Bacillus sphaericus (сфероларвіцид).
У захисті людей від кровососних членистоногих важливе місце належить розробці нових ефективних і економічно вигідних репелентних препаратів. Основними діючими речовинами більшості сучасних препаратів є ефективні репеленти діетилтолуамід (ДЕТА) і бензоїлпіперидин, а також малоефективний препарат диметилфталат (ДМФ). На основі сумішей цих репелентів вітчизняна промисловість випускає ряд препаратів: суміш ДЕТА і ДМФ входить до складу композиції в аерозольному балоні «Рефтамід»; на основі суміші ДМФ із бензоїлпіперидином випускають емульсію і крем «Ребефтал». На жаль, при впорядкуванні рецептур цих препаратів добір співвідношень діючих речовин здійснюється емпірично, без аналізу закономірностей одночасної дії репелентів.
ПАКУВАННЯ, МАРКУВАННЯ, ТРАНСПОРТУВАННЯ І ЗБЕРІГАННЯ ДЕЗІНФІКУЮЧИХ ЗАСОБІВ
Пакування.
Дезінфекційні та дезінсекційні засоби «ангро» запаковують у барабани по 25, 50, 100 л, бочки місткістю 50—275 л, п’ятишарові паперові бутильовані мішки із вкладкою з полівінілхлориду, скляні сулії на 20— 40 л, поліетиленові каністри, балони місткістю до 50 л і в різноманітну склотару (за НТД на конкретний засіб).
Сулії, бочки, каністри, барабани закривають герметично пробками, парафінують, обгортають еластичною полівініл-хлоридною плівкою або водонепроникним папером і обв’язують.
Для дрібного пакування деззасобів індивідуального користування застосовують поліетиленові пакети, полімерні
та скляні флакони й банки, картонні коробки, аерозольні упаковки, туби.
Маркування.
На тарі й упаковці із деззасобами мають бути такі написи:
— найменування заводу-виготовлювача і товарний знак;
— найменування продукту і його сорт;
— номер партії і тарного місця;
— дата виготовлення;
— маса брутто і нетто;
— зазначення НТД.
При необхідності додають попереджувальні написи: «Небезпечно — окиснювач», «Бережись опіку», «їдка речовина», «Отрута», «Хлор», «Берегти від вогню» й ін.
У супровідному документі про якість продукту вказується:
— найменування заводу-виготовлювача і його товарний знак;
— найменування продукту;
— номер партії;
— сорт;
— дата випуску;
— маса нетто і брутто;
— зазначення НТД;
— результати аналізу і показники якості.
Транспортування здійснюється будь-яким видом закритого транспорту відповідно до вимог НТД на конкретний продукт.
Зберігання.
Деззасоби слід зберігати в герметично закупореній тарі, у захищеному від світла й прохолодному місці, в ізольованих приміщеннях, на відстані від приміщень для зберігання пластмасових, гумових і металевих виробів, від приміщень для одержання дистильованої води, лікарських засобів та інших фармацевтичних товарів. Тому відділ зберігання (складу) деззасобів знаходиться, як правило, на окремій території, подалі від усіх інших відділів.
Мішки, барабани, ящики укладаються на дерев’яний настил у штабелі висотою не більше 3,5 м.
Джерела інформації :
А – Основні
1. Гридасов В.І., Оридорога Л.М., Винник О.В. Фармацевтичне і медичне товарознавство: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Харків.: В-во НФАУ; Золоті сторинки, 2002. – 160с.
2. Громовик Б.П. Медичне і фармацевтичне товарознавство: товари аптечного асотрименту. Навч.пос. для фарм. фак-в ВМНЗ III-IVр.а: 2010.-496с.
3. Крендаль П.Е., Кабатов Ю.Ф. Медицинское товароведение. М.: Медицина, 1984. – 384 с.
4. http://www.ses.sumy.ua/news/print.php?id=472
В – Додаткові;
3. Соколова Н.Ф., Рябченко В.А. Проблеми дезинфекции и стерилизации. – М., 1991. – Вип. 25. – с. 54-59.
4. Вашков В.И. Средства и методы стерилизации, применяемые в медицине.- М.: Медицина, 1973.- 368 с.
5. Использование гамма – излучения для микробной деконтаминации лекарственных средств / Е.П. Павлов, Э.Г. Тушов, И.И. Самойленко и др. // Хим.- фарм. журн. -1992.- Т. 26.-№ 2. – С. 76-78.
6. Опыт применения упаковок однократного использования для стерилизации изделий медицинского назначения / Н.В. Рамкова, Г.И. Мельникова, Т.М. Готье и др. // Мед. техника.- 1991.- № 5 .- С. 44-45.
7. Молчанов Г.И. Ультразвук в фармации. – М., 1990.
8. Ґудзь О.В. Современные подходы к дезинфекции медицинских инструментов и эндоскопов. – Провизор. – 1999. – № 11. – с. 37-39.
9. Кучма И. Антисептические и дезинфицирующие средства. – Провизор.- № 11. – с. 38-41.
10. Фросин В.Н., Цибиков В.В. Медицинские стерилизаторы. – М.: Медицина, 1981 .
11. Кортуков Е.В., Волеводский В.С., Павлов Ю.К. Основы материаловедения. – м.: Высш. шк., 1988. – С. 3-6.
12. Мозберг Р.К. Материаловедение. – М.: Высш. шк., 1991. – 448 с.
13. Тимофеев Н.С., Тимофеев Н.Н. Асептика и антисептика.- Л.: Медицина, 1989.- 240 с.